Василіянське піснярство кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. як феномен галицької музичної культури

Розвиток нововасиліянської пісні як невід’ємної складової музичного та національно-культурного життя українців Галичини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. і визначення мистецького значення василіянського піснярства в українській духовнопісенній творчості.

Рубрика Музыка
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 14.08.2015
Размер файла 46,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ім. М.В. ЛИСЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Василіянське піснярство кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. як феномен галицької музичної культури

Матійчин Ірина Мстиславівна

Львів - 2009

Анотації

Матійчин І.М. Василіянська пісня кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. як феномен галицької музичної культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства зі спеціальності 17.00.03 - музичне мистецтво. Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка. Львів, 2009.

У дисертації досліджується василіянська духовнопісенна спадщина кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., її зв'язок із попереднім етапом розвитку українського духовного піснярства, характерні особливості та роль у національно-культурному житті українців Галичини. В роботі проаналізовано джерела, в яких друкувалися духовні пісні та дотичні до них матеріали, висвітлено творчість найбільш плідних піснярів та охарактеризовано основні періоди розвитку нововасиліянського піснярства.

Духовнопісенна творчість василіян та їх прибічників розвивалася у руслі їх релігійно-просвітницької діяльності і носить напівпрофесійний, а іноді й відверто аматорський характер. Демократична спрямованість духовного піснярства кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. відображає загальні тенденції культурного розвитку галицького суспільства згаданого періоду.

Ключові слова: василіяни, духовна пісня, літургія, паралітургійна творчість, збірники церковних пісень, колядники, шкільні співаники, іконославильні пісні.

пісня музичний культурний український

Матийчин И.М. Василианское песенное творчество конца XIX - первой половины ХХ века как феномен галичской музыкальной культуры. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - музыкальное искусство. Львовская национальная музыкальная академия им. Н.В. Лысенко. Львов, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию сохранённых духовно-песенных источников, их песенного репертуара и косвенных материалов, проливающих свет на отдельные аспекты развития василианского песенного творчества конца XIX - первой половины ХХ века.

Духовное песнетворчество василиан и их соратников развивается как неотъемлемая часть их культурно-просветительской деятельности, направленной на религиозно-моральное и национально-патриотическое воспитание украинцев Галичины. Продолжая традиции предыдущего этапа развития украинского духовного песнетворчества, нововасилианские авторы ориентировались на изменение социально-культурных запросов общества, среди которых одним из самых важных стало поднятие разговорного языка простых галичан до уровня литературного, широкого его использования во всех сферах жизни. Создание духовных песен на народном языке было важным шагом на пути к полной украинизации богослужений, совершавшихся в то время на искусственном и устаревшем церковно-славянском языке.

Изучение духовных песен, напечатанных в авторских сборниках и периодических изданиях, позволило определить первичные варианты некоторых песенных текстов, авторство многих песен и уточнить время их написания. Кроме того, выявлено ряд песен, варианты которых создавали разные авторы: на тот же стихотворный текст писались разные мелодии, или несколько поэзий объединял одинаковый мелодический материал. Такая традиция создания песен на мелодию других авторов была очень распространённой еще в период Барокко.

Создание огромного количества духовных песен (более 430 образцов) за незначительный отрезок времени инспирировано их практическим предназначением. Выбор выразительных средств определялся прикладными целями духовно-песенного творчества, их ориентацией на церковные, учебные и любительские хоровые коллективы, особенно активно развивавшиеся на границе XIX - ХХ веков. Внесенное под влиянием эстетики Романтизма осторожное обновление музыкального языка, более личностное отношение к Богу, Деве Марии и святым, а также активная общественно-патриотическая позиция автора, переданная в песнях, отличают произведения этого времени.

Накопление нового духовно-песенного материала повлияло на формирование этапных сборников духовных песен (по аналогии с Богогласником 1790-1791 гг.), из которых наиболее характерными являлись «Рождественские песни» (1925 г.) и «Церковные песни» (1926 г.), изданные василианами в Жовкве. В этих сборниках укрепилась тенденция к отдельному изданию рождественских песен как самого распространённого духовно-песенного блока специального предназначения, а также появились новые разделы (Песни во время Службы Божьей) и подразделы (Песни к Сердцу Иисуса), (Песни к Создателю). Изменяется количественное соотношение основных разделов: значительно возрос корпус песен к Деве Марии и уменьшился блок песен к Святым. Уже не выделяются отдельным разделом песни эсхатологического содержания.

Большое внимание уделяется изучению музыкальных источников, влияние которых наиболее ощутимо в духовно-песенных произведениях василианских авторов. Среди факторов, имеющих определяющее значение для развития духовной песни конца XIX - первой половины ХХ века, выделены следующие: украинское духовно-песенное творчество XVII - XVIII веков, западно-европейская духовно-песенная традиция, фольклор и романсовое творчество, включая т.н. «старогалицкие песни».

В исследовании освещено творчество самых плодовитых и ярких представителей нововасилианского этапа развития духовной песни, определены характерные черты их творческого почерка. Несмотря на полупрофессиональный, а часто и совсем любительский характер их деятельности, многие песни нововасилианских авторов стали популярными и исполнялись в церковной и внецерковной практике как народные. Лучшие из них остаются востребованными и в наши дни.

Ключевые слова: василиане, духовная песня, литургия, паралитургическое творчество, сборники церковных песен, колядники, школьные песенники, иконославительные песни.

Matiychyn I.M. Vasylian singing of the end of the XIXth century - the first part of the XXth century as a phenomenon of Halician music culture. Manuscript.

The thesis is standing for a degree on the study of art in speciality 17.00.03 - musical art. Lviv national musical academy named after M.V. Lysenko. Lviv, 2009.

The thesis studies the spiritual singing inheritance of the Vasylians of the end of the XIXth century - the first part of the XXth century, its connection with the previous stage in the development of the Ukrainian spiritual singing, its main features and part in the national and cultural life of the Ukrainians in Halychyna. In the thesis one can found the analysis of the sources in which the spiritual songs and attendant materials were published, the creative work of the most fruitful singers was lighted up and the main periods of the development of Novovasylian singing was characterized.

Spiritual-singing creative work of Vasylian and their supports was developed on the way of the religious-educational activities and carriers half-professional and sometimes really amateur character. The democratic direction of the spiritual singing of the end of the XIXth century - the first part of the XXth century shows the basic tendency of the cultural development of Halych society of the earlier metioned period.

