Теорія і практика підготовки дітей до школи в умовах розвитку польського дошкілля (друга половина XIX віку - 1918 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Теорія і практика підготовки дітей до школи в умовах розвитку польського довкілля (друга половина XIX віку - 1918 р.)

Ірена Адамек

Київ - 2001



Дисертацією є монографія

Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Міністерcтвo освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Артемова Любов Вікторівна, національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри дошкільної педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України, Євтух Микола Борисович, академік-секретар Відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України.

доктор педагогічних наук, професор Карпова Елла Едуардівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, завідувач кафедри дошкільної педагогіки

доктор педагогічних наук, професор Кемень Володимир Петрович, Дрогобицький Державний університет імені І. Франка, декан факультету іноземних мов.

Провідна установа: Прикарпатський університет імені В. Стефаника, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Івано-Франківськ.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Вчений секретар Приходько Ю.В.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження, Трансформація суспільного устрою в Польщі викликала зміни в культурі, освіті, духовному становленні особистості.

Польська педагогічна наука має чималий досвід в організації навчання і виховання дітей дошкільного віку· Численні вчені (Б. Бараняк, М. Дунін-Вонсович, Я. Красунський, В. Мухович, З. Жукевичова та ін.) засвідчують, що в історії польської держави дитячі навчально-виховні заклади були ефективною формою вирішення важливих соціальних, освітніх, культурних і навіть економічних проблем, Тому вивчення процесу становлення такого освітянського напрямку, як дошкільне виховання, його характерних особливостей у різні періоди історичного розвитку викликає інтерес як в теоретичному, так і практичному аспектах, Теоретичні надбання та досвід минулого можуть стати важливим джерелом для розвитку сучасної теорії і практики, Особливої уваги вимагають розроблені теоретико-методичні основи її функціонування, Аналізуючи сучасну теорію і практику дошкільного виховання, можна стверджувати, що в ній ще не достатньо вивчена історія і традиції проблеми підготовки дітей до школи, Існує нагальна потреба опрацювання і поширення результатів відповідних досліджень та досвіду з цього напрямку в минулому, об'єктивної їх оцінки та вивчення можливостей творчого використання в сучасних умовах для розвитку теорії і практики підготовки дитини до школи,

Аналіз першоджерел, психологічної та педагогічної літератури засвідчує, що у розвиток методології досліджень вагомий внесок зробили Я. Давід (1859-1914 рр.) та А. Шицувна (1869-1921 рр.), Чималий науковий доробок, який активно вплинув на розвиток дошкільної педагогіки на рубежі віків, здійснили Б. Трентовський (1808-1859 рр.), С. Карпович (1864-1912 рр.) та ін., Вони ґрунтовно розробляли теорію та нові методики дошкільного виховання, створивши методичні розробки для педагогів захоронок - перших дошкільних закладів в історії Польщі. Науковий доробок автори підтверджували емпіричними дослідженнями.

На зламі ХІХ-ХХ віків з'явилися також дослідження Л. Вольберга (1831-1903), А. Дигасінського (1839-1902), Я. Жентковської (1850-1920), Я.В. Давіда, А. Шицувни, які висвітлювали особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку та спонукали педагогів-практиків враховувати психічні можливості дітей у роботі з ними.

Дехто з теоретиків робив спроби сформулювати такі завдання, які допомагали у підготовці дитини до школи. До важливих праць цьото напрямку можна віднести роботи А. Цешковського "Про сільські захоронки" (1892 р.), П. Хмелєвського "Що виховання дітей може і повинно зробити" (1874 р.), С. Марцішевської "Поради і вказівки для керівників захоронок" (1907 р.), Я. Стжемеської і М. Вериго "Виховання дошкільників" (1895 р.), А. Шицувни "3аняття з дітьми дошкільного віку" (1900 р.), Автори розглянули теоретичний і практичний аспекти підготовки дитини до школи. Акцентувалася увага на необхідності дослідження розумового розвитку дитини.

В історіографії польської шкільної освіти на переході віків важливу роль відіграли такі часописи, як "Педагогічний перегляд" (1906-1907 рр.); "Домашній опікун" (1856-1876 рр.); "Педагогічний рух" (1912-1917 рр.); "Вік" (1873-1905 рр.); "Виховання в школі та вдома" (1909-1917 рр.) та ін. У низці статей автори порушили проблему теорії та практики підготовки дітей до школи в різних аспектах:

- вивчення дитини та її розумових можливостей;

- формування функцій та навичок необхідних для здобуття шкільних вмінь;

- створення і поширення програм та концепцій дошкільного виховання, наголошуючи на потребі особливих заходів щодо дитини.

Мотивуємо вибір історичного періоду кін. ХІХ - поч. ХХ ст, можливістю й доцільністю:

1) простежити процес зародження захоронок на польських землях та їх розвиток;

2) розглянути взаємозв'язок виховання дітей у сімейному середовищі і в захоронках та виявити взаємодію цих інституцій у вихованні дитини та її підготовці до школи;

3) розглянути специфіку розвитку емпіричних досліджень в історії виховання зазначеного періоду, які мали виразний вплив на виховну практику;

4) в теорії і практиці поглиблено проаналізувати проблему підготовки дитини до школи.

Саме в період ХІХ - поч. ХХ ст., швидко поширювалися захоронки, активізувалося наукове вирішення методичних питань, наголошувалося на взаємозв'язках теорії і практики, які набирають характеру комплексності. Проблема підготовки дитини до школи вимагала реалізації і тому висувалася як одна з важливих.

На сьогодні в педагогічному доробку з'явилися синтетичні розробки, підручники з історії дошкільного виховання та монографії, присвячені деяким засновникам та закладам опіки над дітьми. Це, зокрема, праці А. Бялиня і М. Холодецького "0собливості діяльності міських закладів опіки над дітьми" (1928), З. Данелювни "Педагогічна творчість Я. Давіда" (1935), 3.Шелегєнвіч "Едмунд Бояновський і його справа" (1966), М. Вуйцік "Об'єднання Сестер Діви Марії Непорочного Зачаття", "0б'єднання Сестер Служебничок" (1978), В. Бобровської-Новак "Історія дошкільного виховання" (1978), В. Оконя "Давід" (1980) та ін. Теоретичний аналіз вказаних праць послужив підставою для подальшого поглибленого і поширеного дослідження низки піднятих в них проблем дошкільного виховання.

