Концепція музичного виховання Д. Кабалевського та її адаптований варіант в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Кафедра мистецьких дисциплін і методик навчання

Курсова робота

З «Методики музичного виховання»

Концепція музичного виховання Д. Кабалевського та її адаптований варіант в Україні

студента V курсу, М-41 групи,

педагогічного факультету,

спеціальність «Музичне мистецтво»

Апалькова Клима Олександровича

Науковий керівник: Кожевнікова Лариса Василівна

Переяслав-Хмельницький

2013

Зміст

Вступ

1. Програма музики для зош Д. кабалевського

1.1 Основні принципи і методи програми з музики в ЗОШ «Три кити музики»

1.2 Прийняття нової програми з музики в ЗОШ

1.3 Концепція музичного виховання Д.Б. Кабалевського

1.4 Основні аспекти та принципи музично-педагогічної концепції Д.Б. Кабалевського

2. Система музичного виховання Д. Кабалевського

3. методичні та методологічні проблеми музичного навчання та виховання школярів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Музика є одним із наймогутніших засобів виховання. який надає естетичного забарвлення духовному життю людини. Без музики важко переконати людину у тому, що людина прекрасна, а це переконання є обновою емоційної, естетичної, моральної культури.

Завдання методики - показати учителю реальну навчальну програму на уроках з школярами. Методика забезпечує зв'язок з вченими, в якого знаходиться програма, і школярами, які повинні засвоїти зміст цієї програми. Методика - це система загальних принципів і прийомів проведення уроків.

В даний час, коли в школу входить нова програма з музики, постає питання про методичне забезпечення учителя музики. Нові принципи потребують нових методів.

Вчитель не повинен шукати в методичних посібниках відповіді на всі питання, які в нього виникали, і будуть виникати. В програмі підкреслювалось. Що учитель повинен бути вільним “від влади схеми стандартного уроку”. Нова програма має навчальний і виховний характер.

Змістова програма це необхідна, але недостатня передумова ефективної музики - виховної роботи у школі. Як сказав Дмитро Кабалевський: “Програма - лише “компас”, що вказує напрям, у якому повинен іти розвиток музичної культури школярів. Безпосереднє здійснення завдань музичного виховання залежить від учителя, рівня його кваліфікації, якості роботи, громадської позиції”.

У сучасній освітній системі все більше стверджується роль мистецтва в духовно-моральному розвитку особистості. Удосконалення змісту освіти як одного з головних джерел культурного потенціалу суспільства привертає постійну увагу педагогічних працівників усіх областей.

Спираючись в педагогічній та просвітницькій роботі на досвід і ідеї своїх попередників і сучасників, Д.Б. Кабалевський на початку 70-х років запропонував принципово нову художньо-педагогічну концепцію музичного виховання. У ній він вперше висунув в якості мети шкільного предмета «Музика» формування музичної культури школярів як невід'ємної частини їх загальної духовної культури, проголосив принципи викладання музики як живого образного мистецтва.

Впровадження в 70-80-х рр. минулого сторіччя в практику роботи загальноосвітніх шкіл нової програми «Музика», розробленої на основі концепції Д.Б. Кабалевського, сприяло музичному і загальному розвитку дітей.

На сьогодні програма Д. Кабалевського залишається актуальною, завдяки її гнучкій концепції, тому розглянемо її детально, зупиняючись на основних цілях, завданнях та проблемах. Але, перед тим як перейти безпосередньо до програми Д. Кабалевського, мені б хотілося розпочати з короткого ознайомлення з біографією цієї видатної людини, та показати багатогранність його особистості. Тому що висвітлення праці без висвітлення автора, це теж саме, що сприймання музики без сприймання виконавця чи композитора. Тому прошу вас спершу звернути увагу на постать людини, чий внесок до сьогодні впливає на формування світогляду школярів.

Кабалевський Дмитро Борисович (17.12.1904 Санкт-Петербург - 14.02.1987, Москва) - російський композитор, педагог, громадський діяч. Архітектор російської музичної культури радянського періоду. Самостійну роботу розпочав у 1922 р. (тапер в кінотеатрах, акомпаніатор, секретар та керуючий справами музичного технікуму імені А.Н. Скрябіна). З відзнакою закінчив Московську консерваторію (учень Н.Я. Мясковського по композиції). Його ім'я занесене на золоту дошку консерваторії, де стоїть поряд з іменами найвидатніших її вихованців.

- 1925 р. вів педагогічну діяльність, спочатку в музичному технікумі імені А.Н. Скрябіна.

- 1932 р. професор Московської консерваторії.

У різні роки також: концертмейстер в Центральному дитячому театрі, редактор в радіокомітеті, відповідальний редактор журналу «Радянська музика».

- 1940-1947 ініціатор створення та головний редактор журналу «Музика в школі».

- 1983-1987 начальник Управління художнього мовлення.

У роки війни вів заняття у консерваторії Свердловську.

Після війни вів пропаганду досягнень вітчизняної музики в усьому світі, відвідавши Австрію, Австралію, Англію, Бельгію, Болгарію, Угорщину, НДР, Канаду, Китай, Мексику, Польщу, Румунію, США, Фінляндію, Францію, ФРН, Чехословаччини, Швецію, Швейцарію, Японію та інші країни.

- 1972 р. Д.Б. Кабалевський - почесний Президент Ісмея (Міжнародного товариства по музичному вихованню при ЮНЕСКО).

Він був обраний почесним професором консерваторії в Мехіко (Мексика, 1959), почесним членом-кореспондентом Берлінської Академії Мистецтв.

- 1951 р. - член Радянського комітету захисту Миру.

- 1950-1955р. - член Всесвітньої Ради Миру.

Творчість Д.Б. Кабалевського як композитора відзначена глибоким мелодизмом, розвитком традицій російської класичної школи.