Key words: Vasylians, spiritual song, mass paraliturgical creative work, collection of church songs, carrolers, school cantos, iconglorifying songs.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Відродження української духовності неможливе без усвідомлення значення всіх складових, що творили українську культуру впродовж її розвитку. Однією з важливих сторінок духовної історії українців є їх релігійна культура, що проявлялася і в духовнопісенній творчості. Ця галузь української музики, незаслужено забута в радянський період, в умовах релігійної толерантності у незалежній Україні отримала можливість для розвитку, відроджуючись у церковному та позацерковному житті віруючих людей. Поєднання у сучасній духовнопісенній практиці творів різного періоду спонукає до вивчення пісень релігійного змісту попередніх епох. Вибір певного історичного періоду (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.) зумовлений інтенсивністю піснетворчого процесу у цей час та відсутністю цілісних досліджень, присвячених василіянській духовній пісні.

Стан наукової розробки теми. Найбільш дослідженим на сьогоднішній день є давній період розвитку української духовної пісні (кінець XVI - XVIII століття). Окрім праць літературознавчого характеру Михайла Грушевського, Івана Франка, Володимира Гнатюка, Михайла Возняка, Володимира Перетца, Юліяна Яворського, Світлани Щеглової, а в наш час - Ольги Гнатюк, присвячених пісням цього періоду, з кінця ХІХ ст. з'являються також поодинокі та розрізнені дослідження нотних текстів духовних пісень, що побіжно входили у сферу інтересів Миколи Лисенка, Оскара Кольберга, Омеляна Вітошинського, Порфирія Демуцького, Філарета Колесси, Миколи Грінченка, Бориса Кудрика та ін., а після Другої світової війни - Онисії Шреєр-Ткаченко, Степана Паппа, Олекси Мишанича, Тамари Булат та ін. З кінця 80-тих років ХХ ст. українська духовнопісенна творчість була предметом уваги Тамари Шеффер, Людмили Івченко, Ніни Герасимової-Персидської, Лідії Корній, Ольги Дольської, Ольги Зосім та ін. Найбільш повним джерельним та музикознавчим дослідженням українських духовних пісень давнього періоду на сьогоднішній день є монографія „Українська духовна пісня XVII - XVIII століть” (Львів, 2006) Юрія Медведика, автора багатьох статей, присвячених давній українській духовнопісенній творчості.

Вивчення українських духовних пісень другої хвилі (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.), більшу частину з яких займають „нововасиліянські пісні”, тільки розпочинається. Побіжно у першій половині ХХ ст. про них згадують у музикознавчих працях Станіслав Людкевич та Борис Кудрик. В оцінці нововасиліянського піснярства згаданими науковцями переважає негативна складова, викликана, очевидно, з одного боку, невисоким рівнем тогочасного церковного співу, а з другого - невідповідністю нововасиліянських пісень очікуванням музикантів-фахівців щодо відродження „золотої доби” духовної музики. Поза тим, і сам Б. Кудрик долучився до духовного піснярства створенням кількох, цілком нововасиліянських за стилем, пісень, відгукуючись на запити часу.

Попри несприйняття музичними критиками, новий духовнопісенний матеріал на початку ХХ століття починає входити в коло зацікавлень тогочасних композиторів В. Матюка, Ф. Колесси, В. Барвінського, Я. Ярославенка, а також О. Вітошинського, І. Біликовського, С. Дорундяка та ін., які включають до своїх збірок обробки нововасиліянських пісень.

Велику роль у вивченні та популяризації української духовної пісні відіграв композитор, диригент, багатолітній керівник хору при церкві св. Варвари у Відні Андрій Гнатишин. У репертуар згаданого хорового колективу входило чимало василіянських пісень різного часу створення. Творча праця А. Гнатишина у жанрі аранжування піднесла на новий рівень духовну пісню кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, осмислюючи її як вартісне музичне явище, що продовжує давні традиції українського духовного піснетворення.

Увага до національної духовнопісенної спадщини підвищується після проголошення незалежності України. Проте малодослідженими залишаються духовні пісні нововасиліянської доби. Почасти василіянська пісня кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. була об'єктом уваги Л. Кияновської, В. Садовського, В. Гордієнка, Ж. Зваричук, С. Івасейко, І. Бермес, О. Осадці та Л. Соловій, які звертались у своїх дослідженнях до вивчення творчості В. Матюка, О. Нижанківського, Й. Кишакевича, чиї духовні пісні припадають на період розвитку нововасиліянського піснярства. Комплексному дослідженню василіянської пісні кінця ХІХ - першої половини ХХ століття присвячена ця дисертація.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відображає основні напрямки наукових досліджень кафедри музичної медієвістики та україністики Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка і відповідає перспективному тематичному плану науково-дослідної діяльності Львівської національної музичної академії, зокрема темі № 7 „Музична культура Галичини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.”. Тема дисертації затверджена Вченою радою ЛНМА (протокол № 6 від 28 травня 2008 року).

Мета дослідження - реконструкція картини розвитку нововасиліянської пісні як невід'ємної складової музичного та національно-культурного життя українців Галичини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. і визначення мистецького та соціокультурного значення василіянського піснярства в українській духовнопісенній творчості. Для її досягнення були поставлені основні завдання:

- виявити основний корпус василіянських пісень, а також їх хорові обробки;

- опрацювати друковані видання кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., на сторінках яких публікувалися тексти василіянських пісень, а також дотичні матеріали;

- визначити принципи структурування духовнопісенного матеріалу у друкованих джерелах, прослідкувати їх динаміку;

- з'ясувати соціокультурні обставини, що вплинули на появу василіянських пісень кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.;

- встановити імена та прізвища авторів василіянських пісень, час створення текстів, наявність варіантів поетичної чи музичної складової пісень;

- виявити особливості василіянських пісень, зв'язок з національною та західноєвропейською традиціями духовного піснярства, а також шляхи розвитку піснетворчого процесу;

- визначити роль і місце василіянської піснетворчості досліджуваного періоду у церковному та позацерковному житті українського суспільства, поширення цих текстів серед християн різних конфесій.

Об'єктом дослідження є музична культура Галичини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Предметом дослідження є василіянське піснярство кінця ХІХ - першої половини ХХ століття.

