Народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

23

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

Кафедра дошкільної освіти

Курсовий проект (робота)

з дошкільної педагогіки

на тему: «Народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку»

Ніжин 2012 рік



Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобами народної іграшки

1.1 Освітньо-виховна цінність іграшки в творах педагогів світової і вітчизняної науки

1.2 Історія виникнення і розвитку іграшки як предмета мистецтва і засобу виховання

1.3 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

1.4 Види української народної іграшки, їх зміст

Висновки до розділу І

Розділ ІІ. Особливості виховання дітей дошкільного віку засобами народної іграшки

2.1 Методика використання народної іграшки в навчальному процесі дошкільного навчального закладу

2.2 Формування національної свідомості дітей дошкільного віку засобами народної іграшки

2.3 Формування пізнавальних інтересів дітей старшого дошкільного віку в навчально-ігровому середовищі засобами народної іграшки

Висновки до розділу ІІ

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Передача культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації. Справжнє виховання не може існувати в «чистому вигляді», тобто поза традиційною культурою певної нації. Всі найвидатніші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди має ґрунтуватися насамперед на культурно-історичних цінностях своєї нації, а вже пізніше відбувається знайомство з традиціями інших народів. У сучасній педагогічній науці виділяється окрема галузь - етнопедагогіка, яка досліджує конкретні етнічні традиції виховання. Сучасна система виховання спрямована на формування розвиненої особистості, наділеної національною свідомістю, гідністю і прагненням зберегти й примножувати національну культуру. На думку вчених, саме «в середовищі національної культури і з використанням надбань традиційної народної педагогіки можливе успішне розв'язання проблеми формування особистості дитини» (Л.В. Артемова, А.М. Богуш, Н.В. Лисенко, М.І. Стельмахович).

Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи її характеру, ставлення до навколишнього світу людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки. Однією з перших моральних потреб дитини є потреба у спілкуванні. Виникає і розвивається вона в процесі взаємодії з дорослими, які добирають доцільні зміст і засоби спілкування. У цьому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки.

Серед видатних педагогів, які займалися вивченням проблеми морального виховання дошкільників, були П.П. Блонський, Я.А. Коменський, А.С. Макаренко, Й.Г. Песталоцці, С.Ф. Русова, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський.

Залучати дітей до культурних цінностей народу необхідно з дошкільного віку. Відомо, що «світогляд особистості, розвиток у неї високої духовності, творчого розуму й моральних якостей формується на основі почуттів та емоцій». Тому особливого значення у вихованні дітей дошкільного віку на основі народної творчості набуває народна іграшка - «найдоступніший емоційний засіб народної педагогіки».

Актуальність дослідження народної іграшки як засобу виховання дітей полягає в моделюванні сімейних традицій, праці і діяльності дорослих, у прищепленні дитині родинних, етнонаціональних ціннісних основ і в підготовці до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних та художніх здобутків людства.

На значущість народної іграшки у вихованні підростаючого покоління вказували С.Ф. Русова, Ю.А. Аркін, А.П. Усова, Е.О. Фльоріна, А.С. Макаренко. На думку О. Кузіної, народна іграшка - «стародавній вид народного мистецтва, виразник національної культури». У «Концепції дошкільного виховання в Україні» підкреслюється, що народна іграшка та гра з нею є важливими засобами національного виховання. Народна іграшка - витвір специфічний. Своєю простотою й досконалістю, витонченістю форм, різноманітністю використаних природних матеріалів, образністю й естетичною довершеністю українська іграшка розвиває духовний світ дитини, пробуджує відчуття рідного коріння. Українська народна іграшка несе дітям цілком доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Використання народної іграшки в дитячому садку, сім'ї урізноманітнює ігрову діяльність дітей, збагачує, розширює сферу пізнання дитиною світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички.

Темою мого дослідження є «Народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку».

Наукова проблема - вплив народної іграшки на виховний процес дітей дошкільного віку.

Наукова напрямок - виховання дітей у грі .

Об'єкт: процес виховання дітей дошкільного віку народною іграшкою.

Предмет: організаційно-педагогічні умови використання народної іграшки у процесі виховання дітей дошкільного віку.

Мета: дослідити педагогічні умови ефективного використання народної іграшки у вихованні дітей дошкільного віку.

Завдання:

Проаналізувати стан дослідження проблеми впливу народної іграшки на виховний процес дітей дошкільного віку в науковій літературі.

2. Схарактеризувати опорні поняття з теми дослідження: «народна іграшка», «виховання дітей дошкільного віку», «засіб виховання».

3. Розкрити специфіку народної іграшки як засобу виховання дітей дошкільного віку.

4. Проаналізувати педагогічні умови використання народної іграшки у вихованні дітей дошкільного віку.

Дослідження проводяться за допомогою таких методів - теоретичний аналіз і синтез літератури з проблеми, педагогічне спостереження, бесіда, узагальнення досвіду вихователів дошкільного закладу.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи - 49 с.

народний іграшка педагогіка діти



Розділ І. Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки

1.1 Освітньо-виховна цінність іграшки в творах педагогів світової і вітчизняної науки

Як визначено в Коментарі до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні, іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур. Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумова розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі. Використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації Знає варіативні можливості використання різних іграшок. Застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей. Розрізняє народну іграшку, знає її призначення, роль, використання. Свідомо використовує для розгортання сюжету іграшки-замінника та власноруч виготовлені іграшки. [19, с.35]

Національна культура є надзвичайно складним об'єктом наукового пізнання. Культура - це основа нашого буття, «це духовні надбання народу, що виникли із праці, мислення і життєвого досвіду багатьох генерацій, які далі розвиваються або здійснюються в інших формах» [20, с. 63].

