Релігійно-моральне виховання в українських навчальних закладах східної Галичини кінця ХІХ - початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут проблем виховання АПН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.07 - теорія та методика виховання

Релігійно-моральне виховання в українських навчальних закладах східної Галичини кінця ХІХ-початку ХХ століття

Геник Любов Ярославівна

Київ-2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті проблем виховання АПН України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Оржеховська Валентина Михайлівна, завідувач Науково-методичним центром превентивного виховання Інституту проблем виховання АПН України, м. Київ.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Сагач Галина Михайлівна, Технологічний університет Поділля, професор кафедри педагогіки і психології, м. Хмельницький;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Постовий Віктор Григорович, завідувач лабораторії сімейного виховання Інституту проблем виховання АПН України, м. Київ.

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої Ради Г.П. Пустовіт

Анотація

навчальний педагогічний виховання

Геник Л.Я. Релігійно-моральне виховання в українських навчальних закладах Східної Галичини (кінця ХІХ-початку ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.07 - теорія і методика виховання, Інститут проблем виховання АПН України, Київ 2003.

В дисертаційній роботі досліджена проблема релігійно-морального виховання в навчальних закладах Східної Галичини (кінця ХІХ-початку ХХ ст.) в історико-педагогічному і виховному аспекті. У контексті вивчення умов становлення і розвитку державних (австро-угорських, українських і польських) навчальних закладів та приватних українських навчальних закладів розглянуто їх виховний процес та викладання в них релігії (релігійних предметів), а також подано визначення релігійно-морального виховання, його зміст, мету, принципи, ідеали, методи форми і засоби. Проаналізовано виховну діяльність молодіжних товариств “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” та Марійських дружин. Виявлено народно-релігійні традиції виховання, які можуть бути використані на сучасному етапі побудови й діяльності української школи. Запропоновано програму викладання релігієзнавства в школах України.

Ключові слова: релігійно-моральне виховання, мета, зміст, принципи, ідеали, методи, форми, засоби, релігійні предмети, релігієзнавство, народно-релігійні традиції, молодіжні і дитячі організації “Сокіл”, ”Січ”, Пласт”, “Марійські дружини”.

Аннотация

Геник Л.Я. Религиозно-нравственное воспитание в украинских учебнх заведениях Восточной Галичины (конця ХІХ-начала ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13. 00. 01 - теория и методика виспитания, Институт проблем воспитания АПН Украин, Киев, 2003.

В диссертационной работе исследована проблема религиозно-нравственного воспитания в учебных заведениях Восточной Галичины (Западная Украина) конца ХІХ-начала ХХ века в историко-педагогическом и воспитательном аспекте. В контексте изучения условий становления и развития государственных и частнх учебнх заведений в условиях австро-венгерского иностранного господства было выявлено, что существовали всё же немецкие, польские, еврейские, украинские государственныее начальные, средние учебне заведения (последних бло 8) и такие же частне учебне заведения (украинских гимназий и лицеев бло 9) для 3 миллионов населения Восточной Галиции. В то же время для 35-миллиной Великой Украин, которая пребвала в условиях российского господства, украинских учебнх заведений не существовало, а поптки откртия завершались арестами организаторов.

Изучение структур образования в автономном Галицком крае показало, что украинц с 1868 года за австрийской Конституцией имели определене демократические права и свобод, которх ещё не имели украинц проживающие в Надднепрянской Украине. Уже с начала ХХ века галичане начали борьбу за откртие украинского университета во Львове (кроме существующих здесь Львовского госуниверситета, госконсерватории, ветеринарной академии, политехнического института и частного украинского Всшего музкального института). После принятия австрийским правительством в 1913 г. решения об откртии украинского университета во Львове с 1 сентября 1916 года, российский царский посланник в Вене угрожал Австрии войной.

Кроме того, оказалось, что большую роль в возобновлении украинского образования сграла униатская Украинская Греко-Католическая Церковь (УГКЦ) во главе с графом митрополитом Анреем Шептицким. Именно её монашеские ордена Василиан, Студитов, сестёр Служебниц открли большинство частнх украинских гимназий и учительских семинарий, сиротинцев (детских приютов), детских садов и т. д. После провозглашения Западно-Украинской Народной Республики (ЗУНР) бли создан благоприятне условия для деятельности украинских учебнх заведений, но Галиция снова оказалась в польской оккупации. Польша менее (в сравнении с Австрией) способствовала существованию украинского образования и воспитания. В период междувластья украинская интеллигенция пталась создать частнй украинский университет во Львове, которй в полулегальном положениии просуществовал 5 лет, бл признан европейскими государствами, но так и не получил разрешения на своё существование от польских властей. Неудачная поптка не остановила галицкую литу. Митрополит Шептицкий получил разрешение от пап Римского на откртие Львовской Католической Богословскуой Академии (ЛБА) с правами папского университета, которая в условиях польской оккупации готовила не только кадр духовенства, но и литу для незивисимого Украинского госудаства.

При изучении условий деятельности учебнх заведений (от начальнх до всших) Восточной Галичины путём работ с архивнми докуметами рассмотрено их воспитателнй процесс и предподавание в них религии (религиознх предметов: катехизиса, библейской истории Ветхого и Нового Заветов, апологетики, догматики, истории Христовой Церкви, литургики с основами музкального образования, христианской тики, теологии моральной, пастырского богословия; иностранных языков, всеобщей истории та истории Украины, философских предметов и т.д.). Анализ и сравнение вшеизложеннх предметов (автор исследования закончила всшее теологическое заведение) с современнми религиоведческими дисциплинами показал, что большинство из них - то предмет философско-религиоведческого содержания и их главне идеи могут бть использован для предподавания в современной школе.

