Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Біліченко Павло Геннадійович

УДК371.112(09)(477)Терещенко

ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ

МЕЦЕНАТІВ РОДИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ

(друга половина ХІХ - поч. ХХ століття)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

історія освіта меценатство терещенко

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Ворожбіт Вікторія Вікторівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, доцент кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Ваховський Леонід Цезаревич,

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка, декан історичного факультету

кандидат педагогічних наук, професор

Якушко Наталія Михайлівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, декан факультету початкового навчання

Захист відбудеться “30” вересня 2008 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема 29, ауд. 216А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61002, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 214Б).

Автореферат розісланий “28” серпня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Конкретизувати ступінь наукової розробки проблеми, здійснити ретроспективний аналіз передумов становлення меценатства в історії вітчизняної освіти та провідних чинників формування просвітницьких поглядів у родині Терещенків.

2. Розкрити сутність, завдання, принципи та визначити основні етапи просвітницької діяльності членів родини меценатів Терещенків.

3. Узагальнити особливості організації навчально-виховного процесу в навчально-виховних та культурно-просвітницьких закладах, які опікували українські меценати.

4. Визначити тенденції розвитку меценатської підтримки освіти в Україні та накреслити можливості творчого використання просвітницької спадщини Терещенків у сучасних умовах.

Об'єкт - просвітницька спадщина українських меценатів Терещенків.

Предметом дослідження є зміст просвітницької діяльності членів родини Терещенків у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об'єктивності й аргументованості; концептуальні ідеї філософії, психології, педагогіки про соціокультурний характер просвітництва; положення про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ у суспільстві та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах; залежність „одиничне - часткове - загальне”; особистісно-діяльнісний і системний підходи до навчально-виховного процесу; а також положення нормативних документів Закони України „Про освіту”, „Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян щодо оподаткування благодійної допомоги”, „Про благодійництво та благодійні організації”, постанова „Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації благодійних організацій”, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепція національного виховання; науково обґрунтована О.Сухомлинською періодизація розвитку педагогічної думки в Україні.

Дослідження базується на принципах: пріоритету загальнолюдських цінностей, науковості, єдності теорії і практики, історизму, що дозволяють розглядати меценатську просвітницьку діяльність як складник морально-духовного прояву особистості в її багатогранності й суперечності, досягти відповідності наукових узагальнень з реальними процесами, забезпечують вивчення просвітнього руху і меценатства з урахуванням конкретних суспільно-історичних умов, а також дають змогу відтворювати повну й достовірну картину культурного середовища формування просвітніх поглядів членів родини меценатів Терещенків.

Теоретичним підґрунтям для розробки дисертаційного дослідження були: концепція особистісно орієнтованої освіти (І.Бех, К.Роджерс, В.Рибалко, О.Савченко, І.Якиманська та ін.), наукові узагальнення педагогічних основ організації навчально-виховного процесу (Ю.Бабанський, А.Бойко, В.Гриньова, В.Євдокимов, С.Золотухіна, О.Іонова, В.Лозова, О.Микитюк, Н.Побірченко, І.Прокопенко, А.Троцко, Л.Штефан, Г.Щукіна, Н.Якушко та ін.), наукові узагальнення та висновки у працях, присвячених проблемам вітчизняного просвітницького руху (Л.Ваховський, Л.Вовк, І.Добрянський, О.Лисенко, Н.Побірченко, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко, та ін.).

У роботі використано методи, традиційні для історико-педагогічних досліджень, зокрема: порівняльно-історичний та логіко-системний - для визначення передумов становлення меценатства в історії вітчизняної освіти та провідних чинників формування просвітницьких поглядів у родині Терещенків;

конкретно-пошукові - аналіз, синтез, узагальнення та систематизація наукових фактів, вивчення первинних документів - для встановлення ступеня дослідженості наукової проблеми, конкретизації напрямів та узагальнення практичного досвіду просвітницької діяльності меценатів досліджуваного періоду; історичної ретроспекції - для виокремлення провідних тенденцій розвитку меценатства в освіті України та конкретизації шляхів творчого використання просвітньої спадщини Терещенків у сучасних умовах.

Використання означених методів дозволило отримати достатньо об'єктивну інформацію з обраної наукової проблеми.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Специфіка цього періоду визначається своєрідністю соціально-економічного, духовного життя суспільства, особливостями розвитку теорії та практики організації загальної і професійної освіти, становленням громадських культурно-просвітніх установ, а також активізацією благодійної діяльності та просвітними ініціативами членів родини меценатів Терещенків

Нижня межа обґрунтована тим, що реформи вітчизняного шкільництва у 60-их рр. ХІХ століття сприяли значному розвитку всіх галузей життя суспільства. На цей період припало зародження благодійного руху в освіті, було створено систему державного й громадського патронування освітніх установ, до яких входили попечителі за посадою, опікунські ради, благодійні товариства та організації.

