Сімейне виховання дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика сімейного виховання

1.1. Сімейне виховання як об'єкт історико-педагогічних досліджень

1.2. Про значення сім'ї у формуванні особистості.

1.3. Виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу.

1.4. Спілкування в сім'ї молодшого школяра.

Висновки до 1 розділу.

Розділ 2. Педагогічна робота з вивчення та корекції дитячо-батьківських відносин.

2.1. Діагностика дитячо-батьківських відносин.

2.2.Корекція внутрішньосімейних відносин між батьками та дітьми.

Висновки до 2 розділу.

Висновки.

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Актуальність теми: на сьогоднішній день гостро постає запитання про роль і функції сім'ї у вихованні молодшого школяра. Особливості дітей даного віку набувають особливої важливості і привертають увагу. Труднощі щодо навчання, причини невдачі - змушують нас замислитися над тим, що визначальна роль у вихованні дитини відводиться як школі (вчителям, психологам, соціальних педагогів), а й, звісно, належить сім'ї, що стає координатором і регулятором. Тому важливу роль грає сім'я у процесі виховання. Вона закладає основний фундамент у процесі виховання дитини.

Важливо додати, що сьогоднішні діти дорослішають в інших моральних,побутових,економічних умовах які необхідно враховувати для створення благо приємного середовища виховання щасливої дитини без конфліктів в сім'ї і пом'якшення конфронтації між її членами.

Значний інтерес для теорії та практики сімейного виховання дітей молодшого шкільного віку має проблема виховання щасливої дитини в сім'ї.

Аналізуючи проблему щасливої дитини в сім'ї,в курсовій підкреслюється,що щастя і благополуччя дитини залежить від ступеня батьківської любові і визнання її як людини з неповторною індивідуальністю. Батьки повинні виховувати дитину в любові,будувати свої відносини з нею так,щоб вона відчувала себе улюбленою і визнаною.

Даною проблематикою займалися такі вчені, як: Я.А.Коменский, П.Ф.Лесгафт, О.С. Макаренка, І.Г. Песталоцці,Ж.Ж. Руссо,К.Д. Ушинський, В.П.Вахтеров,К.Н.Вентцель,Х.Д.Джайнотт, Д. Локк, Дж. Рескін та інших.

Зважаючи на актуальність проблеми,була обрана тема курсового дослідження: «Сімейне виховання дітей молодшого шкільного віку»

Об'єкт: Сімейне виховання дітей молодшого шкільного віку.

Предмет: Виховання дітей молодшого шкільного віку.

Мета: Виявити педагогічні умови ефективності сімейного виховання.

Гіпотеза: Розвиток дитини, формування її особистих якостей, визначається найвищим рівнем виховання у сім'ї.

Завдання дослідження:

1. Дослідити поняття сімейного виховання.

2. Окреслити сучасний стан сім'ї.

3. Проаналізувати правові основи сучасного сімейного виховання.

4. Визначити мету за завдання сімейного виховання.

5. Визначити роль батьків у розвитку дитини.

6. Визначити умови успішного виховання у сім'ї.



Розділ 1. Загальна характеристика сімейного виховання

1.1 Сімейне виховання як об'єкт історико-педагогічних досліджень

Насамперед, слід зазначити, що сучасний стан розвитку України характеризується зростанням інтересу до минулого народу, його виховних традицій, історичних знань, до національної духовної ідеї, без якої неможливо зрозуміти минулий, теперішній і майбутній економічний розвиток світу й окремих країн, людства чи конкретних націй.

Держава тією чи іншою мірою регулює всі сфери діяльності суспільного організму. Однією із ключових проблем державотворення є виховання молодого покоління з урахуванням усіх складових, усіх ланок, які виконували й виконують організаційну та виховну функції розвитку особистості. У реалізації цих завдань значне місце належить сім'ї як інституції, де дитина народжується, формуються основи її характеру, ставлення до праці, моральних цінностей. Батьки й матері є носіями суспільних норм, традицій, моралі, які передано з покоління в покоління і закріплено в життєвому досвіді дітей. Актуальність підвищення виховного потенціалу сім'ї зумовлена тим, що сім'я як соціальний інститут відповідальна за весь комплекс відтворювання людини, вона є для дитини тією мікромоделлю суспільства, через яку засвоюється його духовна культура.

На сьогодні сім'я і виховання дітей у сім'ї розглядаються в наукових дослідженнях як: соціальна, культурологічна, географо-демографічна, нормативно-правова, історична, педагогічна проблема. І вивчення її з позиції історико-педагогічного дослідження є досить актуальним. Сьогодні історико-педагогічні дослідження посідають чільне місце в науці України, університетській освіті. Важливо зазначити, що науковці здебільшого розглядають історіографічні аспекти педагогіки, зміст самої історико-педагогічної науки, висвітлюють історико-педагогічні аспекти як інноваційні, розкривають взаємозв'язок між розвитком історії педагогіки, педагогіки та історії культури, історичної науки в цілому. Історіографія наукових досліджень проблем сімейного виховання свідчить про їх важливість на всіх етапах історичного розвитку народів світу.

Відомо, що у різні часи до проблем сімейного виховання зверталися філософи, політики, письменники, вчені: представники філософської думки стародавнього світу, діячі епохи Відродження Я. Коменський, Д. Локк, Ж.Ж. Руссо, І. Песталоцці. Зарубіжна класична педагогіка в особі своїх кращих представників сприяла не лише розробці теорії становлення інституту сімейного виховання, а й реалізації його положень у різних країнах світу. Високо підніс ідею сімейного виховання видатний швейцарський педагог І. Песталоцці, знаменитий соціально-педагогічний експеримент якого цілком побудований на ідеї сімейного виховання. Механізм та умови його позитивного впливу на формування дитини, розвиток суспільного виховання і школи розкрив Песталоцці у таких своїх працях, як «Лінгард і Гертруда», «Як Гертруда навчає своїх дітей», «Керівництво для матерів» та інші. [13, с. 51]

З урахуванням досягнень класичної педагогіки в галузі сімейного виховання досліджувалася історія сімейного виховання в Україні. В умовах постійної боротьби українського народу за незалежність, за національні інтереси саме сім'я стала хранителькою і сповідницею тих педагогічних ідей і виховних традицій, які живили і живлять українську педагогіку. На всіх історичних етапах розвитку української держави українська сім'я виховувала дітей на національній основі, формувала в них національну свідомість, розуміння історії і культури рідного народу. Фундамент його було закладено в працях таких мислителів як Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Петро Могила, у працях Г. Сковороди та інших.

