Професійно-педагогічна підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875-1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

КИРИЧОК Інна Іванівна

УДК [371.134 (477.51) (091)”1875/1917”] (043.5)

ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ У НІЖИНСЬКОМУ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОМУ ІНСТИТУТІ (1875-1917 рр.)

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2007р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор Яковець Наталія Іванівна, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри педагогічної майстерності.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Нікітчина Світлана Олександрівна, Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені Г.Сковороди, завідувач кафедри управління освітою;

кандидат педагогічних наук, доцент Задорожна-Княгницька Леніна Вікторівна, Маріупольський гуманітарний університет, доцент кафедри педагогіки і психології.

Захист відбудеться 26 вересня 2007 року о 15 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, зал засідань, 5-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України (04053, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий 23 серпня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Реформування системи освіти в Україні та її інтеграція в європейський освітній простір на початку ХХІ століття, що зумовлено всесвітньою глобалізацією, перехід до постінформаційного суспільства спонукають до концептуального переосмислення професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів. Висуваючи нові вимоги до педагогічних кадрів, ЮНЕСКО наголошує на необхідності підвищення якості їх підготовки, що сприятиме конкурентоспроможності на ринку праці. Тому проблема розробки концепції педагогічної освіти залишається актуальною в сучасній педагогічній теорії та практиці.

Сучасні тенденції розвитку педагогічної освіти зумовлюють потребу аналізу діяльності таких вищих навчальних закладів, у яких формувалась інтелектуальна еліта, що зробила значний внесок у розвиток як європейської, так і світової культури. У пошуках ефективних шляхів та методів розвитку української професійної школи важливе місце належить об'єктивному вивченню й творчому використанню досвіду минулого.

Національна доктрина розвитку освіти, Державна програма „Вчитель” проголошують основним завданням освіти підготовку педагогічних працівників нової генерації, діяльність яких не обмежувалася б викладанням свого предмета, а творчих фахівців, здатних здійснювати міждисциплінарні зв'язки, які володіють інноваційними технологіями, усвідомлюють значення професійних знань у контексті соціокультурного простору. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) (2002 р.) актуалізує проблему професійної майстерності та професійної придатності сучасного вчителя.

Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми є ґрунтовне вивчення досвіду, накопиченого в Україні на різних історичних етапах. Його об'єктивний аналіз, оцінка й творче осмислення сприятимуть поверненню кращих надбань вищої педагогічної освіти в сучасну теорію та практику, звільнить від заангажованого висвітлення подій, явищ та фактів, позитивно впливатиме на модернізацію змісту професійно-педагогічної підготовки вчителя для української школи. Важливим у цій площині є звернення до діяльності Ніжинського історико-філологічного інституту як закладу, що здійснював підготовку вчителів упродовж 1875 - 1917 рр., - єдиного державного закладу на Чернігівщині (у зазначений період), який готував педагогів-професіоналів.

Усебічний аналіз професійно-педагогічної підготовки кандидатів на учительські посади в Ніжинському історико-філологічному інституті в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. зумовлений пошуком шляхів удосконалення підготовки висококваліфікованих кадрів, здатних задовольнити потреби суспільства; органічним поєднанням у підготовці вчителів теоретичного й практичного компонентів; високим професійним рівнем викладацького складу; специфічною організацією навчально-виховного процесу.

Стан наукової розробки проблеми. Аналіз наукових джерел засвідчив, що проблемі професійної підготовки вчителів приділялася значна увага. Питання філософії та педагогічної освіти висвітлено в працях В.П.Андрущенка, О.В.Глузмана, С.У.Гончаренка, І.А.Зязюна, В.Г.Кременя, В.І.Лугового та ін. Професійну підготовку в системі вищої освіти досліджували О.О.Абдулліна, А.М.Алексюк, О.А.Дубасенюк, О.М.Пєхота, О.І.Піскунов, О.М.Семеног, В.О.Сластьонін. Ґрунтовний аналіз проблеми формування та розвитку професійної майстерності, творчості вчителя здійснено в дослідженнях Є.С.Барбіної, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєвої та ін. Важливим внеском в історію педагогіки є аналіз історичного досвіду України в галузі підготовки вчителя в системі вищої освіти. Особливої уваги заслуговують праці Л.П.Вовк, Н.М.Дем'яненко, С.Т.Золотухіної, В.К.Майбороди, С.О.Нікітчиної, Ф.Г.Паначина, О.В.Сухомлинської, М.Д.Ярмаченка та ін. Окремим аспектам підготовки вчителів в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. присвячені наукові розвідки К.Б.Авраменко, М.М.Барної, Ю.П.Болотіна, І.П.Важинського, В.Б.Вишківської, М.В.Донченка, Л.В.Задорожної, Л.І.Кацової, Г.Т.Кловак, В.Ю.Ковальчука, О.А.Лавріненка, Н.С.Матвійчук, М.М.Окси, Є.П.Степановича, Л.І.Тимчук та ін.

Проблему підготовки педагогічних кадрів на прикладі окремих закладів детально висвітлено в монографії Ф.Г.Паначина „Педагогическое образование в России: Историко-педагогические очерки”. У дисертації Н.М.Дем'яненко „Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ - І чверть ХХ ст.)” здійснено аналіз процесу становлення та розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя в цей період, розкрито її зміст, структуру. Окремим аспектам історії освіти та шкільництва, підготовки вчителів в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. присвячені дисертаційні дослідження Г.Т.Кловак „Ґенеза підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України (кінець ХІХ - ХХ ст.)”, Т.Б.Слободянюк „Становлення та розвиток професійної підготовки фахівців з дошкільного виховання (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)”, Т.А.Стоян „Університетська освіта в Україні у ІІ половині ХІХ ст.”, Л.В.Задорожної „Ідеї педагогічної майстерності в діяльності Глухівського учительського інституту (1874 - 1917 рр.)”. Історію створення окремих закладів висвітлено в дисертаціях Т.О.Косінової „Харківський університет наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.”, Т.О.Дороніної „Становлення та розвиток Києво-Могилянської академії як вищого навчального закладу європейського рівня”, С.М.Коляденко „Зміст та організація діяльності Кременецького ліцею як осередку освіти на Волині (1805 - 1833) ”.