Верхня хронологічна межа обмежується 1917 р., коли через відомі історичні події відбулися докорінні зміни у ставленні до благодійної діяльності, яка з ідеологічних причин була зведена нанівець і фактично ліквідована.

Джерельна база дослідження. Основний фактичний матеріал - статути, положення, навчальна документація, статистичні дані про роботу шкіл, законодавчі акти Міністерства народної освіти, довідникові матеріали - зібрано в ході опрацювання фондів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.І.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, Російської державної бібліотеки (м. Москва), фондів 830 „Терещенки - землевласники і цукрозаводчики. 1871 - 1919 рр.”, 707 „Управління попечителя Київського навчального округу”, 442 „Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторів” Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), фонду 629 „Глухівський міський магістрат” Державного архіву Сумської області.

Цінні матеріали з теми дослідження віднайдено в ході опрацювання періодичних видань указаного історичного періоду („Варшавскія Університетскія Известия”, „Известия Киевского политехнического института”, „Журнал Министерства народного просвещения”, „Капітал”, „Киевские Отклики”, „Киевское слово”, „Киевлянин”, „Світло”, „Україна”, „Университетские известия”, „Земские известия”, “Русские Ведомости”, „Русская школа”, „Трудовая помощь”, „Учитель”) та першоджерел: „Именные списки и биографии должностных лиц”, Памятники, изданные Кіевскою Коммисіею для разбора древних актов”, „Полное собрание русских летописей, издание по Высокоповеленію Археографическою Коммисіею”, „Описание имений принадлежащих Н.А.Терещенко”, „Свод постановлений Глуховского земства по народному образованию” та ін.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше в широких хронологічних межах системно проаналізовано та угруповано передумови становлення меценатства в історії вітчизняної освіти (до першої групи передумов віднесено благодійну підтримку навчальних закладів та забезпечення права всіх здобути початкову освіту, навіть - нужденних верств населення, що ґрунтувалася переважно на індивідуально-особистісних спонуканнях й релігійних мотивах та здійснювалась під впливом православної церкви (Х - перша половина ХVІІ століття); другу групу передумов склали суспільно-економічні процеси, що відбувалися в Російській імперії з середини ХVІІ - протягом ХVІІІ століттях та актуалізували проблеми організації професійної освіти, стимулювали участь великих промисловців України у створенні народних і професійних навчальних закладів); схарактеризовано роботу благодійних товариств, що різнилися за об'єктом надання допомоги, галуззю та територією діяльності; проаналізовано роль наукових товариств при університетах і професійних школах, науково-технічних, промислово-фінансових та культурних об'єднаннях.

На підставі вивчення маловідомих архівних документів та історичних першоджерел схарактеризовано сутність, завдання і зміст ініціатив родини Терещенків на різних етапах їхньої просвітницької діяльності (1-й етап - 60 - 80-ті рр. ХІХ ст. - етап реалізації державної освітньої політики в галузі загальної та середньої професійної освіти; 2-й етап - 90-ті рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст. - етап приватної і громадської благодійності організаційно-педагогічного спрямування).

Визначено складники змісту доброчинної просвітницької діяльності членів родини Терещенків, а саме: участь у реалізації державної політики в галузі благодійного піклування про населення (служба в державних благодійних товариствах, на виборних посадах в органах місцевого самоврядування); приватна і громадська благодійність (особиста просвітницька діяльність переважно у власних маєтках та на підприємствах, участь у роботі численних громадських благодійних товариств підтримки певних навчальних, культурно-просвітницьких та лікувальних закладів й установ, товариств піклування про найбідніше населення та незаможне учнівство і студентство тощо). Схарактеризовано також принципи просвітницької діяльності родини українських меценатів Терещенків - доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; органічного зв'язку традиційних просвітніх ініціатив із світовою та національною історією, культурою; інтеграції з освітніми системами інших країн; демократизму управління освітніми закладами; поєднання державного управління і громадського самоврядування; гуманізму, пріоритету в цілях меценатської діяльності загальнолюдських духовних цінностей; безперервності освіти й різноманітності освітніх послуг.

Наукове узагальнення отримали питання досвіду організації навчально-виховної роботи в закладах загальної освіти, професійної освіти, створених за сприяння Терещенків, способів участі членів родини українських меценатів у роботі просвітницьких установ соціального спрямування. Схарактеризовано тенденції розвитку меценатської підтримки освіти в сучасній Україні: врегулювання нормативно-правової бази меценатської діяльності в галузі освіти; доцільності відновлення національної специфіки українського меценатства як соціокультурного явища; формування соціальної свідомості людей, відповідних ціннісних орієнтацій, здатності розуміння і сприйняття соціально-педагогічних проблем; поступової децентралізації управління освітньою галуззю; створенні умов для формування прозорого фінансового бюджету освітніх закладів (коли в його формуванні, моніторингу й оцінці витрат беруть участь держава, батьки учнів, платники податків, благодійники).