З огляду на широке коло означених проблем можна зробити висновок, що такий складний, інтегрований, комплексний багаторівневий феномен, як сім'я і виховання дітей у сім'ї є актуальним завданням сучасного історико-педагогічного дослідження.

1.2 Про значення сім'ї у процесі формування особистості

Як стверджує соціологія, сім'я - це мала соціальна група, основана на шлюбі й кровній спорідненості, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. На думку соціологів, сім'я тепер переживає кризу, наслідком якої є виникнення нових, нетипових виховних проблем, спричинених всілякими матеріальними й психічними труднощами, що їх переживає родина. Це, у свою чергу, послаблює її виховні можливості.

Важко не погодитись з тим, що значення сім'ї у вихованні дитини неможливо переоцінити, адже саме в сім'ї формуються перші уявлення дитини про життя, його ціннісні орієнтації, соціальні настанови. Саме в сім'ї дитина вперше соціалізується. Соцалізація охоплює всю сукупність обставин і чинників, що впливають на становлення й розвиток особистості. В результаті соціалізації особистість засвоює соціальні норми й цінності, прилучається до громадського життя. Сім'я формує риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини, співчуває їй, підтримує її довірливим емоційним спілкуванням. Тепло й затишок домашнього вогнища, взаємопорозуміння в сім'ї, співпереживання роблять людину більш стійкою. [2, с. 36]

Важливо зазначити, що від правильного сімейного виховання дитини залежить чи стане вона в майбутньому повноцінною особистістю, повноправним членом суспільства. Сімейне виховання - тривалий процес впливу на особистість дитини, що виражається в спрямованих діях з боку батьків для досягнення певного результату. Словом і ділом батьки схвалюють поведінку дитини, що відповідає їхнім уявленням про добре. Якщо ж дитина чинить усупереч прийнятим у родині уявленням, то її соромлять, сварять, карають. І так день від дня у свідомість дитини вкорінюється система норм і правил, формується уявлення. Але дитина не засвоює повністю „морального кодексу” своєї сім'ї, вона пропускає його крізь особистий досвід й виробляє свій кодекс поведінки, взаємин, діяльності й додержується його через звички, а згодом - через внутрішню потребу. Такий спосіб прилучення до соціальної дійсності психологи називають підкріпленням.

В інших родинах дитина любить і поважає своїх батьків, визнає їхній авторитет, наслідує їх, орієнтується на їхню поведінку. У вихованні дітей потрібно створювати такі обставини й умови, коли дитина бачить зразки поведінки й діяльності дорослих. У сім'ях з міцними контактами між дорослими й дітьми панує поважне ставлення до дітей, що активно формує в останніх почуття колективізму, самостійність, доброзичливість. Наслідуючи поведінку батьків, дитина засвоює навички соціальної поведінки. Наслідування доброго формує в дитині добрі звички, виникає ефективна ідентифікація як спосіб прилучення до соціальної дійсності: для утворення звичок важливий справжній приклад, який можна наслідувати, бо одними словами сформувати звичку дуже важко.

Ще один спосіб соціалізації - розуміння - спрямований на розкриття індивідуальності дитини. В сучасній гуманістичній педагогіці розуміння - це проникнення у внутрішній світ дитини. Розуміння дитини означає цілісне сприйняття її такою, якою вона є, визнання за нею права бути самою собою. Розуміння сприяє формуванню самосвідомості дитини, становленню її як особистості, дає їй можливість проявити свій внутрішній світ, розв'язати свої проблеми. Найліпше не роблять батьки, якщо вони чуйно ставляться до потреб дитини, до всіх проявів її внутрішнього світу. Тільки доброта й розуміння в школі й родині, доповнені ласкою й любов'ю близьких людей, сприятимуть формуванню високою рівня самоповаги, позитивної Я-концепції. Низький рівень самооцінки, самоповаги - наслідок душевного дискомфорту, що трапляється в основному через нечуйне й неуважне ставлення дорослих. Хіба може в дитини розвинутися самоповага, якщо її (дитину) не помічають, не підтримують, не хвалять за успіхи?

Батьківська любов має супроводжувати людину все життя, хоча функції її з часом дещо змінюються. Батьківська любов - життєва потреба кожної людини. В міру дорослішання дитини батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й збереження її внутрішнього, емоційного й психічного світу.

Любляча сім'я створює оптимальні умови для розвитку дітей. Це сім'я, яка досягла гармонійного взаєморозуміння з дітьми, де спілкування з ними - величезна радість, де переважає позитивний, доброзичливий емоційний настрій. Розумна любов характеризується прийняттям дитини, поєднанням позитивного емоційного ставлення до неї з розумними вимогами. В здоровому психічному кліматі для дитини немає ніяких фіксованих ролей («кумир сім'ї», «жахлива дитина»). В люблячій родині дитина - помічниця, порадниця, завжди потрібна батькам. Тільки в люблячій сім'ї дитина може засвоїти моральну істину: «Любити - це означає насамперед віддавати коханій істоті сили своєї душі, творити для неї щастя». [2, с. 39]

Любов батьків до дитини виростає з любові батьків одне до одного. Людська любов - величезна сила. Хто це багатство примножує, той, виховуючи себе, виховує своїх дітей. Самовиховання - могутній спосіб впливу батьків на дітей. Насамперед, любити - означає відчувати серцем найтонші духовні потреби людини. Ось ця здібність і передається прикладом від батька й матері дитині без жодних слів і пояснень. Розвиток чуйності, здатності душі відчувати потребу комусь допомагати і є вихованням самого себе. В люблячих один одного батьків дитина вчиться бачити радість у тому, щоб зробити приємне іншому, а щастя віддавати цінується вище, ніж щастя брати. Вона вчиться такту, гуманності, вірності, ніжності, вчиться поважати близьких, співпереживати. Для цього батьки мають проявляти увагу до внутрішнього світу дитини: чим вона цікавиться, що її радує, що засмучує. Любов, що прощає, любов терпляча формує моральну поведінку дитини, вчить на любов відповідати любов'ю.