Діяльності Ніжинської вищої школи в радянські часи присвячені окремі праці М.Ф.Даденкова, В.Ф.Кондрашова, І.П.Костенка, О.Д.Королевича, М.А.Лескевича, О.М.Морозова, А.М.Острянко, І.І.Пенського, В.І.Симоненка. У контексті цієї теми плідними виявилися наукові розвідки Н.М. Дем'яненко, у працях якої частково висвітлено питання професійної підготовки педагогічних кадрів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 - 1917 рр.). Особливе значення для нашого дослідження мали монографії Г.В.Самойленка „Нежинская филологическая школа”, „Вчені-філологи Ніжинської вищої школи”, праці Г.В.Самойленка та О.Г.Самойленка „Від Гімназії вищих наук до університету”, „Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя”, у яких проаналізовано творчий доробок викладачів та випускників інституту з історико-філологічної тематики, висвітлено історію цього закладу від його заснування до утворення педагогічного університету. Окрему групу досліджень становлять дисертації І.П.Важинського, Б.Г.Чижевського, у яких фрагментарно відтворено зміст та організацію навчально-виховного процесу в Ніжинському юридичному ліцеї. Змісту педагогічної освіти в Ніжинському інституті (1907 - 1990 рр.) присвячено дослідження Т.Д.Пінчук. Формування системи підготовки вчителів історії в Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 - 1917 рр.) фрагментарно розглянуто в працях С.О.Нікітчиної.

Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених діяльності цього закладу, головні напрями педагогічної освіти в Ніжинській вищій школі не розглядалися. Отже, вибір теми дисертаційного дослідження „Професійно-педагогічна підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 - 1917 рр.)” зумовлений такими чинниками: значенням діяльності Ніжинського історико-філологічного інституту для розвитку вітчизняної освіти та підготовки педагогів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.; недостатньою розробленістю проблеми підготовки вчителів у навчальному курсі “історія педагогіки” як однієї з обов'язкових дисциплін у педагогічних університетах; об'єктивними умовами необхідності реформування сучасної системи освіти та вдосконалення педагогічних кадрів з урахуванням попередніх здобутків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дослідження виконане відповідно до планів науково-дослідної роботи кафедр історії і теорії педагогіки та педагогічної майстерності Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя на тему „Модель організації ступеневої підготовки педагогічних кадрів” (номер державної реєстрації 0104U000324).

Об'єкт дослідження: професійно-педагогічна підготовка вчительських кадрів в Україні в процесі її історичного розвитку.

Предмет дослідження: основні напрями, зміст та організація професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 - 1917 рр.).

Мета дослідження: схарактеризувати становлення й розвиток професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті; виявити можливості використання прогресивних ідей історичного досвіду в умовах модернізації педагогічної освіти в Україні на початку ХХІ ст.

Концептуальні ідеї дослідження ґрунтуються на філософських висновках і положеннях історичної науки про розвиток людства з урахуванням етносоціального та хронологічного чинників. Становлення та розвиток професійно-педагогічної підготовки вчителів розглядається як закономірний, об'єктивний процес, не позбавлений соціальних суперечностей; як сукупність взаємопов'язаних етапів, яким притаманні певні особливості та тенденції, що зумовлюють зміни змісту педагогічної освіти.

Дослідження здійснювалося з урахуванням: системного підходу, що дало змогу простежити становлення й розвиток підготовки вчителя як цілісний процес зі структурними, функціональними зв'язками; синергетичного підходу, який дозволив розглянути професійно-педагогічну підготовку в багатогранності її проявів; аксіологічного підходу, що забезпечив визначення певних цінностей в історичному досвіді функціонування закладу; порівняльного підходу, що дав змогу порівняти й зіставити зміст і форми організації професійно-педагогічної підготовки вчителів на різних етапах її розвитку; культурологічного підходу, за яким професійно-педагогічна підготовка розглядалася в контексті розвитку культури.

Хронологічні межі дослідження: 1875 - 1917 роки. Нижня межа визначена реформуванням Ніжинського юридичного ліцею та створенням історико-філологічного інституту, статут якого набув чинності 24 квітня 1875 року, а верхня межа зумовлена подіями революції 1917 року та подальшим реформуванням закладу, створенням трьох проектів його подальшого розвитку.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети, концепції визначено такі завдання дослідження:

1. Дослідити зміст загальнопедагогічної підготовки вчителів в Україні, зокрема на Чернігівщині, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (в єдності теоретичного та практичного компонентів).

2. Розкрити соціально-економічні передумови виникнення Ніжинського інституту.

3. Обґрунтувати періодизацію становлення і розвитку професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті впродовж 1875-1917 років.

4. Проаналізувати теоретичні засади відбору і структурування змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів у спадщині викладачів і вчених-випускників Ніжинського історико-філологічного інституту до 1917 року.

5. Здійснити аналіз складових професійно-педагогічної підготовки вихованців (загальнотеоретичного компонента, педагогічної практики, позааудиторної роботи).

6. Визначити перспективи творчого використання прогресивних ідей педагогів-науковців Ніжинського історико-філологічного інституту у вдосконаленні підготовки учителів, що сприятиме модернізації сучасної вищої педагогічної освіти.

Методологічною основою дослідження є загальні положення наукового пізнання і діалектичного розуміння суті історико-педагогічних процесів, діалектичної єдності загального, часткового та одиничного з погляду взаємозв'язків і взаємозумовленості педагогічних явищ на різних етапах історичного розвитку, історичного та логічного, теорії та практики у висвітленні педагогічних явищ, загальнонаукові принципи історизму, наступності, науковості, об'єктивності, критерій системного аналізу психолого-педагогічних ідей, висновки щодо основних тенденцій розвитку системи освіти на сучасному етапі, ідеї сучасної філософії освіти, неперервності професійної освіти.

