Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ - перша чверть ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ АПН УКРАЇНИ

ДЕМ'ЯНЕНКО Наталія Миколаївна

УДК 378 (091)

Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХперша чверть ХХ ст.)

13. 00. 04 - теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України

Захист дисертації відбудеться “29” вересня 1999 р. о 14⁰⁰ год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 451. 01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 254060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (254060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “25” серпня 1999 р.

Загальна характеристика роботи

загальнопедагогічна підготовка вчитель

Актуальність і доцільність дослідження. На межі тисячоліть людино- і державотворчий потенціал освіти в Україні зростає, що виявляється в розробленні її нової етнічно-національної філософії й парадигми, пошуках варіативних систем та моделей, інноваційних технологій і методик професійної підготовки педагогічних кадрів сучасної генерації на рівні світових стандартів та здобутків цивілізації.

У зв'язку з цим особливого значення набувають історичний досвід і наукові концепції педагогів та вищих закладів педагогічної освіти періоду ХІХ - першої чверті ХХ ст. Вони є животворним джерелом розбудови й оновлення сучасної вищої школи, розв'язання актуальних питань її сьогодення та майбутнього.

Педагогічна освіта і досягнений нею рівень розвитку виступає головною передумовою становлення загальнопедагогічної підготовки вчителя, яка підлягає вивченню, передусім, на її тлі. Загальнопедагогічна підготовка є невід'ємною складовою змісту педагогічної освіти і тому не може функціонувати в автономному стосовно вищої педагогічної школи режимі. Поряд з цим, вона є об'єктивно існуючим, самостійним, визначальним напрямом підготовки вчителя, в головних своїх компонентах спільним для педагогів усіх спеціальностей, незалежно від фаху.

Актуальність дослідження полягає в тому, що воно дозволяє, по-перше, вивчити цілісний процес становлення загальнопедагогічної підготовки вчителя в контексті розвитку вищої школи України, її національних особливостей; по-друге, виявити провідні тенденції, наукові ідеї, творчий досвід загальнопедагогічної підготовки вчителя, що зумовлювали позитивну трансформацію ціннісних основ українського соціуму; по-третє, визначити шляхи оновлення загальнопедагогічної підготовки в сучасних закладах вищої педагогічної освіти, здійснити актуалізацію всього цінного з минулого в соціально-економічних реаліях сьогодення; по-четверте, науково обгрунтувати прогнозування розвитку теорії і практики загальнопедагогічної підготовки вчителя. Таким чином, оскільки історико-педагогічні дослідження детермінуються сучасністю, то нею й висуваються найактуальніші історичні проблеми.

Доцільність дослідження зумовлена необхідністю розв'язання нагальних суспільних проблем та подолання соціально-педагогічних суперечностей: між потребою українського народу в об'єктивному вивченні свого минулого, зокрема, послідовних знань з історії національної педагогіки, і недостатнім розробленням фундаментальних історико-педагогічних проблем, досліджень систем та процесів розвитку найважливіших педагогічних явищ; між глобальними соціально-економічними перетвореннями наших днів, вимогами більш яскравого вияву в змісті освіти соціально-етнічного компонента, врахування світового досвіду й неадекватним ставленням держави до освіти, традиційно-консервативною, формально-багаторівневою у своїй більшості підготовкою фахівців у закладах вищої освіти різного типу; між потребами суспільства в педагогічних кадрах нової генерації і неповною визначеністю методологічних та методичних засад їх підготовки, варіативних концепцій, моделей, новітніх освітньо-професійних програм цілісної багаторівневої загальнопедагогічної підготовки; між прагненням учителя до вдосконалення культурно-духовної сфери, поглиблення професійної компетентності й відсутністю реальних механізмів освоєння апробованих історією ефективних педагогічних систем, інноваційних методик та технологій загальнопедагогічної підготовки.

Отже, звернення до національних історико-педагогічних цінностей, однією з яких є загальнопедагогічна підготовка вчителя в Україні ХІХ-першої чверті ХХ ст., має велике науково-практичне значення, виступає важливим фактором розбудови вищої педагогічної школи, що буде сприяти інтенсифікації державотворчого потенціалу освіти, здійсненню соціально-педагогічних реформ у країні, входженню її до європейської спільноти.

Розробленням наукових основ підготовки вчительських кадрів займались відомі педагоги і державні діячі: С.А. Ананьїн, М.П. Василенко, Г.Г. Ващенко, В.І. Вернадський, В.К. Винниченко, О.М. Гіляров, С.С. Гогоцький, Б.Д. Грінченко, Г.Ф. Гринько, М.С. Грушевський, М.Ф. Даденков, І.В. Добіаш, О.В. Духнович, О.С. Залужний, В.П. Затонський, В.В. Зеньківський, М. Зотін, М.О. Лавровський, Н.Д. Лубенець, А.С. Макаренко, О.Ф. Музиченко, І.І. Огієнко, М.І. Пирогов, В.П. Родніков, С.Ф. Русова, Я.П. Ряппо, І.О. Сікорський, І.М. Скворцов, С. Сірополко, М.О. Скрипник, І.П. Соколянський, І.М. Стешенко, В.О. Сухомлинський, П.В. Тихомиров, К.Д. Ушинський, І.Я. Франко, С.Х. Чавдаров, Г.І. Челпанов, Я.Ф. Чепіга, О.Я. Шумський та інші.

Із проблем становлення педагогічної освіти та підготовки педагогічних кадрів існує декілька узагальнюючих наукових праць (Паначин Ф.Г. Педагогическое образование в России: Историко-педагогические очерки. - М., 1986; Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні (Х - початок ХХ ст.) / За ред. М. Д. Ярмаченка. - К., 1991; Майборода В. К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки (1917-1985 рр.). - К., 1992; Вовк Л. П. Історія освіти дорослих в Україні: Нариси. - К., 1994; Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933 / За ред. О. В. Сухомлинської. - К., 1996; Васькович В. Шкільництво в Україні (1905-1920 рр.). - К., 1996; Коржов Д. Ю. Розвиток системи вищої освіти в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ століть). - Вінниця, 1996; Глузман О. В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования. - К., 1997), що стали помітним внеском у розвиток педагогічної освіти в Україні, проте загальнопедагогічна підготовка в них не досліджується.