Вивчення науково-методичних джерел виявило, що багато тенденцій у сучасній системі дошкільного виховання мають історичне походження. До сьогодні актуальними залишаються ще тогочасні емпірично обґрунтовані та впроваджувані у практику на початку ХХ с.т, пропозиції підготовки дитини до школи.

Представлені в нашій монографії результати дослідження є першою спробою створити цілісне уявлення про функціонування захоронок як надзвичайно важливих освітньо-виховних інституцій у розвитку дитини та у її підготовці до школи. Результати даного дослідження можуть бути використані у розвитку загальної педагогічної теорії та практики і, зокрема, такої її галузі, як історія дошкільної педагогіки.

Джерельна база. Дослідження приватних архівів жіночих релігійних об'єднань: Архів Сестер Служебниць Діви Марії у Дембіці і Дембові, Сестер Воскресенок Кентських у Кентах, Сестер Милосердя у Кракові та Перемишлі, Сестер Серафіток у Кракові, Сестер Домініканок у Кракові, Сестер Феліціянок у Кракові, Сестер Божого Милосердя у Кракові; Архиєпископства у Познані, Сестер Св. Михаїла у Ченстохові. 3 огляду на обсяг та роль цих матеріалів ми використали передусім фонди трьох об'єднань: Сестер Служебниць Діви Марії у Дембіці і Дембові, Сестер Воскресенок Кентських у Кентах, Сестер Милосердя у Кракові та Перемишлі. Представляючи практику підготовки до школи, ми зверталися і до таких джерел: шкільні звіти, хроніки закладів дошкільного виховання та листування. Серед досліджуваних джерел були також статути суспільно-освітніх товариств та статути інших організацій. Ці матеріали дозволили нам з'ясувати і узагальнити розвиток теорії та практики дошкільного виховання і детально висвітлити важливі надбання у цій галузі.

Питання теорії відтворюють передусім періодичні видання, зокрема педагогічні часописи, які виходили на зламі століть: "Музей", "Школа", "Вільна школа", " Сім'я та школа", "Нові тори", "Педагогічний огляд", "Польська школа", "Польські справи", "Виховання вдома та в школі", "Сімейний опікун", "Педагогічний рух", "Плющ", "Жіночий світ", "Вік", "Педагогічний річник".

Серед науково-методичної літератури проаналізовані роботи теоретиків виховання та освіти, зокрема в галузі дошкільного виховання та освіти, на зламі 19-20 століть. Аналіз цих праць доводить, що даний період характерний інтенсивним розвитком теорії та практики підготовки дитини до школи. Значну частину архівних матеріалів вводиться в науковий обіг та адаптовано згідно з сучасною термінологією дошкільної педагогіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дослідження виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова на кафедрі дошкільної педагогіки згідно Міждержавної угоди між НПУ ім. М.П. Драгоманова і Академією Педагогічною м. Кракова в Польщі.

Наявність важливого історичного матеріалу і водночас його недослідженість дають підставу детально вивчити та виявити особливості й специфіку становлення дошкільного виховання і, зокрема, аспект підготовки дітей до школи та використання його кращих здобутків в навчанні й виховному процесі сучасного дитячого садка. Це в цілому й зумовило вибір теми дослідження "Теорія і практика підготовки дітей до школи в умовах розвитку польського дошкілля" (друга половина 19 віку - 1918 р.)

Об'єктом дослідження є історія розвитку теорії та практики дошкільного виховання в другій половині 19 - на початку 20 століття.

Предметом дослідження є виявлення пріоритетних напрямків розвитку теорії та практики підготовки дітей до школи, з'ясування їх організаційно-педагогічного забезпечення в досліджуваний період.

Мета дослідження - проаналізувати особливості і провідні тенденції у розвитку теорії та практики з другої половини 19 - на початку 20 століття (до 1918 р.), а також запровадити оптимальні тогочасні методики в практику сучасного дошкілля.

Концепція дослідження. Польська теорія та практика підготовки дитини до школи на зламі століть становила важливий напрямок виховання та навчання, організованого у дошкільних закладах різних організацій, товариств і приватних осіб. Теоретичні та аплікаційні надбання цього періоду є результатом рецепції багатого доробку із зарубіжної літератури, а також емпіричних та критичних студій польських дослідників.

Сам процес розвитку теорії був діалектичним та динамічним. 3 огляду на визначені цілі в ньому реалізувалися різні завдання, використовувалися різноманітні організаційні форми та методи, які інтенсифікують процес.

Все це загалом дало підстави для прогнозування можливості вдосконалення та запровадження здобутків теорії і практики дошкільного виховання середини 19 - початку 20 століття.

Ґрунтовне дослідження поставленої проблеми забезпечує виявлення передумов розвитку і характерних ознак теорії та практики дошкільної педагогіки в минулому як важливого напрямку педагогічної спадщини. Все це дає змістовну, соціально-культурологічну та прогностичну інформацію для наукового осмислення тенденцій і шляхів створення сучасної концепції дошкільної освіти відповідно до особливостей розвитку суспільства в 21 столітті, вимог сучасної психологічної і педагогічної наук та бачення перспектив розвитку новітніх технологій підготовки дітей до школи.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що підготовка дітей до школи набуває ефективності якщо:

- є наукове обґрунтування особливостей цього процесу і вимог до його змісту, організаційних форм, методів навчання на основі трансформації історично і соціально обумовлених кращих педагогічних теорій, методик, сформульованих у досліджуваний період;

- враховується взаємозалежність і взаємозв'язок навчання дітей дошкільного віку і адекватність педагогічних умов, в яких здійснюється цей процес;

- завдання підготовки дітей до школи реалізуються у взаємодії дошкільних закладів із сім'єю;

- праця педагога детермінується з потребами і можливостями розвитку дітей та умовами соціального середовища;

- усвідомлюються і критично застосовуються психолого-педагогічні концепції, теорії і методики минулого та об'єктивно співвідносяться з ними, сучасні пріоритети різних наукових напрямків щодо організації передшкільного навчання та виховання,

Реалізація мети дослідження і підтвердження висунутої гіпотези вимагали розв'язання таких завдань:

1) проаналізувати стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та визначити основні аспекти дошкільного виховання у польській педагогічній спадщині як самостійній науковій галузі;

2) виявити педагогічні погляди видатних теоретиків і практиків щодо системи дошкільного виховання, зокрема в питанні підготовки дитини до школи, та з'ясувати окремі понятгя, які вперше вживались в цей період;

3) розкрити теоретичні, методичні та організаційні засади навчально-виховного процесу у різних типах захоронок, створених державними структурами, релігійними доброчинними товариствами та світськими особами;

4) з'ясувати питання щодо підготовки дітей до школи в теоретичному і практичному аспектах та експериментально перевірити організаційно-методичні умови здійснення цього процесу в сучасних дошкільних закладах;

5) дослідити вплив виявлених педагогічниx чинників у науково-практичній спадщині - методики Я. Давіда (вчення про речі) та А. Шицувни (біографічний метод) на поглиблення знань і розвитку дітей у процесі їх підготовки до школи в сучасних умовах;

6) реконструювати історичні надбання у галузі теорії й практики та простежити їх вплив на сьогодення через впровадження у науковий обіг історичних документів, психолого-педагогічних наукових праць..

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять діалектичний метод пізнання світу і себе; системний підхід як спосіб пізнання педагогічних фактів, явищ, процесів; концепції психологів і педагогів на межі 19 і 20 століть стосовно теорії і практики дошкільного виховання; положення про зв'язок історії із сьогоденням та доцільність використання спадщини видатних польських педагогів у сучасній освітній практиці дошкільних закладів; історія польської освіти (Е. Бояновський, Б. Бараняк, Я. Беноні-Добровольська, А. Бжезінський, К. Ельніцький, А. Карпович, С. Мотика, М. Вериго-Радзивіловичова та ін.); наукові положення щодо проблеми дошкільного виховання в досліджуваний період (Ф. Бізонь, Я. Давід, М. Ільницька, Е. Клапереде, М. Харашкевич, А. Хойдзінська, Я. Цембронєвич та ін.); теоретичні засади навчання і виховання дітей у дошкільних закладах різного типу та у сімейному середовищі (Я. Бялиня, Г. Голдмахер, А. Єске, А. Карвацька, М. Калабінська, Я. Ліскевич, Я. Хжонщевська та ін.); психолого-педагогічні теорії особистості та її розвитку в процесі діяльності (Я. Давід, М. Жебровська, А. Карбовяк, І. Мощенська, К. Хелерлінг); психолого-педагогічні теорії щодо управління навчально-виховним процесом (Я. Добровольський, С. Левін, З. Моравський, Я. Хмелєвський),

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань та перевірки гіпотез використано загальнонаукові методи:

а) теоретичні: конкретно-історичний, проблемно-історичний аналіз джерел і наукової літератури, порівняльно-зіставлювальний аналіз програм, методичних рекомендацій, психолого-педагогічних видань (часописів, листів, огаядів), синтез, систематизація, узагальвення теоретичних та дослідних даних;

б) емпіричні: спостереження, педагогічний експеримент; тестування (Мапп-Whitney V test); статистичний метод (метод кореляції Спірмана, АNОVА-МАNOVА, пакет "SТАТІSТІКА").

Організація дослідження. Дослідження виконувалося у 1989-1999 роках в кілька етапів.

На першому етапі (1989-1992 рр.) обрано напрямок наукового пошуку на основі аналізу педагогічних теорій, визначено актуальність та міру розробки даної проблеми; опрацьовані наукові джерела; конкретизувалася тема, мета й завдання дослідження.

На другому етапі (1993-1994 рр.) вивчено й проаналізовано архівні документи і матеріали з проблеми дослідження; зіставлені програми, методики, рекомендації щодо організації й управління навчально-виховним процесом у дошкільних закладах, розроблені експериментальні матеріали та здійснено пошуковий експеримент з метою конструювання змісту процесу підготовки дітей до школи. Одержані джерельні матеріали використовувалися в навчально-виховному процесі під час магістерських та дипломних семінарів, у роботі з учителями, у виступах та доповідях на науково-практичних конференціях.

На третьому етапі (1995-1996) проходила підготовка програм з емпіричних досліджень, перевірено ефективність методик, створених на основі теорій Я. Давіда і А. Шицувни; визначені педагогічні умови, спроможні забезпечити успішне впровадження наших розробок та методик з урахуванням сучасних вимог у дошкільне виховання.

На четвертому етапі (1997-1999 рр.) підведені підсумки дослідження; вивчено вплив експериментальних методик на активізацію підготовки дітей до школи; здійснено діагностику готовності дітей до школи. Результати емпіричних досліджень впроваджено у дошкільні заклади різного типу (м. Краків, м. Нови Сонч, м. Тарнув); розроблено і поширено в педагогічну практику методичні посібники, рекомендації; систематизовано, узагальнено результати дослідницької роботи і оформлено у вигляді монографії.

Наукова новизна та теоретичне значення отриманих результатів дослідження:

- вперше здійснено комплексне дослідження розвитку теорії та практики дошкільного виховання на рубежі двох віків (кінець 19 - початок 20 століття) - однієї з маловивчених і досить важливих проблем в історії розвитку польської педагогічної науки;

- з'ясовано погляди, зміст, форми і методи дошкільного виховання у педагогічній спадщині польських теоретиків і педагогів-практиків у галузі дошкільної педагогіки (Е. Бояновського, М. Вериго-Радзивіловичової, Я. Давіда, С. Карповича, А. Шицувни), ідеї, тісно пов'язані з національними традиціями виховання та індивідуального розвитку дитини;

- виявлено тенденції процесу становлення і розвитку дошкільного виховання, зокрема підготовки дітей до школи у польській теорії та практиці в другій половині 19 - на початку 20 ст., розкрито залежність рівня розв'язання методичних проблем від розвитку психолого-педагогічної теорії, окреслено функції, які виконували захоронки - захисні, виховні та навчальні;

- дослідження дозволило об'єктивно порівняти, зіставити і оцінити ефективність педагогічних чинників у дошкільному вихованні, а саме: індивідуалізації, взаємозв'язку дошкільних виховних інституцій і сімейного середовища, використання ігор як домінуючого фактора у навчанні дітей;

