Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ

Спеціальність: Соціальна педагогіка

Рижанова Алла Олександрівна

Луганськ, 2005 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення інформаційної епохи, що супроводжується глобалізацією культури людства, зумовлює потребу активізації внутрішньо-культурних механізмів, зокрема педагогічних, регулювання цих процесів заради мирного існування світового співтовариства, культурного розвитку кожної нації. Виокремлення соціальної галузі педагогічних наук в попередньому - індустріальному - суспільстві свідчить про необхідність дослідження та зміцнення соціальної консолідації саме виховними засобами в умовах демократизації соціуму, підсилення індивідуальних аспектів у ньому. Проте сьогодення потребує оновлення самої соціальної педагогіки відповідно до особливостей культури інформаційної доби. Об'єктивність визначення перспектив соціальної педагогіки вимагає виявлення її соціокультурної сутності та специфіки соціального виховання через історико-культурний аналіз розвитку соціальної галузі педагогіки у філогенезі.

Особливого значення набуває соціальна педагогіка для України, де об'єктивні загальносвітові процеси входження в інформаційне суспільство ускладнюються суб'єктивним процесом переходу від авторитарної до демократичної, правової культури. Тривалість цього переходу негативно відбивається на розвитку індивідуальної та суспільної духовності, спричиняє деформацію соціальних рис, соціальних цінностей, соціальної поведінки особистості.

Значний потенціал прискорення та гармонізації перехідних процесів має соціально-педагогічна система. Однак визнання за радянських часів соціальної педагогіки “буржуазною” наукою призвело до того, що складові цієї системи в нашій країні лише оформлюються, причому водночас наука, освіта, практика і менеджмент. Відставання соціально-педагогічної науки зумовлює недосконалість теоретико-методологічного фундаменту інших елементів вітчизняної соціально-педагогічної системи, відсутність зв'язків між ними, що уможливлює деформацію всієї системи, а значить, і гальмування розвитку соціального виховання.

У витоків соціальної педагогіки в Україні стояли ентузіасти цієї педагогічної галузі: А. Алексюк, Н. Бура, Ю. Гапон, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Г. Лактіонова, Л. Міщик, В. Оржеховська, В. Сидоров, С. Харченко та інші вчені, які створювали при вищих навчальних закладах кафедри соціальної педагогіки, розпочинаючи фахову освіту соціальних педагогів, організовували експериментальні соціально-педагогічні майданчики, проводили перші вітчизняні дослідження соціальної педагогіки як науково-практичної галузі. Саме завдяки цим науковцям практична соціально-педагогічна діяльність почала поширюватися в освіті, у сфері соціальної роботи, набувати законного статусу в країні.

Значний вплив на становлення цієї галузі педагогіки в Україні мали російські фахівці: В. Бочарова, Б. Бітінас, Б. Вульфов, М. Галагу-зова, М. Гур'янова, А. Мудрик, В. Нікітін, В. Семенов, Г. Філонов, Л. Філіппова, Т. Яркіна та інші, які ініціювали відродження соціальної педагогіки у 80-90 роках XX ст., у СРСР, сприяли створенню її позитивного соціального іміджу та перетворенню на ефективний засіб трансформування суспільства.

Становлення соціальної педагогіки на пострадянському просторі пояснює певну невизначеність її предметної сутності. Л. Бєляєва, М. Бєляєва, В. Болгаріна, В. Бочарова, Н. Бура, М. Галагузова, Ю. Гапон, Л. Нємець, Р. Овчарова, В. Сидоров, Л. Штефан та інші фактично ототожнюють предмети дослідження соціальної педагогіки і соціальної роботи, навіть іноді обмежуючи об'єкт практичної соціально-педагогічної діяльності лише дітьми, але в будь-якому разі вони передбачають роботу тільки з індивідами, що потребують соціальної допомоги в різних її проявах.

Т. Василькова, Ю. Василькова, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Л. Міщик, Л. Філіппова та інші фахівці, у дослідженнях яких переважає філософська складова соціальної педагогіки, розглядають її як педагогічне теоретико-методологічне підґрунтя соціальної роботи, тому вважають недоцільним роз'єднання соціальної педагогіки та соціальної роботи. Соціально-виховну сутність соціальної педагогіки відстоюють І. Андрєєва, О. Безпалько, Б. Вульфов, О. Кузьменко, А. Мудрик, В. Нікітін, Н. Осьмук, В. Семенов, Г. Філонов та інші спеціалісти. Проте погляди цих фахівців на трактування “соціального виховання” та на об'єкт практичної соціально-педагогічної діяльності (діти та молодь, людина протягом життя, людина та її середовище, людина, нація, суспільство) значно різняться.

Розмаїття підходів до визначення предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки уможливило виокремлення декількох її парадигм: педагогічної, соціологічної, соціологічно-педагогічної, соціально-педагогічної (І. Ліпський). Однак, незважаючи на те, що сучасні культурологи і педагоги взаємодоповнюють зусилля один одного у дослідженні культурологічних основ педагогіки, зокрема соціальної її галузі, культурологічна парадигма соціальної педагогіки не виділяється. Діяльність культурологів спрямована на вдосконалення культурологічного підходу як сукупності методів дослідження різних сфер соціокультурної дійсності, на культурологічний аналіз освіти, створення позитивного іміджу соціальної педагогіки через активізацію суспільної уваги на її можливостях у духовно-моральному оздоровленні людини (А. Арнольдов, Т. Кисельова, В. Розін та інші).

Педагоги теж уточнюють головні проблемні сфери, загальні для культурології та соціальної педагогіки. Про нагальну потребу інтегративного творчого пошуку, особливо для соціальної педагогіки, заявляють Г. Філонов і В. Бочарова, крім того, намагаються підвести:

- культурологічний фундамент під освіту О. Бєлих, А. Бойко, В. Болгаріна, Є. Бондаревська, І. Зязюн, Н. Крилова, Л. Матвєєва, М. Михальченко, Р. Позінкевич, О. Савченко, О. Сингаївська, Н. Шубелка, інші;

- аналізують культурологічний напрям в історії української педагогічної думки (О. Караманов);

- обмірковують культурологічний підхід як один із сучасних підходів до історично-педагогічних досліджень (В. Бєляєв, Л. Штефан та інші);

- розглядають педагогічну культуру як складову педагогічної діяльності (В. Гриньова, В. Нікітін та інші);

- виховання - як входження дитини в культуру (Н. Щуркова, В. Хайруліна та інші);

- досліджують культурологію виховання (Г. Легенький, Ю. Легенький) тощо.

