Шляхи підвищення рівня розумового виховання молодших школярів шляхом інтеграції змісту освіти в початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему: «Шляхи підвищення рівня розумового виховання молодших школярів шляхом інтеграції змісту освіти в початковій школі»



ВСТУП

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Розвиток і формування особистості, опанування нею національної і світової культури здійснюється як єдиний процес, що передбачає набуття знань, вироблення ставлень та цінностей, які в кінцевому рахунку обумовлюють світогляд та ідеали людини.

Нині в зв'язку з небувалим розвитком науки, пожвавлення суспільних перетворень, посиленою інтелектуалізацією праці проблема плекання інтелекту набрала особливої гостроти. Всі тепер відчуваємо, як у відповідальний час розбудови нашої держави зросла потреба мати людей компетентних, розумово обдарованих. І тут без добре поставленого розумового виховання аж ніяк не обійтись.

Над цією проблемою працювали науковці і педагоги, такі як В.О. Сухомлинський, М.І Стельмахович, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, Д.В, Луцик, А.А. Сідлецька, А.В. Воронцова, Г. Цукерман, С.В.Ламакович, Л.І. Тимченко, І. Мідхатов, Лозниця В.С, Петрова І.І., І.М. Баженова, Пушкарьова Т, Розин В.И. , Роменец В.А. , Рубинштейн С.Л., Рудницька О.П., Эрдниев П.М.

Досить багато науковців працювали над цим питанням, але ще баго аспектів залишилось не розкритими. Тому виходячи з актуальності проблеми, темою курсової роботи є «Розумове виховання молодших школярів».

Мета курсової роботи: дослідити шляхи підвищення рівня розумового виховання молодших школярів шляхом інтеграції змісту освіти в початковій школі.

Завданнями дослідження є:

Вивчити і проаналізувати наукові джерела з проблеми розумового виховання молодших школярів.

Визначити рівень розумової вихованості учнів молодшого шкільного віку.

Виявити та проаналізувати основні фактори, що впливають на рівень інтелекту молодших школярів.

Експериментально перевірити ефективність інтегрованого навчання, щодо розумового виховання молодшого школяра.

Об'єкт дослідження - процес розумового розвитку молодших школярів.

Предмет дослідження - шляхи та засоби розумового розвитку молодших школярів

Під час проведення дослідження було використано такі методи:

вивчення та аналіз літературних джерел та документів, які характеризують історію і сучасний стан досліджуваної проблеми;

вивчення й узагальнення педагогічного досвіду (ознайомлення з існуючими розробками концепцій та методик естетичного виховання);

анкетування (письмове опитування учнів молодшого шкільного віку з метою визначення їхнього рівня естетичної вихованості).



1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Значення, суть та зміст розумового виховання учнів початкових класів

Серед усіх живих істот на Землі людина відрізняється перш за все наявністю розуму, здатністю думати, розмовляти, творити. Розум - одна з найкращих якостей людини. Від інтелектуального розвитку особистості залежить рівень її підготовки до життя, особисті доля і щастя. Широка, нічим не замінима функція розуму відзначена в численних українських народних афоризмах.

Розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити і бути розумною повинна бути кожна людина, бо розум конче необхідний в усіх сферах людського життя. Тому справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя в усіх його складностях.

Початкова школа покликана дати своїм учням окреслену її навчальним планом і програмами належну суму знань, умінь та навичок, і водночас розвивати їх розум так, щоб вони в перспективі, здобувши освіту ставали розумнішими і інтелектуально багатими і компетентними, з жадобою до знань людьми.

Забезпечивши розумове виховання молодших школярів, вчитель внесе свою посильну лепту у підготовку вкрай необхідної інтелектуальної еліти України. [5.33]

Розум - це здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність. Це найдосконаліша форма теоретичного осягнення дійсності,свідоме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні творів та ідей. Він аналізує і оцінює, як дані органів чуття, так і розсудкову діяльність, а також сам себе. [12]

У протилежність розсудку, він має синтетичний характер, пізнає об'єкт і його цілості, у взаєминах його частин.

Тому до розумового виховання належить цілеспрямована діяльність вихователів над розвитком розумових сил і мислення учнів, та прищеплення їм культури розумової праці. Воно передбачає набуття знань, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, прищеплення інтересу до розумового збагачення впродовж усього життя, самостійному здобування знань і застосуванні їх на практиці. Самостійне здобування знань породжує зрілість думки.

Зміст розумового виховання учнів початкових класів охоплює:

Розуміння значення знань,які здобуваються в школі, для життя і праці, громадської діяльності, будівництва самостійної Української держави;

Розвиток допитливості, спостережливості, кмітливості, активності на уроках, прагнення самостійно виконувати завдання в класі і вдома;

Уявлення про наукову організацію навчальної праці, навички самостійного читання дитячої літератури, уміння ділитися враженнями про прочитане;

Негативне ставлення до списування, бездумного зубріння, шпаргалок, підказування, не виконання домашніх завдань;

Шанобливе ставлення до розуму і розумних людей, бажання стати розумною людиною.

Розумове виховання належить до однієї з найважливіших складових частин формування всебічно розвиненої людини, до одного з дійових чинників вирощення інтелектуальної еліти нації. Здійснюється воно в нерозривній єдності з усіма іншими виховними компонентами. Особистість виростає в певному духовному середовищі, коли існує естетичне, і морально-психологічне поле.

Розумове виховання реалізується у сукупності з формуванням наукового світогляду. Разом з цим воно виконує в початковій школі властиву йому специфічну функцію, спрямовану на розвиток інтелектуального потенціалу молодших школярів, пізнавальних мотивів, навичок розумової діяльності, творчого мислення , раціональної організації навчальної праці.

