Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Г. КОРОЛЕНКА

УДК 37(09)+37.035.6

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ПОЛІКУЛЬТУРНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ У ГІМНАЗІЯХ УКРАЇНИ

(ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АНАНЬЯН ЕЛІНА ЛЬВІВНА

Полтава - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Слов'янському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

Панасенко Елліна Анатоліївна, кандидат педагогічних наук, доцент, Слов'янський державний педагогічний університет, доцент кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти:

Чепіль Марія Миронівна, доктор педагогічних наук, професор, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки;

Карпенко Іван Михайлович, кандидат педагогічних наук, доцент, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан факультету іноземних мов.

Захист відбудеться "16" вересня 2008 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 44.053.01 у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2).

Автореферат розісланий "15" серпня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Шиян.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасні глобалізаційні та інтеграційні світові процеси в політичній, економічній, соціокультурній і духовно-моральній сферах життя людини зумовлюють кардинальні зміни в педагогічній теорії та практиці, стають одним з визначальних чинників актуалізації полікультурного виховання, що забезпечує засвоєння національних і загальнолюдських цінностей, толерантне ставлення до інших культур і розуміння природи культурно диверсифікованого суспільства. У цьому контексті особливої ваги набуває реалізація принципу полікультурності, відображеного в офіційних документах, які визначають державну освітню політику України: Законі України "Про загальну середню освіту", Державній національній програмі "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Національній доктрині розвитку освіти, Концепції національної системи освіти, Концепції національного виховання. Полікультурні компетенції включено до "Державного стандарту базової та повної середньої освіти". Отже, зростає вагомість досліджень, у яких розглядаються теоретичні питання та узагальнюється досвід полікультурного виховання учнів загальноосвітніх навчально-виховних закладів на різних етапах розвитку педагогічної науки та шкільної практики.

В умовах європейської та світової консолідації зростає значущість збереження національної самобутності й паралельного взаємокорисного збагачення та обміну з іншими культурами. Особливо важливим у цьому зв'язку є оптимальне поєднання інноваційних ідей і кращих традицій вітчизняної та світової педагогічної думки. Водночас вивчення та актуалізація творчої спадщини попередніх поколінь дозволяють забезпечити єдність і наступність історико-педагогічного процесу. Звернення до історичного періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст. зумовлене усвідомленням масштабності пошуків і набутого досвіду, зокрема в гімназіях України, щодо теорії, практики, методів та форм полікультурного виховання учнів. Гімназія обох типів (класична та реальна) зарекомендувала себе як провідний тип середнього навчального закладу в системі вітчизняної освіти досліджуваного періоду. Діяльність вітчизняних гімназій другої половини ХІХ - початку ХХ ст. була зумовлена певними змінами в економіко-політичному та соціально-культурному розвитку держави, що, у свою чергу, надавало їй можливості досягти цілісності педагогічного процесу, підвищити рівень наукової підготовки випускників, забезпечити їхній усебічний розвиток, підвести до ґрунтовного аналізу національної традиції та толерантного сприйняття інокультури.

В історіографії досліджуваного періоду проблема полікультурного виховання представлена у працях І. Андрієвського, М. Бєлозерського, М. Бердяєва, П. Блонського, О. Брока, М. Бунакова, Ф. Буслаєва, М. Весселя, І. Виноградова, В. Водовозова, В. Григор'єва, М. Демкова, М. Драгоманова, О. Духновича, І. Єзерського, Д. Іловайського, М. Ільмінського, П. Каптерєва, М. Корфа, М. Костомарова, П. Куліша, М. Овсянникова, С. Русової, М. Свєшникова, В. Стоюніна, Л. Толстого, К. Ушинського, С. Шафранова.

Теоретичні основи полікультурного виховання учнів репрезентовано в наукових студіях таких сучасних учених, як О. Аракелян, І. Балицька, В. Біблер, О. Джуринський, Г. Дмитрієв, В. Макаєв, З. Малькова, П. Степанов, Л. Супрунова, С. Тангян (дослідження філософсько-педагогічних основ проблеми); Б. Ананьєв, О. Будник, М. Дяченко, І. Карпенко, О. Столяренко (вивчення питання співвідношення загальнолюдської та національної культур); С. Арутюнов, В. Давидов, В. Кукушин, Н. Нежурина-Кузнична (виявлення психологічних механізмів освітньо-виховного процесу в інтеркультурному середовищі); В. Болгаріна, В. Єршов, В. Струманський (визначення змісту полікультурної освіти).

Специфіка організації кроскультурного діалогу, особливості формування соціокультурної компетенції учнів через вивчення іноземної мови висвітлені в роботах Є. Верещагіна, В. Костомарова, Є. Пассова, О. Полякової, О. Тарнопольського.

Питання становлення та розвитку гімназійної освіти в Україні в певні історичні періоди розглядали О. Бабіна, В. Бобров, О. Довженко, М. Євтух, В. Курило, І. Курляк, М. Левківський, Т. Лутаєва, О. Любар, О. Пенішкевич, І. Петрюк, С. Фатальчук. Проблема розвитку іншомовної освіти в гімназіях Росії в середині ХІХ - на початку ХХ ст. досліджена М. Ветчиновою. Визначено культурологічні функції вивчення іноземних мов у вітчизняній гімназії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (О. Попова), обґрунтовано принцип культуровідповідності в діяльності гімназій ХІХ ст. (М. Васильєва).

У сучасній вітчизняній науково-педагогічній літературі значна увага приділяється дослідженню змісту, закономірностей і тенденцій усебічного й гармонійного виховання особистості (І. Бех, А. Бойко, О. Вишневський, Н. Дем'яненко, Б. Год, В. Кремень, О. Савченко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Троцко, М. Чепіль, М. Ярмаченко).

