Мовленнєві вміння як засіб формування комунікативної компетенції майбутніх вчителів англійської мови початкової школи

Н.І.Гез вважає, що складовими комунікативної компетенції є:

1. вербально-комунікативна компетенція;

2. лінгвістична компетенція;

3. вербально-когнітивна компетенція;

4. метакомунікативна компетенція [10, 17].

В.М.Топалова пропонує таку модель комунікативної компетенції:

1. країнознавча компетенція;

2. соціолінгвістична компетенція;

3. лінгвістична компетенція;

4. дискурсивна компетенція;

5. стратегічна компетенція;

6. ілокутивна компетенція [39, 14].

Аналіз наведених моделей комунікативної компетенції переконливо свідчить про те, що всі вони побудовані на засадах системного підходу, який передбачає дослідження комунікативної компетенції як системи, визначення її внутрішніх якостей, зв'язків і відношень. У межах такого підходу комунікативна компетенція, як будь-який системний об'єкт, допускає поділ на численні мікросистеми, у залежності від конкретних завдань, поставлених у дослідженні. Проаналізовані моделі комунікативної компетенції, як нам уявляється, є спробою описати й пояснити складне явище "комунікативна компетенція" через виділення багатьох її елементів (мікросистем), серед яких суттєвими у більшості моделей є лінгвістична компетенція, соціолінгвістична компетенція, стратегічна компетенція. Для методики навчання іноземних мов найбільш прийнятною, на нашу думку, є модель, запропонована В.О.Кокотою, який виділяє у складі комунікативної компетенції серед інших і країнознавчу компетенцію, що відповідає й напряму нашої наукової роботи. Адже володіння країнознавчою та лінгвокраїнознавчою інформацією, навичками її адекватного використання є передумовою успішного та якісного спілкування, що, у свою чергу, є метою комунікативно-діяльнісного підходу до навчання іноземних мов, а також складовою спілкування як комунікативно-пізнавального процесу. Таке розуміння комунікативної компетенції передбачає якнайширше використання у процесі навчання іноземних мов автентичної інформації, багатої на фактичний матеріал, що безпосередньо стосується країни, мова якої вивчається. А це має забезпечувати стійкий пізнавальний інтерес до предмета та ефективне формування соціокультурної компетенції.На системному принципі побудована і модель комунікативної компетенції, репрезентована у "Проекті державного освітнього стандарту з іноземної мови", де зазначається, що "комунікативна компетенція складається з трьох головних видів компетенції: мовленнєвої, мовної та соціокультурної, які, у свою чергу, також включають цілий ряд компетенцій". Модель комунікативної компетенції представлено у розгорнутій схемі, до якої ми будемо звертатися надалі у своєму дослідженні (див. рис. 2)Зважаючи на зміст та мету нашого дослідження, ми беремо за базову модель комунікативної компетенції, наведену вище. Але, на нашу думку, ця модель, а, точніше, її складова "соціокультурна компетенція" вимагає доповнення. Ми впевнені, що вона буде неповною без компоненту "соціолінгвістична компетенція". Адже спілкування не може бути ефективним без володіння паралінгвістичними засобами комунікації.