Ідея всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Ідея всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження

Год Борис Васильович

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Бойко Алла Микитівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Євтух Микола Борисович, Академія педагогічних наук України, відділення педагогіки і психології вищої школи, академік-секретар;

доктор педагогічних наук, професор Іонова Олена Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін;

доктор педагогічних наук, професор Ваховський Леонід Цезарович, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, декан історичного факультету.

Провідна установа:

Житомирський державний університет імені Івана Франка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Житомир.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А. Штефан

Анотація

Год Б.В. Ідея всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2005.

У дисертації досліджено генезис ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження, розкрито його передумови, етапи та методолого-теоретичні основи, процес формування ренесансної виховної парадигми. Проведено системний аналіз гуманістичного виховання, визначено його мету, принципи, напрями, методи та організаційні форми, показано спроби практичного втілення.

У роботі розкрито зміст педагогічного ідеалу гуманістів, доведено його варіативність в окремих регіонах Європи. Прослідковано еволюцію ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження. Виявлено тенденції, суперечності та закономірності досліджуваної ідеї, окреслено її подальший розвиток у XVII-на початку ХХІ ст.

Зроблено спробу визначити перспективу досліджуваної ідеї в постіндустріальному суспільстві, можливість її застування в умовах модернізації освітньо-виховного простору України.

Ключові слова: особистість, виховання, гуманізм, епоха європейського Відродження, мета, ідея всебічного й гармонійного виховання, антропологія, парадигма, педагогічний ідеал.

Аннотация

Год Б.В. Идея всестороннего и гармонического воспитания личности в эпоху европейского Возрождения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2005.

В диссертации показан генезис и эволюция идеи всестороннего и гармонического воспитания личности в эпоху европейского Возрождения, раскрыты их социокультурные предпосылки, определена роль ренессансной антропологии в обосновании необходимости и возможности гармонического развития личности. Выделено пять основных этапов развития идеи: 1) вторая половина XIV в. - становление гуманистической педагогики в Италии; 2) первая половина XV в. - развитие идеи в итальянской педагогической мысли, её подъём; 3) вторая половина XV века - модификация идеи в свете флорентийского неоплатонизма; 4) XVI в. - распространение идеи за пределами Италии, её трансформация в контексте религиозно-реформаторской педагогики; 5) начало XVII в. - постепенное угасание идеи, вызванное завершением ренессансной эпохи.

Прослежен процесс формирования гуманистической воспитательной парадигмы, в основе которой лежало сочетание новаторского подхода и верности традиции (представление о человеке как высшей ценности; ориентация у воспитании личности на её социальную сущность и природу, всестороннее и гармоническое развитие (саморазвитие); вера в воспитание как главное средство самосовершенствования и социальных преобразований; согласование цели, принципов и методов воспитательной деятельности; педагогический гуманизм). Подтверждено мнение ученых о том, что возрождение античного идеала всесторонне развитой личности соответствует характеру городской культуры позднего Средневековья, особенно ярко проявившемуся в Италии. Показан качественно новый уровень осмысления идеи всестороннего воспитания личности в контексте педагогики европейского Возрождения.

Проанализированы теоретические основы гуманистического воспитания, его содержание, основные направления, закономерности, противоречия, принципы, методы и формы. Доказано, что у гуманистов имелась достаточно цельная и стройная концепция воспитания, основные принципы которой предвосхищали будущее педагогики (природосообразность, учет индивидуальных и возрастных особенностей, единство знаний и нравственности, сочетание целенаправленного воспитания с самовоспитанием, гуманное отношение в системе “учитель - ученик”). Целью воспитательного процесса было формирование всесторонне развитой и гармонической личности, а его компонентами - образование, физическое, нравственное и социальное (гражданское) воспитание.

В диссертации рассмотрены взгляды на воспитание представителей различных течений Ренессанса, педагогически осмыслены такие феномены, как гражданский гуманизм, “христианский гуманизм”, “воспитание правителя”. На основе анализа произведений мыслителей и педагогов XIV - начала XVII вв. (П.П. Верджерио, Х.Л. Вивеса, М. Монтеня, Эразма Роттердамского и других) воспроизведен педагогический идеал европейского Возрождения.

Осуществлен сравнительный историко-педагогический анализ интерпретации идеи всестороннего и гармонического воспитания в контексте гуманизма отдельных стран и регионов Европы. Доказана его вариативность, способность к изменениям и модификации во времени и пространстве, к гибкому реагированию с неренессансными процессами. Прослежены тенденции, выявлены закономерности и противоречия исторического развития. Установлена связь рассматриваемой идеи с педагогической мыслью Реформации и Контрреформации, выявлены причины и основные линии её трансформации.

В работе исследованы попытки практической организации всестороннего и гармонического воспитания личности в гуманистических школах Италии и других стран (Англия, Германия, Испания, Нидерланды, Франция), вскрыты причины слабого влияния гуманизма на массовую образовательную практику XV-XVI вв. В историко-педагогическом контексте рассмотрена проблема влияния ренессансного гуманизма на педагогическую мысль восточного славянства (Украина, Белорусь, Россия), выявлены специфика взаимодействия западноевропейской и православно-христианской педагогических традиций.

Очерчено дальнейшее развитие идеи всестороннего и гармонического воспитания личности в XVII-начало XXI вв. Автор основывает свои прогнозы (в целом оптимистические) на учёте высокого уровня экономического потенциала западной цивилизации, развитой инфраструктуры образования и воспитания, наличии гражданского общества и демократических ценностей, а главное - тенденции к постепенному осознанию самоценности человеческой жизни, её уникальности и неповторимости. Важным аргументом он считает наличие в европейской педагогической мысли давней гуманистической традиции, содержание которой изложено в диссертационном исследовании. Средствами историко-педагогического исследования подтверждена мысль о значении всестороннего и гармонического воспитания в современных условиях модернизации образовательно-воспитательного пространства в Украине.

