Розвиток освіти дорослих в Галичині у 1867-1918 роках

Відповідно до мети і завдань товариства і партії розробляли навчальні плани і програми освіти дорослих. Вони включали (залежно від організаційних форм) різне число предметів і передбачали різний час на їх вивчення. Наприклад, навчальні плани курсів для неписьменних передбачали вивчення релігії, письма і читання, рахунків, каліграфії, читання і пояснення фрагментів з історії і географії, виголошення коротких патріотичних промов, засвоєння елементів природи з гігієною, практичне застосування здобутих знань для заповнення телеграм, почтових переказів, квитанцій, написання листів і т. п.

В дисертації аналізуються зразки навчальних планів і програм, їх зміни впродовж досліджуваного періоду, а також підручники, методика та організація навчання дорослих.

З моменту початку функціонування елементарних шкіл і курсів для дорослих виникла проблема вдосконалення методів навчання, створення спеціальних букварів, підручників і дидактичних засобів, а також підготовки відповідних педагогічних кадрів, активізації наукових пошуків у цій ділянці освіти. У вирішенні цих завдань використовувалися напрацювання науковців і практиків західноєвропейських країн.

На основі аналізу джерельної бази зроблено висновок про те, що і педагоги, і публіцисти прагнули до створення в краї єдиної системи освіти дорослих. Вона мала охоплювати діяльність всіх інституцій, що займалися цими проблемами. Стверджується, що на переломі ХІХ і ХХ ст., освіта дорослих в Галичині стала явищем масовим, випрацювано багато різноманітних форм і методів освітньої праці, нагромаджено великий методичний досвід, а також ініційовано дослідження і теоретичні роздуми над андрагогічними проблемами.

В четвертому розділі - “Народні читальні і читацтво як мета і предмет діяльності польських і українських освітніх товариств” розкриваються головні зміни в змісті та організації освітньої праці під впливом суспільно-політичних і соціально-економічних перемін, її роль у національному відродженні українців і поляків, аналізується діяльність культурно-освітніх товариств і народних видавництв, часописів, зроблено спробу узагальнення теоретичних проблем популяризації читацтва.

Вказується, що переломним моментом в розвитку українського руху в Галичині стали 1846-1848 роки, коли створено Головну Руську Раду, програма якої викликала схвалення в населення і об'єднала всі патріотичні сили краю. Аналізуються причини спаду і пізнішого підвищення активності українського руху, оцінюється роль освітньої праці культурно-освітніх і молодіжних товариств, церкви та українських діячів І. Франка, А. Вахнянина, О. Партицького, О. і В. Барвінських Д. Танячкевича, О. Огоновського, М. Павлика, О. Терлецького та ін. в формуванні національної і суспільної свідомості українців, наслідком чого був найвищий розмах їх освітнього і громадського життя на межі ХІХ і ХХ ст., і його бурхливий розвиток до вибуху Першої світової війни.

Наголошується, що на початку ХХ ст., Львів став головним осередком українського культурного і наукового життя, а творці української літератури, музики, архітектури і малярства заняли належне їм місце серед великих слов'янських творців. Здійснилися пророчі слова В. Антоновича, П. Куліша, М. Драгоманова, М. Грушевського та ін., які першими зрозуміли, що українська Галичина повинна і зможе відіграти роль центру національного відродження української нації.

Розкривається роль у формуванні національної свідомості українців видавництв Галичини і Наддніпрянської України: видавництва Наукового Товариства ім. Шевченка, видавництва “Київська Старовина”, видавництва Народних Книг, Русинської видавничої спілки, Селянської бібліотеки, бібліотеки “Діла” і “Молодої України”, видавництва Б. Грінченка та ін.

Стверджується, що пізнання через просвіту української культури, опертої на народних традиціях і обрядах, стало важливим чинником оборони української людності від денаціоналізації та її згуртування, усвідомлення українцями своєї національної приналежності, формування їх державницьких устремлінь.

Аналізується освітня праця серед народних мас польської суспільності, яка здійснювалася товариствами, церквою, педагогами і громадськими діячами шляхом організації бібліотек для народу при школах і парафіях, культурно-освітніх і господарських товариствах, поширення читацтва, заснування читалень, популяризації знань тощо.