У Законі України про дошкільну освіту вказано, що одним із завдань дошкільної освіти є виховання в дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає її як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша; розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур. Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумова розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі, відповідно до призначення, змісту, класифікації, знає варіанти можливості використання різних іграшок. Застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей. Вона містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення [8, c. 54].

А. Макаренко назвав іграшку «матеріальною основою» гри, а відомий вчений Ю. Аркін говорив, що іграшка є «життєвим нервом» гри. Іграшка - річ, призначена дітям для гри.

У народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра не можлива. Як найсуттєвіший компонент гри вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну роль. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею всіх видів діяльності на більш високому рівні. Іграшки, котрі використовувалися як елемент гри, їх тематика і форми перебували в тісному взаємозв'язку з матеріальним життям суспільства, з розвитком його духовної культури, а також відображали еволюцію поглядів на виховання [8, с. 54].

Для визначення місця іграшки в системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, у яких із філософсько-культорологічних позицій розкривається позитивна роль іграшки в житті суспільства та її соціокультурні функції.

Найбільш цінними для розуміння морфології, функціонування народної іграшки, її естетичної виразності є історико-мистецтвознавчі дослідження (М. Бартрам, А. Бакушинський, Г. Блинов, І. Дайн, Г. Локуцієвська, І. Макарова, О. Найден та ін. ), у яких виявлено генезис та основні етапи розвитку народної іграшки. У роботах зазначених авторів привертає увагу виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, у якому виражено локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури [8, с. 54-55].

Історичні та мистецтвознавчі аспекти народної іграшки постійно перебувають у центрі уваги українських та зарубіжних вчених (В. М. Василенко, Є. Герцик, О.О. Чорновський, М.М. Церетелі та ін. ). Іграшка завжди була пов'язана з грою. Як і гра, вона є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. «Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок» [20, с. 63].

Дослідженням народної іграшки займалися Е.А. Покровський, Н.Д. Бердман, Л.Г. Оршанський. Вони зазначали, що в народній іграшці немає надуманості. Іграшка була цікава і дітям і дорослим. Народна лялька є невичерпним джерелом мудрої та творчої народної педагогіки.

В концепції дошкільного виховання відзначається, що іграшка - це стародавній вид народного мистецтва, зразок національної культури. Вона «ненав'язливо, без зайвого дидактизму розкриває дитині світ, формує активне багатогранне ставлення до нього, активізує її творчі можливості» [6, с. 55]. У Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні у змістовій лінії «Світ гри» вказано, що дитина повинна розрізняти народну іграшку, знати її призначення, роль, виконання [6, с. 55].

Процес ознайомлення дітей з народною іграшкою дуже актуальний у наш час. Адже, як говорить Л. О. Сморж, зараз не кожний з експонатів зацікавить наших малюків, які звикли до сучасних яскравих іграшок, взірців справжньої техніки, електронних вікторин, комп'ютерних ігор, оригінальних конструкторів, трансформерів [6, с. 55].

На сучасному етапі проблемі ознайомлення дошкільників з народною іграшкою приділяють свою увагу такі науковці, як Н.С. Буркун, Г.У. Дзюбина-Мельник, О.С. Найден, Т.І. Поніманська.

Значний інтерес становлять погляди сучасних науковців на народну іграшку як засіб формування національної культури (О. Батухтіна, Л. Івахненко, С. Кулачківська, М. Стельмахович), моральних якостей (Н. Дзюбишина-Мельник), як засіб духовного відродження (Н. Буркіна, Л. Данішевська, Т. Пржегодська, Л. Сморж), трудового виховання (М. Гутнікова, Г. Довженко, Л. Орел) та естетичного виховання (А. Грибовська, М. Кириченко, Г. Лабунська) [8, с. 55].

Таким чином, можна зробити висновок, що народна іграшка як витвір мистецтва, як об'єкт гри, як предмет побуту здавна цікавить вчених. Дослідники підкреслюють, що вона формує інтерес до традицій рідного народу, що дитина через народну іграшку пізнає історію життя народу, формує естетичні почуття та смаки, дитина прилучається до культури рідного народу.

1.2 Історія виникнення і розвитку іграшки як предмета мистецтва і засобу виховання

Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

Аналіз іграшок, які використовували діти різних часів і суспільств, може багато розповісти про характер їх виховних систем.

Перші іграшки, знайдені під час розкопок дитячих поховань, були дуже подібними до знарядь праці, предметів побуту, їх виготовляли з найпростіших природних матеріалів з метою оволодіння дітьми навичками майбутньої діяльності.

Іграшки Давнього Єгипту (лялька з дерева і тканини, фігурки тварин, шкіряні м'ячі) датуються серединою III тис. до н.е. Тут уперше було створено іграшки з нескладними механізмами («крокодил», «тигр»), які дитина приводила в рух.

У Давньому Китаї іграшки виготовляли з глини (посуд для приготування їжі, плита, будиночок, ручний млинок). У дитячих похованнях античної епохи знайдено ляльки, фігурки тварин, які у Давній Греції та Римі виробляли зі слонової кістки, бурштину, теракоти, а для дітей рабовласників - зі срібла та мармуру.