Ключевые слова: личность, воспитание, гуманизм, эпоха европейского Возрождения, цель, идея всестороннего и гармонического воспитания, антропология, парадигма, педагогический идеал.

Annotation

God B.V. The Idea of All-round and Harmonious Education of the Person in the Age of European Renaissance. - Manuscript.

Thesis for a doctor degree in pedagogics, speciality 13.00.01 - General Pedagogics and History of Pedagogics. - Kharkiv National Pedagogical University named after G.S. Skovoroda. - Kharkiv, 2005.

The dissertation focuses on the study of the idea of all-rounded and harmonious education of the person in the age of European Renaissance. It explores the genesis of this idea, retraces its preconditions, singles out its stages, examines its methodological and theoretical foundations, describes the formation of the Renaissance educational paradigm. The system analysis of the humanistic education is provided. The aim of this type of education, its principles, trends, methods and organizational forms are determined, the attempts to implement these ideas are described.

The thesis characterizes the pedagogical ideal of the humanists and proves its variability in different regions of Europe. The evolution of the idea of all-rounded and harmonious education of the person in the age of European Renaissance is studied, its main tendencies, contradictions and regularities are revealed. The further development of the humanistic pedagogical ideal in the XVII - at the beginning of the XXI centuries is outlined.

An attempt to determine the perspective of the idea of all-rounded and harmonious education in the postindustrial society is made and the possibility of its incorporation into the modernization of education in Ukraine is discussed.

Key words: person, education, humanism, European Renaissance, aim, the idea of all-rounded and harmonious education, anthropology, paradigm, pedagogical ideal.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. У світовій гуманітарній культурі ідея всебічного й гармонійного виховання особистості має найвищу загальнолюдську цінність, оскільки передбачає безкінечне вдосконалення сутнісних сил людини й на цій основі - всього суспільства. Вона увійшла до золотого фонду наукової думки, дозволила усвідомити гуманістичну сутність феномена виховання, стала базовою в теорії і практиці виховання, його метою й кінцевим результатом.

У цій ідеї сконцентровано уявлення про особистість та її вдосконалення на всіх етапах розвитку людської цивілізації. Відтак, розуміння цілісного історико-педагогічного процесу та його зв'язків із сучасністю неможливе без подальшого дослідження ідеї всебічного й гармонійного виховання, становлення якої у світовому педагогічному контексті припадає на епоху європейського Відродження (кінець XIV-початок XVII ст.).

Ідея всебічного й гармонійного виховання співзвучна нашому часові оновлення та подолання застарілих стереотипів, динамічних змін у всіх сферах суспільного життя. Її дослідження свідчить, що вітчизняна педагогічна думка формувалася як складова європейської освітньо-виховної традиції. Тому цілком логічним видається сучасне утвердження України серед держав, об'єднаних Болонською конвенцією 1999 року.

У наші дні досліджувана ідея, збагачена надбаннями століть, зберігає свою людинотворчу сутність, хоча її історія сповнена глибокого драматизму, перемог і поразок. Зосередження людства в умовах сьогодення на особистості, інтеграція Української держави до європейської спільноти забезпечили визнання й необхідність вивчення ідеї, стали об'єктивним явищем педагогічної реальності й підґрунтям її подальшого розвитку.

Ігнорування цього призводить до виникнення об'єктивних соціально-педагогічних суперечностей: між прогресом у спеціальних знаннях, досягнутим природничими і технічними науками, та невідповідним йому рівнем розвитку гуманітарних знань, пізнання феномена людини і її виховання; між запитами сучасного навчально-виховного процесу з його установкою на унікальність та суб'єктність особистості і недостатністю методолого-теоретичних і методичних пошуків у сфері всебічного й гармонійного виховання людини; між євроінтеграційними тенденціями у вітчизняній педагогіці та її традиційним превалюванням; між ідеальною метою всебічного й гармонійного виховання особистості та соціально-педагогічною неспроможністю її забезпечення в широкій реальній практиці виховного процесу. Усе це засвідчує актуальність і доцільність обраної теми дисертаційного дослідження.

Стан вивченості проблеми. Педагогічна думка епохи європейського Відродження є невід'ємною частиною всієї ренесансної ідеології. Цим зумовлено значні обсяги історіографічного поля роботи, що включає широкий спектр філософських, культурологічних, соціологічних, власне історичних і педагогічних досліджень. Різноманітним соціокультурним аспектам європейського Ренесансу присвячені праці українських дослідників - О. Александрової, В. Литвинова, Д. Наливайка, В. Нічик та ін.; німецьких - Я. Буркгардта, К. Бурдаха, Е. Кассирера та ін.; італійських - Б. Кроче, Дж. Джентіле, Е. Гарена та ін.; англійських - Д. Саймондса, У. Вудварда; американських - Г. Барона, П. Крістеллера та ін. учених; російських науковців - М. Абрамсон, Л. Баткіна, Л. Брагіної, І. Голеніщева-Кутузова, О. Горфункеля, О. Кудрявцева, О. Лосєва, Л. Немілова, Н. Рев'якіної, М. Петрова, М. Смиріна, С. Сказкіна, С. Стама та ін.

На тлі вагомих успіхів у вивченні європейського Відродження загалом, історико-педагогічна думка виглядає доволі скромно. На Заході першу спробу виділити її в самостійний предмет наукового аналізу зробив англійський історик У. Вудвард, дослідник творчості Вітторино да Фельтре (“Wittorino da Feltre and other Humanist Educators”, 1897). Він дав педагогічну інтерпретацію ренесансного ідеалу “універсальної людини”, схарактеризувавши італійську “науку виховання”. У Росії така ж спроба належить М. Кореліну (“Этюд из истории новой школы”, 1910). Італійський дослідник Е. Гарен (“II pensiero pedagogico dell' Umanesimo”, 1958) розкрив педагогічний ідеал Ренесансу - всебічно й гармонійно розвинуту особистість. Німецький учений Г. Мюллер (“Bildung und Erziehung im Humanismus der italienischen Renaissance”, 1969) виділив у педагогічній думці два напрями - християнський і світський. Спільною для всіх учених була cпроба педагогічної інтерпретації ренесансної думки, висока оцінка виховання людини через оволодіння знаннями, античною культурою. Гуманістична ідея всебічного й гармонійного виховання стала предметом спеціального дослідження українського вченого-педагога В. Сухомлинського (“Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, 1976).