Розумове виховання - процес тривалий і складний. Успіх його забезпечується рядом факторів. Провідне місце серед них займає перш за все живе спілкування з розумними людьми. Розум плекається розумом. В образі свого вихователя діти повинні бачити безмежну відданість розумовому життю і науці. Тому дуже важливо, щоб молодший школяр з допомогою свого вчителя став розумово багатший, ніж був учора. Кращий спосіб розумового виховання, як цей годі й придумати.

Інтелект умножається також під впливом навколишнього середовища, ЗМІ, читання літератури.

1.2 Традиції розумового виховання у спадщинні В.О. Сухомлинського

Ім'я В. О. Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною. Однак визнання до павлиського вчителя прийшло не відразу, спочатку були роки напруженої роботи над вивченням духовного світу дитини, виробленням форм і методів навчання і виховання. У педагогічній спадщині павлиського вчителя немає жодного аспекту в системі навчання і виховання, якому не було б приділено потрібної уваги. Разом з тим у спадщині В. О. Сухомлинського рельєфно виступає проблема розумового виховання, яка була і завжди буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу.

За В. Сухомлинським, розумове виховання - це «надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, і у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці». [7.45]

Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси.

Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. «Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання» [7.53] . На багаточисленних переконливих прикладах Василь Олександрович показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома.

«Навчання - це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки у квітки. У вихованні все головне - і урок, і розвиток різноманітних інтересів у дітей після уроків, і відносини вихованців у колективі» [7.95] . Знання з кожного предмета мають певний виховний заряд для формування і розвитку творчого розуму. Тому В.Сухомлинський не погоджується з думкою, що для дітей, у яких немає здібностей до математики чи хімії, допустимі не глибокі, поверхові знання з цих предметів.

В. Сухомлинський вважає, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей. Цією роботою Василь Олександрович керував понад 20 років, учителі починали її за два роки до вступу дітей до школи. У Павлиській школі проводять спеціальні уроки мислення. З 5 до 10 років дітям потрібно відкривати якнайбільше незрозумілого, цікавого. Чим більше незрозумілого, тим яскравіший інтерес. У дитини виникає багато чому?

У такі моменти «дитина думає, спостерігаючи, і спостерігає, думаючи»

В. О. Сухомлинський любив повторювати: «Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму . Він вважав дуже важливим, щоб перші істини діти отримували з оточуючого світу, щоб дитину через світ природи вводили в світ суспільних відносин. «Школа під голубим небом», або, як її ще називали, «Школа радості» - справжнє талановите відкриття Сухомлинського. У ній уроки проходять на природі. Ідея такої школи зустрічалась ще у Ж.-Ж. Руссо, але Василь Олександрович розвинув, поглибив і переосмислив її. У його «Школі радості» педагог приділяв багато уваги у своїй кращій книзі «Серце віддаю дітям», удостоєній Державної премії Української PCP у 1974 році (посмертно).

Павлиський учитель вважав, що серед природи народжується яскрава і жива думка, дитина мислить «образами». Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорож краплі води, дитина малює у своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші ці картини, тим глибше обдумує вона закономірності природи.

Дитина мислить... Це означає, що певна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) оточуючого світу, і через тонкі нервові клітини - йдуть сигнали.

«Саме це надзвичайно швидке переключення нервової енергії нейронів і є тим явищем, яке ми називаємо думкою, дитина думає».

В. Сухомлинський говорив, що якщо ізолювати малюка від природи, якщо примушувати його сприймати слово без зв'язку з наочними образами, то клітини мозку будуть швидко втомлюватися і малюк не справиться із завданням, буде відставати. «Ось чому потрібно розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи. Ось чому кожна подорож у природу є уроком мислення, уроком розвитку розуму».

В.О. Сухомлинський систематично два рази на тиждень протягом чотирьох років водив кожну групу своїх вихованців на виноградники, на зелені луги, у поля, на річку, на курган, що за селом... І кожен раз, даючи уроки мислення в «школі під голубим небом», він намагався не лише сам говорити, а більше слухати дітей, давав можливість дітям серед природи помовчати, подивитися, відчути, осмислити побачене й почуте. «Вміння дати дитині подумати - це одна із найтонших якостей педагога»

В. Сухомлинський продумав у деталях усе, що могло стати джерелом думки, визначав об'єкти спостереження, явища оточуючого світу. Так склались 300 сторінок «Книги природи», кожна з яких мала свою назву «Живе і неживе», «Неживе пов'язане з живим», «Все в природі змінюється», «Сонце - джерело життя», «Рослинний і тваринний світ», «Природа чекає зими», «Ліс зберігає вологу», «Зелений листок - комора Сонця» та інші. У результаті образного мислення діти поповнюють словниковий запас такими поняттями, як явище, причина, наслідок, зумовленість, залежність, спільність та інші. Поняттями можна оволодіти, лише досліджуючи конкретні явища і факти, лише обдумуючи те, що дитина бачить своїми очима, лише при поступовому переході від сприймання конкретних предметів і явищ до абстрактних понять. Немалу роль, пише В.О. Сухомлинський у книзі «Про розумове виховання», у розвитку мислення відіграють задачі на кмітливість, які породжують оточуючі предмети і явища. В арсеналі павлиських вчителів не одна тисяча таких задач.

Велика роль у розумовому вихованні надавалася казкам. «Казка - це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови», - писав В.О. Сухомлинський. Уже на четвертому місяці існування «школи радості» у Павлиші було створено кімнату казок, у якій дитяча фантазія була неви-черпною. Кожен предмет у ній народжував фантастичну уяву. Дитяча уява починала грати, очі загорались, плавна мова текла потоком.