Методи дослідження. Розв'язанню поставлених завдань підпорядковані такі методи дослідження:

- джерелознавчий - при вивченні друкованих і рукописних джерел, що містять духовні пісні або дотичний до них матеріал;

- пошуковий - у збиранні й виокремленні із духовнопісенного матеріалу пісень, створених у кінці ХІХ - першій половині ХХ ст.;

- хронологічний - у вивченні процесу нововасиліянського піснярства та його внутрішньому поділі;

- порівняльний та текстологічний методи застосовуються при аналізі віршованих та музичних текстів василіянських пісень;

- метод узагальнення - у виявленні характерних особливостей василіянських пісень досліджуваного періоду, визначенні їх ролі в національно-культурному процесі, музично-виховного значення тощо.

Методологічною основою дослідження стали музикознавчі праці дослідників української духовної музики Ніни Герасимової Персидської, Юрія Ясіновського, Олександри Цалай-Якименко, Юрія Медведика, Любові Кияновської, Олександра Козаренка.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1882 - 1946 роки. Нижня межа - рік проведення Реформи василіян, що мала вплив на всі ділянки їхньої діяльності, та час появи перших закликів до написання нових духовних пісень у галицькій періодиці. Верхня межа - ліквідація радянською владою Греко-католицької церкви в Галичині.

Географічні межі дослідження обмежуються теренами Східної Галичини, частково торкаються тих земель, на які згодом поширилась нововасиліянська пісня (Закарпаття, Західна Волинь, Холмщина, українські осередки в діаспорі).

Джерельну базу склали видані у досліджуваний період періодичні видання, що містять духовнопісенний матеріал чи дотичну до нього інформацію, збірники духовних пісень і шкільні посібники, молитвенники, каталоги видань тощо, які збережені у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Львівської бібліотеки Українського католицького університету, Наукової бібліотеки Львівського національного університету, Національного музею у Львові, Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше:

- вивчається василіянське піснярство кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. (нововасиліянське піснярство) як нове явище української духовнопісенної культури, визначаються часові та територіальні рамки його розповсюдження;

- на основі виявлених і опрацьованих джерел введено до наукового обігу значну кількість маловідомих духовних пісень досліджуваного періоду, визначено авторство багатьох пісень, уточнено час їх написання;

- розглянуто особливості та шляхи розвитку нововасиліянського піснярства, його зв'язок із давньоукраїнською та західноєвропейською духовнопісенною творчістю.

Крім того, здійснено музично-теоретичний аналіз духовних пісень за жанрово-стилістичними особливостями, функціональним призначенням; виявлено їх значення як важливого чинника релігійного та національно-патріотичного виховання;

- узагальнено інформацію щодо тих періодичних греко-католицьких видань та співаників, які друкували духовнопісенний матеріал, визначено їх пріоритети, частку нотованої продукції, призначення;

- простежено шляхи поширення нововасиліянських пісень за межі Галичини, а також виявлено ряд обробок нововасиліянських пісень;

- розглянуто принципи структурування духовнопісенників кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. та виявлено тенденції у формуванні типового нововасиліянського духовнопісенного збірника.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень можуть бути використані у викладанні спецкурсів з історії духовної музики та загальному курсі історії української музики у навчальних закладах мистецького спрямування. Виявлені маловідомі духовні пісні можуть використовуватися у музично-виховній роботі, а також стати основою для сучасних їх обробок.

Апробація результатів дисертації. Матеріали й проблеми, що розглядаються в дисертації, були оприлюднені у формі доповідей на міжнародних наукових конференціях: „Виховання молоді на принципах християнської моралі у процесі духовного відродження України” (м. Острог, 25-26 липня 2001 р.), „Сакральна монодія монастирів” (м. Львів, 6-9 жовтня 2001 р.), „Знак і звук: середньовіччя, бароко, сучасність” (м. Київ, 23-24 квітня 2008 р.), „Духовна музика в контексті сучасного хорового виконавства” (м. Кременець, 10 травня 2008 р.), а також на засіданнях кафедри, щорічних наукових конференціях музично-педагогічного факультету ДДПУ ім. І.Я. Франка, у практичній педагогічній та хоровій діяльності.

Публікації. Результати дослідження висвітлені у 8 одноосібних статтях, 4 з них - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, основної частини (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел (264 позиції) та додатку. Обсяг основного тексту становить 161 ст. Додаток включає 53 нотні приклади.

1. Основний зміст дисертації

У Вступі обгрунтовано актуальність та визначено стан наукової розробленості проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її практичне значення та методологічні засади, подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ „Релігійно-просвітницька та культурологічна сутність Василіянського Чину в Україні” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі „Роль Василіянського Чину в українській культурі та освіті” розглянуто вплив діяльності василіян на різні ділянки суспільного культурного життя в Україні з початку XVII cт. (час утворення Василіянського Чину) до першої половини ХХ ст. Виявлено, що особливу увагу василіяни приділяли освітньо-виховній праці. Для того, щоб охопити якомога більше молоді, була розгорнута широка мережа навчальних закладів, що поділялися на василіянські студії для власних ченців, семінарії для єпархіяльних священиків, колегії для світської молоді та парафіяльні школи. Крім того, монахи цього Чину плідно працювали над залученням дітей у позаурочний час до різного роду релігійних товариств, таких як „Євхаристійні дружини дітей” чи „Марійські товариства”. У шкільній і позашкільній діяльності василіяни послуговувалися духовними піснями як важливим чинником релігійного виховання.

Величезне значення для розвитку української культури мали друкарська та видавнича діяльність василіян. Головними василіянськими видавничими центрами XVII-XVIII століть були: Вільно, Супрасль, Унів та Почаїв. Хоча богослужбові книги були основною продукцією згаданих видавництв, нерідко друкувалася література для ширшого застосування, у тому числі й перші нотовані збірки духовних пісень, зокрема Богогласник, виданий у Почаєві у 1790-1791 роках.

Відновлення видавничої традиції припадає на час заснування у жовківському монастирі друкарні - 12 серпня 1895 року. Активно співпрацював і підтримував видавництво ігумен, а згодом - єпископ і митрополит Андрей Шептицький. Завдяки його старанням 1897 року почав виходити популярний щомісячник „Місіонар Пресвятого Серця Ісусового”, а згодом його додатки „Малий Місіонарчик. Письмо для дітей” та „Вісник Марійського товариства”. З 1901 по 1944 роки (за винятком часу воєнних дій) щороку з'являлися друком „Календарі Місіонаря”. У василіянській періодиці часто зустрічаємо духовнопісений матеріал з нотами чи без них, що мало велике значення для розвитку цього жанру української духовної музики. Саме чисельна і доступна за ціною василіянська періодика сприяла швидкому поширенню більшості створених того часу пісень і становила своєрідну базу даних для складення духовнопісенників.

