Мистецька діяльність Андрія Гнатишина в контексті музичної культури ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М. В. ЛИСЕНКА

Дем'янець Ігор Йосипович

УДК 78.071.1:78.071.2:008 “ХХ”

МИСТЕЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АНДРІЯ ГНАТИШИНА

В КОНТЕКСТІ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі академічного інструментального виконавства Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України (м. Івано-Франківськ)

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Толошняк Наталія Анатоліївна, доцент кафедри музикознавства та акордеонного мистецтва Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України (м. Івано-Франківськ)

Офіційні опоненти:

член-кореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор Терещенко Алла Костянтинівна, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент Дутчак Віолетта Григорівна, завідувач кафедри народних інструментів і музичного фольклору Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України (м. Івано-Франківськ)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т. Катрич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наріжним стратегічним чинником духовного відродження України, з часу проголошення Незалежності, є системне дослідження національно-культурних надбань, в тому числі мистецької діяльності представників діаспори, чий плідний, високохудожній доробок впродовж ХХ ст. перебував під ідеологічною забороною. На межі тисячоліть державна політика України щодо відносин із закордонним українством базується на нормативно-правових конституційних актах, Національній програмі “Закордонне українство”, Законі України “Про правовий статус закордонних українців”, “Національній концепції співпраці із закордонними українцями” тощо.

Українська діаспора є важливим сегментом популяризації української культури у широкому міжнародному просторі, ефективного використання інтелектуального та духовного потенціалу нації, а також підвищення позитивного міжнародного іміджу України. Політична ситуація останніх десятиліть призвела до актуалізації культурних надбань українців, які довший час перебували поза межами своєї історичної Батьківщини.

На хвилі національно-духовного піднесення з'явилася низка наукових і науково-публіцистичних праць Я. Грицака, В. Дутчак, М. Загайкевич, В. Іванова, Л. Кияновської, О. Козаренка, П. Медведика, С. Павлишин, Л. Пархоменко, Р. Сов'яка, Ю. Ясіновського та інших авторів, що відкрили широкому загалу мистецьку діяльність видатних персоналій. Серед них видатний український композитор, диригент, педагог, музикознавець, культурно-громадський діяч - Андрій Гнатишин (1906-1995), життєтворчість якого є живим втіленням образу мистецтва, народженого національною ідеєю. Композиторська, виконавська та культуртрегерська діяльність А. Гнатишина відіграла роль потужного каталізатора пришвидшеної розбудови жанрово-стильової системи хорової музики та виконавства в українському зарубіжжі. Необхідність поглибленого вивчення та об'єктивної оцінки масштабу творчої місії А. Гнатишина, інтеграції його музикознавчої, композиторської та публіцистичної спадщини в загальноукраїнський контекст, доведенні органічного зв'язку з магістральними процесами становлення національної та європейської культури ХХ століття визначає актуальність тематики дослідження.

Регентська, диригентська, композиторська й суспільно-громадська діяльність А. Гнатишина - поряд з доробком композиторів і диригентів О. Кошиця, М. Антоновича, П. Щуровської-Россіневич та багатьох інших (звернення до церковно-музичних жанрів достатньо характерне для українських митців у діаспорі), музикологів П. Маценка, Ф. Стешка, З. Лиська, М. Антоновича, В. Завітневича, І. Соневицького та інших - відіграла винятково важливу роль у збереженні національних духовно-мистецьких пріоритетів в українському еміграційному середовищі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі академічного інструментального виконавства Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, відповідно до теми “Проблеми координації українського і світового досвіду інструментально-виконавського мистецтва: специфіка національного” (номер державної реєстрації №01060008758). Тема дисертації затверджена Вченою радою Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (протокол № 13 від 26 червня 2007 р.).

Об'єктом дослідження є музична культура Галичини та західної діаспори 30-90-х років ХХ ст.

Предметом дослідження обрано композиторську творчість та засадничі принципи диригентсько-виконавської та просвітницької діяльності А. Гнатишина. творчий диригентський гнатишин композиторський митець

Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування диригентсько-виконавської концепції та індивідуального композиторського стилю А. Гнатишина на тлі загальноєвропейських культурно-мистецьких процесів.

