Соната в творчості М.К. Метнера як віддзеркалення ідейно-художньої концепції композитора

“Трагічна” соната, що замикає другий цикл “Забутих мотивів”, ор.39, є одночасною і продовжує в метнерівській творчості лінію “малих” сонат. Цей твір відображає вплив жанру фортепіанної мініатюри, що простежується в структурних особливостях, пов'язаних з принципами варіаційного розвитку як носія пісенного почину. Своєрідними варіаціями на тему ГП предстають дві теми ПП і тема ЗП в експозиції, що вказує на прийом моно-висловлювання, що лежить в основі сонати. Тяжіння до мініатюризації особливо помітне в скороченій динамізованій репризі. Соната-ідилія стверджує двочастинний сонатний цикл, де перша частина - “Пастораль” - виступає в ролі образно-смислового вступу до другої частини, власне сонатного allegro, на зразок музичного епіграфа. Реалізація заявленої ідеї природної гармонії і життєвої безтурботності досягається як зверненням до світлої фоніки G-dur, так і особливостями формобудови. Невитіюватість початкових мотивів, переважання легатного звуковидобування, “проростання” інтонацій, переплетіння провідних мелодійних ліній удають природу, яка творить, втілюють метнерівський принцип спокою-споглядання, який врівноважується рухом-дією. На макрорівні сонати це обумовлює появу дієвої другої частини, яка опиняється на перетині двох композиційних функцій початкової і заключної частин сонатного циклу.

В дилогії сонат ор.53 принцип компенсаторності реалізується в образній і структурній площинах: чотирьохчастинному циклу “Романтичної” сонати, підкреслено тяжіючому до злитності, безперервності розвитку, відповідає розгорнене allegro одночасної “Грозової”. “Романтична” соната демонструє співіснування різних музичних жанрів при головуючому положенні сонатних принципів. Винесені автором в підзаголовки частин назви скоріше заперечують сонатну форму, ніж претендують на неї (“Романс”, “Скерцо”, “Роздум” і “Фінал”), а типове сонатне allegro відсутнє. Разом з тим, в кожній з частин присутні ознаки сонатності: наявність елементів экспозиційності, розробковості і репризності, необхідної конфліктності, зіставлення, характерних особливостей тонального плану і методів тематичного розвитку. Принципи побудови сонатної форми з'єднуються із закономірностями, як простих форм, так і рондальності, концентричності, арочності. Відмінною рисою “Грозової” сонати є введення в розробку дієвої фуги, побудованої на синтетичній темі, що вбирає весь тематичний матеріал експозиції. З одного боку, поява фуги обумовлена заявленою образною сферою твору, з іншою - її синтетична тема-“вождь” виступає “загальним знаменником”, який забезпечує однорідність звукообразів, що обираються автором.

В підрозділі 4.3. “Сонати-гібриди як віддзеркалення жанрового пошуку” аналізуються Соната-елегія, ор.11 №2, Соната-казка, ор.25 №1, Соната-балада, ор.27 і Соната-спомин, ор.38 №1. Про присутність жанру елегії в Сонаті ор.11 №2 свідчить використовування типових “елегійних” інтонем в побудові основних тем-образів; звернення до гармонійних оборотів, що відтворюють алюзію ностальгічної атмосфери, та до регулярної, переважно напівтактової, гармонійної пульсації; створення в експозиційному розділі контурів quasi-строфічної форми як віддзеркалення пісенних коренів елегійного жанру; тяжіння до мініатюризації форми.

Жанр казки привертає Метнера комплексом художніх засобів, що становлять суть сонатності як такої. В казці є відправне зіставлення (“свій” добрий світ - “чужий”, злий), наявність контрастних образних планів (герой, шкідник, дарувальник), розвиток за принципом суперечності (наявність казкових ходів), ідея спорідненості, яка забезпечує зв'язуємість тем-персонажів, ідея замкнутого, кругового часу, яка дозволяє музичну ситуацію згорнути або розвернути, спираючись на принцип нанизування мотивів.

