Збірник "Piesni polskie і ruskie ludu Galicyjskiego" Вацлава з Олеська в історії української фольклористики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

ЗБІРНИК “PIEЊNI POLSKIE I RUSKIE LUDU GALICYJSKIEGO” ВАЦЛАВА З ОЛЕСЬКА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

10.01.07 - фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

БОРОДІН КСЕНІЯ АРТЕМІВНА

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Гінда Олена Миколаївна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сокіл Василь Васильович, Інститут народознавства НАН України, завідувач відділу фольклористики;

кандидат філологічних наук, доцент Янковська Жанна Олександрівна, Національний університет “Острозька Академія”, доцент кафедри культурології та філософії.

Захист відбудеться „14” січня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79605, Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано „14” грудня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент Я.І. Гарасим.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації зумовлена недостатнім рівнем висвітлення ролі і місця Вацлава Залеського (відомого як Вацлав з Олеська) у сучасній українській фольклористиці - ще й досі нема спеціального дослідження його фольклористичного доробку. Тим часом постать цього польського фольклориста (збирача і дослідника), поета, драматурга, перекладача, публіциста, театрального критика, громадського і політичного діяча значуща в історії культурного розвитку України, а його видання “Pieњni polskie i ruskie ludu Galicyjskiego” (надалі - “Пісні галицькі”) було першою друкованою збіркою народних пісень у Галичині і мало значний розголос. Системне осмислення фольклористичної спадщини Вацлава з Олеська, належне вивчення теоретичних та практичних напрацювань автора важливе ще й тому, що на часі написання академічного корпусу історії української фольклористики. Відтак постає питання ґрунтовного й усебічного висвітлення внеску В. Залеського у справу записування, публікування та дослідження української пісенної творчості. Важливо також аналітично опрацювати теоретичні та практичні питання, порушені у збірнику В. Залеського, дослідити рецепцію “Пісень галицьких” у слов'янському культурному контексті.

Об'єктом дослідження є збірник “Пісні галицькі” В. Залеського у контексті розвитку слов'янського народознавства першої половини ХІХ століття. Предмет дослідження - ідеї, наукові засади і методологія збірника з огляду на тенденції розвитку слов'янської фольклористики ХІХ століття.

Актуальність теми зумовлює мету дослідження: всебічно проаналізувати збірку “Пісні галицькі” Вацлава з Олеська, з'ясувати обставини її формування та особливості її оцінки. Реалізація мети дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

· виявити конкретні обставини, що спонукали В. Залеського до фольклористичної діяльності, та простежити формування його народознавчих інтересів;

· цілісно осмислити діяльність ученого у питаннях збирання, систематизації, публікації та дослідження народних пісень, а також його внесок у літературне та громадське життя Галичини початку ХІХ століття;

· проаналізувати концепційні засади передмови та жанрово-тематичні особливості українських народних пісень у збірці Вацлава з Олеська;

· всебічно дослідити рецепцію збірки В. Залеського у слов'янському світі, висвітлити її культурно-історичну значущість.

Методологічну основу дисертації складають наукові розробки І. Франка, М. Возняка, К. Осташевського-Баранського, Р. Кирчіва, К. Поклевської, В. Юзвенко, Г. Дем'яна, М. Дмитренка, Я. Гарасима тощо. У праці використано історико-порівняльний і біографічний методи, що дало можливість усебічно висвітлити особливості життєвого і творчого шляху В. Залеського в контексті розвитку української та польської фольклористики початку ХІХ століття. Застосування системного методу дало змогу узагальнити тези фольклористичної концепції Вацлава з Олеська, викладені в авторській передмові до збірника. Статистичний метод використано для оцінювання кількісних показників жанрового складу українських та польських пісень, що ввійшли до збірника. Теоретичним підґрунтям дисертації стали розвідки українських і зарубіжних вчених, присвячені проблемам теоретичної фольклористики. Це праці І. Франка, М. Грушевського, Ф. Колесси, Б. Путилова, І. Денисюка, С. Грици, С. Росовецького, О. Гінди та інших.

Наукова новизна. У дисертації біографія Вацлава з Олеська досліджена в контексті становлення його фольклористичних інтересів та з урахуванням історичного й суспільно-культурного життя Галичини початку ХІХ століття. З метою якнайповнішого висвітлення проблеми до аналізу вперше залучено спогади та епістолярії сучасників фольклориста - поляків, українців, чехів, словаків і словенців. Всебічно досліджено концепційні засади ученого, викладені в передмові до збірника, простежено формування його філологічних зацікавлень, вплив літературної, публіцистичної та громадської діяльності на його становлення як фольклориста. Проаналізовано структуру збірника “Пісні галицькі” та уміщені в ньому тексти пісень. Уперше окреслено географію фольклорних фіксацій, значно збільшено бібліографію рецензій, відгуків на збірник і передруків пісень, виявлених у ході дослідження, що були опубліковані у різноманітних слов'янських виданнях.