У 1924 році починає виходити науковий журнал „Записки Чину Святого Василія Великого” (до війни вийшло 3 томи). Видавалася також „Бібліотека Записок ЧСВВ”, в якій друкувалися наукові праці Василя Щурата, Михайла Возняка, Івана Огієнка, Остапа Макарушки, Ярослава Гординського та інших. Прикметно, що на сторінках цих видань з'являлись статті і про духовну пісню. Жовківське видавництво у 1938-1939 роках пропонувало до збуту 296 книжок релігійно-освітнього характеру, серед яких і чисельні збірки „Церковних пісень”.

Важливим свідченням культурного значення діяльності василіян є величаві храми, які залишилися як пам'ятки архітектурного таланту будівничих, чи художнього - оздоблювачів. Крім того, кожний монастир мав архів і бібліотеку, куди упродовж століть збирали цінні скарби, які мали вартість не тільки для монастиря, але й для культури загальнонаціональної, були спадщиною всього народу. В дисертації наголошується й на тому, що Василіянський Чин за час своєї діяльності підготував ряд визначних постатей, які зробили значний внесок в українську науку та культуру, а також відіграли важливу роль у національному самоствердженні українців.

Підсумовуючи, стверджується, що вплив василіян на розвиток української культури носив просвітницький, культурологічний та націєтворчий характер. Беручи участь у створенні та захисті матеріальних і духовних культурних цінностей, василіяни виступили гідними представниками свого народу, здатними до творчості, наполегливої праці та боротьби заради національного та культурного самоствердження українського народу. Одним із яскравих проявів культурно-просвітницької діяльності василіян стала їх піснетворчість, що, у поєднанні з чисельним виданням духовнопісенної продукції, чимало прислужилася розвитку українського духовного піснярства.

У другому підрозділі „Василіяни в історії українського духовного піснярства (друга половина XVIII - перша половина ХХ ст.)” розглядається внесок василіян у розвиток української духовної пісні. Наголошується, що василіянська духовнопісенна творчість відіграла значну роль у розвитку українського духовного піснетворення. Визначальною була роль василіян у друкуванні та поширенні пісень духовного змісту, що сприяло популяризації духовнопісенного репертуару, незалежно від приналежності автора до чернечого ордену, його духовного сану чи конфесійності. Заснувавши потужні, як на свій час, видавничі центри при монастирях у Почаєві (давній період), а пізніше - у Жовкві (нововасиліянських період), василіяни стали основними видавцями духовнопісенних збірок, зібравши і відредагувавши значну кількість тогочасного пісенного матеріалу, у т.ч. створеного самими василіянами.

У творчості монахів Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) давнього періоду проглядається перевага іконославильних пісень, властивих і творчому доробку нововасиліянських авторів. Важливе місце у пісенній спадщині василіян обох періодів займають пісні до Святих. Близькою є структурна організація василіянських пісенних збірок. А головне - зберігається паралітургійна спрямованість піснетворчого процесу. Ці та інші спільні риси духовного піснярства василіян різних поколінь свідчать про єдність цілей та неперервність традицій, а також про прикладне значення їх творчості.

Основною відмінністю духовних пісень попереднього етапу та пісень кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. була їх мова, у давній період здебільшого церковнослов'янська, хоча й із значними українськими домішками, інколи польська, на новому етапі - розмовна мова західних українців, яка почала здобувати позиції мови літературної.

Суттєвою відмінністю стала регіональна обмеженість території поширення василіянських пісень, викликана об'єктивними обставинами, що призвели до звуження сфери впливу. На відміну від часів розквіту (XVII-XVIII ст.), у зв'язку з геополітичними змінами та релігійними утисками Василіянський Чин у ХІХ - на поч. ХХ ст. міг проводити свою діяльність лише в межах Галичини. З цією територією здебільшого і пов'язана піснетворча потуга монахів цього Чину. Тож пісні пореформених василіян мали змогу поширюватися тільки на ті українські землі, що, як і Галичина, перебували під владою Австро-Угорщини (Закарпаття, Буковину), а з часів польської експансії (1921 р.) - на західні терени Волині. Важливу роль у збереженні нововасиліянської спадщини відіграла українська діаспора, в середовищі якої василіяни проводили місійну діяльність з кінця ХІХ ст. ( Бразилія, Канада, США, Аргентина).

Другий розділ „Джерела вивчення пісень нововасиліянського періоду” поділяється на три підрозділи. Перший з них „Українська католицька преса як джерело вивчення нововасиліянських пісень” присвячений розгляду тих періодичних видань, які друкували тексти духовних пісень з нотами чи без них.

Розглянуті католицькі періодичні видання, а особливо «Книжечка місійна», жовківський та філадельфійський «Місіонарі», «Календар Місіонаря», звертали велику увагу на розвиток та популяризацію української духовної пісні, зокрема, новоствореної. Друкуванням духовної поезії, а також закликами («Книжечка місійна») вони сприяли написанню нових пісень релігійного змісту. Піснярі, які писали до них мелодії, також отримували згодом можливість публікуватися у цих виданнях. Часто саме з публікацій віршів можна визначити авторство текстів окремих пісень, бо при друкуванні нотованих пісень вказувалося переважно тільки автора музики. Часом на той же текст з'являлось кілька пісень різних авторів. Важливо і те, що на сторінках часописів духовні пісні подані для різного хорового складу. У цей час активно розвивалося хорове мистецтво: по містах і містечках Галичини розгорталась діяльність музично-хорового товариства „Боян”, активізувалась діяльність учнівських, церковних хорових колективів тощо. Завдяки появи нових духовних пісень у різноманітному (за складністю і хоровим складом) викладі аматорські та церковні хорові колективи мали змогу поповнювати свій репертуар. Найбільш поширений виклад музичного матеріалу - двоголосий.

Попри тісний зв'язок із традиціями духовного піснярства, згадані періодичні видання містять ряд невідомих з інших джерел духовних пісень, які доповнюють загальну картину досліджуваного періоду піснетворення.