У розумовому вихованні В. Сухомлинський важливе місце відводив малюванню, кресленню, музиці, творчості. Уже через тиждень після занять у «школі радості» Василь Олександрович запропонував малюкам принести альбом і олівці для малювання. Діти сідали зручно на галявині шкільної садиби, самостійно вибирали об'єкти для малювання. У малюнках на повну силу проявлялася дитяча фантазія, що пробуджувала думку. На уроках образотворчого мистецтва, радив В. Сухомлинський, потрібно не лише вчити дітей законам пропорції, перспективи, співрозмірності, але й давати простір для уяви, не ламати дитячої мови казкового бачення світу.

«Школа радості» поступово ставала концертним залом під відкритим небом. Тут слухали музичні твори і музику природи. Без музичного виховання, вважав В.Сухомлинський, також неможливий повноцінний розумовий розвиток. Ранньої осені діти на природі слухали «Політ джмеля» з опери «Казка про царя Султана» М.А. Римського-Корсакова, у сонячний день «бабиного літа» - «Осінню пісню» П.І. Чайковського, у зимові дні - мелодії Е. Гріта, Ф. Шуберта, Р. Шумана... Прослухавши мелодії, діти йшли до квітучої медоносної трави, де слухали бджолину арфу, гудіння джмеля. Музика пробуджує думку, наповнює клітини мозку чудодійною силою. Потрібно, писав В. Сухомлинський, щоб цей зачарований світ природи не був відгороджений від дітей класними дверима.

Розумове виховання в широкому розумінні слова можливе лише за умови отримання дітьми міцних, свідомо засвоєних знань, елементарних істин науки, тобто тих азів, з яких починається навчання і без яких не можна досягти вершини знань Навчання, побудоване на заучуванні і зубрінні, породжує інертність думки. Той, хто лише заучує, часто стає безпорадним перед елементарним розумовим завданням. Не володіючи навичками відбирати для заучування головне, необхідне, учень не вчиться думати. Якщо, наприклад, розв'язуючи якусь задачу, учень буде задумуватися над формулою скороченого множення, або, працюючи над твором, над тим, як писати кожне слово, такий учень не справиться із завданням. Василь Олександрович порівнював хорошого учня з досвідченим слюсарем, який кожен раз, беручи свій інструмент, не розглядає його, бо він уже йому знайомий, а зразу починає працювати; так і підготовлений до розумової праці учень повинен брати з багажу своїх знань азбучну істину, не напружуючи зусиль. А щоб інструмент не заіржавів і не перетворився у важкий тягар, потрібно ним постійно користуватися. У Павлиській школі кожен учитель із свого предмета визначав коло знань, обов'язкових для постійного збереження в пам'яті, і намічав шляхи і способи оволодіння ними. Серед них головні: застосуванню засвоєного для здобування нових знань; зв'язок думки з її першоджерелом - оточуючим світом. Але оскільки можливості людської пам'яті не безмежні, то розумовий розвиток більше визначається умінням людини самостійно орієнтуватися в морі знань, у потоці різноманітної інформації.

Важливим для розвитку об'ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. В.О. Сухомлинський відзначав, що вже в початкових класах письмо учнів повинно бути напівавтоматичним, щоб розумові сили спрямувати не на сам процес письма, а на розуміння смислу тексту. Для цього необхідні вправи з техніки і темпу письма, а також списування в початкових класах не менше 1400-1500 сторінок у зошиті. Це ж стосується і читання. Щоб навчитись виразно, швидко, свідомо читати, щоб учень думав не про процес читання, а про зміст прочитаного, у початкових класах на читання вголос потрібно затратити не менше 200 годин, а на читання про себе - не менше 2000 годин. «Думка лише в тому випадку стає бажаною працею для маленької людини, якщо вона вміє, читаючи, думати і, думаючи, читати», - підкреслював Сухомлинський.

Серед інших умінь і навичок, якими досконало повинен володіти учень, Василь Олександрович називав:

уміння спостерігати явища оточуючого світу;

уміння думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле;

уміння дивуватися;

уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, робить, думає;

уміння виділяти логічно завершені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними;

уміння знаходити в книзі матеріал-відповідь на питання;

уміння знаходити книгу з проблеми; уміння робити аналіз тексту в процесі читання;

уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь;

уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом;

уміння написати твір, оповідання про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає.

Успіх розумового виховання залежить від методів навчання, від їх відповідності розумовому розвитку учнів, а це в свою чергу визначає структуру уроків.

Сухомлинський вказував, що перш ніж учити дітей запам'ятовувати, їх потрібно вчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. «Якщо повторення - мати навчання, то спостереження - мати обдумування і запам'ятовування знань».

Розумовому вихованню, на думку В. Сухомлинського, сприяють такі види праці: конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір способів передач, перетворень, трансформації енергії і руху; вибір способів обробки матеріалів, вибір інструментів і механізмів, технологічних прийомів обробки; створення середовища, необхідного для нормального розвитку рослин і тварин, управління цим середовищем.

Успіх розумового виховання багато в чому залежить від уміння протягнути незримі ниточки від уроку до позаурочних занять. У Павлиській школі було дві програми навчання: перша - обов'язкова, друга - для позаурочних занять. Вони поєднані і глибоко змістовні.

Спостереження В. Сухомлинського переконують, що для осмислення і збереження в пам'яті обов'язкового матеріалу учням потрібно прочитати в 2 - 4 рази більше науково-популярної та іншої літератури. Прочитане поза програмою налаштовує мозок дітей на засвоєння вивченого. Суть позаурочних, домашніх занять, на відміну від класної роботи, стверджував В. Сухомлинський, це робота з накопичення фактів для пізнання, питань, роздумів. На заняттях гуртків діти, вивчаючи, спостерігаючи, зіставляючи, знаходять істину або ж бачать, що їм необхідні додаткові знання, спостереження, експерименти.

Реалізуючи положення про те, що серцевиною розумового виховання є науковий світогляд, Сухомлинський добивався того, щоб кожен його вихованець умів відстоювати і доводити істину: «Пізнаючи - доводити і доводячи - пізнавати - у цій єдності думки і праці, якраз, і заключається єдність розумового виховання і світогляду», - писав він.