Окреслена мета викликала необхідність розв'язання наступних завдань:

– прослідкувати і встановити основні етапи музичних зв'язків Західної України і Австрії;

– окреслити суспільно-культурні передумови музикознавчої і композиторської діяльності митця;

– здійснити багатоплановий розгляд творчої та диригентської практики А. Гнатишина як цілісного духовно-мистецького явища;

– дослідити принципи композиторської інтерпретації культових жанрів, пов'язаних із збереженням автентичних традицій літургіки візантійського обряду;

– визначити стильову специфіку та систематизувати доробок А. Гнатишина в галузі хорового аранжування паралітургійних творів;

– здійснити аналіз творів різних жанрів з точки зору формотворення, засобів виразності, взаємодії національних та загальноєвропейських традицій, визначаючи при цьому ступінь новаторства композитора;

– визначити авторські риси фольклорних жанрів через порівняльний аналіз з обробками народних пісень композиторів-сучасників.

Ступінь дослідженості проблеми. Серед наявних публікацій, присвячених творчості А. Гнатишина, передусім, слід відзначити дослідження “Диригент і композитор Андрій Гнатишин. Матеріали до біографії” (Ред. Т. Данник. - Відень, 1994).

Надзвичайну цінність у тракті чіткого окреслення індивідуальних рис творчої особистості А. Гнатишина має листування з Й. Гошуляком, О. Гридовим, В. Луцівим, Я. Ярославенком. Значно поступається мемуарно-епістолярній літературі обсяг музикознавчих розвідок, присвячених різножанровому творчому доробку композитора.

Теоретичну базу дослідження складали фундаментальні праці з історіографії та соціології сучасних українських вчених В. Маркуся, В. Маруняка, І. Мегели, С. Наріжного, В. Трощинського, що репрезентують нову парадигму осягнення феномену діаспори як історичного і соціально-політичного явища.

Музикознавчу базу дослідження склали праці старших краян композитора (В. Витвицького, Б. Кудрика, З. Лиська, С. Людкевича), сучасних вчених (М. Загайкевич, Н. Кашкадамової, Л. Кияновської, С. Павлишин, Р. Савицького-мол., Р. Стельмащука, М. Черепанина), присвячених вивченню шляхів розвитку музичної культури Галичини та її найяскравіших представників.

Теоретичні засади музично-стильового аналізу актуалізовано автором на основі досліджень Н. Герасимової-Персидської, Н. Горюхіної, Л. Мазеля, В. Медушевського, В. Михайлова, І. Пясковського, В. Холопової, В. Цуккермана, С. Шипа.

Питання розвитку духовної та концертної хорової музики, жанрового спектру виконавських традицій в Україні та західній діаспорі ХХ століття представлено завдяки використанню дотичної літератури - М. Антоновича, О. Бенч, Н. Герасимової-Персидської, Т. Гусарчук, Л. Кияновської, Л. Корній, Н. Костюк, С. Людкевича, П. Маценко, Л. Пархоменко, А. Терещенко, О. Шевчук, М. Юрченка, Ю. Ясіновського.

У ділянці фольклористики, жанрової специфікації фольклору в ХХ ст. дисертант керувався теоретичними концепціями С. Грици, А. Іваницького, К. Квітки, Ф. Колесси, І. Ляшенка, Б. Фільц, Л. Ященка.

Матеріалом дисертаційного дослідження є композиторський доробок А. Гнатишина, друковані та копійовані з рукописів твори, листи, публіцистичні праці. Максимально охоплено доступні культурологічні та історіографічні джерела, вітчизняна та зарубіжна музична критика, присвячена артистичній діяльності А. Гнатишина.

Методологічні засади дослідження випливають зі специфіки поставлених завдань та стану розробленості проблеми. Застосовувалися фундаментальні загальнонаукові та галузеві методологічні принципи з наголосом на джерельному. Опора на принцип діалектичного взаємозв'язку загальноісторичного та персонологічного дозволила відтворити процес професійного становлення видатного українського музиканта через багатоаспектну взаємодію об'єкта і предмета дослідження. Дисертаційне дослідження позиціонується як гуманітарне, що виявляє конкретні факти через докладне опрацювання широкого корпусу документальних матеріалів.

