Ритміка як складова хореографічного виховання дошкільнят

Наприкінці дошкільного віку закінчується формування органів дихання. Ребра поступово набувають такого ж розташування, як у дорослих, розвивається дихальна мускулатура й тканина легенів. Дихання стає усе більш глибоким і рідким - до 6 років частота дихання становить 23-25 за 1 хвилину.

Серцево-судинна система також зазнає значних змін, стає більш працездатною й витривалою. Збільшується маса серця, сила його скорочень, воно краще пристосовується до фізичних навантажень. Форма серця і його розташування стають майже такими ж, як у дорослих. Поступово пульс стає рідшим: до 5 років - до 100 ударів за 1 хвилину, до 6 років - до 85-90 ударів за 1 хвилину.

Варто пам'ятати, що адаптаційні можливості як органів дихання, так і серцево-судинної системи у старшому дошкільному віці набагато нижчі, ніж у дітей шкільного віку. Тому фізичні вправи для дітей повинні строго дозуватися відповідно до їх віку.

У старших дошкільнят увесь кістково-м'язовий і зв'язковий апарати певною мірою ще слабкі, перебувають на стадії розвитку, і тому не слід перевантажувати їх. У дітей у цьому віці ще недостатньо розвинені стопи, вони тримають їх майже паралельно. Зовнішні розгортання стопи з віком поступово збільшується, що зумовлено співвідношенням частин тіла і центром ваги. Зважаючи на це, на заняттях не можна форсувати формування виворітності ніг, а слід проводити навчання у невиворітних позиціях - першій і третій. З віком дитини розвивається і стрибок. Починаючи з шести років, симетричні рухи ніг при повторних стрибках зберігають задане положення. До шести років стрибки слід використовувати дуже обережно.

Швидкість рухів залежить від швидкості протікання фізіологічних процесів у нервово-м'язовому апараті і центральних відділах нервової системи старших дошкільнят. З віком у дитини зростає і швидкість ходи. У своїй роботі педагог-хореограф повинен все це враховувати і не перевтомлювати дітей невідповідними їхнім психофізіологічним можливостям темпами і тривалістю занять (тривалість уроку не повинна перевищувати 45 хвилин, інакше це призведе до фізичної перевтоми дітей, розсіювання їхньої уваги).

Точність відтворення м'язового напруження у дошкільнят ще мала порівняно із дітьми семи-десяти років, як і здатність нервової системи до більш тривалого підтримання стану безперервного збудження нервових центрів при статичному напруженні. Тому не можна дітей старшого дошкільного віку ставити в позу на тривалий час, як, наприклад, заняття біля станка у формі, загальноприйнятій для класичного танцю (екзерсис на одну руку у виворітному положенні). З огляду на це, педагог повинен пам'ятати, що тривалі навантаження під час вивчення танцю в одному і тому ж ритмі давати не слід, а треба чергувати їх з фазами переключення, відновлення і стимуляції моторики у вигляді більш легких м'язових зусиль.

Таким чином, все сказане в цьому розділі має налаштувати майбутніх вихователів на те, що дошкільник як об'єкт педагогіки - дитина складна, цікава і надзвичайно крихка. При роботі з дошкільниками необхідно максимально враховувати особливості їх фізичного та психічного розвитку, використовуючи як групові завдання, так і індивідуальний підхід.

Висновки до 1 розділу

В цьому розділі ми намагалися розглянути питання хореографічного виховання дошкільників. На основі теоретичного опрацювання джерел із галузей педагогіки, психології, мистецтвознавства, культурології і дійшли наступних висновків:

1. Хореографія - засіб естетичного виховання широкого профілю Її специфіка визначається всебічним впливом на людину. Вирішуючи ті ж завдання естетичного і духовного розвитку і виховання дітей, що і музика, танець дає можливість фізичного розвитку, що стає особливо важливим при нинішній ситуації зі здоров'ям підростаючого покоління. Основний принцип хореографічного виховання - від простого до складного. Педагог повинен враховувати вікові особливості дитини, її фізичні можливості, стан розвитку музичного слуху, і насамперед такого його виду як ритмічний. Виразне виконання музики спонукає дитину до якісного виконання рухів.

2. Ритмічна гімнастика є дієвим засобом різностороннього фізичного розвитку і естетичного виховання дитини. Ритмічна гімнастика не лише сприятливо впливає на усі системи організму (серцево-судинну, дихальну, видільну тощо), а й знімає психічну напругу, підвищує розумову і фізичну працездатність, покращує самопочуття. Ритміка і хореографія мають спільну музичну і рухову основу та свій предмет вивчення. Ритміка визначається як система художнього виховання музичних здібностей (музичного слуху і відчуття ритму, музичного мислення, уяви і пам'яті) та пластики. Ритміка ґрунтується на сукупності музично-ритмічних вправ, головною умовою яких виступає органічний зв'язок музики і руху.

3. В основу хореографічного виховання покладено розвиток у дітей дошкільного віку сприйняття музично-ритмічних образів й уміння відобразити їх у певному русі. Переміщаючись у просторі відповідно до характеру музичного твору, дитина здатна сприймати музику (музичну мелодію) в усіх тонкощах її виразних засобів. Дошкільняти можуть відображати в русі характер і темп музичного твору, реагувати на динамічні зміни, починати, змінювати й закінчувати рух відповідно до будови музичних фраз, відтворювати в русі нескладний ритмічний малюнок. Таким чином, дитина може успішно набути певних навичок, що стануть їй доцільно корисними у майбутньому. Рухи зумовлені і пов'язані з музикою, певним музичним твором, завжди супроводжуються емоційним підйомом, тому вони благотворно впливають і на фізичний розвиток дітей. Значне місце в роботі з ритміки займають вправи, що передають уявні дії і образотворчі рухи, при виконанні яких дітям доводиться активізувати свою зорову пам'ять, спостережливість, уяву тощо. За умов систематичної роботи діти можуть успішно засвоювати різноманітні рухові і музичні навички і уміння, їхні рухи можуть стати виразнішими, а музичне сприйняття тоншим. У дітей може з'явитись прагнення до якнайкращого, більш виразного, правильного виконання музично-ритмічних рухів.

4. Старший дошкільний вік є періодом найбільш інтенсивного розвитку. Тут закладається фундамент фізичного, психічного здоров'я дитини. Старший дошкільний вік є дуже важливим періодом у розвитку творчих можливостей особистості. Саме в цьому віці дітям природно рухатися й діяти, асоційовано моторно відтворювати образи, сприймати світ через активну дію, відкриваючи різні форми самовираження. Шлях особливого пізнання навколишнього світу, який проходить дитина від 5 до 6 років до початку шкільного навчання, доволі насичений. За цей час дошкільник проходить основний шлях розвитку мислення. Готовність дитини до шкільного навчання визначається тим, що вона вже вміє спостерігати, узагальнювати, робити висновки, робити порівняння, у неї виникає бажання дізнатись про причину того чи іншого явища, у доступних межах може відкрити для себе існуючі зв'язки й відношення між речами тощо.

