Педагогічна система В.О. Сухомлинського у науковому доробку вітчизняних учених

Апробація. Результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри педагогіки та психології Херсонського державного університету (2003-2006 рр.), ІІ Міжнародних педагогічних читаннях "Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю" та Х Всеукраїнських педагогічних читаннях "Василь Сухомлинський і сучасність: особистість учителя" (Кіровоград, 2003), методологічному семінарі "Виховання дітей та молоді в контексті розвитку громадянського суспільства" (Київ, 2003), ХІ Всеукраїнських педагогічних читаннях "Василь Сухомлинський і сучасність: особистість в навколишньому середовищі" (Миколаїв, 2004), всеукраїнській науково-практичній конференції "Профільне навчання: історія, теорія, практика" (Вінниця, 2004), всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих учених "Українська культура: питання історії, теорії, методики" (Херсон, 2005), ХІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях "В.О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю: проблеми свободи і відповідальності у вихованні особистості" (Полтава, 2005), міжнародній науково-практичній конференції "Історико-педагогічне дослідження: методологія, періодизація, методика" (Херсон, 2005), всеукраїнській науково-практичній конференції "Удосконалення професійної підготовки вчителя початкових класів засобами дисциплін гуманітарного циклу" (Херсон, 2005), засіданні круглого столу "Українська преса у становленні національного шкільництва: на перехресті століть" (Умань, 2006), ХІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях "Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: культурологічні виміри шкільної й педагогічної освіти" (Переяслав-Хмельницький, 2006 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції "Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір" (Луганськ, 2006), на засіданні лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України (2006).

Публікації. Проблематику, теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи викладено в 12 публікаціях: 10 одноосібних статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та навчально-методичному посібнику "Педагогічна система В. Сухомлинського" й довідково-бібліографічному виданні "В.О. Сухомлинський. Бібліографія: 2001-2005 рр." (у співавторстві).

Обсяг і структура дисертації. Характер та специфіка поставлених завдань визначили обсяг і структуру дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (379 найменувань) на 35 сторінках та 5 додатків на 5 сторінках. Повний обсяг дисертації - 245 сторінок, з них - 210 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження; охарактеризовано методологічну і теоретичну основу, джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи; особистий внесок дисертанта; з'ясовано вірогідність та обґрунтованість отриманих результатів; наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі "Педагогічна система В. Сухомлинського - явище педагогічної думки ХХ ст." розглянуто теоретичні основи досліджуваної проблеми, проаналізовано складові педагогічної системи В. Сухомлинського та шляхи реалізації навчально-виховного процесу в Павлиській середній школі, висвітлені в його спадщині, визначено особливості його педагогічної системи, що полягають у використанні особливих принципів, форм, методів, прийомів та засобів навчально-виховної роботи.

На основі аналізу змісту, структури, своєрідності підходів науковців до понять "педагогічна система" (Г. Александров, К. Баханов, В. Беспалько, Н. Кузьміна) та "виховна система" (В. Караковський, Л. Новікова, Ю. Сокольников) установлено, що педагогічна система є цілеспрямованим (підпорядкованим досягненню певних цілей), динамічним (її стан змінюється з часом), відкритим (виявляє ставлення до навколишнього середовища) утворенням і виступає однією з умов розв'язання складних проблем сучасної педагогічної науки. Вона як елемент соціальної системи відображає особливості суспільно-історичних систем, які впливають на особливості її становлення та розвиток. Водночас педагогічна система включає в себе низку підсистем, що забезпечують навчально-виховний вплив, спрямований на досягнення чітко визначених цілей у реалізації педагогічного процесу. Педагогічна система значною мірою залежить від керівника і колективу, які її реалізують. Тому актуальним питанням педагогічної та історико-педагогічної науки є розгляд авторських педагогічних систем, до яких належить і педагогічна система В. Сухомлинського.