У дисертаційній роботі застосовувалися наступні методи дослідження:

- аналітичний - у вивченні історичної, культурологічної, мистецтвознавчої

літератури з даної проблеми;

– ретроспективний та конкретно-історичний метод - при реконструкції етапів мистецької діяльності української імміграційної громади в Австрії;

– системно-діяльний метод дозволив обґрунтовувати категорії предметної діяльності людини як представника певної соціальної групи - діаспори;

– аксіологічний метод виявив систему переважаючих смислів щодо способу буття і поведінки персоніфікованих репрезентантів діаспорної суспільної групи;

– компаративний метод, застосований у тракті вияву, зіставленні національної та інонаціональної традиції у творчому доробку представника української діаспори:

– музикознавчий метод, спрямований на аналіз і характеристику системи виражальних засобів музичних творів А. Гнатишина на жанровому, композиційному та стильовому рівнях.

Розгляд мистецької діяльності Гнатишина збагачує існуючу уяву про значення його праці для поступу національного та європейського хорового виконавства.

Наукова новизна дослідження полягає в:

– системному дослідженні композиторської та публіцистично-епістолярної спадщини, диригентсько-виконавської і просвітницької діяльності А. Гнатишина в контексті української музичної культури ХХ століття;

– введенні до наукового обігу нових архівних документів, залученні значної бази матеріалів тогочасної періодики для розширення та збагачення знань про особистість та творчу діяльність знаного композитора;

– актуалізації культуротворчої місії митця на різних етапах розвитку українського хорового мистецтва західної діаспори;

– виявленні принципів інтерпретації культових жанрів, пов'язаних із збереженням автентичних традицій української церкви;

– визначенні своєрідності композиторського доробку А. Гнатишина, яка полягає у його винятковій ужитковій значимості для аматорської та професійної світської і церковної практики.

Практичне та теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні та розширенні існуючих у вітчизняному музикознавстві знань про мистецькі процеси, що характеризують музичну культуру Західної України першої третини ХХ століття та західної діаспори другої половини ХХ століття. Теоретичні положення та здобутий фактологічний матеріал сприятиме більш рельєфному окресленню індивідуальних рис творчої постаті А. Гнатишина у нових навчально-методичних посібниках з історії хорової культури України, а також при висвітленні діяльності хорових колективів, до репертуару яких входять твори композитора. Результати дослідження можуть бути рекомендованими для використання у науково-дослідній і викладацькій діяльності, у матеріалах навчальних курсів “Хорознавство”, “Регентознавство”, “Аналіз хорових творів” студентів вищих мистецьких завладів; для розробки спецкурсів і спецсемінарів з теорії та історії української культури, диригентсько-виконавського мистецтва, зокрема в українському зарубіжжі.