Сам факт публікації в часописах значної кількості церковних пісень свідчить про велику увагу до них як до джерела релігійної пропаганди та засобу морального виховання. У цьому сенсі цікавим є намагання редакторів «Книжечки місійної» сприяти написанню пісень на основі текстів щоденних молитов. Не цураються упорядники включати до друкованих видань пісенні зразки позарелігійного характеру, що містять заклики до праці, до здорового способу життя, а навіть і до боротьби за волю України. Таким чином проявляється прагнення тогочасних піснярів не тільки підносити релігійну культуру народу, а й впливати на визначення його життєвих пріоритетів, на формування національної свідомості. Надруковані в періодиці пісні вказують на зв'язок із традиціями василіянського піснярства XVIII ст. Про це свідчить передусім звернення до давніх наспівів (особливо у жовківському «Місіонарі») та спроба їх текстової та музичної переробки, творення нових текстів на „тони” (мелодії) вже відомих пісень та сама тематика пісенного репертуару. Але й віяння нового часу в достатній мірі відобразилося у творчості авторів нововасиліянської хвилі намаганням авторів повністю чи частково (ініціалами, тільки ім'ям, псевдонімом) зазначати своє авторство, тенденцією до конкретизації назви пісень, що виражала б основну ідею твору, близькою до народної пісенності простотою та ясністю мелодичного та гармонічного матеріалу, підкресленою патріотичністю та спробою виходу за рамки релігійності ряду пісень.

У другому підрозділі „Нововасиліянські пісні у духовнопісенних збірниках кінця ХІХ - першої половини ХХ століття” аналізується репертуар збережених духовнопісенних збірок згаданого періоду за такою класифікацією: авторські збірки; збірники церковних пісень та колядники; шкільні співаники.

Встановлено, що наприкінці ХІХ ст. - в першій половині ХХ ст. було видано значну кількість авторських духовнопісенних збірок, які пропагували нові пісні релігійного змісту, написані розмовною мовою галицьких українців. Перші духовнопісенні збірки українською мовою були видані на основі «Книжечки місійної» Т. Луциком, В. Матюком і О. Нижанківським. Видавничі центри знаходились у Перемишлі, Жовкві, Львові. За видання збірок бралися як автори поетичних текстів, так і композитори-піснярі. Збірки видавалися для різних хорових складів, а також без нот, часом з рекомендацією співати пісню на мелодію вже відомої духовної пісні. Автори-упорядники часто, особливо на початку творчого шляху, включали до збірок обробки давніх духовних пісень, що свідчить про їх орієнтацію в творчості на українську духовнопісенну спадщину. Рідше трапляються у збірниках новотвори, запозичені з польської духовнопісенної культури («Ангельський хор» В.Стеха, «Півець» І.Дуцька). Більшість збірок структурно близькі богогласниковим виданням, але є намагання відокремити і, часом, перемістити блок Різдвяних пісень (коляд) («Збірник церковно-народних пісень», вип.1 і вип.2; «Ангельський хор», вип.1, «Співаник церковно-народний»), а також вводиться розділ пісень для виконання під час Служби Божої, який виноситься на перший план («Півець», «Співаник церковно-народний»). Ряд нових пісенних розділів з'явилося з окремих пісенних видань «Духовно-музичних творів Й. Кишакевича» (Євхаристійні пісні, Пісні під час Служби Божої, Похоронні пісні).

Була спроба створити блок пісень-молитов («Молитовні часи»), яка в такому вигляді не прийнялася, але дала ряд вартісних духовнопісенних композицій, що ввійшли до інших підрозділів співаників. Деякі збірки містять духовнопісенний матеріал, який не перевидавався і є важливим для вивчення шляхів розвитку української духовної пісні («Молебні часи», «Півець» І. Дуцька, «Ангельський хор» та «Служба Божа з додатком..» В. Стеха).

За способом творення авторські збірки можна поділити на дві групи: збірки, побудовані переважно на нових піснях («Молебні часи», «Ангельський хор» і «Служба Божа…» В. Стеха, «Півець» І. Дуцька) та збірки, створені на основі вже друкованих пісень («Збірник церковно-народних пісень», «Духовно-музичні твори Й. Кишакевича» та ін.). Перевидані пісні містять більші чи менші мелодичні і/або метроритмічні зміни матеріалу, особливо на початку. Мінорні пісні зі збірок, що ладово наслідували давні співаники без загострень гармонічного мінору («Ангельський хор», «Півець»), у практичному використанні отримували більш звичне для народного чуття підвищення сьомого ступеня. Таким чином, авторські збірки, залежно від їх ролі пісенного першоджерела чи передруку, відображали процес редагування та вдосконалення багатьох пісенних зразків.

Аналіз збірників, що включали духовні пісні значної кількості авторів, привів до висновку, що на початок ХХ століття усталився випуск духовнопісенників двох типів: колядників і збірок «Церковних пісень», у яких коляди не друкувалися. При формуванні збірок відчутна тенденція до їх структурного упорядкування, позначення в них авторства чи джерела. Збірки виходили в світ як нотовані, так і без нот. Нотовані збірки друкувалися переважно в двоголосному викладі.

Про генетичний зв'язок з духовнопісенниками попереднього періоду свідчить: включення до деяких збірок тропарів та кондаків; використання багатьох пісень давнього походження; використання мелодій вже відомих пісень для нових текстів; включення до збірок іконославильних пісень; тематичне структурування збірок; успадкування трьох основних розділів: Пісень до Господа, Пісень до Богородиці, Пісень до Святих; збереження багатьох підрозділів, узгодження структурних підрозділів із церковним календарем.

Формуванню духовнопісенників нового типу посприяли авторські збірки духовних пісень, що з'являлися в останні роки ХІХ - на початку ХХ ст.. Вони встановили новий мовний стандарт збірок, вплинули на корекцію структури духовнопісенника (перенесення, а потім виділення в окрему збірку підрозділу Різдвяних пісень, формування нових розділів та підрозділів). Поряд з періодикою, авторські збірки становили комплекс основних джерел, звідки черпали новий духовнопісенний матеріал упорядники нововасиліянських співаників. Важливо і те, що деякі з них надавали відомості про авторів багатьох новостворених пісень, хоча у найбільш репрезентативних антологічних виданнях нового часу («Церковних піснях» (1926 р.) та «Колядах» (1925 р.) використана далеко не вся інформація цього типу.

