Музична діяльність Гната Хоткевича в контексті української культури першої третини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М. Т. РИЛЬСЬКОГО

УДК 78. 071(477.8):929

Музична діяльність Гната Хоткевича в контексті української культури

першої третини ХХ століття

(за матеріалами Центрального Державного історичного архіву, м. Львів)

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

СЕМЕНЮК МАРГАРИТА ВІКТОРІВНА

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Костюк Наталія Олександрівна, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Кияновська Любов Олександрівна, завідувач кафедрою історії музики, Львівська державна музична академія ім. М. В. Лисенка (м. Львів)

кандидат мистецтвознавства, доцент Дутчак Віолета Григорівна, кафедра інструментального мистецтва, Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника (м. Івано-Франківськ)

Провідна установа: Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського (м. Київ)

Захист відбудеться „17__”січня_________ 2007 року о _11.00___ год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.227.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, Київ-1, в. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (Київ-1, в. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий „_13__” грудня _____________ 2006 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент О.І. Овчаренко

АНОТАЦІЯ

Семенюк М. В. Музична діяльність Гната Хоткевича в контексті української культури першої третини ХХ століття (за матеріалами Центрального Державного історичного архіву, м. Львів). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - музичне мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України. - Київ, 2006.

Дисертація є комплексним дослідженням різнобічної діяльності Гната Хоткевича, осмислення масштабу творчої постаті митця, виявлення органічного зв'язку його діяльності з потребами розвитку національної культури на означеному історичному етапі. Вперше у вітчизняному музикознавстві на основі раніше не використовуваних у науковій літературі рукописів з особистого фонду, що зберігається в ЦДІА м. Львова, розглянута творчість Гната Хоткевича в контексті культурно-громадських і мистецьких тенденцій кінця ХІХ - перших десятиліть ХХ ст. та проведено систематизацію музичної спадщини композитора. У дисертації проаналізовано більшість репрезентативних зразків камерно-вокальної, вокально-симфонічної, інструментальної та музично-сценічної творчості Г. Хоткевича і окреслено стильові засади праці композитора, атрибутовано нововиявлені зразки і фрагменти творів, їхній жанровий спектр. Досліджено принципи підходу Г. Хоткевича до поетичних джерел, способів застосування народно-музичних традицій та композиторських надбань у зв'язку з його концепцією синкретичності музичного мистецтва. На цьому ґрунті істотно доповнено усталені уявлення про мистецьку діяльність Г. Хоткевича в контексті культурно-мистецьких процесів України початку ХХ ст.

Ключові слова: взаємовпливи, культурно-стильовий контекст, стилістика, ілюстративність, синкретизм, модерн, драматургі.

АННОТАЦИЯ

Семенюк М. В. Музыкальная деятельность Гната Хоткевича в контексте украинской культуры первой трети ХХ столетия (по материалам Центрального государственного исторического архива, г. Львов). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - музыкальное искусство. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Т. Рыльского Национальной академии наук Украины. - Киев, 2006.

Диссертация является комплексным исследованием разносторонней деятельности Гната Хоткевича, осмысления масштаба творческой личности творца, выявления органической связи его деятельности с потребностями развития национальной культуры на определенном историческом этапе. Впервые в отечественном музыковедении на основании ранее не использованных в научной литературе рукописей из личного фонда, которые сберегаются в ЦГИА г. Львова, рассмотрено творчество Гната Хоткевича в контексте культурно-общественных и творческих тенденций конца ХIХ - первых десятилетий ХХ ст. и проведена систематизация музыкального наследия композитора. В диссертации проанализовано большинство репрезентативных образцов камерно-вокального, вокально-симфонического, инструментального и музыкально-сценического творчества Г. Хоткевича и намечено стилевые основы творчества композитора, атрибутировано обнаруженные образцы и фрагменты произведений, их жанровый спектр. Исследовано принципы подхода Г. Хоткевича к поэтическим источникам, способам использования народно-музыкальных традиций и композиторских достояний в связи с его концепцией синкретичности музыкального искусства. На этой почве существенно дополнены общепринятые представления о творческой деятельности Г. Хоткевича в контексте культурно-творческих процессов Украины начала ХХ ст.

Ключевые слова: взаимовлияние, культурностилевой контекст, стилистика, иллюстративность, синкретизм, модерн, драматургия, история украинской культуры.

ANNOTATION

Semenyuk M. V. Musical activity of Hnat Khotkevych in the context of the Ukrainian culture of the first third of the twentieth century (according to materials of the Central State Historical Archives, city of Lviv). - Manuscript.

Dissertation for a candidate's degree in the art-criticism for speciality 17.00.03 - musical art. - M. Rylsky Institute of Art-Criticism, Folk-Lore Studies, and Ethnology of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2006.

The dissertation is a complex study of all-round activity of Hnat Khotkevych, a comprehension of the scale of the artistic figure of the creator, revealing of organic connection between his activity and the needs of the national culture development at the definite historical stage. For the first time in the domestic art-criticism of our country on the basis of manuscripts from the private fund unused in scientific literature earlier, that is kept in the Central State Historical Archives in the city of Lviv, the creative work of Hnat Khotkevych is considered in the context of cultural, social and art tendencies in the late nineteenth - the first ten-years of the twentieth centuries and is systematized the musical heritage of Hnat Khotkevych. A great number of archival sources was introduced into scientific use that allows us to reconstruct the unknown chapters of the creator's life and creative work, on the basis of the analysis of the fragments of papers, notes and essays of aesthetic-philosophic content the signs of the syncretism of musical and theatrical activity of H. Khotkevych were revealed. For the first time the majority of representative patterns of chamber-vocal, vocal-symphony, instrumental and musical-dramatic activity of H. Khotkevych was analysed, as well as the evolution of his style was outlined.