Теоретичне значення та практична цінність праці. Запропоноване дослідження має теоретичну та практичну цінність. Матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки лекційних курсів з історії української та польської фольклористик, історії культури, народознавства. Висновки сприятимуть осмисленню фольклористичної діяльності Вацлава з Олеська, поглибленню навчального курсу “Історія української фольклористики” та курсу “Історія польської фольклористики”. Результати пропонованої розвідки можуть бути використані при розробці спецкурсів з українського і польського романтизму, написанні монографій, підручників і посібників з усної словесності для студентів-філологів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема є складовою комплексного дослідження теми “Українська народна словесність у фольклористичних дослідженнях ХІХ - початку ХХІ століття: основні тенденції і напрямки” (шифр - 0108U006472) кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка.

Джерельна база. Джерельною базою даного дослідження є передмова та пісенні тексти збірника “Пісні галицькі” Вацлава з Олеська, рукописні та друковані матеріали упорядника, а також тексти відгуків і рецензій, опубліковані впродовж 1833 р. - початку ХХ ст. у слов'янських часописах та фахових народознавчих виданнях.

Апробація результатів дослідження. Текст дисертації обговорено і схвалено на засіданні кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 8 від 8 квітня 2009 року). Результати досліджень апробовані на таких конференціях і семінарах: VII Міжнародна славістична конференція “Њwiat Sіowian w jкzyku i kulturze” (Польща, м. Щецін-Побєрово, 2005); ХІ, ХІІ, ХІІІ і XIV Міжнародний славістичний колоквіум, присвячений пам'яті слов'янських просвітників святих Кирила і Мефодія (Львів, 2005, 2006, 2007 та 2008); VІІІ Міжнародна конференція молодих учених (Київ, 2005); Х Міжнародний сорабістичний семінар (Львів, 2005); міжнародна конференція “Wielkie tematy kultury w literaturach sіowiaсskich” (Польща, Вроцлав, 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція до 190-ліття від дня народження М. Костомарова і 110-ліття від дня смерті П. Куліша (Львів, 2007); міжнародна наукова конференція “Українська філологія: школи, постаті, проблеми” до 160-річчя заснування кафедри української словесності (Львів, 2008); Міжнародна наукова конференція до 70-річчя кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси у Львівському університеті (Львів, 2009); щорічні звітні наукові конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (2005-2009 рр.). Основні положення дисертації неодноразово обговорювались на наукових семінарах кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Матеріали дисертації опубліковано у п'яти статтях у наукових фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, і в тезах доповідей однієї міжнародної конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і джерел (308 позицій) та додатку, в якому вміщено переклад вступного слова до збірника “Пісень галицьких”. Загальний обсяг дисертації становить 258 сторінок, з яких 191 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено його методологічні засади і джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію основних результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Передумови постання збірника: біографічний і суспільно-культурний контекст”, який складається з двох підрозділів, проаналізовано особливості становлення Вацлава з Олеська як фольклориста, окреслено контекст появи збірника “Пісні галицькі”.

1.1. “Біографічний контекст”. У цьому підрозділі досліджено основні віхи життєвого і творчого шляху Вацлава з Олеська, формування його фольклористичних зацікавлень.

Аналітичне дослідження збірника “Пісні галицькі” передбачає звернення до біографічного контексту, як однієї з передумов постання цієї праці. Розгляд фактів біографії фольклориста, особливо дитячих і юнацьких років, дозволяє краще зрозуміти витоки і формування його як індивідуальності. До аналізу залучено спогади та епістолярії українських і польських громадсько-культурних діячів тієї доби, які стосувалися В. Залеського, що дало можливість глибше осмислити діяльність ученого.