Автором дисертації відредаговані та опубліковані репертуарні збірники творів Андрія Гнатишина: “Архиєрейська Служба Божа” (2001), “Таїнство подружжя” (2004), “Христос Воскрес” (2005), “Божественна Літургія” (2005), “Українська коляда” (2007), акафіст “Слава Богу за все” (2008), “Молебень до Пресвятої Богородиці” (2009), “Молебень до Христа Чоловіколюбця” (2009) “Панахида” (2009). Під керівництвом дисертанта з хором “Cantemus” церкви Царя Христа монастиря о. Василіян УГКЦ (м. Івано-Франківськ) записані та випущені компакт-диски духовних композицій А.Гнатишина: “Божественна літургія” (2003), “Духовні пісні”(2004), “Українське Різдво” (2005), “Акафіст “Слава Богу за все” (2009), “Молебень до Пресвятої Богородиці” та “Молебень до Христа Чоловіколюбця” (2009). Друковані та аудіо-матеріали можуть використовуватися у навчально-виконавській практиці мистецьких закладів та у репертуарі аматорських та професійних хорових колективів, що сприятиме популяризації творчої спадщини композитора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження викладено у доповідях та повідомленнях на Міжнародних наукових конференціях: “Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів” (м. Київ, 18-19 грудня 2006 р.), “Духовна музика в контексті сучасного хорового виконавства” (Кременець, 10 травня 2008 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій” (м. Київ, 21-22 грудня 2006 р.); “Культуротворча парадигма українського націєтворення” (м. Івано-Франківськ, 7-8 квітня 2007 р.); “Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (м. Київ, 15-19 листопада 2005 р.); “Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти” (м. Івано-Франківськ, 7-8 червня 2007 р.), “Видатні постаті науки, культури і освіти України” (Київ, 30-31 жовтня 2008 р.); “Культурно-мистецькі здобутки українського зарубіжжя” (м. Івано-Франківськ, 18-19 червня 2009 р.); засіданні Музикознавчої комісії Наукового Товариства ім.Т.Шевченка (м. Львів, 20 березня 2008 р.); звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ 20-22 березня 2005, 26-30 березня 2006 рр.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у 9 одноосібних публікаціях, з них 5 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Обсяг основного тексту - 188 сторінок, список використаних джерел - 410 позицій, загальний обсяг дисертації - 345 ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь розробленості досліджуваного кола проблематики, формулюються мета та основні завдання дослідження, викладаються методологічні засади, визначається об'єкт та предмет, розкривається наукова новизна отриманих результатів, теоретичне та практичне значення, форми апробації матеріалів та публікації.

Розділ 1. “Мистецька діяльність Андрія Гнатишина у науково-теоретичних студіях” присвячено аналізу історіографії досліджуваної проблеми.

У підрозділі 1.1. “Історіографічний огляд стану опрацювання проблеми та джерельна база дослідження” репрезентуються праці, присвячені формуванню українського зарубіжжя; особливостям культурно-мистецького життя українців в Австрії ХХ ст.; україно-австрійським музичним зв'язкам означеного періоду; ролі церкви св. Варвари у Відні у площині збереження української тотожності; духовній музиці як об'єкту богословських та музикознавчих досліджень; постаті А. Гнатишина у просторі духовної культури української діаспори; збереженню та популяризації спадщини композитора у Західній Європі та в Україні. Огляд наукової літератури з проблем мистецької діяльності А. Гнатишина в контексті музичної культури ХХ століття дає підстави стверджувати, що подібна наукова царина в українському мистецтвознавстві досліджується вперше. Напрацювання українських вчених мають фрагментарний характер, відтак послідовне вивчення широкого спектру порушених проблем обґрунтовується як вельми актуальне та своєчасне.