Старший дошкільний період життя дитини є особливим сенситивним періодом - періодом найбільш інтенсивного розвитку, де створюються засади для подальшого успішного фізичного, психічного здоров'я майбутньої особистості, її фахових уподобань, тощо. Таким чином, можна констатувати, що старший дошкільний вік є найбільш сприятливим періодом для розвитку рухових якостей дітей, коли дитячий організм через свої особливості дуже податливий для фізичного вдосконалення.

РОЗДІЛ 2. РИТМІКА У ХОРЕОГРАФІЧНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Засоби розвитку рухової діяльності дітей дошкільного віку

Ритмічна гімнастика - це складно скоординований різновид хореографічної діяльності. Вона містить в собі величезну кількість варіантів загально розвиваючих вправ, засобів розвитку фізичних якостей, включає як вправи з художньої гімнастики і балету, так і рухи з народних, сучасних і бальних танців.

Заняття ритмічною гімнастикою містять ритміко-гімнастичні вправи. Вони є організуючим моментом і проводяться зазвичай на початку зайняття. Такі вправи включають гімнастичну ходу, біг, підскоки з плесканням і без, із перенесення предметів і слугують для зміцнення м'язів шиї, плечового поясу, рук і ніг, м'язів тулуба, для вироблення постави, виправлення недоліків (клишоногості, човгання, сутулості). У цей же розділ відносять вправи на розвиток спритності, рівноваги, динамічної і статичної координації. Сюди входять кроки, стрибки через обруч, палицю, канат, що коливається, повороти на пальцях ніг, біг між кеглями.

Стрибки, як і біг, - невід'ємна частина рухової діяльності дитини. Стрибкові вправи зміцнюють кістково-м'язовий апарат ніг та тулуба, тренують окомір, розвивають координацію рухів. Стрибки зі скакалкою, що займають не останнє місце у роботі з дітьми дошкільного віку, сприяють підвищенню витривалості, тренують почуття ритму, зміцнюють серцево-судинну та дихальну систему, м'язи ніг. У стрибках із короткою скакалкою діти виявляють велику активність и наполегливість. Стрибки із просуванням вперед, з ноги на ногу, які упродовж тривалого часу повторюють рівномірний рух, розвивають витривалість так само, як і бігові вправи.

Вправи на розвиток статичної координації - це вправи, які можна виконувати із заплющеними очима, стоячи на двох чи одній нозі. Їх використовують у завершальній частині уроку, оскільки вони сприяють заспокоєнню і релаксації організму, розвивають здатність управляти своїм тілом, орієнтуватися в просторі.

Вправи художньої гімнастики і елементи хореографії застосовуються, в основному, як доповнення до загально розвиваючих вправ і теж, як правило, характеризуються багатократним повторюванням. Використання танцювальних елементів на занятті ритмічною гімнастикою - неодмінна умова їх емоційності, барвистості, привабливості. У цій частині уроку корисно використовувати вправи з предметами: м'ячі, кулі, прапорці, гімнастична лава, шведська стінка та ін. З ними виконують такі рухи, як кидання, підкидання, ловіння, качання, перекочування, стрибки тощо.

Важливу роль у заняттях із ритміки відіграють імпровізація рухів на музичні теми та ігри під музику. У цей розділ зайняття входять різноманітні рухи наслідувального характеру, вільні форми руху, передача емоційного сприйняття музики. Завдяки цим вправам долається скутість в рухах, підвищується можливість пристосовувати свої дії до цих умов і ситуацій. Використовуються такі вправи: «Маятник», «Дерева під вітерцем», «Політ птахів» та ін. Правильно організовані рухливі ігри під музику з різноманітними рухами і діями учасників гри сприяють розвитку рухових і координаційних здібностей. Особливо цінним в оздоровчому відношенні є проведення рухливих ігор на свіжому повітрі, що сприяють загартуванню дітей і зниженню гіподинамії. У рухливих іграх учні закріплюють накопичений досвід і свої уявлення про зображувані події, про життя, удосконалюють отримані знання, уміння і рухові навички.

Рухи класичного, народного та сучасного танцю включають елементи танцю і прості танцювальні рухи: простий крок - м'який, перекат, гострий, з високим підняттям стегна, на пів пальцях; вивчаються народні і сучасні танці та рухи. У роботі використовуються хороводи, парні танці, загальні танці. Виконуючи їх, діти вчаться уважно ставитися до партнера, знаходити ритм руху. Проте заняття ритмічною гімнастикою не передбачають оволодіння мистецтвом танцю повною мірою, а лише слугують для поліпшення умов подальшого хореографічного виховання.

2.2 Методика проведення уроків з ритмічного виховання у дитячій школі мистецтв

Одне з головних завдань початкового хореографічного виховання дітей полягає у здійсненні музично-ритмічного виховання.

Дослідники підкреслюють, що дитяча здібність реагувати на висоту звуків розвивається з віком; шести-семирічні діти в більшості випадків погано орієнтуються у висоті звуків, а багато з них не можуть правильно заспівати навіть найпростішу пісеньку; вони набагато краще орієнтуються в ритмічних рухах, добре відрізняють біг від ходіння, швидкий темп від повільного, довгі звуки від коротких. Перші ритмічні вправи засвоюються ними дуже швидко і дають можливість вчителю за короткий час досягти високих ритмічних показників і, зокрема, ритмічного унісону, як передумови унісону звукового.

Музично-ритмічне виховання розвиває почуття музичного ритму, його сприймання, виконання, імпровізування. Для нашого дослідження важливе розуміння імпровізування як особливого виду роботи, елементу творчості, за допомогою якого можна успішно уточнити і збагатити ритмічну уяву дітей. Розвиток музично-ритмічного почуття школярів включає організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови тощо. Це важливо тому, що почуття музичного метру має не тільки моторну, а й емоційну природу: в основі його лежить сприймання виразності музики. Тому поза музикою чуття музичного ритму не може ні пробудитися, ні розвиватися.

Музично-ритмічне почуття - здатність активно (рухомо) переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і точно відтворювати його. Воно безпосередньо виявляється у тих рухових реакціях, які більш-менш точно передають ритм музики, що звучить. Музично-ритмічне почуття становить основу всіх проявів музичності, які пов'язані із сприйманням і відтворенням часової ходи «музичного руху». Разом з ладовим почуттям воно є основою емоційного відгуку на музику.