Відзначаються заслуги Краківського і Львівського товариств освіти в розвитку читацтва, які від 1882 р., поширювали серед народу освіту в релігійному дусі. Для цього засновували читальні, бібліотеки, організовували голосне читання часописів, видавали і розповсюджували доступні широкому загалу твори, преміювали найактивніших в поширенні освіти вчителів, вирішуючи насамперед завдання суспільно-морального і естетичного виховання.

Розкривається діяльність Товариства шкіл людових, яке об'єднало широке коло прогресивної інтелігенції, студентської молоді і селян, ставши з часом розгалуженою освітньою організацією, що мала значні фінансові кошти та високий авторитет. Його бібліотеки і читальні стали вогнищами, де книжки й часописи ставали знаряддям боротьби за політичні права, інструментом для покращення умов господарювання, засвоєння знань, пізнання культурних здобутків народу.

У 1898 р., радикальна студентська молодь з цього товариства заснувала в Кракові Товариство університету людового ім. А. Міцкевича, яке діяло за зразком британських університетів і реалізовувало світську програму освіти, формувало в народних мас почуття національної і суспільної свідомості, виховувало інтелектуально, морально, естетично і фізично сотні тисяч людей, позбавлених державної польської школи і розвивало в них прагнення подальшого навчання.

Аналізується видавнича діяльність товариств “Просвіта”, “Macierz Polska”, “Komitetu Wydawnictwa Dzielek Ludowych”. Встановлено, що для одних вона була виявом турботи про ліквідацію неписьменності, для інших мала на меті використання селянства в боротьбі за незалежність, а ще для інших - служила вихованню селян, цілковито відданих вірі і дворові. Зазвичай ці мотиви виступали в єдності і обумовили підготовку і видання літератури для народу, яка на межі ХІХ і ХХ ст., стала не замінимою формою едукації в українських і польських сільських середовищах.

Аналіз джерельної бази та архівних матеріалів дав підстави стверджувати, що особливу роль в досліджуваний період у формуванні національної і суспільної свідомості української і польської суспільності відіграла преса різних політичних угрупувань і орієнтацій. Вона була головним засобом передачі суспільно-політичної інформації і культурних відомостей. Зміст літератури і часописів, призначених для народу, був на загал однаковий. Всі політичні угрупування і видатні діячі, що працювали для села, прагнули підвищення освіченості сільського населення, але мета, зміст і обсяг навчання та виховання значно відрізнялися. В тодішній пресі і літературі, залежно від політичної позиції, завдання зводилися в основному до виховання доброго і працьовитого господаря, віруючого і практикуючого католика, задоволеного своєю долею і становищем.

Головною в більшості починань була ідея просвіти найширших суспільних верств різних націй, спрямована на розбудження і зміцнення національної свідомості і тотожності тих верств, які повинні становити основу і майбутнє нації. В цій діяльності особливо виділялися представники демократичного руху, які прагнули піднесення рівня життя міського і сільського населення. Це знайшло своє відображення передусім у діяльності народжуваного національного і робітничого руху.

Показано, що ключовим проявом едукаційних ініціатив, які йшли від польських і українських народних мас Галичини, стало відкриття бібліотек і читацтво, яке становило мету діяльності майже всіх галицьких освітніх товариств, незалежно від їх національної, класової чи релігійної орієнтації. Встановлено, що основи популяризації читацтва концентрувалися навколо таких чотирьох аспектів проблеми:

1) мета освітньої діяльності;

2) її організація;

3) особа популяризатора (керівника, прелегента);

4) методи і форми прилучення до книг і часописів.

Дослідження показало, що розвиток освіти дорослих зумовив активізацію теоретичних пошуків у цій сфері. Теоретичні висновки випливали з результатів практичної діяльності галицьких освітніх товариств. Багато з них не втратили своєї актуальності до цього часу і можуть бути використані сучасними організаторами культурно-освітньої праці серед дорослих.