Структурно орієнтуючись на будову почаївського Богогласника, нововасиліянські збірки у своєму розвитку вносять певні корективи в організацію репертуару духовнопісенника. В цей час закріплюється відокремлення підрозділу Різдвяних пісень в окрему збірку, з'являються нові розділи (Пісні під час читаної Служби Божої та Пісні різні) і підрозділи (Пісні до Ісусового серця, Пісні до Сотворителя), а також змінюється кількісне співвідношення основних розділів: значно зріс корпус Пісень до Діви Марії та зменшився блок Пісень до Святих. Пісні покаяльно-моралізаторські, втративши окремий розділ, все ж присутні у збірках, розпорошившись по різних частинах, що, до речі, траплялося і в Богогласнику (підрозділ Великопостних пісень).

Важливою рисою нововасиліянських збірок стає їх яскраво виражена національна спрямованість, підкреслений патріотизм духовних пісень.

Музичні посібники для дітей у різній мірі включали нововасиліянські пісні до свого репертуару. Як і збірники духовних пісень, шкільні співаники могли бути з музичним оформленням чи без нього. Зважаючи на призначення, нотовані збірки включали пісні переважно у зручному 2-3 голосому викладі. Найбільш щедрими на нові пісні виявилися ненотовані «Співаники» П.Пилипця (Львів, 1905, 1910) та «Молитвы и пісни для интернатских питомцев» (Ужгород, 1925).

До інших збірок методичного призначення найчастіше входили коляди, найбільш поширеними з яких були «На небі зірка» В. Матюка та «Во Вифлеємі нині новина» О. Нижанківського. У деяких сценічних картинах («Рождественська ніч» Д.Гунькевича, «Український вертеп» І. Габрусевича) на основі коляд В. Матюка були створені нові пісні, продовжуючи барокову традицію написання нових пісень «на тон» вже відомих. Цікаво, що нововасиліянські пісні до святих зовсім не відображені у шкільних співаниках.

В цілому треба відзначити деяку інертність та консерватизм нотованих шкільних посібників при включенні духовнопісенного матеріалу до репертуару. Часто акцент ставився на давніх, перевірених часом духовнопісенних композиціях. Новим пісням ще треба було завоювати популярність, вкоренитися у народі і тим доказати свою мистецьку вартість.

У третьому підрозділі досліджуються „Інші джерела вивчення нововасиліянських пісень”, а саме: молитвенники, що містять духовнопісенні тексти; каталоги видань, рецензії на деякі духовнопісенні збірки; бібліографічні покажчики щодо творчості окремих композиторів-піснярів тощо.

Виявлено, що віршованим джерелом для створення нових пісень послужили окремі тексти з молитвеників кінця ХІХ - початку ХХ ст. Крім того, молитвенники, друкуючи в додатку тексти духовних пісень, сприяли їх поширенню та практичному використанню. Ряд молитвеників та співаників засвідчують проникнення нововасиліянських піснетворів у релігійне середовище різних християнських церков, а також їх актуальність у наш час.

Каталоги друкованих видань ХХ ст. дають додаткову і уточнюючу інформацію щодо випуску окремих духовнопісенників, молитвеників і т.п. Саме з таких каталогів можна дещо дізнатися про невіднайдені на сьогодні духовнопісенні видання.

Рецензії на деякі нововасиліянські збірки пропагували вміщений у них духовнопісенний матеріал, а також, відзначаючи позитиви та негативи згаданих видань, сприяли формуванню виваженого професійного підходу при їх укладанні у авторів та вихованню мистецького смаку, споживацької культури у широкого загалу.

Бібліографічних досліджень творчості авторів української духовної пісні кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. до недавнього часу було проведено дуже мало, однак у цій дисертації суттєво вдалося розширити джерельно-бібліографічну базу. Позитивним є намагання деяких науковців (В. Гордієнка, І. Бермес, О. Осадці та Л. Соловій) укласти каталог творів окремого композитора-пісняра, часто з поданням їх інципіту і джерел.

Третій розділ дисертації „Нововасиліянська пісня як нове явище української духовнопісенної культури кінця ХІХ - першої половини ХХ століть” присвячений вивченню характерних особливостей василіянської пісні цього часу з урахуванням об'єктивних і суб'єктивних умов її розвитку. Він поділяється на три підрозділи.

У першому підрозділі „Витоки нововасиліянської піснетворчості” прослідковується зв'язок василіянського піснярства з попереднім етапом розвитку української духовної музики взагалі та духовної пісні зокрема, із фольклором та напівпрофесійними жанрами музики, вплив західноєвропейської духовнопісенної традиції тощо, тобто робиться спроба встановити весь комплекс чинників, що в тій чи іншій мірі відобразилися у творчості нововасиліянських авторів.

Встановлено, що джерелами нововасиліянської піснетворчості маємо підстави вважати як духовні, так і світські музичні жанри, що хронологічно передували духовному піснярству кінця ХІХ - першої половини ХХ століття чи розвивались паралельно з ним.

Продовжуючи процес духовного піснетворення у нових історичних умовах, василіянські піснярі насамперед враховували двохсотлітній досвід своїх попередників - авторів давніх духовних пісень. Перейнявши тематику духовних пісень барокового періоду, основні принципи піснетворення, строфічність будови більшості творів, елементи музичної мови, нововасиліянське піснярство стало органічним продовженням піснетворчого процесу і водночас якісно новим явищем в українському духовному піснярстві.

Орієнтуючись на національні традиції духовної музики, у першу чергу - духовного піснярства XVI - XVIII століть, василіянські автори у своїй творчості (особливо на початковому етапі) активно використовували і надбання західно-європейської духовної спадщини, зокрема польської. Та визначальним для піснярів цього часу було просвітницьке спрямування їх творчості, призначеної для широкого кола виконавців та слухачів. Тому для них таким важливим був зв'язок із фольклором, що в тій чи іншій мірі проглядається в музичній мові духовних пісень цієї доби. Крім того, відображенням тенденції зближення світського і духовного начал у музичній культурі Галичини став взаємовплив романсової та паралітургійної творчості епохи Романтизму, а також проникнення у сферу духовного піснярства музичних зворотів, характерних для інструментальної музики.

Будучи відгалуженням хорової культури Галичини, що на той час активно розвивалась і відображала специфіку музичного розвитку регіону, нововасиліянське піснярство опиралось на здобутки композиторів „перемишльської школи”, опосередковано сприймаючи ті зовнішні і внутрішні чинники, які творили їх музичну мову.

Творчо переплавивши в собі весь комплекс засобів, що у різній мірі впливали на формування нововасиліянського піснярства як специфічного явища галицької музичної культури, автори духовних пісень кінця ХІХ - першої половини ХХ століття зуміли створити ряд оригінальних мистецьких творів, які збагатили українську духовнопісенну спадщину і залишаються актуальними до наших днів.