В ходе исследования религиознх предметов было выявлено, что большинство из них имели большое воспитательное значение на подрастающее поколение. Главнми воспитателями в учебнх заведениях исследуемого периода бли профессора, классне руководители (господари класса) и священики-катехит, которе вполняли функции школьного психолога (Тайну исповеди католическим священникам бло запрещено вдавать даже под угрозой смерти) и организатора внеклассной и внешкольной работ. В учебнх заведениях Галичины действовали скаутская организация “Пласт”(1912) и под руководством Василиан - Марийские дружин. Кроме того вне учебнх заведений действовали молодёжне спортивно-пожарне организации “Сокил”(1881), “Сич”(1900),

Таким образом, подрастающее поколение на уроках религии и во внеурочное время через такие форм воспитательной работ как реколекции, Шевченковские и Франковские праздники, богомолья, паломничества, краеведческие поход, спортивные соревнования, Исповедь и Причастье, участие в Божественной Литургии воспитвалось морально-стойким, национально-сознательнм, готовм к самостоятельной жизни.

Досттаточно полоно проанализировано структуру религиозно-нравственного воспитания не только в светских учебнх заведениях, но и духовнх учебнх заведениях, новициатов в монастрях (новициат=послушничество, исптательнй срок, во время которого желающий вступить в католический монастрь получает определённое философско-религиозное образование). Оказалось, что часть монахов и монахинь, которе предподавали в частнх и духовнх учебнх заведениях имели всшее университетское образование.

Таким образом, УГКЦ положительного влияла на рост национального самосознания украинцев, активно содействала тому через откртие учебнх заведений, печать, общественне организации “Просвита”, “Ридна школа”, “Науков Товарство имени Т. Шевченко”- фактическую Украинскую Академию Наук, “Сокил”, “Пласт” и религиозное общество - Марийские дружин.

В диссертационном исследовании также дано определение религиозно-нравственного воспитания, проанализировано его цель, содержание, принцип, идеал, метод, форм и средства. Вявлено народно-религиозне традиции воспитания, которе могли бть внедрен на современном тапе строительства и деятельности украинской школ. Предложено программу преподавания религиоведения в школах Украин.

Ключеве слова: религиозно-нравственное воспитание, цель, содержание, принцип, идеал, метод, форм, средства, религиозне предмет, религиоведение, народно-религиозне традиции, молодёжне и детские организации “Сокл”, “Сч”, Пласт”, “Марийские дружин”.

Annotation

Genyk Lyubov Yaroslavivna. Religious - moral education in the Ukrainian educational institutions of East Halychyna (end of the ХІХ - and the beginning of ХХ century). - The manuscript.

Dissertation for the obtaining of scientific degree of the candidate of pedagogical sciences on a speciality: 13. 00. 07 - theory and methodic of education, Institute of problems of education of Academy of Padagogical Scitnces of Ukraine, Kyiv, 2003.

The dissertatoin investigates problem of religious - moral education in educational institutions of East Halychyna (end of the ХІХ-and the beginning of ХХ century) in historical-pedagogical and educational aspects. It also analyses state (Austria-Hungarian, Ukrainian, Polish) and private educational astablishments and pays special attention to teaching of religion (religious disciplines). It also suggests definition of religious - moral education, it's contents, goal, principes, ideals, methods, forms and means. The gives work analyses educational role of the church, activity of youth organizanions “Sokil”, “Sich”, “Plast” and “Mariysri drushyny”. It also reveals national -religious traditions of education, which may be used at the presents stage of Ukrainian school development. It contain program of religious study at schools of Ukraine.

Key words: religious - moral educational, its definition, purpose, contents, principles, ideals, methods, form, means, religious subjects, religion-knowledge, national-religious traditions, youth and children's organizations “Falcon” (“Sokil”), “Layer” (“Plast”) , “Sich”, religious communities, which has devoted the work “Mariyski drujyny” (of “Madonna”).

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проголошення України незалежною державою створило можливості для відродження української духовності, яке відбувається на тлі сучасних кардинальних економічних та соціальних змін у суспільстві. На сучасному етапі становлення Української держави постала необхідність формування нової виховної парадигми, основним важелем якої була б гуманність, що передбачає перехід до морального суспільства. Це завдання висуває на перший план потребу розробки методологічних основ виховання як вагомого засобу соціалізації особистості, інтегрування її в систему суспільних відносин, побудованих на засадах рівності, працьовитості, відповідальності, чесності, людяності, віротерпимості, відчуття власної гідності. Обрунтування шляхів удосконалення форм і методів виховання пов'язане з низкою загальнодержавних програм, зокрема тих, що стосуються зміцнення суверенітету України, забезпечення прав і свобод людини, проголошених Загальною Декларацією прав людини та Конвенцією про права дитини, прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН. Їх положення лягли в основу Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепції національного виховання, Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Закону України “Про загальну середню освіту”. У документах наголошується, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання громадян, здатних до свідомого суспільного вибору. Законодавчі акти наголошують на необхідності формування у школярів національної свідомості, почуття національної гідності, шанобливого ставлення до історії, культури, рідної мови, народних традицій та звичаїв, загальнолюдських цінностей.

Для успішної реалізації визначених цілей необхідно звернутися до історії української школи, особливостей національного виховання в минулому, щоб переосмислити та творчо використати багатий досвід української системи виховання.

Крім того, формування Української держави в умовах відкритого правового суспільства створює для неї певні проблеми, які вона неминуче мусить вирішувати вже сьогодні. Перш за все міжнародно-правові документи передбачають право кожної людини на свободу думки, совісті й релігії та свободу переконань і вільне вираження їх. Це привело до того, що з 1992 до 2000 року в Україні зросла кількість релігійних організацій з 12 962 до 23 543 аж 85 різних ідеологічно-релігійних спрямувань. Дані подано за: Релігійна панорама. - К., 2000.-С. 50-59. По-друге, в умовах існування тенденції до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України, яка має незворотний характер, українське суспільство повинно поважати себе й бути готовим захищатися від негативних сторонніх впливів (прикладом яких є діяльність Великого Білого Братства в Києві та Аум Сінрікьо в Токіо).