Авторитет батьків наступна важлива умова успішного сімейного виховання. У люблячій сім'ї авторитет батьків - завжди на належному рівні. Своє ставлення до навколишнього життя, норми й правила поведінки діти часто запозичують від батьків. Постійне прагнення мати перед собою авторитет, до якого в будь-яку мить можна звернутися по допомогу, пораду, - одна з особливостей психічного складу дитини. Дитина, котра може ділитися своїми радощами й прикрощами з батьками, більш урівноважена, впевнена. А. С. Макаренко вважав, що без авторитету виховання неможливе. На його думку, смисл батьківського авторитету полягає в тому, що він не потребує жодних доказів і приймається як незаперечне достоїнство старшого, як його сила й цінність, видима дитячим оком. Бути авторитетним батьком - означає притягувати дитину силою й привабливістю своєї особистості, керувати нею й допомагати їй. Маючи опору й підтримку батьків, дитина одержує життєву впевненість, силу. Основою батьківського авторитету є любов, увага до дитини, турбота про неї. Авторитет батьків міцніє, коли дитина повсякчас бачить їхню високу моральність, культуру та ерудицію, терплячість і доброзичливість до навколишніх. Дитина якомога частіше має бути свідком зразкової поведінки й діяльності дорослих, тоді вона зможе орієнтуватися на їхній приклад і формувати свої життєві цінності. Батьківський приклад і авторитет - особлива форма передачі соціального й морального досвіду старшого покоління молодшому, це найважливіший спосіб соціальної спадщини. сімейний виховання педагогічний учень

Відповідальні батьки думають про свій авторитет, стараються зміцнювати його, адже завоювати його важко, а втратити легко. Й допоможе в цьому батькам любов, взаєморозуміння й взаємодопомога, що разом створюють неповторний мікроклімат у сім'ї, який впливає на емоційне самопочуття всіх її членів. Крізь призму такого мікроклімату дитина сприймає весь світ і своє місце в ньому. Залежно від того, як поводяться з дитиною дорослі, які почуття й ставлення проявляють до неї близькі люди, вона сприймає світ або як привабливий, або як такий, що її відштовхує. В результаті в неї виникає довір'я чи недовір'я до світу, що і є основою формування позитивного самовідчуття дитини. Емоційно-сприятливі стосунки в сім'ї стимулюють у всіх її членів почуття, поведінку, дії, спрямовані одне на одного. Благополуччя людини в родині переноситься на інші сфери взаємин (на ровесників у дитячому садку й школі, загалом на навколишніх). І навпаки, конфліктна обстановка в сім'ї, брак душевної близькості між її членами часто лежать в основі дефектів розвитку й виховання.

Таким чином, якщо батьки не поважають дитини через те, що вона має свою позицію, то цим вони не визнають індивідуальності її особистості. Ті, котрі поважають особистість дитини, рахуються з її думкою, потребами, інтересами, прагнуть зрозуміти смисл її вчинків, свої дії вибудовують не від якихось правил, а від дитини, її стану. В. А. Сухомлинський казав, що є якості душі, без яких людина не може стати справжнім вихователем, і на першому місці серед них - уміння проникати в духовний світ дитини. Цим умінням мають володіти і вчителі, і батьки. В сім'ї таке проникнення може ускладнитися, якщо її члени мають різні ідеали, переконання, що позначається на взаємовпливах. Водночас різновікове оточення допомагає дитині ширше проявляти свої емоційні та інтелектуальні можливості, швидше їх реалізувати. Така сім'я сприяє поступовому її прилученню до суспільного життя, розширенню її світогляду й досвіду. [12, с. 43]

Сімейні традиції емоційно насичені, відбивають етнічні, культурні, релігійні особливості родини, професійну належність її членів. Традиції завжди ґрунтуються на якійсь ідеї, цінності, нормі, досвіді родини. За своєю виховною суттю традиції настільки різноманітні, наскільки вони багатофункціональні, відрізняються великим динамізмом, тому що швидше реагують на вимоги сучасного життя, ніж звичаї й орієнтують поведінку дитини не тільки у звичних, а й у несподіваних ситуаціях. Наприклад, вихована в гуманних традиціях дитина виявляє співчуття й доброзичливість не тільки до членів сім'ї, але й до інших людей, тварин і навіть до літературних героїв.

Збагачення змісту сімейних традицій сприяє повноцінній організації життєдіяльності сім'ї, забезпечує взаєморозуміння між її членами, особливо між батьками й дітьми. Передаючись із покоління в покоління, традиції адаптуються до сучасного життя. Приводом для їх виникнення може служити практично будь-яка матеріальна і/чи духовна діяльність у сім'ї (посадження дерева з нагоди народження дитини, святкування вступу дитини до школи, ведення сімейного фотолітопису тощо). Незмінним лишається призначення традицій: вони служать зміцненню родинних зв'язків, передачі таких особистісно й соціально цінних якостей людини, як любов, доброта, співчуття, взаєморозуміння, готовність прийти на допомогу тому, хто її потребує. Традиції задають певний напрям поведінки дитини і є основним засобом трансляції соціально-культурних цінностей, норм сім'ї, встановлення її зв'язків з навколишніми. Сімейні традиції різноманітні, багатофункціональні, специфічні, на їхньому тлі соціальний розвиток дитини відбувається більш успішно.

Варто зазначити, що світ людини багатоманітний, і вона живе в розмаїтому світі. Її світогляд, особливо в ранньому віці, повсякчас змінюється. До цього треба ставитися без упередження, розуміти, що людина проявляється як особистість тоді, коли вона може активно, вільно й гідно відстояти свою позицію чи зайняти іншу згідно зі своїми моральними переконаннями. Це її природне право, що заслуговує поваги, адже світогляд «є внутрішнім чинником розвитку особистості, критерієм повноти й багатства творчого потенціалу людини. Можна сказати, що світогляд - це єдність світорозуміння й саморозуміння людини». [2, с. 42]

Виховання вільної, розкріпаченої особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає гідність і свободу інших - головна мета сучасної гуманістичної педагогіки й школи, яка має будувати свою роботу в тісному співробітництві з батьками. Гуманізм у стосунках дорослих і дітей веде до розуміння внутрішнього самоіснування, самосвободи дитини, тобто до її духовної й моральної свободи. Така свобода робить людину досконалою й сильною, а аморальні дії - неможливими. Але така внутрішня свобода сама по собі не з'являється - вона виховується в процесі спілкування з іншими людьми й, найголовніше, з педагогами та батьками.

