Розвиток недільних шкіл в Україні (друга половина ХІХ–початок ХХ ст.)

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження для сучасної історико-педагогічної науки в Україні; сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання роботи, методологічну основу, методи і джерела дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; відображено апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі - „Виникнення та становлення недільних шкіл в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.” - висвітлено історію розвитку недільних шкіл та визначено етапи їхньої діяльності; проаналізовано освітнє законодавство та офіційну політику уряду Російської імперії стосовно українських недільних шкіл; висвітлено розвиток громадсько-просвітницького подвижництва на користь недільних шкіл України та їх роль як центру залучення учнів до надбань української культури.

В історії вітчизняної педагогіки значне місце посідає просвітницький рух на користь недільних шкіл - нетрадиційних закладів позашкільної освіти для дітей та дорослих, навчання в яких відбувалось у неділю (для осіб єврейської національності - в суботу) та святкові дні.

ХІХ століття виявилося ключовим в історії вітчизняної педагогіки. В епоху своєрідного соціально-просвітницького ренесансу, що розпочався в Україні, найбільш новаційними проявами суспільно-педагогічної творчості кращих представників української нації (зокрема, членів Кирило-Мефодіївського товариства, українських Громад) були пошуки становлення системи закладів освіти з метою неформального поширення знань серед народу.

Прогресивна громадськість України відчувала життєву необхідність у створенні позашкільних освітніх закладів для народу на зразок світових. Перша світська недільна школа була заснована 1756 р. у м. Базель (Швейцарія). Згодом такі освітні заклади з'явилися та успішно діяли в Англії, Німеччині, Америці, Шотландії та інших країнах світу.

Піднесення просвітницького руху середини ХІХ ст. відбувалося за складних соціально-економічних умов, що склалися в Російській імперії, зокрема, на території Наддніпрянської України: криза кріпосницької системи, суцільна безрамотність народних мас (станом на 1856 р. у 9 українських губерніях одна школа припадала в середньому на 9 591 жителя - майже 98% дітей шкільного віку не могли отримати навіть елементарної освіти). У зв'язку з розвитком промисловості, що передбачав запровадження новітньої техніки, передових технологій та ефективних форм організації праці, країна потребувала нового робітника, кваліфікованого та освіченого. Тому одночасно з підготовкою селянської реформи, спрямованої на ліквідацію кріпосного права, з кінця 50-х рр. ХІХ ст. розпочалася робота над проектом освітньої реформи.

Просвітницька діяльність прогресивної громадськості по створенню системи позашкільних освітніх інституцій, зокрема, недільних шкіл, збіглася у часі з виникненням та подальшим розвитком такого типу навчальних закладів у світі, динамікою європейських та вітчизняних національно-культурних, соціально-економічних та суспільно-політичних процесів, готовністю української та російської інтелігенції до поширення знань, потребу в яких відчував сам народ.

В історії педагогіки немає усталеної думки щодо першості створення недільних шкіл в Україні. На підставі архівних документів та спогадів сучасників ми дійшли висновку, що в Україні недільні школи виникли одночасно в різних регіонах. Зокрема, в Києві - 11 жовтня 1859 р. (на Подолі, на розі Костянтинівської та Хоревої вулиць, 9/16) у приміщенні Києво-Подільського повітового дворянського училища. Організаторами цієї недільної школи були студенти Київського університету імені Св. Володимира (Я.Бекман, Ф.Вороний, М.Драгоманов, С.Кулябка, В.Португалов, К.Шейковський та ін.).

Велику роль у процесі підготовки до відкриття та заснування перших недільних шкіл в Україні відіграли Т.Шевченко, попечитель Київського учбового округу М.Пирогов, професор російської історії П.Павлов, викладач Київського університету імені Св. Володимира П.Ромер, штатний наглядач Києво-Подільського повітового дворянського училища І.Слєпушкін, засновниця приватного жіночого пансіону у Києві Нельговська, громадівці О.Стронін, О.Кониський, О.Лобода, І.Щелкан, А.Свидницький та інші представники прогресивної вітчизняної громадськості.