Для успішної реалізації назрілих проблем необхідно звернутися до міжнародного досвіду та історії тої частини українського суспільства, яке жило в умовах поліконфесійності (йдеться про територію Східної Галичини на рубежі ХІХ-ХХ століть), щоб переосмислити та творчо використати багату спадщину наших попередників.

Історичний досвід показує, що в Україні, і зокрема в навчальних закладах Східної Галичини, молоді люди діставали певні знання про релігію та різносторонні ідеологічні напрями, що допомагали їм зорієнтуватися в суспільному виборі. Але в чому полягав зміст даного виховання, які воно мало наслідки для українського суспільства, - цього педагогічна наука ще не досліджувала.

Питання розвитку шкільництва, педагогічної думки краю досліджували у радянський період учені Л. Баїк, Б. Мітюров, В. Осечинський. Проте з відомих причин вони не могли розкрити всі особливості розвитку освіти й виховання молоді в Східній Галичині кінця ХІХ-початку ХХ ст.

З нових позицій, більш об'єктивно, розкривають процеси, що проходили в Галичині, дослідження 70-90-х років ХХ століття: С. Бабишина, Д. Герцюка, С. Лаби, І. Курляк, І. Мельник, Б. Ступарика, Г. Білавич, І. Андрухіва, Т. Завгородньої, І. Ковальчук та ін. Однак спеціальне дослідження, присвячене значенню релігійно-морального виховання підростаючого покоління в Галичині, відсутнє.

У вітчизняній педагогічній думці ця тема як окрема проблема не розглядалася зовсім. Її висвітлення мало місце у працях педагогів, істориків, зокрема К. Ушинського, Л. Глібова, І. Нечуя-Левицького, М. Костомарова, Б. Грінченка. Дана проблема піднімалася науковцями Східної Галичини та української діаспори: І. Бартошевським, Ю. Дзеровичем, В. Янівим, Г. Ващенком, О. Кульчицьким, А. Горохович, І. Ортинським, І. Нагаєвським, І. Музичкою.

Дослідження теорії й практики релігійно-морального виховання у навчальних закладах Східної Галичини того періоду стане ще одним внеском у формування цілісної картини історичного розвитку освіти та виховання в Україні, забезпечить успішну реалізацію державної політики, спрямованої на відродження і подальший розвиток національної системи виховання.

Виходячи з означеного вище, ми намагалися проаналізувати виховний процес не тільки в державних, а й у приватних навчальних закладах різного підпорядкування від початкової ланки освіти до вищої. Об'єктом вивчення стали народні школи, середні (виділові), гімназії, ліцеї, Господарська школа у Милованню, Інститут отців Василіан у Бучачі, вищі навчальні заклади: Львівський (таємний) український університет (ЛУУ), Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка (ВМІ), Львівська Богословська академія (ЛБА).

Навчання автора цього дослідження в Івано-Франківському теологічному інституті (тепер теологічна академія) дало змогу переконатись в тому, що релігійна освіта має значний виховний потенціал, який не лише варто аналізувати, а й впроваджувати його основні морально-етичні ідеї у практику виховання підростаючого покоління.

Географічними межами визначено територію Східної Галичини (далі Галичина), тобто ті етнічні терени, де проживало українське населення, а хронологічними рамками є період: 1881 рік - від заснування товариства “Руського Педагогічного Товариства” до кінця 1920 - х років, коли Східна Галичина офіційно вже входила до складу Польщі.

З огляду на те, що сучасна педагогічна громадськість має недостатні знання з основ релігійної освіти та основ релігійно-морального світогляду (а погляди науковців та практиків на цю проблему неоднозначні), ми вирішили у процесі дослідження навчально-виховного процесу закладів Східної Галичини детальніше зупинитися на проблемах релігійно-морального виховання. Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження: “Релігійно-моральне виховання в українських навчальних закладах Східної Галичини в кінці ХІХ - на поч. ХХ ст.”

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена на засіданні вченої ради Прикарпатського університету ім. В. Стефаника в м. Івано-Франківську (протокол № 10 від 30 червня 1998 р.), входила до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки і психології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника і є складовою теми “Історія освіти і виховання в Галичині” (протокол від 5 грудня 1998р.).

Тема дисертаційного дослідження була узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (Протокол № 2 від 9. 02. 1999 року).

Об'єктом дослідження є виховний процес в українських навчальних закладах Східної Галичини в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є мета, зміст, ідеали, принципи, форми, методи, засоби та особливості релігійно-морального виховання.

Мета дослідження - виявити умови діяльності українських навчальних закладів Східної Галичини, розглянути зміст, принципи, методи, форми, засоби, ідеали релігійно-морального (християнського) виховання у навчально-виховному процесі українських навчальних закладів Східної Галичини та молодіжних організацій, з'ясувати його особливості та місце в сучасній педагогічній концепції України.

Відповідно мети дослідження визначені основні завдання:

з'ясувати стан проблеми в історико-педагогічній, філософській, психологічній науці;

дослідити історичні витоки та передумови формування та розвитку української системи виховання дітей та молоді, витоки української ментальності, духовності;

виявити умови діяльності навчальних закладів Східної Галичини;

проаналізувати і розкрити мету, принципи, структуру, зміст, форми і методи, ідеали релігійно-морального (християнського) виховання, встановити його специфіку в українських навчальних закладах Східної Галичини в кінці ХІХ на поч. ХХ ст.;

визначити роль священика в процесі виховної роботи у навчальних закладах Галичини означеного періоду;

з'ясувати роль релігійно-морального виховання в позаурочний час та у справах дитячих і молодіжних організацій у становленні особистості;

на основі дослідження обрунтувати можливості використання досвіду релігійно-морального виховання та скласти програми з релігієзнавства та релігійно-морального виховання в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах України.