Звернення до жанру балади як засобу оновлення сонатного жанру відображає прагнення музиканта наслідувати експериментаторському духу початку ХХ сторіччя, але водночас не суперечити власній системі цінностей. Баладна трьохстрофічність і рефренність органічно поєднуються композитором з трьохфазністю, яка є властивою сонатній формі. Функцію рефрену і обрамлення кожної “строфи” в І частині і Фіналі виконує тема ГП; алюзія строфічності виявляється і в повільній Інтродукції, вона виникає завдяки триразовій появі основної теми у хоральному оформленні, яке впізнається. Враховуючи приховану поетичну програму, полярні образні характеристики добра і зла, піднесеного і низовинного, божественного і людського втілюються в музиці через звернення як до барокових риторичних фігур, різноманітних поліфонічних засобів, сталої фактурної семантики (введення хоралу), так і до типово романтичних способів поводження із звуковою матерією, що обумовлене синтезуючим типом мислення композитора.

Реконструкція алгоритму спомину виявляється в циклі “Забутих мотивів” ор.38. Соната-спомин виступає своєрідним вступом, entrйe, що готує появу початкових пра-жанрів (відповідно до метнерівської концепції) і створює ілюзію занурення свідомості в певний медитативний стан, близький до гіпнозу; це дозволяє викликати забуті спогади. Будучи знайомим з ідеями психоаналізу і особисто з К.Г. Юнгом, композитор відтворює засобами музичної мови феномен спомину. Його алгоритм, помічений З.Фрейдом при лікуванні хворих, страждаючих розладами психіки, говорить про те, що ланцюг спогадів відновлюється в пам'яті в хронологічній послідовності в зворотному порядку. Це аргументує появу трьох тем ПП і особливості тональної організації циклу. Ідея круга виступає носієм образу нескінченних коридорів часу.

В ролі “магніту”, що забезпечує єдність композиції, постають авторські стрижневі ідеї, які нерідко розширюють межі власне музичного мистецтва, збагачуючи його досягненнями з суміжних областей знань, зокрема літератури, філософії і психології. Наведені аналізи сприяють усвідомленню еволюції композиторського мислення та виявленню її лінійного та спиралеподібного характеру.

У Висновках підводяться підсумки дослідження, вказуються його перспективи. Описана філософія музики Метнера пояснює стійкість його творчої позиції, дозволяє визначити ті впливи, які зумовили формування художнього світогляду музиканта, і аргументує композиторський інтерес до сонати, як жанру, так і форми, що виступає ідеальною звуковою моделлю для реалізації заявлених художньо-естетичних ідей. Запропонована нова періодизація спадщини Метнера демонструє специфіку творчого процесу композитора, відображає його своєрідний алгоритм; виведена типологія сонат демонструє спрямованість авторських пошуків. Перевага синтезуючого типу мислення доводиться наданими аналізами, на базі яких виділяються стрижневі ідеї тріадності, Urpflanze і симетрії.

Сформульована на основі “Музи і моди” філософія музики Метнера відкриває можливість для нової оцінки поглядів музиканта на роботу піаніста: ідея попереднього споглядання переосмислюється в уміння формувати звук внутрішнім слухом до його видобування; закон тяжіння різноманітності в єдність трансформується в знаходження осі руху в посадці, виборі аплікатури, технічних прийомах, динамічних і метроритмічних відтінках і т.п.; принцип рівноваги обертається “вправою в контрастах”. Відповідно до власних переконань музикант вибудовує не тільки композиторську, але і виконавсько-педагогічну діяльність.

Ідейно-художня концепція Метнера виступає авторським рішенням кризової ситуації в мистецтві кінця ХІХ - початку ХХ століть. Окреслене проблемне поле вказує на перспективи подальших дослідницьких розробок. Вартою уваги виявляється паралель М. Метнер - А. Веберн: осмислюючи естетичні позиції власної творчості, композитори оперують ідентичними термінами (закони, смисли музики, зрозумілість музичної мови, взаємозв'язок всіх його елементів, співвідношення форми і змісту). Проте, якщо Веберн прагне втілити вічно незмінний смисл, користуючись новими нетональними музичними засобами, то Метнер відстоює священні незмінні межі тональності, вважаючи, що кардинальна зміна існуючих засобів вираження призведе до втрати сенсу взагалі. Не менш цікавою виявляється і співзвучність фундаментальних положень філософії музики Метнера концепції ритму О. Мессіана. Метнерівська ідея “множини, що тяжіє в єдність” як провідний фактор створення повноцінного художнього твору “просвічує” в тяжінні, за Мессіаном, різноманітності “конкретних” часів в єдиний “абстрактний” Час. Схожими постають і звернення композиторів до повторюваності (Метнер) = періодичності (Мессіан), принципу рівноваги у взаємодії основних пар-корелятів. Правомірність подібного зіставлення підтверджується фактами з біографії композиторів: Мессіан був учнем французького органіста М. Дюпре, який перебував в активному листуванні з Метнером. Виведені Метнером принципи, перенесені в іншу нетональну систему, продовжують діяти, управляти організацією звукової матерії, що підтверджує універсальність запропонованої в “Музі і моді” концепції та дозволяє використовувати її як один з методів збагнення різних художніх явищ.