Перші недільні школи як приватно-громадські установи зароджувалися та розвивалися за доби своєрідної “волі”. Спочатку ставлення уряду до таких нетрадиційних закладів освіти було досить прихильним. Про це, зокрема, свідчить зміст спеціальних циркулярів міністра внутрішніх справ від 22 березня 1860 р. про сприяння заснуванню таких навчальних закладів та 22 вересня 1860 р. про надання права губернаторам дозволяти відкриття нових недільних шкіл за згодою місцевого учбового начальства.

Відповідно до змісту пояснювальної записки, поданої студентами університету імені Св. Володимира до канцелярії попечителя Київського учбового округу, в недільних школах передбачалося викладання Закону Божого, російської і слов'янської грамоти, письма та арифметики. Проте у більшості випадків засновники та викладачі не задовольнялися визначеним переліком навчальних предметів. До того ж і самі учні недільних шкіл ставили запити, які далеко виходили за межі затвердженої урядом програми. Створюючи нову громадсько-просвітницьку ідеологію, що передбачала навчання рідною мовою та розвиваючий характер знань, педагоги давали підстави представникам офіційної влади звинувачувати їх у перебільшенні повноважень, розширенні освітньої програми, антиурядовій пропаганді і т.п. Так почалося змагання за вплив у недільних школах.

Арешт членів Харківсько-Київського таємного товариства (початок 1860 р.), відкрита кампанія проти недільних шкіл, що супроводжувалася цілою низкою адміністративних репресій, відставка попечителя Київського учбового округу М.Пирогова (березень 1861 р.), створення “Правил для недільних шкіл” (травень 1860 р., січень 1861 р.), які звужували їхні освітні можливості шляхом запровадження елементарної грамотності курсу парафіяльних училищ - ось далеко не повний перелік репресивних заходів уряду Російської імперії, спрямованих на послаблення просвітницького руху на користь недільних шкіл.

Результатом посилення нагляду та серії репресивних заходів стало повсюдне закриття недільних шкіл 10 червня 1862 р. (деякі школи продовжили свою діяльність на нелегальних засадах, зокрема, Харківська приватна жіноча недільна школа Х.Алчевської). Так закінчився перший етап розвитку недільних шкіл (1859 - 1862 рр.), протягом якого в 9 українських губерніях Російської імперії діяло щонайменше 115 недільних та суботніх шкіл: Київській - 23, Подільській - 11, Волинській - 5, Полтавській - 30, Чернігівській - 6, Харківській - 11, Херсонській - 14, Катеринославській - 7, Таврійській - 8.

Відродження просвітницького руху на користь недільних шкіл проходило у досить складних умовах. Відповідно до царського указу від 10 червня 1862 р. було розпочато перегляд правил про заснування недільних шкіл. Проте нових (спеціальних) правил так ніколи створено і не було. Стосовно недільних шкіл було прийнято лише декілька заходів: прилучено до загального типу початкових училищ та уведено в систему навчальних закладів духовного відомства.

За відомчим підпорядкуванням чинне законодавство Російської імперії передбачало 2 основних типи недільних шкіл: 1) відомства Міністерства народної освіти, що діяли відповідно до “Положення про початкові народні училища” від 14 липня 1864 р. та 25 травня 1874 р., “Правил про уроки для дорослих” від 22 серпня 1902 р., “Правил про уроки і курси для дорослих” від 20 березня 1907 р. та “Положення про вищі початкові училища” від 25 червня 1912 р.; 2) відомства православного віросповідання при Св. Синоді (духовного), що діяли відповідно до “Правил про церковно-парафіяльні школи” від 13 червня 1884 р., “Правил про повітові відділення єпархіальних училищних рад” від 28 травня 1888 р., “Положення про управління школами церковно-парафіяльними і грамоти” від 26 лютого 1896 р. та “Положення про церковні школи відомства Православного Сповідання” від 1 квітня 1902 р.

Цікавим явищем у розвитку просвітницького руху були суботні школи для осіб єврейського населення, що діяли на основі положень про недільні школи, єврейські початкові училища та відкривались як самостійні навчальні заклади, при єврейській релігійній школі (Талмуд-Торі) або будь-якому єврейському казенному чи приватному початковому училищі.

