Педагогічна й науково-просвітницька діяльність громад у контексті суспільного руху Наддніпрянської України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

-народження дитини (протягом тисячоліть поступово створювався цілий комплекс звичаїв і обрядів, які сприяли народженню повноцінних розумово і фізично дітей);

-дитина до року (важливість першого року життя в розвитку дитини. Оточення дитини (особлива роль матері), фізичний догляд, ігри, забави, повір'я, спрямовані на виховання здорової і щасливої дитини);

-роль іграшки та гри в розвитку дитини (дитячі ігри та іграшки - яскравий прояв діяльності розуму дитини, важлива складова виховання, найкращий засіб розвитку здібностей дитини).

Ці напрями в цілому збігаються з загальновизнаними в науці. Заслугою ж громадівців стало те, що, відроджуючи і розвиваючи українську національну культуру, вони першими звернулися до етнографії українського дитинства, вивчення дитячого світу, особливу роль приділили народній іграшці, побуту, релігії, способу життя дітей.

Великого значення громадівці надавали такому явищу, яке ми, слідом за дослідниками (Г. Виноградов, О. Капіца, І. Кон), називаємо терміном “етнографія батьківства” (тобто, дослідження процесу трансмісії народної педагогіки в часі, етнокультурних родинних традицій, передачі духовних цінностей народу від одного покоління до іншого, збереження наступності у вихованні).

Через етнографічні пошуки, спрямовані на сім'ю, родину, рід, громадівці одні з перших у педагогічній науці розглянули питання значущості родинного виховання, акцентували увагу на значенні ролі матері й батька, а також всієї родини у вихованні дитини. Це виховання грунтувалося на народних звичаях, релігійних віруваннях, обрядах, фольклорі. У процесі зростання, спілкуючись з рідними, діти освоюють досвід, набутий дорослими упродовж віків. У цьому їм допомагають навколишнє середовище, а також іграшки та ігри, що в комплексі і становить етнографію батьківства.

Аналіз етнографічних досліджень громадівців дав змогу стверджувати, що педагогічний підхід у дослідженні етнографії дитинства та батьківства дає можливість диференційовано ставити питання про соціокультурні детермінанти виховання дітей і їх значення в процесі передачі національної культури від одного покоління до іншого. Сучасна школа може широко використовувати етнографічно-педагогічні дослідження громадівців для залучення дітей і молоді до культурних цінностей свого народу.

У четвертому розділі - “Образ дитинства в художній спадщині членів українських Громад” - розкривається дитинство, як особливий природно-соціальний феномен, що посідає важливе місце в творчій спадщині українських письменників-просвітителів, членів українських Громад: Г. Мачтета, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Номиса, А. Свидницького, М. Щербаківського та ін.

У розділі підкреслюється, що у вітчизняній літературі другої половини ХІХ століття склався оригінальний, національно забарвлений образ дитинства, де соціалізація особистості відбувається в рамках системи цінностей, пов'язаних з народними традиціями, в рамках сімейних і суспільних взаємин, в загальних формах української духовної народної культури.

Аналіз художніх творів письменників-громадівців показує, що одним із провідних напрямів формування високої духовності дитини вони вважали соціалізуючу функцію природи, яка сприяє розкриттю і розвитку творчого потенціалу дитини, породжує почуття гармонії і єднання з навколишнім світом (“Вітрогон” І. Нечуя-Левицького, “Уривки з автобіографії Василя Білокопитенка” М. Номиса, “Детский Эдем” М. Щербаківського та ін.).

Проведене дослідження переконує, що діти привертали увагу письменників-громадівців насамперед близькістю до природи, вмінням жити безпосередніми відчуттями, яскравістю, гостротою і жвавістю свого внутрішнього світу. Психологія дитини асоціювалася у письменників з ментальністю українського народу, його кращими духовними рисами.

Аналіз творів показує, що процес пізнання світу дітьми громадівці розглядають на тлі їх глибоких внутрішніх переживань. Самостійне знаходження відповідей на різні питання завжди супроводжується особливим почуттям радості. Переживання успіхів пізнавальної діяльності спонукає дитину до подальших зусиль думки, пробуджує цікавість до певного явища (“Вітрогон” І. Нечуя-Левицького).

У ході аналізу відзначаємо, що письменники своїми творами стверджували: метою формування гуманного ставлення дитини до природи є виховання відчуття цінності життя, унікальності кожної форми його вияву. Виховання ж високогуманних моральних почуттів залежить від оточення, від умов, у яких живе дитина (“Як ведеться, так і живеться” Панаса Мирного).

У дисертації доводиться, що важливою темою творчості письменників-громадівців була сім'я, родинне виховання, спадкоємність і передача культурної спадщини від покоління до покоління з метою забезпечення духовного зв'язку між ними (“Белая панна” Г. Мачтета, “Уривки з автобіографії Василя Білокопитенка” М. Номиса).