Він є автором чотирьох симфоній (з яких виділяється друга симфонія, що стала одним з улюблених творів великого диригента ХХ століття Артуро Тосканіні), п'яти опер («Кола Брюньйон», «У вогні», «Сім'я Тараса», «Микита Вершинін», «Сестри»), оперети «Весна співає», балету «Золоті колоски» (незакінч.), кантат (найбільш відомий твір - «Реквієм» на слова Р. Рождественського), трьох концертів для фортепіано з оркестром, скрипкового концерту, двох віолончельних концертів, двох струнних квартетів, музики до кінофільмів («Петербурзька ніч», «Щорс», «Антон Іванович сердиться», «Ходіння по муках» та ін.).

Але безумовна першість Д.Б. Кабалевського належить до області музичного виховання, роботи з дітьми та молоддю. Він присвятив їм чимало творів.

Як вчений і педагог, він розробив унікальну систему залучення дітей до музичної культури. Ця система отримала світове визнання та переконала керівників освіти ввести в шкільні програми уроки музичного виховання, що зіграло велику роль у підвищенні рівня музичної культури в країні.

Композитор вів з дітьми велике листування, частково опубліковане у книзі «Дорогі мої друзі». Він вважав за необхідне не тільки проводити великі заходи для тисяч школярів, але й індивідуально спілкуватися з молодими людьми та допомагати їм.

Д.Б. Кабалевський став одним з найбільш яскравих втілень того, що можна визначити як «новий шекспірізм» - варіант ренесансної гуманістичної особистості, який надихається масштабною художньої ідеєю.

Об'єктом дослідження є система Д. Кабалевського в Україні на базі загальноосвітньої школи.

Предметом - є основні аспекти системи Д. Кабалевського, її використання у педагогічній практиці, та проблеми які пов'язані з цією системою.

Мета дослідження полягає у аналізі накопиченого досвіду та практичного застосування системи на сьогодні. Та виявлення сильних та слабких її сторін.

Завдання дослідження:

1. Дослідити концепцію системи Д. Кабалевського.

2. Визначити її вагу у формуванні дитячого сприйняття та світогляду на основі музично-образного мислення.

3. Обґрунтувати шляхи застосування системи в ЗОШ, та оцінити її актуальність у відповідності з сьогоденням.

Методи дослідження: дослідження літературних джерел та результатів педагогічної діяльності, узагальнення педагогічного досвіду по даній темі, аналіз, синтез, конкретизація теоретичних знань.

1. Програма музики для зош Д. кабалевського

1.1 Основні принципи і методи програми з музики в ЗОШ «Три кити музики»

Більш ніж за півсторіччя існування радянської загальноосвітньої школи, був накопичений значний досвід в області теорії і практики музично-естетичного виховання учнів.

Про те, що настав час для внесення кардинальних змін у системі музичних занять в загальноосвітній школі, говорить факт перейменування «уроків співу» на «уроки музики». За цим, нібито незначним зовнішнім фактом, криється дуже важливе внутрішнє значення. Уроки співу, загалом, обмежували своє завдання лише навчаючи школярів хоровому співу, та основам музичної грамоти. Знайомство з музикою зводилось насамперед до репертуару, розученому в класі, неминуче обмеженому відносно з невеликими виконавськими можливостями учнів.

Уроки музики, ні в якій мірі не заперечуючи важливості хорового співу, розвиваючого національні хорові традиції, так само як і важливість вивчення музичної грамоти, ставлять перед собою набагато більш широкі завдання. А саме, ввести учнів у світ великого музичного мистецтва, навчити їх любити і розуміти музику, в багатстві її форм і жанрів, інакше кажучи, виховати в учнів музичну культуру як частину всього їх духовного сприйняття.

Була потрібна методика, яка допомогла б вирішенню корінного питання музичних занять у школі: як зацікавити, захопити школярів музикою?

Проблема інтересу захопленості - одна з фундаментальних проблем всієї педагогіки, і її вміле вирішення є важливим фактором успішного ведення занять з будь-якого шкільного предмету. Але особливе значення вона набуває в області мистецтва.

Д. Кабалевський так відкрив це питання: «На протяжении многих лет музыкально-педагогической работы со школьниками разных возрастов я стремился найти такую педагогическую концепцию, которая исходила бы из музыки и на музыку опиралась, которая естественно и органично связала бы музыку как искусство с музыкой как школьным предметом, а школьные занятия музыкой также естественно связала бы с реальной жизнью.

Я стремился найти такие принципы, методы и приёмы, которые помогли бы увлечь детей, заинтересовать их музыкой, приблизить к ним это прекрасное искусство, таящее в себе неизмеримые возможности духовного обогащения человека. Главное, к чему я стремился, - это вызывать в детях и подростках ясное понимание и ощущение того, что музыка (как все искусства) - не простое развлечение и не добавление, не «гарнир» к жизни, которым можно пользоваться или не пользоваться по своему усмотрению, а важная часть самой жизни, жизни в целом и жизни каждого отдельного человека, в том числе каждого школьника жизни.

В программно-методических работах последнего времени можно порой обнаружить стремление вырваться из оков удушающего формализма, однако мы не найдём в них самого главного: каких-либо методических принципов, специфических именно для данного предмета, каким он должен быть, т. е. для предмета, изучающего музыку как живое искусство».

У своїх пошуках Д. Кабалевський спирався в першу чергу на музично-педагогічні погляди Б.В. Асафьева, Н.К. Крупскої, та «Основные принципы единой трудовой школы». Займав ключові адміністративні позиції в Спілці композиторів і Міністерстві культури СРСР.

Постійним джерелом роздумів і, якщо так можна сказати, педагогічних емоцій стали для нього погляди і переконання В.О. Сухомлинського.

З радянських музикантів-педагогів перш за все повинні бути названі В.Н. Шацька і Н.Л. Гродзенська, що знайшли у своїй педагогічній і науково-методичній роботі чимало нового прогресивного.

