Педагогічні основи формування навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний педагогічний університет Ім. г.с. Сковороди

13.00.04 -- Теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Педагогічні основи формування навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти

Кравченко Іван Віталійович

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Бойко Алла Микитівна, Полтавський державний педагогічний

університет ім. В.Г. Короленка, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук Гребенюк Георгій Євгенійович, Інститут перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників ОВС Національного університету внутрішніх справ, професор кафедри спеціальних дисциплін;

кандидат педагогічних наук Штефан Людмила Володимирівна, Українська інженерно-педагогічна академія, доцент кафедри педагогіки і методики професійного навчання.

Провідна установа: Інститут педагогіки АПН України, лабораторія педагогічних інновацій, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (61 168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. Актуальність формування військових навчально-виховних груп зумовлена низкою проблем. По-перше, Україна як незалежна демократична держава потребує адекватної особистісно зорієнтованої парадигми навчання і виховання особового складу своїх Збройних сил, зокрема, -- підготовки офіцерських кадрів; по-друге, це передбачає модернізацію військово-педагогічних структур, наповнення їх функціонування сучасним, гуманістичним змістом, створення на цій основі єдиної системи військової освіти і виховання; по-третє, вимагає обґрунтування головного системотвірного чинника, що ініціює і безпосередньо забезпечує перехід від авторитарної до суб'єкт-суб'єктної моделі формування військових фахівців. Ним виступає навчально-виховна група, у структурі якої формується особистість курсанта, засвоюються професійні знання і вміння. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження закономірностей реалізації педагогічного потенціалу навчально-виховних груп, що потребує постановки питання про наукові основи їх формування. В умовах реформування Збройних сил взаємовплив особистості і групи у педагогічному процесі військового закладу освіти зростає. Отже, все це вимагає розширення кола досліджень педагогічних детермінант, що визначають успішність процесу формування навчально-виховних груп.

Проте практика свідчить, що військові навчально-виховні групи формуються на емпіричному рівні спроб і помилок, їх педагогічний потенціал залишається невикористаним. Загострюється суперечність між потребами суспільства в підвищенні результативності педагогічного процесу військових закладів освіти і недостатньою реалізацією педагогічного потенціалу навчально-виховних груп як головного його чинника.

Проблема формування груп у навчально-виховному закладі досліджується не лише педагогікою, становить також інтерес для філософії, соціології, психології. У педагогічній науці вона найбільш вивчена в межах педагогіки школи (теорії виховання) і традиційно орієнтована на формування учнівського колективу і групи в працях В.А. Бєлоусової, А.М. Бойко, Л.Ю. Гордіна, О.В. Киричука, В.М. Коротова, А.С. Макаренка, Л.І. Новікової, В.О. Сухомлинського та ін.

Підвищення в роки перебудови однобічного інтересу до трансформаційних соціально-педагогічних процесів, зокрема маніпуляція особистісними перевагами, призупинило розвиток проблеми, що призвело до зниження рівня навчання і виховання і продовжує гальмувати реформування освітньої галузі.

Аналіз наукових джерел з проблеми формування військових навчально-виховних груп виявив два основних підходи до її дослідження -- груповий (О.В. Барабанщиков та ін.), що був розроблений у 70 роки ХХ ст., та індивідуальний (В.В. Ягупов та ін.), обґрунтований у військовій педагогіці в кінці ХХ -- на початку ХХІ ст. як особистісно орієнтований. У своєму дослідженні, не відкидаючи групового підходу, спрямованого на згуртування членів групи, зосереджуємо увагу на індивідуальному, що орієнтований на розвиток особистості військовослужбовця.

Проблема досліджувалася в таких головних напрямах: соціально-психологічному (А.Д. Глоточкін, Г.В. Ложкін, В.В. Спасенніков, Г.Д. Темко та ін.); колективних ціннісних орієнтацій і моральних установок членів групи (М.І. Дяченко, В.С. Лазарєв, С.О. Невиркович, Є.Ф. Осипенков та ін.); вивчення настроїв особового складу військового підрозділу (В.М. Козубовський, Е.П. Утлик та ін.); співвідношення формальних і неформальних груп, динаміка їх розвитку (М.Й. Варій, Я.В. Подоляк та ін.), управління групами (О.Г. Процепко, В.В. Ягупов та ін.).

Віддаючи їм належне, слід зазначити, що науковий пошук більшості військових педагогів і психологів щодо навчально-виховних груп (О.В. Барабанщиков, А.Д. Глоточкін, М.С. Полонський, Е.П. Утлик, М.Ф. Феденко та ін.) був спрямований переважно на виявлення можливості і здатності цих об'єднань протидіяти деструктивним негативним явищам і впливам, підтримувати необхідний рівень дисципліни.

В умовах реформування військової освітньої галузі предметне поле наукових пошуків вітчизняних учених включає багато аспектів проблеми (окремих технологій групового навчання і виховання, соціально-психологічних взаємовідносин у групах, досягнення свідомої дисципліни і відповідальності, керівництва неформальними спільнотами за інтересами тощо). Вони досліджувалися В.П. Давидовим, В.М. Козубовським, К.К. Платоновим та ін.

В останні роки нами зафіксовано зростання інтересу зарубіжних учених до окресленої проблематики (У. Беніс, Г. Варен, А. Герберт, І. Джаніс, І. Штайнер, Ф. Тетлок та ін.). Спектр їх досліджень різноманітний і базується як на індивідуальному, так і на груповому підходах.