Теоретичну основу дослідження становлять праці вчених із проблем історії національної освіти (Л.П.Вовк, М.Б.Євтуха, Б.М.Ступарика, О.В.Сухомлинської, М.Д.Ярмаченка); дослідження з історії педагогічної освіти (Н.М.Дем'яненко, В.К.Майбороди, С.О.Нікітчиної, О.В.Глузмана); положення щодо професійної підготовки майбутнього вчителя (О.О.Абдулліної, А.М.Алексюка, Ю.К.Бабанського, О.А.Дубасенюк, І.А.Зязюна, В.А.Семиченко, В.О.Сластьоніна); з теорії та історії неперервної професійної освіти (В.І.Лугового, Н.Г.Ничкало, С.О.Сисоєвої).

Джерельну базу дослідження становлять 515 джерел, із них 257 - архівні. Проаналізовано документи, що зберігаються у фондах Центрального історичного архіву України в м. Києві (ф.707 - Управління Київського навчального округу, ф.442 - Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора; ф.711 - Київська духовна академія); Державного архіву м. Києва (ф.175 - Київський учительський інститут; ф. 78 - 5-а Києво-Печерська гімназія); Державного архіву Київської області (ф. 2 - Канцелярія Київського губернатора); філії Чернігівського обласного державного архіву в м. Ніжині (ф.1105 - Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька; Ф.1354 - Вищі жіночі курси у м. Ніжині; ф.1334 - Ніжинське історико-філологічне товариство; ф.1353 - Мринська Людмилинська учительська семінарія; ф.1234 - Ніжинська жіноча гімназія ім. П.Кушакевич; ф.1235 - Ніжинська жіноча гімназія ім. А.Крестинської); філії Чернігівського обласного державного архіву в м. Прилуках (ф.1438 - Бєльська учительська семінарія; ф.1436 - Прилуцька жіноча гімназія; ф.1439 - Прилуцька учительська семінарія); Чернігівського обласного архіву (ф.980 - Чернігівський учительський інститут; ф.939 - Чернігівське жіноче єпархіальне училище). Були також використані довідкові видання, матеріали міжнародних та всеукраїнських конференцій з питань історії освіти, опрацьовані кандидатські та докторські дисертації, навчально-методична література.

Методи наукового дослідження. Окреслені мета та завдання дослідження визначили обрання адекватних теоретичних методів, серед яких

- загальнонаукові (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, систематизація, класифікація історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів, періодичних видань), що дало можливість проаналізувати зміст та організацію професійно-педагогічної підготовки вчителів у кінці ХІХ - на початку ХХ ст., узагальнити історичні факти, педагогічні ідеї та обґрунтувати висновки;

- порівняльно-педагогічні, що допомогли порівняти події, явища, факти, погляди на досліджувану проблему з реаліями сьогодення;

- прогностичний метод, застосування якого забезпечило виявлення умов для ефективного впровадження прогресивних ідей у галузі професійно-педагогічної підготовки в практику сучасної вищої школи;

- персоналістично-біографічний, за допомогою якого розкрито діяльність конкретних вчених-педагогів, які зробили значний внесок у розвиток професійно-педагогічної підготовки вчителя в Україні;

- пошуково-бібліографічний метод вивчення архівних, бібліотечних каталогів, фондів, описів, бібліографічних видань;

- хронологічний, історико-типологічний, які дали можливість простежити формування професійно-педагогічної підготовки вчителів у динаміці.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше здійснено цілісний аналіз професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у трьох її складових: теоретичного компонента, педагогічної практики, позааудиторної роботи; визначено її провідні тенденції, обґрунтовано основні етапи становлення та розвитку професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинській вищій школі досліджуваного періоду; вдосконалено положення щодо змісту і структури педагогічної практики, яка використовується в сучасних умовах; подальшого розвитку набуло виявлення прогресивних ідей вдосконалення змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів у працях викладачів Ніжинського історико-філологічного інституту впродовж 1875-1917 рр.; введено в науковий обіг 202 справи архівних матеріалів, не відомих раніше широкому загалу науковців.

Теоретичне значення дослідження: у дисертації обґрунтовано положення щодо соціально-економічних передумов створення Ніжинського історико-філологічного інституту; ідей, покладених в основу відбору і структурування змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів у працях викладачів Ніжинського історико-філологічного інституту; змісту і структури розвитку професійно-педагогічної підготовки вихованців цього закладу, особливостей поєднання її складових: теоретичної підготовки, педагогічної практики, позааудиторної роботи.

Практичне значення роботи полягає в розробці спецкурсу „Професійно-педагогічна підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 - 1917 рр.)” для студентів філологічного та історичного факультетів. Результати дослідження можуть бути використані викладачами вищих навчальних закладів у курсах з історії педагогіки, окремих методик, основ педагогічної майстерності, спецкурсах із питань розвитку народної освіти, професійної підготовки педагогічних кадрів в Україні, зокрема на території Чернігівщини, при створенні підручників та навчальних посібників з історії педагогіки, методичних дисциплін.

Основні положення дисертації впроваджено в Чернігівському педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка (довідка № 04-11/805 від 05.10.2006 р.), у Глухівському педагогічному університеті (довідка № 352 від 02.02.2007), у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя (довідка № 04/1228 від 6.10. 2006 р.).

Вірогідність наукових результатів і висновків забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень та використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження, аналізом значного обсягу архівних документів і матеріалів.

