Виховні цінності у просвітницькій спадщині членів Попівської академії (кінець XVIII-початок XIX століття)

Предмет дослідження - виховні цінності у просвітницькій спадщині членів Попівської академії наприкінці XVIII - початку XIX ст.

Мета дослідження - на основі аналізу сутності категорії “виховні цінності”, їх класифікацій з'ясувати детермінанти та контекстуальні умови формування вітчизняної просвітницької думки наприкінці XVIII - початку XIX ст., дати науково обґрунтовану характеристику виховних цінностей у просвітницькій спадщині членів Попівської академії Ів.Ф. Богдановича, В.Н. Каразіна, С.М. Глінки, Є.І. Станевича, В.В. Капніста.

Концепція дослідження. В основу дослідження покладений аксіологічний підхід до аналізу вітчизняної просвітницької думки, що дозволяє розглядати виховні цінності як феномен соціокультурного простору, детермінований історичними, соціально-економічними, політичними, філософськими, релігійними, психологічними, педагогічними та екзистенціальними чинниками. Виховні цінності є головним регулятором аксіологічної спрямованості педагогічної діяльності у суспільстві. Як структурна складова аксіосфери виховні цінності переосмислюються та формулюються здебільшого завдяки видатним носіям значущих для суспільства ідей - філософам, релігійним проповідникам, просвітникам, педагогам. Світогляд просвітників, відбитий у їхніх педагогічних, філософських, літературних та публіцистичних творах, є смисловим простором формулювання нових аксіологічних засад виховання, що сприяє трансформації ціннісних орієнтирів громадської свідомості.

Хронологічні межі дослідження визначені роками активної просвітницької діяльності Попівської академії, тобто охоплюють період останньої чверті XVIII - початку XIX ст.

Територіальні межі дослідження. Науковий пошук охоплює територію Слобідської України, яка в останній чверті XVIII - на початку XIX ст. відігравала визначну роль у розвитку вітчизняної освіти та просвітницької думки, де саме була заснована Попівська академія і відбувалася просвітницька діяльність її членів.

виховний цінність культурний освітній

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету й завдання роботи; сформульовано концепцію, методологічну основу й методи дослідження; зазначено джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; відображено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні основи розгляду проблеми виховних цінностей” - представлено результати теоретичного аналізу проблеми розвитку ціннісних аспектів виховання у філософсько-виховному контексті, систематизовано сутнісні характеристики, детермінанти та класифікації поняття “виховні цінності”, здійснено ретроспективний аналіз розвитку аксіологічних пріоритетів виховання у вітчизняному історико-педагогічному контексті.

Теоретичне дослідження проблеми розвитку ціннісних аспектів в історії світової філософської та педагогічної думки дозволяє стверджувати, що ціннісні категорії зародились у синкретичному світогляді давніх людей. До появи наукової інтерпретації виховні цінності визначалися через такі поняття як благо, кінцева мета, божественні вічні ідеї, ідеали та ін. Статус наукової категорії цінність отримала у другій половині XIX ст. завдяки німецькому філософові Р.Г. Лотце - засновнику аксіології як галузі наукового знання. У результаті аналізу теоретичних джерел узагальнено особливості тлумачення категорії “цінність” та її провідних характеристик у різних галузях науки. Цінності утворюють особливу сукупність трансцендентних сутностей, які осягаються та обираються людиною у суб'єктивно-емоційному акті. Обрані цінності є квінтесенцією сенсу життя, вони обумовлюють духовно-моральні норми людини. Встановлено детермінанти виховних цінностей в історико-педагогічному контексті: політична; економічна; національна; соціальна; релігійна; культурна; філософська; концептуально-педагогічна; екзистенційна.

