Простопініє бокшая-малинича в контексті української ірмолойної традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМ. М.В. ЛИСЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

ПРОСТОПІНІЄ БОКШАЯ-МАЛИНИЧА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ІРМОЛОЙНОЇ ТРАДИЦІЇ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі музичної україністики Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка, Міністерство культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Цалай-Якименко Олександра Сергіївна, Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, професор кафедри музичної україністики ( м.Львів)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Драч Ірина Степанівна, проректор з наукової роботи Харківського державного університету мистецтв ім. І. П.Котляревського (м.Харків) кандидат мистецтвознавства, доцент Гнатюк Лариса Анастасівна Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, доцент кафедри історії української музики (м.Київ)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка.

Автореферат розіслано „14” березня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т.Катрич

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Серед пам'яток давньої української музики особливе місце займає церковна монодія Закарпаття, своєрідне етнорегіональне культурне надбання. На сучасному етапі назріла необхідність осмислення національної духовної спадщини, зокрема регіональних проявів сакрального мистецтва, де важливою складовою виступає церковний спів.

З давніх часів територія Закарпаття входила до складу різних державних формувань, зокрема Угорщини, Австрії, Австро-Угорщини, Чехо-Словаччини, а тому церковний спів східного обряду розвивався тут у складних суспільно-політичних умовах, на перетині різних національно-культурних традицій. На ґрунті богослужбової практики в церковному співі відбувались процеси, які спричинили появу місцевих варіантів ірмолойних напівів усного побутування, що одержали назву „простопініє”, „простий спів” і були записані регентом Ужгородського кафедрального собору Іваном Бокшаєм з голосу дяка Йосифа Малинича та видані за благословення греко-католицького єпископа Юлія Фірцака 1906 року в Ужгороді під назвою „ЦЕРКОВНОЄ ПРОСТОПІНІЄ”. З часом цей збірник поширився в Мукачівській, Пряшівській (Словаччина), Крижівській (колишній Югославії) єпархіях, Апостольському Екзархаті Сербії-Чорногорії, Гайдудорозькій єпархії (Угорщина), у Пітсбурзькій митрополії (США). Простопініє було перекладене угорською мовою (1906 р.), а також на англійську мову у Пітсбурзькій митрополії де його використовують у богослужбовій практиці як православні, так і греко-католики. простопініє український ірмолойний

Церковний спів Закарпаття привернув увагу багатьох науковців, серед яких Мирослав Антонович, Стефан Рейнольдс, Джоан Рокасальво у своїх дослідженнях встановили зв'язок Простопінія з друкованими Ірмологіонами у жанрі подобних та самогласних стихир, частково в ірмосах (Дж. Рокасальво). Однак, охоплене в дослідженнях згаданих науковців незначне коло жанрів не дозволило зробити ґрунтовних узагальнень щодо стильових особливостей напівів Простопінія. У цьому контексті особливої актуальності набуває необхідність глибшого розуміння закономірностей розвитку українського сакрального співу в його локальному відгалуженні на західних теренах розселення українського етносу.

Тож актуальність теми дослідження обумовлена насамперед необхідністю дослідити особливості провідних жанрів Простопінія з Літургій Йоана Златоустого, Напередосвячених Дарів, Василія Великого, а також напівів осмогласних циклів воскресних ірмосів та ірмосів канонів Тріоді та Мінеї, які є домінуючими розділами в традиційному богослужбовому репертуарі, але досі ще належно не опрацьовані. Разом з тим, важливо прослідкувати за характером видозмін у традиційних для України ірмолойних напівах у закарпатській практиці церковного співу. Це обумовлює новий напрямок у підходах до аналізу напівів Простопінія як синкретичних музично-словесних форм, де діють засади часомірної модальної метрики.

Актуальність теми обумовлена також потребою осмислення культуротворчих процесів, що визначили специфічний, етнолокальний напрямок розвитку церковної монодії на Закарпатті, необхідністю простеження особливостей функціонування рукописних і друкованих Ірмологіонів у богослужбовій та навчальній практиці XVIIІ - XIX ст.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі музичної україністики Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка у відповідності з планом науково-дослідницької роботи кафедри та ВНЗ №4 „Розвиток церковної музики від найдавніших часів до середини XX ст.: сакральна музика Сходу і Заходу доби Бароко, Галицька музика XIX - поч. XX ст.”, а також з планом наукової співпраці з Інститутом Літургійних наук Українського Католицького Університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення зв'язків та визначення особливостей напівів Простопінія у порівнянні із загальноукраїнською ірмолойною традицією, що здійснюємо на матеріалі осмогласних циклів ірмосів воскресних (недільних) канонів, ірмосів Тріоді та Мінеї, а також вибраних співів з Літургій Йоана Златоустого, Василія Великого Напередосвячених Дарів; висвітлюємо при цьому основні культуротворчі процеси, які сприяли поширенню Ірмологіонів та розвитку церковної монодії на Закарпатті.

Досягнення мети передбачає розв'язання наступних завдань:

1. Окреслити проблематику досліджень напівів Простопінія та шляхи її вирішення.

2. Визначити основні фактори, які впливали на розвиток церковно-співочої культури на Закарпатті та простежити осередки використання Ірмологіонів у богослужбовій та навчальній практиці.

3. Виявити зв'язки між Простопінієм та Ірмологіонами у структурі, змісті та репертуарі.

4. Простежити особливості видозмін ірмолойних напівів у Простопінії, використовуючи рукописні та друковані Ірмологіони XVII - XIX ст.

Об'єкт дослідження - ірмолойна традиція Закарпаття XVII - XIX ст.

Предмет дослідження - ірмоси та вибрані співи Літургій з Простопінія Бокшая-Малинича.

Джерельною базою дослідження є Простопініє Бокшая-Малинича та рукописні і стародруковані Ірмологіони. Опрацьовано понад 20 рукописних та 14 стародрукованих Ірмологіонів, які використовувалися у богослужбовій практиці Мукачівської єпархії у XVII - XIX ст. У простеженні змісту маргінальних записів опрацьовано стародруки фондів Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету (НБ УжНУ) та Закарпатського краєзнавчого музею (ЗКМ), каталог „Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої XVII-XVIII ст.” Ю. Ясіновського.