Отже, формування вільної особистості дитини можливе тільки там, де дитина визнається найвищою цінністю, а основними засобами виховання є добро, любов і ласка. Починається таке виховання в сім'ї, тому що її вплив, особливо в початковий період життя дитини, набагато перевищує всі інші виховні впливи. Успішність формування особистості залежить насамперед від сім'ї. Сімейне виховання дає дитині всю гаму почуттів і уявлень про життя. Його сила й значення незрівнянні з жодним іншим, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи в школі. Головним у сімейному вихованні є вимоги батьків та взаємоповага, що панують у сім'ї.

1.3 Виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу

Звернімо увагу на те, що виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу формується переважно під час проведення позакласних виховних заходів. Внаслідок чіткого визначення змісту, вибору форм і методів проведення виховної роботи в учнів утверджуються національна свідомість, почуття національної гідності, національний менталітет. При ньому важливого значення набуває врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів початкових класів. Завдання сім'ї полягає в тому, щоб, починаючи з раннього дитинства, розкривати сутність родинних традицій українського народу, їх практичну значущість для дитини тепер і в майбутньому. Завдання ж школи - організувати раціональний, цілеспрямований, послідовний процес виховання учнів початкових класів на родинних традиціях як на уроках, так і в позакласній роботі; залучення батьків до проведення виховних заходів; використання можливостей позакласних установ у вирішенні проблеми виховання дітей початкових класів на родинних традиціях. Форми взаємодії школи і сім'ї можуть бути різними: організація педагогічної освіти батьків, батьківські збори, робота з батьківським активом, залучення батьків до підготовки та проведення позакласних заходів, робота батьківських комітетів, вивчення виховного потенціалу сім'ї, використання засобів масової інформації для висвітлення стану роботи з цієї проблеми. Важливим аспектом взаємодії школи і сім'ї є організація педагогічного всеобучу, методологічною основою якого є досвід родинної педагогіки, досягнення вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки з питань родинного виховання. Найефективніші форми ор\ганізації педагогічного всеобучу батьків - лекторії для батьків, педагогічні і методичні консультації, конференції з проблем родинного виховання та ін. Під час планування роботи з педагогічного всеобучу важливо передбачити диференціацію (врахування соціального стану, віку, освіти батьків, сімейного мікроклімату, життєвої позиції, ставлення до школи тощо).

Найоптимальнішими формами взаємодії школи і сім'ї у вихованні учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу є: батьківські збори, лекції, диспути, вечори запитань і відповідей, прес-конференції, усні журнали, конференції з обміну досвідом родинного виховання, читацькі конференції з питань обговорення проблеми родинного виховання, вечори сімейних традицій, виставки сімейних реліквій, родинних альбомів, прикладної родинної творчості, кулінарних виробів; конкурси, зустрічі поколінь. Успішне вирішення проблеми виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу можливо за умови взаємодії зусиль школи, сім'ї і громадськості, спрямованих на виховання у підростаючого покоління національної свідомості, патріотизму, громадянськості, спроможного репрезентувати Українську державу у європейській спільноті.



1.4 Спілкування в сім'ї молодшого школяра

Сім'я, родина - найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки повинні усвідомити, що вони виконують важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. М.Г. Стельмахович розглядає родину як перше соціальне й емоційне мікросередовище, в якому розвивається та виховується людина з моменту її народження. Виховний феномен, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна. В.О. Сухомлинський писав: «У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». [4, с. 39]

На сім'ю, родину покладається ряд найважливіших функцій: репродуктивна, економічна, побутова, духовна, освітня, розвивальна, виховна. Найбільш дослідженою вітчизняними вченими є виховна функція сім'ї. Вона полягає у формуванні особистості дитини, розвитку її здібностей, інтересів, світогляду, духовної культури, передачі дорослими членами сім'ї соціального досвіду. Б.Ф. Ломов із співавторами розглядають сім'ю як середовище, в якому дитина засвоює суттєві правила поведінки, вчиться правильно діяти в оточуючому її предметному та соціальному світі згідно з виробленими у суспільстві формами і способами предметних операцій.

Відомо, що родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до світу природного і надприродного, до суспільства, до себе самої. Досвід показує достатньо наочно, що ніякі виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати роль, яку відіграє сім'я у вихованні дітей, не можуть ефективно функціонувати без участі і допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками. Саме родина вводить людину в світ соціальних відносин. Родина залишається тією вічною цінністю, що створює для людини відносно незалежне від соціальних катаклізмів середовище, атмосферу психологічної захищеності. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє.

Як свідчать дослідження А.П. Баранова, О.І. Іванова та ін., сім'я:

1. створює сприятливий емоційно-психологічний мікроклімат, заснований на неповторній близькості батьків з дітьми, яка неможлива в інших ситуаціях спілкування дітей з дорослими;

2. формує характер, звички, ставлення до людей, праці, суспільства, природи та ін.;

3. дає уроки життя в усіх його виявах, виконуючи своєрідне тренування у виконанні певних функцій.

Це досягається насамперед у процесі спілкування.

Питання сімейного спілкування дедалі частіше привертає увагу педагогів, Психологів, соціологів, практиків школи та дошкільних закладів. Дитина одночасно виступає і об'єктом, і суб'єктом спілкування - з одного боку, вона відчуває на собі вплив оточення, а з іншого - сама певним чином впливає на нього. Це дозволяє вченим стверджувати, що спілкування - особливий вид діяльності, який є неодмінною умовою формування особистості. Згідно з теорією Л.С. Виготського, психічний розвиток дитини з самого народження визначається соціальними закономірностями; найважливіше місце у взаємодії людини з навколишньою дійсністю займає спілкування. Вчений зазначає: «...спілкування з дорослими є основним шляхом виявлення особистої активності дитини...».