Creative features of H. Khotkevych's works, characteristic of recent musical tendencies and significant for the Ukrainian modernism, were found in his attitude towards traditions, so in penetration into poetics of authentic folk-song genres and partly: some rituals (“Hutsul suite”), a specific unique language of definite environments. Three main spheres of the artist's creative work were outlined in the course of studying. The degree of distancing away from the folk-lore sources and traditions of the Ukrainian music of the previous period was taken as a criterion of their distinguishing. The first sphere is characterized by a strong influence of M. Lysenko and traditions of the Ukrainian classics.

Forerunner of the next stage of creative work and, correspondingly, of the second stage was the anthology Poetry In Prose (1902). Works of the second group are significant by intensification of post-romantic tendencies, by the presence of some modern features. Solo-singing is characterized by a visible theatricity that gives them closer to “dramatic scenes” (“Tale” to words from T. Osmachka). Landscape factors are considerably intensified in an imaging palette and hence colouristics (“Osokir” (black poplar), “It is snowing”). Instrumental works and mastering the use of the modern manners of the composer's technique of that time acquired dominant significance.

The third sphere included musical-stage compositions (children's stage composition, vocal-symphonic picture, fairy-tale play, vocal drama). “Orphan-girl”, “Hutsul suite”, “Mystery” were preserved up to the present (for bass, tenor and mezzo-soprano).

Wideness of scientific and creative interests, boundlessless of initiated and executed works, extraordinary enthusiasm distinguish a many-sided personality of a gifted performer, a chorus leader, a conductor, a critic in the field of music and theatre, an actor, a producer, a folk-lore specialist-ethnographer, a historian, a teacher, a prose-writer, a playwright, a literary scholar Hnat Khotkevych. Discovered biographical data, musical works and musical materials of the artist are the important contributions for addition of the new knowledge about all the many-sided, complex creative-organizational processes occurred in the Ukrainian culture, specifically in the time of H. Khotkevych activity. Due to this the accepted notions about the art activity of H. Khotkevych were considerably supplemented in the context of cultural-artistic processes of the Ukraine in the early twentieth century.

Key words: mutual influences, cultural-style context, stylistics, illustrativeness, syncretism, modernist style, dramatic art, history of Ukrainian culture.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуалізація завдання концепційного перегляду художніх надбань та еволюції національної культури України нині виявляється у з'ясуванні чинників, що активізували її поступ у різні історично-стильові періоди. Такі фактори яскраво діяли на межі ХІХ-ХХ та перших десятиліть ХХ ст., у зв'язку з діяльністю багатьох непересічних особистостей. У спрямуванні розвитку українського музичного мистецтва цього відрізку часу значну роль відіграла різнобічна діяльність Гната Хоткевича, внесок якого у вітчизняну органологію і літературу, музичне і театральне мистецтво є безсумнівним. Справжню вартісність великого творчого доробку Г. Хоткевича, як і результати його артистичної та суспільно-культурної праці ще належно не розкрито. хоткевич музичний синкретичність вокальний

Актуальність дослідження зумовлена потребою заповнення відчутної прогалини в історії української музики, осмислення масштабу творчої постаті Г. Хоткевича, виявлення органічного зв'язку його діяльності з потребами розвитку національної культури на означеному історичному етапі, подоланню розбіжностей у тлумаченні біографічних фактів, окресленні творчого шляху тощо.

Гнат Мартинович Хоткевич (1877-1938) залишив яскравий слід в українській культурі. Його особистість посідає гідне місце у когорті корифеїв національного мистецтва, а особливий інтерес для вивчення має специфічне віддзеркалення у його діяльності характерних особливостей розвитку й становлення української культури. Проте сучасна думка в науці про значення музичної спадщини Г. Хоткевича в розвитку української культури видається недостатньо об'єктивною. У радянський час причиною тому була загальнопоширена ідеологічна упередженість щодо яскравих, національно заангажованих постатей української культури. Фаховий інтерес до діяльності Г. Хоткевича гальмував його статус „націоналіста” та „ворога народу”. Ситуація до певної міри змінилася в період т. зв. „хрущовської відлиги”, коли з'явилися перші дослідження його творчості, ідеологічно терпимі оцінки громадсько-мистецької діяльності. Та досі існують істотні розходження оцінок професійного рівня його композиторського доробку.

Спадщина митця, що зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові, тільки у 90-х роках ХХ ст. стала доступною для науковців. Матеріали ЦДІА істотно збагачують існуючі уявлення про значення діяльності Г. Хоткевича для поступу національної культури. Їхній зміст сприяє ґрунтовному дослідженню усієї його багатогранної спадщини, подоланню неадекватних оцінок щодо неї. Епістолярій митця, розкриваючи характер спілкування з іншими діячами доби, доповнює картину творчих контактів та пошуків. Дослідження персонологічного або біографічного спрямування, де всебічно висвітлюються особистість митця, трансформації й розвиток його стилю, є суттєвим внеском у сучасне мистецтвознавство, тим більше, що у музичному доробку митця - симфонічні, камерно-інструментальні та вокальні твори різних форм. Вони становлять значний інтерес, особливо в ракурсі реконструювання цілісної картини культурно-мистецького життя означеного періоду. Необхідністю докладного розгляду та об'єктивної оцінки музичного доробку митця в контексті його діяльності в інших сферах творчості та тогочасних процесів зумовлюється вибір теми дослідження.

Метою представленої дисертації є доповнення усталених уявлень про художні процеси в українській музиці перших десятиліть ХХ ст. та створення цілісного портрета талановитого митця й визначного громадського діяча.

Проблематика дисертації потребувала розв'язання таких основних завдань:

1. Виявлення документальних джерел, що сприяють чіткому окресленню мистецького становлення та життєпису Г. Хоткевича, його впливу на тогочасний творчий процес;

2. Окреслення стильових засад праці композитора, атрибутування нововиявлених зразків й фрагментів творів, їхнього жанрового спектру;

3. Дослідження принципів підходу Г. Хоткевича до поетичних джерел, способів застосування народно-музичних традицій та композиторських надбань у зв'язку з його концепцією синкретичності музичного мистецтва;

4. Вирізнення особливостей творчого методу майстра та на підставі дослідження композиторської творчості визначення місця і ролі Г. Хоткевича в мистецьких процесах України першої третини ХХ ст.