Узагальнюючи свій великий практичний досвід, В.О. Сухомлинський намітив основні шляхи активізації розумової діяльності учнів, серед них:

1. Самодисципліна в розумовій праці.

2. Формування пізнавальних мотивів.

3. Спеціальна організація розумової праці на уроці і після уроку.

4. Творчий характер завдань з елементами дослідження.

«Справжнє розумове виховання, - підкреслював Василь Олександрович, - орієнтує людину на життя у всій його складності, у всьому багатстві».

Питання розумового виховання були в центрі уваги всіх праць В.О. Сухомлинського та в його практичній діяльності. Його одержимість цією проблемою знаходимо в праці «Як виховати справжню людину».

Говорячи про образ ідеальної людини, яку слід назвати справжньою, В. Сухомлинський вважає, що такій людині поряд з іншими якостями повинні бути властиві «інтелектуальне багатство, творчий розум, прагнення жити у світі думок, постійне бажання збагачувати і розвивати свій розум».

Дуже цінні положення і висновки В.О. Сухомлинського про розумове виховання ввійшли до збірника «Про розумове виховання», вони мають непересічне значення для педагогічної громадськості, студентства, усіх читачів. Отже, у творчій спадщині В. О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти й виховання, мотивації й методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато іншого. Великий педагог бачив нові проблеми та шляхи їх вирішення, про це свідчать унікальність його експериментів, творчий підхід до теорії і практики навчання й виховання.

1.3 Рівні розумової вихованості молодших школярів (за результатами консультативного експерименту)

изначення рівня навчальних досягнень учнів в умовах традиційного навчання є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку має не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її розумовий розвиток та компетентності як самоздатність до оптимальних дій.

Розумове виховання дитини базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню та належить до сфери складних якостей особистості.

Виявлення рівнів розумового виховання учнів здійснювалось нами в процесі контролю за навчальними досягненнями молодших школярів.

Оцінка у процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх навчально-пізнавальної діяльності.

Критерії - це реальні, точно обрані ознаки, величини, які виступають вимірниками об'єктів оцінювання.

Визначаються такі критерії розумової вихованості учнів:

якість знань: міцність, повнота, глибина, узагальненість, системність, дієвість;

рівень сформованості вмінь (предметних, розумових, раціональної навчальної діяльності, оцінних): копіювання зразка способу діяльності, виконання способу діяльності за зразком, за аналогією і в нових ситуаціях;

рівень оволодіння досвідом творчої діяльності: вміннями виконувати процедури творчої діяльності та вирішувати проблему;

рівень оволодіння досвідом емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу,до інших людей, до самого себе.

На основі зазначених критеріїв доцільно виділити чотири рівні розумової вихованості учнів початкових класів: початковий, середній, достатній, високий.

Загальнодидактичні характеристики рівнів розумової виховності учнів початкових класів

І рівень - початковий. Учень засвоїв знання у формі окремих фактів, елементарних уявлень, які може відтворити; різними видами умінь володіє на рівні копіювання зразка виконання способу діяльності; самостійну роботу виконує під безпосереднім керівництвом учителя, але допомогу не може сприйняти відразу, а потребує детального кількаразового її пояснення.

ІІ рівень - середній. Учень володіє знаннями у формі понять, відтворює їх зміст, ілюструє прикладами з підручника, може встановлювати засвоєні внутрішньопонятійні зв'язки; відповідь будує у засвоєній послідовності; вміннями володіє на рівні виконання способів діяльності за зразком в подібній ситуації; самостійну роботу виконує зі значною допомогою.

ІІІ рівень - достатній. Учень володіє поняттями, відтворює їх зміст, ілюструє не тільки вже відомими, а й новими прикладами, встановлює відомі внутрішньопонятійні і міжпонятійні зв'язки; вміє розпізнавати об'єкти, які охоплюються засвоєними поняттями; під час відповіді може відтворити засвоєний зміст в іншій послідовності, не змінюючи логічних зв'язків; вміннями володіє на рівні застосування способу діяльності за аналогією; самостійні роботи виконує з незначною допомогою вчителя; володіє вміннями виконувати окремі етапи вирішення проблеми і застосовує їх у співробітництві з учителем (частково-пошукова діяльність).

ІV рівень - високий. Учень володіє системою понять в їх ієрархічній підпорядкованості, в межах, визначених навчальними програмами, встановлює як внутрішньопонятійні, так і міжпонятійні зв'язки; вміє розпізнавати об'єкти, які охоплюються засвоєними поняттями різного рівня узагальнення, під час відповіді перебудовує засвоєний зміст у новій логічній послідовності, відповідь аргументує новими прикладами; вміє застосовувати способи діяльності в нових ситуаціях; самостійні роботи виконує під опосередкованим керівництвом; володіє вміннями самостійно вирішувати проблеми за аналогією (пошукова діяльність).

Дослідження шляхів розумового виховання учнів під час інтегрованих уроків

Існує безліч способів підвіщення розумової вихованості дитини, зокрема - молодшого школяра. Можна підібрати різноманітні методи, засоби и форми роботи.

Аналізуючи сучасні підходи щодо розумового виховання, ми вбрали одну із найактуальніших форм роботи - інтегрований урок.

Інтегрованій урок - є також способом формування розумово розвитку, тому на даний момент цей тип уроку ліг в основу даного експерименту.

Розглянемо, у чому полягає розвивальна суть інтегрованих відів діяльності.

Перспектівність цього методичного підходу полягає передусім у тому, що він дає змогу виявляти деякі слабкі сторони предметної системи навчання, подолати розрізненість, фрагментарність у сприйманні довкілля та навчальних предметів. І водночас, синтезуючим сильним сторонам предметного викладання, створює умови для формування у дитини здатності сприймати предмети та явищем різнобічно, системно, емоційно. З нашої точки зору, організація інтегрованого навчання потребує реалізації певних дидактичних принципів.