Проте недостатньо вивченими залишаються ознаки і структури військових груп, їх педагогічний потенціал, спеціального дослідження потребує процес формування навчально-виховних груп у змінених соціально-економічних реаліях, педагогічні умови і засоби його забезпечення. У теорії сучасного педагогічного знання нами не виявлені дослідження, присвячені вивченню проблеми формування навчально-виховних груп у військовому закладі освіти в умовах демократизації суспільства і, зокрема, реформування Збройних сил.

Отже, дослідження доцільне в контексті соціально-економічних перетворень, які об'єктивно спричинюють його підвищену актуальність, викликають зміни в цих військово-педагогічних структурах, наповнюють їх функціонування сучасним, особистісно орієнтованим змістом. Таким чином, соціально-педагогічна значущість проблеми, її недостатня розробленість у педагогічній науці і гостра потреба практики в реальних кроках модернізації військової освіти, зокрема підготовки офіцерських кадрів, зумовили вибір теми дослідження -- “Педагогічні основи формування навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є плановою в структурі науково-дослідної роботи кафедри педагогіки ПДПУ ім. В.Г. Короленка з вивчення проблеми забезпечення єдності теорії і практики в загальнопедагогічній підготовці бакалаврів, спеціалістів і магістрів, а також входить до плану науково-дослідної роботи Головного управління кадрової політики Міністерства оборони України (шифр -- “Модуль”), затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка (протокол №11 від 27 квітня 2000 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в Україні у галузі педагогіки і психології (протокол №1 від 29 січня 2002 р.).

Об'єкт дослідження -- функціонування і розвиток навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти.

Предмет дослідження -- педагогічні основи процесу формування навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти.

Мета дослідження -- здійснити науковий аналіз педагогічних основ процесу формування військових навчально-виховних груп, теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати систему засобів його ефективного забезпечення.

Концептуальна ідея дослідження ґрунтується на положенні про те, що навчально-виховна група є основною первинною структурою військового підрозділу, де здійснюється навчання, виховання, виконання завдань вартової і гарнізонної служб, інших видів професійної підготовки майбутніх офіцерів, тому доцільно сформовану військову навчально-виховну групу в умовах реформування Збройних сил України варто розглядати як головний чинник, що має значний педагогічний потенціал, ініціює і забезпечує безпосередній перехід від авторитарної до гуманістичної парадигми підготовки військових фахівців. У зв'язку з цим постає необхідність наукового аналізу педагогічних основ процесу її формування та забезпечення ефективного функціонування на практиці.

Гіпотеза дослідження базується на науковому припущенні, що процес формування військової навчально-виховної групи, здатної реалізувати все багатство педагогічного потенціалу, стає можливим і набуває ефективності за теоретичного аналізу і розвитку його педагогічних основ, виявлення ознак і структур групи, розробки науково обґрунтованої моделі цього процесу, з'ясування сукупності педагогічно доцільних умов і чинників, обґрунтування та експериментальної перевірки системи засобів його здійснення на практиці.

Згідно з метою і гіпотезою були визначені основні завдання дослідження:

уточнити науковий зміст понять “військова навчально-виховна група”, “педагогічний потенціал військової навчально-виховної групи”, здійснити їх модифікацію і розвиток у контексті модернізації військової освіти;

2) виявити й охарактеризувати провідні ознаки військових навчально-виховних груп, основні структури і механізми їх формування у вищому військовому закладі освіти;

3) розробити й експериментально перевірити організаційно-функціональну модель процесу формування військових навчально-виховних груп;

4) теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати цілісний процес формування військових навчально-виховних груп у єдності його послідовних взаємозумовлених етапів;

з'ясувати педагогічні умови, виявити й охарактеризувати систему засобів успішного забезпечення процесу формування навчально-виховних груп у закладах вищої військової освіти;

розробити на основі одержаних даних дослідження “Програму поетапного формування військової навчально-виховної групи військового закладу освіти”.

Методологічними засадами дослідження виступили: наукові положення філософії про пізнання як активну відображуючу і перетворюючу діяльність людини та практику як критерію істини; співвідношення процесів навчання, виховання, розвитку й особистісних самозмін індивідууму; взаємозумовленість зовнішніх і внутрішніх чинників соціуму; діалектичний метод пізнання явищ і процесів соціально-педагогічної дійсності, їх взаємовплив і взаємозалежність; законодавчі акти та нормативні документи України, зокрема, Закони “Про вищу освіту”, “Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року, Постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року “Про створення єдиної системи військової освіти”.

Теоретичну основу дослідження склали наукові положення щодо:

реформування та розвитку Збройних сил України (М.І. Науменко, М.І. Нещадим, О.Г. Процепко);

умов і факторів формування майбутніх фахівців у вищих військових закладах освіти (О.В. Барабанщиков, В.П. Давидов, Є.М. Коротков, В.В. Ягупов);

теорії колективу і групи (А.С. Макаренко, А.В. Петровський, Л.І. Уманський, В.О. Сухомлинський);

теорії діяльності і розвитку особистості (Б.Г. Ананьев, О.М. Леонтьєв, В.О. Моляко);

теорії моделювання психолого-педагогічних систем і процесів (С.Д. Максименко, Ю.І. Мальований, Н.В. Кузьміна, В.С. Пікельна);

інноваційних засобів організації і підготовки майбутніх фахівців у вищій школі (В.П. Андрущенко, А.М. Бойко, Г.Є. Гребенюк, В.І. Євдокимов, В.І. Лозова, Л.С. Нечепоренко, І.Ф. Прокопенко, О.Я. Савченко, Г.В. Троцко).

