Формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) імені К.Д. Ушинського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін

Аннєнкова Ірина Петрівна

Одеса 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Якубовська Олександра Миколаївна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України Чебикін Олексій Якович, Одеський регіональний інститут державного управління Української академії державного управління при Президентові України, перший заступник проректора-директора

кандидат педагогічних наук Горожанкіна Оксана Юріївна, Південноукраїнський державний педагогічний

університет (м. Одеса) імені К.Д. Ушинського, викладач кафедри музично-інструментальної підготовки

Провідна установа - Криворізький державний педагогічний університет, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кривий Ріг

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Трифонова О.С.

Анотація

емоційний культура вчитель педагогічний

Аннєнкова І.П. Формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) імені К.Д. Ушинського, Одеса, 2003.

У дисертації досліджено емоційну культуру як професійно значущу якість особистості вчителя. Розкрито сутність емоційної культури вчителя, обґрунтовано її структуру і висвітлено зміст її компонентів. Виокремлено функції емоційної культури вчителя. Визначено принципи, на яких повинна будуватись навчально-пізнавальна діяльність студентів з оволодіння засадами емоційної культури. Теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено дидактичну модель процесу формування означеної якості. Виявлено педагогічні умови, що забезпечують ефективність процесу формування емоційної культури як професійно значущої якості особистості вчителя. Визначено критерії і рівні її сформованості. Розроблено методичне забезпечення процесу формування емоційної культури у процесі вивчення педагогічних дисциплін.

Ключові слова: емоційна культура, якість особистості, структура якості особистості, компоненти емоційної культури.

Аннотация

Анненкова И.П. Формирование эмоциональной культуры будущих учителей в процессе изучения педагогических дисциплин. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Южно-Украинский государственный педагогический университет (г. Одесса) имени К.Д. Ушинского, Одесса, 2003.

В диссертации исследуется эмоциональная культура как профессионально значимое качество личности учителя.

В первом разделе диссертации проведен анализ состояния исследуемой проблемы в литературе, рассмотрена сущность эмоциональной культуры как профессионально значимого качества личности учителя, обоснована ее структура и раскрыто содержание ее компонентов; разработана дидактическая модель формирования эмоциональной культуры в процессе изучения педагогических дисциплин.

В ходе исследования было уточнено понятие “эмоциональная культура учителя”, которое определяется как интегративное качество, характеризуемое ценностной направленностью, системностью, целостностью, способностью к самоуправлению и саморегуляции; позволяющее адекватно осознавать собственные эмоциональные переживания и переживания воспитанников, и тем самым функционально обеспечивающее развитие личности учителя, соответствие его поведения личностным и профессиональным потребностям; эффективность педагогической деятельности. Эмоциональная культура рассматривается как профессионально значимое качество личности учителя. При этом в ее структуре было выделено пять компонентов: мотивационный, когнитивный, деятельностно-поведенческий, саморегулирующий, эмоционально-чувственный. Дана содержательная характеристика выделенных компонентов, рассмотрены их взаимосвязь и взаимовлияние.

Процесс формирования эмоциональной культуры рассматривается как научно обоснованная система организации и стимулирования активной деятельности будущих учителей, в результате которой получают развитие все компоненты эмоциональной культуры и качество в целом.

Было установлено, что формирование эмоциональной культуры происходит под влиянием социальных ценностей и, прежде всего в познавательной деятельности. Учебно-познавательная деятельность будет способствовать формированию исследуемого качества, если будет организована на основе следующих принципов: принципа включения личности в гуманистически ориентированную и личностно значимую деятельность; принципа развития творческой личности; принципа установления гуманных отношений между участниками учебно-воспитательного процесса; принципа выбора оптимальной системы методов формирования эмоциональной культуры с учетом индивидуальных особенностей личности. Процесс формирования эмоциональной культуры состоит из четырех этапов: возникновения, становления, зрелости и преобразования. Формы, методы учебно-познавательной деятельности студентов должны соответствовать целям и специфике каждого из перечисленных этапов.

Во втором разделе определены критерии и уровни сформированности эмоциональной культуры, описана методика диагностики особенностей развития эмоциональной культуры, представлена методика целенаправленного формирования исследуемого качества у будущих учителей, проанализированы полученные результаты.

Определение структуры и содержания компонентов эмоциональной структуры позволили разработать критерии (когнитивный, мотивационный, деятельностно-поведенческий, саморегулирующий и эмоционально-чувственный) и выявить 4 уровня сформированности данного качества: высокий, достаточный, средний и низкий. Оценивая результаты констатирующего эксперимента в целом, мы пришли к выводу, что существующая система профессионально-педагогической подготовки в классическом университете в большей мере направлена на теоретическое осмысление сущности учебно-воспитательного процесса средней школы и не позволяет уделить должного внимания развитию комплекса свойств личности, обеспечивающих высокий уровень сформированности ряда профессиональных умений будущего учителя.

Целью формирующего эксперимента было выявление степени эффективности разработанной дидактической модели формирования эмоциональной культуры будущих учителей в процессе изучения педагогических дисциплин в классическом университете. В ходе исследования было установлено, что условиями, обеспечивающими эффективность осуществления данного процесса, являются следующие: направленность педагогической подготовки на формирование потребности в развитии эмоциональной культуры; овладение студентами системой знаний об особенностях эмоциональной сферы личности, умениями и навыками эмоциональной регуляции учебно-познавательной деятельности; включение студентов в гуманистически ориентированную и личностно значимую деятельность, в различные виды познавательной и практической деятельности, специально спроектированные ситуации, способствующие проявлению, закреплению и развитию эмоциональной культуры; реализация индивидуально-творческого подхода в процессе формирования эмоциональной культуры студентов на основе диагностики развития ее компонентов; моделирование ситуаций совместной деятельности участников педагогического процесса как активных субъектов профессионально и личностно ориентированного взаимодействия с учетом динамики развития эмоциональной культуры на этапах возникновения, становления, зрелости и преобразования; создание благоприятного эмоционального климата в учебном процессе.