Значення спілкування в сім'ї школяра та вплив його на пізнавальну активність вивчали О.І. Бакін, І.В. Комановський, Л.В. Бурова, З.О. Огороднійчук, Ш.О. Амонашвілі, А.В. Мудрик, В.О. Сухомлинський, А.С. Макаренко, В.С. Грехнєв, П.М. Щербань та ін. Весь виховний процес у сім'ї - це насамперед постійне спілкування. Від того, як воно складається і розвивається, залежить її психологічний мікроклімат у сім'ї, формуються особистість дитини, її інтереси тощо. Спілкування під час спільних занять батьків з дітьми, на думку О.І. Бакіна, є найкоротшим і надійним шляхом формування пізнавального інтересу в дітей в умовах сім'ї. Це сприяє появі різнобічних інтересів, покращує успішність дітей, позитивно впливає на формування і розвиток особистості.

Важливою є думка З.О. Огороднійчук, яка зазначає, що розвиток цікавості та допитливості дітей, як основи формування пізнавального інтересу, залежить саме від батьків, які спрямовують, виховують та коригують їхню пізнавальну діяльність.

Л.В. Бурова констатує, що пізнавальна активність школяра проявляється в постійній співпраці з дорослими, але за умови, якщо з боку педагога немає тиску, якщо пізнання будується на інтересі до предмета пізнання або змісту навчання.

Вивчаючи роль сімейного спілкування в формуванні особистості молодшого школяра, його навчанні та вихованні, А.А. Бодальов виділяє такі специфічні риси спілкування, якими доцільно було б керуватись у нашому сьогоденні:

1. міжособистісні контакти з батьками, які виникають у ранньому дитинстві, відрізняються від усіх інших контактів найбільшою тривалістю, стійкістю, неперервністю;

2. зв'язки, які об'єднують молодшого школяра з батьками, різноманітні й визначаються родинними почуттями, спільним проживанням, характером і змістом спілкування, формами організації життєдіяльності (побутова праця, дозвілля) та ін.;

3. почуття батьківської любові у батька і матері та відповідне ставлення школяра надають їхньому спілкуванню глибокої емоційності й довіри.

Досліджуючи питання педагогічного спілкування, В.С. Грехнєв з'ясував, що зміни в суспільстві, які відбулися, дали нам прискорену фізіологічну дорослість (акселерацію), значну поінформованість, більш високу матеріальну забезпеченість батьків частини дітей, збільшення кількості малодітних сімей, високий освітній рівень батьків і їх високу соціальну активність. Все це негативно вплинуло на виховний процес у сім'ї. У частини дітей з цих причин громадянське становлення відбувається зі значним запізненням, для багатьох із них характерні політична наївність, споживацьке ставлення до життя, прагматизм.

Із плином часу проблеми сімейного виховання ускладнюються. Як зазначає В.А. Семіченко, останнім часом збільшилася кількість дітей, що тривалий час залишаються без догляду дорослих, батьків та вихователів. Це пояснюється тим, що нині родина переживає важкі часи - ідеологічну та професійну переорієнтацію, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а також нерозвиненість соціальних інститутів. Погіршилася соціальна робота з дітьми: кількість спортивних секцій, гуртків спортивного, культурного, оздоровчого характеру значно скоротилася. А ті, що функціонують, втратили державну підтримку, стали платними, тому далеко не кожна родина може собі дозволити віддати туди дитину. [4, с. 40]

В нинішніх соціальних умовах (прискорений режим нашого життя, справи, робота, потік інформації, домашні клопоти) стає помітним брак спілкування дорослих з дітьми в сім'ї. Це підтверджується дослідженнями М.Г. Колодєзнікової (1993), в яких виявлено, що батьки причиною цього називають відсутність вільного часу. Хоча діти вважають, що час для спілкування з ними батьки при бажанні можуть знайти. Успішність сімейного виховання значною мірою визначається активністю участі кожного з батьків у вихованні, частотою їх спілкування з дітьми і характером взаємовідносин між ними. Втім наші дослідження свідчать про те, що основний тягар виховної роботи в сім'ї лягає на жінку-матір. Хоча А.А. Бодальов у своїх дослідженнях відзначає більш високу ефективність сімейної педагогічної праці батька. Він вважає, що високий показник інформаційного змісту довільного спілкування з батьком сприяв підвищенню суспільної активності дітей, самооцінки. Активна участь батька в сімейному вихованні суттєво впливала на поведінку і навчання дітей. І хоча показники спілкування, участі у вихованні батьків були значно нижчими, ніж у матерів, але їхня виховна діяльність мала більший коефіцієнт корисної дії порівняно з діяльністю жінок.

Реалізація функцій спілкування в сім'ї залежить від виховного потенціалу, тобто комплексу умов і засобів, які визначають педагогічні можливості сім'ї. Цей комплекс включає матеріальні і побутові умови, структуру сім'ї, характер стосунків між її членами, рівень педагогічної та загальної культури батьків, особливості процесу сімейного виховання.

1. М.Г Колодєзнікова виділяє такі компоненти виховного потенціалу сім'ї:

2. соціальна характеристика сім'ї: забезпечена, малозабезпечена, незабезпечена; повна, неповна, багатодітна, малодітна;

3. внутрісімейні взаємини, що ґрунтуються на взаєморозумінні й взаємоповазі або на пригніченні особистості та почутті страху та ін.;

4. стиль сімейного виховання: ставлення батьків до дитини, характеристика контролю за її діяльністю, висунення вимог, форми заохочення і покарання.

Дослідниця також зауважує, що виховний потенціал кожної окремо взятої сім'ї виключно індивідуальний. Але за наявністю і розвитком компонентів виховних можливостей умовно можна виділити три групи сімей: сім'ї з високим, середнім та низьким рівнями виховного потенціалу. Далі М.Г. Колодєзнікова визначає дидактичний (навчальний) потенціал сім'ї як «комплекс способів, засобів і прийомів батьківського впливу на розвиток пам'яті, мислення, мови, спостережливості, орієнтування, які становлять основу інтелектуального розвитку особистості». В дослідженнях А.І. Захарова, С.В. Кондратьєвої, М.Г. Панкратової, А.Г. Харчева та ін. авторів в окремих сім'ях виявлені недоліки спілкування батьків з дітьми - конфліктність, наявність психологічних бар'єрів у спілкуванні, обмеженість його змісту.