Теоретико-методичні засади загальнопедагогічної підготовки вчителя в сучасних закладах вищої педагогічної освіти України (сутність педагогічної діяльності, єдність теорії та практики в підготовці вчителя, зміст психолого-педагогічної підготовки, особистісно-професійна орієнтація у формуванні вчителя, методи, технології і форми організації педагогічного процесу, неперервна педагогічна практика студентів, основи педагогічної майстерності, професійне самовдосконалення майбутнього вчителя тощо) досліджуються в працях О.О. Абдулліної, А.М. Алексюка, А.М. Бойко, В.І. Євдокимова, І.А. Зязюна, Л.В. Кондрашової, В.І. Лозової, О.Г. Мороза, Л.С. Нечепоренко, Д.Ф. Ніколенка, О.П. Рудницької, О.Я. Савченко, В.А. Семиченко, С.О. Сисоєвої, В.О. Сластьоніна, А.І. Щербакова, Т.С. Яценко, О.І. Яцуна та інших. Питання організації й змісту професійно-педагогічної підготовки вчителя у вищих закладах освіти розглядались С.І. Архангельським, Ю.К. Бабанським, І.А. Зязюном, В.А. Козаковим, О.П. Кондратюком, В.Г. Кузем, В.Г. Осиповим, І.Ф. Прокопенком, М.І. Шкілем та іншими.

Певний внесок у розроблення проблем педагогічної освіти України належить ученим діаспори (Сірополко С. Народна освіта на Совєтській Україні. - Варшава, 1934; Крилов І. Система освіти на Україні (1917-1930 рр.). - Мюнхен, 1956; Ващенко Г.Г. Проект системи освіти в самостійній Україні. - Мюнхен, 1957). Упродовж двох останніх десятиліть у зарубіжній історіографії з'явились монографії, присвячені розвитку української культури, з оцінкою реформування системи підготовки педагогічних кадрів (Лончина П. Українська культура. Короткий огляд. - Нью-Йорк, 1983; Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. - К., 1993).

Загальнопедагогічна підготовка досліджуваного періоду зазнавала впливу зарубіжної філософсько-педагогічної думки, що полягало в екстраполяції у вітчизняну педагогічну теорію і практику досвіду європейських “нових шкіл”, “нового виховання”, численних експериментальних пошуків, передусім американських педагогів, ідей біхевіоризму, неофрейдизму, гештальтпсихології, гуманістично-персонологічного підходу, а також раціональних інваріантів екзистенціалізму та прагматизму. В своїй основі це було позитивне явище, що сприяло прилученню вітчизняних надбань до європейського й світового досвіду.

У виконаних дисертаційних дослідженнях висвітлено лише окремі проблеми підготовки вчителя: становлення педагогічної освіти в Україні (за певними історичними періодами); розбудова українського шкільництва; розвиток взаємозв'язків педагогічної теорії і практики у підготовці вчителя; практична підготовка та методична освіта студентів педвузів; професійна майстерність вчителя.

Слід зазначити, що до початку 90-х років ХХ ст. проблема здебільшого досліджувалася з акцентом на прикладах і фактах педвузів Росії, майже з суцільною асиміляцією самобутньої підготовки вчителя в Україні. Залишаються невивченими багаті архівні фонди з історії національної освіти. Процес пізнання історико-педагогічного досвіду вітчизняної вищої педагогічної школи відбувається повільно і не відповідає запитам розбудови самостійної української держави.

Наша докторська дисертація охоплює період ХІХ - першої чверті ХХ ст. розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій школі України, а кандидатська дисертація була присвячена дослідженню загальнопедагогічної підготовки вчителя в педвузах 1917-1933 рр. У кандидатській дисертації (Демяненко Н. Н. Общепедагогическая подготовка учителя в истории высшей школы (1917-1933 гг.). - Дис. … канд. пед. наук: 13. 00. 01. - К., 1991) уперше здійснено зіставно-порівняльний аналіз розвитку змісту загальнопедагогічної підготовки вчителя в педвузах України та Російської Федерації, виявлено етапи становлення та досвід загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій школі 1917-1933 рр. Проте слід зазначити, що нами не досліджувався процес розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя в педвузах УНР (Центральної Ради), Гетьманату і Директорії (1917-1919 рр.), оскільки на той час не було доступу до архівних фондів. Щодо 20-х років, то лише в сучасних умовах з'явилася можливість більш об'єктивно розглянути соціально-економічні, суспільно-політичні й організаційно-педагогічні передумови становлення загальнопедагогічної підготовки, показати її розвиток як складової багатогранних та суперечливих процесів культурної революції, реально визначити й обгрунтувати структуру, науково-практичні напрями розвитку змісту. Передусім це стосується ідей соціалізації, українізації, педологізації, політехнізації та європеїзації.

Таким чином, аналіз педагогічної літератури і дисертаційних досліджень дає змогу констатувати, що проблема загальнопедагогічної підготовки вчителя в історії вищої школи України ХІХ - першої чверті ХХ ст. не була предметом системного і цілісного вивчення.

Отже, потребами глобальних соціально-економічних перетворень наших днів, необхідністю звуження недослідженого поля в історії національної педагогічної освіти України, а також відсутністю фундаментальних історико-педагогічних досліджень, які синтезовано відображали б еволюцію загальнопедагогічної підготовки вчителя, зумовлено вибір теми дисертації “Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ - перша чверть ХХ ст.) ”.

Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробленні теми “Психолого-педагогічні засади реформування організації і змісту діяльності вищої школи в Україні (теоретико-методологічний аспект) ” РК № 0196И008876.

Об'єкт дослідження - підготовка вчительських кадрів у закладах вищої освіти України ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Предмет дослідження - становлення і розвиток загальнопедагогічної підготовки вчителя в історії вищої школи України ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Мета дослідження - здійснити цілісний науковий аналіз процесу становлення і розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищих закладах освіти України ХІХ - першої чверті ХХ ст., виявити її провідні тенденції; розробити теоретичні основи варіативної авторської концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя в сучасних соціально-економічних реаліях.