Об'єктом дослідження є багатогранна творча спадщина Гната Хоткевича, яка яскраво і самобутньо відтворила характерні культурно-мистецькі тенденції його часу, сприяла активізації національно-громадських чинників у суспільстві. Насамперед це його оригінальні музичні твори, театрознавчі, музикознавчі, естетико-філософські праці та інші матеріали, раніше не використані дослідниками архівні джерела, статті, замітки та нариси естетико-філософського змісту тощо. Предметом дослідження стала музична діяльність Гната Хоткевича в контексті української культури першої третини ХХ століття.

Джерельну базу дослідження становлять:

опубліковані оригінальні твори Г. Хоткевича, а також дослідження інших авторів про творчу спадщину Г. Хоткевича;

архівні та рукописні матеріали, віднайдені у фондах ЦДІА (м. Львів);

архівні та рукописні матеріали, розшукані в архівосховищах Львова (Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, Національний музей у Львові), Харкова (Харківський обласний архів) та Києва (Центральний Державний архів-музей літератури і мистецтва України; Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України; Фонд народного комісаріату освіти УРСР Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України; Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського).

Методологічні засади, які постали у зв'язку зі складною проблематикою дослідження, мають комплексний характер. Авторка керувалася методами ретроспекції, архівної документалістики та джерелознавства (роботи М. Гордійчука, Т. Гусарчук, Л. Кияновської, А. Мухи, Л. Корній, Л. Пархоменко та ін.). Наявність деяких персонологічних аспектів, нерозгаданих суперечностей життя митця, прояви пасіонарності та інше спонукали залучати методи музичної психології та теорії особистості (Л. Виготський, К. Леві-Стросс, К. Леонгард; Л. Кияновська, М. Черкашина-Губаренко та ін.). Важливе значення для студій мав історико-порівняльний підхід у широкому контексті системно-типологічних зв'язків, який разом із синхроністичним методом вони став підґрунтям для проектування результатів діяльності митця на певні художньо-естетичні явища його часу. Методологія дослідження спирається також на сучасні культурологічні та спеціальні розроблення питань функціонування культури як соціально-художнього феномену духовного життя суспільства (М. Арановський, Л. Гумільов, Я. Дашкевич, М. Каган, С. Кримський, Ю. Лотман, Е. Маркарян, І. Юдкін, а також - роботи С. Павличко, С. Павлишин та Л. Пархоменко).

У зв'язку із специфікою предмету дослідження істотну роль відіграла методологія, апробована у численних літературознавчих, культурологічних та етномузикознавчих працях (зокр., С. Грици, І. Земцовського, І. Мацієвського, Д. Наливайка, В. Дутчак, ін.), а також і у збірках, присвячених тим чи іншим питанням історії музики, загальному огляду української культури. (Серед них - багатотомна “Історія української музики”, “Історія української літератури”, “Записки Наукового Товариства Шевченка”, “Українське музикознавство”, “Музична Харківщина” тощо).

Теоретичні засади музичного і стильового аналізу авторка випрацювала на основі низки досліджень (Ю. Борєва, Н. Герасимової-Персидської, Н. Горюхіної, Е. Дєнісова, Л. Кияновської, Л. Мазеля, В. Медушевського, Є. Назайкінського, І. Пясковського, Є. Руч'євської, С. Скребкова, Ю. Холопова, В. Холопової, ін). Було вивчено і застосовано методологію, використану у працях з різних напрямів музичної стилістики - тематизму та поліфонічних засобів (М. Тіц, С. Скрєбков), стильового аналізу (М. Михайлов), мелодико-гармонічного комплексу (В. Холопова, Ю. Холопов, Ю. Тюлин), формотворення (Л. Мазель, В. Цуккерман, Я. Якубяк).

Ступінь розробленості проблеми. У науковій літературі є чимало публікацій, що стосуються окремих галузей праці Гната Хоткевича. Разом з тим суспільно-громадська діяльність митця надмірно політизувалася, що заважало проникненню в глибинні пласти естетичної творчості митця. Найбільше недоліків пов'язано саме з фрагментарністю, несистемністю вивчення його спадщини, тому ступінь вивчення його діяльності розглянуто окремо у першому розділі дисертації.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

вперше у вітчизняному музикознавстві на основі опублікованих і раніше не використовуваних у науковій літературі рукописів з особистого фонду, що зберігаються у ЦДІА м. Львова, розглянуто творчість Гната Хоткевича в контексті культурно-громадських і мистецьких тенденцій межі ХІХ-ХХ ст. та перших десятиліть ХХ ст.;

на архівних матеріалах, виявлених у фондах ЦДІА м. Львова та бібліотеках, проведено систематизацію музичної спадщини Гната Хоткевича;

вперше введено до наукового обігу значну кількість раніше не використовуваних архівних джерел, що дозволяють достовірно реконструювати невідомі сторінки життя і творчості митця;

на основі аналізу фрагментів статей, заміток і нарисів естетико-філософського змісту виявлено засади синкретизму музичної і театральної діяльності Г. Хоткевича;

вперше проаналізовано більшість репрезентативних зразків камерно-вокальної, вокально-симфонічної, інструментальної та музично-сценічної творчості Г. Хоткевича і окреслено еволюцію його стилю.

На цьому ґрунті істотно доповнено усталені уявлення про мистецьку діяльність Г. Хоткевича в контексті культурно-мистецьких процесів України початку ХХ ст.