Вацлав Міхал Залеський (1799-1849) був обдарованою й ерудованою особистістю. З 1810 р. навчався в одній із львівських шкіл, у 1813 р. - вступив до академічної гімназії. Вищу юридичну освіту здобував у Львівському університеті (1818-1826 рр.). Завдяки великій працездатності та інтересу до наук упродовж 1821 р. він додатково прослухав курс анатомії. У 28-річному віці дослідник став студентом новоутвореної кафедри полоністики у Львівському університеті. З 26-річного віку він працював урядовцем, ставши згодом першим з-поміж поляків губернатором Галичини (1848). Окрім політики, він цікавився мистецтвом; пробував свої сили як поет, драматург, перекладач, театральний критик, публіцист. На тлі літературної та критико-публіцистичної діяльності у В. Залеського формується особливий інтерес до українського народу, його історії та культури, а українська проблематика з молодих років була предметом його зацікавлення і творчих пошуків. Поезія Вацлава з Олеська свідчить про ознайомленість автора з українським пісенним фольклором, а драматургія - про знання життя простих українців, їх менталітету, побуту і традицій, про інтерес до української історії. Аналіз публіцистичних статей В. Залеського, які охоплювали питання політики, економіки, літератури, фольклору, історії та мистецтва, дає підстави говорити про його письменницький хист, широкий спектр зацікавлень та журналістську обдарованість.

Як член багатьох організацій, літературних товариств і салонів, рицарського ордену, В. Залеський брав активну участь у громадському житті країни. Його політична і культурна діяльність розширювала коло контактів, допомагала спілкуванню з провідними діячами доби - поляками Ф. Бернатовичем, А. Бєльовським, братами Борковськими, К. Бродзінським, Л. Голембйовським, С. Ґощинським, Б. Залеським, А. Міцкевичем, В. Полем, Л. Семенським; українцями І. Вагилевичем, Я. Головацьким, Г. Ількевичем, М. Шашкевичем; чехами В. Ганкою, Я. П. Коубеком, словенцем М. Чопом, сприяла виробленню власної позиції щодо надбань та перспектив польської й української культур у загальнослов'янському контексті.

Перші фольклористичні записи здійснені з огляду на внутрішні потреби і суб'єктивну мотивацію самого В. Залеського. У передньому слові до збірника він згадував, що коли йому довелось переїхати у місто, то він засумував за Олеськом, де проходили його дитячі роки, а втіху його меланхолії приносили “тільки пісні, що їх чув у дитинстві”. Записавши з пам'яті двадцять пісень, В. Залеський започаткував майбутню збірку. Згідно з первісним задумом “найбільшою метою збірника була власна наука”. З часом фольклористична діяльність настільки його захопила, що він почав залучати до цієї праці своїх знайомих. Важливо, що дослідник не обмежувався збором фольклорного матеріалу, а прагнув його осмислення. Результатом наукових спостережень над фольклорними піснями стали розвідки “O pieњniach ludu polskiego i ruskiego” (1827) та “O pieњniach ludu” (1831). Усвідомлення недосконалості опублікованих збірників пісень інших слов'янських народів, прагнення виробити власну класифікацію пісенного матеріалу, вирішити різноманітні питання теоретичного характеру становили основний комплекс проблем, що їх ставив перед собою Вацлав з Олеська. Вінцем фольклористичної діяльності дослідника стала збірка “Пісні галицькі” (1833), яка поділила його життя на два умовних етапи: перший - пов'язаний з активною участю у мистецькому житті Галичини, другий знаменується його частковим відходом від культурного життя, на яке В. Залеський впливав лише з огляду на свої посадові можливості. Публікація збірника назавжди закріпила за його упорядником статус “любителя та ізбирателя” (за словами К. Антонєвича) народних перлин, а тому ім'я В. Залеського у його сучасників завжди асоціювалося з фольклористичною діяльністю. У своїх мемуарах польські письменники і громадсько-культурні діячі (напр., С. Ґощинський, К. Хлендовський, З. Васілевська) відзначали насамперед активну громадську діяльність В. Залеського, який, залишаючись вірним патріотичним ідеалам, всіляко підтримував розвиток польської культури. Прихильними до В. Залеського були й українські діячі. Епістолярна спадщина українців Галичини свідчить, що вони ставилися до Вацлава з Олеська, в якому бачили захисника своєї культури, переважно з повагою та приязню. До В. Залеського, як до поціновувача народної культури, українці зверталися за підтримкою. Опікуючись діяльністю патріотичних кіл Польщі, він водночас був у пошані цісарської родини, яка вважала його освіченим та виваженим політиком.

1.2. “Суспільно-культурний контекст”. Народознавчі зацікавлення Вацлава з Олеська сформувались у період, коли у більшості слов'янських країн активізувався національно-визвольний рух, а разом з ним зародилося й зацікавлення національною літературою та народною творчістю. Іманентні потреби вивчення власного фольклору, посилені романтичними тенденціями, зумовили високу активність збирачів та популяризаторів народної словесності. Активізація збирацької діяльності на сусідніх теренах, регулярні публікації фольклорних творів і заклики “іти в народ” на шпальтах часописів, особисте замилування українською піснею та патріотичне бажання прислужитися власній культурі пробудили у В. Залеського ідею видати збірку народних пісень.