Головною концептуальною ідеєю дослідження є розуміння процесу становлення й розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя як об'єктивної, соціокультурно зумовленої закономірної та послідовної її зміни, в суті своїй прогресивної, хоч і не позбавленої соціально-політичних суперечностей, що позитивно впливала на трансформацію всіх ціннісних засад українського соціуму. Це виявляється на основі формаційного і цивілізаційного підходів до розвитку педагогічної освіти в Україні, в результаті здійснення ретроспективного логіко-системного аналізу конкретно-історичної сутності, змісту, структури, основних етапів процесу загальнопедагогічної підготовки, спрямованої на засвоєння майбутніми педагогами професійних знань, вироблення загальнопедагогічних умінь та навичок, формування у них позитивних соціальних і пізнавальних потреб професійно орієнтованого самотворення, що вимагає постійного вдосконалення педагогічної освіти, розвитку теорії й практики загальнопедагогічної підготовки, а отже, дослідження, актуалізації і використання її історико-педагогічних досягнень, ідей та досвіду в сучасних умовах розбудови національної вищої педагогічної школи.

Відповідно до предмета і мети визначено такі завдання дослідження:

виявити і проаналізувати соціально-економічні, суспільно-політичні та організаційно-педагогічні передумови становлення й розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій школі України ХІХ - першої чверті ХХ ст. ;

здійснити ретроспективний логіко-системний аналіз процесу становлення і розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя визначеного періоду в єдності його основних етапів;

науково обгрунтувати конкретно-історичну сутність, основні напрями змісту та складові структури загальнопедагогічної підготовки у вищих закладах освіти досліджуваного періоду;

виявити етапи, розробити й охарактеризувати періодизацію процесу загальнопедагогічної підготовки вчителя у співвідношенні з розвитком системи педагогічної освіти в Україні;

розкрити і класифікувати провідні тенденції, основні суперечності й закономірності загальнопедагогічної підготовки обгрунтованих етапів;

дослідити специфічні особливості еволюції загальнопедагогічної підготовки в педвузах України ХІХ - першої чверті ХХ ст., узагальнити набутий досвід, визначити продуктивні наукові ідеї;

обгрунтувати й оцінити реальний доробок закладів вищої педагогічної освіти та творчий внесок окремих педагогів у розвиток загальнопедагогічної підготовки вчителя досліджуваного періоду;

розробити базові теоретичні положення варіативної авторської концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя.

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання, загальнофілософські висновки та положення історичної науки про взаємозумовленість формаційного, цивілізаційного й соціокультурного розвитку людства з урахуванням етнонаціональних форм як етносоціального чинника історії в її хроноструктурі; про соціальну детермінованість розвитку матеріальної та духовної культури, діалектичний взаємозв'язок явищ і процесів, історично залежне обгрунтування сучасності й прогнозування майбутнього; ідеї нової філософії освіти, сучасної парадигми виховання, планетарної історії, що розкриває провідне місце людини у Всесвіті як репрезентанта вищих творчих можливостей.

Дослідження грунтується на особистісно-діяльнісному, об'єктивно-діалогічному та етико-гуманістичному підходах, на принципах науковості, історизму, цілісності, соціальної зумовленості, об'єктивності, культуровідповідності, єдності національного і загальнолюдського, теорії і практики, навчання і виховання, освіти і самоосвіти.

Теоретичну базу дослідження становлять:

загальні історичні концепції формаційного та цивілізаційного підходів, вітчизняна філософсько-історична традиція ХІХ - першої половини ХХ ст., історико-теоретичні засади розвитку сучасної макроцивілізації;

положення й висновки наукових теорій, концепцій і праць з проблем соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку України: особливості громадського руху до реформи 1861 р. (В.Б. Антонович, В. Білозерський) ; історія України ХІХ - першої чверті ХХ ст. (М.С. Грушевський, О. Субтельний, Д.І. Яворницький) ; національно-визвольні змагання українського народу 1917-1920 рр. (Д.І. Дорошенко, О.К. Дорошкевич) ;

національно-філософські течії: духовно-психологічно-культурна ідентичність народів (М.О. Бердяєв) ; планетарний розвиток націй (В.І. Вернадський) ; конкордизм (В.К. Винниченко) ; громадівський соціалізм (М.П. Драгоманов) ; самостійність історичного розвитку Київської Русі (М.І. Костомаров) ; кордоцентризм, “сродна” праця, самопізнання і самоствердження (Г.С. Сковорода) ; поліваріантність розвитку людства (В.С. Соловйов) ;

матеріали з історії національної культури: І.П. Крип'якевич, М. Семчишин, І.Я. Франко, О.С. Чернецький, П.П. Чубинський, Т.Г. Шевченко й інші;

праці з питань соціології, психології, філософії освіти та оновленої парадигми виховання: М. Богданович, А.М. Бойко, В.С. Горський, М.Я. Грот, В.В. Зеньківський, І.А. Зязюн, О.Я. Кониський, Г.С. Костюк, В.В. Лесевич, В.С. Лутай, О.Я. Савченко, Д.І. Чижевський, П.Д. Юркевич та інші;

- теоретичні положення і висновки про народність у навчанні й вихованні: О.В. Духнович, М.Г. Стельмахович, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський;

дослідження з проблем національної освіти: становлення системи професійної освіти (Н.П. Калениченко, Б.Н. Мітюров, М.І. Мухін, Н.Г. Ничкало, В.З. Смаль) ; історія вищої педагогічної освіти в Україні (Л.П. Вовк, В.К. Майборода, С. Сірополко, М.Д. Ярмаченко) ; розвиток національної освіти і педагогічної думки в західноєвропейському контексті (В.П. Кемінь, М.Б. Євтух) ; історія українського шкільництва (Б. М. Ступарик, О.В. Сухомлинська).

Застосовувались також хронологічний, ретро-праксиметричний, прогностичний, проблемно-пошукові та проблемно-цільові методи, що забезпечили синтез, узагальнення, актуалізацію й систематизацію отриманих даних. З метою забезпечення історичної достовірності одержаних результатів запроваджувались методи наукової ідентифікації та зіставно-порівняльного аналізу літературних і архівних джерел.