У наукових працях зарубіжних учених (Дж. Бенкса, М. Беннетта, М. Бонда, Ф. Джексона, Дж. Лінча, К. Слітера, Д. Хупса) є спроби розкрити філософський зміст полікультурного виховання, проблему толерантного співіснування етносів, питання взаємозв'язку культур.

Однак, як свідчить аналіз науково-педагогічної літератури, окремого цілісного дослідження теоретичних ідей та досвіду полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. не було здійснено. У зв'язку з цим, зважаючи на актуальність проблеми та недостатній рівень її розробки, ми обрали тему дослідження "Полікультурне виховання учнів у гімназіях України (друга половина XIX - початок ХХ століття)".

Зв'язок роботи з науковими планами та темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету за напрямом "Гуманізація навчально-виховного процесу" (протокол № 9 засідання вченої ради СДПІ від 28 грудня 1997 р.). Тема дисертації затверджена вченою радою Слов'янського державного педагогічного університету (протокол № 5 від 3 лютого 2005 р.) та узгоджена рішенням Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 2 від 22 лютого 2005 р.).

Мета дослідження полягає у вивченні й систематизації теоретичних ідей, у науковому узагальненні досвіду полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., в актуалізації історико-педагогічної спадщини в контексті модернізації національної системи освіти.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь дослідженості проблеми та виявити основні напрями її розробки.

2. Визначити й обґрунтувати основні етапи розвитку гімназійної освіти та полікультурного виховання в Україні другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

3. Виявити та систематизувати провідні теоретичні ідеї, принципи та завдання полікультурного виховання учнів у вітчизняних гімназіях досліджуваного періоду.

4. Розкрити полікультурну спрямованість змісту предметів гуманітарного циклу в навчально-виховному процесі гімназій України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

5. Узагальнити досвід, обґрунтувати методи, форми та види діяльності з полікультурного виховання учнів у вітчизняних гімназіях досліджуваного періоду.

6. Визначити перспективні напрями актуалізації ідей та досвіду полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в контексті модернізації національної освіти.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Предмет дослідження - теорія і досвід полікультурного виховання учнів у вітчизняних гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Методологічну основу дисертації становлять: закони та категорії наукового пізнання; методологічні положення про діалектичну єдність теорії і практики, національного і загальнолюдського, історичного і логічного; об'єктивно-закономірний характер суспільних явищ та освітніх процесів; розвиток особистості в полікультурному просторі; доцільність творчого використання досвіду минулого в сучасному історико-педагогічному процесі. Дослідження здійснено на основі загальнонаукових принципів історизму, плюралізму, зв'язку з життям, комплексності, системності, елективності, цілісності та наукової об'єктивності.

Теоретичну основу дослідження склали:

- державні документи про стратегію розвитку освіти в Україні (Національна доктрина розвитку освіти, Концепція національної системи освіти та Концепція національного виховання);

- наукові ідеї, концепції, положення з історії розвитку гімназійної освіти в Україні (Ш. Ганелін, Н. Гупан, М. Євтух, М. Заволока, М. Константинов, В. Курило, І. Курляк, Д. Латишина, С. Фатальчук, М. Ярмаченко);

- теоретичні узагальнення про сутність і зміст полікультурного виховання, його соціальну зумовленість (О. Аракелян, О. Гукаленко, О. Джуринський, Г. Дмитрієв, В. Єршов, В. Макаєв, З. Малькова, Л. Супрунова та ін.);

- праці сучасних дослідників з окремих аспектів полікультурного виховання учнів вітчизняних гімназій другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (М. Васильєва, М. Ветчинова, О. Попова);

- зарубіжна педагогічна теорія щодо ролі кроскультурного спілкування, етнокультурного плюралізму, трансформації національних і загальнолюдських цінностей, розвитку міжетнічного взаєморозуміння (Дж. Бенкс, М. Беннетт, М. Бонд, Дж. Лінч, К. Слітер, Д. Хупс та ін.).

Методи дослідження: логіко-теоретичний, хронологічний, ретроспективний аналіз, узагальнення, класифікація, типологізація фактів і явищ, що дозволили систематизувати ідеї полікультурного виховання та виділити основні етапи розвитку вітчизняної гімназійної освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; синтез, аналогія, протиставлення, історико-педагогічна інтерпретація педагогічних, філософських, психологічних джерел, що сприяли визначенню науково-педагогічних основ і змісту роботи; метод наукового узагальнення досвіду, що допоміг вивчити та актуалізувати основні ідеї, зміст, методи, форми та види діяльності з полікультурного виховання учнів у вітчизняних гімназіях досліджуваного періоду.

Джерельна база дослідження. У ході історико-педагогічного пошуку використано матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ф. 707, 442, 275, 2017, 1262, 336); Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України в м. Києві (ф. 116, 2201, 2581); Центрального архіву документальних колекцій у м. Москві (ф. 107). Вивчено фонди Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ), Науково-педагогічної бібліотеки ім. В. Сухомлинського АПН України (м. Київ), Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, Російської державної бібліотеки (м. Москва). Опрацьовано наукову літературу другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (Д. Багалей, М. Вессель, І. Виноградов, В. Водовозов, М. Демков, О. Духнович, Ф. Єленєв, В. Єлісеєв, К. Єльницький, К. Іванов, Д. Іловайський, П. Каптерєв, С. Миропольський, В. Стоюнін, С. Шафранов, Г. Шмідт, А. Яроцький); педагогічні періодичні видання зазначеного періоду ("Гимназия", "Учитель", "Женское воспитание", "Русская школа", "Русский педагогический вестник", "Русская старина", "Исторический вестник", "Киевская старина"); набуток зарубіжних учених: J. Banks "Multiethnic Education: Practice and Promises" (1977), "Multiethnic Education: Theory and Practice" (1981), "Cultural Diversity and Education: Foundations, Curriculum and Teaching" (2001), M. Bennett "A Developmental approach to training for intercultural sensitivity" (1986), A. Bohn "Will Multicultural Education Survive the Standards Movement?" (2001), M. Bond "A proposal for cross-cultural studies in attribution" (1983), Encyclopedia of Educational Research (1992), D. Hoopes "Intercultural Education" (1980), J. Lynch "Education for Community" (1979), A. Singer "Reflections on Multiculturalism" (1994); сучасні видання: автореферати, дисертаційні дослідження, монографії, матеріали наукових конференцій і публікації в сучасних періодичних виданнях.