- розкрито еволюцію цілей, методів, засобів у теорії і практиці дошкільної педагогіки на зламі віків, що стало умовою переходу від "вільного виховання" до його проектування і прогнозування;

- введено в науковий обіг нові документи, історичні факти, імена, що дозволяє створити об'єктивне цілісне уявлення про дошкільну педагогіку в польській освіті на рубежі віків;

- визначено підходи і витоки актуальних аспектів теорії та практики дошкільної педагогіки;

- з'ясовано і уточнено зміст наукових понять - дошкільне виховання, навчання і виховання дітей дошкільного віку, захоронки, притулки, дитячий садок тощо;

- розкрито особливості підготовки дітей до школи, відображені концепціях вчених (Я. Давіда та А. Шицувни), визначено їх провідні ідеї -"вчення про речі" та "біографічний метод з трансформацією в "саsе studу", які закладено в основу сучасної теорії та практики дошкільної педагогіки;

- окреслено пріоритетні тенденції у системі підготовки дитини до школи - інтелектуальний, моральний, фізичний розвиток;

- започатковано вивчення різних підходів до розгляду проблем історії дошкільного виховання і можливостей застосування її здобутків в теорії та практиці підготовки дитини до школи.

Практичне значення одержаних результатів: розроблено і впроваджено навчальну тематичну програму для дошкільних закладів, спрямовану на підготовку дітей до школи, - „Комплексна пізнавальна діяльність" та навчально-методичні посібники для педагогів дошкільних закладів і студентів Педагогічної Академії „Практика розвитку у вихованні дитини", „Розвиток польської теорії дошкільного виховання"; доведено можливість адаптації і впровадження (при незначній корекції) важливих методичних рекомендацій щодо підготовки дітей до школи в сучасних дошкільних закладах. Одержано підтвердження позитивних результатів використання педагогами названих програм і методичних розробок у практиці дошкільних закладів Польщі.

Висновки, рекомендації та обгрунтовані теоретичні положення сприятимуть активізації навчання і, зокрема, підготовки дітей до школи у дошкільних закладах та в сімейному середовищі. Крім того, вони можуть бути використані викладачами вищих і середніх навчальних закладів для підготовки нових спецкурсів та розробки завдань на період педагогічної практики.

Вірогідність та обґрунтованість здобутих результатів забезпечується методологічною обґрунтованістю їх теоретичних положень; системним підходом до аналізу історико-педагогічних процесів в історії дошкільної педагогіки; застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті та завданням дослідження; об'єктивним логіко-історичним аналізом значного масиву архівних матеріалів, документів, звітів, актів, теорії педагогічної думки досліджуваного періоду.

Особистий внесок автора полягає у:

- виявленні витоків актуальних аспектів теорії та практики дошкільної педагогіки, розкритті й уточненні деяких - основних понять дошкільної педагогіки;

- оприлюдненні змісту архівних матеріалів, документів, запровадженні їх у науково-практичний обіг, що дозволило вивчати історію педагогіки незалежно від ідеологічних засад;

- теоретичному обґрунтуванні та з'ясуванні проблеми підготовки дітей до школи в історичному аспекті, визначенні особливостей цього процесу на межі століть;

- дослідженні закономірностей розвитку дошкільної педагогіки, що збагачує освітню царину польської науки, визначенні місця дошкільної освіти у контексті розвитку суспільно-економічних проблем;

- вивченні невідомих до цього часу методик Я. Давіда, А. Шицувни, адаптації їх у нових умовах розвитку сучасної педагогічної думки;

- розробки навчальних програм підготовки студентів дошкільного відділу до роботи на основі концепцій вказаних авторів;

- опрацюванні теоретичного і методичного забезпечення для педагога дошкільного закладу, яке слугує змістовним наповненням практичних занять із дітьми дошкільного віку, та активізує пізнавальну діяльність дітей під час їх підготовки до школи; яке також використане у підготовці студентами магістерських дисертацій, котрі популяризують і впроваджують в сучасних умовах емпіричні цінності обраних концепцій з періоду кінця 19 - початку 20 століть,

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснені шляхом публікацій 38 наукових праць у Польщі та Україні; загальний обсяг особистого внеску 81,5 друкованих аркушів.

Основні положення і результати монографічного дослідження обговорювалися на міжнародних конференціях (м. Краків, 1996 р.; м.0полє, 1995 р.; м. Варшава, 1994 р.; м. Гданськ, 1997 р., м, Київ, 1997 р.), курсах і семінарах для працівників дошкільних закладів (м. Краків, м. Тарнув, м. Новий Сонч та ін.). Автор безпосередньо була одним із організаторів Міжнародної науково-практичної конференції з проблем дошкільного виховання „Ідеї і стратегії освіти педагогів 1-3 класів і дошкільних закладів", за результатами якої підготовлено збірник наукових статей за редакцією автора.

Структура дисертації. Дисертаційною роботою є монографія, яка складається зі вступу з шести розділів, висновків та 25 додатків. Робота містить 20 таблиць, 27 діаграм, 5 малюнків та список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначається, об'єкт, предмет, мета, завдання, гіпотеза та методологія дослідження, розкривається його наукова новизна, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі - "Внесок польських теоретиків та практиків кін. 19 - поч. 20 століть у розвиток основ дошкільного виховання" - охарактеризовано перші пошуки й знахідки в педагогічній науці, які започаткували розвиток дошкільної педагогіки як науки і практичної дисципліни. Аналіз архівних документів, наукових праць засвідчили, що педагогічна теорія у цей період оформлювалася як певна система, поглядів на різні аспекти дошкільного виховання дитини, а саме:

- планова організація виховання і створення ситуацій, які стимулюють розвиток моральних якостей дитини (Б. Трентовський);

- фізичний розвиток як фундамент загального розвитку дитини (А. Цешковський);

- індивідуальні та групові контакти у соціальній групі (Б. Трентовський);

- особливості впливу сім'ї на виховання дитини (Г. Верніц);

- особливості пізнання дитиною природи, біологічних законів, які регулюють її фізичний і психічний розвиток як умови ефективного виховання (А. Дигасінський, Г. Верніц);

- методи ефективного пізнання дитини: психологічний аналіз поведінки, спостереження, тест, метод "саsе studу" (П. Хмелєвський, Д. Дигасінський, Я. Давід, А. Шицувна);

- ігри (різного типу) як основний вид діяльності дитини, що тренує її розум, збагачує досвід (Е. Бояновський, Б. Трентовський), впливає на її художньо-естетичне виховання (А. Цешковський).

