Музично-культурні взаємодії в процесі становлення української професійної музики XVII-XVIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

імені А.В. НЕЖДАНОВОЇ

УДК 78.01+78.03+78.071.1/071.4

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

МУЗИЧНО-КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОДІЇ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ МУЗИКИ XVII-XVIII СТОЛІТЬ

Каплієнко-Ілюк Юлія Володимирівна

Одеса - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії музики та композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент МІРОШНИЧЕНКО Світлана Володимирівна, Одеська державна музична академія ім. А.В. Нежданової, професор кафедри теорії музики та композиції

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор РОЩЕНКО Олена Георгіївна, Харківський державний університет мистецтв імені І.П. Котляревського,

зав. кафедрою історії та теорії світової та української культури кандидат мистецтвознавства ЩИТОВА Світлана Анатоліївна Дніпропетровська консерваторія імені М.І. Глінки, доцент, зав. кафедрою історії і теорії музики

Захист відбудеться "17" лютого 2010 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства в Одеській державній музичній академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса, вул. Новосельського, 63, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса, вул. Новосельського, 63.

Автореферат розіслано "15" січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент А.Д. Черноіваненко

Анотації

Каплієнко-Ілюк Ю.В. Музично-культурні взаємодії в процесі становлення української професійної музики XVII-XVIII століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Одеська державна музична академія імені А.В. Нежданової Міністерства культури і туризму України. - Одеса, 2010.

В дисертації досліджується процес становлення української професійної музики, що відбувався в період XVII-XVIII століть. Автор пропонує загальний огляд музично-теоретичної науки до XVIII століття, розглядаючи церковно-співацьке мистецтво України, появу перших форм хорового багатоголосся, і виявляє творчі зв'язки між східною та західною музичними культурами. Дається системна характеристика періоду партесного співу, аналізується розвиток партесного концерту в теоретичній та практичній діяльності М. Дилецького.

Дослідження творчих зв'язків діячів мистецтва Західної та Східної Європи зосереджено на проблемі музично-культурних взаємодій між Україною та Італією у XVIII столітті. Підтверджується значення Болонської Філармонічної академії, як музичного центру того часу, в історії формування професіоналізму на Україні. Визначається роль одного з найвідоміших представників академії - падре Дж. Б. Мартіні. На засадах вивчення народних витоків та поліфонічного мислення М. Березовського обґрунтовується важливість феномену взаємодії різних культурних просторів та впливу традицій італійської поліфонічної школи на процес становлення українського класицизму. музика культура співацький

Ключові слова: музично-культурні взаємодії, українська професійна музика, музично-теоретична наука, церковно-співацьке мистецтво, партесний спів, Болонська Філармонічна академія, музична лексика, лексикографія, поліфонічне мислення.

Каплиенко-Илюк Ю.В. Музыкально-культурные взаимодействия в процессе становления украинской профессиональной музыки XVII - XVIII веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Одесская государственная музыкальная академия имени А.В. Неждановой Министерства культуры и туризма Украины. - Одесса, 2010.

В диссертации исследуется процесс становления украинской профессиональной музыки, который происходил в период с конца XVII - начала XVIII веков. Автор предлагает общий обзор музыкально-теоретической науки до XVIII века, рассматривая церковно-певческое искусство Украины, появление первых форм хорового многоголосия, и выявляет творческие связи между восточной и западной музыкальными культурами. Дается системная характеристика периода партесного пения, анализируется развитие партесного концерта в теоретической и практической деятельности Н. Дилецкого.

Исследование творческих связей деятелей искусства Западной и Восточной Европы сосредоточено на проблеме музыкально-культурных взаимодействий между Украиной и Италией в XVIII веке. Подтверждается значение Болонской Филармонической академии, как музыкального центра того времени, в истории формирования профессионализма на Украине. Рассматривая традиции заведения в системе европейского музыкального образования, определяется роль одного из наиболее известных представителей академии - падре Дж. Б. Мартини. Его педагогическая деятельность повлияла на формирование творческой личности М. Березовского, которого можно считать основоположником украинской профессиональной, академической музыки. Исследуя народные истоки и полифоническое мышление композитора, осмысливается важность феномена взаимодействия различных культурных пространств и влияния традиций итальянской полифонической школы на процесс становления украинского классицизма.

Качественным расширением проблематики диссертации становится привлечение понятий, которые раскрывают различные стороны исследования - "музыкальная лексика", "лексикография", "полифоническое мышление".

Аналитической базой диссертационного исследования стали хоровые духовные произведения М. Березовского, в которых раскрываются народные истоки творчества и черты полифонического мышления композитора. Также для анализа были привлечены клавирные сонаты Дж. Б. Мартини, что позволило выявить некоторые особенности стиля итальянского маэстро, восполнив при этом значительный недостаток исследований подобного направления в отечественной музыковедческой литературе.

Данный аналитический материал позволил прийти к выводам о взаимном проникновении культур и о роли итальянской музыкальной науки в процессе становления профессиональной композиторской школы в Украине, что соответствует концепции, заявленной в работе.

Ключевые слова: музыкально-культурные взаимодействия, украинская профессиональная музыка, музыкально-теоретическая наука, церковно-певческое искусство, партесное пение, Болонская Филармоническая академия, музыкальная лексика, лексикография, полифоническое мышление.

Kapliyenko-Iliuk Y. V. Musical-cultural interactions in the formation process of Ukrainian professional music of the XVII - XVIIIth centuries. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of art criticism on a specialty 17.00.03. - Musical Art. - Odessa state musical academy named after A. V. Nezhdanova of Ministry of culture and tourism of Ukraine. - Odessa, 2010.