Ключевые слова: эмоциональная культура, качество личности, структура качества личности, компоненты эмоциональной культуры.

Annotation

Annenkova I.P. Forming future teacher's emotional culture while studying pedagogical disciplines. - Manuscript.

The dissertation for a candidate's degree of pedagogical science, speciality - 13.00.04 - Theory and methodic of professional education. - South-Ukrainian State Pedagogical University (Odessa) named after K.D. Ushinsky, Odessa, 2003.

In this thesis the author investigates the emotional culture as professionally meaningful quality of the teacher's personality. The essence of teacher's emotional culture is revealed, its structure is substantiated, the content of its components is highlighted. The functions of teacher's emotional culture are specified. The author defines principles of educational and cognitive activities of students while mastering the basic elements of the emotional culture. The didactic model of the process of forming the mentioned quality is theoretically substantiated and experimentally checked. Pedagogical conditions which ensure the effectiveness of the process of forming the emotional culture as professionally meaningful quality of the teacher's personality are revealed and its criterions and levels are determined. The author worked out the methodological materials of the process of forming the emotional culture while studying pedagogical disciplines.

Key words: emotional culture, personality's quality, structure of personality's quality, components of emotional culture.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Одним із стратегічних завдань, визначених у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, є створення умов для формування професійної культури вчителя. Від цього залежить успішність розв'язання комплексу проблем модернізації всієї системи освіти на сучасному етапі її розвитку. Тому серед пріоритетних напрямів сучасної педагогічної науки вагоме місце посідає дослідження широкого кола питань культурологічної підготовки майбутнього фахівця. Зокрема формування емоційної культури майбутнього вчителя.

Проблема формування культури, її різних аспектів привертала увагу багатьох дослідників. Культура почуттів і шляхи її формування у дітей різних вікових ступенів вивчались Л.Г. Коваль, Т.Г. Коненко, О.М. Лук, Г.П. Шевченко та ін. Значний внесок в обгрунтування психологічного аспекту культури почуттів здійснили Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, В.К. Вілюнас, С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсон.

В останні десятиріччя увагу вчених все більше привертає проблема емоційної культури особистості (Додонов Б.І., Кондрашова Л.В., Сбітнєва Л.М., Соколова Л.Е., Сухомлинський В.О., Чебикін О.Я. та ін.). Проте лише незначна кількість робіт присвячена проблемі формування емоційної культури молоді у процесі навчання у вищому навчальну закладі. Так, психологічні механізми і умови формування культури емоцій студентів вищих технічних закладів освіти розглядались у дисертаційному дослідженні С.А. Колот, формування емоційної культури майбутніх учителів музики досліджувала І.В. Могилей, проблему формування емоційності педагогічної діяльності майбутніх учителів розглядала Л.М. Страхова.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми емоційної культури засвідчив, що питання про сутність емоційної культури як професійно значущої якості особистості вчителя до сьогодні не вивчались, недостатньо розкриті особливості формування означеної якості у студентів у процесі вузівської підготовки з позицій сучасних концепцій виховання, не піддавались спеціальному дослідженню закономірності розвитку емоційної культури як професійно значущої якості особистості вчителя.

Актуальність окреслених проблем і недостатній рівень їх розробки в теорії і практиці педагогіки зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Одеського національного університету імені І.І. Мечникова “Концептуальні засади та психолого-педагогічні підходи до визначення методологічної сутності і дидактичного структурування інноваційних технологій навчання у вищій школі” (№ 0101U008291). Автором досліджувалася проблема формування емоційної культури майбутніх учителів у контексті застосування інноваційних технологій навчання. Тема дисертації і науковий керівник були затверджені Вченою радою факультету романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова 16 лютого 1998 року (протокол № 4). Тема дослідження закоординована в координаційній раді при АПН України 18 червня 2002 року (протокол № 6).

Об'єкт дослідження - професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів у класичному університеті.

Предмет дослідження - процес формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність, зміст емоційної культури вчителя; визначити комплекс педагогічних умов, що сприяють ефективному формуванню емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін у класичному університеті.

Гіпотеза дослідження - формування емоційної культури майбутнього вчителя відбуватиметься більш ефективно, якщо у процесі професійної підготовки буде забезпечена системна реалізація комплексу педагогічних умов, а саме:

спрямованість педагогічної підготовки на формування потреби в розвитку емоційної культури;

оволодіння студентами системою знань про особливості емоційної сфери особистості, вміннями і навичками емоційної регуляції навчально-пізнавальної діяльності;

включення студентів до гуманістично орієнтованої й особистісно значущої діяльності шляхом застосування особистісно орієнтованих технологій навчання, спеціально спроектованих ситуацій, що сприяють вияву, закріпленню і розвитку емоційної культури;

реалізація індивідуально-творчого підходу в процесі формування емоційної культури у студентів на основі діагностики розвитку її компонентів;

моделювання ситуацій сумісної діяльності учасників педагогічного процесу як активних суб'єктів професійно та особистісно орієнтованої взаємодії з урахуванням динаміки розвитку емоційної культури на етапах виникнення, становлення, зрілості і перетворення;

створення сприятливого емоційного клімату в навчальному процесі.

