Ігрова діяльність як необхідний засіб виховної роботи в школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ігрова діяльність як необхідний засіб виховної роботи в школі

Зміст

Вступ

1. Роль ігор у навчально-виховному процесі

1.1 Структура та класифікація ігор

1.2 Основні функції ігор

Розділ 2. Організація ігрової діяльності на уроці

2.1 Ігрова діяльність як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу

2.2 Принципи організації ігрової діяльності на уроці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність. Реальний світ сучасної гри сьогодні лише незначною мірою охоплений знаннями наукового плану. Проте роль гри настільки суттєва в сучасній культурі, що без самовизначення людини в просторі ігрової культури початку XXI століття навряд чи можливі відповіді на питання про значні орієнтири життєдіяльності особистості й суспільства.

Виходячи із завдань реформування освіти у нашій країні, школа повинна готувати активних людей, здатних розв'язувати життєві проблеми, діяти і приймати рішення. Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю може бути успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним із найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають ігри. „Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку”, - зазначав В. О. Сухомлинський.

Питання про виховні можливості гри розглядається у роботах Л. Виготського та вчених його школи (О.Запорожець, Д.Ельконін, О.Усова та ін.). Вони вважають, що функцію засобу виховання гра виконує лише тоді, коли спрямовується дорослим, коли нею керують. Даний підхід розвивається не лише у вітчизняній, а й у зарубіжній психології (роботи французького психолога А. Валлона ),педагогіці Німеччини (Р. Порютце, І. Хоппе, Л. Шройтер), Угорщини (Д. Ковач, О. Ваг, П Баконі), Чехії (Л. Бєлінова),Болгарії (Е.Петрова, С. Аврамова та ін. ).

Проблеми гри як форми організації життя дітей розробленні у дослідженнях О.Усової. Розглядаючи етап розвитку ігрового колективу, вона встановила наявність реальних стосунків та ігрових. Педагог також вказала на можливість виникнення якостей, необхідних дитині для входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, що граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо.

Дослідження виховних можливостей гри іде двома різними напрямами: визначення можливостей гри, як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі школи. Саме ці найважливіші проблеми дають можливість педагогам ефективно використовувати гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво.

Уміле використання ігор підвищує навчальну активність учнів, інтенсивність мислення, пам'яті та уяви. Це дає підстави стверджувати, що гра та ігрова діяльність мають великий потенціал щодо вирішення проблеми навчання, виховання молодших школярів, тим самим засвідчуючи актуальність дослідження цієї проблеми в галузі початкового навчання. Проте спеціальні праці, в яких питання використання ігрової діяльності на уроках у початковій школі розглядалася б системно, ще не достатньо розроблені.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні необхідності використання ігрової діяльності у школі; у дослідженні й аналізі типових особливостей ігрової діяльності, її організації, можливостей використання гри в навчально-виховному процесі молодших школярів у сучасних умовах.

Об'єкт дослідження навчально-виховний процес у початковій школі.

Предметом дослідження є особливості організації ігрової діяльності на уроках у школі.

Відповідно до мети вирішували наступні завдання:

1. Дослідити особливості організації ігрової діяльності у сучасній школі;

2. Розкрити місце гри в структурі уроку;

3. Обґрунтувати педагогічні умови ефективності навчально-ігрової діяльності.

1. Роль ігор у навчально-виховному процесі

Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що засвічує вогник допитливості.(В. Сухомлинський).

1.1 Структура та класифікація ігор

Історія виникнення гри. Її роль у процесі навчання й виховання

Гра! На це «захворювання» страждають майже всі. У великій армії болільників стираються ранги і пости, шари і національні органи: маршал і рядовий, міністр і домогосподарка, академік і малятко - рівні, і прояви їхнього «захворювання» однакові, всі відчувають великий душевний підйом і хвилювання, з усіма відбувається психологічне «перенесення» у процесі гри. Всіх захоплює велика і могутня, чарівна і неповторна, овіяна сонячною романтикою гра.

Виникнення гри пов'язане з далеким минулим людського суспільства. Основою виникнення і розвитку гри була праця людини. В історії розвитку суспільства праця передувала грі, яка виникла із трудової діяльності суспільства. Протягом всієї історії людського суспільства гра завжди відображала дійсність, характерні сторони укладу життя, праці побуту людини.

Їй стільки ж років, скільки всьому людському роду Але вона надзвичайно живуча. Свідчення про неї знаходять у найстародавніших ластах землі разом з першими знаряддями праці. Цікавий факт, що дерев'яна лялька, знайдена під Смоленськом, кам'яний ведмедик, відкритий у розвалинах знаменитої Трої, кістяна іграшка, знайдена на острові Паски, дуже схожі на іграшки, які виставлені у вітринах магазинів сьогодні. Ці прабабусі наших іграшок жили дуже давно. Хто їх вигадав, хто зробив - встановити неможливо.

Гра, як тінь, народилась разом з дитиною, стала її супутником, вірним товаришем. Але ми називаємо її дивом не за довголіття. Вона заслуговує великої людської поваги, значно більшої, ніж надають люди сьогодні, за ті колосальні, сховані часом від очей виховні резерви, за великі педагогічні можливості, які закладені в ній.

З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися "несерйозним" заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця.

Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку - діти граються, а в школі - учаться, щоб підготуватися до життя, а після школи - працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра.

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це - важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж.Піаже, Л.С. Ви готський. О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін та ін.

Про гру говорили великі люди, і говорили багато. К. Д. Ушинський, зокрема, зазначав: «Ми надаємо такого важливого значення дитячим іграм, що коли б влаштували вчительську семінарію, чоловічу чи жіночу, то зробили б теоретичне і практичне вивчення дитячих ігор одним із головних предметів».