Необхідність систематизації зібраного матеріалу, осмислення фольклорного твору, його поетики, побутування і функціонування, вимагала від дослідника опрацювання наукових і науково-популярних статей та збірників пісень інших слов'янських народів. В основі фольклористичних поглядів Вацлава з Олеська лежить філософія Й. Ґ. Гердера, проте у формуванні його концепції значна заслуга належить передусім слов'янським ученим. У передмові Вацлав з Олеська покликався на праці К. Бродзінського, Я. П. Воронича, К. Гютнера, З. Доленги-Ходаковського, Й. Л. Жуковського, В. Копітара, І. Б. Раковецького, збірники М. Львова-І. Прача (1790), О. Колоти-ліна (1810), Ф. Л. Челаковського (1822, 1825, 1827), П. Й. Шафарика (1823, 1827) та В. Караджича (1823, 1824), працю Л. Голембйовського “Lud Polski, jego zwyczaje, zabobony” (1830). На теоретичній частині збірника суттєво позначилися також думки Л. Пйонткевича та Д. Зубрицького, яких упорядник з певних причин не згадав у своїй книзі.

Аналіз статей і збірників, які опрацював В. Залеський, дав підстави окреслити парадигму сформованих на той час таких теоретичних фольклористичних питань:

· систематизація та класифікація творів народної пісенності;

· ознаки фольклорного жанру як категорії;

· функціонування жанрів усної народної словесності;

· взаємозв'язок фольклору з іншими гуманітарними галузями, насамперед, художньою літературою.

Матеріали та публікації, з якими ознайомився вчений, різною мірою позначилися на змісті й характері його передмови до “Пісень галицьких”: деякі розвідки були фактично “абсорбовані”, з деяких упорядник запозичував окремі ідеї, інші вплинули лише на загальний зміст вступного слова. В. Залеський зробив спробу теоретичного поглиблення думок своїх попередників, в результаті чого з'явилися його фольклористичні статті, стали можливими участь у дискусії на сторінках альманаху “Rozmaitoњci” (1827) з приводу статті Л. Пйонткевича, рецензія “Wiadomoњci o dzieіach Јukasza Goікbiowskiego” (1832) та ґрунтовна передмова до збірника “Пісні галицькі”, яку науковці вважають етапною у розвитку слов'янської романтичної фольклористики.

У другому розділі “Збірник Вацлава з Олеська (теоретико-фольклористичний і жанрово-тематичний дискурси)”, який складається з трьох підрозділів, подано характеристику збірника, проаналізовано вступну статтю, досліджено структуру видання, його пісенний склад, охарактеризовано пісенні жанри.

2.1. “Загальна характеристика”. Збірник “Пісні галицькі” з мелодіями в опрацюванні К. Ліпінського складається з двох частин: у першій уміщено тексти польських та українських пісень з передмовою упорядника, у другій - нотний додаток до них. Збірник налічує 1496 пісень, виокремлених упорядником, з них 157 з мелодіями. За підрахунками В. Юзвенко, З. Болтарович та М. Шалати, у першій книзі 574 українських пісні, В. Коцовський вказував на 567 текстів, а О. Бодянський та Л. Цибик - на 591. За моїми підрахунками, українських пісень у збірнику 556 (+ 29 варіантів), з яких 43 піснi літературного або напівлітературного походження. Польських пісень 856 (+ 4 варіанти), з яких 28 пісень літературного походження. Розходження у підрахунках може бути спричинено: наявністю у збірнику авторських пісень, які окремі дослідники вважали народними; варіантами, які упорядник інколи подавав як окремі твори; польсько-українськими фольклорними взаємозв'язками та взаємовпливами (напр., українська гаївка “Їде Зельман” у збірнику подана польською мовою); наявністю двох чи більше пісень, які упорядник об'єднав в один текст; а також тим, що фольклорист часами дрібнив один твір на декілька окремо пронумеровані фрагменти.

Видання “Пісень галицьких” стало результатом колективної збирацької діяльності, яку розгорнув В. Залеський. У передмові до збірника упорядник зазначив: “Зі всіх сторін Галичини я отримував записи від молодих приятелів, які підтримували мої погляди”. В історії української фольклористики це повідомлення - одне з перших свідчень факту участі студентської молоді у збиранні фольклору. До збірника увійшли фольклорні матеріали М. Шашкевича, І. Вагилевича, К. Блонського, Г. Ількевича, І. Білинського та ін., а також пісенні тексти з рукописних збірників і друкованих джерел (Л. Голембйовського, Л. Пйонткевича, І. Прача, Ф. Л. Челаковського).