Нові умови для становлення і розвитку системи позашкільної освіти та освіти дорослих виникли у часи УНР (1917 - 1920 рр.). Особливо вагомий внесок у цю справу зроблено урядом Центральної Ради: на основі І Універсалу Центральної Ради (червень 1917 р.) створено департамент позашкільної освіти (на чолі з С.Русовою) Генерального секретаріату народної освіти, який планував відкриття освітніх закладів для дорослих різних типів - від недільних шкіл та вечірніх класів для неписьменних до народних університетів.

У ролі засновників українських недільних шкіл другої половини ХІХ - початку ХХ ст. виступали приватні особи, урядові організації, міські управи, Громади, земства, різноманітні товариства, зокрема, Харківське товариство поширення в народі грамотності, Київське, Петербурзьке та Московське товариства грамотності, Російське технічне товариство, “Просвіти”, місцеві відділення благодійних товариств (попечительства жіночою освітою, народною тверезістю), комісії народних читань і т.д.

Відповідно до статусу засновників в Україні діяли такі типи недільних шкіл:

1) громадсько-приватні - засновані представниками громадсько-приватної ініціативи - різноманітними товариствами, об'єднаннями, земствами та приватними особами;

2) державні - засновані Міністерством народної освіти, Св. Синодом, військовим міністерством та іншими відомствами, урядовими організаціями, міськими управами, державними службовцями і т. п.; 3) напівдержавні - засновані громадсько-приватною ініціативою за підтримки уряду, освітнього та інших відомств.

Велику роль у справі популяризації недільних шкіл відіграли особливі комісії (зокрема, Комісія (Довідкове бюро) з недільних шкіл при Московському Комітеті Грамотності), комітети, координуючі ради, товариства діячів недільних шкіл (діяли
у Києві, Полтаві, Харкові та інших містах України), освітянські з'їзди (зокрема, 2-й з'їзд російських діячів з технічної та професійної освіти), вітчизняні (у Нижньому Новгороді, Харкові, Москві) та зарубіжні (у Парижі, Антверпені, Брюсселі, Чикаго) виставки, спеціальні збірники, періодичні видання та праці відомих діячів недільних шкіл (Я.Абрамова, Х.Алчевської, В.Вахтєрова, Е.Вахтєрової, М.Корфа, П.Казанцева, О.Кайданової, С.Миропольського, М.Салтикової та ін.).

Недільні школи України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у своєму розвитку пройшли 4 етапи: 1) початковий етап (1859 - 1862 рр.); 2) перехідний етап (1862 р. - перша половина 1888 р.); 3) інтенсивний етап (друга половина 1888 р. - 1905 р.); 4) національно-креативний етап (1905 - 1920 рр.).

Як показує проведений аналіз, динаміка недільного руху другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мала різноплановий характер: в одних губерніях (Харківській, Катеринославській) кількість недільних шкіл збільшувалася, в інших (Полтавській, Чернігівській) - зменшувалася. До революції 1917 р. в Україні діяло 112 недільних шкіл. Проте поширення таких нетрадиційних народно-просвітницьких закладів для дітей та дорослих (незважаючи на їхню мізерну кількість, порівняно з іншими країнами світу) відіграло значну роль у вирішенні національно-освітнього питання означеного періоду.

У другому розділі - „Недільні школи як нетрадиційна форма освітнього закладу в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)” - розкрито, систематизовано та узагальнено організаційні засади, принципи, завдання, зміст, форми, методи освітньої діяльності та висвітлено систему методичної роботи українських недільних шкіл означеного періоду.

Внутрішня організація більшості недільних шкіл характеризувалася відсутністю суворих регламентацій. Відповідно до правил внутрішнього розпорядку заняття у недільних школах відбувалися виключно в неділю (для осіб єврейської національності - в суботу) та святкові дні. Поступово організатори недільних повторювально-додаткових шкіл почали вводити додаткові навчальні дні. Термін навчання визначався чинним освітнім законодавством та статутом кожної недільної школи - в середньому 2 - 3 роки (у більшості ж випадків цей термін не підлягав будь-яким регламентаціям). Навчальний рік зазвичай тривав з вересня по червень; деякі школи були відкриті і влітку. Кількість навчальних днів протягом року в середньому становила 25-35 (40). Навчальний день тривав 3-4 год. (в основному з 10 до 14 год.).