Методи дослідження. Неодмінною умовою розв'язання поставлених завдань є використання комплексного системного підходу в методиці дослідження, який передбачає критичне осмислення літератури, історико-культурний, джерелознавчий, музично-аналітичний методи, аналіз музичних текстів, метод паралельного зіставлення, порівняльний метод. В аналізі музичного матеріалу спираємось на наукові положення О. С. Цалай-Якименко щодо формотворчих засад часомірної метрики в сакральній монодії; застосовуємо методику досліджень рукописних пам'яток, розроблену Ю.Ясіновським.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першою спробою дослідження Простопінія Бокшая-Малинича в контексті української ірмолойної традиції, яке проводимо на основі аналізу ведучих співочих жанрів ірмосів (за канонами річного богослужбового репертуару), а також вибраних співів з Літургій. Виявляємо базисні основи української ірмолойної традиції в репертуарі Простопінія, а також специфічні етнолокальні ознаки впливу народно-пісенної традиції на церковний спів Закарпаття.

На значному джерельному матеріалі вперше:

а) з'ясовано і уточнено ірмолойне походження напівів Простопінія, окреслено його зв'язки (в структурі, репертуарі) з Ірмологіонами XVII - поч. XIX ст.;

б) простежено основні закономірності та способи музично-стильового оновлення ірмолойних напівів у Простопінії;

в) на прикладі видозмін у напівах Простопінія демонструється стійкість і стабільність модальної метрики як основи формотворення в монодії.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Опрацьований унікальний матеріал може бути використаний у спецкурсах з історії української музичної культури, оскільки музична культура Закарпаття XVII - XIX ст. на сьогодні ще недостатньо висвітлена. Методологічні підходи комплексного аналізу складають базу не лише для подальшого вивчення всього корпусу жанрів Простопінія, а й простеження етнолокальних наверствувань у церковній монодії інших регіонів України.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри музичної україністики ЛНМА ім. М. В. Лисенка. Основні положення дисертації були винесені на Всеукраїнські та Міжнародні наукові конференції: „Сакральна монодія монастирів: збереження традицій, нові ініціативи” (Львів, 2001); „Київ та київська спадщина в історії церковної музики” (Львів, 2003); „Початки християнського співу в Європі”, присвяченій 120-й річниці від дня народження Еґона Веллеса (м.Кошиці, Словаччина, 2005); „IV Міжнародна конференція з історії церковної монодії та гимнографії, присвячена Манявському скиту та балкано-слов'янським церковним і культурним зв'язкам” (Львів, 2005); „Ювілейна міжнародна конференція, присвячена сторіччю видання Простопінія о. Іоана Бокшая” (Ужгород, 2006); „V Міжнародна конференція з історії церковної монодії та гимнографії Літургійні та богословські аспекти церковного співу” (Львів-Унів, 2007).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (203 позиції) та додатків. У роботі використано 117 нотних ілюстрацій та 17 таблиць. Обсяг основного тексту дисертації складає 168 сторінок, список використаних джерел - 18 сторінок, ілюстрованих додатків - 29 сторінок. Загальний обсяг дисертації - 215 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, сформульовано мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, характеризується джерельна база, визначаються методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне і теоретичне значення роботи, зазначено особистий внесок здобувача, апробацію основних результатів.

Розділ 1. Простопініє І. Бокшая-Й. Малинича: джерела та проблематика досліджень. Здійснюється огляд літератури та окреслюється проблематика досліджень Простопінія.

1.1. Простопініє Бокшая-Малинича в дослідженнях науковців. Проаналізовано і систематизовано основні публікації, в яких розглядаються питання історії створення Простопінія (Федір Стешко), простежується історіографія досліджень церковного співу на Закарпатті (Атанасій В. Пекар), подаються відгуки та коментарі дослідників Еґона Веллеса, Івана Ґарднера, о.Степана Папа, Мирона Федоріва щодо напівів Простопінія, які визначили потребу їх більш детальних досліджень. Вивчення Простопінія проводили у 70 - 80-х роках XX ст. дослідники Мирослав Антонович, Стефан Рейнольдс, Джоан Рокасальво, які порівнюючи, зокрема, подобні та самогласні стихири, а також частково ірмоси (Дж. Рокасальво) встановлюють зв'язки Простопінія з Ірмологіонами. Вагомим поповненням джерельної бази для досліджень церковної монодії на Закарпатті є публікації Ю. Ясіновського. У фундаментальній праці „Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої XVII - XVIII століть” зафіксовано 1111 позицій рукописних пам'яток, з яких більше сорока походять з теренів Закарпаття та Східної Словаччини і є важливим джерельним матеріалом досліджень церковно-пісенної культури краю. Огляд літератури, ознайомлення з різними точками зору та висновками дослідників, незначний обсяг досі опрацьованого музичного матеріалу визначає необхідність подальших досліджень напівів Простопінія у контексті української ірмолойної традиції.

1.2. Основні напрямки дисертаційної роботи. Специфіка оновленої музичної стилістики в напівах Простопінія зумовила необхідність зосередити увагу на тих факторах, які сприяли розвитку церковної монодії на Закарпатті, що підтверджується збереженням значної кількості джерельного матеріалу - рукописних Ірмологіонів, які широко використовувались в богослужбовій практиці та помітними зрушеннями в розвитку освіти і культури на Закарпатті у XVIII ст. У цьому контексті один із напрямків - виявлення і уточнення зв'язків у змісті, структурі, репертутарі Простопінія та Ірмологіонів XVII - XIX ст.

У пошуку підходів до аналізу напівів Простопінія визначено, що застосований у працях попередників метод лише паралельного зіставлення (у вигляді „партитури”) зразків з Ірмологіонів та з Простопінія не може дати чіткої відповіді щодо характеру видозмін у напівах Простопінія, оскільки не враховується структурних особливостей музичного матеріалу, не простежуються зв'язки з рукописними Ірмологіонами. А тому ми розмежовуємо аналіз напівів Простопінія та Ірмологіонів на два етапи: початковий - це аналіз музичного матеріалу певного жанру з Простопінія, а наступний - зіставлення цих результатів з ірмолойним матеріалом. Такий підхід забезпечує результативність висновків щодо особливостей трансформацій у напівах Простопінія.