А. С. Макаренко говорив: «Гра має велике значення в житті людини, має те саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина у грі, така в багатьох випадках вона буде у роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча проходить перш за все у грі».

Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може мати в грі різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

Гра є потребою дитячого організму, який розвивається. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердішою стає рука, гнучкіше тіло, правильніше око, розвивається кмітливість, винахідливість, ініціатива. У грі у дітей виробляються організаторські вміння і навички, розвивається витримка, вміння аналізувати обставини.

«...Гра - шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликані змінювати», - писав М. Горький.

Високо цінили гру як метод виховання російські педагоги та інші діячі XIX століття, зокрема М. О. Добролюбов, М. Г. Чернишевський, Г. В. Плєханов. Вони своїми передовими поглядами зробили цінний внесок у теорію гри, підкреслювали зв'язок гри з навколишнім життям.

За їхнім твердженням, ігри не проходять безслідно для майбутнього життя дитини й значною мірою сприяють формуванню особистості. Діти не люблять нерухомих, закінчених, добре зроблених іграшок, яких вони не можуть змінити за своїм бажанням. Найкращою іграшкою, на їхню думку, буде та, яку дитина може змінити найрізноманітнішим способом.

Видатні педагоги запевняли, що дитина в грі не є пасивною. Вона прагне вплинути на дійсність, перетворити її в доступних їй межах. Подальша розробка і дійсно наукове обґрунтування теорії і методики гри здійснюється видатним педагогом А. С. Макаренком.

Гра привертає його увагу тому, що вона являє собою активну колективну діяльність, у процесі якої формується особистість дитини. А. С. Макаренко оцінює гру як один із засобів всебічного виховання дітей. Гру він вважає підготовкою до життя, перехідним ступенем до трудової діяльності. За його словами, гра повинна бути тісно пов'язана зі всіма іншими засобами виховання й проникати в усе життя колективу.

Отже, вказуючи нові шляхи і засоби виховання підростаючого покоління, видатні педагоги своїми працями зробили цінний внесок у теорію і практику гри. А чи можна уявити собі молодшого школяра нічим не зайнятим? Звичайно, ні. Прагнення до діяльності, рухомість, характерна для цього віку, постійно шукають вихід. Тому у вільний від занять час дитина або читає, або малює, або з великою цікавістю грає.

Про гру сказано багато гарних слів, її називають джерелом радості, королевою дитинства і восьмим чудом світу. Гра є неминучим супутником дитини. Гра - це самостійна діяльність, в якій діти вперше вступають у спілкування з ровесниками, їх об'єднує єдина мета, спільні зусилля її досягнення, спільні інтереси і переживання.

1.2 Основні функції ігор

Структура та класифікація ігор:

Мета, способи, місце проведення ігор у виховній роботі різноманітні. Ігри, які проводяться під час перерв, виховних заходів, прогулянок, у великих і малих приміщеннях, на подвір'ї, обладнаному спортивному залі, з дівчатками та хлопчиками, різновіковою аудиторією, з метою тренування якихось умінь чи відпочинку, різняться між собою за змістом та методикою проведення.

Проте існують певні теоретичні основи, з якими спеціаліст ігрової діяльності повинен бути обізнаним. Це питання структури гри, її функціональних можливостей, різновидів ігор та особливостей їх проведення.

Важливим моментом, роботи з іграми є обізнаність із їх структурою. Кожна гра як виховний засіб переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (або хід) гри. Всі ці компоненти піддаються опису, але згідно установлених традицій, у збірниках ігор переважно фіксуються правила (хід) гри, іноді ситуації гри, а, виходячи з цього, учасник гри (організатор) сам визначає мету гри. До того ж у збірниках часто подається лише основна ідея гри, що значною мірою стимулює творчість організатора, дає можливість додатково обдумати деталі гри і пробувати вносити свої варіанти її проведення в конкретній ситуації.

Отже, якщо навіть повний опис усіх структурних компонентів відсутній, організатор повинен чітко їх усвідомити, перш ніж проводити гру. Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало, але практичний характер мають дві: за мотиваційними і за змістово-процесуальними критеріями.

Перша з них акцентує увагу на об'єктах впливу гри і поділяє їх на:

- психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;

- рухові - здійснюють" тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні фізичні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;

- соціальні - сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконанню необхідних правил, вироблення моральних рис;

- розважальні - сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.

Обізнаність організатора гри із класифікацією та структурою ігор допомагає визначити мету гри, щоб досягти її у процесі ігрової діяльності. Хороший вихователь, здійснюючи виховання через гру завжди чітко бачить її мету, про яку дітям не обов'язково здогадуватися. Друга класифікація базується на змісті та способах здійснення ігор і включає такі їх види:

- рухливі;

- малорухливі;

- інтелектуальні;

- музичні;

- сюжетно-рольові;

- забави, атракціони;

- конкурси тощо.

Кожна з груп має свої різновиди, на характеристиці яких можна зупинитись далі. Ця класифікація часто використовується у збірниках ігор і, хоча має ряд недоліків, зокрема можливість однієї і тієї ж гри відразу до декількох груп, все ж наділена певними позитивними властивостями. Вона допомагає краще зрозуміти такий структурний компонент гри, як ситуація гри, тобто де, коли, з ким її можна проводити.

Обидві класифікації ігор співвідносяться між собою і назви груп, до яких одночасно мають приналежність ігри, допомагають в розумінні мотиваційного, змістового і процесуального аспектів гри.