1. Тематична єдність програмового матеріалу різних навчальних предметів.

Інтегровані уроки об'єднують блоки знань із різніх навчальний предметів навколо однієї теми, з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів учня. Це дає змогу пізнати певні явища з різніх сторін, досягти цілісності знань. Тематична єдність дидактичного матеріалу на уроках різних навчальних предметів - визначний методичний підхід організації пізнання учнів.

2. Поєднання на уроках різних видів навчальної діяльності.

Конструювання системи інтегрованих уроків значною мірою сприяє використанню сукупності різних видів емоційно-образної діяльності (гри, спостереження за довкіллям, художньої та літературної діяльності). [11.15]

Види діяльності добираються з огляду на дидактічні цілі й етапи уроку. Найголовніше- домогтись повного злиття різніх видів діяльності, їх гармонії, щоб викликати та підтримувати творчу реакцію дитини, актівізувати її пізнавальні можливості, досягти органічного поєднання логіко-понятійного та емоційно-образного компонентів на різних етапах пізнання та творення тексту.

3. Доцільній набір комплексних завдання, що інтегрують різні способи навчання.

Плануючи етап формування знань, потрібно використовувати такі комплексні завдання:

1. Виразне читання вірша, пісні; спостереження за мальовничими функціями мовних засобів у тексті.

2. Виразне читання вірша, складання діалогів з героями твору, доповнення художніх описів, міркувань.

3. Виразне читання вірша, зіставлення його з картиною. Що в них спільне? Що відмінне?

4. Сприймання вірша, музики, картини. Чи співзвучні ці твори? Чому?

5. Сприймання двох картин (контрастних за настроєм), прослуховування музики.

6. Аналіз виставки дитячих малюнків після екскурсії в природу.

7. Складання описів за дидактичними іграми (Яка пташка мені зустрілася? Яка квіточка (гілочка, лісточок, плід) мені найбільше сподобалась? Чому? Що за гостинці принесла бабусі Червона Шапочка з лісу (місту, поля, лугу).

8. Відгадування загадок, ребусів, кросвордів. Спостереження за виражальними можливостями мовних засобів; зіставлення тексту загадки и малюків, ілюстрацій.

9. Виготовлення художніх виробів та колективних композіцій (аплікацій з природного матеріалу, пластіліну, малюнків).

10. Доповнення, поширення, відновлення казки, вірша.

Під час проведення інтегрованих уроків вчительові доводиться самостійно визначити, яка мета цього інтегрованого уроку, як він сприятиме цілісності навчання, формуванню знань на якісно новому рівні.

Педагогічно правильно організоване спостереження допомагає дитині вийти за межі лише чуттєвого пізнання. На передній план висувається моральне освоєння дивовижного світу, асоціації розвитку природи й людського життя.

Перше за все, потрібно чітко визначити мету, завдання спостереження й вибрати об'єкт. Далі слід організовувати зустріч дітей з природою, або "подорож до джерел думки", якими можуть бути сад, гай, діброва, поле, ставок, берег річкі.

Це так званні "уроки під блакитним небом", або "уроки в зеленому класі", уроки мислення в природі, які так широко практикував В. Сухомлинський. На обраних об'єкт можна приходити разом з учнями інколи по кілька разів, милуватися картинами природи, спостерігати. Таке спостереження пробуджує творчість. [4.22]

Ось казочки, створені колективно першокласниками на основі спостереження за довкіллям.

Літаючі яблука

Біжу до школи. Раптом: пурх! - Перед очима. Що це - зупиняюсь і дивуюся. На клені червоні яблука поспілі. Щей літати навчились. - Гм ... - Розмірковую. - Яблука? Взимку? - Пурх! Ще одне в гору піднялося. Придивляюсь: це ж снігурі до нашого парку прилетіли, кленовим насінням поласувати.

Хто привів весну?

Як приходить весна? Хто її приводить? Може, вона прилітає на блакітній хмаринці? А може птахи на крилах несуть? Чи пливе весна річкою? Ні! Її приводить сонечко. Це воно торкнулось промінчиками і посміхнулося:

- Вставай, Веснонько, неси людям радість і красу. Усе ожило, усе зазеленіло.

Це Сонце Весну веде.

Протягом 1-го місяця було проведено низку інтегрованих уроків.

На різних етапах уроку учням пропонувалися:

1. Робити дружно: бути уважним один до одного, привітним, не відволікатися, не заважати один одному, вчасно надавати допомогу, виконувати вказівки головного.

2.Працювати за планом.

3.Вчасно виконувати завдання: стежити за часом, доводити почате діло до кінця.

4.Добре виконувати роботу (як задумано, охайно, без помилок), притримуватися техніки безпеки, економно розподіляти матеріали.

5.Кожен з підгрупи повинен уміти захищати спільне діло і своє, зокрема.

Моніторинг розумової вихованості до і після проведення інтегрованих уроків

На інтегрованих уроках дитина застосовує знання, вміння, життєвий досвід для розв'язання життєвих завдань, вчиться оцінювати, захищати свої інтереси, аналізувати ситуації та відносини; спільно діяти, вирішувати конфлікти; розуміти, створювати та використовувати правила. А це і є мета розумового виховання молодшого школяра. [11.45]



2. ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ У ШКОЛІ I СТУПЕННЯ

2.1 Методичні шляхи розумового виховання молодших школярів

Провідні шляхи розумового виховання - це систематичні заняття на уроках, побудованих на основі принципів розвиваючого навчання, позакласна робота з розвитку інтелектуальної культури учнів. У цілому розвиток розумових сил і здібностей школярів від багатства інтелектуального життя школи.