Практична цінність. Одержані результати та висновки можуть бути використані в подальших мистецтвознавчих студіях творчості Гната Хоткевича, при вивченні історії розвитку музичного мистецтва початку ХХ ст., при викладанні вузівських курсів “Історія української музики ХХ ст.”, у спецсемінарах і спецкурсах музичних закладів різних рівнів. Наявний інформаційний матеріал, спостереження та узагальнення доцільно використати у створенні майбутніх навчальних посібників для спеціалізованих вищих навчальних закладів, а також у мистецтвознавчих та культурологічних працях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження, виконане в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. T. Рильського НАН України, належить до пріоритетних напрямів вивчення національної музичної культури. Тема затверджена Вченою радою ІМФЕ (протокол № 4 від 21 березня 1996 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації лягли в основу доповідей на науково-практичній конференції Тернопільського державного педагогічного інституту (1995 р.), VII науковій сесії Наукового товариства ім. Шевченка (Львів, 1996), науково-практичній конференції “Гнат Хоткевич - співець карпатського краю” (Львів, 1998), науково-теоретичній конференції “Микола Лисенко та українська композиторська школа” (Київ, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Традиції і сучасне в українській культурі”, присвяченій 125-річчю від дня народження Гната Хоткевича (Харків, 2002), Всеукраїнській науковій конференції “Діалог традицій у музичному мистецтві на межі тисячоліть” (Донецьк, 2003). Апробація роботи здійснена також у формі публікацій - видано бібліо-нотографічний покажчик та оприлюднено 10 статей.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, доведено її актуальність, визначено мету й завдання та методологічні підвалини, окреслено хронологічні межі дослідження, подано основні завдання, які виносяться на захист. Підкреслено новизну результатів праці та її практичне значення, передусім тому, що використовано невідомі рукописи особистого архіву Г. Хоткевича.

Перший розділ - “Джерелознавча база та історіографія вивчення матеріалу” - містить характеристику та історико-джерелознавчий аналіз спадщини Г. Хоткевича, а також архівно-археографічний аналіз документів та матеріалів архіву як комплексного джерела з історії української культури і мистецтва. Об'єктивні обставини не сприяли концентрації творчої спадщини в єдиному фонді. Так, Центральний державний історичний архів України, окрім документів ділового спілкування, містить листи до М. Сумцова (8 одиниць). В архіві Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ зберігаються листи Х. Алчевської, О. Пчілки, О. Слатіна, статті “Дещо про С. Гулака-Артемовського”, “В Москве”, лекція “Українські бандуристи і лірники” і листи до редакції журналу “Киевская Старина” (9 одиниць); деякі матеріали зберігаються у відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. T. Рильського НАНУ, Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАНУ (листи Г. Хоткевича до В. Барвінського та В. Гнатюка). У Харківському обласному архіві знаходяться протоколи засідань науково-літературного відділення Товариства ім. Г. Квітки-Основ'яненка, ділові документи. Листи Г. Хоткевича до П. Синиці та В. Бєляєва зберігаються у фондах Центрального державного музею музичної культури ім. М. Глінки (20 одиниць). Більшість надрукованих у 1920-х роках солоспівів, обробок українських народних пісень та оригінальних хорових композицій зберігаються в архіві Музею театрального мистецтва (Київ) та бібліотеці Національного музею (Львів). Варто зазначити, що у фондах Національного музею у Львові зосереджено весь малярський спадок (150 одиниць). Зустрічі і творче спілкування з майстром народних інструментів В. Андрєєвим залишили слід у документах архівів Санкт-Петербурга.

Найбільше документів зберігається в ЦДІА України (Львів). Фонд № 688 складається з 398 архівних справ-документів, що висвітлюють різноманітні сфери діяльності Г. Хоткевича [5]. Хронологічний діапазон цих матеріалів охоплює 1891-1942 роки. Різного ступеня збереженості матеріали - рукописи, копії листів, першодруки, ін. - розкривають цікаві деталі життя і творчості митця. Опрацювання джерелознавчого матеріалу ускладнила відсутність датування рукописів та обмежена інформаційність особистої епістолярної спадщини, проте, критичні та публіцистичні матеріали систематизовані за графологічними ознаками. Результатом цієї праці став, зокрема, найповніший на сьогодні каталог музичної спадщини Г. Хоткевича, систематизований за основними напрямами діяльності та жанрово-стильовими принципами [1].

Основна частина архіву - це рукописи літературних творів митця. З 34 справ основою є Шевченкіана. До цього блоку належать і рукописи із чернетками романів “Довбуш”, “Богдан Хмельницький” та ін. Творчий доробок митця містить також переклади українською і російською мовами, зроблені задля поповнення драматичного репертуару театрів, з якими співпрацював Г. Хоткевич. Інтерес до східного епосу відтворився у перекладі драм індійського поета V ст. Калідаси “Шякунталя” і “Маггадута”, доповнений поясненнями і музичними ілюстраціями. Літературно-критичний спадок Г. Хоткевича з теоретичними розробками сповнений безліччю цікавих деталей, влучних спостережень, тощо. Вивчаючи естетико-філософську літературу, Г. Хоткевич залишив численні нотатки з питань ролі мистецтва в суспільстві, художника в оточуючому світі, критичні роздуми з приводу праць Е. Канта, Платона, А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, В. Соловйова, В. Троїцького, ін [4, 9, 10]. Значне зацікавлення викликає мистецтвознавча спадщина Г. Хоткевича. Найкраще збережено його театрознавчий спадок (рукописи монографій “Театр народний і середньовічний”, надрукованої 1932 р. “Театр народний в Галичині”). Не опрацьовано працю “З історії галицького театру” та матеріали про спілкування митця з видатними діячами українського театру початку ХХ ст.

Представлена науковими студіями, підручниками, статтями і рецензіями музикознавча діяльність митця становить безпосередній інтерес для пропонованого дослідження. Досі не втратили актуальності матеріали про кобзарів і лірників, мову сліпців (спр. 187-197), ґрунтовне дослідження “Музичні інструменти українського народу” (1930) тощо. До цього ж блоку належать матеріали про функціонування театральних труп, хорових гуртків та інструментальних ансамблів. Рецензії і музично-критичні статті Г. Хоткевича, як органічна частина української музичної культури, дають чітке уявлення щодо його фаховості у цій галузі мистецтва.

