Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках

Так, на уроках математики в 3_му класі вчитель дає учням можливість оцінити відповіді один одного, діти навіть пропонують свою оцінку, пояснюючи, чому і за що її зароблено, а чому й знижено.

3. Метод забезпечення успіху в навчанні -- метод, що передбачає допомогу вчителя учневі, який відстає, стимулюючи розвиток інтересу до знань,

прагнення закріпити успіх. Учитель допомагає слабшому учневі доти, доки він не наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає

настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Забезпечення успіху в навчанні є ефективнішим,

коли в дітей зміцнюють віру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.

Діяльність дитини є чинником розвитку її особистості. Здійснюючи фізичні, інтелектуальні, духовні зусилля, вона вправляється в різних видах діяльності, розвиває здібності, набуває досвіду і навичок. Проте чинником розвитку особистості стає не стільки здійснення трудових операцій, скільки одержуваний результат, пережитий як досягнення, успіх. Саме усвідомлення особистих індивідуальних досягнень, оцінюване вчителем як удача, перемога над собою, є стимулами його подальшого розвитку в цьому напрямі.

Радість, її чекання повинні проймати життя дитини. Особлива роль в індивідуальній особистісній підтримці приділяється створенню ситуацій успіху. Успіх передбачає не стільки удачу або щасливий випадок, скільки результативність у досягненні наміченого, а також пов'язане з ним суспільне визнання отриманого результату. Переживання, що супроводжують досягнення успіху, стимулюють не тільки самопочуття і задоволення собою, а впливають на подальший розвиток, визначають його темпи, спрямованість, соціальну активність особистості.

Без відчуття успіху в учнів пропадає інтерес до школи і навчальних занять, але досягненню успіху в різноманітних видах діяльності заважають обставини, з-поміж яких виділяють помилки знань, умінь, життєвого досвіду, психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію й ін. Педагогічно виправдане створення для учнів ситуації успіху передбачає використання спеціальних прийомів індивідуально-особистісної підтримки. У їх різноманітті найпоширенішими є:

1. Еврика. Передбачає створення умов, за яких учень, виконуючи навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, який розкриває раніше йому невідомі можливості. Отриманий результат повинен бути новий, цікавий, оригінальний, відкривати нові перспективи пізнання. Завдання вчителя помітити це глибинне особистісне «відкриття», підтримати учня і поставити перед ним нові завдання, надихнути на їх вирішення.

2. Навмисна помилка, або «Допоможи мені». Передбачає використання вчителем навмисно зроблених помилок з метою привернути увагу учнів, звернення до них за допомогою, що пробуджує почуття гідності (знайшов помилку вчителя), стимулює бажання вчитися.

Диспут (від лат. disputo - досліджую, сперечаюсь) - публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та навчальна дискусія (від лат. discussio - розгляд, дослідження) - суперечка, обговорення певного питання. Базується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок.

Навчає мислити самостійно, розвиває здатність до виваженої аргументації та поважання думки інших. Розрізняють види дискусій:

- дискусія, що виникає під час вирішення певної проблеми класом або групою учнів;

- дискусія, скерована на формування моральних та ідейних переконань;

- дискусія, метою якої є обґрунтування наукових положень, що вимагають попередньої підготовки учнів за першоджерелами.

Дискусії завжди передує коротке вступне слово вчителя або учня (керівника дискусії).

Для того, щоб дискусія забезпечила очікувані результати, необхідно дотримуватися таких основних вимог:

- всі учасники дискусії мають бути підготовленими до неї;

- кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї пропозиції, точну постановку задач, а не реферат, читання якого - марна трата часу;

- можна практикувати «розминку» з метою залучення до дискусії всіх учнів;

- дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на «змагання» її учасників;

- протилежні точки зору не повинні нівелюватися (саме їх наявність просуває дискусію уперед);

- дискусійні зауваження мають бути зрозумілими;

- якщо дискусія видалася жвавою, керівникові слід утримуватися від власного виступу.

Бажано щоб всі учасники дискусії (найдоцільніше - 10-15 учнів) були почергово її керівниками, які традиційно готуються до дискусії ґрунтовніше, ніж інші.

Серед різноманітних форм дискусій найпоширенішими є:

- «круглий стіл» - бесіда, в якій беруть участь 5-6 учнів, котрі обмінюються думками як між собою, так і з аудиторією (рештою класу);

- засідання експертної групи («панельна дискусія»), в якій беруть участь 4-6 учнів разом з обраним головою; спочатку група обговорює певну проблему, потім пропонує свою позицію всьому класу у формі повідомлення або доповіді;

- форум - обговорення, в якому експертна група обмінюється думками з аудиторією (класом);

- симпозіум - обговорення, у процесі якого учасники виступають з повідомленнями, представляючи власну позицію, відповідають на запитання класу;

- дебати - обговорення, побудоване на основі заздалегідь запланованих виступів учасників, які представляють дві команди-суперниці; після виступів команди відповідають на запитання, вислуховують спростування своїх аргументів тощо;

- судове засідання - обговорення, що імітує судовий розгляд справи.

Диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, у запобіганні можливих помилкових тлумачень, вчать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитись до чужих і власних суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.

Метод пізнавальних ігор -- спеціально створена захоплива розвивальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття вмінь і навичок. Гра в навчальному процесі забезпечує емоційну атмосферу відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для цього настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження.

5. Метод створення ситуацій інтересу в процесі викладання навчального матеріалу починається зі знайомства учнів з новим предметом. Так, на початку вивчення букварика в 1-му класі учні відмовилися від типових обкладинок зошитів, а підібрали їх так, щоб кожна обкладинка стимулювала інтерес до нового предмета: краєвиди України, природа тощо.

6. Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу передбачає, що під час викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку атмосферу, у якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збільшує свій багаж знань, свій словниковий запас, збагачує свою особистість, він цінуватиме кожну годину перебування в школі, намагатиметься ефективніше працювати над собою. Цей метод стимулювання пізнавальної діяльності учнів максимально реалізується

за умови високопрофесійного підходу до своєї роботи кожного вчителя. Запорука успіху -- глибоке володіння матеріалом, якісна підготовка до кожного уроку, чітке бачення вчителем мети уроку та шляхів її досягнення.

7. Метод опори на життєвий досвід учнів полягає в тому, що в повсякденному житті за межами гімназії вони щодня спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть будуватися на певних закономірностях, із якими учні знайомляться під час вивчення

шкільних предметів.

Тому, готуючись до уроку, учитель мусить визначити, що в новому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися.

8. Методи стимулювання обов'язку й відповідальності в навчанні передбачають пояснення дітям суспільної та особистої значущості навчання, висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків, оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби -- вказівки на недоліки, зауваження. Цікавим методом стимулювання пізнавальної діяльності учнів є написання ними творчих робіт з тих предметів і на ті теми, які вони вважають найцікавішими. Додатковим джерелом знань та творчого розвитку учнів є участь у позакласній роботі -- тематичних декадах, інтелектуальних марафонах, відвідування гуртків. У нашому педагогічному колективі активно використовуються зазначені вище методи стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Для досягнення максимальної ефективності цей процес стає неперервним. Неодмінно має відбуватися постійне збагачення власного досвіду кожного вчителя сучасними педагогічними підходами, повноцінне втілення передового досвіду в щоденну роботу.

Головною метою виховання та навчання дитини є всебічний розвиток її особистості. Його можна досягти шляхом залучення дитини до різних видів діяльності, постійного і планомірного формування пізнавальних здібностей. Тому в процесі навчання треба стимулювати й спонукати дітей до самостійної пізнавальної діяльності, бо, як каже народна мудрість, «недостатньо мати добрий розум, головне -- добре користуватися ним».

На шкільному етапі саморозвитку дитину веде за руку вчитель, який, на думку Василя Сухомлинського, по-перше, повинен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій предмет; по-третє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте, досконало володіти методикою викладання навчального предмета. І саме вчитель своєю світлою думкою та праведною працею допомагає дітям торувати ці невідомі

шляхи до пізнання й саморозвитку

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією. Вони поділяються на дві підгрупи.

Перша підгрупа -- методи формування пізнавального інтересу.

Психологія навчання доводить, що інтерес -- це міцний фактор, який стимулює діяльність, він характеризується позитивною емоцією (коли навчання подобається), наявністю пізнавальної сторони цієї емоції (мені цікаво знати) та вираженням мотиву діяльності. Учитель з метою формування пізнавального інтересу в учнів використовує прийоми, які викликають позитивні емоції, -- це образність, цікавість, здивування, моральні переживання. Величезні можливості для емоційного впливу на учнів має навчальний матеріал (його новизна, актуальність, зв'язок із життям, грандіозність цифр НТП, життя і діяльність видатних людей тощо). З метою. виховання пізнавального інтересу в учнів учитель застосовує пізнавальні ігри, аналіз життєвих ситуацій, створює ситуації успіху в навчанні. Велику роль у цьому відіграють навчальні кінофільми, телепередачі, якісні наочні посібники. Учитель не повинен бути байдужим до своєї викладацької роботи, він повинен мати розвинене почуття гумору, цікавість, не показувати свого невдоволення учнями, роботою. Учительська обдарованість починається з того, щоб викликати інтерес до себе, до свого предмета, до сьогоднішнього уроку -- усе це потребує невгасимого полум'я в душі, невтомної праці. Зате яка неоціненна віддача! Цікаво учням -- цікаво з ними і вчителеві, їхні успіхи в навчанні стимулюють самовдосконалення вчителя.

Великого успіху у старшокласників зажили пізнавальні та рольові ігри. Гра в "бізнес" розвиває в учнів кмітливість, комерційно-математична фабула використовується для вивчення економіки, суспільствознавства, етики. У рольовій грі діють ведучі, виконавці, експерти, глядачі. Вони містять пояснення змісту і умов гри, підготовку дійових осіб до виконання своїх ролей, підготовку учнів-експертів та ведучого.

Навчальні дискусії, диспути -- це методи, близькі до бесіди. В їх основі лежить обговорення якоїсь проблеми чи запитання. Диспут -- це обмін думками з наукової чи суспільної теми. Диспути бувають великі й малі (залежно від проблеми). Підготовка до диспуту починається з оголошення теми та програми; ознайомлення учнів з висвітленням вказаної проблеми в літературі, вибору ведучого та його підготовки до диспуту, запрошення спеціалістів з даної теми для підсумків, обладнання аудиторії, у якій буде проводитися диспут. Дискусії вчать учнів мислити самостійно, розвивають уміння практичного аналізу й аргументації висунутих положень, поваги до думки інших.

До стимулюючих методів навчання належить аналіз життєвих ситуацій, коли потрібно розібратися з якоюсь життєвою проблемою, наблизитися до практичного життя.

Значну роль починають відігравати ситуації успіху в навчанні, які потрібно створювати для тих, у кого утворилася безрадісна проблема -- ситуація "трієчника". Розумний педагог повинен допомогти учню вийти на рубіж відмінного або доброго навчання. Для цього проводяться індивідуальні заняття, консультації, підготовка учнів до завтрашніх відповідей перед класом. Проте слід уникати штучного завищення оцінок, що сприймається класом як порушення справедливості й об'єктивності.

