Врахування індивідуальних та вікових особливостей дітей у навчально-виховному процесі на уроках образотворчого мистецтва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Врахування індивідуальних та вікових особливостей дітей у навчально-виховному процесі на уроках образотворчого мистецтва

образотворчий мистецтво урок малювання

Вступ

Образотворче мистецтво - один з найважливіших предметів у школі, адже в процесі виховання та творчого розвитку особистості саме урок образотворчого мистецтва відіграє значущу роль, допомагаючи дитині увійти у світ творчості та краси й прилучитися до скарбів художньої культури. Образотворче мистецтво справляє на дитину чи не найефективнішу дію, бо завдяки своїй універсальності плідно розвиває її емоційно-чуттєву сферу, поглиблює знання, посилює візуальний і сенсорний досвід, формує загальну та естетичну культуру, навчає бачити красу оточуючого світу, а в красі людських відносин духовне благородство, доброту, сердечність і на цій основі стверджувати прекрасне в собі. Певною мірою впливаючи на внутрішній світ, залучає дитину до людських емоцій, виховує здатність орієнтуватися в навколишньому житті, пробуджує сприйнятливість до прекрасного, стимулює розвиток образного мислення, асоціативної пам'яті, художньої уяви. Стаючи зв'язком для ідей і почуттів, загальною мовою для різних видів мистецтв, воно олюднює інші галузі пізнання дитини, збагачує її духовне життя [8, с.140].

Малювання у початковій школі необхідне для задоволення потреб і здійсностей до продуктивної художньої творчості,щоб створювати виразні художні образи в оригінальній композиції. Воно розвиває уяву, оригінальне нестереотипне асоціативне мислення, художньо-образні якості зорового сприйняття, спостереження, зорову пам`ять. Сприяє виробленню у школярів художньо-естетичне ставлення до дійсності як предмету пізнання світу та його образної оцінки. Формує знання про історію мистецтва та його роль у житті, вміння культури почуттів і навички розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва. Орієнтує на конструктивно-технологічний підхід до вирішення завдань. Потрібне для усвідомлення ролі прекрасного у мистецтві та розвиток цього сприйняття, емоційно-естетичної оцінки [1,с.56].

Метою занять образотворчим мистецтвом в початкових класах є розширення та уточнення дитячих уявлень стосовно різних предметів, природних явищ, людських взаємин, - тобто оточуючої дійсності. При тому головним виступає накопичення та художнє узагальнення фактів, пізнання в образній формі існуючих закономірностей [2, с.23].

Це доводить актуальність теми дослідження «Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у навчально-виховному процесі на уроках образотворчого мистецтва», адже потрібно окрім спрямованого навчання сприяти природному розвитку якості образотворчої діяльності, бо змінюється сприйняття світу, ставлення до власної творчості. Саме через це потрібно методично правильно ставитись до реалізації уроків малювання у молодшій школі, щоб діти всебічно і гармонійно розвивалися. Для цього впроваджують у сучасну роботу вчителів новітні методики викладання образотворчого мистецтва.

Над розкриттям змісту працювали:

-педагоги-художники: М.І. Бойчук, М.Т. Лепкий, Б.С. Мурашко, В.Н. Ні-менко, М.С Охрипюк.

-психологи: Я.М.Жданович, Н.Я. Кляєв, В.М., Лященко, Ю.П. Нельговський, Р.П. Рожаківський, С.О Шиляров.

-мистецтвознавці: О.В. Габелко, К.Л Доріченко, Р.О. Івахтенко, Г.П. Откович, Н.В. Паламарчук.

-дослідники: Д.Ф. Бурлака, В.В. Власенко, О.В. Киричук, Я.І. Ніколенко, В.З. Смаль, І.Л. Подоляк, О.В. Скрипченко, В.О. Соловієнко.

Організовуючи заняття з образотворчого мистецтва в початковій школі доцільно використовувати, творчо переосмисливши, теоретичні надбання та досвід відомих педагогів, передусім: С.Ф. Русової, В.О. Сухомлинського і ІІІ.А . Амо- нашвілі, та спираючись на досягнення і висловлювання А.С. Макаренка про спілкування вчителя й учня. Створення обстановки позитивного емоційного стану є однією з найважливіших педагогічних умов на заняттях з образотворчого мистецтва, прияє піднесенню настрою, радості спілкування та колективної образотворчості, прагнення до самостійності та особистісну творчого самовираження [12, с.54].

Об'єкт дослідження: педагогічний принцип навчання - врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Предмет дослідження: врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, як принцип навчання, на уроках образотворчого мистецтва.

Мета дослідження: розкрити використання принципу навчання - врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів на уроках образотворчого мистецтва.

Завдання дослідження:

Розглянути сучасні наукові підходи до організації навчального процесу з образотворчого мистецтва;

Опрацювати вимоги до уроку образотворчого мистецтва по малюванню з натури: види, завдання, напрямки;

Визначити ефективність врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у навчально-виховному процесі образотворчого мистецтва по малюванню з натури;

Розробити вимоги до проведення уроків образотворчого мистецтва по малюванню з натури;

Виявити методику проведення уроків образотворчого мистецтва по малювання з натури у 2 та у 4 класах;

Методи дослідження: аналіз та синтез фахової літератури, порівняння, осмислення новаторського та передового досвіду з досліджуваної проблеми, узагальнення отриманої інформації, систематизація, умовисновки.

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Основний зміст роботи викладено на 32 сторінках. Список використаної літератури становить 25 найменувань.