У другому підрозділі „Нововасиліянське піснярство та його творці крізь призму музично-історичної перспективи” досліджується процес становлення та розвитку нововасиліянського піснярства. Через аналіз духовнопісенної спадщини визначних піснярів виявлено як спільні риси, притаманні більшості творів нововасиліянських авторів, так і характерні окремій творчій особистості. Виявлено нерівномірний характер піснетворчого процесу у кількісних і якісних показниках, зумовлений здебільшого складним історичним розвитком Галичини в першій половині ХХ ст. Встановлено, що нововасиліянське піснярство у часовому вимірі визначається кінцем ХІХ - першою половиною ХХ століття. Воно у своєму розвитку пройшло два періоди, які умовно можна розділити виходом у світ етапних збірок нововасиліянських пісень під назвами „Коляди” (Жовква, 1925) та „Церковні пісні” (Жовква, 1926). Другий період через об'єктивні обставини (Друга світова війна та радянська окупація) не отримав логічного завершення у вигляді пісенного збірника, але він є важливим свідченням розвитку піснярства нового етапу і цікавий у музичному відношенні.

Найбільш плідним і багатим на визначних авторів духовних пісень виявився перший період (кінець ХІХ - двадцяті роки ХХ ст.). У цей час заявляють про себе нові сили, здатні працювати у жанрі духовного піснярства, виходить у світ більшість збережених на сьогодні духовнопісенних пам'яток, починають друкуватися збірні духовнопісенники. Визначні піснярі, працюючи в одному руслі, зуміли проявити себе і як творчі одиниці з власним, хоч і не завжди зрілим, почерком. Завдяки їх прикладу до духовного піснярства долучаються й інші автори, вносячи нові елементи в загальну картину духовнопісенного розвитку, сміливіше експерементуючи у загалом консервативному жанрі духовної пісні. За час їх творчості розширюється й географія впливу нововасиліянської пісенності з Галичини на землі Закарпаття, Західної Волині, Холмщини та Підляшшя, а також території, заселені українською діаспорою. Все це зіграє визначну роль у збереженні творчого життя духовнопісенних пам'яток, приводить до зацікавлення ними як джерела для обробок творчих особистостей.

Введення духовних пісень українською мовою у церковне дійство не тільки пришвидшило українізацію Греко-католицької церкви, а й опосередковано вплинуло на подібні процеси у загальноукраїнському масштабі в умовах побудови української держави (1918 - 1920 рр.).

У третьому підрозділі аналізуються „Жанрово-стилістичні особливості нововасиліянських пісень”. Виявлено, що нововасиліянські пісні, розвиваючись у вузьких рамках, продиктованих законами жанру, продовжують панегіричний та ліричний напрями духовного піснетворення.

Пісні панегіричного змісту, зокрема Воскресні пісні, мають переважно маршовий життєстверджуючий характер. Прославлення Божих осіб тут часто поєднується з утвердженням віри в перемогу світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. У мелодичному розвитку використовуються закличні інтонації, стрибки на широкі інтервали, ходи по стійких ступенях ладу. Пісням властивий активний пружний ритм, повторність фраз, чіткість побудови. Ритмічна, інтонаційна та жанрова близькість деяких Воскресних пісень із стрілецькими піснями дозволяє припустити, що вони стали їх джерельною основою.

У творчості нововасиліянських авторів зустрічаються пісні, в яких у меншій чи більшій мірі відчутна танцювальна метро-ритмічна основа, деякі з них свого часу справедливо критикувались за надто світський характер. Але назагал легка танцювальність, що проявляється в багатьох нововасиліянських піснях як патетично-прославного, так і ліричного характеру, властива і ряду давніх духовнопісенних композицій. І в давні, і в нові часи вона урізноманітнювала релігійний пісенний репертуар, хоча й викликала застороги щодо можливостей виконання окремих пісень у церкві. А використання ритмоформул та мелодичних зворотів, властивих світській музиці, зокрема народно-танцювальній, сприяло популяризації духовних пісень такого роду, що враховувалось авторами при їх написанні.

У нововасиліянській творчості зустрічаємо значну кількість пісень ліричного характеру з різним образно-смисловим наповненням: від просвітлених витончених пісенних зразків переважно Богородичного культу до лірико-драматичних композицій, що поєднують строгість, лаконічність музично-виразових засобів із глибиною змісту (наприклад, страсних пісень). У ліричних піснях переважає пісенна мелодика, плавність, заокругленість мелодичних ліній, інтимність виразу.

Незалежно від характеру пісень, багатьом з них притаманна молитовна структура, а ряд творів написано у жанрі співаної молитви на основі текстів щоденних молитов («Святий Боже» Г. Кончевича, «Царю небесний» О. Нижанківського та ін.).

Більшість нововасиліянських пісень має форму періоду, хоча зустрічаємо твори із 2- чи 3-частинною побудовою, а також написані у формі рондо. Часто у кінці музичної побудови наявна коротка кода, що супроводжується повторенням значимих слів чи фраз тексту. Оскільки пісні цього періоду мають переважно строфічну будову, то музичний матеріал виражає загальний характер твору. Для досягнення тіснішого зв'язку тексту і музики у деяких піснях використовуються звукозображальні елементи. Що ж до відповідності наголосів обох пісенних компонентів, то тут можна виявити багато огріхів, адже більшість піснярів того часу не мали належної музичної освіти.

Характерним для нововасиліянського піснярства є паралельне використання двох систем версифікації: силабо-тонічної та народної, що засвідчує проміжне становище жанру духовної пісні між народно-пісенною та професійною музичною творчістю.

Напівпрофесійний характер нововасиліянської творчості співзвучний загальнокультурним тенденціям тогочасного галицького суспільства, адже початок нового етапу духовного піснетворення припадає на час активного розвитку аматорського музикування, зумовлений практичними потребами і мав передусім прикладне значення. Він відображає властивий романтичній стилістиці процес демократизації культури.

Романтичні підвалини духовнопісенної творчості цього часу, закладені ще творчістю композиторів «перемишльської школи», залишилися домінуючими упродовж кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.. Це проявляється у частому використанні романсових інтонацій, розширенні діапазону мелодії, яскравому функційно-гармонічному мисленні, чуттєвості пісенної лірики.

