80-ті роки ХХ ст. зв'язали між собою два етапи розвитку вітчизняної теорії виховання. У цей час отримали продовження тенденції попередніх десятиріч та з'явилися паростки нових підходів до виховання.

Отримані під час дослідження факти свідчать, що теорія виховання була більш консервативною та інерційною галуззю педагогіки порівняно з теорією управління та дидактикою. Цю особливість обумовлював більш тісний зв'язок теорії виховання з ідеологією. В умовах руйнації ідеологічних засад виховання науковці на певний час втратили методологічні орієнтири організації дослідницької роботи, більшість з них продовжували працювати в межах традиційної парадигми, деякі зайняли очікувальну позицію, а деякі почали шукати нові шляхи вирішення виховних завдань.

Розвиток теорії виховання в 90-ті роки ХХ ст. характеризувався розширенням дослідницької проблематики, різноманітністю підходів до вирішення проблем виховання, орієнтацією на створення цілісних гуманістично орієнтованих виховних систем, послабленням значення функціонального підходу в розгляді проблем виховання. Відбулося загальне зменшення кількості публікацій з тих чи інших напрямків виховання, зникли публікації, пов'язані з ідеологічно орієнтованими напрямками виховання - ідейно-політичним, інтернаціональним, атеїстичним. Але ця тенденція не повною мірою стосувалася дисертаційних досліджень, серед яких значною залишалася кількість робіт з трудового, морального, естетичного, фізичного виховання.

Головною тенденцією розвитку теорії виховання в 90-ті роки стала розробка цілісних систем виховання. Про це свідчить широке розповсюдження в назвах наукових робіт таких термінів, як „моделювання”, „проектування навчально-виховного процесу”, „система виховання”, „національна система виховання”, „цілісна система виховання”, „відкрита система”, „парадигма виховання”, „педагогіка співробітництва”, „народна педагогіка”, „педагогіка життєтворчості”, „педагогіка почуттів”, „педагогіка особистості”, „етнопедагогіка”, „козацька педагогіка” тощо. Про посилення теоретичної спрямованості публікацій того часу свідчить широке використання в наукових роботах термінів „методологічні основи”, „педагогічні основи” виховання, „теоретико-методичні проблеми”, „концепція виховання”, „умови виховання”, „критерії оцінки”, „діагностика виховання”.

У 90-ті роки ХХ ст. поширюється увага науковців та практичних працівників до таких проблем, як екологічне виховання, творчий розвиток особистості, профілактика правопорушень та відхилень у поведінці. Однією з важливих особливостей розвитку теорії виховання стає спрямованість значної кількості досліджень на обґрунтування системи національного виховання, формування громадянськості та духовного розвитку особистості. Значні зрушення в ці роки відбулися в розгляді принципів виховання. Провідним серед них стає принцип гуманізації. Йому були присвячені не тільки статті, а й монографії та дисертації. Особливості соціальної ситуації того часу відбивали принципи демократизації, деполітизації, деідеологізації виховання, які знайшли відбиток у публікаціях 90-х років. Зміст наукових публікацій свідчить, що стрижневими якостями особистості науковці 90-х років вважали духовність, національну свідомість, громадянськість, креативність. Отже, у цей час починається формування нової парадигми виховання, векторами якої можна вважати загальнолюдські цінності (духовність), національні цінності (національна свідомість, громадянськість), реалізацію природного потенціалу особистості (креативність). Саме єдність цих різноспрямованих завдань дозволяє сформувати культуро- та природовідповідну особистість, здатну забезпечити прогрес суспільства.

У розділі представлено визначені в ході дослідження головні тенденції розвитку теорії виховання в другій половині ХХ ст.:

- на першому етапі (50-ті - 80-ті роки) теорія виховання орієнтувалася на обґрунтування інваріантної моделі виховання, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення варіативних моделей виховного процесу;

- розвиток теорії виховання відбувався від обґрунтування авторитарної системи виховання до розробки засад гуманістично орієнтованої, демократичної системи виховання;

- розвиток теорії виховання відбувався від орієнтації досліджень на партійні настанови до орієнтації на логіку розвитку науки, яка відбиває об'єктивні соціальні процеси та тенденції розвитку світової науки;

- розвиток теорії виховання відбувався від обґрунтування атеїстичної спрямованості виховання до визнання свободи совісті як однієї із засад його здійснення;

- на першому етапі сформувався та отримав найбільшого розвитку функціональний підхід до виховання, на другому етапі він поступово втрачає своє значення, набуває сили особистісно орієнтований підхід;

- на першому етапі теорія виховання розвивалася шляхом виконання окремих локальних досліджень, на другому - шляхом дослідження цілісних виховних систем;

- розвиток теорії виховання відбувався від орієнтації на розробку тих чи інших форм виховної роботи до обґрунтування виховних технологій;

- розвиток теорії виховання відбувався від вивчення та узагальнення досвіду виховної роботи до випереджаючої розробки теоретичних моделей виховних систем;

- розвиток теорії виховання відбувався шляхом зміни пріоритету підтримуючої функції на пріоритет перетворювальної функції цієї галузі педагогіки.

Усвідомлення й урахування перелічених особливостей розвитку теорії виховання в другій половині ХХ ст. науковцями, освітянами-практиками, управлінцями сприятиме подальшому утвердженню прогресивних тенденцій розвитку теорії й практики виховання в Україні.

У четвертому розділі „Розвиток теорії управління загальноосвітньою школою в Україні в другій половині ХХ століття” представлено результати аналізу семантичного спектра назв, спрямованості й змісту публікацій і дисертацій українських авторів другої половини ХХ століття, присвячених проблемам управління загальноосвітньою школою.