Методи дослідження: теоретичний аналіз офіційних документів, філософської, психологічної, історичної, педагогічної та богословської літератури; метод порівняльного аналізу різноманітних документів та історичних даних; діагностичний метод (анкетування, інтерв'ювання, бесіди); метод обсервації (пряме й непряме спостереження, самоспостереження, самооцінка); аналітико-синтетичний метод.

Методологічною основою дослідження є філософські принципи діалектичного взаємозв'язку, історизму, соціальної детермінації, об'єктивності та положення і висновки класичної європейської та вітчизняної педагогічної науки про єдність народної і наукової педагогіки, ідеї видатних представників українського письменства, освіти й науки та державно-правових документів про необхідність розвитку української системи освіти й виховання на національній основі.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові положення філософії, етнопсихології та історії педагогіки про те, що українцям були притаманні певні особливі риси світогляду й менталітету, які враховувала українська система виховання і в якій релігійно-моральне виховання склало ідеологічну основу. Вони сформульовані в працях учених Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, К. Ушинського, І. Бартошевського, Ю. Дзеровича, Я. Яреми, С. Балея, М. Галущинського, С. Русової, В. Сухомлинського, Г. Ващенка, О. Кульчицького, В. Яніва, І. Ортинського, М. Стельмаховича, О. Вишневського, В. Москальця, Д. Федоренка.

Джерельна база дослідження: документи і архівні матеріали (Центрального історичного архіву України у м. Львові - фонди 165, 178, 179, 206, 310; Державного архіву Івано-Франківської області, приватних архівів, рукописи із фондів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України); монографії, підручники, книги і статті галицьких педагогів, сучасні дослідження з історії шкільництва, праці вчених української діаспори, філософська, психологічна, педагогічна, історико-педагогічна, теологічна література, праці з історії християнства в Україні, релігійної філософії, літературно-педагогічні пам'ятки українського народу, спогади учнів та студентів навчальних закладів Східної Галичини першої половини ХХ ст., методичні посібники тощо.

Етапи дослідження. Дослідження проводилося в 1991-2002 роках. На першому етапі - (1991-1995 рр.) - теоретично осмислювалась проблема; вивчалась історична, філософська, педагогічна, психологічна, теологічна література, архівні документи і матеріали з обраної теми; йшло ознайомлення автора з даною проблемою у процесі особистого навчання в Івано-Франківському теологічно-катехитичному духовному інституті впродовж 1991-1995 роках.

На другому етапі - (1996-2002) - вивчались та аналізувались виявлені документи і матеріали, узагальнювалися результати дослідження, які публікувалися окремими статтями та доповідями на науково-практичних конференціях, на лекціях для студентів; проводилося оформлення отриманих результатів у вигляді дисертації, монографії, програм, методичних рекомендацій для студентів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі аналізу архівних джерел, історико-педагогічної, теологічної, філософської літератури спеціально досліджено процес релігійно-морального (християнського) виховання молоді в українських навчальних закладах Східної Галичини, що дало змогу узагальнити теоретико-методологічні засади релігійно-морального виховання в навчальних закладах Галичини (кінця ХІХ - початку ХХ ст.); розкрито реалізацію основних завдань релігійно-морального виховання в навчальному процесі; проаналізовано зміст, форми і методи релігійно-морального виховання у позашкільній діяльності та визначені їх особливості; розкриті обов'язки класного керівника і визначена роль священиків-катехитів як співорганізаторів виховного процесу досліджуваного періоду; виявлені форми й методи діяльності молодіжних і церковних товариств (“Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, Марійські дружини); запропоновані шляхи застосування цього напряму виховання у процесі відродження української системи виховання через впровадження курсу “Основи релігієзнавства”.

Теоретичне значення дослідження полягає у теоретичному обрунтуванні місця і ролі релігійно-морального виховання в українській системі виховання; формулюванні визначення релігійно-морального виховання, розкритті його структури; в педагогічному аналізі основних теологічних дисциплін; у вивченні ролі й місця Христової Церкви, священиків зокрема, у вихованні підростаючого покоління; у вивченні досвіду виховання, молодіжних і церковних товариств “Січ”, “Сокіл”, “Пласт”, Марійські дружини; у введенні в науковий обіг документів (ЦДІА, ф. 310), історичних фактів, у поверненні у вітчизняну науку імен прогресивних західноукраїнських діячів (Т. Галущинський) та вчених з української діаспори (І. Ортинський, І. Кузич-Березовський).

Практична значущість здобутих результатів полягає в тому, що фактичний матеріал про діяльність приватних державних і приватних навчальних закладів Галичини вже використано в курсі викладання історії педагогіки та ряду релігієзнавчих дисциплін на філософському факультеті Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, а також може використовуватися у процесі викладання історії України та релігієзнавства в школах та вищих навчальних закладах нашої держави.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на Міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференцях “Мова батьків - скарбниця духовного життя і національно-культурного відродження України” (Івано-Франківськ - Яремче, 1991), “Історія релігій в Україні” (Львів, 1998), “Цінності християнської культури як фактор духовно-морального формування особистості” (Київ, 2002), “Гуманізм, цілісна картина світу - зміст навчання національної школи” (Київ, 1992), “Християнство в Україні на межі третього тисячоліття” (Івано-Франківськ, 2001), Кардинал Йосип Сліпий і сучасність” (Івано-Франківськ, 2002), “Перший Український Педагогічний Конгрес у Львові” (Івано-Франківськ, 1995), у виступах в Івано-Франківському інституті післядипломної освіти педагогічних працівників, на засіданні кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, на засіданні лабораторії превентивного виховання Інституту проблем виховання АПН України.

Результати дисертаційного дослідження висвітлені в 21 праці (всі одноосібні), з них - одній монографії, 6 статтях у фахових виданнях ВАК України.