Відповідно до мети і гіпотези були визначені такі завдання:

Визначити і науково обґрунтувати сутність, зміст, структурні компоненти емоційної культури вчителя.

Визначити критерії, показники і охарактеризувати рівні сформованості емоційної культури студентів.

Виявити педагогічні умови, що сприяють формуванню емоційної культури майбутнього вчителя.

Розробити й експериментально апробувати дидактичну модель формування емоційної культури майбутніх учителів.

Методологічні засади дослідження склали філософські положення системного підходу як методологічного способу пізнання педагогічних явищ; психолого-педагогічні теорії розвитку і саморозвитку професійних якостей особистості під час діяльності; розуміння культури як цілісного процесу творчої самореалізації особистості; вчення про діалектичну єдність інтелектуального й емоційного.

Теоретичні засади дослідження становлять наукові праці, в яких розкрито теорії емоцій (Анохін П.К., Додонов Б.І., Рубінштейн С.Л., Симонов П.В. та ін.); концепції формування культури особистості (Зязюн І.А., Каган М.С., Крилова Н.Б., Фаустова Е.Н.); механізми емоційної регуляції і саморегуляції діяльності (Запорожець О.В., Тихомиров О.К., Узнадзе Д.М., Чебикін О.Я. та ін.); зв'язок мотивації і емоцій (Асеєв В.Г., Вілюнас В.К., Леонтьєв О.М.); шляхи формування емоційної культури (Коваль Л.Г., Могілей І.В., Сбітнева Л.М., Шингаров Г.Х. та ін.); особливості формування особистості вчителя у процесі педагогічної підготовки (Алексюк А.М., Богуш А.М., Бондаревська Є.В., Зязюн І.А., Карпова Е.Е., Кічук Н.В., Кузьміна Н.В., Курлянд З.Н., Нагорна Г.О., Хмелюк Р.І., Цокур О.С.); ідеї демократизації і гуманізації вищої освіти.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз і узагальнення філософської, психолого-педагогічної, навчально-методичної та інструктивно-методичної літератури з метою визначення стану і теоретичного обґрунтування проблеми формування емоційної культури майбутніх учителів, а також узагальнення одержаної інформації, досвіду роботи викладачів в умовах університетської системи освіти щодо організації і вдосконалення професійної підготовки вчителів; класифікація, індукція, дедукція, аналогія, моделювання для побудови структурної моделі емоційної культури і дидактичної моделі формування емоційної культури у процесі вивчення педагогічних дисциплін; емпіричні: спостереження й аналіз педагогічних явищ і процесів, бесіди, інтерв'ювання та анкетування викладачів, учителів, студентів з метою вияву основних протиріч і недоліків у змісті, методах і формах професійно-педагогічної підготовки вчителів; методи експертної оцінки та узагальнення незалежних характеристик, тестування, монографічний опис студентів з метою розподілу студентів за рівнями сформованості емоційної культури; педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий), опрацювання його результатів з використанням методів математичної статистики з метою перевірки дієвості дидактичної моделі процесу формування емоційної культури.

Дослідження проводилось у три етапи.

Перший етап (1996-1998 рр.) передбачав визначення об'єкта, предмета, гіпотези дослідження, його мети і завдань, розробку програми і методики дослідження. Аналізувалася філософська, педагогічна, психологічна література з проблеми формування емоційної культури майбутніх учителів, а також вивчався та узагальнювався досвід роботи викладачів Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Другий етап (1998-1999 рр.) був спрямований на проведення констатуючого етапу експерименту. На цьому етапі відбувалось уточнення методик визначення особливостей емоційної сфери особистості, проводилась апробація форм і методів роботи зі студентами, визначались критерії і рівні сформованості емоційної культури у майбутніх учителів, розроблявся спецкурс “Основи формування емоційної культури майбутніх учителів”.

Третій етап (2000-2002 рр.) передбачав проведення формуючого експерименту. На цьому етапі здійснювалась експериментальна перевірка спецкурсу “Основи формування емоційної культури майбутніх учителів”, у ході якої апробувалась гіпотеза, узагальнювались і формулювались висновки, розроблялись рекомендації для викладачів і студентів з формування емоційної культури майбутніх учителів.

Дослідницько-експериментальна робота проводилась на базі Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. У формуючому експерименті брали участь 90 студентів факультету романо-германської філології.

Достовірність результатів дослідження забезпечується методологічним і теоретичним обґрунтуванням вихідних положень, використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних його предмету, меті і завданням; дослідно-експериментальною перевіркою висунутої гіпотези; поєднанням кількісного і якісного аналізу експериментальних даних; репрезентативністю вибірки опитуваних.

Наукова новизна і теоретична значущість: вперше визначено комплекс педагогічних умов, що сприяють підвищенню ефективності формування емоційної культури майбутніх учителів у класичному університеті; виокремлено етапи формування емоційної культури вчителя; розроблено і науково обґрунтовано структурну модель емоційної культури вчителя, розкрито її функції; визначено принципи формування емоційної культури; уточнено поняття “емоційна культура вчителя”; подальший розвиток дістала технологія формування емоційної культури студентів, побудована на принципах особистісно орієнтованого, діяльнісного та діалогічного підходів до формування особистості майбутнього вчителя.

Практична значущість дослідження полягає у розробці програми спецкурсу “Основи формування емоційної культури майбутніх учителів”, методики діагностики рівнів сформованості емоційної культури і методичного забезпечення процесу формування емоційної культури студентів у межах курсу педагогічних дисциплін; методичних рекомендацій для викладачів, студентів з питань формування емоційної культури як професійно значущої якості особистості вчителя.