50 - 80-м рокам ХХ століття був притаманний повільно-еволюційний характер розвитку теорії управління з певною активізацією наукових пошуків у 70-ті роки та їх послабленням у 80-ті роки. До загальних рис, які дозволяють об'єднати 50 - 80-ті роки в єдиний етап, можна віднести спрямованість наукових досліджень на вузьке коло одних і тих же питань, перевагу емпіричних знань над теоретичними. Більшість публікацій з управління того часу виконували не наукові, а переважно методичні функції й не забезпечували значного прирощення наукового знання. Школознавство того часу було спрямоване на забезпечення сталого функціонування школи, виконання партійних настанов та відповідних нормативних документів, воно сприяло одноманітності, одноваріантності управлінської діяльності. Цей етап характеризується пануванням інваріантної, авторитарної парадигми управління, орієнтацією наукових праць на узагальнення та догматизацію існуючого досвіду управління, відторгненням інноваційних ідей, ізоляцією від світових наробок у галузі управління освітою. Майже всі наукові праці були орієнтовані на висвітлення проблем змісту, форм та методів управлінської діяльності керівників навчальних закладів. Такий підхід ускладнював і навіть унеможливлював формування цілісних концепцій та теорій управління.

За межами цієї парадигми в ті часи працювали тільки два науковці - В. Сухомлинський та М. Черпінський. В.Сухомлинський обґрунтував та реалізував демократично-гуманістичну модель управління загальноосвітньою школою, а М. Черпінський зробив значний внесок в обґрунтування сутності школознавства, його методів, змісту та всіх головних питань управління школою та діяльності позашкільних ланок управління освітою.

У 90-ті роки ХХ століття теорія управління загальноосвітньою школою починає розвиватися в тісній єдності з іншими складовими педагогічної науки й навіть визначає спрямованість наукових пошуків у дидактиці та теорії виховання. Результатами досліджень школознавців 90-х років стають розробки цілісних моделей діяльності освітніх установ, а не окремих вузьких проблем управління. У процесі реалізації цього завдання виникає унікальна співдружність науковців, керівників освітніх установ та педагогів. Якщо на попередньому етапі розвиток теорії управління йшов від вирішення окремих, локальних проблем до формування загальної теорії, то в 90-ті роки логіка розвитку теорії управління змінюється - виникають нові концепції та теорії, а на їх базі розв'язуються локальні проблеми управління. Таким чином, якщо в 50 -80-ті роки панував індуктивний шлях розвитку теорії управління, то в 90-ті роки набуває сили дедуктивний шлях.

У 90-ті роки коло питань, які досліджують науковці, розширюється, активізуються наукові пошуки з управління всіма типами освітніх установ, створюються умови для формування загальної теорії управління освітою, більш оптимальним стає співвідношення теоретичних та емпіричних знань, відбувається переорієнтація теорії управління з узагальнення досвіду роботи на наукову розробку актуальних проблем діяльності навчальних закладів, тобто провідними стають культуростворююча та перетворювальна функція науки, а не підтримуюча, як то було раніше. У цей час виникає перша чітко обґрунтована теорія управління, яка будувалася на концепції „створення умов” (Є.Хриков).

Найбільший внесок у розвиток вітчизняної теорії управління освітою в другій половині ХХ ст. зробили В. Алфімов, А. Бондар, В. Бондар, Г. Єльнікова, Б. Кобзар, В. Маслов, В. Пікельна, В. Сухомлинський, М. Черпінський, Є. Хриков та деякі інші науковці.

Установлено, що головними тенденціями розвитку теорії управління в другій половині ХХ ст. є:

- розвиток теорії управління від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники, партійні настанови до орієнтації на логіку розвитку науки, яка відбиває об'єктивні соціальні процеси;

- розвиток теорії управління від обґрунтування орієнтації управління на вплив до обґрунтування орієнтації управління на створення умов для забезпечення реалізації мети навчального закладу;

- на першому етапі в теорії управління переважали емпіричні підходи до визначення змісту управлінської діяльності окремих керівників, на другому етапі наукові дослідження були орієнтовані на обґрунтування цілісних моделей управління навчальними закладами;

- розвиток теорії управління відбувався від вивчення та узагальнення досвіду управління до створення цілісної теорії управління школою;

- протягом другої половини ХХ століття спостерігалося поступове збільшення кількості науковців серед авторів публікацій з питань управління та залучення до комплексних досліджень і науковців, і керівників навчальних закладів, і рядових педагогів;

- на першому етапі досліджуваного періоду зв'язок теорії управління з іншими галузями педагогіки був слабким, у 90-ті роки починають поширюватися системні дослідження, у яких проблеми управління, виховання, навчання вирішуються у взаємозв'язку;

- на першому етапі досліджуваного періоду панує індуктивний, а на другому етапі - дедуктивний шлях розвитку теорії управління;

- на першому етапі теорія управління функціонувала в межах єдиної управлінської парадигми, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення варіативних моделей управління навчальними закладами;

- на першому етапі теорія управління орієнтувалася на положення теорії соцального управління та управлінські концепції початку ХХ століття, на другому етапі вона орієнтується на світові тенденції розвитку менеджменту, на другому етапі створюється оригінальна теорія управління, заснована на концепції „створення умов” (Є.Хриков);

- у процесі розвитку теорії управління пріоритет підтримуючої функції змінився на пріоритет перетворювальної та культуростворюючої функцій цієї галузі педагогіки.

На кінець ХХ ст. в українській педагогічній науці створилися сприятливі умови для формування загальної теорії управління освітніми системами, запровадження ідей якої в практику сприятиме підвищенню ефективності освітньої діяльності. Для того, щоб це здійснилося, необхідно враховувати перелічені тенденцій розвитку вітчизняної теорії управління загальноосвітньою школою.

ВИСНОВКИ

Аналіз процесів розвитку педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття дає підстави сформулювати такі висновки.

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми раціональної реконструкції історичного розвитку головних педагогічних теорій в Україні в другій половині ХХ ст.