«Три кити» - пісня, танець, марш - три основні сфери музики. До кожної з них застосовані такі великосяжні визначення, як «жанр», «форма», «тип», «характер». Немає, мабуть, жодної програми, підручника або методичного посібника з музики, в якому ми не знайшли б «трьох китів». Однак вони завжди фігурували і сьогодні продовжують фігурувати лише як зразки найбільш простих музичних форм, як найпростіші жанри, доступні сприйняттю дітей навіть на самій початковій стадії їх музичного розвитку.

Є багато пісень, танців та маршів, які по багатству внутрішнього змісту і розвиненості форми відносяться до числа найскладніших творів світового музичного мистецтва. Пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велику музичну цілісність з музичними заняттями у школі, забезпечуючи при цьому найтісніший зв'язок цих занять з життям.

Пісня, танець і марш стають надійними містками, за якими школярі не теоретично, а насамперед завдяки своїм слуховим сприйняттям і своїм виконанням, творчо, активно, крок за кроком можуть увійти в будь-яку область музичного мистецтва, наочно виявляючи при цьому, як пісня переростає в пісенність, танець - в танцювальність, марш - у маршевість. Опора на «трьох китів» встановлює природний зв'язок шкільних занять музикою з повсякденним життям школярів.

Так, вивчаючи музику, діти вже з першого класу відчують і зрозуміють, що вони вивчають життя, що музика - це саме життя. Найважливішою особливістю нової програми, яку створив Д. Кабалевський, є її тематична побудова. Творчо підходячи до програми вчитель у жодному випадку не повинен руйнувати її тематичну будову, тому що послідовний розвиток певних тем - основа основ даної програми.

Для них урок музики завжди повинен бути цілісним, об'єднуючі всі елементи в єдине поняття: музика, музичне мистецтво. Перед вчителем музики стоїть непросте завдання: об'єднати всі складові, з яких будується урок, підпорядкувати їх основною темою уроку, чверті, року, всього шкільного курсу, - не втративши при цьому специфічну логіку розвитку, притаманну кожному з цих елементів окремо.

Нова програма майже повністю виключає з початкового етапу навчання (першого класу) те, що прийнято називати музичною грамотою. Музична грамотність - це здатність сприймати музику як живе, образне мистецтво, народжене життям і нерозривно з життям пов'язане, це особливе «відчуття музики», це здатність на слух визначити характер музики і визначати автора незнайомої музики, якщо вона написана у характерному для цього автора стилі.

Запам'ятати в музиці можна тільки те, що зрозуміле і емоційно відчуте.

Той, хто не вміє чути музику, ніколи не навчиться по-справжньому добре її виконувати (співати, грати, диригувати). Творчі здібності можуть виявлятися в учнях вже з першого класу: у своєрідності відповідей, в прагненні самому задавати питання вчителю, у власних пропозиціях про характер виконання, в гостроті слухової спостережливості.

1.2 Прийняття нової програми з музики в ЗОШ

Основні принципи і методи, викладені вище, були спрямовані на музичне виховання всіх школярів СРСР. Вони носили узагальнений характер.

Таким чином, «основні принципи та методи» зберігали своє значення в умовах будь союзної республіки, тим більше що можливість творчо-варіантивної побудови занять були передбачена самою програмою.

Та зовсім інша справа поставала з конкретним змістом програми і конкретикою методики проведення занять. Виникло питання не про просту, формальну адаптацію цієї програми до нових умов існування, а про творчій підхід до неї.

У програмі з музики висловлені роздуми повинні були відображатися як у самому тексті програми, так і в її репертуарі. Для того щоб нова програма стала «своєю» програмою саме для цих шкіл, недостатньо було внести ті чи інші зміни в музичний матеріал. У ній повинні були знайти відображення найважливіші особливості національної музичної культури.

Класик української музики М. Лисенко сказав ще в кінці минулого століття: «У музиці, як і в інших галузях культури, - взаємодія духовних багатств російського народу на Півночі і на Півдні є однією з умов нашого безсумнівного великого музичного майбутнього».

Після революції російські музиканти з такою пристрастю, захопленням і свідомістю свого братнього боргу надавали допомогу у розвитку музичної культури в тих союзних республіках, де ця допомога була необхідна.

Але не можна при цьому забувати про те, як збагатило російських музикантів тісне спілкування з незнайомими їм раніше музичними культурами. Саме з цього моменту термін «східна музика» став зникати. Музика кожного народу набувала своєї самостійності і ставала в той же час частиною великого цілого - радянської музичної культури. Стали виникати такі твори, як «Таджицька сюїта» Л. Кніппера, «Туркменія» Б. Шехтера, «Киргизька увертюра», Д. Шостаковича, та багато інших.

У республіканських шкільних програмах відображалися такі, факти, як народження в Узбекистані хорового багатоголосся (хори М. Бурханова), який був відсутній в узбецькій народній музиці; як народження танцювальної музики в Киргизії, яка не знала раніше мистецтва, танцю і відповідно танцювальної музики (примітно, що сьогодні киргизький балет відноситься до найбільш високих досягнень радянського балетного мистецтва).

Так, у шкільну програму з музики увійдуть ті особливо значні, характерні і яскраві факти, якими багата історія республік Радянського Союзу.

При творчому освоєнні нової програми в союзних республіках, повинні були скластися прогресивні традиції, що сприяли найбільш успішному розвитку національної музичної культури даної республіки.

У всій системі шкільної музичної освіти найважливішу роль відіграє музичний матеріал, покладений в основу програми. Матеріал цей має бути художнім і захоплюючим для учнів, він повинен бути педагогічно доцільним (вчити чомусь корисному) і повинен виконувати певну виховну роль (сприяти формуванню ідейних переконань, моральних ідеалів і естетичного смаку школярів). Матеріал цей передусім включає народну музику - свого народу, народів нашої країни, народів інших країн світу.