На захист виносяться:

1. Науково обґрунтовані положення та висновки, що характеризують зміст і тенденції розвитку професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті впродовж 1875 - 1917 років, зокрема: а) специфіка професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті полягає в різноманітності її видів, форм та методів, у зв'язку педагогічної практики з теоретичними дисциплінами психолого-педагогічного циклу, із позааудиторною роботою, в участі провідних викладачів цього закладу у створенні навчально-методичної літератури; б) положення та висновки щодо змісту й структури педагогічної практики, яка здійснювалася з урахуванням концептуальних ідей провідних викладачів закладу; в) положення щодо можливості врахування ідей організації самостійної роботи в Ніжинському історико-філологічному інституті у вищих навчальних закладах на початку ХХІ століття.

2. Періодизація професійно-педагогічної підготовки вчителів упродовж досліджуваного періоду, яку здійснено з урахуванням об'єктивних закономірностей соціально-економічного розвитку країни, динаміки змін у змісті педагогічної освіти.

Апробація результатів дослідження: матеріали дисертації виголошувались у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблема цілісного розвитку особистості студента як суб'єкта педагогічної взаємодії (глобальні та регіональні тенденції)” (м. Донецьк, 2004 р.),
ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Інновації у вищій освіті”
(м. Ніжин, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Педагогічна творчість, майстерність, професіоналізм: проблеми теорії та практики підготовки вчителя-вихователя-викладача” (Київ, 2005), на конференції молодих науковців (м. Ніжин, 2005); на міжнародному конгресі „Розвиток особистості в полікультурному освітньому просторі” (м.Черкаси, 2005), на Міжнародній науково-практичній конференції „Історико-педагогічні дослідження: методологія, періодизація, методика” (м. Херсон, 2005), на Міжнародній науково-практичній конференції „Формування ціннісних орієнтацій студентської молоді у контексті громадянського суспільства”
(м. Львів, 2005), на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Інновації у вищій освіті” (м. Ніжин, 2005).

Публікації. Результати дослідження відображено в 10 одноосібних наукових статтях, з них 9 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг опублікованих праць із теми дослідження складає 3 друкованих аркуша.

Структура та обсяг дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел (515 найменувань, із них 257 становлять архівні матеріали), 14 додатків, які займають 113 с. Робота містить 14 таблиць на 8 с. основного тексту. Повний обсяг дисертації становить 361 с., основного тексту - 198 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено його актуальність, мету, завдання, предмет, об'єкт, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення; схарактеризовано джерельну базу; подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - ”Соціально-економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту” - на основі вивчення історичної, філософської літератури, архівних матеріалів (101 джерело) здійснено аналіз змісту загальнопедагогічної підготовки вчителів в Україні загалом та на території Чернігівщини зокрема в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.; викладено соціально-економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту. Проаналізовано освітні реформи 50 - 70-х рр. ХІХ ст., їхній вплив на розвиток освіти та шкільництва. Висвітлено проблему підготовки вчителів, їхнє матеріальне становище, показано динаміку розвитку закладів освіти в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Викладено результати аналізу змісту педагогічної освіти (навчальних планів та програм загальнопедагогічних дисциплін) закладів, що здійснювали професійну підготовку кандидатів на учительські посади на Чернігівщині, діяльність яких ще не досліджувалася в педагогічній теорії: жіночих гімназій, учительських інститутів, учительських семінарій, учительських шкіл, Вищих жіночих курсів у Ніжині, тимчасових педагогічних курсів, духовних семінарій.

На основі вивчення архівних джерел систематизовано матеріали щодо функціонування учительських курсів у досліджуваний період як педагогічного екстернату. Виявлено основні відмінності навчальних програм цих інституцій та особливості практичної підготовки курсистів, здійснено аналіз змісту підготовки вчителів на тимчасових педагогічних курсах Чернігівщини в різні періоди їхньої діяльності. Результати аналізу дали змогу довести, що діяльність учительських курсів в Україні мала багатоаспектний, прагматичний характер.

У розділі також розкрито соціально-політичні, економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту, зокрема значну увагу приділено діяльності міністра освіти Д.А.Толстого. У результаті дослідження встановлено, що навчальний заклад створювався за зразком діючого в той час історико-філологічного інституту в Санкт-Петербурзі, майже повністю дублював його статут, зміст та організацію навчально-виховного процесу. Реформуючи юридичний ліцей і створюючи на його базі вищий педагогічний заклад, який було відкрито 14 вересня 1875 року, міністр Д.А.Толстой прагнув утвердити в ньому ідеї класицизму. Тому переважна кількість навчального часу в навчальному плані інституту відводилася вивченню класичних мов - грецької та латинської. Передова професура закладу та його директори впродовж 1875 - 1917 рр., намагаючись наблизити навчальні плани до університетських, плекали в його стінах молодь, пройняту духом гуманізму та найвищих людських цінностей.

Аналіз архівних документів та історико-педагогічної літератури дав змогу констатувати, що основною причиною перетворення юридичного ліцею на історико-філологічний інститут було прагнення Д.А.Толстого вирішити проблему нестачі вчителів для гімназій. Новостворені в середині ХІХ століття в Україні учительські інститути в Глухові (1874), Феодосії (1874), учительські семінарії в Коростишеві (1862), Херсоні (1871), Вовчанську (1874), Новобузьку (1874) готували педагогічні кадри для початкових шкіл. Історико-філологічний інститут як єдиний вищий державний заклад на Чернігівщині був призначений для підготовки вчителів класичних мов, історії, російської мови та словесності для гімназій. Окрім того, юридичний ліцей, на базі якого створювався новий заклад, мав багату на той час бібліотеку, велике приміщення для навчання студентів. У ньому працювали талановиті, досвідчені викладачі. Саме тому, за розрахунками Д.А.Толстого, реорганізація закладу потребувала б незначних грошових витрат.

У другому розділі - „Теоретичні ідеї розбудови змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів у працях викладачів та випускників Ніжинського історико-філологічного інституту” - схарактеризовано погляди його провідних викладачів на вдосконалення професійної підготовки вчителів, а саме: М.О.Лавровського, М.Є.Скворцова, М.І.Лілєєва, П.Д.Первова, О.Ф.Музиченка, П.О.Заболотського, спадщина яких ще недостатньо вивчена. Доведено, що ці вчені стояли біля джерел розробки наукових засад професійно-педагогічної підготовки вчителя.