Багато сучасних іграшок створені ще в давні часи, деякі мають авторів. Наприклад, ідею створення брязкальця приписують відомому грецькому полководцеві, філософу і математику Архітові Таренському (400 - 365рр. до н.е.) [20, с. 64]. У давні часи брязкальце було першою іграшкою дитини, а матері та годувальниці відганяли ним злих духів. Тієї пори з'явився і набув популярності театр ляльок. Про нього писали грецький філософ Платон, письменники Арістофан і Апулей. У Давньому Римі головною дійовою особою комічних лялькових вистав був потворний горбатий блазень Макус із величезним носом, який смішив публіку пронизливими криками, схожими на крики птахів, або писком, схожим на писк курчат. За подібний до дзьоба ніс і писк його прозвали Півником (по-італійськи - Пульчинелло), тому вважається, що батьківщина всіх Петрушок - Італія. Найбільшими центрами виготовлення іграшок у часи середньовіччя були Лімож, Страсбург (Франція), Нюрнберг (Німеччина) [20, с. 64].

На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Мали вони обрядове значення.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні, їх можна поділити на кілька видів:

- дерев'яні,

- глиняні,

- м'які (ганчіркові),

- сирні,

- солом'яні

- іграшки з природного матеріалу - сіна, реп'яхів, рогози, листя, качанів кукурудзи, тирси, вербової кори, льону, різноманітних квітів, овочів.

Кожен регіон мальовничої України є самобутнім та неповторним і кожен має свою візитну картку - це дитяча іграшка: чи то вона декоративна, чи звичайна забавка.

Прикарпатський край, Карпати, Закарпаття - чудовий, красивий, мальовничий, різноманітний регіон нашої України. У кожному регіоні є народні традиції у виготовленні дитячих іграшок. Відповідно до традицій регіону іграшки відмінні за формою, кольором, технікою виготовлення, візерунком, оздобленням [20, с. 64].

Ужгородська іграшка: глина; асортимент - сувеніри, набори посуду для молока, для кави, фігурки різних тварин, персонажів казок, ляльковий посуд.

Яворівські іграшки: дерево - явір, липа, осика, верба, сосна, рідше бук чи груша. Окремі деталі відмінні за конструкцією і розмірами вирізували пилкою. Колір - природного дерева, а тлом служить вишневий, синій або білий.

Орнамент - довільне продовження жовтих плям, хвилястих смуг - основа різьбленого розпису, вербівки, колки, цяточки, крапки, листочки, розетки, ружі, великі кружальця. Глина - короткі ноги у вигляді підставки, розширений у боках тулуб. Колір - білий і червоний ангоби, поливали кольоровою «поливкою». Орнамент - той самий. Яскравість розпису посилювали аніловими фарбами, застосовували хвилясті лінії.

Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувалися у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м'яким: сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували бук, клен, дуб, горіх, рідко грушу. Окрім дерева для виготовлення іграшок, застосовували кору переважно сосни і дуба [8, c. 55].

У першій половині та середині ХХ ст. хлопчики Переяслав-Хмельницького району часто виготовляли собі забави з природного матеріалу. З гілок верби, липи, клена робили звукові іграшки. Вирізали гілку завдовжки 15 сантиметрів, з одного краю робили виріз, де утворювався звук. Далі від вирізу, на відстані 3-4 сантиметри, робили круговий надріз кори. Постукуючи ножем по гілці, обережно стягували кільце кори. Далі, починаючи від вихідного отвору й не доходячи до кінця зрізу кори, зрізали шар дерева у глибину (Ѕ товщини гілки). Зрізаючи деревину до входу, створювали канал, яким вдувається повітря. Кора обережно одягається назад, на своє місце. Цей свищик працюватиме доки не висохне кора. Усі шумові дитячі іграшки сприяли розвитку слухових здібностей, а також тренували легеневу систему дитини [8, c. 55].

Інтелектуальними іграшками хлопців були різноманітні «мороки», які виготовляли з лози, мотузок, деревини, ґудзиків, тоненьких патичків, дроту.

Підкреслюючи хлопчачу вдачу, їх завжди вабила іграшка-зброя [8, c. 56]. Типовим прикладом етнічної військової іграшки стала рогатка. Її виготовляли з розщепленої гілки дерева, до якої прив'язували резинку. «Кулями» були кісточки вишень, марель, камінці, грудки землі та глини.

Граючись рогаткою, діти вправлялися у влучному попаданні в ціль, тренували окомір. Старших хлопчиків приваблювала також «холодна зброя». Вони захоплювалися грою в «ножик». Частенько ножик робили власноруч [8, c. 56]. Для цього необхідно було вистругати із шматка дерева лезо та колодочку. Хлопчаки також влаштовували дуелі з мечами. Мечі, звісно, були дерев'яні, виготовлені власними руками. Такі ігри розвивали спритність, влучність, фізичну силу руки.

Дорослі виробляли дітям іграшки відомими в деревообробці техніками - вирізуванням, витесуванням, столярними і бондарними прийомами. При вирізуванні подальша обробка полягала в поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою. Вирізування поєднували з видовбуванням. Таким способом виготовляли в основному предмети побуту. При виготовленні дерев'яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точіння дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних поверхонь іграшок і водночас збільшити обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його в серійне виробництво, пов'язане з народними промислами [8, c. 56].

Іграшка з дерева - тепла, легка, зручна у грі - обов'язково має супроводжувати сучасне дитинство (фуркало, вітрячки, пташки, візки, коники на коліщатах, тачечки, грабельки, музичні інструменти). [8, c. 56].

Досить була поширеною сирна іграшка. Вона має свою історію. Колись давно, кожної весни на полонину пастухи виганяли худобу на випас. Там, на полонині, вівчарі доїли корів, овець та робили із молока бринзу, сир. Ще вівчарі робили «будз». Ось із цього будзу і ліпили та й зараз ліплять маленькі сирні забавки. В давнину фігурки із сиру не оздоблювали. Із приходом в побут хімічних барвників іграшку почали прикрашати візерунками. Прикрашена іграшка притягує до себе кожну дитину. Це своєрідне регіональне мистецтво. Сирна іграшка смачна і корисна для дітей [20, с. 64].

