Волинська губернія: етнічні процеси у контактній зоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинська губернія: етнічні процеси у контактній зоні

Валентина Надольська (м. Луцьк) кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства і музейної справи

Східноєвропейського національного

університету імені Лесі Українки

У статті на основі аналізу архівних документів, статистичних матеріалів характеризується поліетнічна структура населення Волинської губернії та її динаміка упродовж кінця XVIII - початку ХХ ст. При цьому Волинь розглядається як порубіжжя - ареал основних масивів української культури й одночасно територія природної і примусової взаємодії різних культур. Звернуто увагу на: поширення у регіоні політики русифікації, яка одночасно носила яскраво виражений антипольський характер; іноземну колонізацію, що зумовила формування у губернії чисельних чеських та німецьких поселень; культурну відособленість єврейських громад волинських міст і містечок. Прослідковуються процеси міжетнічної взаємодії найбільш чисельних етнічних груп краю - українців, поляків, євреїв, чехів, німців; вплив на етнічні процеси національної політики російського самодержавства. Доведено, що у результаті міграційних процесів і ряду факторів політичного, культурного і релігійного характеру на цій території склалася особлива соціальна, етнічна та конфесійна структура населення, а також його мовна диференціація. Вплив між етнічними групами був взаємним, а не одностороннім. Національна політики російського самодержавства упродовж досліджуваного періоду зумовила зміни політичної і соціально- культурної орієнтації місцевої української еліти та частини її пересічних представників. Корінне населення не залишалося пасивним об 'єктом асиміляції польської та великоросійської культур, місцеве живе середовище не меншою мірою впливало на політично домінуючі етнічні групи. волинська губернія етнічний

Складні взаємодії, що відбувалися в контактній зоні між сусідніми народами і окремими етнічними групами, справляли значний вплив на головні визначники етнічності - самосвідомість, мову, традиційно-побутову культуру. Поліетнічність стала важливим чинником, що сприяв формуванню серед українців, котрі характеризувалися в основній своїй масі переважанням релігійної самоідентефікаціі, національної самосвідомості.

Проаналізований у статті матеріал сприятиме більш цілісному вивченню історії Великої Волині - регіону тривалого проживання компактних етнічних груп, котрі привнесли в іноетнічне середовище свої традиції, що привели до змін в життєдіяльності місцевого населення.

Ключові слова: Волинська губернія, етнічні процеси, полонізація, русифікація, німці, чехи, поляки, євреї, національна політика.

Valentyna Nadolska (Lutsk)

Ph.D in History sciences, Associate professor;

Associate professor of chair of records management and museum affairs, Lesya Ukrainka Eastern European National University;

Volyn province: ethnic processes in contact zone

This article based on the analysis of archival documents, statistical materials, it characterized the polyethnic structure of Volyn province s population and its dynamics during the end of the XVIII - early XX centuries. At the same time, Volyn is considered as a borderland - the area of the main arrays of Ukrainian culture and at the same time the territory of natural and forced interaction of different cultures. The spread of the policy of Russification in the region, which at the same time had a pronounced anti-Polish character; foreign colonization, which led to the formation of numerous Czech and German settlements in the province; cultural isolation of the Jewish communities of Volyn cities and towns are considered in the article. The processes of interethnic interaction could be noticed between numerous ethnic groups of the region - Ukrainians, Poles, Jews, Czechs, and Germans; and also influence on ethnic processes of the national policy of Russian autocracy. It has been proved that a special social, ethnic and confessional structure of the population, language differentiation has developed in this territory as a result of migration processes, political 's, cultural 's, religious nature 's facts. The influence between ethnic groups was mutual, not unilateral. The national policy of the Russian autocracy during the period under study caused changes in the political and socio-cultural orientation of the local Ukrainian elite and some of its ordinary representatives. Indigenous peoples did not remain a passive object of assimilation of Polish and Greater Russian cultures, and the local living environment had no less influence on politically dominant ethnic groups.

Complex interactions that took place between neighboring peoples and individual ethnic groups, had influence on the main determinants of ethnicity - self-consciousness, language, traditional and household culture. Polyethnicity became an important factor that contributed to the formation of Ukrainians, who were characterized mainly by the predominance of religious self-identification, national identity.

The material analyzed in the article will help to make Great Volhynia 's history studying more holistic, because it 's a region of long-lasting compact ethnic groups' accommodation, that brought changes in their own traditions and livelihoods of local population.

Key words: Volyn province, ethnic processes, polonization, russification, Germans, Czechs, Poles, Jews, national politics.

Вступ

Географічне розташування українських земель стало одним із дієвих чинників, який протягом століть детермінував їх історичний розвиток як яскраво вираженої контактної зони з різноманітним спектром соціокультурних феноменів. У результаті неодноразового поділу території сучасної України, зміщення кордонів між державами, релігіями, політичними і культурними системами, мовами та етнічними групами складалися умови, які зумовлювали різноманітні форми взаємодії народів Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХУІ-ХУІІ ст. К., 2002.С. 333..

Контактні зони, як специфічні форми історичного синтезу, котрий характеризується спільним тривалим проживанням на певній території різних етнічних груп, що тягне за собою співіснування і взаємодію їх культурних, релігійних та ін. систем, цілком обґрунтовано стали важливим об'єктом сучасних наукових досліджень Вивчення українських земель як своєрідної контактної зони після тривалої перерви було відновлено в українській історіографії в кінці ХХ ст. Ґрунтовний аналіз історіографії цієї проблеми див.: Яковенко Н. «Ук-раїна між Сходом і Заходом»: проекція однієї ідеї // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уяв-лень та ідей в Україні ХУІ-ХУІІ ст. К., 2002. С. 333-365; «Early Modern Ukraine Between East and West»: projecturies of an Idea // Regions: A prism to View the Slavic-Eurasian World. Towards a Discipline of «Regiono- logy» / Ed. by Kimitaka Matsuzato. Sapporo: Slavic Research Center, Hokkaido University, 2000. - P. 50-69; Петро-ва А.О. Порубіжжя, пограниччя, контактна зона: до питання вивчення теми в українській історіографії // Істо-ричний архів. Наукові студії. 2016. Вип. 15. С. 205-209. Теоретичні аспекти природно-етнічних контактних зон як місця розвитку чисельних народів розглядаються в роботі Дергачева В.А. Концепция маргинальной комплиментарности / Под. ред. Чемова А. И. Одесса, 1995. 48 с.. Такі території є не просто простором, де спільно проживають різні етноси, а органічною і життєздатною структурою зі своїми закономірностями розвитку і специфічними культурними рисами.