Особистий внесок автора в роботах у співавторстві полягає у розробці структурної моделі емоційної культури та визначенні змісту її компонентів, підготовці методичного забезпечення педагогічної роботи з формування емоційної культури майбутніх учителів.

Впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження, висновки і рекомендації впроваджені і використовуються в навчальному процесі Одеського педагогічного коледжу Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (довідка про впровадження № 154 від 24.06.2002), Одеського міського притулку для неповнолітніх №1 (довідка про впровадження № 147 від 20.06.2002), загальноосвітньої спеціалізованої школи І - ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземної мови № 90 ім. О.С. Пушкіна (довідка про впровадження № 243 від 26.06.2002), Березанської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (довідка про впровадження № 64 від 25.06.2002), середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 м. Іллічівська Одеської області (довідка про впровадження № 87 від 10.06.2002).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювались на міжнародних (Дніпропетровськ, 1998 р., Київ, 1999 р., Чернівці, 1999 р.), всеукраїнських (Вінниця, 1999 р., Луганськ, 1999 р., Одеса, 1999 р., Кам'янець-Подільський, 2000 р., Полтава, 2001 р.) науково-практичних конференціях; на звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу факультету романо-германської філології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (Одеса, 2000 р., 2001 р.). Основні положення і результати дослідження відображено у 20 публікаціях автора, 4 з них - у фахових виданнях і 1 навчальний посібник (у співавторстві).

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст дослідження викладено на 240 сторінках машинописного тексту, з них 199 сторінок основного тексту. В тексті міститься 19 таблиць, 2 схеми, 2 малюнка, що займають 2 самостійні сторінки основного тексту. Список використаних джерел складає 209 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено методи, розкрито наукову новизну і практичну значущість дослідження, подано дані щодо апробації і впровадження результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади формування емоційної культури майбутніх учителів” проаналізовано стан досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі; уточнено сутність поняття “емоційна культура вчителя”; обґрунтовано структуру емоційної культури і висвітлено зміст її компонентів, виокремлено функції емоційної культури вчителя і комплекс педагогічних умов, що сприяють підвищенню ефективності формування емоційної культури майбутніх учителів у класичному університеті, обґрунтовано принципи, розроблено дидактичну модель формування означеної якості.

Вихідним положенням дослідження стала теза про взаємозумовленість трьох вихідних компонентів у розвитку особистості: когнітивного, практичного та емотивного. При цьому, почуття виступають не просто кільцем у ланцюзі, а органічною частиною цілісної особистості, оскільки без них неможливий ефективний розвиток розуму і самої практичної діяльності.

На основі філософського, психологічного і педагогічного аналізу понять “емоції”, “культура”, а також системних засад структурування особистості фахівця, запропонованих В.В. Рибалко, уточнено поняття емоційної культури вчителя як інтегративної якості, що набула ціннісної спрямованості, системності, цілісності, здатності до самоуправління і саморегуляції; дозволяє адекватно усвідомлювати власні переживання і переживання вихованців і тим самим функціонально забезпечує розвиток особистості вчителя, відповідність його поведінки особистісним і професійним потребам; ефективність педагогічної діяльності.

Ми розглядаємо емоційну культуру як професійно значущу якість особистості вчителя. Структура якості особистості є багатокомпонентною і включає знання, потреби, мотиви, почуття, вчинки. У процесі дослідження нами виділено такі компоненти емоційної культури: мотиваційний, когнітивний, діяльнісно-поведінковий, саморегулюючий, емоційно-почуттєвий. У роботі визначено змістову характеристику цих компонентів.

Когнітивний компонент включає систему гуманітарних знань. Із-поміж загальної кількості визначено як особливо важливі для формування емоційної культури такі: знання основних ідей і понять гуманізму; знання норм загальнолюдської моралі і професійної етики, психолого-педагогічні знання; знання, що розкривають сутність емоційної культури; знання про шляхи і засоби, які забезпечують формування цієї якості, знання особливостей власної емоційної сфери.

До мотиваційного компонента емоційної культури віднесено мотиви і цілі, що лежать в основі здійснюваних особистістю дій і поведінки. Відповідно до існуючої класифікації (Божович Л., Маркова А., Якобсон П.) було визначено такі групи мотивів: 1)пізнавальні мотиви - інтерес до власної емоційної сфери й емоційної сфери учнів; прагнення зрозуміти власні почуття та почуття і настрої своїх вихованців, оволодіти гуманітарними і професійними знаннями, науково обґрунтованими методами регуляції власних емоційних станів; 2)соціальні мотиви - почуття відповідальності за свої почуття, вчинки перед оточуючими; потреба підтримувати в собі й учнях позитивні емоційні стани; прагнення створювати сприятливий емоційний клімат у навчально-виховному процесі; 3)професійно-значущі мотиви - прагнення до успіху в професійній діяльності; прагнення своєю діяльністю принести користь учням; прагнення встановлювати творчі, емоційно сприятливі стосунки з колегами.

Діяльнісно-поведінковий компонент емоційної культури, на нашу думку, має два аспекти: 1) вміння, якими повинен володіти вчитель для організації ефективної педагогічної взаємодії в системах “учитель-учень”, “учень-учень”; 2) адекватний зовнішній прояв емоцій. Нами було виокремлено такі вміння, оволодіння якими найбільш яскраво характеризує емоційну культуру: 1) вміння емоційно ідентифікувати себе з класом, відчувати емоційну обстановку уроку; 2) вміння за зовнішніми ознаками визначати емоційний стан учнів; 3) уміння за допомогою невербальних засобів спілкування адекватно виражати і передавати учням необхідні емоції, настрій; 4) уміння створювати психологічний клімат довіри у процесі навчання; 5) уміння керувати емоційними станами учнів під час заняття; 6) уміння виділяти емоціогенні фактори в дидактичному матеріалі.