Таким чином, можна зробити висновок, що народна іграшка від часів, коли вона носила обрядове значення (приблизно 25 тисяч років назад), і до сьогодення пройшла тривалий шлях розвитку. Змінювалися матеріал, з якого виготовляли іграшку, її зміст, забарвлення, технології виготовлення, функції.

1.3 Народна іграшка, її художня і педагогічна цінність

Іграшка - це найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

На підставі поліфункціонального характеру української іграшки, було виділено окремі її функції:

- інформаційну,

- мотиваційно-стимулюючу,

- сенсорну,

- культурологічну,

- навчальну,

- розвивальну,

- виховну.

С. Русова вважає, що «навчання дітей із самого початку повинно бути збудовано на тому рідному ґрунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв'язано з тими враженнями, що їх заклала в душу дитини рідна сім'я, рідна хата. Мають значення «цяцьки», які будуть у руках дітей; вони ж поширюють перші спостереження дітей, розвивають пам'ять та зовнішні чуття» [8, с. 55].

О. Найден говорив, що саме традиційна у своїх розмаїтих функціях та змістовно-формальних засадах іграшка зберігає в собі образну і пластичну пам'ять про ті далекі часи, коли людина вперше почала використовувати природні матеріали для створення речей, які не тільки в чомусь допомагали, щось позначали, а й щось символізували. Традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища. Дослідник підкреслює, що дитина має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об'єкт гри, а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу, творчого наслідування, повторення.

Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім'ї, дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч із нею, доповнювати її, давати дитині те, чого нездатна дати сучасна іграшка [28, с. 75]. О. Найден також наголошував, що для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком, такі іграшки особливо потрібні, вони допомагають знаходити образні відповідники між реально-конкретним та умовно-узагальненим, осягати світ предметних реалій через пластично-доцільні та дотично-комфортні форми. Автор вважає, що іграшка містить більше інформації, ніж будь-яка комп'ютерна гра [28, с. 76].

Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Вона несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу. Культура іграшки - важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч клали ляльку для доньки, для хлопчика праворуч - сопілку. За старими повір'ями, то були символічні атрибути - обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу [8, с. 55]. З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти мають велику кількість дорогих сучасних іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як свідчать дослідження вчених, швидко набридають і рідко стають улюбленими - дитячій фантазії до них немає чого додати.

Українська народна іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовим наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційно-орнаментальних, колористичних вирішень. Вона включає в себе декілька видів народного мистецтва, наприклад, вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосуються народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Її матеріалом традиційно є дерево.

В процесі сприйняття і творчої роботи з творами декоративно-прикладного мистецтва, зокрема, з народною іграшкою, створюються сприятливі умови для формування моральних якостей: «любові до рідного краю, а через неї - до Батьківщини, поваги до творців прекрасного; виховуються дружні відносини між дітьми, формується вміння використовувати вільний час для цікавої і корисної роботи» [20, с. 65].

Отже, народна іграшка має виступати в педагогічному процесі як тип художньої творчості, який поєднує в собі матеріальні і духовні здобутки. Іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує в собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні та духовні здобутки української культури, сприяє формуванню творчо активної особистості - продовжувача народних традицій.

Народна іграшка є специфічним витвором, має пізнавальну цінність для дитини, відображає явища реального світу в доступних їй формах, несе в собі інформацію, є естетичною і втілює оригінальну ідею. Використання її в роботі з дітьми урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сфери пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Таким чином, українська народна іграшка посідає важливе місце в системі засобів формування творчої активності дітей, вона унікальним чином інтегрує в собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції і підтверджує нерозривність становлення окремої людини і людства. Іграшка - це засіб виховання дитини, зрештою, ідеологія. Без неї не можна виростити патріотів. Відтак народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну [8, c. 56].

1.4 Види української народної іграшки, їх зміст

Українська народна «іграшкова культура» складна й розмаїта. Для того щоб її вивчати, потрібно якимсь чином класифікувати, тобто розділити іграшки на групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак.

Серед розмаїття предметів, що оточують дитину з перших днів життя, особливе місце посідають іграшки. Вони для неї є «узагальненими матеріальними та етичними еталонами предметного світу, засобом передачі культурного досвіду поколінь, носіями тих способів дії, які малюк має засвоїти в певному віці» [32, с. 66].

У системі педагогічних засобів впливу на дитину іграшки відіграють самостійну роль. Лише за умови системного підходу до формування асортименту іграшок для певної вікової групи вони стають повноцінним компонентом предметного розвивального оточення дитини.

Визначальний системотвірний чинник формування асортименту іграшок - ігрова діяльність, зміст якої змінюється в процесі її розвитку. У ранньому віці ознайомлювальна предметно-ігрова діяльність з часом переходить у відображувальну, а потім - у сюжетно-відображувальну діяльність. Остання на початку дошкільного дитинства створює передумови для виникнення сюжетно-рольової гри. Відповідно змінюється і функція іграшки (або іншого ігрового предмета). Спочатку дитину цікавить сам предмет, потім його особливості, співвідношення з іншими предметами. Згодом малюка вже цікавить не сама дія з предметом, а її результат. На цьому етапі іграшка є засобом дії. На початку другого року життя діти починають розуміти призначення предметів. Іграшки мають стимулювати виникнення ігрових цілей та способів дії, притаманних наступному, вищому етапу розвитку ігрової діяльності. Водночас властивості та якості іграшок мають бути близькі і доступні дитині певного віку [32, с. 67].