Велике місце обов'язково повинні зайняти твори світової музичної класики, які мають рівне значення для будь-якого народу, для будь-якої національності. Це - твори Баха, Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шопена, Гріга, Глінки, Мусоргського, Бородіна, Римського-Корсакова, Чайковського та інших. У цьому ж ряду стоять класики радянської музики які отримали світове визнання - Прокоф'єв, Шостакович, Хачатурян.

Гідне місце в республіканських програмах займали твори видатних композиторів народів Радянського Союзу: М. Лисенка та М. Леонтовича (Україна), 3. Паліашвілі, Д. Аракішвшш. (Грузія), Уз. Гаджибекова (Азербайджан), С. Комітаса, А. Спендіарова (Вірменія), К. Чюрльоніса (Литва) та інших.

Всі ці міркування про необхідні і можливі зміни в новій програмі з музики необхідно завершити одним, у вищій мірі, важливим зауваженням: творчо підходячи до програми, вчитель у жодному випадку не повинен руйнувати її тематичну побудову, тому що послідовний розвиток визначених тем - це доцільна основа повноцінної програми.

Тематизм нової програми - це сходи, ступені якої ведуть учнів до оволодіння музичною культурою. Замінити одну ступінь іншою, або вийняти хоча б одну з них взагалі - означає зруйнувати всю драбину, позбавити програму не тільки її цілісності, але й вилучити з неї весь творчий, музично-педагогічний зміст.

1.3 Концепція музичного виховання Д.Б. Кабалевського

Якщо говорити про «внутрішній пафос» нової програми, то він чітко виражений в словах В.О. Сухомлинського, які Кабалевський взяв за епіграф до програми: «Музичне виховання - це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини». Як же я розумію ці слова в застосуванні до шкільних занять музикою? Всі форми музичних занять із школярами повинні бути спрямовані на їх духовний розвиток. Майже будь-яка, навіть сама лаконічніша розмова про музику, може допомагати їх пізнанню світу, формування їх світогляду, вихованню їх моральності. Погляди учнів на музику невіддільні від їх поглядів на життя взагалі. Основоположне завдання вчителя - допомогти формуванню цих поглядів у своїх вихованців. На успішне вирішення цього завдання і повинні бути насамперед спрямовані увага вчителя, його творча ініціатива, його знання і досвід, його любов до дітей, підлітків, молоді, його любов до мистецтва і до життя! Значення музики в школі виходить далеко за межі мистецтва. Так само як література та образотворче мистецтво, музика рішуче вторгається в усі галузі виховання та освіти наших школярів, та є могутнім і не замінимим засобом формування, їх духовного світу.

Для формування початкових уявлень про значення і роль музики в духовному розвитку людини необхідно насамперед навчити дітей слухати і чути музику, виділяючи музичні звуки із загального звукового потоку. Ось чому у якості ведучої для музичного розвитку учнів виступає тема «Мистецтво чути» та і її конкретизація - головна тема 1-го класу, яка отримує продовження в усіх наступних класах, «Як можна почути музику». Ця тема дозволяє дає учням уявлення про музику та її образну природу, про способи втілення в музиці почуттів, характеру людини, його ставлення до природи, до життя. Розділ «Внутрішня музика» спеціально призначений для зосередження школярів на процесуальності свого духовного світу: вслухаючись у колискові пісні (1-й клас як початок пізнання музики і життя), в піднесених мелодійних мовах народних і композиторських, інструментальних і вокальних творів (2-й клас), в інтонації патріотичних пісень (3-й і 4-й класи), школярі спів ставляючи виникаючі емоції зі своїми власними, замислюються про вплив музики на людину.

Сформованість основ музичної культури, у тому числі на матеріалі музичної культури рідного краю, розвиток художнього смаку та інтересу до музичного мистецтва і музичної діяльності. Рідне коріння, рідна мова, рідна музична мова - це та основа, на якій виховується любов до української культури. Забезпечується не тільки інформаційна сторона одержуваного знання, але перш за все передбачається відтворення дітьми якої-небудь із сторін музично-творчої діяльності, що занурюється у народну творчість.

- Учні музично інтонують (складають) в традиційній народній манері загадки, прислів'я, заклички, скоромовки;

- Вчаться за графічним зображенням знаків, букв і нот бачити і чути сенс предметів, явищ, людських почуттів, подій, пробують самі створювати графічні музично-смислові відповідності. Таким чином, отримуючи уявлення про витоки людської творчості та умінь, у живому звучанні і нотних позначеннях висловлюючи свої музичні думки.

- Розуміння єдності думки, мови, характеру людини - служать основою втілення міркувань в музичні, літературні, художні образи. Допомагають пізнавати та аналізувати постаті композиторів та їх роботи, виховують цілісність інформаційного простору.

Розвиток художнього смаку та інтересу до музичного мистецтва і музичної діяльності, - це одна з центральних позицій, розвиваючих найважливіший принцип Д.Б. Кабалевського про доступність учням молодшого шкільного віку найвищих зразків серйозної музики і про необхідність виховання на цих зразках духовного світу школярів. Цей принцип пов'язаний зі зверненням до музичної класики. В якості такого фундаменту у формуванні смаку і інтересу до музичного мистецтва виступає музика І.С. Баха, В.А. Моцарта, Е. Гріга, Ф. Шопена, П.І. Чайковського, М.П. Мусоргського, М.І. Глінки, С.В. Рахманінова, А.І. Хачатуряна, Д.Б. Кабалевського та інших композиторів, які залишили помітний слід у світовій музичній культурі.