Отже, виникла низка протиріч:

1) соціальна педагогіка як галузь педагогіки, що належить до комплексу наук про людину і суспільство, має відповідати потребам культури інформаційної доби людства, щоб сприяти соціальному розвитку людини і соціуму, однак досліджень, які визначали би відповідні перспективи соціальної галузі педагогіки, бракує;

2) випереджальний розвиток вітчизняної соціально-педагогічної науки забезпечив би прискорення становлення інших елементів соціально-педагогічної системи, зміцнення її ефективності в Україні, проте невизначеність предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки триває;

3) розробка переважно соціологічної та педагогічної парадигм соціальної педагогіки призводить до спроб ототожнення її з соціологією (соціальною роботою, педагогічною соціологією, соціологією виховання) або до нівелювання специфіки серед інших педагогічних галузей, однак при цьому визначення методологічних зв'язків соціальної галузі педагогіки з культурологією, розробка її культурологічної парадигми в умовах трансформації культури людства та перетворення посттоталітарної вітчизняної культури здійснюються повільно.

За таких обставин найдоцільнішим є визначення соціокультурної сутності соціальної педагогіки через дослідження причин, умов її виникнення, розвитку, перспектив удосконалення в соціокультурному контексті.

Проте цілісного дослідження розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті та соціального виховання як її предмета з філогенетичного погляду поки що бракує. У сучасних соціологічних, культурологічних та педагогічних дослідженнях недостатньо глибоко розглядається природа соціальної педагогіки як продукт культури людства і засіб культурної динаміки суспільства і людини. Актуальність визначення теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки, вивчення її перспектив в інформаційному суспільстві задля регулювання педагогічними засобами трансформаційних процесів в Україні зумовили вибір теми “Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Харківської державної академії культури на період 2001-2005 рр., як складова теми кафедри соціальної педагогіки “Теоретична та практична соціально-педагогічна діяльність” (2000-2005 рр.).

Тема затверджена вченою радою Харківської державної академії культури (протокол №5 від 21 січня 2000 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №3 від 25 березня 2003 р.).

Об'єкт дослідження - процес розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади виникнення та розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Хронологічні межі дослідження охоплюють майже весь період філогенезу людства. Точніше, час з первісної доби, коли близько 40 тис. років тому процес антропогенезу завершився формуванням людини сучасного типа, організацією родової общини та виникненням соціального виховання як культурного механізму зміцнення природної соціальності людини. Крім того, вивчаються інші етапи традиційного - до індустріального суспільства, зокрема Античність, де виникла ідея, за суттю, соціальної педагогіки, та індустріальна доба (котра цю ідею здійснила в теорії та на практиці). Верхня хронологічна межа - постіндустріальне - інформаційне суспільство, становлення якого розпочалося людством з середини XX ст., триває досі й потребує відповідного трансформування соціальної педагогіки. Однак специфіка предмета дослідження дозволяє зупинятися на аналізі розвитку соціального виховання лише тих країн та регіонів світу, які визначали культурну динаміку людства і сприяли становленню, а також якісним та кількісним змінам соціальної педагогіки.

Мета дослідження - визначити теоретико-методологічні основи соціальної педагогіки через аналіз її розвитку в соціокультурному контексті і на цих засадах обґрунтувати перспективи вдосконалення соціальної галузі педагогіки в інформаційному суспільстві, зокрема в сучасній Україні.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети визначені завдання дослідження.

Проаналізувати сучасний стан розробленості теоретико-методологічних основ соціальної педагогіки в Україні.

З'ясувати специфіку соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей та щодо соціології, культурології.

Розробити модель культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Проаналізувати умови виникнення ідеї соціальної педагогіки та причини, що заважали її реалізації, в соціокультурному контексті до індустріального суспільства.

Дослідити умови та причини виокремлення соціальної педагогіки в культурі індустріального суспільства і на цих засадах з'ясувати предметно-сутнісні основи соціальної галузі педагогіки з позиції культурологічної парадигми.

Обґрунтувати напрями перетворення соціальної педагогіки в культурі інформаційного суспільства.

Обґрунтувати перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки.

Методологічною основою дослідження є культурологічний підхід, який уможливлює виявлення залежності розвитку соціального виховання та соціальної педагогіки від рівня та потреб розвитку культури певного соціуму, регіону, людства. Методологічне значення також мають:

- діалектичний підхід до вивчення соціальної педагогіки відповідно до протиріч в існуванні людини, які віддзеркалюються на її виникненні та розвитку;

- особистісний підхід до виявлення соціальних рис особистості, формуванню яких сприяло соціальне виховання на різних етапах розвитку людства, та ролі людини у відповідному соціальному вихованні;

- системний підхід у виявленні структурних елементів та зв'язків системи соціального виховання на різних етапах її генезису та соціально-педагогічної системи України;

- підхід до виявлення цілей, мотивів, дій і засобів регулювання та корегування, контролю та аналізу результатів соціального виховання, соціально-педагогічної пізнавальної та перетворювальної діяльності відповідно до потреб розвитку культури людини, окремих соціальних груп, країни, людства.