Методи дослідження. Були використані адаптовані до мети і завдань роботи такі методи дослідження: теоретичні: (логіко-теоретичний, зіставно-порівняльний, структурування, моделювання, прогнозування), що дозволили розглядати педагогічні явища і процеси, соціально-педагогічні факти на етапах аналізу і синтезу наукових джерел, визначення предмета, мети і завдань дослідження, уточнення і розвитку основних теоретичних понять; визначення ознак розробленої моделі, осмислення наукової новизни і практичного значення дослідження; емпіричні: (включене спостереження, аналіз документації, письмове та усне опитування) з метою вивчення особистості курсанта, виявлення педагогічних умов формування військових груп; (соціометрії, тестування, експертної оцінки та самооцінки) для характеристики системи засобів формування груп; (систематизації та узагальнення досвіду, педагогічний експеримент) для апробації процесу й умов формування навчально-виховних груп; методи математичної статистики для обробки одержаних результатів дослідження.

Організація дослідження. Дослідження проводилося впродовж трьох етапів: аналітико-констатуючого (1999-2000 рр.); конструктивно-формуючого (2000-2002 рр.); узагальнюючого (2002-2003 рр.).

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалась на базі Полтавського військового інституту зв'язку та 1-го факультету Харківського військового університету. Дослідженням було охоплено 416 курсантів, 68 сержантів та 32 офіцери.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що автором уперше комплексно проаналізовано педагогічні основи процесу формування військових навчально-виховних груп, виявлено їх провідні ознаки, зовнішні та внутрішні та основні структури; розроблено й експериментально перевірено організаційно-функціональну модель процесу формування військової навчально-виховної групи; встановлено її головні функції: ілюстративну, трансляційну та діагностичну; теоретично обґрунтовано та експериментально підтверджено цілісний процес формування групи у єдності послідовних взаємозумовлених етапів -- визначення, становлення, активного розвитку; з'ясовано й експериментально апробовано сукупність об'єктивних і суб'єктивних педагогічних умов та основних чинників процесу; розроблено й охарактеризовано особистісно орієнтовані технології, інноваційні методи і прийоми, виявлено їх вплив на формування військових навчально-виховних груп у відповідності до обґрунтованих етапів процесу.

Теоретичне значення роботи полягає в науковому уточненні й модифікації понять “військова навчально-виховна група”, “педагогічний потенціал військової навчально-виховної групи” в контексті завдань модернізації військової освіти; у визначенні перспективних тенденцій щодо формування військових груп (позитивні зміни у ставленні до Збройних сил; перехід від авторитарної до особистісно-гуманістичної парадигми навчання і виховання у військових закладах освіти; поєднання управління і самоврядування у військово-професійній діяльності навчально-виховних груп); у розробці й теоретичному обґрунтуванні організаційно-функціональної моделі і на її основі -- процесу ефективного формування військових навчально-виховних груп; у визначенні критеріїв і показників доцільності обґрунтованого процесу; в розширенні і поглибленні наукових знань щодо формування військових навчально-виховних груп.

Практична значущість дослідження полягає у виявленні й обґрунтуванні науково-методичної системи ефективного забезпечення процесу формування військових навчально-виховних груп -- сукупності технологій, методів і прийомів, послідовних етапів, умов та чинників, а також розроблених методичних рекомендацій і “Програми поетапного формування військової навчально-виховної групи військового закладу освіти”. Результати дослідження можуть бути впроваджені в навчальні плани і програми військових нормативних та елективних курсів вищих військових навчальних закладів, включені в курс лекцій з військової педагогіки. Наслідки дослідження доцільно використовувати не лише у військових, а й у інших, цивільних освітніх закладах III--IV рівнів акредитації, передусім щодо методики формування навчально-виховних груп.

Результати дослідження впроваджено, крім експериментальних навчальних закладів, у навчально-виховний процес Військового інституту телекомунікацій та інформатизації національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” (Акт від 5 квітня 2003 року) та Військового інституту ракетних військ і артилерії Сумського державного університету (Акт від 31 липня 2003 року).

Достовірність одержаних результатів забезпечена методологічним обґрунтуванням основних узагальнень, висновків і положень дослідження; використанням адекватної системи методів, репрезентативністю вибірки, експериментальною перевіркою гіпотези і завдань дослідження, застосуванням доцільного психолого-педагогічного інструментарію та методів статистики для якісного і кількісного аналізу експериментальних даних.

Апробація основних положень, висновків і результатів дослідження здійснювалася на Міжнародній науково-практичній конференції “А.С. Макаренко -- видатний педагог XX століття” (Полтава, 2000), всеукраїнських науково-практичних конференціях “Проблеми професійної підготовки педагогічних працівників” (Житомир, 2000), “Актуалізація ідей антропоцентризму в умовах реформування загальноосвітньої і вищої школи” (Полтава, 2001), “Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (Київ, 2001), Міжнародних студентських Європейських читаннях (Полтава, 2002; Полтава, 2003). Результати дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні вченої ради Полтавського військового інституту зв'язку (протокол №19 від 4 грудня 2001 року), на засіданнях кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету (протоколи №16 від 10 березня 2002 року, №8 від 15 грудня 2002 року, №18 від 13 травня 2003 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в 10 одноосібних наукових працях, з них 9 статей опубліковано в провідних наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загального висновку (обсяг основного тексту 165 сторінок), списку використаних джерел (258 найменувань, із них 12 іноземною мовою). Робота містить 4 таблиці на 17 сторінках та 16 рисунків на 15 сторінках, а також 10 додатків на 67 сторінках. Загальний обсяг роботи складає 253 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми і доцільність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу, обґрунтовано наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі -- “Формування навчально-виховних груп у вищому військовому закладі освіти як педагогічна проблема” -- викладено результати теоретичного аналізу проблеми формування військових навчально-виховних груп, розкрито практичний стан функціонування навчально-виховних груп у сучасному військовому закладі освіти, визначено рівень розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній педагогічній і психологічній літературі, виявлено прогресивні тенденції формування військових груп.