Ще один параметр, за яким формується система ігрових засобів, - педагогічна класифікація іграшок, відповідно до якої вони розрізняються за:

- ступенем готовності (готові, збірно-розбірні, напівфабрикати, матеріали для виготовлення іграшок-саморобок);

- матеріалом (іграшки з деревини, тканини та хутра, паперу, гуми, пластмаси, металу, інших матеріалів);

- розміром - дрібні (до 10 см), середні (співмірні руці дитини), великогабаритні (від 35 см);

за художньо-образним рішенням (умовні, прототипні, реалістичні);

за видовою належністю (дидактичні, музичні, сюжетно-образні, технічні, спортивні, театральні). [32, с. 68]

Українська народна "іграшкова культура" складна й розмаїта. Для того щоб її вивчати, потрібно якимсь чином класифікувати, тобто розділити іграшки на групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак. Найбільш простою та прямолінійною класифікацією О. Найден вважає поділ на дві групи:

1. Іграшки, у яких основною рисою є пластичні, художньо-естетичні фактори: ляльки, коники, баранці, олені, цапки, вершники, птахи, "барині", "куми";

2. Іграшки, основною функцією яких є результат здійснення певної механічної дії: деркачі, фуркала, калатала, свистки, луки зі стрілами, брязкальця, хихички. [28, с. 45]

Більш структурованим О. Найден вважає поділ іграшок за матеріалом, з якого вони створені: іграшки з дерева, глини, тканини, соломи, трави, паперу, кори, кістки, плодів різних рослин, тіста, сиру.

Також науковець виділяє поділ за образно-ігровими та типажно-функціональними ознаками:

антропоморфні образи-ляльки (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, комбіновані з різних матеріалів);

зооморфні образи - свійські й дикі тварини: бички, цапки, свинки, баранці, козлики, корівки (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, сиру).

іграшки, які імітують "дорослі" - меблі, посуд інші предмети побуту, знаряддя праці (шафи, стільці, столи, лавки, миски, глечики, колиски, візки, граблі, сокири). [29, с. 78]

О. Найден наголошує, що можна також вважати класифікаційною ознакою регіон або місцевість створення іграшок: іграшки Львівщини, Харківщини, Волині, Київщини, Полтавщини, Середньої Наддніпрянщини.

Отже, охарактеризуємо види народних іграшок за матеріалом:

1. Іграшки з дерева. Це - деркачі, і фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки, каруселі, коники на коліщатках. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків декорованих різьбленим орнаментом півнів, коней, коней з вершниками.

За особливостями формування дерев'яні іграшки можна поділити на:

іграшки виготовлені одним об'ємом з суцільного шматка дерева - вирізуванням, виточуванням;

іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з'єднували столярними прийомами.

У свою чергу, залежно від з'єднання іграшки поділяються на:

нерухомі - іграшкові меблі, сани, скрипочки;

рухомі - візочки, тачки, деркачі.

2. Іграшки з глини. Серед іграшок з глини найбільш поширеними, масовими є свищики (свистунці, свистала, свистілки), серед яких найчастіше зустрічаємо свищиків-птахів.

3. Іграшки із соломи, лози, трави, сиру та інших матеріалів. Із соломи виготовляли брязкальця ромбічної форми, брязкальця у форм кулі, "дзеркала", тарахкальця, бичків, оленів, коників, ляльок різного типу, "павучків".

4. Ляльки з тканини. Народні ляльки-іграшки, безперечно, пов'язані з обрядово-ритуальними ляльками, які ще в порівняно недалекому минулому виготовлялися до певних дат і подій та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби). Дану класифікацію підтримує Л. Герус [5].

Класифікація іграшок (за Є. Фльоріною) [33, c. 171]

Моторно-спортивні і тренувальні іграшки (м'яч, обруч, кеглі, пірамідки, мозаїка).

Іграшка сюжетна, іграшка-образ: люди, тварини, транспорт, меблі.

Творчо-трудова іграшка - напівфабрикати, з яких дитина сама створює образ і потім грається (різноманітні будівельні матеріали, конструктори, розбірні моделі).

Технічна іграшка:

а) сюжетні іграшки, що знайомлять дітей із зовнішнім виглядом технічних предметів (підйомний кран, транспортер);

б) іграшка, яка демонструє фізичні закони або процеси (іграшкові фотоапарати, калейдоскопи, моделі літаків);

в) іграшка, розрахована на дитяче конструювання і технічне винахідництво (конструктори, будівельні матеріали і напівфабрикати).

Настільні іграшки - іграшки, спрямовані на вирішення різноманітних дидактичних завдань: розвиток кмітливості, винахідливості, уваги, швидкого орієнтування у формі, кольорі, розмірі, логічного мислення (парні картинки, лото, шашки, шахи, ігри-подорожі).

Весела іграшка - іграшка, що призначена для забави, розваги.

Музичні іграшки (пташки, що співають, брязкальця, цимбали, ксилофони та ін.).

Театральні іграшки (персонажі тіньового і лялькового театрів, набори для ігор-драматизацій, іграшкові прикраси) [33, c. 171].

Сучасна класифікація дитячих іграшок [33, c. 172]

За станом готовності:

готові;

збірно-розбірні;

заготовки і напівфабрикати для іграшок-саморобок;

набір різних матеріалів для створення іграшок-саморобок.

За видом cировини:

дерев'яні;

пластмасові;

металічні;

з тканин;

гумові;

з паперу і картону;

з кераміки, порцеляни і фаянсу;

з дерев'яних матеріалів, пап'є-маше;

з нових синтетичних матеріалів.