У 80-90_х роках ХХ та на початку ХХІ ст. активізувалося вивчення ренесансної педагогіки в Росії. Побачили світ роботи І. Краснової, О. Кудрявцева, М. Ніколаєвої, В. Уколової, Л. Чиколіні, М. Шеременди та інших дослідників, серед яких виділяємо вченого-історика Н. Рев'якіну (“Гуманистическое воспитание в Италии ХІV-ХV веков”, 1993), яка вперше цілісно дослідила гуманістичну теорію виховання. Важливою базою і стимулом у вивченні ідеї стали переклади російською мовою педагогічних трактатів Відродження (“Итальянский гуманизм эпохи Возрождения”, 1984, 1988; “Образ человека в зеркале гуманизма. Мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (ХІV-ХVІІ в.)”, 1999), уведені нами в науковий обіг уперше. У вступній статті Н. Рев'якіної до праці “Образ человека…” визначені основні підходи до вивчення педагогічної спадщини гуманістів, значення ідеї всебічного й гармонійного виховання, що свідчить про зростання в сучасних умовах наукового інтересу до досліджуваної проблеми.

Певні аспекти розвитку педагогічної думки цього періоду знайшли відображення в історико-педагогічних працях У. Бойда, Д. Боуена, М. Демкова, Ж.Г. Компейре, Г. Корнетова, Ф. Паульсена, К. Шмідта та ін., де показано вплив ренесансних гуманістів на становлення освітньо-виховної традиції західної цивілізації. Дослідники соціальних утопій ХVI ст. В. Волгін, Л. Чиколіні, А. Штеклі підтвердили, що педагогічні ідеали епохи випереджали час, і довели, що гармонійне виховання неможливе без гармонії соціальної. Учені В. Дятлов, С. Савіна, Л. Стерн, Г. Шлюсс розглянули виховну концепцію реформаторів у її співвідношенні з ідеями ренесансного гуманізму.

Дискусійною стала проблема “відкриття світу дитини”. Так, французький історик Ф. Ар'єс (“L'enfant et la vie familiale sous L'ancien regime”, 1973) визнає заслуги гуманістів, але відмовляє їм у причетності до розуміння раннього віку в розвитку людини, американець М. Накостін (“The history and philosophy of education”, 1965) дотримується іншої думки і називає Х.Л. Вівеса визначним теоретиком “дитиноцентристського виховання”, а росіянин В. Меншиков наголошує на видатній ролі Еразма Роттердамського у “відкритті світу дитини”.

Загалом, у світовій педагогіці найбільш дослідженою є гуманістична думка Італії ХV ст. (Л. Брагіна, Е. Гарен, О. Кудрявцев, Н. Рев'якіна). Творчу спадщину гуманістів інших європейських країн вивчали - В. Большаков, Ж. Вормсер (М. Монтень); Ж._К. Марголен, В. Меншиков (Еразм Роттердамський); В. Лоренцсон, О. Тарасова (Х.Л. Вівес); І. Осиновський, К. Уотсон (Т. Мор).

Вплив гуманістичних ідей епохи європейського Відродження на східнослов'янську, зокрема українську педагогічну думку ХVІ - ХVІІ ст. аналізували І. Ісаєвич, М. Кашуба, В. Литвинов, П. Мазур, В. Микитась, Д. Наливайко, В. Нічик, Я. Стратій та ін. Відзначимо спеціальні праці Є. Мединського (“Школа и педагогическая мысль в Русском государстве, на Украине и в Белоруссии…”, 1953), Б. Мітюрова (“Развитие педагогической мысли на Украине…”, 1968). Важливо акцентувати, що центральною і доведеною у їх дослідженнях була теза про “правомірність включення України в європейський ренесансний контекст”.

Науковому осмисленню розглядуваної проблеми сприяли дисертаційні дослідження українських, білоруських і російських учених, де проаналізовано проблеми гуманістичної антропології (Б. Бім-Бад, Н. Рев'якіна); виховання в англійському гуманізмі ХVІ ст. (Т. Руяткіна); теорії і практики фізичного виховання від античних часів до початку XIX ст. (Т. Лобачова); античної спадщини в європейському гуманізмі (Т. Чермантєєва); громадянського гуманізму в духовній культурі України ХVІ - ХVІІ ст. (М. Бобак); розвитку теорії і практики виховуючого навчання у ІХ-ХІХ ст. (С. Золотухіна); єзуїтського шкільництва (Г. Шевченко); формування гуманістичної традиції в українській філософській думці ХVІ-ХVІІ ст. (І. Дяченко, А. Семенов); різноманітні аспекти діяльності українських братських шкіл (Л. Гурська, С. Кваша, А. Омельченко).

Сучасна інтерпретація ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості, її окремі аспекти викладені в працях Ю. Азарова, Ш. Амонашвілі, І. Беха, А. Бойко, Л. Ваховського, М. Євтуха, І. Прокопенка, О. Савченко, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, Г. Троцко. Автори монографій, підручників і навчальних посібників з історії педагогіки (А. Джуринський, Н. Дем'яненко, О. Дубасенюк, Г. Корнетов, М. Левківський, О. Микитюк, О. Піскунов, А. Сбруєва та ін.) розглядають виховний вплив епохи Ренесансу на розвиток сучасної педагогічної теорії і практики. Гуманізм у педагогіці окремих країн висвітлено в нарисах з історії шкільництва (за ред. О. Сухомлинської, 1996), у навчальних посібниках з педагогіки (за ред. С. Смірнова, 1999; А. Бойко, 1994; 2004) та ін.