Які знання необхідні для успішного виховання в родині? Це насамперед знання психології. Саме вони дають можливість збагнути об'єктивні закономірності розвитку дитини, специфіку проявів цих закономірностей у різні вікові періоди; зрозуміти індивідуальність дитини, з'ясувати психологічний зміст своїх помилок, труднощів у вихованні. Для подолання проблем необхідно підвищувати виховний потенціал сім'ї, цілеспрямовано орієнтувати внутрісімейну взаємодію. Ефективну допомогу сім'ї у вирішенні даних проблем повинна надати школа. На перший план виступають взаємодія школи, вчителя із сім'єю, спільна робота вчителя і батьків, яка зумовлена спільністю цілей виховання дітей.

На це в своїх дослідженнях звертає велику увагу В.С. Грехнєв (1990). Він вважає, що сфера спілкування учителя з батьками учнів особливо заслуговує на увагу. Адже від узгодженості зусиль і єдності вимог до учнів у сім'ї й школі значною мірою залежить підвищення ефективності виховання. Незважаючи на певну кількість наукових досліджень, присвячених спілкуванню в сім'ї молодшого школяра, багато аспектів означеної проблеми потребують подальшої розробки, а саме: недостатньо вивчені умови, тривалість та зміст спілкування в сім'ї молодшого школяра, ступінь усвідомлення батьками інтересів дітей, володіння відомостями про частотність їхнього спілкування з вчителями щодо проблем виховання.

Треба виділити, що для дітей молодшого шкільного віку найбільш авторитетними є батьки. Саме тому в основі їхньої самооцінки лежить ставлення до них батьків, тобто їхня самооцінка залежить від оцінки інших. У сім'ях, де велике значення надається зовнішнім атрибутам («щоб все було як у інших людей або ще краще»), а дитина «не дотягує» до встановленого стандарту, самооцінка, деформована відповідним ставленням батьків, лишає її віри в себе, в свої сили і здібності досягти того, чого вона могла б досягти. У неї поступово може сформуватися комплекс неповноцінності, з яким доведеться боротися все життя. Є небезпека виникнення й надмірної самозакоханості дитини. У маленьких дітей, як доведено наукою, стрижнем розумового процесу є сильна інстинктивна любов до себе і прагнення уникнути незадоволення інших. Звикаючи до того, що вони постійно перебувають в центрі уваги, діти щиро вірять в те, що весь світ створений та існує заради них. Тому так важливо батькам спрямовувати нестримний потік дитячих бажань у потрібне русло і не допускати, щоб любов «до себе» переросла в Я-центровану поведінку. А це значить, що батькам варто постійно, але в тактовній формі, пояснювати дітям, що інші люди також потребують уваги і мають право на задоволення своїх бажань і на задоволення від життя. Тому кожен член сім'ї повинен турбуватися про інших, допомагати і служити їм. Така турбота повинна переноситись і на інших членів суспільства. Досвід показує, що більшість батьків намагається виховувати дітей так, як виховували їх у дитинстві. Інколи сімейне виховання ґрунтується на бажанні компенсувати на дітях те, що батькам було в свій час недодане. Тільки об'єктивний, безпристрасний аналіз батьками власного дитинства дасть змогу їм зрозуміти, якою мірою отриманий досвід впливає на виконання ними батьківських функцій.

Також необхідно зазначити, що усі діти молодшого шкільного віку відчувають глибоке задоволення, радість, сором або смуток, коли дорослі хвалять їх за гарні вчинки. за виявлену доброту, чуйність у ставленні до інших чи дорікають за погані. Батьки знають, що позитивні оцінки дій і вчинків дитини, похвала дають добрі результати. Однак, оцінюючи поведінку дитини, дуже важливо давати їй змогу якнайчастіше переживати позитивні емоції, радість від зробленої нею корисної справи для навколишніх. Такі оцінки дорослих сприятимуть тому, що дитина поступово звикає відчувати настрій іншої людини, радіти з її успіхів, співчувати й допомагати в біді.

Щоб досягти успіху, у вихованні дитини, в час стрімких умов самого процесу виховання, батькам необхідно, не тільки засвоювати кращі надбання родинної педагогіки й оволодівати новими методами і прийомами. У сучасних умовах необхідна система виховання на основі любові і логіки, її сутність базується на тому, що ефективність виховання досягається любов'ю, яка не означає вседозволеність, не терпить зневажливого ставлення, але в той же час є настільки сильною, що дозволяє дітям робити помилки і вчитися на них. Логіка ж зосереджується на наслідках, які є результатом цих помилок. Ці наслідки в поєднанні з батьківським розумінням і співпереживанням дитячих проблем, болю і горя несуть у собі великий виховний потенціал, внаслідок чого формується самооцінка дитини, її вміння вести себе і виявляти емоції адекватно ситуацій, що виникли, грамотно вирішувати проблеми вибору, спонукає до обдумування своїх вчинків, а, отже, до відповідальності за них. У той же час, саме уміння батьків будувати стосунки з дитиною на основі любові і логіки залежить від того, чи зможуть вони відчути радість від виконання батьківських обов'язків, чи будуть сприймати його як щось буденне. [16, с. 56]

Висновки до 1 розділу

З огляду на широке коло означених проблем можна зробити певні висновки:

1. Що такий складний, інтергований, комплексний багаторівневий феномен, як сім'я і виховання дітей і сім'ї є актуальним завданням сучасного історико - педагогічного дослідження;

2. Щоб досягти успіху у вихованні дитини в час стрімких умов процесу виховання, батькам необхідно не тільки засвоювати кращі надбання родинної педагогіки, а й оволодівати новими методами і прийомами виховання;

3. Також необхідно зазначити те, щоб уникнути в сім'ях непорозумінь, зберегти здоров'я молодих батьків і їхніх дітей, молодим сім'ям обов'язково потрібна педагогічна та психологічна допомога. На мою думку, її ефективність залежатиме від глибокого вивчення педагогічних проблем сім'ї та їх повного врахування всією педагогічною системою, звичайно, за умови допомоги й підтримки з боку держави та всіх її соціальних інститутів. Проте, розгляд питання виховання дітей в сучасній молодій сім'ї у світлі педагогічних проблем не дає підстав зробити висновки про загальну безпорадність молодих батьків як перших вихователів своєї дитини. Акцентування проблем необхідне, щоб привернути увагу до них та показати можливі наслідки педагогічних помилок та можливості вдосконалення виховної функції сучасної молодої сім'ї.

4. Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добро, відрізнити його від злого, негідного. Зрозуміло, що такі риси формуються у юної особистості під впливом багатьох чинників. Однак вирішальну роль у цьому плані відіграють реальні людські взаємини у сім'ї. Саме у сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

5. Сфера етичної дії сім'ї на дитину практично така ж широка, як і діапазон суспільного виховання. Сім'я має в своєму розпорядженні неоцінимі можливості для формування у дітей любові до Батьківщини, поваги до оточуючих. Проте у неї є обов'язки, які властиві їй в набагато більшому ступені, ніж школі, яка також впливає на розвиток і становлення особистості дитини. До числа таких обов'язків, перш за все, відноситься виховання почуттів, емоційна і духовна культура дитини.

6. Сімейне виховання дає дитині всю гаму почуттів і уявлень про життя. Його сила й значення незрівнянні з жодним іншим, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи в школі. Головним у сімейному виховані є вимоги батьків та взаємоповага, що панують у сім'ї. Отже, формування вільної особистості дитини можливе тільки там, де дитина визнається найвищою цінністю, а основними засобами виховання є добро, ласка, любов, повага і взаєморозуміння.



Розділ 2. Педагогічна робота з вивчення та корекції дитячо-батьківських відносин

2.1 Діагностика дитячо-батьківських відносин

Для проведення дослідження було обрано 10 сімей діти яких є учнями 2В класу школи №25 м.Житомира.

Дослідження проводилось під час педагогічної практики. Для складання уявлення про сім'ї дітей та вивчення стилів взаємин у сім'ях були використані наступні методи:

1. Збір інформації про склад сімей, професіях батьків; освітньому рівні батьків;

2. Спостереження за членами сімей в ході спільної діяльності;

3. - Бесіди з вчителями та вихователями учнів;

4. Діагностика сімейних взаємин батьків і дітей (анкетування, «Кінетичний малюнок сім'ї»,

5. Тест - опитувальник батьків та дітей).

6. Попередній збір інформації про родини дозволив скласти загальну характеристику контингенту досліджуваних.

Сім'ї учнів, що беруть участь в обстеженні, характеризуються в основному як проблемні. З 10 досліджуваних сімей: 5 матеріально забезпечені, 1 - багатодітні, 2 - неповні, 2 - зловживають алкоголем, з низьким рівнем загальної культури. В основному, в досліджуваних родинах батьки мають середню і середню спеціальну освіту, і лише 4 - вища. В одній сім'ї батько й мати - військовослужбовці.

Вік дітей-7-8 років.

Для виявлення суб'єктивної характеристики взаємин у сім'ї, особливостей сприйняття учнями членів своєї сім'ї та визначення місця проживання дитини в ній був використаний тест «Кінетичний малюнок сім'ї». Тест складався з двох частин: малювання своєї сім'ї та бесіди після малювання.

Дослідження проводилося індивідуально з кожною дитиною. Батькам дозволялося бути присутнім і брати участь в роботі. Це і склало основний план наглядової роботи спільної діяльності батьків і дітей. У ході роботи фіксувалися зауваження батьків, надання допомоги в малюванні, підказки та ін. Відзначалися висловлювання батьків до початку роботи, під час виконання і після її завершення. Під час виконання завдання дитиною фіксувалася послідовність малювання, висловлювання дитини, його міміка і жести. По закінченому малюнку з дитиною проводилася бесіда за наступною схемою:

1. Хто намальований на малюнку, що робить кожен член сім'ї?

2. Де працюють і навчаються члени сім'ї?

3. Як у сім'ї розподіляються домашні обов'язки?

4. Які взаємини дитини з іншими членами сім'ї?

5. Аналіз малюнків сім'ї дітей проводився з урахуванням формальної та змістовної характеристики зображення. Інтерпретація малюнків здійснювалася за п'ятьма компонентами:

6. - Сприятлива сімейна ситуація;

7. - Тривожність дитини;

8. - Конфліктність в сім'ї;

9. - Почуття неповноцінності в сімейній ситуації;

10. - Ворожість в сімейній ситуації.

Дослідження малюнків дітей показало переважну тривожність у сімейних відносинах (60%), конфліктність простежувалася у 40% досліджуваних. При аналізі малюнків і за результатами бесіди емоційно неоднозначно забарвлені відносини дитини з членами родини спостерігалося у 75% піддослідних. Ці діти в багатьох випадках використовували штрихування при зображенні «нелюбих» членів сімей, часто перемальовували їх, забували намалювати якусь частину тіла або особу. У багатьох малюнках діти «відгороджували» себе від членів сім'ї, з якими конфліктують, меблями, речами, або малювали їх в іншому приміщенні. У таких ситуаціях явно виступають відносини віддаленості, відчуженості дітей від батьків.

У малюнках діти можуть висловити те, що їм важко буває висловити словами. Зображення на малюнку себе непропорційно маленького, нерухомого або відсутність «Образу-я» свідчить про переживання дитиною почуття неповноцінності в сім'ї, його депресивності.

Аналіз малюнків дітей та бесіди з ними дозволяє судити про усвідомлення дитиною та оцінюванні своєї самотності в сім'ї, про вміння уловлювати симпатії і антипатії до себе з боку членів сім'ї, оцінювати психологічний клімат у сім'ї. Так, 40% всіх піддослідних учнів у своїх малюнках показали наявність відчуженості у відносинах з іншими членами сім'ї. Особливо яскраво це проявилося в сім'ях, де батьки зловживають алкоголем. Це можна пояснити тим, що в алкогольних родинах явно присутній попустительский стиль виховання, діти надані самі собі і з боку батьків не відчувають емоційної близькості. Вони відчувають себе покинутими, непотрібними.