Значним був внесок у створення основ професійно-педагогічної підготовки вчителів М.О.Лавровського (1825-1899 рр.), директора Ніжинського історико-філологічного інституту. Учений створив та втілював у життя „Програму практичних занять студентів у гімназії”, за якою до 1916 р. проводилася педагогічна практика. Він немало зробив для вдосконалення матеріально-технічної бази навчального закладу, залучив до роботи в ньому когорту талановитих науковців-викладачів, відкрив у Ніжинській вищій школі історичне відділення для підготовки вчителів. Доведено, що, послідовно обстоюючи важливість вдосконалення підготовки вчителів на педагогічних з'їздах, М.О.Лавровський фактично був ініціатором створення післядипломної освіти.

У цьому розділі також схарактеризовано погляди П.О.Заболотського (1877 - 1918 рр.) на вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів у жіночих гімназіях та в історико-філологічних інститутах. Викладач обстоював підготовку вчителя, у якій значна увага приділялася б психолого-педагогічним дисциплінам, українській мові та педагогічній практиці.

Упродовж тривалого періоду (1878 - 1911 рр.) М.І.Лілєєв (1849 - 1911 рр.) викладав педагогічні дисципліни в Ніжинському історико-філологічному інституті. Він був автором рукописної праці „Курс педагогики, читанный преподавателем М.И.Лилеевым в 1902 - 1903 академическом году”. У ній розглянуто питання дидактики, теорії виховання, підготовки вчителів. Аналіз архівних матеріалів дав підстави стверджувати, що саме цей посібник упродовж 10 років він використовував, готуючись до лекцій. Зміст цього видання спрямовувався на формування в студентів умінь попереджувати конфлікти, сприяв виробленню навичок конструктивно їх розв'язувати.

Проаналізовано також науково-методичну спадщину випускника Ніжинського історико-філологічного інституту П.Д.Первова. Вивчення історико-педагогічних джерел показало, що його навчально-методичні посібники використовувалися у викладанні латинської мови та історії педагогіки в 1914 - 1917 навчальних роках. Аналіз спадщини вченого дав змогу виявити його дидактичні ідеї щодо вдосконалення методичної та фахової підготовки вчителів.

Велику увагу в розділі приділено науково-педагогічній діяльності М.Є.Скворцова (1836 - 1902 рр.), який тривалий час був директором Ніжинської вищої школи. Започатковані ним реформи у 1882 - 1893 рр. певною мірою сприяли розвитку професійних здібностей майбутніх учителів, поглиблювали їхню гуманітарну, загальнотеоретичну та практичну підготовку. Діяльність ученого переконливо засвідчує суперечливість його педагогічної концепції підготовки кандидатів на учительські посади, оскільки він, з одного боку, прагнучи підвищити вимоги до абітурієнтів, розробив критерії фахової та спеціальної педагогічної підготовки випускників вузів, а з іншого, закриваючи в Ніжинському історико-філологічному інституті історичне та словесне відділення, виступав проти спеціалізації на факультетах.

У дисертації розглядаються й аналізуються погляди викладача педагогіки та психології О.Ф.Музиченка (1875 - 1940 рр.), наукові розвідки якого сприяли вдосконаленню теоретичного компонента, педагогічної практики та позааудиторної роботи майбутніх учителів. З його ініціативи у навчальному закладі відновлено роботу педагогічної секції при історико-філологічному науковому товаристві, запроваджено семінарські заняття з педології, що спрямовувалися на поглиблення загальнопедагогічних знань, формування низки професійних умінь та навичок.

Аналіз спадщини провідних викладачів засвідчив демократичні засади їх педагогічних поглядів, їх гуманістичну спрямованість. Провідні напрями вдосконалення фахової та спеціальної підготовки вчителів, які були окреслені вченими в своїх розвідках, а саме: удосконалення форм організації навчально-виховного процесу, посилення уваги до педагогічної практики та самостійної роботи, концепції різнорівневої підготовки педагогів, ідеї професійного удосконалення вчителя, післядипломної освіти співзвучні тим завданням, які стоять сьогодні перед вищою педагогічною освітою.

У третьому розділі - „Професійно-педагогічна підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 - 1917 рр.)” - проаналізовано зміст та основні тенденції професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 - 1917 рр.) в органічній єдності її складових: загальнотеоретичного компонента, педагогічної практики, позааудиторної роботи; обґрунтовано етапи становлення та розвитку професійно-педагогічної підготовки впродовж досліджуваного періоду, здійснено аналіз змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті та Ніжинському державному університеті.

Значну увагу приділено змісту навчальних програм психолого-педагогічного циклу. Зокрема проаналізовано більше 15 навчальних програм М.Я.Грота, Г.В.Малеванського, М.І.Лілєєва, О.Ф.Музиченка, П.В.Тихомирова та ін. Як показало вивчення архівних джерел, у лекційних курсах викладачів домінував проблемний підхід у викладанні навчального матеріалу, що розвивало критичне мислення майбутніх учителів. Автори лекцій велику увагу приділяли першоджерелам; прагнучи виховати в студентів потребу в систематичній розумовій праці, вивчали новітню психолого-педагогічну літературу. У розділі також детально проаналізовано зміст навчальних авторських програм О.В.Лобачевського, Й.В.Боркова, П.Я.Свєтлова - викладачів теологічних предметів, які теж розробляли педагогічну проблематику. Опрацьовано 12 навчальних програм методик фахових предметів (В.В.Кукаркіна, В.О.Заболотського, І.А.Сребницького, О.М.Кирилова, В.В.Качановського, А.В.Добіаша), визначено динаміку їх змісту, інтегративність. Практичне втілення цих програм забезпечувало міжпредметні зв'язки, ґрунтовність професійно-педагогічної підготовки.