За розміром:

дрібні (від 3 до 10 см);

середні (від 10 до50см);

великогабаритні (відповідно до росту дитини в різні вікові періоди).

За функціональними властивостями:

прості, без рухливих деталей;

з рухливими деталями, механічні (у тому числі із заводними та інерційними механізмами);

гідравлічні;

пневматичні;

магнітні;

електрифіковані (у тому числі електротехнічні, електромеханічні, радіофіковані, на електронній елементній основі);

електронні (на комп'ютерній основі);

набори іграшок (або деталей), пов'язаних між собою за призначенням або функціональною ознакою;

ігрові комплекти, поєднані спільною темою.

За художньо-образним вирішенням:

реалістичні;

умовні;

конструктивні [33, c. 172].

Класифікація іграшок за видовою належністю досить умовна. До дидактичних іграшок, крім сенсорних, настільно-друкованих та конструктивно-будівельних, часто відносять і музичні, серед театральних виокремлюють святково-карнавальні [32, с. 10]. Досить поширеними є книжки-іграшки [14].

Таким чином, підсумовуючи вище викладене можна стверджувати, що існує значна кількість класифікацій народних іграшок за різними критеріями. Будь-яка народна традиційна іграшка, є одним із тих важливих чинників, які формують у дитини певні буттєво-пізнавальні модуси, упроваджують у свідомі й підсвідомі сфери дитини першооснови національно-культурної екзистенційності. Стратегія виховання на традиційній іграшково-ігровій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Вона дозволяє зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації цивілізаційних процесів

Висновки до розділу І

Вивчивши теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобами народної іграшки можна зробити наступні висновки:

На нашу думку важливим є виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, у якому виражено локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури.

Іграшки, знайдені під час розкопок дитячих поховань, були дуже подібними до знарядь праці, предметів побуту, їх виготовляли з найпростіших природних матеріалів з метою оволодіння дітьми навичками майбутньої діяльності.

Перші іграшки були в Давній Греції та Римі, Давньому Китаї, Давньому Єгипті, Італії. У кожному регіоні є народні традиції у виготовленні дитячих іграшок. Відповідно до традицій регіону іграшки відмінні за формою, кольором, технікою виготовлення, візерунком, оздобленням

Дослідники підкреслюють, що дитина має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об'єкт гри, а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу, творчого наслідування, повторення.

З народною іграшкою, створюються сприятливі умови для формування моральних якостей: любові до рідного краю, а через неї - до Батьківщини, поваги до творців прекрасного; виховуються дружні відносини між дітьми, формується вміння використовувати вільний час для цікавої і корисної роботи.

Народна іграшка має виступати в педагогічному процесі як тип художньої творчості, який поєднує в собі матеріальні і духовні здобутки. Іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує в собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні та духовні здобутки української культури, сприяє формуванню творчо активної особистості - продовжувача народних традицій.

Подальші дослідження народної іграшки вбачаємо у вивченні специфіки їх використання в практиці виховання дітей на сучасному етапі.



Розділ ІІ. Особливості виховання дітей дошкільного віку засобами народної іграшки

2.1 Методика використання народної іграшки в навчальному процесі дошкільного навчального закладу

Використання народної іграшки в дитячому садку, сім'ї урізноманітнює ігрову діяльність дітей, збагачує, розширює сферу пізнання дитиною світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Крім того, дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її естетичному вихованню.

Народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна. А існуючи поруч, вони доповнюють одна одну. Іграшка для дитини - народна чи сучасна - то культурне знаряддя, з допомогою якого вона освоює величезний складний світ. Завдання навчального закладу - сприяти органічному поєднанню в дитячій душі потягу до нового з потребою в одвічно рідному, традиційному.

Ігровий простір дошкільного навчального закладу можна доповнити специфічними додатковими матеріалами відповідно до певної варіативної програми, типу дошкільного навчального закладу, пріоритетного напряму його діяльності. Обов'язковими лишаються загальні вимоги щодо забезпечення безпеки дітей, збереження їхнього фізичного та психічного здоров'я [21, с. 63].

Неприпустимим для дошкільних навчальних закладів є використання іграшок, якість яких не підтверджено відповідною документацією. Слід звертати увагу на те, що іграшка має супроводжуватися обов'язковими маркувальними даними на етикетці або упаковці (найменування виробника, його реквізити, вікова адресованість). Відсутність цієї інформації, особливо найменування конкретного виробника, - це сигнал тривоги для дорослого, оскільки являє потенційну небезпеку для дитини. Про низьку якість іграшок свідчить неприємний різкий запах, наявність гострих країв, використання неприємних на дотик (липких, жорстких) матеріалів. Проте, навіть за умови використання якісних сучасних матеріалів, наявності необхідних маркувальних даних, категорично забороняється пропонувати дітям дошкільного віку іграшки, що провокують ранні сексуальні прояви, агресивність, цинічне ставлення до загальнолюдських цінностей. Це стосується фігурок "озброєних до зубів" суперменів, детальної імітації холодної та вогнепальної зброї, настільних та інших видів ігор, в яких купують і продають зброю, фізично знищують умовного противника або ігрового партнера, успіх, перемога досягаються насильницькими діями [32, с. 10].

Починаючи з раннього дитинства, слід прищеплювати дітям любов до нашої спадщини. Багато століть створювались та удосконалювались неповторні зразки декоративно-прикладного мистецтва. І яскравим його різновидом є іграшка. На Україні в кожній хаті батьки власноруч майстрували дітям іграшки. Це були ляльки, дзиґи, брязкальця, тріскачки, деркачі, дерев'яні свистки й сопілки, глиняні свищики [13, c. 17].

