Наукові основи адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти

За результатами опрацювання державних документів, філософських, педагогічних, психологічних та інших джерел й управлінської практики нами установлено, що існуюча в України система управління загальною середньою освітою не відповідає сучасним вимогам суспільства і потребує серйозної перебудови на основі цілеспрямованих реформ.

Провідні цілі і завдання реформування управління визначені державно-нормативними та програмними документами, що наголошують на його трансформації з жорсткого технократичного у мобільне, демократичне, з урахуванням громадської думки та орієнтацією освітніх процесів на розвиток.

Управління загальною середньою освітою (ЗСО) є часткою соціального управління, якому притаманні процеси самоорганізації і саморозвитку, що її відрізняє від інших систем управління і що потребує свого врахування при його цілеспрямованих змінах.

Аналіз поняття „управління” у роботах Б.Андрушкіна, В.Бондаря, Б.Гаєвського, В.Журавля, О.Кузьміної, В.Маслова, В.Пікельної, Є.Хрикова та ін. вітчизняних і зарубіжних науковців привів до формування перспективного бачення сутності управління в соціальних системах, що заключається у створенні оптимальних умов для розвитку (саморозвитку) об'єкта управління з урахуванням змін оточення.

Установлено, що в системі ЗСО доцільно будувати взаємодію керуючої і керованої підсистем на основі принципового поєднання системного й антропосоціального підходів. З цих позицій сформульоване авторське визначення управління в системі „людина-людина” як особливого виду людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, що забезпечує цілеспрямований вплив на об'єкт для збереження і впорядкування його у межах заданих параметрів на основі закономірностей його розвитку та дії механізмів самоуправління.

На основі історико-логічного аналізу висвітлюється розвиток управління як самостійної науки та як особливого виду професійної діяльності.

Відзначається, що загальна теорія управління розроблена досить системно й різнобічно. Вона розглядає наукові принципи управління і управління виробництвом (Ф.Тейлор, Е.Розмарович, М.Вітке, Ф.Дунаєвський, А.Гастєв), розкриває адміністративні функції управління (А.Файоль, Л.Канторович, П.Керженцев, С.Гвішиані, А.Омаров), взаємодію між керівником і виконавцями, баланс між виробничими та соціальними потребами (Е.Мейо, Р.Блейк, Дж.Мутон, І.Геллерштейн, А.Толчинський), критеріальність і кількісні методи управління: метод дослідження операцій, методи кваліметрії, балансу різнодіючих впливів тощо (Ч.Барнард, Р.Моклер, Н.Амосов, А.Аркелян, А.Берг, А.Венедиктов, В.Глушков, А.Крилов).

Позначається, що наука управління об'єднує теорії: загальної організації (тектологія А.Богданова), систем (Л.Берталанфі), кібернетики (У.Ешбі). Наголошується на тому, що в останній час вона збагатилася розробками з питань самоорганізації та саморозвитку (І.Пригожин, Г.Хакен, А.Урсул, Г Рузавін. А.Мамінонов, ін.).

З розвитком науки соціального управління, яка виникла на основі загальної теорії управління, зв'язані імена В.Афанасьєва, А.Берга, Д.Гвішиані, Т.Парсонса і Р.Мертона та П.Херсі, що запропонував теорію ситуативного управління, яке в країнах з розвиненою ринковою економікою визнається найбільш ефективним.

Виявлено, що розвиток управління загальною середньою освітою відбувався спочатку у межах загального управління, потім соціального управління і зараз поступово виділяється як самостійний різновид соціального управління. Теорія управління загальною середньою освітою розкриває певні закономірності (В.Бондар, Ю.Конаржевський, Б.Коротяєв, В.Маслов, А.Орлов, В.Пікельна, ін.), принципи, функції, методи й форми управління загальноосвітніми навчальними закладами району, міста, області (В.Алфімов, Є.Березняк, Л.Даниленко, М.Дарманський, Д.Дейкун, П.Дроб'язко, О.Зайченко, Л.Калініна, Ф.Хміль).

Вивчення еволюції та сучасного стану розвитку системи загальної середньої освіти під впливом зміни внутрішніх і зовнішніх факторів дало змогу установити особливості розвитку управління ЗСО в період українського державотворення (1917-1920 рр.; 1991 до т.ч.), а також взаємозв'язок між змінами загальної середньої освіти та тенденціями розвитку управління нею. Нами визначені такі тенденції: децентралізація та розвиток гнучкості управління, підсилення природних процесів у самоорганізації та саморозвитку соціально-педагогічних систем, підвищення ролі самоуправління загальноосвітніх навчальних закладів, розвиток принципів доцільності та критеріальності управління, збільшення випадків прийняття рішення в умовах невизначеності, розвиток управлінської культури керівних працівників.