Оскільки в основі дослідження - науковий діалог минулого з сучасністю, то варто зауважити, що діалог розглядається нами не лише як форма викладу матеріалу, але і як один із найдоступніших, а звідси - і найгуманніший шлях наукового пізнання. Це дало нам можливість обгрунтувати об'єктивно-діалогічний, етико-гуманістичний підхід щодо викладу й соціально-педагогічної оцінки ідей, досвіду, провідних тенденцій та результатів дослідження. Про реальність цього підходу свідчить творчість одного з найбільш яскравих виразників національного духу українського народу, педагога і філософа Григорія Сковороди Ї “українського Сократа”. Цю ж національну манеру спостерігаємо в Івана Вишенського, далі - Теофана Прокоповича, Памфіла Юркевича, Тараса Шевченка, Володимира Вернадського, Михайла Грушевського та багатьох інших істинних синів українського народу.

Джерельна база дослідження. В процесі написання дисертації використано 411 науково-літературних джерел та 394 архівні справи. Зокрема, документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України), фонди: 268 - Південне районне охоронне відділення; 442 - Канцелярія Київського, Подольського і Волинського генерал-губернатора. Секретна частина; 705 - Південно-Східне районне охоронне відділення; 707 - Управління Київського навчального округу; 708 - Київський університет; 711 - Київська духовна академія; 849 - Фонд В. Іконнікова; 2017 - Історико-філологічне товариство; 2052 - Фонд М. Сумцова; 2061 - Фонд М. Халанського; 2162 - Канцелярія попечителя Харківського навчального округу; Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України), фонди: Р-2 - Рада народних комісарів Української РСР; 166 - Міністерство освіти УРСР; 1115 - Українська Центральна Рада; 2201 - Міністерство народної освіти Української держави; 2581 - Генеральне Секретарство Освіти Української Центральної Ради; Міністерство народної освіти УНР; 2582 - Відділ освіти при Директорії УНР; Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), фонди: 1 -відділ пропаганди та агітації; 59 - колекція мемуарів і спогадів про революційний рух в Україні; Державного архіву м. Києва, фонди: 16 - Київський університет; 244 - Київські вищі жіночі курси; Р-346 - Вищий Інститут Народної Освіти, м. Київ; Р-812 - Тимчасові педагогічні курси, м. Київ; Київські прискорені педагогічні курси; Р-920 - Київський польський педагогічний інститут; Відділу рукописів ЦНБ НАН України, фонди: 1 - Архів Київської духовної академії; 8 - Архів Київського університету; Российского государственного исторического архива (РГИА), фонды царствовавших членов семьи Романовых: 601 - император Николай ІІ; 672 - император Николай І; 677 - император Александр ІІІ; 678 - император Александр ІІ; 679 - император Александр І; фонды: 733 - Департамент народного просвещения; 734 - Ученый комитет; 742 - Редакция “Журнала Министерства народного просвещения”; 744 - “Высочайшие указы”, рескрипты и “всеподданнейшие” доклады по Министерству народного просвещения; Центрального государственного архива Российской федерации (ЦГА РФ), фонд 1565 - Наркомпрос РСФСР; Научного архива Российской академии образования (НА РАО), фонд 1 - Академия педагогических наук СССР; Львівського обласного державного архіву, фонди: 26 - Університет імені Яна Казиміра у Львові; Р-119 - Львівський державний університет ім. І. Франка; Полтавського обласного державного архіву, фонди: 363 - Полтавський окрвиконком; 610, 694, 1069 - фонди повітових земств; 772, 1063 - фонди громадських комітетів; 1503 - Полтавський губвиконком; Р-4057 - фонд товариства “Просвіта”; Одеського обласного державного архіву, фонди: 45 - Новоросійський університет; 334 - Одеські вищі жіночі курси; Філії Чернігівського обласного державного архіву в м. Ніжині, фонди: 371 - Ніжинські історико-філологічні вищі жіночі курси; 377, 378, 387 - Ніжинський історико-філологічний інститут кн. Безбородька; Харківського обласного державного архіву, фонди: 3 - Канцелярія Харківського губернатора; 45 - Харківська міська управа; 266 - Канцелярія директора народних училищ; 635 - Харківська губернська училищна рада; 667 - Харківський університет; Чернігівського обласного державного архіву, фонд 980 - Чернігівський учительський інститут. Більшість архівних документів уперше залучено до наукового обігу.

Проаналізовано законодавчі й нормативні акти царського уряду, Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, урядів СРСР та УРСР, Міністерства освіти Російської імперії, Генерального Секретарства Освіти Української Центральної Ради, Міністерства народної освіти УНР, Відділу освіти при Директорії УНР, Народного комісаріату освіти України, а саме: Полное Собрание Законов Российской империи. - СПб., 1870; Сборник постановлений и материалов по Министерству народного просвещения. - СПб., 1875; Настольная книга по народному образованию. - СПб., 1901; Журнал Министерства народного просвещения; Кодекс законів про народну освіту. - Харків, 1922; Бюлетень народного комісаріату освіти України; Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917-1959 рр. : Зб. документів: У 2 т. - К., 1960. - Т. 1: 1917 - червень 1941 рр. ; Народное образование в СССР (1917-1973) : Сб. документов. - М., 1974 та інші.