Розширення методологічної бази стало підставою для розробки моделі культурологічного підходу саме для вивчення теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Теоретичною основою дослідження стали положення культурології, філософії стосовно періодизації культури людства, виокремлення традиційного - до індустріального, індустріального, постіндустріального - інформаційного її етапів (Б. Белл, В. Біблер, П. Ебурдін, Б. Єрасов, В. Іноземцев, Д. Несбітт, О. Тоффлер), філософії, культурології, соціології, психології, педагогіки щодо духовної складової культури як підґрунтя для формування мети виховання (О. Ахієзер, М. Гартман, М. Дяченко, Б. Єрасов, А. Печчеї, А. Ракітов, П. Сорокін, А. Тойнбі, Е. Фромм, О. Шпенглер, А. Швейцер, В. Шейко), стосовно виховання як засобу творення людини в культурі та регулювання соціокультурного розвитку суспільства, людства (Сократ, Платон, Аристотель, Е. Роттердамський, Я. Коменський, Д. Локк, К. Гельвецій, І. Кант, Й. Гердер, Й. Фіхте, Й. Песталоцці, Р. Оуен, А. Дістервег, П. Наторп, Г. Кершенштайнер, Д. Дьюї, Р. Штайнер, Я. Корчак, А. Швейцер, С. Гессен, Е. Фромм, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, Б. Бітінас, Г. Філонов, Н. Щуркова), культуровідповідності виховання (Я. Коменський, Г. Лессінг, І. Кант, Й. Фіхте, Й. Песталоцці, А. Дістервег, П. Наторп, В. Сухомлинський), щодо соціального виховання як предмета дослідження соціальної педагогіки (П. Барт, А. Мудрик, П. Наторп, В. Нікітін, В. Семенов, С. Шацький), багаторівневості соціальної педагогіки (І. Ліпський, В. Нікітін), щодо взаємозв'язку культури та освіти (Г. Легенький, Ю. Легенький, В. Нікітін, Р. Позінкевич, О. Савченко, Н. Шубелка, Н. Щуркова), методології історично-педагогічного дослідження (В. Бєляєв, О. Караманов, О. Сухомлинська, К. Шмідт), методології соціальної педагогіки (А. Арнольдов, І. Ліпський, Г. Філонов, С. Харченко), класифікації парадигм розвитку пізнавальної та перетворювальної діяльності в соціальній педагогіці (І. Ліпський). Теоретичною основою розробки моделі культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті стали положення закону співвіднесення рівнів буття (М. Гартман), теорії соціокультурної динаміки (П. Сорокін, А. Тойнбі, О. Шпенглер), теорії системи соціокультурних механізмів динаміки суспільства (О. Ахієзер), концепції культурного ядра (А. Ракітов), а також результати аналізу специфіки застосування культурологічного підходу в педагогіці (В. Бєляєв, О. Столяренко, В. Болгаріна), в соціальній педагогіці (В. Бочарова, І. Ліпський, Г. Філонов, Л. Штефан).

Відповідно до завдань було використано комплекс таких методів:

- історіографічний та теоретичний аналіз наукової літератури, а також порівняння й узагальнення досвіду дослідження розвитку соціальної педагогіки для з'ясування особливостей базового понятійного апарату дослідження та сучасного стану розвитку проблеми, моделювання для створення моделі культурологічного підходу, яка враховує специфіку предмета дослідження;

- історико-культурний аналіз соціального виховання та соціальної педагогіки для виявлення їх ґенези;

- порівняльний аналіз систем соціального виховання різних авангардних країн одного періоду та різних культурних епох;

- аналіз, синтез, екстраполяція та прогнозування при визначенні предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки, перспектив її розвитку в соціокультурних умовах інформаційного суспільства, зокрема України.

Концептуальні основи дослідження:

Соціальна педагогіка є галуззю педагогіки, яка пов'язана з педагогічною соціологією, соціологією виховання, соціальною роботою, соціальною культурологією та соціальними галузями інших наук, але здійснює свої соціокультурні функції полі педагогічної науки.

Специфічним предметом дослідження соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей є соціальне виховання як процес цілеспрямованого створення умов для розвитку соціальності соціальних суб'єктів у всіх сферах соціуму.

Виникнення та розвиток соціальної педагогіки залежать від рівня розвиненості культури соціуму, зокрема соціального виховання (мета, об'єкти, суб'єкти, методи, засоби, провідні осередки, система), на кожному етапі світової культури, отже, соціальна педагогіка потребує культурологічного підходу до виявлення суті цього явища культури людства. Соціокультурний контекст забезпечує з'ясування загального сенсу соціально-історичних та культурних умов, які дозволяють уточнити значення результатів розвитку соціальної педагогіки.

Соціальна педагогіка як науково-практична галузь є продуктом демократичної культури, оскільки виникає як відповідь на усвідомлену потребу не примусового регулювання соціальності суб'єктів, що звільняються від соціального тиску.

Перспективи реформування, тобто “майбутнє” соціальної педагогіки відповідно до потреб культури інформаційної доби можливо коректно визначити, ґрунтуючись на теоретичній систематизації об'єктивних знань про “минуле” соціальної галузі педагогіки за до індустріальної пори, про її “сучасне” - за індустріальної епохи.

Джерельна база дослідження містить декілька груп. По-перше, це соціологічні та культурологічні праці західноєвропейських мислителів XX ст. (Д. Белл, П. Ебурдін, Ф. Майор, Д. Несбітт, А. Печчеї, П. Сорокін, П. Тейяр де Шарден, А. Тойнбі, О. Тоффлер, В. Франкл, Е. Фромм, А. Швейцер, О. Шпенглер), у яких досліджуються перспективи світового розвитку в постіндустріальну епоху, і проблема гуманізації культури людства пов'язується з необхідністю вдосконалення соціального виховання.

По-друге, найчисленнішу групу, природно, склали педагогічні джерела з історії педагогіки фахівців минулого й сучасності, зокрема І. Андрєєвої, П. Барта, Ф. Ге, В. Глебовського, О. Джуринського, С. Золотарьова, Г. Корнетова, Ш. Лєтурно, Я. Мамонтова, А. Мєдвєдкова, М. Мід, Л. Модзолєвського, П. Монро, І. Свадковського, П. Соколова, М. Рубінштейна, О. Піскунова, К. Шмідта, та праці видатних педагогів і філософів, які стали основою розробки культурологічного підходу до соціального виховання та соціальної педагогіки (Аристотель, К. Гельвецій, Й. Гердер, С. Гессен, А. Дістервег, Д. Дьюї, І. Кант, Г. Кершенштайнер, Я. Коменський, Г. Лєссінг, Д. Локк, П. Наторп, Р. Оуен, Й. Песталоцці, Платон, Е. Роттердамський, Ж.Ж. Руссо, Й. Фіхте, Ф. Фребель, С. Шацький та інші).