Отже, на основі аналізу чинних у соціолінгвістиці та психолінгвістиці моделей комунікативної компетенції, з урахуванням визначальних характеристик освітньої галузі "Іноземна мова" ВЗО ми пропонуємо у контексті досліджуваної нами проблеми таку структуру комунікативної компетенції (рис. 3.). Рис. 2. Модель комунікативної компетенції. Ця модель комунікативної компетенції, як і більшість існуючих моделей, побудована на засадах дворівневого підходу, який можна звести до діади "знання-реалізація". Адже мовна компетенція -- це знання мови, тобто правил, за якими породжуються правильні мовні конструкції та речення. Знання фонетичної системи мови та мовленнєві слухо-вимовні навички складають фонологічну компетенцію; знання з лексики, фразеології, граматики в єдності з уміннями породжувати текст (висловлювання) визначаються як лексико-граматична компетенція. А загалом мовна компетенція - це знання теоретичної інформації про мову (її систему і структуру) й мовного матеріалу (одиниць мови, правил їх сполучення), які забезпечують розвиток мовленнєвої діяльності та здатності до 3. Модель комунікативної компетенції вербального спілкування. Але у характеристиці мовної компетенції тих, хто вивчає іноземну мову, на наш погляд, є суттєві відмінності. Щоб з'ясувати їх, варто звернутися до тлумачення Л. І.Божович мовної компетенції як психологічної системи, що містить два основні компоненти: дані мовленнєвого досвіду, набутого дитиною у процесі спілкування та діяльності; знання про мову, засвоєні під час шкільного навчання. Така двочленна структура мовної компетенції відповідає процесові оволодіння рідною мовою, адже мовленнєвий досвід виникає внаслідок практичного володіння мовою (рідною). Стосовно ж іноземної мови важливо враховувати те, що вона вивчається поза мовним середовищем, а відтак не відбувається спонтанного накопичення мовного досвіду. Компенсація цього, на наш погляд, повинна проходити за рахунок спеціально організованого, регламентованого і цілеспрямованого процесу навчання іноземної мови на комунікативних засадах. Комунікативна компетенція як мета навчання іноземної мови у ВНЗ передбачає не лише знання мовної системи, а й практичне володіння мовою, тобто відповідний рівень сформованості навичок і вмінь, що відноситься до другої змістової лінії моделі -- мовленнєвої компетенції. Це складна діяльність, яка відбувається на основі набутих знань, навичок і вмінь. Вона може бути як рецептивною, так і репродуктивною/продуктивною. Мовленнєва компетенція не може бути поділена на компоненти. У цьому питанні ми поділяємо думку В.Л.Скалкіна, хоча він і відносить комунікативну компетенцію до складу мовленнєвої [34,43-56]. Третьою складовою комунікативної компетенції є соціокультурна компетенція, без якої іншомовне спілкування буде неефективним або взагалі не відбудеться. Комунікативна компетенція передбачає засвоєння екстралінгвістичної інформації, необхідної для адекватного спілкування і взаєморозуміння, що неможливе без принципової тотожності загальних відомостей комунікантів про оточуючу дійсність. Іншомовному спілкуванню сприяє також оволодіння культурними нормами поведінки як "способу життя" народу-носія мови. Іншими словами, у процесі навчання іноземної мови важливо залучати студентів до нової національної культури, побуту, традицій, соціальних відносин, а відтак формувати соціокультурну компетенцію, що забезпечить їм можливість брати участь у міжкультурній комунікації. Зауважимо, що сучасне розуміння міжкультурної комунікації (Н.Ф.Бориско, Л.П.Рудакова) як діалогу культур, кожна з яких являє собою складне утворення "культура-мова-особистість", сягає ще ідей В.Гумбольдта, Р.Якобсона, У.Вайнрайха. Сьогодні ці завдання стали ще більш актуальними та нагальними, про що свідчить і науковий інтерес до проблеми комунікативної компетенції (І.О.Зимня, Є.М.Верещагін, В.Г.Костомаров, Г.Д.Томахін, Н.Ф.Бориско, Н.Б.Ішханян, Л.П.Смелякова, Т.В.Опанасенко, В.М.Топалова та ін.).Кожна система має свої, властиві тільки їй, принципи побудови. Серед них найбільш переконливими нам вважаються цілісність, структурність, взаємозалежність системи і середовища, ієрархічність, множинність опису кожної системи [39].