У п'ятому розділі - “Вклад галицьких освітніх товариств у розвиток теорії і практики популяризації знань серед дорослих” розкривається діяльність українських і польських товариств щодо популяризації знань як одного з найістотніших феноменів образу навчання, поступу і раціонального ставлення до дійсності. Аналізується їх доробок в цій сфері. При цьому звернуто увагу на творчу роль деяких галицьких освітніх товариств щодо поширення культури, а не лише освіти. Показано, що ці обидві сфери людської творчості і прагнень самовираження були в той час тісно взаємопов'язані. Робиться спроба відтворення засад їх взаємного зв'язку.

Відзначено, що в Європі в другій половині ХІХ ст., особлива увага в сфері освіти дорослих відводилась народним університетам, які були інституціями не для здобуття свідоцтва, але передусім для задоволення власних інтелектуальних зацікавлень через лекції, відчити і бесіди. Це був відкритий заклад для всіх тих, що хотіли поглибити свої знання не зважаючи на вік, місце праці і рівень освіти.

Ідея організації народних університетів в Східній Галичині на теоретичному рівні зародилася досить рано. Першим, хто почав займатися справою народних університетів був Е. Косевич, який опублікував в “Літературно-Науковому Віснику” статтю “Людові університети”, розкривши в ній досвід скандінавських країн. Пізніше це питання піднімав З.Скварко, але тривалий час справа народних університетів не знаходила практичного вирішення. Лише з ініціативи “Просвіти” почався поступовий перехід від теорії до практики. Цією справою займалося спеціально створене “Товариство Університетських Викладів ім. Петра Могили” з осідком у Львові і філіями по всьому краю. Основою для розвитку народних університетів стали створювані по всій Галичині різноманітні курси: торговельні, кооперативні, ветеринарні, які завоювали велику популярність і на практиці переконували в своїй користі в щоденній боротьбі за існування. Завдячуючи їм, ідея народних університетів знаходила все більше прихильників. Перед Першою світовою війною в краї діяли три народні університети, які носили назву “вищі курси народної освіти”.

Аналіз їх діяльності дозволяє стверджувати, що вони мали різні навчальні плани, які складалися з урахуванням потреб слухачів даної місцевості і дозволяли використовувати доступні дидактичні засоби, мали свій окремий режим та тривалість навчання. Спільним для всіх була практична спрямованість навчання, а головне, спрямованість на національне виховання, формування національної свідомості в слухачів, основою чого було вивчення історії і традицій народу, усвідомлення свого обов”язку перед ним. У розділі здійснено аналіз пошуків щодо розробки мети, завдань, змісту, засобів, методів і організаційних форм освіти дорослих, визначення ролі і місця прелегента (педагога-організатора) та педагогічної преси в цій справі. Робиться висновок про вирішальну роль прелегентів у поширенні знань, аналізуються вимоги до них та діяльність товариств щодо їх підбору, підготовки та підвищення педагогічної майстерності Ці питання постійно обговорювалися на сторінках преси і з”їздах товариств. Результатом творчого пошуку галицьких культурно-освітніх товариств стала розробка теоретичних основ андрагогіки та моделі педагога-організатора, від особистих якостей і психолого-педагогічної підготовки якого залежить успіх освітньої справи серед дорослих.

Досліджено роль народних домів (парафіяльних, робітничих, освітніх), які будували свою діяльність на багаторічних традиціях галицького культурно-освітнього руху, в поширенні і популяризації знань. Ініціаторами їх створення виступали “Просвіта”, церква, польські та українські товариства, політичні організації, гміни, приватні особи і т.п. При цих осередках працювали краєзнавчі, драматичні, хорові, спортивні гуртки, торгівельні, господарські, молочарські, кредитні і професійні спілки, кооперативи, політичні організації, бібліотеки, а також елементарні школи для дітей і дорослих, організовувалися бесіди, лекції тощо. Встановлено, що народні доми відігравали провідну роль в інтелектуальному розвитку та утвердженню серед населення суспільно-моральних норм життя.

Підсумовуючи, стверджується, що галицькі освітні товариства, які займалися поширенням і популяризацією знань серед народних мас, створили теоретичні основи для розвитку андрагогіки в міжвоєнний період, а також для сучасної освітньої діяльності.