Друга підгрупа -- методи стимулювання обов'язку і відповідальності у навчанні. Для цього застосовується вимога, оцінка, контроль знань і умінь учнів, привчання жити в майбутньому не тільки за стимулом "хочеться", а й за стимулом "треба". Найбільша роль у цьому належить роз'ясненням, а не наказам та вимогам. Учитель повинен періодично пояснювати учням суспільну і особисту значущість навчання (щоразу робити це по-новому і максимально переконливо, на основі життєвого досвіду), ставити вимоги і привчати учнів до їх виконання, заохочувати до сумлінного виконання своїх обов'язків, контролювати виконання вимог і вказувати на недоліки, робити правильні зауваження, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання.

У психологічній та методичній літературі пропонується значна кількість ефективних методів і прийомів, які позитивно впливають на навчальний процес. Одним із них є гра як домінантна та провідна діяльність дітей молодшого шкільного віку. На думку Д. Ельконіна, на межі дошкільного й шкільного віку гра є основним видом діяльності у житті учня. З психологічної точки зору, цей вік характеризується високою активністю, яка шукає форми та шляхи реалізації. Зрештою, виявляється, що саме гра залишається провідною формою життєдіяльності дітей цього віку, компенсуючи недоліки та обмеженості реального життя.

Гра, як зазначається у психологічному словнику, - це довільна діяльність, яка відображає у специфічній умовно-узагальненій формі ставлення людини до світу, людей, до самої себе і має за мету самовираження індивіда, формування у нього певних типів соціальної поведінки та активізацію біологічних та інтелектуальних можливостей особистості. Окрім того, ігри, що використовуються у навчальному процесі, сприяють формуванню в учнів навичок та вмінь застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності.

Думки про значення гри для розвитку особистості можна знайти у працях видатних філософів, педагогів і психологів.

У своєму дослідженні О. Леонтьєв дійшов висновку, що в процесі діяльності дитини виникає суперечність між бурхливим розвитком потреби взаємодіяти з предметами, з одного боку, та способами реалізації цієї взаємодії - з іншого. Дитина прагне до певних дій, але при цьому не володіє тими операціями, які потрібно здійснювати відповідно до реальних предметних умов реалізації цих дій. Ця суперечність може бути усунута лише в одному виді діяльності, а саме - у грі. Тільки в ігровій діяльності необхідні операції можуть бути замінені іншими операціями, а її предметні умови іншими предметними умовами, причому зміст самої дії зберігається.

За твердженням деяких учених, зокрема, Л.Божович, П.Гальперіна, О.Запорожця, гра є провідною діяльністю у молодшому шкільному віці, завдяки якій у психіці дитини відбуваються значні зміни, формуються якості, які готують перехід до нового, вищого рівня розвитку. В ігровій діяльності розвиваються й перебудовуються пізнавальні психічні інтереси, зароджуються нові види діяльності, з'являються елементи навчання Л. Виготський вважає, що використання ігрових методів в початковій школі відповідає природним особливостям дітей цього віку, а отже, сприяє ефективності навчання. Такої ж точки зору дотримується й Д. Ельконін. Він указує на те, що завдяки використанню форм діяльності, які поєднують у собі навчальні й ігрові елементи, можна істотно підвищити ефективність процесу навчання молодших школярів.

Науковці одностайні, стверджуючи, що учні початкової школи не мають природної мотивації до вивчення будь-якого навчального предмета, у тому числі й іноземної мови. Гра цілком реально може виступати певним каталізатором, поштовхом до навчання, адже без мотиву не може відбуватися жодний вид діяльності.

З початком навчання у школі різко змінюється соціальне становище дитини, що, безумовно, впливає на її психологічний стан. Гра як звична діяльність у цьому віці допомагає їй подолати скупість, сором'язливість і страх. На наше переконання, саме ігрові форми навчання найбільше сприяють адаптації дитини до нових умов і соціалізації молодшого школяра у шкільне середовище.

У сучасній педагогічній науці і практиці розроблено немало шляхів і способів емоційного впливу на учнів: проблемний виклад матеріалу, відбір матеріалу з емоційним потенціалом, художнє ілюстрування, використання ТЗН.

У процесі викладу нового матеріалу вчителі збуджують в учнів почуття здивування, несподіваності, зацікавленості предметом повідомлення, змінюючи логіку послідовності, розриваючи причинно-наслідкові зв'язки, подаючи інформацію як дивну й алогічну. У мистецтві цей прийом називається "мінус-прийом". Несподіваний підхід до розкриття матеріалу викликає подив, радість пізнання в нових зв'язках і відношеннях очікування відкриття невідомих якостей предмета.

Великі можливості для співробітництва в пізнавальному процесі має діалогізація розповіді вчителя, роздвоєння монологічного повідомлення.

Для цього вчитель повинен відчувати поряд з собою рівноправну чужу свідомість, яку не можна споглядати, аналізувати, визначати як об'єкти, як речі -- з нею можна лише діалогічно спілкуватися.

Одним з поширених методів емоційного впливу на учнів у процесі викладання нового матеріалу на уроці є включення в повідомлення вчителя відомостей про сприйняття його вченими, письменниками, видатними людьми, а також мислене перенесення учнів на місце подій.

Поширеним прийомом у педагогічній діяльності є представлення повідомлення в новому ракурсі, під іншим кутом зору порівняно з усталеною оцінкою. Для цього можна історичний, історико-літературний факт розкрити з боку соціально-психологічного знання, фрагмент естетичного знання -- через повідомлення про сприймання твору читачами, через ідеологічні погляди художника.

Включення учнів у життєві ситуації, що примушує приймати якісь рішення, забезпечує глибокі психологічні основи для формування в них свідомих знань і переконань.

Різноманітні прийоми стимулювання емоційних реакцій учнів у ході уроку значною мірою сприяють більш повному включенню учнів у пізнавальний процес та його активізації. Емоції, що їх переживають учні, сприяють переходу знань у переконання, інформація стає власною, і учень позитивно до неї ставиться. Зникає фактор знайомості, коли матеріал, що вивчається, знайомий учням і не викликає інтересу до новизни. Зникає фактор звикання, який виникає, коли навчальний матеріал викладається в одній і тій самій логічній стереотипній послідовності.

