Формування ринку послуг професійної освіти (регіональний і соціально-економічний аспекти)

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 13 наукових праць, з них 8 у фахових наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 4,64 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі "Теоретично-методичні основи дослідження ринку послуг професійної освіти" розглянуто теоретичні основи дослідження ролі професійної освіти в суспільному відтворенні; проаналізовано поняття "ринок послуг професійної освіти" та подано його авторське бачення, визначено шляхи формування ринку професійної освіти та забезпечення доступу громадян на цей ринок; розкрито методичні підходи до дослідження ринку послуг професійної освіти.

Важлива роль у створенні ефективної економічної системи належить професійній освіті, яка є механізмом формування науково-технічного потенціалу та економічного зростання країни. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває дослідження проблеми формування ринку послуг професійної освіти та забезпечення доступу громадян на цей ринок.

Ґрунтовні дослідження економічної ролі освіти становлять положення теорії людського капіталу, у рамках якої дано визначення та обґрунтування професійної освіти як ресурсу, що може бути ефективно реалізований та "конвертований" в адекватний рівень доходів і статусу. Згідно з нею, придбання освітніх послуг - це інвестиції в людину. Потреба в таких інвестиціях пов'язана з наявністю віддачі у вигляді зростання продуктивності та доходів. Рентабельність людського капіталу визначається зіставлення доходів від нього з його вартістю (враховуючи втрачені доходи, що особа могла одержати впродовж навчання) - своєрідна норма віддачі. Остання виконує функції, аналогічні нормі прибутку у випадку з фізичним капіталом, а саме вимір ефективності інвестицій в людину, зокрема в розрізі окремих їх компонентів. Особа, яка закінчила загальноосвітній навчальний заклад, має альтернативи: одразу працевлаштуватись і одержувати невеликі заробітки; здійснити витрати на професійне навчання, що в майбутньому будуть компенсовані більшою заробітною платою (рис. 1).

Рис. 1. Потоки доходів випускників шкіл і навчальних закладів професійної освіти

На практиці збільшення інвестицій у професійну освіту спричинило своєрідний парадокс: з одного боку, привело до розширення пропозиції послуг та їх структури за видами, і за якістю; з іншого, поглибило нерівність доступу до ринку освітніх послуг і спричинило соціальну нестабільність.

Зважаючи на те, що право на освіту сьогодні законодавчо визнано у більшості країн, нерівність треба розглядати як брак рівних можливостей, зумовлену не так законодавчими нормами, як соціально-економічними та іншими характеристиками особи. Відповідно основним завданням стало вирівнювання стартових можливостей індивідів через створення механізмів, які мінімізують вплив спадкових матеріальних ресурсів на доступність якісної освіти.

Нерівність доступу до освіти фактично означає закріплення економічної, соціальної і культурної нерівності та збереження надмірної соціальної стратифікації суспільства.

Автором уточнено поняття професійної освіти, зокрема в Законах України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про професійно-технічну освіту" не вживають відокремленого терміна "професійна освіта". Тому автор розглядає термін "професійна освіта", зважаючи на міжнародні та вітчизняні підходів до визначення структури освітньої системи. Отже, професійна освіта, на нашу думку, об'єднує ті види діяльності, які забезпечують здобуття громадянами професії відповідно до їхніх покликань, інтересів, здібностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, а також перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації та наукову кваліфікацію. Відповідно під "послугою професійної освіти" треба розуміти кінцевий результат дій, спрямованих на задоволення очікуваних і неочікуваних потреб споживачів у сфері засвоєння знань, умінь і навичок, охоплюючи весь комплекс заходів щодо створення сприятливих умов для споживання послуги з урахуванням вимог освітніх стандартів.

Поява конкуренції між освітніми установами сприяла розвиткові ринку послуг професійної освіти як сукупності широкого спектра відносин стосовно задоволення наявної та формування перспективної потреби у відповідних послугах. Ринок послуг професійної освіти не треба ототожнювати винятково з ринковим випуском. Термін "неринковий" вказує лише на особливості процесу реалізації, коли держава відіграє роль посередника між виробником і споживачем, до того ж, у світовій практиці держава дедалі частіше застосовує ринкові механізми впливу. Так створюються можливості для порівняння ефективності державних виробників, стимулюється своєрідна конкуренція за одержання бюджетних коштів, розширюються можливості контролю за їх використанням. Водночас неринкові послуги значною мірою визначають параметри ринку: зменшення неринкового освітнього випуску при незмінному чи щораз більшому попиті розширює можливості комерційної діяльності. З одного боку, поєднуються механізми вільного ціноутворення та вільне підприємництво на основі конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача, з іншого - державне регулювання, що дає змогу використовувати широкий спектр механізмів прямого й опосередкованого впливу, виходячи з критеріїв економічної і соціальної ефективності.