В аналізі опираємось на методику О. Цалай-Якименко, яка виявила часомірні принципи метричної організації у сакральних напівах, застосовуємо засоби часомірної метрики як визначального фактора у формотворенні монодії. На цьому етапі концентруємо увагу на виявленні видозмін у музично-текстовій фактурі, визначаємо характер варіативності в мелодико-ритмічних зворотах, вказуємо на особливості трансформацій у Простопінії базових ірмолойних напівів. На прикладах новоутворень, фактурного оновлення напівів у Простопінії простежуємо зв'язок з аналогогічними ірмолойними зразками, визначаємо метричні параметри на рівні піввіршів, музично-віршових рядків та строф. Це дозволяє встановити і підтвердити стабільність метричного фактору навіть при значних видозмінах у напівах Простопінія та розкриває значимість формотворчого аспекту аналізу. Таким чином, окреслені напрямки наших аналітичних підходів ґрунтуються на комплексному системному дослідженні як історико-культурних процесів, так і музичної текстології монодії, що забезпечує достовірність отриманих висновків.

Розділ 2. Ірмологіон у церковно-пісенній культурі Закарпаття. Увагу концентруємо на заходах єпископату щодо збереження традиційного для України східного типу обрядовості; простежуємо процес поширення Ірмологіонів у богослужбовій практиці монастирів, у парафіяльних осередках, навчальних закладах; визначаються зв'язки з первинною київською церковно-пісенною традицією.

2.1. Мукачівські єпископи в розвитку освіти та збереженні східної обрядовості. У підрозділі мова йде про освітні реформи Австрійського уряду в другій половині XVIIІ ст., заходи Мукачівських єпископів щодо розвитку освіти та збереження східного обряду, зокрема Йосифа де Камеліса (1689-1706), Михаїла-Мануїла Ольшавського (1743-1767), Івана Брадача (1768-1772), Андрія Бачинського (1772-1809).

На ниві освітніх і релігійних реформ виділяються досягнення єпископа М.-М. Ольшавського, який заснував Мукачівську богословську школу (1744), сприяв розвитку шкіл з рідною мовою навчання. Важливим документом, що засвідчує увагу до церковного співу, є „Правила Мукачівської школи” (“Regulae pro Scholis Mukacsiensibus”), затверджені Ольшавським, у яких визначено вимоги до вступників, які повинні володіти скорописним письмом, добре читати, знати репертуарний курс Ірмологіона. Обов'язковою формою навчальної практики в Мукачівській школі був крилосний, антифонний спів, у якому брали участь майбутні священики та дяки.

Значне піднесення культури та освіти відбувається в час пастирсько-просвітницької діяльності Андрія Бачинського. Відзначаємо важливість заснування у Відні семінарії (1775) для греко-католицьких єпархій, реформування освіти, що пов'язано з виходом в Угорщині закону „Ratio educationis” (1777), який передбачав формування нової системи навчальних закладів. Під впливом просвітницьких ідей на кінець XVIII ст. цісарський двір змінює ставлення до ролі церкви і духовенства. Внаслідок цього А. Бачинський підписує ряд угод з Угорською намісницькою радою, які вирішували питання матеріального забезпечення духовенства, сприяли піднесенню загального соціального статусу священика та дякоучителя (півцоучителя). Єпископ опікувався мистецьким рухом, розбудовою нових кам'яних церков, євангелізацією народу, сприяв розвитку всенародного церковного співу. Задля збереження cхідної обрядовості та протидіючи асиміляційним процесам, він визначає першочергові завдання для молоді - оволодіння рідною мовою, релігією та церковним співом. А.Бачинський підняв на вищий щабель освіту в краї, заснував в Ужгороді єпархіальну семінарію (1778), учительську семінарію (1794), яка готувала дякоучителів для початкових шкіл, піклувався про організацію шкіл при церквах, в намісницьких округах, що сприяло утвердженню духовності, християнської етики і моралі та закладало міцний фундамент подальшого розвитку церковно-співочої культури на Закарпатті.

2.2. Монастирі - важливі центри освіти і церковно-пісенних традицій. Давні традиції церковного співу плекаються в монастирях Закарпаття, серед яких виділяються Мукачівський, Грушівський, Углянський та Краснобрідський (нині у Словаччині), а також значна частина інших монастирів, заснованих у кін. XVII - на поч. XVIII ст.: Імстичівський, Бедевлянський, Боронявський, Маріяповчанський та інші. При монастирях діяли школи, працювали освічені монахи, видатні церковні та громадські діячі, складались літописи, зосереджувалась значна кількість богословської та богослужбової літератури, переписувались книги, в тому числі Ірмологіони.

Виховання монахів регулювалося „правилами”, у яких містилися приписи щодо культури співу та чинності богослужбових відправ. Церковний спів стає предметом уваги Арсенія Коцака (ігумен, викладач у монастирських школах, автор п'яти граматик церковно-слов'янської мови). У своїх працях А. Коцак розглядає мистецьку сторону співу, звертає увагу на особливості засвоєння системи осмогласся, для монахів склав віршовані правила, в яких концентрує увагу на особливостях співу на Утрені, Вечірні та Літургії. З'ясовано, що в монастирській практиці на Закарпатті зберігався антифонний спосіб виконання богослужбових відправ, використовувались рукописні та друковані Ірмологіони, зокрема Львівський (1709), Почаївські (1766, 1775, 1794) у Мукачівському і Маріяповчанському монастирях, що засвідчує важливу роль цих осередків у збереженні давніх традицій ірмолойного співу.

2.3. Рукописні та друковані Ірмологіони у богослужбовій та навчальній практиці на Закарпатті. Здійснений аналіз покрайніх записів Ірмологіонів, віднайдені нові рукописні пам'ятки окреслюють поширення збірників у парафіяльних осередках Закарпаття та Східної Словаччини, використання їх у навчальній та богослужбовій практиці. Важливий джерельний матеріал дають публікації Ю. Яворського, І. Панькевича, В. Саханєєва, В. Микитася, покрайні записи з рукописних Ірмологіонів, які зібрав та опрацював Ю. Ясіновський.

У розвитку церковної монодії на Закарпатті у XVIIІ - поч. XIX ст. важлива роль належала дякоучителям, які переписували Ірмологіони, використовували їх для навчання церковного співу. Яскравим представником низової інтелігенції на Закарпатті та Східній Словаччині є дякоучитель, художник-графік, фольклорист Іван Югасевич-Склярський (1741-1814), який займався літературною діяльністю, вивчав побут і звичаї народу, усну народну творчість, упорядковував пісенники, календарі, переписав значну кількість рукописних книг, в тому числі 38 Ірмологіонів, що вказує на активні культуротворчі процеси того часу, поширення традиційної монодії на Закарпатті.