Окремі вчені цього періоду стверджували, що методика навчання і виховання дитини дошкільного віку має враховувати її природні особливості розвитку, зокрема психічні процеси дитини (Е. Естковський). Саме в цей період було сформульовано і укладено каталог основних принципів виховання, які передбачають: розвиток активності дитини; розвиток самостійності шляхом включення дитини у різні ситуації; взаємозв'язок дитини і природи, формування почуттів у дітей (Г. Верніц, Е. Естковський, Б. Трентовський).

Помітний вплив на розвиток дошкільної педагогіки як самостійної галузі педагогічної науки справила поява перших притулків, функції яких, на думку А. Цешковського, мали охоплювати діапазон від опікунсько-виховних до дидактично-виховних (підготовку до школи).

Результати аналізу наукових праць, діяльності та поглядів теоретиків і практиків засвідчують, що більшість із них ставила інтелектуальний, соціально-моральний і фізичний розвиток дитини в залежність від якості роботи з дитиною та використання в роботі з нею адекватних методів і засобів її виховання. Вже в той час теоретики довели, що до шести років життя дитина здатна опанувати більше понять, ніж протягом наступних дванадцяти років, а також те, що систематичний розвиток почуттів активізує емоційну сферу дитини, а стимулювання уяви може дати помітні результати у вигляді творчої діяльності.

На основі вивчення різних джерел та педагогічної літератури ми з'ясували тогочасне тлумачення понять „дошкільне виховання", „підготовка дитини до школи",

У досліджуваний період термін „дошкільне виховання" ще не був визначений, Під цим поняттям малися на увазі мета і зміст дошкільної освіти, вимоги щодо впорядкування діяльності педагогів, батьків, а також методи й організація навчально-виховного процесу в дошкільних закладах різного типу,

Для вирішення визначених нами дослідницьких завдань поняття „дошкільне виховання" ми розглядали як систему діяльності, що спирається на прийняту в Польщі педагогічну теорію і охоплює дітей віком від трьох до семи років. Водночас вважали, що термін „дошкільне виховання" передбачає, по-перше, виховання дитини в специфічний фізичний та психічний період її розвитку і, по-друге, відповідні завдання, зміст та методи виховання дитини у сім'ї та в спеціальних закладах, які раніше називались „захоронками", а сьогодні - дитячими садками.

Зміст поняття „дошкільне виховання" означає ще й свідомий комплексний колективний вплив на дитину з метою її виховання, детермінований його ціллю. В такому значенні ми і застосували дане поняття як основне у нашій праці. Поняття „підготовлений" автор розуміє як отриманий результат і як ефект виховання, тобто готовність дитини до школи. Крім того, у праці також використовується поняття "приготування до школи", змістом якого є навчання чогось, формування умінь, прагнення до чогось, ознайомлення з чимось, виконання чогось та ін.

Взагалі „підготовленість до школи" буде відображати всі функції, що проявляються у процесі дошкільного виховання, а також отримані результати „підготовленості" як функції.

Дослідження потребувало розкриття змісту назв „захоронка" та „дитячий садок", які є ідентичними і трактувалися як „важливе середовище релігійно-педагогічного впливу". Захоронки мали оберігати дітей від зла, сформувати перші релігійні знання, мораль і потяг до праці. Якщо взяти до уваги вирішувані ними завдання, то ні назва „захоронка", ні „дитячий садок" не передають достатньо повно властивого їм сучасного значення. Недостатність понятгєвого визначення щодо дитячих захоронок призводило до неоднозначних підходів у вирішенні проблеми підготовки педагогічних кадрів та окреслення їх функцій у цих виховних закладах.

У монографії поняття „дошкільне виховання", „підготовка до школи" та специфічні значення цих понять базуються на основних положеннях Я. Давіда, А. Шицувни, згідно з якими навчання і виховання дитини мають враховувати психологічні особливості, сприйняття нею довкілля і себе в ньому та набування дітьми власного досвіду. При цьому виховання дитини у навчально-виховному процесі розглядаеться як стимулювання усвідомленої дїї дошкільника, його позитивної мотивації до неї.

Виходячи з позицій дослідників зазначеного періоду, можна стверджувати, що проблемі підготовки дитини до школи не приділяли належної уваги. Більшість праць були присвячені дитині від її народження до трьох років. Водночас посилена увага психологів, гігієністів і лікарів до розвитку дитини дошкільного віку активізувала дослідження, які характеризують загальний розвиток дитини та переконують перенести шкільні обов'язки з шостого на сьомий рік її життя. При цьому, на нашу думку, істотною вимогою була вимога відповіді на питання про розумовий розвиток дитини перед школою. Пошуки психологами відповіді на це питання водночас спонукали до появи поняття про шкільну зрілість (тобто готовність до школи). Під цим поняттям розуміли такий розвиток дитини, який уможливлював би її доступ до систематичного навчання. Це спонукало теоретиків того часу зосередити зусилля на методах праці вихователя, враховувати значення систематичності, ґрунтовності і послідовності у поступовому розвитку дитини. Тому паралельно вивчалася проблема підготовки батьків, няньок, гувернанток до роботи з дітьми. Один із дослідників цієї проблеми, Е. Естковський розглядає виховання як процес, що має бути реалізований і вдома, і в дошкільному закладі чи в іншому середовищі, де перебуває дитина.

В тогочасному доробку теоретиків виявлено не лише сформульовані цілі виховання і навчання в захоронках, але й чимало важливих вказівок, методичних рекомендацій і завдань, спрямованих на поступовий розвиток дитини і створених для роботи з батьками, опікунами, вихователями (Р. Хмелєвський, Г. Верніц). В них наголошувалося, що виховання має бути „ні надто суворим, ані занадто сентиментальним", що необхідно керуватися у роботі з дітьми добротою - „розважливою і спокійною”. Особливо акцентувалася увага на рекомендаціях батькам і вихователям щодо підготовки дітей до школи в тісній взаємодії сім'ї і виховного закладу. При цьому застосовувалися такі дидактичні методи та принципи: навчання варто починати від розвитку спостережливості до сформованості понять; навчання має поступово переходити від усвідомлення дитиною попереднього до засвоєння нового, невідомого; якнайдовше слід утримувати дитину від навчання за книжкою, а коли врешті це відбудеться, то нехай „не силує себе" запам'ятовувати з неї все.