Вірогідність і обґрунтованість результатів дослідження і основних висновків забезпечена теоретичним обґрунтуванням вихідних положень; відповідністю застосованого комплексу методів дослідження його меті й завданням; критичним аналізом фактичного матеріалу.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації складає 245 сторінок. З них - 190 сторінок основного тексту, список використаних джерел, 343 найменувань (з них 41 архівний документ).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обговорюється вибір теми дослідження, її актуальність, теоретичне та практичне значення, визначені мета і завдання, виділено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Релігійно-моральне виховання в українських навчальних закладах Східної Галичини як історико-педагогічна проблема” здійснено аналіз праць з історії християнства і церкви в Україні - М. Брайчевського, М. Ваврика, А Великого, І. Власовського, А. Колодного, І Кузича-Березовського, А Ліщинського, Б. Лобовика, Г. Лужницького, С. Мудрого, І Нагаєвського, І. Огієнка, І Сохоцького (Сидір Ярославин), М. Стахіва, С. Томашівського, Ю. Федоріва, М. Чубатого, П. Яроцького, які свідчать, що українські вчені у дослідженні історії християнства в Україні залишилися на традиційних підходах, а українські дослідники з діаспори підійшли більш об'єктивно до оцінки подій в цій галузі; всі історики підкреслюють позитивну роль християнства в поширенні освіти й розвитку культури в Україні.

Аналіз психологічної та етнопсихологічної літератури свідчить, що в українців, як і в інших народів Європи, склалася своя система виховання, а християнська релігія вважалася ідеологічною основою морального виховання. Релігійне виховання зумовлювалося внутрішньою релігійністю українців, яка вважалася характерною рисою українського менталітету (С. Балей, М. Костомаров, О. Кульчицький, В. Липинський, І. Нечуй-Левицький, І. Огієнко, М. Орлик, І. Ортинський, А. Річинський, Д. Січинський, Ю. Скороход, М. Стельмахович, Д. Степовик, М. Шлемкевич, В. Янів, Я. Ярема, В. Ященко тощо).

Серед сучасних дослідників виділено погляди Н. Арестової та А. Бурлакової, які відзначають таку рису української філософії, як релігійність, а А. Колодний, М. Лук, В. Москалець, Ю. Скороход, Н. Тупак, Ю. Федів, Л. Филипович, аналізуючи українську духовність, наголошують, що в її основі була релігійність.

У всіх працях з історії педагогіки (С. Бабишин, Г. Білавич, М. Гриценко, Б. Заклинський, Н. Калениченко, І. Курляк, В. Левицький, О. Любар, Б. Савчук, М. Стельмахович, Б. Ступарик, Д. Федоренко, М. Ярмаченко, ін.), що вийшли в Україні в ХХ-ХХІ ст., відзначено вагому роль церкви у розвитку освіти та виховання підростаючого покоління.

Українські педагоги і вчені Східної Галичини й діаспори М. Барановський, І. Бартошевський, Ю. Дзерович, С. Людкевич, Г. Ващенко, А. Горохович, І. Нагаєвський, В. Мацьків, С. Цьорох, М. Чарторийський у своїх працях розкрили змістовно-методичний аспект проблеми релігійного виховання молоді.

Фундаментальні проблеми морального розвитку особистості розроблялися Л. Виготським, Я. Корчаком, А. Макаренком, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинським, та ін. Теоретичні та прикладні проблеми морального виховання досліджували І. Бех, М. Боришевський, О. Докукіна, К. Чорна, а моральне виховання в контексті всебічного розвитку особистості Л. Артемова, О. Кононко, В. Кузь, Л. Масол, В. Оржеховська, Г. Пустовіт, О Сухомлинська та ін.

Вивчення основних положень світового та українського законодавства про школу і виховання (Загальної Декларації прав людини, Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини, Державної національної програми “Україна ХХІ ст.: стратегія освіти”, Закону України “Про освіту”, Конституції України тощо) показало, що законодавство визначає мету національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування у молоді розвиненої духовності.

Аналіз окремих праць сучасних педагогів показав, що думки про напрями виховання молодого покоління, зокрема про шляхи успадкування духовних надбань українського народу неоднозначні: одні передбачають це способом необхідного вивчення християнської етики (Гриза Л, Романенко М.), інші - визначають потребу курсу релігієзнавства (Шугаєва Л., Терещенко Ю.), ще інші вважають, що слід розрізняти релігійну освіту і релігійне виховання (А. Бойко, Н. Лавриченко, В. Пащенко).

Окрім цього, в даному розділі розкривається вплив історичної обстановки в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. на виховання в навчальних закладах Східної Галичини. Результати аналізу історичної та педагогічної літератури, документів того часу, анкет сучасників засвідчують, що українці Галичини в згадуваний період жили в умовах подвійного політичного та національного австро-польського гніту.

Шляхом порівняння наукової літератури встановлено, що українські Галичини, що входили до складу Австрії, мали статус автономного краю із однопалатним крайовим сеймом та місцевим самоуправлінням, українці за австрійською Конституцією (1868р.) користувалося політичними правами й свободами (виборів, зборів, слова - наявність демократичної преси, в тому числі й української, громадські організації і політичні партії, а також право на організацію рідномовного шкільництва), яких населення Великої України ще не мало.

Для цього періоду характерним було відродження Української Греко-Католицької Церкви (далі - УГКЦ). Водночас у Галичині тривало формування багатьох громадських товариств, які виникали і діяли при активному сприянні УГКЦ та участі її діячів.Товариство “Просвіта”, “Руське товариство педагогічне” (пізніше Українське Педагогічне товариство, Рідна школа), Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (далі-НТШ).

Паралельно відбувається зростання національної свідомості українців, про що свідчать праці отця В. Подолинського “Голос перестороги” (1846 р.), Ю. Бачинського “Ukraina irredenta” (1895 р.), М. Міхновського “Самостійна Україна” (1900 р.), Л. Цегельського “Русь-Україна і Московія-Росія” (1901 р).

Ці та інші чинники спричинили відновлення української освіти й виховання у Східній Галичині.

