Виконавські особливості клавірних творів Карла Філіпа Емануеля Баха (на прикладі Сонати ля мажор)

загального і спеціалізованого фортепіано

Анотація

бах композитор клавірний музика

Розглянуто педагогічні погляди, виконавські принципи К. Ф. Е. Баха, охарактеризовано його клавірну музику (на прикладі Сонати ля мажор), наголошено на особливостях її виконання, розкрито значення творчості композитора як представника нової музичної мови передкласичної епохи. Сучасні піаністи і викладачі фортепіано виявляють зацікавлення музикою композитора, його теоретичними настановами як педагога і видатного клавесиніста й клавікордиста, одного з перших піаністів свого часу. Зазначено, що виконавцям творів К. Ф. Е. Баха не варто відтворювати їх стильову достовірність і строго дотримуватись виконавських норм минулої епохи. Такий шлях, за всієї його незаперечної «культурності», загрожує перетворити ці твори на музейні експонати. Музиці цього композитора притаманна певна «гнучкість стилю», завдяки чому вона органічно звучить у новому культурному контексті. Наведено педагогічні рекомендації щодо розширення репертуару барокової музики не тільки з історичної, а й піаністичної точок зору, це дасть змогу збагатити загальну й музичну ерудицію сучасних студентів, майбутніх виконавців, надати їм знання і сформувати вміння відтворювати стиль музичних творів певного періоду. Музичні твори К. Ф. Е. Баха утверджують у багатьох жанрах нову форму, нову гомофонно-гармонічну мову. У його трактаті «Досвід про справжнє мистецтво гри на клавірі» (“Der Versuch uber die wahre Art das Clavier zu spielen”, 1753-1762) узагальнені виконавські норми свого часу і закладені основи клавірної педагогіки в цій галузі для митців наступних поколінь, зокрема щодо орнаментики, аплікатури, акомпанементу, мистецтва виконання, гармонії, імпровізації («вільної фантазії»), а також правила гармонії, цифрового баса, розкриті інші технічні аспекти. Прогресивність педагогічних поглядів К. Ф. Е. Баха полягає в тому, що він не сприймав виконання беззмістовного, зовні блискучого, але внутрішньо порожнього, позбавленого життєвості.

Ключові слова: педагогічні й виконавські принципи К. Ф. Е. Баха, клавірна музика, передкласична епоха.

Annotation

Постать К. Ф. Е. Баха, його життя і творчість постійно перебувають у полі зору мистецтвознавців. Зокрема, фортепіанній творчості і виконавській діяльності К. Ф. Е. Баха присвячено збірник статей «Й. С. Бах і його сини» («J. S. Bach and his sons», 2017), підготовлений на замовлення Американського бахівського товариства (American Bach Society) і опублікований як одинадцятий випуск серії «Bach Perspectives». Упорядник і редактор цього видання - Мері Олескевич (Mary Oleskiewicz), дослідниця музичного мистецтва епохи Бароко. У статті для цього збірника М. Олескевич розглядає зв'язки членів родини Бахів з музичними закладами при прусському дворі у часи Фрідріха Великого, охарактеризує різновиди клавішних інструментів, для яких писали і на яких виконували свої твори Йоганн Себастьян і п'ять його синів-композиторів. Особливу увагу дослідниця приділила К. Ф. Е. Баху. (Oleskiewicz, 2017). Девід Шуленберг (David Schulenberg) з'ясовує, якому з клавішних інструментів К. Ф. Е. Бах надавав перевагу в різні періоди свого життя. Аргументуючи актуальність теми своєї статті вчений зазначив: «Карл Філіпп Емануель Бах завжди був відомий насамперед як виконавець-клавішник і автор творів для клавішних інструментів <...> його твори для клавесина, клавікорда чи фортепіано становлять його найважливіший внесок у європейську музику. Однак композитор рідко вказував, для якого саме інструмента призначалися його твори»¹ (Schulenberg, 2017: 83). Д. Шуленберг проаналізував також твори К. Ф. Е. Баха для цих інструментів. Роберт Л. Маршалл (Robert L. Marshall) простежив, як кожен із п'ятьох синів Й. С. Баха (а особливо Карл Філіпп Емануель) «боровся зі Тут і далі іншомовні праці процитовано у перекладі автора статті. спадщиною свого видатного батька» (Marshall, 2017: 1), намагаючись вивільнитись від його впливу. У статті Евана Кортенса (Evan Cortens) докладно охарактеризовано організаційну і музикантську діяльність К. Ф. Е. Баха в гамбурзький період його життя (1768-1788), коли композитор був музичним керівником п'яти головних церков цього міста, провадив надзвичайно активну виконавську діяльність і написав багато творів різних жанрів (Cortens, 2017). У статті Крістін Бланкен (Christine Blanken) ідеться про музичні рукописи родини Бахів, що зберігаються в архіві нотовидавничої фірми «Breitkopf» (Blanken, 2017). Їх актуалізація сприятиме відкриттю нових перспектив у розвитку бахознавства загалом і активізації досліджень творчості К. Ф. Е. Баха зокрема.