Хронологічні межі дисертації охоплюють другу половину ХІХ - початок ХХ ст. Нижня межа (60-ті рр. ХІХ ст.) - це час кардинальних змін в економічному, політичному, культурному житті суспільства, піднесення громадсько-педагогічного руху, позитивних перетворень у сфері освіти, що вплинули на розширення мережі гімназій в Україні та становлення ідей полікультурного виховання. Верхня межа (початок ХХ ст.) визначена як період реформування вітчизняної системи освіти відповідно до суспільних трансформацій, спричинених революційними подіями 1917 р.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше в історико-педагогічній науці цілісно вивчено та систематизовано провідні ідеї полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: 1) полікультурне виховання розглядається не як сплав традицій і цінностей різних народів, а як шлях пізнання інокультури, виховання поваги та толерантності до загальнолюдського через глибоке усвідомлення рідного, національного; 2) передумовою полікультурного виховання особистості виступає процес особистісного самопізнання; 3) жодна культура не є відокремленою, вона завжди знаходиться в тісному зв'язку з іншими культурами, навіть з найбільш віддаленими від неї в часі та просторі; 4) ефективне засвоєння духовних і матеріальних надбань інокультури ґрунтується на знаннях культурно-історичної спадщини рідного народу. Виявлено принципи полікультурного виховання учнів (народності, культуровідповідності, демократизації). Визначено й обґрунтовано основні етапи розвитку вітчизняної гімназійної освіти та полікультурного виховання у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (І етап - 1804-1864 рр., ІІ етап - 1864-1901 рр., ІІІ етап - 1901-1917 рр.). Розкрито полікультурну спрямованість змісту навчальних предметів гуманітарного циклу, зумовлену взаємодією національного, інокультурного та загальнолюдського структурних компонентів. Науково узагальнено досвід, обґрунтовано основні методи (читання, переклад, складання плану, переказ, заучування, декламування, драматизація, розповідь, бесіда, переконування, диспут), форми та види діяльності (написання творів, рефератів, доповідей, відгуків, організація літературних і музичних вечорів, екскурсій, зарубіжних подорожей, відвідування театру, участь у гімназійних творчих акторських та музичних групах, постановка спектаклів) з полікультурного виховання учнів вітчизняних гімназій другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Подальшого розвитку набуло поняття "полікультурне виховання", його сутність і завдання. Уточнено та конкретизовано внесок провідних учених другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в розв'язання проблеми полікультурного виховання учнів, визначено перспективні напрями використання в сучасних умовах науково-педагогічного досвіду з проблеми полікультурного виховання учнів.

До наукового обігу введено нові архівні документи та маловідомі матеріали, що значно розширило джерелознавче поле проблематики.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці спецкурсу "Актуалізація теоретичних основ і досвіду полікультурного виховання у гімназіях України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) в умовах модернізації національної освіти" для закладів педагогічної освіти всіх рівнів акредитації, який апробовано в Краматорській економіко-гуманітарній гімназії (довідка № 57 від 14.01.2008), Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди (довідка № 01-336 від 22.02.2008), Харківському гуманітарно-педагогічному інституті (довідка № 01-12/121 від 18.03.2008), Слов'янському педагогічному ліцеї (довідка № 797 від 18.04.2008) та Слов'янському державному педагогічному університеті (довідка № 66-08-35-А від 12.05.2008).

Результати дослідження можуть бути використані в подальшому теоретико-методичному забезпеченні національної системи освіти, навчально-виховній діяльності загальноосвітньої та вищої школи, закладів післядипломної педагогічної освіти; при розробці навчальних курсів, написанні монографій, підручників і посібників з теорії та історії педагогіки, методики викладання гуманітарних дисциплін, у проектній педагогічній діяльності, роботі науково-пошукових і методичних об'єднань учителів.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечені чітким методологічним та теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень; науковими підходами до вивчення та аналізу педагогічних явищ; застосуванням комплексу наукових методів, адекватних меті, завданням, об'єкту і предмету дослідження; опорою на сучасні досягнення історико-педагогічної науки та широку джерельну базу; науковою апробацією результатів і їх упровадженням у практику загальноосвітньої та вищої школи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки, оприлюднювалися на науково-теоретичних, науково-методичних конференціях викладачів, аспірантів і студентів Слов'янського державного педагогічного університету (2004-2008 рр.), Міжнародних науково-практичних конференціях: "Ціннісні пріоритети освіти ХХІ століття в контексті міжкультурних контактів" (Луганськ, 2006 р.), "Сучасна молодь: крок у майбутнє" (Суми, 2006 р.), Міжнародних семінарах: "Освіта у багатокультурному суспільстві: традиції та інновації" (Севастополь, 2006 р.), "Ціннісні пріоритети освіти ХХІ століття: інноваційний розвиток освітніх систем" (Луганськ, 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 12 одноосібних публікаціях, з них 9 - у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (357 найменувань, з них 14 архівних позицій), 6 додатків, проілюстрована 9-ма таблицями. Повний обсяг дисертації становить 220 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 179 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження; аргументовано її актуальність і доцільність; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито його наукову новизну та практичне значення; проаналізовано джерельну базу; відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - "Теоретичні основи полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст." - проаналізовано стан висвітлення досліджуваної проблеми, розкрито становлення ідей полікультурного виховання учнів у розвитку гімназійної освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст., представлено результати вивчення проблеми полікультурного виховання учнів у спадщині вітчизняних педагогів досліджуваного періоду, виділено принципи полікультурного виховання учнів у вітчизняних гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У ході роботи виявлено та схарактеризовано три основні напрями наукової розробки питання: 1) методолого-теоретичні засади досліджуваної проблеми; 2) загальнопедагогічні та методичні розвідки у сфері полікультурного виховання учнів; 3) історико-педагогічні пошуки, що відображають особливості змісту й організації навчально-виховного процесу в гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Аналіз широкого кола філософської, культурологічної та педагогічної літератури першого напряму дозволяє стверджувати, що методолого-теоретичні засади досліджуваної проблеми розкрито в працях зарубіжних і вітчизняних учених: О. Аракеляна, Дж. Бенкса, В. Біблера, О. Джуринського, Г. Дмитрієва, З. Малькової (з'ясування сутності полікультурної освіти); С. Арутюнова, Н. Бордовської, Ю. Бромлея, Дж. Гарсіа, В. Єршова, В. Макаєва, А. Реана, Л. Супрунової (обґрунтування мети, змісту й функцій полікультурної освіти); Г. Волкова, Н. Дем'яненко, М. Дяченка, В. Євтуха, А. Карміна, В. Кукушина, Н. Нежуриної-Кузничної (обґрунтування етнопедагогічних та етнопсихологічних засад полікультурного виховання як соціокультурного феномена); П. Рамсея (представлення аспектів стимулювання та мотивації в полікультурному вихованні учнів); Д. Хупса (уведення до наукового обігу поняття "міжкультурна освіта"); М. Беннетта (визначення основ становлення полікультурної компетенції особистості).