Невідомі факти суспільно-громадської діяльності Г. Хоткевича відображає значна частина документів. Так, окрім студентських організацій, митець був членом Виконавчого комітету Харківської Губернської Української Ради, головою комісії по врятуванню українців Українського товариства, членом залізничної комісії з пенсійних реформ та головою Центрального Залізничного Комітету в 1905 р., делегатом від Харкова на Всеросійському з'їзді у Москві, кореспондентом Думи (1917-18). Його культурно-просвітницьку діяльність висвітлюють документи, у яких відображено участь, а потім головування в Українському Комітеті, у комісії Народного Дому з організації Народних Концертів, Гуртку для видання українських книжок, “Товаристві Грамотності”. Г. Хоткевич працював редактором видань “Просвіти” в Галичині, головою оргкомітету товариства у Харкові (1917), був членом видавничого комітету Союзбанку, Опікунської Ради (Попечительского Совета) бібліотеки ім. Б. Грінченка, товариства “Українська Культура” та багатьох культурно-мистецьких угруповань, таких як: “Митуса”, Спілка радянських письменників, “Культура і життя”, “Рідне слово”, “Крайовий ревізійний союз” у Львові, Літературно-етнографічне товариство ім. Г. Квітки-Основ'яненка у Харкові тощо. Епістолярна спадщина репрезентована листами до дружини, родичів і дітей. Декілька справ фонду містять зібрані дружиною П. Хоткевич відгуки, рецензії та критичні матеріали сучасників щодо публікацій праць митця.

Історіографія вивчення творчості Г. Хоткевича починається з характеристики дослідження С. Єфремовим стилю його ранніх творів та критичних статей “В поисках новой красоты (заметки читателя)” (1902). У наступні десятиліття було проаналізовано літературний та публіцистичний доробок Г. Хоткевича (монографія В. Коряка, де автор ставить його поряд з М. Вороним та відносить до “перших модерністів”). Вичерпним аналізом літературного стилю Г. Хоткевича у 1930-х роках була передмова до зібрання творів у семи томах, авторство якої належить головному редакторові видавництва “Рух” у Харкові О. Березинському. Театральну діяльність митця, пов'язану передусім з Гуцульським театром, було проаналізовано у монографії режисера театру “Бесіда” у Львові С. Чарнецького (1934). Важливу частину досліджень творчої особистості Гната Хоткевича становлять численні спогади про нього та друкований епістолярій. Серед авторів - визначні діячі української культури, сучасники та однодумці. Найперші спогади про діяльність митця надруковані у монографії П. Карманського “Українська Богема”.

Ґрунтовним дослідженням індивідуальності композитора, характеристикою його етномузикознавчої діяльності та окремих жанрів творчості є праця Н. Супрун (1997). Зокрема, описавши в цілому типи універсальності, музикознавець визначила специфіку індивідуального універсалізму Г. Хоткевича та „механізм” його композиторської творчості. Створена Н. Супрун теоретична база для характеристики творчості Гната Хоткевича і дослідження рис театральності у його музичних композиціях є цінним внеском в українське музикознавство. Науково-популяризаторське спрямування мали опубліковані у спеціалізованій пресі її статті та виступ на Першій конференції дослідників народної музики, де музикознавець торкалася музичної спадщини Гната Хоткевича. Ці праці Н. Супрун (а також А. Мельничук) стали віхами у дослідженні фольклористичної та етнографічної галузі діяльності митця.

Виявлена науково-дослідницька та методологічна база у процесі вивчення історіографії питання дала змогу чітко окреслити актуальні завдання, розв'язані на подальших етапах дисертаційного дослідження.

У другому розділі „Віхи життя і творчості Гната Хоткевича” розкрито його подвижницьку діяльність у процесі розвою національного життя України. Основним зацікавленням на початковому етапі творчої праці Г. Хоткевича був театр. Мистецький досвід митця пов'язаний з традиціями Харківського театрального життя як частини культури України. Інтелектуальна та мистецька атмосфера Харкова кінця ХІХ - початку ХХ ст. найбільше вплинула на формування світогляду Гната Хоткевича.

У підрозділі 2. 1. „Перший Харківський період: формування громадського та творчого світогляду митця” окреслено становлення світоглядних позицій Г. Хоткевича. Закінчивши реальну школу і Харківський технологічний інститут (1900), він деякий час працював інженером-технологом на Харківсько-Миколаївській залізниці, де організував акторські колективи та грав у студентських трупах. Дебют Г. Хоткевича на сцені відбувся у 1899 р. Юнацький абсолютизм спонукав до активних творчих спроб та переосмислення класичного надбання. Організацію аматорського театру у Печенігах (1900), створення студентського драматичного гуртка у Харкові, вистави на Харківщині та Полтавщині митець вважав наступним етапом у своїй театральній діяльності [2]. Організація нових театральних гуртків стала наступною сходинкою у формуванні Хоткевича-режисера. Керування хором робітників у харківському Народному Домі, знайомство з молоддю Недільної школи Х. Алчевської, досвід роботи у гуртку увінчалися організацією першого постійного українського театру при Народному Домі (1903-1905). Репертуар колективу складався переважно з творів українських класиків. Тогочасні режисерські пошуки Г. Хоткевича базувалися на традиціях народної містерії і шкільної драми, що синтезувалися з пізньоромантичними і модерними засобами. Композиція його драматичних постановок будувалася за законами наскрізного розвитку, задля яскравішого змалювання образів автор використовував різноманітні стилі. Акторський досвід також формував певні режисерські критерії. На противагу поширеній думці щодо імпровізаційності в акторській грі, він обстоював необхідність репетиційного шліфування ролі, точності передачі тексту і драматургійних нюансів [6].

Виданням 1897 р. розпочалася літературна творчість Г. Хоткевича. Цікаво, що тогочасні його роботи публікувалися не тільки у Харкові (окремим накладом - перша збірка оповідань “Поезія в прозі”; 1902 р. - новела “Похорон” та пісня “Дівчині українці” в альманасі “За красою”), а й у Галичині (йдеться про появу в галицькій “Зорі” першого твору “Грузинка”; на сторінках “Літературно-наукового вісника” у 1899-1900 рр. - робіт “Біля вікна”, “Блудний син”, “Біла береза”). Варто наголосити, що Г. Хоткевич на той час писав під впливом філософсько-естетичних праць Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, М. Троїцького, В. Соловйова та ін., які істотно відтворилися у його творчому світогляді і, вочевидь, спонукали до активного перегляду відомих йому мистецьких традицій.

