Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

УДК 930.85:[299.5:783.6](477)(470+571)”16/20”(043.3)

Секуляризація православної духовної хорової музики в російській та українській культурі XVII-XXI ст.

Спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Бойко ВЯЧЕСЛАВ ГЕННАДІЙОВИЧ

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Польська Ірина Іллівна, Харківська державна академія культури, професор кафедри теорії музики та фортепіано

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Стахевич Олександр Григорович, Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, завідувач кафедри вокального мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент Кононова Олена Василівна, Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, декан оркестрового факультету, завідувач кафедри загального та спеціалізованого фортепіано

Захист відбудеться “17” квітня 2008 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий “16” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С. В. Потрашков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У проблемному полі духовної культури XX ст. усталена причинно-наслідкова система функціональних зв'язків втратила значущість унаслідок нових реалій, які зруйновують традиційну впевненість людства в детермінованості явищ. Важливим чинником духовної стабілізації соціокультурного світу стає в нашу добу суттєве підвищення ролі релігійної сфери, що привело як до справжнього ренесансу суто релігійної свідомості, так і до широкого звернення сучасної науки та мистецтва до цієї проблематики і пошуку нових шляхів її пізнання.

Розробка нових методологічних підходів до визначення ролі “релігійного” в системі культури, взаємодії в ній секулярних та сакральних тенденцій набуває нині особливої актуальності. У вітчизняній культурі найсуттєвішим проявом цієї тенденції стало колосальне поновлення інтересу до православного літургійного музикознавства.

Наукові штудії у сфері історії та теорії православної духовної музики були започатковані російськими музикознавцями XIX - першої пол. XX ст., яким належить більшість фундаментальних праць з цієї проблематики. У радянську добу дані питання, з ідеологічних підстав, майже не розглядалися мистецько-культурологічною думкою.

У другій половині XX ст. на тлі тотальної секуляризації мистецтвознавство претендує на об'єктивне вивчення закономірностей виникнення, розвитку і функціонування духовної музики, її структури, взаємозв'язку з іншими галузями культури. Проте дотепер ще немає спеціальних досліджень, присвячених секуляризації православної музики в культурно-історичному просторі України.

Важливе місце в розвитку сучасного українського мистецтвознавства та культурології посідають й наукові розвідки у сфері музичної регіоники, зокрема регіоники Харкова, саме тому в дисертації актуалізуються питання розвитку та секуляризації духовної культури Харківщини 2-ї пол. XIX - поч. XX ст., які досі не знайшли належного висвітлення у вітчизняній науці.

Саме розбіжністю між суттєвим культурологічним значенням означеної проблематики та її недостатнім вивченням у вітчизняному мистецтвознавстві зумовлена особлива актуальність запропонованого дисертаційного дослідження.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана на кафедрі культурології ХДАК згідно з базовою темою “Проблеми історії та теорії культури”. Робота узгоджена з “Тематичним планом наукових досліджень Харківської державної академії культури на період 2006-2010 рр.”, затвердженим вченою радою ХДАК (протокол № 8 від 27.02.2006 р.), та відповідає темі “Дослідження з проблем мистецтвознавства та фольклористики”. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ХДАК (протокол № 10, від 17 травня 2002 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення загальної концепції розвитку православної духовної хорової музики та специфіки процесу її секуляризації.

Основні завдання дисертаційного дослідження:

– висвітлити змістовно-жанрові ознаки православної духовної музики та специфіку процесу її секуляризації;

– визначити характер і зміст явища секуляризації, основні негативні та позитивні аспекти його культуротворчої ролі;

– виявити характер діалогової взаємодії антиномічної пари “секулярне сакральне”;

– надати загальну характеристику основних історичних етапів еволюції православної духовної хорової музики в Україні та визначити змістовні передумови її секуляризації і нової сакралізації;

– виявити загальні соціокультурні передумови становлення та розвитку православної духовної хорової музики Харківщини в XVII-XX ст. та визначити шляхи її секуляризації;

– розкрити специфіку й особливості концертної інтерпретації православної духовної хорової музики;

– поновити понятійний апарат досліджуваної проблематики.

Об'єкт дослідження - православна духовна хорова музика XVII-XXI ст. секуляризація духовна музика православний

Предметом дослідження є характер і зміст процесу секуляризації православної духовної хорової музики в культурно-історичному просторі України та Росії XVII-XXI ст.

Методи дослідження. Зазначені мета і завдання дисертаційного дослідження потребували використання інтегративної методології, яка базується на поєднанні загальнонаукових (діалектичного, історичного, культурологічного, системно-функціонального, системно-генетичного) та спеціальних, притаманних історичному і теоретичному музикознавству, методів і підходів.