Ритмічна діяльність збагачує сприйняття дитини, сприяє розвитку музичності, впливає на формування різноманітних психічних функцій. Добре відомо, що зацікавленість полегшує і стимулює розвиток. Радість, яку отримують діти завдяки ритмічним вправам та іграм, добре впливає на їх загальний розвиток. Отже, значення ритмічної діяльності виходить далеко за межі тільки музичного та естетичного виховання.

Історики вважають, що ще в давнину музика почалася з виокремлення ритму. При цьому музика була в основному вокальною, а музичний ритм був природнім ритмом, який виник на основі мовлення. Музика, яка зараз сприймається по радіо та телебаченню, будується на зовсім інших ритмічних комплексах. У зв'язку з цим виникають питання: як дитина сприймає метричні та ритмічні співвідношення в музиці? Як вона набуває здатності відтворювати їх? Дидактика передбачає два основних прийоми: використання рухів і використання простих ударних інструментів. Ці прийоми сприяють не тільки формуванню у дітей відчуття ритму, а й вихованню музичного смаку.

Під час слухання музики у дітей виникає інтуїтивна потреба рухатися у такт ритму. Такий елементарний емоційний відгук на ритм є первинним виявом музичності. Мимовільну моторно-емоційну реакцію дітей слід зробити осмисленою, ритмічною, виразною. Наприклад, навчати дітей крокувати чітко і впевнено під маршову музику, плавно рухатися - під колискову, завзято плескати - під швидку танцювальну тощо. «Особливо корисне пластичне інтонування під час слухання творів, багатих алогічними змінами, динамічними відтінками тощо».

Потребу дітей рухатися ми використовували і відповідним чином спрямовували. В роботі з молодшими школярами використовувались в основному ті рухи, які відомі дітям з життя і не потребують окремого часу для їх виявлення і засвоєння: прості рухи рук, біг, ходьба, елементарні танцювальні кроки. «Корисна віддача» від руху двостороння: він дає радість дитині, підвищує її життєвий тонус, позитивно впливає на загальний фізичний стан і водночас сприяє розвитку її музичних здібностей. Рухи під музику за рекомендаціями К. Самолдіна, ми включали в усі види діяльності на уроці: під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам'ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації, під час гри на дитячих музичних інструментах. Наприклад, під час ознайомлення дітей із сильними і слабкими долями використовуємо тактування, простукування (наприклад олівцем по столу), оплески. Пояснюючи тривалості, їх співвідношення, вводимо марш і легкий біг, оплески та простукування паличками. Говорячи про розміри, вводимо танцювальні рухи польки, маршу. Пояснюючи побудову музичних творів, темп, динаміку, пропонуємо дітям різноманітні танцювальні кроки на зміну музичних частин, темпу, динаміки.

У процесі музично-ритмічних занять ми переконалися, що використання на уроках образно-ігрових рухів допомагає розкриттю і сприйняттю засобів музичної виразності, музичної характеристики того чи іншого образу. Наприклад, під музику п'єси Р. Шумана «Сміливий вершник» діти своїми ігровими рухами наслідують горде гарцювання хлопчика-вершника,що скаче на іграшковому конику. Ця елементарна творчість дає дітям велике задоволення , розвиває в них фантазію, образне мислення. В інших випадках діти самостійно придумують танцювальні імпровізації до відповідних музичних творів і кращі з них показують перед класом. Незважаючи на те, що рухи включаються у всі види діяльності, вони не потребують багато спеціального часу. Якщо рухова активність використовується під час хорового співу, у процесі знайомства та засвоєння елементарних музичних понять, під час слухання музики, то вона проводиться за рахунок часу, відведеного на цей вид роботи на занятті.

Рухи полегшують сприйняття і запам'ятовування музики. Розвиток рухових навичок відбувається одночасно з розвитком мовлення. Рівень координації і активності рухів дитини свідчить про розвиток інших якостей особистості, в тому числі психіки. Тому основними завданнями хореографічного виховання засобами ритміки є формування музично-ритмічних навичок, засвоєння учнями елементарної мови музично-ритмічних рухів (пантомімічних і танцювальних), ознайомлення з деякими елементарними прийомами композиції танцю.

Мета занять - сформувати у вихованців особистно-цілісне ставлення до хореографічного мистецтва, художній інтерес, морально-естетичний ідеал а також культуру здоров'я відповідно до вікових на індивідуальних особливостей дитини.

У дитячій школі мистецтв доцільно застосовувати різноманітні музично-ритмічні рухи, що пов'язані з навчальним матеріалом уроку, можуть виконувати роль як методу, за допомогою якого діти усвідомлюють окремі поняття музичної грамоти, так і засобом самовиявлення дитини. Тому рухи успішно використовуються в ролі засобів, що активізують усвідомлення дітьми характеру мелодії, якості звуковедення (плавного,чіткого, відривчастого),засобів музичної виразності (акцентів,динаміки,темпу, ритмічного малюнка і т.д.). Ці якості музики можна моделювати за допомогою рухів рук, танцювальних та образних рухів. Особливу увагу слід звернути на виразність ритмічної пульсації.

Йдеться насамперед про тонкий і недоступний свідомому аналізу взаємозв'язок наголошених і ненаголошених часток, різний характер пульсації - то важка хода, то легкий крок, то погойдування, то гострі поколювання тощо. Н.А. Велтугіна вважає, що слухаючи музику, діти стежать за розвитком художнього образу. У свою чергу, слухова увага сприяє збагаченню музичної пам'яті, що спирається на слуховий і руховий аналізатори. Виконуючи рухи під музику, діти уявляють той чи інший образ. Рухи бувають зафіксованими, складеними із знайомих елементів, але в окремих випадках музично-ігровий образ відтворюється по-новому, зі змінами - отже, в процесі музично-ритмічних рухів розвивається не тільки відтворювальна, а й творча уява. Крім того, цей вид діяльності спонукає дітей переживати музику. «Відчуваючи красу музичного твору і своїх рухів, вони емоційно збагачуються».

В умовах уроку можна організувати лише невеликий танок у тій частині класу, де немає парт. Учні, які на даний момент не беруть участі в танку, можуть співати, акомпанувати на дитячих музичних інструментах.