Для управління внутрішнім життям недільної школи створювалася рада (загальні збори), до складу якої входили засновники, а також попечителі і розпорядники, які обиралися засновниками та затверджувалися повітовою і губернською училищними радами.

Величезна корпорація учителів мала досить різноманітний склад відносно віку, суспільного становища, роду занять, рівня освітньої підготовки та професійної майстерності. Підбір кандидатів на посади учителів здійснювали засновники або утримувачі недільних шкіл з дозволу інспектора народних училищ (у випадку нестачі учителів до викладання тимчасово допускалися особи, які не мали свідоцтва на звання учителя); викладання Закону Божого здійснювали особи священного сану та ті, хто закінчив повний курс духовної семінарії за умови визнання їхньої здібності та благонадійності. Учителі недільних шкіл, як правило, працювали без будь-якої винагороди, крім деяких, зокрема земських.

Недільні школи - безплатні народно-просвітницькі заклади - були відкриті для усіх бажаючих, незалежно від віку (згодом вік учнів став визначатися відповідними законодавчими документами та адміністративними розпорядженнями, зокрема, циркулярами Міністерства народної освіти від 28 червня 1874 р., 25 квітня 1908 р.), статі, суспільного становища, національності, соціального походження та віросповідання. Після закінчення недільних шкіл їхні учні, як правило, не отримували ніяких посвідчень.

Недільні школи другої половини Х1Х - початку ХХ ст. - це відкриті народно-просвітницькі заклади, принципи, завдання та зміст навчання і виховання яких були спрямовані, насамперед, на задоволення освітніх потреб та запитів народу. Їхня діяльність базувалася на таких організаційних засадах, як відсутність суворих внутрішніх регламентацій, громадський підхід до управління та планування педагогічного процесу, дотримання основного принципу діяльності - „школа для учнів”, створення особливих попечительств з метою турботи про учнів, особлива атмосфера взаємин між членами шкільного колективу, гуманне ставлення до вихованців, спільність інтересів учителя й учня та ін.

Аналіз та узагальнення досвіду роботи українських недільних шкіл дозволив виділити принципи їхньої діяльності, серед яких чільне місце займають такі:

1) гуманізму - створення умов для формування кращих якостей і здібностей учнів, гуманізація взаємин між педагогом і вихованцями, основаних на повазі, довірі, розумінні запитів, інтересів, гідності особистості (правилами внутрішнього розпорядку недільних шкіл суворо заборонялися фізичні покарання); 2) демократизму - відсутність суворої регламентації внутрішньої організації недільної школи, самостійне опрацювання освітніх програм, колективне вирішення усіх проблем на засіданнях загальних шкільних та педагогічних рад (зборів) із залученням до обговорення учнів, усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності; 3) природовідповідності, індивідуалізації та диференціації - врахування вікових, індивідуальних та інших особливостей учнів шляхом поділу учнів на групи відповідно до віку (діти, підлітки, дорослі), рівня освітньої підготовки (грамотні, малограмотні, напівграмотні, неграмотні); використання індивідуальних та групових форм організації навчальної діяльності.

Над теоретичним опрацюванням, обґрунтуванням та узагальненням змісту недільного навчання працювали представники вітчизняної суспільно-освітньої думки, педагогічні пошуки яких випереджали зарубіжні - Х.Алчевська, В.Вахтєров, Е.Вахтєрова, В.Водовозов, М.Драгоманов, П.Казанцев, О.Кайданова, М.Корф, В.Лобода, Т.Лубенець, С.Миропольський, В.Науменко, Д.Пильчиков, М.Пирогов, О.Потебня, С.Русова, В.Стоюнін, О.Стронін, К.Ушинський та ін. Педагогічний пошук та ініціатива учителів недільних шкіл були спрямовані на збагачення змісту освіти, його забезпечення інтересам людини, потребам економічного і соціально-політичного розвитку країни.

Програми для недільних шкіл розробляли учителі-практики, педагоги-теоретики позашкільної освіти, члени комісій недільних шкіл, земських рад, освітніх комісій різних товариств (зокрема, Шкільної комісії Київського товариства грамотності) та інші представники педагогічної громадськості України і Росії. Укладачі програм дотримувалися демократичного принципу вибору навчальних предметів - рекомендували вивчення обов'язкового мінімуму, стимулюючи тим самим ініціативу розширення та поглиблення змісту освіти на місцях.