Установлено, що реформування сучасної управлінської системи загальної середньої освіти доцільно проводити, підтримуючи існуючі перетворення та розвиваючи вказані вище тенденції шляхом змін у змісті, структурі і технології управління, розробляючи та поглиблюючи ситуативний підхід як найбільш відповідний сучасним умовам.

З'ясовано, що невирішеними залишаються питання перебудови управління загальною середньою освітою відповідно до ринкових умов на основі концепції перехідного періоду.

Тому потребують подальшої розробки: методологічна основа управління загальною середньою освітою в умовах перехідного періоду; способи визначення результатів власної управлінської діяльності на кожному рівні організації загальної середньої освіти: учнівський, педагогічний, адміністративний, керівниковий, районний, регіональний, державний; способи створення критеріальних моделей цих результатів для забезпечення можливостей замірів та їх гнучкого моделювання; механізм поєднання дій керівника й виконавців з метою досягнення запрограмованого результату.

У другому розділі „Теоретико-методологічні засади управління загальною середньою освітою в регіоні” розкриваються методологічні основи цілеспрямованих перетворень управління загальною середньою освітою; закономірності, принципи, функції, методи управління загальною середньою освітою, а також обґрунтовується актуальність розвитку адаптивних засад в управлінні загальною середньою освітою.

В умовах реформування соціально-економічної структури суспільства в Україні важливого значення набуває наукова основа спрямованих перетворень різних сфер людської діяльності, у т. ч. соціокультурної, частку якої складає загальна середня освіта.

Вироблення такої основи можливо за допомогою методологічних знань, які забезпечують логічну обробку понять і дають змогу проникати в глибину явищ реальної дійсності.

Аналізуючи зв'язок між методологічними, теоретичними і науковими знаннями, ми установили, що для організації цілеспрямованих перетворень управління загальною середньою освітою необхідно: визначити методологічні основи управління ЗСО; здійснити теоретичну інтерпретацію наявного стану управління ЗСО; проаналізувати фактори зовнішнього й внутрішнього впливу та визначити тенденції його природного розвитку; підібрати існуючі або спеціально розробити моделі (модель) спрямованих перетворень управління ЗСО і забезпечити їх апробованою технологією; сформулювати на цій підставі наукові основи спрямованих перетворень управління загальною середньою освітою.

Для визначення основи спрямованого розвитку управління загальною середньою освітою ми проаналізували наукові праці В.Бондаря, Ю.Конаржевського, Б.Коротяєва, В.Маслова, А.Орлова, В.Пікельної, Є.Хрикова, виділили за допомогою логічного аналізу зв'язки управлінської підструктури на екзо-, меза- та ендо- рівнях і сформулювали дві групи закономірностей установлення цих зв'язків.

Першу групу складають закономірності, які розкривають природу управлінської підструктури і стосуються взаємозв'язку соціального управління й управління ЗСО; узгодження зовнішніх і внутрішніх деструктивних впливів загальноосвітньої системи; взаємозв'язку загальних функцій і загальних закономірностей та цільових функцій і часткових закономірностей процесу управління ЗСО; структури управлінської підсистеми; сутності технології, ефективності та результативності діяльності управлінської підсистеми ЗСО.

У другу групу об'єднані закономірності, які розкривають діяльність і розвиток управлінської підструктури і стосуються її процесуального боку: зв'язків розвитку, адаптації; порядку зв'язку між суб'єктами управління; збільшення кількості і рівня ступенів свободи керованого об'єкту; комунікативної основи управлінських впливів на основі одиничного циклу прямого і зворотного зв'язку; розробленості критеріальної моделі результату; узгодженості цілей всіх суб'єктів управління тощо.

Виділені нами закономірності дали змогу отримати необхідні знання про сутнісні зв'язки, які треба встановлювати і підтримувати для системного, злагодженого функціонування керуючої й керованої підсистем загальної середньої освіти та для їх синхронного розвитку.

На основі визначених нами закономірностей та аналітичного огляду наукових праць Ю.Васильєва, Б.Гаєвського, М.Дарманського, В.Драгун, В.Кнорринга, Е.Лихацької, В.Майбороди, В.Маслова, Г.Пономарьової, І.Прокопенка, Г.Рузавіна, А.Урсула, Ф.Хміля, В.Шаркунової та ін. ми виділили дві групи принципів: загальні й організаційні, серед яких особливої уваги заслуговують принципи детермінованості, цілеспрямованості і критеріальності, демократизації й гуманізації, розподілу компетенції та ієрархічності, адаптивності, відкритості. Саме розкриття та використання цих принципів допоможе зробити управління більш цілеспрямованим, критеріальним, злагодженим, спрямованим на підтримку синхронного розвитку людини, суспільства, держави у відповідності з розвитком світової спільноти.

Теоретична обробка понять функцій і методів управління привела до висновку необхідності підсилення їх соціально-психологічної спрямованості.

Соціологічне опитування нам допомогло отримати орієнтовний перелік принципів, функцій, методів управління освітою, які потребують подальшої наукової розробки і впевнитись у тому, що вони відповідають нашим висновкам про напрямки розвитку управління загальною середньою освітою.