Отже, ренесансний етап історії педагогіки, зокрема ідея всебічного й гармонійного виховання особистості, досліджені недостатньо. У монографіях, підручниках, навчальних посібниках з історії педагогіки від видання до видання фігурують ті ж самі імена - утопісти Т. Мор і Т. Кампанелла, гуманісти Еразм Роттердамський і М. Монтень, але немає патріарха гуманістичної педагогіки П.П. Верджеріо, мислителів виховання Л.Б. Альберті, М. Веджо, Х.Л. Вівеса, Ф. Меланхтона, М. Пальмієрі, А. Ринуччині, педагогів-практиків Р. Ешема, Д. Колета, В. Тротцендорфа та ін. Ще не обґрунтована цілісна картина виховання в епоху європейського Відродження, не розкрита його системоформуюча ідея - всебічне й гармонійне удосконалення людини.

Недостатня розробленість проблеми призводить до відсутності її адекватної історико-педагогічної оцінки. Г. Корнетов переконаний, що ідея всебічного й гармонійного виховання особистості суттєво не вплинула на реальний освітньо-виховний процес епохи, оскільки залишилася недоступною як для більшості носіїв “теоретичного розуму”, так і для практиків. Б. Гершунський ототожнює цю ідею винятково з комуністичним вихованням, забуваючи, що вона генетично пов'язана з базовими педагогічними традиціями західної цивілізації, її потужним гуманістичним потенціалом. Водночас педагоги Ю. Азаров, А. Бойко, І. Мар'єнко, О. Сухомлинська та ін. переконливо доводять, що не може бути альтернативи всебічному й гармонійному розвитку особистості як загальній меті виховання. Актуальність і значення цієї проблеми в усьому світі, зокрема і в демократичному суспільстві України, зростає, відтак стан вивченості її не відповідає потребам сучасних соціально-педагогічних реалій.

Сьогодні надзвичайно важливо дослідити генезис ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості, розкрити її сутнісний педагогічний зміст, можливості особистісно орієнтованої модифікації. А це значить, що актуальність, наукова вагомість проблеми, її недостатня розробленість, невизначеність щодо розвитку її провідних тенденцій в умовах модернізації національної освіти, є підставою для обрання й дослідження теми “Ідея всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження”.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є плановою в структурі науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка з вивчення проблеми “Методолого-теоретичні засади єдності теорії і практики в багаторівневій загальнопедагогічній підготовці майбутніх фахівців” (державний реєстраційний № 0100U001530). Тема затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 2 від 26 вересня 2002 року) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 10 від 24 грудня 2002 року).

Хронологічні рамки дослідження - епоха європейського Відродження. Нижня межа (середина ХIV ст.) - початок епохи Відродження в Італії, культурне піднесення й поява гуманізму (Ф. Петрарка), становлення педагогічної думки та діяльність перших педагогів-гуманістів (Конверсині да Равенна, Джованні Мальпагині). Верхня межа (перші десятиліття ХVІІ ст.) - завершення епохи європейського Відродження, відхід ідеї всебічного й гармонійного виховання на другий план в умовах Реформації і Контрреформації, поява нових виховних ідеалів.

Просторове науково-педагогічне поле дослідження охоплює провідні країни Західної Європи: Італію (епіцентр Ренесансу), Англію, Іспанію, Францію, Нідерланди, Німеччину, а також східнослов'янські землі - Україну, Білорусь, Росію. Оскільки, як показало дослідження, педагогічна думка мала національно-регіональні особливості, ми вирізняємо її південноєвропейський (Італія, Іспанія, південь Франції), північноєвропейський (Англія, Нідерланди, Німеччина) і східнослов'янський (Україна, Білорусь, Росія) регіони.

Мета дослідження - здійснити науково-теоретичний аналіз генезису та еволюції ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в європейській педагогічній думці епохи Відродження, розкрити її сутнісний педагогічний зміст, виявити закономірності, суперечності, провідні тенденції та можливості їх розвитку в сучасних умовах модернізації вітчизняної теорії і практики виховання.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

з'ясувати соціокультурні та педагогічні передумови генезису ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження, виявити етапи її еволюції;

обґрунтувати методологічні й теоретичні основи генезису ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості, вивести ренесансну виховну парадигму;

розкрити сутнісний педагогічний зміст ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості, обґрунтувати її як мету та виховний ідеал європейського Відродження, визначити його національно-регіональну специфіку, “спільність і поліфонію”, варіативність;

виявити закономірності, суперечності та сукупність тенденцій еволюції ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості, особливості її сприйняття в окремих країнах Європи;

здійснити системний аналіз виховання всебічно й гармонійно розвиненої особистості в епоху європейського Відродження, виявити його головні принципи, провідні напрями змісту, методи та організаційні форми;

узагальнити досвід педагогів-гуманістів з упровадження в життя ідеї всебічного й гармонійного виховання, проаналізувати причини успіхів і невдач;

установити вплив педагогічної думки гуманістів епохи європейського Відродження на виховну концепцію Реформації і Контрреформації;

здійснити історико-педагогічну оцінку ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості, розкрити перспективи та з'ясувати можливості розвитку її прогресивних тенденцій в сучасних умовах модернізації вітчизняної теорії і практики виховання.

Об'єкт дослідження - педагогічна думка епохи європейського Відродження.

Предмет дослідження - становлення і розвиток ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження.