The dissertation thesis studies the formation process of Ukrainian professional music in the period of the XVII - XVIIIth centuries. The author suggests a general examination of musical-theoretical science up to the XVIIIth century, considering church-singing art of Ukraine, the appearance of the first forms of choral polyphony, and reveals creative connection between Eastern and Western musical cultures. A systematic characteristic of the parts singing period is given, the development of the parts concert in M. Dyletskyy theoretical and practical activity is analyzed.

The research of creative contacts of artists in Western and Eastern Europe focuses on the problem of musical-cultural interactions between Ukraine and Italy in the XVIIIth century. The importance of Boulogne Philharmonic Academy as the music centre of those times and in the history of professionalism formation in Ukraine is confirmed. Taking under consideration the traditions of the establishment in the system of European music education the role of one of the most famous representatives of the academy - padre J. B. Martini is stated. His pedagogical activity influenced the formation of the creative personality of M. Beresovskyy who can be considered to be the founder of the Ukrainian professional, academic music. Studying the composer's folk origins and polyphonic thinking the importance of the phenomenon of different cultural spaces interaction and the influence of traditions of Italian polyphonic school on the process of Ukrainian classicism formation is confirmed.

Key words: musical-cultural interactions, Ukrainian professional music, music-theoretical science, church-singing art, parts singing, Boulogne Philharmonic Academy, musical lexica, lexicography, polyphonic thinking.

Загальна характеристика роботи

Проблема зв'язків художників, музикантів, діячів мистецтва Східної та Західної Європи багаторазово ставала предметом дослідження вчених багатьох країн. Й тепер ця тема є актуальною, має великий потенціал, що дозволяє доповняти й збагачувати дискусію новими аспектами, які не враховувались тривалий час. Творча особистість Максима Березовського - один з перших прикладів художніх контактів між українською та італійською (російсько-італійською) культурами, що надає можливості простежити риси їх взаємного впливу.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена тим, що вивчення та збагачення проблеми взаємовпливу української та італійської культур може сприяти, без сумніву, більш глибокому вивченню культурних зв'язків між Україною, Росією та Італією в другій половині XVIII століття, формуванню повної та ясної картини розвитку мистецтва тієї епохи.

Актуальним є дослідження системи європейської музичної освіти того часу, зокрема, навчальної методики Болонської Філармонічної академії, котра спричинила величезний вплив на формування та розвиток професійного музичного мистецтва в Україні. Віднайдені нові джерельні матеріали довели, що в творах як західноєвропейських так і східнослов'янських композиторів тієї епохи відображені спільні риси творчого підходу, сформовані на основі традицій Болонської школи. Вперше зіставляються практичні та теоретичні досягнення великих вчених: М. Дилецького, теоретичні досягнення якого поширились в багатьох країнах; падре Дж. Б. Мартіні, історична, теоретична та практична школи якого стали фактором композиторської майстерності представників різних країн. Взаємодія італійської та української теоретично-композиторських шкіл розглядається нами в контексті впливу навчально-педагогічної системи падре Мартіні на творчість українського композитора М. Березовського. Адже М. Березовський став авторитетною фігурою за кордоном, що не могло не позначитися на розвитку українського музичного мистецтва.

Питання становлення української професійної музики в контексті музично-культурних взаємодій поки що не знайшли ґрунтовного відображення в науковій літературі. Однак існує певна кількість спроб проаналізувати ці питання в працях, присвячених історії української та зарубіжної музики (Ю. Келдиша, Л. Корній, О. Шреєр-Ткаченко, Є. Левашева, Т. Ліванової). Особливості поліфонічної школи періоду становлення партесного концерту та роль діяльності М. Дилецького широко розглядались в працях О. Цалай-Якименко, Н. Герасимової-Персидської, Л. Корній, В. Іванова, Ю. Келдиша, В. Протопопова, І. Пясковського та інших. Історія європейської музичної освіти на прикладі Болонської Філармонічної академії частково представлена в деяких із згаданих історичних джерел. Роль падре Дж. Б. Мартіні в історії музики певною мірою висвітлюється В. Протопоповим, Т. Лівановою, Ю. Келдишем, М. Рицарєвою та авторами енциклопедичних статей (Г. Ріманом, І. Ямпольським, М. Яковлєвим тощо). Серед зарубіжних науковців, що долучались до даної проблеми, виділяються італійські вчені - М. Баронні, Л. Каллегарі, Н. Моріні, О. Пенна, Р. Ветторі, Є. Пасквіні, Дж. Гаспарі, Ф. Парісіні, Дж. Веккі. Життя та творчість М. Березовського досліджували вітчизняні та зарубіжні науковці - М. Рицарєва, М. Юрченко, Ю. Келдиш, М. Боровик, Н. Герасимова-Персидська, Л. Корній та інші. Останнім часом активізувався інтерес до творчої особистості М. Березовського, його ім'я потрапляє в різні підручники, енциклопедії, словники. Серед сучасних дослідників творчості композитора та архівних джерел, пов'язаних з його діяльністю, відзначаються Л. Івченко, В. Шульгіна, Л. Горенко, М. Степаненко.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії музики та композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової у відповідності до перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності ОДМА ім. А.В. Нежданової, зокрема теми № 3 "Історія музичної культури". Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ОДМА (протокол № 1 від 31 серпня 2005 року).

Мета дослідження - виявлення впливу традицій італійської музичної культури, зокрема, наукової, творчої та педагогічної діяльності падре Мартіні, на становлення професійної творчості в Україні.