Емоційно-чуттєвий досвід дитинства, помножений на образне мислення, багато в чому визначає світосприймання дорослої людини. Саме тому письменники-громадівці надавали такого великого значення усній народній творчості, її виховному впливу на дитину. У їхній спадщині представлена вся система народних засобів виховання через цінності, які зберігаються в усній народній творчості, рідному слові, фольклорних дійствах, щоденному мовному спілкуванні, участі дітей в трудовій діяльності поряд з дорослими, у святах, в освоєнні народних традицій, звичаїв, символіки (“Життєпись Івана Левицького (Нечуя), написана ним самим” І. Нечуя-Левицького, “Відьми, чарівниці й опирі” А. Свидницького, “Белая панна” Г. Мачтета).

Особливого значення громадівці надавали виховній атмосфері сім'ї, а також всьому тому, що формує духовний світ людини - тепло батьківської оселі, рідна мова, родинні зв'язки, честь сім'ї, пам'ять і шанування історії, відданість землі тощо (“Уривки з автобіографії Василя Білокопитенка” М. Номиса, “Детский Эдем” М. Щербаківського, “Люборацькі” А. Свидницького).

Письменники - громадці різко виступили проти тогочасного суспільного зросійщеного виховання, яке ставило дитину у складні міжособистісні стосунки до того, як вона встигла сформуватися. Тому, на думку педагогів-просвітителів, виховання, відірване від сім'ї, від національного грунту, від свого народу, спотворює людську душу і позбавляє дитину найвищого почуття - любові й поваги до рідної матері, принижує почуття власної гідності й самоцінності, негативно позначається на моральному і навіть психічному стані людини. Особливо це шкідливо у ранньому віці, коли формується особистість і дитину віддають до російської школи. Вихованець такої школи, ігноруючи оточення, з якого вийшов, байдужий не лише до власного народу та історії свого краю, а й до рідної матері (“Дві московки”, “Причепа”, “Хмари” І. Нечуя-Левицького, “Уривки з автобіографії Василя Білокопитенка” М. Номиса).

Активно виступали в своїх творах письменники-громадівці проти тілесних покарань. Ці антигуманні засоби виховного впливу всіх видів і форм - від різки до кулака - було піднесено в ранг офіційної педагогіки, особливо в бурсах та, зрештою, і в інших навчальних закладах.

Як показує аналіз, у своїх творах письменники застерігали батьків, вихователів і всіх тих, хто працює з дітьми, від фізичних покарань, адже вони, як акт насилля над дитиною, принижують її гідність, породжують жорстокість, безсердечність. Ці антипедагогічні методи виховання в школі призводять до страждань, калічать душі й долі дітей (“Двоє упертих”, “Люборацькі” А. Свидницького та ін.).

Отже, у творчому художньому доробку письменників-громадівців знайшли відображення народні аспекти виховання, які в радянські часи розглядалися як дрібнобуржуазні, не варті уваги педагогів, батьків, родини. Але, як показує сучасне життя, гуманне, природовідповідне ставлення до дитини мають велике значення для формування психіки, для самоідентифікації, що дуже важливо при розв'язанні сьогоднішніх складних проблем українського шкільництва.

У п'ятому розділі - “Висвітлення шкільних проблем на сторінках громадівських часописів та газет” - на основі вивчення публікацій, матеріалів, статей та розвідок таких періодичних видань як “Основа”, “Черниговский Листок”, “Киевский телеграф”, “Киевская старина”, “Україна” аналізуються питання освіти, які стояли в центрі уваги інтересів членів українських Громад.

Для реалізації освітніх і просвітницьких ідей громадівці активно використовували періодичну пресу. Це була одна з небагатьох можливостей розповісти про свою діяльність, нести знання народу, будити національний дух, виховувати національну самосвідомість, формувати світогляд, любов до рідного слова, до знання, розвивати українську літературу. Залишені громадівцями публікації - невичерпне джерело знань про розвиток культурно-освітньої справи в Україні.

Потрапити на сторінки офіційної російської преси з виступами українофільського спрямування було складною справою. Тому кожна українська Громада намагалася організувати свій періодичний орган, який відображав би суспільно-культурологічний рух української інтелігенції, її намагання поширювати ідеї українофільства серед широких мас.

П'ять видань: журнали “Основа”, “Киевская старина”, “Україна”, газети “Черниговский листок” і “Киевский телеграф” в різні часи були голосом українських Громад. Вони давали змогу висловлювати національно спрямовані погляди на розвиток освіти і виховання в Україні, обгрунтовувати і пропагувати демократичні ідеї, наукові досягнення, досвід національного виховання, вимоги до вчителя національної школи та його підготовки.