У підрозділі 1.2. “Основні етапи формування українсько-австрійських музичних зв'язків: історичний дискурс” порушуються питання історичної динаміки взаємозв'язків української та австрійської музичних культур. Починаючи від ХVІІІ сторіччя і завершуючи сьогоденням, столиця Австрії була містом, де перетиналися творчі шляхи представників різних європейських культур. На тривалий час у Відні оселяється Д. Бортнянський. Після приєднання Галичини, Волині, Буковини і Закарпаття до імперії Габсбургів (1772-1774 рр.) Відень перетворюється у центр політичного та культурного життя цих регіонів. Власне тоді (1775 р.) в австрійській столиці був заснований Barbareum - греко-католицький ліцей, у якому особливе значення приділялося музичній освіті. Греко-католицькій громаді було передано церкву св. Варвари (засновану у 1775 р.), навколо якої тривалий час гуртувалися кращі представники української громади. З Віднем пов'язана творча, виконавська та педагогічна діяльність ряду видатних українських діячів. Серед них - випускник класу А. Слядека у консерваторії Галицького музичного товариства у Львові та у Ю. Кленґеля у Ляйпціґській консерваторії Б. Бережницький, Перемишльський єпископ І. Снігурський (1784-1847) - один з найпрогресивніших галицьких церковних діячів ХІХ ст. Його прихожани - українці-галичани, які з різних причин перебували у Відні, мали можливість познайомитися з творчістю Д. Бортнянського та М. Березовського, а згодом стали популяризаторами їх творчості в Галичині. Невдовзі, у хорових концертах дяко-учительського інституту, організованого в Перемишлі (1818) з ініціативи І. Снігурського, виконувались твори Й. Гайдна, В. А. Моцарта та їх сучасників. Австрійські музиканти відіграють важливу роль у мистецькому житті України початку ХІХ ст., зокрема, західного регіону. Окрім гастрольних виступів, вони у творчому сенсі були співпричетними до формування бідермаєру в Галичині. З 1826 по 1928 рр. у Львові починає діяти філія віденського “Товариства святої Цецилії”, організатором і керівником якого став Ф. К. Моцарт - учень Й. Гайдна, Г. Й. Фоглера, А. Сальєрі та Й. Н. Гуммеля, концертуючий виконавець і педагог, який протягом 30-ти років (1808-1838 рр.) працював у Львові. Крім того активізується діяльність “Товариства друзів музики” (“Verein der Musikfreunden” - 1834), з 1838 р. воно змінило назву на “Галицьке Музичне Товариство” (1838-1858 рр.). Його першим директором став Й. Рукгабер, членами були Й. Х. Кесслер - концертуючий піаніст, композитор, педагог, Є. Мандичевський (1857-1929) - композитор, вчений-музикознавець, диригент та педагог. Окрім територіальних осередків невдовзі формуються емігрантські товариства, до яких належить Спілка українських науковців, літераторів і митців (СУНЛМ) з центром у Зальцбургу. Ретельно відновлюючи перебіг основних подій, що складають ґрунт українсько-австрійських музичних взаємовідносин, виділено наступні хронологічні етапи:

1 період - свобода доступу до наукової і творчої діяльності українців в умовах іноземного панування, утворення ряду громадських, освітніх, мистецьких товариств та навчальних установ, які мають яскраво національне спрямування. І. Снігурський, А. Вахнянин, Є. Гушалевич, Є. Мандичевський, І. Воробкевич, О. Бережницький вдосконалювали музичну освіту у Відні, де загалом налічується 800-900 українців (русинів);

2 період - розпад імперії Габсбургів (1867-1918 рр.), утворення національно самостійних держав, активізація культурних взаємовпливів, зростання представництва українського студентства у консерваторії та університеті Відня;

3 період - міжвоєнне двадцятиліття - зростання чисельності української еміграції та її консолідація у Відні для розвитку національного музичного мистецтва; численні акції громадських товариств “Родина”, “Громада”, “Єдність”, українського католицького братства св. Варвари;

4 період - роки другої світової війни та повоєнне п'ятиліття - збагачення складу української еміграції вихідцями з Наддніпрянської України, що зумовлює розширення репертуару та виконавських ресурсів, виникнення оперних, балетних, оркестрових колективів, інтенсифікація концертно-гастрольного життя, налагодження педагогічно-виховної роботи в численних осередках емігрантів, їх централізація, професіоналізація та координація, об'єднання української громади національною ідеєю засобами музичного мистецтва, широке висвітлення мистецьких подій у національній емігрантській періодиці. Починаючи з 1948 року спостерігається заповільнення мистецьких ініціатив, знекровлення творчих сил через інтенсивні процеси переміщення центрів еміграції до Німеччини, а згодом Канади, США, Бельгії, Англії. Усі ці події склали зміст і мету діяльності музичного українства у зарубіжжі.

Розділ 2. “Збагачення традицій українського хорового виконавства мистецькою практикою Андрія Гнатишина” порушує широкий спектр аспектів розвою хорової культури української діаспори і роль у цьому процесі А. Гнатишина.