Подальшої розробки набули питання визначення категорій „меценатство”, „просвітництво”, „благодійництво”.

У науковий обіг уведено маловідомі та невідомі раніше відомості з архівних джерел (32 одиниці зберігання), рідкісних рукописних матеріалів (5 найменувань), окремі факти і теоретичні положення, які дозволяють повніше розкрити внесок меценатів Терещенків у розвиток освіти і просвітницького руху в Україні.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що визначені провідні тенденції розвитку меценатської підтримки освіти в сучасній Україні покладені в основу розробленого здобувачем спецкурсу з історії педагогіки „Історія і традиції меценатської підтримки просвітництва в Україні”; матеріали та висновки дослідження використано викладачами у змісті навчальних дисциплін „Історія педагогіки”, „Порівняльна педагогіка”, „Історія України” у Глухівському державному педагогічному університеті (довідка № 2389 від 6 вересня 2007 р.).

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Харківського науково-методичного інституту безперервної освіти (довідка № 1212 від 4 березня 2008 р.).

Науково-педагогічні узагальнення питань теорії та практики просвітницької діяльності українських меценатів Терещенків доцільно використовувати у змісті історико-педагогічних, краєзнавчих курсів у вищих навчальних закладах І - ІV рівнів акредитації, курсів магістерської підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, науково-методичних семінарів, педагогічних спецкурсів, під час написання курсових і дипломних робіт з педагогіки та історії педагогіки.

Достовірність та аргументованість наукових положень і висновків, сформульованих у дисертації, забезпечується використанням комплексу методів, адекватних меті, об'єкту, предмету і завданням дослідження, аналітичним вивченням широкої джерельної бази та теоретико-методичним обґрунтуванням вихідних положень, позитивними наслідками упровадження результатів дослідження у практику, широкою апробацією матеріалів дисертації.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення й результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (2005 - 2008 рр.), кафедр педагогіки і суспільно-економічних наук Глухівського державного педагогічного університету (2005 - 2008 рр.), на методичних семінарах Харківського науково-методичного інституту безперервної освіти (2008 р.).

Матеріали дослідження обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, а саме: „Актуальні проблеми розвитку спеціальностей мистецтва в контексті Болонського процесу” (м. Херсон, 2006 р.), „Гуманізм та освіта” (м. Вінниця, 2006 р.), „Професійна орієнтація учнівської молоді: проблеми і перспективи. (Присвячена пам'яті професора В.Д.Симоненка)” (м. Глухів, 2006 р.), „Методологія сучасних наукових досліджень” (м. Харків, 2007 р.), „Національна система освіти та виховання в Україні: історія, теорія, практика” (м. Київ, 2006 р.), „Православна Україна: історія, сучасність, перспективи” (м. Глухів, 2008).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в 11 публікаціях автора, з них: 5 одноосібних статей у провідних фахових наукових виданнях України, 6 матеріалах і тезах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (247 найменувань, з них архівних документів - 32, маловідомих першоджерел - 5), 3 додатків на 8 сторінках, 1 схеми, 4 таблиць. Загальний обсяг роботи становить 204 сторінки, з них основного тексту 178 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, визначено хронологічні межі та схарактеризовано джерельну базу дисертації, відображено форми апробації і впровадження результатів дослідження у практику.

У першому розділі „Ступінь наукової розробки проблеми” - розглянуто основні напрями досліджень видатних педагогів минулого і сучасності з різноаспектних питань просвітницької діяльності відомих громадських діячів, меценатів Терещенків.

Ретельна історіографія порушуваної педагогічної проблеми дозволила аргументувати, що в більшості праць історико-педагогічного характеру висвітлювалися окремі теоретичні та практичні питання з проблеми доброчинності й меценатства, які опосередковано пов'язані з темою цього дослідження. Загальні питання меценатства в освітній галузі, визначення сутності та досвіду меценатської підтримки розвитку освіти в українських губерніях досліджували А.Абрамов, Л.Бондар, А.Волощенко, Д.Граховецький, І.Лапшов, Л.Миловидов, І.Павловський, А.Пругавін, В.Постолатій, М.Рудько. У публікаціях М.Грушевського, М.Костомарова, М.Мухіної, І.Огієнка розкрито історичний, соціокультурний аспект просвітницької діяльності відомих українських меценатів. Науковці М.Возняк, М.Гніп, І.Житецький, Н.Побірченко та інші вивчали питання просвітницької меценатської діяльності українських громад у галузі освіти. Історики педагогіки В.Борисенко, Ш.Ганелін, Н.Дічек, Г.Жураківський, М.Константинов, Є.Степанович, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко та інші здійснювали наукові розвідки з метою аналізу способів прояву фінансової підтримки загальних і професійних шкіл у Російській імперії та змісту просвітницької діяльності окремих громадських діячів.

