Найбільш поширені типи та структура англійської мови в сучасній середній школі

Слова й окремі вираження, необхідні для обговорення, попередньо виписуються на дошку і семантизуються на основі контексту, потім проговорюються хором. Далі випливає сприйняття повідомлення і контроль розуміння інформації.

Мотиваційна установка орієнтує школярів на дізнавання і розуміння тексту. У процесі контролю бажано організувати мовну взаємодію учнів у парах, трійках, групах (на середньому етапі).

2.1.3 Говоріння

Говоріння - продуктивний вид мовленнєвої діяльності, за допомогою якого (спільно з аудіюванням) здійснюється усне вербальне спілкування. Змістом говоріння є вираження думок в усній формі. В основі говоріння лежать вимовні, лексичні, граматичні навички. У більшості методів навчання говоріння є одним з найважливіших напрямків викладання. Говоріння представляє собою форму усного спілкування

Говоріння представляє собою форму усного спілкування, за допомогою якої відбувається обмін інформацією, здійснюваної засобами мови, встановлюються контакт і взаєморозуміння, виявляється вплив на співрозмовника відповідно до комунікативним наміром мовця

Однією з основних завдань сучасного навчання говорінню є формування вторинної мовної особистості, здатної успішно здійснювати соціальну взаємодію з носіями іншої культури.

Говоріння характеризується наявністю складної розумової діяльності з опорою на мовний слух, пам'ять, прогнозування та увагу. Воно може мати різну складністю, починаючи від вираження афективного стану за допомогою простого вигуку, називання предмета, відповіді на питання і закінчуючи самостійним розгорнутим висловлюванням. Цей перехід від слова і фрази до цілого висловом пов'язаний з різним ступенем участі мислення і пам'яті.

За Ф. Кайнц найдосконалішою є та мова, користуючись якою мовець свідомо співвідносить мовні знаки з відповідним змістом, обумовленим мовленнєвоюситуацією. Така мова позначається їм термінами "ініціативна" і "спонтанна". Формуючи свої думки, мовець керується власною ініціативою, самостійно вибирає предметно-смисловий зміст і мовний матеріал, включаючи виражальні засоби мови.

Говорячи про породження мовлення, слід виділити основні фази структури мовленнєвих дій: фаза планування, фаза здійснення і фаза контролю.

Фаза планування пов'язана з формуванням інтенції, яка включає два етапи: стимулюючу переживання і судження.

Мовленнєвий намір виникає на основі мотиву та інших факторів, опосередковується мовним суб'єктивним кодом і формується як задум мовного висловлювання. Інтенція визначає мету спілкування, відбір і комбінацію мовних засобів для її утримання. Тобто мотиви задають варіанти поведінки, а інтенція визначає добір і комбінацію вербальних і невербальних засобів з ряду допустимих варіантів.

Формує фаза представлена в говорінні у вигляді згорнутих внутрішніх розумових дій з програмування та структурування мовного висловлювання відповідно до задуму. Тут функціонує операційних механізм "внутрішнього оформлення", що забезпечує актуалізацію вербальних засобів, граматичне структурування фраз і їх трансформацію.

Говорячи про останній фазі, фазі контролю, слід зазначити, що контроль починається на рівні визначення загального семантичного образу. "Слух приймає те, що робить сам мовець, коли він говорить. Різні донесення повинні передаватися різним аферентні шляхом".

Для вирішення методичних завдань важливого значення набувають положення про результат говоріння, який визначається як відповідь дія учасника спілкування незалежно від того, чи має ця дія зовнішнє вираження чи ні, чи здійснюється воно відразу ж, або через деякий час. Цей результат виявляється в реакціях, діях, поведінці слухача і реалізується в його практичній діяльності.

У наш час, коли метою навчання і одночасно умовою, що забезпечує успішність її досягнення, є розвиток здібностей учнів використовувати іноземну мову як інструмент спілкування в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Велика увага приділяється питанням формування комунікативної компетенції учнів в контексті сучасних європейських вимог. У зв'язку з цим передбачається розгляд питань, пов'язаних з формуванням мовних і мовленнєвих умінь, вивчення і зіставлення існуючих підходів і методів до навчання аспектам мови і видам мовленнєвої діяльності. Для ефективної роботи при навчанні говорінню, перш за все, слід визначити його основні цілі та завдання.

Основною метою навчання говорінню є розвиток у здатності здійснювати усне мовне спілкування в різноманітних соціально детермінованих ситуаціях.