Вивчення різних джерел показує, що одним із головних питань дошкільної педагогіки, яке обговорювалося теоретиками, практиками, громадськістю і батьками у другій половині 19 - на початку 20 ст., був пошук шляхів не лише захисту і виховання дітей, але й підготовки їх до школи. Особливого значення надавалося визначенню теоретичних засад, мети і змісту дошкільного виховання, бо на той час ще не було ні концепції, ні системи цього складного процесу, який по суті мав стати фундаментом розвитку майбутньої людини. Серед педагогів, котрі розробляли теоретичні основи дошкільного виховання, були прихильники різних напрямків. Зокрема, М. Вериго-Радзивіловичова, С. Карпович, Я. Давід вперше запропонували проект роботи з дітьми на новітніх для того часу наукових засадах: збереження наступності між вихованням і навчанням дітей в захоронці або сім'ї та школою, необхідність вироблення дидактичних основ дошкільної педагогіки, доцільність створення світських захоронок.

Першою спробувала реалізувати ці ідеї М. Вериго-Радзивіловичова, відкривши у Варшаві в 1882 році світський приватний дошкільний заклад, який став експериментальним майданчиком і місцем для навчання кандидатів у вихователі. Перевірені на практиці, ідеї науковця широко оприлюднювалися в часописах і сприяли подальшому розвитку теорії і практики дошкільного виховання. В основу методики розвитку дітей авторка поклала фізичні вправи, гру і забави, які, на її думку, є частиною свідомого життя дитини. У 1887 році виходить її перший підручник „Гімнастика для дітей від 4 до 9 років". Розроблені нею ігри і забави базувалися на ігрових методиках, започаткованих Ф. Фребелем. Як практик, вона підтримувала ініціативу та фантазію дітей і водночас дбала про розвиток природних рухів, підсилюючи їх музикою, елементами танцю. Як новатор, вона також широко застосовувала засоби для стимуляції рухів: скакалки, обручі, довгі мотузки, візки тощо. Варто підкреслити, що її методика створена на основі дидактичного принципу природовідповідності людини. Саме з цих позицій М. Вериго-Радзивіловичова відобразила свої педагогічні погляди у численних працях, зокрема, посібниках „Гімнастика для дітей 4-9 років" (1887 р.), „Що із чого робиться і звідки походить" (1901 р.), „Як зайняти дітей дошкільного віку" (1901 р.).

Авторська програма М. Вериго-Радзивіловичової передбачала активний розвиток дитини у ході підготовки до школи і до діяльності у різних сферах життя.

Розвиток дошкільної справи у Польщі в кінці 19- на початку 20 ст., спонукав до активної науково-педагогічної діяльності й інших діячів.

Так, наприклад, однією із заслуг С. Карповича було створення в 1903 році Педагогічного товариства, Уже на початку свого функціонування воно охоплювало кількасот чоловік. На основі вивчення та узагальнення теорії і практики дошкільного виховання це товариство змогло вичленити основні проблеми: забезпечення наступності між дошкільним і шкільним навчанням, навчання дітей з опорою на їх інтелект, наближення ігрової діяльності до системи навчання і, навпаки, включення елементів навчання в ігрову діяльність тощо. Помітно зрушили теорію і практику дошкільної педагогіки вивчення проблеми зв'язку між віком дітей та їх розвитком. У другій половині 19 ст., розпочалося дослідження проблеми фізичного і психічного розвитку дітей, на підставі чого можна було розробляти виховні завдання („Психологія дитини" Б. Переза, „Розвиток розуму дітей" В. Преуера, „Уява в дітей" Ф. Куерата). Водночас з'являються праці польських вчених Я. Давіда „Програма психологічних спостережень дітей" - 1887 р., „3асоби розумового розвитку дітей" (1896 р.), „Наука про речі" (1892 р.) та А. Шицувни "Мистецтво в житті дитини" (1904 р.), "Про словарні і граматичні якості мови дитини 4-9 років" (1899 р.), "Педологія чи наука про дітей" (1910 р.) та ін.

Так, в дослідженнях Я. Давіда особливе місце відводиться експериментальній психології, яка дозволяла йому вивчати стосунки з людьми і світом матеріальних речей. При цьому розвиток дитини він вбачав не в генетичних чинниках, а у характері виховання.

Дослідження засобів розумового розвитку дитини для Я. Давіда передбачали практичну ціль - розробку основ для створення програм та вибору відповідних методів праці з дітьми. Особливо важливою для розвитку педагогічної теорії є його "Наука про речі". В інтерпретації Я. Давіда наука про речі мала наповнити процес навчання дітей новим змістом, спонукати їх до праці. Пізнавальний процес мав сприяти розвитку, суспільно-моральних якостей. Таке виховання виключало проблеми, які з'являються зі вступом дитини до школи.

Починаючи з кінця 19 ст. у польській педагогічній науці набула популярності і значущості теорія Анелі Шицувни, яка тісно пов'язувалася з практикою. Її цікавило, перш за все, питання підтотовки дітей до, школи, розвиток мислення, вибір адекватних методів навчання, які були розкриті у названих працях. Виховання вона розуміла як предмет особливої уваги учителя та батьків, а в сім'ї вбачала своєрідний "фільтр", через який здійснюється початковий вплив на погляди і досвід дитини. Її концепція набула особливого розвитку з утворенням Товариства вивчення дітей (1907).

3 ініціативи цього товариства розпочалися дослідження різних проблем: особливості дитячого малюнка (А. Грудзінська), мови дитини (Я. Жентковська, А.·Щицувна, І. Мощенська та ін.). За два роки Товариство створило п'ять проблемних комісій: Комісія дитячих малюнків, Комісія вивчення дитячої мови, Комісія вивчення математичних понять, Комісія вивчення дітей з обмеженим інтелектом і Комісія розвитку обдарованих дітей. До обов'язків Комісії входили: збір та впровадження апробованих методик і рекомендацій (А. Грудзінський, Я. Цембронєвич, Я. Жентковська та ін.).