Саморегулюючий компонент визначає готовність особистості до самовдосконалення, саморегуляції поведінки відповідно до норм гуманістичної моралі і професійної етики; здатність адекватно оцінювати себе; упевненість у собі як у вчителі.

Емоційно-почуттєвий компонент включає альтруїстичні емоції, гуманні почуття, а також емпатію як здатність особистості емоційно відгукуватись на переживання іншої людини. Формування емоційної культури відбувається під впливом соціальних цінностей і насамперед у пізнавальній діяльності.

Процес формування емоційної культури ми розглядаємо як науково обгрунтовану систему організації і стимулювання активної діяльності майбутніх учителів, що базується на таких педагогічних умовах, які забезпечують розвиток усіх компонентів емоційної культури і якості загалом.

З метою проведення експериментального дослідження було розроблено дидактичну модель процесу формування емоційної культури (Див. схему), яка має такі структурні компоненти: мета, принципи, умови, етапи формування емоційної культури, організаційні форми, методи і засоби навчання, результати.

Навчально-пізнавальна діяльність студентів сприятиме формуванню емоційної культури, якщо буде організована з урахуванням таких принципів: включення особистості до гуманістично орієнтованої й особистісно значущої діяльності; формування творчої особистості; установлення гуманних стосунків між учасниками навчально-виховного процесу; вибору оптимальної системи методів формування емоційної культури з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.

Розкриття цих принципів як основоположних вимог, з урахуванням яких здійснювався процес формування емоційної культури майбутніх учителів, дозволив нам обґрунтувати його етапи, а також педагогічні умови, що сприяли розвитку означеної якості.

Схема. Дидактична модель формування емоційної культури майбутніх учителів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічними умовами, що забезпечують ефективність процесу формування емоційної культури, виступили: спрямованість педагогічної підготовки на формування потреби в розвитку емоційної культури; оволодіння студентами системою знань про особливості емоційної сфери особистості, вміннями і навичками емоційної регуляції навчально-пізнавальної діяльності; включення студентів до гуманістично орієнтованої й особистісно значущої діяльності шляхом застосування особистісно орієнтованих технологій навчання, спеціально спроектованих ситуацій, що сприяють вияву, закріпленню і розвитку емоційної культури; реалізація індивідуально-творчого підходу в процесі формування емоційної культури у студентів на основі діагностики розвитку її компонентів; моделювання ситуацій сумісної діяльності учасників педагогічного процесу як активних суб'єктів професійно та особистісно орієнтованої взаємодії з урахуванням динаміки розвитку емоційної культури на етапах виникнення, становлення, зрілості і перетворення; створення сприятливого емоційного клімату в навчальному процесі.

Процес формування емоційної культури складався з чотирьох етапів:

- на першому етапі (етап “виникнення”) відбувалось усвідомлення студентами ролі емоційної культури у професійній діяльності, пізнання особливостей власної емоційної сфери, формування мотиваційної установки на самовдосконалення і самовиховання;

- другий етап (етап “становлення”) був спрямований на оволодіння студентами теоретичними і емпіричними знаннями з основ емоційної культури, розвиток емоційної виразності;

- характерною рисою третього етапу (етап “зрілості”) виступило застосування студентами набутих знань, умінь і навичок у навчально-пізнавальному процесі, пред'явлення вимог до себе і однокурсників згідно з соціальними вимогами до студента як майбутнього професіоналу;

- на четвертому етапі (етап “перетворення”) відбувалось застосування і корекція набутих знань, умінь і навичок з основ емоційної культури у процесі педагогічної практики.

Форми, методи і засоби навчально-пізнавальної діяльності студентів відповідали цілям і специфіці кожного з означених етапів формування емоційної культури.

Теоретичний аналіз поняття “емоційна культура вчителя”, розкриття структури означеної якості, теоретичне обгрунтування принципів і педагогічних умов процесу формування емоційної культури дозволило розробити експериментальну методику формування означеної якості у студентів.

У другому розділі “Експериментально-дослідницька робота з формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін” визначено критерії і рівні сформованості емоційної культури; описано методику діагностики особливостей розвитку емоційної культури і методику формування означеної професійно значущої якості у майбутніх учителів, проаналізовано результати дослідження.

На констатуючому етапі експерименту було виявлено рівні сформованості емоційної культури у студентів. У зв'язку з цим дотично виділених компонентів емоційної культури було розроблено критерії визначення рівнів її сформованості: когнітивний, мотиваційний, діяльнісно-поведінковий, саморегулюючий, емоційно-почуттєвий. З метою визначення особливостей розвитку компонентів емоційної культури використовувались тестові методики, а саме: визначення переживань, яким особистість надає перевагу, методика діагностики рівня емпатичних здібностей, методика діагностики “перешкод” при встановленні емоційних контактів та інші. Оцінювання прояву ознак емоційної культури здійснювалося методом експертної оцінки компетентними суддями за чотирибальною шкалою. Експертна оцінка базувалась на результатах, одержаних шляхом цілеспрямованого педагогічного спостереження, анкетування, тестування, інтерв'ювання та інших методів дослідження. Для кожного студента було обчислене середнє арифметичне, що характеризувало рівень його емоційної культури. На підставі цього були виділені такі рівні: високий, достатній, середній і низький. Дамо їм характеристику.