Заслуговує на увагу вітчизняна історично-педагогічна література, зокрема: “Антология педагогической мысли Украинской ССР”, “Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X - початок XX ст.)”, “Українська козацька педагогіка і духовність” В. Кузя, Ю. Руденка, О. Губка, “Історія освіти в Україні” Степана Сірополка, інші.

Джерельна база містить праці сучасних педагогів, культурологів, філософів, антропологів, психологів, які досліджують проблеми соціальної педагогіки, соціального виховання або частково розглядають їх. У дослідженні використано документальні джерела: законодавчі акти, нормативні документи, концепції розвитку освіти і виховання в Україні, а також історична література (Д. Багалій, П. Єфименко, М. Косвен, Діоген Лаертський, М. Стасюлевич, О. Субтельний, Е. Тайлор, інші).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

- обґрунтовано потребу та розроблено теоретично-методологічні основи розвитку соціальної педагогіки з позиції культурологічного підходу, що сприяло становленню її культурологічної парадигми;

- розроблено модель культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті;

- досліджено розвиток соціального виховання у філогенезі, зокрема виявлені мета, об'єкти, суб'єкти, методи, засоби, провідні осередки, а також специфіка системи соціального виховання на кожному етапі світової культури;

- обґрунтовано предметно-сутнісні основи соціальної педагогіки на підставі культурологічної парадигми;

- обґрунтовано провідний принцип культурно відповідної соціальної педагогіки - принцип гармонізації соціального розвитку людини, групи, соціуму;

- визначено перспективи розвитку соціальної педагогіки в інформаційному суспільстві.

Подальшого розвитку набули: основні дефініції соціальної педагогіки (“соціальне виховання”, “соціальність”, “соціальна педагогіка”); структурування розвитку соціальної педагогіки у філогенезі; визначення сучасного стану розробленості теоретико-методологічних основ соціальної педагогіки та перспектив її розвитку в соціокультурних умовах України, обґрунтування необхідності розбудови соціально-педагогічної системи України для відтворення та регулювання вітчизняної системи соціального виховання відповідно до потреб культурної динаміки країни.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні й подальшому розвитку наукових уявлень про сутність соціального виховання та соціальної педагогіки, у вивченні їх історії у філогенезі. Теоретичне значення мають:

- предметно-сутнісні основи соціальної педагогіки, обґрунтовані на підставі культурологічної парадигми;

- визначене співвідношення соціальної педагогіки і соціальної роботи;

- схарактеризована специфіка соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей;

- виявлений принцип культурно відповідної соціальної педагогіки - принцип гармонізації соціального розвитку людини, групи, соціуму;

- проаналізовані перспективи розвитку соціальної педагогіки в інформаційному суспільстві, напрями її вдосконалення в соціокультурних умовах України.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

1) в удосконаленні концепції підготовки соціальних педагогів у Харківській державній академії культури, у використанні матеріалів дисертації у викладанні автором курсів “Соціальна педагогіка”, “Актуальні проблеми соціальної педагогіки”, “Порівняльна педагогіка”, “Основи соціальної роботи”, під час керівництва курсовими, дипломними роботами;

2) у можливості використання їх у:

- процесі визначення концепції та змісту підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації соціальних педагогів у педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, інститутах удосконалення вчителів, галузевих вищих навчальних закладах;

- розробці курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Історія та теорія соціальної педагогіки”, “Історія та теорія соціального виховання”, “Вступ до спеціальності”, спецкурсів та спецсемінарів, для написання навчальної та навчально-методичної літератури;

- розробці програм соціально-педагогічної діяльності загальноосвітніх шкіл, моделей соціального виховання певних категорій населення та мікро соціумів, у створенні національної та регіональних моделей соціального виховання.

Висновки і рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в навчальний процес підготовки фахівців соціально-педагогічних спеціальностей:

- Бердянського державного педагогічного університету (довідка № 58/832-08 від 24.05.04 р.);

- Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 1/934 від 01.06.04 р.);

- Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка (довідка № 01-02/1696 від 24.04.04 р.);

- Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (довідка № 959 від 08.06.04 р.);

- Харківської державної академії культури (довідка № 724 від 10.09.04 рік).

Особистий внесок автора в роботах, опублікованих:

- у співавторстві з Б. Іщенком та С. Крамською, полягає в розробці соціально-педагогічної концепції підготовки відповідних фахівців у ХДАК та виокремленні соціально-педагогічної специфіки проблеми;

- у співавторстві з П. Роговою - у науковому обґрунтуванні основних соціально-педагогічних ідей проблеми, що досліджується, та обробці отриманих результатів;

- з О. Василенко - у написанні розділів 1, 2, 3, присвячених соціальним функціям і проблемам сучасних закладів освіти, соціально-педагогічній діяльності у дошкільних закладах освіти та в загальноосвітніх навчальних закладах, а також у складанні додатків.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на науково-теоретичних, науково-практичних конференціях:

- Міжнародних: “Культура України: історія і сучасність” (Харків, 1996), “Дитина-інвалід в Україні: сучасна ситуація та проблеми” (Київ, 1997), ”Етнонаціональний розвиток в Україні” (Київ, 1997), “Інформаційна культура та культурологічна освіта на зламі тисячоліть” (Харків, 1999), “Духовна культура в інформаційному суспільстві” (Харків, 2002), “Соціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії і практики” (Київ, 2002), “Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (Харків, 2003), “Єдність особистісного і соціального факторів у виховному процесі навчального закладу” (Полтава, 2004), „Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи”(Харків, 2004), VIII Міжнародна науково-практична конференція “Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародний Конгрес “Етика і гуманізм” (Крим-Алушта, 2005);

- Всеукраїнських: “Соціальна робота у сфері освіти: проблеми професійної підготовки та діяльності” (Кам'янець-Подільський, 1997), “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (Київ, 2000), “Гуманістично-спрямований виховний процес і становлення особистості” (Київ, 2001), “Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції” (Київ, 2002), “Актуальні проблеми виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі ” (Київ, 2003);

- регіональній: “Система непрерывного воспитания и образо-вания XXI века” (Харків, 1998);

- науково-практичних семінарах, семінарах-практикумах: “Підготовка соціальних працівників в сучасних умовах” (Харків, 1998), “Форми та методи роботи Мобільного консультативного пункту” (Харків, 2002), “Методологія дослідження проблем вихованців притулків” (Харків, 2003).