Матеріалом дослідження є хорові твори російських та українських композиторів ХVIII-ХХ ст. - О. Архангельського, М. Березовського, Д. Бортнян-ського, А. Веделя, О. Гречанінова, О. Кастальського, М. Концевича, П. Крав-цова, О. Львова, М. Лисенка, О. Литинського, О. Нікольського, П. Толстякова, П. Чеснокова та ін., а також численні архівні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше у вітчизняному музикознавстві створено комплексну концепцію впливу секуляризаційних процесів на розвиток православної духовної хорової музики в Україні та Росії від XVII - до початку XXI ст.;

– визначено специфіку взаємодій сакрального богослужбового співу із секуляризованим духовним хоровим мистецтвом у російсько-українській музиці зазначеного періоду;

– розкрито регіональні особливості розвитку духовного православного хорового мистецтва на Харківщині (2 пол. XIX-XX ст.) та шляхи його секуляризації;

– виявлено чинники впливу “Мусикійської граматики” М. Дилецького на секуляризацію православної духовної музики;

– віднайдено новий, невідомий факт біографії М.С. Березовського (документальні архівні матеріали);

– введено до наукового та практично-виконавського обігу забуті хорові твори харківських композиторів-регентів кінця XIX - початку XX ст. (П.І. Кравцова, О.Й. Литинського, П.Н. Толстякова);

– оновлено уявлення про жанр духовного хорового концерту в аспекті секуляризації православної духовної музики.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали роботи можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем православного літургійного музикознавства. Педагогічний аспект уможливлює використання результатів дослідження при викладанні нормативних та спеціальних курсів, а саме: “Історія і теорія музики”, “Історія української музики”, “Історія хорового мистецтва”, “Історія і теорія виконавського мистецтва”. Теоретичні положення і практичні висновки дисертації можуть знайти широке застосування в професійному вдосконаленні та виконавській діяльності.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалась шляхом обговорення на засіданнях кафедри культурології ХДАК. Результати дослідження були оприлюднені на 6 наукових конференціях, серед яких: конференції молодих науковців “Культура та інформаційне суспільство XXI століття” (Харків, 2002; 2003; 2004); міжнародні наукові конференції: “Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (Харків, 2003), “Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи” (Харків, 2004), “Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації” (Харків, 2007).

Матеріали дослідження впроваджені в лекційних курсах кафедри хорознавства та хорового диригування ХДАК “Духовна хорова музика”, “Духовна музика: національні традиції та сучасність” (для магістратури).

Публікації. За темою дисертації вийшли друком 12 публікацій, з них 6 статей у наукових фахових збірниках, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (287 позицій) та додатків (77 сторінок). Загальний обсяг роботи - 287 сторінок, з них 184 - основного тексту.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету, завдання, методологічні засади, наукову новизну та практичне значення.

Розділ 1 - “Теоретичні аспекти вивчення духовної музики” - має чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1. - “Явище секуляризації: поняття і сутність” - розкрито основні значення поняття “секуляризація”, розглянуто її конкретно-історичні прояви в різних контекстах від XVII - до початку XXI ст.

Визначено історико-генетичні детермінанти секуляризації суспільних інститутів, пов'язані з епохами Відродження та Реформації; подальшим посиленням антиклерикальних і раціоналістських тенденцій. У соціології релігії секуляризація трактується як надання переваги світському зображенню життя і світської культури. Підкреслено роль процесу секуляризації у виникненні соціокультурної кризи особистості. Визначено, що одним з найважливіших чинників поглиблення останньої є ідеалізація сучасної західної культури постмодерну, яка базується на цінностях, що можна вважати антихристиянськими, та в щонайбільшому ступені виявляє негативні наслідки дехристиянізації культури (Т. Альтицер, К. Барт, Н. Бердяєв, М. Бубер, Р. Генон, Ж. Маритен, Г. Марсель, Е. Муньє, Р. Нібур, П. Сорокін, П. Тілліх, А. Швейцер, К. Ясперс).

У підрозділі 1.2. - “Специфіка православної духовної музики” - позначено та проаналізовано основні сутнісні компоненти, що складають систему православної духовної музики.

Через компаративний аналіз виявлено принципову різницю між світською музикою і богослужбовим співом. Проаналізовано історичні та семантичні детермінанти заборони інструментальної музики в православному храмі (аскетичні прагнення християнства, боротьба з цінностями язицтва, вербальна природа християнського богослужіння).

Визначено загальні передумови функціонування системи православного богослужбового співу, пов'язані з історичною взаємодією, музичною культурою Заходу, впливом світської (зокрема народної) музики, місцевих та співочих звичаїв тощо.