Тема історії освіти, шкільної справи в Україні займає одне з чільних місць на сторінках громадівської періодики. Мета публікацій такого характеру показати, що український народ - це народ, який має давні шкільні традиції, власний погляд і підхід до розвитку освіти і культури, що русифікаторська політика останніх століть, полонізація завдали великої шкоди, але не припинили культурно-освітній розвиток українського народу.

Добре орієнтуючись в історії України, громадівці цілеспрямовано шукали й знаходили архівні матеріали, статистичні дані, що засвідчували про достатній освітній рівень українців у давні часи. Так, О.Лазаревський видрукував матеріали про розвиток народних шкіл у XVIII столітті (“Основа”, 1862), І. Новицький - про досвід обов'язкового навчання грамоти козацьких дітей у 1762 році (“Киевская старина”, 1906), Я.Шульгін - про розвиток шкіл на Правобережній Україні в першій половині XVIII століття (“Киевская старина”, 1906), С.Єфремов - про історію освіти в Україні в першій чверті ХІХ століття (“Киевская старина”, 1906). До історії розвитку духовних навчальних закладів, що існували в Україні, зверталися О. Левицький, О. Лотоцький, Л. Мацієвич, Л. Вишневський та ін. М. Чалий написав історію Другої Київської та Білоцерківської гімназій, В. Доманицький - історію приватної освіти та ін.

Аналіз громадівцями історії освіти в Україні можна поділити за такими напрямами:

-аналіз освіти козацької доби;

-розгляд діяльності навчальних закладів XVIIІ - початку ХІХ століття;

-характеристика розвитку приватної освіти;

-генеза початкової освіти;

-аналіз розвитку освіти в Галичині тощо.

Ці розвідки громадівців сприяли становленню історико-педагогічних досліджень, ввели в науковий обіг велику кількість архівних матеріалів, а також відтворили історію національної освіти в Україні. На превеликий жаль, вони і зараз залишаються маловідомими широкому загалу дослідників.

Як показує аналіз, наступною темою досліджень була проблема розбудови національної школи і застосування української мови як мови навчання. Починаючи з 60-х років її розробляли М.Костомаров (“О преподавании на южнорусском языке”. - “Основа”, 1862), О. Стоянов (“Неправдивость и равнодушие - главнейшее помехи к распространению грамотности”. - “Основа”, 1862), І. Шарловський (“О передаче научных сведений на народном языке”. - “Основа”, 1862), С. Погарський (“О народном образовании и средствах для издания учебников на украинском языке”. - “Основа”, 1862), П. Куліш (“Какие руководства употреблять при первоначальном обучении крестьянских детей”. - “Черниговский листок”, 1862) та ін.

Аналіз публікацій різних років дозволив прослідкувати таку закономірність: якщо на початку 60-х років громадівці порушували питання лише про впровадження української мови в народні школи (як мови викладання), то в кінці 90-х - на початку ХХ століття все наполегливіше звучить вимога створення української школи (С. Єфремов, В. Науменко, С. Русова, Б. Грінченко В. Доманицький та ін. - “Киевская старина”, “Літературно-Науковий Вісник”, “Нова Громада” та ін.).

Однією з важливих проблем, що піднімалася в публіцистичних виступах громадівців, була організація шкільної справи в Україні і підготовка вчителя нової генерації. Велика увага приділялась діяльності недільних шкіл, особливо українського спрямування, навчально-виховному процесу в них (О. Кониський, П. Чубинський, Б. Познанський, Л. Глібов та ін.).

На шпальтах громадівської преси знайшли відображення проблеми жіночої освіти (О. Кониський “О женском образовании вообще и о Полтавской женской гимназии”. - “Черниговский листок”, 1862); підготовки вчителів (П. Чубинський “Два слова о сельском училище вообще и об училище для сельских учителей”. - “Основа”, 1862); зарубіжного досвіду (І. Лашнюков “Чешские школы и педагогический институт для приготовления учителей народных школ в Праге”. - “Черниговский листок”, 1863).

На підставі аналізу публікацій у громадівських часописах, визначаємо головні позиції громадівців щодо розвитку національної освіти в Україні:

1)українізація навчальних закладів усіх рівнів, розповсюдження знань рідною мовою, видання підручників українською мовою, словників, книг для популяризації знань;

2)розбудова української національної школи, яка базується на демократичних традиціях виховання гуманної, гармонійної, чутливої особистості і водночас справжнього патріота, відданого батьківщині, готового служити своєму народові;

3)підготовка учителя нової формації з належним рівнем освіти, який володів би знанням новітніх методик викладання і виховання, а також знав і любив дитину, свій народ і свій край. Першим кроком у підготовці таких кадрів була робота громадівців серед студентів та гімназистів старших класів.