Джерельну базу дисертаційного дослідження складають різноманітні за походженням, характером, формою та змістом матеріали, що водночас є взаємопов'язаними і взаємодоповнювальними. Її основою виступають три біобібліографічних покажчики (1978, 1987, 2000), укладені Ганною Іванівною й Ольгою Василівною Сухомлинськими. За твердженням відомого російського історика педагогіки Е. Дніпрова, "бібліографія - перший крок до історіографії, її фундамент", бо саме від повноти бібліографічного огляду залежить достовірність і компетентність історико-педагогічного аналізу. У цих покажчиках найбільш повно відображено масштаби вивчення і географію впровадження педагогічної спадщини В. Сухомлинського.

Головну частину джерельної бази складають: наукові та науково-педагогічні дослідження, присвячені загальним питанням педагогіки, насамперед тим, що розглядають основи, структури, зміст і функціонування педагогічних систем у різні історичні періоди (Г. Александров, К. Баханов, В. Беспалько, Ф. Корольов, Н. Кузьміна); наукові розвідки, присвячені теоретичним, методологічним проблемам розвитку історико-педагогічної науки в Україні, передусім персоналії в історико-педагогічному процесі (Н. Гупан, Н. Дічек, О. Сухомлинська); твори В. Сухомлинського: першоджерела, автентичні матеріали, а також монографії, статті, дисертації, в яких розглянуто педагогічну систему В. Сухомлинського або подано аналіз окремих її складових (М. Богуславський, М. Мухін, В. Риндак, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.).

Аналіз джерельної бази дав змогу встановити, що педагогічна система Василя Олександровича Сухомлинського досліджувалася науковцями за радянських часів, у пострадянський період та інтенсивно вивчається на початку ХХІ ст.

В основу аналізу педагогічної системи В. Сухомлинського нами було покладено оцінку автором власної навчально-виховної роботи в Павлиській середній школі, а також теоретичні розробки сучасних учених про педагогічну систему як науковий феномен.

У дисертації доведено, що особливості авторської педагогічної системи В. Сухомлинського зумовлені органічним поєднанням трьох складових: педагогічної концепції, педагогічної системи та авторської школи.

Виявлено, що педагогічна концепція видатного українського вченого базується на антропологічних та культурологічних уявленнях і власному педагогічному досвіді. Його педагогічна система являє собою сукупність складових педагогічного процесу (навчання, виховання, управління, сім'я, навколишнє середовище), відображає засоби, методи, форми та прийоми досягнення поставленої мети. Вона відзначається цілісністю і завдяки діяльнісному підходу набуває практичного характеру. Педагогічна система В. Сухомлинського включала в себе, за його власним баченням, "всю багатогранність, сукупність методів і прийомів виховного впливу особи педагога на колектив і особу вихованця з метою виховання всебічно, гармонійно розвиненої особистості. Педагогічна система, за Сухомлинським, - це втілення положень і узагальнень педагогічної теорії в конкретних стосунках педагога з вихованцями, в повсякденному їх спілкуванні в найрізноманітніших сферах духовного життя, активної діяльності".

Аналіз монографій та публікацій ученого засвідчив, що життя, творчість, науково-педагогічна діяльність В. Сухомлинського це цілісна, науково-виважена, обґрунтована педагогічна система, що була вибудована автором на основі розв'язання навчально-виховних проблем упродовж 50-70-х рр. ХХ ст. Становлення ідей В. Сухомлинського відбувалось у зіткненні протиріч різних поглядів на проблеми освіти та виховання школярів. Пріоритетне для нього виховання дитини на засадах загальнолюдських цінностей (добра, совісті, чесності, співчуття) сприймалося як аполітизм і послугувало підґрунтям для несправедливих звинувачень.

У дисертації наголошується, що свою педагогічну систему В. Сухомлинський реалізував у керованій ним школі. Впродовж 1948-1970 рр. тут були втілені його погляди на управління школою, навчання і виховання дітей, вироблені з урахуванням актуальних на той час наукових надбань та вітчизняного (А. Макаренко) й зарубіжного (Я. Корчак) педагогічного досвіду.