Ознайомлювати з народною іграшкою слід вже дітей з молодшої групи. Показувати іграшки потрібно під час творів усної народної творчості, використовувати в іграх, на заняттях з образотворчої діяльності. Діти четвертого року життя з цікавістю розглядають народні іграшки, забавляються свищиками, грають на сопілці. Вихователь у доступній формі може знайомити їх зі найпростішими іграшками різних регіонів України. Ознайомлюючи дітей з петриківською народною іграшкою, вихователь має не тільки розповісти про неї, а й залучити до зображення окремих елементів розпису: мазків, крапочок, рисочок. Такі заняття добре супроводжувати читанням творів українського фольклору, народними хороводними іграми з використанням таких іграшок. [3, с. 8-9]

Дітей середньої групи вихователь може познайомити з більшою кількістю іграшок, залучити їх до ігор, використовуючи іграшки на заняттях. Діти цього віку охоче малюють нескладні візерунки, що ними прикрашені українські народні іграшки площинного зображення. Ознайомлення з народною іграшкою педагог планує і в повсякденному житті, коли звертає увагу дітей на ту чи іншу іграшку, яка є в групі дошкільного закладу, пропонує уважно її розглянути, сам розповідає і спонукає дітей до висловлювання своїх вражень і роздумів про іграшку на регіональних особливостях педагог наголошує.

У старшому дошкільному віці дітей ознайомлюють з особливостями пропорцій, кольорів та зображень на іграшках. На заняттях дітей спонукає до самостійного створення окремих візерунків, орнаментів. Характерних тільки для іграшок певного регіону; знайомлять з процесом виготовлення іграшок, їх історією, розповідають про долі майстрів. Діти ліплять і розфарбовують глиняні іграшки, самостійно добирають характерні кольори для іграшок з різних регіонів; ширше знайомлять з різними видами іграшок, дізнаються про історичний і регіональний аспекти їхнього виготовлення, їхні традиційні особливості. Діти впевнюються в тому, що ліплення іграшок не така вже й важка справа, саме тому в «гончарних» селах малята швидко опановують це вміння. [3, с. 10-12]

Методи і прийоми роботи з українською народною іграшкою в садку мають узгоджуватися з імпровізаційним стилем роботи народних майстрів та особливостями дитячої творчості.

Процес формування творчої активності дошкільників складається з трьох органічно пов'язаних між собою етапів:

Перший етап ( підготовчий ) навчальної діяльності передбачає ознайомлення дошкільників молодших груп із витворами українського народного мистецтва, віруванням та звичаями українського народу, пов'язаних з народною іграшкою, стимулювання бажання займатися художньою творчістю з наслідуванням кращих традицій народних майстрів України. Основними формами роботи на даному етапі є інтегровані заняття: «В гостях у майстрів-іграшківців» (заняття-казка) та заняття-мандрівки: «звідки іграшка до нас прийшла», «Символічний зміст традиційних іграшкових образів» («Берегиня», «Кінь - знак сонця і неба»…) [19, с. 44].

Для розв'язання поставлених завдань можна скористатися художньою розповіддю про історію народної іграшки, про її символічний зміст, провести дидактичні ігри: «Запитай - дізнаєшся», «Закінчи розповідь про іграшку», «Загадай - відгадаємо», змоделювати ігрові ситуації за допомогою казкових персонажів іграшок Бабусі-іграшкусі та Дідуся-іграшкуся, організувати спостереження за роботою «казкових майстрів» іграшки та практичною образотворчою діяльністю дошкільнят (тематичне малювання, створення ілюстрацій до легенд, розповідей, замальовки стародавніх іграшок, втілення творчого задуму в об'ємі).

Другий етап ( практично - діяльнісний ) створює умови для цілеспрямованого формування творчої активності дошкільнят, вивчення традиційних прийомів виготовлення українських народних іграшок з урахуванням їх естетичних особливостей. З цією метою пропонується цикл занять за темами: «Гарний вершник той із сиру», «Як прикрасити сопілку», «Прикрашаємо яворівські візочки», «навчаємося в петровських майстрів - іграшківців», «Народні ляльки з тканини», «Сирні іграшки», «Гарний одяг той у панни». [19, с. 45-46]

На другому етапі здійснюється взаємозв'язок методів і прийомів репродуктивного та пошукового характеру: художні розповіді про життя народних майстрів та їх творчі здобутки; спілкування з майстрами народної іграшки, відвідування їх творчих майстерень; навчання традиційним прийомам виготовлення українських народних іграшок.

Третій етап ( творчий ) націлений на безпосередній прояв творчої активності дошкільників на основі вивчення мистецтва української народної іграшки. Він спонукає до вибору відповідних варіантів у ході творчого процесу, забезпечення максимальної самостійності дітей у втіленні художнього задуму.

Третій етап включає цикл занять, спрямованих на створення самостійних художніх робіт ( «Як святий Миколай подарунки роздавав», «Зустрічаймо Новий рік», «Десь весна красується», «До нас пташки прилетіли», «Танок квітів», «Влітку у бабусі», «Казка про народну іграшку» ) та проведення Свята української народної іграшки. Тут пропонується самостійно виготовити вироби за мотивами українських народних іграшок ( подарунків, сувенірів, героїв лялькових вистав); скласти казки, розповіді про персонажі українських народних іграшок; зробити ілюстрації власних літературних творів, інсценізацію з використанням самостійності створених іграшок за мотивами українських народних казок.