Отже, дослідження дає підставу стверджувати, що газети і журнали українського спрямування давали змогу громадівцям висловлювати національно спрямовані погляди на розвиток освіти і виховання в Україні, обгрунтовувати й пропагувати загальнолюдські, демократичні ідеї, наукові досягнення, цікавий досвід національного виховання дітей та погляди на народного учителя, висвітлювали тогочасний стан освіти і виховання як в Росії, так і за рубежем. Проведений аналіз публікацій дозволяє зробити висновок, що часописи і газети були цікавими і корисними не тільки змістом своїх матеріалів, а й способом їх подання: полеміка, диспути, рекомендації, теоретичні міркування, спогади, роздуми, критичні виступи - все це привертало увагу, будило думку, спонукало до роздумів над станом освіти і бажання працювати в інтересах українського народу.

У шостому розділі - “Суть і напрями методичної діяльності громадівців” - характеризується важливий напрям діяльності Громад - організаторська діяльність з видання шкільних підручників, безпосередня участь громадівців у підготовці українських підручників, аналізується зміст і спрямованість букварів, граматок, читанок, написаних членами Громад, методична спадщина з проблем викладання окремих предметів.

Всебічне вивчення проблеми дозволяє стверджувати, що за півстолітню історію діяльності українських Громад було накопичено значний досвід із створення, рецензування та видання навчальної та науково-популярної літератури, призначеної для учнів, учителів, для широких верств населення (П. Куліш “Граматка” (1857, 1861), К. Шейковський “Домашняя наука” (1860, 1861), В. Золотов “Руководство к арифметике для употребления в начальных сельских училищах” (1860), Т. Шевченко “Букварь южнорусский” (1861), М. Гатцук “Українська абетка” (1861), О. Кониський “Арифметика або щотниця” (1863), “Граматка або перша читанка задля початкового навчання” (1882), Т. Лубенець “Читанка” (1883), П. Житецький “Очерки из истории поэзии. Пособие для изучения теории поэтических произведений” (1898), О. Лотоцький “Віночок: Читанка” (1905), Б. Грінченко “Українська граматка. До науки читання й писання” (1907) та ін.

Зазнаючи постійних утисків, громадівці створили українські підручники для початкового навчання грамоти, які є надбанням нашої культури, пам'ятками педагогічної та суспільної думки епохи. Вони не втрачають свого мовознавчого значення насамперед різноманітним дидактичним матеріалом, покладеним в основу більшості з них. Розпочавши роботу над створенням українських підручників з досить примітивних за змістом і формою буквариків, азбук, книжечок для читання, громадівці (Т. Лубенець, О. Музиченко, Я. Чепіга, О. Русов) прийшли до таких досконалих для свого часу підручників і навчальних посібників, методичні засади яких набули подальшого розвитку в наступні роки.

Значний внесок громадівцями, авторами навчальних книг був зроблений у розвиток підручникотворення. Вперше як навчальний матеріал було використано зразки народної творчості (Т. Шевченко, М. Гатцук), вдосконалено інтегровані підручники (Б. Грінченко), розроблена і реалізована в змісті підручника методика одночасного навчання грамоти і письма (Т. Лубенець), у всіх підручниках без винятку передбачалося вивчення рідного краю (елементи краєзнавства) та ін.

Проведене дослідження показує, що, починаючи з середини ХІХ ст., обов'язковою складовою своєї педагогічної діяльності громадівці бачили створення не лише навчальної, а й методичної літератури, що значно піднімало рівень науково-методичного забезпечення навчального процесу в освітніх закладах. Зважаючи на спрямованість їхньої просвітницької діяльності, яка полягала в збереженні та поширенні української мови і культури, громадівці спрямовували свої зусилля на підготовку підручників та методичних посібників з початкового навчання української грамоти в недільних школах (А. Стронін “Азбука по методе Золотова для южнорусского края” (1861), Т. Лубенець “Руководство к букварю” (1895) та інші).

Русифікаторська політика царського уряду створювала несприятливі умови для розвитку української мови, методики її викладання в навчальних закладах. Тому відомі українські методисти-громадівці працювали і над вдосконаленням методів та прийомів навчання російської азбуки. Праці А. Свидницького, В. Науменка, Т. Лубенця та ін. з методики навчання російської мови як рідної та іноземної сприяли утвердженню звукового методу навчання грамоти, стали досягненням не лише української, а й російської педагогічної науки.

Розроблені громадівцями методики викладання різних навчальних предметів (в основному для початкової школи) використовувалися в українських школах часів УНР і в перше радянське десятиліття. Запропоновані ними методи та прийоми передачі знань були поштовхом для подальшої праці по створенню навчальної і методичної літератури для початкової школи.