1. Теоретичні основи викладання образотворчого мистецтва

1.1 Сучасні наукові підходи до організації навчального процесу з образотворчого мистецтва

Традиційна система освіти головним чином спрямована на підготовку виконавця, життєдіяльність якого повинна відбуватися у відносно стабільних умовах. Теперішній час має інші ознаки, а саме: інформаційну насиченість, постійні зміни соціальних і політичних умов, конкурентність. Тому сьогодні від середньої загальної освіти суспільство чекає формування не тільки високоосвіченої особистості, а випускника, здатного до самоорганізації, саморозвитку, реалізації власних здібностей і потенціалу, здатного жити та працювати в умовах нестабільності, адаптуватися до внутрішніх та зовнішніх умов [7, с.235].

Важливе значення для здійснення такої мети має курс образотворчого мистецтва в початковій школі, під час вивчення якого закладаються основи образотворчої грамоти і відповідно відбувається:

1) початкове знайомство з вітчизняною та світовою художньою культурою;

2) розвивається почуття гармонії та естетичного смаку;

3) формується особистісно-ціннісна оцінка світу;

4) відпрацьовуються вміння висловлювати власні почуття та думки засобами образотворчого мистецтва та розуміння художньо-образних творів;

5) розвиваються творчі здібності, нестандартне мислення [7, с.238]

Для реалізації навчального процесу вчителю треба бути креативним і мати високий рівень загальної ерудиції. А також йти в ногу з часом, орієнтуватися у сучасних концепціях та напрямках розвитку освіти, збагачувати свій досвід новими технологіями та методиками, що з'являються в теорії та методиці [10, с.197]. Для управління якістю навчання йому необхідно знати і вміти:

визначати цілі навчання з урахуванням вікових особливостей дітей;

планувати сумісну діяльність з учнями і підготувати календарно-тематичне планування навчального матеріалу з відбором його змісту;

організовувати здійснення навчального процесу, підібравши доцільні методи та форми навчання;

використовувати різні способи мотивації для активного сприйняття та результативної роботи учнів;

здійснювати контроль за навчальними досягненнями учнів як результату навчального процесу, для чого необхідно визначити критерії та інструментарій оцінювання результатів навчання;

вносити необхідні корективи у навчальний процес за аналізом одержаних результатів відповідно до встановлених цілей [3, с.376].

Вчителю слід пам'ятати, що навчальний процес являє собою цілісну соціально-педагогічну систему, яка містить цілі, зміст, форми, методи, результат навчання. Тому реалізація одного з її елементів вимагає системного, комплексного підходу до реалізації інших елементів у певній взаємодії, відповідно до внутрішніх та зовнішніх умов системи [11, с.73]. Обов'язковою умовою викладання образотворчого мистецтва є системний підхід. Він являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію рішення завдань, що має фактори, які треба враховувати при їх рішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й дослідити ті елементи системи, діяльність яких знаходиться не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні і зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи у визначеному стані [22, с.42].

В узагальненому вигляді можна сформулювати такі головні принципи системного підходу:

проблеми, завдання, сукупності сил і засобів, що їх вирішують, уявляються у вигляді системи;

кожна система є підсистемою іншої, більш складної системи, яка впливає на меншу, і навпаки, урок є елементом системи загального курсу викладання базової дисципліни, а той в свою чергу є елементом системи загальної освіти школяра;

система має ієрархічну структуру, елементами якої не можна нехтувати;

система як ціле набуває властивостей, що відсутні у її частин.

Шкільна практика частіше вказує на те, що вчитель початкової школи рідко прагне до науковості в своїй педагогічній діяльності, але саме наука та відповідна їй теорія містять теоретичне обґрунтування, узагальнення досягнень практики, вказують на перспективні шляхи її розвитку; роблять діяльність вчителя свідомою, організованою на відміну від простого функціонування.

Кожному педагогу слід пам'ятати, що нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності та заповзятливості виводить на перший план у навчальному процесі розвиток здібностей учнів, самовизначення у діяльності та спілкуванні, розкриття природного дару людини, розвиток здібностей мислити, говорити, діяти, а у підсумку -- знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися. Сучасна наука має тенденцію аналізу і дослідження не окремих сторін об'єкта вивчення, а розгляд елементів об'єкта у зв'язку з їх місцем і роллю в цілісній системі, що підвищує ефективність процесу [22, с.47].

Поняття «система» походить від грецького слова, що в перекладі означає -- ціле. За визначенням тлумачного словника «система» -- це об'єднання деяких частин, які займають відповідні місця [24, с.1126].

Виділяють такі головні позиції особистісно-орієнтованого навчання :

1) визнання учня головним суб'єктом процесу навчання;

2) визначення мети;

3) розвиток індивідуальних здібностей учня;

4) визначення засобів, що забезпечують реалізацію встановленої мети шляхом виявлення й структурування власного досвіду учня, його направленого розвитку в процесі навчання [25, с.76].

Основним елементом освітнього процесу був і залишається урок. За своєю специфікою шкільні заняття образотворчим мистецтвом певною мірою відрізняються від інших. Разом з тим існують загальні вимоги до всіх без винятку навчальних предметів, серед яких на першому місці має бути урахування індивідуальних та вікових особливостей школярів [20, с.165].

На визначальній ролі методики викладання образотворчого мистецтва наголошували такі відомі педагоги, митці і вчені, як: З.С. Баконій, Г.І. Нарбут,

А.В. Бакушннський, Я.О. Башилов, І.П. Глінська, Г.В. Лабунська, Б.М. Нєменський, В.Є. Пестель, Н.П. Сакуліна, Б.П. Юсов та інші.

У контексті розвитку методики викладання образотворчого мистецтва в рамках вітчизняної педагогіки бачиться доцільним зосередити увагу на розгляді давно розповсюджених та сучасних підходів до «мистецтва викладання» [19, с.83].