У результаті застосування методів емоційного впливу на учнів у процесі викладання нового матеріалу виникає реакція очікування, позитивний стан, виробляється позитивна установка на навчання.

Отже, стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці забезпечується спеціальною групою методів, сутність яких полягає у спрямованості на формування позитивних мотивів учіння, майбутньої професійної діяльності, змістовних життєвих настанов, високого рівня активності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь.

Формування навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів обумовлюється цілеспрямованим включенням їх у процес навчання, поєднання із методами, що забезпечують оволодіння змістом навчання. Для вчителя названі методи відіграють не менш важливу роль, оскільки вони дозволяють зробити урок більш новим, цікавим, захоплюючим, допомагають учням навчитися обґрунтовувати свої думки, висловлювати їх.

Розділ 2. Педагогічні умови стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках

2.1 Загальна характеристика стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів у практиці роботи вчитель початкових класів

З метою вивчення стану вирішення проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді нами проаналізовано методичні посібники для вчителів початкових класів, журнальні публікації, проведено спостереження та аналіз уроків учителів початкових класів, проведено опитування вчителів.

Проаналізувавши Державний стандарт початкової загальної середньої освіти (2011 р.) ми виявили, що метою початкової освіти є формування компетентності уміння вчитися, також головним є навчити дітей організувати свою навчальну діяльність, сформувати в них відповідальність за почате завдання, готовність самостійно працювати з новим, доступним за складністю матеріалом, мати власну думку з приводу обговорюваних питань, обґрунтовувати їх. Реалізації цієї мети підпорядковується зміст навчальних програм для початкових класів та підручників.

Нами проаналізовано ряд підручників для початкових класів. Це дозволило нам зробити висновок про те, як саме зміст навчання сприяє вирішенню завдання стимулювання навчальної діяльності учнів.

У цілому зміст навчальних підручників дозволяє вчителям початкових шкіл забезпечувати достатній рівень навчально-пізнавальної активності учнів на уроках. Зміст матеріалу підручника з української мови для 2 класу (автори М. Білецька, М. Вашуленко) спрямований на створення ситуації зацікавленості. Наприклад, вправа 231 (часті):

Прочитайте в особах народну усмішку.

ЗАВЗЯТІ ПРАЦІВНИКИ

Грицьку, що ти робив сьогодні ?

Нічого.

А ти, Павле ?

Та я був коло нього.

Нами проаналізовано окремі навчально-методичні посібники для вчителів початкових класів. Треба відзначити, що на сьогодні видано багато посібників, в яких наводяться різноманітні приклади використання ігор у навчальній діяльності молодших школярів.

Цікавий і змістовний ігровий матеріал з української мови подано в посібнику А. Гамалій “ Ігри та цікаві вправи з української мови для 1-3-х класів”, який призначається для використання як на уроках, так і в позаурочний час. Вчитель може до кожної теми добирати і систематично використати мовні ігри та вправи в тісному зв'язку з уроками мови ( письма).

Цікаво і насичено допоможе провести уроки з предмету „ Я і Україна „ посібник, підготовлений Н. Будною, в якому розкрито такі способи стимулювання навчальної діяльності, як ігри, загадки, кросворди, хвилинки - цікавинки, вікторини. Так із 34 розробок уроків, поданих у посібнику, на 28 із них наведено різні способи стимулювання навчальної діяльності. Наприклад, при вивченні теми “Тварини навколо нас” автор рекомендує провести гру.

“Брей - ринг”, яка в свою чергу сприяє формуванню інтересу дітей і закріпленню знань. Клас ділять на дві команди, вибирають одного учня, який буде ведучим, а суддею - вчитель. Ведучий викликає від кожної команди два учні і пропонує їм вибрати конверти з питаннями. Учні дають відповіді на питання з вивченого матеріалу. Вчитель - суддя рахує очки кожної команди. Перемагає та із команд, яка набрала більше очок. Результати спостереження уроків у початкових класах показали, що вчителями початкових класів використовуються такі методів і прийомів, що сприяють стимулюванню навчальної діяльності.

До посібників, у яких, нашу думку, досить вдало розкрито використання ігор, належать „ Уроки математики у 1 класі чотирирічної школи" (автори М. Козак, О. Корчевська, К. Маланюк ), “Уроки навчання грамоти (читання) у 1 класі" (автори Г. Сапун , М. Пачашинська).

Заслуговують на увагу посібники „Цікаве мовознавство для молодших школярів", «120 розповідей про письменників» (автори Я. Кодлюк, Г. Одинцова). Вони містять пізнавальні мовознавчі матеріали, подані у доступній формі, цікаві завдання і вправи з основ письма, завдання-жарти, усмішки, цікаві розповіді про письменників, використання яких допоможе вчителеві викликати в учнів інтерес до письма не лише як до навчальної дисципліни, а й як самобутнього явища.

Матеріали посібника “Уроки математики у 1 класі чотирирічної початкової школи” (автори М. Козак, О. Корчевська, К. Маланюк) допоможуть учителеві визначити шляхи формування інтересу до навчання, які можна використати на конкретних уроках . Наприклад, під час вивчення теми „Додавання і віднімання в межах 10" доцільно використати гру “Спіймай другий доданок”. Вчитель називає число, наприклад 18. Це сума. Один учень називає будь-яке менше число, наприклад 13. Це перший доданок. Другий учень називає інший доданок (5). Якщо число названо правильно, всі учні плещуть в долоні.

Вивчаючи тему “Додавання числа частинами”, учитель може використати математичний диктант, гру “Сходинки”, які сприяють розвитку пізнавальних інтересів школярів.