Головні результати та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися і дістали позитивну оцінку на засіданнях ученої ради, кафедр соціальної педагогіки та теорії і історії культури, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Харківської державної академії культури (1996-2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 43 наукових працях, у тому числі:

- 1 монографія (одноосібно);

- 20 статей у фахових виданнях ВАК (одноосібно);

- 4 статті в інших педагогічних виданнях (3 одноосібно);

- 8 науково-методичних праць (7 одноосібно), 10 тез та виступів на конференціях (8 одноосібно).

Кандидатська дисертація на тему “Концепція розбудови шкільної бібліотеки в контексті інформатизації суспільства” (спеціальність 05.25.03 - бібліотекознавство і бібліографознавство) була захищена у червні 1995 року, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (630 найменувань, з них 16 іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації становить 442 сторінки, з них основного тексту - 392 сторінки. Дисертація містить одну таблицю.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито доцільність її наукової розробки, визначені об'єкт, предмет, хронологічні межі, мета, завдання, методологічні основи, методи, джерельна база, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію.

У першому розділі “Теоретичні основи дослідження соціальної педагогіки в соціокультурному контексті” проаналізовано сучасний рівень теоретико-методологічного дослідження вітчизняної соціальної педагогіки, визначено між предметні зв'язки соціальної педагогіки та педагогіки, соціології (зокрема педагогічної соціології, соціології виховання, соціальної роботи), культурології, розроблено модель культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

У процесі дослідження сучасного рівня розвитку теоретичних основ вітчизняної соціальної педагогіки через аналіз праць провідних науковців, їхніх поглядів на об'єкт, предмет та головні категорії соціальної педагогіки, об'єкт та зміст соціально-педагогічної діяльності підтверджено, що соціальна галузь педагогіки в Україні знаходиться у стані формування своїх теоретико-методологічних основ. Систематизовано погляди фахівців залежно від їхнього ставлення до об'єкта соціальної педагогіки та фактичного відображення об'єкта соціально-педагогічної діяльності в провідних роботах даних авторів. Одна група дослідників (О. Безпалько, Ю. Василькова, Т. Василькова, М. Галагузова, О. Кузьменко, Л. Нємець, Р. Овчарова, Л. Оліференко, Н. Осьмук, Л. Штефан та інші) безпосередньо чи опосередковано вважає об'єктом соціальної педагогіки дитину. Інша група фахівців (Л. Бєляєва, М. Бєляєва, В. Бочарова, Б. Вульфов, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Л. Міщик, Л. Нікітіна, Л. Філіппова, С. Хлєбік та інші) дотримується думки, що ним є людина впродовж життя, а Б. Вульфов, М. Євтух, І. Ліпський, В. Нікітін, О. Сердюк, Г. Філонов та інші до об'єкта соціальної педагогіки відносять декількох соціальних суб'єктів та процес соціалізації. Усе розмаїття ставлень фахівців до предмета соціальної педагогіки умовно поділено на 3 групи, отже, вчені виокремлюють як предмет соціальної педагогіки:

1) допомогу людині (дитині), котра знаходиться в несприятливих умовах соціалізації і не в змозі допомогти собі сама (педагогіка соціальної роботи);

2) соціальне виховання, соціалізацію, соціально-педагогічну діяльність, що має на увазі перш за все формування соціальних якостей людини (дитини), зокрема і людини в скруті, через активізацію педагогічного потенціалу різних сфер суспільства;

3) взаємодію (педагогічні закономірності взаємодії) людини і соціуму. Підтримано класифікацію парадигм розвитку соціальної педагогіки на підставі виокремлення методологічного її зв'язку з науками та науковими дисциплінами (І. Ліпський) та обґрунтовано потребу формування культурологічної парадигми. У дисертації доводиться, що об'єктом соціальної педагогіки є процес соціалізації соціальних суб'єктів, предметом - соціальне виховання людини, групи, суспільства в усіх сферах соціуму.

Виявлено, що розробці теоретичних основ соціальної галузі педагогіки заважає неоднозначність тлумачення провідних категорій, відсутність якісних фахових словників. У дослідженні “соціум” розглядається як стійка спільність людей, котра утворює своєрідну культуру та здійснює її, зокрема і через процес соціалізації. “Соціалізація” - як засвоєння, відтворення і розвиток соціальним суб'єктом культури соціуму в процесі стихійного та цілеспрямованого залучення до системи нових суспільних зв'язків і залежностей, що сприяє розвитку форм його соціальності:

- “соціальне виховання” трактується як процес цілеспрямованого створення умов для розвитку соціальності соціальних суб'єктів у всіх сферах соціуму;

- “соціальність” - як мета соціального виховання - ієрархія соціальних цінностей, соціальних якостей, соціальної поведінки - та соціально-виховний результат - прояв індивідуального позитивно-творчого ставлення до соціального буття, зокрема до сімейного, етнічного, релігійного, регіонального, глобального тощо;

- “соціально-педагогічна діяльність” - як науково обґрунтоване культурно відповідне регулювання соціального виховання в усіх сферах з метою не примусового набуття та розвитку соціальності суб'єктів соціуму.