Установлено, що окрему групу джерел становлять дослідження історії життя представників родини українських меценатів Терещенків - це праці Є.Духлія, Н.Ковтанюка, Н.Крутенька, О.Омельченка, О.Сургая, А. Шовкопляса. Деякі аспекти підприємницької та доброчинної діяльності цієї родини в галузі освіти вивчали: О.Донік (значення діяльності меценатів в освітній галузі), О.Ткаченко (вивчення родоводу родини Терещенків), Т.Казанська (ставлення Терещенків до працівників на власних виробництвах).

Проведений аналіз джерел показав, що просвітницька діяльність родини Терещенків в Україні в другій половині XIX - на початку XX століття досліджувалася фрагментарно, лише в окремих її аспектах. Так, дослідженням підтверджено, що вченими розглядалася їхня діяльність переважно в Києві на прикладі найбільш значних акцій у галузі філантропії, охорони здоров'я, освіти, музейної справи. Досить вузько доброчинну діяльність Терещенків висвітлено поза межами Києва, зокрема у Глухові, у власних підприємствах та в маєтках. Фактично відсутні аналітичні розробки питання визначення суспільних чинників, що спонукали підприємців до активної просвітительської діяльності.

Отже, в дослідженні аргументовано, що культурно-просвітницька спадщина членів родини Терещенків не аналізувалася системно. Тому ця проблема є надзвичайно актуальною і потребує наукової розробки.

У другому розділі „Теоретичні питання організації просвітницької діяльності Терещенків (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)” - розкрито передумови становлення меценатства в історії вітчизняної освіти, конкретизовано сутність і зміст просвітницької діяльності родини українських меценатів Терещенків на різних етапах її розвитку.

У дисертації на основі всебічного й ґрунтовного аналізу та узагальнення конкретних історико-педагогічних джерел установлено, що передумови становлення благодійництва загалом, і в просвітній галузі зокрема, можна виокремити у декілька груп. До першої групи належать культурно-історичні, які пов'язані з благодійною підтримкою навчальних закладів та забезпеченням права всім здобути початкову освіту, навіть - нужденним верствам населення, що спочатку надавалась завдяки релігійним мотивам і розвивалася під впливом церкви. У дослідженні указано, що першими такими меценатами-просвітниками були українські князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий, його сини - Святослав і Всеволод. Вони ініціювали створення шкіл як організованих соціальних інститутів, сприяли формуванню фондів перших бібліотек, підтримували жагу до навчання представників широких верств населення через пропагування культу книжного слова.

У контексті історії становлення благодійної підтримки вітчизняної освіти в дисертації схарактеризовано просвітні ініціативи князя К.В.Острозького, який з метою збереження і розвитку національних культурних традицій, православної віри у другій половині XVI століття здійснив першу успішну спробу реформування слов'янського шкільництва, відкривши на власний кошт школи в Турові, Володимирі на Волині, Острозі, друкарні в Острозі, стимулював розвиток книгодрукування слов'янською мовою.

До першої групи передумов становлення меценатства в історії вітчизняного просвітництва віднесено і релігійні братства, які відіграли визначну роль у збереженні та розвитку національної культури, традицій народного виховання. У дисертації доведено, що саме участь братств на засадах благодійності залишила помітний слід в історії вітчизняного шкільництва - братські школи, мандрівне дяківство, перші парафіяльні школи та ін.

Установлено, що серед яскравих прикладів меценатства в галузі народної освіти визначне місце посідають і козаки, які надавали фінансову підтримку братським і парафіяльним школам, Київській Академії, очолюваній Петром Могилою, що сам був відомим просвітянином і меценатом, заповівши все своє майно на поширення освіти в Україні та розвиток наук в Академії.

Другу групу передумов, як показано в дослідженні, склали суспільно-економічні процеси, що відбувалися в Російській імперії та актуалізували проблеми організації професійної освіти, стимулювали участь великих промисловців України у створенні народних і професійних навчальних закладів. Зокрема у XVIII столітті суспільно-економічні перетворення сприяли становленню колегіумів в Україні за участі відомих меценатів. Наприклад, відкриття Харківського колегіуму відбувалося за фінансової підтримки Є.Тихорського, М.Голіцина, інших земле- та домовласників.

Опрацювання історичних документів довело, що першими державними органами, що опікувалися справами благодійності в галузі освіти на загальнодержавному рівні, були „прикази громадської опіки”, створені в 1775 р., які утримували благодійні заклади: богадільні, сирітські притулки, „робітні дома”, народні школи.

З 1864 р. створювалися земства, котрі опікувалися тими ж благодійними закладами, що й прикази громадської опіки. З середини ХІХ століття на основі „Положення про парафіяльні піклування у православних церквах” були засновані церковнопарафіяльні піклування, метою діяльності яких була турбота про збереження та ремонт церковних будівель, винайдення засобів для утримання шкіл, лікарень, богадільні, інших благодійних закладів, надання бідним парафіянам цільової допомоги.