Так, ще з 20-х років н.с. і до теперішнього часу з-поміж інших найпоширенішими стали такі різновиди методики викладання образотворчого мистецтва, як-от:

1. Методика «комплексного навчання малюванню», досліджувана: Д.Н. Кар-довським, М.М. Ростовцевим, В.С. Кузиним, М.Ф. Солом'яним, В.Ю. Єліним,

М.А. Кириченком, О.Я. Боровиковим, Г.С.Коробовим. Переважаючого значення у такій методиці надавалося опануванню «технічного образу» через навчально-технічний рисунок на шкоду «художньому образові» через естетичне сприймання та образотворчість. Такий підхід призвів до формалізації насправді такого надзвичайно творчо активізуючого шкільного предмета, як «Образотворче мистецтво» [13, с.147].

2) Методика «розвитку вільної творчості дитини», досліджувана А.В. Ба-кушинським, Г.В. Лабунською, В.Є. Пестель, І.П. Глінською, В.М. Полуніним,

Б.М. Йєменським, Н.М. Фоміною, Б.П. Юсовим, Л.М. Любарською, О.Є. Ко-вальовим. Дещо іншою є сутність данної методики, яка полягає в актуалізації сензитивних та творчих можливостях кожного учня в умовах звичайної загальноосвітньої школи [14, с.9].

Справжнє відродження для теоретично-методичних розвідок

А.В. Бакушинського настав лише у 70-х роках ХХ-го ст, коли група небайдужих ентузіастів в складі митців, педагогів, учених під керівництвом Б.М. Нєменського та Б.П. Юсова розпочала науково-дослідницьку та практично-методичну діяльність у напрямку створення нової системи художньої освіти та естетичного виховання школярів.

За найпершими варіантами цих нових методик зміст уроків та види діяльності учнів структурувалися в трьох напрямках: «зображення на площині», «зображення в об'ємі» та «сприймання мистецтва». В процесі широкомасштабного впровадження, на теренах всіх республік колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні, вони були удосконалені таким чином, що навчальна та художньо-творча діяльність учнів набула нового змістового наповнення за такими умовними напрямками: «колір», «форма», «композиція», «простір та об'єм», «сприймання дійсності», «сприймання творів мистецтва» [17, с.109].

Першочерговим завданням уроків образотворчого мистецтва, що їх викладали за цими методиками, було проголошено систематичний розвиток у школярів спроможності сприймати художній образ з його подальшим відтворенням у власних художніх роботах.

Основне знаряддя методики викладання - методи навчання. За своїми функціями вони розподіляються на мотиваційні, навчальні, розвивальні, виховні та організаційні. Для більшості шкільних навчальних предметів найбільш прийнятним є саме сукупне використання різних за функціями методів навчання, що робить перебіг навчально-виховного процесу найбільш оптимальним [15, с.167].

Методикою викладання образотворчого мистецтва в початкових класах передбачається використання більшості загальновідомих вербальних (розповідь, пояснення, коментар, доповнення, бесіда, колективне обговорення), практичних (навчальний, рисунок, інструктаж, ігрові вправи, демонстрування послідовності виконання практичних завдань та прийомів володіння різними художніми техніками) та наочних (аудіовізуальні, зображувальні, ілюстративні, репродуктивні) методів навчання [15, с.178].

1.2 Психолого-педагогічні умови опанування образотворчим мистецтвом школярами

Відомо, що учні початкових класів залюбки малюють, ліплять, конструюють, їхні роботи безпосередні, сміливі, емоційні, що повністю відповідає їхнім віковим особливостям. У молодшому шкільному віці відбуваються важливі зміни в психіці дитини, вони і впливають на спосіб мислення, погляди, почуття, стосунки з оточуючим світом, бо саме тоді розгортаються стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу (чому дуже сприяють уроки малювання з натури), самопізнання, відкриваються нові можливості та перспективи [21, с.118]. В цей період маленька людина починає усвідомлювати своє внутрішнє "Я" та відокремлювати себе від оточення. Продовжуючи почуватись дитиною, вона водночас прагне розмірковувати, оцінювати і поводитися як доросла людина. Однак в образотворчій діяльності це майже неможливо - тому молодші школярі, не маючи достатнього рівня знань, навичок та умінь, ще не вміють передавати об'ємність та реальні пропорції предметів, їхнє розташування у просторі та колірні відмінності. Поряд з цим роботи учнів початкових класів завжди мають смислове значення - щось пояснюють. І хоча спостережливість у молодших школярів розвинена досить слабко, вони відрізняють суттєві ознаки предметів та прагнуть відобразити їх в малюнках, але здійснюють це недосконало. Все це пояснюється іншими віковими особливостями молодших школярів - нестійкою увагою, невмінням цілеспрямовано спостерігати та зосереджуватися, швидкою втомлюваністю та збуджуваністю [21, с.119].

Тому аспекти занять образотворчим мистецтвом мають бути привабливі для учнів початкових класів, бо вони мають прагнути дізнатися, яким чином побудована певна річ, яким може бути її застосування в реальних чи уявних умовах. Однак творче самовиявлення молодших школярів повинно базуватися на ґрунтовному навчанні образотворчій грамоті. Тому найбільш прийнятним бачиться гармонійне поєднання засобів творчого вираження учнів з послідовним процесом набуття необхідного обсягу знань, практичних умінь та навичок в галузі образотворчого мистецтва [23, с.167].

Значну роль в цьому процесі відіграють спостереження, які супроводжуються різними видами образотворчої діяльності. Спостереження дають змогу успішно виконувати малювання з натури, що пов'язане з освоєнням елементарних навичок роботи з різними художніми матеріалами, інструментами та приладдям. Звичайно слід враховувати необхідність взаємозв'язку між спостереженнями та сенсомоторною готовністю молодших школярів, що дає змогу поступово підвести їх до передачі просторових явищ в зображуваному об'єкті як на рівні «до перспективних», так надалі й перспективних форм зображення [2, с.73].