Сучасна ситуація в суспільстві надає перевагу мобільним гнучким методам і формам управління. Враховуючи, що основу гнучкості й мобільності складають саме адаптаційні процеси, ми висунули ідею розробки адаптивного управління, яке викликає активну взаємоадаптацію суб'єктів діяльності з підсиленням процесів самоорганізації та саморозвитку і поширюється на соціальні системи.

Недостатнє методологічне і наукове забезпечення управління процесами адаптації висуває першочерговим завдання розробки відповідної теорії управління загальною середньою освітою на адаптивних засадах.

Третій розділ „Теорія адаптивного управління освітою в регіоні” розкриває: наукові основи гнучкого управління; концепцію спрямованої самоорганізації; теоретичні основи адаптивного управління; сутність освітнього моніторингу як принципу й провідного фактору адаптивного управління.

У науковій літературі майже нерозробленою залишається проблема взаємоадаптації зовнішніх вимог, внутрішніх потреб та реальних обставин для визначення реалістичної мети діяльності організації і людей, які в ній працюють.

Методологічним підґрунтям створення і розробки системи управління на основі взаємоадаптації слугує класична теорія управління, системний, ситуативний та антропосоціальний підходи, а також теорії адаптації, глобальної стратегії, управління за результатами, цільового управління, технології колегіального прийняття рішення і розподіленої відповідальності за його реалізацію тощо.

Нами розроблені теоретичні засади адаптивного управління, виходячи з яких адаптивне управління - це процес взаємовпливу, що викликає взаємопристосування поведінки суб'єктів діяльності на діа(полі)логічній основі, яка забезпечується спільним визначенням реалістичної мети з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дій на її досягнення.

Рушійним фактором розвитку такої управлінської системи є баланс інтересів усіх її учасників і підструктур.

Адаптивне управління характеризується змістом (функції), організаційною структурою (напрямок взаємовпливу і порядок взаємодії учасників управлінського процесу) і технологією (порядок здійснення та механізм взаємоузгодження).

Функціями адаптивного управління є: спільне вироблення реалістичної мети; критеріальне моделювання, кооперація дій і самоспрямування, самомоніторинг процесу та моніторинг результату, прогностичне регулювання.

Адаптивне управління має лінійно-функціональну структуру, яка обов'язково доповнюється органічними структурами; здійснюється у програмно-цільовій формі: проектне управління, адаптаційно-модульне, субординаційно-проміжного партнерства, наскрізно-рівневої узгодженості тощо.

Технологія адаптивного управління складається з порядку дій, методів, засобів і способів щодо його організації та здійснення. Механізм взаємоузгодження розкриває способи спрямованого впливу (самовпливу) й одночасного вивільнення ступенів свободи для саморозвитку суб'єктів діяльності.

Адаптивне управління завжди узгоджує два протилежних за природою явища, і тому його систематизація конкретизована нами таким чином: за суб'єктом управління - поєднує адміністративне й партисипативне (сукупне, разом) управління; за характером впливу - поєднує зовнішнє управління з внутрішнім (самоуправлінням); за орієнтацією - процесно-цільове, бо орієнтується і на процес, і на результат.

Нами визначені закономірності адаптивного управління, які лежать в основі його виникнення: закономірність активізації природних механізмів розвитку керованої системи; закономірність когерентного зближення різних за походженням процесів на основі діалогічної адаптації взаємодіючих сторін; закономірність залежності адаптивного характеру управління від реалістичності його мети; закономірність взаємоадаптації керуючої і керованої підсистем; закономірність оптимального співвідношення спрямовуючих впливів керуючої та свідомого самоспрямування керованої підсистем; закономірність моніторингового супроводу взаємодії керуючої і керованої підсистем та їх рефлексивного розвитку; закономірність взаємозалежності поточного коригування та перспективного регулювання діяльності об'єкта управління; закономірність підсилення суб'єктності відносин, партнерських стосунків та природовідповідності розвитку об'єкта при здійсненні цілеспрямованих впливів керуючої підсистеми; закономірність залежності підвищення ефективності адаптивного управління від повноти використання його наукових засад; закономірність дії „інформаційного пульсара” з прямим та зворотним зв'язком, що відбиває структуру взаємин та забезпечує поточне взаємокоригування діяльності керуючої і керованої підсистем.

На основі сформульованих закономірностей ми виділили принципи адаптивного управління, а саме: принцип пріоритетного визнання розвитку людини (організації) і визначальності природного шляху його здійснення; принцип управління через самоуправління; принцип резонансу; принцип адаптивності; принцип мотивації; принцип постійного підвищення компетентності; принцип спрямованої самоорганізації; принцип кооперації; принцип моніторингу; принцип кваліметрії; принцип спільного прогнозування подальшого розвитку за аналізом результату; принцип відкритості.