Участь у хороводах під знайому музику допоможе учням осмислити деякі особливості музичної форми. З інтересом виконують дошкільнята і рухи, що імітують гру на різних музичних інструментах: сопілці, балалайці, скрипці, арфі тощо. Такі завдання сприяють емоційному ставленню дітей до уроків музики. Крім того допомагають вчителю у здійсненні зворотного зв'язку: він бачить, хто з учнів правильно почув звучання того чи іншого інструмента. Таким чином, через активізацію школярів в умовах цікавої, захоплюючої діяльності - ритміки - відбувається музично-естетичний розвиток дитини.

Ударні інструменти надають широкі можливості для роботи з дітьми над розвитком сприйняття ритму. Для роботи необхідно мати декілька простих інструментів. Бажано, щоб вони були зроблені з матеріалів, які забезпечують краще звучання: кастаньєти з дерева, бубни і тамбурин - із шкіри, тарілки - з бронзи. Використовуються також ударні інструменти, що дають змогу виконати мелодію пісні (наприклад, ксилофон). Застосування дитячих музичних інструментів збагачує музичні враження дітей, розвиває їх музичні здібності. Гра на музичних інструментах, що не мають звукоряду, допомагає виробити відчуття ритму, розширює темброві уявлення дітей. Мелодичні музичні інструменти допомагають у розвитку основних музичних здібностей: ладового відчуття, музично-слухових уявлень і відчуття ритму.

З врахуванням досягнутих успіхів необхідно переходити до роботи над ритмом. Перш за все потрібно навчити дітей виділяти ритм. Починати таку роботу можна по-різному. Наприклад, проспівати мотив пісні без слів.

Ритмічне плескання

Відтворити ритм мелодії, що виконується педагогом, за допомогою тільки плескання, не інтонуючи її.

Виконання на музичних інструментах. Корисно запропонувати дітям впізнавати вже вивчені ними пісні за ритмом, що відтворюється різними засобами (наприклад, плесканням, притупуванням або програному на музичних інструментах).

Відтворювати ритм краще за все за допомогою музичних інструментів,які мають м'яке звучання, різний тембр (бубнах, дзвіночках). Гра на музичному інструменті має супроводжуватись плесканням. Необхідно чергувати інструменти з різним тембром. Комбінації інструментів збагачують музичний досвід школяра. Наприклад, декілька фраз виконати на одному інструменті, кілька - на іншому. Ритм приспіву відтворюється одразу на всіх інструментах.

Досить складне завдання - навчити дітей розрізняти співвідношення тривалості звуків (долей) в такті. До вирішення цієї задачі на музичному інструменті рекомендується переходити після того, як діти засвоїли прості рухи в такт. Музичні інструменти , які використовуються при цій роботі, - це дзвіночки, трикутники, бубонці.

Починаючи роботу для диференційованого сприйняття часток, а саме для впізнавання і виділення ударних часток такту і для їх подальшого відтворення на музичних інструментах, слід також використовувати рухи. При «підключенні» музичних інструментів одні діти здійснюють рухи, а інші - супроводжують їх ударами бубна, барабанів, трикутників, тарілок.

Карл Орф також рекомендував використовувати ударні інструменти для розвитку у дітей емоційності та ритмічного відчуття.

Коли дитина грає мелодію на одному звуці, вона повинна точно відтворювати ритмічний малюнок. Для цього, наспівуючи мелодію зі словами, можна орієнтуватися на ритм віршів. Щоб діти добре засвоїли ритмічний малюнок мелодії, можна, використовуючи засвоєні зображення, викладати його на фланелеграфі. Якщо мелодія виконується на металофоні,то відзначити, що при грі довгих нот, молоточок повинен підстрибувати вище, при грі коротких - нижче. Діти прагнуть відповідності ритму руху та ритму музики. Отже, розвивається відчуття ритму при грі на музичних інструментах.

Спочатку дітям пропонують ритмічні малюнки, основані на чергуванні однакової тривалості: четвертних або восьмих в двох чи чотиридольному розмірі. Музичний матеріал поступово ускладнюється. Потім даються більш складні ритмічні структури: ритм сумування, дроблення, пунктирний та синкопований ритм. Далі з'являється завдання на відтворення різних ритмічних структур в конкретних музичних творах.

Спочатку використовується ігрове чотиризвуччя на одному звуці. Можна створити ритмічні ансамблі з дерев'яних ударних інструментів: дерев'яних ложок, кастаньєт; металевих: трикутника, румби, тарілок, дзвіночків, а також бубна, маракасів. Таким чином, грою на ударних інструментах краще за все супроводжувати виконання педагогом на фортепіано, баяні та акордеоні веселих танцювальних мелодій або акомпанувати співу, не заглушуючи його.

Під час гри на різноманітних ударних інструментах, відтворюючи лише одну ноту на фортепіано чи інших висотних інструментах, дитина засвоює ритмічні закономірності, елементарну динаміку, перший ігровий рух, набуває навик спільної гри в ансамблі. Кожен педагог повинен визначати масштаби використання музичних інструментів відповідно до конкретних умов, з врахуванням власних професійних можливостей.

Головне - навчити дитину визначати певні ритмічні та метричні співвідношення шляхом практичних дій. Це веде до формування осмисленого сприйняття музики, а потім і до розвитку вищих процесів мислення. Комплексна музична діяльність школярів із застосуванням ударних інструментів та інструменту, на якому грає педагог, допомагає цілісному сприйняттю музики, яка виконується.

Кожна дитина, перебуваючи в складі групи, повинна навчитися виконувати свою партію, що в надалі полегшить її участь в колективній діяльності.

Створюючи ритмічні супроводи, потрібно завжди бачити кінцеву мету: підкреслити характер твору, його структуру, жанрові особливості, контрастні зміни. Слід стежити за тим, щоб гра з шумовими ефектами не перетворювалась в самоціль. Потрібно спонукати дітей прислухатися до музики, грати виразно, оцінювати результати своїх зусиль.

Отже, музично-ритмічне виховання - це процес, спрямований на організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови.

Основою музично-ритмічного виховання будемо вважати:

- рух під музику;

- гру на простих інструментах;

- зв'язок із структурою і ритмами поезії, з мелодико-інтонаційною вимовою слова та характером його звучання.

2.3 Організація занять. Вправи і завдання

Розпочинаючи свою роботу з дошкільнятами, педагогу необхідно перш за все познайомитися з дітьми. З цією метою на першому занятті він пропонує їм назвати ігри, які вони полюбляють, записує імена тих, хто назвав ігри, та назви ігор. Залежно від кількості названих ігор діти грають в них упродовж двох-трьох занять. Пропонуючи певну улюблену гру, дитина розповідає її зміст і правила. Діти зацікавлені, кожен нетерпляче чекає її початку. Створюється радісна, невимушена атмосфера, діти почувають себе вільно, їм весело. А педагог має можливість, спостерігаючи за грою, приглянутись до них. Свою захопленість, радість діти проявляють емоційно, яскраво, але педагогу не слід втихомирювати їх, руйнувати цей необхідний для виявлення емоцій шум. Треба дати їм погаласувати, а після цього спокійно і ласкаво сказати: «А тепер починаємо гру». Цей методичний прийом доцільно застосовувати і у всій подальшій роботі.