Провідними критеріальними підходами до класифікації виховних цінностей у філософії освіти та педагогічній науці є такі: за ієрархічним положенням відносно Абсолютної цінності (М. Шелер); за “Планом буття” (С.І. Гессен); за культурологічними та цивілізаційними ознаками (М.В. Богуславський, Б.С. Гершунський, Л.А. Степашко, Г.П. Щедровицький); за суб'єктом ціннісних відносин (В.О. Сластьонін); за змістовими пріоритетами виховного процесу (О.В. Сухомлинська); за сферою морально-етичної самореалізації людини (О.І. Вишневський); за культурно-історичним контекстом (П.Ф. Каптерєв); за філософсько-світоглядним критерієм та домінуючою цінністю світогляду або аксіосфери (Б.П. Бітінас).

На основі проаналізованих класифікацій у дисертації розроблено авторський критеріальний підхід до визначення виховних цінностей у вітчизняній просвітницькій думці, що грунтується на інтегративному принципі і включає дві складових. Перша розроблена за таким критерієм, як сфера життєдіяльності людини, в межах якої здійснюється осягнення, визначення та втілення певних ціннісних уявлень особистості. До неї входять: виховні цінності духовного життя, які визначають духовні устремління людини, її духовний пошук істини та смислу буття; виховні цінності морального життя; виховні цінності культурного життя, до яких ми відносимо цінності духовної культури; виховні цінності суспільного життя; виховні цінності приватного життя, до яких ми включаємо цінності внутрішнього буття, виховні цінності біологічного життя. В основу другої складової авторського критеріального підходу до визначення виховних цінностей покладено класифікацію Б.П. Бітінаса за критерієм домінуючої смисложиттєвої цінності (теоцентрична, соціоцентрична, антропоцентрична), до якої додано такі ціннісні домінанти, як етноцентрична, націоцентрична, народоцентрична, імперіоцентрична, загальнолюдська, кордоцентрична.

У дослідженні здійснено аналіз розвитку виховних цінностей у вітчизняному історико-педагогічному просторі на основі авторської періодизації, яка ґрунтується на врахуванні детермінант аксіосфери та визначенні ціннісних домінант кожного з періодів.

У другому розділі - “Контекстуальні чинники та змістові особливості діяльності Попівської академії” розглядаються політичні, соціально-економічні, культурно-освітні чинники розвитку просвітництва на Слобідській Україні у кінці XVIII - початку XIX ст., висвітлено просвітницьку діяльність культурно-освітнього гуртка “Попівська академія”.

Наприкінці XVIII - початку XIX ст. аксіосфера Слобідської України, яка зазнала серйозного впливу політики російського кріпосницько-абсолютистського ладу, була обумовлена такими чинниками: політичні - скасування політичної автономії, надання статусу провінції у рамках запровадження загальноросійського внутрішнього устрою, криза феодального ладу; економічні - розвиток капіталістичних ринкових відносин, промисловості, торгівлі; соціальні - наявність кріпацтва, мілітаризація системи державного управління, визначення чіткої адміністративної ієрархії, перетворення соціальної структури українського суспільства (надання виключних прав дворянству, особливого статусу міщанству, розвиток купецтва, покріпачення селянства); культурні - вплив західноєвропейської філософії просвітництва, ідей романтизму, секуляризація культури, русифікація; освітні - реформи Катерини II та Олександра I в Україні, що входила до складу Російської імперії, період утворення державної системи освіти, розвиток університетської та педагогічної освіти. Водночас пожвавлюється культурне життя, певного розвитку набуває вітчизняна філософська та просвітницька думка, активізуються ліберальні дворянські маєткові осередки, громадські та науково-літературні об'єднання, відкривається перший на Лівобережжі університет у Харкові.