Але пріоритетною метою залишається заохочення учнів початкових класів до усвідомленого опанування образотворчим мистецтвом на пізнавально-діяльнісному рівні та на рівні сприймання й оцінювання естетичних явищ в мистецтві та оточуючій дійсності, при тому великий акцент має падати на естетичне сприйняття власне дійсності, що відображена мистецтвом, а сприймання мистецтва слід розглядати передусім як засіб активізації естетичного сприйняття реальних об'єктів та подій [4, с.7].

Давно відомо, що створення позитивного емоційного фону для діяльності учнів є одним з методичних прийомів покращення сприйняття та усвідомлення школярами навчального матеріалу. Тому створення найбільш сприятливої психологічної атмосфери для проведення в 1-4-х класах занять з образотворчого мистецтва, слід віднести до розряду особливо актуальних педагогічних умов, адже «у молодших школярів стають більш дієвими і виявляються в різноманітних формах мотиви поведінки на основі позитивних переживань...» Іншими словами, інтерес учнів початкових класів до образотворчого мистецтва залежить і від позитивного емоційно-психологічного клімату в навчально-виховному процесі та, особливо, вміння вчителя створювати на уроках і позакласних заняттях таку доброзичливу, сприятливу атмосферу, коли робота й спілкування здійснюються плідно та творчо. Саме така атмосфера дає змогу кожній дитині відчути усвідомлене бажання працювати, навчатися без страху, спокійно, з відчуттям задоволення від спроби власних сил, від особистих успіхів в набутті нових знань та художньо-творчій самореалізації [3, с.412].

Доброта, педагогічний такт учителя підтримують учня, дають змогу повірити в себе, позбавитися невпевненості. А знання основ педагогічної майстерності, законів спілкування та дитячої вікової психології допомагають педагогу стимулювати творчі здібності школярів, моделюючи «ситуації успіху», тобто обстановку загального емоційного піднесення та зацікавленості [8, с.174].

Цілісний розвиток естетичної культури та художньої освіти молодших школярів можливий передусім під впливом цілеспрямованого педагогічного керівництва, що базується на відповідних педагогічних умовах, серед яких:

1. Урахування вікових особливостей дітей щодо опанування ними образотворчого мистецтва. Це має надзвичайно важливе значення для ефективного керівництва їхньою образотворчою діяльністю, розширенням художньо-естетичного кругозору, розвитком образного і візуального сприймання, уяви, спостережливості зорової пам'яті, вихованням естетичних почуттів та смаків. Відтак відчутно допомагає вчителеві в налагодженні особистісних контактів з кожною дитиною, що, в свою чергу, сприяє повнішому розумінню її інтересів, потреб та спроможностей.

Значну підтримку в цьому напрямку дає зорієнтованість педагога в характерних ознаках періодів розвитку образотворчої діяльності дітей різного віку.

Один з відомих та найпоширеніших надалі варіантів періодизації дитячої образотворчої діяльності виводить висновки, за якими дитина в період свого становлення проходить декілька етапів образотворчості [1, с.72].

2. Програмно-методичне забезпечення і, зокрема, визначення необхідного та достатнього обсягу знань, умінь та уявлень молодших школярів в рамках шкільного курсу образотворчого мистецтва.

3. Створення найбільш сприятливих психологічних умов для проведення 1-4 класах занять з образотворчого мистецтва.

4. Підготовка та використання достатнього арсеналу організаційно-технічних засобів для викладання образотворчого мистецтва в початковій школі.

5. Урахування індивідуальних особливостей для гармонійного і всебічного розвитку дитини

При цьому слід зважати на те, що перераховані педагогічні умови можуть впроваджуватися лише взаємопов'язане та одночасно, оскільки уточнюють та доповнюють одна одну [16, с.25].

Практично це означає і те, що об'єктивно існують утруднення у відокремленому презентуванні кожної із зазначених педагогічних умов. Тому їх доцільніше розглядати комплексно, але з огляду на специфіку кожної [16, с.27].

Програмно-методичне забезпечення варто розглядати як необхідну педагогічну умову в здійсненні художньої освіти та естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку. Як інструмент педагогічної дії, воно робить образотворчу грамоту доступною для кожного учня незалежно від ступеня його здібностей, збагачує образотворчу діяльність молодших школярів, додає дітям більшої сміливості та впевненості. До програмно-методичного забезпечення необхідно віднести не лише наявність достатньої кількості та якості відповідних сучасним вимогам програм, підручників, посібників і методичних рекомендацій, але й високий рівень методичної підготовки та педагогічної майстерності фахівців, які викладають образотворче мистецтво [3, с.415].

1.3 Малювання з натури, його види та завдання

Образотворче мистецтво на уроках малювання з натури передбачає насамперед удосконалення здібностей дитини до емоційно-естетичного відгуку на твори мистецтва та активізацію її творчого потенціалу. Цьому помітно сприяє розширення кола уроків образотворчого мистецтва в початковій школі за рахунок їхньої якісно-змістової перебудови [10, с.219]. Найбільш бажаними в сучасних умовах можна вважати:

уроки оволодіння образотворчою грамотою (заняття з композиції, малювання з натури, опанування форми, кольору, об'єму, різних художніх технік);

уроки ознайомлення з мистецькими творами (вивчення різних видів та жанрів образотворчого мистецтва);

уроки сприймання та оцінювання явищ мистецтва та дійсності (організовується сприймання, аналіз та оцінка певного художнього твору або явища оточуючої дійсності);

уроки створення самостійних творчих робіт (втілення власного задуму учнів в оригінальних творчих роботах);

уроки колективної образотворчої діяльності (виконання колективної творчої роботи за спільним задумом теми та художньої техніки);

інтегровані уроки (на яких здійснюється взаємне проникнення різних видів мистецтв на базі образотворчого мистецтва) [10, с.224].