В. Сухомлинський найбільш повно розкрив складові своєї педагогічної системи в таких працях, як: "Павлиська середня школа" (1969) і "Виховання всебічно розвиненої особистості" (1969). Але особливу цінність для нашої роботи становить його стаття "Моя педагогічна система" (частина неопублікованої книги "Педагогічна культура"), що була видана лише 1988 року, в якій В. Сухомлинський уперше вводить поняття "педагогічна система" стосовно своєї діяльності і в цьому контексті розкриває організацію навчально-виховного процесу в Павлиській середній школі. Розуміння автором педагогічної системи ґрунтувалось на думці, що кожен педагог-майстер у процесі роботи має виробляти власну педагогічну систему.

Ефективність системи, за В. Сухомлинським, залежить від органічного поєднання впливу особи педагога з самовихованням учнів. Її основу складають: індивідуальний підхід до дитини, духовне багатство вчителя, педагогічна культура, такт учителя.

Педагогічна система В. Сухомлинського включає:

- складові (педагогічну концепцію, педагогічну систему, авторську школу);

- суб'єкти (вчитель, учень, родина);

- мету (формування всебічно розвиненої особистості);

- принципи (гуманізму, унікальності дитини, природовідповідності, культуровідповідності, опори на позитивне в дитині, створення ситуації успіху, одухотворення знання, радості пізнання, створення "інтелектуального фону" школи, формування культури почуттів);

- напрями виховання всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, громадянське, трудове, фізичне, естетичне, патріотичне, ідейно-політичне виховання);

- форми і засоби навчання (розвивальне навчання, інтелектуальний та емоційний фон школи, створення радості пізнання, школа мислення, школа радості, уроки в зелених класах, уроки розвитку мовлення, "Книга природи", дві програми навчання: обов'язкова і розширена тощо);

- засади внутрішкільного управління (організація та планування науково-методичного забезпечення діяльності школи, створення специфічної матеріально-технічної бази школи, системний і гуманістичний стиль керівництва школою, організація самоосвіти й самовиховання школярів, організація спільної діяльності педагогів, батьків, дітей у досягненні колективних і індивідуальних цілей, підвищення педагогічної кваліфікації).

Характерною особливістю педагогічної системи В. Сухомлинського, що відрізняє її від інших, які діяли в той час, є включення сім'ї й навколишнього середовища до педагогічного процесу Павлиської середньої школи. Учений стверджував, що саме сім'я, як носій самобутньої національної культури, має брати повноцінну участь у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

У другому розділі "Педагогічна система В. Сухомлинського у науковому доробку вітчизняних учених другої половини ХХ - початку ХХІ ст." визначено етапи вивчення педагогічної системи В. Сухомлинського; охарактеризовано сутність і зміст наукових праць; типологізовано наукові підходи до освоєння спадщини В. Сухомлинського вітчизняними дослідниками.

У ході роботи нами встановлено, що на сучасному етапі розвитку історико-педагогічної науки сухомлиністика виокремилась у новий напрям досліджень.

Комплексний аналіз джерельної бази дослідження дозволив стверджувати, що педагогічна система В. Сухомлинського вивчалася науковцями як за його життя, так і в пізній радянський та пострадянський періоди і є об'єктом їхньої постійної уваги в умовах сьогодення. Результати цих досліджень висвітлені в монографіях, публікаціях у періодичних виданнях, дисертаційних працях (див. рис. 1.), у матеріалах тематичних конференцій, педагогічних читань. Вони різні за тематикою та хронологічними межами.

Визначені нами періоди становлення сухомлиністики мають певні особливості, пов'язані з розвитком школи, освіти, науки в конкретний історичний етап нашої країни. Ми розподілили їх так:

1) 1948-1990 - радянський період;

2) 1991-2000 - пострадянський період;

3) 2001-2005 - сучасний.