Доведено, що в сучасних умовах активної модернізації військової освіти навчально-виховна група є основною первинною структурою військового підрозділу, де здійснюється навчання, виховання, виконання завдань вартової і гарнізонної служб, інших видів професійної діяльності майбутніх офіцерів. Однак питання науково обґрунтованого педагогічного впливу на формальні групи залишається актуальним і недостатньо дослідженим, хоч із виховних позицій його досить ґрунтовно розглядали відомі педагоги і психологи Л.Ю. Гордін, У.М. Бехтєрєв, О.В. Киричук, А.С. Макаренко, Р.С. Немов, Л.І. Новікова, В.О. Сухомлинський та ін. У зв'язку з цим ретельно висвітлювалися питання управління і керівництва групами (П.Г. Бєлкін, В.О. Білоусова, Ю.М. Горянський, Т.П. Данько, Е.А. Ємельянов, М.А. Іванов, В.Н. Іконніков, Я.Л. Коломинський, В.М. Коротов, Т.В. Никонова та ін.). Теорія колективу, розроблена А.С. Макаренком і розвинута В.О. Сухомлинським як турбота про людину, її виховання стала науковим підґрунтям нашого дослідження.

Встановлено, що різні аспекти загальнотеоретичних основ формування груп активно досліджувалися психологами: А.В. Петровський вивчав спільну діяльність членів групи як фактор їх інтеграції; В.П. Давидов -- загальні стадії процесу розвитку груп; Р.С. Немов створив методику визначення рівнів функціонування групи на шляху до її становлення; Л.І. Уманський розробив “параметричну концепцію”, розкрив основні параметри групи, за ступенем досягнення яких можна судити про рівні розвитку групи в цілому; Г.М. Андрєєва здійснила аналіз групи як суб'єкта соціальних зв'язків і відносин. Усе це сприяло побудові концептуальних засад дослідження військової групи.

Питання організації і діяльності військових груп, як відмічалося у вступі, розглядалися А.Д. Глоточкіним, В.П. Давидовим, М.І. Дяченком, В.М. Козубовським, В.С. Лазаревим, Г.В. Ложкіним, Л.Е. Мерзляком, С.О. Невирковичем, Е.Ф. Осипенковим, К.К. Платоновим, Я.В. Подоляком, В.В. Спасенніковим, Г.Д. Темко, Е.П. Утликом, В.В. Ягуповим та ін. Ними досліджувались: соціально-психологічні аспекти взаємовідносин у групах, колективні ціннісні орієнтації і моральні установки членів групи, колективні настрої особового складу військового підрозділу, формальні і неформальні групи, рангові військові групи, управління групами з метою досягнення динамічності їх розвитку. Все ж варто наголосити, що науковий пошук військових педагогів і психологів А.В. Барабанщикова, М.Й. Варія, А.Д. Глоточкіна, М.С. Полонського, Е.П. Утлика, Н.Ф. Феденка спрямовувався переважно на дослідження можливостей, виявлення шляхів протидії негативним факторам, на збереження цілісності, підтримання необхідного рівня організованості й дисциплінованості у військовому підрозділі. В їхніх працях детально досліджувалися недоліки й деструктивні явища у військових групах (реальне і формальне лідерство, позастатутні відносини тощо).

Чимало досліджень щодо інтегральних оцінок стану функціонування групи присвячено такому педагогічному феномену, як згуртованість (А.Д. Глоточкін, А.І. Донцов, А.Г. Караяні). Разом із тим у цих дослідженнях спостерігається відсутність об'єктивного підходу до діагностики згуртованості, переважає суб'єктивність, що призводить до помилок в оцінці згуртованості групи, визначенні досягненого рівня, і, як наслідок, дотепер бракує науково достовірних даних щодо цієї якості, а відтак -- ознак, структур, етапів формування військових навчально-виховних об'єднань.

Узагальнюючи ці та інші праці, визнаючи їх важливість, приходимо до висновку, що у військовій педагогіці недостатньо розроблено теоретичні засади формування навчально-виховних груп. Донедавна в основі вирішення проблеми була єдина авторитарна модель, а сьогодні, в умовах реформування Збройних сил, поряд із пожвавленням гуманістичних пошуків у теорії, все ж має місце відставання останньої від потреб практики, що породжує консерватизм і веде до традиційності в навчально-виховній діяльності військового закладу освіти.

Доведено, що “груповий” підхід у формуванні групи, який був розроблений О.В. Барабанщиковим та іншими вченими і превалював у педагогічному процесі військових закладів освіти, сьогодні не досліджується, майже вичерпаний. “Особистісний”, що прийшов йому на зміну, недостатньо обґрунтований, потребує науково виважених змін у практиці формування груп як військово-педагогічних структур, у наповненні їх формування і функціонування новим змістом.

Зарубіжні вчені також виявляють значний інтерес до проблеми групи і колективу, зокрема, І. Штайнер обґрунтував індивідуальний підхід поряд із груповим, І. Джаніс створив теоретичну модель групи, в якій надає переваги індивідууму, недооцінюючи групову спільноту. Інші дослідники (Г. Морхеда, Дж. Монтанарі, Ф. Тетлок та ін.) навпаки, акцентують увагу на груповій діяльності і згуртованості. В дослідженні доведена доцільність поєднання індивідуального і групового підходів при зосередженні наукових пошуків переважно на особистісному як більш актуальному і доцільному в умовах модернізації Збройних сил України на демократичних засадах. У зв'язку з цим визначено перспективні тенденції цього процесу: позитивні зміни у ставленні до Збройних сил; перехід до особистісно-гуманістичної парадигми педагогічного процесу; поєднання управління і самоврядування.