Відкриває збірник передмова упорядника, в якій викладено принципи укладання збірки та погляди фольклориста на презентований у ній пісенний матеріал загалом. Більшу частину книги становлять тексти народних пісень, розміщені у двох розділах. Завершальна частина збірника складається зі змісту та алфавітного покажчика. Наприкінці підраховано загальну кількість уміщених у збірці пісенних текстів. Згідно з існуючою на той час традицією, пісні збірника здебільшого не паспортизовані. Це пояснюється недостатньою концепційною оформленістю проблеми паспортизації у фольклористиці та, вочевидь, тим, що частину пісень Вацлав з Олеська знав з дитинства, тому записував їх з пам'яті і не вважав за потрібне на цьому наголошувати. Записи не датовано, але на підставі біографічних даних припускаємо, що збирацька діяльність найінтенсивніше тривала у 1820-1831 роках. Оскільки ані упорядник, ані архівні дані не дають інформації про географію фольклорних записів, тому на підставі народних текстів можемо гіпотетично означити територію записування польських та українських пісень. Пісні збірки походять з Гуцульщини, Опілля, Поділля, Покуття, Волині, Буковини, Надсяння, Малопольщі.

2.2. “Концепційні засади збірника”. Широка обізнаність автора з предметом дослідження виявилась у різноманітності питань, які він заторкнув у передмові, це передусім проблеми фольклористики (віддзеркалення менталітету і світогляду у фольклорі, зумовленість жанрових форм зовнішніми чинниками, причини розвитку і занепаду певних фольклорних жанрів, жанрова класифікація народних пісень, фольклорний естетизм, психологізм, історизм, особливості передачі фольклорного твору на письмі, цензурування й редагування народнопоетичних текстів, пісні літературного походження), літературознавства (народність у мистецтві і літературі, особливості поетики художнього і народного твору), лінгвістики (універсальність мов, використання латинки і кирилиці слов'янськими народами, правопис української мови, протиставлення “вищої” і “нижчої” мов), філософії (слов'янофільство, поетичний спосіб мислення як характерна психологічна властивість людини) тощо.

Віддаючи належне своїм попередникам, В. Залеський сформулював чимало новаторських для тогочасної фольклористики питань. Зокрема:

· запропонував власну класифікацію творів народної пісенності, здійснив номінування окремих жанрів, увів у науковий обіг “народні” терміни, порушив питання жанрології народної поезії;

· одним із перших поставив питання точної передачі пісень без авторського втручання у текст;

· окреслив проблеми варіативності у фольклорі, специфіки творення народного твору, співвідношення колективного й індивідуального у народній поезії;

· одним із перших вказав на значущість мелодії народної пісні.

Новаторською була спроба В. Залеського обґрунтувати право на існування фольклористики як окремої науки, предметом якої була б народна поезія.

Отже, передмова Вацлава з Олеська стала одним із перших теоретичних дискурсів української та польської фольклористики, у ній закладена та джерельна база, яка дала поштовх для майбутніх теоретичних узагальнень. Незважаючи на певну романтичну тенденційність, передмова стала здобутком у царині теоретичної фольклористики свого часу та окреслила шляхи для подальших досліджень.

У підрозділі 2.3. “Жанрова специфіка пісенного матеріалу” проаналізовано запропоновану Вацлавом з Олеська класифікацію пісенного фольклору та жанрове наповнення збірника.

2.3.1. “Класифікація народнопісенних жанрів”. Однією з найбільших складностей, з якою зіткнувся Вацлав з Олеська при упорядкуванні збірника, стала проблема класифікації пісенного матеріалу. Звернувшись до досвіду своїх попередників, В. Залеський не знайшов прийнятних методик для свого видання і констатував цілковиту довільність і різнобій існуючих принципів систематизації пісенних матеріалів. Розробляючи свою класифікацію народнопісенних творів, упорядник використовував різні критерії, надаючи перевагу тема-тичному, ґендерному та функціональному. Усі вміщені у збірнику пісні упорядник поділив на дві основні групи відповідно до статі виконавця: чоловічі та жіночі. У кожній групі В. Залеський виокремив кілька підгруп. Серед жіночих пісень: “пісні для урочистостей”; “пісні для обрядів і святкувань, а також пісні різних станів”; “пісні для сільських гулянь: до застілля і до танцю”; “любовні пісні, переважно думки, та інші різноманітні твори різного складу”. Поміж чоловічих пісень: “пісні, що стосуються державних подій, або власне історичнi”; “пісні, які стосуються окремих осіб”. У межах кожної групи пісні класифіковано за жанрово-тематичним принципом і функціональними ознаками. Ґендерне розмежування народних пісень підтримували й інші вчені: до Вацлава з Олеська - В. Караджич, М. Максимович, І. Кулжинський, Й. Л. Жуковський, а після нього - І. Вагилевич, М. Гоголь, П. Лукашевич, М. Костомаров, О. Бодянський, П. Куліш, Ф. Колесса та інші.