Рис. 1. Діаграма, що відображає динаміку звернення науковців до вивчення педагогічної спадщини В.Сухомлинського (розроблена на основі аналізу кандидатських і докторських дисертацій)

У процесі дослідження встановлено, що основною метою звернення радянських науковців до творчого доробку В. Сухомлинського було прагнення осмислити сам феномен ученого-педагога, окремі напрями його творчої спадщини, виробити практично орієнтовані рекомендації щодо розв'язання освітніх завдань, поставлених перед школою. Дослідники зосереджували свою увагу переважно на таких проблемах: постать В. Сухомлинського, досвід В. Сухомлинського у розв'язанні проблем, пов'язаних із навчанням і вихованням; етико-моральний контекст поглядів педагога, ідейно-політичне підґрунтя в діяльності колективу Павлиської школи.

У 1970-1990 рр. радянські науковці продовжували аналізувати педагогічний доробок В. Сухомлинського з позицій марксистсько-ленінської методології, класового підходу. Джерельну базу сухомлиністики цього періоду становили (подаємо за кількісними показниками):

- кандидатські дисертації (їх - 28), серед яких із проблем естетичного (Т. Будняк), ідейно-політичного (О. Попандопуло), сімейного (Л. Бондар, А. Попова), морального (Т. Когачевська), розумового (К. Кривошеєнко, О. Невмержицький, І. Слюсаренко), патріотичного (Н. Базилевич), громадянського (А. Бик) виховання, з окремих питань навчання (В. Василенко, Г. Веденська, Г. Сухорукова) та філософських аспектів доробку педагога (Н. Карпова, Н. Курзова, Л. Сіднєв);

- статті в журналах і газетах (їх 506), у яких проаналізовано підходи вченого до індивідуальності вчителя (Г. Грінченко, М. Кодак, В. Пермінова М. Штурман), виховні аспекти педагогічної спадщини (Г. Аверьянова, О. Алексєєв, А. Борисовський, А. Дедюхин, Н. Калініченко, Е. Коган, М. Кодак, Л. Кузнєцова, Д. Луцик, Н. Соловйов, І. Ткаченко, Т. Чекаліна, В. Шахненко, Г. Шевченко, В. Шморгун, Н. Яковлєв); розглянуто окремі проблеми навчання (А. Борисовський, Н. Гончаренко, М. Кодак, З. Кузнецова, Л. Рожило, В. Святовець, Н. Скрипченко, Г. Шевченко), різні аспекти управління школою й організації її роботи (А. Борисовський, М. Кодак, В. Шахненко);

- матеріали регіональних, республіканських та всесоюзних тематичних конференцій (їх - 96) (м. Полтава, 1971 р.; м. Львів, 1972 р.; с. Павлиш, 1972 р.; м. Дніпропетровськ, 1973 р. та ін.);

- навчальні посібники й методичні рекомендації (їх - 48);

- перші монографії (І. Зязюн, Є. Родчанін), розділи в книгах (В. Караковський), у яких було зроблено аналіз творчої спадщини педагога.

Метою звернення більшості авторів до вивчення різних аспектів педагогічної системи В. Сухомлинського був пошук шляхів для розв'язання проблем, поставлених тогочасними реаліями: поступовий перехід до навчання дітей із шестирічного віку, підвищення уваги до профорієнтації, комплексний підхід до розв'язання освітньо-виховних проблем, увага до формування світоглядних позицій учнів, активне впровадження в навчально-виховний процес індивідуального підходу, врахування інтересів, здібностей учнів та створення умов для їх розвитку.

Наступний етап - пострадянський (1991-2000 рр.). Дослідження показало, що в цей період науковці шукають у спадщині В. Сухомлинського відповіді на актуальні питання організації та функціонування освіти. У сухомлиністиці цього періоду:

- захищено 18 дисертацій (з них - 1 докторська), присвячених проблемам виховання взаємин між особою і колективом (Г. Калмиков), виховання школярів засобами слова (Г. Ткаченко), народної педагогіки (Л. Петрук); питанням внутрішкільного управління (І. Буєва, І. Остапйовський); підходам до навчання (Н. Безлюдна, М. Дубінка, Л. Мамчур), різним аспектам підготовки вчителя (С. Білецька, А. Луцюк, К. Юр'єва);