Аналіз журнальних публікацій свідчить про те, що вчені, методисти приділяють значну увагу висвітленню питань організації гри на уроках у перших класах.

Так, наприклад, цікаву розробку уроку „Подорож з кімнатними рослинами" пропонує А. Кмець. У цій розробці використано декілька дидактичних ігор. Наприклад, гра “Де чий дім ?” 3-4 учні одержують картинки, на яких зображено квіти, які їм уже знайомі. Почувши слово ведучого: “Ростуть на клумбах, у лісі та ін.”, школярі повинні піднести вгору картку із зображенням відповідної рослини. Наприкінці гри у них залишаються тільки картки із зображенням кімнатних рослин. Цікавою у цій розробці є гра.

“Казковий кімнатний магазин”. Завітаємо до магазину “Квіти”. Але це незвичний магазин. У ньому кожний покупець повинен описати рослину, яку хоче придбати, та ще й так, щоб продавець не помилився. Розраховуватися за покупку теж нелегко: треба розповісти, як доглядати за щойно придбаною рослиною.

У розробці у року “Місто Природоград, вулиця Творець" А. Кмець пропонує гру “Пастух і мисливець”. Змагаються по 2 - 3 учні від кожної команди. Частина їх буде пастухами, решта - мисливцями. Ведучий називає тварин. Домашня - в долоні плещуть “пастухи”, дика - “мисливці”.

П. Мельничук пропонує включати ігрові елементи на уроках образотворчого мистецтва. Адже, як переконливо доводить практика, сприйняття і відчуття кольору найкраще розвивається у дітей в грі. Тому, наприклад, під час ознайомлення з теплими і холодними кольорами варто запропонувати шестиліткам намалювати дві картини - “У гостях у сонечка; «У гостях у Снігової Королеви”. Сюжети картинок діти придумують самі.

А для розвитку творчої уяви він рекомендує вправи у вигляді ігор - загадок. Учитель пропонує дітям домалювати різноманітні деталі. Подивіться, у мене тут багато аркушів паперу. На кожному з них - певна фігура. Для цього додайте до фігури все, що захочете, але так щоб вийшов малюнок".

На сьогодні видано вже велику кількість навчальних посібників, уміле використання яких допомагає формувати інтерес до навчання в учнів першого класу.

Якщо у дітей дошкільного віку гра є провідним видом діяльності, то у житті учнів початкових класів вона займає менше місце, хоча продовжує впливати на їх розвиток.

Гра допомагає розвитку сприймання, уваги, інтересів, мислення, сприяє розвиткові ініціативи, активності, викликає позитивні емоції, без яких ігрова діяльність неможлива [19, 228].

Специфічним методом навчання дітей є дидактичні ігри та вправи. Особливість дидактичних ігор в тому, що вони допомагають краще засвоювати важкий матеріал.

Сутність дидактичних ігор полягає у вирішенні пізнавальних задач, які представлені у цікавій формі. Саме вирішення пізнавальної задачі пов'язане із розумовим зусиллям, із перемогою над труднощами. Одночасно розвивається логічне мислення дітей. Засвоюючи і уточнюючи в дидактичній грі матеріал, діти вчаться спостерігати, порівнювати, класифікувати предмети за певними ознаками; вправляти пам'ять, увагу; вчаться застосовувати чітку і точну термінологію; проявляють винахідливість.

Значення дидактичних ігор для розвитку дітей полягає у тому, що в процесі ігрової діяльності поряд із розумовим розвитком здійснюється фізичне, естетичне і моральне виховання [20, 3].

Завдяки грі легше відбувається входження в навчальну діяльність. В ході гри здійснюється налаштовування всіх функцій, які забезпечують успішне виконання цієї діяльності.

Гра потребує від дитини довільної уваги, адже за законами гри треба бути уважними [21, 83].

Включення ігор та ігрових завдань разом з іншими методами і прийомами у навчальний процес на уроці та в позаурочний час допомагає забезпечити зміну діяльності учнів, підтримати інтерес до нового матеріалу, зосередити увагу дітей на виконанні пізнавальних дій.

Не менш важливий у використанні дидактичних ігор взаємозв'язок у роботі вчителя та вихователя групи продовженого дня. Дидактичні ігри, проведені у позаурочний час також повинні забезпечувати розвиток дітей [20, 3].

Існують фактори, які обумовлюють увагу:

1) сила вражень, сильний звук, яскраве світло захоплюють пізнання;

2) емоційний тон вражень і думок.

Щоб забезпечити ці фактори вчителю просто необхідно використовувати дидактичні ігри.

У процесі розвитку можливе виховання мимовільної та довільної уваги. Основною умовою виховання довільної уваги є наявність інтересу і емоцій, які у значній мірі залежать від навчального матеріалу і способів його подачі. Важливу роль відіграє наочність, якість пояснень вчителя (багатство змісту і емоційне насичення розмови, динамічність). Дуже велике значення має й активність самих учнів.

Важливим засобом виховання мимовільної уваги є вся організація навчальної діяльності школярів. Важливо, щоб в учня виникав інтерес не лише до самої роботи, але й до результатів діяльності.

Необхідно поставити перед учнями чіткі вимоги, враховуючи, що завдання повинно бути посильним, але не дуже легким. Правильна організація уроку, яка забезпечує включення у роботу всіх учнів, значно сприяє вихованню уваги [22, 354].

Ніхто не може заперечити того, що у початкових класах співіснують дві провідні діяльності - ігрова та навчальна. Це означає, що життя дітей у школі та вдома пронизане грою.

Увага учнів початкової школи є ще нестійкою, її необхідно формувати, і найкраще це робити у процесі дидактичної гри.

В ігровій діяльності складаються сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини, для переходу від наочно-образного мислення до словесно-логічного.