У підрозділі 2.1. “Андрій Гнатишин - музично-громадський діяч та диригент” постать видатного музиканта вписується в історію вітчизняної та світової музичної культури ХХ століття з акцентом на універсалізмі його мистецьких амплуа як хорового диригента, композитора та педагога з домінуванням провідної - диригентської. Вказується, що серед його наставників, окрім С. Людкевича, Г. Левицької, Н. Нижанківського, фігурує постать музиколога і композитора Б. Кудрика - випускника Львівського та Віденського університетів, під проводом якого А. Гнатишин опановував закони гармонії і контрапункту. Відзначається доленосна роль першого диригентського успіху А. Гнатишина у Ремісничій палаті Львова на урочистій академії на честь митрополита Андрея Шептицького, який нагородив юного музиканта стипендією для навчання у Новій Віденській консерваторії.

У Відні молодий музикант поринає в активне культурно-громадське життя. Будучи студентом, він очолив чоловічий хор Української Греко-Католицької церкви св. Варвари у Відні (від 1931 р.) Діяльність хору була пов'язана не тільки з проведенням богослужебного обряду, який на думку А. Гнатишини тісно “зв'язаний з нашим (українським) хоровим мистецтвом”, але й з виступами в концертних залах на тематичних концертах, ювілейних імпрезах, академія на честь видатних діячів мистецтва, історичних героїв.

Його практична діяльність пов'язана з аматорськими та церковними хорами, що зумовило і виробило у композитора віртуозне уміння влучно користуватися доступними в опануванні прийомами для створення художнього результату, вибір виразових засобів, особливості викладу, зручність голосоведення, жанрові орієнтири. Протягом 1943 року А. Гнатишин при підтримці членів Українського Національного Об'єднання і Українського академічного товариства “Січ” у Відні ставить оперу “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського.

Будучи членом Спілки композиторів та музичних видавців Австрії, декілька разів на рік музикант організовує авторські вечори. З 1951 по 1955 рр. митець керує хором у сербській церкві св. Сави і Російській Православній Церкві св. Миколая. А. Гнатишин ставив перед виконавцями визначні просвітницькі завдання, які полягали в ознайомленні слухачів з українською народною й професійною музикою, проведенні Служб Божих по різних церквах. Активна концертна діяльність хорового колективу спричинилася до необхідності зафіксувати “живе” виконання української класики, народних пісень і авторських композицій.

Подвижницька праця, організаторські здібності, одержимість виконавців і талант диригента були відзначені президентом Австрії. Знаменним для хорового колективу став сторічний ювілей канонізації архієпископа Полоцького, якого папа Пій ІХ проголосив святим Вселенської церкви. Творчий колектив під керівництвом А. Гнатишина активно виявив себе у святкуванні 100-річного ювілею Українського товариства “Січ”, яке відбулося 7 грудня 1968 року у великому залі Віденської консерваторії. З метою популяризації українських пісень український хор записав на радіо “Коляди слов'янських народів” (українські, польські, словацькі, чеські, болгарські, сербські та хорватські) в обробці А. Гнатишина. Особливим успіхом відзначилися святкові концерти хору в рамках Віденського фестивалю (1979 та 1983 рр.), присвячені Т. Шевченкові та 300-річчю звільнення Відня від турецької облоги. Знаковою подією стала подорож українського хору у Рим і виконання перед Папою Іваном Павлом ІІ на площі св. Петра пісні “Реве та стогне Дніпр широкий”. Твори композитора виконувалися колективами Голландії, Великобританії, Австрії, Італії, США. В останні роки життя А. Гнатишин виступав з авторськими концертами як диригент у Клівленді, Детройті, Чикаго, Філадельфії, Нью-Йорку, Едмонтоні, Торонто, а також у себе на Батьківщині - Львові, Києві.

Констатується, що А. Гнатишин з початку 30-х років ХХ століття впродовж семи десятиліть, будучи одним з найвизначніших музично-громадських діячів української західної діаспори, виступав як:

– організатор і диригент фестивалів українських мистецьких сил зарубіжжя, урочистостей з нагоди святкування визначних історичних дат українського народу, ювілейних імпрез;

– ревний охоронець української духовної хорової спадщини, традицій української греко-католицької церкви;

– інтерпретатор, першовідкривач та пропагандист багатьох хорових творів вітчизняних композиторів не лише в українському, але й іносередовищах;

– фольклорист, який багато уваги приділяв обробці української народної пісні, зберігав і пропагував стрілецьку та повстанську пісні;

– організатор циклу передач на радіо, телебаченні, записів хорових творів на платівках, дисках, що стали “золотим фондом” української вокально-хорової спадщини;

– митець-педагог-патріот, що піклувався про естетичне та патріотичне виховання української молоді.