- у статтях фахових видань (їх 480) науковці висвітлювали результати компаративних досліджень (Г. Логвин, Л. Масол, М. Павленко, О. Сухомлинська), вивчали окремі проблеми дидактики (М. Антонець, В. Вихрущ, В. Владимиров, О. Волошина, О. Коніченко, П. Мазур, О. Савченко, М. Скрипник, Г. Сухорукова), аналізували підходи до реалізації змісту напрямів виховання в Павлиській середній школ (В. Бурдун, В. Бутенко, Б. Дратвер, Н. Калініченко, Л. Копієвська, О. Лабенко, Е. Печерська, Н. Побірченко, Н. Сипливець, О. Станко, Л. Степаненко, В. Кириченко, М. Красовицький);

- матеріали регіональних, республіканських та міжнародних тематичних конференцій (їх 70) (м. Марбург, 1991 р.; м. Салоніки, 1992 р.; м. Херсон, 1993 р.; м. Кривий Ріг, 1994 р. та ін.);

- навчальні посібники та методичні рекомендації (їх 5);

- монографії (Б. Кваша, М. Мухін), розділ у книзі (В. Лозова).

В умовах незалежності держави, переосмислення надбань вітчизняної педагогіки, вивчення зарубіжного досвіду, коли реформується й модернізується освітній простір України, педагогічна наука і практика опановують цінності демократичного суспільства, триває процес гуманізації системи освіти, переосмислення ролі вчителя тощо. Відповідно, з 1991 р. до 2000 р. змінювалась і тематика наукових досліджень щодо спадщини В. Сухомлинського. У пострадянський період у вітчизняній сухомлиністиці не лише розширюється джерельна база, тематика, історіографія досліджень, а й здійснюються наміри оцінити доробок педагога з нових позицій, поза радянським дискурсом. Науковці розглядають підходи В. Сухомлинського, спрямовані на розв'язання проблем, що постають не лише перед сучасною шкільною практикою, а оцінюють систему В. Сухомлинського в загальноєвропейському та світовому контексті. Зростає кількість досліджень (монографій, публікацій у педагогічній пресі), в яких аналізується педагогічна система і визначаються шляхи реалізації цієї системи в школах України на засадах гуманізму та демократизму. Крім того, в цей період у сухомлиністиці починають формуватися наукові школи: Київська, Уманська, Української асоціації Василя Сухомлинського і Уральської асоціації В. Сухомлинського.

Уманська наукова школа, створена в 90-х рр. при лабораторії "В.О. Сухомлинський і школа XXI ст.", очолювана доктором педагогічних наук, професором, академіком АПН України В. Кузем. Діяльність Уманської наукової школи спрямована на вивчення педагогічної системи В. Сухомлинського шляхом долучення студентів, аспірантів, учителів до наукової роботи, написання дисертаційних досліджень, присвячених окремим аспектам творчої спадщини Василя Олександровича. Загалом захищено шість дисертаційних досліджень, опубліковано сімдесят сім статей.

Київська наукова школа при лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України. Ще на початку 80-х рр. при лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України Н. Калініченко, Л. Бондар, М. Антонець започаткували дослідження спадщини В. Сухомлинського, яке триває і сьогодні (всього в лабораторії захищено більше двадцяти робіт). А під керівництвом кандидата педагогічних наук М. Антонця, який багато років досліджує і пропагує педагогічну систему Василя Олександровича, захищено вісім дисертацій. Дещо осторонь знаходиться розгляд М. Антонцем дидактики В. Сухомлинського.