Високий рівень. Студенти усвідомлюють значущість емоційної культури у професійній діяльності вчителя, виявляють яскраву зацікавленість у її розвитку і своєму подальшому самовдосконалюванні як майбутнього вчителя. Вони виявляють повну поінформованість щодо сутності емоційної культури, її структури і шляхів формування, особливостей власної емоційної сфери. На уроках встановлюють сприятливу емоційну атмосферу. За рахунок адекватного підбору системи прийомів оперативно попереджують або усувають негативні емоції учнів під час заняття. Вони вміють виразно висловлювати власні почуття, переконання. Для студентів цього рівня характерні упевненість у собі як у вчителі, задоволеність діяльністю, відсутність емоційної напруженості, усвідомлення впливу на оточуючих, адекватна самооцінка.

Достатній рівень. Студенти розуміють значущість емоційної культури у професійній діяльності педагога і позитивно ставляться до всього, що сприяє її розвитку і їхньому професійному росту як майбутніх учителів. Виявляють поверхову поінформованість щодо сутності емоційної культури, її компонентів і шляхів формування. Зазнають труднощів при застосуванні набутих знань у нестандартних ситуаціях. На уроці не завжди оперативно запобігають або усувають негативні емоції учнів. Проявляється упевненість у собі як у вчителі. На тлі позитивних емоцій напруженість згасає. Такі студенти можуть створювати довільно потрібний настрій, адекватно оцінюють себе. Мовлення не завжди є виразним, образним, емоційно забарвленим.

Середній рівень. Студентам цього рівня властиве недостатнє розуміння значущості емоційної культури у професійній діяльності педагога, у зв'язку з чим вони не прагнуть її подальшого розвитку, відрізняються безініціативністю. Виявляють часткову поінформованість щодо сутності емоційної культури, її структури і шляхів формування. Мають слабке уявлення про особливості власної емоційної сфери. На уроці відчувають труднощі при виборі методів усунення несприятливих емоцій учнів. У процесі педагогічної діяльності спостерігається надмірна тривожність, хвилювання та невпевненість у діях. Мисленнєві дії, хоча й спрямовані на саморегуляцію емоційних переживань, фактично не дають відчутного результату. Висловлювання своїх думок, переконань має слабо виражене емоційне забарвлення. Часто спостерігається неадекватна самооцінка.

Низький рівень. Студенти є слабко мотивованими щодо значущості емоційної культури в їхній майбутній діяльності, не сприймають серйозно свої обмеження і утруднення при взаємодії з іншими людьми, не прагнуть їх усунення. Часто виявляють непоінформованість щодо сутності емоційної культури, її структури і шляхів формування. Мають фрагментарне уявлення щодо особливостей власної емоційної сфери. Не вміють коригувати небажані емоції учнів. Педагогічна діяльність відбувається у стані емоційної напруженості. Відсутня упевненість у собі як у вчителі. Мовлення монотонне, без емоційного забарвлення. Часто спостерігається неадекватна самооцінка.

У констатуючому експерименті брали участь 40 викладачів вищих навчальних закладів, 130 учителів загальноосвітніх середніх шкіл м. Одеси, 570 студентів Інституту механіки, економіки і математики та біологічного, історичного, фізичного, філологічного, хімічного факультетів і факультету романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Одержані дані на констатуючому етапі експерименту засвідчили, що випускники університету виявляють емоційну культуру, сформовану переважно на низькому (30,6% - 35%) і середньому (35,5% - 40%) рівнях. Від 15% до 21,7% досліджуваних засвідчили достатній рівень сформованості емоційної культури і лише 8,7% - 14,4 % випускників виявили високий рівень сформованості емоційної культури. Це означає, що більше ніж чверть випускників практично не готові до організації ефективної педагогічної взаємодії в системі “вчитель - учень”.

Вивчення особливостей емоційної культури студентів показало, що в більшості студентів відсутнє чітке уявлення щодо сутності емоційної культури та її ролі в навчально-виховному процесі. Здебільшого студентам характерні негнучкість, нерозвинутість, невиразність емоцій, невміння керувати ними і дозувати їх, небажання встановлювати емоційний контакт із людьми.

Результати констатуючого експерименту дозволили дійти висновків, що сьогодні система професійно-педагогічної підготовки у класичному університеті більше спрямована на теоретичне осмислення сутності навчально-виховного процесу середньої школи і не дозволяє приділити необхідну увагу розвитку комплексу якостей особистості, які б забезпечували високий рівень сформованості низки професійних умінь майбутнього вчителя. У зв'язку з цим необхідно було у зміст педагогічних дисциплін увести блок нової інформації з проблем емоційної культури вчителя для того, щоб здійснити цілеспрямовану підготовку майбутніх учителів до реалізації ефективної педагогічної взаємодії з учнями, результатом якої повинен стати новотвір їхньої особистості - емоційна культура.

Вивчення особливостей сформованості емоційної культури вчителів засвідчило, що зростання рівнів означеної якості не перебуває у статистично значущому зв'язку з педагогічним стажем, це обумовлює гостру необхідність цілеспрямованого формування емоційної культури в майбутніх учителів в умовах навчально-виховного процесу вищого навчального закладу.