Отже, ринок послуг професійної освіти, на нашу думку, повинен поєднувати:

- саморегулювання і саморозвиток, завданням яких є максимальне використання внутрішніх резервів виробників освітніх послуг, забезпечення їх тіснішої взаємодії з ринковим середовищем;

- державне регулювання на різних рівнях (загальнодержавному, регіональному, локальному);

- громадське регулювання з боку населення і громадських організацій, має "знизу" впливати на процес прийняття управлінських рішень, забезпечити контроль за якістю наданих послуг.

Запропонований автором підхід, виявляє типову форму поєднання елементів ринкової саморегуляції з елементами державного регулювання, властиву сучасній соціально-орієнтованій економіці. Постає потреба знайти оптимальний баланс між ринковими і неринковими елементами (соціально прийнятного співвідношення між платними та безкоштовними послугами професійної освіти при збереженні безкоштовності тих чи інших їх видів і загальнодоступності для конкретних категорій населення), а також у формуванні організаційно-економічного механізму, спроможного збалансувати ці елементи та мобільно реагувати на потреби населення і зміни ситуації в країні та світі.

Таким чином, виходячи з сучасних тенденцій світового розвитку, враховуючи процес глобалізації та необхідність постійного оновлення професійних знань, окрім традиційних завдань у сфері соціальної та економічної політики держави, перед ринком послуг професійної освіти постають нові завдання і вимоги стосовно принципів функціонування, зокрема:

- перетворення провідних навчальних закладів професійної освіти (насамперед університетів) в епіцентри програмування регіонального розвитку, причому не тільки в економічному, й у соціальному, культурному значенні;

- формування нової інноваційно-підприємницької моделі навчального закладу, в якій останній перетворюється на науковий освітньо-промисловий комплекс із академічним ядром і міждисциплінарною проектно-зорієнтованою периферією у складі численних мережевих інноваційних високотехнологічних структур і малих підприємств, що активно працюють із замовленнями місцевих органів влади, промисловості, бізнесу чи суспільства загалом;

- створення умов входження у відкрите інформаційне суспільство, формування єдиного освітньо-інформаційного середовища;

- забезпечення універсальності професійної освіти через прогнозування тенденцій майбутнього суспільного розвитку та визначення його сценаріїв, що сприятиме вибору оптимальної моделі ринку освітніх послуг;

- диверсифікація моделей професійної освіти, форм і критеріїв доступу до неї.

Сьогоднішній стан взаємовідносин на ринку послуг професійної освіти не вписується в рамки класичної теорії людського капіталу, яка розглядає залежність між рівнем освіти та грошовими доходами особи. Освіта дедалі більше виконує селективну функцію. Механізми селекції, зокрема на мікрорівні, щораз гірше виконують цю функцію і через відбір проходять практично всі платоспроможні особи. Такі зміни роблять доречним використання під час аналізу принципів формування ринку послуг професійної освіти маркетингового підходу. Як засвідчують дослідження, споживачі під послугою суб'єктивно розуміють: потребу в одержанні роботи; потребу у творчості та самореалізації; потребу у спілкуванні тощо. Ці базові потреби виявляються у формі запитів щодо найменування спеціальності, характеристик навчального закладу, ціни, якості. В результаті відбувається розподіл абітурієнтів між навчальними закладами - своєрідний процес самоорганізації на основі суб'єктивних потреб споживача. Це перший рівень ринку послуг професійної освіти як економічної (маркетингової) системи (рис. 2. Модель ринку послуг професійної освіти як маркетингової системи).

Використання маркетингового підходу не зводиться винятково до мікрорівня - визначення стратегії поведінки навчального закладу на ринку послуг професійної освіти, а набуває соціальної зорієнтованості. Коли на основі аналізу впливу різноманітних чинників на поведінку споживача можна оцінити ефективність інформаційного обслуговування майбутніх споживачів чи інституційного забезпечення ринку із позицій соціальної політики задля визначення механізмів підвищення доступності професійної освіти та рівня працевлаштування молодих фахівців.