Наукова школа Української асоціації Василя Сухомлинського на чолі з академіком О. Савченко. Ця громадська організація поширює та розвиває ідеї педагога серед українських освітян через розгляд актуальних проблем сьогоднішньої школи та педагогіки. Українська асоціація провела 13 Всеукраїнських педагогічних читань, які ми класифікували за такими напрямами: присвячені загальнопедагогічним питанням (м. Луцьк, 1994 р.; м. Чернігів, 1995 р.; м. Кіровоград, 1998 р.; м. Луганськ, 2000 р.; м. Миколаїв, 2004 р.), присвячені проблемам виховання (м. Тернопіль, 2002 р.; м. Полтава, 2005 р.), присвячені проблемам навчання (м. Умань, 1996 р.; м. Харків, 1999 р.; м. Одеса, 2001 р.), присвячені підготовці вчителя (м. Вінниця, 1997 р.; м. Кіровоград, 2003 р.).

Останній етап - сучасний (2001-2005 рр.) - якісно новий історичний період розвитку сухомлиністики. У сучасній сухомлиністиці за формою написання досліджень виділено:

- 13 кандидатських дисертацій, серед них переважна більшість із проблем виховання (А. Аллагулов, Г. Бучківська, В. Кравцов, І. Наливайко, О. Тимофеєва), навчання (Л. Ткачук), виокремлюються дисертації компаративного характеру: В. Сухомлинський і С. Френе (І. Суржикова), В. Сухомлинський і Я. Корчак (В. Кушнір);

- статті в журналах та газетах (їх 358), в яких розкрито педагогічну систему В. Сухомлинського (М. Головко, І. Прокопенко, О. Савченко, Є. Салтанов, О. Сухомлинська);

- матеріали регіональних, республіканських і міжнародних тематичних конференцій (м. Кіровоград, 2003 р.; м. Миколаїв, 2004 р.; м. Полтава, 2005 р. та ін.);

- навчальні посібники та методичні рекомендації (В. Кіндрат, О. Сухомлинська);

- монографії (В. Риндак).

Отже, крім досліджень, у яких розглянуто різні аспекти педагогічної спадщини В. Сухомлинського (навчання, виховання, індивідуальні особливості учнів та ін.), з'являється низка нових наукових розвідок. У них у контексті компаративістики і філософії освіти системно аналізується творче надбання видатного українського педагога.

Сучасні сухомлиністи продовжують зосереджувати увагу на вивченні досвіду В. Сухомлинського у розв'язанні проблем, пов'язаних із навчанням, вихованням, управлінням в умовах сьогодення. З'являються й активно поширюються нові підходи до досліджень сухомлиністики в контексті всесвітнього та європейського освітнього середовища.

ВИСНОВКИ

На основі вивчення педагогічної системи В. Сухомлинського та аналізу здобутків сухомлиністики зроблено загальні висновки, в яких викладено основні результати дослідження:

1. Системний і цілісний аналіз дозволив визначити загальносистемний підхід та педагогічні системи, що виступають предметом наукових досліджень і спираються на філософські, соціологічні, психологічні та суто педагогічні засади. Важливим напрямом у їх вивченні є виокремлення й обґрунтування авторських педагогічних систем. В основу дослідження цієї категорії було покладено теоретичні праці В. Беспалька, Н. Кузьміної, О. Савченко, Ю. Сокольникова, за якими педагогічна система кваліфікується як конкретні погляди, педагогічна діяльність окремого освітянина чи педагогічного колективу в межах конкретного навчального закладу. За умови чітко визначеного носія (або носіїв) оригінальних ідей і їх практичного втілення можна говорити про "авторську педагогічну систему", хоча в сучасній педагогічній науці це поняття ототожнюється з "авторською школою".

До таких авторських педагогічних систем відносимо систему В. Сухомлинського, що включає: авторську концепцію, авторську школу, а отже, й авторську педагогічну систему. Основу його авторської концепції складають антропологічні та культурологічні засади і власний педагогічний досвід. Авторська школа В. Сухомлинського являла собою школу радості, спрямовану на виховання всебічно розвиненої особистості, школу співдружності поколінь. У ній упродовж 1948-1970 рр. була реалізована оригінальна система навчально-виховної роботи, вибудована з урахуванням наукових надбань вітчизняної науки та педагогічного досвіду. Педагогічна система В. Сухомлинського, як і інші авторські педагогічні системи, носить персоніфікований характер, відображає погляди, ідеї та діяльність її автора.