Крім того, дитина з багатодітної сім'ї також показав відчуження і емоційну дистанцію з батьками. У ході подальшої розмови з батьками, а також проведення додаткової діагностики було виявлено, що в цій сім'ї присутній ліберальний стиль виховання. Оскільки сім'я багатодітна, батькам фізично не вистачає часу, щоб приділити увагу кожній дитині в сім'ї. Тому батьки надають своїм дітям максимум свободи і звертають увагу лише тоді, коли дитина щось накоїв, або отримав погану оцінку в школі.

Проведене дослідження показало своєрідність малюнків дітей з неповних сімей.

Діти з неповних сімей прагнуть заповнити поле малюнка, тим самим заповнюючи вакуум у своєму сімейному оточенні. Додаткові елементи присутні майже завжди, при цьому вони несуть більше абстрактний характер. Відбувається поділ внутрішнього світу сім'ї та зовнішнього світу, який далекий і відчужений. Виявляється тенденція до дистанції, ізоляції може бути основою формування проблем взаємин у дорослому світі.

Аналіз дослідження малюнків сім'ї свідчать про те, що в більшості сімей (40%) характер взаємин викликає у дітей тривожність і конфліктність з членами сім'ї. Батьки не здатні справлятися з віковими проблемами психічного і особистісного розвитку дітей. Виникає відчуття, що батьки наполегливо прагнуть «створити» ідеальний образ дитини, проявляючи при цьому зайву вимогливість і нетерпимість, завищений рівень домагань щодо можливостей дітей. У сім'ях відзначається батьківська, і особливо материнська грубість, командний, агресивний стиль взаємин з власними дітьми. Особливо яскраво це проявилося в сім'ї, де обидва батьки-військовослужбовці. Причому батько в цій родині явно звик постійно командувати і віддавати накази. Як наслідок такого виховання у дитини з цієї сім'ї (причому це була дівчинка) відзначалися порушення в поведінці. Неодноразово вона втікала з дому, стала надто агресивною і некерованою. У зв'язку з цією проблемою батьки не раз зверталися до фахівців. Як нам видається, поведінка дівчинки стало реакцією протесту проти гноблення її особистості з боку батьків.

У ході спостереження за дітьми, а також при аналізі малюночного тесту було виявлено, що діти з сімей з байдужим типом виховання поводяться трохи злякано, скуто. Виникає таке відчуття, що вони не чекають від дорослих нічого хорошого. А тим більше пам'ятаючи, що в основному це були діти з алкогольних сімей та одна дитина з неповної, то можна сказати, що по відношенню до дорослих вони ведуть себе насторожено. У ході бесіди з учителями зі школи було зазначено, що ці діти гірше всіх вчаться, у них скрутні відносини з однолітками. Оскільки в сім'ї їм не вистачає уваги, то вони шукають його на стороні, і, як правило, використовуючи неефективні способи. Це і раптові спалахи гніву, обзивання. Один хлопчик може встати прямо на уроці і пройтися по класу. Або він веде себе як клоун, постійно голосно сміється, каже різні дурниці, причому це відбувається у навчальний час, коли необхідно дотримуватися дисципліну.

У ході спостереження за спільною діяльністю дітей і батьків нами також були визначені 4 сім'ї, в яких простежувалося авторитарне виховання. Це відзначалося в тому, що батьки по ходу малювання дітьми малюнків постійно говорили, що потрібно намалювати. Якщо у дитини не виходило - впадали в роздратування і постійно диктували що і як потрібно зробити. Так, наприклад, мама однієї дівчинки постійно показувала кого і як потрібно намалювати, який колір вибрати. Якщо у дитини не виходило, то мама дуже сердилася і намагалася зробити це сама.

І тільки в двох сім'ях з обстежуваних малюнки дітей були відносно сприятливі. Діти малювали себе і членів своєї сім'ї єднанні, який взявся за руки. Батьки таких дітей, в ході виконання спільної роботи намагалися не нав'язувати свою точку зору, але й не вели себе відсторонено. Постійно підбадьорювали своїх дітей і в кінці виконання завдання похвалили за старанність і успішність виконання роботи.

Далі для вивчення типів міжособистісних стосунків батьків з дітьми був використаний тест - опитувальник для батьків та дітей (див. додаток 1).

Мета: визначити психологічну атмосферу в родині учня, намітити шляхи корегування родинного виховання дитини. Респонденти: учні та їхні батьки.

Обладнання: роздруковані опитувальники окремо для учнів та їхніх батьків.

Інструкція: респондентам потрібно обирати найбільш прийнятні для них варіанти відповідей.

Після заповнення анкети учитель пропонує батькам учнів ознайомитись з відповідями їхніх дітей.

З огляду на тест, були виявлені розбіжності між відповідями батьків та дітей. П'ять дітей з десяти відчувають самотність,незахищеність у сім'ї, батьки не досить достатньо часу приділяють дітям.

Відповіді трьох учнів мали позитивний результат. Діти задоволені сімейними відносинами,не мають секретів від родини, адже вони цілком і повністю довіряють їй,відчувають тепло та затишок.

Дві дитини не впевнено відповідали на тест,досить часто міняли відповіді,тому результат мінливий.

Аналізуючи проведені тести можна дійти висновків,що з сім'ями потрібно провести корекцію внутрішньосімейних відносин між батьками та дітьми.

2.2 Корекція внутрішньосімейних відносин між батьками та дітьми

З метою здійснення гармонійного розвитку особистості та виховання дітей молодшого шкільного віку, та з метою покращення роботи з батьками, необхідно провести наступні заходи на покращення дитячо-батьківських відносин :

Відвідування родини дитини.

Відвідування родини дитини багато дає для її вивчення, встановлення контакту з дитиною, її батьками, з'ясування умов виховання, якщо не перетворюється у формальний захід. Педагогові необхідно заздалегідь погодити з батьками зручний для них час відвідування, а також визначити мету свого візиту. Прийти до дитини додому - це прийти в гості. Виходить, треба бути в гарному настрої, привітним, доброзичливим. Варто забути про скарги, зауваження, не допускати критики на адресу батьків, їхнього сімейного господарства, способу життя, поради (одиничні!) давати тактовно, ненав'язливо. Поведінка і настрій дитини (радісний, розкутий, притихлий, збентежений, привітний) також допоможуть зрозуміти психологічний клімат родини.

...