Інакше складалися обставини з музичною творчістю. На думку істориків, у кінці ХІХ - початку ХХ ст. щодо “музики Харків був більш відсталим містом, ніж у відношенні драматичного театру”. Формування виконавської майстерності та композиторських здібностей Гната Хоткевича відбувалося паралельно з визріванням у митця рис драматурга, режисера й актора. Проте академічні основи музичних знань здобувалися досить принагідно. Так, техніку гри на скрипці, теорію музики та гармонію він вивчав у проф. Ільницького. Доленосне значення мало знайомство з кобзарем Василем Мовою, у якого Г. Хоткевич брав початкові уроки гри на бандурі. Згодом бандурне мистецтво стало ще одним важливим напрямом його діяльності.

Зустріч з М. Лисенком, з хором якого 1899 р. у статусі “соліста-бандуриста” Хоткевич подорожував Україною, помітно вплинула на його етномузичну і композиторську діяльність [8]. Ймовірно, у цей час він взяв собі й артистичний псевдонім - Галайда. Від М. Лисенка молодий митець перейняв особливе ставлення до українського фольклору - “єдино непорушного, єдино правдивого і оригінального перед лицем цілого світу”. А розвиток народно-музичних традицій став для нього “єдиним вірним для становлення музичного мистецтва” напрямом, що відбилося й у інших сферах діяльності. Вочевидь, що саме у цей час викристалізувалися його погляди на принципи композиторського опрацювання фольклору, закладалися підвалини індивідуальної композиторської творчості.

Ще у період навчання громадська діяльність Гната Хоткевича привертає посилену увагу поліції. Участь у революційних заворушеннях дала йому можливість усвідомити особливості тодішньої політики і протягом цілого життя враховувати їх. Зокрема, у відповідь на заборону української історичної тематики, Г. Хоткевич максимально й інтенсивно використовував у своїй просвітницькій діяльності все, що пов'язано з історією України або так чи інакше сприяло глибокому її засвоєнню. Саме це значною мірою мотивувало активне вивчення та пропаганду кобзарського мистецтва.

Підрозділ 2. 2. „Галицький період: посилення національних чинників і розвиток творчих задумів” містить характеристику нового періоду життєдіяльності Гната Хоткевича. Після подій 1905 р., митець з допомогою Лесі Українки виїхав до Галичини. Цей період відіграв дуже важливу роль у кристалізації його громадських і творчих поглядів. Одразу долучившись до суспільного життя, прискіпливо приглядаючись до напрямів і особливостей діяльності різних організацій краю, він розгорнув активну суспільно-громадську діяльність. Концерти, виступи у пресі, лекції та консультації стали невід'ємними складовими його творчої діяльності.

У Галичині Гнат Хоткевич познайомився з багатьма репрезентативними особистостями. Головним джерелом пізнання особливостей культурно-мистецького життя краю, натхненниками творчості стали І. Франко, М. Павлик, О. Кобилянська, Н. Кобринська, О. Маковей, В. Стефаник, В. Гнатюк, І. Труш та Л. Курбас. Різнобічні контакти з представниками мистецької еліти Галичини істотно вплинули на його творчість. Серед них - промовисте спілкування із С. Людкевичем, який уперше побував на концерті бандуриста 5 травня 1906 р. (Перемишль). Від Хоткевича Людкевич записав історичні пісні (про Швачку, Харка та інші), які опісля опрацював для хору або голосу з супроводом фортепіано. Намагаючись популяризувати бандуру в Галичині, Людкевич написав статтю „Відродження бандури”, надруковану в журналі молодомузівців „Світ” за 1906 р. Розвитку особистості Г. Хоткевича сприяла й зустріч з К. Гриневичевою, автором модерністських творів, майбутнім редактором відомого дитячого журналу ”Дзвінок”, у салоні якої І. Франко, П. Карманський, В. Пачовський, М. Яцків, А. Крушельницький та Г. Хоткевич сперечалися про особливості літератури і мистецтва [10].

Поступово, у творчих дискусіях, корегувалися погляди Г. Хоткевича, тяжіння до експериментів здобувало ґрунт у постромантичних візіях, якими було “наповнене” повітря мистецької Галичини. У збагаченні художнього досвіду показовою була його співпраця з Лесем Курбасом. “Яскраво виражена антипатія до пафосу й сентиментальності”, ставши основою естетичних пошуків режисера, навіть гру “простих” побутових сцен наповнила “інтелігентністю”. Його шукання здобули самобутній вираз у Гуцульському театрі (1909-1911) - апогеї режисерської і театральної творчості. Прославивши Г. Хоткевича, цей мистецький феномен став органічною часткою модерних змін і вніс унікальний струмінь у розвиток української культури.

Галицький період, окрім насиченої концертної та режисерської діяльності, був позначений багатьма ініціативами у літературній справі. Під заголовком “З російської України” на сторінках “Літературно-Наукового Вісника” в цей час друкувалися виступи митця з критичним оглядом розвитку мистецтва. Співпрацюючи з автором побутових новел та символістичних нарисів М. Яцковим, активним діячем угрупування “Молода Муза” А. Крушельницьким, поетом-ліриком і новелістом Б. Лепким, автором віршів й оповідань у народницькому дусі О. Плющем, Г. Хоткевич у цей час декларує гасло “Красота - це насамперед істина”. Як і “молодомузівці”, в прагненні до психологізму він намагався відійти від етнографізму і побутописання, в його народницький світогляд вростали елементи модернізму; його увага концентрувалася на відтворенні комплексу ідей і настроїв особистості. Пасіонарна особистість Гната Хоткевича знайшла своєрідну “підтримку” і в тезах монографії видатного французького критика Е. Геннекена, яку на той час вивчав митець. Щонайближчими для нього виявилися думки про суб'єктивізм творчості, який має „родитися самою природою душі, не надуманий і відшуканий, який виринув відкілясь з глибин” душі.