Поряд із рукописними Ірмологіонами на Закарпатті були широко задіяні їх друковані видання - львівські (1700, 1709, 1757 рр.), почаївські (1766, 1775 та 1794 рр). Опрацьований нами зміст маргінальних записів у друкованих Ірмологіонах з Наукової бібліотеки УжНУ, фондів ЗКМ, а також Ірмологіонів, які сьогодні зберігаються на крилосах при церквах, засвідчує функціонування цих збірників тривалий час у навчальній практиці Ужгородської духовної семінарії, півцоучительської семінарії, у богослужбовій практиці парафіяльних осередків протягом XVIII - XIX ст. Прикладом міцності традицій релігійної культури на Закарпатті є унікальні записи, своєрідна хроніка зберігання і використання Ірмологіона 1700 року протягом двох століть в родині Мешко (з 1738 по 1933 рік), де професія священика і дякоучителя була традиційною.

2.4. Поширення київської ірмолойної традиції в церковному співі на Закарпатті. За дослідженнями Ю.Ясіновського, збережені на Закарпатті рукописні Ірмологіони за своїм змістом, структурними особливостями, палеографічними ознаками і художнім оформленням виявляють тісні взаємозв'язки із загальноукраїнською ірмолойною традицією. У процесі становлення української ренесансно-барокової музичної культури у XVII ст. відбувалося оновлення нашого традиційного, зокрема ірмолойного співу, завдяки запозиченням зразків новогрецького, балканослов'янського церковно-співочого репертуару. Саме в рукописних Ірмологіонах XVII-XVIII ст., що використовувались на Закарпатті та Східній Словаччині, збереглися числені напіви з позначками „руський”, „київський”, „болгарський”, „грецький”. Особливо часто подаються київського напіву: Бог Господь, кондак Пресвятій Богородиці Взбранной воєводі, Хвалітє імя Господнє, Всеношне бденіє, О Тебі радується, Літургія. Серед болгарських напівів - стихири 5 неділі великого посту Ність царство Божиє, Воскресни Божє, канон на В'їхання, подобні на Господи воззвах. Крім того у церковно-співочій практиці використовувались варіанти острозьких напівів, яскравим прикладом чого є задостойник О тебі радується, який поширився в загальноукраїнському просторі, в тому числі на Закарпатті.

Переконливим свідченням зв'язків з Києвом як культурним і релігійним центром України є відомості про навчання вихідців із Закарпаття у Києво-Могилянській академії, поширення у краї значної кількості київських друкованих видань богословської та богослужбової літератури, практикування спеціальних подорожей прочанами, монахами-василіанами (зокрема за дорученням єп. А. Бачинського) для освоєння окремих відправ у Києво-Печерському монастирі (1792 р.)

Розділ 3. Уклад, репертуар, зв'язки Простопінія та Ірмологіонів. У розділі простежуються зв'язки Простопінія та рукописних і друкованих Ірмологіонів на основі порівняння їх укладу та репертуару.

3.1. Рукописні Ірмологіони на Закарпатті : структура, зміст, репертуар. Порівняльний аналіз змісту, структурних особливостей рукописних Ірмологіонів XVII - поч. XIX ст., які використовувались у богослужбовій практиці на Закарпатті (зберігаються у фондах НБ УжНУ та ЗКМ), а також Ірмологіонів, переписаних І. Югасевичем у 1784-85, 1806, 1809, 1811-12 рр., засвідчують домінування календарно-мінейного структурного типу, уклад якого був більш зручним для дяківської практики, тоді як жанрово-тематичний, грецький та гласовий типи побудови Ірмологіонів трапляються рідше. Це відзеркалює запити церковно-співочої практики та орієнтацію дякоучителів на календарно-мінейний тип збірника.

Проведені спостереження над змістом рукописних Ірмолоїв XVIІ - поч. XIX ст. вказують не лише на стабільність репертуару ірмосів (воскресних, Тріоді та Мінеї), а також на чітку тенденцію до їх зменшення. Про це свідчить, зокрема, відсутність столпових ірмосів для будніх днів тижня, ірмосів з канонів Григорію Двоєслову, ап. Андрею (6 гл.), св. Апостолам (8 гл.), трипіснця на Повечір'ї Різдва Христового, що спостерігаємо і в рукописних Ірмологіонах І. Югасевича 1806, 1809, 1811-12 рр. Наші висновки щодо стабільності репертуару в закарпатських Ірмолоях XVIІ-XVIII століть вказують на тісний зв'язок із загальноукраїнською ірмолойною традицією, що підтверджується результатами комп'ютерної бази даних „Ірмос”.

3.2. Простопініє Бокшая-Малинича - різновид Ірмологіона локальної церковно-співочої традиції. Порівняння структури, змісту, репертуару Простопінія та друкованих Ірмологіонів 1757 та 1794 років дозволило виявити їх зв'язок. Однак, у Простопінії, на відміну від укладу Ірмологіонів напіви Вечірні, Утрені та Літургій склали окремі розділи. З'ясовано спільність окремих жанрів співочого репертуару Осмогласника (напіви Бог Господь, тропар, прокімни, ірмоси воскресного канона, подобні стихирам) у Простопінії та Ірмологіоні 1794 р. Саме у цьому Ірмологіоні після степенних антифонів, наводяться вказівки про те, що піснеспіви Всякоє диханіє, Свят Господь Бог наш, Алілуя потрібно співати на зразок прокімна. За нашими спостереженнями у Простопінії вказані напіви мають у кожному з гласів Октоїха спільну мелодичну основу, що пов'язуємо з практичними вказівками почаївського видання. Відзначимо, що у Простопінії відсутні окремі піснеспіви подобних, досить масштабні композиції догматів, які були обов'язковими у рукописних і стародрукованих Ірмологіонах.

Значне місце в Простопінії займають ірмоси Тріоді та Мінеї (4-6 розділи), укладені за канонами, що характерно, зокрема, для календарно-мінейного структурного типу рукописних Ірмологіонів. Включення до Простопінія парастасу, похорону, чину священства, варіантів співів трьох Літургій засвідчує намагання укладачів охопити практично весь необхідний богослужбово-співочий репертуар, зокрема той, що передавався в усній формі. Отже, здійснені спостереження над особливостями структури та змісту Простопінія додатково підтверджує тісний та безпосередній його зв'язок з рукописними і друкованими Ірмологіонами.