І все ж у творах нововасиліянських авторів знаходимо стильові вкраплення різних епох. Відголоски минулої доби проявляються у використанні фактурних (solo i tutti) та динамічних (piano i forte) протиставлень, реприз та фермат всередині побудови, юбіляцій та коди вкінці, розспівування складів, елементів імітаційної поліфонії, у створених під «самолівку» піснях-молитвах. Також василіянська піснетворчість була суголосна творчим процесам своєї доби, про що свідчить маршовий пружний, відривистий рух окремих пісень, близьких за характером і змістом до стрілецьких пісень, сміливе використання ритмічних, метричних, гармонічних та структурних новацій, поглиблення зв'язку зі світською музикою.

Особливістю нововасиліянських пісень є їх яскраво виражена патріотичність, а частина з них навіть класифікуються авторами як «молитва за вітчину». Взагалі тексти нововасиліянських пісень володіють значним виховним потенціалом, пропагуючи християнські та загальнолюдські цінності: високу мораль, вірність ідеалам, родинний затишок, доброту і щирість тощо.

Висновки. В історії українського духовного піснярства величезну роль відіграли монахи Василіянського Чину. Вони не тільки взяли активну участь у піснетворчому процесі, а й започаткували традицію публікування текстів українських духовних пісень („Гора Почаївська” 1742), а трохи згодом - духовнопісенників („Пісні до Почаївської Богородиці” 1773), продовжуючи на різних етапах розвитку. Завдяки василіянам важливе місце у структурі духовнопісенників зайняв іконославильний напрямок, в якому відобразився притаманний українській релігійності культ Діви Марії. Важливо відзначити, що визначальна роль василіян у розвитку українського духовного піснярства спостерігається як у давній період, підсумком якого стало видання почаївського Богогласника 1790-1791 років, так і у новий (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.), відображений у збірниках-антологіях церковних пісень початку ХХ ст.

1. Дисертаційне дослідження дозволило виявити біля 430 духовних пісень, створених в Галичині наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. та ряд їх обробок.

2. Важливу роль у розвитку василіянської пісні досліджуваного періоду відіграли періодичні видання: „Книжечка місійна” (1890-1911), „Місіонар” (Жовква, 1897-1944), „Місіонар” (Філадельфія, 1918-1939), „Календар Місіонаря” (Жовква, 1901-1944) та ін., пісенні збірки, шкільні посібники. Накопичення нового духовнопісенного матеріалу вплинуло на формування антологічного духовнопісенника (за аналогією з Богогласником 1790-1791 рр.), найповнішими виразниками якого стали „Різдвяні пісні” (1925 р.) та „Церковні пісні” (1926 р.), видані у друкарні отців-василіян у Жовкві.

3. У пісенних збірниках закріпилася тенденція до відокремленого подання різдвяних пісень як найбільш поширеного духовнопісенного блоку спеціального призначення, а також з'явилися нові розділи (Пісні під час читаної Служби Божої) та підрозділи (Пісні до Ісусового Серця, Пісні до Сотворителя). Змінилося кількісне співвідношення основних розділів: значно зріс корпус Пісень до Діви Марії та зменшився блок Пісень до Святих. Втратили окремий розділ пісні есхатологічного змісту. Попри згадані зміни, нововасиліянські збіpники загалом продовжують накреслене Богогласником структурування духовнопісенного матеріалу, що поєднує календарний принцип із тематичними розділами.

...

Подобные документы

  • Сучасний стан проблеми наукового вивчення вокальної педагогіки. Розвиток цього виду музичного виховання у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вплив Крушельницької і Менцинського на цей процес. Внесок Лисенко і Мишуги у розвиток музичного мистецтва.

    магистерская работа [896,0 K], добавлен 16.09.2013

  • Альфред Брюно як відомий французький композитор, критик, диригент і музичний діяч другої половини ХІХ–першої третини ХХ століття. Коротка біографічна довідка з життя композитора. Місце Еміля Золя в творчій діяльності музичного діяча. Спадок Брюно.

    биография [13,7 K], добавлен 13.10.2014

  • Поняття циклічності в жанрах сюїти та партити. Аналіз жанрово-стильового моделювання в творчості українських митців в жанрі інструментальної музики. Осмислення фортепіанної творчості українських композиторів ХХ століття у музичній культурі України.

    статья [15,2 K], добавлен 27.08.2017

  • Музика як психо-фізіологічний чинник впливу на особистість дитини. Стан розвитку музичного мистецтва на сучасному етапі. Особливості деяких напрямів: афро-американська, джаз, рок-н-рол, рок. Вплив сучасної музики на формування музичної культури учнів.

    курсовая работа [58,0 K], добавлен 17.06.2011

  • Проблеми розвитку музичної культури та музичної діяльності. Історія формування музично-історичної освіти. Життя і творчі здобутки Б.В. Асаф’єва. Поняття інтонування як важлива складова музичної педагогічної концепції. Сутність поняття музичної форми.

    дипломная работа [55,9 K], добавлен 25.12.2010

  • Дослідження місця і ролі музичного мистецтва у середньовічному західноєвропейському просторі. Погляди на музику як естетичну складову, розвиток нових жанрів та форм церковної, світської музики, театрального мистецтва, використання музичних інструментів.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 30.11.2010

  • Людвіг ван Бетховен як німецький композитор та представник віденської класичної школи. Особливості періодів творчості. Симфонії, їх значення та принципи будови. Дев'ята симфонія як одне з найвидатніших творінь в історії світової музичної культури.

    реферат [21,7 K], добавлен 23.03.2011

  • Різновиди французької пісні. Популярна французька музика. Специфічна ритміка французької мови. Виконавці шансону: Едіт Піаф, Джо Дассен, Шарль Азнавур. Вплив шансону на розвиток вокальних жанрів сучасного естрадного музичного мистецтва європейських країн.

    реферат [37,9 K], добавлен 28.12.2011

  • Розвиток творчих здібностей учнів у процесі хорового співу. Формування вокально-хорових навичок. Співоче дихання, артикуляція, дикція, ансамбль, стрій. Вокально-хорові вправи. Поетапне розучування пісні. Співацьке звукоутворення і звуковедення.

    реферат [23,5 K], добавлен 25.10.2015

  • Українська народна пісня. Ліричні пісні. Родинно-побутові пісні. Пісні про кохання. Коломийки - дворядкова пісня, що виконується підчас танцю. Суспільно-побутові пісні. Козацькі пісні. Чумацькі пісні. Солдатські та рекрутські пісні. Кріпацькі пісні.

    реферат [14,1 K], добавлен 04.04.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.