Дослідженням доведено, що, незважаючи на суперечності і непослідовність релігійної та державної благодійності, традиції надання допомоги і підтримки ближньому в Україні, зокрема у прагненні отримати освіту, зберігалися аж до 20-их рр. ХХ століття.

Вивчення теоретичних аспектів педагогічної проблеми дозволило виділити і схарактеризувати особливості просвітницької діяльності родини українських меценатів Терещенків на різних етапах розвитку суспільства. Для визначення етапів просвітницької діяльності Терещенків було взято такі критерії: зміна культурно-історичних, соціально-економічних, суспільно-історичних чинників, що, природно, спонукали до зміни організаційно-педагогічних умов функціонування освітніх закладів (мети, принципів та напрямів просвітньої діяльності).

Установлено, що перший етап - 60 - 80-ті рр. ХІХ століття - є етапом реалізації представниками родини Терещенків державної освітньої політики в галузі загальної та середньої професійної освіти. Він характеризувався стрімким розвитком різних галузей суспільства, об'єднанням зусиль державних та громадських благодійних організацій для досягнення спільної мети - забезпечення висококваліфікованими кадрами промислового виробництва і сільського господарства. В указаний час відбувалося реформування системи благодійної допомоги через організацію та законодавче оформлення державними органами влади різновидів благодійної діяльності в освіті. Участь родини Терещенків у реалізації державної політики щодо благодійного піклування про населення (служба у державних благодійних товариствах, на виборних посадах в органах місцевого самоврядування) характеризувалася використанням у благодійній просвітницькій діяльності таких принципів, що в сучасному значенні передбачають органічний зв'язок традиційних просвітніх ініціатив із світовою та національною історією, культурою; інтеграцію з освітніми системами інших країн; демократизм управління освітніми закладами; гуманізм; пріоритет у цілях меценатської просвітницької діяльності загальнолюдських духовних цінностей. На цьому етапі спостерігалася активізація попечительської діяльності родини Терещенків, а саме: участь у відкритті чоловічої та жіночої гімназій у Глухові, надання місцевій земській управі фінансових гарантій, підготовка планів побудови гімназичних приміщень та забудови прилеглих територій, формулювання вимог щодо доступності гімназійної освіти, надання фінансової допомоги різноманітним навчальним закладам; дитячим притулкам та громадським просвітницьким установам: участь у забезпеченні і контролювання санітарно-гігієнічних умов функціонування шкіл; стимулювання громадськості до організації освітніх та роботи культурно-просвітніх установ.

Так, у ході вивчення історії родини українських меценатів установлено, що на першому етапі М.А.Терещенко виконував обов'язки попечителя Глухівського дитячого притулку на посаді дійсного статського радника Імператорського людинолюбного товариства. Ф.А.Терещенко на посаді чиновника з особливих доручень Імператорського людинолюбного товариства мав обов'язки попечителя освітніх закладів, заснованих родиною Терещенків у Глухові. Виконуючи свої обов'язки, вони дбали передусім про створення належних організаційних і матеріальних умов функціонування цих закладів.

З'ясовано також, що на етапі, який вивчається, М.А.Терещенко був міським головою м. Глухова, одночасно виконував обов'язки гласного (депутата) губернського зібрання, був членом глухівської повітової училищної ради, почесним суддею декількох округів. Ф.А.Терещенко обіймав посаду гласного Глухівської міської думи. Меценати були членами благодійних освітніх спілок, благодійних організацій, учасниками підприємницьких об'єднань, які своєю діяльністю сприяли розвитку освіти в регіоні.

Другий етап - 90-ті рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст. - у дисертації обґрунтовано як етап приватної і громадської благодійності організаційно-педагогічного спрямування, якому притаманні розширення мережі приватних професійних навчальних закладів з метою підвищення культурно-освітнього й професійного рівня працівників, що працювали на підприємствах Терещенків; відкриття на підприємствах, а також у робітничих селищах шкіл, бібліотек та інших культурно-освітніх установ. На цьому етапі відбулося розширення і збагачення принципів благодійної діяльності (доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, талантів, безперервність освіти й різноманітність освітніх послуг). Виявлено було підвищення соціального та особистого статусу родини Терещенків через участь у роботі численних громадських благодійних товариств, піклувальних закладів, культурно-просвітницьких установ, товариств піклування про найбідніше населення та незаможне учнівство і студентство. Установлено, що розширення напрямів просвітницької діяльності меценатів Терещенків (організаційно-педагогічний та професійно-педагогічний) знайшло прояв в участі родини Терещенків у виробленні статуту комерційного училища, забезпеченні якісної навчально-методичної бази сільськогосподарської школи, вивченні теорії та практики організації художньої освіти з метою визначення цілей діяльності художньої школи М.І.Мурашка в м. Києві, залученні до співпраці у відкритті і функціонуванні освітніх закладів кваліфікованого педагогічного персоналу, опікуванні питаннями призначення і звільнення працівників у ввірених їм закладах. Меценати контролювали стан справ у кожному навчальному закладі, забезпечували гідні умови праці учителів та високий рівень заробітної плати.