Розділ 4. Напіви Простопінія на тлі рукописних та друкованих Ірмологіонів (збереження, трансформації, новації). На прикладі значної кількості зразків осмогласного циклу ірмосів воскресного канону, ірмосів Тріоді та Мінеї, окремих напівів з Літургії Напередосвячених Дарів, задостойника О Тебі радується з Літургії Василія Великого, Херувимської з Літургії Йоана Златоустого з рукописних і друкованих Ірмологіонів XVII-XIX ст. простежуємо за видозмінами у напівах Простопінія; залучаємо також Осмогласник Каллістрата (1769 р.) з молдовського монастиря в Драгомирні, задля розширення джерельного матеріалу та охоплення більшого часового простору.

4.1. Ірмоси воскресного (недільного) канону з Простопінія - зразок збереження та оновлення ірмолойних напівів. Серед ірмосів протягом року найчастіше виконувались воскресні ірмоси. Враховуючи їх використання в багатьох інших канонах (зокрема, богородичних, чи святкових канонах Мінеї), відзначаємо, що музична сторона ірмосів зазнавала різноманітних впливів. У Простопінії та Ірмологіонах найбільше спільного виявлено в музичному матеріалі ірмоса 1- ї пісні воскресних канонів 1-3 гл., частково 4-5 гл., тоді як у наступних ірмосах (3-9 пісень) цих же канонів у Простопінії з'являються нові ритмо-мелодичні варіанти.

Тісний зв'язок мелоритміки в напівах Простопінія та Ірмологіонів виявляємо в усіх воскресних ірмосах, тоді як відмінності зумовлені, зокрема, переважанням речитативності при розспівуванні деяких текстів ( найбільше в ірмосах 4 гл.) Застосування речитативу, на противагу мелізматичному викладу в мелоритміці Ірмологіонів, показує, що у Простопінії запозичено переважно лише початкові та заключні мотиви з аналогічних ірмолойних зразків. Розспівування текстів за типом будови - початок-рецитація-каденція дослідник монодії І.Ґарднер відносить до нормативів саме київського напіву та звертає увагу на придатність такої моделі для розспівування найрізноманітніших текстів, на практичну зручність цієї моделі. Переважно за такою формулою виникають нові варіанти мелодико-ритмічних зворотів у Простопінії.

Широкий спектр відмінностей у воскресних ірмосах Простопінія зумовлений і комбінацією декількох варіантів мелозворотів, на основі яких розспівується текст (ірмоси 5-6 гл.). Однак, при таких змінах у музично-віршових рядках переважно зберігалась їх форма та метрична будова: наприклад, у початковому рядку „ність свят, яко же Ти, Господи, Боже мой” з ірмоса 3 пісні воскресного канона 6 гл. При внутрішній перемінності та різних масштабах долей у віршових структурах, тут залишається незмінною часомірна модель рядка: в Ірмологіоні 1709 р. це - (5+6+8) = 19, у почаївському Ірмологіоні 1794 р. - (6+6+7) = 19, Ірмологіонах Югасевича - (6+6+7) = 19, у Простопінії 1906 р. - (6+5+8) = 19. Зазнає оновлення ірмолойна мелоритміка у Простопінії також внаслідок періодичного повторення мелозворотів (у ірмосах 6 гл.), в яких у закінченнях домінує ритмічна модель, що завершується двома половинними ( ), яка наповнює ірмоси своєрідною ритмічною пульсацією (це типове заключне коліно 13-складового вірша: 5+5+3 у колядках і щедрівках).

Нами з'ясовано, що формування музичного матеріалу в ірмосах Простопінія відбувалось і під впливом структури відповідних богослужбових текстів; простежується і певний зв'язок із будовою строф у народних піснях. Підтвердженням цього є виявлена закономірність структурування мелоритмічних зворотів в ірмосах 7 гл. Простопінія (ірмос 1 пісні - A-B-C-В-D-Е (с+в) Умовні позначення літерами використовуємо для мелодико-ритмічних зворотів ірмосів окремо взятого канона. ; ірмос 3 пісні - A-B-C-B-С1-С2-Е (с+в) і т.д.), де повторюєтья матеріал В між A-C-D-Е. З одного боку, така будова відповідає структурам, типовим для текстів стихир, чи пісні Пасхального канону, де чергуються ірмос - приспів - тропар - приспів і т.д. З іншого - така послідовність нагадує давні пісенні колядкові форми, де чергується 10-складовий вірш з рефреном (5+5)+3, (5+5)+3 й при тому постійно оновлюється текст заспіву A-B-C-B-D-В. Проте в напівах ірмосів змінюється якраз музична складова. Аналіз засвідчує зв'язок Простопінія та Ірмологіонів на рівні окремих мотивів.

На фоні принципового збереження ірмолойної мелоритміки в каноні 8 гл. виявляємо більш виразний зв'язок Простопінія з Ірмологіонами І.Югасевича. Це точно збережені речитативні форми музично-віршових рядків в ірмосах 6-7 пісень та помітна спільність мелоритміки в ірмосах Простопінія та почаївського Ірмологіона 1794 р. Відзначимо, що у багатьох випадках у Простопінії зафіксовано спрощені мелоритмічні варіанти напівів, у яких зберігалась метрична форма ірмолойного словесно-музичного піввірша чи вірша. Виявлені впливи народнопісенних ритмоінтонацій (зрідка й угорських), не лише оновлювали і збагачували музичну лексику напівів, але й надавали їм локальних ознак та своєрідної характерності.