Не забуваючи, що всі ігри мають приносити дітям задоволення і радість, зупинимось на особливостях проведення розважальних ігор, які повинні, в першу чергу, продукувати радісний, хороший настрій, емоційне розвантаження і насолоду.

До таких ігор належать рухливі ігри - естафети, музичні, зокрема хороводи, кричалки, ритмівки, ігри-жарти, фокуси, забави, атракціони, конкурси.

Розважальності цим іграм надають емоційна підготовка безпосередніх учасників і глядачів, необхідність імпровізації, весела ритмічна музика, хаотичні і помилкові рухи учасників конкурсів, неочікуваність пропозицій ведучого, його гумор та вдалі коментарі.

Розважальна гра - це лише засіб в руках організатора ігор, яка, як чарівна паличка, може перетворити однокласників і друзів у акторів, клоунів або просто відкрити їх потаємні якості і викликати бурхливі емоції.

Особливо цікавими в цьому плані є конкурси, які умовно поділяються на конкурси першості, якості та творчості. Перші два види конкурсів можна створити на основі будь-якої діяльності. Тільки перший вид буде визначати, хто скоріше виконає певну дію (почистить картоплю, складе речі в портфель, зробить зачіску, намалює коня тощо), а другий - хто зробить це найкраще. Іноді обидва аспекти діяльності поєднуються і тоді до учасників ставляться вимоги поєднати швидкість з якістю. Ці ж види конкурсів урізноманітнюють різним обмеженням рухів учасників - зав'язують очі, забороняють використовувати руки, виділяють мінімум місця під час здійснення певних рухів тощо. Такі ситуації додають конкурсам ще більшої розважальності. Конкурси можуть бути індивідуальними і груповими. Наявність команд надає конкурсам більшої змагальності, а взаємодія учасників у невеликому колективі створює додаткові розважальні моменти.

Цікавим видом конкурсів є творчі конкурси. Вони відрізняються від попередніх тим, що вимагають від дітей демонструвати наявні в них фантазію, уяву, ерудицію, інтелект, Творчі конкурси побудовані на ефекті поєднання реально існуючих речей, явищ, понять з вигаданими обставинами, здавалось би, несумісними пропозиціями. Наприклад, створити гімн любителів запізнюватись на перші уроки. Таким видам конкурсів краще надавати колективного характеру, оскільки творча фантазія успішніше проявляється в мислительній співдружності.

Значна частина розважальності всіх конкурсів побудована на основі новизни, непередбачуваності дій. Невідомі за своїм змістом (або видозмінені) конкурси стимулюють творчість і винахідливість дітей, позбавляють їх можливості копіювати колись бачене. Тут важливим є не майстерність учасників під час виконання завдань, а невимушеність і природність їхньої поведінки. Бо для підняття настрою згодиться все: і самовпевненість дітей, і розсіяність, і безпосередність висловів, і сміх, і незначне падіння. У конкурсах особливе значення мають нагороди, які можуть бути символічними та саморобними (ордени, медалі, дипломи), і, обов'язково урочистий, сповнений гумору ритуал нагородження. Кожен організатор ігрової діяльності може зібрати свої конкурси, а до їх створення залучити учнів середніх та старших класів. Не забуваймо, що значна кількість ігор, які ввійшли у скарбницю дитячого фольклору, є творчістю самих дітей.

Помітну роль в організації розваг школярів відіграють музичні ігри. Вони повинні бути нескладними, одноголосими, доступними дітям. Мелодії мають бути короткими, яскравими, легкими для запам'ятовування, фразової побудови із застосуванням репризних повторень, а текст пісень - близьким дітям за світовідчуттям, зрозумілим і доступним, з тонким гумором, образним змістом. їм особливо подобаються і швидко запам'ятовуються пісні про героїв мультфільмів, книг, про тваринок, комах інших представників природи, які розкриваються в піснях з несподіваного боку. Запам'ятовуванню і швидкому відтворенню пісні-гри (особливо при першому розучуванні) допомагають музично-ритмічні або сюжетно-рольові рухи. В цілому музичні ігри приносять насолоду дітям своїм ритмом, можливістю виплеснути через голос емоції, відтворити сприйняте в рухах, досягнути задоволення від фізичної активності. Музичні ігри мають ту особливість, що, розучені один раз, вони можуть проводитись у різних розважальних програмах. Відомі мелодії приваблюють дітей і можуть бути камертоном настрою початку масового заходу.

Особливу категорію розважальних ігор являють собою ігри-жарти, фокуси. Вони вимагають впевненої поведінки ведучого, переконливості рухів і дій, що досягається певним тренуванням. Частина фокусів, які пропонуються у збірниках, це, так звані, дитячі фокуси. Вони ставлять перед глядачем завдання, яке він з першої спроби, як правило, виконати не може. Показувати фокуси потрібно так, щоб приносити дітям максимум задоволення. Молодшим школярам дуже подобається, коли фокусник жартує з ними, звертається за допомогою. Виконавець фокусів повинен мати незвичний одяг чи окремі незвичні його деталі: капелюх, окуляри, краватка тощо. Та й ім'я у фокусника має бути незвичним, наприклад, Бім-Бад, Руко-Ха-Пач, Гоп-Заде-Паша. Кожен фокусник може придумати декілька заклинань різного змісту, на зразок "шурум-бурум", "фокус-покус-морокус", "абра-ка-дабра-мракабра". Промовляючи такі слова, відповідно жестикулюючи, плескаючи в долоні і повертаючись на одній нозі навколо себе, фокусник створює враження "магічності" своїх дій. Дітям подобаються і такі дії, коли в фокусника щось "не виходить", бо виявляється, що він назвав не той порядок слів у чарівному заклинанні і просить допомоги у глядачів.