Адаптивне управління здійснюється на основі освітнього моніторингу, який викликає рефлексивний розвиток учасників управлінського процесу. Він визначається як векторне відслідковування динаміки розвитку суб'єктів діяльності освітньої системи.

Розглядається класифікація освітнього моніторингу в межах загальної середньої освіти, його механізм, який розкривається концепцією трансформації зовнішніх вимог у мотиви виконавців і здійснюється за моделлю „вхід-вихід”.

Інструментарієм адаптивного управління є кваліметричні факторно-критеріальні моделі діяльності учасників загальноосвітнього процесу, які розробляються на основі державних положень про заклади й установи освіти, державних документів, результатів наукових досліджень, теорії кваліметрії.

Наявність розроблених часткових моделей діяльності потребувало свого узагальнення й створення комплексної моделі адаптивного управління ЗСО в регіоні.

Четвертий розділ „Модель адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні в умовах розвитку українського суспільства” включає: концепцію адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні; комплексну модель адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні; субмоделі діяльності суб'єктів адаптивного управління на різних рівнях організації загальної середньої освіти в регіоні; загальну технологію впровадження комплексної моделі та методику використання субмоделей адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні.

Для створення загальної моделі гнучкого регіонального управління загальною середньою освітою ми розробили концепцію наскрізно-адаптивного управління ЗСО в регіоні. Сутність цієї концепції наступна.

Система управління загальною середньою освітою в регіоні шестирівнева, багатофакторна й різноспрямована. Усі рівні цієї системи розташовані по вертикалі, з'єднуються інформаційними потоками, які можуть бути висхідними (що повідомляють), низхідними (розпорядчими) та циркулярними горизонтальними (діалогічними). Між рівнями розташовані аналітичні модулі, де проводиться обробка інформації (див. рис.1).

Рис. 1. Схематична модель організаційної підструктури наскрізно-адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні

У процесі обробки інформації на всіх рівнях і між ними проходить сполучення функцій управлінської підструктури і керованого об'єкту. Створюється адаптивний механізм діяльності управлінських структур, відбувається взаємопристосування керованого об'єкту до системи управління і системи управління до керованого об'єкту, діяльність якого ще узгоджується із змінами оточення.

Для впровадження адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні на кожному управлінському рівні створюються відповідні модулі адаптації.

На обласному рівні діє консалтинговий Центр, який координує діяльність всіх підсистем загальної середньої освіти за певним алгоритмом.

На кожному управлінському рівні регіональної системи загальної середньої освіти створюються бази даних і визначаються інформаційні потоки, які поєднують ці рівні і створюють інформаційну базу наскрізно-адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні.

Комплексна модель адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні має три компоненти: структурну модель наскрізно-адаптивного управління; комплект кваліметричних моделей діяльності організаторів та учасників загальноосвітнього процесу в регіоні (для освітнього моніторингу); пакет науково-методичних рекомендацій щодо технологічного здійснення адаптивного управління.

У п'ятому розділі „Експериментальна перевірка ефективності структурно-функціональної моделі адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні та раціональне використання її результатів” розглядаються науково-методичні засади апробації розробленої моделі адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні; розкриваються питання експериментальної перевірки моделі цілісної системи адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні; наводяться результати дослідження ефективності впливу адаптивного управління на зміну якості процесу управління і розвиток загальної середньої освіти в регіоні та науково-методичні рекомендації щодо впровадження адаптивного управління на всіх управлінських рівнях загальної середньої освіти в регіоні.

Для експериментальної перевірки розроблених теоретичних матеріалів були обрані заклади та установи загальної середньої освіти м. Херсона та Херсонської області. До експерименту було залучено 4100 учнів, 164 класи, 251 учитель, 22 керівника, серед яких директори шкіл та держслужбовці рай (міськ)УО. Обрані експериментальні школи, міські та районні управління (відділи) освіти склали вибірку, яка представляла різні території Херсонської області та м. Херсона, різні типи шкіл, районних (міських) управлінь (відділів) освіти, достатню кількість учасників і була репрезентативною.

У ході експерименту перевірялася ефективність розробленої моделі наскрізно-адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні.

Апробація розробленої моделі включала: впровадження розробленої моделі наскрізно-адаптивного управління ЗСО з організацією діяльності модулів адаптації; реєстрацію появи й визначення ефективності адаптивного управління, практичне навчання всіх учасників експерименту застосуванню базових кваліметричних субмоделей діяльності з використанням комп'ютерної техніки і відповідних технологій, ін. Для навчання нами розроблена спеціальна програма, яка пізніше була включена у навчальний план ЦІППО АПН України у вигляді окремого модулю.

У процесі апробації використовувалися класичні методи емпіричного дослідження: спостереження, опитування анкетування, тестування, аналіз документації, реєстрація подій з наступним аналізом їх відповідності розробленим та впроваджуваним моделям діяльності, а також методи самомоніторингу й зовнішнього моніторингу за моделлю “вхід - вихід”.