У ході наукового пошуку підтверджено, що організаційні зусилля окремих членів родини Терещенків на етапі, що вивчається, сприяли відкриттю в Києві політехнічного інституту, що поклав початок створенню відомого центру технічної освіти в Російській імперії. М.А.Терещенко заснував у Києві чоловічі і жіночі торгівельні класи. Також меценати були ініціаторами утворення стипендіальних капіталів, виплат іменних стипендій, звільнення від сплати за навчання найбідніших учнів у приватних навчальних закладах, відкриття та утримання дитячих притулків, дачі-санаторія для лікування та відпочинку малозабезпечених учнів київських гімназій. Лише за приблизними підрахунками на другому етапі просвітницької діяльності членами родини Терещенків на ці потреби було витрачено понад 100 тис. крб.

У третьому розділі „Практика організації просвітницької діяльності представників родини Терещенків (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)” - узагальнено досвід організації навчально-виховної роботи в закладах загальної освіти, професійної освіти, створених за сприяння Терещенків, проаналізовано участь членів родини українських меценатів у роботі просвітницьких установ соціального спрямування, схарактеризовано тенденції розвитку меценатської підтримки освіти в Україні, показано шляхи використання позитивного педагогічного досвіду в сучасних умовах.

Узагальнення архівних джерел дозволило розкрити досвід організації навчально-виховної роботи в загальноосвітніх, середніх професійних навчальних закладах і культурно-просвітніх установах, створених за сприяння Терещенків. Установлено, що в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. просвітні ініціативи українських меценатів у галузі організації загальних навчальних закладів досліджуваного періоду спрямовувалися на практичну реалізацію ідеї про безперервну загальнодоступну мережу народних шкіл, що виявлялося у виділенні значних коштів та відраховуванні відсотків з недоторканних капіталів на відкриття нових і покращення матеріальних умов уже існуючих загальних навчальних закладів відомства Міністерства народної освіти, земських шкіл, прогімназій, гімназій, сумлінному виконанні обов'язків попечителів, стимулюванні громадськості до організації освітніх установ та проведення культурно-просвітніх заходів.

Меценати були обізнані з питань змістовного, кадрового, навчально-методичного забезпечення загальних навчальних закладів, оцінки рівня їх діяльності. У дисертації аргументовано, що матеріальні пожертви українських меценатів були адресними: витрата коштів часто визначалася і контролювалася ними через розгляд статей витрат на придбання літератури, меблів, палива, оплату навчання дітей із бідних сімей, забезпечення всіх учнів безкоштовними підручниками, послідовну реорганізацію прогімназій у гімназії, поширення мережі жіночих загальних навчальних закладів.

Члени родини Терещенків приділяли увагу вихованню дітей у гімназіях і реальних училищах у дусі традицій християнської православної моральності, опікувалися просвітницькою діяльністю церкви; забезпечували гідні санітарно-гігієнічні умови навчання і відпочинку учнів шкіл; контролювали рівень кваліфікації кадрового забезпечення загальних навчальних закладів, стимулювали вчителів до активної навчально-методичної діяльності, самоосвіти, забезпечували їм гідні побутові умови та умови для здійснення професійної діяльності.

Опікування членами родини Терещенків практикою діяльності професійних навчальних закладів пояснювалося прагненням промисловців забезпечити кваліфікованими кадрами власні підприємства, господарства та організації. З'ясовано, що меценатами Терещенками утримувалося десять середніх професійних навчальних закладів (заводські, сільськогосподарські, торгівельні школи; комерційні та ремісничі училища; художні й художньо-промислові навчальні заклади; спеціальні класи, курси, відділення в гімназіях та повітових училищах, на базі народних шкіл і міністерських училищ; жіночі професійні школи).

У дослідженні виявлено, що Терещенки багато уваги приділяли соціально-педагогічним проблемам. Це свідчило про зміну системи моральних цінностей представників буржуазії, коли на перший план виступало не особисте благополуччя, а свідоме почуття громадянськості, потреба служіння суспільству. Терещенки опікували дітей сільської бідноти, сиріт, неповнолітніх правопорушників, бідних студентів шляхом поліпшення становища таких дітей, організувавши повну денну опіку в утримуваних громадою притулках, влаштування вихованців шкільного віку в навчальні та професійні заклади, забезпечення якісного харчування, відповідного медичного догляду, видачу безкоштовних книг та одягу.