Явища мистецтва входять в дитячу свідомість не як щось буденне, аналітико-конструктивне, яке заучується, щоб знати. Тут головне те, що у ролі «питательной среды», яка готує, формує сприйняття дітьми цих явищ, виступають великі творці, для яких сенсом життя стає прожити життя в мистецтві. У цьому плані концептуальне значення набуває поняття «мелодія», визначаючи смисловий ряд: скласти мелодію, пережити мелодію, жити мелодією, життя в мелодії, мелодія в житті.

Освоєння класичної та народної музики можливе тільки на основі досвіду творчої діяльності учнів - хорового співу, слухання музики, ігор на дитячих музичних інструментах. Уміння сприймати музику і висловлювати своє ставлення до музичного твору. Сприйняття музики як живого образного мистецтва, нерозривно пов'язаного з життям, є не тільки окремим розділом - «Слухання музики», а стає провідним видом діяльності, що виявляється і в хоровому співі, в імпровізаціях, в роздумах про музику.

Слухацька культура - це вміння сприймати музику і висловити своє ставлення до неї; це знання основних закономірностей і понять музики як виду мистецтва (узагальнене пізнання, що служать опорою сприйняття) - композитор, виконавець, слухач, виразні й образотворчі засоби музичної мови, пісенність, танцювальність, маршевість, інтонація, розвиток і побудова музики. Ці змістові лінії формування сприйняття школярів та їх інтересу до музичного мистецтва спадкоємно і послідовно з класу в клас простежуються в змісті предмета. Методичним «ключем» до розуміння змісту музики є проблема співвідношення художнього і буденного. Через практичні завдання школярі, поряд з іншими проблемами, самостійно досліджують музику, виявляючи, як буденне стає в мистецтві художнім.

Використання музичних образів при створенні театралізованих та музично-пластичних композицій, виконанні вокально-хорових творів, в імпровізації. Опора на принцип «образно-ігрового входження в музику» дозволяє створювати ситуації, які вимагають від дітей перевтілення, роботи фантазії та уяви. Тому в програмі велике місце відводиться музичним іграм, інсценізації, драматизації, заснованим на імпровізації: сюжет (казка, історія, билина) складається, позначається в єдності музики і тексту, з використанням музичних інструментів. Гра як діяльність на уроці наповнена і тим змістом, який споконвіку був в народному мистецтві: виконати пісню - значить зіграти її. До мета-предметних результатів учнів відносяться освоєні ними при вивченні одного, кількох або всіх предметів універсальні способи діяльності, застосовні як в рамках освітнього процесу, так і в реальних життєвих ситуаціях.

Відштовхуючись від особливостей сприйняття музики учнями молодших класів - образність, асоціативність, розвинена уява та інтуїція - зміст підручників з мистецтва ґрунтується на знаково-символічної природі книги. Кожна нова проблема, новий зміст народжують нові засоби, вимагають нових форм викладу матеріалів: - Створюється емоційно-образна атмосфера, яка була б близька дітям, викликала адекватні звучної музиці асоціації, сприяла б освоєння музичного знання в певній логіці; Також використовуються засоби образотворчого ряду, що сприяють одночасному сприйняттю явищ в їх єдності та розмаїтті. Одним з головних прийомів організації образотворчого матеріалу стає монтаж (напливи, крупні плани, багатовимірність композиційних задумів). Це дозволяє вільно встановлювати будь-які зв'язки між зовні несумісними і, здавалося б, окремими явищами, робить видимими змістові лінії картини, дає можливість, завдяки асоціативному ряду, «подорожувати» по поліфонічній тканині зображення, вдивлятися у музичне полотно.

Відхід від існуючих у практиці початкової школи тенденцій викладання або спрощеного мистецтва, або спрощеного викладання мистецтва, забезпечується основоположним принципом утримання предмета - принципом піднесення дітей до філософського змісту мистецтва. При цьому роль вчителя випливає із самої природи мистецтва, де загальнолюдське, у вигляді художньої ідеї морально-естетичного змісту, втілюється, транслюється і сприймається як «єдність у різноманітті» - в безлічі індивідуальних інтерпретацій. Це змушує вчителя організовувати осягнення загальнолюдських ідеалів обов'язково як діяльність рівноправних партнерів по проникненню в природу мистецтва, в природу художньої творчості. Для цього в підручниках всіх класів персоніфікований прийом подачі матеріалу: відомості про музичне мистецтво, його явища, події, факти, поняття, формулювання, позначення діти отримують як би «з вуст учителя», прообразом якого є вчитель-просвітитель, який шукає разом з дітьми природний і захоплюючий шлях прилучення дітей до музики. Бесіда про музику розглядається не тільки як метод подачі матеріалу, але насамперед як спосіб спілкування в колективній діяльності, де протиріччя, індивідуальні підходи і трактування музики є закономірним явищем в процесі наближення до загальної істини.

Особистісні результати освоєння освітньої програми початкової загальної освіти повинні відображати готовність і здатність учнів до саморозвитку, сформованість мотивації до навчання та пізнання, ціннісно-смислові установки учнів, відображають їх індивідуально-особистісні позиції, соціальні компетенції, особистісні якості; сформованість основ громадянської ідентичності.

Сформульованість емоційного ставлення до мистецтва, естетичного погляду на світ полягає в його, художньому і самобутньому різноманітності. Музичне мистецтво послідовно розглядається як спосіб існування людини як Людини, розвиток його родової здатності, на відміну від тварини, освоювати світ естетично. Кожна зустріч з музикою доводить дитині, що любити її, цінувати, займатися музикою треба не тому, що це модно і престижно, а тому що сам естетичний погляд на світ - це не пошук якоїсь абстрактної краси та прикрашення побуту, а безкорисливе і відповідальне існування в людському світі. До школярів закономірно приходить розуміння, що і від них сьогодні залежить стан сучасної культури суспільства, вони починають відчувати себе причетними до великих традицій української та світової культури. У дітей з'являється почуття, що від них залежить людський прогрес взагалі, а музичні скарби - це не тільки зібрання «музейних експонатів», але і безупинний, що постійно розвивається культурно-історичний процес, в якому головним стає його збагачення через власне живе творчість. Ставлення до продуктів дитячої творчості - складеної мелодії, заспіваної пісні, придуманої драматизації, втілення музики у малюнок тощо - розглядається як факт розвитку дитиною людської культури.