Формування контактних зон відбувається в умовах розмитості або рухливості кордонів. Відповідно до англійських дефініцій необхідно розрізняти кордон-«бордер» (border) і кордон-«фрон- тир» (frontier). У радянській історіографії склався саме образ кордону-бордера, лінії, що розділяє країни, території і народи жорстким бар'єром, у зв'язку з чим ігнорувався поліетнічний характер регіонів, історико-культурний внесок у їх розвиток інших груп населення. Кордон-фронтир більшістю дослідників інтерпретується як важлива складова контактної зони. Домінування серед сучасних українських вчених останнього підходу відбилося у формуванні порівняно нової галузі соціально-гуманітарних знань - вивчення «порубіжжя», орієнтованого на дослідження феноменів «кордонів», «контактних зон», ареалів історичних, культурних, соціальних та ін. взаємодій. Поняття «порубіжжя» охоплює його трактування як простору, що одночасно розділяє й об'єднує. Саме акцент на об'єднуючих межах феномена пограниччя робить його порівнюваним з контактною зоною як географічним та історико-куль- турним простором.

Вивчення українських земель як контактної зони передбачає використання не лише загального, але й регіонального підходу до аналізу особливостей і характеру етнокультурної взаємодії. Окремі регіони надають цінні матеріали для спостереження за формами взаємозв'язків різноетнічних і споріднених народів, рівень і характер яких визначаються конкретною історичною ситуацією, соціально-економічним розвитком етнічних груп, близькістю мов, звичаїв. До таких регіонів відноситься, зокрема, Волинь. її прикордонне (порубіжне) розташування значною мірою визначало характер і спрямованість етнічних процесів, пов'язані з ними взаємодії різнорідних етнічних компонентів, що фіксується археологами з найдавніших часів Крушельницька Л.І. Взаємозв'язки населення Прикарпаття і Волині з землями Східної і Центральної Європи. К. : Наукова думка, 1985. 162 с.; Козак Д.Н. Етнокультурна історія Волині (І ст. до н. е. - IV ст. н. е.) / АН України, Ін-т археології. К., 1992. 172 с..

Входження Волині до складу Київського, Галицько-Волинського князівств, з XIV ст. - Великого князівства Литовського, пізніше Речі Посполитої справило значний вплив не лише на економічний розвиток регіону, але й на формування історичної пам'яті, самосвідомості місцевого населення. Важливим етапом в заселенні Волині, формуванні культурних особливостей її населення стали і XIX - початок XX ст. Адміністративно-територіальні, політико-ідеологічні, релігійні, соціально-економічні зміни викликали певні трансформаційні процеси, залишали в історичному розвитку свої помітні сліди. Істотне значення тут мали контакти народів, мотивовані політичною та суспільною історією цих земель.

Вивчаючи окремі етнічні групи Південно- Західного краю з широким використанням статистичних матеріалів Риттих А.Ф. Атлас народонаселения Западно-Русского края по исповеданиям. СПб., 1863. 48 с.; Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край снаряженной императорским Русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования собранные П. П. Чубинским. Т. 7. СПб. 1872. 608 с.; Военно-статистическое обозрение Волынской губернии / Составил А. Забелин. Ч. I. К., 1887. 425 с.; Крыжановский Е.М. Чехи на Волыни // Собрание сочинений. К., 1890. Т. 2. С. 805-981 та ін., аналізуючи зміни правових норм у Київській, Подільській і Волинській губерніях Громачевский С. Г. Ограничительные законы по землевладению в Западном крае с историческим обзором их, законодательными мотивами и разъяснениями. СПб., 1904. 176 с., дослідники другої половини XIX - початку XX ст. разом з тим практично не приділяли уваги вивченню їх матеріальної і духовної культури, сформованих тут міжетнічних зв'язків.

У радянській історіографії проблеми етнічних процесів, які спричинили змішане, дисперсне розселення на території регіону різних етнічних груп і їх різноманітні контакти, у зв'язку з ідеологічними міркуваннями практично не розроблялися. Лише окремі історичні матеріали про формування етнічного складу населення України аналізувалися в роботах А. Рашина, В. Кабузана, В. Наулка, С. Макарчука Рашин А.Г Население России за 100 лет (1811-1913 гг.). Статистические очерки. М., 1956. 350 с.; Ка- бузан В.М. Народонаселение России в XVIII - первой половине XIX в. (по материалам ревизий). М., 1963. 230 с.; Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине (историко-этнографический очерк). К., 1975. 274 с.; Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма. Львов, 1983. 255 с.

* Прикладом досліджень другої половини 1990-х рр., присвячених вивченню різних етнічних груп Волині, можуть служити кандидатські дисертації автора цієї статті «Національні меншини на Волині (середина XIX - початок XX століття)» (Мститут національних відносин і політології НАН України, 1996), Н.В. Бармака «Міг-раційні процеси серед німецького, чеського і єврейського населення Волинської губернії (1796-1914 рр.)» (М- ститут національних відносин і політології НАН України, 1997), М. П. Костюка «Німецька колонізація на Волині (60-ті рр. XIX ст. - 1914 р.)» (Львівський державний університет імені !вана Франка, 1998), О.Г. Суліменка «Німці Волині (кінець XVIII - початок XX ст.)» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002). та ін.