Окрім того, у розділі схарактеризовано 16 навчальних посібників психолого-педагогічних та філософсько-теологічних предметів, серед яких підручники Т.Циглера, Ф.Паульсена, О.Вільмана, Є.Янжул, Л.Іоллі, що використовувалися студентами в самостійній роботі при вивченні педагогічних дисциплін; посібники з психології О.П.Нєчаєва, В.Джемса, В.Вундта, Г.І.Челпанова. Здійснено аналіз підручників Г.Гефдінга, Р.Фалькенберга, В.Вундта, М.І.Владиславлєва, М.М.Троїцького, які пропонувалися майбутнім учителям у процесі вивчення філософських предметів. Підручники та навчальні посібники відзначалися достатнім рівнем узагальнення, хоча деякою мірою були позбавлені проблемності.

У результаті дослідження з'ясовано, що зміст освіти в інституті формувався за принципами науковості, доступності, зв'язку з життям, поєднання знань теоретичного та практичного рівнів підготовки. Історико-педагогічний аналіз навчальних планів дав змогу констатувати, що чільне місце в них займали загальноосвітні предмети професійної спрямованості, значна увага приділялася релігійному вихованню. Реалізація змісту освіти здійснювалася за допомогою таких методів: організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності: словесні (бесіда, лекція, дискусія, розповідь) та практичні (вправи, самостійна робота, робота з книгою); стимулювання навчальної діяльності: покарання та заохочення; контролю та самоконтролю: усне й письмове фронтальне та індивідуальне опитування, екзамени. Основними формами організації навчально-виховного процесу в Ніжинському історико-філологічному інституті були лекція, урок, семінар, семінар-практикум, консультація, колоквіум (називався репетицією). Створення у 1893 році з ініціативи директора Ф.Ф.Гельбке наукового історико-філологічного товариства та активізація діяльності його педагогічної секції сприяли поліпшенню професійної підготовки вчителів. Висока професійна майстерність викладачів, досконалість навчальних планів і програм, раціональне поєднання різноманітних методів та форм навчання, ретельний добір навчально-методичної літератури забезпечували ефективність навчально-виховного процесу в інституті.

Під час наукового пошуку детально проаналізовано зміст і форми організації педагогічної практики, у процесі якої студенти осмислювали педагогічні явища, засвоювали й застосовували теоретичні знання, у них формувались уміння, навички, розвивався інтерес до педагогічної діяльності. Виявлено особливості структури педагогічної практики, яка розподілялась на „активну” та „пасивну”, цілісний характер керівництва, послідовність етапів, систематичність та поступове її ускладнення. Встановлено, що вдосконалення її змісту забезпечувалося завдяки діяльності провідних викладачів М.О.Лавровського, О.Ф.Музиченка, Й.В.Добіаша, Ф.Ф.Гельбке, М.Є.Скворцова.

Аналіз архівних джерел дав змогу виявити, що практична підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті сприяла розвитку педагогічної спрямованості та педагогічних здібностей. Про це переконливо засвідчили матеріали архіву, зокрема щодо збільшення кількості студентів, які з власної ініціативи проводили додаткові пробні уроки, відвідували уроки досвідчених вчителів гімназії. Історико-педагогічний аналіз звітів наставників-керівників про педагогічну практику за різні роки дав змогу простежити ріст успішності студентів, що зумовлювався посиленням їхнього інтересу до практичної діяльності в гімназії в 1912 - 1917 рр. Якщо в 1913 - 1914 рр. загальна кількість позитивних оцінок за уроки практикантів становила 61%, то у 1914 - 1915 роки - 76%. Встановлено, що визначальним у виставленні оцінки за педагогічну практику була наявність низки педагогічних умінь та навичок, а також дидактичних, комунікативних, організаторських здібностей, педагогічної культури, уміння користуватися голосом, засобами вербального та невербального самовираження.

Виявлено, що позааудиторна робота в Ніжинському історико-філологічному інституті спрямовувалася на поглиблення інтересу до різних галузей знань, розвиток здібностей студентів. Робота історичного, музичного гуртків, гуртка любителів класичної філології, наукового товариства, студентського театру забезпечувала неперервність загальнопедагогічної підготовки. Позааудиторна робота здійснювалася на засадах добровільності у виборі форм занять, ініціативи та самодіяльності, залучення до активної науково-пошукової роботи. Вона сприяла формуванню загальнолюдських якостей, професійному зростанню майбутніх учителів, розвитку в них потреби в самовихованні.

У Ніжинському історико-філологічному інституті формувалася духовність і високий професіоналізм майбутніх педагогів. Упродовж 1875 - 1917 рр. у закладі здобули вищу педагогічну освіту 632 вчителі. Найбільш відомими серед них були академік Є.Ф.Карський, учений-славіст М.С.Державін, фольклорист В.В.Данилов, члени-кореспонденти Академії наук В.І.Рєзанов, І.М.Кириченко, М.Н.Петровський, літературознавці Р.М.Волков, П.В.Соколов, П.К.Волинський, педагоги-методисти М.Ф.Даденков, О.Ф.Музиченко, П.О.Заболотський, В.О.Заболотський, Г.Д.Іваниця, П.Д.Первов, О.О.Карпеко, Є.І.Кашпровський, Д.М.Введенський, О.П.Кадлубовський та ін.

У розділі викладено результати творчого використання прогресивного досвіду діяльності Ніжинського інституту в сучасній практиці. Доведено, що кращі традиції, започатковані викладачами Ніжинського історико-філологічного інституту, розвиваються, основні тенденції, характерні для професійно-педагогічної підготовки вчителів до 1917 р., поглиблюються в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя.