Відповідно з цим у дисертації вирішуються такі завдання:

– виявити основи взаємозв'язку українського музичного мистецтва із зарубіжними традиціями;

– охарактеризувати процес реформування багатоголосного складу та значення партесного стилю у його зв'язку з традиціями західноєвропейської музики в церковно-співацькій культурі України;

– розглянути процес міждержавних взаємодій, що відбувався на основі звернення до західноєвропейського мистецтва та науки;

– обґрунтувати запровадження понять "музична лексика", "лексикографія", "поліфонічне мислення";

– висвітлити протиріччя творчого шляху та педагогічної діяльності італійського вченого падре Дж. Б. Мартіні, розглядаючи особливості італійської музичної освіти та навчальної методики Болонської Філармонічної академії;

– дослідити проблему взаємозв'язку української та італійської культур на прикладі діяльності М. Дилецького, Дж. Б. Мартіні та М. Березовського;

– виявити особливості синтезу народного, професійного та національного, що проявляється в творчості М. Дилецького, Дж. Б. Мартіні та М. Березовського;

– визначити роль західноєвропейського музичного мистецтва, зокрема його поліфонічних прийомів та форм, в типізації циклічної форми хорового духовного концерту;

– охарактеризувати вплив на українську музику в галузі тематизму західноєвропейської традиції.

Об'єкт дослідження - процес становлення української професійної музики XVII - XVIII століть.

Предмет дослідження - вплив музично-культурних зв'язків між Україною та Італією на процес становлення української професійної музики.

Методологічною базою дослідження є системний підхід до теорії становлення української професійної музики. Праця ґрунтується на комплексному методі дослідження українського професійного мистецтва до XVII століття, партесної творчості в Україні, італійської поліфонічної школи XVIII століття та періоду становлення хорового концерту кінця XVIII століття під кутом зору процесів, що відбувалися на етапі формування українського професіоналізму на Україні.

У дисертації використані джерелознавчі методи пошуку бібліографічного матеріалу, його класифікації, аналітичної критики. Крім того, використовувався метод порівняльного дослідження зразків італійської клавірної музики, а також музичної стилістики й композиційної структури хорових творів середини XVIII століття і ранніх хорових концертів класичного стилю. Проте для вирішення всіх завдань виявилось необхідним розширення джерелознавчої бази дослідження. Поряд з рукописами, ми користувались матеріалами архівного змісту (протоколами, законами, статутами, положеннями), деякими стародруками (уривками музичних творів, підручників), а також зразками архівних документів, що відображають історію та діяльність Болонської Філармонічної академії.

Наукову новизну висунутих в дисертації положень та актуальних завдань, пов'язаних з дослідженням маловідомого етапу становлення й розвитку української професійної музики та італійського періоду творчої діяльності одного з її фундаторів - Максима Березовського, визначає знаходження, розшифрування, комплексний аналіз та введення в науковий обіг маловідомих творів падре Мартіні, недостатньо дослідженої хорової спадщини М. Березовського. Фактично це одна з перших вітчизняних праць, присвячених цілісному розгляду ролі італійської музичної освіти, зокрема, важливості навчальної методики Болонської Філармонічної академії та впливу діяльності падре Мартіні на розвиток європейського мистецтва й формування професіоналізму в Україні.

Новизна ряду положень дисертації полягає в тому, що:

– віднайдено новий джерельний матеріал - маловідомий доробок падре Мартіні, його твори, листування;

– здійснено історико-теоретичний порівняльний аналіз клавірних творів падре Мартіні та хорової спадщини М. Березовського;

– виявлено важливий архівний матеріал закладів та бібліотек міста Болоньї (Італія);

– розроблено послідовний підхід до аналізу характерних рис українського професійного мистецтва і науково-педагогічної діяльності М. Дилецького та їх порівняння з особливостями західноєвропейської музичної науки на основі вивчених джерельних зразків.

Джерельною базою дослідження стали архівні фонди Болонської Філармонічної академії, серед яких: екзаменаційні роботи учнів закладу (зокрема М. Березовського, В. Моцарта, Й. Мислівечека), рукописи композиторів XVII - XVIII століття, протоколи академічних засідань, статути, закони, правила, положення; матеріали Болонського Громадського Бібліографічного музею, які стосуються діяльності падре Мартіні, зразки його підручників з контрапункту та історії музики, оригінали листування з відомими діячами мистецтва того часу (І. Єлагіним, П. Метастазіо та іншими), уривки музичних творів. До аналізу залучаються маловідомі твори падре Мартіні, віднайдені в бібліотеках міста Болоньї (Італія). В центрі уваги - клавірні сонати Дж. Б. Мартіні, хорові композиції М. Березовського, в результаті аналізу яких простежувався зв'язок між техніками написання та особливостями стилю композиторів української та італійської національних шкіл. Саме хорова творчість надає змогу об'єднати постаті М. Дилецького, падре Мартіні та М. Березовського.

Практичне значення проведеної роботи безпосередньо пов'язане із завданнями виявлення історичних фактів становлення української професійної музики та її тісного зв'язку з культурою Італії й визначається можливістю використання одержаних результатів у загальнотеоретичних вузівських курсах "Історія української музики", "Історія світової музики", "Поліфонія", "Аналіз музичних творів", а також у навчально-педагогічній практиці середніх та вищих навчальних мистецьких закладів. Реконструйовані зразки маловідомих творів XVIII століття можуть бути використані в концертній практиці.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри теорії музики та композиції Одеської музичної академії ім. А.В. Нежданової та на засіданнях кафедри музики Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Основні положення дисертаційного дослідження були винесені на Всеукраїнські та міжнародні наукові, науково-практичні й науково-творчі конференції (всього - 17): "Захід - Схід: музичне мистецтво і культура" (м. Одеса, 2003, 2004), "Культура та цивілізація. Схід та Захід" (м. Одеса, 2004, 2005), "Актуальні проблеми сучасного музичного виконавства та педагогіки" (м. Одеса, 2006), "Трансформація музичної освіти і культури в Україні" (м. Одеса, 2005, січень 2006, травень 2006, 2007, 2009), "К истории Одесской организации НСКУ" (м. Одеса, 2007), "Інформаційно-культурний простір: європейський вибір України" (м. Київ, 2007), "Україна - Китай: діалог і взаємозбагачення культур" (м. Київ, 2008), "Схід - Захід: культура та музика" (м. Одеса, 2008), "Науково-творча конференція пам'яті Давида Ойстраха" (м. Одеса, 2008), "Ю.В. Малишев - науковець, поет, філософ, особистість: До 85-річчя з дня народження музикознавця та педагога" (м. Одеса, 2009), "Музичні інформаційні інновації: досвід та проблеми розвитку" (м. Одеса, 2009).