Вивчення архівних документів та історичної літератури показало, що, незважаючи на іноземне панування, тут існували різні типи дошкільних, шкільних і вищих навчальних закладів (державні й приватні): захоронки і дитячі садки, початкові й виділові школи, гімназії й ліцеї, учительські та духовні семінарії, фахові школи. До 1918 р. на західноукраїнських землях існували державні університети у Львові (1784 р.), Чернівцях (1875 р.), політехнічний інститут (1844 р.) та академія ветеринарної медицини у Львові (1897 р.).

В дошкільних дитячих закладах (захоронках, дитсадках), які виникли з ініціативи жіночих громадських товариств “Жіноча громада”, “Союз Українок” та сестер Служебниць, за сприяння сестер Василіанок, під керівництвом товариства “Українська Захоронка”, початкових державних і приватних школах велася цілеспрямована робота з національного, розумового, релігійного виховання підростаючого покоління.

Уже напередодні Першої світової війни поступово зросло число початкових державних та приватних шкіл (з 4551 до 6249 державних; 265 приватних). Серед початкових українських шкіл слід назвати ще й приватні та церковні школи співу.

Державні українські чоловічі гімназії на початок ХХ ст. були у Перемишлі (1887 р.), Львові (1873 р.), Коломиї (1892 р.), Тернополі (1898 р.), Станіславові (1905 р.), а в Бережанах та Стрию при польських державних гімназіях діяли українські паралельні класи (1907 р.).

Крім державних діяли приватні українські гімназії й ліцеї, оскільки в Австрії державних жіночих гімназій не було. Без права прилюдності (право видачі атестатів зрілості) було 8 українських приватних гімназій (чоловічих і жіночих) у містах: Яворів, Рогатин, Городенка, Долина, Збараж, Чортків, Копичинці, Буськ. А вже в 1912 р. право прилюдності мали такі приватні українські гімназії: у Львові (сестер Василіанок), Рогатинська ім. М. Шашкевича, Яворівська (сестер Василіанок) ім. О. Маковея, Городенківська ім. Т. Шевченка.

Докумети та спогади сучасників підтверджують, що приватні гімназії виникали з великими перешкодами з боку польської адміністрації переважно там, де громадськості не вдалося добитися від австрійського уряду відкриття державних українських закладів.

У державних навчальних закладах (у Бучачі, Бродах, Коломиї, Львові, Станіславові), де викладання предметів здійснювалось німецькою чи польською мовами, і лише викладання релігії для українців велось рідною мовою, - священиками УГКЦ здійснювалось відповідно не лише релігійне, але й національно-патріотичне виховання.

Середніх (виділових) державних шкіл українці не мали. Відкривалися лише приватні: товариством “Рідна школа”, чернечими згромадженнями Василіан та сестер Служебниць.

На 1910р. ст. на 33 повіти Східної Галичини із населенням близько 3 млн. чоловік у Галичині було 14 чоловічих семінарій: 7 - утраквістичних (двомовних), а 7 - польських. Жіночі вчительські семінарії діяли у Львові, Перемишлі (двомовна) та Кракові (Західна Галичина).

Українці змушені були добиватися відкриття приватних учительських семінарій та гімназій. Відкриттю українських приватних навчальних закладів сприяла УГКЦ. При монастирях сестер Василіанок в Яворові (1906 р.), Станіславові (1909 р.), Дрогобичі (1912 р.) та отців Василіан у Бориславі, Золочеві виникають приватні українські вчительські гімназії та семінарії. Завдяки активності громадськості перед Першою світовою війною останні відкриваються в Коломиї (жін.), Львові (чол.; жін.), Бережанах (жін.), Заліщиках (чол.), Чорткові (чол.; жін.) тощо.

УГКЦ мала духовну семінарію у Відні й відкрила духовні семінарії у Перемишлі (1845-1920), Львові (1783), Станиславові (1907) з малими семінаріями (за програмою гімназій); новіціати для ченців (новіціат -послушництво, під час якого ченці здобувають певну богословсько-філософську освіту): Василіан - у Крехові, Студитів - в Скнилові, Редемптористів - у Збоїськах біля Львова, черниць Студиток - у Якторові, Василіанок - у Яворові, Сестер Служебниць і Мироносиць - у Кристинополі тощо.

Окремо слід згадати Перемишльський дяковчительський інститут, заснований 1818 р., який готував учителів, кадри духовенства, та Науково-виховний місійний інститут ім. св. Йосафата Кунцевича отців Василіан у Бучачі, який відкривав шлях для ченців Василіан та їх вихованців до здобуття університетської освіти в Європі (Т. Галущинський, Ю. Катрій, О. Назарук).

Украй складною була ситуація із фаховою освітою: дежавних фахових шкіл українці не мали, а приватних до Першої світової війни - лише три: у селах Милованому (чол.), Угорцях Винявських (жін.) та у Львові (міш.), де також викладалася релігія.

Аналіз документів та наукової літератури свідчить, що з початку ХХ ст. до Першої світової війни кількість початкових, середніх та фахових державних і приватних українських шкіл поступово збільшувалася, незважаючи на австрійське панування. У Галичині вже видавалися українські педагогічні журнали й газети, виходили підручники рідною мовою, тоді як у Наддніпрянській Україні, яка була під царською владою, такі школи заборонялися.

Утім, цей повільний, але все ж прогресивний процес розвитку української системи освіти і виховання в Галичині перервала Перша світова війна. Російська окупація Галичини 1914 року мала трагічні наслідки: були заборонені всі українські видання, закриті українські школи й товариства. У ході війни виникло одне цікаве національне явище - в австрійській армії діяли українські військові частини - Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Австрійське командування у Легіон УСС відібрало 2,5 тис. гімназистів та студентів, в основному колишніх соколів, січовиків, пластунів, котрі організували пересувну гімназію, пресову квартиру, плекали поезію, мали театр, духовий оркестр, браталися, чим сприяли розвалу австро-російського фронту (Г. Голинський). Разом тим січові стрільці (Д. Вітовський, М. Саєвич), перебуваючи в складі австрійської армії по різних теренах України, почали відкривати українські школи.