У посткомуністичній українській історіографії регіональні (включаючи і Волинь) історико- етнологічні дослідження істотно активізувалися*. У своїх роботах вчені переважно вивчають історію проживання окремої етнічної групи, її господарську та громадську діяльність, культурне життя, вплив на життєдіяльність народу російської національної політики Буравський О.А. Поляки Волині у другій половині XIX - на початку XX ст. Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. 168 с.; Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині: Кінець XVIII - початок XX століття. Житомир: «Волинь», 1998. 191 с.; КостюкМ. Німецькі колонії на Волині (XIX - початок XX ст.). Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. 384 с.; Наулко В.І. Хто і відколи живе в Україні. К. : Головна спеціалізована редакція літе-ратури мовами національних меншин України, 1998. 80 с.; ЩербакН.О. Національне питання в політиці ца-ризму у Правобережній Україні (кінець XVIII - початок XX століття). К. : ПЦ «Ризографіка», 2005. 616 с.; Шульга С.А. Чехи в Західній Волині: від оселення до рееміграції. Луцьк: Вежа-Друк, 2018. 472 с.. В останні десятиріччя дослідники національної історії вперше звернули увагу на дискурси еліти, проаналізувавши в цьому контексті польське питання в Україні.

Разом з тим серед багатьох аспектів істо- рико-етнологічної проблематики малодослідже- ними залишаються конкретні взаємозв'язки між етнічними групами, у тому числі Волині як контактної зони, яка, з одного боку, в ХІХ ст. залишалася периферією основних масивів української культури, а з іншого - була територією взаємодії (природної і примусової) різних культур. Об'єднання в такому аналізі історичного та культурно-антропологічного підходів дозволяє порівняти вплив державних інститутів і міжетнічної взаємодії в побуті на етнічні процеси, простежити їх зумовленість та наслідки.

Займаючись вивченням міграційних процесів, культури і побуту етнічних груп Волині періоду її входження до складу Російської імперії, автор у даній роботі звернулася до характеристики динаміки етнічного складу населення губернії, взаємовпливу культур її етнічних груп. Українську історію не можна ототожнювати з історією лише українців. У першу чергу це стосується регіонів (Волині у тому числі) тривалого проживання компактних етнічних груп, котрі привнесли в іноет- нічне середовище свої традиції, що привели до змін в життєдіяльності місцевого населення.

І. Полонізація і русифікація

Більш як столітній період історії Волині пов'язаний з Російською державою. У кінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) Правобережна Україна була включена до складу імперії, на її територію поширено адміністративний устрій загальноросійського зразка, у тому числі в 1795 р. утворено Волинську губернію Полное собрание законов Российской империи. Т. XXIII (1789-1796). СПб., 1830. С. 691. Волинська (з 13 квітня 1793 р. до 1 травня 1795 р. - Ьяславська) губернія утворена на основі колишнього Волинського і північної частини Київського воєводств Речі Посполитої. Окремі зміни в адміністративний устрій губернії вводилися указами «Про новий поділ держави на губернії» (12 грудня 1796 р.) і «Про призначення кордонів губерніям: Новоросійській, Київській, Мінській, Волинській, Подільській та Малоросійській» (29 серпня 1797 р.). У другій половині XIX ст. складалася з 12 повітів. З 1832 р. увійшла до складу Південно-Західного генерал-губернаторства. Губернія проіснувала до 1921 р.. Етнічна структура населення, традиції життєдіяльності й культурної взаємодії, сформовані в краї під впливом Речі Посполитої, та національна політика самодержавства, зокрема заходи, спрямовані на його облаштування в російському дусі (повна інкорпорація усіх сфер), стали тими двома складовими, які в подальшому значною мірою визначали особливості розвитку цього регіону.

На час приєднання Волині до Російської імперії етно-релігійна структура її населення характеризувалася певними особливостями. Абсолютну більшість мешканців краю складали православні українці, які нараховували тут 1 004,4 тис. осіб, або 89,3% всього населення губернії Для визначення чисельності окремих станів на Волині після приєднання до імперії російським само-державством проведена ревізія населення. У зв'язку з необхідністю обкладання подушним податком ревізія звертала особливу увагу на українців (малоросів), які вперше були обліковані на загальних підставах. (Див.: Брук С.И., Кабузан В.М. Численность и расселение украинского этноса в XVIII - начале XX вв. // Советская этнография.1981. № 5. - С. 83; Романцов В. Український етнос: на одвічних землях та за їхніми межами (XVIII-XX століття). К, 1998. С. 158).. Це був один з найбільш високих показників серед губерній, утворених на українських землях. У результаті тривалого перебування в складі Польщі на Волині сформувалася представницька група католицького (переважно польського) населення У досліджуваний період місцеве населення вважало, що кожен католик - поляк. Релігійна приналеж-ність грала набагато більшу роль у формуванні етнічної самосвідомості, аніж мова і її вплив зростав зі сходу на захід по мірі наближення до території розселення корінного польського населення (Див.: Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. К., 1965. С. 73)., яка за даними костельного обліку в кінці ХУНТ ст. налічувала не менше 100 тис. осіб Перковський А.Л. Етнічна і соціальна структура населення Правобережної України у ХУТТТ ст. // Істо-ричні джерела та їх використання. Вип. 4. К., 1969. С. 206.. Разом з тим пропольські настрої знайшли значне поширення серед жителів краю загалом, разом з уніатами (греко-католиками) охопивши близько 40% населення новоствореної губернії Аскенази Ш. Царство Польское. 1815-1830. М., 1915. С. 100..

Компактними етно-релігійними громадами в містах і містечках Волині проживали юдеї (євреї). За кількістю вони були третьою етнічною групою краю, яка за неповними даними налічувала більше 54 тис. осіб (близько 4%) Балабан М., Берштейн-Вишницер Р. и др. История еврейского народа. М., 1914. Т. 11. С. 120..

Серед інших етнічних груп, які проживали разом з українцями, як представників титульного народу держави, до складу якої в цей час була включена Волинь, необхідно виділити росіян. Їх частка на Правобережній Україні в 1794 р. складала лише 0,1% загальної чисельності населення Пономарьов А.П. Етнічність та етнічна історія України. - К., 1996. С. 141.. Приблизно такою ж була їх питома вага й на Волині. Представниками російського етносу в краї головним чином були старовіри, гнані сюди релігійними переслідуваннями в Російській імперії. У зв'язку з релігійними суперечностями із офіційною православною церквою, вони скоріше стояли в опозиції до російської адміністрації, аніж служили їй опорою.