2. Раціональну реконструкцію історичного розвитку головних педагогічних теорій в Україні в другій половині ХХ ст. здійснено на основі аналізу дисертацій, книг, журнальних статей та інших публікацій, у яких учені висвітлювали одержані ними результати та які є основним засобом передачі наукових знань у часі й просторі. У ході дослідження систематизовано цей “сукупний текст української педагогічної науки” - складено переліки дисертацій, книг і статей з питань дидактики, виховання, управління загальноосвітньою школою українських авторів другої половини ХХ ст. Загальний обсяг масиву цих автентичних документів - близько п'яти тисяч одиниць.

3. Використання в дослідженні міждисциплінарної методологічної бази, оригінального алгоритму формування репрезентативної вибірки першоджерел, застосування нетрадиційних для історико-педагогічного дослідження наукометричних методів у поєднанні з традиційним якісним аналізом автентичних матеріалів урізноманітнило наративний виклад його результатів, зробило цей виклад більш аргументованим, дозволило визначити об'єктивні кількісні й якісні характеристики структури створеного українськими науковцями педагогічного знання в той чи інший період часу протягом досліджуваного періоду, відстежити динаміку змін інтересу науковців і педагогів-практиків до тих чи інших проблем.

4. Отримані в ході дослідження факти дали підстави для виокремлення в розвитку української дидактики в другій половині ХХ ст. трьох етапів: 50 - 60-ті роки - етап накопичення емпіричного матеріалу, або емпірично-теоретичний етап; 70 - 80-ті роки - етап узагальнення накопиченого емпіричного матеріалу, дослідження форм та методів навчання, або теоретико-емпіричний етап; 90-ті роки - етап накопичення емпіричного та теоретичного матеріалу, дослідження більш крупних дидактичних систем, обґрунтування технологій навчання.

Розвиток дидактики в другій половині ХХ ст. відбувався від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники до орієнтації на логіку розвитку науки; від орієнтації навчального процесу на озброєння учнів знаннями, уміннями та навичками до орієнтації навчального процесу на розвиток особистості; від розробки окремих форм навчання на першому етапі до обґрунтування їх системи на другому та розробки технологій навчання на третьому етапі; від вивчення та узагальнення досвіду навчання до розробки окремих дидактичних проблем та створення цілісних дидактичних теорій, збільшення теоретичної складової в публікаціях. На першому етапі в дидактиці переважали емпіричні підходи до визначення змісту освіти, на другому - наукові дослідження були орієнтовані на обґрунтування змісту окремих предметів, на третьому -було закладено основи теорії змісту освіти. Протягом другої половини ХХ ст. відбулося суттєве збільшення кількості науковців серед авторів публікацій на теми дидактики. На першому та другому етапах дидактика орієнтувалася на обґрунтування інваріантної моделі процесу навчання, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення варіативних моделей навчального процесу. На першому та другому етапах українська дидактика орієнтувалася на надбання радянської педагогіки та педагогіки соціалістичних країн, на третьому - на світові тенденції розвитку освіти. Протягом другої половини ХХ ст. пріоритет підтримуючої функції дидактики на перших двох етапах її розвитку змінився на пріоритет перетворювальної функції цієї галузі педагогіки в 90-ті роки.

Перші два етапи розвитку дидактики були пов'язані з традиційною парадигмою, яка має умовну назву „школа навчання”, третій знаменує початок формування нової парадигми, орієнтованої не на формування в учнів знань, умінь та навичок, а на розвиток особистості за допомогою знань, умінь та навичок.

5. В розвитку теорії виховання в другій половині ХХ ст. було виділено два етапи: перший - 50 - 80-ті роки - етап панування радянської парадигми виховання, другий - 90-ті роки - етап формування гуманістично й демократично спрямованої національної парадигми виховання.

На першому етапі (50 - 80-ті роки) теорія виховання орієнтувалася на обґрунтування інваріантної авторитарної моделі виховання, у 90-ті роки поширюється орієнтація на розробку засад гуманістично орієнтованої, демократичної системи виховання і створення варіативних моделей виховного процесу. Розвиток дидактики відбувався від орієнтації досліджень на партійні настанови до орієнтації на логіку розвитку науки; від обґрунтування атеїстичної спрямованості виховання до визнання свободи совісті як однієї із засад його здійснення; від орієнтації на розробку окремих форм виховної роботи до обґрунтування виховних технологій. На першому етапі сформувався й поширився функціональний підхід до виховання, на другому етапі він втратив своє значення, поширився особистісно орієнтований підхід. Розвиток теорії виховання відбувався від вивчення та узагальнення досвіду виховної роботи, виконання окремих локальних досліджень до випереджаючої розробки теоретичних моделей і дослідження цілісних виховних систем. Протягом другої половини ХХ ст. пріоритет підтримуючої функції теорії виховання на першому етапі її розвитку змінився на пріоритет перетворювальної функції цієї галузі педагогіки в 90-ті роки. Саме в 90-ті роки ХХ ст. відбувається вивільнення теорії виховання від ідеологічних обмежень, її переорієнтація на варіативність шляхів вирішення виховних завдань, поширення дослідницької проблематики, відмова від єдиної моделі виховання.

На першому з виділених етапів розвитку теорії виховання в другій половині ХХ ст. панувала радянська парадигма виховання; другий етап є початком становлення нової гуманістично та демократично орієнтованої національної парадигми виховання, головними векторами якої є загальнолюдські цінності (духовність), національні цінності (національна свідомість, громадянськість), реалізація природного потенціалу особистості (креативність). Саме єдність цих різноспрямованих завдань дозволяє сформувати культуро- та природовідповідну особистість, здатну забезпечити прогрес суспільства.

6. Отримані в ході дослідження факти свідчать про наявність двох етапів у розвитку теорії управління загальноосвітньою школою в Україні в другій половині ХХ ст.: перший - 50-ті - 80-ті роки - школознавчий етап, та другий - 90-ті роки - етап формування загальної теорії управління педагогічними системами.