Все необхідне для проведення фокусів потрібно підготувати заздалегідь, щоб під час показу не було ніяких пауз.

Фокуси, ігри-жарти, частина музичних ігор (пісень) використовуються під час розважальних програм для заповнення пауз між конкурсами для зміни видів діяльності, для зняття втоми.

Рухливі ігри теж можна зробити розважальними за умови використання в естафетах дрібних, кулястих та інших речей, незвичних для утримання чи перенесення або якихось незрозумілих способів переміщення.

Поєднання цих умов із швидкісним темпом, що є обов'язковою вимогою естафети, породжує безліч кумедних ситуацій, на які болільники реагують сміхом.

Проведення програм, які складаються лише з розважальних ігор, складне і відповідальне завдання для організатора ігрової діяльності. Для цього він повинен багато вміти: зрозуміло пояснювати хід гри, демонструвати необхідні рухи, зацікавлювати та заінтригувати грою, робити швидко і вдало відбір учасників конкурсів, слідкувати за настроєм у залі і закінчувати ігри до того, як вони перестають бути цікавими. Діяльність організатора ігор потребує організаторських, художніх, комунікативних здібностей, почуття гумору, імпровізації, обізнаності з віковими та статевими особливостями школярів, інтелектуальної культури, саме тому вона під силу лише спеціально підготовленим дорослим або обдарованим старшокласникам, яких навчають організаторській майстерності.

Значно легше проводити ігри інших видів: психо-сенсорні, рухові, соціальні. Це зумовлено тим, що всі вони піддаються мотивації і часто зорієнтовані на результат, перемогу, виграш (крім сюжетно-рольових). Проведення їх базується на організаторських і комунікативних уміннях організатора, а тому в деяких іграх роль ведучого посильна і для дітей.

Важливе місце в засобах виховання дітей посідають психо-сенсорні ігри, здатні розвивати психічні процеси. До цих ігор в першу чергу належать малорухливі ігри, інтелектуальні, музичні. Особливість малорухливих ігор сенсорного характеру полягає в активізації слуху, дотику, зору, смаку, нюху дитини і, разом з тим, тренуванні сприйняття, мислення, пам'яті, уваги. Такі ігри широко використовуються в світовому скаутингу і дають відчутні результати в розвитку дітей. Розпочинати ігри потрібно в молодшому шкільному віці з нескладних завдань на розпізнавання друзів за голосом, одягом тощо. Сенсорні ігри можна проводити не лише в приміщенні із спеціально підібраним реквізитом, а й під час прогулянок, походів, на шкільному подвір'ї, парку чи лісі, використовуючи всі можливості для розвитку спостережливості та пам'яті дітей. Виробити за допомогою гри навички підмічати зміни, які відбуваються в приміщенні, на вулиці, в інших звичних місцях, є основою формування такої важливої якості, як уважність. Необхідним моментом проведення всіх сенсорних ігор є коментарі вихователя, які аналізують рівень досягнення мети гри її учасниками. Похвала за успішне виконання завдання або порівняння результатів із минулим рівнем умінь стимулюють у дітей прагнення удосконалювати сенсорні якості.

Подібні до сенсорних психологічні ігри, які навчають дітей ідентифікувати прояви різних емоцій, як власні так і оточуючих людей. Ці ігри виховують емоційну культуру, уміння гальмувати або навпаки виразно проявляти свій інтерес, радість, здивування, гнів за допомогою міміки, жестів, слів. У дитячому середовищі, особливо молодшого шкільного віку, популярні малорухливі ігри з виголошенням віршованих текстів, речитативів, повільним рухом по колу тощо. Таких ігор існує багато, діти їх легко запам'ятовують і можуть проводити самостійно під час виховних заходів, перерв, навіть у невеликих приміщеннях або на подвір'ї. Певна статичність цих ігор зумовлює їх коротку тривалість, заміну однієї гри іншою.

У словесні ігри люблять грати не лише молодші школярі, а й підлітки. Це ігри з різним перекрученням слів (на зразок-змішуваного телефону), з певними словесними заборонами, де за помилки потрібно платити фантами, асоціативні, коли за відповідями на запитання можна відгадати задуманий предмет, явище, істоту; придумування загадок тощо. Такі ігри мають елементи творчості і наближаються до інтелектуальних ігор.

Велика група малорухливих ігор - інтелектуальних, має значну кількість різновидів. Це настільні, зокрема - шахи, шашки, різні лото, ігри на узагальненні виділення суттєвих ознак, а також - хрестиківки, шаради, загадки, ребуси, головоломки, які часто потребують письмової відповіді, конкурси, турніри (на зразок "Що?", "Де?", "Коли?", "Брейн-ринг", "Турнір ерудитів", "Розумники та розумниці" тощо).

В інтелектуальних іграх тренується кмітливість, швидкість реагування, пам'ять, уміння узагальнювати, увага та ін. Одночасно вони пропонують і нову пізнавальну інформацію, яка невимушено засвоюється дітьми. В таких іграх учасники мають можливість перевірити свої знання, навички логічного мислення та суджень.

Організатор при проведенні інтелектуальних ігор повинен орієнтуватися на вік дітей і наявні в них знання. Завдання, для вирішення яких у школярів немає відповідних знань, не викличуть інтересу і бажання їх розв'язати, оскільки вони вимагають мислительного напруження. Тому впроваджувати такі ігри слід тактовно і послідовно.