У підрозділі 1.3. - “Історіографія та сучасний стан проблематики дисертаційного дослідження” - подано стислий огляд літератури й архівних джерел за темою, визначено рівень її сучасного вивчення.

З'ясовано, що перші наукові праці з історії, семіографiї, палеографії православного літургійного музикознавства, присвячені в основному російському духовному співові, вийшли друком у середині XIX ст. (Д. Аллєманов, В. Металов, О. Преображенський, Д. Розумовський, М. Успенський). Утім у колишньому СРСР, внаслідок негативного ставлення держави до релігії (зокрема до православної церкви), будь-які наукові розвідки в цій сфері були припинені, тож у цей період дисертаційна проблематика в радянській науці практично не досліджувалася.

Значний внесок у розвиток сучасної православної музикології зробили провідні українські науковці 2-ї пол. XX ст. (Л. Архимович, Н. Герасимова-Персидська, М. Гордійчук, Л. Корній, Б. Кудрик, П. Маценко, О. Шреєр-Ткаченко), у працях яких висвітлюються як загальні та художньо-естетичні, так і фахові музикознавчі аспекти.

Для дослідження історії духовної хорової культури Слобідської України особливе значення мають фундаментальні праці Д. Багалія, Т. Буткевича, О. Кононової, Й. Миклашевського, М. Сумцова, П. Сокальського, Т. Ти-хомирової та ін., які висвітлюють традиції слобідської культури, визначають стан духовного хорового мистецтва Харківщини. Утім питання секуляризації православної духовної музики в зазначених працях спеціально не розглядалися.

Таким чином, дисертаційна проблематика дотепер є недостатньо розробленою в сучасному мистецтвознавстві, що зумовило необхідність проведення запропонованого дослідження.

У підрозділі 1.4. - “Методологiчні основи дослiдження” - визначено загальні методологічні засади дисертації та розглянуто основні наукові методи дослідження, застосовані в окремих її розділах.

Методологія дисертаційного дослідження ґрунтується на комплексному підході. Важливу роль у роботі відіграють методи діалектики, історизму, логіко-аналітичного, логіко-критичного і термінологічного аналізу, системного (структурно-функціонального) підходу. Головними у вирішенні дисертаційної проблематики є історичний та культурологічний підходи, а також фахові мистецтвознавчі (музикознавчі) методи дослідження.

Джерельною базою дисертації є теоретичні праці з філософії (Г. Гегель, Є. Гуссерль, М. Хайдеггер), загальної (Ю. Борєв, М. Каган, Ю. Лотман, В. Шейко) та музичної (О. Козаренко, І. Ляшенко, С. Тишко) культурології, музичної естетики (О. Лосєв, П. Шестаков), історії музики, насамперед української (М. Гордійчук, Ю. Келдиш, Л. Корній), теорії музики та музичної композиції (Б. Асаф'єв, В. Медушевський, Є. Назайкінський), теорії музичного стилю (Н. Горюхіна, М. Михайлов, С. Скребков), хорознавства (Д. Болгарський, Н. Герасимова-Персидська, Г. Григор'єва, А. Лащенко, П. Левандо, Л. Пархоменко, О. Стахевич), православного літургійного музикознавства (В. Металов, О. Нікольський, В. Одоєвський, Д. Розумовський, С. Смоленський) тощо.

Другий розділ - “Православна духовна хорова музика: богослужбовий спів - секуляризація - нова сакралізація” - містить шість підрозділів.

Третій розділ - “Розвиток духовної хорової музики на Харківщині (до проблеми діалектики секулярних та сакральних процесів)” - має чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1. - “Усталення духовного хорового мистецтва на Харківщині (кінець XVII - початок XVIII ст.)” - досліджено історико-культурні передумови становлення духовного хорового мистецтва та хорового виконавства кінця XVII - початку XVIII ст.

Висвітлено особливості початкового етапу формування та розвитку культури Слобожанщини як важливого історично-географічного регіону України, просвітницьким центром якого з 1765 р. є Харків. Визначено синтезуючий, інтегративний характер культури цього регіону. Підкреслено паралельність процесів формування національних українських та російських культурних традицій на Харківщині у XVIII ст.

Простежено активізацію культурно-освітнього розвитку Харківщини початку XIX ст., висвітлено роль у цих процесах колишньої козацької старшини і духівництва та розкрито секуляризаційне значення місцевого народно-побутового впливу на церковно-релігійну сферу.

Розкрито культурологічні особливості Просвітництва в Україні, трактованого як органічний компонент загальноєвропейського руху та природне продовження ідей цивілізаційного синтезу загальноєвропейських та національних слов'янських традицій.