Протягом другої половини ХХ століття розвиток теорії управління загальноосвітньою школою відбувався від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники, партійні настанови до орієнтації на логіку розвитку науки; від обґрунтування орієнтації управління на вплив до обґрунтування орієнтації управління на створення умов для забезпечення реалізації мети навчального закладу; від вивчення та узагальнення досвіду управління до створення цілісної управлінської теорії; від панування індуктивного до поступового поширення дедуктивного шляху розвитку теорії управління. На першому етапі в теорії управління переважали емпіричні підходи до визначення змісту управлінської діяльності окремих керівників, а на другому етапі наукові дослідження були орієнтовані на обґрунтування цілісних моделей управління навчальними закладами. Протягом другої половини ХХ ст. відбувалося поступове збільшення кількості науковців серед авторів публікацій з питань управління загальноосвітньою школою та залучення до комплексних досліджень і науковців, і керівників навчальних закладів, і вчителів. На першому етапі досліджуваного періоду зв'язок теорії управління з іншими галузями педагогіки був слабким, а в 90-ті роки починають поширюватися системні дослідження, у яких проблеми управління, виховання, навчання вирішуються в комплексі.

На першому етапі теорія управління загальноосвітньою школою функціонувала в межах єдиної управлінської парадигми, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення варіативних моделей управління навчальними закладами.

На першому етапі теорія управління орієнтувалася на положення теорії соцального управління та управлінські концепції початку ХХ ст., на другому етапі вона орієнтується на світові тенденції розвитку менеджменту. На другому етапі створюються оригінальні теорії внутрішньошкільного управління.

Протягом другої половини ХХ ст. пріоритет підтримуючої функції теорії управління загальноосвітньою школою на першому етапі її розвитку змінився на пріоритет перетворювальної та культуростворюючої функцій цієї галузі педагогіки в 90-ті роки.

7. Видатний внесок у розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ ст. зробив В.Сухомлинський, значним був внесок А. Алексюка, Г. Балла, І. Беха, С. Гончаренка, Б. Коротяєва, В. Онищука, В.Ф. Паламарчук, В. Помагайби, О. Савченко, О. Сухомлинської, М. Черпінського та інших науковців.

8. Отримані в ході дослідження факти дали нам змогу визначити головні тенденції розвитку української педагогіки в другій половині ХХ століття:

- розвиток педагогіки відбувався від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники до орієнтації на логіку розвитку науки, яка відбиває об'єктивні соціальні процеси та тенденції розвитку світової педагогічної науки;

- протягом перших чотирьох десятиріч досліджуваного періоду зусилля дослідників спрямовувалися на обґрунтування інваріантної моделі навчально-виховного процесу та інваріантної моделі управління школою, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення їх варіативних моделей;

- розвиток головних педагогічних теорій (дидактики, теорії виховання, теорії управління загальноосвітньою школою) відбувався від вивчення та узагальнення досвіду роботи, виконання окремих, локальних, дрібних досліджень до випереджаючої розробки цілісних теоретичних моделей навчання, виховання, управління навчальними закладами;

- розвиток педагогіки відбувався від обґрунтування авторитарних до розробки засад гуманістично орієнтованих, демократичних освітньо-виховних систем. У дидактиці ця тенденція знайшла прояв у поступовому відході від обґрунтування орієнтації навчального процесу на озброєння учнів знаннями, уміннями та навичками до обґрунтування орієнтації навчального процесу на розвиток особистості. У теорії виховання - це поступова відмова від функціонального й розвиток особистісно орієнтованого підходу до виховання. У теорії управління - відмова від обґрунтування орієнтації управління на вплив і перехід до обґрунтування орієнтації управління на створення умов для забезпечення реалізації мети навчально-виховного закладу;

- протягом перших чотирьох десятиріч досліджуваного періоду педагогіка як наука мала обмежені порівняно з 90-ми роками можливості наукової інфраструктури (незначна кількість наукових установ, педагогічних видань, спеціалізованих рад із захисту дисертацій), починаючи з середини 90-х років, було створено більш сприятливі організаційні умови для розвитку української педагогічної науки;

- у перші чотири десятиріччя досліджуваного періоду зв'язок між головними галузями педагогіки був слабким, у 90-ті роки починають поширюватися системні дослідження, у яких проблеми навчання, виховання й управління вирішуються комплексно;

- протягом перших чотирьох десятиріч досліджуваного періоду вітчизняна педагогіка орієнтувалася на надбання радянської педагогіки та педагогіки соціалістичних країн, у 90-ті роки вона починає орієнтуватися на світові досягнення педагогічної науки й світові тенденції розвитку освіти;

- протягом другої половини ХХ ст. відбулася зміна в ієрархії функцій української педагогічної науки - поступово пріоритет підтримуючої функції змінився на пріоритет перетворювальної та культуростворюючої її функцій.

Загалом розвиток української педагогічної науки в другій половини ХХ ст. характеризувався поступовим розширенням дослідницької проблематики, поглибленням системи педагогічних знань, зміцненням педагогічної науки як соціального інституту, інтенсифікацією комунікаційних процесів, значним зростанням кількості друкованої продукції, наукових кадрів, дослідницьких центрів тощо. Протягом досліджуваного періоду українська педагогіка збагачувалася теоретичними концепціями, розвивався її понятійний апарат, удосконалювалися технології дослідження педагогічних явищ.