Після закінчення школи будь-якого типу учні повинні спілкуватися в умовах безпосереднього контакту, тобто розуміти і реагувати на усні висловлювання партнера (у тому числі носія мови, що вивчається) в рамках сфер, тематики і ситуацій, передбачених програмою для шкіл конкретного типу; розповідати про себе та оточуючий світі, про прочитане і почуте, висловлюючи ставлення до предмета висловлювання або до отриманої інформації.

Володіння мовою має рівневий характер, тому вміння говоріння буде відрізнятися в учнів різних шкіл ступенем коректності, міцністю сформованості, охопленням сфер, тем і ситуацією спілкування. Наприклад, після закінчення базового курсу учні повинні здійснювати спілкування в найбільш типових повсякденних ситуаціях. У промові учнів допускаються помилки, не порушують комунікацію.

Таким чином, виходячи з основної мети навчання говорінню, ми можемо виділити основні завдання:

здійснити щодо безперервний характер висловлювання. Процес його породження триває певний час, не будучи перерваним будь-ким (чим-небудь). Дана якість висловлювання визначає, перш за все, дуже специфічну психологічну налаштованість мовця, а також організацію його висловлювання. Головний механізм тут - це механізм надфразової попередження - вміти послідовно і логічно викладати свої думки. Ця якість виявляється в розвитку ідеї ключової фрази у наступних. Розвиток ідеї не слід розуміти буквально. Мається на увазі її уточнення, пояснення, обгрунтування, доповнення, підходи до неї. Для навчання дуже важливо знати, як розгортається висловлювання, які в цьому є закономірності, які моделі лежать в основі різних видів висловлювання, вміти закінчити висловлювання, вміти вибудувати логічний ланцюжок висловлювання.

2.2 Письмовий тип

Письмо є системою письмових засобів та правил. В сучасній методичній літературі розрізняють письмо та письмове мовлення. Механізм письма складають 2 етапи: складання слів за допомогою літер. В основі реалізації І стану є оволодіння графікою та орфографією. Для реалізації II етапу необхідно оволодіти мовленнєвим умінням. Письмове мовлення - це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв'язку. В шкільній програмі письмо визначали як засіб а не мету навчання. На початковому етапі навчання іноземної мови реалізується мета технікою оволодіння письма, формування навичок, пов'язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей.

На середньому етапі основним є навчання орфографії у зв'язку з насиченням нового мовного матеріалу. Одночасно розвивається письмове мовлення як засіб, що сприяє формуванню вмінь та навичок мовлення усного. Чинна шкільна програма підкреслює, що письмо є метою і важливим засобом навчання іноземної мови.

Як зазначається в Державному освітньому стандарті з іноземних мов, володіння письмом передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учневі вміння в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування за допомогою письма:

заповнити нескладну анкету, формуляр чи опитувальний лист;

написати привітальну листівку зарубіжному ровеснику до одного із свят, що відмічається у країні, мова якої вивчається, а також до дня народження;

написати листа зарубіжному ровеснику;

скласти нотатки для себе або для інших людей, написати коротке повідомлення.

У психології та фізіології письмо визначають найскладнішим видом мовленнєвої діяльності. Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні вимоги.

Письмо - експресивний вид мовленнєвої комунікації. Як засіб формулювання думок письмо базується на використанні мовних знаків, закріплення нервовими знаками КГМ у вигляді: 1) зорових; 2) рухомоторних образів, що взаємодіють зі 3) слуховими та 4)мовленнєво-руховими. Вміти писати - це графічно правильно зображати літери ABC, трансформувати в букви, звуки та звукосполучення; орфографічно правильно писати слова та словосполучення, ставити знаки пунктуації, оперувати мовними структурами; вміти формулювати думки в письмовій формі. Процес писемного мовлення починається з мовлення внутрішнього. Саме у внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, проводиться відбір JIO, граматичне оформлення речень, логічні поєднання в абзаци.

За кількістю операцій письмові повідомлення складніші від усних. Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває бракує часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання. Відомо, що усне повідомлення стає більш Ґрунтовним, логічним, коли воно підготовлене письмом. У свою чергу усне і особливо писемне мовлення стає передумовою розвитку внутрішнього мовлення. Як підкреслює Л. P. Лурія, письмо з самого початку оволодіння є усвідомленим актом. Вже на початковому стані навчання письмо, навіть різною мовою, усі елементи, форми, засоби є предметом його усвідомлення. Використання усного мовлення ще більше підвищує ступінь усвідомленості. Удосконалюючи усне мовлення, письмо сприяє формуванню навичок самоконтролю.

Головна мета навчання техніки письма полягає у формуванні в учнів графічних, каліграфічних та орфографічних навичок. З урахуванням тісного зв'язку письма з читанням, оскільки їх основою є одна графічна система, навчання техніки письма слід здійснювати паралельно з оволодінням технікою читання.