Публікації. Основні ідеї і результати дисертаційного дослідження викладені у 7 публікаціях, 4 з яких - у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами, загальних висновків, списку використаних джерел (346 найменувань, із них 60 - іноземними мовами) та 9 додатків загальним обсягом 187 с. Загальний обсяг дисертації - 404 сторінки, з яких - 183 основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі визначаються актуальність теми, об'єкт й предмет дослідження, мета та основні завдання, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, розглядається методологічна база дослідження.

У РОЗДІЛІ 1 - "Стан української музично-теоретичної поліфонічної науки до другої половини XVIII століття" розкриваються основи музично-теоретичної думки в Україні, засновані на принципах церковно-співацького мистецтва та розвитку багатоголосного партесного співу.

Підрозділ 1.1. "Основи церковно-співацького мистецтва в Україні" розглядає витоки та розповсюдження церковної музичної культури у взаємодії зі східною (візантійською) традицією.

Процес зародження та активізації музичного мистецтва нерозривно пов'язувався з розвитком церковного співу, який протягом багатьох століть справляв величезний вплив на народ. Незважаючи на яскравість та самобутність власного національного стилю, церковне хорове мистецтво має багато спільного з візантійською культурою співу. Насамперед це стосується систематизації музичного матеріалу відповідно до церковного календаря за допомогою системи осьмогласія. Київська Русь запозичила з Візантії і основний фонд текстів церковної гімнографії, який формувався у V - XII століттях, найбільш поширені жанри церковної музичної творчості та стиль виконання, заснований на псалмодії. Отже, церковно-співацьке мистецтво періоду Київської Русі і до XVIII століття розвивалось на основі взаємодії традицій Сходу, зокрема візантійської музики, і особливостей власної слов'янської культури.

В підрозділі 1.2. "Перші форми хорового багатоголосся" надається характеристика строчного, демественного та знаменного видів хорового багатоголосся, оскільки їх елементи матимуть важливе значення для подальшого розвитку багатоголосної музики у М. Дилецького, М. Березовського тощо.

Види раннього хорового багатоголосся (строчний та демественний) стали основною теоретичною та практичною базою для виникнення партесного співу. Строчний спів був сформований на основі одного з важливих джерел - народнопісенного багатоголосся. І строчне, і народнопісенне багатоголосся характеризують одні і ті ж особливості, а саме: характерні підголоскові форми з несталою кількістю голосів, вільним переходом від унісону до дво-, триголосся і навпаки, злиттям голосів в унісон, оспівування звуків основного голосу іншими, стрічкове ведення мелодичних ліній. Своєрідні поліфонічні засоби, гармонічний стиль, ладо-інтонаційна сфера, що поступово визріли в ранніх формах багатоголосного хорового співу, слугували важливим й необхідним матеріалом для створення та кристалізації стильових рис українського хорового мистецтва.

Підрозділ 1.3. "Особливості української поліфонічної школи періоду партесного концерту" розглядає значення партесного співу в історії виникнення української професійної музичної творчості.

Партесний спів на Україні та його розвиток став одним з найважливіших питань національної музичної культури. Музика в суспільстві набуває все більшої значущості. Залучаючись до різних державних свят, вона виходить за межі храму. Це ставить нові завдання перед музичним мистецтвом, в якому посилюється світський елемент. В партесній музиці XVII - першої половини XVIII століття помітні тенденції переходу від анонімної до авторської творчості. Серед українських творців партесної музики найбільш талановитими були визнані композитори: М. Дилецький та С. Пекалицький, які професійно володіли технікою написання такого роду музики і досягли майстерності в жанрі партесного концерту.

Багатоголосний склад партесної музики складався на основі лінеарного розгортання голосів та став результатом тривалого періоду існування підголоскової поліфонічної традиції народнопісенної творчості. Проте, стиль професійного музичного мистецтва України формувався під впливом західноєвропейської композиційної техніки. Твори М. Дилецького та його послідовників є взірцем венеціанського концертуючого багатоголосного стилю виконання, що в період епохи бароко поширився по європейських країнах.

В підрозділі 1.4. "Микола Дилецький та його місце в розвитку поліфонічної науки в Україні" розглядається роль особистості теоретика партесного співу та його трактату "Граматика музикальна" в історії української музично-теоретичної думки кінця XVII - початку XVIII століття.

Теорія та практика Дилецького, маючи певні взаємодії з західноєвропейською музично-теоретичною традицією, є своєрідним завершальним етапом процесу розвитку вітчизняної наукової думки XVII - початку XVIII століття. Оцінюючи діяльність митця, дійдемо до висновку, що саме Дилецький акумулює найважливіші сторони розвитку української музичної теорії та практики і саме в його творчій особі зустрічаються найбільш важливі проблеми дослідження джерел національних культур та процесу становлення основ багатоголосного стилю професійного мистецтва XVIII століття.

У Висновках до Розділу 1 підведені результати аналізу стану музично-теоретичної науки України, розкриваються особливості формування й розвитку багатоголосної партесної музики та вплив традицій Західної і Східної Європи на теорію і практику українського мистецтва.