Жанр клавірного концерту у творчості синів Й. С. Баха охарактеризувала українська дослідниця Оксана Соловйова. Аналізуючи концерти Карла Філіппа Емануеля, вона акцентує на еволюційних процесах «від старовинних форм (дво-, тричастинних, сонатних) до класичної сонатної та рондо» (Соловйова, 2020: 65), підкреслює експериментальний характер концертів митця, оскільки він увів у концертну практику новий різновид клавішного інструмента - піанофорте. К. Ф. Е. Баха, у концертах якого помітний вплив барокової музики, дослідниця вважає «одним із засновників стилю сентименталізму, який розвивався в руслі музичного класицизму» (Соловйова, 2020: 70).

Анатолій Тарабанов виявляє естетичні принципи раннього класицизму і сентименталізму в сонатному доробку К. Ф. Е. Баха «як найпомітнішої фігури в історії створення сонатної форми та сонатного циклу» (Тарабанов, 2023: 12). Фортепіанну (клавесинну) творчість митця цей дослідник вважає «надзвичайно важливою»: «Більшою мірою, аніж будь-який інший композитор, К. Ф. Е. Бах сприяв логічному переходу від галантного стилю Італії до класицизму Й. Гайдна і В. А. Моцарта» (Тарабанов, 2023: 32). Виконавські й педагогічні принципи в музикознавстві докладно не висвітлено, що й становить актуальність цієї статті.

Мета статті - розглянути педагогічні й виконавські принципи К. Ф. Е. Баха, на прикладі Сонати ля мажор охарактеризувати його клавірну музику та особливості її виконання, розкрити значення творчості композитора як представника нової музичної мови передкласичної епохи (перша половина XVIII століття). Методологічним інструментарієм обрано метод аналізу, який застосовано для музикознавчого аналізу Сонати ля мажор.

Виклад основного матеріалу

У наш час музика епохи Бароко досить рідко звучить у концертних залах. Та навіть якщо її часом і виконують, то осучаснюючи або відтворюючи за естетичними принципами, поширеними в епоху її написання. З історичної точки зору, це не зовсім коректно, адже у свідомості і сприйнятті сучасників все відбувалося інакше.

Славнозвісний трактат К. Ф. Е. Баха «Досвід справжнього мистецтва фортепіанної гри» («Der Versuch uber die wahre Art das Clavier zu spielen», 1753-1762) містить одні з перших в історії музики, зокрема клавірної, методико-виконавські характеристики ранніх зразків фортепіано (у К. Ф. Е. Баха трапляються правописи pianoforte, Fortepiano і forte piano). Про значний вплив трактату на творчість принаймні двох наступних поколінь ідеться й у згадуваній уже праці А. Тарабанова: «Й. Гайдн називав трактат К. Ф. Е. Баха школою всіх шкіл. В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен і М. Клементі підтримували таку оцінку» (Тарабанов, 2023: 33). Крім того, вже у 50-х - на початку 60-х років XVIII століття фортепіанні майстри доклали багато зусиль, щоб удосконалити цей інструмент. Серед них - Йоганн Готтфрід Зільберман (Johann Gottfried Silbermann), Крістіан Ернст Фрідерічі (Christian Ernst Friederici) і Йоганн Андреас Штайн (Johann Andreas Stein), а також майстри-початківці і менш відомі інструментальні фірми. К. Ф. Е. Бах був не тільки видатним клавесиністом і клавікордистом свого часу, а й одним із перших піаністів. Враховуючи, що й дотепер не досягнуто одностайності в оцінюванні історичної трансформації клавірного звукового ідеалу в музикантів XVII-XVIII століть, виконавцям, які прагнуть відтворити стильову достовірність творів К. Ф. Е. Баха, не варто дотримуватись норм минулої епохи, стримуючи власну інтерпретацію. Такий шлях, за всієї його «культурності», загрожує перетворити ці твори на музейні експонати. Його музиці притаманна певна «гнучкість стилю», завдяки якій вона органічно звучать у новому культурному контексті. К. Ф. Е. Бах справив значний вплив на композиторів наступних поколінь: у його музиці беруть початок (зрозуміло, тільки в натяках, у зародку) гайднівська люб'язність і наївність, моцартівська щирість і сердечність, навіть бетховенський драматизм і гумор. Творчість К. Ф. Е. Баха становить перехідний етап від стилістики Й. С. Баха і Й. Гайдна до В. А. Моцарта і Л. ван Бетховена.