Загальнопедагогічні та методичні розвідки проблеми полікультурного виховання учнів знайшли відображення у другому напрямі, репрезентованому науковими пошуками сучасних українських і російських дослідників: Б. Ананьєва, В. Давидова, П. Степанова, С. Тангяна (розкриття специфіки формування полікультурного світогляду учнів, виховання в них толерантності, розвиток умінь міжкультурної комунікації); Є. Верещагіна, В. Костомарова, Є. Пассова, О. Тарнопольського (визначення сутності та етапів формування соціокультурної компетенції, що передбачає оволодіння учнями мовленнєвою поведінкою та вміннями користуватися такими елементами соціокультурного контексту, як: звичаї, традиції, соціальні правила, норми, умовності, стереотипи, ритуали, країнознавчі знання); І. Балицької (дослідження проблеми запобігання міжетнічної ізоляції); О. Гукаленко (характеристика особливостей роботи педагогів з дітьми-мігрантами). До джерел другого напряму відносимо також дисертаційні дослідження Г. Бондаренко "Формування загальнолюдських моральних цінностей старшокласників у процесі вивчення української літератури" (2004 р.), В. Єршова "Полікультурна освіта в умовах загальноосвітньої підготовки учнів середньої школи" (2000 р.), Л. Кириченко-Стасюк "Соціокультурне виховання учнів початкової школи засобами українського фольклору" (2006 р.), О. Полякової "Теорія і практика розвитку аксіологічного потенціалу особистості студента у діалозі культур" (2002 р.).

Третій напрям історико-педагогічних пошуків представлено в дисертаційних дослідженнях українських учених: В. Курила "Становлення і розвиток системи освіти та педагогічної думки Східноукраїнського регіону в ХХ столітті" (2000 р.), І. Курляк "Розвиток класичної освіти на західноукраїнських землях (ХІХ - перша половина ХХ століття)" (2000 р.), Т. Лутаєвої "Теорія і практика організації освіти учнів у гімназіях Харкова другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст." (1998 р.), Л. Терських "Культурологічні основи розвитку системи освіти та педагогічної думки на Донеччині в кінці ХІХ - початку ХХ ст." (2001 р.), С. Фатальчука "Становлення та розвиток гімназійної освіти Східноукраїнського регіону (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)" (2006 р.).

У контексті нашого дослідження важливе значення мають наукові пошуки Я. Бельмаз (вивчення проблеми морального виховання підростаючого покоління в американській педагогічній теорії), Л. Левицької (узагальнення етнопедагогічних аспектів характеру особистості), О. Попової (визначення культурологічних функцій вивчення іноземних мов у вітчизняній гімназії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.). Опосередковано досліджуваної проблеми торкались у своїх дисертаційних роботах російські науковці: М. Васильєва (обґрунтування принципу культуровідповідності в діяльності російських гімназій ХІХ ст.), М. Ветчинова (вивчення розвитку іншомовної освіти в гімназіях Росії (на матеріалі Курської губернії) в середині ХІХ - на початку ХХ ст.).

Отже, у результаті аналізу ступеня розробки досліджуваної проблеми встановлено, що вчені спеціально не вивчали питання полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ cт. Це й зумовило доцільність нашого наукового пошуку.

Опрацювання історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів та періодичних видань другої половини ХІХ - початку ХХ ст. дозволило виокремити чинники, що вплинули на становлення полікультурного виховання учнів досліджуваного періоду, з-поміж яких пріоритетними є прийняття статутів, проектів, положень, навчальних планів і програм (1804, 1828, 1864, 1871, 1890, 1901, 1905, 1915 рр.) щодо змісту гімназійної освіти; піднесення громадсько-педагогічного руху в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Дослідженням доведено, що процес розвитку вітчизняної гімназійної освіти та виховання відбувався впродовж трьох етапів, обґрунтованих нами на основі таких критеріїв: а) соціальний стан суспільства; б) трансформації в освіті й вихованні; в) зміни в системі гімназійної освіти щодо полікультурного виховання учнів.