Завдяки його наполегливому самовідданому служінню українському хоровому мистецтву хор церкви святої Варвари у Відні став центром української культури не лише Австрії, але й усього українського зарубіжжя.

У підрозділі 2.2. “Публіцистична та епістолярна спадщина Андрія Гнатишина” зосереджується увага на просвітницькій діяльності українського митця, спрямованої на висвітлення подій великого громадського і мистецького значення, а також широкого кола проблем регіонального культуротворення, що впливають на рівень суспільної свідомості. Виступи А. Гнатишина на шпальтах періодичної преси слугують зразками критичного ставлення автора до проблем суспільного значення західної діаспори 40-80-х років ХХ ст., індивідуальності та виконавської майстерності її кращих представників.

Акцентується цінність епістолярної спадщини А. Гнатишина у тракті чіткого окреслення рис його творчої особистості. Завдяки наполегливій праці музикознавців вийшли друком листування митця з Я. Ярославенком, О. Гридовим, Й. Гошуляком та В. Луцівим. Інформативна сила цих епістоляріїв є вагомою для розуміння тогочасних реалій життя українських митців поза межами батьківщини. Крізь призму широкого спектру спостережень дописувач фіксує перебіг подій, відтворює картину розвитку музичного мистецтва в західній діаспорі; узагальнює враження від співпраці з відомими особистостями; демонструє своє ставлення до творчості колег; висловлюється про сутність патріотизму.

Розділ 3. “Духовні композиції Андрія Гнатишина в контексті української культової творчості другої половини XX ст.” присвячено розгляду індивідуального трактування провідного жанру сукупної творчої спадщини композитора.

У підрозділ 3.1. “Культурно-мистецьке середовище та історичні передумови літургійної творчості А. Гнатишина” констатується, що у формуванні оригінального церковно-музичного стилю А. Гнатишина важливу роль відіграли: юнацькі враження, сформовані в період навчання в гімназії та поглиблені під час вивчення теології у Львівській Богословській Академії (1928р.); практичні потреби розвитку української церковної творчості (диригентські курси, хорові конкурси, видання співаників з уніфікованими музичними текстами), участь українських емігрантів у активному обговоренні історичних перспектив розвитку української церковної музики; гастрольні виступи “Української Республіканської Капели” під орудою О. Кошиця тощо.

Окреслено проблему витоків та інспірацій розбудови системи сакральних жанрів композитора, чисельність яких є вельми солідною. Це 12 Служб Божих, Молебні до св. Володимира Великого для чол. хору (1981р.), до Пресвятої Богородиці і до Христа Чоловіколюбця, Утреня (1969р.), збірка церковних пісень “Богородиці на славу” (1974р.), “Українські церковні пісні на всі свята” для мішаного хору (1986р.), збірка українських, чеських та польських колядок “Коляди” для мішаного хору в чотирьох зошитах (1958-1960рр.); ораторія “Рука Івана Дамаскіна” на сл. І. Франка, кантата “Хрещення України”. Зазначається, що вплив сакральної тематики простежується у інших жанрових галузях, зокрема, у фортепіанному тріо і п'єсі для віолончелі “Коляда”; оркестровій п'єсі “Моє село”.

Констатується, що саме галицькі церковні традиції спричинили достатньо тривале обмеження виконавського процесу чоловічим складом хору. Саме для нього А. Гнатишиним написано “Божественна Літургія до Господа нашого Ісуса Христа” (1938 р. ), дві “Служби Божі” (1942 р.), Народна “Служба Божа” на основі галицького розспіву (1942 р.), та “Служба Божа” (1950 р.) - замовлення від чикагської парафії. Згодом чоловічий склад визначить тембровий колорит “Молебня до св. Володимира Великого” (1981р.). Підкреслюється, що автор не прагне відмежуватися від церковних традицій ХІХ століття - часу домінування російських музичних пріоритетів, а трактує їх як один з шляхів збагачення національної релігійної творчості.