РОЗДІЛ 2 - "Болонська Філармонічна академія - культурний центр Європи другої половини XVIII століття" у чотирьох підрозділах розглядає місце найвагомішого закладу в системі європейської музичної освіти, висвітлюючи питання його історії і традицій. Особлива увага приділяється одній з найбільш відомих постатей європейської музичної культури XVIII століття - падре Джованні Баттіста Мартіні, принципам його педагогічної, наукової та композиторської діяльності.

Підрозділ 2.1. "Система європейської музичної освіти" дає уявлення про основи формування освіти в Європі, зокрема в Україні. Простежується еволюція існуючих типів музичних закладів та напрямків італійської музики XVII - XVIII століть.

Італійське місто Болонья якісно поєднувало традиції найстаріших університетів Італії та всієї Європи і довгий час вважалось центром європейської освіти. Там, у 1119 році сформувався Болонський університет, який мав юридичний напрямок освіти. Але в XIV столітті було створено медичний, філософський і теологічний факультети, а також тут на високому рівні вивчались астрономія, математика. В XV столітті в Болонському університеті, навчання в якому було дуже престижним, утворилася кафедра "читань про музику".

Вагомим чинником посилення культурного впливу та інших віянь в Україні XV - XVI століть було навчання вихідців з українських земель в європейських університетах. Осягаючи там здобутки середньовічної та ренесансної культур, вони привносили їх на батьківщину. Від XVI століття чимало українців (особливо заможних) виїжджали на навчання до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії. На той час за кордоном здобувало освіту близько п'яти тисяч осіб з України, Білорусії та Росії.

Підрозділ 2.2. "Історія Болонської Філармонічної академії" призначений вивченню процесу заснування академії, науково-викладацьким складом закладу та діяльністю найбільш видатних його членів.

Болонська Філармонічна академія займає провідне місце в культурно-мистецькому житті Європи XVIII століття, виконуючи роль загальнонаціонального центру музичного мистецтва. Маючи чудову яскраву історію та власні традиції, вона на довгі роки закріпила позиції кращої навчально-атестаційної установи. Славу їй принесла багатолітня діяльність засновників та членів академії, її знаменитих учнів. Болонська академія виховала цілу плеяду митців, музикантів, окреслила творчій шлях багатьом виконавцям та композиторам. У склад членів академії входили видатні музиканти, які були знані й популярні у всій Європі. Серед них відзначаються: Дж. Віталі, А. Кореллі, Дж. Тореллі, Дж. Б. Мартіні, В.А. Моцарт, Й. Мислівечек, М. Березовський, А. Пучіні тощо.

В XIX столітті Болонська Філармонічна академія піднялась до рівня визнаної асоціації, що збирала музикантів, які вже досягли популярності у всьому світі, особливо в оперних театрах та салонах. Заклад підкреслив свою роль, приймаючи до себе відомих митців, які були виконавцями, співаками та композиторами. В той же час, до академії надходила велика кількість творчих доробків, пожертвувань та зібрань знаних митців світу, які на сьогодні складають цінну документальну спадщину; збільшилась колекція історичних об'єктів та цінних звітів музичного мистецтва, що свідчить про прославлені відносини, розвинені членами академії. Життя закладу вплетене в історію музики як національної, так і міжнародної. Для Пучіні, Россіні, Мейєрбера, Верді, Ліста, Вагнера, Брамса, Бузоні та багатьох інших членство в академії було відзнакою заслуг та визнання.

У підрозділі 2.3. "Традиції Болонської Філармонічної академії" розглядаються деякі правила, статути і закони вступу до членства в Болонській музичній академії, розкриваються протиріччя серед її членів та роль діяльності падре Мартіні в реформаторському регулюванні екзаменів.

Висвітлюючи питання становлення та розвитку всесвітньо відомого європейського музично-культурного центру - Болонської Філармонічної академії, важливим та суттєвим є обговорення проблеми з боку з'ясування традицій закладу. Вони набували певних сталих ознак в результаті важкого і досить довготривалого вдосконалення систем навчання і набору викладацького складу академії. Нелегким був шлях визначення членів академії, якими могли бути лише представники міщан. Це виключало можливість працювати в межах закладу священнослужителям та підірвало стосунки падре Мартіні з академією.

Традиції та правила академії висвітлювалися в статутах, положеннях, спогадах, статтях та законах. Правила під цими назвами слідували одне за одним в різних редакціях. Вони дозволяють розглянути важливе явище в існуванні академії - вступні іспити для набору до Болонської Філармонічної академії.

Підрозділ 2.4. "Роль діяльності падре Мартіні" складається, в свою чергу, з трьох пунктів, що висвітлюють особливості поліфонічної школи Мартіні, його роль в розвитку лексикографії музики XVIII століття. Досліджується композиторський стиль Мартіні на прикладі збірника клавірних сонат, випущених у 1742 році.

У пункті 2.4.1. "Академізм поліфонічної школи падре Мартіні" розкриваються особливості і значення поліфонічної школи італійського музиканта, композитора, теоретика і педагога першої половини XVIII століття - падре Джованні Баттіста Мартіні.

Мартіні проявляв великий інтерес до питань поліфонії, намагаючись підтримувати традиції Палестрини та інших класиків вокальної поліфонії, прагнучи повернути вивчення строгого письма до художніх зразків. Займаючись контрапунктом сам та зі своїми учнями, падре Мартіні був переконаний у великому значенні цієї науки, вважав її основою для творчості у будь-яких стилях.

Пункт 2.4.2. "Лексикографія музики XVIII століття і падре Мартіні" розглядає основні лексикографічні роботи XVIII століття, їх позитивні сторони та недоліки. Також суттєва увага приділяється значенню наукової творчості падре Дж. Б. Мартіні, який став одним з перших дослідників енциклопедичних матеріалів того часу.