Інструментарієм слугували опитувальники, анкети, бланки спостереження, кваліметричні моделі діяльності різних категорій учасників, закладів та установ загальної середньої освіти в регіоні.

Для збору даних поруч із загальновідомими соціометричними методиками використовувалися запропоновані нами комплексна методика самомоніторингу у поєднанні із зовнішнім моніторингом за моделлю “вхід - вихід”.

Для підтвердження достовірності одержаних результатів застосовувалися наступні методи й методики.

Метод Дельфи - для діалогічного узгодження зустрічної інформації.

Статистичний метод індексної оцінки - для визначення тенденцій розвитку активності учасників загальної середньої освіти та розвитку самої загальної середньої освіти в регіоні.

Методи простого середнього арифметичного та частки від цілого використовувалися для отримання показників динаміки розвитку всіх категорій учасників загальної середньої освіти, установ та закладів загальної середньої освіти в регіоні. Цим методом підтверджувалися й дані про саморозвиток учасників експерименту.

Дані, що свідчать про виникнення діалогу й партнерських стосунків підтверджувалися розрахунком критерію Стьюдента відносно зміни управлінських дій з боку обласного управління та рай(міськ)УО.

Установлення динамічної рівноваги між процесами узгодження зустрічних потоків інформації та використанням узгодженої інформації на місцях підтверджувалося за допомогою відносно нової в управлінській практиці методики івент-аналізу (аналізу подій з наступною інтерпретацією його результатів).

Ефективність впровадження адаптивного управління в діяльність закладів та установ загальної середньої освіти в регіоні підтверджувалася на основі критерію ² (хи-квадрат) К. Пірсона.

Апробація моделі наскрізно-адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні потребувала трансформації її загального вигляду у конкретні практичні структури та підрозділи загальної середньої освіти, які існують в Херсонському регіоні.

На обласному рівні був створений консалтинговий Центр, основним завданням якого була координація діяльності закладів та установ освіти щодо впровадження освітнього моніторингу в управлінську діяльність керівників закладів та установ загальної середньої освіти регіону, створення та розвитку системи адаптивного управління.

На міському (муніципальному) рівні був створений відділ консалтингового Центру з цією ж метою.

На районному рівні роль модулю адаптації виконували методичні служби (райметодкабінети).

На рівні загальноосвітнього навчального закладу загальний модуль адаптації працював у вигляді постійно діючої творчої групи.

Індивідуальні модулі адаптації діяли на рівні кожного учня, учителя, директора школи й стимулювали індивідуальний рефлексивний розвиток.

Основною функцією кожної зазначеної вище структури було узгодження зустрічної інформації, яка поступала від нормативних органів управління (низхідна) та від учасників освітнього процесу, громадськості, впливових осіб, зацікавлених у розвитку освіти (висхідна). Нами визначено, що різні категорії респондентів очікують від загальноосвітнього навчального закладу посилення різних напрямків діяльності, що не завжди відповідає нормативним вимогам.

Доведена можливість забезпечення діалогічного узгодження зустрічної інформації за допомогою метода Дельфи на основі досягнення балансу інтересів. Установлено, що процес діалогічного узгодження здійснюється у модулях адаптації на різних рівнях управління загальною середньою освітою:

- на рівні школи узгоджується інформація, яка поступає від впливових структур, батьків, адміністрації, учителів, учнів загальноосвітнього навчального закладу.

- на рівні району узгоджується інформація, яка поступає від усіх шкіл району, громадськості, впливових структур, обласного управління освіти і науки.

- на рівні обласного управління узгодженню підлягає вся інформація, яка поступає від усіх районів області та Міністерства освіти і науки України.

Шляхом експериментального дослідження з'ясована необхідність орієнтації в комунікативних зв'язках з певною категорією учасників освітнього процесу та внесення відповідних коректив у плани роботи, як школи в цілому, так і учнів, учителів, адміністрації для досягнення балансу їхніх інтересів.

Отримані дані з усіх шкіл поступають у районний модуль адаптації і зберігаються у базі даних, яка має окремий накопичувач по кожній школі із зазначенням дати надходження.

Нами установлено, що на основі інтерпретації узагальнених даних, можна спрямувати розвиток освіти в районі у бажаному напрямі, посилюючи пріоритетні сторони діяльності шкіл. З'ясовано, що отримана інформація дає підставу для поточного регулювання планів роботи рай (міськ)УО та рай(міськ)методкабінетів, яке проводиться двічі. Перший раз при отриманні узагальненої інформації щодо пріоритетів діяльності різних категорій учасників освітнього процесу шкіл району (висхідна і циклічна інформація). Другий раз при отриманні узагальнених даних з цих питань по області (низхідна інформація). Таким чином, нами виокремлено дію інформаційного пульсара.