Екскурсії до музею або виставки народної іграшки дають можливість розширити уявлення дітей про витоки, регіональні особливості, творчі здобутки майстрів народної іграшки. Ефективність відвідування музею значною мірою залежить від підготовчого та завершального етапів роботи. Підготовчий етап покликаний підготувати дітей до візуального сприймання експонатів музею. [19, с. 47-48]

Значне місце у проведенні екскурсій до музею відводиться завершальному етапу, який може бути організований безпосередньо в музеї або групі й дасть можливість закріпити результат екскурсії з подальшим застосуванням нових знань, вражень відомостей в різноманітній творчій діяльності.

На завершальному етапі екскурсії корисні такі види навчально-виховної та творчої діяльності, як складання усних розповідей («Що я бачив у музеї», «Мої враження від екскурсії», «Про що я дізнався»), малювання іграшок по пам'яті із запам'ятовуванням робочих замальовок, проведення рольових ігор, виставка дитячих робіт («У музеї народної іграшки», «Експозиція української народної іграшки створеної нашими руками»), створення палітри кольорів народної іграшки певного регіону України.

Завданням ДНЗ є виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти (Закон України «Про дошкільну освіту» 2001 р.). Вихователі дошкільних навчальних закладів покликані навчати дітей цінувати речі, вироблені руками рідних і передані в спадщину (Змістова лінія «Предметний світ»), поважати творців народної іграшки, прилучати дітей до культурних набутків і творчої спадщини нації. У дітей необхідно сформувати вміння впізнавати народну іграшку, розуміти її призначення, роль, особливості використання. Добре, якщо дитина навчиться використовувати для розгортання ігрового сюжету власноруч виготовлені іграшки (Змістова лінія «Світ гри»), матиме чітке уявлення про такі види образотворчого мистецтва, як живопис і скульптура, щиро милуватиметься витворами декоративно-ужиткового мистецтва. Слід навчити дитину не лише на елементарному рівні аналізувати твір мистецтва, а й виражати свої почуття через формотворення. Дитина має оволодіти технічними прийомами та методами виготовлення іграшки з опорою на знання її особливостей, розуміння виразності матеріалу, техніки (Змістова лінія «Світ мистецтва»).

В ході практично дослідження ми провели заняття у старшій групі дитячого садка «Калинонька» з теми: « В гості до народної іграшки ». Метою цього заняття було: розвинути уявлення, мислення, мовлення, креативність; навчити дітей слухати розповідь вихователя, донести до свідомості дітей різницю між народною іграшкою і сучасною, виділяючи основні ознаки притаманні іграшці; виховати інтерес до народної іграшки, бажання передавати бачене в малюнку, естетичний смак.

Виконана нами дослідна робота дозволяє зробити наступні висновки: народна іграшка, покладена в основу різних видів діяльності, повинна знайти більш широке застосування в виховно-освітній роботі з дітьми.

У процесі роботи з дітьми ми прагнули до створення такої атмосфери, яка дозволяла б дітям відчувати себе вільно, невимушено, природно, яка стимулювала б спілкування дітей, їх незалежність і самостійність в проявах творчої ініціативи.

За час роботи досвід дітей збагатився новими уявленнями про певні види народних іграшок. Іграшки дітей стали яскравіше, виразніше, композиційно більш закінченими завдяки вмінню застосовувати в своїх роботах характерні риси народного розпису. У роботі з дітьми було видно, що обсяг, зміст конкретних знань про особливості тієї чи іншої народної іграшки впливають на рівень незалежності дитини в самостійної творчої діяльності. Наприклад, чим повніше, детальніше проводить дитина порівняння, знаходячи схожість і відмінності між іграшками, тим більше його візерунок насичений характерними деталями. І тим більше він вільний у прояві творчої активності, тим сміливіше привносить нові варіації в стильовий орнамент.

Діти взагалі з великим інтересом відгукувалися на пропозицію виконати малюнок, виліпити іграшку і підходили до виконання завдання з інтересом і всією дитячої відповідальністю. Вкладали у свою працю всі свої знання, вміння, всю пильність, проявляли фантазію.

Від цієї роботи діти отримували велике емоційне задоволення, тому що дитячий малюнок на іграшці набуває ошатний святковий вигляд і виглядає естетично, привабливо.

2.2 Формування національної свідомості дітей дошкільного віку засобами народної іграшки

Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості, як почуття власної гідності, сорому, обов'язку. Важливий чинник виховання особистості дитини - історична пам'ять, традиції роду і сім'ї, адже кожна людина несе у собі колективну пам'ять минулих поколінь. Метою виховання у народній педагогіці є формування в дітей усвідомлення належності до коренів свого роду і народу, значущості таких людських чеснот, як голос совісті, любов до матері.

Виховання патріотизму, любові до батьківщини, на думку К. Д. Ушинського, займає в системі виховання дітей, передусім морального і національного, головне місце. Моральне виховання повинно розвивати у дітей повагу і любов до людей, щире, доброзичливе і справедливе ставлення до них [6, c. 55].

Виховання дитини повинно розпочинатися з її народження. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, іграшок, лічилок, загадок має здійснюватися прилучення дітей до національної культури і підвищуватися національна свідомість підростаючої особистості. С.Ф. Русова стверджувала: «Нація народжується біля дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні, здатна вирости національно свідома людина» [38].

Сформовані у дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають її подальше життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні важко або інколи й неможливо.

Національна система виховання має бути адекватною світосприйняттю, світорозумінню, духовним і виховним традиціям українського народу, відповідати стратегічним завданням нації і держави, сприяти розвитку національної свідомості підростаючого покоління та проникати в усі сфери виховання.

...