Приєднання західних земель до «імперії на віки вічні», як проголошувалося в царському указі від 18 червня 1795 р., поставило все їх населення перед необхідністю «впродовж одного місяця присягнути на вірність царю й прийняти російське підданство; ті, хто не бажав цього зробити і мав тут нерухомість, повинен її продати і виїхати у трьох місячний термін за кордон. По його завершенні непродані маєтки забираються в казну» Пероговский В. Материалы для истории Волыни. Житомир, 1879. С. 228.. Породжена указом еміграція охопила в першу чергу поляків, які складали абсолютну більшість серед землевласників Волині. Ті з них, котрі не бажали давати присягу, залишали губернію, виїжджаючи на захід у сусідні європейські держави.

Ситуація змінилася з приходом до влади в 1796 р. Павла Т, який звільнив близько 11 тис. поляків, раніше засуджених до вислання за участь у повстанні Т. Костюшка, і повернув їм маєтки. Особливо сприятливі умови для збереження вагомих позицій поляків у всіх місцевих управлінських структурах Південно-Західного генерал-губернаторства, подальшого поширення польської культури в краї були створені в роки правління Олександра Т. Фактично на Волині, яка увійшла до складу вже іншої держави, були продовжені і навіть в певній мірі активізовані процеси полонізації.

Паралельне функціонування двох офіційних мов - польської й російської, переважання поляків в адміністративних і судових інстанціях, зрівняння польської шляхти в правах з російським дворянством Левицкий О. О положении крестьян Юго-Западного края во 2-й четверти ХТХ ст. (Отдельный оттиск из журнала «Киевская старина»). К., 1906. С. 5. стали важливими чинниками посилення польського впливу в регіоні з переважаючим україномовним населенням. Найбільш відчутно воно виявилося в сфері освіти й релігійного життя. У губернії почали функціонувати нові польські гімназії, серед яких справжнім центром польської культури став Кременецький ліцей, повітові училища, парафіяльні школи, в стінах яких також виховувались представники корінного населення. На Волині збільшувалася кількість католицьких костелів і каплиць У кінці ХУТТТ ст. на Правобережній Україні функціонувало близько 200 костелів, половина з них роз-міщувалася на території Волині. Тільки за перші два десятиріччя ХТХ ст. в губернії було побудовано ще 10 костелів (Див.: ПетровН.И. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. СПб., 1888. С. 262-263)., духовенство яких прикладало максимум зусиль для зростання числа своїх парафіян. Більш активно розгорнули свою діяльність католицькі ордени.

Таким чином, у перші десятиріччя ХТХ ст. полякам вдалося зберегти свої привілейовані позиції у суспільно-політичному житті Правобережної України, Волині зокрема, вже як складових Російській імперії. У свою чергу це продовжило процеси взаємодії місцевої української і польської культур, які склалися внаслідок тривалого перебування Волині в складі Речі Посполитої. У містах і містечках чиновники, в селах землевласники, шляхтичі і навіть частина православного духовенства розмовляли польською мовою. До польської культури також значною мірою тяжіло й дрібне міщанство українського походження. Переслідуючи меркантильні інтереси, частина православних переходила в католицизм, отримуючи за це певні пільги.

Разом з тим спільне проживання української і польської етнічних груп на Волині, на землях, які межували з Польщею, в контактній зоні зі змішаними шлюбами, різнобічними зв'язками, в тому числі економічними і культурними, стало основою формування особливого типу полонії (польської діаспори) - самобутнього різновиду польської мови і культури. Як зазначав дослідник Південно-Західного краю П. Чубинський, «поляки не могли встояти непорушно проти будь-якого впливу живого органічного середовища, яке було представлене народністю й історичними традиціями місцевого населення» Центральний державний історичний архів Украйни у м. Києві (ЦДІАК України), ф. 442, оп. 53, спр. 353, арк. 46.. Поляки, які мешкали в краї, постійно перебували в українському мовному середовищі, корінне ж населення у свою чергу частково переймало польську, як мову престижної культури і сучасної цивілізації. Результатом такої інтерференції стало формування на основі польської літературної з відчутним впливом української мови особливого південного діалекту Войцехівський Ю.С. З родоводу української польщизни: особливості мови і культури // Відродження. 1993. № 9. С. 73.. Він став надбанням у першу чергу освічених шляхтичів, духовенства, міщанства, навіть розвивав свої функціональні мовні стилі: використовувався при написанні літературних творів, у кореспонденціях і діловодстві.

Згідно з даними діалектології, польське населення в місцях компактного проживання зберігало свої мовно-етнічні риси, до яких додавався український елемент. У сільській же місцевості Правобережної України, в першу чергу на Волині, Поліссі, український адстрат (мова місцевого населення) накладався на польський субстрат (етнічний тип мігрантів)²⁰ Саєвич М. Етнолінгвістичний атлас Прибужжя // Полісся. Етнікос, традиції, культура. Луцьк, 1997. С. 65.. Культура місцевого польського населення вбирала в себе багато рис матеріального і духовного життя українців. Спостерігалося культурне і конфесійне змішування населення Див: Lesiow M. Folklor pogranicza polsko-ukrainskiego // Literatura i chlopska. Lublin, 1977. № 16-18.

S. 173-194; Adamowski A. Wierzenia i szwyczaje polsko-ruskiego pogranicza // Tworczosc Ludowa. Kwartalnik Stowarzyszenia Tworcow Ludowych. Lublin, 1992. № %. S. 40-45.. Серед мешканців польсько- українського порубіжжя знайшов поширення змішаний тип говірок, який представляв собою сферу зіткнення і взаємного проникнення різних культур і мов, а також позамовні чинники історичної, етнографічної, господарської взаємодії. У структурі говірок різною мірою об'єдналися риси кожної з контактуючих між собою мов, демонструючи відмінності, які виникли внаслідок тривалого спільного проживання і територіального сусідства Волині з Польщею.