9. Друга половина ХХ ст. залишила нащадкам славну педагогічну спадщину, яка може стати підґрунтям для подальшого прогресу вітчизняної педагогічної науки за умов:

- якщо сучасний етап розвитку педагогічної науки стане етапом радикального перегляду наукових теорій, реорганізації основних концептуальних уявлень, формування ситуації педагогічного плюралізму - розробки багатоваріантних шляхів вирішення педагогічних проблем, усвідомлення того, що наука як система знань не може бути абсолютно гомогенною цілісністю, що на певних етапах свого розвитку вона включає альтернативні, конкуруючі між собою теорії;

- підвищення вимог до наукових робіт у галузі педагогіки й дослідницької культури педагогів, поширення сучасних технологій педагогічних досліджень, удосконалення системи підготовки науковців;

- подолання негативних традицій формування дослідницької проблематики, коли її визначають переважно самі науковці, й активного впровадження механізмів формування дослідницької проблематики, у яких провідну роль відігравали б замовлення освітніх установ, залучення цих установ до оцінювання ефективності проведених наукових досліджень, поширення досліджень регіонального і загальнонаціонального масштабів, на відміну від досліджень на локальних об'єктах (одна чи кілька шкіл, ВНЗ тощо), які суттєво не впливають ні на розвиток практики, ні на розвиток науки;

- виконання окремих досліджень у межах великих тем, орієнтованих на створення нових теорій, обґрунтування цілісних освітніх систем;

- ефективної реалізації всіх головних функцій педагогічної науки (пояснювальної, узагальнюючої, нормативної, перетворювальної, культуростворюючої, підтримуючої, накопичувальної, інформаційно-комунікативної тощо);

- поширення сучасних засобів і технологій науково-педагогічної комунікації (конференцій, симпозіумів, семінарів, електронних та паперових періодичних видань, офіційних сайтів учених і організацій, електронних бібліотек, баз даних про теми скоординованих та вже виконаних наукових досліджень, їх результати, про особи та організації, зацікавлені в розробці тих чи інших наукових проблем, про передовий педагогічний досвід тощо);

- подолання національної та регіональної замкненості вітчизняної педагогіки та більш тісного її зв'язку зі світовою наукою;

- тісного зв'язку педагогіки зі спорідненими науками;

- удосконалення методологічних засад аналізу розвитку педагогічної науки та розробки об'єктивної системи оцінки наукових результатів, постійної саморефлексії педагогічної науки в процесі історико-педагогічних, порівняльних досліджень, рецензування та експертизи наукових робіт, обговорення проблем розвитку педагогічної науки в періодичній пресі, проведення наукових конференцій, виконання дисертаційних робіт, присвячених аналізу розвитку окремих галузей педагогічної науки та комплексному аналізу всієї педагогічної науки;

- оптимальної взаємодії педагогічної науки та суспільства, гармонійного поєднання державного й регіонального механізмів управління педагогічною наукою з громадським управлінням та механізмами самоврядування, створення організаційної моделі науки, яка відповідала б сучасним соціально-економічним умовам і враховувала світовий досвід організації науки, тобто об'єднала б розмаїття як державних, так і незалежних структур та різні джерела фінансування педагогічних досліджень;

- формування стилю науково-педагогічного мислення, важливими рисами якого є прагнення суворої фактичної достовірності, подолання догматизму, різного роду ідеологічної або кон'юнктурної заангажованості, неприпустимість ситуацій, коли в наукових дискусіях субординація, міркування особистого, відомчого або групового престижу відіграють роль, сумірну за своїм значенням з об'єктивною логікою наукового процесу.

10. Урахування визначених у ході дисертаційного дослідження особливостей розвитку педагогіки в Україні в другій половині ХХ ст., обґрунтованих на цій основі умов її подальшого прогресу можуть стати підставою для визначення стратегічних напрямків педагогічних досліджень, пріоритетів у науковій політиці, спрямування зусиль науковців на вирішення найбільш актуальних і значущих завдань, поглибленні системи педагогічних знань і зміцненні педагогічної науки як соціального інституту.

Проведене дослідження не вичерпало всіх аспектів заявленої теми. На наш погляд, потребують подальшого вивчення процеси розвитку науково-педагогічних шкіл, технологій педагогічних досліджень і засобів науково-педагогічної комунікації в Україні в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст., актуальним є пошук шляхів удосконалення системи підготовки науково-педагогічних кадрів і розвитку механізмів самоуправління та управління педагогічної наукою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

І. Монографії

1. Адаменко О.В. Українська педагогічна наука в другій половині ХХ століття: Монографія. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - 704 с.

ІІ. Бібліографічні покажчики

2. Адаменко О.В. Публікації й дисертації українських авторів з питань управління загальноосвітньою школою: Бібліографічний покажчик. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - 72 с.

3. Адаменко О.В. Публікації й дисертації українських авторів з питань виховання школярів: Бібліографічний покажчик. - Луганськ: Альма-матер, 2006. - 228 с.

ІІІ. Статті в наукових фахових виданнях

4. Адаменко О.В. Порівняльний аналіз факторів продуктивності використання технічних засобів навчання в різних педагогічних системах // Нові технології навчання. - Вип. 12. - К., 1994. - С. 118 - 223.

5. Адаменко О.В. Досліднику-початківцю: програма психолого-педагогічного дослідження // Освіта на Луганщині. - 1996. - №2 - 3. - С. 35 - 38.

6. Адаменко О.В. Мультимедійні технології - шлях до нової культури навчання // Освіта на Луганщині. - 1998. - №1. - С. 56 - 57.

7. Адаменко О.В., Хриков Є.М. Метод аналізу документів в управлінні школою // Освіта Донбасу. - 2001. - №1. - С. 79 - 84.

8. Адаменко О.В. Факторний аналіз у педагогічних дослідженнях // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 2001. - №1. - С. 10 - 13.

9. Адаменко О.В., Курило В.С. Розвиток педагогічних досліджень у Східноукраїнському регіоні в сучасних умовах // Наук. записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Серія: педагогіка. - 2001. - №4. - Тернопіль, 2001. - С. 111 - 115.

10. Адаменко О.В., Хриков Є.М. Рецензія на монографію В.С. Курила „Освіта та педагогічна думка Східноукраїнського регіону у ХХ столітті” // Освіта на Луганщині. - 2001. - №1. - С. 95 - 98.

11. Адаменко Е.В., Панченко Л.Ф. Кластерный анализ и его применение в педагогических исследованиях // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 2002. - №8(52). - С. 6 - 10.

12. Адаменко О.В. Проблема загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів як об'єкт педагогічних досліджень // Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. - Вип. 6. - Ч. 2. - Вінниця: РВВ ДП “Державна картографічна фабрика”, 2002. - С. 19 - 21.