Опрацьовано постанови і резолюції ЦК ВКП (б) та ЦК КП (б) У щодо розвитку загальної й вищої освіти, матеріали Всеукраїнських педагогічних конференцій 20-х років, публікації 29 періодичних видань: “Школа и жизнь”, “Русская школа”, “Русская мысль”, “Периодическое сочинение об успехах народного просвещения”, “Просвещение”, “Житє і слово”, “Вільна українська школа”, “Шлях освіти”, “Педология”, “Комуністична освіта”, “Радянська освіта”, “На путях к новой школе”, “Освіта на Харківщині”, “Просвещение Донбасса”, “Педагогический сборник”, “Педагогическое образование”, “Вища і середня педагогічна освіта”, “Український історичний журнал”, “Вопросы истории СССР”, “Отечественная история”, “Вопросы философии”, “Філософська і соціологічна думка”, “Економіка України” тощо.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період ХІХ - першої чверті ХХст. Нижня межа визначається соціально-економічними (зародження капіталістичних відносин) та культурно-освітніми процесами (освітня реформа 1802-1804 рр. у Російській імперії, відкриття першого в Східній Україні вищого навчального закладу - Харківського імператорського університету - 1803 р. (1805 р.), початок розроблення в ньому навчальних курсів педагогічного спрямування). Верхня хронологічна межа обгрунтовується соціально-економічними змінами в Радянському Союзі (припиненням непу, державним курсом на індустріалізацію, колективізацію), початком культурної революції, одним з головних завдань якої стала підготовка педагогічних кадрів (постанова 1929 р. “Про підготовку викладачів у педвузах і педтехнікумах та перепідготовку вчителів”) й уніфікація змісту навчальних планів і програм вищих закладів освіти (резолюція ЦК КП (б) У 1928 р. “Стан вузів України”).

Дослідження проводилось у 1987-1998 рр. і включає чотири етапи науково-педагогічного пошуку: аналітико-пошуковий (1987-1992 рр.) Ї здійснювалось теоретичне обгрунтування проблеми, розроблялися методологічні засади, науковий апарат та програма дослідження. Вивчались архівні джерела, аналізувалася педагогічна, філософська, психологічна й історична література. Формулювались базові теоретичні поняття і положення; науково-емпіричний (1992-1994 рр.) Ї продовжувалось дослідження архівних матеріалів, документів Відділу рукописів ЦНБ НАН України, літературних та періодичних видань. Аналізувалась навчально-методична документація педвузів досліджуваного періоду. Було завершено збір емпіричного матеріалу, узагальнено досвід, виявлено досягнення і труднощі у загальнопедагогічній підготовці, здійснено зіставно-порівняльний аналіз основних її ідей, досвіду, тенденцій розвитку. Проведено ідентифікацію архівних даних та літературних джерел; систематизуючо-узагальнюючий (1994-1996 рр.) Ї на основі аналізу більш ніж 800 архівних і літературних джерел здійснено перевірку концептуальних положень, висновків та узагальнень дослідження, смислову інтегративну обробку даних, їх систематизацію, вибудовано логіку роботи, проведено ретроспективний логіко-системний аналіз дослідницьких матеріалів щодо процесу, сутності й змісту загальнопедагогічної підготовки, зіставлено результати дослідження з метою і завданнями, здійснено їх соціально-педагогічну оцінку; практично-впроваджувальний (1996-1998 рр.) Ї за результатами дослідження розроблено теоретичні основи варіативної концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя, визначено провідні тенденції й узагальнено набутий досвід вищих закладів освіти, теоретично обгрунтовано творчий внесок окремих педагогів, що виявлено в планах, програмах, авторських посібниках і педагогічному процесі ряду університетів та педінститутів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: досліджено проблему загальнопедагогічної підготовки вчителя в історико-педагогічній ретроспективі (ХІХ -перша чверть ХХ ст.) ; здійснено цілісний науковий аналіз еволюції процесу загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій школі України визначеного періоду як соціально-педагогічного феномена; виявлено та обгрунтовано його основні етапи: 1800-1859 рр., 1860-1869 рр., 1870-1904 рр., 1905-1916 рр., 1917-1919 рр., 1920-1924 рр., 1924-1928 рр. ; визначено і здійснено класифікацію провідних тенденцій (сутнісно-визначальні, змістово-процесуальні, структурно-організаційні, актуально-розвивальні) ; охарактеризовано закономірності й суперечності відповідно до кожного з виявлених етапів процесу загальнопедагогічної підготовки; науково обгрунтовано конкретно-історичну сутність і складові структури загальнопедагогічної підготовки вчителя; розроблено й охарактеризовано основні науково-педагогічні напрями розвитку її змісту; виявлено та актуалізовано провідні ідеї і визначено перспективи їх упровадження в практику сучасного закладу вищої освіти.

На основі вивченого вітчизняного досвіду розроблено наукові засади авторської концепції багаторівневої загальнопедагогічної підготовки вчителя в сучасних соціально-економічних реаліях у єдності її теоретичних, методичних і технологічних складових щодо особистісно орієнтованої підготовки й професійного самовиховання бакалаврів, спеціалістів та магістрів.

У науковий обіг уведено 394 архівних джерела, більшість із яких є унікальними, зокрема “Височайший” (Імператорський) указ та лист Міністерства народної освіти про відкриття в університетах кафедр педагогіки (1850 р.) ; рішення Управління Київського військового Подільського і Волинського генерал-губернатора по Київському навчальному округу про визнання педагогіки екзаменаційним предметом (1851 р.) ; Правила випробування з теоретичної й практичної підготовки майбутніх учителів (1858 р.) ; проект Статуту учительських інститутів Міністерства народної освіти (1862 р.) ; Наказ міністра народної освіти про припинення діяльності кафедр педагогіки в університетах (1862 р.) ; розпорядження міністра народної освіти про передачу викладання педагогіки професорам психології (1863 р.) ; проект “Положення про приготування учителів гімназій та прогімназій” (1868 р.) ; розпорядження міністра народної освіти про відновлення викладання педагогіки як обов'язкового предмета (1904 р.) ; проект “Статуту жіночого університету Св. Ольги” (1910 р.) ; Тимчасове положення про Вищі жіночі курси у м. Києві (1917 р.) ; Декларація Генерального Секретаріату Освіти з програмою розвитку національної школи і підготовки вчителя (1917 р.) ; проект Статуту Української Педагогічної академії (1917 р.) ; резолюції нарад щодо реорганізації системи педагогічної освіти шляхом злиття учительських інститутів і вищих педагогічних курсів (1917 р.) ; послужні списки, творчі біографії, дипломи провідних педагогів; варіативні навчальні плани та програми, авторські загальнопедагогічні курси й інші документи і матеріали.