Під впливом романтизму в розвитку на українських землях польської суспільно-політичної свідомості на початку ХІХ ст. намітилася й інша тенденція. У середовищі польської еліти формувалася ідея об'єднання зусиль з українськими колами, поширювалось українофільство Попович М. Нарис історії і культури України. К., 1998. С. 332-333.. В аристократичних салонах співалися українські пісні. Польські дослідники звернулися до вивчення українського минулого. У польській історичній науці почала формуватися так звана «українська школа», представники якої вивчали головним чином історію Правобережної України Marczynski W. Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii Podolskie. - Wilno, 1820-1823. -

T. І-ІІІ; Древняя история Волынской губернии, сочиненная графом Иоанном Потоцким. Изд. 2. СПб., 1829; Balinski M., Lipinski T. Starozytna Polska pod wzgladem geograficznym, historycznym i statystycznym. Warszawa, 1844. T. 2 та ін.. Українська проблематика українською мовою з'явилася в репертуарі польських театральних труп, які здійснювали постановку вистав у Південно- Західному краї, у тому числі в містах Волині Загайкевич М., Пилипчук Р., Федорчук О., Кашуба О. Українсько-польські мистецькі взаємини ХІХ століття. Львів-Київ, 1998. С. 26..

Повстання 1830-1831 рр. у Польщі, яке охопило й Правобережну Україну, істотно змінило ставлення російського самодержавства до польського питання. Національна політика царизму набула виразно антипольського характеру. Урядовими структурами було розпочато проведення низки заходів з метою обмеження впливу поляків у політичному й економічному житті краю. Одночасно з репресіями щодо безпосередніх учасників повстання (депортація до Сибіру, виселення на Кубань і Урал, конфіскація майна) російський уряд розгорнув активні дії проти найбільш представницької ходачкової (чиншової) шляхти, як головного носія польського патріотизму19 жовтня 1831р. Микола І підписав указ «Про однодворців і громадян в західних губерніях», що вміс-тив вимогу верифікації шляхетського походження. Особи, які не мали необхідних документів та постанов дворянських депутатських зборів, переводилися в податкові стани: однодворців у селах і громадян у містах. Результатом активної реалізації на місцях упродовж 1831-1853 рр. положень царського указу стало виклю-чення з дворянського стану спеціальними ревізійними комісіями близько 340 тис. безземельних шляхтичів Правобережної України (Державний архів Волинської області, ф. 361, оп. 1, спр. 127, арк. 149-150).. Посилилася увага влади до церковного питання: закриваються монастирі, костели реорганізуються в православні церкви, за урядовим розпорядженням діти від змішаних шлюбів записуються до православних, відміняється низка католицьких свят Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. У 3-х книгах. Кн. 3. Кінець XVI - середина ХІХ ст. К., 1994. С. 224-225.. Зрозуміло, що такі дії активізували еміграцію поляків із Правобережжя.

З призначенням у 1837 р. на пост генерал- губернатора Південно-Західного краю Д.Г. Бібікова, офіційною метою царської національної політики було названо «звільнення губерній від польського засилля» Мацузато Кимитака. Польський фактор в Правобережной Украине с XIX по начало XX века // Ab Imperio. - 2000. № 1. С. 97.. Відміна дії Литовського статуту як законодавчого кодексу, проведення інвентарної реформи задля регулювання відносин між поміщиками і селянами, створення умов для поширення російської освіти і культури, ліквідація греко-католицької церкви й зміцнення позицій православної церкви стали важливими заходами на шляху її реалізації.

Велика увага приділялась мовній проблемі. У 1839 р. генерал-губернатор направив начальникам губерній розпорядження, в якому вказувалося: «Неофіційним шляхом до мене доходить інформація про те, що в багатьох місцях чиновники міської і земської поліції та інші службовці за походженням росіяни, не лише з поляками, але й між собою спілкуються і розмовляють польською мовою. Визнаючи цю звичку росіян розмовляти польською мовою вкрай непорядною, тим більше, що вона демонструє дію польського впливу,... вважаю обов'язком просити вас намагатися навіювати їм,. що лише тоді вони зможуть бути корисними тут на службі, коли суворо виконуючи свої обов'язки, вони будуть залишатися душею, серцем, мовою і способом мислення чисто росіянами» ЦДІАК України, ф. 442, оп. 789 а, спр. 330, арк. 1..

У 1863 р. на Волині, як і загалом в генерал- губернаторстві, розпочався новий етап проведення російським урядом антипольської політики. Відразу після польського повстання, яке співпало з відміною кріпацтва і руйнуванням поміщицького землеволодіння, царизмом була розгорнута особлива законодавча діяльність, спрямована з одного боку на зменшення впливу поляків у західному краї, а з другого - на посилення в губерніях російського елементу. Заходи такого характеру торкнулися практично всіх сфер життєдіяльності поляків, у першу чергу їх землеволодіння.

Передова стаття газети «Киевлянин» відобразила розуміння офіційними органами існуючого становища і сформулювала пропозиції для його зміни: «У Південно-Західному краї стан землевласників або поміщиків складається винятково з поляків, розмовляє польською мовою, сповідує католицьку віру, селяни всі російські, православні. Будь-яке зіткнення між обома станами в нас має два боки - один становий, другий національний. Позов між поміщиком і селянином у нас є разом з тим позовом між поляком і росіянином; відокремити цих два боки один від одного не виявляється можливим. Потрібно створити в краї російський землевласницький стан, достатньо сильний, щоб переважати над польським.» Киевлянин. 1865. № 56. C. 3..

Після накладення секвестру та конфіскації маєтків осіб, котрі були причетними до заворушень, що виникли в прикордонних із Царством Польським губерніях, при одночасній тимчасовій забороні управляючим казенними палатами здавати в оренду наділи особам польського походження, переваги в землекористуванні були надані «православному духовенству, старообрядцям і благонадійним місцевим селянам» Громачевский С.Г. Ограничительные законы по землевладению в Западном крае, с историческим об-зором их, законодательными мотивами и разъяснениями. СПб.,1904. С. 2.. У справі придбання державних і приватних земель законодавство (5 березня і 10 грудня 1864 р.) закріпило істотні пільги для осіб російського походження Свод законов Российской империи, дополненный по продолжениям 1906, 1908 и 1910 гг. и поздней-шими узаконениями 1911 и 1912 годов. СПб., 1913. Т. V-ІХ. С. 780..