Незважаючи на несформовану на той час термінологію, Вацлав з Олеська відповідально поставився до проблеми жанрової диференціації: він доволі чітко систематизував та описав пісенні жанри, користуючись описовими поняттями (пісні, що стосуються…) або “народною термінологією”, за допомогою якої різниця між творами визначається безпосередньо носієм традиції (гаїлка, коломийка, шумка тощо). Будучи однією з перших у Галичині, ця систематизація народних пісень окреслила майбутнім науковцям низку теоретичних проблем. Ґендерна класифікація фольклорного матеріалу є актуальною і до сьогодні, зокрема з погляду виконавської концепції у фольклористиці.

2.3.2. “Обрядова пісенність”. Вдячним матеріалом для виокремлення і систематизації виявилась обрядова поезія. Класифікуючи календарно-обрядові твори, В. Залеський керувався етнографічним принципом, в основі якого лежить принцип зв'язку тексту з відповідним обрядом. Цей пласт творчості українців у збірнику представлено тільки веснянками та жниварськими піснями. З родинно-обрядових творів до збірника увійшло 148 весільних пісень з п'яти місцевостей (Станіславівщини, Жовківщини, Тернопільщини, Коломиї та Судеччини), одна хрестильна та одна поминальна пісні. Поділ родинної обрядовості на три цикли - хрестини, весілля, похорон - свідчить про намагання фольклориста об'єднати народну поезію, пов'язану з народженням, шлюбом і смертю в єдине ціле. Такий поділ міг мати і суто практичну мету: спонукати збирачів до запису творів, пов'язаних із хрестинами та смертю, оскільки порівняно з весільними піснями ці види обрядової поезії представлені найменше.

2.3.3. “Позаобрядова лірика” презентована у збірнику соціально-побутовими (кріпацькими та рекрутськими піснями, творами про вівчарство і косовицю) та історичними піснями (про турецько-татарський гніт, визвольну боротьбу українського народу проти польської шляхти в середині XVII ст., козацькі, гайдамацькі, опришківські пісні), баладами (у збірнику охоплено майже половину баладних сюжетів, які у другій половині ХХ ст. виділив О. Дей), побутовими, танцювальними піснями (краков'яки, коломийки, польки, мазурки, шумки), а також творами літературного походження (українських поетів Ю. Добриловського, С. Климовського, С. Писаревського, Т. Щербацького та польських - Ф. Карпінського, В. Ґурського, Я. Ясінського, Й. Мас-сальського).

Кількісне співвідношення пісенного матеріалу збірника різне: танцювальні твори - 56%, у т. ч. коломийок 11% від загальної кількості; лірична пісенність - 24%, у т. ч. українських творів - 15,5%; балада - 4%, у т. ч. українська частина займає 3,5%; соціально-побутові та історичні пісні - відповідно 2% та 1%; пісні літературного походження - близько 2%; нечисленою у збірнику є обрядова поезія: 10% становить родинно-обрядова лірика і лише 1% - календарно-обрядові твори. Відповідно до тенденцій романтичної фольклористики, Вацлав з Олеська робив акцент на різноманітність сюжетів. Водночас, деякі опубліковані твори представлено кількома варіантами, що свідчить про розуміння важливості кожного народного тексту. Збірник яскраво репрезентує багатство регіональної української та польської поетичної традиції. Матеріал видання засвідчує, що значна частина українських народних пісень доволі стабільна як у текстовому, так і в жанрово-тематичному складі.

У третьому розділі “Збірник Вацлава з Олеська в науково-культурному контексті ХІХ-початку ХХ століття” досліджено рецепцію збірника у слов'янському світі.