Важлива роль гри у розвитку психічних процесів пояснюється тим, що вона озброює дитину доступними для неї способами сприймання.

Особливо важливе місце займає дидактична гра та ігрові прийоми у навчальному процесі молодших школярів, адже становлення і розвиток їхньої навчальної діяльності відбувається у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам'яті тощо. Деякий програмовий матеріал потребує від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи психічному перевантаженню дитини, і допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше й міцніше, ніж будь-який інший педагогічний засіб.

Дидактичні ігри будуть ефективними, якщо їх використовують систематично, послідовно, дотримуючись головного принципу дидактики: "від простого до складного". Спочатку необхідно ознайомити дітей з ігровим матеріалом, застосовуючи його в повсякденній індивідуальній та груповій роботі, підготовчих вправах, а згодом і під час занять. Треба обов'язково заохочувати дітей до частого використання знайомих ігор у вільний час, адже це дає їм можливість закріпити вже набуті навички, шукати нові можливості перемогти та пограти з різними партнерами. Доцільно вводити в педагогічний процес дидактичні ігри різних видів не лише з усіх розділів програми, а й з кожної теми зокрема.

Сучасні умови характеризуються гуманізацією навчального процесу, спрямованістю на розвиток його найкращих якостей і формування всебічно розвиненої особистості.

Реалізація цієї задачі потребує нового підходу до навчання і виховання дітей. Навчання повинно бути розвивальним, спрямованим на формування пізнавальних інтересів і здібностей дітей.

У зв'язку з цим особливого значення набувають ігрові форми навчання.

Дидактичні ігри дають можливість розвивати в учнів увагу і пам'ять, позитивно впливають на розвиток винахідливості. Більшість ігор потребує не лише розумових, але й вольових зусиль: організованості, витримки.

Головне, щоб гра органічно поєднувалась із серйозною, наполегливою працею, щоб гра не відволікала від навчання, а навпаки, сприяла розумовій роботі.

Удосконалення процесу навчання - об'єктивна закономірність розвитку освітньої галузі. Навчання можна вважати ефективним у тому випадку, коли воно базується на прогресивних педагогічних ідеях та технологіях, відбувається у напрямку максимальної реалізації освітніх завдань при оптимально напруженій і синхронній діяльності викладачів та учнів. Окрім того, успішна організація навчального процесу залежить від відповідності форм і методів навчання психологічним особливостям та функціональним можливостям учнів певної вікової категорії.

Передовий педагогічний досвід показує, що окремі вчителі початкових класів вміло й доцільно використовують на уроках ігри та ігровий матеріал.

Учитель Лісківської ЗОШ І-ІІ ступенів Кушнеренко Світлана Анатоліївна вже з перших днів перебування дитини в школі створює необхідні умови формування та розвитку стійких позитивних інтересів дітей до навчання. Важливу роль у навчальній діяльності має вміння організувати своє робоче місце. Ці вміння сприяють вихованню акуратності, цілеспрямованості, внутрішній готовності до праці. Уже з першого класу вчитель привчає дітей тримати в порядку своє робоче місце, спочатку при допомозі вчителя, а потім самостійно, добираючи необхідне навчальне приладдя, додержуватись певної послідовності виконання роботи під керівництвом учителя.

Вже в 3 класі діти вміють користуватись словниками, лінійкою, трикутником, підручником, додатковою літературою, дидактичним роздатковим матеріалом.

Вчитель постійно нагадує, що навчання - це праця. По-новому стали учні дивитися на шкільне приладдя після бесіди:

- Чи залишає вам тато косу вдома, коли іде косити? Чому ж дехто з вас забуває вдома лінійку, олівець, навіть зошит і книжку. А що було б, якби не вийшли на роботу лікарі, вчителі. Отже навчання -це та ж праця, нелегка праця. Зі шкільної парти починається лікар, учитель, шофер.

Світлана Анатоліївна чудово усвідомлює, що байдужість до навчання пояснюється перш за все одноманітністю його форм, педагогічних засобів та методів навчання. Методичному та дидактичному забезпеченню уроків вчитель відводить головну роль в своїй роботі. Кожен наступний урок не дублює попередній, самі уроки насичені такими методами і формами організації навчання, які найкраще стимулюють навчально-пізнавальну діяльність учнів. Найчастіше вчитель практикує такі методи як дидактична гра, змагання, міні-дискусії, методи проблемно-пошукового характеру. Що ж до форм організації навчання. То перевагу надає індивідуальним та груповим. При вивченні теми “Іменник” на етапі закріплення вчителька виділяє що-уроку час для роботи зі словниками. Учні працюють в чотирьох міні-групах:

І група - виписує слова назви тварин;

2 група - виписує слова назви кущів;

3 група - виписує слова назви квітів;

4 група - виписує слова назви комах.

На наступних уроках ці ж групи працюють зі словниками, виписуючи назви річок, морів, озер, міст - власні іменники. Жоден урок не проходить без використання вчителем різного роду унаочнення і роздаткового матеріалу, які не аби як сприяють мотивації навчання. Під керівництвом учителя діти часто пишуть незвичайні ребусні, словникові диктанти.

Формуючи загальномовленнєві вміння і навички, працює над покращенням якості усного і писемного мовлення, вчить учнів порівнювати, класифікувати, узагальнювати мовні явища через різного виду мовленнєву діяльність. Для вироблення умінь орієнтуватися в умовах спілкування Світлана Анатоліївна практикує різного роду завдання при роботі над текстом.

Завдання: Прочитай. Замінивши у кожному реченні одне слово на протилежне за значенням, склади опис похмурого літнього ранку.



Класовод традиційно враховує можливості кожного учня і практикує диференційовані самостійні завдання. Так при розв'язуванні задачі клас поділено на три групи:

Вчитель вдало врахувала різний рівень навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом диференціацію. На своїх уроках Світлана Анатоліївна перевагу надає таким методам, які відповідають пізнавальним можливостям учнів, а саме: наочно-практичним і перевага мікро групових організацій навчання; ігровим методам; комунікативно-діалогічним.