5. Специфіка комунікативно-діяльнісного підходу

Сутність комунікативного підходу до навчання іноземних мов полягає у тому, що сам процес оволодіння мовою має бути своєрідною моделлю процесу спілкування. У цьому випадку комунікативність розглядається не як методичний принцип, а як принцип методологічний, що підпорядковує собі всі сторони навчання: співвіднесення знань з уміннями і навичками, відбір прийомів навчання, зміст загальноосвітніх і виховних завдань, а також обсяг і характер зв'язків з іншими навчальними предметами. Головне ж у комунікативному навчанні - це спрямованість навчального процесу на розвиток практичних умінь володіння мовою як засобом спілкування у різноманітних життєвих ситуаціях у залежності від мети спішування, тобто на формування комунікативноїкомпетенції певного рівня [34]. А відтак, вся організація навчальної діяльності має певним чином відтворювати собою процес моделювання принципово важливих параметрів спілкування, таких як: особистісний характер комунікативної діяльності суб'єктів спілкування, стосунки та взаємодія мовленнєвих партнерів; ситуація як форма функціонування спілкування, змістова основа процесу спілкування; система мовленнєвих засобів, які забезпечують комунікативну діяльність, функціональний характер засвоєння та використання мовленнєвих засобів, евристичність. Зазвичай, такий підхід до навчання іноземної мови називається комунікативно-діяльнісним [34, 5]. Він, за словами О.О.Леонтьєва, зорієнтований на співрозмовника, оскільки комунікативність -- це, зрештою, оптимальний вплив на співрозмовника [25, 251]. За комунікативно-діяльнісним підходом спілкування виступає метою, способом і засобом навчання іноземної мови. Цей підхід має глибоку психолінгвістичну обумовленість: ґрунтується на взаємозв'язку мови і мовленнєвої діяльності, психології породження та розуміння висловлювань і концентрується на мові як системі та мовленні як діяльності з актуалізації можливостей, що мова надає її носіям [34, 32-38]. Ще Ф. де Соссюром мова розглядалась як знакова система, яка виникає й використовується заради спілкування та у ситуаціях спілкування, є його основним засобом, тобто виконує комунікативну функцію, окрім того, вона є засобом передачі інформації від мовця до слухача. А відтак мова пов'язана з потребами та умовами комунікації людини, складає найважливіший аспект її соціальної поведінки, займає певне місце у комунікативно-пізнавальній діяльності. Немає сфери людського існування, що не стосувалася б спілкування, яке, опосередковане знаками, виступає у вигляді комунікативної активності з власною стратегією реалізації певних комунікативно-пізнавальних завдань, а саме: привернути увагу співрозмовника, зорієнтувати його у меті та умовах спілкування, організувати смислове сприйняття співрозмовником інформації; запевнити співрозмовника, викликати його співчуття, підтримати його точку зору, тобто вплинути у процесі спілкування на іншого/ інших задля зміни його/ їх поведінки [ 24]. У зв'язку з цим все актуальнішим постає питання про соціальні функції спілкування, його природу і місце у загальній системі діяльності суспільства та індивіда як члена цього суспільства. Проблеми спілкування як багаторівневого та багатомірного феномену досліджуються на різноманітних рівнях багатьма науками: соціологією, психологією, лінгвістикою, психолінгвістикою, лінгвосоціопсихологією, педагогікою, тощо. Як засвідчили наші дослідження, існують різні підходи до проблеми спілкування. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб'єкт-суб'єктні відносини, вивчають вплив спілкування на формування особистості (М.М.Бахтін, А.Камю, Ж.П.Сартр, К.Ясперс та ін.). Дослідження проблем спілкування в загальнофілософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномену в інших науках. Зокрема, у психології та педагогіці спілкування розглядається як міжособистісна і міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного та обмін певними результатами психічної діяльності -- інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо (Г.М.Андрєєва), як особистісна потреба людини (А.В.Петровський). Психологи називають цю потребу комунікативною і вважають, що вона проявляється через прагнення людини до розуміння її іншими [5].