Одержані в процесі дослідження результати дають підстави для таких загальних висновків:

1.У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове розкриття наукової проблеми - педагогічної й науково-просвітницької діяльності Громад у контексті суспільного руху Наддніпрянської України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) - представленої у вигляді ретроспективного цілісного аналізу процесу розвитку педагогічної проблематики в діяльності українських Громад. Вона розглядається як органічна частина змісту культури, як суттєвий складник сучасного історико-педагогічного процесу, як одна із засад розвитку національної педагогіки.

Нові педагогічні ідеї не є результатом самостійного розвитку, а виникають і перетворюються під впливом ідейних, соціальних, моральних, ідеологічних потреб або цілого суспільства, або ж окремого його прошарку. Саме в такому контексті аналізується діяльність українських Громад, що виникли в кінці 1860 - на початку 1861 рр. у Києві, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові, а також у Петербурзі. До їх складу входила прогресивно спрямована інтелігенція, студенти, учні гімназій. Нові зміни в суспільно-політичному житті (відміна кріпосного права, лібералізація державного управління, зв'язок з західними демократичними ідеями, пробудження національної свідомості) визначили розвиток ідеології громадівців. Взявши від кирило-мефодіївців ідеї культурництва і народолюбства, члени українських Громад визначали суть своєї діяльності як науково-просвітницьку і педагогічну. Аналізуючи під цим кутом зору просвітницькі і педагогічні ідеї в українському громадському русі середини ХІХ - початку ХХ століття, дослідження розширило предметну галузь історико-педагогічних досліджень вивченням і аналізом педагогічного доробку громадських співтовариств.

Діяльність Громад призвела до народження нового педагогічного знання, до якого відносимо: розвиток просвітницьких і педагогічних ідей, наукових і культурологічних (антропологічних) підходів до вивчення дитини, створення підручників та навчальних посібників, публікації просвітницького характеру з різних галузей знань, видавнича справа.

Виходячи з конкретно-історичної ситуації, ідейних та ідеологічних тенденцій схарактеризовані послідовні етапи просвітницької й науково-педагогічної діяльності українських Громад:

60-ті роки ХІХ ст.: становлення педагогічно-просвітницької діяльності українських Громад (культурницька робота, недільні школи, видавнича діяльність, підручникотворення, народні читання, змагання за українську мову в школі як мову викладання);

70-ті роки ХІХ ст.: піднесення наукової діяльності (Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства в Києві (1873-1876), видання творів з української етнографії, мови, літератури, мистецтва, створення підручників для народних шкіл);

80-ті роки ХІХ ст.: об'єднання науково-просвітницьких сил навколо громадівського журналу “Киевская старина”; становлення і розвиток української літературної мови, створення української азбуки та граматики, підручників для українських шкіл, видавнича діяльність;

90-ті роки ХІХ ст.: консолідація громадівських сил у Всеукраїнську Організацію Громад; створення українського словника, унормування української літературної мови, боротьба за українську мову в народній школі, опуляризація національного виховання через власні друковані видання;

1900-1907 роки: змагання членів українських Громад за національну школу.

2.Відповідно до визначеної мети своєї діяльності - формування національної свідомості й самосвідомості українського народу, пробудження його національної гідності через прилучення до здобутків насамперед української, а потім і світової культури шляхом навчання грамоти, рідної мови, читання, математики, історії, народної культури, прилучення до книги, театру, красного письменства - українські Громади в процесі свого існування виробили основні напрями педагогічної й просвітницької діяльності, а саме:

а)освітня діяльність як складова українського культурного процесу, що визначилась у конкретній роботі створених громадівцями недільних шкіл, щоденної школи, педагогічної школи, у виданні українських підручників для народних шкіл. Завдяки цьому напряму вперше відбулося виокремлення української мови як основи культурного процесу.;

б)видавнича діяльність Громад, спрямована на формування національної свідомості українського народу, підпорядкована культурно-просвітницькій і освітній діяльності;

в)наукова діяльність у формі етнографічних досліджень, яка виявляла історико-культурні засади розвитку духовності українського народу. Вони істотно збагатили педагогічну думку, представили українські народні традиції як суттєву частину народної педагогіки. В такому ж контексті громадівці розглянули образ дитинства, спираючись при цьому на романтизовану народну мораль, народні уявлення й вірування, народну творчість, маючи на меті формування молодого покоління у національному дусі.

Таким чином, підводячи певний підсумок змісту педагогічної й науково-просвітницької діяльності українських Громад другої половини ХІХ - початку ХХ століття, ми дійшли висновку, що кожний етап громадівського руху мав відповідні засади своєї діяльності, а саме:

на І етапі - культурницькі;

на ІІ етапі - науково-антропологічні;

на ІІІ етапі - популяризаторські (видавничі);

на IV етапі - просвітницькі;

на V етапі - освітні.