У XVIII столітті німецька клавірна педагогіка була провідною в Західній Європі, питання клавірної, фортепіанної педагогіки розглядались у працях Ф. В. Марпурга, Г. С. Лелейна, Г. Ф. Вольфа, Д. Г Тюрка, І. К. Ф. Рельштаба та ін. Навіть у такому авторитетному контексті трактат «Досвід про справжнє мистецтво гри на клавірі» К. Ф. Е. Баха становить взірець для творців німецьких клавірних шкіл XVIII століття. У ньому узагальнено досягнення свого часу і закладено основи педагогіки для митців наступних поколінь, докладно розглянуто актуальні питання клавірної педагогіки, серед яких: орнаментика, аплікатура, акомпанемент, мистецтво виконання, гармонія, імпровізація («вільна фантазія»). Певною мірою, його можна вважати зведенням основних знань, якими мав оволодіти клавірист. У передмові К. Ф. Е. Бах підкреслює, що справжнє мистецтво гри на клавірі передбачає переважно правильну аплікатуру, гарні «манери» і гарне виконання; усе це пов'язане між собою. Основні положення «Досвіду» - ерудиція піаніста, співвідношення змісту і техніки, співуче мислення, tempo rubato, нова теорія афекту, аплікатурна теорія, система орнаментики.

Багато складових клавірної школи К. Ф. Е. Баха істотно доповнюють і знання про Й. С. Баха та інших композиторів епохи Бароко, надають допомогу у виконанні творів віденських класиків. Як і його попередники, зокрема Ф. Куперен, К. Ф. Е. Бах уважний до посадки за інструментом, в аплікатурі радить виконавцям під час гри використовувати великий палець, бо це дає змогу не тільки уникати напруження в руці, досягати її більшого розтягування, особливо у дітей, а й вдаватись до різних аплікатурних варіантів. Крім того, з появою темперованого строю і можливістю використовувати всі 24 тональності виконавцю вже не обійтися без застосування першого пальця. Щодо аплікатури, К. Ф. Е. Бах пише, що сучасний спосіб музичного мислення (гомофонно-гармонічний), який різко відрізняється від колишнього (поліфонічного), зумовив і нову аплікатуру. Митець рекомендує педагогам спочатку особисто обрати аплікатуру, потім випробувати її доцільність і зручність, а вже після цього пропонувати учням. Щодо використання «манер» (прикрас), К. Ф. Е. Бах застерігає: наскільки велика користь від «манер», настільки може бути й велика шкода від них. Клавіристам важливо мати почуття міри як свідчення їхньої виконавської досконалості.

Смілива й нова гармонічна мова Баха-батька вже стала для його епохи справжнім відкриттям; і важко було припустити, що хтось зможе перетнути намічені у його творчості межі гармонічного стилю. Однак К. Ф. Е. Бах, син Й. С. Баха, значно випереджає свою епоху. З одного боку, його твори дають уявлення про музику і норми музичного стилю його сучасників і попередників, а з іншого, - це зовсім нове стильове явище. Його музиці властива внутрішня динамічність, емоційність, пристрасна рвучкість, імпровізаційність. К. Ф. Е. Бах - творець німецького виразного клавірного стилю, що постав у результаті сміливого долання природних можливостей інструмента, як вважав композитор, його недосконалості у витримуванні звуку.

Епоха Бароко виробила свій музичний «словник», зокрема поняття про теорію афектів, музичну риторику. Основними в цьому масштабному й самобутньому шарі світового мистецтва є музичні твори К. Ф. Е. Бахавони утверджують у багатьох жанрах нову форму, нову гомофонно-гармонічну мову. З цього погляду, цікаво проаналізувати деякі клавірні твори композитора, несправедливо забуті, до яких досить рідко звертаються виконавці. На думку дослідників, його клавірна спадщина багатша і змістовніша, ніж сонатна творчість будь-кого з композиторів його покоління. Новаторство К. Ф. Е. Баха у клавірній музиці полягає в тому, що він створив форму сонати, уперше збагативши її драматичними, патетичними образами, сповненими динамічності, піднесеного тону і суб'єктивності висловлювання.

Ця ознака згодом стане характерною і для фортепіанних сонат Л. ван Бетховена. Він глибоко осмислював виконавське мистецтво, майстерність клавіриста і шляхи її формування. Як представник сентименталізму, він і в музиці, і в музичній педагогіці зосереджував увагу на безпосередньому вираженні почуттів. У назві свого трактату композитор наголосив, що справжнє мистецтво виконання передбачає передусім змістовність музики, її здатність глибоко впливати на сприйняття, її завдання.

Сонатні твори - це найбільший шар музики К. Ф. Е. Баха. Музикознавці, характеризуючи його клавірні сонати, зазначають, що процесуальність форми, її особлива «рухливість», постаючи з багатої творчої уяви композитора, визначають його музичний стиль. Тричастинний сонатний цикл (без менуету) він трактує по-різному: то як невеликий, пісенний за мелодикою, прозорий за викладом; то як тематичний, насичений, складний, з багатим імпровізаційним складом; то як химерно змішаний, «несподіваний» у подробицях і контрастах. Будь-яку частину циклу можливо трактувати так чи так у кожному окремому випадку. Від сміливого драматичного зіставлення різких контрастів композитор переходить мало не до мирної прелюдійності - плавної, плинної, від спокійного і поступового розгортання - до імпровізаційної палкості, промовистої схвильованої мелодії. Драматичний пафос, пристрасна ліричність, глибокий смуток і світла мрійливість визначають його стиль. К. Ф. Е. Бах надає класичній музиці такої суб'єктивності висловлювання, яка з часом буде притаманна ліриці романтиків.