У результаті апробації розробленої комплексної моделі в системі загальної середньої освіти регіону нами зареєстровано проявлення таких ознак адаптивного управління: діалогічне узгодження зустрічної інформації, ідентифікація тенденцій розвитку загальної середньої освіти, активізація природних процесів саморозвитку й самоорганізації учасників загальноосвітнього процесу, підсилення діалогічної згоди та поширення партнерських стосунків, установлення динамічної рівноваги між процесами декомпозиції загальної мети у завдання кожного виконавця та інтеграції задач кожного виконавця у загальну мету колективу.

Визначено, що розроблені нами методичні рекомендації щодо впровадження та використання кваліметричних моделей в освітньому моніторингу значно полегшують створення банків даних, зберігання та обробку відповідної інформації на рівні шкіл, районів і регіону.

Доведено, що управління на адаптивних засадах позитивно впливає на розвиток загальної середньої освіти, оскільки надає інформацію про зміни у кожному напрямку діяльності та дозволяє проводити поточне коригування цього розвитку на бажаний результат, а, значить, робить таке управління цілеспрямованим, критеріальним та узгодженим (див рис.2).

Рис. 2 Гістограма значень розрахункових критеріїв ч² Пірсона для контрольних та експериментальних груп безпосередніх учасників загальної середньої освіти регіону, де 1 - значення критеріїв ч² Пірсона діяльності учнів; 3 - значення критеріїв ч² Пірсона діяльності учителів; 5 - значення критеріїв ч² Пірсона діяльності керівників; 7 - значення критеріїв ч² Пірсона діяльності ЗНЗ; 9 - значення критеріїв ч² Пірсона діяльності рай(міськ)УО; 11 - значення критеріїв ч² Пірсона діяльності розвитку освіти в регіоні.

Таким чином, ми науково обґрунтували і практично довели дієвість розробленої комплексної моделі наскрізно-адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні та доцільність її впровадження.

На основі аналізу результатів дослідження зроблено такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми приведення управлінської системи загальної середньої освіти у відповідність з соціально-економічними змінами в суспільстві, які вимагають її реформування на демократичних і гуманістичних засадах, а також підвищення гнучкості управління та надання йому державно-громадського характеру.

2. Вивчення стану теоретичної розробленості та нормативно-методичного забезпечення вирішення проблеми показав, що:

– управління освітою здійснюється в системі людина-людина. Це потребує врахування свідомого ставлення людини до будь-яких перетворень та її здатності спрямовувати власні дії у напрямку, що задовольняє потреби її розвитку. Таке розуміння призвело до авторського визначення сутності управління в соціальних системах як особливого виду людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, що забезпечує цілеспрямований вплив на об'єкт для його збереження і впорядкування в межах заданих параметрів на основі закономірностей його розвитку та дії механізмів самоуправління. Отже, нами зазначено, що в системі ЗСО доцільно будувати взаємодію керуючої і керованої підсистем на основі принципового поєднання системного й антропосоціального підходів;

– для проведення цілеспрямованих перетворень системи управління загальною середньою освітою використовують відповідні урядові та державні документи, теоретичні знання та позитивний досвід, які у поєднанні можуть вирішити протиріччя сучасної управлінської системи.

– аналіз урядових і державних документів свідчить про достатню нормативну базу реформування управління загальною середньою освітою. Однак найбільшу розробленість ці документи мають на державному й регіональному рівнях. На рівні закладів і установ загальної середньої освіти потребують певної розробки технологія і методичний супровід процесів реформування;

– аналіз теоретичних напрацювань підтверджує поступовий розвиток наукової основи управління загальною середньою освітою. Ми відзначаємо, що загальна теорія управління розроблена досить системно й різнобічно, розкриває методологічні знання і деякі технологічні аспекти управлінських процесів. На основі загальної теорії управління розвинулась наука про соціальне управління, яка розглядає тенденції, закономірності, перспективи розвитку, а також принципи, методи і способи управління суспільними явищами і процесами. Розвиток теорії управління загальною середньою освітою відбувався спочатку у межах загального управління, потім соціального управління і зараз поступово виділяється як самостійний різновид соціального управління. Ми виділяємо два паралельних напрямки розвитку управління: як самостійної науки та як особливого виду професійної діяльності;

– наука управління об'єднує теорії загальної організації, систем, кібернетики. Сучасні умови стимулюють розвиток методологічних аспектів соціального та ситуативного управління. Великого значення набувають процеси самоорганізації та саморозвитку;

– нами установлено, що реформування управління закладами та установами загальної середньої освіти в Україні доцільно проводити, поглиблюючи ситуативний підхід, який довів свою життєздатність у країнах з розвиненою ринковою економікою. Проте залишаються невирішеними питання перебудови управління загальною середньою освітою на основі концепції перехідного періоду і потребують подальшої розробки методологічна основа управління ЗСО й технологія забезпечення критеріальності, цілеспрямованості, вимірюваності й досягнення гнучкості при поєднанні зусиль керівника й виконавців у реалізації спільно визначеної мети.