Джерелом знань у кожній сфері діяльності людини і науки являється лексикографія. Цей термін по відношенню до музичної науки визначається дослідниками як "теорія і практика складання музичних словників; галузь музикознавства, що займається розробкою й науковим поясненням різних типів музичних словників та їх будову" (І. Ямпольський). Лексикографія XVIII століття відіграла важливу роль у формуванні термінологічного апарату минулого, що вплинуло на подальший розвиток музичної науки багатьох культурних осередків Європи. В цьому процесі важливе місце належить болонському вченому падре Мартіні. Крім педагогічної та композиторської діяльності, Мартіні був плодовитим істориком та теоретиком, проводивши широкі пошуки стародавніми епохами та середньовіччям. Найбільш відомі дві його роботи - підручник контрапункту ("Esemplare o sia saggio fondamentale pratico di contrappunto") та історія музики ("Storia della musica"), в яких запропонована велика кількість музичних прикладів Ренесансу і бароко як зразкових для історичного та теоретичного обговорення. Проте Мартіні займався й дослідженням робіт енциклопедичного спрямування різних науковців та спробував надати словниковим формулюванням максимуму ясності, використовуючи широкі інтелектуальні посилання авторів в четвертому томі своєї "Історії музики".

Пункт 2.4.3. "Особливості сонатного циклу в творчості Дж. Б. Мартіні" аналізує збірник сонат для органу або чембало Дж. Б. Мартіні 1742 року, виявляючи характерні особливості музичної лексики композитора на основі його клавірної творчості.

Поняття "музична лексика" (сукупність засобів музичної виразності та елементів музики, які формують індивідуальний стиль композитора, школи, напрямку і навіть одного твору) ми використовуємо для виявлення особливостей стилю композиторів.

Дж. Б. Мартіні, являючись представником італійської культури XVIII століття, писав твори, які стали ґрунтом для появи зразків класичного періоду музичного мистецтва. Композиторська творчість болонського музиканта - своєрідне явище синтезу минулого і сучасності, його сьогодення та майбутнього. Мартіні створив такий цикл сонат, що спирається на досягнення попередників (А. Кореллі та Д. Скарлатті), а також виходить за межі їх традицій. Академізм його композиторської школи, пов'язаний з тяжінням до поліфонії, нерідко долається невідворотнім наступом нового стилю, адже діяльність Мартіні, зокрема, педагогічна, була спрямованою не лише на затвердження старих нормативів, а й на їх використання в новітньому мистецтві. Тому мартінівські цикли сонат являються своєрідною точкою перетину, де сплелися ознаки різних стилів, жанрів та форм. Такого роду синтетичний сонатний тип виник на основі видів тріо-сонати: церковної та камерної. Першорядного значення в циклі набуває фуга, яка в збірнику 1742 року стає формою другої частини, являючись своєрідним смисловим центром сонати. Яскрава та відверта поліфонічність впливає на розвиток інших частин, де спостерігаємо велику кількість імітаційних прийомів та різних форм контрапункту. Виразний та чітко окреслений тематизм Мартіні вміщує риси бахівських тем. Проте, не можна зменшувати художніх цінностей та самостійності творів Мартіні, теми яких відрізняються індивідуальністю інтонацій та частою потенційною спрямованістю в бік гомофонно-гармонічного викладу.

В циклічних творах Мартіні закладені й основи великої поліфонічної форми, що були розвинені та досягли апогею в творчості класиків. Адже принципи будови сонатного циклу, в якому важливу роль відіграють поліфонічні прийоми та форми, можна порівнювати з конструктивністю сонатно-симфонічних зразків композиторів класичної школи. Засади такого композиційного підходу знайшли віддзеркалення й в творчості учнів падре Мартіні, зокрема М. Березовського, хорові концерти якого відображають тенденцію до синтезу поліфонічних і гомофонних принципів формоутворення.

Таким чином, проаналізований нами збірник сонат Мартіні 1742 року демонструє талант майстра не тільки з позиції засвоєння традицій минулих поколінь та їх розвитку у представників тогочасного музичного мистецтва, але й прокладає шлях для творчого зростання майбутніх композиторів, як західноєвропейської так і східнослов'янської культури.

У висновках до Розділу 2 визначається значення наукової, практичної та педагогічної діяльності падре Дж. Б. Мартіні в системі європейської музичної освіти.

РОЗДІЛ 3 - "Втілення творчих та науково-теоретичних традицій Болонської школи в творчості українських композиторів" здійснює дослідження творчих взаємодій італійської та української музичних культур в процесі становлення професійної музики в Україні. Широко розглядається особистість Максима Березовського, як одного з перших представників українського класицизму. Розкриваються основи його композиторського стилю, народні витоки творчості, особливості поліфонічного мислення.

Підрозділ 3.1. "М. Березовський - український послідовник падре Мартіні" присвячений проблемі впливу діяльності Дж. Б. Мартіні на музично-суспільний розвиток особистості Максима Березовського в процесі взаємодії культур Західної та Східної Європи.

Європейська культура мала беззаперечний вплив на українське мистецтво. Незважаючи на безсумнівну різницю в розвитку музики, є багато аналогічних та спільних елементів в обох культурах. Цей погляд стає реальнішим передусім в 1700-ті роки, коли взаємопроникнення пожвавлюється внаслідок взаємних контактів, що проявились в зацікавленості співпрацею на рівні обміну науково-практичним та учбовим потенціалом. Тут можна згадати про служіння при дворі в Петербурзі відомих італійських композиторів, а також зацікавленість вітчизняних композиторів у здобутті музичної освіти за кордоном. Цей процес спонукав і відомого українського композитора при російському дворі М. Березовського, першого музиканта зі східнослов'янських земель, продовжити своє навчання під керівництвом падре Мартіні в Болонській Філармонічній академії. Перебування Березовського в Італії стало одним з перших прикладів зародження художніх контактів між російсько-українською та італійською культурами. Все більше уваги приділяється його особі у зв'язку з регулярним відродженням творів композитора, яких не знали раніше та які осіли в архівах різних країн Європи. Усе частіше вітчизняні науковці намагаються довести значущість М. Березовського в становленні професіоналізму на Україні, незважаючи на те, що він свого часу не зміг суттєво вплинути на історію музики. Проте, Д. Бортнянський, нібито підхопивши традиції М. Березовського, вважається засновником української хорової поліфонічної музики. Але з впевненістю можна говорити про М. Березовського як основоположника класичного періоду в історії української музики, що за часом співпадає з аналогічним процесом в історії західноєвропейської музичної культури.