Однак у процесі письма, на відміну від читання, графемно-фонемні відповідності, що встановлюються, мають іншу спрямованість від звуків до букв. Іншими словами, під час письма має місце керування думки за допомогою графічних символів.

Висновок

Методика викладання англійської мови в сучасній середній школі має складну структуру, яка, в свою чергу поділяється на підструктури. Отже, середня школа вивчає три основні структури:

1. Граматична (основна структура, що є початком всіх інших структур, або, інакше кажучи, "фундаментом")

2. Лексична (вивчення слова)

3. Морфологічна (структура, що відповідає за будову слова)

Граматична структура є основою основ, так як саме з неї починаються дві інші структури: лексична і морфологічна. Тому можна з впевненістю сказати, що всі ці структури тісно пов'язані одна з одною, гармонійно доповнюючи одна одну.

Так, граматика не може існувати без лексики, а лексика без морфології. Проте найбільш складу підструктуру має граматика, бо саме до складу цієї структури входять головні, а також службові частини мови: іменник, прикметник, дієслово, прислівник, займенник, числівник - головні; прийменник, сполучник, частка - службові; вигук - особлива частина мови.

В середній школі застосовують також і типи вивчення матеріалу іноземних мов. Загалом, існує всього 2 типи вивчення:

1. Усний

2. Письмовий

Ці типи мають власні підтипи. Усний тип включає в себе говоріння, аудіювання а також читання. Письмовий же тип має лише один підтип - письмо.

Найбільш широко в школах застосовують письмо, а також говоріння. Аудіювання і читання є другорядними підтипами.

В школах така складна структура дещо спрощується, тобто три складні структури перетворюються в одну складну універсальну структуру, що є більш простіша в вивченні складного матеріалу. Лише в школах з поглибленим вивченням структури залишаються сталими, зберігаючи свою цілість.

Загалом, англійська мова в середній школі потребує більш делікатного підходу до повноцінного вивчення її структур, але на жаль, англійська мова в школах нині перебуває на стадії початкового розвитку, її вивченню виділяється небагато часу.

Використана література

2. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. кол. авторів під кер. С.Ю. Ніколаєвої. - К.: Ленвіт, 2002. - 328 с./ст. 187-222

3. Бігич О.Б. Теорія і практика формування методичної компетенції вчителя іноземної мови початкової школи: Навчальний посібник. - К.: Ленвіт, 2006. - 200 с./ст. 96-99, 136-138, 175-176

4. Державні чинники. (Програма. Державний освітній стандарт.)

5. Петрашук О. II., Петренко О. Тексти з читання англійською мовою у початковій школі.

6. Журнал "Іноземні мови".

7. Панова Л.С. Обучение иностранному языку в школе. К.: Рад. Школа, 1989.

8. Пассов Е.И. Обучение иностранному языку в средней школе. М.: Просвещение, 1988.

9. Вишневський О. І. Довідник вчителя ІМ. К.: Рад. Школа, 1982.

10. Бех П.О., Биркун Л.В. Концепція викладання іноземних мов в Україні /Іноземні мови. - 1996. --№ 2. - С. 3-8.

11. Буланкина Н.Г. Развитие воображения и творчества на уроках французского языка // ИЯШ. - 1999. - № 3- С. 15-16.

12. Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) V-IX класи /керівн. автор. колективу С.Ю. Ніколаєва.-- К.: Ленвіт, 1998. - 32 с.

13. Крупко А.Г. Лингвострановедческий подход в обучении французскому языку как фактор развивающего обучения // ИЯШ. - 1990. - № 6. - С.20-26.

14. Кучма М.О. Мотивація вивчення іноземної мови сучасними старшокласниками // Іноземні мови. - 1999. - № 1. - С.3-4.

15. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. - К.: Ленвіт, 1999.

16. Методика интенсивного обучения иностранным языкам /под ред. Бухбиндера и Китайгородской. - К.: Вища школа, 1988.

17. Настольная книга преподавателя иностранного языка: Справочное пособие/ Е.А. Маслыко, П.К. Бабинская, А.Ф. Будько и др. - Минск: Вышейш. школа, 1992.

18. Общая методика обучения иностранным языкам: Хрестоматия /Сост. А.А. Леонтьев. - М.: Рус. яз., 1991.

19. Пассов Е.И. Коммуникативное иноязычное образование: Концепция развития индивидуальности в диалоге культур. - Липецк, 1998. - 160 с.

20. Ткачук Т.Г. Развитие интереса у школьников младших классов на уроках французского языка // ИЯШ. - 1997. - № 5. - С. 18-22.

Размещено на Allbest.ru