У розділі охарактеризовано діяльність культурно-просвітницького гуртка “Попівська академія”, який став одним із яскравих проявів консолідації українського дворянства, та досліджено роль її провідних діячів у розвитку вітчизняної культури та освіти регіону. Серед учасників Попівської академії були громадські та культурні діячі, архітектори, письменники, внесок яких у розвиток вітчизняної просвітницької думки поширювався далеко за межі участі в провінційних дискусіях загальнокультурного характеру, а саме: Ів.Ф. Богданович, Іп.Ф. Богданович, С.М. Глінка, В.Н. Каразін, В.В. Капніст, Є.І. Станевич та ін. Діяльність заснованого О.О. Паліциним гуртка була спрямована на вдосконалення освіченості та збагачення самосвідомості її учасників, на активізацію перекладацької, літературної та видавничої діяльності, на вивчення творів вітчизняних та західноєвропейських письменників, філософії, історії, природознавства, теорії живопису, архітектури, на пропагування ідей французьких просвітників, на поширення культури та освіти у своєму краї. Попівська академія була просвітним осередком, який сприяв формуванню філософсько-просвітницького світогляду вітчизняних мислителів, що було дуже актуальним для початкового періоду національно-культурного відродження. За словами професора М.Ф. Сумцова вона почасти виконувала роль вищого навчального закладу. Досліджені першоджерела дозволяють визначити такі характерні риси Попівської академії як просвітницького осередку: культурно-освітній характер діяльності; розмаїтість світоглядно-філософських та соціально-політичних поглядів; різнобічність наукових, літературних та мистецьких інтересів; активна державна діяльність учасників гуртка у галузі культури та освіти; постійна підтримка стосунків через листування один з одним, а також з вітчизняними та російськими просвітниками того часу; написання авторських та переклади прогресивних іншомовних творів; взаємозбагачення членів гуртка у самоосвіті та життєвій реалізації; неофіційний характер об'єднання.

У третьому розділі - “Просвітницька спадщина членів Попівської академії у контексті проблеми виховних цінностей” охарактеризовано виховні цінності учасників Попівської академії у контексті авторського критеріального підходу.

У результаті педагогічного аналізу просвітницької спадщини членів Попівської академії встановлено, що у педагогічному світогляді просвітників поєднувалися різноманітні, а часом і протилежні ціннісні пріоритети, які обумовлювали відповідні педагогічні ідеї. Так, консервативні імперіоцентричні пріоритети російської монархії контрастували з прогресивними етноцентричними, націоцентричними та народоцентричними цінностями, зумовленими боротьбою за неколоніальний, самостійний і вільний розвиток українського етносу, а також з такими новими ідеями західноєвропейського Просвітництва, як ідея формування нації, національної ідентифікації, ідея перебудови суспільства за допомогою освітніх, соціальних, економічних, політичних реформ. Теоцентризм православної церковної ідеології також переосмислюється вітчизняними просвітниками. Вони починають шукати нових філософських засад життя, які б гармонійно поєднували християнську віру та науковий світогляд. Під впливом гуманістичних ідей Просвітництва дедалі гостріше постає питання свободи людини, визнання її прав. Вітчизняні просвітники замислюються над реалізацією антропоцентричних цінностей: формуванням всебічно розвиненої, ініціативної особистості з почуттям власної гідності, високими моральними якостями, вірою у себе, усвідомленою аксіологічною орієнтацією. У поглядах учасників Попівської академії простежуються також ідеї кордоцентризму.

У дослідженні здійснено педагогічний аналіз виховних цінностей у просвітницькій спадщині учасників Попівської академії за логікою авторської класифікації, що представлено у таблиці 1.

Таблиця 1. Виховні цінності у просвітницькій спадщині учасників Попівської академії за логікою авторської класифікації

Аналіз педагогічних ідей, сформульованих у творах просвітників, доводить, що мета і принципи виховання, а також пропозиції щодо розвитку освіти і виховання цілком обумовлені основними векторами ціннісного спрямування, які існують у певній аксіосфері та притаманні світогляду конкретного автора. Учасники Попівської академії не обмежилися лише формулюванням нових аксіологічних засад виховання, вони підкріпили їх певними пропозиціями щодо шляхів їх актуалізації. Глибина та різнобічність поглядів просвітників на освіту та виховання, їх активна співпраця у пошуку шляхів перебудови суспільства за допомогою реалізації нових аксіологічних засад освіти свідчать про високу громадянську самосвідомість та ґрунтовний підхід до педагогічної проблематики.