Процес сприйняття нового матеріалу неможливий без таких мислитель них операцій як аналіз, синтез, порівняння, виділення суттєвих ознак, узагальнення.

Опитування вчителів (Додаток 3) про те, чи усвідомлюють вони необхідність стимулювання навчально-пізнавальної діяльності задля її формування (ТАК). Вони для цього використовують такі методи і прийоми, як заохочення (нагорода, подяка, важливе доручення), покарання (зауваження, попередження), змагання (конкурси, вікторини, олімпіади).

Аналіз переглянутих уроків та вивчення календарних планів учителів-практиків (широка практика) (Додаток 4, 5, 6) засвідчив, що завдання, вирішення яких забезпечує формування навчально-пізнавальної діяльності учнів, вчителями переважно не виокремлюється. Ставляться часто лише власне навчальні завдання та завдання щодо розвитку пізнавальних психічних процесів. На уроках використовуються такі методи та прийоми стимулювання як метод дискусії, опори на життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної та рольової гри.

Узагальнюючи результати цього етапу дослідження можна зазначити, що хоча певна робота з розв'язання проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності на уроках проводиться, проте вона має несистемний характер.

Таким чином, аналіз методичної літератури та масового педагогічного досвіду показав, що проблема стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів знайшла належне відображення в передовому педагогічному досвіді та в більшості методичних та навчальних посібників для вчителів та учнів, проте окремі учителі початкових класів не завжди використовують можливості змісту підручників, навчальних посібників, методів навчання з метою стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів, недостатньо уваги приділяють використанню методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, таких як метод навчальних дискусій, метод забезпечення успіху в навчанні. Це доводить доцільність розробки методичних рекомендацій щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності на уроках.

2.2 Методичні рекомендації для вчителів початкових класів щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів

На основі результатів теоретичного та практичного дослідження порушеної проблеми нами розроблено ряд рекомендацій щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках:

зробити дитину добровільним і зацікавленим однодумцем дорослих у своєму вихованні, освіті, навчанні і становленні;

чітко визначити мету навчальної діяльності, залучати до її постановки учнів, щоб та, у свою чергу, сприймалась дітьми як власна;

створювати атмосферу допитливості на уроках і формувати вміння запитувати і відповідати;

мовленнєва активність учителя під час навчального діалогу не повинна «забивати» народження дитячої думки, що може оформлюватися повільно і неточно;

систематично застосовувати парні та групові форми роботи в пошуковій діяльності; створювати тимчасові творчі групи;

будувати навчальний процес так, щоб кожен учень усвідомлював свої великі можливості в досягненні успіху в роботі, відчував позитивні емоції від подолання труднощів, опанування прийомів самостійного здобуття знань, нових способів удосконалення своєї навчальної роботи, самоосвіти;

добре вивчити пізнавальні можливості кожної дитини, щоб індивідуалізувати навчання, створити атмосферу радості;

для здійснення диференційованого навчання необхідно вивчити загальну готовність дітей до навчання, передбачити труднощі, що можуть виникнути у дітей, застосовувати диференційовані та індивідуальні завдання;

конструювати диференційовані завдання для школярів із різними навчальними можливостями, що поєднає навчальний процес із допомогою учням, які повільно сприймають навчальний матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів;

пропонувати учням серію завдань із поступовим ускладненням, самостійне обирання завдань відповідно до своїх можливостей;

дітям із вищим рівнем пізнавальних здібностей давати доручення скласти перевірну роботу, самостійно дібрати матеріал до уроку;

для підвищення інтересу до навчання використовувати ігри.

Одним із шляхів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів є поєднання на уроці різних форм організації навчальної діяльності учнів: індивідуальної, групової, парної та фронтальної. Це сприяє оптимізації взаємодії учнів у процесі навчання.

У перекладі з латинської слово «forma» означає зовнішній вид. Значить, форма навчання як дидактична категорія означає зовнішню організації навчального процесу, котра пов'язана з кількістю учнів, місцем та часом проведення, а також порядком його здійснення. Наприклад, учитель може навчати групу учнів молодших класів, тобто займатися з цілим колективом, але він може проводити заняття з одним учнем (індивідуальне навчання). В цьому випадку форма навчання пов'язана з кількісним складом дітей. Разом з тим вона може також відбивати часову регламентацію учбових навчального матеріалу. Також заняття можна проводити в класі і можна здійснювати вихід до досліджуваних об'єктів (тобто екскурсію), що характеризує форму навчання з точки зору місця його проведення.

Починаючи з початкових класів деякі вчителі вважають обов'язковим введенням нетрадиційних форм роботи. Це впровадження необхідне для кращого засвоєння знань, а також для розвитку творчої особистості.

Організація процесу пізнання мовних і мовленнєвих знань на основі тематично близьких текстів, а не окремих чи ізольованих речень, дає змогу злити воєдино процес засвоєння мовних знань і застосування їх з метою спілкування.

Плідними у роботі є ігрова постановка завдань, лінгвістична казка. Ці прийоми відповідають закономірностям розумового розвитку молодших школярів, вносять у процес пізнання емоційно-образний струмінь, забезпечуючи успішне долання шляху від явищ до сутності.

Щоб дійсно підготувати дітей до переходу в старші класи треба відмовитися від традиційної побудови уроку. Лише систематична щоденна робота дасть певні результати. Також цілеспрямована попередня підготовка до сприймання нового матеріалу дає можливість учителю одночасно розглядати на уроці взаємопов'язані знання.

У процесі вивчення нового матеріалу слід також систематично добирати нетрадиційні форми, які найбільш доцільні. Звертати увагу на завдання для закріплення.