Ставши власними поглядами, ці враження різнобічно відтворювалися у його музичній творчості галицького та другого харківського періоду. Твори та аранжування солоспівів на вірші І. Франка для різних складів симфонічного оркестру становлять головну частину музичної спадщини митця у цей період (як і численні програмні композиції для оркестру) [7]. Просвітницька діяльність Г. Хоткевича ознаменувалася виданням (1910 р., м. Львів) першого друкованого твору для бандури - “Одарочки” (танцю для бандури), що в історії української музики було видатною подією.

Суспільно-громадську зрілість та багатий культурно-мистецький досвід митця розкриває підрозділ 2.3. „Другий Харківський період”. По приїзді до Харкова (1912) Гнат Хоткевич продовжує активну музично-просвітницьку діяльність. На відміну від доеміграційних років вона головним чином спрямовується на популяризацію українського мистецтва. Митець доклав багато зусиль для зростання авторитету місцевого Товариства грамотності, виступаючи з лекціями для студентів та у літературно-музичних вечорах для широкої аудиторії, знову поринаючи у вир національно-громадської діяльності, співпрацюючи з провідними діячами української культури (Х. Алчевською, І. Слатіним, П. Кравцовим, С. Дрімцовим та ін.). Разом з В. Ступницьким Г. Хоткевич репрезентує фонографічні записи народних пісень на перших учительських курсах українознавства (1918); згодом влаштовує виступи сільських хорів з репертуаром із „пісень-примітивів”. В цей час він працює над тетралогією „Богдан Хмельницький”, романом „Берестечко”, видає першу частину підручника „Історія України” для початкових і середніх шкіл (Полтава, 1918), історичний нарис „Григорій Савич Сковорода” (Харків, 1920), 1925 - „Спогади з революції 1905 р.” (Х.), 1928 - „Малу історію України”, кілька статей у журналі „Музика - масам”. Видавництво „Рух” упродовж 1928-1932 запланувало видання майже усіх його праць.

У музичній царині, продовжуючи розробляти гуцульську тему, він 1919 р. створив для Харківського національного хору „В'язанку з коломийок галицьких” для мішаного хору в супроводі струнних інструментів. Промовистим визнанням його етнографічно-музичного досвіду стала підтримка Московською Музично-етнографічною комісією Імператорського Товариства вивчення антропології та етнографії концепції етнографічних концертів, репрезентованої працею “К вопросу о цикле передвижных этнографических концертов” (Харків, 1916).

1920-і роки відзначені клопотанням Г. Хоткевича щодо збереження спадщини М. Лисенка та спілкуванням з П. Сеницею; важливими зусиллями до посилення українських позицій в Харківському культурному житті (зокрема, організації різних концертів з творів сучасних українських композиторів, ансамблів бандуристів, театрального репертуару, товариства “Митуса” тощо). Популярність Хоткевича-композитора зросла настільки, що молоді композитори надсилали йому на відгук свої твори. Тривала й педагогічна діяльність. Протягом 1926-1928 рр. він викладав курс бандури у Харківському музично-драматичному інституті. На запрошення В. Кабачка консультував ансамбль полтавських кобзарів, який через рік співпраці набув статусу капели. Окрім цього, він був активним діячем “Товариства прихильників вокальної та інструментальної музики”, “УТОДІК”, виступав у пресі і на радіо.

Проте, різнобічна діяльність Гната Хоткевича, його внесок до скарбниці національної культури в час завершення курсу на українізацію та сумнозвісного процесу “Спілки визволення України” обернулася для нього трагічними наслідками. Так, уперше заговорили про діяльність Г. Хоткевича на об`єднаних зборах Спілки радянських музик України та МК композиторів Харкова у січні 1934 р. В офіційному рапорті акцентовано на “небезпеці” на “музичному фронті”, до якої призвела група “націонал-ухильників”. У провину покладалася навіть “ідеалізація минулого сліпцівського мистецтва кобз та бандур”, не кажучи вже про відверті протести митця проти ідеологічних нав'язувань: “під нашу ідеологію підроблятися не буде” (Радянська музика. - 1934. - №1). Наслідки не забарилися. За трагічних особистих обставин (1934) Г. Хоткевича не тільки позбавили пенсії по інвалідності, але й зарахували до “нетрудових елементів”, забравши право у нього і його сім'ї на продовольчі карточки. Відсутність будь-яких засобів до існування та допомоги спонукала митця до написання листа Й. Сталіну. На початку 1938 р. апарат ЦК ВКП(б) доручив Держвидаву УРСР розглянути питання про можливість публікацій творів Г. Хоткевича, на які тривалий час було накладено заборону. 22 лютого цього ж року - видано аванс за повість про Т. Шевченка, а 23 лютого - за санкцією військового прокурора - арештовано за звинуваченням у шпіонажі. 29 вересня 1938 р. визначного діяча української культури засудили до розстрілу на засіданні особливої трійки УНКВД. Вирок було виконано 8 жовтня того ж року.

У третьому розділі - „Музична творчість” розглядається багатопланова і складна проблематика, пов'язана з істотним переглядом як поширених щодо його творчості висновків, так і методологічних критеріїв, застосовуваних раніше. У дисертації охоплено якнайширше коло різножанрових творів та проаналізовано їхні особливості, враховано як величезні стильові зсуви, що сталися в українській музиці на початку ХХ ст., так й існуючі на той час сутнісні традиції, притаманні українській музичній культурі.

Істотно, що базовим для пропонованої роботи є “новий” нотний матеріал, - зокрема, 76 невідомих науковцям та широкому культурно-мистецькому колу оригінальних творів, чимало ескізів та незакінчених композицій, які зберігаються у ЦДІА України у Львові (фонд 688, справи 198-201). Ці музичні композиції доповнюють уяву про Г. Хоткевича-композитора, хоча відсутність у більшості з них вказівок про дату написання ускладнила їхню систематизацію і формулювання висновків про можливу еволюцію стилю композитора [1, 3, 5]. До того ж, значна кількість його оригінальних творів - художньо оформлених і композиційно викінчених - залишилася у чорновому варіанті. Потребували авторських атрибуцій також тексти, що зберігаються у фонді під назвою “Ноти музичних творів невстановлених композиторів. Більшість цих нот переписана Гнатом Хоткевичем”. Тому виникла потреба у здійсненні також графологічних та археографічних досліджень кожної одиниці зберігання, з метою встановлення авторства, відмежування копій від оригіналів, об'єднання розрізнених фрагментів одного твору тощо.