Методику дослідження ринку послуг передбачає зіставлення оцінки сучасного стану та прогнозів, що дає змогу визначити комплекс конструктивних заходів щодо забезпечення його збалансованого розвитку. Одним із питань прогнозування є визначення очікуваного контингенту споживачів освітніх послуг залежно від тих чи інших припущень про зміну попиту на них. Для прогнозування пропонується використати трендові економіко-математичні моделі, в яких використовується апарат аналізу марковських процесів. Вони дозволяють проводити переоцінку моделі в міру надходження нової інформації, розраховувати можливі варіанти розвитку подій, спираючись на гіпотези щодо змін в економіці країни, теоретично імітувати та вивчати на цій основі вплив на ринок послуг професійної освіти різноманітних чинників.

У другому розділі роботи - "Особливості формування та розвитку ринку послуг професійної освіти в Україні" проаналізовано сучасний стан і тенденції формування ринку послуг, досліджено регіональні особливості та соціально-економічні чинники доступності.

Принципи та стратегічні напрями державної політики визначають параметри перспективної моделі ринку освітніх послуг. Прямий вплив держави на параметри ринку послуг здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів (законів, постанов, нормативів, стандартів, правил, та ін.), які регламентують вимоги до учасників і системи управління процесом створення та споживання освітніх послуг, у тому числі їх якість, використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів тощо, а також покликані забезпечити доступність послуг за допомогою надання пільг, кредитування чи інших механізмів. Потреба в державному регулюванні насамперед обумовлена високою чутливістю такого ринку до недобросовісної конкуренції та необхідністю коригування попиту на професійної освіти у зв'язку з наявністю тривалого часового лагу між вибором спеціальності й вступом на ринок праці.

Професійна освіта поєднує різні елементи, пропорції між якими залежать від профорієнтаційних уподобань населення, державної освітньої політики, потреб ринку праці тощо. В Україні відбувається трансформація освіти у сторону збільшення ринкового випуску та скорочення неринкового, що проявилось у швидкому зростанні питомої ваги платних послуг у загальному обсязі послуг освіти. Сьогодні ще зберігається деяке перевищення попиту над пропозицією при поступовому скороченні розриву між ними завдяки: 1) збільшенню ринкового випуску державними вищими навчальними закладами; 2) швидкому розвиткові недержавної вищої освіти. Проте розширення можливостей здобувати освіту супроводжується зниженням її якості. Отриманих під час навчання знань та навичок не достатньо, щоб забезпечити повноцінну професійну діяльність та особистісну самореалізацію. Статусна роль такої освіти девальвується прямо пропорційно її масовості, що пов'язане з ризиком наростанням соціального невдоволення.

Збільшення пропозиції низьких за ціною послуг вищої освіти є однією з причин переорієнтації частини випускників загальноосвітньої школи з системи професійно-технічної освіти на доступні вищі навчальні заклади. Тому, на ринку праці, з одного боку, існує дефіцит робітничих кадрів, з іншого - надлишок фахівців вищої кваліфікації, особливо за економічними та юридичними спеціальностями. Такі зміни не дають змоги державі здійснювати адекватну політику в освітній сфері та на ринку праці. Як наслідок, нераціонально витрачаються державні та сімейні кошти, а роботодавець або не одержує потрібних йому фахівців, або змушений використовувати як працівників середньої ланки випускників вищих навчальних закладів.

Якісним зрушенням у підготовці кадрів сприяє створення комплексів професійно-технічні училища - коледж - вищий навчальний заклад, які дають змогу економити бюджетні ресурси, одночасно підвищуючи якість. Цей напрям актуальний насамперед для професійно-технічних навчальних закладів, розташованих в населених пунктах, де нема вищих навчальних закладів, і де ці навчальні заклади відіграють системоформувальну роль в освітній сфері та забезпечують територіальну доступність професійної освіти.

За таких умов перспективи розвитку професійно-технічної освіти значною мірою пов'язані з перепідготовкою кадрів і підвищенням кваліфікації. Процеси структурних зрушень у вітчизняній економіці показали гостру потребу в масовій перепідготовці робітничих кадрів. Важливу роль цей напрям відіграє на етапі формування регіональних ринків праці, коли відбувається масова професійно-кваліфікаційна перебудова попиту на робочу силу.