Особистісні результати осягнення музичного мистецтва стають об'єктивним фундаментом розвитку мотивів музично-навчальної діяльності. Але стійка мотивація формується лише в тому випадку, якщо школяр, займаючись музикою, розуміє конкретний зміст діяльності композитора, виконавця, слухача і сам безпосередньо її відтворює. Урочна діяльність, зміст підручників так чи інакше спрямовані на одне: поставити школярів у позицію музикантів, відтворюючих або заново створюючих твір. Звідси звернення до дітей:

* Читайте. Дивіться. Слухайте (формування культури слухання).

* Складіть. Відтворіть. Докажіть. (навички творчої діяльності).

* Доторкніться пальцями до клавіатури (народження першого музичного звуку).

* Грайте (знайомство з народними іграми, способами «входження» у гру).

Музика - мистецтво ідеальне просторово-часове, тому розроблений прийом використання простору клавіатури не для вивчення схеми розташування нот, октав, гам, акордів. Мальовничі партитури, що поєднують нотну графіку і малюнок самої клавіатури, розраховані на те, що дитина, без конкретного знання нот, візуально буде «переносити» звуки з партитури на реальну клавіатуру. Отже, клавіатура в підручниках - це полотно, на якому конкретизується ідеальний пластичний і просторовий музичний образ на основі власних відчуттів дитиною простору, часу, обсягу, руху, а також і колірних асоціацій звучання. Передбачено, що в 3-му і 4-му класі школярі, освоюючи музичну мову, виконують свої індивідуальні проекти, пов'язані із сприйняттям природних і життєвих явищ: «ранок життя», «схід», «ніч», «характер людини» та інше. Таким чином, програма та дидактичний матеріал підручників з музики будуються на наступних принципах:

- навчання музиці як живому образному мистецтву;

- узагальнюючий характер знань;

- тематична побудова змісту освіти, що випливає з природи мистецтва і його закономірностей.

У підручниках доступною мовою дається уявлення про міжнародну музичну культуру. Тут, особливо на початковому етапі навчання в школі, важливо розвинути у дітей здатності спостерігати, бачити і чути навколишній світ, висловлювати свої враження в малюнку, співі, грі на елементарних музичних інструментах, художньому русі.

1.4 Основні аспекти та принципи музично-педагогічної концепції Д.Б. Кабалевського

Масштабність і глибина музично-педагогічної концепції Д.Б. Кабалевського розглядається крізь призму основних тенденцій, що мали місце в області масового виховання і освіти в XX столітті. Серед них найбільш значущими для музичного виховання є:

- Теорія «вільного виховання» (К.Н. Вентцель, С.Т. Шацький, В.Н. Шацька та ін..);

- Соціогенетична теорія (В.М. Бехтерєв, П.Ф. Каптерев, А.Ф. Лазурський, А.П. Нечаєв, Н.Е. Румянцев та ін.);

- Біогенетична концепція (Б.В. Асаф'єв, П.П. Блонський, М.Я. Брюсова, Б.Л. Яворський та ін..);

- Культурно-історична теорія Л.С. Виготського.

Незважаючи на відмінність поглядів, їх об'єднує визнання важливої ролі мистецтва в розвитку особистості. Створена ним музично-педагогічна концепція розглядається в декількох аспектах. Її моральна спрямованість особливо затребувана в сучасному суспільстві в ситуації розмивання духовних цінностей особистості.

Універсальний підхід Кабалевського до побудови змісту музичної освіти і виховання на основі надзавдання - зв'язку музики з життям. Автор виділяє значимість для художньої педагогіки та викладання музики проблеми інтересу, захопленості мистецтвом.

У концепції Д.Б. Кабалевського сприйняття музики розглядається як основа музичної діяльності учнів. Процес розвитку емоційного, активного, осмисленого сприйняття музики дитиною є невід'ємною частиною становлення його музичної культури. Значною педагогічною ідеєю Кабалевського є введення дитини у світ музики через знайомство з «трьома китами» - піснею, танцем і маршем, які відкривають двері в такі великі жанри як опера, балет, симфонія і ін..

Зміст програми побудовано Кабалевським в опорі на закономірності музики, на принцип тематизму, який композитор образно визначає як процес сходження до вершин музичного мистецтва.

Вперше в історії музичної освіти основу навчальних тем програми склали суто музичні та естетичні категорії мистецтва: інтонаційна природа музики, її мову і мова, жанри, форми, стиль, музичний образ і музична драматургія, перетворююча сила музики та ін.

У рамках програми вперше розкриті можливості інтеграції мистецтв. Взаємозв'язку між музикою, літературою, образотворчим мистецтвом, театром, кіно розглядаються в опорі на їх життєву основу.

Заслуговує на увагу підхід композитора до розширення функцій різних видів дитячого музикування на уроці. Заявлений в програмі девіз «Кожен клас - хор!" Переконливо доводить прагнення Кабалевського до зміцнення основ хорового виконавства в загальноосвітній школі. В той же час в навчально-виховному процесі головним стає не відносна самостійність різних граней музичної діяльності, а їх внутрішній зв'язок, їх єдність, коли будь-яка форма спілкування з музикою сприяє розвитку музичної культури школяра.

Д.Б. Кабалевський у своїй концепції інтерпретував вже відомі методи і прийоми навчання, з точки зору їх адекватності природі музичного мистецтва: «подібності та відмінності», «забігання вперед і повернення до пройденого» (ретроспективи і перспективи), проблемності. Ці методи композитор розглядав як шлях пізнання дитиною музики.