У процесі формуючого експерименту було апробовано дидактичну модель організації процесу формування емоційної культури майбутніх учителів. Сутність формуючого експерименту полягала в тому, щоб реалізувати таку систему організації навчально-пізнавальної діяльності студентів, яка б стимулювала розвиток у них ознак прояву кожного з компонентів емоційної культури. Це передбачалося досягти шляхом формування у майбутніх учителів глибини і системності знань щодо сутності і структури емоційної культури, дієвості практичних умінь, стійкого інтересу до проблеми емоційної культури. Комплексна організація діяльності студентів передбачала поєднання навчально-пізнавальної, практичної і самостійної діяльності студентів з урахуванням динаміки розвитку емоційної культури на етапах виникнення, становлення, зрілості і перетворення.

Розширення і поглиблення педагогічних знань майбутніх учителів, що є основою когнітивного компонента емоційної культури, здійснювалось шляхом уведення додаткового матеріалу щодо особливостей розвитку емоційної сфери учнів у кожному віковому періоді, шляхів впливу на неї, ролі емоцій у формуванні мотивів навчально-пізнавальної діяльності і т. ін. у зміст курсів “Педагогіка”, “Методика виховної роботи”, “Інноваційні педагогічні технології”, тематику курсових і дипломних робіт, педагогічних олімпіад.

У ході експериментальної роботи значне місце відводилося спецкурсу “Основи формування емоційної культури майбутніх учителів”. В основу курсу покладено результати наукових досліджень П.В.Симонова, О.О. Бодальова, О.Я. Чебикіна, В.А. Семиченко, П.М. Якобсона, А.М. Лутошкіна, Р.І. Хмелюк та ін. Спецкурс складався з двох частин. Перша частина - лекційна (обсяг 12 годин), спрямована на оволодіння студентами системою знань щодо теоретичних засад емоційної культури і шляхів її формування, специфічних емоцій навчальної діяльності, методів емоційної регуляції навчально-пізнавальної діяльності учнів, методів саморегуляції емоційних станів. Друга частина - практична (12 занять), спрямована як на закріплення і поглиблення теоретичних знань, так і на безпосереднє формування у студентів практичних умінь і навичок емоційної культури.

Для систематизації і поглиблення набутих студентами теоретичних знань нами були розроблені і впроваджені у навчально-виховний процес завдання творчого характеру таких типів: відповіді на запитання, роздуми над якими сприяють розумінню ролі емоцій у житті людини; розв'язання завдань на оцінку способів поведінки з включенням їх в умови помилкових “підказок”; колективний аналіз різних варіантів самостійного розв'язання проблемних ситуацій; обговорення помилкових суджень повсякденного характеру.

Розвиток емоційної культури як якості особистості вчителя відбувається за умови формування відповідної мотиваційної основи поведінки. Для цього ми використовували такі види впливу: актуалізація позитивних мотивів навчання, що склалися раніше; створення умов для формування нових мотивів і відповідно нових якостей в них (стійкість, усвідомленість і т. ін.). При цьому з-поміж дидактичних засобів було виділено такі: постійне залучення студентів до самостійної пошукової індивідуальної, групової і колективної пізнавальної діяльності (включення у навчальний процес проблемних ситуацій, використання самостійних робіт творчого характеру, складність яких поступово зростала, ситуативне навчання); забезпечення сприятливої психологічної атмосфери на заняттях, посилення емоційного боку занять (створення ситуацій суперечок, мозкова атака, дискусії, рольові ігри); урахування індивідуальних особливостей студентів.

Особлива увага приділялась актуалізації у студентів потреби в самовихованні емоційної культури. Для цього майбутні вчителі знайомились з методами діагностики особливостей її розвитку, проводили самодослідження власної емоційної сфери. Це сприяло одержанню студентами нової інформації про себе як майбутніх учителів, свої перспективи зростання і характер обмежень; переосмисленню уявлень про свій образ “Я”; побудові нового типу стосунків із самим собою і оточуючими.

З метою розвитку діяльнісно-поведінкового компонента емоційної культури на практичних заняттях використовувались такі форми і методи навчання: рольові і ділові ігри, розв'язання педагогічних завдань, тренінги емоційних станів, мікровикладання, ігрове проектування, вправи на розвиток емоційної виразності. Їх логіка і зміст надавали можливість включення студентів у різноманітні емоціогенні ситуації, що сприяло генералізації збудженої активності означеної якості з одних ситуацій на інші і призводило до її розвитку; закріпленню позитивного емоційного досвіду і позбавлення від неконструктивних способів міжособистісного спілкування.

Послідовний розвиток саморегулюючого та емоційно-почуттєвого компонентів відбувався у процесі ознайомлення студентів з основами техніки саморегуляції емоційних станів, зі способами зняття емоційної напруги; при проведенні практичних занять, спрямованих на розвиток емпатії, вміння бачити і розуміти емоційний стан іншої людини, знаходити шляхи оптимального розв'язання конфліктів. Виконання системи завдань, спрямованих на оцінювання вчинків і якостей особистості, сприяло розвитку вмінь адекватно оцінювати себе та інших.

Під час педагогічної практики студенти виконували завдання, які сприяли актуалізації, узагальненню і поглибленню теоретичних знань щодо засад емоційної культури, корекції, розвитку і вдосконаленню сформованих умінь і навичок: вивчення досвіду застосування вчителями методів емоційної регуляції навчально-пізнавальної діяльності учнів; ведення щоденника педагогічних спостережень, в якому аналізувались результати навчально-виховної діяльності, визначались бажані зміни і перспективи в розвитку емоційної культури; діагностування особливостей емоційної сфери учнів, розробка та здійснення стратегії і тактики у взаємовідносинах з ними; проведення уроків і позакласної виховної роботи.