Дослідження показало, що представники родини українських меценатів Терещенків упродовж періоду, що вивчається, були почесними попечителями понад 50 навчальних закладів, почесними членами 20 просвітніх товариств. Серед інших форм участі членів родини Терещенків у роботі просвітницьких установ соціального спрямування в дисертації схарактеризовано такі: заснування учнівських і студентських іменних стипендій, спорудження дитячих літніх санаторіїв, відкриття бібліотек, чайних, проведення народних читань, організація лекторіїв, влаштування театральних вистав, вечірніх та недільних класів для дорослих, підтримка наукових об'єднань тощо.

На підставі узагальнення матеріалів дослідження виділено і схарактеризовано тенденції розвитку меценатської підтримки освіти в сучасній Україні. Це - урегулювання нормативно-правової бази меценатської діяльності в галузі освіти; доцільність відновлення національної специфіки українського меценатства як соціокультурного явища; формування соціальної свідомості людей, їхніх ціннісних орієнтацій, здатності розуміння і сприйняття соціально-педагогічних проблем; поступова децентралізація управління освітньою галуззю; створення умов для формування прозорого фінансового бюджету освітніх закладів (коли в його формуванні, моніторингу й оцінці витрат беруть участь зацікавлені сторони: держава, батьки учнів, платники податків, благодійники).

Проведене наукове узагальнення свідчить, що в умовах сьогодення розвиток меценатської просвітницької діяльності доцільно вивчати й оцінювати не лише за формально-статистичними показниками (кількість діючих благодійних установ, обсяги їх фінансової допомоги тощо), але й за змістом: які саме культурно-просвітні проекти підтримує та чи інша благодійна установа, яку ідеологію і напрями меценатської просвітницької діяльності вона поширює в Україні.

Позитивний просвітницький досвід діяльності меценатів Терещенків у сучасних умовах може бути історично використаний у процесі створення виборних шкільних рад (батьки і представники громадськості), відновлення повноважень почесних попечителів для впровадження справедливого й забезпечення ефективного використання коштів на освітні потреби.

Результати проведеного дослідження можуть бути застосовані в практичній діяльності фонду ,,Україна - ХХІ століття” для реалізації інтелектуально-освітньої програми ,,Шлях у майбутнє” і вироблення Кодексу духовної єдності суспільства й стати корисними у формуванні сучасної стратегії гуманізації освіти та при виробленні законодавчого поля сучасного юридичного забезпечення благодійної діяльності в освітній галузі.

Матеріали дослідження покладено в основу змісту спецкурсу з історії педагогіки „Історія і традиції меценатської підтримки просвітництва в Україні”.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дає підставу зробити такі висновки.

1. У дисертації відповідно до мети і завдань дослідження в широких хронологічних межах висвітлено питання теорії та практики організації просвітницької діяльності українських меценатів Терещенків.

1.1. Установлено, що в більшості праць вітчизняних науковців розглядалися теоретичні та практичні питання доброчинності й меценатства, які опосередковано пов'язані з темою дослідження; на прикладі найбільш значних акцій у галузі філантропії, створення і підтримки установ охорони здоров'я, закладів освіти, розвитку музейної справи описувалися факти доброчинної діяльності представників родини Терещенків у Києві. Просвітницька діяльність родини Терещенків в Україні у другій половині XIX - на початку XX століття досліджувалася фрагментарно, висвітлено лише окремі її аспекти. Не розкрито характер та напрями доброчинної діяльності Терещенків поза межами Києва, зокрема у Глухові, у власних маєтках і підприємствах, не приділено уваги суспільним та загальнокультурним чинникам, що спонукали підприємців до активної просвітительської діяльності.

1.2. У дисертації виділено й схарактеризовано передумови становлення меценатства в історії вітчизняної освіти. З'ясовано, що першу групу їх утворюють історично складені під впливом православної церкви релігійні мотиви поведінки й діяльності (традиційна благодійна допомога найнужденнішим, що ґрунтувалася переважно на індивідуально-особистісних спонуканнях та релігійних засадах). Ці передумови розкрито на прикладі досвіду перших меценатів-просвітників князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, його синів - Святослава і Всеволода, князя Костянтина - Василя Острозького, представників козацької старшини, функціонування релігійних братств, які відіграли визначну роль у збереженні та розвитку національної культури, традицій народного виховання у братських, парафіяльних школах.

Другу групу передумов становлять суспільно-економічні процеси, що відбувалися в Російській імперії та актуалізували проблеми організації професійної освіти, стимулювали участь меценатів та великих промисловців у створенні народних і професійних навчальних закладів (колегіумів, українських університетів, середніх та вищих професійних шкіл).

Опрацювання історичних документів довело, що державними органами, які опікувалися справами благодійності в галузі освіти на загальнодержавному рівні, були: „прикази громадської опіки” (1775 р.), земства (1864 р.), церковнопарафіяльні піклування (середина ХІХ століття), благодійні і наукові товариства (друга половина ХІХ - початок ХХ століття).