Італійський період життя Максима Березовського (1765 - 1774 рр.) довгий час був недостатньо вивченим. Лише листи падре Мартіні до І. Єлагіна та М. Марацці проливають світло на відношення до М. Березовського як до учня Болонської Філармонічної академії. Цікавим є той факт, що в цих листах Максим Березовський рекомендований як відомий теоретик. Це підтверджує високу оцінку падре Мартіні таланту та композиторських навичок молодого українського музиканта.

Підрозділ 3.2. "Народні витоки творчості Максима Березовського" розкриває особливості музичної лексики і творчий метод композитора, заснований на традиціях української народної музики, зокрема пісенної творчості. Виняткова увага приділяється характерним ознакам народного поліфонічного стилю, адже незважаючи на неабияке значення традицій поліфонічного письма, закладених італійською школою падре Мартіні, значної ваги набувають національні традиції.

В результаті дослідження хорової спадщини М. Березовського, зокрема, його духовних концертів, Літургії та Причастних віршів, ми дійшли до висновку, що музична тканина даних творів пронизана елементами національної народної творчості. Свідоме та несвідоме використання елементів фольклору базується на творчому підході композитора до прийомів переінтонування, цитування, формоутворення, кадансування, ладо-тонального розвитку тощо.

Відштовхуючись від ідеї Ю. Малишева про те, що формування слов'янської музики йде крізь поступове усвідомлення терції та її основоположної ролі, ми знайшли можливим розглянути цю проблему в галузі професійної композиторської творчості. Терцієва поспівка та її різні модифікації являється однією з найбільш розповсюджених інтонацій як в народній, так і в професійній музиці. Зокрема, в творчості М. Березовського, тематизм якого є мелодичним за природою та прагне до терцієвості, знаходимо велику кількість прикладів застосовування такого роду мелодичних зворотів.

Найбільш яскравий вплив фольклорності на професійну творчість відчувається в зонах кадансування, які нерідко стають, зокрема, і в творах М. Березовського, основою формоутворення. Його каданси виражаються акордовою фактурою, що надає закінченням рис смислових завершень. Таким же чином будують свої каданси й М. Дилецький та Й.С. Бах. Поліфонічні ж епізоди творів М. Березовського є носіями дієвості та розгортання сюжету, а вертикальні каданси створюють відчуття монументальності й висновку. Являючись архаїчним елементом народної пісні та концентруючи найбільш виразні мотиви національного звучання, каданси знаходять подібне відображення в професійній творчості.

Фольклорні традиції суттєво впливають на тематизм творів Березовського та, у порівнянні з професійними елементами, сумісно створюють музичний стиль композитора. Оскільки всі ці особливості пов'язані з вокальною природою виконання, особливо яскраво ознаки народності залишили відбиток саме в хоровій спадщині українського митця. Таким чином, вершиною творчості М. Березовського стали його духовні твори, в яких він заклав основи національного хорового композиторського стилю.

Підрозділ 3.3. "Поліфонічне мислення Максима Березовського" розглядає професійні прийоми поліфонічного письма, досліджуючи їх використання в хоровій творчості М. Березовського.

М. Березовський стоїть на початку великого шляху розвитку національної хорової культури. Особливості його "поліфонічного мислення" відкривають необмежені можливості виявлення логіки і закономірностей створення композитором поліфонізованих хорових духовних творів. Творчість М. Березовського спирається на характерне поєднання традицій вітчизняного партесного співу, акордової та поліфонічної фактур західноєвропейської школи.

З аналізу творчої спадщини композитора, особливо його хорових творів, відмічаємо постійне використання поліфонічних прийомів розвитку матеріалу. Важливе місце займають й цілісні поліфонічні форми, такі як фугато, фуги. В творчості М. Березовського 60-х років XVIII століття циклічний духовний концерт представляє зразок нового стилю, форму якого можна визначити як "велика поліфонічна", що стає іншим рівнем взаємодії і синтезу поліфонічних та гомофонних принципів формоутворення. Цей синтез набуває індивідуальних рис в композиторській творчості, де різноманітні поліфонічні прийоми (імітації, канони, фугато, складні контрапункти) стають частиною цілого, тобто елементом крупних форм.

В підрозділі 3.4. "Традиції західноєвропейського музичного мистецтва в творчості Максима Березовського" розглядається характерна тенденція в творчості композитора - трансформація західноєвропейських традицій на ґрунті національних східнослов'янських особливостей.

М. Березовський пройшов сувору школу професіоналізму у болонського маестро падре Мартіні, що сприяло засвоєнню основ поліфонічного мислення та виведенню знань на певний новий рівень, пов'язаний з синтезом західноєвропейського та національного. На національну основу Березовський переносить досягнення композиторів італійської та частково німецької культур епохи бароко в галузі тематизму, принципів його розвитку та формоутворення.

Серед різноманітних принципів розвитку музичного матеріалу виділимо такі характерні прийоми музики поліфонічного стилю, що спостерігаються й в творчості М. Березовського: тематична стретта, сувора архітектоніка, участь всіх голосів у групових проведеннях тем, поява протискладення за темою у тому ж голосі, секвентність інтермедій тощо.