Аналіз соціально-педагогічних видань та публікацій щодо категоріального апарата дав змогу визначити: фахівцям поки ще не вдалося остаточно розмежувати соціальну педагогіку на внутрішньому рівні з іншими педагогічними галузями та на зовнішньому - з соціологією. З педагогічною соціологією ототожнюють соціальну педагогіку В. Болгаріна, Ю. Гапон та інші, з соціальною роботою - В. Бочарова, М. Галагузова, Л. Нємець та інші. Розмивання межі соціального виховання з вихованням та зосередження уваги лише на новій генерації дає підстави заперечувати специфіку соціальної педагогіки тим фахівцям, які не вважають за доцільне її виокремлення в педагогіці. Зроблено висновок, що такий стан віддзеркалює традиційні для становлення соціальної педагогіки суперечки щодо звуження або розширення її предмета та об'єкта діяльності в епоху індустріального суспільства. Доведено, що соціальна педагогіка є галуззю педагогіки, яка межує з предметами дослідження педагогічних галузей соціології, а також з соціальними галузями інших наук.

Необхідність дослідження зв'язків соціальної педагогіки і культурології пояснюється тим, що з'ясування соціокультурної сутності соціального виховання уможливить визначення предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки, а формування її культурологічних методологічних підвалин та застосування культурологічного підходу до аналізу її розвитку у філогенезі дасть змогу визначити перспективи розвитку соціальної педагогіки в інформаційну добу, ґрунтуючись на потребах вдосконалення культури людини, групи, суспільства, людства.

Проаналізовано та узагальнено зусилля культурологів і педагогів сучасності стосовно зміцнення наукових взаємин. Культурологи акцентують увагу на культурологічній сутності освіти та на освітній функції традиційних закладів культури - музеїв, театрів, філармоній, клубів, бібліотек, лекторіїв, виставок тощо. Лише А. Арнольдов та Т. Кисельова обґрунтовують потребу зв'язків культурології з соціальною педагогікою, хоча їхні позиції стосовно останньої різняться. Переважна більшість педагогів досліджують культурологічні засади освіти (І. Іванюк, Л. Матвєєва, М. Михальченко, Р. Позінкевич, О. Савченко, Л. Тодоров, Н. Шубелка та інші), при цьому зважають на необхідність перетворення навчального процесу відповідно до культурних змін, пропонують нову формулу шкільної освіти: “від людини освіченої - до людини культури” (О. Савченко).

Культурно відповідність виховання вивчають: А. Бойко, Г. Легенький, Ю. Легенький, А. Мудрик, В. Пащенко, О. Савченко, Б. Чижевський, Н. Щуркова та інші. Підтримано пропозицію Г. та Ю. Легеньких перейти до культурологічної реконструкції виховання через дослідження культурології виховання.

Визначення зв'язків соціальної педагогіки з соціальною культурологією - межування у вивченні механізму засвоєння та розповсюдження соціальних цінностей, соціальних норм поведінки тощо - дало підстави теоретично обґрунтувати соціокультурну специфіку соціального виховання як предметного поля соціальної педагогіки. Вона полягає у відтворенні та розвитку соціальності творця культури, що забезпечує доцентрові тенденції соціуму, без яких унеможливлюється соціокультурна динаміка даного соціуму.

Це актуалізує соціокультурне значення соціальної педагогіки саме на перехідних етапах суспільства.

З'ясовано значення провідних культурологічних термінів, які часто вживаються в дослідженні розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті, зокрема: “духовність” - показник існування певної ієрархії цінностей, цілей, смислів, вищого рівня освоєння світу людиною (Л. Буєва) та “соціальні цінності” - ціннісне ставлення до сім'ї, нації, інших соціальних груп, до людини як соціальної істоти тощо. Слідом за культурологами, “соціально культурний контекст” розуміється як загальний сенс соціально-історичних і культурних умов, котрі дозволяють уточнити значення результатів діяльності людини (Б. Кононенко, К. Хоруженко), а отже, і соціальної педагогіки.

Підґрунтям розробки моделі культурологічного підходу, що враховує специфіку вивчення теоретико-методологічних засад розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті, були: створена культурологами загальна структура культурологічного підходу, положення закону співвіднесення рівнів буття (М. Гартман), теорії соціокультурної динаміки (П. Сорокін, А. Тойнбі, О. Шпенглер), теорії системи соціокультурних механізмів динаміки суспільства (О. Ахієзер), концепції культурного ядра (А. Ракітов), а також результати аналізу специфіки застосування культурологічного підходу в педагогіці (В. Бєляєв, О. Столяренко, В. Болгаріна), в соціальній педагогіці (А. Арнольдов, В. Бочарова, І. Ліпський, Г. Філонов, Л. Штефан).

Дану модель розглянуто як ієрархічну послідовну систему принципів, аспектів, підходів до аналізу соціального виховання і соціальної педагогіки, де принципи є системою певних вимог до вивчення предмета дослідження, аспекти - системою точок зору, з позиції яких вивчається предмет, підходи - системою способів, прийомів пізнання предмета вглиб. Провідними є принцип культурно відповідності (залежність соціального виховання та соціальної педагогіки від рівня та потреб розвитку культури), аксіологічний підхід (дослідження розвитку соціального виховання, мети наукового, тобто соціально-педагогічного, його трансформування відповідно до динаміки потреб, цінностей певного соціуму та людства), антропологічний аспект (вивчення соціального виховання, соціальної педагогіки з точки зору створення сприятливих умов для розвитку людини, місця останньої у ціннісних орієнтаціях культури певного суспільства).

Крім того, інші рівні ієрархії складаються, відповідно, з таких принципів:

- інтегративно-цілісності, динамічності, гуманізації, наступності, інновацій;

- підходів: історичного, діалектичного, особистісного, системного;

- аспектів: соціологічного, філософського, психологічного, економічного, педагогічного.