3.1. Аналітично-критична рецепція “Пісень галицьких”. Доробок Вацлава з Олеська став визначним явищем у фольклористичній науці першої половини ХІХ ст., а відтак, цілком виправданою була пильна увага до нього слов'янських науково-культурних діячів. У рецепції збірника “Пісні галицькі” можемо виділити кілька етапів:

1. 1833-1860 рр. перші рецензії та відгуки: А. Бєльовський, К. В. Вуйціцький (перший відгук), Й. Кайсевич, Й. Лозинський, В. Поль, А. Росьцішевський, К. Й. Туровський, Л. Цибик, П. Й. Шафарик (перший відгук);

2. 1833-1890 рр. аналітичні дискурси: К. В. Вуйціцький (друга рецензія), Л. Дунін, А. Дунін-Борковський, С. Кочевар, К. Слотвінський;

3. 1833-1900 рр. публікації принагідних оціночних суджень: Р. Бервінський, О. Бодянський, М. Вішнєвський, П. Гечко, Я. Головацький, М. Грабовський, Б. Дідицький, М. Закревський, К. В. Зап, Д. Зубрицький, Н. Кобринська, Я. Коллар, М. Костомаров, А. Кшижановський, Л. Лукашевич, Я. Майоркевич, М. Максимович, А. Могильницький, М. Петров, І. Срезневсь-кий, А. Фішер, М. Шашкевич;

4. 1870-1900 рр. переосмислення значення збірника у контексті нового етапу в розвитку народознавчих наук: М. Дашкевич, М. Драгоманов, О. Пипін, І. Франко, І. Ягич.

На підставі розглянутих рецензій, відгуків та аналітичних розвідок можна виокремити низку положень, спільних для всіх цих праць:

· зазначення беззаперечного новаторства та актуальності збірника;

· багатство пісенного матеріалу;

· різнобічність проблематики передмови;

· використання латинки для запису українських пісень.

Рецепцію передмови можна простежити на кількох рівнях: критично-аналітичному, естетичному та громадсько-політичному. Одразу після виходу в світ “Пісень галицьких” з'явилися доброзичливі та позитивні відгуки польських культурних діячів, згодом рецензії уже містили й критичні зауваження, загальне схвалення концепцій та змісту збірника поєднувалось у них із рекомендаційними вказівками, які переважно стосувалися питань методики упорядкування подібних фольклорних праць. Публікація “Пісень галицьких” стала одним із факторів, що сприяли формуванню національно-патріотичних настроїв у середовищі галицької інтелігенції, загостренню азбучної полеміки, спонукали до видання українських альманахів (“Вінок русинам на обжинки”, “Русалка Дністрова”), стимулювали творчу рецепцію української та польської народної пісенності. Аналіз фольклорно-критичної думки засвідчує, що діапазон оцінок збірника В. Залеського надзвичайно широкий: він варіює від докладних дискурсів до побіжних згадок, від виразно позитивних до яскраво негативних.

З часом інтерес громадськості до збірника В. Залеського поступово згас, що можна пояснити кількома факторами, передусім стрімким розвитком народознавчих наук, завдяки чому за доволі короткий відрізок часу з'явилась низка фольклорних збірників; крім того, популярність збірника “Пісні галицькі” значною мірою була зумовлена й популярністю особи його упорядника - відомого громадсько-політичного і культурного діяча, яка після його смерті швидко спала.

3.2. “Творче осмислення народнопісенних матеріалів збірника”. Рецепція фольклорної частини “Пісень галицьких” найповніше виявилась у передруках та перекладах народнопоетичних творів. Протягом ХІХ ст. уміщені в збірнику фольклорні матеріали багаторазово передруковувались (із покликами і без них) у різних виданнях, їх використовували для розробки філологічних і культурологічних питань, порівняльних студій, вони були джерельною базою для наукових досліджень. Матеріали збірника з'являлися в солідних тогочасних російських, польських і чеських часописах, перекладах слов'янськими і неслов'янськими мовами, зокрема у збірниках М. Берга, М. Закревського, А. Коціпінського, П. Лукашевича, І. Сахарова, І. Снєгірьова, К. В. Вуйціцького, З. Ґлоґера, К. Рейснера, П. Й. Шафарика та інших. Числені передруки текстових матеріалів збірника підкреслюють пильну зацікавленість західно- та східнослов'янських учених пісенністю українців та поляків, свідчать про поступ фольклористичної науки, яка починає використовувати метод компаративного аналізу для систематизації народних творів. Тексти пісень зі збірника Вацлава з Олеська зафіксовано також у рукописних матеріалах М. Білозерського, О. Бодянського, М. Гоголя, що є ознакою великої популярності народної пісенності в колах слов'янської інтелігенції.