У 2006/2007 рр. у розрахунку на 10 тис. населення в Україні навчалося 100 студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (від 45,4 у Сумській області до 170,4 - у Житомирській), з них 51,7 - за кошти державного та місцевих бюджетів (від 22,6 в АР Крим до 76,5 - у Житомирській області).

Співвідношення між розподілом студентів за джерелами фінансування їхнього навчання має істотні регіональні відмінності. Для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації питома вага студентів, які навчаються за кошти фізичних осіб, дорівнювала від 35,3 % у Чернігівській області до 60,2 % - в АР Крим за середньої величини - 48,2 % (порівнюючи, 2000/01 н. р. - від 31,1 до 55,5 % за середньої 41,0 %); вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівнів акредитації - від 53,1 у Закарпатській області до 75,6 % - в Івано-Франківській за середнього показника - 64,1 % (2000/01 н. р. - відповідно від 35,3 до 70,5 за середньої - 50,0 %). Такі зміни зумовлені збільшенням випуску ринкових послуг державними вищими навчальними закладами і швидким розвитком недержавної освіти.

Чисельність студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації у розрахунку на 10 тис. населення 2006/2007 рр. становила 497 осіб (від 169,4 у Закарпатській області до 2084,0 - у м. Києві), з них 172,7 особи навчалися за кошти державного та місцевих бюджетів (рис. 3).

Рис. 3. Чисельність студентів вищих навчальних закладів ІII-ІV рівнів акредитації у розрахунку на 10 тис. населення, на початок 2006/2007 рр.

Вищу, ніж законодавчо встановлений норматив (180 осіб), чисельність студентів, які навчаються за кошти державного та місцевих бюджетів, мали лише п'ять регіонів: Дніпропетровська (195,1), Одеська (213,3), Львівська (239,8), Харківська (345,8) області та м. Київ (652,1).

Чисельність учнів професійно-технічних навчальних закладів 2006/2007 рр. традиційно високою була в промислово розвинутих областях Луганській, Львівській, Миколаївській, Вінницькій, Запорізькій, (понад 120 осіб у розрахунку на 10 тис. населення, середньоукраїнського рівня - 102,0 особи). професійна освіта ринок регіоналізація

У таких регіонах мережа професійно-технічних навчальних закладів промислового профілю формувалася як інструмент прямого забезпечення кадрами конкретних груп підприємств (рис. 4 Кількість учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів у розрахунку на 10 тис. населення, на кінець 2006 р.).

Отже, основними принципами регіональної політики щодо ринку послуг професійної освіти є три основні фактори. По-перше, зближення рівнів обслуговування жителів окремих територій відповідно до прийнятих у країні освітніх стандартів, формування єдиного освітнього простору та створення максимально можливих однакових освітніх можливостей для усіх громадян, по-друге, перетворення провідних навчальних закладів (насамперед університетів) на епіцентри програмування регіонального розвитку в економічній, соціальній та інших сферах, їх об'єднання в освітньо-науковоінноваційні комплекси у складі академічного ядра та міждисциплінарної проектно-зорієнтованої периферії, по-третє, спеціалізація економіки регіону повинна визначати співвідношення між окремими сегментами ринку і щодо структури підготовки в розрізі спеціальностей, і щодо окремих освітньо-кваліфікаційних рівнів. Це вказує на потребу знайти оптимальний баланс між тенденцією до розширення мережі навчальних закладів і їх наближення до споживача, з одного боку, і потребою укрупнення навчальних закладів, з іншого; між прагненням виробників освітніх послуг збільшувати свої доходи за рахунок коштів фізичних осіб і потребою підвищити доступність послуг через неринковий випуск освітніх послуг.

Отже, перед професійною освітою постають принципово нові завдання, передусім ліквідація структурної диспропорції між системами професійно-технічної та вищої освіти, а також між ринком відповідних послуг і потребами суспільства. Провідним напрямом подальшого розвитку має бути узгодження кількісних і якісних показників підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації з потребами ринку праці, переорієнтація частини професійно-технічних навчальних закладів на підготовку робітників широкого профілю, що сприятиме підвищенню їх конкурентоспроможності.

У третьому розділі - "Удосконалення механізмів впливу держави на ринок послуг професійної освіти в Україні" - розкрито світовий досвід реформування системи та можливості його використання в Україні, запропоновано шляхи вдосконалення модернізації державної стратегії розвитку, розроблено прогноз чисельності студентів закладів професійної освіти.