Аналітичний підхід засвідчив, що практичний стан діяльності військової навчально-виховної групи (навчання, виховання, військова дисципліна, несення вартової та внутрішньої служби, система взаємовідносин) не відповідає потребам реформування Збройних сил України. Зокрема, усвідомлене позитивне ставлення до навчання характерне лише для 48,4% курсантів, військової дисципліни -- 59%, виконання обов'язків військової служби -- 54,2%, додержання моральних норм -- 49,4%, а рівень задоволеності особистою участю в життєдіяльності військової навчально-виховної групи -- 45,6%. Це ускладнюється диспропорцією між соціальним і психофізіологічним дозріванням юнаків, уповільненим процесом соціалізації, виникненням суперечностей у вольовій і моральній сферах, споживацькими настроями, егоцентризмом, культом жорстокості і сили, що породжує виникнення нестатутних взаємовідносин, неформальних мікрогруп і лідерів, веде до розрізненості групи, створює загрозу цілісності єдиного військового організму. Мають місце недоліки в змісті освітньо-кваліфікаційної характеристики випускника, необхідним є збільшення в ній особистісних ознак, потребують гуманітаризації навчальні плани і програми, заміна монологу на діалог у військових технологіях. Виховна діяльність відсунута на периферію, недостатнім залишається патріотичне виховання, мотивація до військової служби, замість суб'єкт-суб'єктних, панівними залишаються дистантні, авторитарні відносини. Військові групи, які повинні суттєво впливати на навчально-виховний процес і мусять бути головним чинником модернізації Збройних сил, як їх первинна структурна одиниця, ще не стали ним. Таким чином, процес формування військових груп дотепер є недостатньо науково обґрунтованим, їх педагогічний потенціал залишається не реалізованим на практиці, що обертається втратами у навчанні і вихованні курсантів, гальмує формування сучасних офіцерських кадрів.

У другому розділі -- “Особливості процесу формування навчально-виховних груп у військових закладах освіти” -- розроблено організаційно-функціональну модель процесу формування навчально-виховних груп, теоретично обґрунтовано механізми їх формування, передусім процес та його етапи, виявлено й охарактеризовано основні ознаки і структури групи.

У ході дослідження виявлено, що військова група має специфічні ознаки і структури, а відтак і процес формування, потребує певних умов та засобів, що зумовлено характером військової справи. За даними дослідження, вона являє собою первинне структурне утворення цілісного військового організму вищого навчального закладу, члени якого об'єднані суб'єкт-суб'єктними відносинами співробітництва і співтворчості, кількість яких оптимальна для здійснення навчальних і виховних завдань, виконання основних вимог військової служби, що дозволяє виявляти можливості й задовольняти особистісні та професійні потреби кожного курсанта, як провідний чинник індивідуально орієнтованого формування особистості майбутнього офіцера, його професійного самотворення, один із головних інструментів модернізації Збройних сил на демократичних засадах.

Теоретичний аналіз, експериментальна робота, включене спостереження на основі індивідуального і групового підходів дали змогу виявити такі ознаки військової навчально-виховної групи на досліджуваній стадії її формування (перші шість місяців навчання):

1) наявність і сприйняття членами групи особистісно і соціально значущої мети;

2) особистісно орієнтована військово-професійна діяльність курсантів з її досягнення;

3) міжособистісні симпатії і суб'єкт-суб'єктні відносини, що почали складатися в групі;

4) наявність формального лідера, визначеного на інтелектуальному та емоційному рівні;

5) задоволеність курсантів груповою взаємодією, прагнення кожного до самовдосконалення і професійного самотворення на основі самоаналізу і групової об'єктивної оцінки.

На основі єдності у формуванні й функціонуванні групи особистісного і групового начала, базуючись на загальних принципах навчання і виховання, нами обґрунтовані специфічні принципи змісту діяльності військової групи і процесу її формування: особистісної орієнтації; індивідуальних можливостей; психолого-педагогічних особливостей взаємодії; науковості і творчості, громадянськості і патріотизму у змісті професійної діяльності; опори на національні і загальнолюдські вічні моральні цінності; поєднання традиційності і новаторства у поняттях “офіцерська честь” і “обов'язок”; педагогічного оптимізму; зв'язку із життям українського народу.

Дані теоретичного аналізу, включеного спостереження, власний досвід дозволили обґрунтувати внутрішню структуру військової групи (курсант, члени групи, лідер), а також її зовнішні структурні елементи (первинна сукупність військовослужбовців у складі підрозділу курсантів, далі -- їх об'єднання в роті і -- батальйоні).

Оскільки дослідження процесу формування навчально-виховної групи у зв'язку із великою кількістю ознак, що його характеризують, ускладнювалося, то постала необхідність використання загальнонаукового методу -- моделювання. Розроблена модель процесу формування військової групи є його аналогом, виконує ілюстративну, трансляційну, пояснювальну і прогностичну функції, проведена як на основі вивчення і діагностики реального процесу, так і його майбутнього розвитку. Після побудови теоретичної моделі здійснювалася її експериментальна перевірка з використанням критеріїв і співставленням емпіричних даних з теоретичними. В результаті була розроблена структура моделі формування військової групи в єдності складників, які спрямовувалися на досягнення перспективної мети і забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу, корегування та контролю. Моделетворчими виявилися: мета, ознаки військової групи, її структури, принципи формування, а також фактори відбору -- об'єктивних обмежень курсантів, інтелектуальних даних особистості та рівень її вихованості; індивідуальної та групової педагогіки і психології; особистого та групового навчання і виховання. В результаті експерименту модель була доповнена виявленим впливом неврахованих факторів щодо складу групи, його корегування, показником формального лідерства. У моделі було виділено динамічну і статичну підструктури.