Теоретичне значення дослідження. Розроблено методолого-теоретичні засади загальнопедагогічної підготовки вчителя досліджуваного періоду. З цією метою визначено й проаналізовано соціально-економічні, суспільно-політичні та організаційно-педагогічні передумови її розвитку. Теоретично обгрунтовано цілісний процес та основні етапи загальнопедагогічної підготовки вчителя визначеного періоду: 1800-1859 рр. - становлення основ загальнопедагогічної підготовки вчителя в діяльності російських імператорських університетів та університетських педагогічних інститутів; 1860-1869 рр. - розвиток змісту загальнопедагогічної підготовки в системі педагогічних курсів при імператорських університетах і в університетській освіті; 1870-1904 рр. - загальнопедагогічна підготовка в автономно функціонуючих закладах вищої освіти; 1905-1916 рр. - розбудова змісту загальнопедагогічної підготовки в умовах активного формування мережі закладів вищої педагогічної освіти України в складі Російської імперії; 1917-1919 рр. - розвиток загальнопедагогічної підготовки у вищих навчальних закладах періоду національно-визвольних змагань українського народу; 1920-1924 рр. Ї загальнопедагогічна підготовка соціального вихователя в ІНО (інститутах народної освіти) та на вищих трирічних педагогічних курсах в умовах “нової економічної політики”; 1924-1928 рр. Ї розвиток педагогіки колективу в загальнопедагогічній підготовці ІНО та педагогічних технікумів періоду “соціалістичної індустріалізації” й “курсу на колективізацію сільського господарства”. Доведено, що специфіка кожного з названих етапів визначається: соціально-економічними умовами, рівнем розвитку освіти, формуванням мережі вищих закладів педагогічної освіти, якістю розроблення проблеми загальнопедагогічної підготовки вчителя в теорії і на практиці, суб'єктами реалізації її мети та завдань.

Визначено і теоретично обгрунтовано поняття, сутність, зміст, структуру та процес становлення і розвитку загальнопедагогічної підготовки у вищій школі України ХІХ - першої чверті ХХ ст. Виявлено основні авторські проекти й моделі, варіативні програми, досліджено специфічні особливості змісту загальнопедагогічної підготовки на кожному із виявлених етапів, науково узагальнено набутий досвід; здійснено теоретичне обгрунтування і соціально-педагогічну оцінку реального доробку вищих закладів педагогічної освіти (Київського, Харківського, Новоросійського імператорських університетів, вищих жіночих педагогічних курсів, Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, Фребелівського педагогічного інституту; інститутів народної освіти, вищих педагогічних курсів (з 1925 р. педтехнікумів) тощо), творчого внеску окремих педагогів (С.А. Ананьїна, Г.Г. Ващенка, С.С. Гогоцького, Б.Д. Грінченка, М.О. Лавровського, І.О. Сікорського, К.Д. Ушинського, Г.І. Челпанова та інших) у розвиток загальнопедагогічної підготовки вчителя досліджуваного періоду.

Практичне значення. Матеріали дослідження дозволяють забезпечити нову науково-об'єктивну інтерпретацію окремих історичних дат, ряду історико-теоретичних фактів щодо сутності, змісту, структури, періодизації процесу розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя в педвузах ХІХ - першої чверті ХХ ст. ; узагальнити й актуалізувати провідні ідеї та досвід загальнопедагогічної підготовки вчителя вищих закладів освіти України досліджуваного періоду, визначити шляхи їх упровадження в практику сучасної вищої школи. Результати дослідження використані в процесі розроблення методолого-теоретичних засад, концепції й технологій варіативної ступеневої підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів; інтегрованого фундаментального навчального курсу “Теорія та історія педагогіки”; навчально-методичного комплексу (плану, програми, посібників) ; семінару післядипломної освіти педагогів; персоніфікованих елективних навчальних курсів. Теоретичні положення, виявлені й обгрунтовані в дисертації провідні тенденції, ідеї та досвід педагогів і вищих закладів освіти минулого знайдуть втілення в організації і змісті загальнопедагогічної підготовки сучасних педвузів, при розробленні курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, нормативних і елективних спецкурсів та спецсемінарів, у післядипломній освіті вчителів, у написанні підручників і навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури, проведенні всіх видів неперервної педагогічної практики в сучасних закладах вищої педагогічної освіти. Таким чином, матеріали дослідження сприятимуть подальшому реформуванню системи національної вищої освіти, поглибленню структури й змісту багаторівневої загальнопедагогічної підготовки, стануть базою для наступних наукових досліджень з теорії та історії педагогіки.

Основні положення і рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в навчальний процес Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (довідка № 02-722, від 24. 06. 1998 р.), Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (довідка №542, від 5. 02. 1999 р.), освітньо-виховного комплексу дитсадок-школа “Лісова казка” Ї гімназія “Апогей” м. Києва (довідка № 138, від 26. 05. 1999 р.).

Особистий внесок дисертанта полягає: у здійсненні наукового аналізу широкого масиву віднайдених нами архівних даних та літературних джерел (усього 805 найменувань) для розроблення і теоретичного обгрунтування періодизації процесу загальнопедагогічної підготовки вчителя в Україні ХІХ - першої чверті ХХ ст. ; у виявленні конкретно-історичної сутності загальнопедагогічної підготовки вчителя, що полягає в досягненні єдності педагогічної теорії і практики, а також науковості й культуровідповідності, фундаментальності та мобільності знань; у визначенні структури загальнопедагогічної підготовки вчителя, до якої на кінець 20-х років ХХ ст. входили: 1) теоретична загальнопедагогічна підготовка (педагогіка, історія педагогіки, зарубіжні педагогічні течії, педологія, педагогіка особистості, педагогіка колективу, дитячий рух, дитяча психологія, особливості психічного та фізіологічного розвитку дитини, методики окремих предметів, тонічне, образотворче мистецтво, драматизація, дикція, художнє виховання тощо) ; 2) практична загальнопедагогічна підготовка (педагогічна, громадсько-педагогічна, політехнічна, виробничо-педагогічна (агроіндустріальна), педологічна, експериментально-педагогічна, методична та інші практики) ; в науковому обгрунтуванні змісту загальнопедагогічної підготовки, який у вищій школі ХІХ століття визначаємо такими хронологічно вибудованими напрямами: філософсько-педагогічним, релігійно-педагогічним, прагматично-педагогічним, психолого-педагогічним, педолого-експериментальним, соціально орієнтованим, професійно зумовленим, а у вищих закладах педагогічної освіти початку ХХ ст. - соціально перетворюючим, раціоналістичним, політехнічним, гуманістичним, мистецько-педагогічним та планетарним; у розкритті та класифікації її основних тенденцій, виявленні соціально-педагогічних закономірностей і суперечностей на кожному етапі досліджуваного періоду; в розробці та впровадженні нового науково-теоретичного підходу до здійснення історико-педагогічного дослідження - об'єктивно-діалогічного, етико-гуманістичного та наукового комплексного методу історико-теоретичного дослідження - ретроспективного логіко-системного аналізу; в обгрунтуванні історико-теоретичних засад авторської концепції загальнопедагогічної підготовки (єдність теоретичних педагогічних знань та практичних умінь і навичок; забезпечення цілісності, варіативності й елективності педагогічних знань у багаторівневій підготовці бакалаврів, спеціалістів і магістрів; використання відповідних технологій та методів досягнення інтеграції теоретичних й історичних знань, урахування досягнень зарубіжної педагогіки, а також диференціація методики особистісно орієнтованого викладання дисциплін педагогічного циклу), що забезпечує постійний професійний “саморух” майбутнього спеціаліста, самотворення педагога.