1. Підпорінова К.В. Композиційно-драматургічний профіль сонатної тріади ор. 11 M.К. Метнера // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Збірник наукових праць. - Вип.15. - Х.: ХДУМ, 2005. - С. 165-173.

2. Подпоринова Е. Диалог традиций в творчестве Н.К. Метнера (на примере ранних сочинений - ор. 1-5) // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. - Вип.51: Питання організації художньої цілісності музичного твору. Збірка статей. - К.: НМАУ, 2005. - С. 225-232.

3. Подпоринова Е. Н. Метнер и А. Веберн: парадоксы музыкального мышления // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. - Вип.59: Смислові засади музичної творчості. Збірка статей. - К.: НМАУ, 2006. - С. 141-149.

4. Подпоринова Е. В. Гете и Н.Метнер: к проблеме художественного универсализма (по материалам философско-литературного наследия) // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Збірник наукових праць. - Вип.16. - Х.: ХДУМ, 2005. - С. 142-152.

5. Подпоринова Е.В. Структурно-тематические особенности скрипичных сонат Н.К. Метнера // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Зб. наук. пр. / За ред. Даниленка В.Я. - Х.: ХДАДМ, 2006. - № 8. - С. 109-120.

6. Подпоринова Е.В. “Муза и мода” Н.Метнера как отражение авторской философии музыки // Педагогічні умови формування професійної спрямованості майбутніх фахівців. - Х.: Стиль Іздат, 2007. - С. 207-221.

7. Подпоринова Е.В. Алгоритм воспоминания в Сонате-Reminiscenze Н.Метнера // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Зб. наук. пр. / За ред. Даниленка В.Я. - Х.: ХДАДМ, 2007. - № 10. - С. 99-108.

8. Підпорінова К. Вплив символізму на творчість M.К. Метнера // Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців. Матеріали V Всеукраїнської науково-творчої конференції студентів та аспірантів. - Х.: ХДУМ, 2005. - С. 10-11.

9. Підпорінова К. Творча особистість М. Метнера в контексті художніх ідей перших десятиліть ХХ сторіччя // Молоді музикознавці України. Тези VIII Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - К.: КДВМУ, 2006. - С. 64-66.

АНОТАЦІЇ

Підпорінова К.В. Соната в творчості М.К. Метнера як віддзеркалення ідейно-художньої концепції композитора. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2008.

Дисертацію присвячено осмисленню сонатної спадщини M.К. Метнера з позиції авторської філософії музики, що викладена в “Музі і моді”. Художній світогляд композитора розглядається в контексті філософських та музично-теоретичних ідей його часу. Аргументується тяжіння митця до сонати, як жанру та форми, яка постає концентратом його художньо-естетичних ідей. Здійснюється нова періодизація творчого доробку музиканта та складається типологія фортепіанних сонат. Виявляється алгоритм художнього процесу майстра. Встановлюються такі стрижневі ідеї сонатних композицій, як тріадність, Urpflanze (В. Гете), симетрія. Розкривається еволюція композиторського мислення, що визначається лінійним та спіралеподібним характером. Багатовимірний діалог M.К. Метнера з культурною традицією, обумовлений синтезуючим типом авторського мислення, обґрунтовує створення новизни як обов'язкового атрибуту повноцінного витвору мистецтва за допомогою метода комбінування усталених елементів традиційної музичної мови та пошуку оригінальних рішень в організації сонат.

Ключові слова: філософія музики, періодизація, типологія фортепіанних сонат, алгоритм художнього процесу, тріадність, ідея Urpflanze, симетрія, синтезуючий тип мислення, метод комбінування.