13. Адаменко О.В. Нові технології опитування в педагогічних дослідженнях // Освіта Донбасу. - 2002. - №4. - С. 90 - 94.

14. Адаменко О.В. Про концептуальні підходи до аналізу історії розвитку педагогічної науки // Зб. наук. пр.: Спеціальний випуск “До витоків становлення української педагогічної науки”. - К.: Наук.світ, 2002. - С. 19 - 22.

15. Адаменко О.В., Курило В.С. Безперервна освіта як науково-педагогічна проблема // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. - К.: ЗАТ “Нічлава”, 2003. - С. 33 - 36.

16. Адаменко О.В., Хриков Є.М. Розвиток теорії управління навчальними закладами як складової педагогічної науки у другій половині ХХ століття // Наук. вісник Південноукраїнського держ. пед. ун-ту ім.К.Д.Ушинського (зб. наук. пр): Спец. випуск “Теорія та практика управління педагогічними процесами”. - Одеса, 2002. - С. 67 - 75.

17. Курило В.С., Адаменко О.В. В.О.Пунський - учений і педагог // Освіта Донбасу. - 2003. - №1. - С. 86 - 89.

18. Адаменко О.В. Вибірковий метод в історико-педагогічному дослідженні // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2003. - №4. - С.6 - 14.

19. Адаменко О.В. В.О.Сухомлинський як школознавець // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - 2003. - №7. - C. 5 - 9.

20. Адаменко О.В. Школознавчі погляди М.В.Черпінського // Освіта на Луганщині. - 2003. - №1. - С. 45 - 51.

21. Курило В.С., Адаменко О.В. Міжнародне співробітництво як завдання педагогічної науки // Гуманітарні науки. - 2003. - №2. - С. 28 - 31.

22. Адаменко О.В. Українське школознавство другої половини ХХ століття в персоналіях // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2003. - №8. - С. 9 - 15.

23. Адаменко О.В. Проблеми змісту освіти в дисертаційних дослідженнях 90-х років ХХ століття // Наук. вісник Чернівецького ун-ту : Зб. наук. пр. - Вип. 177. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 13 - 19.

24. Хриков Є.М., Адаменко О.В. Педагогічна наука в Україні: стан та напрями розвитку // Шлях освіти. - 2003. - №4. - С. 2 - 7.

25. Адаменко О.В. Проблеми управління педагогічними системами в дисертаційних дослідженнях другої половини ХХ століття // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2004. - №1. - С. 6 - 16.

26. Адаменко О.В. Піcлядипломна освіта як об'єкт педагогічних досліджень // Освіта на Луганщині. - 2004. - №1. - С. 21 - 23.

27. Адаменко О.В. С.Х.Чавдаров - педагог, учений, організатор науки // Освіта Донбасу. - 2004. - №2. - С. 100 - 103.

28. Адаменко О.В. Питання запровадження ТЗН на сторінках української педагогічної преси 50-х років ХХ століття // Наук. записки Ніжинського держ. пед. ун-ту імені Миколи Гоголя. Психолого-педагогічні науки. - 2004. - №1. - С. 126 - 130.

29. Адаменко О.В. Проблеми диференційованого і профільного навчання у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ століття // Вінницький держ. пед. ун-т ім. Михайла Коцюбинського. Наук. записки. Серія: Педагогіка і психологія. - 2004. - №11. - С. 68 - 72.

30. Адаменко О.В. Внесок Є.С.Березняка в науку про управління школою // Освіта Донбасу. - 2005. - №1. - С. 100 - 105.

31. Адаменко О.В. Уявлення школознавців 50-х років ХХ століття про організацію відвідування й аналіз уроків керівниками шкіл // Освіта Донбасу. - 2005. - №3. - С. 82 - 87.

32. Адаменко О.В. Історико-педагогічне дослідження: поєднання якісної й кількісної стратегій // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. - Вип. ХХХХ. - Херсон, 2005. - С. 47 - 53.

33. Адаменко О.В. Публікації й дисертації 50-х років ХХ століття з питань управління загальноосвітньою школою // Історико-педагогічний альманах. - 2006. - №1. - С. 72 - 75.

ІY. Статті в інших наукових виданнях

34. Адаменко Е.В. Анализ педагогической прессы как элемент информационно-аналитической деятельности руководителя школы // Организационно-педагогические основы эффективности управления функционированием школы: Метод. рекомендации. - Симферополь, 2000. - С. 43 - 46.

35. Адаменко О.В., Хриков Є.М. Дослідження з історії освіти Донбасу: В.С.Курило. „Освіта та педагогічна думка Східноукраїнського регіону у ХХ столітті” (стаття-рецензія) // Бахмутський шлях. - 2000. - №3 - 4. - С. 92 - 93.

36. Адаменко Е.В. Формирование личности в демократическом обществе как объект педагогических исследований // Педагогика: ХХІ век. - Луганск: Знание, 2002. - С. 27 - 37.

37. Адаменко О.В. Статистичні дані як джерело інформації для дослідження історії розвитку педагогічної науки // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. пр. - 2002. - №2(4). - Луганськ: Вид-во СНУ ім. Володимира Даля. - С. 8 - 10.

38. Адаменко О.В. Верификация как фактор качества результатов педагогического исследования // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. пр. - №1 (5). - 2003. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. Володимира Даля, 2003. - С. 34 - 37.

39. Адаменко О.В. Тематична структура досліджень проблем управління педагогічними системами у другій половині ХХ століття // Тенденції розвитку технологій педагогічного менеджменту у вищій школі: Зб. наук. пр. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. Володимира Даля, 2003. - С. 31 - 35.

40. Адаменко О.В. Термінологічний апарат дидактики 50-х років ХХ століття: досвід кількісного аналізу // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб.наук. пр. - №2 (7). - 2004. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. Володимира Даля, 2004. - С. 48 - 51.