Особливо суттєвим є вплив на вітчизняну композиторську школу західноєвропейської традиції в галузі тематизму, що спирається на вчення про музично-риторичні фігури. При аналізі творів М. Березовського можна помітити велику кількість тематичних утворень, які ґрунтуються на різного роду риторичних фігурах (saltus duriusculus, passus duriusculus, katabasis). Деякі дослідники, зокрема, Ф. Колеса та М. Юрченко, доповнюючи західноєвропейську думку про риторичне мислення, пов'язують походження аналогічної інтонаційної сфери в творчості вітчизняних композиторів з кобзарським мистецтвом. Крім того, музично-риторичні фігури, використані Березовським, ще раніше були описані М. Дилецьким в трактаті "Граматика музикальна", де автор виділяє три різновиди символічного руху голосів - "Підіймання", "Сходження" та "Колесо".

Цікавим в плані засвоєння вітчизняними композиторами західноєвропейських традицій є поява фуги в українській духовній музиці. Фуга початково склалась як специфічно інструментальний поліфонічний жанр, в українській же музиці інструментальні жанри отримали розповсюдження лише у XVIII столітті. Тому перші зразки українських поліфонічних форм у вигляді фуги можна виявити в партесному концерті, найбільш крупному жанрі XVII століття. З'являючись найчастіше у фіналі хорового концерту, фуга стає кульмінацією, метою інтонаційної роботи всього твору. Але існує чимало характерних рис української хорової фуги, які суттєво відрізняють її від західноєвропейського зразка (методи тематичного розвитку, загальна драматургічна спрямованість композиції).

Отже, Березовський в своїй творчості зміг акумулювати досягнення як західноєвропейського мистецтва того періоду, так і національної музично-теоретичної школи, заснованої на творчому перевтіленні елементів народної культури.

Висновки до Розділу 3 підводять результати дослідження процесів музично-культурних взаємодій, що знайшли відображення в творчій діяльності Максима Березовського. Визначаються витоки та особливості поліфонічного мислення композитора у відношенні з традиціями західноєвропейського мистецтва.

У Висновках дисертації зазначається:

1. Розвиток професійного музичного мистецтва відбувався на основі взаємодії характерних особливостей народної творчості і національної культури та засвоєння західноєвропейських досягнень.

2. Партесний стиль, що з'явився в Україні в кінці XVI століття, відіграв важливу роль в розвитку багатоголосся. Він виник в професійному музичному мистецтві внаслідок впливу традицій Західної Європи та демонструє єдність гармонічного й поліфонічного начал. Період активного розвитку партесного співу сприяв виникненню та розповсюдженню жанру партесного концерту, в основі якого - принципи будови західноєвропейського духовного вокально-інструментального концерту.

3. Взаємодія культур пожвавлюється на початку XVIII століття при все більшому зростанні інтересу з обох боків: служіння при петербурзькому дворі італійських музикантів, таких як Галуппі, Сарті та інших, і здобуття вітчизняними композиторами музичної освіти за кордоном.

4. В процесі дослідження музично-культурних взаємодій між Італією та Україною виявлені стилістичні ознаки клавірної творчості Дж. Б. Мартіні та хорової спадщини М. Березовського. До аналізу залучались сонати для органу або чембало Мартіні, духовні концерти, частини з "Літургії" та "Причастні" Березовського. Виявилось необхідним залучення поняття "музична лексика", що надало змогу заглибитись в основи композиторського стилю митців і, таким чином, сформулювати нове для музикознавства поняття, яке значно розширює заявлену проблематику. Проте, суттєвим та доцільним є використання даного терміну і в інших аспектах дослідження, допускаючи його іншу трактовку. Так, при визначенні ролі наукової діяльності падре Дж. Б. Мартіні в історії світової музичної освіти, з'ясувалась особиста причетність відомого італійського педагога й до аналізу та формування словникової, термінологічної літератури, що визначається терміном "лексикографія". Крім того, залучається поняття "поліфонічне мислення" як особлива система музично-творчої діяльності.

5. Досліджуючи життєвий та творчий шлях одного з найвідоміших представників Болонської академії - падре Дж. Б. Мартіні, нам вдалося виявити, що ця постать є досить розбіжною. Вперше у вітчизняній музикознавчій літературі розкриваються суттєві невирішені питання та суперечки, які не припинялися навколо Мартіні. Через належність до релігійного ордену його прийом до складу членів академії став виключенням з правил та спричинив багато протистоянь. Це підривало стосунки Мартіні не тільки з академією, але й з церквою; тільки завдячуючи природному таланту і авторитету, болонському вченому вдавалось, хоча й не без наслідків, долати серйозні протиріччя.

6. Наукове дослідження, яке спирається в більшій мірі на аналіз діяльності та творчості таких представників композиторських шкіл Італії та України, як Микола Дилецький, Джованні Баттіста Мартіні та Максим Березовський, дозволяє широко розглянути проблему взаємозв'язку української та італійської культур. Ці персоналії різних культурних просторів та відносно далеких періодів в історії світової музики стали в свій час "пасіонаріями" певних важливих ідей, які відіграли суттєву роль в розвитку власне національної і, в широкому сенсі, європейської музичної культури. Кожен з цих представників презентував власні досягнення, що стали в майбутньому надбанням світового рівня та вплинули на розвиток мистецтва наступних поколінь. Так, М. Дилецький, будучи композитором і теоретиком партесного співу, написав теоретичний трактат "Граматика музикальна", що на межі XVII - XVIII століть виконав педагогічну функцію. Діяльність Дилецького являється своєрідним підсумковим етапом в розвитку музичної теорії XVI - XVII століття, в основі якої знаходиться взаємодія національної музично-теоретичної думки з теорією західноєвропейської культури.