Навчання тоді повноцінне, коли воно сприяє розумовому розвитку учнів, протікає у їх органічній єдності. Порушення цієї єдності недопустиме. Тай головна суть розумового виховання якраз і полягає в тому, що, здобуваючи знання, дитина разом з тим стає розумнішою. У процесі навчання і здійснюється основна мета розумового виховання - розвиток інтелекту.

Інтелект (від. Лат. розуміння, пізнання.) - це здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних вмінь. За в. О. Сухомлинським, розумове виховання відбувається в процесі оволодіння знаннями. Проте воно не зводиться до нагромадження знань. Не можна покласти знак рівності між освіченістю і розумовою вихованістю. Розумова вихованість не рівнозначна обсягу набутих знань. Уся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини. А це забезпечується тоді, коли кожне заняття в школі стане уроком мислення, урок де є безперервні пошуки й знахідки, здивування і відкриття. Здивування - це надійна стежка мислення. Тільки там де є захоплення, натхнення розумовою працею, можливе інтелектуальне зростання дитини. У пошуках і знахідках найголовніше, а початкових класах - єдине джерело напруження інтелектуальних, вольових сил. Хоч би яким слабким школяр не був, він зобов'язаний з кожним етапом навчання підніматися хоча б не на високу сходинку в своєму розумовому розвитку. [12]

У кожній навчальній дисципліні, яка вивчається у початковій школі, закладені великі можливості для розумового виховання. Треба тільки їх вміло використати. І в першу чергу це стосується уроків рідної української мови і математики.

Мова і мислення завжди нероздільні. Опановуючи рідну мову, діти разом із словами набираються розуму, навчаються чужих думок, навчаються самі думати і виражати свої думки словами. Математику справедливо називають царицею мисленню.

Могутнім фактором розумового виховання виступає прибігання до феноменальної мудрості нашого народу, до невичерпних джерел фольклору. Добре якщо учні не тільки слухають і розповідають казки, але й самі їх складають і пишуть твори-мініатюри, виконують творчі роботи і завдання з усіх без винятку навчальних дисциплін за матеріалами спостережень над явищами природи, над працею, творами мистецтва, а також роботи на теми, які потребують моральної оцінки, поведінки людських взаємин.

У початкових класах, - як твердив Сухомлинський, спостереження необхідні дитині, як сонце, вода, і повітря потрібні рослинні. Тут спостереження - найважливіше джерело енергії розуму. Виховуючи молодших школярів, треба вчити їх бачити в звичайному незвичайне, шукати і відкривати причинно-наслідкові зв'язки, відповідаючи на запитання «чому?». Школа спостережливості в молодшому шкільному віці - необхідна умова розумового розвитку. [7.55]

В обов'язок вчителя початкових класів входить піклування проте аби на всіх заняттях розкривати інтелектуальні сили вихованців. Треба дбати, щоб виучувані правила, положення і визначення осягалися не тільки пам'яттю, але й зусиллями розуму. Зубрячка шкодить розумовому вихованню, там де вона панує немає поваги до розуму.

Крім звичного кола шкільних справ й уроків, уявлень, інтересів, у школяра має бути різноманітне інтелектуальне життя. Велике значення для відточення розуму мають зустрічі з творчою інтелігенцією, мудрими оповідачами, участь у різних конкурсах і олімпіадах, народних, національних і шкільних святах, іграх, забавах та інших розумних дозвіллях.

Треба всіляко підтримувати розумні захоплення дітей - гру в шахи, лото, колекціонування, моделювання і. т.

Українська національна початкова школа тоді стане справжнім осередком розумової культури, коли в ній запанують: культ України - матері, культ людини, культ рідного слова і культ книжки.

Для посилення розумового виховання учнів на Україні відроджуються елітарні школи - гімназії, ліцеї коледжі, навчальні заклади для особливо обдарованих дітей.

2.2 Особливості формування вміння самостійно вчитися в учнів початкової школи

Надто складно передбачити майбутнє наших дітей, покладати на школу відповідальність забезпечити їх знаннями і вміннями на все життя. Нестабільність світу, інтенсивність соціально-економічних і технологічних змін зумовлюють потребу вчитися впродовж життя. Тому одне з найважливіших завдань - розвивати мислення дітей, виховувати в них здатність до самонавчання. [7.95]

Світ, у якому доведеться жити сучасним дітям, змінюється вчетверо швидше, ніж наші школи. У класи приходять нові покоління, які живуть в інформаційному суспільстві, в цифровому середовищі, тому необхідно переосмислити самоцінність знань („Знання - це скарб, а вміння вчитись - ключ до нього").

Автори бестселера „Революція в навчанні. Навчити світ вчитися по-новому", відомі американські педагоги Гордон Драйден і Джанет Вос, пишуть: „За нашою думкою, два предмети повинні сформувати основу шкільної освіти і бути в усіх курсах: навчання тому, як вчитися, і навчання тому, як думати... Справжня революція в навчанні полягає не лише в змісті шкільної системи, вона полягає в навчанні того, як учитися, як думати, у вивченні нових методів, які ви можете використати для розв'язання будь-якого завдання, що виникає перед вами в будь-якому віці"

О.Я.Савченко розглянула найважливіше у такій складній проблемі, як розумове виховання. У широкому розумінні воно передбачає виховання допитливої, інтелектуально розвиненої особистості, здатної до самостійного творчого пізнання світу.