Методологічну основу дослідження становлять: філософське вчення про людину як біосоціальну цілісність, задану певною особистісною й соціальною системами; синергетичне світорозуміння, яке дає змогу врахувати всі чинники генезису та еволюції досліджуваної ідеї, різноманітні нелінійні зв'язки між явищами, процесами та системами, застосувати міждисциплінарний підхід; антропологічний, особистісно-соціальний і соціокультурний підходи, що визначають позицію дослідника щодо предмета дослідження, діалогу культур, традицій і новаторства; поєднання формаційного й цивілізаційного підходів, яке уможливлює адекватну оцінку педагогічних феноменів; парадигмально-педагогічний підхід, в основі якого лежить внутрішня логіка розвитку педагогічної думки, закономірності її функціонування як відносно автономної; біографічний підхід, який дає можливість простежити розвиток будь-якої педагогічної ідеї через історію людського життя; системно-структурний підхід, що сприяє вивченню педагогічних явищ і процесів у взаємозв'язку; принципи: історизму й наукової об'єктивності, які виключають примітивне “осучаснення” педагогічних явищ минулого; світоглядного плюралізму, що дозволяє рівноцінно розглянути вплив на ідею різних духовних течій західноєвропейського суспільства; природо- і культуровідповідності, що передбачає ставлення до людини як до неповторності й самоцінності, як складової певної цивілізаційної культури; комплексності, системності й цілісності у вивченні педагогічних явищ і процесів.

Теоретичну основу дослідження становлять:

загальні методолого-теоретичні положення щодо теорії і практики виховання та розвитку історико-педагогічного процесу (Ю. Азаров, В. Безрогов, М. Богуславський, А. Бойко, Г. Корнетов, І. Прокопенко, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська та ін.);

провідні ідеї і поняття античної педагогічної думки (“пайдейя” і “калокагатія” Платона, ідеал загальної освіти, виховання “душі й тіла” Аристотеля; humanitas Цицерона тощо); середньовічної виховної традиції (виховання душі за Блаженним Августином, концепція “вільних мистецтв” Северина Боеція та ін.); положення педагогічної думки пізнього Середньовіччя і Нового часу про цілісний підхід до виховання людини (Я.А. Коменський, Ж.-Ж Руссо, Дж. Локк та ін.).

філософські та філософсько-психологічні концепції освіти й виховання особистості в умовах сьогодення (В. Андрущенко, О. Ковальов, І. Кон, Г. Костюк, В. Кремень, О. Леонтьєв, В. Лутай, С. Рубінштейн та ін.);

ідеї педагогічної антропології як гуманістичної основи постановки й розв'язання освітньо-виховних проблем на всіх етапах суспільного розвитку (Б. Бім-Бад, Г. Ващенко, Л. Виготський, В. Зеньковський, Й.Г. Песталоцці, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.);

сучасні науково-культурологічні узагальнення щодо закономірностей історико-культурного процесу (Л. Баткін, М. Бахтін, О. Гуревич, О. Лосєв та ін.);

цивілізаційний підхід, що забезпечує розгляд педагогічної ідеї в певному соціокультурному контексті, увагу до людини, її менталітету та систему відносин із суспільством (Ф. Бродель, Н. Вебстер, У. Мак-Ніл, Ю. Павленко, П. Сорокін, А. Тойнбі, Г. Щокін, Ю. Яковець та ін.);

історико-педагогічні ідеї, концепції, узагальнення й висновки щодо окремих аспектів всебічного й гармонійного виховання особистості (Ш. Амонашвілі, І. Бех, А. Бойко, Л. Ваховський, В. Євдокимов, М. Євтух, О. Захаренко, І. Зязюн, О. Іонова, М. Левківський, В. Лозова, І. Мар'єнко, Н. Рев'якіна, О. Савченко, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська, Г. Троцко);

Організовуючи дослідження, ми спиралися на положення “Державної національної програми “Освіта: Україна ХХІ століття”, “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”, “Концепції національного виховання”, проекту Закону України “Про виховання дітей та молоді” та ін.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, аналогія, зіставлення, протиставлення, систематизація, типологізація, моделювання - для організації процедури наукового мислення, теоретичного аналізу й узагальнень; історико-компаративістський - для вивчення й узагальнення діалогічних культурних впливів, взаємодії педагогічних культур у просторі та часі; педагогічно-парадигмальний - для дослідження генезису й еволюції педагогічних ідей і теорій, як “засіб моделювання педагогічного простору” (О. Сухомлинська); реконструкція - відтворення подій історико-педагогічного процесу, що розгортаються у просторі й часі, уписаних у соціокультурний контекст; “пояснення” (В. Дильтей, Г. Корнетов) - для виявлення сутності, виокремлення головного й другорядного, розкриття причинно-наслідкових зв'язків, пізнання тенденцій та закономірностей; герменевтика - для роботи з джерелами, розуміння їх сенсу на підставі об'єктивних умов і авторських характеристик.

Концепція дослідження розкривається в таких ідеях і теоретичних положеннях:

Ідея всебічного й гармонійного виховання особистості у своєму генезисі та еволюції втілює планетарну людиноцентристську тенденцію й актуалізується у світових глобалізаційних процесах як віра в людину та її невичерпні потенційні можливості, самовизначення і самореалізацію в багатогранній системі відносин “людина - світ”. Тому сучасна західноєвропейська педагогіка постмодернізму продовжує утримувати у своїй змістовній сутності поняття “всебічний і гармонійний розвиток” (all-round and harmonious development), “освіта й виховання цілісної особистості” (education the whole person), вітчизняна - “всебічне й гармонійне виховання особистості”.

Еволюція ідеї всебічного й гармонійного виховання передбачає певний рух у змісті та поєднанні основних виховних напрямів. Усебічність і гармонія розуміються як узгодженість між усіма елементами природи людини та її буття - між тілесним і духовним; розумом, почуттями й волею; особистісним і соціальним. Уживане поняття “всебічне й гармонійне виховання” є доцільним і коректним, оскільки найбільш адекватно передає зміст і педагогічну сутність досліджуваної ідеї. Ця ідея відповідає універсальним антропологічним засадам педагогічної науки, оскільки зумовлена уявленням про довершеність людської природи.