41. Адаменко О.В., Панченко Л.Ф. Комп'ютерні технології у педагогічних дослідженнях // Матеріали УІІ міжнар. наук.-практ. конф. „Наука і освіта `2004”. - Т. 42. Сучасні методи викладання. - Д.: Наука і освіта, 2004. - С. 5 - 7.

42. Хрыков Е.Н., Адаменко Е.В. Педагогическая наука в Украине в конце ХХ - начале ХХI столетия // Eksploatacja pojazdo`w samochodowych. - Politechnika Szcecin`ska. - Zeszyt Nr 11. - Szcecin, 2004. - P. 29 - 35.

43. Адаменко О.В. Формування демократичної культури особистості як об'єкт педагогічних досліджень // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2004. - С. 156 - 161.

Y. Статті та тези в збірниках матеріалів наукових конференцій, семінарів, педагогічних читань

44. Адаменко О.В., Кузьмина Н.В. О сопоставимости результатов педагогических исследований // Проблемы повышения профессионализма и продуктивности педагогической деятельности: Тезисы Всесоюзной науч.-практич. конфер. (16 - 18 мая 1989 г.). -Усть-Каменогорск-Л.: МНО Казах. ССР, ВНИИ ПТО, Усть-Каменогорский пед. ин-т, 1989. - С. 42 - 44.

45. Адаменко О.В., Панченко Л.Ф. Обучение студентов университета использованию табличного процессора Excel для обработки результатов исследований // Наук.-метод. зб. статей за матеріалами семінару „Комп'ютерні та інноваційні технології у навчальному процесі (жовтень 2000)”. - Алчевськ, 2000 - С. 56 - 60.

46. Адаменко Е.В., Панченко Л.Ф., Кондратенко П.В. Оценка формы распределения данных экспериментального исследования с помощью Excel // Наука на порозі нового тисячоліття: Матеріали наук. конф. - Луганськ: Альма-матер, 2001. - С. 4 - 5.

47. Адаменко Е.В., Курило В.С., Хрыков Е.Н.. Современный этап развития педагогических исследований на Украине // Ананьевские чтения - 2001 “Образование и психология”: Тез. науч.-практич. конф. 23 - 25 октября 2001 г. - СПб.: Изд-во СПб. гос. ун-та, 2001. - С. 10.

48. Адаменко О.В., Панченко Л.Ф. Выявление различий в распределении признака с помощью критерия -квадрат // 2001 год - итоги науки: Материалы науч. конф. - Луганск: Альма-матер, 2002. - С. 46 - 48.

49. Адаменко О.В. Підготовка іноземних студентів в Україні як об'єкт педагогічних досліджень // Фахова підготовка іноземних громадян в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (4 - 6 лютого 2002 року), Київ. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т., 2002 - С. 49 - 53.

50. Адаменко О.В. Наукометричний аналіз тематики дисертаційних робіт з проблем піcлядипломної освіти // Післядипломна освіта в регіоні: стратегія та перспективи: Матеріали наук.-практ. конф. 28 лютого 2002 р. - Луганськ, 2002. - С. 5 - 9.

51. Адаменко О.В. Динаміка інтересу дослідників до проблеми андрогогіки у другій половині ХХ століття // Теорія та практика андрогогіки в Україні. Збірник тез за матеріалами наук.-практ. конф. (Луганськ, 20 вересня 2002 року). - Луганськ: ЛДПУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - С.3 - 6.

52. Курило В.С., Адаменко О.В. Визначні постаті педагогічної думки східноукраїнського регіону // Українська педагогіка на межі тисячоліть: Матеріали пед. читань на пошану чл.-кор. АПН України, д-ра пед. наук, професора Прикарпатського ун-ту ім. Василя Стефаника Богдана Михайловича Ступарика. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С. 108 - 111.

53. Хрыков Е.Н., Адаменко Е.В. Аксиологический контекст развития педагогической науки в Украине // Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 11 - 13 листопада 2003 р., м.Луганськ. - Ч. 1. - Луганськ: Альма-матер, 2003. - С. 29 - 39.

54. Адаменко О.В. Завдання української педагогічної науки в контексті європейської інтеграції // Проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: освітній вимір: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф.: 10 - 12 червня 2004 р. Полтава, Україна. - Полтава: ПУСКУ, 2004. - С. 58 - 61.

55. Адаменко О.В., Курило В.С.Тенденції розвитку безперервної освіти в Україні // Матеріали ІІ Всеукр. наук.-метод. конф. „Безперервна освіта: реалії та перспективи” // Вища освіта України. - 2004. - №4. - Додаток. - С. 130 - 131.

56. Адаменко О.В. Питання демократизації освіти в українській педагогічній пресі (1995 - 2004 роки) // ІІІ Міжнар. конф. „Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”: Тези доп. - Л., 2005. - С. 45.

57. Адаменко О.В., Хриков Є.М. Теоретичні засади моделювання змісту підготовки керівників навчальних закладів // Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті: орієнтири та напрямки сучасної освіти: Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 2 - 5 жовтня 2005 р., м.Луганськ. - Ч. І. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - С. 97 - 102.

Адаменко О.В. Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950 - 2000 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2006.

У дисертації із застосуванням оригінальної технології поєднання кількісних і якісних методів аналізу масиву першоджерел здійснено дослідження процесів розвитку головних педагогічних теорій як складових вітчизняної педагогіки другої половини ХХ століття.

Систематизовано масив публікацій і дисертацій українських авторів з питань дидактики, виховання й управління загальноосвітньою школою другої половини ХХ ст.; обґрунтовано алгоритм формування репрезентативної вибірки першоджерел у історико-педагогічному дослідженні; визначено об'єктивні кількісні та якісні характеристики створеного українськими науковцями в другій половині ХХ ст. педагогічного знання, простежено динаміку змін інтересу науковців й освітян-практиків до тих чи інших педагогічних проблем в означений період; визначено внесок провідних українських науковців другої половини ХХ ст. у розвиток дидактики, теорії виховання й теорії управління загальноосвітньою школою; з сучасних методологічних позицій визначено особливості та періодизацію розвитку головних педагогічних теорій в Україні в досліджуваний період; визначено прогностичні тенденції розвитку вітчизняної педагогіки.