Емоційність, захопленість, зацікавленість молодших школярів є обов'язковими складовими на сучасному уроці образотворчого мистецтва, адже головною метою в підвищенні ефективності мистецької освіти в початковій школі залишається створення позитивного морально-емоційного мікроклімату, справжньої творчої атмосфери, дійсної школи радості [3, с.437].

Завдання уроку образотворчого мистецтва полягає у формуванні в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатність до неспоживацького художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні появи естетичного у навколишньому світі, вміння помічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

Розвивати специфічні для художньо-творчого процесу універсальні якості особистості як основу для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчу уяву, оригінальне, нестереотипне асоціативно-творче мислення, художньо-образні якості зорового сприйняття, спостережливість, зорову пам'ять тощо.

Формувати потребу до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва; оволодівати основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх технік, що дасть змогу досягти свободи вираження у творчості [9, с.93].

Формувати знання і уявлення про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навички розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві; розвивати навички його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культуру почуттів.

Розвивати сенсорні здібності дітей, що сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприйняття та поліпшення якісного боку практичної художньо-творчої діяльності [9, с.94].

Успішний художньо-творчий розвиток дітей забезпечується дотриманням методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

Організація художньо-творчого розвитку передбачає: врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звертання до глибоких коренів народної творчості, переймання національним духом, а не сліпе копіювання взірців національного декоративного мистецтва;

Залучення до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне і естетичне виховання особистості, пробудження в її душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання;

Художній образ - це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачити у всіх видах художньої діяльності.

Опанування мовою мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі, як освоєння засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання і уміння будуть позахудожніми тобто марними.

Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваних дітьми під час занять емоційного задоволення, радості, забезпечення цієї умови досягається дотримання вищезазначених положень і характером організації занять [4, с.23].

Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачають:

1) не стереотипність, структурну різноманітність, сценарну режисуру;

2) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного темі уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтва (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

3) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація [14, с.68].

Останнім часом у науковому та педагогічному середовищі широкого розповсюдження набув термін «особистісно-орієнтованого навчання». Особистісно-орієнтований підхід надає можливість розглядати учня, як суб'єкт процесу навчання, вказує на неповторність індивідуальних механізмів розвитку даної особистості, передусім полягає у задоволенні потреб буття людини, її особистісного існування: свободи, вільного вибору себе, свого світогляду, дій вчинків, позицій, самостійності і самореалізації, самовизначення, творчості, повинен включати все, що необхідно людині для будівництва і розвитку [18, с.113].

Основними завданнями художньо-естетичного розвитку школярів засобами образотворчого мистецтва сьогодні є:

розвиток особистісної цілісності, духовності та послідовне формування естетичної культури;

виховання активного ставлення до естетичних явищ дійсності та мистецтва;

цілеспрямоване і систематизоване формування навичок естетичного сприймання та оцінної діяльності;

стимулювання та актуалізація творчого потенціалу й удосконалення практичних знань, навичок та умінь в галузі образотворчого мистецтва;

розвиток прагнення до творчої самореалізації в різних видах полі художньої діяльності [18, с.114].

Ці завдання структуруються за такими напрямками:

1) пізнавально-діяльнісний (систематизація та послідовне поглиблення знань та уявлень учнів у царині образотворчого мистецтва; формування та удосконалення практичних умінь і навичок в різних видах творчої діяльності; розвиток спостережливості, зорової пам'яті, просторових уявлень, тактильних і кінестедичних відчуттів, колірного зору, композиційних навичок);

2)художньо-творчий (формування творчих здібностей та прагнення до творчої самореалізації, розвиток художньої уяви і творчої активності);

3)сприймання та оцінювання (формування естетичного досвіду, навичок сприймання та оціночної діяльності, розвиток образного мислення, естетичного ставлення до явищ мистецтва та дійсності, естетичних почуттів, смаків, оцінок, потреб, емоційної сприйнятливості та чутливості, формування естетичної культури [19, с.203].

2. Методика проведення уроків образотворчого мистецтва з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей

2.1 Вимоги до проведення уроків образотворчого мистецтва по малюванню з натури

Характерною ознакою малюнків більшості дітей, які приходять до школи, є схематичність зображення, що обумовлюється недостатнім загальним розвитком дітей, обмеженістю їхніх уявлень про навколишню дійсність. Техніка виконання малюнків однотипна, у них переважає лінійність зображення. Діти не передають об'ємності, реальних пропорцій предметів, розміщення їх у просторі, користуються «відкритим» кольором, тобто чистою фарбою, яка відтворює лише колір замість конкретного відтінку. Деякі діти не вміють назвати кольорів [5, с.17].

Згодом малюнки дітей відзначаються виразністю. Відсутність досвіду, образотворчої грамоти не шкодить дитячому малюнку, його виразності і щирості.

Діти бачать світ своєрідно. У процесі створення образів їм допомагає фантазія не тільки у казкових сюжетах, а й у малюнках, теми яких узято з дійсності.

Діти молодшого шкільного віку порівняно легко оволодівають елементарними вміннями працювати олівцем і пензлем, у них розвивається почуття ритму. На заняттях учні опановують способи побудови зображення, правила застосування матеріалів і приладдя, набувають технічних вмінь.

Основним методом навчання графічної грамоти є малювання з натури, яке ставить перед дитиною завдання малювати предмет таким, яким вона його бачить, так, щоб і інші могли встановити схожість намальованого з моделлю. Виконувати цю вимогу дітям на першому етапі не просто, тому що в дошкільному віці вони як правило, малювали за уявою[5, с.18].