Специфікою хронологічної модифікації ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості є те, що, з'явившись за часів античності, у середньовічній Європі вона була майже забутою, проте отримала “друге життя” в епоху Відродження. Ренесансні філософи й педагоги створили виховний ідеал всебічно й гармонійно розвиненої особистості, який виходив далеко за межі їхньої епохи. Із часом ідея всебічного й гармонійного виховання особистості, хоч і зазнала суттєвих трансформацій, проте знайшла своїх прихильників серед прогресивних педагогів наступних століть (Я.А. Коменський, Дж. Локк, Й.Г. Песталоцці, К. Ушинський, Н. Крупська). У пострадянський перехідний період авторитет ідеї похитнувся переважно внаслідок широкого декларування її як мети комуністичного виховання. У період розбудови в Україні демократичного суспільства, гуманізації школи, інтеграції до європейського освітньо-наукового простору необхідність і визнання досліджуваної ідеї стали об'єктивним явищем, що детермінується базовою функцією освіти і виховання - підготовкою цілісної творчої особистості, формуванням її суб'єктності та неповторності. Проте в педагогіці немає єдиного підходу до розуміння сутності людини. Водночас з'явилися можливості для синтезу знань про людину, зокрема й про специфіку особистості, що формується.

Підпорядкування особистісно-соціального виховання меті всебічного й гармонійного розвитку допоможе молоді усвідомити сенс власного життя, шляхи та умови конструктивного самотворення і самореалізації. Перспектива всебічного й гармонійного виховання в сучасних умовах також визначається прогресивною еволюцією світової цивілізації, єдністю загальнолюдського й національного, діалогом культур, поглибленням процесів демократизації й гуманізації в постіндустріальному суспільстві.

Ідея всебічного й гармонійного виховання особистості активізує пошук оптимальних шляхів цілевизначення, цілереалізації і цілекорекції як компонентів цілепокладання. Вона є основою для формування індивідуальної особистісно значущої мети виховання, переорієнтації у навчанні й вихованні на рівень особистісних цінностей, знань, умінь і навичок. Індивідуальна і спільна загальноцивілізаційна мета виховання молодої людини, котра здатна до духовного самовизначення, морального самокерівництва і підготовлена до діалогічних стосунків із собою, іншими людьми, світом у цілому, стане не лише центральною домінантою, а й реальністю педагогічного процесу всіх типів сучасної школи за умови подальшого дослідження ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості.

Джерельна база дослідження відповідає специфіці теми й складається з творів гуманістів епохи європейського Відродження. Вона класифікується: власне педагогічні твори (П.П. Верджеріо. “Про благородні звичаї та вільні науки” (1402); Е.С. Пікколоміні. “Про виховання дітей” (1450); М. Веджо. “Про виховання дітей і їх достойні звичаї” (1448); Еразм Роттердамський. “Про метод навчання” (1512), “Про необхідність раннього наукового виховання дітей” (1529); Х.Л. Вівес. “Про навчання наукам, або Про християнське навчання” (1531) та ін.); філософські трактати, діалоги, промови, політико-історична література (твори Ф. Петрарки, К. Салютаті, Л. Бруні, Л. Валли, Піко делла Мірандола, Дж. Манетті, П. Браччолині, М. Фічино, М. Пальмієрі, Л.Б. Альберті та ін.); виховні настанови й напучення монархам (Еразм Роттердамський. “Виховання християнського государя” (1516); С. Оріховський. “Напучення польському королеві Сигізмунду Августу” (1543)); епістолярні твори (листи Гуарино да Верона, Т. Мора, А. Ринуччині, Еразма Роттердамського та ін.); філософсько-педагогічні есе М. Монтеня; “посібники з цивільності” етичного змісту для дітей та юнацтва (Дж. Делла Каза. “Галатео” (1553); Еразм Роттердамський. “Про пристойність дитячих звичаїв” (1530)); автобіографічна література (фрагменти з трактату Дж. Конверсині да Равенни “Рахунок життя” (1400)), життєписи видатних діячів культури; мемуарна література; художня література; соціальні утопії ХVІ ст. (Т. Мор. “Утопія” (1516); Т. Кампанелла. “Місто Сонця” (1602) та ін.); твори художньої культури (образотворче мистецтво, архітектура, скульптура, музика тощо); спогади вихованців про педагогів-гуманістів Вітторино да Фельтре та Гуарино Гуарині да Верона; документи періоду Реформації (Й. Агрикола. “Навчальний план Ейслебена” (1527); Ф. Меланхтон. “Вюртенберзький навчальний план” (1528) та ін.), що стосуються політики в галузі освіти, діяльності щодо створення нових навчальних закладів; звернення і промови М. Лютера (“До радників землі німецької. Про те, що їм необхідно відкривати й підтримувати християнські школи” (1524)); твори Ф. Меланхтона (“Про порядок навчання” (1531), “Промова на славу нової школи” (1526), “Про необхідність удосконалювати виховання юнацтва” (1528)) тощо.

Вплив ренесансного гуманізму на педагогічну думку й освіту в Україні досліджувався на матеріалах публіцистики, полемічної й епістолярної літератури (І. Домбровський, Х. Євлєвич, Л. і С. Зизанії, С. Оріховський та ін.), а також на документах братських шкіл (“Статут Львівської братської школи 1586 року. Порядок шкільний”, трактат “О воспітаніи чад”, 1609), поетичних (“Виховання дітей (Анонімні вірші 1609 року)”) і прозових творах українських гуманістів.

Проаналізовано сучасні періодичні видання із різних галузей гуманітарного знання: “Вопросы философии”, “Педагогика”, “Педагогическое образование и наука”, “Психологический журнал”, “Рідна школа”, “Социология образования”, “Український історичний журнал”, “Філософська думка”, “Шлях освіти” та ін.