Велике значення в інтелектуальних іграх має підбір запитань. Всі ігри типу вікторин, особливо об'ємних і тривалих, можуть будуватись на репродуктивних завданнях, які потребують простого відтворення інформації. Тому про їх тематику повідомляється завчасно, щоб діти могли почитати відповідну літературу і підготуватись. Такі запитання, для прискореного обробітку результатів, можуть подаватись у вигляді тестів (з варіантами правильних і неправильних відповідей). Зовсім інші вимоги ставляться до інтелектуальних завдань конкурсного типу, вони мають бути конкурсного характеру і апелювати не до пам'яті учнів, а до логічних міркувань. Школи, в яких є популярними клуби інтелектуалів-знавців, нагромаджують банк таких евристичних питань.

Не менш популярним ніж психо-сенсорні є рухливі ігри. Головною ознакою їх є наявність активних рухових дій: бігу, стрибків, метання м'яча й інших предметів, завдяки чому вони є засобом і методом фізичного виховання та розвитку. Виховне значення рухливих ігор не зводиться лише до розвитку таких, фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість. Розвиваються також кмітливість, спостережливість, логічне мислення, пам'ять. Але найбільше значення рухливих ігор полягає, в їх соціальних-функціях. Саме рухливі ігри вперше вносять в життя дитини строгі вимоги до поведінки власне в тій діяльності, яка їй подобається. Цими вимогами є правила гри, яких за будь-яких умов потрібно дотримуватися бо інакше учасник стає нечесним гравцем, порушником, який заслуговує на покарання. Це є прообразом складного дорослого життя, де потрібно підкорятись, виконувати вимоги, вміти вигравати і програвати, Дітям молодшого шкільного віку це вдається не відразу, деякі з них прагнуть лише виграти, диктують свою волю, не узгоджують власні дії з товаришами по команді. Організатор повинен враховувати всі ці нюанси під час проведення рухливих ігор, здійснювати індивідуальний підхід. Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, чесності, свідомої дисципліни, відповідальності. На вибір рухливих ігор впливають вікові та статеві особливості дітей, їх розвиток і фізична підготовка, кількість дітей і умови проведення гри. Рухливі ігри бувають суцільно-ігрові і з поділом на команди. Для першого виду ігор часто потрібен ведучий, роль якого можуть виконувати діти. Це дітям подобається і вихователь повинен слідкувати, щоб якомога більше гравців попробувало себе в ролі ведучого. Призначають ведучого різними способами: за призначенням організатора ігор, жеребкуванням, за бажанням гравців і, звичайно, за допомогою лічилок. Діти люблять різні лічилки: логічним змістом і з не зовсім зрозумілими словами. Лічилки використовуються двояко: або визначення ведучого відбувається останнім словом лічилки, або всі по черзі вибувають, аж поки не залишиться один, який і буде ведучим. Процес рахування теж споріднений із грою і подобається дітям, хоча вимагає тривалого часу.

Якщо рухливі ігри командні, то це вимагає поділу дітей на групи. Способи поділу різні: шляхом розрахунку на перший другий, шляхом витягування номерків, шляхом вибору капітанів, і які підбирають склад групи, за кольором очей, за знаками Зодіака тощо. Організатор ігор має слідкувати, щоб команди були рівносильними та рівномірно розподіляли дітей-лідерів, які часто під час ігор створюють конфліктні ситуації.

Важливим моментом роботи з рухливими іграми є їх пояснення. Організатор повинен стати перед дітьми так, щоб його всі бачили і добре чули. Порядок пояснення наступний:

- назва гри та її коротка характеристика (наприклад, у грі важливо продемонструвати не лише спритність, а й уважність);

- ролі гравців і їх вихідне положення;

- хід гри і мета, якої повинні прагнути гравці;

- чим закінчується гра;

- правила, які необхідно чітко сформулювати;

- пояснити окремі складні і незрозумілі етапи гри;

- умовні сигнали і команди для початку та закінчення гри.

Організатор під час гри повинен суворо слідкувати за дотриманням правил, тобто виконувати функції судді, реагувати на ці порушення зауваженням або навіть зупинкою гри. В його обов'язки входить регулювання тривалості гри (щоб діти не перетомились). Якщо гравці увійшли в азарт і не помічають втоми, вихователь попереджає, що до закінчення гри лишається 1-2 хв. Після закінчення гри керівник оголошує її результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість виконання завдань. Оголошення відбувається у повній тиші, лаконічно і аргументовано.

Специфіка рухливих ігор полягає в тому, що не зважаючи на їх повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше, оскільки утворюють щоразу нові ситуації. І кожен раз для одного - це успіх, перемога, для іншого - невдача, поразка, іншими словами - пізнання себе і своїх можливостей.

З цього випливає, що постійно розучувати з дітьми рухливі ігри недоцільно, краще удосконалювати рухи і дії у знайомих іграх та модифікувати їх хід. У той же час організатор постійно повинен тримати в полі зору те, як дотримуються гравці правил чесної гри, дружби, як проявляють уміння вигравати та програвати.

Процес соціалізації дитини відбувається і в такому виді соціальних ігор, як сюжетно-рольові. Назва цих ігор вказує на необхідність двох обов'язкових компонентів - сюжету (тобто місця, дії, колізії) і ролей. Уявне місце, в якому відбувається гра, може знаходитись в далекому і недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним, добре відомим гравцям або фантастичним.

Сюжетно-рольові ігри на основі життєвих, літературних, фільмових вражень вільно відтворюють соціальні відносини і матеріальні об'єкти або розгортають фантастичні ситуації, які не мають аналогів у житті. Ця особливість сюжетно-рольових ігор виступає технологією апробації дитиною майбутніх соціальних ролей.