На основі аналізу джерелознавчих матеріалів з даної проблеми ми виділили основні принципи побудови змісту освітніх програм недільних шкіл: концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу; співвідношення загальноосвітніх та додаткових знань; використання міжпредметних зв'язків; практичний зміст навчального матеріалу.

Теоретики та практики недільного навчання не ставили перед собою завдання запровадження систематичних знань. Вони мали на меті розширення загального освітньо-культурного рівня народу, зацікавлення та підготовку учнів до самостійного навчання, апелювали до самодіяльності та самоорганізації особистості, до її прагнення самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. Мета недільної школи полягала у прагненні зацікавити та підготувати учнів настільки, щоб вони самі за сприятливих умов змогли учитися самостійно.

Ініціативні пошуки діячів недільних шкіл навіть за умов жорстоких регламентацій щодо змісту навчання були спрямовані у перспективі на забезпечення широких освітніх потреб та розвитку особистості учнів. Крім загальноосвітніх предметів програми початкових народних училищ (Закон Божий, читання за книгами громадянського та церковного друку, письмо, перші 4 дії арифметики та церковний спів), у багатьох недільних школах України вивчалися проблеми історії, економічних відносин, культури, літератури, географії, природознавства; за бажанням учнів в окремих недільних школах викладались основи фізики, хімії, геометрії, мінералогії, іноземних мов, законодавства, елементи вищої математики, педагогіки, психології та інші навчальні дисципліни.

За змістом освіти в Україні сформувалося 4 типи недільних шкіл (проте на практиці цей поділ був умовним): 1) нижча (для неписьменних); 2) середня повторювальна (для тих, хто вибув із початкового училища) - давала компенсаторний рівень знань; 3) вища додаткова (для тих, хто закінчив початкове училище) - давала додатковий рівень знань і була, по суті, наступною ланкою після початкової школи; 4) повторювально-додаткова - поєднувала завдання двох попередніх типів.

За участі та сприяння діячів просвітницького руху на користь недільних шкіл створювалася відповідна навчально-методична література: посібники („Книга взрослых”, 1899, 1900; „О книге взрослых”, 1900, 1907; критико-бібліографічний покажчик „Что читать народу?”, 1884, 1889, 1906), підручники - О.Кониського („Українські прописи”, 1862; „Арихметика або „Щотниця””, 1863; „Граматка або перша чытанка за для початку вченья”, 1882), М.Корфа („Руководитель воскресных повторительных школ”, 1882), Т.Лубенця („Читанка”, 1883; „Арифметичний збірник”; „Граматка. Український буквар з малюнками”, 1906), Д.Мороза („Арихметика” (Щотниця)”, 1862), О.Потебні („Буквар”, 60-ті рр. ХІХ ст.), К.Рубісова („Начальная арифметика”, 1861), С.Русової („Український буквар”, 1906, 1919; „Перша читанка для дорослих (для вечірніх, недільних шкіл)”, 1918), А.Свидницького („Русская азбука. Руководство для учащихся” та „Русская азбука. Руководство для преподавателей”, 1868), О.Строніна („Азбука по методе Золотова для Южнорусского края”, 1861), Т.Шевченка („Букварь Южнорусский”, 1861), К.Шейковського („Домашня наука” („Перші початки”, 1860 і „Вищі початки”, 1861); „Дещо про світ божий”, 1863), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл”, 1918 (Українського видавництва в Катеринославі), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл”, 1918 (складена учительським гуртком Олександрівського товариства „Просвіта”) та ін.