Повністю втратила офіційний статус польська освіта. Ліквідовувалися всі польські таємні навчальні заклади, а особи, які ініціювали їхню діяльність, притягувалися до судової відповідальності ЦДІАК України, ф. 442, оп. 851, спр. 36, арк. 1-5.. Паралельно з цим робилися кроки щодо обмеження впливу католицької церкви і піднесення ролі православної. Після польського повстання губернатори Південно-Західного краю отримали таємний циркуляр Міністерства внутрішніх справ імперії, яким заборонялося використання польської мови в установах та державних закладах Там само, арк. 47.. Викладання польською мовою заборонено навіть у приватних закладах.

Разом з тим закріпленню на Волині осіб селянського стану польського походження уряд не перешкоджав. Так російська статистика другої половини ХІХ ст. зафіксувала масове переселення селян-католиків із Привіслинського краю, уродженці якого в кількості 89 943 осіб, склали 44,7% всіх народжених за межами Волинської губернії. Переселялися селяни цілими сім'ями, про що свідчить кількісна рівність серед іммігрантів чоловіків і жінок Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. VIII. Волынская губерния. СПб., 1904. С. ХVII.. Багато поляків було серед громадян іноземного підданства, у тому числі з Царства Польського, які приїздили на Волинь. Такого роду міграцію викликали в першу чергу економічні причини. Вона продовжувалась й на початку ХХ ст. Наприклад, у 1903 р. поляки називалися першими серед 5 211 родин іноземних поселенців російського, австрійського і прусського підданства в Луцькому повіті. По першій мировій дільниці Володимир-Волин- ського повіту як іноземних поселенців проживало 269 родин поляків. Дані про таких поселенців збереглися по всіх західних повітах Волині. Більшість з них приїхали в край недавно, про що свідчили записи: в Ковельському повіті «прописаних до гмін Привіслинського краю 610», «селяни, прописані в Царстві Польському, паспортів не мають» Державний архів Житомирської області, ф. 70, оп. 1, спр. 863, арк. 21; спр. 855, арк. 1-8; спр. 861, арк. 12 та ін., та ін.

У місцевій пресі волинський губернатор неодноразово пояснював діюче законодавство, згідно з яким уведена заборона на придбання землі в західному краї особам польського походження, поширювалася винятково на поміщиків, а не на селян-католиків Волынь. 1900. № 195. С. 2..

У зв'язку з цим не можна не погодитися з точкою зору А. Каппелера, що русифікація і поширення православ'я в регіоні були викликані не стільки культурно-релігійними підставами, скільки становою ієрархією та критерієм політичної лояльності Каппелер Андреас. Мазепинці, малороси, хохли: українці в етнічній ієрархії Російської імперії // Ки-ївська старовина. 2001. № 5. С. 13..

У плані ж впливу на корінне населення антипольскі заходи царизму й одночасна політика «зміцнення російських елементів у краї» мали певні результати, а саме, істотно змінилася політична і соціально-культурна орієнтація місцевої української еліти та частини її пересічних представників Шандра В. Київське генерал-губернаторство (1832-1914): Історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. К., 1999. С. 125.. Одним із доказів цього можуть служити зібрані при проведенні першого перепису населення (1897 р.) дані про рідну мову населення. У Волинській губернії 104 889 осіб (3,5% всіх мешканців) назвали рідною великоруську мову.

Більш як тридцятикратне збільшення в краї упродовж століття російськомовних мешканців не можна пояснити лише міграційними процесами. Внутрішня міграція на Волинь з російських губерній імперії, зокрема, Казанської, Орловської, Самарської, Уфимської та ін., за своїми масштабами була незначною (переселялися службовці, робітники, вчителі, духовенство) Первая всеобщая перепись. С. ХУІІ, 40-43.

* Ідентифікацію частини тих українців, хто частково русифікувався і перейшов до вищого соціального рангу, А. Каппелер назвав ситуативною, оскільки такі зміни викликалися ситуацією в імперії. Урядом і сус-пільством визнавалася належність малоросів до російської еліти, що посилювало привабливість сходження по шляху асиміляції.. У зв'язку з польським повстанням російське дворянство не спішило переїздити у такий «неспокійний» регіон навіть при наданих урядом пільгах. Таким чином, серед тих, хто назвав великоруську мову рідною була й значна частина корінного населення, в основному міського і містечкового*. Порівняно з іншими етнічними групами рівень грамотності серед мешканців Волині, які розмовляли російською мовою, був найвищим - 36,89% Первая всеобщая перепись. С. ХІУ..

Але не російська мова, а найбільше спільна православна віра прив'язувала корінних жителів Волині до Росії, одночасно забезпечуючи й збереження в них релігійної самосвідомості. Навіть на початку ХХ ст. галицькі українці, котрі в складі австро-німецьких військ прибули на Волинь під час Першої світової війни, констатували несформованість етнічної самосвідомості й відповідного її закріплення в ендоетнонімі «українець» у місцевих жителів губернії. На запитання «Хто ви?», вони чули від місцевих мешканців: «Ми християни, православні християни, люди руської віри, мужики, хлопи (польською мовою - «селяни»), «прості люди» (черговість вказує на частоту відповіді) Каліщук О.М. Рівень національної свідомості на Волині та Галичині на початку ХХ ст. // Науковий віс-ник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. 2001. № 10. С. 18..

У той же час антипольські заходи загострили етнічну самосвідомість поляків західних губерній імперії. В звіті київського, подільського і волинського генерал-губернатора на ім'я Миколи ІІ (1901 р.) у зв'язку з цим вказувалося: «В теперішній час всі адміністративні посади зайняті винятково особами російського походження... Вони (польські дворяни. - Авт.) ревно охороняють польські звичаї і мову в домашньому і діловому житті, вперто підтримують у суспільному житті, де це тільки можливо, й прагнуть навіть у дрібничках, за повної офіційної обачливості, нагадувати про польську національність. Особливо виразно цей напрям виявляється в деяких колишніх маєтках і на польських цукрових заводах, де пани, оточені юрбою шляхти і дрібних поміщиків,. нагадують про куточки Польщі» Всеподданнейший отчет Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора. К., 1901. С. 2-3.