Ідеї вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів, обґрунтовані провідними викладачами Ніжинського історико-філологічного інституту, утілюються в сучасну практику. У Ніжинському державному університеті використовуються ідеї розробленої М.О.Лавровським програми педагогічної практики, а також здійснюється написання студентами курсових робіт із педагогіки, започатковане М.І.Лілєєвим у 1900 р.; поглиблюється положення Ф.Ф.Гельбке та О.Ф.Музиченка щодо структурування змісту педагогічної практики. Удосконалюються методи навчання та форми організації навчально-виховного процесу, запроваджені М.Є.Скворцовим: лекції у формі сократівської бесіди, семінарські заняття, практикуми, колоквіуми, консультації, різні форми контролю, урізноманітнюються такі види самостійної роботи: робота з першоджерелами, підручниками, перевірка текстів, збільшується кількість індивідуальних письмових завдань. Науково-педагогічні товариства, гуртки, проблемні групи в закладі ґрунтуються на ідеях, започаткованих педагогічною секцією, якою керував упродовж чотирьох років О.Ф.Музиченко.

Творче використання прогресивних ідей історичного досвіду діяльності Ніжинського історико-філологічного інституту сприятиме подоланню суперечностей між сучасним рівнем професійно-педагогічної підготовки вчителів та зростаючими вимогами суспільства до її змісту, традиційною системою підготовки педагогічних кадрів та соціокультурними перетвореннями в Україні, між потребою в об'єктивному вивченні історичної спадщини минулого та недостатньою розробкою історико-педагогічних проблем, між недостатнім урахуванням вагомості предметів психолого-педагогічного циклу в підготовці педагогічних кадрів в університетах та фундаменталізацією педагогічної освіти, між суспільною роллю вчителя та його реальним соціальним статусом, між прагненням учителів до вдосконалення своєї компетентності та відсутністю механізмів впровадження інноваційних технологій у професійно-педагогічну підготовку.

У результаті аналізу встановлено, що професійно-педагогічна підготовка в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя ґрунтується на вивченні загальнонаукових, спеціальних і психолого-педагогічних дисциплін, на традиціях попередника - історико-філологічного інституту.

Практична підготовка студентів у Ніжинському університеті на сучасному етапі є предметом пильної уваги викладачів педагогічних кафедр, які створили наскрізну програму педагогічної практики. У закладі реалізується концепція безперервної педагогічної практики, що дозволяє майбутнім учителям закріплювати здобуті теоретичні знання, ознайомлюватися з навчально-виховним процесом роботи освітніх закладів, проводити психолого-педагогічне діагностування учнів, педагогічного та класного колективів.

У розділі також проаналізовано позааудиторну роботу та систему виховання у Ніжинському університеті, побудовану з урахуванням здобутків минулого, що спрямована на забезпечення неперервності професійно-педагогічної підготовки вчителя.

Узагальнений матеріал дав можливість зробити такі висновки:

1. Історико-педагогічний аналіз змісту загальнопедагогічної підготовки вчителів у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Україні загалом та на Чернігівщині зокрема дав змогу встановити, що професійна підготовка вчителів здійснювалася під час вивчення загальнонаукових, психолого-педагогічних дисциплін та окремих методик; а також педагогічної практики, якій приділялась особлива увага в формуванні загальнопедагогічних умінь та навичок, основ педагогічної майстерності. Визначено такі характерні особливості змісту загальнотеоретичного компонента, який найбільш широко представлений у жіночих гімназіях та учительських семінаріях Чернігівщини: варіативність, нестабільність, багатопредметність, що зумовлювалася відсутністю єдиних навчальних планів. Чітко простежувалася тенденція до посилення теоретичної підготовки (збільшення кількості предметів, підвищення якості їх викладання). У підготовці педагогічних кадрів помітною була тенденція до єдності теоретичного та практичного компонентів із домінуванням педагогічної практики.

2. У результаті вивчення архівних документів та історико-педагогічної літератури визначено такі соціально-економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту: розвиток капіталістичних відносин, промисловий прогрес, інтенсивний робітничий рух, активізація селянського та громадського рухів, розвиток залізничних шляхів, урбанізація. Проведення урядом у 60 - 70-х рр. ХІХ ст. судової, земської, військової, освітньої реформ потребувало значної кількості висококваліфікованих спеціалістів. Це об'єктивно зумовлювало розширенні мережі шкіл, їх забезпечення педагогічними кадрами. Суспільні процеси зумовили перетворення Ніжинського юридичного ліцею на історико-філологічний інститут.

3. Здійснений історико-педагогічний аналіз становлення й розвитку професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинській вищій школі (1875-1917 рр.) дав змогу виявити періодизацію професійно-педагогічної підготовки вчителів упродовж досліджуваного періоду, яка охоплює такі 4 етапи: І - 1875 - 1892 рр. - становлення професійно-педагогічної підготовки кандидатів на учительські посади, створення навчальних програм; ІІ - 1893 - 1907 рр. - розвиток змісту професійно-педагогічної підготовки вихованців інституту; ІІІ - 1908 - 1911 рр. - поглиблення змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів; ІV - 1912 - 1917 рр. - розробка ідей створення нової системи підготовки педагогічних кадрів.

4. Виявлено такі основні тенденції розвитку змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів інституту: на першому етапі становлення професійно-педагогічної підготовки - послідовне втілення принципу наступності, домінування самостійної роботи; на другому етапі - збільшення кількості спеціальних дисциплін, інтегрованих курсів та спецкурсів із метою забезпечення фахової підготовки; на третьому етапі - органічне поєднання теоретичного й практичного компонентів та позааудиторної роботи як важливої умови неперервності професійно-педагогічної підготовки; активізація пізнавальної діяльності студентів, яка сприяла урізноманітненню методів навчання, у зміні їх співвідношення на користь практичних; на четвертому етапі - збільшення кількості семінарських та практичних занять, усвідомлення значущості педагогічної практики для формування педагогічної майстерності.