Зрозуміло, що цей поділ досить умовний, тому що всі види і форми педагогічної і науково-просвітницької діяльності Громад тісно взаємопов'язані між собою і кожен етап включав у себе всі перелічені види діяльності, при цьому визначальною ставала одна з вищеназваних.

Головною ж засадою педагогічної і науково-просвітницької діяльності українських громадівців, що об'єднувала всі наявні, стала національна ідея. Відрефлексована в педагогічному контексті, вона була спрямована на формування національної свідомості й самосвідомості через прилучення до мови, історії, культури, виховання, звичаїв, обрядів, красного письменства, до української книги й українського підручника.

3.Уперше в історії України громадівці звернулися до вивчення світу дитини й дитинства як цілісного феномена через соціонормативні уявлення, висвітлюючи культуру дитинства, внутрішній світ дитини, її фольклор та ігрову діяльність. У своїх етнологічних розвідках вони представили дитинство в структурі ціннісних орієнтацій української ментальності, усвідомлення специфічної природи дитинства.

На основі аналізу й характеристики етнографічних і художньо-публіцистичних праць громадівців у структуру історико-педагогічної науки вводяться поняття “етнографія дитинства” та “етнографія батьківства”, які вміщують зібрані й узагальнені дані про феномени, що їх було знайдено у працях дослідників-фахівців з цієї проблеми. Вони конкретизовані і уточнені стосовно предмета нашого дослідження.

Міфологічний і релігійний, емоційно-образний та життєвопрактичний ціннісний підхід до етнографії дитинства й батьківства доповнювався висвітленням громадівцями образу дитинства у художньо-публіцистичній творчості. В їхній художній спадщині українська дитина постає: а)в системі соціокультурних детермінант свого зростання; б)в контексті психологічних й педагогічних характеристик цього процесу; в)етнологічно, в притаманній українській дитині культурі буття; д)біографічно, як відображення індивідуальних рис характеру й біографії тощо.

У результаті аналізу етнографічної та художньо-публіцистичної діяльності громадівців зроблено висновки про те, що світ дитинства був представлений особливостями української культури, української свідомості.

У педагогічному аспекті етнографічні дослідження громадівців заклали основу нової галузі науки - української етнопедагогіки як сукупності педагогічних знань і виховного досвіду про народну педагогіку.

4.Конкретними досягненнями і безпосереднім внеском громадівців у розвиток педагогічної науки вважаємо організацію недільних шкіл з українською мовою викладання, видавничу діяльність, створення українських підручників та навчальних книг для народної школи, заснування журналів, на сторінках яких порушувалися педагогічні проблеми.

В умовах бездержавності, постійних утисків, обмежень, переслідувань характерною особливістю громадівських видань були, і це відзначено в дослідженні, національна просвітницька й педагогічна спрямованість, яка мала на меті розгляд національної педагогіки як складової національної культури, її історії та етнології в тісному зв'язку з розв'язанням актуальних для того часу проблем змісту й методів освіти. Вони були покладені в основу подальшої розробки положень і понять національної педагогіки, як загальнотеоретичних, так і суто методичних.

Під впливом видавничої (загальнопубліцистичні часописи) й методичної (підручники для навчання грамоти та рахунку) діяльності Громад відбувалась педагогізація широких кіл української громадськості, формувалися засади національної освіти та виховання, головними ідеями якої виступали: природовідповідність, цілісний підхід до дитини, ціннісні засади виховання, що спиралися як на православ'я, так і на дохристиянські звичаї та вірування.

Процес формування ідеї української школи в контексті діяльності українських Громад відзначався рухом від простих форм до більш складних і аргументованих, від кількісних показників до якісних зрушень, рух від зовнішнього до пізнання внутрішнього світу дитини.

5.Дослідження розцінює просвітницьку, наукову, освітню діяльність як напрями формування самосвідомості як українських дітей, так і дорослих. Різнобічна широка діяльність Громад - наукова, публіцистична, етнологічна, художня, просвітницька, педагогічна, методична, видавнича - середини ХІХ - початку ХХ століття заклала основні підвалини національної педагогічної думки в Україні, провідними з яких є - природовідповідність, народність, демократизм і гуманізм, романтико-героїчні підходи до освіти й виховання. Ідеї громадівців щодо освіти і школи стали основою для подальшого розвитку поглядів на освіту та виховання, на дитину в контексті її власної культури.

Дослідження виявило й зворотній процес - спільні погляди й підходи до просвітницьких і педагогічних ідей, до образу дитини й школи, до підручника й до історії (культури) об'єднали громадівців у спільноту, стали основою їх єднання.