2. Василь Сухомлинський обґрунтував теоретичні основи своєї системи, вибудував концепцію і реалізував їх у практичній діяльності, визначив суб'єкти (учитель, учень, родина), мету (формування всебічно розвиненої особистості), складові всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, громадянське, трудове, фізичне, естетичне, патріотичне, ідейно-політичне виховання), що спиралися на гуманістичні основи (окультурення потреб дитини; формування культури бажань, культури почуттів; створення для дитини "радості буття"; формування почуття власної гідності; створення атмосфери успіху; перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними; взаємодія школи, сім'ї, громадськості тощо). Осереддям, сутністю педагогічної системи Сухомлинського стали гуманізм, ставлення до дитини як до унікальної особистості, природовідповідність, культуровідповідність, опора на позитивне в дитині, створення ситуації успіху, одухотворення знання, формування радості пізнання, створення "інтелектуального фону школи" тощо.

У педагогічній системі В. Сухомлинського через різні форми організації навчання та виховання дітей було реалізовано принцип культуровідповідності, який спирався на педагогізовані народні традиції та природовідповідності як складової особистісно орієнтованого та розвивального навчання, які включали: "інтелектуальний фон школи", "створення радості пізнання", "емоційний фон", школу під голубим небом, школу радості, уроки в зелених класах, уроки мислення, уроки розвитку мовлення; "вузлики знань" (проблемні запитання), "Книгу природи", дві програми навчання (обов'язкова і розширена) тощо.

Теоретичні положення також реалізувались у спільній, творчій роботі колективу школи і сім'ї (єдині вимоги школи і сім'ї; педагогічна просвіта батьків; цінності сім'ї; народнопедагогічна основа; підготовка дітей до школи) через специфічну систему управління (організація і планування науково-методичного забезпечення відповідно до умов роботи сільської школи, створення специфічної матеріально-технічної бази школи, системний і гуманістичний стиль керівництва школою, організація самоосвіти й самовиховання школярів, організація спільної діяльності педагогів, батьків, дітей у досягненні колективних та індивідуальних цілей, підвищення педагогічної кваліфікації вчителів).

3. Система роботи В. Сухомлинського та діяльність керованої ним Павлиської середньої школи викликали велику увагу педагогічної громадськості. Його ідеї отримали широкий резонанс у засобах масової інформації, наукових розвідках. Вони почали виокремлюватися в напрям в історії педагогіки 80-х рр. ХХ ст. й отримали назву "сухомлиністика". Особливості сухомлиністики полягають у різноманітності авторських позицій, з яких висвітлюється, аналізується й розвивається педагогічна спадщина В. Сухомлинського. У своєму становленні та розвитку вона пройшла три етапи:

1) 1948-1990 рр. - період накопичення досліджень різних аспектів педагогічної системи В. Сухомлинського на засадах радянської ідеології та марксистсько-ленінської методології. Джерельну базу сухомлиністики цього періоду становлять як праці самого педагога, так і кандидатські дисертації, публікації в періодичних виданнях (як фахових, так і масових) і перші розвідки, де зроблено аналіз окремих аспектів творчої спадщини педагога. Метою звернення більшості авторів до вивчення різних аспектів педагогічної системи В. Сухомлинського було вивчення спадщини педагога та пошук шляхів для розв'язання проблем, поставлених тогочасними реаліями.

2) 1991-2000 рр. - період вивчення та інтерпретації педагогічної системи В. Сухомлинського на ґрунті національної ідеології й об'єктивного наукового, гуманістичного підходу, коли було значно розширено джерельну базу і тематику досліджень. Зростає кількість праць (як монографій, так і публікацій у педагогічній пресі), в яких розглядається педагогічна система, створена педагогом, і вона розцінюється як внесок в історію української педагогічної думки.

3) 2001-2005 рр. - якісно новий період дослідження педагогічної системи В. Сухомлинського, що характеризується інтерпретацією ідей видатного педагога з культурологічних і компаративних підходів та з позицій філософії освіти. Спадщина Павлиського вчителя починає розглядатися як педагогічна система.