Варто із загального доробку назвати розроблений А. Шицувною метод поступового навчання та засади суспільного виховання дітей-дошкільників: у групі, із заздалегідь розробленим планом, при взаємодії батьків і вихователів, з урахуванням психологічних особливостей дітей здійснювався процес виховання. Для цього авторка пропонувала свою типологію дітей, яких можна в цілому віднести до трьох груп: діти з сильними рисами характеру, спроможними впливати на одноліток; діти пасивні, які піддаються впливові оточення; діти важкі, які з труднощами піддаються виховному впливові. Відповідно до даної типології рекомендувалося добирати адекватні підходи.

У своїх педагогічних пошуках теоретики педагогічної науки хоча й ставили різні цілі, мали різні пріоритети, пропагували різні методи та засоби досягнення цілей однак впливали (хоч повільно) на вироблення комплексної психолого-педагогічної теорії і практики щодо розвитку дитини від трьох до шести років та її підготовку до школи.

У другому розділі - "Положення, програми та організація виховання дітей дошкільного віку у польських захоронках"- розкрито становлення і розвиток перших дитячих виховних інституцій і їх роль у виробленні та апробації методик, необхідних для дошкільних закладів. Виявлено шляхи подальшого розвитку виховання і навчання дошкільників у новостворених захоронках. Аналізується передовий досвід дошкільних закладів і його вплив на удосконалення роботи в польській системі дошкільної освіти. Коротко розглянуто структуру, зміст та особливості роботи дошкільних закладів різного типу і різного підпорядкування. Поява цих закладів зумовлена наростанням в кінці 19 - на початку 20 століття прогресивного руху за незалежну Польщу. Національна ідея відображена в роботі усіх без винятку захоронок. Метою виховання стала підготовка покоління, спроможного свідомо протистояти русифікації та онімеченню польського народу, справжніх поляків та католиків. В захоронках поступово ставились завдання, які пер6дбачали інтенсивний розвиток здібностей дитини до пізнання, вироблення навичок початкового читання, співпрацю з сімейним середовищем, вивчення дитини з метою виявлення сукупності її індивідуальних якостей.

Система роботи захоронок на той час базується на конкретних положеннях, роль яких у вихованні дитини проявляється у розкритті її творчих можливостей, їх актуалізації та використанні у загальному розвитку дошкільника; у доборі змісту навчання залежно від віку дитини; розвитку уваги дитини; використанні переважно методів заохочення; розвитку самоконтролю, самоаналізу та самооцінки дитини; започаткуванні плановості та системності виховного процесу; розробці теорії дошкільного виховання на основі результатів емпіричних досліджень; виявленні деструктивного впливу невідповідного середовища чи неадекватної дії оточення, з яким стикається дитина.

Вперше в 1872 р, було окреслено модель офіційної системи дошкільного виховання, в якій мали функціонувати три типи дошкільних інституцій: дошкільні дитячі заклади, захоронки, дитячі ясла. Незалежно від статусу і приналежності вони організовувалися у окремих приміщеннях та в школах. Головною метою їх створення була допомога батькам у підготовці дитини до школи, Ці заклади охоплювали дітей віком від 4 до 6 років.

Програма організації життя дітей передбачала розвиток їх творчої активності, чому мали сприяти спеціально відібрані твори, розповіді і вірші, рухливі ігри тощо. В той же час ще не всі працівники цих закладів усвідомлювали цілі та завдання, які передбачали певну систему роботи з дітьми, і не завжди враховували особливості інтелектуального та фізичного розвитку дитини.

В науковій педагогічній літературі досліджуваного періоду наголошувалося, що захоронки виконають свої завдання лише тоді, коли будуть застосовуватися плани та програми, які передбачають врахування потреб та інтересів дітей. Лише за таких умов можна створити базу для подальшого навчання дитини у школі.

Непересічне значення тогочасного дошкільного виховання полягає у взаємозв'язку і взаємодії виховання у дошкільних закладах і в сімейному середовищі; природовідповідності, емоційності виховного процесу та зацікавленості дітей.

Значний вплив на розвиток системи дошкільних закладів справила поява перших 29 захоронок при жіночих монастирях. Ця практика була започаткована у 1861 році при монастирі чернечого ордену Сестер-Служебниць Найсвятішої Діви Марії Непорочного Зачаття, Сестер Милосердя та Воскресенок (SSNМР). Завданням цих захоронок був нагляд за дітьми на час праці батьків, опіка над хворими і бідними, розширення освіти у селах з метою піднесення морального рівня людей. Головна мета цих закладів була спрямована на фізичний та розумовий розвиток дитини.

У захоронках, організованих SSNМР, в основному реалізовувалася концепція виховання Е. Бояновського, в якій передбачалося, що розвиток дитини має здійснюватися на основі релігії і католицького духу. Але не лише це було ціллю виховання в захоронках. Зверталася увага і на суспільне, народне, інтелектуальне, естетичне та фізичне виховання. Причому ставилася вимога повного узгодження й тісного зв'язку у вихованні з сім'ями дітей. Такий підхід, на думку Е. Бояновського, мав сприяти формуванню гуманістичних засад, суспільного характеру, прояву у дітей бажання допомогти слабшому… Не обминув автор у своїй програмі ідеї взаємної доброти у дитячому середовищі.

Цікавою, на нашу думку, була вперше висловлена і обґрунтована у концепції Е. Бояновського ідея запровадження в захоронках співу, зміст якого мав охоплювати весь період життя народу. Цим він прагнув навчити дітей зберігати традиції та історію свого народу. До речі, він рекомендував впроваджувати в практику захоронок старопольські обряди і народні звичаї, які вважав основою польської національної культури.

У дітей, які мали йти до школи, розвивали навички читання, письма і малювання, Але передусім ці захоронки мали "охороняти дітей від зла", допомагати їм "пізнати основи релігії та моралі", розвивати потребу взаємодопомоги, бажання працювати, рухатися, співати, малювати, пізнавати світ.

Порівняльний аналіз програм, конспектів занять, дитячих робіт засвідчує, що при кожному монастирі в захоронках домінували свої методи: в одних - методи Фребеля, в інших - методи початкового навчання, в третіх - методи, типові для домашніх занять.