Лідерство визначаємо як процес, що побудований на здатності авторитету особистості впливати на поведінку інших. Без лідера неможлива позитивно спрямована діяльність військової навчально-виховної групи, бо лідер є суб'єктом упорядкування й організації групи, забезпечення її розвитку.

Розроблена і перевірена в практиці модель дозволила обґрунтувати процес формування навчально-виховних військових груп. Його особливості передусім полягали в тому, що він відтворював специфіку військового закладу освіти і охоплював невеликий за обсягом період -- 6 місяців, який визначений нами як “власне формування групи”, у єдності трьох послідовних, закономірно наступних один за одним етапів становлення групи у неперервному єдиному русі: визначення, становлення, активного розвитку.

Етап визначення (серпень). Мета: вивчення особистості, попереднє формування груп. Зміст полягав у зборі й аналізі індивідуальних даних (готовність до військової служби, результати вступних екзаменів, соціальне походження, рівень культури, темперамент, місце проживання, сімейний стан тощо). На основі індивідуальної співбесіди, спостережень і аналізу документації робили висновок про підготовленість курсанта до умов життя і праці, які відповідають військовій спеціальності, займалися підбором індивідуальних методів впливу, що уможливлювало також прогнозування щодо майбутньої життєдіяльності кожної особистості в умовах групи.

Етап становлення (вересень--листопад). Мета: включення курсантів у військово-професійні й особистісні суб'єкт-суб'єктні відносини, забезпечення становлення групи шляхом навчання, виховання, всіх видів професійної діяльності майбутнього офіцера, поєднання управління й самоврядування в групі. Зміст вимагав створення спеціальних виховних і навчальних професійно орієнтованих ситуацій. Якщо на першому етапі складалися таблиці, де фіксувалися об'єктивні дані, то на другому -- оформлювалися індивідуальні картки спостережень, куди заносили інформацію про загальний рівень інтелекту, емоційно-вольової і нервово-психічної стійкості, комунікативних і організаторських здібностей, визначалися шляхи їх корекції. З цією метою використовували методи спостереження, бесіди, інтерв'ю, тестові методики, а також затверджену начальником Головного управління військової освіти за номером 150/НМЦ/80 від 22.04.1999 року “Методику дослідження особливостей мислення”, що сприяло визначенню індивідуальних методів взаємодії, а також призначенню формальних лідерів: командирів відділень, заступника командира взводу. Використовуючи тести “Кандидат у лідери - сержанти”, виявляли світоглядні позиції особистості, інтерес до служби, дисциплінованість, патріотизм, колективізм, сміливість і відвагу за обставин ризику тощо. Результатом етапу стало не лише узагальнення даних і формулювання висновку про доцільність включення певного курсанта до даної групи, а й гуманність, демократичність, особистісна спрямованість у її становленні, що відбувалося паралельно з подальшим вивченням і розвитком кожної особистості майбутнього офіцера, з поєднанням педагогічного управління і підтримки самостійності й ініціативи курсантів, комплексної і динамічної оцінки особистісних і соціально зумовлених якостей індивідууму, їх подальшого формування.

Етап активного розвитку (грудень-січень). Мета: збереження складу, розвиток і корекція діяльності груп, що склалися на другому етапі, визначення і реалізація їх педагогічного потенціалу. Зміст передбачав вивчення і формування свідомого ставлення курсантів до навчання, військової дисципліни, виконання обов'язків військової служби, дотримання моральних норм, задоволеності участю в життєдіяльності групи. Це давало змогу займатися своєчасною корекцією, стимулювати певні напрями формування особистості і групи, досягати стабільного позитивного результату в розвиткові кожного члена спільноти. Була виявлена залежність самоорганізації групи і професійного самотворення особистості курсанта від рівнів групової навчальної і виховної діяльності, згуртованості групи, її психологічного клімату, наявності чи відсутності гуманних, морально-естетичних суб'єкт-суб'єктних відносин. Третій етап формування навчально-виховних груп має свою специфіку. Вона полягає в тому, що він продовжується на подальших курсах навчання. Всі три обґрунтовані етапи відносяться до першої стадії. Досліджувана початкова стадія має виключне значення для формування особистості курсанта. Зв'язки і відносини, які складаються в групі під керівництвом спеціально підготовлених командирів, мають властивість зберігатися і розвиватися впродовж усього періоду навчання. Соціометричний метод, що використовувався для визначення рівня структурної цілісності групи, виявив залежність останньої від згуртованості групи, а також вплив згуртованості на комфортність особистості у її складі. Єдина мета і спільна особистісно орієнтована діяльність, суб'єкт-суб'єктні відносини зближують першокурсників, у групі вони знаходять підтримку і сприятливу психологічну атмосферу, тут формується їх прагнення до особистісного і професійного самовдосконалення, що, як свідчить експериментальна робота, значною мірою залежить від професійно-педагогічної підготовленості командира, викладача і вихователя. Етапи були обґрунтовані на основі теоретичного аналізу наукових джерел, визначені згідно з логікою педагогічного процесу у вищому військовому закладі освіти, з урахуванням даних експерименту, власного практичного досвіду автора.