Важливим аспектом концепції Д.Б. Кабалевського є постановка проблеми спільного творчості вчителя і учнів, успіх вирішення якої залежить від підготовленості до цієї роботи самого вчителя музики.

Вперше в концепції Д.Б. Кабалевського та його програмі були сформульовані вимоги до професійної компетентності вчителя музики: крім загально-педагогічної підготовки, кваліфікований учитель повинен бути музично освіченою педагогом - володіти музичним інструментом, вокальною та диригентсько-хорової технікою, знаннями в галузі історії та теорії музики. І головне - вчитель музики повинен любити музику як живе інтонаційно-образне мистецтво, емоційно її сприймати і виконувати.

Кабалевський вважав важливими складовими майстерності педагога-музиканта слово вчителя, здатність викладача об'єднувати в єдине ціле всі елементи уроку, варіативно застосовувати матеріал програми, уникаючи жорсткої схеми, штампа в викладанні мистецтва.

Осмислення змісту музично-педагогічної концепції Д.Б. Кабалевського та багаторічний досвід її застосування в практиці роботи освітніх установ Росії, що дозволив нам сформулювати її основоположні принципи: універсальність, інтегративність. варіативність, діалогічність. Універсальність концепції полягає в тому, що закономірності музичного мистецтва є домінуючими властивостями музично-педагогічної діяльності. Вони можуть бути використані в процесі розробки змісту музичної освіти і виховання, при виявленні ефективності діяльності вчителя на уроці музики, а також в процесі його позаурочної роботи, в системі додаткової освіти. Інтегративність розглядається в контексті широких зв'язків музики з життям, взаємодії з іншими видами мистецтва у змісті музичної освіти, а також як принцип відбору ключових професійних компетенцій в діяльності педагога-музиканта. Варіативність трактується як можливість творчої інтерпретації змісту і методів концепції Д.Б. Кабалевського і створеної на її основі програми «Музика», а також як принцип розробки інваріантної та варіативної частин програм підвищення кваліфікації педагога-музиканта.

Діалогічність концепції полягає в осмисленні її як системи відкритої до вдосконалення, сумісної творчості вчителя і учнів, до застосування діалогових інтерактивних форм підвищення кваліфікації, в яких учитель виступає посередником між музикою і дітьми.

Ретроспективний аналіз напрямків музичної педагогіки XX століття дозволив зробити висновок про те, що художньо-педагогічна концепція Д.Б. Кабалевського, ввібрала в себе передував її створенню позитивний досвід, з'явилася якісно новим етапом розвитку науки і практики музичної освіти.

Аналіз теоретико-методичних робіт послідовників Д.Б. Кабалевського дозволяє констатувати, що в Росії в 80-90-і рр. XX століття склалася наукова школа, в рамках якої розробляються нові напрямки музичної освіти. Виділяючи такі риси наукової школи Д.Б. Кабалевського як концептуальність, науковість, художність (Л.В. Школяр), необхідно відзначити, що кожен її представник (Е.Б. Абдуллін, Т.Є. Вендрова, Л.В. Горюнова, Л.П. Дуганова, М.С. Красильникова, Є.Д. Критська, Л.А. Рапацкая, Г.П. Сергєєва, В.О. Усачова, Т.В. Челишева, В.А. Школяр і ін..) творчо переломлює музично-педагогічну спадщину композитора - вченого - педагога.

2. Система музичного виховання Д. Кабалевського

музика школа кабалевський

Розглянемо найістотніші аспекти концепції Д. Кабалевського. Мета музичного виховання на його думку - формування музичної культури як невід'ємної частини духовної культури особистості.

У музичній естетиці під музичною культурою суспільства слід розуміти єдність музики та її соціального функціонування. Це складна система, що об'єднує музичні цінності, усі види діяльності щодо їх створення, збереження, відтворення, поширення, сприймання і використання; суб'єктів такого виду діяльності з їх знаннями, уміннями і навичками; відповідні заклади з їх матеріальною базою, що забезпечують цю діяльність.

Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д. Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе "відчуття музики", що спонукає сприймати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером виконання тощо. Отже, під музичною культурою особистості розуміють її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музики.

На відміну від Е. Жак-Далькроза, К. Орфа і 3. Кодая, Д. Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання музики. "Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й роздумувати про неї, -- підкреслював педагог. -- Справжнє, відчуте і продумане сприймання музики -- основа усіх форм прилучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття і думки. Поза сприйманням музика як мистецтво взагалі не існує".

Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі слухання тощо.

Д. Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музичної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному вихованні, рівня справжнього мистецтва.

"Кожен клас -- хор! -- ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення", -- писав педагог.

При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відокремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи на заняттях має панувати захоплююче мистецтво.

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення музичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє значно ширше -- як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням.

Розглянуті концептуальні підходи до музичного виховання визначили методичну новизну створеної під керівництвом Д. Кабалевського шкільної програми з музики. Її особливістю є, насамперед, тематична побудова, яка дає змогу об'єднати усі види музичної діяльності дітей (спів, вивчення музичної грамоти, гра на музичних інструментах, імпровізація, ритмічні рухи під музику, слухання музики тощо) на одному уроці. Цілісність уроку досягається за рахунок єдності усіх складових елементів, оскільки в основу його побудови покладені не різні види діяльності, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створення творчої атмосфери. Формування музичної культури -- основа уроку та його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення, адже нескінченно різноманітним є людське життя та музичне мистецтво яке його відображає.

Запропонований принцип тематизму, як і вся музично-педагогічна концепція, проростає з музики і на музику опирається, природно пов'язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер і відкривають реальну можливість досягнення цілісності та єдності навчального процесу не лише в межах одного уроку, а й протягом чверті, півріччя, навчального року і всього навчального курсу. Ці теми -- своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. І як окремо, так і разом вони направлені на розширення світогляду та відчуттів дітей. Зміст і логіка тематизму визначаються особливостями розвитку художнього мислення, накопиченням практичного досвіду, можливостями усвідомлення зв'язків музики з життям. Вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками учні оволодівають у тісному зв'язку із засвоєнням конкретної теми. Таким чином, принцип тематизму виступає важливим вихідним положенням, на якому вибудовується шкільна програма.

Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життєвий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу накопичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження. Відправними точками виступають пісня, танець і марш -- головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музики взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим. Вони стають надійними містками, якими учні не споглядальне і теоретично, а безпосередньо, через власне сприймання і виконання, можуть увійти до будь-якої царини музичного мистецтва.

Ідеї Д. Кабалевського відкрили реальний шлях до вирішення таких основоположних проблем музичної педагогіки, як виховання інтересу до музики, захоплення нею; визначення основи музичного виховання, його мети і завдань; досягнення цілісності уроку музики всупереч традиційному дробленню його на мало пов'язані між собою частини (спів, музична грамота, слухання музики тощо); подолання суперечностей між змістом і структурою навчання, розриву між декларацією високих ідей та конкретним змістом програми тощо. Вони покладені в основу методичної системи, здатної практично забезпечити розкриття загальнолюдських цінностей у музиці й на цій основі сформувати духовну сферу особистості. А це якісно новий етап розробки проблем музично-творчого розвитку дітей. У науковому вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов'язує програму Д. Кабалевського з пошуками Б. Асаф'сва, П. Блонського, Н. Брюсової, Н. Гродзенської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом.

Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д. Кабалевського веде:

* від вузької мети (музичного розвитку -- в старих програмах) -- до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;

* від музики як засобу навчання -- до музики як джерела і предмета духовного спілкування;

* від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;

* від змісту предмета "Музика" як суми знань, умінь і навичок -- до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогічного спілкування;

* від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) -- до сприймання як основи музичного виховання;

* від вузько-соціальних завдань, пов'язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок -- до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;

* від загально-дидактичних принципів, формально перенесених на урок музики -- до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонаційно-образною природою музики;

* від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип -- до програми, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;

* від стихійного накопичення музично-слухового досвіду -- до цілеспрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культури.

Називаючи програму Д. Кабалевського новаторською, підкреслимо, що не всі її положення є новими. Зокрема, висунута Д. Кабалевським ідея першооснови трьох сфер музики, значно раніше знайшла своєрідне відображення у поглядах С. Людкевича, який виділяв пісню, танець і марш як фундамент складних форм вокальної та інструментальної музики. Однак саме Д. Кабалевському належить заслуга у педагогічному осмисленні й методичному втіленні цієї ідеї, що покладена в основу його концепції.

Не новим є й тематичний принцип побудови навчальної програми -- він уже багато століть використовується у програмах з математики, фізики, історії, зустрічався і в деяких програмах з музики. Проте новаторство Д. Кабалевського виявилось у тому, що він відкрив такий зміст і логіку тематизму, який виходить з музики і особливостей її засвоєння й оволодіння дітьми, зробив високе музичне мистецтво доступним і зрозумілим школярам. Музикант-педагог опирався на досвід вітчизняної школи, теоретичні розробки, виділяючи, насамперед, праці Б. Асаф'єва, В. Шацької, Н. Гродзенської. Однак, взята у цілому, програма вказує на принципово нові напрями у музичній педагогіці.

Методична система Д. Кабалевського виступає вінцем музичної педагогіки XX ст., оскільки увібрала ідеї його попередників і ґрунтується на міцному методологічному фундаменті сучасних наук: музикознавства, педагогіки, психології, соціології тощо.

3. Методичні та методологічні проблеми музичного навчання та виховання школярів

Провідним завданням музичної педагогіки є художньо-творчий розвиток дітей. Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ краси й добра, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань. Великого значення у цьому процесі набуває вміла і цілеспрямована навчально-виховна робота у загальноосвітніх школах. На її якості позначаються проблеми, пов'язані з пошуком ефективних шляхів, визначення кінцевої мети, завдань і методів музичного виховання дітей, вибором конкретної навчальної програми тощо.

Методологія будь-якої науки включає різні рівні наукових знань. Загальна методологія характеризується системою знань узагальнюючого, універсального рівня. Методологія, музичної педагогіки є системою знань про основи теорії музичного навчання і виховання, принципи і способи дослідження музично-педагогічних явищ.

Другою проблемою є сприйняття музики. Функції найдосконалішого мистецького твору реалізуються лише за наявності відповідної культури художнього сприймання. Мистецтво справді виховує лише тоді, коли воно дидактичне, не моралізує, не проповідує, а я в живих художніх образах відтворює багаті й несподівані колізії життя і часу. Музика виступає способом цілісного виховання духовного світу особистості, а не лише художнього чи естетичного виховання. Методологічно важливим для музичної педагогіки є ставлення до художнього образу як багатопрошаркового явища, яке у різний час може бути сприйняте по-різному навіть одним і тим самим слухачем. Чи більшу цінність має музика для особистості, тим повніше активізується естетичне сприймання. Тому музичне сприйняття має супроводжуватися переживанням цінності твору, бути ціннісним за своєю природою.

Творча активність художнього сприймання прямо пропорційна складності музичного твору, різноманітності й повторності музичних вражень, мірі доступності й трудності сприймання.

Також суттєвим для музичного навчання є методологічне положення про необхідність між особистісного контакту вчителя й учнів. Вміння вислухати учнів, стати на їх позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну - є необхідною умовою занять музикою, створення творчої атмосфери на уроці. Поза особистісним спілкуванням між учителем і учнями така атмосфера виник туни не може.

Музикознавці, вказують на важливий методологічний орієнтир музичного виховання - навчити дітей розумінню музики як мистецтва інтонованого смислу, що функціонує у загальній системі естетичних ставлень.

...