З цією метою вчитель проводить пояснювальну бесіду (найефективнішою є форма запитань і відповідей). Перші запитання повинні спрямувати учнів на вивчення форми предмета, наступні - переключити увагу на вивчення пропозицій предмета, окремих його деталей, їх характеру і розміщення. Учитель звертає увагу учнів на те, як освітлений предмет, у який колір він забарвлений.

Учням з малим досвідом роботи з натури важко одночасно вивчати модель і компонувати малюнок. Ось чому, перш ніж почати малювати, вчитель повинен поставити перед учнями запитання про те, як краще розмістити зображення на аркуші паперу [21, с.181].

На перших порах виявляється невміння учнів використовувати натуру як вихідний момент для розв'язання композиційного завдання. Учителі рекомендують учням спочатку визначити, що більше ширина чи висота предмета методом візування. Слід підкреслити, що питання композиції учні початкової школи вивчають в елементарній формі. Вони повинні навчитися розміщувати зображення приблизно в центрі аркуша і не робити його занадто маленьким або занадто великим. Але ці принципи композиції учні засвоюють з деякими труднощами. І якщо на кожному уроці не нагадувати їм, то і в середніх класах залишаться такі самі помилки [23, с.189].

Після аналізу форми натури, бесіди про те, як класти аркуш паперу і компонувати малюнок на ньому, вчитель повинен на дошці, намалювавши рамку, яка буде ніби аркушем паперу, що лежить перед кожним учнем, показати послідовність роботи над малюнком. Звичайно, вчитель підкреслює, що рамок учням малювати не потрібно, а закінчивши пояснювати й показувати послідовність роботи над малюнком з натури, він обов'язково повинен витерти з дошки малюнок, інакше деякі учні просто перемалюють його.

Учитель повинен привчати учнів свідомо розбиратись у конструкції форми зображуваних предметів [5, с.10].

Починаючи вчити дітей малювати з натури, необхідно звернути увагу й на методичну послідовність відтворення зображення. Всю роботу над малюнком потрібно робити на окремі етапи і дати можливість дітям зрозуміти послідовність роботи:

1. Композиційне розміщення зображення на аркуші паперу. Великий малюнок можна почати з живого, емоційного начерку (за умови, що він становитиме основну композиційну ідею). Зображення виконується легкими лініями з виправленням без застосування гумки.

2. Вияв основної великої форми. Завдання вчителя на цьому етапі створення малюнка - навчити учнів бачити загальне без деталей. Наприклад, малюючи з натури метелика, учні повинні насамперед побачити і виявити його основну форму - вид трапеції, а потім її деталі: малюнок крил, візерунок на крилах, кольорові відношення.

3. Уточнення форми, пропорцій, введення допоміжних ліній, які полегшують знаходження пропорційних відношень частині цілого.

4. Перехід від загального до конкретного. Тут аналізуються малі форми, встановлюється їх зв'язок з цілим, промальовуються дрібні деталі.

5. Детальна характеристика натури: передача матеріальності, фактури. Не обмежуватися лише контурним малюнком, необхідно привчати дітей до реалістичного малюнка.

6. Підведення підсумків: перевірка загального стану малюнка, підпорядкування деталей цілому, у уточнення малюнка у тоні (пом'якшення занадто темних місць, виявлення різниці між світлом і тінню тощо) [11, с115].

Велику увагу вчитель повинен приділяти питанням техніки малюнка: правильному штрихуванню (в формі, косо), роботі пензлем (по сухому, по мокрому) тощо. З цією метою учні систематично виконують різноманітні графічні й живописні вправи.

Успіх робот залежить і від організації робочого місця. Якщо малювання з натури проводиться не в кабінеті, а в класі, все одно вчитель повинен мати 2-3 переносні підставки на яку при потребі накладається драпіровка. Підставки з натурою розставляються так, щоб кожний учень із свого місця добре бачив ту чи іншу постановку [25, с.120].

Крім того, вчитель повинен мати достатню кількість роздавального матеріалу - натуру малих форм.

У початкових класах предмети ставляться тільки у фронтальному (профільному) положенні.

Досвід показує, що до зображення, яке передає тримірність навколишнього світу, можна переходити, починаючи з 3 класу. На цей час дитина вже має не лише достатній рівень загального розвитку (особливо - абстрактного мислення), а й розвинуто дані, необхідні для зображувальної діяльності, для передачі об'єму предметів: окомір, уміння розв'язувати в малюнку завдання на основі аналізу натури.

У середній класах завдання ускладнюються: 4 класі учні пробують свої сили в малюванні простого натюрморту, а в наступних класах натюрморти беруться за основу малювання олівцем і фарбами [19, с.149].

Натюрмортом називається група предметів, наприклад з фруктів, квітів, речей домашнього вжитку та інших «неживий предметів». Учитель добирає натюрморт з предметів, споріднених за змістом і різних за формою та кольором. Зважаючи на те, що малювання натюрморту, особливо фарбами, є складним завданням, доцільно брати спочатку добре знайомі учням і прості за формою предмети.

Важливо правильно скомпонувати групу предметів і поставити її так, щоб предмети гарно виглядали на даному фоні, мали різну глибину розташування. Перед роботою бажано показати учням кілька натюрмортів, виконаних відомими художниками, і проаналізувати їх. При цьому увага учнів звертається на порівняльні розміри предметів, їх розташування. Колір, освітлення тощо, так само аналізується і група предметів, яку передбачається малювати з натури [25, с.115].

Важливо якомога точніше передати відношення розмірів і форм предметів, простежити, як ув'язуються предмети на малюнку, правильно визначити, який з предметів розташований ближче, а який далі.