Під час дослідження використовувалися передусім фонди Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (м. Київ), Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка, Державної бібліотеки Російської Федерації (м. Москва). Більшість джерел - переклади з латинської, італійської, німецької і французької мов, серед яких і маловідомі (Erasme. Declamatio de pueries statim ac liberaliter instituendis, 1529; G. Conversini da Ravenna. Rationarium vite, 1400; L. B. Alberti. De familia, 1432-1434).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше: 1) з'ясовано соціокультурні (поява перших форм капіталістичного підприємництва, вихід на арену “нових людей”, релігійні процеси, прагнення до оновлення духовно-культурного життя) і педагогічні (невдоволення церковною монополією на освіту й виховання, відкриття античної педагогіки, започаткування ренесансної виховної парадигми, сприйняття носіями “теоретичного розуму” ідей гуманізму) передумови генезису ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження; 2) виявлено основні етапи її генезису та еволюції (друга половина XIV ст. - становлення гуманістичної педагогічної думки в Італії; перша половина XV ст. - подальший розвиток ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в італійській педагогіці, період її розквіту; друга половина XV ст. - модифікація ідеї в дусі флорентійського неоплатонізму; XVI ст. - поширення гуманістичної ідеї за межами Італії, її трансформація в контексті релігійно-реформаторської педагогіки; початок XVII ст. - відхід ідеї на другий план у зв'язку з закінченням ренесансної доби); 3) здійснено системний аналіз еволюції ідеї в теорії і практиці виховання епохи, виявлено її методолого-теоретичні засади, філософсько-антропологічний підхід, принципи (природовідповідність, пріоритет у навчанні виховних завдань, єдність знань і моральності, індивідуалізація, гуманізація, поєднання виховання із самовихованням), головні напрями змісту (гуманістична освіта, соціальне (моральне, громадянське, патріотичне), фізичне, зародки трудового та естетичного виховання), методи (освічення, наставляння, приклад, привчання, формування звичок і навичок, метод “м'якої руки”, перевага заохочення над покаранням) та організаційні форми (наставництво, приватне викладання, ігри, екскурсії тощо), доведено єдність античних традицій і новаторства гуманістів; 4) розкрито сутнісний педагогічний зміст ідеї всебічного й гармонійного виховання, обґрунтовано її як мету та виховний ідеал європейського Відродження (високоосвічена, доброчесна, соціально орієнтована особистість, красива й сильна як душею, так і тілом, “із Богом у душі”), визначено його національно-регіональну специфіку, “спільність і поліфонію” рис, варіативність (південноєвропейський, північноєвропейський, східнослов'янський варіанти); 5) узагальнено досвід упровадження в життя ідеї всебічного й гармонійного виховання (європейські гуманістичні школи Вітторино да Фельтре, Гуарино да Верона, Д. Колета; “виховання правителя” тощо), проаналізовано причини його успіхів і невдач; 6) визначено вплив педагогічної думки гуманістів на виховну концепцію Реформації і Контрреформації; 7) розширено джерельну базу вітчизняної педагогічної науки за рахунок залучення досі не відомих або маловідомих творів педагогів-гуманістів (Л.Б. Альберті, М. Веджо, Х.Л. Вівеса, Дж. Манетті, Е.С. Пікколоміні, Еразма Роттердамського). Збагачено історико-педагогічне поле відкритими вперше іменами ренесансних мислителів епохи європейського Відродження (близько 60).

Дослідження розвинуло наукові положення про хід історико-педагогічного процесу в цілому (поліфонічність, альтернативність, “драма” педагогічної ідеї та її носіїв); підтвердило висновок попередників про вирішальну роль соціально-психологічної атмосфери італійського міста у формуванні нового виховного ідеалу, його прогресивність і перспективність. Не отримали підтвердження думки окремих дослідників про відсутність у гуманістів інтересу до “світу” дитини (Ф. Ар'єс, М. Демков), надмірну індивідуалістичність ренесансної людини (О. Лосєв), відрив ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості від реального педагогічного процесу (Г. Корнетов та ін.) тощо.

Подальшого розвитку набули уявлення про ренесансний антропоцентризм, гуманістичне виховання, педагогічну сутність “християнського гуманізму”, вплив західноєвропейських ідей на виховну практику східного слов'янства.

Теоретична значущість дослідження полягає у логічному виведенні ренесансної виховної парадигми (уявлення про людину як вищу цінність; орієнтація у вихованні на її соціальну сутність і природу, всебічний і гармонійний розвиток (саморозвиток) особистості; віра у виховання як головний засіб самовдосконалення людини і соціально-педагогічних перетворень; узгодженість мети, принципів і методів виховної діяльності; педагогічний гуманізм); у визначенні загальнолюдської цінності ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості як стимулу безмежного удосконалення людини та розвитку гуманітарного знання, в обґрунтуванні її як підґрунтя сучасної філософії освіти й оновленої парадигми виховання; у виявленні закономірностей її становлення та еволюції (зумовленість появи ідеї соціально-економічними, культурними, релігійними процесами пізнього Середньовіччя; поєднання в ході її розвитку прогресивних ідей античної і християнської педагогіки; неможливість широкомасштабного впровадження ідеї, відхід на другий план під час індустріальної цивілізації та неминучість актуалізації у постіндустріальний період); суперечностей розвитку (між ідеалом і реальністю, між “теоретичним розумом” і масовою свідомістю, між теорією і практикою всебічного й гармонійного виховання, між ідеалом “універсальної людини” та конкретними запитами індустріального суспільства, між “загальною освітою” гуманістів і потребами професіоналізації, між соціальною відкритістю гуманістичної педагогіки та елітарністю її практичного використання тощо); у визначенні сукупності педагогічних тенденцій розвитку ідеї всебічного й гармонійного виховання (загальні, особливі, окремі, прикінцеві, перспективні); у виявленні й урахуванні специфіки сприйняття досліджуваної ідеї в окремих країнах Європи, здатності ідеї до поєднання з різноманітними суспільно-педагогічними та релігійними течіями (рух “нового благочестя”, “братів спільного життя”); в обґрунтуванні позитивної історико-педагогічної оцінки ідеї всебічного й гармонійного виховання на всіх етапах еволюції людської цивілізації; у визначенні перспектив подальшого розвитку її провідних тенденцій та можливостей застосування в сучасних умовах модернізації вітчизняної теорії і практики виховання.