Всебічне вивчення проблеми дозволяє стверджувати, що недільні школи другої половини ХІХ - початку ХХ ст. виступали ареною апробації, запровадження та популяризації нових педагогічних методів: бесіди, пояснювального читання (використовувався при вивченні основних навчальних дисциплін з метою повідомлення учням загальноосвітніх відомостей з різних галузей знань - історії, географії, природознавства, літератури), „взаємного навчання” (парний спосіб організації групової навчальної діяльності учнів), „прискореного проходження алфавіту” (термін вивчення алфавіту в недільній школі становив 6-12 занять), „перепитування прочитаного” (передбачав використання таких прийомів, як бесіда, усні та письмові відповіді з метою з'ясування ступеня засвоєння учнями змісту прочитаного), „вивчення читацьких інтересів” (опитування змісту прочитаного у формі бесід, письмових відгуків, анкетування з метою контролю за позакласним читанням, виявлення рівня підготовки учнів до читання різноманітної літератури), звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти та ін. У роботі недільних шкіл використовувалися різні форми організації навчально-виховної діяльності: шкільні (урочні та позаурочні), позашкільні (домашня робота, екскурсія та ін.); індивідуальні, групові, колективні.

Створена та запроваджена діячами недільних шкіл система методичної роботи передбачала: 1) запровадження передового педагогічного досвіду; створення творчої атмосфери у колективі; 2) поєднання різних форм організації теоретико-практичної освіти та самоосвіти (педагогічні ради, збори (загальні, гурткові), комісії, педагогічні читання, координуючі ради діячів недільних шкіл, взаємовідвідування уроків, „школа молодого учителя”, курси підвищення кваліфікації учителів, ведення педагогічних щоденників); 3) проведення низки взаємопов'язаних заходів, спрямованих на удосконалення професіоналізму та підвищення якості навчально-виховного процесу, рівня педагогічної майстерності учителів (анкетування, статистично-описова звітність); 4) діяльність недільних шкіл як громадських центрів позашкільної освіти та освіти дорослих з метою організаційно-методичної координації роботи народно-просвітницьких закладів; 5) створення у журналі „Русская школа” рубрики „Хроника воскресных школ”, у якій протягом 1897 - 1907 рр. опубліковано понад 180 матеріалів - звіти недільних шкіл, навчальні програми та методичні вказівки до них, публікації щодо різних аспектів діяльності недільних шкіл і т.п.

Постійний пошук гнучких, конструктивних принципів, розробка та апробація нових ефективних методів та прийомів навчання і виховання, особливої техніки викладання, узгоджених з „голосом науки”, використання прогресивних досягнень вітчизняної та світової педагогіки - ось далеко не повний перелік складових професійності та основних засад новаторської діяльності викладачів недільних шкіл.

ВИСНОВКИ

1. Недільні школи України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - це нетрадиційні народно-просвітницькі заклади позашкільної освіти для дітей та дорослих, що працювали у неділю (для осіб єврейської національності - в суботу) та святкові дні. Еволюція недільних шкіл є закономірним об`єктивно зумовленим цілісним процесом, що відбувався у контексті зміни освітньої ситуації, певних конкретно-історичних умов та ідейно-ідеологічних тенденцій означеного періоду.

2. У розвитку українських недільних шкіл, враховуючи кількісні та якісні зміни даного феномена в хронологічних рамках дослідження, можна виділити 4 послідовні етапи діяльності:

1) початковий етап (1859 - 1862 рр.) - зародження, становлення і формування недільних шкіл (вироблення організаційних, дидактичних та методичних засад діяльності); розширення мережі таких нетрадиційних народно-просвітницьких закладів, об'єднання їх навколо координуючих центрів у різних містах України; на початку 1862 р. у результаті репресивної політики уряду поступове послаблення просвітницького руху на користь недільних шкіл та їхнє закриття відповідно до царського указу від 10 червня 1862 р. Протягом 1859 - 1862 рр. в Україні діяло щонайменше 115 недільних та суботніх шкіл;

2) перехідний етап (1862 р. - перша половина 1888 р.) - нелегальна діяльність окремих недільних шкіл та початок їхнього відродження відповідно до чинного законодавства даного періоду („Положення про початкові народні училища” від 14 липня 1864 р. і 25 травня 1874 р., „Правил про церковно-парафіяльні школи” від 13 червня 1884 р. та „Правил про повітові відділення єпархіальних училищних рад” від 28 травня 1888 р.);