У дослідженні простежена генеза поглядів громадівців на освіту та виховання, які розцінювали національну педагогіку спочатку як процес формування дитини в контексті її мови, літератури, природи, побуту, звичаїв та вірувань; в останні ж десятиліття вони розглядали це явище ширше, а саме: як виховання дітей в дусі гуманізму, демократизму, у праці; як формування патріотів, пройнятих духом національної свідомості, які поєднували національні прагнення з загальнолюдськими й демократичними ідеалами.

Педагогічна й просвітницька платформа, висунута й обгрунтована українськими громадівцями, послужила основою й стала поштовхом для розробки й обгрунтування конкретних ідей про розвиток національної школи й освіти, які виявилися в діяльності земств, просвіт, товариств, інших громадсько-педагогічних організацій, а також стали основою для розвитку педагогічних концепцій таких відомих представників української педагогічної науки як С.Русова, В.Науменко, Т.Лубенець, Б.Грінченко, І.Стешенко, С.Єфремов та ін.

Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити висновок про те, що просвітницька й науково-педагогічна діяльність Громад - це специфічне явище, яке розвивалося під впливом ряду суб'єктивних і об'єктивних чинників, провідним з яких виступила суспільна потреба в науковому обгрунтуванні й методичному осмисленні просвітницьких й педагогічних ідей у контексті розвитку національної культури.

Дослідження не претендує на всебічний розгляд всієї проблеми, яка порушена на сторінках нашого дослідження.

Перспективи використання одержаних результатів вбачаємо в подальшому дослідженні діяльності членів українських Громад щодо боротьби за рідну мову та національну школу, вивчення педагогічної та методичної спадщини громадівців-педагогів, підручникотворення та видавничої діяльності тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Монографії, посібники

1.Побірченко Н.С. Педагогічна і просвітницька діяльність українських Громад у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття (у двох книгах). Книга І. Київська громада. - К.: Науковий світ, 2000. - 307 с.

2.Побірченко Н.С. Педагогічна і просвітницька діяльність українських Громад у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття (у двох книгах). Книга ІІ. Громади Наддніпрянської України. - К.: Науковий світ, 2000. - 185 с.

3.Побірченко Н.С. Пора дитинства в етнографічній спадщині членів українських Громад (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - К.: Науковий світ, 2000. - 199 с.

4.Побірченко Н.С. Олександр Олександрович Русов - український громадський діяч, вчений, педагог (Короткий життєпис). - К.: Педагогічна думка,1998. - 72 с.

5.Побірченко Н.С. Короткий біографічний словник членів Київської Старої громади (друга половина ХІХ - початок ХХ століття). - К.: Інтелект, 1998. - 72 с.

6.Побірченко Н.С. Проблеми освіти на сторінках часопису “Киевская старина” (1882-1906). - К.: Науковий світ, 2000. - 91 с.

7.Побірченко Н.С. Бібліографія педагогічної спадщини членів українських Громад (друга половина ХІХ - початок ХХ століття). - К.: Науковий світ, 2000. - 125 с.

2.Статті у наукових фахових виданнях

8.Побірченко Н.С. Педагогічна діяльність Осипа Маковея // Шлях освіти. -1997. - № 2. - С.44-47.

9.Побірченко Н.С. Освітня діяльність Павла Гнатовича Житецького (1837-1911) // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного інституту. - К.: Міжнародна фінансова агенція, 1998. - С.169-182.

10.Побірченко Н.С. До історії створення та початків освітньої діяльності Київської громади (60-ті роки ХІХ ст.) // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 2. - С.126-138.

11.Побірченко Н.С. Олександр Русов: великорос із “сильним полум'ям любові до України” // Київська старовина. - 1999. - № 5. - С.107-113.

12.Побірченко Н.С. Кирило-мефодіївське товариство (педагогічний аспект) // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. - К.: Знання, 1999. - С.136-152.

13.Побірченко Н.С. Київські громадівці і недільні школи (60-ті роки ХІХ ст.) // Шлях освіти. - 1999. - № 4. - С.40-45.

14.Побірченко Н.С. Освітні проблеми на сторінках журналу “Основа” (1861-1862) // Рідна школа. - 1999. - № 11. - С.69-73.

15.Побірченко Н.С. Уроки професора О.Ф.Кістяківського // Шлях освіти. - 2000. - № 2. - С.43-47.

16.Побірченко Н.С. Проблема гуманізації навчання і виховання в українській творчій спадщині письменників-громадівців другої половини ХІХ ст. // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. - К.: Педагогічна думка, 1999. - С.29-36.

17.Побірченко Н.С. У боротьбі за освіту України. “Черниговский листок” (1861-1863) // Рідна школа. - 2000. - № 3. - С.67-70.