3. Вивчення еволюції та сучасного стану розвитку системи загальної середньої освіти під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів дало змогу виокремити особливості розвитку управління ЗСО в умовах українського державотворення та визначити тенденції змін змісту, структури й технології управління закладами і установами освіти на різних рівнях його здійснення. Результатами виконання цього завдання стало наступне:

– створення наукової основи організації цілеспрямованих перетворень управління загальною середньою освітою за рахунок установлення зв'язку між методологічними, теоретичними і науковими знаннями, теоретичного обґрунтування наявного стану управління ЗСО за допомогою аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього впливу та визначення тенденцій природного розвитку управлінських процесів;

– виділення зв'язків управлінської підструктури на екзо-, меза- та ендо- рівнях на основі здійснення логічного аналізу наукових праць та сучасного стану управління;

– визначення двох груп закономірностей функціонування управлінської підсистеми: закономірності, які розкривають природу управлінської підструктури та закономірності, які розкривають діяльність й розвиток управлінської підструктури і стосуються процесуального боку управління;

– підтвердження наших теоретичних висновків шляхом проведення констатуючого експерименту та соціологічного опитування про необхідність цілеспрямованої зміни управління загальною середньою освітою за такими напрямками: децентралізація управління, розвиток гнучкості управління; підсилення природних процесів у самоорганізації та саморозвитку; підвищення ролі самоуправління загальноосвітніх навчальних закладів; розвиток принципів доцільності та критеріальності управління; надбання навичок прийняття рішення в умовах невизначеності, розвиток управлінської культури керівних працівників;

– врахування сучасної ситуації в суспільстві, що надає перевагу мобільним та гнучким методам і формам управління, підґрунтя яких складають адаптаційні процеси, та висування на цій основі ідеї розробки адаптивного управління, що викликає активну взаємоадаптацію суб'єктів діяльності і підсилює процеси самоорганізації та саморозвитку в соціальних системах.

4. Недостатнє наукове забезпечення управління процесами адаптації затребувало розробки відповідної теорії управління загальною середньою освітою, у т.ч. її закладами та установами, на адаптивних засадах. Методологічним підґрунтям розробки й теоретичного обґрунтування наукових основ адаптивного управління є класична теорія управління, системний, ситуативний та антропосоціальний підходи, а також теорії адаптації, глобальної стратегії, управління за результатами, цільового управління, технології колегіального прийняття рішення і розподіленої відповідальності за його реалізацію тощо. Для забезпечення системності у практичному застосуванні ми розробляли теорію адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти в межах регіону. При вирішенні зазначеного завдання ми отримали такі наукові результати:

– розроблені теоретичні засади адаптивного управління, у т.ч. концепції: спрямованої самоорганізації; трансформації зовнішніх вимог у мотиви виконавців; адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні. Визначено поняття адаптивного управління як процесу взаємовпливу, що викликає взаємопристосування поведінки суб'єктів діяльності на діа(полі)логічній основі, яка забезпечується спільним визначенням реалістичної мети з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дій на її досягнення. Здійснено теоретичне обґрунтування сутності і технології моніторингу діяльності учасників й організаторів освітнього процесу, загальноосвітніх закладів та установ. Розкриті поняття, ознаки, характеристика, закономірності, принципи, технологія та інструментарій адаптивного управління загальною середньою освітою;

– установлено, що адаптивне управління є різновидом ситуативного. Воно завжди узгоджує два протилежних за природою явища: субординаційний і партисипативний підходи до управління; зовнішні і внутрішні важелі управління; управлінський процес і його результат;

– з'ясовані механізми адаптивного управління: взаємоадаптація, діа(полі)логічне узгодження різних точок зору і відповідних напрямків діяльності для досягнення спільної мети, активізація природних процесів рефлексивного розвитку людини. Установлено, що рушійним фактором розвитку такої управлінської системи є баланс інтересів усіх її учасників і підструктур.

5. Для практичного використання розробленої теорії адаптивного управління створено комплексну модель управління загальною середньою освітою в регіоні, у т.ч. її закладами та установами, на адаптивних засадах, яка має три складові: схематичну субмодель організаційної структури наскрізно-адаптивного управління ЗСО в регіоні; базові кваліметричні субмоделі діяльності учасників, закладів та установ загальної середньої освіти; описові субмоделі технології їх використання.

Методологічною основою розробки моделі слугували теорія і методи моделювання, існуючі моделі взаємодії, загальна теорія організації та дезорганізації.