Отже, після початкового відбору і згуртування членів групи на першому етапі, на другому і третьому вона починає перетворюватися в інструмент особистісно орієнтованого виховання і розвитку кожного члена групи. Якщо на першому етапі групова динаміка виражалася у розвитку емоційних контактів переважно на рівні співпідпорядкування, то на другому і третьому -- співробітництва, спостерігається співпадіння ціннісних орієнтирів, розвиток самоврядування, набуває темпів інтеграція її членів поряд із особистісним самовираженням, прагненням до самовдосконалення, професійного та особистісного самотворення.

У третьому розділі -- “Умови та засоби забезпечення процесу формування навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти” -- було з'ясовано й охарактеризовано педагогічні умови і на їх основі -- систему засобів формування навчально-виховних груп у відповідності до обґрунтованих етапів цього процесу, визначено критерії та показники його доцільності.

Педагогічна умова розглядалася як обставина, що сприяє розвитку чи гальмуванню певного досліджуваного процесу, педагогічного явища. Отже, педагогічні умови формування військових навчально-виховних груп згідно з нашим дослідженням розуміємо як сукупність сприятливих педагогічно доцільних об'єктивних і суб'єктивних обставин, що забезпечують ефективність цього процесу у військовому закладі освіти. На основі розроблених критеріїв (результативність навчання і виховання; рівень військово-професійної підготовки; ціннісні особистісні й соціальні орієнтири молоді; педагогічна підготовленість військових науково-педагогічних кадрів навчального закладу освіти) визначено та експериментально апробовано зовнішні, об'єктивні умови формування військових навчально-виховних груп: військовий навчальний виховний група

1) формування свідомого позитивного ставлення суспільства і держави до військової служби, піднесення її престижу;

2) гуманно організований цілодобовий особистісно і соціально зорієнтований характер спільної професійної діяльності;

3) особистісне спрямування військово-педагогічної моделі навчальної і виховної взаємодії;

4) поєднання індивідуальних, групових і колективних форм військово-професійного навчання і патріотичного виховання;

5) соціальна і педагогічна підготовленість військових науково-викладацьких кадрів;

6) послідовний розвиток суб'єкт-суб'єктних взаємин “курсант -- курсант”, “командир -- курсант”;

7) педагогічно доцільне поєднання управління і самоврядування в процесі формування навчальної групи на рівні співробітництва і співтворчості.

Встановлено внутрішні, суб'єктивні умови формування військових груп: усвідомлення кожним курсантом правильності професійного самовизначення; гуманна установка і повага до членів групи; самоаналіз і самооцінка загальної професійної і власної фізичної підготовки; вироблення потреби особистісного самовдосконалення і професійного самотворення офіцера Збройних сил України; прагнення до досягнення професійного і громадянського ідеалу.

Крім названих умов, виділено допоміжні, які доцільні не лише для військового, а й для інших закладів освіти: когнітивні, креативні, комунікативні, а також обґрунтовані педагогічні чинники формування військової навчально-виховної групи: усвідомлення командирами, викладачами і курсантами сутності і значення навчально-виховної групи; педагогічно доцільний відбір членів групи і призначення формальних лідерів; дотримання розроблених принципів; забезпечення послідовної динаміки і змісту процесу формування груп; проведення поетапної дистанційної і місцевої діагностики процесу; наявність педагогічно обґрунтованої “Програми поетапного формування військової навчально-виховної групи військового закладу освіти”; позитивний приклад командирів-лідерів у процесі взаємодії суб'єктів навчально-виховної групи та ін. На цьому будувалася експериментальна робота.

Охарактеризовані етапи процесу, сукупність його умов та чинників дозволили виявити систему засобів формування військових навчально-виховних груп. Установлено, що система засобів -- це єдність технологій, методів і прийомів формування військових груп, що виявляють сукупний вплив і знаходяться у взаємному зв'язку: особистісно орієнтовані технології -- контролю і коригування різнорівневих навчальних і виховних результатів; ідентичного рівня успішності і професійної військової підготовки; інноваційні методи -- спрямовуючі, мотивуючі, мобілізуючі, коригуючі, аналітико-діагностичні та ін.; прийоми -- порівняльної орієнтації, ситуації успіху, безпосереднього й опосередкованого втручання, інтелектуальної та емоційної атаки тощо. Щодо загальних методів, то на першому і другому етапах використовувалися методи роз'яснення, привчання, позитивного прикладу, заохочення і покарання, методи аналізу ситуацій. Придатним на всіх етапах формування військової групи виявився метод вимоги. На першому етапі вимога сприймалася як наказ, була прямою. Але від етапу до етапу вона розвивалася і на третьому почала використовуватися у прийомах натяку, м'якого гумору, прохання, нагадування тощо. Особливо слід підкреслити значення різного типу діалогічних індивідуальних бесід (ознайомлювальної, консультаційної, аналітичної, попереджувальної, діагностичної, стимулюючої). На другому і третьому етапах важливе місце посідав метод переконування. Була виявлена закономірність: чим вищий рівень педагогічної підготовки має командир, тим успішніше він використовує метод переконування замість методу прямої вимоги.