Висновок

Отже, у контексті дослідження усного мовлення як основи формування комунікативної компетенції майбутніх учителів іноземної мови початкової ланки школи треба відмітити, що мовленнєва діяльність постає одночасно метою, змістом, формою і засобом навчання. Вона має певну структуру, до якої входять наступні категорії усномовленнєвого спілкування: ситуація, роль, позиція, спільнота, вид і сфера комунікації. Отже, на основі аналізу сучасної вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури ми дійшли висновку, що проблемі розвитку комунікативних умінь надавалася значна увага. Вона розглядалася багатоаспектно й неоднозначно. Осмислення результатів дослідження праць учених дозволяє охарактеризувати комунікативні уміння як структурний компонент особистості вчителя, що визначає можливість здійснення взаємодії у площині "суб'єкт-суб'єкт". Комунікативні уміння як феномен особистості відносяться до продувної діяльності, формуються й розвиваються в ній. Здатність студентів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетенції, зміст якої зумовлений такими видами компетенції: мовною, мовленнєвою та соціокультурною. Мовна компетенція включає мовні знання (лексичні, граматичні), мовленнєві вміння (фонетичні та орфографічні) і відповідні соціокультурні знання (країнознавчі та лінгвокраїнознавчі). Мовленнєва компетенція включає чотири види комунікацій: аудіювання, говоріння, читання і письмо. Компетенція у говорінні - це компетенція в діалогічному та монологічному мовленні. Отже, у студентів необхідно формувати вміння користуватися обома формами мовлення. Лексична компетенція складається з лексичних знань і мовленнєвих лексичних навичок, граматична - з граматичних знань і мовленнєвих граматичних навичок; фонологічна - фонетичних знань та мовленнєво-слухових навичок тощо. Досягнення комунікативної компетенції неможливе без оволодіння певним обсягом культурної інформації, без ознайомлення студентів з культурою народу, мову якого вивчають. У зв'язку з цим компонентом змісту навчання поряд з комунікативною компетенцією виступає також і соціокультурна, що складається з країнознавчої та лінгвокраїнознавчої.

Список використаних джерел

1. Алхазишвили А. А. Психологические основы обучения устной речи. - Тбилиси. Ганатлеба, 1974. - 158 с.

2. Артемов В. А. Психология обучения иностранным языкам. - М.: Просвещение, 1969.-279с.

3. Баев Б.Ф. Психология внутренней речи: Автореф. дис. ...д-ра пед. наук: 13.00.02 /ЛГПИ.- Л., 1967.-32 с.

4. Баташов Н.А. Совершенствование устной монологической речи студентов 3-го курса языкового факультета на основе системно-функциональной организации учебно-речевого материала/английский язык/: Дис... канд.пед.наук: 13.00.02. - Л., 1988. - 203 с.

5. Беляев Б.В. Очерки по психологии обучения иностранным языкам. - М., 1965. - изд. 2. - 227 с.

6. Беляев Б.В. Психологические основы усвоения лексики иностранного языка: Пособие для преподавателей и студентов. - М.: Просвещение, 1964. -136 с.

7. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. - М.: Педагогика, 1983. - 271с.

8. Бодалев А.А. и др. Общение как предмет теоретических и прикладных исследований: Избранные психологические труды. - М.: Международная педагогическая академия, 1995. - 326 с.

9. Верещагин Е.М. Порождение речи: латентный процесс. - М., 1968. - 91 с.

10. Гез Н.И. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований // Иностранные языки в школе. -1985. -№2. -С.17-24.

11. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. - М.: Высшая школа, 1980. - 224 с.

12. Жинкин Н.И. Психологические особенности спонтанной речи // Иностр. языки в школе. - 1965. - №4. - С.2-11.

13. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. - М.: Наука, 1982. -159 с.

14. 3апорожченко А.П. Обучение устной подготовленной монологической речи на 1 курсе факультета английского языка: Дис... канд. пед. наук: 13.00.02. - К.,1971.-212 с.

15. Зимняя И.А. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке. -М.: Просвещение, 1978. -159с.

16. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе. - М.:Просвещение, 1991. - 220 с.

17. Зимняя И.А. Психологические особенности восприятия лекции в аудитории. - М.: Знание, 1970.-30с.

18. Инханян Н.Б. Лингвистические основы формирования в языковом педагогическом вузе лингвосоциокультурной компетенции // Іноземні мови. -1995.-№3-4.-С.69-74.

19. Квинн В. Прикладная психология. - СПб: Питер, 2000. - 560 с.

20. Колшанский Г.В. Вопросы обучения иностранным языкам в аспекте коммуникативной лингвистики // Методы интенсивного обучения иностранным языкам. - М.: МІ1ІИИЯ им. М.Тореза, 1982. - С.62-69.

21. Комунікативні метода та матеріали для викладання англійської мови: Ознайомлювальна брошура для українських вчителів англійської мови. -Oxford: Oxford University Press, 1998. - 48 с.

22. Коростелев B.C., Пассов Е.И. Принципы создания системы коммуникативного обучения иноязычной культуре // Иностранные языки в школе. - 1988. - № 2. -С.40-45.

23. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. - Минск: Харвест,1999.-384с.

24. Леонтьев А.А. Внеязыковая обусловленность речевого акта и некоторые вопросы обучения иностранному языку // Иностр. языки в школе. - 1968. -- №2.-С. 29-35.

25. Леонтъев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1977. -304с

26. Леонтьев А.А. Некоторые проблемы обучения русскому языку как иностранному. - М.: Изд-во МГУ, 1970. - 80 с.

27. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М.: Смысл, 1999. - 287 с.

28. Леонтьев А.А. Психология общения: Пособие для дополнительного образования. -М.: Смысл, 1997. -365 с.

29. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. - М.: Просвещение, 1969. -214с.(2)

30. Лурия А.Р. Язык и сознание. - М.: Изд-во МГУ. - 1979. - 320 с.

31. Лытаева А.П. Обучение устным монологическим высказываниям на основе материалов средств массовой информации в техническом вузе: Дис. канд. пед. наук: 13.00.02. -К, 1993.-219 с.

32. Людина в сфері гуманітарного пізнання. - К.: Український Центр духовної культури, 1998. - 408 с.

33. Мотива Е.И. Язык и специальность: лингвометодические основы обучения русскому языку студентов-нефилологов. - М.: Русский язык, 1988. -176 с.

34. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник / Кол. авторів під керівн. С.Ю.Ніколаєвої. - К.: Ленвіт, 1999. - 320 с.

35. Організація та забезпечення процесу навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах / Кер. автор, кол. С.Ю.Ніколаєва // Бібліотечка журналу "Іноземні мови". - К.: Ленвіт, 1997. - Вил. 2(4).

36. Общение, текст, высказывание. - М.: Наука, 1989. -175 с.

37. Очерки методики обучения устной речи на иностранном языке /Под ред. В.А.Бухбиндера. -К: 1980. -С. 146-177.

38. Парыгин Б.Д. Социальная психология. Проблемы методологии, истории и теории. - СПб.: ИГУП, 1999. - 592 с. 38.Пассов Е.И. Коммуникативное иноязычное образование. Концепция развития индивидуальности в диалоге культур. - Липецк: Изд-во Липецк, гос. пед. ин-та, 1998. - 159 с.

39. Топалова В.М. Формирование социокультурной компетенции студентов технического вуза (на материале английского языка): Дис... канд. пед. наук. -К., 1998. -168 с.

40. Хомский Н. Язык и мышление. - М.: Прогресс, 1972. - 164 с.

41. Halliday M.A.K., Mclntosh A., Strevens P. The users and use of language. Readings in the sociology of language / Edited by J.Fishman. - The Hague: Mouton, 1970. -P. 136-169.

42. Hymes D.H. On communicative competence. - Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1971. -213 p.

Размещено на Allbest.ru