Проведене дослідження виховних цінностей у просвітницькій спадщині Попівської академії наприкінці XVIII - початку XIX ст. дозволило зробити такі висновки:

1. Визначено категорію “виховні цінності” як позитивні, винятково значущі аксіологічні орієнтири цілеспрямованого виховного впливу у контексті конкретного культурно-історичного періоду життя суспільства, основою яких є головні цілі й ідеали людини. У історико-педагогічному контексті встановлено детермінанти виховних цінностей: політична, економічна, національна, соціальна, релігійна, культурна, філософська, концептуально-педагогічна, екзистенційна.

На основі проаналізованих класифікацій аксіологічних пріоритетів виховання змодельовано авторський критеріальний підхід до вивчення виховних цінностей у вітчизняній просвітницькій думці, який включає два компоненти, що взаємодоповнюють один одного. Перший дозволяє визначити суттєві ознаки виховних цінностей та з'ясувати всю систему, в межах якої функціонують ціннісні відносини особистості (“людина - істина”, “людина - людина”, “людина - духовна культура”, “людина - суспільство”, “людина - внутрішнє Я”, “людина - життя”). Другий дає можливість виявити аксіологічне спрямування пріоритетів виховання просвітителів різних епох. Отже, дослідження підтверджує, що розроблений нами інтегративний критеріальний підхід до вивчення виховних цінностей дозволяє здійснювати цілісний науково-педагогічний аналіз аксіологічних пріоритетів виховання.

2. Ретроспективний аналіз періодів розвитку аксіологічних пріоритетів виховання у вітчизняному історико-педагогічному контексті за авторською періодизацією дозволяє дійти висновку, що динаміка розвитку кожного з періодів обумовлена конкретно-історичними реаліями та змінами уявлень про головні цінності життя у суспільній свідомості. Аксіосфера суспільства певного часу викликала до життя відповідні аксіологічні домінанти виховання (теоцентричну, соціоцентричну, антропоцентричну), які специфічним чином поєднувалися навіть у межах одного періоду. Дослідження дозволяє стверджувати, що зміна аксіологічних домінант у суспільстві відбувається у результаті накопичення певної сукупності вирішальних чинників, до яких відносяться політичні, соціально-економічні, культурно-освітні, а також наявність нової ціннісно-виховної концепції. У роботі визначено періоди та причини змін аксіологічних домінант в історії української педагогічної думки.

3. Реалії розвитку України, яка входила до складу Російської імперії, з кінця XVIII - на початку XIX ст. мали суттєві протиріччя у різних сферах життя, що зумовило суперечливість поглядів вітчизняних просвітників на сутність виховних цінностей. Найбільш важливими антиноміями аксіосфери цього часу вважаємо: у політичній площині - прагнення до державної автономії, до етнічного самовизначення з одного боку та підпорядкування загальноімперській політичній системі з іншого; в економічній - початок розвитку індустріальної промисловості та збереження феодальних економічних відносин; у соціальній - з одного боку, соціальна роз'єднаність населення, становість, тяжкі життєві умови простого народу, а з іншого - усвідомлення потреби в об'єднанні суспільства навколо загальнозначущих патріотичних ідей; у культурній - патріархальність, християнські цінності, церковний вплив на виховання контрастували із світськими аксіологічними пріоритетами, що ґрунтуються на ліберальних європейських ідеях та матеріалістичному світогляді. Отже, досліджуваний період був досить динамічним та суперечливим у контексті пошуку та осмислення нових аксіологічних пріоритетів виховання. Він поставив перед просвітниками актуальне соціальне завдання - потребу формулювання таких виховних цінностей, які б відповідали наявним запитам суспільства, призначенню кожного із станів, новим цілям освіти та виховання, філософським засадам життя.