Визначне місце на уроці може зайняти „чарівна скринька”. Вона невід'ємна атрибутика деяких уроків, чарівність її не в тому, що вона показує щось чарівне. Доторкнувшись до чарівної скриньки, повіривши в її казковість, дитина починає вірити в свої сили, відчуває впевненість у собі.

Висновки

Результати аналізу досліджень з проблеми стимулювання навчальної діяльності свідчать про те, що науковці (М. Данилов, Т. Генінх, Н. Литвиненко, Г. Муртазін, Н. Носков, М. Осипова, І. Редковиць, О. Савуліна, О. Киричук, Ю. Бабанський, О. Савченко, Т. Шамова, Г. Щукіна, О. Киричук, Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинський та ін.) по-різному підходять до виділення способів стимулювання. Розкрили важливість різних способів стимулювання навчальної діяльності учнів. А саме формування потреби в знаннях; виховання інтересу до навчання, відповідального ставлення до нього; аналіз життєвих явищ і практичних завдань; організація спеціального повторення пройденого матеріалу як базис для утворення нового; розкриття перед учнями плану викладу нових знань, ряду питань, логічно тісно пов'язаних між собою.

Сьогодні актуальним є якість навчання і виховання, які зумовлюються багатьма педагогічними чинниками. Проте найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречена на невдачу, якщо учні байдужі до навчання. У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності є навчальна діяльність, яка не просто розвиває дитину, а зміцнює її психічні процеси. Інтерес дітей до навчання - велика рушійна сила, яка відкриває розум і серце дитини для впливу науки.

Психолого-педагогічними передумовами стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів є: активізація пізнавальних потреб; формування навчально-пізнавальних мотивів; забезпечення високого рівня перебігу пізнавальних психічних процесів; озброїти дітей способами оцінення власних результатів.

Однією із умов підвищення ефективності навчального процесу -- удосконалення традиційних методів навчання, зокрема методів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів. Ці методи мають великі виховні можливості. Вони сприяють підготовці підростаючого покоління до життя, формуванню умінь самостійно поповнювати знання, творчо розв'язувати навчальні завдання. Особливо цінним у стимулюванні навчальної діяльності молодших школярів є такі методи стимулювання навчального матеріалу, як метод емоційного стимулювання створення ситуації успіху в навчанні, заохочення.

Використання методів стимулювання навчальної діяльності має забезпечити розвиток та саморозвиток особистості учня. Виходячи з його індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання предметної діяльності. При цьому засвоєння учнями структури начальної діяльності відбувається завдяки вчителю який допомагає учням орієнтуватися в навчальному матеріалі та реалізувати план навчальної діяльності.

Аналіз методичної літератури та масового педагогічного досвіду показав, що проблема стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів знайшла належне відображення в передовому педагогічному досвіді та в більшості методичних та навчальних посібників для вчителів та учнів, проте окремі учителі початкових класів не завжди вміло використовують можливості змісту підручників, навчальних посібників, методів навчання з метою стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

Нами виділено такі умови стимулювання навчальної діяльності, як використання системи методів стимулювання навчальної діяльності і прийомів емоційного стимулювання, створення ситуації успіху в навчанні, сприятливого морально-психологічного мікроклімату, заохочення.

Проведене дослідження не вичерпує всіх питань даної проблеми. Доцільним у подальшій роботі є вивчення впливу різних способів стимулювання навчальної діяльності на зростання рівня навчальної мотивації.

Використана література:

1. Асиев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. -- М.: Мысль, 1976.- 156 с.

2. Басов М.Я. Избранные психологические произведения. - М.: Педагогика, 1975.-432 с.

3.Гальперин П.Я. Введение в психологию. - М.: Педагогика, 1976. - 341 с.

4. Градова А.І. Управление познавательной деятельностью учащихся / Градова А.І. // Учитель. - К., 2004. - №6. - С. 76-88

5. Егоров Т.Г. Психология овладения навыком чтения. - М: .АПН РСФСР , 1953. -264.

6. Друзь Б.Г. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів у процесі навчання. - К.: Радянська. школа, 1978. - 126 с.

7.Есипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроке. - М.: Учпедгиз, 1961.-299 с.

8. Кабанова Л.В. Учебные игры как средство повышения эффективности уроков// Начальная. шкока. - 1992. - № 1. - С. 13 - 17.

9. Менчинская Н.А. Вопросы умственного развития ребенка. -М.: Знание, 1970. -32 с.

10. Матюшкин А.М. и др. Развитие творческой активности школьников. - М.: Педагогика, 1991. - 160 с.

11. Одинцова Г.С, Кодлюк Я.П. Цікаве мовознавство для молодших школярів: Посібник для вчителя початкових класів. - К.: Наш час, 2006. - 123

12. Онишків З.М. Стимулювання навчальної діяльності молодших школярів // Початкова школа. - 1996. -№4.-С. 10-12.

13. Онишків О.П. Уроки рідної мови. 4 клас. Частина друга. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - 160 с.

14. Педагогическая энциклопедия: В 4-х томах /Главн. ред. И.А. Каиров. - М., 1964. -Т.1. -436 с.

15. Платонов К.К. Структура и развитие личности. - М.. Педагогика, 1986.-256 с.

16. Процюк А.Г. Розвиток пізнавальної активності засобами природознавства / Процюк А. Г. // Початкове школа. - 1991. - №9. - С. 23.

17. Психология /Под ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1986. - 464 с.

18. Психология /Под ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1986. - 464 с

19. Рідна мова: Підручник для 4 класу /М.С. Вашуленко, С.Г. Дубовик, О.І.Мельничайко, Л.В.Скуратівський; За наук. ред. акад. АПН України М.С. Вашуленка. - К. : Освіта, 2004. - Ч.П. - 126 с.

...