Діти 5-6 років спостережливі, слухняні, фізично міцніше, вони виявляють бажання вчитися, бути в колективі, перебувати в центрі уваги. Діти починають розуміти причини і зв'язки між явищами, узагальнюють явища, логічно висловлюють свої думки. Художнє сприйняття стає глибшим, навички - стійкішими, посилюється слух, відчуття ритму, рухи стають точнішими, довільні дії - впевненішими, зміцнюється кістково-м'язовий апарат. Це дає змогу краще розвивати біг, стрибки, ходьбу, кроки, що становлять рухову основу танців. До 5-6 річних дітей педагог може пред'являти чіткі вимоги, ставити достатньо конкретні завдання і мету м'яким, але більш настійним тоном, який ясно дає зрозуміти, що треба виконувати завдання. У цій віковій групі педагогу слід приділяти значну увагу самостійності, активності, уяви, фантазії, творчості та ін., уважно стежити за розвитком кожної дитини, вчасно помічати, яка якість у неї розвинута слабше, і давати завдання, які б допомагали вихованню і розвитку цієї якості.

Заняття з дошкільнятами можна проводити у груповій та індивідуальній формі. Та при будь-якому варіанті основним залишається урок, мета якого - ознайомити, навчити, закріпити матеріал. Заняття проводить учитель, який має спеціальну освіту, або вихователь, обізнаний з методикою викладання ритмічного виховання для дітей старшого дошкільного віку.

Тривалість уроку не повинна перевищувати 45 хвилин, оскільки доцільне збільшення навчального часу може призвести до фізичної перевтоми дітей, розсіювання їхньої уваги. Урок має будуватися на різноманітному матеріалі, що подобається дітям, оскільки одноманітність стомлює їх. Не слід також довго затримувати увагу на одному рухові, тому що вона у них ще недостатньо стійка. Між складовими частинами уроку треба робити паузи, щоб переключити увагу дітей.

Побудова уроку

Урок слід починати слід з 3-5 хвилинної «розминки». Дітям демонструється живе виконання, фонограма музичного супроводу. Кожна дитина рухається, як їй забажається, таким чином передає у рухах своє розуміння вперше почутої музики. Зміни в рухах настають у зв'язку зі зміною темпу, нюансів, регістру і т. ін. «Розминка» - це підготовка до початкової фази уроку, де починається емоційне проникнення дитини в певний музичний образ, активізується її уява для загального звільнення у дітей рухової реакції - вони вчаться у рухах переживати музику.

Урок, як правило, складається з трьох частин, кожна з яких має бути не затягнутою і цікавою.

Перша частина уроку: розучування рухів у формі ігрових завдань.

Друга частина уроку: ігри за самостійно придуманими сюжетами, розучування етюдів до танців.

Третя частина уроку: ритмічні завдання із супроводом, ігрові етюди до танцю.

За бажанням педагога може бути і четверта частина уроку: показ самостійно підготовленого завдання.

Кожна частина уроку має включати повторення попереднього і виклад нового матеріалу з обов'язковим його закріпленням (самостійне виконання завдань). Шляхом повторення непомітно накопичується матеріал, яким дитина зможе користуватись в самостійній діяльності.

Кожна частина уроку має взаємопов'язані конкретні завдання, спрямовані на виконання програми ритмічного виховання. Пропонуючи завдання дітям, педагог має враховувати їхні вікові особливості, серйозно продумати, на які якості розвитку дитини спрямоване це завдання, як організувати дитяче сприйняття, включити уяву, мислення і так побудувати урок, щоб дитина активно думала над реалізацією шляхів його вирішення. Тільки за таких умов урок буде ефективним. Відповідно до поставлених завдань педагог обирає і методичні прийоми.

На кожному занятті треба розповідати дітям, що саме вони сьогодні робитимуть, чому повинні навчитись, зосередивши таким чином їхню увагу на досягненні певної мети. Новий матеріал краще подавати в невеликому обсязі, із врахуванням поступового ускладнення, оптимально повторюючи його до рівня свідомого засвоєння дітьми, обмеженого їхніми психофізіологічними можливостями. Перед кожним повторенням їм слід чітко пояснити, чому, з якою метою повторюється рух, етюд. Це може бути новий відтінок у виконанні, нове забарвлення виразності руху, чіткіше його виконання,яскравіша образність. При виконанні нових завдань і при їхньому повторенні у дітей не повинна пропадати творча основа, вони мають постійно відчувати, що в повторюваному матеріалі опановують складніші елементи. Часте повторення при розучуванні, не підкріплене новими завданнями, стомлює дітей, робить їхнє виконання формальним, а це в свою чергу негативно впливає на успішність і розвиток. Такий же негативний вплив на творчу діяльність справляє і новий матеріал, поданий у великому обсязі, поспіхом. Дітям кожної вікової групи потрібен різний час для засвоєння певного матеріалу і вироблення навичок. Але цей процес у всіх групах повинен бути обов'язково свідомим, оскільки це сприяє узагальненню матеріалу на доступному кожному віку рівні.

Підбирати рухи до музичних ігор, етюдів, маршів слід не дуже складні, чергуючи моменти пожвавлення із спокоєм. При розучуванні рухів, які за змістом і формою повинні відповідати ритмічній будові музичного матеріалу, педагог показує дітям, якими засобами можна їх ритмічно виконувати під музику. Вільно володіючи рухом, вони зможуть краще вслухатись в музику, зрозуміти і передати її характер.

У процесі занять діти, моторно реагуючи на музику, відображають метричні частки. Відмічати їх можна плесканням в долоні, кроками. Наприклад, на сильну долю - плескання, на слабку - розвести руки в боки, тупати однією ногою на сильну частку або при ходьбі робити акцент однією ногою, кидати м'яч на сильну частку та ін.. Ці вправи подаються в розмірі 2/4 та 3/4.