З'ясовано регіональні особливості втілення просвітницьких тенденцій на Слобідській Україні, зокрема парафіяльних народних шкіл, що формували сприятливу базу для функціонування Харківського колегіуму (1726), а потім - Харківського університету (1805), які відповідно з другої чверті XVIII - поч. XIX ст. стають головними освітніми установами всього регіону.

Підкреслено, що довготривала жанрово-стилістична та змістовна трансплантація західноєвропейського світського професійного мистецтва до вітчизняної культурної сфери сприяла процесу секуляризації православної духовної хорової музики зазначеного періоду.

У підрозділі 3.2. - “Розвиток духовного хорового мистецтва в Харківському колегіумі XVIII - поч. XIX ст.” - проаналізовано розвиток духовного хорового мистецтва в додаткових класах при Харківському колегіумі XVIII-XIX ст.

Визначено, що діяльність музичних класів при Харківському колегіумі, створюючи необхідні передумови для формування нової регіональної музично-хорової культури XIX ст., мала багатогранний вплив на загальний розвиток вітчизняного мистецтва. Підкреслено, що форми, методи навчання та ідеї в навчальних програмах музичних класів відповідали загальним вимогам Петербурзької співочої капели, яка була провідником секуляризаційних тенденцій у сфері православної духовної музики.

Проаналізовано творчу діяльність у Харкові видатного музичного діяча, одного з фундаторів жанру хорового духовного концерту А.Л. Веделя (1767-1808). Підкреслено значення творчої спадщини А. Веделя як завершального етапу процесу еволюції т.з. “єкатерининського” концерту та висвітлено вплив демократичних музичних жанрів на його творчість, що став одним із чинників подальшої секуляризації православної духовної музики.

У процесі дослідження хорового концерту А. Веделя “Покаяния отверзи ми двери” в існуючих редакціях та перекладах виявлено факти недбалого ставлення до авторського матеріалу, розкрито їх детермінованість секуляризаційними процесами.

Висвітлено історико-культурні чинники уможливлення самостійного розвитку духовного співочого мистецтва Харківщини на початку XIX ст.

У підрозділі 3.3. “Духовна хорова музика у світському житті Харкова (університет, приватні навчальні заклади, аматорські гуртки)” - визначено роль Харківського університету (1805 р.) та приватних навчальних закладів міста в розвитку та поступовій секуляризації православного духовного мистецтва. Підкреслено подальшу активізацію самостійного розвитку хорової культури Харківщини з посиленням світських демократичних тенденцій.

Розглянуто діяльність Харківського архієрейського хору, зокрема його участь у спільних з університетом творчих проектах, де виконувались і світські твори (ораторії Й. Гайдна “Створення світу”, “Чотири пори року”, ораторія Лейдесдорфа “Свята Цецилія”). Визначено певні ознаки секуляризації в репертуарній політиці цього хору.

Проаналізовано діяльність видатних регентів Харківського архієрейського хору - М. Ведринського, О. Литинського, Л. Чижевського.

Дисертантом винайдено та введено до сучасної мистецької практики невідомі твори композиторської спадщини О. Литинського.

Висвітлено негативне ставлення центральної (Св. Синод) та місцевої духовної влади до будь-яких проявів секуляризаційних тенденцій у богослужбовій практиці церковних хорів (розпорядження архієпископа Харківського Нектарія). Утім, сакральний богослужбовий спів православної церкви в ту добу все більше секуляризувався, набуваючи світських ознак.

Визначено соціокультурну специфіку музичної діяльності переважної більшості харківських навчальних закладів поч. XIX ст., в сфері хорового духовного співу.

Отже, процес розвитку духовної хорової культури Харківщини кінця XVIII - 1-ї пол. XIX ст. відбувався надзвичайно активно, створюючи міцні передумови для подальших творчих досягнень вітчизняного музичного мистецтва. Саме в духовному хоровому співові поступово фор-мувалися класичні традиції академічної хорової культури. Втім, духовна хорова музика на цьому етапі все більше виконується поза храмами, органічно поєднуючись зі світською. На духовному хоровому мистецтві Харківщини позначився, зокрема, “італійський” концертний стиль, що свідчить про тривалу секуляризацію богослужбового сакрального співочого мистецтва кінця XVIII - 1-ї пол. XIX ст.

У підрозділі 3.4. - “Духовне хорове мистецтво Харківщини другої пол. XIX-XXI ст.” - досліджено становлення, розвиток та секуляризацію духовного хорового мистецтва Харківщини у XIX-XXI ст.