Особливо важливим та цікавим стало творче сприйняття та опрацювання збірника, завдяки чому у слов'янському світі з'явилися переклади та переспіви українських народних пісень, зокрема українця М. Шашкевича, поляків А. Бєльовського, А. Міцкевича, Марціна Оссор'я, А. Пенькевича, В. Поля, Л. Семенського, А. Фредра, Я. Чечота, Ю. Шимановського; чехів В. Ганки, Я. П. Коубека, Й. Я. Лангера; росіянина О. Пушкіна, словака С. Халупки, словенця Станка Враза та ін., що сприяло активному зацікавленню українською культурою та її популяризації в Європі. Особливим виявом творчої рецепції стали згадки про “Пісні галицькі” у художніх творах Т. Шевченка, С. Ґощинського, А. Могильницького. Для своїх перекладів та переспівів слов'янські поети з-поміж інших жанрів надавали перевагу баладам, історичним і ліричним пісням, краков'якам. Творча трансформація фольклорних тем, сюжетів і мотивів, витворена шляхом переспівування, наслідування, стилізації та перекладів збагатила слов'янську романтичну літературу, сприяла пізнанню одного народу іншим.

ВИСНОВКИ

Результати цього дослідження дають підстави для таких висновків:

1. Розвиток польської й української науки про усну словесність, як і фольклористична діяльність Вацлава з Олеська, зумовлені тогочасним історичним контекстом і суспільно-культурним життям. Фольклористична діяльність В. Залеського припадає на перший етап становлення фольклористики періоду романтизму, коли усна словесність трактувалася з позицій слов'янського відродження, а фольклористика лише формувалася як наука. Прогресивні ідеї вченого народились у колі і під впливом однодумців: слов'янських учених, письменників, провідних громадсько-культурних діячів. Навчання у Львівському університеті, участь у гуртках „Concordia” і „Товариство об'єднаних слов'ян”, особисті знайомства з провідними культурними діячами першої половини ХІХ ст. суттєво вплинули на формування світогляду В. Залеського. Романтичне осмислення України у віршах та драматургії, творче використання українського фольклору переросло у науковий інтерес до української культури, що виявилося в публіцистичних та фольклористичних статтях дослідника.

2. Кінцевою метою фольклористичних студій Вацлава з Олеська було упорядкування корпусу галицьких народних пісень. Діяльність ученого розгорталася в організаційному та дослідницькому напрямах і здійснювалась у таких формах: особисте збирання народних текстів, залучення студентської молоді до фіксування фольклорних творів, створення кореспондентської мережі, опрацювання теоретичної бази на основі доробку слов'янських та європейських учених та зібраних народнопісенних зразків, упорядкування збірника.

3. Aналіз вступної статті до збірника “Пісні галицькі” дає підстави стверджувати, що вона стала важливим здобутком теоретичної фольклористики періоду романтизму. Вацлав з Олеська одним із перших запропонував виокремити фольклористику в окрему науку. Він сформулював низку тез, які стосувалися групування, оформлення і транслітерації текстів; наголосив на важливості дослідження народних пісень для вивчення історії розвитку народу, його мовних особливостей; одним із перших відзначив психологізм народних пісень, який фольклористи детально досліджуватимуть згодом; звернув увагу на національну специфіку українських народних пісень. Важливим методологічним принципом ученого став аналіз фольклорного твору в історичному та етнографічному контексті. Певні риси історичного підходу до фольклорного твору виявились у характеристиці жанрового складу українських і польських пісень. Теза про органічний зв'язок між народною творчістю і літературою стала базовою у його трактуванні поняття народності. Дослідник доволі чітко усвідомлював особливості цієї категорії, не обмежуючись лише “зовнішніми” ознаками. Тенденції західноєвропейського романтизму та слов'янського відродження позначилися на думках дослідника, викладених у передмові. Критичне ставлення до минулого і теперішнього Польщі, щире співчуття до простого селянина, зацікавлення його життям, побутом, творчістю було новаторським та незвичним для тогочасної польської науки. Питання про утвердження в літературі національної мови і тематики було на часі, але В. Залеський вирішував його лише з позицій польської культури. На тлі популярних ідей про загальнослов'янську єдність, ідея розмежування мов і літератур сусідніх народів була доволі дискусійною. З позиції дня сьогоднішнього окремі теорії вченого вже можна вважати неактуальними і непереконливими, проте чимало з його міркувань тепер отримали наукове обґрунтування. Спираючись на досвід В. Залеського, його публікації у тодішніх часописах і наукові висновки критиків, наступники могли чітко визначити методологію подальших досліджень. Передмова Вацлава з Олеська заклала підґрунтя теоретичних засад фольклористики, формування народознавчих понять і категорій.