Ті психічні стани, які гравці переживають у певному виді ігор, закарбовуються у свідомості і пізніше відіграють провідну роль у процесі самовизначення особистості, пошуку її власної ідентичності. При чітко продуманій організації такі ігри дають для соціалізації школяра значно більше ніж хороше оповідання чи бесіда.

Для того, щоб сюжетно-рольова гра розгорталась, була дійовою і насиченою подіями, необхідно враховувати такі моменти: попереднє знайомство дітей з об'єктом гри (якщо це ігри типу Лікарня", "Пошта”, то бажана екскурсія в ці установи, а якщо це "Ярмаркове містечко", "Запорізька Січ", то потрібні опрацювання спеціальної літератури, перегляд діафільмів, репродукцій тощо з метою впливу на ігровий інтерес і бажання дітей відвороти рольові ситуації);

- чим менші діти, тим більш наочною повинна бути гра; тобто потрібні атрибути, які допомагають входити в роль; квитки для касира, шаблі для козаків, шприци для лікаря тощо;

- найкраще, коли такі ігри відбуваються у стані емоційного напруження гравців, коли існують конфліктні ситуації в сюжеті, протиборство учасників і необхідність самостійно приймати рішення;

- розподіляючи ролі, необхідно враховувати особливості дітей, даючи можливість одним зміцнити свій авторитет, проявити себе, іншим - зблизитись, потоваришувати, третім - стати більш організованими, розкутими тощо;

- допомогти дитині "увійти" в роль. З цією метою тим, хто збирається імпровізувати (наприклад, джуру, вовка, продавця) пропонують уявити себе в ролі і відповісти на питання про свій персонаж (Чого він хоче досягти в житті? Що цінує в інших? Яких друзів має?);

- вибір сюжету гри повинен відповідати запитам та інтересам дітей, які самі можуть запропонувати такі сюжети, ; основні ролі і ситуації;

- в сюжеті повинна бути закладена певна ідея, яка б виконувала функції регулятора поведінки;

- виховний ефект сюжетно-рольових ігор все ж досягається не стільки сюжетом, скільки тими взаємовідносинами, які виникають у грі.

Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є уміння педагога зайняти ігрову позицію, яка базується на здатності швидко переходити із реального плану в ігровий, відчувати радісний внутрішній стан дитинства. Уміння "скинути з себе все доросле", викликати довір'я у дітей, стати керівником-порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш - в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.

У практиці виховної роботи до сюжетно-рольових ігор належать також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги, виховні та ділові ігри, які моделюють певні виробничі та комунікативні ситуації для розв'язання їх учасниками.

Психологічні ігри-тренінги мають характер системи ігрових вправ з навчання спілкуванню та пізнання власних можливостей.

Значний інтерес для педагогів і дітей являють виховні ігри, які теж мають тренінговий характер. За умов систематичного виконання вони спроможні успішно виробляти уміння культури поведінки.

Функції ігор:

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі , поєднання елементів гри і навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор. Функція гри її різноманітна корисність.

Виділяють найбільш важливі функції ігор:

Функція самореалізації в грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкурентність або досягнення якоїсь цілі. Процес гри - це простір самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливість або наявні проблеми у людини і моделювати їх зняття.

Комунікативна гра .Гра -діяльність комунікативна , хоча по ігровим правилам і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактів взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоставок ніякої гри між ними не може бути.

Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє передбачливістю, вона діагностичніша, ніж інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід веде себе в грі на максимумі проявлень ( інтелект, творчість ); по-друге, гра сама по собі - це особливе „поле самовираження”.

Ігротерапевтична функція гри. Гра може і повинна бути використана для подолання різних труднощів, які виникають у людини в поведінці, в спілкуванні з оточуючими, в навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Б.Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі. Саме практика нових реальних відносин, в яких рольова гра ставить дитину як з дорослим, так і з ровесниками, відносин волі і співпраці взамін на відносини примушування і агресії, призводить в кінцевому результаті до терапевтичного ефекту.

Функція корекції в грі. Психологічна корекція в грі відбувається звичайно, якщо всі учні засвоїли правила і сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, але і ролі своїх партнерів, якщо процес і ціль гри їх об'єднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з відхиленням у поведінці, допомогти їм справитись з переживаннями, які заважають їх нормальному самопочуттю і спілкуванню з їхніми ровесниками в групі.

Розважальна функція гри. Розважання - це притягання до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана з створенням певного комфорту, благополучної атмосфери, душевної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості. Різноманітність в іграх - пошук.

Розділ 2. Організація ігрової діяльності на уроці

2.1 Ігрова діяльність як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу

„Національна доктрина розвитку освіти” ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, вона відповідає біля дошки.

Левову частку іншого часу учень, у кращому разі, слухає вчителя, а частіше - просто очікує перерви. Пасивність, неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дисципліни тощо...

Як же знайти засіб, що залучає дитину до навчальної праці, що дозволяє їй відчути радість пізнання?

Матінка-природа проблему розвитку індивіда вирішила давно і красиво. Кошенята, що ганяють за кінчиком хвоста матері-кішки, й не підозрюють, що вони не просто пустують і граються, а розвивають навички полювання, необхідні їм для виживання. Точнісінько так і людська дитина, за допомогою молотка досліджуючи внутрішню будову подарованої вчора машинки, а потім намагаючись повернути їй попередній вигляд, зовсім не замислюється про аналіз і синтез, хоча саме їх побачить у діях дитини психолог. Ми просто граємо, і саме гра є могутнім інструментом задоволення третього, основного інстинкту - потреби пізнання світу.