Проаналізовано світовий досвід запровадження окремих ринкових механізмів фінансування професійної освіти, окреслено можливості його використання в Україні. Нові підходи до розвитку у світовій практиці передбачають її спільне фінансування державою, комерційними структурами, спонсорськими організаціями через впровадження різноманітних ринкових механізмів (наприклад, освітніх ваучерів, освітнього кредитування, освітніх депозитних вкладів у комерційних банках тощо). Метою таких змін є формування цілісної моделі ринку послуг, в якій би оптимально поєднувалися ринкові механізми, ринковий і прямий державний вплив, ефективно функціонувала система моніторингу ринку, включаючи контроль якості послуг та інформаційне забезпечення споживачів у формі розгалуженої мережі консультативних профорієнтаційних центрів.

На відміну від вітчизняних досліджень цієї проблеми, у дисертації проаналізовано досвід використання освітніх ваучерів, розраховано можливі наслідки впровадження такої практики в Україні, зокрема щодо чисельності та структури контингенту студентів. Результати розрахунків достовірні, ґрунтуються на офіційних статистичних даних і демографічних прогнозах, одержані з використанням апробованих методик моделювання; їх можуть використати органи державного управління для розроблення стратегії розвитку вищої освіти України та програми її реформування.

Дослідження можливостей запровадження тих чи інших механізмів у вітчизняну практику передбачає вивчення характеру впливу на ринок освітніх послуг зовнішнього і внутрішнього середовища, розроблення прогнозу базових параметрів цього ринку, насамперед контингенту споживачів, та моделювання різних варіантів розвитку подій.

Для прогнозування стану ринку послуг застосовується системний підхід з урахуванням закономірностей, які визначають особливості функціонування професійної освіти та попит на її послуги. У прогнозній моделі рух особи в освітній системі спрощено розглядається як її переміщення між окремими рівнями освіти (вертикальна мобільність) чи видами освіти в межах того чи іншого рівня (горизонтальна мобільність). Напрям і можливості переміщення визначаються низкою чинників, зокрема рівнем доходів і соціальним станом батьків, їхньою освітою, територією проживання тощо, які впливають на здібності, поведінки і наміри особи на ринку освітніх послуг.

Виходячи з мети та завдань дисертаційної роботи, розглянуто два основні варіанти прогнозу ситуації на ринку послуг. Перший варіант ґрунтується на гіпотезі про збереження чинних серед населення пріоритетів стосовно одержання професійної освіти. Другий варіант відображає максимально можливий попит на послуги вищої освіти та виходить із таких гіпотетичних припущень: відсутність істотних змін у системі зарахування абітурієнтів; досягнення в короткостроковій перспективі переваги пропонування послуг над попитом; збереження через посилення конкуренції між вищими навчальними закладами цін на послуги, або ж незначне їх зростання, зумовлене інфляційними процесами в країні; збільшення платоспроможності населення. Припускається, що частка осіб, які здобуватимуть освіту у віці 15-30 років збільшуватиметься і в середньостроковій перспективі досягне свого максимуму та в подальшому буде - на стабільному рівні. Окрім цього, контингент студентів за цим варіантом буде визначатися істотним зростанням практики одержання другої та професійної перепідготовки.

Згідно з розрахунками, чисельність студентів вищих навчальних закладів становитиме 2015 р. від 1766 до 2194 тис. осіб залежно від варіантів прогнозу; 2020 р. - від 1614 до 2065 тис. осіб (табл.)

Одержані прогнозні величини є основою для аналізу різних моделей подальшого розвитку вітчизняної освітньої системи та розрахунку потрібних фінансових, матеріально-технічних, кадрових та інших ресурсів. Без наукового передбачення перспектив у цьому напрямі втрачається реалістичність планування та ефективність ухвалення відповідних управлінських рішень.

Таблиця.

Прогноз контингенту студентів закладів професійної освіти, тис. осіб

Виходячи з оцінки ситуації на ринку освітніх послуг України та прогнозу контингенту студентів на довгострокову перспективу, визначено стратегічні цілі (реформування професійної освіти, підвищення якості освіти, розширення доступу до якісних освітніх послуг представників соціально незахищених прошарків населення, перетворення навчальних закладів на вагомий чинник регіонального розвитку) та передумови (параметри зовнішнього та внутрішнього середовища), які потрібні для досягнення цих цілей, а також перелік управлінських маркетингових стратегій як комплекс дій щодо підвищення ефективності функціонування.