4.2. Видозміни в ірмосах канонів рухомих і нерухомих свят Простопінія. Порівняльний аналіз ірмосів з Тріоді та Мінеї (у 14 канонах) виявив, в основному, тотожність мелоритмічних форм у напівах з Простопінія та з почаївського Ірмологіона 1794 р. Найбільш помітні зміни простежуються в ірмосах канонів Різдва Христового, Богоявлення, Стрітення, Пасхи та Вознесіння Господнього. Показовим є оновлення музичного матеріалу в ірмосах Різдва Христового: у них розспівування текстів відбувається на основі двох поспівок-зворотів, або їх варіантів (наприклад, в ірмосі 1 пісні - А-В-А1-В1-А2-В2). Подібна періодичність не властива строгому ірмолойному стилю. Порівнюючи композиційну структуру ірмоса 1-ї пісні з Простопінія та з рукописного Ірмологіона І. Югасевича 1809 року, ми виявили аналогічну закономірність їх метричної будови. В ірмосі з Простопінія наступні параметри піввіршів у рядках - А-В (6+5) , А1-В1 (6⁺+5⁺) , А2-В2 (6⁺+4⁺) , тоді як в Ірмологіоні відповідно (7+7) , (7+6) , (6+4⁺) . Однак, у Простопінії відбувається спрощення мелоритміки, інтонаційні зміни призводять до загострення тяжінь, що формує іншу ладову модель у порівнянні з ірмолойними зразками. При таких змінах дивовижну стабільність демонструють саме часово-метричні параметри музично-віршових рядків, які виступають головним фактором формотворення в напівах. Саме ця залежність підтверджує тісний зв'язок ірмоса з Простопінія та його аналога з Ірмологіонів.

Аналогічна картина структурування музичного матеріалу в каноні Богоявленню (2 гл.) з Простопінія (ірмос 1 пісні - А-В-А-С-В1; ірмос 3 пісні - А-В-А-В-С-В1; і т. д.), що засвідчує їх неспівпадання з відповідними ірмолойними моделями при спільності мелоритміки окремих мотивів. Спостерігаються в напівах Простопінія новації народнопісенного походження, які у давніх ірмолойних записах фіксували за допомогою релятивних бемолів Цалай-Якименко О.С. Київська нотація як релятивна система // Київська школа музики XVIII століття. - Київ - Львів - Полтава, 2002. - С.199 - 221., як наприклад, в рукописному Ірмологіоні 1634-50 рр. (№8465 фондів ЗКМ) та друкованому Ірмологіоні 1709 р.

Слід відзначити, що у збережених на Закарпатті рукописних Ірмологіонах ми не знаходимо нотованих ірмосів канона Пасхи (у друкованому Ірмологіоні 1709 р. записувався лише їх текст, виняток складає нотований приспів „Ангел вопіяше” та ірмос 9 пісні болгарського напіву Рукописний Ірмологіон. - Закарпатський краєзнавчий музей, ф., І-465, арк. 39 - 41.), а тому здавна їх виконували за сформованими тут місцевими церковно-співочими традиціями. У процесі дослідження встановлено безпосередній зв'язок Простопінія з молдово-волоською традицією монодичного сакрального співу. Порівнюючи структуру музично-віршових рядків ірмоса 1-ї пісні канона Пасхи з Простопінія та з Осмогласника Каллістрата (1769 р.) з молдовського монастиря в Драгомирні, ми виявили майже тотожну метроритміку у піввіршах. Метрична схема ірмоса з Осмогласника Каллістрата : 1-а строфа - (4+4) + 5; 2-а строфа - (4+5) + (6+5) + 6 (приспів) є близька до аналогу „Простопінія” 1-а строфа - (4+5) + 5 ; 2-а строфа - (4⁺+4⁺) + (4⁺+4⁺) + 6⁺ .

Отже, при значних мелодико-ритмічних видозмінах в ірмосах Простопінія, зумовлених усною традицією їх виконання на Закарпатті, порівнянно з ірмолойними аналогами всеж їх єдність зберігається на рівні метричних параметрів, в архітектоніці просторової форми, завдяки тотожності їх часово-метричних моделей. Вцілому музичний матеріал ірмосів з Простопінія демонструє оновлення музичної мови традиційних ірмолойних напівів, при збереженні типових мелоритмічних зворотів для розспівування словесних текстів.

4.3. Спільне та відмінне у напівах Літургії Напередосвячених Дарів з Простопінія та з Ірмологіонів. На фоні виразної варіантності мелоритміки при розспівувані строф 140 псалму („Да ісправится молитва моя”, „Господи, возвах к Тебі” та ін.) у друкованих Ірмологіонах 1709 та 1757 рр., в Ірмологіонах Югасевича збереглася стабільною метрична структура музично-віршових рядків. Здійснені порівняння вказують на тотожність музичного матеріалу в Простопінії та друкованому Ірмологіоні 1794 р. Однак, у місцевій практиці відбувається скорочення напівів, що, очевидно, зумовлено і загальною тенденцією до зменшення часових рамок виконання Літургії. Так, на відміну від аналогічних зразків з Ірмологіонів, у Простопінії подано два варіанти розспівування строфи „Да ісправится”. Один - розгорнутої мелізматичної фактури, що відповідає зразку із почаївського видання, інший - більш стислий, силабічного викладу, у якому виявляємо паралель до напіву Алилуя з Літургії Напередосвячених Дарів з рукописного Ірмологіона кін. XIX ст, а також близькість до мелодики давньої щедрівки „Ой, гордопишний пан-господарю”. Саме використання більш простого за структурою напіву зумовлене практичною потребою забезпечити можливість колективного співу парафіян, оскільки під час служби відбувається антифонне виконання цього псалма між священиком та „ликом” - присутніми християнами.

Інші напіви Літургії з Простопінія демонструють стислі форми при розспівуванні текстів, лаконізм виразових засобів як у мелоритміці, так і композиції. Так, для напіву „Нині сили небесния” у Простопінії використано короткі мелоритмічні звороти, тоді як в Ірмологіонах тут домінує мелізматична, розспівна фактура, мелос широкого дихання. Водночас у Простопінії варіанти мелоритмічних зворотів, що застосовані у причаснику „Вкусите и оувидите” вказують на близькість з ритмікою народних пісень, а в розспівуванні текстів „Отче наш”, „О імені Господні”, „Буди імя Господнє” використано короткі фрази із сугубої ектенії, у яких виявляємо прямий зв'язок з Ірмологіоном 1794 року.

Таким чином, стиснення композиції та звуження музичного матеріалу у напівах Літургії Напередосвячених Дарів Простопінія засвідчують факт закріплення в усній церковно-співочій практиці спрощених форм напівів, які з мелоритмічного боку виявляють спільність з ірмолойними напівами, а також спорідненість з фольклорними пісенними зразками. Це сприяло їх легшому запам'ятовуванню, забезпечувало доступність для колективного всенародного церковного виконання.