Дослідження шляхів розвитку молодших школярів у навчальній діяльності переконує, що такої мети можна досягти, якщо впливати на навчально-виховний процес системно, поєднуючи засоби опосередкованого впливу і методики цілеспрямованого формування самостійної розумової діяльності. За цих умов можна навчити дітей самостійно вчитися, тобто розуміти і приймати мету діяльності, організовувати свою працю, уміти спілкуватись, вступати в діалог, користуватись мислительними вміннями, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити. [3.35]

Цілеспрямоване розумове виховання у початкових класах здійснюється з урахуванням програми „Формування загальнонавчальних умінь і навичок", яка є результатом проведеного ним дослідження, її зміст відкриває збірник програм для раніше діючої і сучасної 4-річної початкової школи. Освоєння цих ідей на практиці, як показує досвід, є складним процесом. Це зумовлено кількома причинами: необхідністю формування загальнонавчальних умінь на міжпредметному рівні, охоплення цим процесом різних за складністю умінь (організаційних, логіко-мовленнєвих, пізнавальних, контрольно-оцінних); необхідністю врахування психологічних засад цього процесу; значними відмінностями індивідуальних можливостей учнів. У новій 4-річній школі формування в учнів повноцінної навчальної діяльності є особливо значущою проблемою. Адже вона - інструмент розвитку і саморозвитку, а саме це стає провідною діяльністю молодших школярів.

Фундаментальність початкової освіти - не лише у міцно засвоєних учнями уміннях, навичках, а й ключових компетентностях, які мають стати найважливішим надбанням розвивальної шкільної освіти. Це такі компетентності: уміння вчитися, здоров'язбережувальна, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, інформаційно-комунікативна.

Формування кожної з них вимагає системного впливу. Так, для формування у молодших школярів уміння вчитися необхідно забезпечити комплекс умов, якими є: стимулююче навчальне середовище, висококваліфікований учитель, обов'язково сприятливе родинне виховання, яке не дає зів'янути природній допитливості малюка, і, безумовно, цілеспрямоване керівництво формуванням цих складників уміння вчитися.

Яскравим прикладом системного підходу до розумового виховання і розвитку у дітей уміння вчитися є методика, створена В.О. Сухомлинським у Павлиській школі.

Ця система передбачала:

1) постановку вчителями перспективних цілей розвитку мислення і творчих здібностей учнів;

2) досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів;

3) проведення уроків мислення в природі - біля джерел думки;

4) творчі роботи з розвитку мовлення (складання описів, розповідей, казок);

5) стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів дитини („запитання - вузлики знань").

Загальний розвиток і розумове виховання, за переконанням вченого, необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. У книжках „Серце віддаю дітям", „Павлиська середня школа"є блискучі приклади використання вчителями розвивального потенціалу матеріалу, вміння індивідуально підійти до розвитку особистості дитини. „Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скеро-ваність навчання - розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку, творчих сил розуму від обсягу знань. Напруження власних зусиль, досягнутий працею успіх, радість розумової праці - ось три сходинки, піднімаючись по яких, дитина йде до міцних осмислених знань. Справжній учитель-вихователь ніколи не ставить оцінки, якщо бачить, що дитина не вміє вчитися, не розуміє, що від неї вимагається...".

О.Я. Савченко до опосередкованих засобів відносить особистісно орієнтоване, гуманне спілкування, різні прийоми заохочення допитливості, виникнення позитивних інтелектуальних почуттів (емоційність навчання), формування самостійності думки, нагромадження і осмислення цілеспрямованих спостережень, підтримка розумових зусиль дитини, розвиток асоціативного мислення, уяви. Не менш важливими є розвивальна насиченість змісту (саме це здійснено у Державному стандарті загальної початкової освіти і програмах, розроблених переважно науковцями лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки АПН України), естетична і розвивальна привабливість навчального середовища в класі та інших рекреаціях. [3.40]

Особливо важливо розвивати допитливість, уміння запитувати, підтримувати різними засобами дослідницьку поведінку.

Виникнення у дітей запитань, різних пошукових дій, перевірка своїх сил у процесі пошукової діяльності, вільного вибору завдання виховує самостійне мислення. Орієнтація програм на розвиток творчості дітей сприяла створенню у багатьох класах рукописних журналів, театральних студій, виготовленню конструкторських „саморобок" тощо. Все це заохочує не лише здібну, а й „слабку" дитину випробувати себе у різних видах творчості, відчути впевненість у своїх силах.

Прямі засоби формування в учнів умінь навчатися - використання систем розвивальних вправ і завдань багатофункціонального характеру.

Перша група: розвиток процесів сприймання, уяви, формування організаційних, логікомовленнєвих, загальнопізнавальних, оцінних і контрольних умінь та навичок.

Друга група, виконання учнями готових і самостійно складних конструктивних, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, практичної дії.

Третя група: включення у навчальний процес завдань комплексного характеру, у яких провідна навчальна дія підживлюється, збагачується за рахунок інших (трудові дії - музичним і віршованим супроводом; словесні творчі роботи - одночасним сприйманням живопису; орфографічні вправи - музичним ритмом та ін.).

Четверта група: використання всіляких опор, алгоритмів, моделей (особливо тих, які створюються дітьми у співпраці з учителем і стимулюють їхні самостійні міркування, допомагають молодшим школярам переходити від конкретного до узагальнених способів дій).

Усі групи завдань опрацьовані О.Я.Савченко у підручниках „Читанка" (2-4 класи), а також на міжпредметному рівні у навчальному комплексі для молодших школярів („Барвистий клубок", „Розвивай свої здібності", „Умій учитися"). Для вчителів ці ідеї відображено у книжках „Сучасний урок у початкових класах", „Дидактика початкової школи", „Методика читання у початковій школі".

Вчителям найскладніше реалізувати такі напрями розумового виховання, як розвиток в учнів сенсорних умінь і формування у кожного школяра індивідуального досвіду самостійної творчої праці. Вважається, що у дитини, яка приходить до школи, добре розвинені процеси сприймання. Насправді ж їх формування не завершене, а тільки розпочинається у дошкільному віці. Тому у початкових класах обов'язково слід цілеспрямовано розвивати і вдосконалювати в учнів уміння бачити, спостерігати, уважно слухати, відтворювати, вправно діяти обома руками. Адже без точного і всебічного сприймання зовнішніх ознак і властивостей об'єктів (колір, форма, величина, опір матеріалу, розташування в просторі тощо) активне мислення молодшого школяра, пізнання внутрішніх властивостей предметів неможливе.