У дисертації доведено, що на формування просвітницьких поглядів у родині Терещенків впливали: індивідуально-особистісні спонукання, які ґрунтувалися на релігійних мотивах і розвивалися під впливом церкви; а також інтенсивний розвиток суспільно-історичних, культурних, соціально-економічних процесів, розвиток виробничих галузей.

2. У дослідженні згідно зі зміною культурно-історичних, соціально-економічних та організаційно-педагогічних чинників науково обґрунтовано етапи просвітницької діяльності родини українських меценатів Терещенків.

Доведено, що перший етап (60 - 80-ті рр. ХІХ ст.) просвітницької діяльності Терещенків - етап реалізації державної політики в галузі благодійної підтримки закладів загальної і середньої професійної освіти - супроводжувався стрімким розвитком різних галузей суспільства, єдністю дій державних і громадських благодійних організацій щодо забезпечення висококваліфікованими кадрами промислового виробництва і сільського господарства, формуванням системи благодійної допомоги; участю Терещенків у реалізації державної політики щодо благодійного піклування про населення; активною попечительською діяльністю меценатів.

Установлено, що на другому етапі (90-ті рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.) - етапі приватної і громадської благодійності організаційно-педагогічного спрямування - відбулися такі позитивні зміни: істотне розширення мережі приватних середніх професійних навчальних закладів, збільшення кількості культурно-освітніх установ; розширення та збагачення принципів благодійної діяльності, підвищення особистого статусу родини Терещенків через участь у роботі численних благодійних товариств, розширення напрямів просвітницької діяльності меценатів Терещенків.

3. Узагальнення практики просвітницької діяльності представників родини Терещенків (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) дозволило розкрити особливості організації навчально-виховної роботи в загальноосвітніх, середніх професійних навчальних закладах і культурно-просвітніх установах, створених за сприяння Терещенків, які виявлялися в реалізації ідеї безперервної доступної середньої освіти, професійному спрямуванні змісту навчання, створенні сприятливих умов для навчання і педагогічної діяльності через організацію доцільного відпочинку, лікування й профілактику захворювань, формуванні бібліотечних фондів та навчального обладнання, зведенні нових приміщень для навчальних закладів, сумлінному попечительстві, створенні самоврядних органів управління у школах, проведенні культурних заходів з метою виховання моральності і працьовитості учнівської молоді в дусі народних і православних традицій.

Установлено, що меценати Терещенки опікували дітей сільської бідноти, сиріт, неповнолітніх правопорушників, організовуючи повну денну опіку в утримуваних громадою притулках, влаштовуючи вихованців шкільного віку в навчальні й професійні заклади, забезпечуючи якісне харчування, видачу безкоштовних книг та одягу. Серед інших форм участі членів родини Терещенків у роботі просвітницьких установ соціального спрямування схарактеризовано такі: ініціатива в заснуванні учнівських і студентських іменних стипендій в підтримуваних меценатами навчальних закладах, спорудження дитячих літніх санаторіїв, відкриття громадських бібліотек, чайних, проведення народних читань, організація лекторіїв, влаштування театральних вистав, вечірніх та недільних класів для дорослих, забезпечення фінансової й організаційної підтримки наукових об'єднань.

4. На підставі узагальнення матеріалів дослідження схарактеризовано тенденції розвитку меценатської підтримки освіти в сучасній Україні: врегулювання нормативно-правової бази меценатської діяльності в галузі освіти; доцільність відновлення національної специфіки українського меценатства як соціокультурного явища; формування і визначення соціальної свідомості людей, їхніх ціннісних орієнтацій, здатності розуміння і сприйняття соціально-педагогічних проблем; поступова децентралізація управління освітньою галуззю; створення умов для формування прозорого фінансового бюджету освітніх закладів (в його формуванні, моніторингу й оцінці витрат беруть участь зацікавлені сторони: держава, батьки учнів, платники податків, благодійники).

У результаті проведеного дослідження розроблено спецкурс з історії педагогіки „Історія і традиції меценатської підтримки просвітництва в Україні”, у змісті якого окреслено можливості творчого використання позитивного педагогічного досвіду в умовах сьогодення, зокрема розкрито досвід українських меценатів щодо перспективного планування та адресної фінансової допомоги закладам освіти.

Проведене дослідження не вичерпує усі аспекти цієї науково-педагогічної проблеми. Подальшого обґрунтування й узагальнення потребують питання просвітницької діяльності благодійних організацій в суверенній Україні, вивчення способів інтеграції просвітніх благодійних ініціатив для вирішення проблем сучасної української школи; напрями та способи участі громадськості в розв'язанні проблем освітньої політики в галузі благодійництва і меценатства.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

І Статті в наукових фахових виданнях:

1. Біліченко П.Г. Внесок меценатів Терещенків у поширення закладів професійної освіти в Україні (остання третина ХІХ - початок ХХ ст.) / П.Г.Біліченко // Вісник Глухівського державного педагогічного університету. - Глухів, 2007. - Вип. 9. - С. 183 - 187.