І етап - перша половина ХІХ ст., його підетапи: 1) 1804-1828 рр.; 2) 1828-1864 рр. У цей час було створено фундаментальну основу для кардинальних перетворень в освіті. Прогресивні педагогічні кола вели активну дискусію щодо співвідношення класичного та реального напрямів освіти. Позиції класицизму у вітчизняних гімназіях посилились, а реальна освіта посіла другорядне місце. У контексті розвитку проблеми змісту освіти спостерігалось підвищення інтересу до предметів гуманітарного циклу з акцентом на стародавні мови (латинську та грецьку), які стали провідним засобом полікультурного виховання учнів у гімназіях України досліджуваного періоду.

Наступний етап - друга половина XIX ст., його підетапи: 1) 1864-1871 рр.; 2) 1871-1890 рр.; 3) 1890-1901 рр. Для нього характерні: суспільно-політичне піднесення, радикальні економічні реформи, принципові наукові дискусії з актуальних проблем виховання й навчання на сторінках прогресивних педагогічних видань. Бажання української інтелігенції створити незалежну національну школу отримало більш діяльний характер, що виявилось у проведенні педагогічних з'їздів і семінарів, публікації статей, підготовці виступів видатних діячів освіти й культури з питань демократизації та націоналізації навчальних закладів. Класична освіта не могла задовольнити потреби соціально-економічного розвитку країни. Реальна освіта ставала більш затребуваною. Її полікультурну спрямованість забезпечувала посилена увага до вивчення сучасних іноземних мов (німецької, французької, англійської), світової історії.

У третьому етапі - початок ХХ ст. (його підетапи: 1) 1901-1905 рр.; 2) 1905-1907 рр.; 3) 1907-1917 рр.) - бачимо радикальні зміни в системі вітчизняної гімназійної освіти, зумовлені політичними, соціально-економічними та суспільно-культурними трансформаціями. Спостерігаємо об'єднання класичного та реального напрямів освіти, що вимагало оновлення навчальних планів і програм. Педагогічно виправданими рішеннями були, по-перше, часткова відмова від вивчення стародавніх мов, по-друге, посилення ролі сучасних іноземних мов, а також вітчизняної (російської) словесності й історії (історії держави Російської). У цей період також проводились інтенсивні дослідження щодо подолання суперечностей, спричинених усвідомленням взаємозв'язку національного й полікультурного виховання та реакційною політикою уряду в справі створення української системи освіти; здійснювались пошуки з метою вдосконалення методів, форм та видів діяльності з полікультурного виховання учнів у гімназіях України. Отже, у результаті наукового пошуку встановлено, що ідеї полікультурного виховання учнів гімназій розвивалися динамічно, упродовж кожного періоду вони мали свою специфіку в меті, завданнях, формах, методах, а також в умовах реалізації.

Дослідженням доведено, що ідеї полікультурного виховання учнів є новаторськими та обґрунтовані прогресивними педагогами другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. Історичні джерела ідей полікультурного виховання знаходимо в праці Я.А. Коменського "Пампедія", у якій значна увага приділена формуванню в дітей уміння жити в мирі з іншими, виконувати взаємні зобов'язання, поважати людей. Проблему мети полікультурного виховання розглядали М. Вессель, П. Каптерєв; визначення завдань полікультурного виховання здійснено в дослідженнях П. Блонського, В. Водовозова, К. Ушинського; характеристика педагогічної сутності полікультурного виховання учнів відображена у творах М. Драгоманова, М. Костомарова, Л. Толстого, С. Шафранова; розкриттю змісту, завдань, принципів полікультурного виховання учнів присвячені роботи В. Антоновича, М. Бунакова, О. Духновича, П. Каптерєва, М. Максимовича, О. Потебні, С. Рачинського, М. Реріха, С. Русової, Я. Чепіги та ін.

Досліджуючи проблему, кожний учений пропонував власне бачення її розв'язання. Утім, наукові пошуки об'єднувала спільна думка: особистість, розширюючи коло свого спілкування, безперечно, закладає основу для контакту на міжнаціональному рівні. Останній не може бути перерваний або припинений за бажанням першої, оскільки дійсність, що оточує людину, не моноетнічна, а поліетнічна, не монокультурна, а полікультурна. Особливо важливим є, щоб як окрема особистість, так і група людей, народ, нації усвідомлено й шанобливо ставилися до всього етнічного, національного, тобто до культурної різноманітності людського співтовариства. Без толерантних, терпимих, дружніх відносин не можна говорити про збереження миру, а без миру, у свою чергу, подальший розвиток людського соціуму не має сенсу.

Доведено, що у вітчизняній педагогічній науці другої половині XIX - початку XX століття полікультурне виховання учнів розумілося як процес становлення всебічно розвиненої, гуманної, самодостатньої особистості, яка володіє знаннями про інші культури, розуміє й усвідомлює загальнолюдське та національне у традиціях і сучасному стилі життя, культурних цінностях; здатна до активної та ефективної життєдіяльності в багатонаціональному й полікультурному середовищі; уміє будувати міжетнічну та міжнаціональну взаємодію; має розвинене почуття толерантності, терпимості й солідарності.

Вивчення джерельної бази засвідчило, що в досліджуваний нами період були визначені наступні завдання полікультурного виховання учнів: 1) виховати в гімназистів такі якості, як справедливість, гуманність, людинолюбство, чуйність, співпереживання ближньому, доброта, терпіння, толерантне та шанобливе ставлення до представників інших національностей; 2) сформувати вміння сприймати будь-яку людину як найвищу цінність, незалежно від кольору її шкіри, релігійної та соціальної приналежності; 3) підвищувати загальну культуру особистості, тим самим, упливаючи на її духовний розвиток, досягти високої культури в усьому суспільстві; 4) сприяти появі в дитини внутрішнього бажання відмовитися від будь-яких проявів егоїзму, ворожнечі, неприйняття; 5) стимулювати гармонійний розвиток вихованців в умовах сучасної їм епохи.