Породжена дитинством людства, гра супроводжує всю його історію, по-своєму поєднуючи й дисциплінуючи людей, і тому зрозуміло, чому вона посідає таке почесне місце в народній педагогіці, входячи у психічний і фізичний світ дитини з перших днів її існування. «Духовне життя дитини, писав В.Сухомлинський, - повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона засушена квітка». Звернімо увагу, що видатний педагог ставить гру в один ряд із будь-якою активною творчістю. На нічим незамінне й неминуче значення гри вказував інший, великий дидакт Росії - К.Ушинський. «Не думайте, - підкреслював він, - що все це мине безвісти з періодом гри, зникне разом з розбитими ляльками і розламаними барабанами: дуже ймовірно, що з цього зав'язуються асоціації уявлень і низки цих асоціацій, що згодом зв'яжуться в одну велику мережу, яка визначить характер і напрям людини».

Чому ж гра, такий важливий засіб пізнання світу, має залишатися за порогом школи?! Навпаки, найактивніше використання ігрової діяльності в навчально-виховному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення «я це можу» зміцнює впевненість у собі й породжує потребу «мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно».

Отже, гра у навчальному процесі створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри полягає в тім, що вона досягає своєї мети непомітно для вихованця, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини.

Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат. Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато - вчитель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впровадження ігрової діяльності у навчальний процес

2.2 Принципи організації ігрової діяльності на уроці

За всієї привабливості ідеї використання ігрової діяльності у навчальному процесі, необхідно зазначити, що ігри доречні й ефективні не на всіх уроках. Неприродною буде, приміром, ігрова контрольна робота чи гра на весь урок під час вивчення зовсім нового матеріалу (хоча й на таких уроках можливі ігрові паузи для актуалізації знань, наприклад, або зняття стресових проявів).

Куди багатший ігровий потенціал мають уроки узагальнення отриманих знань, закріплення їх або вироблення практичних умінь і навичок. Дуже жваво й ефективно проходить в ігровій формі підготовка до тематичної атестації, коли учні мають необхідний багаж знань і потрібно його актуалізувати та систематизувати. Менш очевидним є використання ігрових елементів під час контролю готовності учнів до уроку.

Справді, з чим отут гратися, - учень або готовий до уроку, або ні (таких чомусь завжди вистачає). Нижче наведено опис гри «Морський бій», яку можна використати на уроці саме на стадії перевірки домашнього завдання. Вона дає змогу перетворити цю досить нудну стандартну процедуру на корисний насичений процес. Цікаво, що після такого «бою» число «тих, хто забув», чи «тих, хто не зрозумів» домашнє завдання до наступного уроку, обов'язково зменшиться - програвати не подобається нікому.

Під час планування, підготовки і проведення гри на уроці необхідно дотримуватися наступних принципів і правил.

Учитель має чітко усвідомлювати дидактичні завдання використання ігрових елементів у навчальному процесі й організувати всю діяльність на уроці з орієнтацією на виконання цих завдань.

Усі учасники повинні знати І виконувати правила гри, про які їх докладно інформують до її початку.

На ігровому уроці не повинно бути сторонніх спостерігачів, тому важливо залучити всіх учнів до активної діяльності. Разом із тим участь у грі - справа добровільна, тому не варто змушувати грати дітей пасивних або тих, які соромляться. Спочатку їм можна запропонувати ролі експертів чи асистентів учителя. Через деякий час вони самі попросяться в гру.

На ігровому уроці, як і в будь-якій грі, обов'язково має бути присутнім елемент несподіванки і непередбачуваності, що дає змогу активізувати вияв творчих здібностей учнів.

Періодично слід змінювати правила гри, щоб вона не набридала І залишалася цікавою дітям.

При цьому система підрахунку балів і визначення переможців мають залишатися максимально простими й наочними. Дуже корисно бали матеріалізувати (у вигляді фішок чи зірочок) і записувати їх на зведеному табло.

Дуже тонка процедура - розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт.

Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно - їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною. Необхідно якомога повніше використовувати багаті можливості гри для розвитку вміння працювати в колективі, що передбачає розподіл ролей у команді, причому краще, якщо це зроблять самі учні (під непрямим керівництвом учителя, звичайно).

Гра неможлива без духу змагання, тому переможці в ній мають бути обов'язково. Важливо тільки, щоб азарт не спричинив психологічних травм, тому не можна допускати образ і глузувань. Програвати, та й вигравати, треба вміти гідно.

Як і будь-який урок, ігровий так само завершується підбиттям підсумків. Усі бали учасників підраховують, переводять в оцінки й виставляють у класний журнал, але лише за бажанням учнів (тільки позитивні емоції!).

Поєднання ігрових дій і серйозних завдань допомагає дітям швидше опанувати роль учнів. Гра завжди створювала бадьорий творчий настрій, і ні в якій іншій діяльності дитина не проявляла стільки наполегливості, цілеспрямованості, кмітливості, як в ігровій. Вона робить цікавим процес навчання, сприяє полегшенню усвідомлення матеріалу. Через ігрові форми вирішуються важливі виховні завдання - уміння турбуватись про оточуючих, толерантність, здатність співчувати й товаришувати. Гра, як і творчість, єднає дітей і вчителя, вчить оптимізму, життєлюбству, взаєморозуміння. Вона сприймається як радісний підсумок здійснення планів. Одночасно з грою непомітно для дітей відбувається їхній саморозвиток, самовиховання.

На, уроках не буває місця авторитарній формі спілкування, а панує спільна, колегіальна діяльність, співпраця, співтворчість.

Гра дарує учням радісні хвилини. А там. де учні бажають учитися, прагнуть навчатись, є позитивні емоції, є і результат. У цьому розділі ми розглянемо приклади використання ігрових елементів на різних стадіях уроку, причому це будуть різні типи уроків, залежно від дидактичних завдань і способів організації навчальної діяльності.