4. Проведений проблемно-генетичний аналіз вітчизняних досліджень спадщини В. Сухомлинського дав змогу резюмувати, що основною метою звернення радянських і пострадянських та українських науковців до творчого доробку В. Сухомлинського було: 1) осягнути внесок Василя Олександровича у вітчизняну педагогічну науку; 2) оцінити його особистість як персоналію; 3) виробити практичні рекомендації щодо розв'язання освітніх завдань, поставлених перед освітою; 4) провести компаративний, системний розгляд творчого доробку педагога.

У радянський та пострадянський період вітчизняні вчені найбільшу увагу приділяли питанням виховання (Н. Базилевич, А. Бик, Л. Бондар, Т. Будняк, В. Кіндрат, Т. Когачевська, К. Кривошеєнко, В. Лоскутов, О. Попандопуло, А. Попова, І. Слюсаренко, О. Соколовська).

Окремо розглядалися такі аспекти, як виховання колективу (Г. Бучківська, Г. Калмиков, Р. Позинкевич), самовиховання (Н. Василенко), засоби виховання (І. Наливайко, Г. Ткаченко, Л. Петрук), а також виховання певних якостей у дітей (А. Семез, З. Шевців).

Не залишилося поза увагою науковців і питання навчання й виховання дітей різних вікових категорій у педагогічній системі В. Сухомлинського: дітей дошкільного віку (Г. Сухорукова, Н. Тарапака), молодшого шкільного віку (Н. Базилевич, Н. Безлюдна, Г. Бондаренко, Т. Будняк, М. Дубінка, А. Семез, Н. Тарапака, Л. Ткачук, О. Тимофеєва), учнів середньої та старшої школи (А. Аллагулов, Н. Василенко. Т. Когачевська).

5. На основі застосовуваних науковцями підходів розроблено типологію досліджень педагогічної системи В. Сухомлинського. За формою написання розвідок виділено: дисертації, статті в журналах і газетах, матеріали конференцій, монографії, методичні рекомендації та навчальні посібники. За характером дослідження (за Н. Дічек) - описові, рефлексивно-описові, біографічні, зіставно-порівняльні. Серед описових за змістом виокремлюються такі, в яких вивчаються окремі аспекти виховання, навчання та внутрішкільного управління, а також вікові періоди розвитку дитини.

6. Численні дослідження педагогічної системи В. Сухомлинського, його практичної діяльності привели до групування педагогів навколо імені та спадщини Василя Олександровича, які ми представляємо як наукові школи, серед них виділяємо:

Уманська наукова школа (Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини), характерними особливостями якої є практична орієнтованість досліджень спадщини Василя Олександровича з експериментальним упровадженням його ідей у практику роботи сучасної школи (чи вузу) та написання праць компаративного характеру, коли ідеї та система В. Сухомлинського порівнюються зі спадщиною С. Френе, Я. Корчака та ін.

Київська наукова школа при лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України. Характерною особливістю її діяльності є органічне поєднання різних форм роботи: керівництво дисертаційними дослідженнями пошукувачів із різних регіонів України з власною науковою роботою (М. Антонець, Л. Бондар) та звернення до аналізу виховних аспектів педагогічної спадщини В. Сухомлинського.

Наукова школа Української асоціації Василя Сухомлинського, основною формою її роботи є проведення Всеукраїнських і Міжнародних педагогічних читань "Василь Сухомлинський і сучасність", що й визначає особливості її діяльності - колективний характер роботи та зосередження уваги на актуальних проблемах роботи сучасної освіти - початкової, середньої, вищої, діяльності вчителя тощо.

Російська сухомлиністика представлена діяльністю Уральської асоціації В. Сухомлинського, очолювана ученицею Василя Олександровича, професором В. Риндак. Під її керівництвом написано й захищено два дисертаційні дослідження, присвячені різним аспектам виховання.

Звернення до педагогічної спадщини В. Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.