У процесі роботи виявлено, що провідні вчені-педагоги другої половини ХІХ - початку ХХ ст. розробляли основні принципи полікультурного виховання учнів у гімназіях України означеного періоду. Так, у наукових пошуках П. Блонського, С. Васильченка, Б. Грінченка, О. Духновича, П. Куліша, К. Ушинського, Я. Чепіги вмотивовано принцип народності, що передбачав гармонійну єдність національного (знання рідної мови, формування національної свідомості; виховання любові до Батьківщини, шанобливого ставлення до національної культури, народних традицій, звичаїв) і загальнолюдського (формування толерантного ставлення до традицій, побуту, звичаїв представників інших етнічних груп; усвідомлення неповторності всіх народів світу; відмова від національної замкненості) аспектів виховання.

Принцип культуровідповідності висвітлений у працях М. Драгоманова, О. Духновича, М. Костомарова, М. Пирогова, К. Ушинського. Учені доводили, що виховання та навчання не можуть існувати поза контекстом культури, тож важливо зберегти культуру через виховання особистості, яка сприймає світові та вітчизняні цінності культури, відтворює їх, тим самим включається в культуру та її подальший розвиток.

Принцип демократизації представлений у дослідженнях П. Блонського, М. Бунакова, В. Вахтерова, В. Водовозова, М. Драгоманова, М. Ільмінського, П. Каптерєва, С. Рачинського, Д. Семенова, В. Стоюніна, Л. Толстого, К. Ушинського. Учені розглядали його як загальну доступність навчання та виховання для дітей різних національностей, віросповідань, станів і статей у дусі свого часу та без відриву від національного минулого. Забезпечення загальнодоступності освіти прогресивні педагоги досліджуваного періоду розцінювали як крок до розвитку в учнів патріотизму, формування їхнього світогляду, цілісної картини світу та полікультурної поінформованості.

У другому розділі - "Досвід полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст." - на підставі вивчення широкого кола історико-педагогічної та навчально-методичної літератури, архівних матеріалів, періодичних видань обґрунтовано полікультурну спрямованість змісту предметів гуманітарного циклу в навчально-виховному процесі вітчизняних гімназій досліджуваного періоду; виявлено та схарактеризовано спектр методів та організаційних форм полікультурного виховання гімназистів у другій половині ХІХ-на початку ХХ ст.; визначено перспективні напрями використання в діяльності сучасних загальноосвітніх та вищих навчальних закладів історико-педагогічної спадщини досліджуваного періоду в галузі полікультурного виховання особистості.

У результаті наукового пошуку з'ясовано, що одним з дієвих засобів реалізації завдань полікультурного виховання видатні вчені-педагоги другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (В. Бехтерєв, В. Гумбольдт, М. Демков, К. Єльницький, К. Іванов, Д. Іловайський, В. Казанський, П. Каптерєв, М. Кареєв, В. Мартиновський, О. Незеленов, М. Соколов, В. Стоюнін, К. Ушинський) уважали забезпечення педагогічно доцільного змісту гуманітарної освіти, який повинен включати такі взаємозалежні компоненти: 1) національний (забезпечує особистості можливість самоідентифікуватися як представникові тієї чи іншої нації; 2) інокультурний (створює умови для вступу особистості в рівноправний діалог з полікультурним оточенням); 3) загальнолюдський (сприяє включенню особистості в сучасні цивілізаційні процеси й залученню до загальнолюдських аксіологічних орієнтирів).

Дослідженням доведено, що головними носіями полікультурного знання вважалися такі навчальні дисципліни: російська мова та література, класичні мови (латинська і грецька), нові іноземні мови (англійська, німецька, французька), історія (російська, антична, всесвітня). Удосконалення змісту дисциплін гуманітарного циклу з метою забезпечення його полікультурної спрямованості здійснювали на основі: 1) відображення в навчальному матеріалі гуманістичних ідей; 2) характеристики унікальних рис різних народів у контексті вітчизняної та світової культур; 3) висвітлення в різних культурах спільних елементів традицій, що сприяють досягненню миру та злагоди; 4) залучення учнів до світової культури, розкриття процесу взаємозв'язку країн і народів у історії розвитку людства.

У ході наукового пошуку встановлено, що навчальні програми зі словесності досліджуваного періоду передбачали вивчення гімназистами здобутків народної творчості (обрядових пісень, загадок, прислів'їв, приказок, замовлянь, голосінь, казок, билин); літератури XVIII - XIX століть (С. Аксакова, К. Батюшкова, М. Гоголя, О. Грибоєдова, Д. Григоровича, Ф. Достоєвського, В. Жуковського, М. Карамзіна, О. Кольцова, І. Крилова, М. Лермонтова, О. Пушкіна, Л. Толстого, М. Хераскова). Викладання російської словесності у вітчизняних гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. складало психологічне та світоглядне підґрунтя для залучення гімназистів до загальнолюдської культури з її духовним і матеріальним складниками.

Навчальний курс класичних мов передбачав вивчення літературних творів епохи античності, що дозволяло учням, з одного боку, засвоїти знання з граматики та відпрацювати навички перекладу, а з іншого - долучитися до культури, цінностей, традицій античної цивілізації. Навчальні видання ("Керівництво до вивчення латинської мови" Я. Смирнова; "Латинська етимологія" Г. Пертеса; "Скорочений підручник латинської мови, складений для використання в гімназіях" В. Буслаєва; "Латинські вправи для молодших класів середніх навчальних закладів" Данненберга і Ліхтаровича; "Початкова латинська хрестоматія для 3-х перших класів гімназії" Є. Сирочковського) містили статті полікультурного характеру, опанування яких сприяло усвідомленню гімназистами загальнолюдського потенціалу, розвиткові в них естетичного смаку й навичок етичного спілкування, формуванню широкого кругозору й особистого погляду на взаємодію представників різних етнічних груп у ході світової історії.