Теоретична значущість дослідження полягає в подальшому збагаченні знань про хід світового історико-педагогічного процесу в цілому (нелінійність розвитку ідеї, драматизм, викликаний cуперечностями між ідеалом і реальністю, механізм зміни виховних парадигм на зламах історії розвитку цивілізації, діалог педагогічних культур, взаємовплив різних педагогічних традицій тощо).

Практичне значення отриманих результатів полягає в актуалізації і розвитку перспективних тенденцій еволюції ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості в сучасних науково-педагогічних концепціях, спрямованих на модернізацію освітньо-виховної практики, у подоланні однобічного інтелектуалізму, створенні умов для цілісного духовного й фізичного розвитку громадянина України як члена єдиної Європи.

Висновки й узагальнення дисертації можуть бути використані в обґрунтуванні не лише загальної, а й конкретної, особистісно значущої мети виховання, при створенні нових педагогічних теорій, концептуальних підходів щодо виховання молоді в навчальній і позаурочній діяльності всіх типів загальноосвітніх закладів, молодіжних організацій, комплексів, центрів тощо. Наукові положення дисертації мають цінність і для створення інноваційних навчальних підручників та посібників, підготовки методичних рекомендацій до нормативних та елективних лекційних курсів, спецкурсів і спецпрактикумів із теорії та історії педагогіки, психології. Вони також адресовані викладачам історії, філософії, культурології, історії культури та релігієзнавства для втілення в навчальний процес усіх гуманітарних навчальних закладів III - IV рівнів акредитації, слухачам курсів підготовки й перепідготовки державних службовців, учителям загальноосвітніх навчальних закладів для основних, факультативних та елективних занять (“Основи філософських знань”, “Основи християнської педагогіки”, “Основи християнської етики”), просвітницької діяльності. Виведені закономірності, сукупність тенденцій, основні положення, узагальнення й висновки, яких дійшов автор, можуть послужити методолого-теоретичною базою подальших історико-педагогічних досліджень.

У масовій науково-педагогічній практиці використовуються: авторський спецкурс “Гуманістичне виховання за доби європейського Відродження (кінець XIV-початок XVII ст.)”, навчальний посібник-практикум “Педагогічна думка доби європейського Відродження (XV - XVI cт.): люди та ідеї”, навчально-методичний посібник “Ренесансні ідеї виховання правителя й сучасні проблеми вдосконалення діяльності державної служби в Україні”.

Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка про впровадження № 156/81 від 28.03.2005); у систему роботи зі слухачами Полтавського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій (довідка про впровадження № 01_15/30 від 22.02.2005); у курсову перепідготовку директорів шкіл і вчителів при Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського (довідка про впровадження № 123 від 04.04.2005); у процес навчально-виховної і просвітницької діяльності серед освітян Харкова, Полтави та Полтавської області, учнів школи № 17 м. Кременчука, гімназійних класів Зіньківського ЗНЗ № 2 Полтавської області (довідка про впровадження № 01/14_118 від 18.02.2005).

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій; застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням роботи, що дозволяють бачити проблему в трьох вимірах - соціокультурному, антропологічному й власне педагогічному; залученням до наукового аналізу широкого кола різноманітних джерел і науковою компетентністю та об'єктивністю автора в їх інтерпретації; упровадженням результатів дослідження в навчальний процес сучасних педагогічних закладів освіти та в діяльність державних установ.

Особистий внесок дисертанта в працях, написаних у співавторстві, полягає у здійсненні науково-теоретичного аналізу генезису та еволюції ідеї всебічного й гармонійного виховання, розкритті її сутнісного педагогічного змісту, виявленні закономірностей, суперечностей і провідних тенденцій та обґрунтуванні можливостей їх розвитку в сучасних умовах модернізації вітчизняної теорії і практики виховання.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: VII Міжнародна науково-практична конференція “Наука і освіта' 2004” (Дніпропетровськ, 2004); “Єдність особистісного і соціального факторів у виховному процесі навчального закладу” (Полтава, 2004); III Міжнародна науково-практична конференція “Динаміка наукових досліджень' 2004” (Дніпропетровськ, 2004); Перша Міжнародна науково-практична конференція “Науковий потенціал світу, 2004” (Дніпропетровськ, 2004); “Перспективные разработки науки и техники” (Белгород, Россия, 2004), на Всеукраїнських наукових, науково-практичних і науково-методичних конференціях і семінарах: “Актуалізація ідей антропоцентризму в умовах реформування загальноосвітньої і вищої школи” (Полтава, 2001); “Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури” (Полтава, 2003); “Роль навчальних і виробничих екскурсій в професійній підготовці вчителя” (Полтава, 2003); “Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004); “Актуальні питання всесвітньої історії і методика їх викладання” (Полтава, 2004); “Проблеми розвитку управлінської культури керівників закладів освіти” (Полтава, 2004); “Формування стратегії конкурентоспроможності освіти в регіоні” (Жовті Води, 2004); “Зміст освітньої галузі “Технології” в 12_річній школі та профільне навчання” (Полтава, 2004); “Демократичні процеси та демократична освіта - основи розвитку соборності в Україні” (Полтава, 2005); на регіональних науково-практичних і науково-методичних конференціях: “Творча спадщина Г.С. Сковороди і сучасність” (Полтава, 2002); “Магістратура: історія становлення та перспективи розвитку” (Полтава, 2003); VIII Слов'янські читання (Полтава, 2004); “Самостійна робота студентів у структурі сучасної освіти” (Полтава, 2004); IX Слов'янські читання (Полтава, 2005). Матеріали дисертації були предметом обговорення на засіданнях ученої ради, а також кафедр педагогіки, всесвітньої історії Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Дисертаційне дослідження обговорювалося на спільному засіданні кафедр історії педагогіки та порівняльної педагогіки, загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.