Таблиця - Модель культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті:

Рівні	Принцип	Підхід	Аспект
Провідний	Культурно відповідності.	Аксіологічний	Антропологічний
1	Залежність соціального виховання і соціальної педагогіки від рівня і потреб розвитку культури	Дослідження розвитку соціального виховання, соціальної педагогіки відповідно до динаміки потреб, цінностей людства і зворотний вплив соціального виховання на розвиток соціальності	Вивчення соціального виховання, соціальної педагогіки з точки зору взаємозв'язків культури і людини, місця останньої у ціннісних орієнтаціях того чи іншого суспільства
2	Інтегративно-цілісності	Історичний	Соціологічний
	Аналіз зовнішньо-внутрішніх зв'язків між природою і соціумом, соціумом і культурою, культурою і соціальним вихованням, соціальною педагогікою, які дозволяють розглядати соціальну педагогіку як цілісне історичне і культурне явище	Вивчення генезису соціального виховання, соціальної педагогіки на фоні всесвітнього історичного процесу та роль соціального виховання, соціальної педагогіки в історії різних соціумів	Дослідження соціального виховання, соціальної педагогіки з точки зору розвитку соціуму людства, відповідно до різноманітних соціальних угруповань
3	Динамічності	Діалектичний	Філософський
	Дослідження соціального виховання та соціальної педагогіки у стані розвитку їх цілей, структури, змісту тощо під впливом культурних змін	Вивчення соціального виховання, соціальної педагогіки відповідно до протиріч в існуванні людини, які віддзеркалюються в соціальному вихованні, та роль соціальної педагогіки в їх подоланні	Врахування при дослідженні соціального виховання, соціальної педагогіки провідного світоглядного аспекту, домінуючої системи поглядів на природу, суспільство, свідомість людини у різних соціумах, аналіз соціальної педагогіки з точки зору філософських законів
4	Гуманізації	Особистісний	Психологічний
	Спрямованість культурного розвитку, а значить, і соціального виховання, соціальної педагогіки на поступове утвердження людини як найвищої цінності соціуму	Виявлення соціальних рис особистості, формуванню яких сприяло соціальне виховання на різних етапах розвитку людства, та ролі людини в науково обґрунтованому регулюванні соціального виховання	Дослідження соціального виховання, соціальної педагогіки з точки зору розвитку людської свідомості (колективної, суспільної, індивідуальної) та акцентування уваги на різних психічних утвореннях
5	Наступності	Системний	Економічний
	Відповідна до культурної динаміки поступовість розвитку соціальної педагогіки, збереження нею культурних надбань минулого (зокрема видів соціального виховання) у сьогоденні та майбутньому	Виявлення структурних елементів та зв'язків системи соціального виховання, соціальної педагогіки на різних етапах їх генезису	Дослідження впливу на соціальне виховання, соціальну педагогіку економічного життя людства, змін в організації трудової діяльності
6	Інновації	Діяльність	Педагогічний
	Аналіз новоутворень у соціальному вихованні, соціальній педагогіці, які забезпечують їх розвиток	Вивчення цілей, мотивів, дій і засобів регулювання та корегування, контролю та аналізу результатів соціального виховання відповідно до потреб розвитку культури людини, окремих соціальних груп, країни, людства	Погляд на соціальне виховання як на процес цілеспрямованого створення умов для розвитку соціальності соціальних суб'єктів у всіх сферах соціуму, а на соціальну педагогіку як на науку, що досліджує та обґрунтовує регулювання соціального виховання відповідно до потреб розвитку культури людини, окремих соціальних груп, країни, людства

Комплексність застосування цих принципів, підходів і аспектів культурологічного підходу, адаптованого до вивчення теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті, забезпечила об'єктивне визначення предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки з позиції культурологічної парадигми і на цих засадах прогнозування перспектив розвитку соціальної галузі педагогіки в культурі інформаційного суспільства та на перехідному етапі сучасної культури України.

У другому розділі “Донауковий етап розвитку соціальної педагогіки в культурі до індустріального суспільства” досліджено виникнення соціального виховання і становлення його системи в первісній та архаїчній культурі людства, виникнення ідеї соціальної педагогіки в античній культурі, становлення та розвиток соціального виховання в культурі європейського Середньовіччя.

Періодизація, що включає первісний та архаїчний етапи розвитку культури людства, ґрунтується на культурологічній теорії (Б. Єрасов), а також теоретичних положеннях фахівців всесвітньої історії (Б. Гончар, М. Козицький, В. Мордвінцев, А. Слюсаренко).

Ґрунтуючись на тезі, що предметно-сутнісні основи соціальної педагогіки неможливо з'ясувати, не дослідивши соціокультурної суті соціального виховання як об'єктивного явища духовної діяльності людей, здійснено історико-культурний аналіз, який дозволив виявити, що соціальне виховання як трансляція соціального досвіду у формі наслідування в первісному суспільстві було зумовлено потребою подолання протиріччя між станом людини, близьким до тваринного, і відсутністю в неї інстинктів, достатніх для виживання в природному середовищі. Просування людини від інстинктивного наслідування до усвідомленого соціального сприяло пробудженню колективної свідомості роду, племені, яка забезпечувала можливість творення штучної природи людини, а за рахунок культури - і біологічного виживання людського роду.

Історично-педагогічне вивчення становлення соціального виховання у філогенезі ґрунтувалося передусім на діяльному підході, отже, були виявлені провідні мета, об'єкт, суб'єкт, методи, засоби, результати соціального виховання в кожному періоді до індустріальної доби та порівняна їх динаміка між періодами. На цих підставах доведено, що соціальне виховання у своєму розвиткові пройшло від соціального наслідування діям, через виховний вплив звичаїв, обрядів, ритуалів, традицій, до виокремлення у специфічний вид соціокультурної діяльності та формування окремих елементів первісного соціального виховання (племінне-сімейне-релігійне). Стратифікація соціуму спричинила і розчленування соціального виховання відповідно до потреб та ролі кожної групи в суспільстві. Притаманне первісному суспільству племінне соціальне виховання поступово на пізньому етапі доби замінювалося домінуванням сімейно-станового виховання. Однак доцентрові сили (сили згуртовування) соціуму значною мірою залежали від ефективності засвоєння через соціальне виховання провідних соціальних цінностей усіма без винятку складовими соціуму (родиною, верствою), тобто соціальне виховання виконувало роль зміцнення єдності племені.