Проведений аналіз свідчить, що в гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. зміст сучасних іноземних мов забезпечував установлення виховного діалогу між учнями та представниками інших національних культур на основі засвоєння гімназистами знань з граматики іноземної мови, а також формування в них комунікативних умінь та навичок. У молодших класах навчальний матеріал концентрували навколо невеликих, доступних для дитячого віку оповідань і казок. Учні середнього віку працювали з хрестоматіями, у яких містилися поетичні та прозові твори, що висвітлювали історичні події, народні звичаї та традиції країни, мову якої вивчали, біографії видатних представників народу, особливості національного менталітету.

Викладання історії у вітчизняних гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. давало гімназистам можливість простежити постійний процес еволюції всього людства в цілому та окремих культурних цивілізацій. Ґрунтовне знання вітчизняної історії, яку опановували учні початкової ланки, педагоги розглядали як передумову для подальшого пізнання ними розвитку світової цивілізації з метою розширення світогляду, інтелектуального й духовного самовдосконалення. У ході дослідження виявлено полікультурне спрямування таких навчальних видань: "Історія Держави Російської" М. Карамзіна, "Історія Південно-західного краю" та "Історія долі Північно-західного краю" К. Батюшкова, "Історія Росії" С. Соловйова. У процесі виховання в учнів національної свідомості та почуття патріотизму через зміст навчальної дисципліни їх учили пізнавати світ інших народів, дбайливо ставитися до того, що створено іншими націями, але має значення для всього людства.

Установлено, що вдосконалення змісту курсу всесвітньої історії з метою посилення полікультурного спрямування дисципліни знайшло відображення в навчальних та науково-методичних виданнях досліджуваного періоду: "Лекції зі всесвітньої історії" М. Петрова, "Методика історії за Крігером" О. Кролюцького, "Керівництво із загальної історії. Давня історія" та "Природа і люди" А. Павловського, "Керівництво до всесвітньої історії: Давня історія Сходу" М. Зайцева. Крім цього, доведено, що в розробці змісту значну увагу вчені-педагоги приділяли дотриманню міжпредметних зв'язків з географією. Так, точками зіткнення двох суміжних дисциплін були питання колонізації, шляхів сполучення, переселення народів, політичних та економічних відносин між ними, однорідності народонаселення різних країн і частин світу, міграції народонаселення в межах однієї держави, поширення впливу світових релігій.

Опрацьовані в ході дослідження матеріали дозволили виявити і проаналізувати методи та організаційні форми полікультурного виховання підростаючого покоління на уроках і в позаурочній діяльності вітчизняних гімназій другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Найбільш поширеними поміж них були методи виховання засобами слова (читання, переклад, складання плану, переказ, заучування, декламування, драматизація, розповідь, бесіда, переконування, диспут); форми й види діяльності (написання творів, рефератів, доповідей, відгуків, організація літературних і музичних вечорів, екскурсій, зарубіжних подорожей, відвідування театрів, участь у гімназійних творчих акторських та музичних групах, постановка спектаклів тощо). полікультурне виховання гімназійна освіта

Вивчення досвіду діяльності гімназій України в досліджуваний період дало змогу визначити чинники, що перешкоджали досягненню цілей полікультурного виховання учнів: 1) нівелювання національних засад розбудови української освіти; 2) значна перевантаженість змісту освіти, яка дещо гальмувала розвиток пізнавальних інтересів учнів; 3) відсутність кваліфікованих педагогічних кадрів, унаслідок чого в навчально-виховному процесі використовували застарілі й неефективні методи та організаційні форми.

У дослідженні з метою актуалізації історико-педагогічної спадщини в сучасних умовах установлено розвиток ідей полікультурного виховання учнів у гімназіях України досліджуваного періоду в основних положеннях державних освітніх документів (Державної національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Національної доктрини розвитку освіти, Концепції національної системи освіти, Концепції національного виховання, Інструкції про організацію та діяльність гімназії (ліцею) та ін.), а також у сучасних наукових дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених з проблеми полікультурного виховання підростаючого покоління (О. Аракеляна, С. Арутюнова, І. Балицької, Дж. Бенкса, В. Біблера, Ю. Бромлея, О. Гукаленка, О. Джуринського, Г. Дмитрієва, В. Єршова, В. Катеринич, О. Ковальчук, А. Круглашова, М. Куранова, В. Макаєва, М. Петрова, Т. Поштарьової, К. Слітера, П. Степанова, Л. Супрунової, Д. Хупса).

Отже, дослідженням доведено, що ідеї полікультурного виховання учнів у вітчизняних гімназіях, обґрунтовані у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., не втратили своєї актуальності на сучасному етапі розвитку педагогічної науки (забезпечення полікультурної спрямованості змісту гуманітарної освіти; використання широкого спектра методів, форм та видів діяльності з полікультурного виховання; орієнтація учнів на засвоєння аксіологічних засад різних світових культур, вивчення спільного й особливого у традиціях, побуті, культурі народів; виховання в учнів толерантності, поблажливості та поваги до носіїв інокультури).

Аналіз роботи сучасних загальноосвітніх навчальних закладів засвідчив факти творчого використання історико-педагогічних надбань у сфері полікультурного виховання учнів, зокрема в досвіді Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київської гімназії східних мов № 1, Сумської класичної гімназії, Першої міської гімназії (м. Черкаси), Гімназії № 6 (м. Харків), Лозівської гімназії (Харківська обл.), Старобільської гімназії (Луганська обл.) тощо.