Вчителю необхідно проявити творчу ініціативу: добирати відповідні музичні твори, фрагменти з них, придумувати до них рухи. Марширування найчастіше виконують із певними ритмічними завданнями. Марш може чергуватися з бігом, стрибками на обох ногах, підскоками на ногу. Потім починається робота над музично-ритмічними вправами, які вимагають від дітей особливої уваги, кмітливості. Майже на кожному уроці треба виконувати ритмічні ігри із сюжетом та без нього. Вправи з предметами, роботу над елементами ритмічних рухів доцільно здійснювати в кінці уроку. Під час занять дозволяється користуватися станком, але він повинен бути точно розрахований на вікові особливості та темп ритмічного розвитку дітей старшого дошкільного віку. Підводити їх до станка треба лише в тому випадку, коли певний рух спочатку важко вивчити на середині залу, наприклад, напівприсідання і «жабка» або напівприсідання на одну ногу (група шести років, хлопчики). Педагог ставить дітей обличчям до станка, вони злегка кладуть на нього обидві руки на рівні плечей і разом з педагогом розучують рух. Коли вони засвоять його обличчям до станка, педагог ставить їх біля станка за одну руку, продовжуючи далі розучування руху, а потім усі переходять на середину залу. Аналогічно розучуються й інші складні для дівчаток і хлопчиків рухи. Деякі з них можна розучувати, тримаючись за станок одразу однією рукою.

Завдання педагога-хореографа полягає не лише у здійсненні ритмічного виховання дітей 5-6 років, а ще й в тому, щоб невпинно підвищувати культуру ритмічного виховання дітей, знайомлячи їх із найкращими зразками танцювального мистецтва, з життям і діяльністю провідних хореографів і композиторів. Крім цього, педагог-хореограф в процесі ритмічного виховання має навчити своїх вихованців й основам танцювального мистецтва в оптимально доступних їм межах, дати їм необхідні знання, навички, а також розвинути танцювальну техніку, враховуючи вікові особливості учнів.

Завдання педагога також полягає у тому, щоб розвивати почуття ритму: вчити дітей відчувати в музиці ритмічну виразність, передаючи її в рухах; навчити дітей сприймати розвиток музичних образів і погоджувати рухи з їхнім характером, найбільш яскравими засобами музичної виразності, ритмічно й виразно рухатися, водити хороводи, виконувати танцювальні елементи на заняттях з ритмічного виховання, а також і під час іншої діяльності; розвивати художньо-творчі здібності, які у дітей старшого дошкільного віку виявляються у своєрідному індивідуальному вираженні ігрового образу, придумуванні, комбінуванні танцювальних рухів, побудов хороводів, використанні цих знань у самостійній діяльності.

Ці завдання вирішуються упродовж виконання основної з програмних вимог - відповідності характеру рухів змісту й розвитку музичного образу.

При доборі навчального матеріалу і вибору методів навчання враховуються загальні вікові, психологічні і фізіологічні особливості дітей дошкільного віку. Педагог повинен підібрати потрібний для проведення занять матеріал. Педагог може скласти свій власний варіант, відповідно до індивідуальних можливостей і особливостей дітей і загалом всього колективу, яким він керує.

Основні вимоги до навчального процесу:

1. Чітка система поточних завдань і майбутньої перспективи;

2. Простий, посильний для певного віку навчальний (руховий, музичний) матеріал;

3. Певним чином визначений обсяг знань, умінь, навичок з урахуванням віку дітей;

4. Побудова матеріалу за одним з головних дидактичних принципів навчання від простого до складного, що забезпечує системність і послідовність викладання;

5. Основними засобами ритмічного виховання дітей старшого дошкільного віку мають бути танцювальні рухи, комбінації, побудови, ігри, етюди, музично-ритмічні завдання, елементи класичного екзерсису та ін.

Заняття з ритмічного виховання проводять у різних варіантах: як практичні, самостійні чи індивідуальні.

Практичні заняття з ритмічного виховання - це сполучення музично-ритмічного розділу (вправи, пов'язані із засобами музичної виразності) з іншими розділами програмного матеріалу (танцювальні вправи, стрибки, повороти та ін.). На цих заняттях діти старшого дошкільного віку залучаються до знань музичної грамоти в сукупності з рухами. Самостійні заняття включають самостійне виконання вправ у загальному строю після попереднього пояснення викладача, виконання вправ в різних місцях залу.

Індивідуальні заняття спрямовані на вдосконалення знань і умінь тих, хто має певну підготовку, та тих, хто має слабку підготовку.

У завданнях, етюдах дітям треба дати більше самостійності, ініціативи, до яких вони прагнуть, створити таку атмосферу, щоб вони у всій повноті могли проявити свої бажання і вміння. Малюнок завдання, етюду, танцю повинен бути таким, щоб діти мали можливість самі розширювати його, виконуючи у більш швидкому темпі. Іноді педагог тільки ледь накреслює малюнок, а діти розвивають його. Можна також дати завдання, розповівши лише його зміст, а запропонувати зробити малюнок самим дітям. Ці завдання слід давати не раніше, ніж у другому півріччі.

Хоча діти п'яти-шести років спокійніші і слухняніші, ніж діти більш старшого віку, але вимагають від педагога значної уваги і педагогічної майстерності. Готуючись до занять, йому слід враховувати індивідуальність кожної дитини.

Як показала практика, ефективними для виконання дошкільниками на уроках з ритміки є такі вправи та ігрові завдання:

Підготовчі вправи

«Глечики» - ходьба на місці з коловими обертами плечей, руки опущені, 1 - рух правим плечем назад; 2 - рух лівим плечем вперед. Повторити 4-6 разів.

«Підростемо» - ходьба на місці руки на поясі; 1-4 - кроки на повній стопі; 5-6 - кроки на півпальцях. Повторити 4-6 разів.

«Носочки - п'яточки» - ходьба на місці, руки опущені, 1-4 - кроки на півпальцях, руки через сторони вгору, 5-8 - кроки на п'ятках, руки через сторони вниз. Повторити 4-6 разів.

«Вперед - назад» (Ходьба вперед і назад). 1-4 - кроки вперед, руки вперед - вгору, на 4 - виставити ногу вперед на носок, руки вгору, голову підняти, прогнутися назад: 5-6 - кроки назад, руки вниз - назад, на 8 - підставити ногу назад на носок, руки назад, голову опустити. Повторити 4-6 разів.

«Моторчик» - в. п. - о. с., руки складені перед грудьми ( як за партою), 1-4 - зробити два приставні кроки праворуч з одночасними коловими рухами рук перед грудьми, на 4 - сплеск в долоні, 5-8 - те ж ліворуч. Повторити 4 рази в кожну сторону.

«Вклонимося» - в. п. - о. с. руки за спиною, 1 - виставити праву ногу на п'ятку вперед - праворуч; 2 - у в. п.; 3-4 - те ж лівою ногою. Повторити 4 рази, потім ще 4 рази, додаючи нахили тулуба вперед - в сторону до виставленої ноги.