Зміцненню саме теоретичних засад і науково обгрунтованих методик дошкільного виховання в Польщі сприяла, безперечно, діяльність видатних педагогів того часу: Е. Бояновського, М. Вериго-Радзивіловичової, С. Карповича. Саме вони стали основоположниками світського виховання в захоронках.

Привертає увагу реформаторська діяльність С. Карповича, який у 1911 році відкриває виховний заклад під назвою "Дитячий дім"- місце для виховання малої дитини. В цьому закладі вихователі поєднували фребелівські методики з досвідом польських захоронок.

У пошуках наукового підґрунтя до розуміння виховання і педагогіки як науки С. Карпович вирізнив три головні, пов'язані між собою галузі: біологію виховання, логіку виховання, техніку виховання. Засновник "Дитячого дому" не поділяв думки про домінування у вихованні “фребелівської методики”. Він доводив, що дитина сама “думає, діє, творить і слід лише вміти керувати нею”. Завдяки цій позиції С. Карпович став провісником гуманістичної демократичної освіти.

Вчений наполягав на таких необхідних, на його думку, елементах виховання, як-от: дотримуватися принципів виховання, активно застосовувати диференційовані заняття та наочні матеріали, частіше заохочувати дитину, ніж карати, добирати методи роботи з урахуванням віку дитини, використовувати національні традиції, звичаї, пісні, обряди народних свят. польський дошкілля захоронок притулок

На думку М. Вериго-Радзивіловичової, захоронки - це найкраще середовище для соціалізації дитини, для підготовки її до суспільного життя, до вироблення культурних навичок та стимулювання її громадянської позиції. Дослідниця спробувала систематизувати виховну діяльність дошкільників і, зокрема, їх підготовку до школи, враховуючи досягнення педагогічних досліджень. Водночас вона сама написала чимало важливих науково-методичних праць (біля 100 назв). Вони дозволили сприймати проблему дошкільного виховання як новонароджену галузь педагогічної науки. А створений нею в 1881 році дошкільний заклад світського характеру працював на основі авторської програми, яка передбачала бесіди про релігію, звичаї, мораль, історію (з ілюстраціями); бесіди про предмети, пов'язані з відчуттями; вправи для лічби, гра, спів, моделювання і забави в піску, складання мозаїки з геометричних фігур, вирізування і аплікації, працю на ділянці, догляд за рослинами, за звірятами тощо.

Як показало дослідження, в основі теорій та поглядів дослідників лежить ідея виховання дитини як досить важливої цінності, розвитку її інтелекту, почуттів,релігійного і суспільного світогляду та бажання працювати і взаємодіяти з іншими людьми. Як основні засоби і форми виховного впливу на дитину рекомендується застосовувати наочність, ігри, забави, бесіди тощо.

У третьому розділі - “Проблема підготовки дітей до школи в умовах розвитку польської психологічної теорії (друга половина 19 - поч. 20 століть)” - висвітлено психологічні засади виховання та навчання дітей дошкільного віку, охарактеризовано форми та методи дидактично-виховного процесу; вперше представлено теоретичні обґрунтування і методики підготовки дітей до школи відомих на той час польських психологів Яна Владислава Давида І Анелі Шицувни. В ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. в польській педагогічній науці дискутувалися два підходи до навчання і виховання дитини, в основі яких лежали думки про генетичну обумовленість та про вплив середовища на розвиток навчання і виховання дитини.

Я. Давід вперше довів, що ці два фактори невід'ємні та підсилюють один одного, сукупно впливаючи на розвиток дитини. Як свідчать архіви, наукова література та часописи, у другій половині 19 століття в країнах Європи та Сполучених Штатах Америки досить активно проводилися різноаспектні дослідження психіки дитини. У Польщі в цей час перекладаються праці відомих європейських вчених - Ч. Дарвіна, Б. Переза, Ф. Куерата, Д. Саллі. Дещо пізніше з'являються перші наукові публікації польського вченого Я. Давіда. автор довів теоретично і впровадив у практику надзвичайно важливу на той час (та й тепер) думку: щоб навчати дитину, необхідно вивчити реальний рівень її знань, уявлень, мислення, досвіду.

У кінці 19 ст. Я. Давід створив першу у світі програму психолого-виховних спостережень за дітьми. Розроблений ним опитувальник-тест охоплював питання, які дозволяли педагогам, вихователям і батькам об'єктивно оцінювати психологічні якості дитини і за відповідних умов прогнозувати її розвиток. Цінним в програмі опитувальника було те, що він широко ознайомлював читачів з дослідженнями психіки дитини. Та багаточисленність тестів дещо ускладнювала опитування.

Важливо, що Я. Давід у своїх методичних починаннях намагався використовувати якомога більше об'єктивних даних про дитину, які допомагали у вихованні. Аналіз відповідей на його анкету-тест дозволяли опосередковано з'ясувати вплив дошкільного виховання на підготовку дитини до школи.

На думку Я. Давіда, особливо цікавим елементом було дослідження використання гри, Наука і практика підтвердила цю ідею. Гра дійсно спонукає дитину виявити себе найповніше й невимушено. Безперечно, "Питальник понять і поглядів " Я. Давіда послужив науковим підґрунтям для розвитку педагогіки та поглибленого вивчення дитячої психології..

Анеля Шицувна - послідовниця теорії Я. Давіда. У своїх дослідженнях використовувала опитувальник-тест, надавши йому педагогічного спрямування. Запропонована нею технологія вивчення дитини допомагала педагогові розробляти індивідуальну методику навчання і виховання. Результатом фундаментальних досліджень А. Шицувни були розроблені нею поради для педагогів, які готувалися до роботи з дітьми у фребелівських захоронках і дитячих садках.

Польські освітяни кінця 19 і початку 20 століття В. Остерлофф, А. Грудзінська, Й. Морткович, Я. Жентковська, Л. Вольберг не вважали теорію своїх попередників викінченою і прагнули досліджувати окремі аспекти розвитку дитини, які потребували особливої уваги у підготовці її до школи, зокрема психіку і особистість дитини, її психофізичний та мовний розвиток. Крім того, особливу увагу польські теоретики і педагоги приділяли важливій проблемі - виховному характеру навчання

...