5. Аналіз навчально-методичних праць провідних учених Ніжинського історико-філологічного інституту дав змогу констатувати, що професійно-педагогічна підготовка вчителя обґрунтовувалася ними на положеннях переважно зарубіжних педагогів щодо професійної підготовки як системи формування загальнопедагогічних і спеціальних умінь та навичок, а також практичної готовності майбутнього вчителя застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці. Спадщина науковців-педагогів свідчить про струнку, послідовну систему поглядів на відбір та структурування змісту професійної підготовки вчителів. Звертаючись до прогресивних ідей зарубіжних вчених О.Вільмана, Й.Гербарта, В.Рейна, П.Наторпа та ін., викладачі ВНЗ намагались уникати механічного запозичення, використовували їх відповідно до потреб країни. Творче використання їхніх ідей дає можливість зрозуміти сутність, зміст, гуманістичні засади професійної підготовки педагогічних кадрів, що має велике значення для сучасної теорії та практики: ідеї прагматичного підходу до вдосконалення педагогічної практики та організації педагогічних з'їздів (М.О.Лавровський); концепція різнорівневої підготовки вчителя-професіонала в інститутах, семінаріях, університетах (М.Є.Скворцов); теоретико-методологічна підготовка вчителя в різних педагогічних закладах (П.О.Заболотський); ідеї використання зарубіжного досвіду, органічного взаємозв'язку теоретичного та практичного компонентів в підготовці педагогів (О.Ф.Музиченко); положення щодо підвищення рівня методичної підготовки та педагогічної майстерності майбутнього вчителя (П.Д.Первов, М.І.Лілєєв).

6. На основі здійсненого аналізу змісту основних складових, зокрема загальнотеоретичного компонента, педагогічної практики та позааудиторної роботи доведено, що впродовж 1875 - 1917 рр. у Ніжинському історико-філологічному інституті професійна підготовка майбутніх учителів здійснювалася під час вивчення предметів психолого-педагогічного циклу, педагогічної практики на базі закріпленої гімназії, у процесі семінарських занять, написанні наукових робіт з педагогічної та методичної тематики. Аналіз навчальних планів цього закладу дав змогу виявити динаміку їх змісту, багатопредметність, зосередженість на викладанні класичних мов; визначити нестабільність теоретичного компонента професійної підготовки майбутніх учителів. Установлено, що для 1875 - 1892 рр. характерним було зменшення кількості фахових предметів, 1893 - 1907 рр. - період поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки; у 1908 - 1911 рр. спостерігається посилення психолого-педагогічної підготовки, у 1912 - 1918 рр. - поглиблення фахово-методичної підготовки. Засвоєння студентами системи загальнопедагогічних знань забезпечувалося взаємодією змісту навчальних програм різних дисциплін, які здебільшого мали інтегрований характер, передбачали різні форми організації навчально-виховного процесу (лекції, спецкурси, семінари, диспути, колоквіуми, консультації, самостійну наукову роботу, позааудиторну роботу). Ефективність навчально-виховного процесу досягалася за допомогою доцільного поєднання різноманітних форм і методів навчання.

Ґрунтовна практична підготовка в період навчання майбутніх учителів завдяки чіткій організації, структурі, змістовності та поєднанню з теоретичним компонентом сприяла розвиткові в них професійно-педагогічної спрямованості й педагогічних здібностей.

Позааудиторна робота в Ніжинській вищій школі (1875 - 1917 рр.), яка була тісно пов'язана з навчальною та виховною, спрямовувалася на виявлення та розвиток творчих здібностей кандидатів на посади вчителів, організацію цікавого, змістовного спілкування. Її зміст поглиблював інтерес до різних галузей знань, сприяв професійному зростанню майбутніх учителів, формуванню професійних умінь та навичок, досить активній науково-пошукової діяльності. Ефективність позааудиторної роботи забезпечувалася наступністю аудиторної та позааудиторної роботи.

Доведено, що професійно-педагогічна підготовка сучасного вчителя в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя має цілісний характер і спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця, чому сприяє урахування здобутків і досвіду діяльності історико-філологічного інституту (1875 - 1917 рр.). Тенденції, характерні для цього періоду, розвиваються і поглиблюються за такими напрямами: залучення студентів до науково-пошукової діяльності, раціональний розподіл годин на лекційні, семінарські та практичні заняття з акцентом на самостійну роботу, урізноманітнення форм та методів навчання. У Ніжинському університеті реалізується концепція неперервної педагогічної практики, що забезпечує органічне поєднання теоретичного й практичного компонентів підготовки кандидатів на учительські посади.

7. Окреслено та теоретично обґрунтовано перспективні напрями творчого використання досвіду професійної підготовки педагогічних кадрів у Ніжинському історико-філологічному інституті в сучасній практиці у реалізації Національної доктрини розвитку освіти, Державної програми „Вчитель”, які спрямовані на розробку концептуальних засад модернізації змісту підготовки педагогічних працівників з урахуванням вимог реформування системи загальної середньої освіти, поліпшення психолого-педагогічної підготовки, створення нової системи практичної підготовки вчителів, впровадження сучасних форм неперервної педагогічної практики, збагачення її змісту, а саме: науково обґрунтоване удосконалення педагогічної практики, збагачення її змісту, раціональний розподіл її етапів, застосування досвіду проведення настановчих та підсумкових бесід, виявлення готовності студентів до професійної діяльності; упровадження в практику підготовки педагогічних працівників сьогодення схеми аналізу уроків, яку використовували на тимчасових педагогічних курсах та в учительських семінаріях; раціональна і ефективна організація самостійної навчальної роботи студентів, що сприяє виробленню психологічної готовності до систематичного поповнення знань, розвиває критичне мислення майбутніх учителів; педагогічне спрямування загальнотеоретичних дисциплін у вищій школі; творчий підхід до розробки навчальних програм; створення літературно-музичних гуртків, клубів за інтересами, молодіжних організацій, студентського самоврядування з метою організації змістовного дозвілля, розвитку талантів, інтересів, здібностей, обдарувань творчої молоді.