2.2 Методика проведення уроків образотворчого мистецтва по малюванню з натури у 2 та у 4 класах

На уроках малювання з натури у 2 класі закріплюються і розвиваються набуті учнями знання, уміння й навички. Одночасно програма ставить ряд нових завдань: навчити учнів порівнювати свій малюнок з натурою; навчити правильно визначати форми зображуваних предметів, їх пропорції, конструктивну будову, просторове розміщення, колір; навчити виконувати малюнок, починаючи з загальної побудови зображуваного предмета, а потім переходити до малювання його деталей і закінчувати уточненням форм; вчити передавати у малюнках з натури будову фігури людини [6, с.86]. На уроках образотворчого мистецтва учитель пояснює тільки основні правила композиції. Їх слід дотримуватись при виконанні зображення, але необхідно також мати на увазі, що вони не є догмами [8, с.93].

У 2 класі учні продовжують виконувати графічні й живописні вправи:

1) аналізувати і правильно передавати форму, пропорції, будову, просторове розміщення, колір предметів;

2) застосовувати середню лінію як допоміжну, при зображенні симетричної форми предметів; проявляти уміння проводити вертикальні, горизонтальні, похилі, криві та інші лінії;

3) правильно розташовувати аркуш паперу залежно від форми зображуваного предмета; використовувати елементарні правила композиції: щоб зображення не було завелике або замале і зміщене до одного з країв аркуша паперу;

4) використовувати уміння розрізняти кольори, їх відтінки, знання елементарних правилами змішування кольорів, розведення фарби водою, рівно покривати поверхню, не виходячи за край контура, працювати кінцем пензля і всією його площею, посилювати тон кольору повторним прописуванням по сухому;

5) зображувати об'ємні предмети простої і комбінованої форми в різних положення прямо, збоку, на рівні очей, вище рівня очей, нижче рівня очей, вміти правильно бачити натуру в процесі малювання;

6) мати початкові відомості про лінію і рівень горизонту, перспективу, точки сходу, про світлотінь (світло, тінь, напівтінь, блік, рефлекси), знати як передавати об'єм предмета за допомогою світлотіні, а темні і світлі відтінки тіні - зміною натиску олівця;

7) мати початкові відомості про лінію і рівень горизонту, перспективу, точки сходу, про світлотінь (світло, тінь, напівтінь, блік, рефлекси), знати як передавати об'єм предмета за допомогою світлотіні, а темні і світлі відтінки тіні - зміною натиску олівця;

8) удосконалювати вміння послідовно працювати над малюнком, починаючи з нанесення на папір загальної форми, допоміжних ліній, закінчуючи детальним промальовуванням окремих частин;

9) вміти малювати нескладний натюрморт, зображати з натури фігуру людини, опудала тварин, птахів [8, с.95].

Знання, уміння й навички, набуті учнями на уроках малювання з натури у 1-3 класах закріплюються і розвиваються в 4 класі. Четвертокласники повинні знати основні закони лінійної і повітряної перспективи, світлотіні, кольрознавства, вміти розрізняти схеми побудови малюнків [8, с.95]. Разом з тим, малюючи з натури, учні повинні володіти такими вміннями і навичками:

1) малювати з натури, з пам'яті та за уявою окремі предмети та нескладні натюрморти;

2) передавати об'єм та просторове розміщення предметів на основі спостережуваної перспективи: аналізувати зображувані предмети, звертати перспективне скорочення форм, розподіляти світлотінь;

3) малювати птахів і риб, з рухомих моделей, зображати фігуру людини з натури, з пам'яті, за уявою передаючи будову, пропорції, об'єм фігури, її рухи;

4) застосовувати середню лінію як допоміжну, при зображенні предметів складної форми;

5) правильно розташовувати аркуш паперу залежно від форми зображуваного предмета; використовувати загальні правила композиції: щоб зображення не було завелике або замале і зміщене до одного з країв аркуша паперу;

6) напам'ять знати і розрізняти кольори, їх відтінки, знання елементарних правилами змішування кольорів, рівно покривати поверхню, не виходячи за край контура, працювати кінцем пензля і всією його площею, посилювати тон кольору повторним прописуванням;

7) зображувати об'ємні предмети простої і комбінованої форми в різних положення, а не лише фронтально;

8) мати загальні відомості про лінію і рівень горизонту, перспективу, точки сходу, про світлотінь (світло, тінь, напівтінь, блік, рефлекси), знати як передавати об'єм предмета за допомогою світлотіні, а темні і світлі відтінки тіні - зміною натиску олівця

9) мати початкові відомості про лінію і рівень горизонту, перспективу, точки сходу, про світлотінь (світло, тінь, напівтінь, блік, рефлекси), знати як передавати об'єм предмета за допомогою світлотіні, а темні і світлі відтінки тіні - зміною натиску олівця

10) удосконалювати вміння послідовно працювати над малюнком, починаючи з нанесення на папір загальної форми, допоміжних ліній, закінчуючи детальним промальовуванням окремих частин [8, с.125].

2.3 Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у навчально-виховному процесі образотворчого мистецтва

Визнаючи необхідність вікового та індивідуального підходу до дитини, сучасна педагогіка спирається на ідеї української етнопедагогіки, яка закумулювала психолого-педагогічні знання про вікові та індивідуальні особливості дітей.

Згідно з етнопедагогікою кожен вік дитини потребує відповідного виховання, в якому найголовніше -- співучасть в усіх здобутках розвитку. У народі кажуть, що людина, крім свого дитинства, стільки разів вчиться ходити, говорити, діяти самостійно, скільки у неї є дітей. Дитина в молодшому шкільному віці, коли відбувається особистісне становлення, має бути центром уваги батьків та інших членів сім'ї, які впливають на її розвиток. Народна мудрість наголошує на необхідності гуманного виховання: не втручання, не управління, а співучасть у розвитку дитини [7, с.259].

Ідеї народної педагогіки про необхідність врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей видатні педагоги і мислителі Я.-А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Д. Локк, Л.М. Толстой, С.Ф Русова розвинули в педагогічну теорію природовідповідності, згідно з якою виховання дітей має бути адекватним особливостям їхнього розвитку.