3) інтенсивний етап (друга половина 1888 р. - 1905 р.) - значне зростання асигнувань на користь недільних шкіл з боку земств, міських управлінь, товариств та приватних осіб; консолідація у своєрідні об'єднання (товариства, комітети, комісії) недільних шкіл; організація та участь у міжнародних та вітчизняних виставках, освітянських з'їздах, створення друкованого органу (рубрика „Хроника воскресных школ” (1897 - 1907 рр.) у журналі „Русская школа”), публікація матеріалів теоретико-методичного характеру у спеціальних збірниках та на сторінках періодичних видань з метою обміну педагогічним досвідом та популяризації діяльності недільних шкіл; ініціативні пошуки діячів недільних шкіл у напрямі задоволення освітніх запитів та удосконалення змісту навчання; розгалуження типології недільних шкіл; створення та видання спеціальної навчально-методичної літератури; розробка, апробація та популяризація освітніх програм, форм, методів і прийомів недільного навчання в контексті зародження вітчизняної теорії позашкільної освіти та освіти дорослих;

4) національно-креативний етап (1905 - 1920 рр.) - діяльність недільних шкіл у період визвольних змагань українського народу та становлення національної системи освіти й виховання як своєрідного центру залучення учнів до надбань національної культури, зокрема, шляхом поєднання загальноосвітнього та національного компонентів змісту освіти, запровадження навчання українською мовою, створення, видання, поширення та використання української навчально-методичної, науково-популярної та художньої літератури.

3. Специфіка розвитку недільних шкіл України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. полягала у відкритому характері їхньої діяльності. Переважна більшість недільних шкіл діяли на основі принципів гуманізму, природовідповідності, індивідуалізації, диференціації, демократизму, зв'язку навчання і виховання з життям, свідомості, активності, самостійності, доступності, наочності, народності та ін.

Головні завдання недільних шкіл другої половини ХІХ - початку ХХ ст. полягали у поширенні знань та підвищенні освітньо-культурного рівня населення, розумовому вихованні та розвитку дітей і дорослих (формуванні навичок самоосвіти, самовиховання і саморозвитку з метою подальшої самореалізації особистості), моральному вихованні та розвитку учнів (вихованні, формуванні та розвитку морально-духовної зрілості, світоглядних переконань учнів), соціалізації особистості дітей та дорослих.

З метою забезпечення широких освітніх потреб та розвитку особистості діячами недільних шкіл (навіть за умов жорстких урядових регламентацій) було зроблено спроби: по-перше, координації змісту освіти та програмних завдань недільних шкіл з існуючим науковим, громадським та соціально-економічним потенціалом; по-друге, спрямування змісту освіти на можливість демократичного вибору кожним учнем рівня, характеру і глибини знань (зокрема, через діяльність недільних шкіл різних типів); по-третє, поєднання загальноосвітніх та додаткових соціально-економічних знань з освітньою ідеєю розвитку національної самосвідомості.

Недільні школи України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. виступили ареною апробації, запровадження та популяризації нових педагогічних методів, прийомів та форм організації навчально-виховної діяльності. Незважаючи на те, що цілісної дидактики недільного навчання створено не було, розроблені, апробовані та запроваджені діячами недільних шкіл методики викладання різних предметів, навчально-методична література використовувалися в українських школах першого радянського десятиліття. Вони сприяли подальшим дослідженням у галузі методології підручникотворення і навчально-методичного забезпечення позашкільної освіти та освіти дорослих в Україні.

4. З метою підвищення якості навчально-виховного процесу та рівня педагогічної майстерності викладачів у недільних школах діяла ефективна система методичної роботи, що базувалася на засадах педагогічної взаємодії, співробітництва та співтворчості учителів і учнів. Вона передбачала: запровадження передового педагогічного досвіду, створення творчої атмосфери у колективі, поєднання різних форм організації теоретико-практичної освіти та самоосвіти, проведення анкетування, статистично-описової звітності, діяльність недільних шкіл як громадських центрів позашкільної освіти та освіти дорослих.

5. У результаті всебічного вивчення даної історико-педагогічної проблеми встановлено і обґрунтовано типологію недільних шкіл України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. за такими критеріями: за статтю (чоловічі, жіночі, спільні для осіб чоловічої і жіночої статі - так звані “змішані”); за віком (для дітей, підлітків, дорослих, спільні для осіб усіх вікових категорій); за статусом засновників (громадсько-приватні, державні, напівдержавні); за відомчим підпорядкуванням (відомства Міністерства народної освіти, відомства православного віросповідання при Св. Синоді).