Отже як було сказано, найбільші можливості для впровадження ігрових елементів у навчальний процес дають уроки узагальнення й закріплення знань, що передують, як правило, атестаціям і залікам. Ігри на таких уроках потрапляють на благодатний ґрунт знань, отриманих учнями під час вивчення теми. Це дає вчителю широкі можливості для проектування ігрових ситуацій.

Зрозуміло, що цей родючий ґрунт вже оброблений першопрохідцями, тому почнемо все спочатку. А урок, звичайно, починається з повторення пройденого, чи, висловлюючись науково, з актуалізації знань. Інакше кажучи, спробуємо з'ясувати, наскільки клас готовий до сьогоднішнього уроку і чи маємо ми можливість подальшого просування?

Актуалізація опорних знань:

На першому етапі уроку доцільно застосувати короткочасні ігри або ігрові елементи, які мобілізують увагу і пам'ять учнів. Тривалість їх не повинна перевищувати 10-15 хвилин. Розгляньмо кілька варіантів ігрової діяльності учнів на початку уроку.

«Допуск». Проводять на старті уроку, коли право голосу дають кожному учневі. Це має такий вигляд: учитель ставить запитання, на які учні відповідають по черзі, не встаючи зі своїх місць. Підніматися доводиться тільки тим учням, які не змогли відповісти на запитання. На цей етап учитель добирає прості запитання, що вимагають, як правило, односкладових відповідей - на чисте знання раніше вивченого в класі матеріалу. Отже, після першого кола допуску в класі стоять лише кілька учнів, причому ні в якому разі не слід робити акцент на їхній нездатності. Навпаки, вчитель пропонує класу не залишати товаришів у біді, пропонує учням кинути «рятувальні кола», - поставити їм запитання, які вже звучали сьогодні. Рятувальна операція триває доти, доки кожен учень не дасть правильної відповіді. Як дана форма фронтального опитування працює на основну ідею підвищення психологічної привабливості уроку? По-перше, протягом перших 5-7 хвилин уроку вже кожен учень «виступив», причому дав правильну відповідь, і це вже йому приємно й додає впевненості. По-друге, не пропала дарма домашня праця, і можна спробувати розвинути успіх. По-третє, коли всі кидаються на допомогу тим, хто замешкався на старті, в класі з'являється атмосфера єдності й доброзичливості. Нарешті, протягом цих 5 хвилин у класі звучить корисна навчальна інформація, необхідна для подальшого просування, причому звучить з вуст учнів, і її потрібно слухати (раптом це саме питання трапиться й мені?). Важливо, щоб усе відбувалося по-доброму, без тиску, і зміцнювало в дітей переконаність, що їм це під силу.

«Морський бій: Це, по суті, ігрова форма перевірки домашнього завдання, що дозволяє залучити в процес не двох-трьох учнів, а практично весь клас. Військова назва дуже умовна, однак відбиває розпал пристрастей під час даної процедури, що цілком природно: всім учням флоту, який переміг, оцінки підвищують на бал, а ті, хто програв, відповідно, цей бал втрачають. Отже, на арені бою - три флоти (три ряди парт), що відправляють у бойову розвідку екіпажі з двох учнів до дошки. Поки розвідники готуються до активних дій, основні сили добирають озброєння для атаки і планують оборону під керівництвом адміралів. У мирній термінології це має вигляд повторення навчального матеріалу, підготовки і розподілу питань за темами супротивників». Усю цю діяльність координує учень, призначений учителем, який володіє всією повнотою адміральської влади. За три-чотири хвилини починається власне бій (чи перевірка домашнього завдання - кому як подобається). Після відповіді першого екіпажа другий і третій флоти «обстрілюють» його запитаннями з теми, потім самі відповідають на не менш підступні запитання, що надходять від першого флоту, потім настає черга другого формування і т д.

Роль учителя в цій грі неможливо переоцінити, особливо в перших „боях”. Треба встигати озвучувати оцінки запитань і відповідей, передавати право „пострілу” наступній команді, не забуваючи при цьому вчасно залучати в процес гри пасивних учнів, а крім цього, час від часу „мінувати” ігрове поле каверзними запитаннями.

Вивчення нового матеріалу

Як було зазначено, використання ігрових елементів у навчальному процесі на цій стадії ускладнюється недостатнім обсягом знань, вмінь і навичок. Однак актуалізовані на попередній стадії уроку опорні знання можуть послужити фундаментом для побудови гри під час подальшого просування по темі. Дуже перспективним уявляється при цьому застосування проблемних методів викладу нового матеріалу, коли вчитель звертає увагу на учнів на існування гносеологічних протиріч, формулює питання й пропонує учням, розбившись на групи, спробувати знайти відповіді. Ігрова оболонка в цьому разі може мати, наприклад, такий вигляд.

«Рятувальна експедиція». Десь у горах зазнав аварії авіалайнер з коштовним вантажем на борту, і ми споряджаємо рятувальну експедицію. Класс розбивається на групи, кожна з яких отримує маршрутний лист із вказівкою орієнтовного напрямку пошуку (з формулюванням головних питань з досліджуваної теми) і стартового завдання (наприклад, нескладного завдання за пройденим матеріалом). Далі процес пошуку може бути організований у такий спосіб: група отримує від учителя уривок радіограми від потерпілих під час аварії й намагається його розшифрувати (уривок може містити, наприклад, опис і результати експерименту з досліджуваної проблеми, а група має їх інтерпретувати й використовувати, відповідаючи на запитання з нової теми).

...