У психічному розвитку дитини простежуються періоди відносно помірних, поступових змін (дитина упродовж тривалого часу зберігає однакові психологічні риси) і різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних із зникненням попередніх, появою нових психологічних рис.

Оскільки психічні якості не виникають самі по собі, а формуються в процесі виховання, яке спирається на розвиток, то охарактеризувати дитину певного віку неможливо без урахування знань про зміни у їх організмі [17, с.372].

Найпоширенішою нині є періодизація, яка ґрунтується на виділенні вікових особливостей. Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо-фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини взаємопов'язані між собою, то з віком відповідні зміни відбуваються і в психічній сфері. Поступово здійснюється соціальне дозрівання, проявляється динаміка духовного розвитку особистості. Це й слугує природною основою для виділення послідовних етапів розвитку людини і складання вікової періодизації [20, с.257].

Викладаючи образотворче мистецтво, вчитель не завжди замислюється над тим, що окрім спрямованого навчання відбувається природний розвиток якості образотворчої діяльності, змінюється уява, сприйняття світу, ставлення до власної творчості.

У розвитку дітей слід розвивати дослідництво, експериментування, самостійний пошук відповідей на різноманітні питання, цілеспрямованість поведінки і діяльності, заохочувати до довірливих стосунків і вчити усвідомлювати свою роль у спілкуванні [20, с.260].

Ознайомлювати з моральними цінностями: вчити правильно поводитися, спрямовувати їхню творчу активність, інтереси до різних видів діяльності, які у цей період набувають значного розвитку, розвивати навички вільного спілкування.

Загальні вікові особливості розвитку по-різному реалізуються в кожної дитини. Педагог має орієнтується на індивідуальний темп розвитку дитини, індивідуально-психологічні відмінності дітей. Індивідуально-психологічні відмінності - стійкі особливості психічних процесів, за якими люди відрізняються один від одного.

Індивідуальність характеризують природні задатки, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення), інтереси і потреби, воля і почуття, здобутий у процесі розвитку досвід. Дітей однакового віку розрізняють за типологічними особливостями вищої нервової діяльності, фізичного і духовного розвитку, здібностями та інтересами. Знання педагогом темпу індивідуального розвитку дитини, її «психологічного портрета» на кожному етапі дошкільного дитинства допомагає йому в конкретизації, спрямуванні педагогічних умов розвитку, оскільки індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливого виховання [25, с.84].

Актуальність цієї проблеми спричинена тим, що у ранньому дитячому віці формується акцентуація (лат. accentus -- наголос) особистості -- граничний вияв окремих психологічних якостей, рис характеру особистості.

Залежно від домінування певних якостей дитина сприймає світ і себе у світі, реагує на зовнішні впливи щодо себе. Це вимагає від педагога знання особливостей кожного типу акцентуації особистості, особистісних якостей дітей і відповідного спрямування своєї роботи [16, с.124].

У процесі виховання необхідно враховувати статеві відмінності психічного розвитку, правильно формувати психологічну стать дитини. В індивідуалізації виховання важливо враховувати особливості психічного розвитку дітей різних статей. Згідно з дослідженнями у хлопчиків і дівчаток дошкільного віку різна «стратегія мозку», їхні емоції мають різну генетичну основу. Дівчатка частіше і яскравіше виражають співчуття іншій людині, у них вища опірність стресовим ситуаціям, гнучкість в адаптації до нових умов, надають перевагу процесу міжособистісного спілкування, а не результату, виразніше виявляють ставлення до дорослих і емоційніше реагують на їхні оцінки, охоче запрошують до гри хлопчиків. Хлопчики краще орієнтуються у просторі, раніше починають відрізняти головне від другорядного, узагальнювати. Вони схильні до результативного спілкування, рідко прагнуть до спільних з дівчатками ігор, самостійніше у виборі товаришів для спільної діяльності [2, с. 314].

Неоднаковими є реакції дітей різної статі на оцінювання їхньої діяльності. Хлопчикам важливо, що саме оцінюється в їхній діяльності, дівчаткам -- хто їх оцінює і як. Правильно організоване навчання дітей молодшого шкільного віку передбачає використання диференційованих навчальних програм (завдань, змісту і методів навчальних впливів) з урахуванням темпів засвоєння матеріалу, адже саме в дошкільному віці виявляються рівні можливостей дітей. Важливо при цьому знати, що середній рівень розвитку є не недоліком, а нормою. Батьки і педагоги, які намагаються «витягнути» дитину на високий рівень, травмують її постійними завищеними вимогами і незадоволенням [6, с.99]

Висновки

В результаті проведеної роботи ми досягли поставленої мети, а саме: розкрили використання принципу навчання - врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів на уроках образотворчого мистецтва.

Мету дослідження досягнуто через реалізацію поставлених завдань, в результаті чого:

1. Розглянуто сучасні наукові підходи до організації навчального процесу з образотворчого мистецтва;

2. Опрацювано вимоги до уроку образотворчого мистецтва по малюванню з натури: види, завдання, напрямки;

3. Визначено ефективність врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у навчально-виховному процесі образотворчого мистецтва по малюванню з натури;

4. Розроблено вимоги до проведення уроків образотворчого мистецтва по малюванню з натури;

5. Виявлено методику проведення уроків образотворчого мистецтва по малювання з натури у 2 та у 4 класах.

Зокрема нами зроблено низку висновків:

Кожному педагогу слід пам'ятати нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності та заповзятливості, допомагати знайти своє місце в цьому світі учням. В процесі засвоєння знань, умінь та навичок у дітях необхідно розвивати психологічні механізми самоорганізації. А також орієнтуватися на індивідуальний темп розвитку дитини, психологічні та вікові відмінності дітей.

...