4. Аналіз історико-біографічних джерел та творчої спадщини членів Попівської академії дозволяє зробити висновок, що її значення полягає, по-перше, у тому, що вона стала одним із перших осередків формування вітчизняної інтелігенції Слобідської України кінця XVIII - початку XIX ст. Цей гурток об'єднав освічених людей з різноманітними, іноді діаметрально протилежними політичними, соціально-економічними поглядами та ціннісними орієнтаціями, що свідчить про наявну полікультурність їхнього світогляду, про високу ідеологічну толерантність і є водночас феноменом, який забезпечив унікальні умови кристалізації духовно-інтелектуального світогляду вітчизняної еліти. По-друге, Попівська академія забезпечила своїм учасникам можливість здобути додаткову, а декому і професійну освіту, вивчати твори вітчизняних, європейських філософів та літераторів, ознайомитися з новими творами мистецтва, розвивати власні творчі здібності. По-третє, гурток сприяв активній просвітницькій діяльності його учасників, спрямованій на розвиток освіти та культури краю, що передбачало: відкриття шкіл; вчителювання; участь у здійсненні державної освітньої політики; ініціювання та підтримку заснування першого університету на Слобожанщині; написання педагогічних, філософських та поетичних творів, переклад прогресивних іншомовних праць, видання дитячих журналів та підручників; збирання колекції образотворчого мистецтва і цінної бібліотеки та передання їх до Харківського університету. Все це справило суттєвий вплив на світогляд слобожанської інтелігенції. По-четверте, учасники Попівської академії як провідники прогресивної думки ставили у своїх працях актуальні завдання осмислення ціннісних засад виховання, критично переглядали традиційні й обґрунтовували нові ціннісні орієнтири педагогічної теорії та практики. Їхні ідеї мали неабиякий вплив на формування аксіосфери суспільства.

5. Аналіз положень, викладених у спадщині учасників Попівської академії, дозволяє дійти висновку, що погляди вітчизняних просвітників з проблем виховних цінностей об'єднують теоцентричні, соціоцентричні та антропоцентричні вектори ціннісного спрямування. Філософською основою виховних цінностей у просвітницькій думці Попівської академії є теоцентричні орієнтири, що ґрунтуються на догматах православ'я, прагненні до здійснення християнських заповідей, пошуку Божественної істини.

Соціоцентричні цінності представлені у творчій спадщині членів академії імперіоцентричними, етноцентричними, націоцентричними, народоцентричними аксіологічними векторами та спрямованістю на загальнолюдські цінності. На нашу думку, таке поєднання консервативних аксіологічних орієнтирів з новими прогресивними цінностями, що активізувалися під впливом філософії Просвітництва, є закономірним проявом педагогічного світогляду вітчизняних просвітників періоду кінця XVIII - початку XIX ст. Отже, імперіоцентричні цінності у педагогічному світогляді просвітників цілком відповідають ідеології просвіченого абсолютизму. Згідно з цим орієнтиром виховання трактується як державна справа. Головною цінністю життя вважається орієнтація на самовіддану службу на користь “Царю та Вітчизні”, підтримується сувора соціальна ієрархія через визначення станових виховних цінностей: дворянства (Ів.Ф. Богданович, В.Н. Каразін), купецтва (С.М. Глінка), селянства (В.Н. Каразін, Є.І.Станевич). До етноцентричних цінностей належать: національна основа виховання, поширення освіти і виховання серед вільних станів (В.Н. Каразін, С.М. Глінка, В.В. Капніст), розвиток жіночої освіти (Ів.Ф. Богданович, В.Н. Каразін). До народоцентричних цінностей відносяться ідея свободи народу, демократизації освіти і виховання (С.М. Глінка, В.Н. Каразін, В.В. Капніст). Українські націоцентричні цінності пропагував у своїх творах В.В. Капніст. Особливої уваги заслуговують прогресивні гуманістичні погляди Є.І. Станевича і В.В. Капніста, які на відміну від інших учасників гуртка - прихильників кріпацтва - відстоювали право людини на свободу.