Вірогідність та наукова обгрунтованість дисертаційного дослідження забезпечується чіткими методолого-теоретичними позиціями, застосуванням методів, адекватних меті дослідження й визначеним завданням, ретроспективним логіко-системним аналізом значного обсягу архівних джерел, нормативних і методичних документів, філософських, історичних та психолого-педагогічних теоретичних праць, науковою ідентифікацією літературних і архівних джерел, тривалим терміном їх апробації та ефективністю впровадження результатів дослідження в практику діяльності сучасної вищої школи.

На захист виносяться:

науково обгрунтований процес становлення і розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя досліджуваного періоду в єдності таких виявлених етапів: 1800-1859 рр. - становлення основ загальнопедагогічної підготовки вчителя в діяльності російських імператорських університетів та університетських педагогічних інститутів; 1860-1869 рр. - розвиток змісту загальнопедагогічної підготовки в системі педагогічних курсів при імператорських університетах і в університетській освіті; 1870-1904 рр. - загальнопедагогічна підготовка в автономно функціонуючих закладах вищої освіти; 1905-1916 рр. - розбудова змісту загальнопедагогічної підготовки в умовах активного формування мережі закладів вищої педагогічної освіти України в складі Російської імперії; 1917-1919 рр. - розвиток загальнопедагогічної підготовки у вищих навчальних закладах періоду національно-визвольних змагань українського народу; 1920-1924 рр. Ї загальнопедагогічна підготовка соціального вихователя в ІНО та на вищих трирічних педагогічних курсах в умовах “нової економічної політики”; 1924-1928 рр. Ї розвиток педагогіки колективу в загальнопедагогічній підготовці ІНО й педагогічних технікумів періоду “соціалістичної індустріалізації” і “курсу на колективізацію сільського господарства”;

визначена конкретно-історична сутність та з'ясований зміст загальнопедагогічної підготовки, що представлений у дослідженні такими хронологічно вибудованими напрямами: філософсько-педагогічним, релігійно-педагогічним, прагматично-педагогічним, психолого-педагогічним, педолого-експериментальним, соціально орієнтованим, професійно зумовленим (у вищих закладах освіти ХІХ ст.) ; соціально перетворюючим, раціоналістичним, політехнічним, гуманістичним, мистецько-педагогічним і планетарним (у педвузах початку ХХ ст.) ;

виявлені складові структури загальнопедагогічної підготовки вчителя: 1) теоретична загальнопедагогічна підготовка (педагогіка, історія педагогіки, зарубіжні педагогічні течії, педологія, педагогіка особистості, педагогіка колективу, дитячий рух, дитяча психологія, особливості психічного та фізіологічного розвитку дитини, методики окремих предметів, тонічне, образотворче мистецтво, драматизація, дикція, художнє виховання тощо) ; 2) практична загальнопедагогічна підготовка (педагогічна, громадсько-педагогічна, політехнічна, виробничо-педагогічна (агроіндустріальна), педологічна, експериментально-педагогічна, методична й інші практики), що склалася на кінець 20-х років ХХ ст. ;

встановлені й класифіковані тенденції загальнопедагогічної підготовки вчителя (сутнісно-визначальні, змістово-процесуальні, структурно-організаційні, актуально-розвивальні) з урахуванням факторів еволюції та з'ясованих особливостей сучасного стану вищої педагогічної освіти в Україні; виявлені та підтверджені основні соціально-педагогічні суперечності й закономірності процесу загальнопедагогічної підготовки вчителя відповідно до розробленої періодизації;

сформульовані висновки й узагальнення, що розкривають теоретичний доробок закладів вищої педагогічної освіти та творчий внесок окремих педагогів: С. А. Ананьїна, Г. Г. Ващенка, С. С. Гогоцького, Б. Д. Грінченка, М. О. Лавровського, І. О. Сікорського, К. Д. Ушинського, Г. І. Челпанова та інших;

обгрунтовані науково-теоретичні засади авторської концепції загальнопедагогічної підготовки вчителя, що полягають в особистісно орієнтованому формуванні й самовихованні майбутнього вчителя на основі, по-перше, єдності теоретичних педагогічних знань та практичних умінь і навичок як форми їх збереження й використання в професійній діяльності; по-друге, цілісності, елективності та наступності педагогічних знань у багаторівневій педосвіті при підготовці бакалаврів, спеціалістів і магістрів; по-третє, у використанні відповідних технологій та методів досягнення інтеграції теоретичних й історичних знань, а також диференціації методики викладання дисциплін педагогічного циклу.