4.4. Задостойник „О тебі радується” з Простопінія як локальна редакція традиційного болгаро-острозького напіву. Задостойник „О тебі радується” з Літургії Василія Великого отримав значне поширення як на загальноукраїнському ґрунті, так і на Закарпатті. Яскравим прикладом локального варіанту напіву задостойника в усній співочій практиці є зразок з Простопінія, який виявляє органічну спорідненість як з острозько-волинським напівом (він зафіксований у рукописних Ірмолоях І. Югасевича, в друкованих львівських та почаївських Ірмологіонах), так і з болгарським напівом, що бачимо, зокрема, в рукописному Ірмологіоні 1663 р., створеному у Спасівському монастирі на Самбірщині Цалай-Якименко О. Духовні співи давньої України. - Київ: Музична Україна, 2000. - С.169-173..

Зв'язок задостойника з Простопінія із загальноукраїнською ірмолойною традицією простежується як на рівні структури напіву, так і мелоритміки. Проведений порівняльний аналіз задостойника з Простопінія з острозько-волинським і болгарським варіантами з друкованих та рукописних Ірмологіонів показує його пряму залежність від болгарського варіанту, у якому кожен рядок розспівується двічі: раз на музичному матеріалі А, вдруге - на музичному матеріалі В. Однак у Простопінії двічі розспівуються не рядки, а піврядки:

Болгарський варіант:

О, священная Церкви, раю словесний (А) О, священная Церкви, раю словесний (В)

У Простопінії:

О, священный храмє (А) и Раю словесный (В)

Осторозький варіант (в Ірмологіонах Югасевича):

О, священная Церкви раю словесний (А)

Дівственная похвало (В)

Отже, у задостойнику з Простопінія маємо оригінальний варіант композиційної структури, при цьому форма стала більш стислою, змінилося структурування музичного матеріалу. Разом з тим простежується вплив острозько-волинського варіанта, помічено зв'язок в мелоритміці з рукописними Ірмологіонами Югасевича та стародрукованими Ірмологіонами 1709, 1757, 1794 рр. Таким чином, проведені спостереження засвідчують значну трансформацію напіву в усній церковно-співочій практиці Закарпаття та формування тут локального варіанта задостойника, який являє собою компактну й лаконічну форму місцевого різновиду, пов'язаного безпосередньо із загальноукраїнською традицією.

4.5. Оновлення музичної мови у Херувимській з Простопінія. При наявності ряду варіантів напівів з Літургії Йоана Златоустого у Простопінії найбільш багатоваріантно представлена Херувимська (20 зразків), що є підтвердженням творчих пошуків в цьому літургічному жанрі, процеси зближення позацерковної музичної творчості з богослужбовою практикою.

У Херувимських з Простопінія простежується тісний зв'язок з ірмолойними Херувимськими, а також з духовними, народними піснями як у мелодиці, ритміці, ладовій організації, так і в метриці та формі. Ладовою основою Херувимських з Простопінія залишається в більшості натуральний та гармонічний мінор, трапляється співставлення мажору й мінору, фрагментарно використовуються народні лади. Простежуються новітні романсові інтонації, інколи чіткі ознаки тактової метрики, що засвідчує процес оновлення та збагачення музичної мови архаїчних сакральних напівів, розширення спектра стильових рис на рівні мелоритміки, ладо-інтонацій та форми.

У мелодиці Херувимських з Простопінія трапляються гласові поспівки-звороти. Наприклад, у Херувимській №5 виявляємо мотив, що використовується у каденційних закінченнях напівів 3-5 гласів з „Простопінія”, а також у прокімні 3-го гласу з почаївського Ірмологіона 1794 р. При досить значних відмінностях у мелодико-ритмічній будові Херувимських з Простопінія від ірмолойних зразків, всеж таки простежується певний зв'язок у контурах руху мелодичної лінії, в ритмічній будові початкових рядків, у каденційних закінченнях з Херувимськими почаївського Ірмологіона 1794 р., львівського Осмогласника 1835 р. та Ірмологіона 1871 р. Помітна риса Херувимських Простопінія - це збереження характерних повторень окремих слів початкового віршового рядка, які спостергаємо у Херувимських з почаївського Ірмологіона 1794 р.

Отже, мелодика, ритміка, форма, інтонаційні звороти Херувимських з Простопінія засвідчують творче переосмислення ірмолойних традицій та пошук нових засобів виразності у місцевій церковно-співочій практиці, також індивідуалізацію напівів та вказує на активні процеси еволюції музичної мови при розспівуванні сакральних текстів, що відбувалося, зокрема, завдяки використанню пісенної стилістики навіть загальнопоширених світських жанрів.

У Висновках дисертації підсумовуються результати дослідження Простопінія Бокшая-Малинича в контексті української ірмолойної традиції XVII-XIX ст. Переконливим свідченням активних процесів розвитку церковного монодичного співу на теренах історичного Закарпаття є не тільки широке розповсюдження Ірмологіонів протягом ХVII - ХІХ ст. у богослужбовій практиці монастирів, на парафіяльних осердках, у навчальних закладах, а й створення своєрідного народного їх інваріанту - Церковного Простопінія, яке насьогодні є важливим надбанням сакральної співочої культури.

Освітні реформи австрійського уряду в другій половині XVIII ст., активна позиція закарпатської єпископії у справі відкриття Мукачівської богословської школи (1744), єпархіальної семінарії (1778) та учительської семінарії (1794) в Ужгороді, здійснення ряду заходів щодо церковного будівництва значно зміцнило соціальний статус священиків і дякоучителів, створило сприятливі умови у подальшому розвитку сакрально-монодичної традиції на Закарпатті.

Проведені нами дослідження засвідчують генетичну спорідненість репертуару і стилю монодії із Простопінія з їх аналогами в Ірмологіонах, виявляють при тому яскраві етнолокальні особливості церковно-співочої практики на Закарпатті. В результаті дослідження ми встановили:

1. Спільність репертуарного складу та збереження типових мелодико-ритмічних форм в ірмосах Простопінія та почаївського Ірмологіона 1794 року (у канонах - неділі м'ясопусної, неділі Цвітної, Великої суботи, неділі Томи, Зішестя Св. Духа, Різдва Пресв. Богородиці, Св. Миколая, Зачаття Пресв. Богородиці, Обрізання, Різдва Йоана Предтечі, апп. Петра і Павла, Преображення Господнього та в окремих ірмосах Благовіщення та Введення Пресв. Богородиці).