Ключові слова: педагогічна наука, дидактика, теорія виховання, теорія управління загальноосвітньою школою, семантичний спектр назв наукових робіт, спрямованість публікацій і дисертацій, зміст наукових робіт, тенденції розвитку педагогічної науки в Україні.

Адаменко Е.В. Развитие педагогической науки в Украине во второй половине ХХ столетия (1950 - 2000 г.г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Луганский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченко. - Луганск, 2006.

В диссертации исследован процесс развития основных педагогических теорий как составных частей отечественной педагогики второй половины ХХ столетия.

Обоснован алгоритм формирования репрезентативной выборки первоисточников в историко-педагогическом исследовании. Проанализированы и систематизированы около пяти тысяч автентичных документов - публикаций и диссертаций украинских авторов второй половины ХХ ст., в которых рассматривались проблемы дидактики, воспитания и управления общеобразовательной школой. Использование нетрадиционных для историко-педагогического исследования наукометрических методов в сочетании с традиционным качественным анализом первоисточников позволило определить объективные количественные и качественные характеристики структуры созданного украинскими ученими педагогического знания, проследить динамику изменения интереса ученых и педагогов-практиков к тем или иным проблемам на протяжении исследуемого периода.

В развитии дидактики в Украине во второй половине ХХ столетия выделены три этапа: 50 - 60-е годы - этап накопления эмпирического материала, или эмпирико-теоретический этап; 70 - 80-е годы - этап обобщения накопленного эмпирического материала, исследования форм и методов обучения, или теоретико-эмпирический этап; 90-е годы - этап накопления эмпирического и теоретического материала, исследования более крупных дидактических систем, обоснования технологий обучения. Первые два этапа развития дидактики были связаны з традиционной парадигмой, которая имеет условное название “школа обучения”, третий этап знаменует начало формирования новой парадигмы, ориентированной не на формирование у учащихся знаний, умений и навыков, а на развитие личности с помощью знаний, умений и навыков.

В развитии теории воспитания в Украине во второй половине ХХ века выделены два етапа: первый - 50 - 80-е годы - этап господства советской парадигмы воспитания, второй - 90-е годы - этап формирования новой гуманистично и демократически ориентированной национальной парадигмы воспитания, главные векторы которой - общечеловеческие ценности, национальные ценности, реализация природного потенциала личности. Установлено, что наибольший вклад в разработку проблем воспитания в Украине во второй половине ХХ века внес В.Сухомлинский, существенным был вклад И. Беха, А. Бойко, О. Борисовой, Б. Брылина, В. Бутенко, И. Винниченко, О. Вишневского, Д. Водзинского, В. Галузинского, С. Демьянчука, Д. Джолы, О. Дубасенюк, С. Жупанина, В. Заслуженюка, С. Збандуто, А. Киричука, Б. Кобзаря, С. Коваленко, И. Козубовской, А. Кондратюка, Б. Коротяева, В. Кравца, М. Красовицкого, М. Легенького, С. Марценюка, М. Нижинского, В. Оржеховской, Н. Репы, А. Розенберга, Ю. Руденко, М. Стельмаховича, О. Сухомлинской, И. Ткаченко, В. Фарфоровского, Т. Шашло, Г. Шевченко, Д. Шелухина, П. Щербаня, А. Щербо и некоторых других ученых.

В развитии теории управления общеобразовательной школой в Украине во второй половине ХХ ст. также были выделены 2 этапа: первый - 50 - 80-е годы - школоведческий этап - и второй - 90-е годы - етап формирования общей теории управления педагогическими системами. На первом этапе теория управления общеобразовательной школой функционировала в рамках единой управленческой парадигмы, на втором этапе распространяется ориентация на мировые тенденции развитии менеджмента и создание вариативных моделей управления, создаются оригинальные теории внутришкольного управления.

Выявлены основные тенденции развития педагогики в Украине во второй половине ХХ ст. и условия, при которых творческое наследие украинских педагогов второй половины ХХ ст. может стать основой для дальнейшего прогресса отечественной педагогической науки.

Ключевые слова: педагогическая наука, дидактика, теория воспитания, теория управления общеобразовательной школой, семантический спектр названий научных работ, направленность публикаций и диссертаций, содержание научных работ, тенденции развития педагогической науки в Украине.

O.Adamenko. The development of pedagogical science in Ukraine in the second part of the 20^th century (1950 - 2000 years). - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of the Doctor of Pedagogical science. Speciality 13.00.01. - General Pedagogics and History of Pedagogics. - Luhansk Taras Shevchenko National Pedagogical University. - Luhansk, 2006.

The research of processes of development of the main pedagogical theories as components of native pedagogics of the second part of the 20^th century with usage of original technology of combining quantitative and qualitative methods of analysis of primary sources was carried out in this work.

The massif of publications and dissertations of Ukrainian authors in problems of didactics, education and managing of secondary school in the second part of the 20^th century was systematized; the methodology of the forming of the representative sample of authentic materials in historical-pedagogical research was grounded; the objective quantitative and qualitative characteristics of structure of pedagogical knowledge created by Ukrainian scientists in the second part of the 20^th century were defined; the dynamics of changes of scientists' and teaches' interests to different pedagogical problems during the second part of the 20^th century was traced; the contribution of the leading Ukrainian scientists of this period to the development of didactics, theory of education and managing of secondary school was marked; the peculiarities and division into periods of the development of the main pedagogical theories in Ukraine in the second part of the 20^th century and the prognostic tendencies of the development of native pedagogics were defined.

Key words: pedagogical science, didactics, theory of education, theory of secondary school management, semantic spectrum of the titles of scientific works, directions of publications and dissertations; contents of scientific works; tendencies of the development of pedagogical science in Ukraine.

Размещено на Allbest.ru

...