У ході дослідження визначено перспективні напрями актуалізації теоретичних ідей і досвіду полікультурного виховання гімназистів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у практиці сучасних загальноосвітніх та вищих навчальних закладів: 1) розвиток та актуалізація творчих надбань минулих поколінь щодо полікультурного виховання учнів у сучасних наукових пошуках учених та в роботі педагогів-практиків; 2) ознайомлення широкої педагогічної громадськості з малодослідженими працями видатних учених з проблеми полікультурного виховання; 3) вивчення маловідомих історичних фактів, що розкривають особливості становлення полікультурного виховання гімназистів у контексті розвитку світової та вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; 4) публікація одержаних результатів пошукової роботи; 5) студіювання теоретичних ідей і досвіду полікультурного виховання гімназистів означеного періоду викладачами вищих навчальних закладів, студентами, учителями шкіл з урахуванням досягнень сучасної педагогічної теорії та практики (уведення до навчальних планів і програм педагогічних навчальних закладів усіх рівнів акредитації та закладів післядипломної освіти спецкурсу "Актуалізація теоретичних основ і досвіду полікультурного виховання у гімназіях України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) в умовах модернізації національної освіти", включення спецсемінарів з визначеної проблематики в курс "Педагогіка" (розділ "Теорія виховання") та в курси методик викладання гуманітарних дисциплін); 6) діагностика ефективності творчого використання результатів історико-педагогічних досліджень з проблеми в практиці сучасних навчальних закладів.

ВИСНОВКИ

У дисертації розв'язано нове наукове завдання вивчення та систематизації теоретичних ідей, узагальнення досвіду полікультурного виховання учнів у гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., здійснено актуалізацію історико-педагогічної спадщини в контексті модернізації національної системи освіти, що дозволило сформулювати такі конкретні висновки:

1. На основі аналізу широкого кола філософської, культурологічної, науково-педагогічної та історико-педагогічної літератури проаналізовано ступінь дослідженості проблеми. Виявлено та охарактеризовано три основні напрями її розробки: 1) методолого-теоретичні засади питання; 2) загальнопедагогічні та методичні розвідки у сфері полікультурного виховання учнів; 3) історико-педагогічні пошуки, що відображають особливості змісту й організації навчально-виховного процесу в гімназіях України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Полікультурне виховання учнів у гімназіях цього періоду залишається недостатньо дослідженим.

2. Визначено основні етапи розвитку гімназійної освіти та полікультурного виховання в Україні ХІХ - початку ХХ ст., що обґрунтовані нами на основі таких критеріїв: а) соціальний стан суспільства; б) трансформації в освіті та вихованні; в) зміни в системі гімназійної освіти щодо полікультурного виховання учнів. І етап диференціюється за двома підетапами: 1) 1804-1828 рр.; 2) 1828-1864 рр. Суспільні трансформації сприяли створенню фундаментальних основ для кардинальних перетворень у сфері освіти (утвердження основ класицизму; посилення інтересу до предметів гуманітарного циклу з опорою на стародавні мови (латинську й грецьку), які виступають провідним засобом полікультурного виховання учнів). ІІ етап - друга половина XIX ст. - включає три підетапи: 1) 1864-1871 рр.; 2) 1871-1890 рр.; 3) 1890-1901 рр. Піднесення суспільно-політичної та громадсько-педагогічної думки; актуалізація проблеми націоналізації та демократизації освіти; становлення реальної освіти; посилення уваги до нових іноземних мов (німецької, французької, англійської), світової історії. ІІІ етап - початок ХХ ст. - поділяється також на три підетапи: 1) 1901-1905 рр.; 2) 1905-1907 рр.; 3) 1907-1917 рр. Загострення суперечності між прагненням українського народу створити національну школу та реакційною політикою російського уряду; кардинальні трансформації в системі вітчизняної гімназійної освіти; об'єднання класичного й реального напрямів освіти; оновлення навчальних планів та програм; часткова відмова від вивчення стародавніх мов; посилення значення сучасних іноземних мов, вітчизняної (російської) словесності та історії (історії держави Російської). Установлено, що ідеї полікультурного виховання учнів розвивалися динамічно, упродовж кожного періоду вони мали свою специфіку в меті, завданнях, методах, формах, а також в умовах реалізації.

3. Виявлено та систематизовано провідні теоретичні ідеї полікультурного виховання учнів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: усвідомлення учнями унікальності навколишнього світу, зумовленої його етнічною різноманітністю та культурною варіативністю; розуміння своєї національної приналежності й потреби глибокого вивчення національних традицій, рис національного характеру; намагання зрозуміти всі властивості та сфери життєдіяльності представників іншої етнічної групи; актуалізація міжкультурного діалогу, що відбувається за умови взаємодії представників двох або більше національностей на засадах толерантності, чуйності, поваги та щирості.

Доведено, що ідеї полікультурного виховання учнів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. мали новаторський характер. Їх розробляли в наукових працях прогресивні вчені та педагоги: В. Антонович, П. Блонський, М. Бунаков, М. Вессель, В. Водовозов, М. Драгоманов, П. Каптерєв, М. Костомаров, М. Реріх, С. Русова, Л. Толстой, К. Ушинський, С. Шафранов. Полікультурне виховання учнів науковці розуміли як процес становлення всебічно розвиненої, гуманної, самодостатньої особистості, котра володіє знаннями про інші культури, розуміє та усвідомлює загальнолюдське та національне у традиціях, сучасному житті, культурних цінностях; здатна до активної та ефективної життєдіяльності в багатонаціональному, полікультурному середовищі; уміє будувати міжетнічну й міжнаціональну взаємодію; має розвинене почуття толерантності, терпимості, солідарності.

Дослідженням виявлено, що важливим науковим здобутком у розробці проблеми полікультурного виховання учнів у вітчизняних гімназіях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. стало визначення основних завдань полікультурного виховання: 1) виховувати в гімназистів такі якості, як справедливість, гуманність, людинолюбство, чуйність, співпереживання, доброта, терпіння, толерантне й шанобливе ставлення до представників інших національностей; 2) формувати вміння сприймати будь-яку людину як найвищу цінність, незалежно від кольору її шкіри, релігійної та соціальної приналежності; 3) підвищувати культуру особистості, впливаючи на її духовний розвиток, тим самим сприяти досягненню високої культури всього суспільства; 4) розвивати в дитини внутрішнє бажання позбутися проявів егоїзму, ворожнечі, неприйняття; 5) стимулювати гармонійний розвиток вихованців в умовах сучасної їм епохи.