* На Волині одна десятина найкращої землі біля міст або цукрових заводів, що не вимагала початкового удобрення, оцінювалася в 80 рублів, що було в 10 разів дешевше, ніж в Австро-Угорщині. В середньому ж у 1870-х рр. ціна на землю у Волинській губернії коливалася від 11 до 16 руб. за дес. Значно дешевше були також продукти харчування, одяг, інші споживчі товари..

Хоча такі куточки й залишалися в регіоні, фактично ж після повстання 1863 р. поляки остаточно втратили свій вплив на місцеве населення. На зміну полонізації, яка в першій половині ХІХ ст. продовжувала носити як побутовий, так і державний характер, прийшла русифікація, під якою розумілася в першу чергу деполонізація.

ІІ. Іноземна колонізація: політичний та етнічний аспекти

Перебування Волині в складі Російської імперії стало також часом інтенсивної іноземної колонізації. Урядова підтримка імміграційних процесів значним чином була пов'язана з анти- польською політикою, в контексті якої переселення розглядалося одним із дієвих чинників ослаблення позицій польської шляхти.

Активізували імміграційні процеси економічні перетворення другої половини ХІХ ст. Більшість великих поміщиків-землевласників після аграрної реформи 1861 р. переживали гостру господарську кризу і в умовах різкого зростання потреб у робочій силі були зацікавлені в продажі своєї землі, передачі наділів в оренду. Продажу підлягала і конфіскована земля учасників польських повстань. Обмеження урядом кола осіб, які користувалися правом на придбання у власність наділів у Південно-

Західному краї, матеріальна неспроможність місцевих селян, призвели до встановлення низьких цін на землю*.

Колонізація, яка початково розгорнулася з ініціативи приватних осіб, дуже швидко знайшла підтримку з боку російського уряду, про що свідчили надані переселенцям пільги Правила для найма землевладельцами иностранных рабочих и водворения сих иностранцев в России от 18 декабря 1861 г. // Свод законов Российской империи. Т. ХІ. С. 1541-1544; Т. ХІІ. С. 504-509. Правила довічно звільняли іммігрантів з наявними у них на час переїзду в імперію синами від рекрутської повинності. Колоністи, які приїхали в 1862-1865 рр., звільнялися від платежу казенних податей і грошових повинностей, від виконання загальних натуральних повинностей терміном на десять років; ті, хто переїхав пізніше - про-тягом п'яти років з часу зарахування їх до обраного ними стану; від скарбових сплат при купівлі нерухомості в західних губерніях. Згідно постанови Комітету міністрів «Про поселення чехів на Волині», затвердженої в червні 1870 р. царем Олександром ІІ, права, закріплені Правилами, поширювалися після прийняття росій-ського підданства і на волинських чехів.. Особливі надії в справі ослаблення полонізму і католицизму на Волині царизмом покладалися на чеських колоністів.

Серед названих чинників, що зумовили інтенсивну імміграцію, необхідно звернути увагу й на близьке сусідство Волині з Австро-Угорщиною, її прикордонне розташування, а також сприятливі природно-кліматичні умови, які мало відрізнялися від Німеччини, Польщі, Чехії. Географічне розташування краю ставало важливим аргументом у виборі для поселення іноземцями саме цієї губернії.

З року в рік кількість іноземних переселенців зростала. До 1882 р., часу проведення офіційного аналізу процесу розміщення іноземних колоністів у західній смузі Росії, в Київській, Подільській і Волинській губерніях, їх вже налічувалося 93 108 осіб. На правах власності й оренди вони володіли земельною площею 552 707 дес. З них 399 953 дес. (або 72,4%) припадало лише на одну Волинську губернію, в якій проживало понад 87 731 колоністів, або 94,2% всіх тих, хто переселився в генерал-губернаторство. З 1882 по 1890 р. кількість іноземних поселенців у цій губернії, що стала територією найбільш масової імміграції, зросла приблизно на 128% і в 1890 р. складала вже 200 924 осіб ЦДІАК України, ф. 442, оп. 618, спр. 261, арк. 112..

У результаті імміграційних процесів на Волині сформувалися великі громади німецьких ічеських колоністів. Так, якщо в 1859 р. жителі, які назвали рідною німецьку мову, складали 0,3% всього населення Волинської губернії, в 1889 р. - 4,3%, то в 1897 р. - 5,73%. У цей час у Волинській губернії їх проживало 171 331 особа. Перший всеросійський перепис населення зафіксував у губернії і 27 706 осіб з рідною чеською мовою Первая всеобщая перепись. С. ІХ.. На початку ХХ ст. згідно з офіційною статистикою, яка базувалася на мовному критерії, жителями Волині було 195 197 німців та 27 401 чехів Памятная книжка Волынской губернии на 1914 год. Житомир, 1913. С. 71.. Київська та Подільська губернії помітно поступалися Волинській за кількістю прибулих іноземців.

Переважно селяни, ремісники, що переселялися з Австрії, Привіслинських губерній Царства Польського, Східної Пруссії, утворювали на Волині самостійні німецькі та чеські колонії. Частина колоністів розсіялася серед місцевого населення, де в змішаних поселеннях жила в окремій частині села або на окремій вулиці.

Розташовуючись на землях, які здавна були заселені корінним українським населенням, навіть при збереженні певної відособленості колоністи змушені були вступати з ним в різнобічні контакти. Перебування в іноетнічному середовищі накладало відповідний відбиток на життєдіяльність іммігрантів, у свою чергу іноземна колонізація привносила нові риси в культуру місцевого населення. Використовуючи більш ефективну культуру сільськогосподарського виробництва, кращу агрономію, новітні технічні досягнення, чеські і німецькі селяни тим самим демонстрували приклад раціонального ведення особистого господарства, виступаючи своєрідними зразками для відповідних запозичень з боку місцевого населення.