«Колінця танцюють» - в. п. - ноги на ширині плечей, руки долонями на стегнах; 1 - зігнути праву ногу, підняти її на носок, коліно відвести праворуч, зігнути праву руку підняти вгору, голову праворуч ; 2 - у в. п.; 3- 4 - те саме ліворуч. Повторити 4 рази, потім ще 4 рази, виконуючи одночасно рухи обома руками в ногами, рух головою - вгору і вниз.

«Гнучка шия» - в. п. - ноги ширше плечей, руки в сторони, долонями вгору, 1 - напівприсід, нахил голови вперед, долоні вниз; 2 - випрямитись, нахил голови назад, долоні вгору; 3 - потягнутись тулубом за правою рукою, нахил голови праворуч; 4 - те саме ліворуч. Повторити 8 разів.

Вправи з положення стоячи

«Чомучка» - в. п. - ноги на ширині плечей, руки опущені, долоні паралельно підлозі. 1 - праве плече вгору, ліве вниз, праву ногу зігнути, поставити її на носок. 2 - у в.п., 3-4 - те ж саме лівим плечем і ногою. П - 8-10 р.

«Хвилі» - в. п. - ноги на ширині стопи, руки вперед. 1-2 - руки по черзі зігнути за голову; 3-4 руки по черзі перекласти на сідниці, 5-7 рухи корпусом типу «хвилі», 8 - стрибком поворот на 90 градусів, руки вперед. П - 8 р.

«Дотягнись» - в. п. ноги на ширині плечей, руки за головою, 1 - нахил вперед, потягнутись за руками, 2 - нахил вперед, руками торкнутись гомілок, 3 - нахил вперед долонями торкнутись підлоги, 4 - у в. п. П. - 8 р.

«Пружинка” - в. п. - те ж саме, 1 - стати на носки, руки вгору, 2 - напівприсяд, поворот тулуба праворуч, руки за голову, 3 - знову стати на носки, руки вгору, 4 - напівприсяд з поворотом тулуба ліворуч, руки за головою. П - 8 р.

«Міцний упор” - в. п. - о. с., 1 - упор присівши, 2 - упор стоячи, 3 - упор присівши, 4 - у в. п. П. - 4-5 р., потім ще 4-5 р. ліву ногу назад на носок в упорі стоячи на рахунок 2.

«Гойдання» - в. п. - права нога попереду, ліва позаду, руки в боки, 1 - руки в упор на праве стегно, 4 - присідання на праве коліно; 5-8 руки в боки, 5 - присідання назад на ліве коліно. П. - 4 р., потім ще 4 р., змінивши спочатку стрибком положення ніг.

«Візьми» - в. п. - о. с. 1 - права рука в сторону, голову праворуч, 2 - у в.п., 3-4 те саме лівою рукою, 5 - руки вперед, голову вниз, 6 - у в.п., 7 - руки через низ назад і голову назад, 8 - в.п., рухи рук поєднувати з напівприсіданням. П. - 8-10 р.

Ігрові вправи та творчі завдання

Приклад. Приступаючи до вивчення руху «крок з носка», щоб допомогти і підбадьорити дітей, ми пропонували таку ситуацію:

- Діти! Сьогодні ми з вами відвідуємо казкову країну. Але перед тим, як відправитися в захоплюючу подорож, необхідно навчитися красиво ходити, правильно тримати спину і голову. Отже, нам доведеться танцювати в прекрасних, світлих залах, на дзеркальній підлозі, в кришталевих балетних туфельках. І якщо ви зможете пройти так, як я вам зараз покажу, то двері відкриються, і ми попадемо в країну казок і зустрінемося з улюбленими героями. Ми побачимо сміливого хлопчика Івасика-Телесика, який втік від злого змія на крилах гусенятка, і чарівника Чорномора, бороду якого несе цілий почет, і олов'яних солдатиків, і дерев'яного Буратіно з прекрасною Мальвіною, і ще цілу низку знайомих казкових персонажів.

Після розповіді ми показували і пояснювали, як треба рухатись:

«Станьте прямо, плечі не піднімайте і не напружуйте, голову тримайте прямо, тоді ногам буде легше ступати. Ступати слід акуратно, ногу ставити з носочка, щоб не пошкодити підлоги».

Кожний крок на дві чверті - всього 8 тактів. Після засвоєння - 16 тактів. Непомітно для учнів одночасно із засвоєнням правильної ходи кроком починається формування осанки і постановки голови.

На наступному занятті ми повторювали матеріал, але надавали рухові вже зовсім іншого змісту, добиваючись від учнів включення нових об`єктів уваги, підвищуючи тим самим їх емоційну сферу.

Наприклад, потрібно навчити молодших школярів легко і красиво бігати на низьких пів пальцях під музику, точно роблячи один крок на кожну восьму музичного такту. Виконуючи цей рух, учні повинні були зображати красивих метеликів, які весело пурхають на лузі. Або вивчення бігу з носка можна почати з питання:

- Діти, хто з вас дивився мультиплікаційний фільм про Кота Леопольда?

- Всі дивилися, - відповідають діти.

- А тепер давайте всі разом спробуємо уявити собі, як Кіт Леопольд ловить нерозумних і надокучливих мишенят. Щоб мишенята його не почули, він тихенько до них підкрадається, легенько крокуючи з носочка. Зробивши кілька кроків, Леопольд стрибає і швидко хапає мишенят.

Після такої розповіді ми в повільному темпі кілька разів показували, як потрібно правильно бігати на півпальцях з витягнутого носка.

Можна запропонувати безліч варіантів цього завдання: «котик ловить пташку», або «вовк крадеться за зайцем», обіграти відому ситуацію з мультиплікаційного фільму «Ну, заєць, постривай» і т.д. Але всі ці варіанти повинні мати чітку, виразну, образно-сюжетну лінію і її рішення - обов'язково хтось когось ловить або доганяє. Саме в таких ситуаціях учні вірять в те, що роблять і зможуть правильно, змістовно, виразно виконати будь-яке завдання. Вони непомітно, легко і швидко засвоюють нові рухи і одночасно проявляють перші кроки самостійної творчості. Завдання педагога полягає в тому, щоб підтримати, спрямувати в правильне русло перші паростки творчості. Це можливо лише на основі принципу розвиваючого навчання, при якому увага учнів зосереджується не тільки на змісті засвоєних знань, але й на способи їх засвоєння. І, що особливо важливо для створення «установки на творчість», спілкування педагога-хореографа з молодшими школярами на заняттях проходить як сумісно-розділена діяльність.