Доречно тут нагадати думку В.О. Сухомлинського про те, що ,,Дивитися - ще не означає бачити. Уміння бачити, уміння помічати те, що, на перший погляд, не відрізняється чимось особливим - це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення - у навколишньому світі; у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес".

Володіння умінням учитися програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу і засобів учіння. Не менш важливо, що людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуації, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розв'язання, бо уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості.

Розкриття змісту і обсягу поняття „уміння самостійно вчитися" зумовлене тим, як ми розуміємо сутність процесу навчання. У сучасній психології і дидактиці це цілеспрямована взаємозв'язана діяльність вчителя і учнів, яка охоплює мотивацію, цілепокладання, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію і оцінювання результатів (Г.С. Костюк, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, В.В. Рєпкін, І.Я. Лернер, А.В. Хуторський, С.Д. Максименко та ін.). Психологічною основою такого розуміння є визначення О.М. Леонтьєвим загальної структури діяльності людини, яка охоплює такі компоненти, як- от:

Потреба і мотивація, що зумовлюють мету діяльності.

Дії, операції для її розв'язку.

Пізнавальні процеси, що забезпечують функціонування діяльності (увага, пам'ять, сприймання та ін.).

Тільки розуміючи діяльність як цілісний і багатофункціональний процес, можна обґрунтувати склад її компонентів з урахуванням специфіки навчальної діяльності.

Зі структури навчальної діяльності випливає, що вміє самостійно вчитися той учень, який:

сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель;

виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;

організовує свою працю для досягнення результату;

добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі;

виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дїї, прийоми, операції;

усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалити;

володіє уміннями і навичками самоконтролю і самооцінки.

Такий перелік складових характеризує розгорнуту, розвинену навчальну діяльність. Як показують численні психологічні і дидактичні дослідження, зазначене утворення не набуває достатнього розвитку без цілеспрямованого поступового формування його кожного компонента.

Ядром самостійної навчальної діяльності є індивідуальна мислительна діяльність учня. Це той процес, до якого багато вчителів спонукають дитину коротким словом „Думай!". Наказуючи учневі думати, мало хто уявляє повною мірою, що у цей напружений момент йому треба досить швидко і безпомилково на очах усього класу виконувати різні мислительні операції, серед багатьох способів вибрати один. Як полегшити шлях до самостійного мислення? Очевидно, слід не пускати його на самоплив, а цілеспрямовано допомагати дітям набувати успішний досвід у цій справі. Оскільки мислительних операцій багато, то найперше, щоб формувати їх, треба знати, що їх об'єднує і у чому специфіка кожної.

Що ж є спільним? В основі всіх розумових дій лежать процеси аналізу і синтезу, тобто розкладання і об'єднання. Виконуючи їх, учень спостерігає, виділяє ознаки, частини, диференціює, знаходить зв'язки і т.ін. Тому формування кожного загальнопізнавального вміння передбачає опору на ці операції. Спільними є і критерії сформованості пізнавальних уміїїь. Зокрема, учень повинен знати сутність даного способу дії і вміти ним самостійно користуватися (Н.О. Менчинська, П.Я. Гальперін, К.М. Кабанова-Меллер, Н.Ф. Тализіна). Тому, закінчуючи початкову школу, дитина має знати не тільки що таке, скажімо, узагальнення, порівняння, а й які операції у якій послідовності треба виконати.

2.3 Технологія формування у молодших школярів мислительних умінь

Технологія формування у молодших школярів мислительних умінь охоплює такі етапи педагогічного керівництва:

1. Організація роботи за зразком і над зразком, у процесі якої діти певною мірою оволодівають мислительним прийомом, наслідуючи способи міркування вчителя та товаришів. Треба, щоб учні мали можливість чути, як думає вголос учитель („Слухайте, як я міркую ..."), аналізували спосіб досягнення результату („Щоб знайти відповідь, я робив так"), розпізнавали навчальні задачі, де можна застосувати відомий зразок міркування („Так діяти, мислити можна ще тоді, коли ..."), шукали різні варіанти формулювання однієї думки, тобто розмірковували над думкою (здійснювали рефлексію), висловлювались за аналогією. На цьому етапі ефективним є засвоєння способу дії у парі, в процесі діалогу, з опорою на схему і зразок.

2. Цілеспрямоване формування структурних елементів мислительних прийомів. Зокрема, спочатку проводяться підготовчі вправи, які допомагають учням набути індивідуального досвіду виконання елементарних операцій виділення ознак, диференціювання суттєвого і несуттєвого, роз'єднання поняття, первинного узагальнення тощо. Тобто операцій, без яких неможливо використати жодне мислительне вміння. Це наче азбука мислення.

На етапі підготовчих вправ у всіх класах значну увагу треба приділити вмінню аналізувати слова, речення, тексти різної форми, описувати різні об'єкти. Особливо корисним для розвитку таких умінь є складання учнями докладних описів знайомих об'єктів (яблуко, пролісок, кішка, собака тощо), виділення при цьому суттєвих і несуттєвих ознак, виключення „зайвого", класифікація та ін. Коли нагромаджено достатній досвід виконання таких операцій, школярам легше усвідомити, які дії треба виконати, щоб, скажімо, виділити головне або встановити причинно-наслідкові зв'язки, чи довести твердження. Наприклад, якщо вчитель переконається, що в учнів уже достатній досвід порівняння різноманітних об'єктів (слів, оповідань, явищ, предметів, вчинків, прикладів, задач тощо), треба підвести їх до узагальнення пізнавальної суті даного вміння.

...