Колоністи сприяли поширенню серед волинських селян культивування просапних технічних культур, використанню вдосконалених знарядь праці, природних добрив. Чехи стали на Волині піонерами вирощування у великих масштабах кращих сортів хмелю, поширивши цю культуру і в господарствах місцевого населення. Культивуванням хмелю почали займатися німці, поляки, місцеві селяни Ярошевич А.И. Очерки экономической жизни Юго-Западного края. К., 1908. С. 129.. У кінці ХІХ - перші десятиріччя ХХ ст. Волинська губернія перетворилася в головний район хмелярства Росії. Вирощування хмелю в ній за 20-25 років зросло втричі й досягло 200 тис. пудів хмелю при загальному виробництві в імперії 265 тис. пудів Обзор Волынской губернии за 1913 год. Житомир, 1900. С. 25..

Новим явищем для Волині стало також вирощування у значних кількостях культурних сортів плодових дерев, переважно яблунь, груш, вишень. Завдяки ініціативі чеських колоністів в губернії з'явилися спеціальні сади-розсадники для вирощування саджанців, які користувалися попитом і серед місцевих жителів.

Упродовж десятиріч спільного проживання з українцями колоністами, головним чином чехами, був накопичений позитивний досвід і щодо взаємодії в сфері духовного життя. Слов'янське походження чехів сприяло їх зацікавленому знайомству з місцевими традиціями. Чехи з повагою ставилися до культури, звичаїв своїх нових сусідів, відвідували місцеві православні церкви. Чиновник з особливих доручень А. Воронін у зв'язку з цим зазначав у доповіді генерал-губер- нагору, що «майже всі чехи підтримують з місцевими селянами дружні відносини, женяться з ними, заводять спільні школи, декотрі вже прийняли православ'я» ЦДІАК України, ф. 442, оп. 535, спр. 322, арк. 3..

Найбільш помітним наслідком адаптації чехів до нових умов життєдіяльності став масовий перехід колоністів до православ'я й білінгвізм. Перехід до православ'я найбільшого числа чехів при- йшовся на 80-90-і рр. ХІХ ст. На час проведення першого перепису населення 66,22% всіх чехів Волинської губернії (в минулому переважно католиків) вказали на приналежність до православ'я Первая всеобщая перепись. С. ХІ..

Зберігаючи національні традиції господарювання, організації побуту, рідну мову в спілкуванні із співвітчизниками, чимало чехів прагнуло вивчити і державну мову імперії. У зв'язку з існуючими перевагами російської системи освіти і великим значенням, яке чехи надавали освіті взагалі (59,03% грамотних), більшість з них, проживаючи на Волині, пройшли курс навчання російською мовою. Серед грамотних колоністів 35,41% читали і писали російською, а 23,62% іншими мовами Там само. С. ХУ.. Вивченню російської мови окрім навчання в церковоно-парафіяльних школах і училищах сприяло також видання чехами газет російською мовою (газета «Вісті»), постановка аматорськими театральними трупами вистав українських і російських авторів ЦДІАК України, ф. 442, оп. 697, спр. 265, арк. 3.. На початку ХХ ст. старше покоління чехів вже з тривогою звертало увагу співвітчизників, що «нова генерація, що вийшла з російської школи, навіть не вміє підписатися по-чеськи» Rusky Cech. 1907. 15 maj.. У побуті поряд із чеською колоністи використовували українську мову. В селах, де поруч жили українці і чехи, нерідкими були випадки взаємодопомоги, спільного відзначення місцевих традиційних свят, укладання українсько-чеських шлюбів, запрошення чеських музик на українські весілля і свята.

У свою чергу завдяки активній діяльності на Волині чисельних чеських самодіяльних оркестрів, хорових колективів, тут поширювалася музична культура колоністів. Звичайним явищем для краю стали подорожуючі музики. Найбільшу їх кількість давали північні повіти губернії. На Поліссі взимку в колоніях залишалося 5-6 чоловіків, решта після закінчення польових робіт в якості музикантів відправлялися в найближчі міста і села на заробітки Vaculik J.Dejiny volynskych Cechu. T. 1. (1868 - 1914). Praha, 1997. S. 59, 177..

Співробітництво і взаємодія в господарській діяльності, культурному житті, побуті, які були викликані проживанням в іноетнічному середовищі, створили підґрунтя для розвитку чехів Волині як особливої етнорелігійної групи. Відомий чеський етнограф Є. Рихлік зазначав: «Загартовані скрутними обставинами життя на своїй Батьківщині, чехи не залишилися пасивними і на своїй новій батьківщині. Багато змін і нових рис запровадили вони у своє нове оточення і стали в житті України за один з таких складових елементів, якого не можна обминути. Не зважаючи на самобутність своєї національної культури, чехи на Україні підлягали впливові нового оточення. Порівнюючи тепер чеха з Чехії з українським чехом, бачимо в останньому цілком іншу, нову людину, зовсім новий етнографічний варіант. Обопільний вплив чехів і українців торкається в першу чергу сільськогосподарської практики і взагалі економічних стосунків. Проте уважний спостерігач легко запримітить, що цей вплив іде значно далі, що він захоплює цілу безмежну діяльність культурного життя, всі прояви матеріального та духовного побуту, що він, нарешті, викликав переформування деяких особливостей народного характеру» Рихлік Є.А. Досліди над чеськими колоніями в Україні // Записки етнографічного товариства. К., 1925. Кн. 1. С. 34..

На відміну від чехів у німецьких колоністів національні почуття були розвинуті значно сильніше. Своє рідне вони завжди ставили вище чужого, трималися замкнуто, відособлено, будь- яким чином намагаючись захистити й підтримати співвітчизника. Попечитель Київського навчального округу дав їм таку характеристику: «Німці на Волині представляють собою ізольовану масу від навколишнього малоросійського населення, яка згуртувавшись купками у колоніях, утворює з себе одне нерозривне ціле за вірою, мовою, громадським укладом життя, традиціями, симпатіями й антипатіями, і все разом узяте безсумнівно виділяє цих прибульців в особливу національність з сильним духом і могутнім характером» ЦДІАК України, ф. 442. оп. 614, спр. 238, арк. 11..