Аналіз джерельної бази дає підстави зробити висновок, що в передвоєнний період в основу навчання і виховання було покладено національну ідею, а виховними ідеалами були Бог і Україна. Яскравим показником об'єднання зусиль галицьких педагогів, УГКЦ та громадських товариств і молодіжних організацій “Сокіл” (1881 р.), “Січ” (1900 р.), “Пласт” (1912 р.) у вихованні підростаючого покоління стала Українська Галицька Армія (УГА, 125 тис. чол.). Це було найкраще дисципліноване військо новочасної української історії, цвіт виховуваного на християнських засадах народу. Хоч босе й голодне - не грабувало ніколи населення, билося завзято, а з ворогом поводилося по-джентельменськи. Тому всюди, де було, здобувало собі симпатію населення.

Після Першої світової війни та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки були сприятливі умови для розвитку українського шкільництва і виховання, але, на жаль, Східна Галичина знову опинилася в умовах окупації - польської, яка менше, ніж австрійська, сприяла розвиткові української системи навчання і виховання. Спробами зберегти її стали: Львівський український (таємний) університет (1919-1923 рр.) та Львівська Богословська академія (1928-1944), яка створила наукову базу для релігійно-морального виховання.

У другому розділі “Система релігійно-морального виховання в навчальних закладах Східної Галичини кінця ХІХ-початку ХХ століття” на основі дослідження підручників та документів виділено напрями українського виховання: розумове, національно-патріотичне, суспільне, економічне, мистецьке, духовне, релігійно-моральне, господарсько-практичне, гігієнічне й фізичне, родинне, статеве.

На основі теоретичного аналізу документів вселенської церкви, праць галицьких і сучасних українських учених-педагогів подано визначення релігійно-морального виховання: “Релігійно-моральне виховання - це цілеспрямований процес, який поєднує в собі систему засобів релігійно-морального керування розвитком дитини, спрямований на навчання і виховання в молодої людини релігійно-морального характеру, свідомих знань про свої права, обов'язки, вчинки та відповідальність за них”.

У ході порівняння підручників та документів церкви виділено мету і завдання релігійно-морального виховання. Педагоги Галичини того часу так окреслили мету релігійно-морального виховання: вдосконалення особистості, уподібнення до Бога.

Визначено завдання релігійно-морального виховання: а) виховувати людину, яка б прагнула до самовдосконалення та уподібнення до Бога; б) виховувати особистість, яка б знала, що за всі добрі та погані вчинки душа людини буде нести відповідь перед Богом; в) виховувати особу, яка б у своєму житті прагнула дотримуватись християнських норм поведінки, викладених у 10 Заповідях Божих (Декалозі) та двох християнських заповідях; г) виховувати людину-гуманіста, яка своїми діями й вчинками буде дотримуватись основного християнського правила: кожна людина є творіння Боже, а отже, до кожної людини треба відноситись із повагою, любов'ю, пошаною, увагою й не чинити іншій людині того, що не хотів би, щоб чинили тобі; ) виховувати особистість, яка б була готова прийти на допомогу будь-якій іншій людській особі, робити добро, бо тоді добро й повернеться до людини добром, а зло - злом; д) виховувати особистість, що має бути готова до різних життєвих випробувань, не впадати у розпач, а старатися подолати ці перешкоди.

На основі канонічних текстів Святого Письма, підручників із теології й педагогіки виділено наступні принципи релігійно-морального виховання: гуманізму; врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини; врахування статі; принцип рівності чоловіка і жінки в питаннях віри та відповідальності за свої вчинки перед Богом; утвердження життєвого оптимізму через Божі чесноти; принцип самовиховання та самовдосконалення; принцип систематичності та послідовності; принцип народності; виховання у праці; принцип опори на позитивне в людині; принцип збереження єдності й наступності поколінь; принцип єдності школи, сім'ї, громадськості у відповідальності за виховання підростаючого покоління; повага до особистості дитини у поєднанні з вимогливістю до неї; провіденціалізму; принцип авторитету. Аналіз принципів показав, що вони відповідають основним закономірностям і принципам виховання, які виділяє педагогічна наука.

Встановлено цінності та ідеали релігійно-морального виховання. Серед морально-етичних цінностей виділено Десять Заповідей Божих (Декалог); дві християнські заповіді - любов до Бога і любов до ближнього; Заповіді блаженства в Євангеліях (Нагірна проповідь Ісуса Христа); три Божі чесноти - Віра, Надія, Любов; дотримання 7 головних моральних чеснот (покора, щедрість, чистота, доброзичливість, поміркованість, лагідність, працьовитість); 7 справ милосердя щодо тіла (голодного нагодувати, спраглого напоїти, роздягненого одягнути, подорожнього в дім прийняти, недужого підтримати, ув'язненого відвідати, померлого поховати); 3 добрі справи (молитва, піст, милостиня); 7 головних справ милосердя щодо душі (грішника виправити, невихованого навчити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і померлих молитися, тому, хто сумнівається, добру пораду дати); 7 дарів Святого Духа (премудрість, розум, рада, сила волі, знання, побожність, страх Божий); плоди Святого Духа (любов, радість, мир, терпеливість, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість) тощо. Окрім цього, виділено гріхи, котрих має уникати кожна людина: важкі гріхи - навмисне людиновбивство, покривдження вбогих, удів, сиріт, содомський гріх (гріх розпусти), невиплата заробленої плати; 7 головних гріхів (гордість; жадібність; нечистота - схильність до бруду різного роду; заздрість; гнів; непоміркованість-у діях, вчинках, словах, їжі, питті, одязі, тощо; лінивство) та гріхи проти Святого Духа. Всі ці приписи фактично визначали певні моральні норми виховання, які можна вважати моральним кодексом християнина.

Моральними ідеалами для підростаючого покоління стали Ісус Христос та Його послідовники - святі й мученики: Апостоли, Степан Першомученик і Микола єпископ Мирлікійський, Антоній і Теодосій Печерські, свята Олена-Ольга, борці за волю України.