2. Основні відмінності музичного матеріалу ірмосів у Простопінії у порівнянні з ірмолойними ірмосами полягають:

а) у створенні локальних інваріантів на основі базових ірмолойних напівів як основи мелодико-ритмічних моделей для всіх ірмосів в межах того чи іншого канону (чого не спостерігаємо в Ірмологіонах);

б) у народнопісенних впливах, тобто фольклоризації музичних засобів, а також використанні в Простопінії коротких речитативних форм, що засвідчує активні процеси пошуку більш простих способів розспівування текстів.

3. Збереження у напівах Простопінія метричних моделей, типових для давньої ірмолойної традиції, підтверджує стійкість і домінування нормативів часомірної модальної метрики як основи синкретичного, словесно-музичного формотворення в монодії.

4. Абсорбування народнопісенних елементів в Простопінії, що простежується в мелоінтонаціях, метроритміці, засвідчує осучаснення давніх, архаїчних форм напівів та стає суттєвим проявом еволюції ірмолойної музичної мови в умовах Закарпаття.

Напіви Літургій з Простопінія виразно ілюструють музично-стильове оновлення традиційного ірмолойного співу, що виявляється у спрощенні мелоритміки і композиції, лаконізмі виразових засобів, а також значній його фольклоризації. Онароднення, „опісеннення” ірмолойного репертуару є важливою передумовою його активного духовного функціонування в соціумі. Репертуар Простопінія, як усний, фольклоризований народний інваріант багатовікової загальноукраїнської писемної ірмолойної традиції, стає відображенням віянь нового часу навіть у богослужбовій практиці.

Наше дослідження дає підстави сформулювати головний концептуальний висновок про тяглість та неперервність розвитку церковно-співочої культури Закарпаття ХVII - ХІХ ст. у найтіснішому зв'язку із загальноукраїнською монодичною традицією. Саме в контексті українсько-європейських історичних та культурно-мистецьких процесів ХVIII - ХІХ ст., на ґрунті активної взаємодії усної та писемної практики в сакральній і народній творчості на Закарпатті відбувалися відчутні еволюційні процеси оновлення музичної стилістики багатовікового пласта української монодії. Завдяки цьому зберігалась і одночасно „омолоджувалась” місцева гілка найдавнішого професійного ірмолойного співу, кристалізувались його специфічні етнолокальні, регіональні особливості.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях

1. Задорожний І. Єпископ Андрій Бачинський в епістолярній спадщині / Ужгородський національний університет, НДІ Карпатознавства. - Мукачево: Карпатська вежа, 2002. - 64 с.

2. Задорожний І. Нотолінійні Ірмолої та богослужбовий спів монастирів Закарпаття XVIII - поч. XX ст. // Науковий вісник УжНУ : Сер. „Педагогіка. Соціальна робота". - Ужгород, 2005. - Вип. 8 - С.42 - 45.

3. Zadoroћnуj I. Джерела Церковного Простопінія І. Бокшая та Й. Малинина // Poиiatky krestanskej hubdy v Evrуpe Centrum spirituality Vyмchod-Zaмpad Michala Laska, Teologickaм fakulta Trnavskej univerzity. - Bratislava, 2005. - C. 215 - 227.

4. Задорожний І. Маргінальні записи друкованих нотолінійних Ірмологіонів із книгозбірень Закарпаття // Вісн. Прикарпатського ун-ту. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ, 2007. - Вип. Х - ХІ. - С.112 -117.

5. Задорожний І. Музичне виховання в методиці Августина Волошина // Освіта Закарпаття. - Ужгород: ЗІППО, 2006. - № З - С.90 - 91.

6. Задорожний І. Невідомий Ірмолой Івана Югасевича // Калофонія: Науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії. - Львів: Вид-во ЛБА, 2002. - Ч.І. - С.273 - 280

7. Задорожний І. Монастирі Закарпаття та їх церковний спів // Калофонія: Науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії. - Львів: Вид-во УКУ, 2004. - Ч.2. - С.81- 91.

8. Задорожний І. Утвердження київської традиції у церковному співі Закарпаття // Калофонія : Науковий збірник з історії церковної монодії та гимнографії. - Львів: Вид-во УКУ, 2006. - Ч.З. - С.47 - 51.

9. Задорожний І. Ірмоси Простопінія : джерела, особливості мелодики // Простопініє - наша спільна спадщина: Матеріали конференції присвяченої сторічному ювілею першого друкованого видання „Церковного Простопінія” - Ужгород: УжБА ім. Блаженного Теодора Ромжі, 2007. - С.103 - 123.

Анотація

Задорожний І.З. Простопініє Бокшая-Малинича в контексті української ірмолойної традиції (на матеріалі ірмосів та вибраних співів Літургій). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М.В.Лисенка, Львів, 2008.

У праці досліджується закарпатський церковно-співочий збірник - Простопініє Бокшая-Малинича на тлі традиційних для України рукописних і друкованих Ірмологіонів XVII - XIX ст.

Встановлено органічну спорідненість Простопінія та Ірмологіонів (спільність репертуару, єдність музичного стилю); спостерігається тенденція до оновлення, спрощення музичної мови, її фольклоризація, осучаснення давніх форм напівів та кристалізація їх локальних, регіональних особливостей. Виявлено, що на фоні кардинальних мелодико-ритмічних змін, новоутворень у напівах Простопінія непорушними залишились нормативи архаїчного ірмолойного формотворення - часомірна модальна метрика.

Простопініє як частина духовного буття народу на сьогодні є важливим надбанням сакральної співочої культури, яка формувалась в контексті українсько-європейських історичних та культурно-мистецьких процесів XVII - XIX ст.

Аннотация

Задорожный И.З. Простопиние Бокшая-Малинича в контексте украинской ирмолойной традиции (на материале ирмосов и избранных песнопений Литургий). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н.В.Лысенко, Львов, 2008.

В дисертации исследуется закарпатский церковно-певческий сборник - Простопиние Бокшая-Малинича на фоне традиционных для Украины рукописных и печатных Ирмологионов XVII - XIX вв.

Распевы зафиксированные в Простопинии широко бытовали в устной форме общинного церковного пения. После издания сборника в Ужгороде (1906 г.) его стали официально использовать в богослужебной практике Мукачевской греко-католической епархии, за рубежом в Пряшевской епархии (Словакия), Гайдудорожской епархии (Венгрия), в Крижевской епархии, Апостольськом Екзархате Сербии-Черногории, а также в Питсбургской метрополии США как правосланые, так и греко-католики.