На основі піснеспівів “Ірмологіону” І. Бокшая (“Простопініє”, Ужгород, 1906р.) А. Гнатишин створює Літургію (1962р.), досвід якої відтвориться у наступних “самолівкових” Літургіях. У 1965 р. компонується “Служба Божа” для мішаного хору з додатками на великі свята і в час Посту, а 1966 р. реалізується вельми оригінальна “Служба Божа” для дитячого хору. Тоді ж відновлюється регентська діяльність А. Гнатишина у праці з хором при греко-католицькій церкві у Берліні, для якого створюються піснеспіви “Христос воскрес” і “Богородице Діво”.

Наприкінці творчого шляху упродовж 1980-х років композитор пише високохудожні, стилістично складні і розраховані на виконання потужних колективів дві “Служби Божі” для мішаного хору - (Соль-мажор 1980 р.) та присвячену А. Шептицькому (1984 р.). Своєрідним підсумком мистецьких пошуків у сфері втілення духовної тематики у світських жанрах стала кантата “Рука Івана Дамаскина” (сл. І. Франка; прем'єра - Торонто, листопад 1989р.) 

Спеціально підкреслюється вагомість унікальних проектів, здійснених А. Гнатишиним в царині церковного виконавства, зокрема, запис “Української Утрені” (1970р.), до якої увійшли 9 творів А. Веделя у аранжуванні митця. Наприкінці 1970-х під орудою диригента були записані дві платівки: “Свята Літургія” (3 вересня 1979р.) та “Різдво Христове в українських колядках” (1980р.), куди увійшли рідкісні зразки літургійної та паралітургійної пісенності - “Над ріками Вавилону”, “Преклони, Господи, ухо Твоє”, “Божественноє сіє і всечесноє” А. Веделя; “Богородице, до Тебе прибігаємо”, “Під Твою милість”, “Як же Ти, славний Боже” Д. Бортнянського; також - “Чи Ти мене, Боже, забуваєш”, “Тебе поєм”, “Отче наш” А. Гнатишина. Невдовзі фонозаписи утворили серію “Українські релігійні пісні”, до якої згодом додалися також касети “Величаєм Тя, Пресвята Богородице” (Ч. 37), “Воскресні пісні і гімни” (Ч. 49), “Велика вечірня в українському обряді” (Ч. 50).

Підрозділ 3.2. “Служба Божа” з додатками на великі свята і час Посту”: концертність як чинник розкриття сакральної змістовності жанру” розкриває сферу впливу секулярних чинників на естетику літургійних жанрів у творчості А. Гнатишина. У цьому сенсі можна констатувати факт утворення “концертного” напрямку, до якого належить чотириголосна “Служба Божа” з додатками на великі свята і час Посту (1965 р.). Мова тексту Літургії - українська; тематичний матеріал виразно виявляє декілька стилістичних опор: псалмодіювання, антифонність, колористика. Ладогармонічний план свідчить про врахування композитором як теситурних можливостей діапазонів і тембрів хорових голосів, так і забарвленості тональних співставлень (домінування дієзної сфери) у виконанні та сприйнятті окремих частин Служби.

Розспівність забезпечує оновлення матеріалу і утверджує нову стилістичну опору в “Єдинородному”, забезпечуючи семантичне зіставлення частин. У авторській інтерпретації тексту молитви зіставляються різні емоційно-психологічні нюанси - ліричність, стримане нагнітання напруги і навіть драматизм. При цьому композитор щедро використовує різноманітні типи інтонаційно-фактурного розвитку, зіставляючи у тексті прийоми гетерофонного і гармонічного багатоголосся. Хорова фактура хорального типу, який “розцвічується” введенням терцових паралелізмів, що нагадують традиції співу кантів. Відтак можна говорити про синтез ознак галицької ліричної пісенності та різних типів (імітаційної та підголоскової) поліфонії.