У процесі експериментальної роботи було проведено три зрізи щодо визначення рівня сформованості емоційної культури. Перший з них - констатуючий, другий - проміжний, було проведено після закінчення спецкурсу і спрямовано на визначення динаміки розвитку емоційної культури студентів, третій зріз - прикінцевий, було здійснено з метою визначення рівневої сформованості емоційної культури студентів експериментальної і контрольної груп. Порівняльні результати рівнів сформованості емоційної культури на констатуючому і прикінцевому етапах формуючого експерименту подано в таблиці.

Таблиця 1. Рівні сформованості емоційної культури студентів (%)

Як видно з таблиці, позитивні зміни відбулися в обох групах, однак у студентів експериментальної групи емоційна культура досягла значно вищих рівнів розвитку. Так, на констатуючому етапі дослідження високий рівень був характерний для 10,9% студентів контрольної і 15,4% - експериментальної груп, тоді як на прикінцевому етапі цього рівня досягли вже 15,2% - контрольної і 27,3% - експериментальної груп. Достатній рівень сформованості емоційної культури до навчання було виявлено у 28,3% майбутніх учителів контрольної і 29,2% - експериментальної груп, після навчання відповідно 32,6% і 36,3%. Зменшилися показники середнього рівня: з 26,1% до 23,9% - в контрольній і з 23,2% до 18,2% в експериментальній групах. На низькому рівні сформованості емоційної культури ще й досі залишалося 28,3% студентів контрольної і 18,2% - експериментальної груп (було відповідно 34,7% і 32,2%).

Порівняльний аналіз показників розвитку емоційної культури у студентів експериментальної і контрольної груп, перевірка емпіричних даних математичними методами, експертні оцінки і самооцінки розвитку компонентів емоційної культури і якості загалом свідчать про ефективність розробленої нами методики формування емоційної культури в майбутніх учителів.

У висновках подано результати дослідження, основні з них такі.

У дисертації було досліджено емоційну культуру як професійно значущу якість особистості вчителя, виявлено комплекс умов, що сприяють підвищенню ефективності формування означеної якості. Автором розроблено і науково обґрунтовано дидактичну модель формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін.

1. Емоційна культура визначається нами як інтегративна якість, що набула ціннісної спрямованості, системності та цілісності, здатності до самоуправління і саморегуляції, дозволяє адекватно усвідомлювати власні переживання і переживання вихованців, і тим самим функціонально забезпечує розвиток особистості вчителя, відповідність його поведінки особистісним і професійним потребам, ефективність педагогічної діяльності.

2. Емоційна культура є професійно значущою якістю особистості вчителя, структура якої визначається взаємопов'язаною єдністю таких компонентів: когнітивного, мотиваційного, діяльнісно-поведінкового, саморегулюючого, емоційно-почуттєвого. Змістові характеристики цих компонентів визначають особливості вияву означеної якості і тому можуть виступати критеріями її розвитку.

3. Визначення структури і змісту емоційної культури вчителя дали можливість розробити критерії (когнітивний, мотиваційний, діяльнісно-поведінковий, саморегулюючий і емоційно-почуттєвий) і виявити 4 рівні прояву означеної якості. Так, на констатуючому етапі формуючого експерименту високий рівень сформованості емоційної культури було виявлено у 15,4% студентів експериментальної групи, достатній - 29,2%, середній - 23,2% і низький - 32,2% (в контрольній групі - відповідно у 10,9%, 28,3%, 26,1% і 34,7% студентів).

4. Формування емоційної культури відбувається під впливом соціальних цінностей і насамперед у пізнавальній діяльності. Навчально-пізнавальна діяльність студентів сприятиме формуванню емоційної культури, якщо буде організована з урахуванням таких принципів: принцип включення особистості до гуманістично орієнтованої й особистісно значущої діяльності; принцип формування творчої особистості; принцип встановлення гуманних стосунків між учасниками навчально-виховного процесу; принцип вибору оптимальної системи методів формування емоційної культури з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.

5. Педагогічними умовами, що забезпечують ефективність формування емоційної культури вчителя, виступили: спрямованість педагогічної підготовки на формування потреби в розвитку емоційної культури; оволодіння студентами системою знань про особливості емоційної сфери особистості, вміннями і навичками емоційної регуляції навчально-пізнавальної діяльності; включення студентів до гуманістично орієнтованої й особистісно значущої діяльності шляхом застосування особистісно орієнтованих технологій навчання, спеціально спроектованих ситуацій, що сприяють вияву, закріпленню і розвитку емоційної культури; реалізація індивідуально-творчого підходу в процесі формування емоційної культури у студентів на основі діагностики розвитку її компонентів; моделювання ситуацій сумісної діяльності учасників педагогічного процесу як активних суб'єктів професійно та особистісно орієнтованої взаємодії з урахуванням динаміки розвитку емоційної культури на етапах виникнення, становлення, зрілості і перетворення; створення сприятливого емоційного клімату в навчальному процесі.

6. Стрижнем експериментальної методики стала дидактична модель формування емоційної культури майбутніх учителів. У ній передбачено чотири етапи. На першому етапі (етап виникнення) акцентувалось на усвідомленні студентами особистісної значущості емоційної культури, пізнанні особливостей власної емоційної сфери. На другому етапі (етап становлення) відбувалось оволодіння студентами теоретичними й емпіричними знаннями з основ емоційної культури. Третій етап (етап зрілості) був спрямований на застосування набутих знань і вмінь у навчально-пізнавальній діяльності. На четвертому етапі (етап перетворення) здійснювалось використання і корекція набутих знань, умінь і навичок у ході педагогічної практики.