У ході дослідження було виділено такі методи релігійно-морального виховання: метод прикладу (Ісуса Христа, Марії Богородиці, святих, національних героїв, педагогів, батьків), метод самовиховання й самовдосконалення (іспит совісті, досконалий жаль, сповідь), метод авторитету (Бога, духовної і світської влади, батьків, наставників), метод спостереження, метод заохочення й похвали, метод покарання (покута після Сповіді, відлучення від прийняття Святих тайн, відлучення від церкви на певний час, анафема), метод рольової гри (в учнівському самоврядуванні, “Пласті”, “Орлах”), метод колективного виховання (в Марійських дружинах, у класних громадах, проповідь священика).

Виділено засоби виховання в різних навчальних закладах та громадських організаціях, які педагогічна наука в Галичині використовувала для релігійно-морального виховання. Це - світове, національне і церковне мистецтво з усіма його багатствами: музичне, образотворче, драматичне мистецтво; приватні уроки хореографічного мистецтва практикував “Пласт” і гімназії; спорт, пожежна, військова, медична, картографічна, краєзнавча справи й туризм - у “Соколі”, “Січах”, “Пласті”; наукові гуртки, рідна історія, мова та література в школах, на кафедрі української мови та історії в наукових семінарах Львівського таємного університеті та Львівській Богословській академії.

Проаналізовано окремі форми релігійно морального виховання: уроки релігії, вивчення життя і діяльності святих (в учительських семінаріях), уроки літургіки в гімназіях, учительських та духовних семінаріях; перша Сповідь і Причастя, екскурсії, краєзнавчі походи, іспит совісті, лекції, обговорення рефератів, чайні вечори, наукові гуртки, шкільна преса; з'ясовано призначення таких форм як, молитва, реколекції, розважання, прощі; проаналізовано виховне значення участі молоді у Божественній літургії, у панахиді за полеглих героїв України, у святах на честь українських письмеників-класиків (Шевченка, Франка, Шашкевича), виховні справи, які проводили дитячі громадські організації й релігійні товариства.

При вивченні архівних документів була звернена увага на особистість вихователя (виховника). Аналіз документів засвідчив, що у навчально-виховному процесі більшість професорів в навчальних закладах були світськими людьми, але поряд із ними працювало духовенство - випускники університетів. Як підтверджують документи й спогади, всі вони малии великий педагогічний вплив на своїх вихованців.

Релігійно-моральне виховання значною мірою здійснювалося на уроках релігії, які проводилися в усіх початкових і середніх навчальних закладах Східної Галичини. Окрему увагу звернено на зміст релігійних предметів, які викладалися в усіх навчальних закладах Галичини й визначено їх наукове і виховне значення.

У процесі викладання такого предмету як катихизм, виділялися основні ідеї християнства (“Ввірую”); розкривалися особливості та виховне значення Декалогу. Пояснено особливості та наслідки 7 християнських Святих тайн, їх виховне значення. Цікавим предметом є догматичне богослов'я (догматика) - філософський предмет, у який на основі текстів Святого письма та середньовічних філософських праць подано основні ідеї християнства. З'ясовано, що догматичне богослов'я становить основу релігійної філософії, котра входить в структуру релігієзнавства. Названі вище предмети сприяють формуванню в молоді стійких моральних переконань.

Моральне богослов'я (теологія моральна) та християнска етика в своїй основі містять основні християнські морально-етичні норми. Це ті предмети, які найбільше впливали на формування морально-етичних норм, мають релігієзнавчий аспект і входять в структуру філософії.

Особливе навчально-виховне значення мала історія Христової Церкви, в ході вивчення якої молодь знайомилася з історією християнства, мала можливість в майбутньому правильно орієнтуватися в історичних подіях та об'єктивно оцінювати їх (формувався науковий світогляд).

Аналіз іншої навчальної дисципліни - літургіки - показав, що її вивчення знайомило учнів із основними ідеями Літургії, типами культової архітектури, історією архітектурних стилів, символікою релігійного культу, історією християнських свят, музикою народів світу, виховувало пошану до рідних традицій. Цей предмет викладався в усіх середніх (виділових) школах, гімназіях та духовних семінаріях.

У процесі дослідження визначено, що апологетика - це коплексна релігієзнавча дисиципліна, до якої входять кілька сучасних дисциплін: історія національних релігій (вивчає ранні релігійні вірування різних народів), філософія релігії (досліджує різні релігії, проблему існування Бога, докази Його буття чи небуття, ознаки Бога як Абсолюта, вчення про душу тощо), соціологія релігії (дисципліна, що вивчає функції релігї, роль і значення різних релігійних чинників у суспільстві, місце церкви та її ознаки, релігійність різних соціальних груп тощо). Таким чином, з'ясувалося, що випускники середніх навчальних закладів, які вивчали релігію, діставали досить широку філософську підготовку, що сприяло формуванню в них широкого наукового світогляду. Крім цього, для них у випускному класі викладався ще один предмет - пропедевтика філософії, який підводив здобуті знання до філософського-логічної системи.

Звідси робимо висновок, що учні середніх навчальних закладів отримували ширшу й рунтовнішу філософську, логічну, релігієзнавчу підготовку, ніж учні сучасних шкіл, а тому мали ширший світогляд, мали глибокі моральні переконання.

Аналіз підручників ЛБА, духовних семінарій та особисте навчання автора дослідження в теологічному вузі засвідчило, що патристика й патрологія, пастирське богослов'я, психологія, педагогіка, сучасна зарубіжна філософія, граничні питання фізики і хімії, історія, українська література, рідна й іноземні мови (латинська грецька, сирійська, давньоєврейська), історія. право та інші дисципліни, котрі вважалися спеціальними предметами для священиків, показали намагання УГКЦ підготувати не лише священнослужителів, а й кадри фахівців-науковців, добре підготовлену українську державотворчу еліту.