6. Адаптивне управління закладами і установами загальної середньої освіти в регіоні забезпечується своєрідною системою інформаційного супроводу, яка відображає якість і напрям діяльності учасників та організаторів освітнього процесу. Безперервне постачання такої інформації сприяє поточному коригуванню дій на заздалегідь визначений результат. Для забезпечення такої можливості ми дослідили сутність та науково обґрунтували можливості використання освітнього моніторингу як необхідної форми функціонування системи інформаційного забезпечення управління і складової механізму адаптивного управління. У межах цього завдання отримані такі результати:

– визначено, що освітній моніторинг є принципом і провідним фактором адаптивного управління. У процесі освітнього моніторингу здійснюється векторне відслідковування динаміки розвитку суб'єктів діяльності освітньої системи. Нами запропоновано класифікацію освітнього моніторингу в межах загальної середньої освіти, а також розроблений його механізм, що розкривається концепцією трансформації зовнішніх вимог у мотиви учасників управлінського процесу;

– важливим продуктом дисертаційного дослідження є розроблений нами інструментарій адаптивного управління у вигляді факторно-критеріальних субмоделей (як складових комплексної моделі) діяльності учасників, організаторів загальноосвітнього процесу та закладів і установ загальної середньої освіти. Вони створені на основі державних положень про загальноосвітній навчальний заклад, рай(міськ)УО, обласне управління освіти і науки, Національної доктрини розвитку освіти. Науковою основою розробки інструментарію є дослідження В.Давидова, Д.Ельконіна, В.Беспалька для кожного рівня управління ЗСО в регіоні, починаючи з учня і закінчуючи обласним управлінням освіти і науки. Ці субмоделі мають кваліметричну основу і таксономічний зв'язок за рахунок їх адаптації до місцевих умов і власних завдань. Виходячи із зазначеного, ми визначили для них загальну назву - кваліметричні моделі діяльності;

– для практичного використання каліметричних моделей діяльності ми розробили спеціальні комп'ютерні технології, що дозволяють накопичувати дані спостережень, автоматизують обчислення, узагальнюють та унаочнюють результати у вигляді відповідних діаграм. Все це сприяє підвищенню наукового рівня прийняття управлінських рішень та розвитку управлінської культури керівників сфери загальної середньої освіти;

7. Для апробації розроблених теоретичних матеріалів щодо створення системи адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні були обрані заклади й установи Херсонської області та м. Херсона. У результаті проведеного експериментального дослідження установлено наступне:

– у процесі апробації розробленої комплексної моделі в системі загальної середньої освіти регіону зареєстровано проявлення якісних ознак адаптивного управління: підсилення цілеспрямованості, критеріальності та узгодженості дій учасників управлінського процесу, взаємоадаптація на основі діа(полі)логічного узгодження різноспрямованих процесів, поточне коригування управлінських рішень з урахуванням соціальної зустрічної інформації, досягнення балансу інтересів, розвиток природних процесів самоаналізу, самокоригування та самоорганізації на основі рефлексії й усвідомлення реалістичних меж власної діяльності тощо;

– підтверджено можливість практичного застосування освітнього моніторингу і його інструментарію для створення системи адаптивного управління в закладах та установах загальної середньої освіти регіону, а також можливості організації наскрізно-адаптивного управління в системі ЗНЗ>рай(міськ)УО>обласне управління освіти;

– доведено, що використання адаптивного управління в діяльності закладів та установ загальної середньої освіти здійснює позитивний вплив на розвиток усіх учасників загальноосвітнього процесу, а також закладів й установ загальної середньої освіти регіону. Це підтверджується статистичними методами, зокрема розрахунком критерію ч² Пірсона.

– за узагальненими наслідками експерименту підготовлені науково-методичні рекомендації, навчально-методичний комплекс та відповідні тексти лекцій для впровадження в практику технологій адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти на різних рівнях її здійснення.

8. Таким чином, у результаті проведеного дослідження розроблені наукові основи адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти в межах регіону і становлять наступне:

Д Теоретичні знання, які пояснюють:- сутність природного розвитку як ланцюжка змін, що відбуваються за певними закономірностями та у певному порядку в соціальних і біологічних системах;- концепцію гнучкого управління загальною середньою освітою в регіоні, що синхронно реагує на зміни оточення;- комплексну модель управління, яке забезпечує узгоджені зміни управлінської діяльності в межах наскрізної мети суб'єктів усіх рівнів регіональної системи управління загальною середньою освітою;- модель освітнього моніторингу як механізму діалогічного узгодження різноспрямованих інтересів на основі діа(полі)логу і як основи посилення цілеспрямованості та критеріальності управління;- порядок розробки базових кваліметричних моделей діяльності як інструментарію освітнього моніторингу і засобу забезпечення варіативності поведінки для досягнення взаєморозуміння.

Д Наукові знання, які: теоретично обґрунтовують зміни, що відбуваються в управлінні ЗСО як результат соціально-економічних перетворень у суспільстві; розкривають технологію використання освітнього моніторингу зокрема та розробленої комплексної моделі наскрізно-адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні в цілому; описують науково-методичні рекомендації щодо використання кваліметричних субмоделей діяльності на всіх рівнях загальної середньої освіти в регіоні.