Поряд із виділеними захищаються всі положення, висновки й узагальнення, зроблені в дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертації обговорювались на засіданнях ученої ради, лабораторій педагогічної освіти, педагогіки і психології вищої школи Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, кафедр педагогіки та педагогіки і психології початкового навчання Полтавського педагогічного інституту імені В. Г. Короленка, педагогічної ради освітньо-виховного й наукового комплексу “Апогей” (м. Київ), президії Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого. Матеріали дослідження висвітлювались у виступах на Міжнародних конференціях і науково-практичних семінарах (Полтава, 1988; Чебоксари, 1988; Москва, 1989; Київ, 1996; Ніжин, 1998), Всеукраїнських симпозіумах (Сімферополь, 1996; Харків, 1996; Чернівці, 1996; Київ, 1997), пройшли обговорення в ході регіональних конференцій (Полтава, 1988, 1989, 1990, 1991, 1992, 1993, 1994, 1996, 1998; Тернопіль, 1990; Черкаси, 1994; Вінниця, 1995; Миколаїв, 1995; Київ, 1996, 1997), відображені у доповіді на з'їзді педагогічного товариства ім. Г. Г. Ващенка (Київ, 1996).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 71 науковій праці, з них 50 написано без співавторів, у тому числі: 1 монографія, 1 науково-методичний посібник (одноосібні), 1 підручник (у співавторстві), 20 статей у наукових фахових журналах та 6 Ї у збірниках наукових праць, 1 навчальна програма, 2 брошури з методичними рекомендаціями, 1 “Положення про освітньо-виховний комплекс”, 1 “Кваліфікаційна характеристика вчителя-вихователя”, 29 статей у збірниках матеріалів наукових конференцій, симпозіумів та семінарів, 8 тез доповідей на наукових конференціях. Загальний обсяг особистого внеску Ї 65, 59 авторського аркуша. При визначенні друкованих праць, у яких розкривається зміст докторської дисертації, враховано 9 публікацій по кандидатській дисертації, оскільки цього вимагає цілісність дослідження, його логіка й наступність.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури і архівних матеріалів. Обсяг основного тексту - 399 сторінок, список використаної літератури охоплює 70 сторінок - 805 найменувань, із них: 411 літературних джерел та 394 архівні справи. Дисертація містить 14 таблиць на 17 сторінках і 9 рисунків на 9 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження та його хронологічні межі, аргументовано її актуальність і доцільність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження, викладено особистий внесок здобувача.

У першому розділі -“Методолого-теоретичні засади загальнопедагогічної підготовки вчителя: передумови і тенденції” - обгрунтовано й проаналізовано соціально-економічні, суспільно-політичні та організаційно-педагогічні передумови і головні тенденції процесу становлення та розвитку загальнопедагогічної підготовки вчителя періоду ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Загальнопедагогічна підготовка вчителя - це об'єктивне соціально-педагогічне явище, спеціально організований процес навчання (викладання і учіння), засвоєння майбутніми педагогами професійних знань, вироблення відповідних умінь та навичок; формування позитивних соціальних і пізнавальних потреб самовиховання й самореалізації. Отже, загальнопедагогічна підготовка являє собою процес послідовного опанування студентами змісту дисциплін педагогічного циклу в єдності їх теорії і практики, а також - сукупний підсумок, що визначає сформовані загальнопедагогічні вміння та навички майбутнього вчителя й забезпечує оволодіння основами педагогічної діяльності.

Мета загальнопедагогічної підготовки полягає у формуванні вчителя, який володіє фундаментальними знаннями науково-педагогічної теорії, мобільними, культуровідповідними загальнопедагогічними вміннями і навичками.

Конкретно-історична сутність загальнопедагогічної підготовки - поняття стабільне, проте воно може зазнавати змін залежно від розвитку змісту та структури, що є певним чином упорядкованою сукупністю теоретичних і практичних складових, хронологічно обгрунтованих напрямів, які характеризують загальнопедагогічну підготовку вчителя у відповідних соціально-економічних умовах. Таким чином, сутність загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій педагогічній школі досліджуваного історичного періоду полягає в досягненні єдності педагогічної теорії і практики, а також науковості й культуровідповідності, фундаментальності та мобільності знань. Загальнопедагогічна підготовка є спільною для всіх педагогів, незалежно від їх фаху.

Істинність педагогічних знань перевіряється шкільною практикою. Водночас педагогічна теорія обслуговує її, тому теорія і практика загальнопедагогічної підготовки розглядаються в органічному зв'язку, взаємодії та єдності. До структури загальнопедагогічної підготовки вчителя включаємо предмети педагогічного циклу й усі види педагогічної практики у їх постійному наближенні до єдності та взаємозумовленості.

Отже, загальнопедагогічна підготовка передбачає вивчення студентами теоретичних педагогічних дисциплін, формування на основі одержаних знань професійних умінь і навичок, залучення майбутнього вчителя до системи неперервної педагогічної практики, засвоєння елементів педагогічної техніки, що в сукупності забезпечує пізнання й оволодіння основами професійно-педагогічної діяльності.

Історичний період ХІХ - першої чверті ХХ ст. характеризується глобальними перетвореннями, передусім соціально-економічного змісту, а також суспільно-політичними суперечностями, революційними подіями, зміною влади та урядів. У цей період значна частина України перебуває в складі Російської імперії. На початку ХІХ ст. розпочинається реформування, відбувається промисловий переворот (кінець 30-х - початок
80-х рр.), відміна кріпосного права (Маніфест 1861р.) та реформи 60-х років ХІХ ст., революція 1905-1907 рр. Революційні події 1917 р. ознаменували повалення монархічного режиму, встановлення влади Тимчасового уряду, а з березня 1917 р. - Української Народної Республіки, згодом Гетьманату і Директорії (1918-1919 рр.) та відповідні цим періодам проекти економічних, політичних перетворень, спроби їх здійснення. З перемогою більшовиків, установленням влади Рад пов'язана політика “воєнного комунізму”, непу, індустріалізації та колективізації. Безперечно, соціально-економічні і суспільно-політичні зміни в Україні ХІХ - першої чверті ХХ ст. не могли не зумовити своєрідність розвитку системи вищої професійної освіти, зокрема педагогічної, її основних тенденцій, а отже, і соціальну детермінованість загальнопедагогічної підготовки вчителя, визначення особливостей періодизації становлення та розвитку її сутності, структури й змісту.