18.Побірченко Н.С. Громадівці і “Малий Кобзар” Т.Шевченка для дітей // Початкова школа. - 2000. - № 3. - С.57-58.

19.Побірченко Н.С. Громадівці про методику викладання окремих предметів // Педагогіка і психологія. - 2000. - № 1. - С.126-137.

20.Побірченко Н.С. Українські букварі, граматки, читанки (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Наука і сучасність. Збірник наукових праць. - Вип.1. - Частина 3. - К.: Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, 2000. - С.125-132.

21.Побірченко Н.С. Проблема дитячих страждань в художніх творах письменників-громадівців (ІІ пол. ХІХ ст.) // Українська література в загальноосвітній школі. - 2000. - № 4. - С.57-61.

22.Побірченко Н.С. Етнографія батьківства в дослідженнях членів українських Громад (ІІ пол. ХІХ - поч.ХХ ст.) // Наука і сучасність. Збірник наукових праць. - Вип.2. - Частина 2. - К.: Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, 2000. - С.101-114.

23.Побірченко Н.С. Видавнича діяльність громадівців на шляху до національного відродження України // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. - К.: Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, 2000. - Вип.3. - С.119-129.

24.Побірченко Н.С. Проблеми освіти на сторінках газети “Киевский телеграф” // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету, 2000. - С.74-81.

25.Побірченко Н.С. Виховні цінності родинного виховання в творчій спадщині членів українських Громад Наддніпрянської України (ІІ пол. ХІХ - поч.ХХ ст.) // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах. - К.: Педагогічна думка, 2000. - С.328-334.

26.Побірченко Н.С. Каленик Шейковський - автор першого словника української мови // Педагогіка і психологія. - 2000. - № 2. - С.134-147.

3.Брошури, статті та матеріали наукових конференцій

27.Побірченко Н.С. Павло Житецький - український вчений, педагог, громадський діяч. - К.: Педагогічна думка, 1997. - 36 с.

28.Побірченко Н.С. Образи дитинства в творчій спадщині українських громадівців (друга половина ХІХ ст.). - К.: Міжнародна фінансова агенція, 1998. - 40 с.

29.Побірченко Н.С. Шкільні проблеми на сторінках часопису “Основа” (1861-1862). - К.: Науковий світ, 1999. - 34 с.

30.Побірченко Н.С. Я.Чепіга про моральні цінності у вихованні дітей // Цінності освіти і виховання. Науково-методичний збірник / За заг.ред. О.В.Сухомлинської. - К.: Центр інформації та документації Ради Європи в Україні, 1997. - С.122-125.

31.Побірченко Н.С. Роль казки у вихованні дітей молодшого шкільного віку (за творами письменників-громадівців другої половини ХІХ ст.) // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Сільська початкова школа: стан, проблеми, перспективи”. - К.: Знання, 1999. - С.72-73.

32.Побірченко Н.С. Просвітницька діяльність українських Громад (друга пол.ХІХ - поч.ХХ ст.) // Вчені записки Київського національного економічного університету. - К.: 1999. - С.209-21.

33.Побірченко Н.С. Світлий промінь (Педагогічна школа і Київська громада в 60-ті роки ХІХ ст.) // Матеріали доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції “Формування творчої особистості вчителя національної школи ХІХ століття”. - К.: Знання, 2000. - С.72-75.

34.Побірченко Н.С. Учитель - добра і розуму повелитель (Громадівці про роль учителя у національному вихованні підростаючого покоління) // Учитель. - 2000. - № 4-6. - С.39-43.

35.Побірченко Н.С. Громади і недільні школи на Чернігівщині (60-ті роки ХІХ століття) (до історії питання) // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наукові студії. - К.: Видавничий центр “Київський університет”, 2000. - С.305-315.

36.Побірченко Н.С. Члени українських Громад - автори підручників для початкової школи // Матеріали доповідей Всеукраїнської наукової практичної конференції “Сільська початкова школа: проблеми, пошуки, перспективи”. - К.: Науковий світ, 2000. - С.3-7.

37.Побірченко Н.С. Педагогічна і просвітницька діяльність Громад (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Зміст і технології шкільної освіти. Матеріали звітної наукової конференції Інституту педагогіки АПН України. - К.: Педагогічна думка, 2000. - С.8-9.

38.Побірченко Н.С. Українські книги для навчання грамоті (середина ХІХ ст.) // Гуманітарні науки: проблеми, пошуки, перспективи. - К.: Науковий світ, 2000. - С.93-102.

39.Уроки іграшки та гри в етнографічних дослідженнях членів українських Громад (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) // Матеріали доповідей Міжнародних науково-практичних читань “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”. - К.: Поліграфічна дільниця інституту математики, 2000. - С.259-262.

Размещено на Allbest.ru