Проведений аналіз педагогічних основ формування навчально-виховної груп, обґрунтований процес, комплекс педагогічних умов, система засобів дали можливість виявити й реалізувати педагогічний потенціал військових груп на досліджуваному етапі (перші шість місяців навчання). Доведено, що педагогічний потенціал -- це сукупність прихованих навчально-виховних можливостей військових груп, що на основі розробленого процесу, умов, системи засобів можуть бути реалізовані. Зокрема, такі з них: подальша профорієнтаційна робота по спрямуванню курсантів на майбутню діяльність у військах; формування особистості майбутнього офіцера з високими моральними і громадянськими якостями; забезпечення особистісно спрямованого, суб'єкт-суб'єктного характеру військово-педагогічного процесу в системі “взвод -- батальйон” з метою виховання психолого-педагогічної, спеціальної і професіональної компетентності майбутніх офіцерських кадрів; доцільна організація індивідуальних, групових і фронтальних форм навчання і виховання з метою засвоєння професійних знань, умінь і навичок, підтримання боєздатності особового складу на сучасному рівні; поєднання вимогливості з повагою до особистості курсанта з метою недопущення і попередження фактів нестатутних відносин; виховання обов'язку високо тримати честь офіцера Збройних сил України, потреби військової культури, особистої досконалості, самовизначення у військовій кар'єрі. Зміст поняття “педагогічний потенціал військової групи” уточнювався і доповнювався впродовж дослідження.

Для перевірки гіпотези були розроблені такі критерії: ставлення курсантів до навчання, військової дисципліни, виконання обов'язків військової служби, дотримання моральних норм, задоволеність участю в життєдіяльності групи. У своїй сукупності вони переконливо засвідчили ефективність розробленого процесу (на всіх етапах за всіма критеріями спостерігається приріст, на І, ІІ, ІІІ етапах його середні показники становлять відповідно 8,08%, 12,9%, 32,1%), і свідчать про повну реалізацію педагогічного потенціалу навчально-виховної групи, що представлено в таблиці 1.

Для реалізації розробленої методики і забезпечення цілеспрямованого управлінського впливу на процес формування курсантської навчально-виховної групи була розроблена “Програма поетапного формування військової навчально-виховної групи військового закладу освіти”. У змісті програми були використані одержані результати дослідження.

Таблиця 1

Показники ефективності розробленого процесу формування військових навчально-виховних груп (%)

К -- контрольні групи

Е -- експериментальні групи

висновки

Проведене дослідження дозволило здійснити комплексний науковий аналіз педагогічних основ процесу формування навчально-виховних груп у вищих військових закладах освіти, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити систему засобів його ефективного забезпечення. Дослідження виконане на основі поєднання індивідуального і групового підходів щодо формування військових навчально-виховних груп із зосередженням наукового пошуку переважно на особистісному (індивідуальному), як визначальному в умовах модернізації Збройних сил на демократичних засадах.

Військова навчально-виховна група визначається як первинне структурне утворення підрозділу курсантів вищого навчального закладу, кількість яких оптимальна для здійснення навчальних і виховних завдань, виконання основних вимог військової служби, члени якого об'єднані суб'єкт-суб'єктними відносинами співробітництва і співтворчості, що дозволяє здійснювати самоаналіз, виявляти можливості та задовольняти особистісні і професійні потреби кожного члена групи як провідний чинник індивідуально орієнтованого формування особистості майбутнього офіцера, його професіонального самотворення, один із головних інструментів модернізації Збройних сил України на демократичних засадах.

Доцільно сформована навчально-виховна група є провідним чинником, що ініціює і безпосередньо забезпечує перехід від авторитарної до особистісно-гуманістичної парадигми підготовки військових фахівців. У групі відбувається переорієнтація освіти і виховання майбутнього офіцера на його особистість, суб'єктність якої найяскравіше виявляється й активно розвивається в первинному структурному утворенні -- військовій групі.

Уточнено науковий зміст і здійснено модифікацію ряду понять, зокрема, “військова навчально-виховна група”, “педагогічний потенціал військової навчально-виховної групи” у контексті модернізації військової освіти. Педагогічний потенціал -- це сукупність прихованих навчально-виховних засобів і педагогічних можливостей військових груп, що на основі розробленого процесу, етапів, умов та засобів можуть бути реалізовані: подальша профорієнтаційна робота щодо майбутньої діяльності у військах; формування особистості майбутнього офіцера з високими моральними і громадянськими якостями; здійснення особистісно спрямованого, суб'єкт-суб'єктного за своїм характером військово-педагогічного процесу в системі “взвод -- батальйон” з метою виховання у курсантів необхідних психолого-педагогічних якостей, професіональної і спеціальної військової компетентності; організація індивідуальних, групових і фронтальних форм навчання і виховання з метою засвоєння і творчого проектування бойових дій і операцій на рівні сучасної підготовки офіцерських кадрів; поєднання вимогливості з повагою до особистості; виховання самокритичності й об'єктивності, відповідальності та швидкості реакції при розв'язанні бойових і організаційних ситуацій; само- і співуправління індивідуальними і груповими процесами з метою організованого проведення вільного часу, недопущення і попередження фактів нестатутних відносин; досягнення суб'єкт-суб'єктних відносин “курсант -- курсант”, “курсант -- командир” на рівні співробітництва і співтворчості; розвиток самоврядування; виховання в кожного курсанта обов'язку високо тримати честь офіцера Збройних сил України, постійного прагнення до самовдосконалення, досягнення військово-педагогічної особистої культури; формування у військовій групі лідера і патріота; спрямування членів групи на розвиток Я-концепції, постійного особистісного самовизначення і професійного самотворення у військовій кар'єрі.

Обґрунтовані принципи змісту діяльності військової групи і процесу її формування: особистісної орієнтації; індивідуальних можливостей; психолого-педагогічних особливостей взаємодії; науковості і творчості; громадянськості і патріотизму у змісті професійної діяльності; опори на національні і загальнолюдські вічні моральні цінності; поєднання традиційності і новаторства у поняттях “офіцерська честь” і “обов'язок”; педагогічного оптимізму; зв'язку із життям українського народу.