Загалом музичний доробок Г. Хоткевича доволі значний - це 106 творів, записи автентичних одноголосних фольклорних мелодій, обробки народних пісень (85) для різних вокальних та інструментальних складів [1]. Безперечну цінність становлять твори для бандури, аналізу яких присвячено чимало наукових досліджень (22). Їх докладний опис здійснено на сторінках джерелознавчого покажчика “Гнат Хоткевич. Музичні твори та мистецтвознавчі матеріали” (Л., 2004). У зв'язку з цим дослідження проводилось за такими напрямами:

виявлення українських традицій (фольклорні та авторські) як стильової основи музичної творчості Г. Хоткевича;

аналіз різножанрових композицій, показових для стилю митця;

систематизація попередніх результатів та висновків і випрацювання адекватної стильової концепції, що узагальнила характерні ознаки творчості Г. Хоткевича.

Найяскравіше обдарування Г. Хоткевича виявилося у питомій для нього сфері творів для бандури (підрозділ 3. 1.), для якої композитор створив численні обробки та аранжування (для різних виконавських складів). В особистому архіві митця збереглись фрагменти аранжування для капели бандуристів Квартету старців (“Ми тільки плачем, плачем, не бачим, бідні каліки”), і Балада (“Балляда”), написана у формі варіацій. Творчість та артистично-виконавські ініціативи Г. Хоткевича були тією основою, на якій розвивалося українське бандурне мистецтво у наступні роки. Відіграючи до певної міри вторинну роль в самій Україні, де довгий час насаджувалися принципи т.зв. “академізації” фольклору, вони стали повноцінним джерелом для українських митців за кордоном. Детальний аналіз більшості композицій для бандури, здійснений у роботах Н. Супрун, В. Дутчак, В. Мішалова та О. Ваврик (Дубас), та їх ґрунтовні висновки щодо цієї проблеми створили можливість у пропонованій дисертації сконцентрувати увагу на інших сторонах композиторської творчості Г. Хоткевича.

У підрозділі 3. 2. “Вокальна творчість” аналізується чисельно найбільша група оригінальних творів - хорова, вокально-ансамблева творчість та солоспіви Г. Хоткевича - позначена сильним впливом творчості М. Лисенка і традицій української музики ХІХ ст. Саме цей стильовий аспект творчості митця беззаперечно прийнятий всіма дослідниками його творчості. У тематизмі ранніх творів переважають кантиленні чинники, що певним чином пов'язані із стихією сольного виконання, особливо близького йому естетично-стильовими засадами. Хоровим, ансамблевим та сольним композиціям Г. Хоткевича властиві наспівність і “зручність виконання” (навіть в оркестровому варіанті виявляється відсутність незручних для співу інтервалів), архітектонічно врівноважений рельєф, пов`язаний із природою народного мелосу. Стилізація народної манери виконання (форшлаги, морденти, акценти, довгі ноти без вібрато) застосовується і у мелодиці, і у фактурній та ладо-гармонічній площині.

Велику роль у наближених до народних пісень солоспівах відіграють поліфонічні прийоми та поєднання стилів. Поліфонічний тип мислення зумовив використання поліфактурних пластів. Цей прийом, який у літературних творах митця відзначає І. Приходько як “полілоговий спосіб письма”, характерний змістовою об'ємністю, “поєднанням в зображенні широкого зовнішнього світу і глибокого внутрішнього”, присутній у музичних творах композитора. У вокальних творах відчутно синтезування романтичних та деяких модернових рис. Так, привабила Г. Хоткевича ідея Т. Осьмачки про “поезію відтінків, натяків, що шукає суто емоційного впливу на читачів, що намагається стерти межі між поезією і музикою, не даючи певних слів-назв речам, а вкорінюючи лише “ідею” про них” (О. Білецький).

Яскравою сторінкою композиторської спадщини є вокальні твори на вірші М. Філянського. Тут Г. Хоткевич поглиблює змістовність прийомів та виражальних засобів, знайдених у творах періоду формування стилю. Ці композиції відображають глибокі підсвідомі порухи, насичені психологічними деталями. Експресивність вислову, багатство відтінків, свобода розгортання думки, значне смислове навантаження усіх складових музичної тканини, - так можна окреслити згадані твори. Кульмінацією цієї “медитативно-асоціативної” (термін І. Приходько) лінії є солоспів “Липнева ніч”.

Усі композиції, навіть великі інструментальні епізоди у вокальних творах Гната Хоткевича, або пов'язані з зоровими образами, або асоціюються з пластичними танцювальними рухами чи пантомімою, отож так чи інакше виявляють свою залежність від них. Очевидна театральність присутня, втім, не у всіх творах “побутового спрямування”. Іноді Гнат Хоткевич вдається до радикального жанрового переосмислення поетичної основи. Зразком такого підходу є солоспів “Покірна” (на сл. Я. Щоголіва) - побутова замальовка з традиційним для української народної пісні колоритом.

Підрозділ 3. 3. “Інструментальна творчість” висвітлює невідому науковцям і широкому мистецькому загалу жанрову групу творів митця. Культивування засад узагальненої програмності, зокрема, виявляється у симфонічних творах композитора. Більшість з них - програмні (більше того, деякі є аранжуванням вокальних творів для різних складів оркестру). Домінуючою основою образності в них є теми природи. У насичених постромантичними рисами творах (“Сипле сніг”, “Дивувалась зима” та ін.) яскраво виявились оригінальні риси стилю Г. Хоткевича - колоритність, багата образність, асоціативність, динамічна “калейдоскопічність” змін.