З погляду політекономічного аналізу, ймовірним є сценарій, що передбачає збереження чинних принципів функціонування. У сценарії розглянуто декілька варіантів розвитку подій. Перший варіант передбачає посилення фахової спрямованості вищої освіти та переміщення функції соціалізації особи, яку нині виконує значна частина вищих навчальних закладів, на заключну стадію загальної середньої освіти, професійно-технічної освіти і початкову вищу освіту, забезпечивши підвищення якості їхніх освітніх програм. Другий варіант розвитку полягає в керованій поступовій реструктуризації системи професійної освіти на основі чіткішої диференціації освітніх рівнів відповідно до їхніх функцій: бакалаврат забезпечує загальну вищу освіту, магістратура - професійну.

Реалізація сценарію потребує чіткого розподілу функцій на загальнодержавному та регіональному рівнях, а також перегляду ролі навчальних закладів. Виходячи зі світової тенденції формування нової інноваційно-підприємницької моделі навчального закладу, в якій останній перетворюється на науковий освітньо-промисловий комплекс із академічним ядром і міждисциплінарною проектно-зорієнтованою периферією у складі численних мережевих інноваційних високотехнологічних структур і малих підприємств, що активно працюють із замовленнями місцевих органів влади, промисловості, бізнесу чи суспільства загалом, існує потреба стимулювати процеси вертикальної та горизонтальної інтеграції навчальних закладів.

Одним із завдань розвитку системи України є формування регіональних ринків відповідних послуг. Регіоналізація має відбуватися в рамках стратегії розвитку, яка визначає загальний напрям цих процесів відповідно до стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Стратегічні напрями регіоналізації професійної освіти треба визначати на основі врахування сукупності цілей, зумовлених сумою суспільних інтересів, запитів, потреб різних елементів соціально-економічної структури регіонального комплексу з погляду формування передумов для переходу регіону на новий, вищий рівень розвитку. Важливими цілями стратегії є системне впорядкування мережі освітніх установ, створення регіональних навчальних комплексів, підвищення якості освітніх послуг та їх доступності насамперед для соціально незахищених верств населення. Обґрунтування та визначення таких цілей є функцією держави, яка визначає загальний вектор розвитку освіти, формує механізми регулювання та мобілізації ресурсів для забезпечення сталого розвитку й інституційної модернізації освітньої системи.

Як основа для формування збалансованого регіонального ринку послуг професійної освіти в дисертаційній роботі розглядається регіональний освітній комплекс, який утворений шляхом об'єднання / приєднання існуючих галузевих інститутів і установ професійно-технічної освіти на базі класичного або педагогічного університету; спроможний забезпечити науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи та комерційне освоєння нововведень; дозволить скоротити витрати, більш раціонально та ефективно використовувати трудові, фінансові, матеріальні ресурси, а також підвищить ефективність та якість освітнього процесу, проведення наукових досліджень за пріоритетними напрямами розвитку освіти, науки, культури, техніки та соціальної сфери. Освітній комплекс відповідно до цього має реалізувати в регіоні освітню політику за широким спектром напрямів: навчально-виховна і методична робота; дослідження регіонального ринку праці та забезпечення раціональної структури підготовки кадрів; створення наукової бази для інноваційної діяльності; стимулювання підприємницької діяльності; розвиток міжнародних зв'язків; прогнозування регіональних соціально-економічних процесів.

Отже, ринок послуг професійної освіти в перспективі, по-перше, виконуватиме свою традиційну роль, що полягає у забезпеченні професійної підготовки населення для потреб ринку праці, по-друге, відіграватиме роль каталізатора регіонального розвитку шляхом інтеграції освіти, науки та виробництва. Виконання заходів щодо оптимізації мережі навчальних закладів і підвищення їх ефективності створює передумови для впровадження ринкових механізмів фінансування професійної освіти та реалізації одного з основних принципів соціальної політики - принцип рівних можливостей - коли індивідам на початку кар'єри повинні бути забезпечені однакові шанси, зокрема рівний доступ до соціальних позицій і рівні можливості в освіті. Таким чином, справедливою нерівністю в освіті визначається нерівність, що виникає через неоднакові знання та здібності особи.