Аналіз історично-педагогічних джерел засвідчив одностайність фахівців (І. Андрєєва, М. Галагузова, О. Джуринський, Г. Корнетов, П. Монро, О. Піскунов, інші) стосовно саме соціальної сутності первісного виховання, оскільки виключно спільним, навіть “публічним” (О. Джуринський) було буття людини, тому не могло бути ніякого, крім соціального, виховання, що формувало соціальну свідомість. Провідна мета первісного соціуму - біологічне виживання племені в несприятливому природному середовищі - визначала і мету соціального виховання - зміцнення природної (“вимушеної”) соціальності людини ще й культурною. Соціальними були і об'єкт, і суб'єкт виховання, оскільки існували суб'єкт-суб'єктні виховні стосунки. Виховували спільно всім соціумом: “усі” - “кожного”, “кожний” - “усіх” (П. Монро). Соціальним були метод наслідування і результат первісного соціального виховання, яке прищеплювало індивіду ставлення до себе лише як до частини цілісного соціального організму. Доведено помилковість точки зору деяких сучасних дослідників (І. Андрєєва, М. Галагузова, Г. Корнетов), які розглядають первісне соціальне виховання лише як колективне керування з боку дорослих соціальним становленням дітей, не вважаючи самих дорослих об'єктом соціального виховання племені.

Доведено, що головними новоутвореннями Архаїки (давні східних держав Єгипту, Китаю, Персії тощо) були державне виховання та сформована на його засадах система соціального виховання. Виникнення державного виду соціального виховання зумовлюється зростанням соціумів, ускладненням соціальних відносин, з регулюванням яких уже не можна було впоратися за допомогою лише старих традицій. Головним засобом державного керування був закон. Законом держава закріплювала провідні державні цінності, через нього контролювала їх виконання в сім'ї, стані, племені, у всьому соціумі, заохочувала активних громадян, карала злочинців, тобто здійснювала соціально-виховний процес стосовно дорослих і дітей. Поширення школи обґрунтовується потребою управління державною життєдіяльністю, оскільки сім'я не в змозі була забезпечити соціум досвідченими чиновниками. Новим засобом соціального виховання архаїчних держав стає книга (як засіб письмового фіксування культурного досвіду соціуму), котра не лише віддзеркалювала соціальні цінності і соціальні відносини, але й цілеспрямовано сприяла вкоріненню міцних чеснот у суспільство.

Порівняння соціального виховання у соціокультурному аспекті доводить, що воно сприяло виживанню людини як біологічного виду в несприятливому природному (первісність) та соціальному (архаїка) середовищі, зокрема допомагаючи долати природну недовіру до “чужих”: роду та общини - на первісному етапі, племені - за архаїчної доби. Соціальне виховання, розвиваючи соціальні риси людини, уможливлювало поступову централізацію людського соціуму. Як складова культури воно, з одного боку, звільнювало людину від тиску природи (захист від тварин, їжа тощо), з іншого - зміцнювало соціальний тиск - повну залежність індивіда від роду, общини, сім'ї, держави. Історично-педагогічне порівняння динаміки соціального виховання архаїки стосовно первісного суспільства доводить, що воно рухалося стосовно:

- мети - від зміцнення природно зумовленої соціальності людини заради біологічної сталості роду до формування культурно зумовленої соціальності для збереження стабільності держави в несприятливих умовах соціального оточення;

- об'єкта - від усіх членів роду до вільної людини чоловічої статі протягом життя;

- суб'єкта - від усіх членів роду (з певною перевагою шамана) до племені, сім'ї, держави (з провідною роллю служителів культів);

- методу - від наслідування жорстко визначеної соціокультурної життєдіяльності роду до наслідування соціально позитивного зразка минулого;

- засобів - від звичаїв, обрядів, ритуалів, свят, традицій до закону, а також книги, школи (лише для обраних);

- видів виховання - від виокремлення племінного, релігійного, сімейного, виховательства (виховання дітей поза межами власної родини) до формування єдиної системи соціального виховання з державним на чолі. Соціальне виховання трансформувалося від однакового для всіх (зважали тільки на природні ознаки - статеві та вікові) членів первісного соціуму до чітко визначеного станового соціального розвитку людини в архаїчному суспільстві. Навіть окремі індивідуальні програми виховання правителів архаїчних держав (Кира в Давній Персії) передбачали домінування соціальної спрямованості особи давнього володаря. Спрямованість соціального виховання на реалізацію цінностей минулого призвела до “консервування” культури, яка зберігалася в нестабільному соціальному оточенні, але не розвивалася. Дослідження довело, що в Архаїчній культурі соціальна педагогіка не могла виникнути, оскільки соціальність суб'єктів соціуму зміцнювалася примусово, зокрема через соціальне виховання, що мало авторитарний характер.

Обґрунтовано, що на розвиток системи соціального виховання у філогенезі вплинула соціокультурна динаміка Античності. Демократизація державного устрою, народні збори, значущість голосу народу, його прав у керуванні соціумом створили умови для формування нового соціального суб'єкта - суспільства з його впливовим щодо соціальних відносин і соціального виховання елементом - суспільної думки. Античне соціальне виховання, на відміну від первісного та давнього східного, існуючи у прогресивному суспільстві, маючи за мету соціальне і особисте вдосконалення, водночас і само розвивалося. Метою античного виховання у гомерівсько-архаїчний період (IX-VI ст. до н. е.) був розвиток особистості заради благополуччя, гідного існування соціуму. За цих часів сформувалася система соціального виховання греків, складовими компонентами якої були: сім'я, система освітніх закладів, виховні впливи суспільного життя (військового, політичного, правового, релігійного) та традицій, свят, обрядів, організованого дозвілля, значна частка якого належала залученню до мистецтва. У класичний період розвитку культури Давньої Греції склалися умови для досягнення благополуччя і гідності особистості, тому метою нового античного соціального виховання (VI-IV ст. до н. е.) стає встановлення особистісного сенсу життя. Проте в нових соціальних умовах, особливо з втратою незалежності, вже елліністичне виховання (III-I ст. до н. е.) стало пропонувати індивіду особисту досконалість не “до”, а замість соціальних чеснот та здатності до суспільної служби, саме за цих часів уперше в історії людства виникає індивідуальне виховання, розраховане не лише на спадкоємця трону.

...