При вивченні танцювальних рухів ми прагнули весь час пам'ятати, що молодші школярі надзвичайно тонко відчувають пластичні особливості, повадку тварин, пташок, комах. І перш, ніж показати новий рух, педагог може з учнями відправитися в світ казок, де живуть добре знайомі всім звірі: лисиця - хитра обманщиця, вовк - хижак, заєць - боягуз, кіт - пустун і інші.

Наприклад, при вивченні «підскоків» і «стрибків на двох ногах по шостій позиції» ми пропонували учням згадати, як стрибає зайчик і підказували конкретний зміст. «У зайчика - починаємо розповідати - передні лапки короткі, а задні довгі, тому ходить він - ніжка за ніжку - погано йому, а стрибає, скаче і танцює відмінно - як задніми довгими ніжками вдарить об землю та кинеться, так і кинеться навтіки. Вушка у зайчика довгі, щоб добре чути, чи немає погоні: сам в траві сховається, а вушка виставить і слухає. Зате хвостик у зайчика крихітний, вгору сторчить пухівочкою - з однієї чорненький, а з другої - біленький. Якщо зайчик що-небудь почує, він сяде на задні лапки, підніме голову і оглядається на всі боки - чи немає звідки-небудь небезпеки. Якщо сховатися потрібно, ляже, збереться клубочком, вушка до спинки притисне і не ворушиться, наче сірий камінчик.

В даному цьому така змістовна характеристика зайця може сприяти виразності виконання «підскоків».

Дитина, яка уявляє боягузливого зайця, прагне передати цей стан в русі, і «підскоки» виконуються боязливо, невпевнено у відповідності зі словесним образом.

На наступних заняттях ми по-іншому розвивали образ зайця, збагачуючи його зовсім протилежним по характеристиці змістом, звертаючись при цьому до відомих українських народних казок про тварин, де зустрічаються зайці, різні за характеристикою («Їжак та заєць», «Як заєць ошукав ведмедя», «Хитрий заєць», «Жаба боязкіше від зайця», «Чому зайці сірі» та ін.).

Із безлічі існуючих ігор ми в своїй роботі використовували гру в казку, улюбленого казкового героя, в казкову ситуацію.

Так, наприклад, вивчаючи з молодшими школярами «крок польки», після напруженої роботи ми запропонували пограти в казку «Телесик і лютий Змій». Рухом польки легко і вільно можна передати веселий і життєрадісний характер Телесика.

Крім того, діти з великим задоволенням люблять слухати, навіть по декілька разів, про його смішні пригоди і кожний раз засмучуються, коли він попадає в біду, і радіють його вдачам.

Деякі діти пам'ятають і слова, якими бабуся гукала Телесика:

Люлі-люлі, Телесику,

Наварила кулешику, -

Ніжками, ручками

Буду тебе годувати!

- Нехай один із дітей буде Телесик. І ще нам потрібно вибрати Змія, - запропонували ми.

Практичний досвід показав, що не завжди серед молодших школярів з'являються бажаючі виконувати роль Змія. Учням більше до душі позитивні герої. Тому педагогу необхідно знайти такі переконливі слова, щоб зросла зацікавленість школярів відобразити і цього повноцінного персонажа казки, без якого сюжет казки не був такий цікавий і привабливий.

Обов'язкова умова гри така: після першого програного туру виконавці повинні помінятися ролями.

- Тепер починаємо гру, - закликає до уваги педагог.

Всі учні стають в коло обличчям. Телесик в середині кола, а Змій за колом. Грає музика (це може бути будь-яка полька на дві чверті). Телесик в центрі кола танцює польку, а всі учні дружньо на кожну чверть плещуть в долоні. Раптом музика припиняється, і в коло вбігає Змій. Учні голосно кричать: «Телесику, рятуйся!» Телесик вибігає з кола, й виконавці з'єднують його, залишивши тільки в одному місці вільний прохід. Змій намагається вискочити з кола, але в цей момент учні одночасно опускають руки. Змій може вибігти тільки в вільний прохід. Виконавці всіляко допомагають Телесику: вони пропускають його, піднімаючи з'єднані руки, а якщо підбігає Змій - руки опускають. Як тільки Змій спіймає Телесика, гра закінчується, виконавці міняються ролями. Якщо Змій довго не може спіймати Телесика, педагог зупиняє музику, і після невеликої паузи гра може продовжуватися.

Таке поєднання гри, танцю і казки і її героїв, підтримує нехай ще незначні творчі прояви, які активізують сприйняття і уявлення, пробуджують фантазію та уяву, активізують розвиток художньо-образного мислення.

Після того, як кілька пар програють гру, необхідно визначити, хто краще всіх розкрив характер казкових персонажів і вивчив танцювальний крок польки. В обговоренні беруть участь всі учні. Вони висловлюють свої зауваження, діляться думками і побажаннями і в кінці обов'язково обирають переможця. Гра закінчується тим, що кращий виконавець проходить коло пошани, виконуючи крок польки.

Висновки до 2 розділу

1. Для ефективності занять із ритмічного виховання розроблено методику, що передбачає дотримання певних умов. Це стосується як побудови заняття, так і методів його проведення. Так, кожен елемент руху треба вивчати окремо. Від загальної форми показу педагог переходить до дедалі і пізніше знову до загальної форми у виконанні дітей. У цьому віці процес відшліфовування кожного елементу відбувається поступово, наближаючи дітей до більш точної форми. Вивчаючи з перших кроків той чи інший рух по елементах, діти добре засвоюватимуть складні рухи. Гра в дошкільному віці вносить в життя дитини радість, збуджує активність, розвиває творчі здібності, уяву, вчить самостійності. Свою трудову діяльність дитина проявляє через гру. Тому ритмічне виховання засобами хореографії повинно будуватися на грі і через гру. Для того, щоб діти могли не тільки проявити, а й застосувати при виконанні завдання засобами танцю викликані ним почуття, необхідна, перш за все, їхня зацікавленість не тільки цим завданням, а й усім навчально-виховним процесом. Вирішальна роль інтересу до занять ритмічного виховання залежить тільки від педагога, від тих методів, які він застосовує. Насамперед - це створення атмосфери, в якій дитина може радісно і невимушено працювати без надмірних зусиль. У дошкільнят праця обмежена, тому важливі не її результати, а сам процес. Яким би незначним не був результат, педагог повинен підтримувати зусилля дітей, стимулювати їх. Перед дитиною ставиться ясна і доступна мета. Зацікавлена у досягненні цієї мети, дитина проявить і свою власну ініціативу, що необхідно для виховання творчої особистості

...