Узагальнення результатів багаторічного історично-педагогічного наукового пошуку, аналіз широкої джерельної бази та архівних матеріалів дає підстави зробити такі факти:

1. Становлення і розвиток системи освіти дорослих в Галичині (1867-1918 рр.) зумовлені об'єктивними суспільно-політичними та соціально-економічними потребами розвитку краю та впливом процесів, які відбувалися в західноєвропейських країнах. В Галичині на території 80 тис. кв. км. проживало понад 7,3 млн. осіб, в т. ч., 80% в сільській місцевості. Край був сировинним джерелом для промисловості Австрії. Результатом колонізаторської в економіці та в освіті й культурі політики окупантів було панування в краї преславутої “галицької темноти” і загального анальфабетизму (неписьменності). На початку другої половини ХІХ ст., неписьменними були понад 70%, а в деяких місцевостях навіть більше 90% від загального числа жителів. На початку 60-х років в Галичині розпочався жвавий рух щодо освіти дорослих, в якому брали участь і держава, і громадські формування. Передумовами його розвитку з одного боку були значні господарські переміни, викликані науково-технічною революцією, а з другого - розвиток форм демократичного життя та природничо-математичних і суспільних наук (соціології, математики, фізики, біології, психології, педагогіки), які досліджували суспільні процеси в причинно-наслідкових зв'язках;

2. Важливу роль в розвитку освіти дорослих відіграла західноєвропейська психолого-педагогічна думка, яка різними шляхами поширювалася на галицьких землях. Це сприяло тому, що система, яка склалася в краї, органічно поєднала в собі передові андрагогічні ідеї європейської педагогіки, національні традиції народів, що заселяли Галичину, та власний досвід здійснення освіти дорослих;

3. Найзагальнішими тенденціями в розвитку освіти дорослих в Галичині були:

- піднесення освіти;

- її соціально-культурна актуалізація та національно-виховна спрямованість;

- розширення мережі культурно-освітніх інституцій для її здійснення, збагачення організаційних форм, охоплення навчанням все більшої кількості населення;

- зростання активності різних суспільних груп в боротьбі за поширення знань.

4. Провідну роль в розробці наукових основ організації освіти дорослих в краї відігравали культурно-освітні, молодіжні, робітничі та господарські товариства, церква, школа, політичні партії, які доповнювали слабке функціонування адміністративної системи. Всіх їх об'єднувала спільна позиція щодо потреби підвищення освіченості народу, хоча різними були концептуальні підходи до визначення її мети, змісту та організаційних форм;

5. Українські і польські товариства, проводячи культурно-освітню працю в умовах національного поневолення, послідовно реалізували мету піднесення своїх націй до такого рівня національно-громадянської й патріотичної свідомості, яка не тільки захистить їх, але зміцнить і розвине в них почуття національної, а в результаті - державної єдності. Головну роль в цій діяльності, як її основа, відігравали рідна мова та історія власного народу, національна література і народна культура, мистецтво, фольклор, а також спільна для кожної нації релігія. Організовуючи освітню працю, названі товариства систематично відновлювали ослаблену національну єдність, навчали і виховували молоді покоління в національному дусі, підкреслювали свою етнічну і культурну відмінність й окремішність. В період відсутності власної держави і національного гноблення всі товариства освітнього і культурного характеру боролися за національне і суспільно-культурне визволення. Їх популяризаторська і освітня діяльність, насамперед в середовищах пролетарських, була головним засобом реалізації цієї мети;

6. Українські та польські освітні товариства Галичини, вміло використовуючи виховні можливості популяризаторської праці і прагнучи з її допомогою досягти громадсько-культурної емансипації сільської суспільності, зробили суттєвий внесок у формування особистості галицького селянина шляхом ініціювання самоосвітньої праці, розбудження громадянських засад, виховання прагнення до суспільної діяльності, усвідомлення, що творча праця в майбутньому принесе вагомі результати в індивідуальному житті і спільному житті суспільства. Більшість товариств використовували різноманітні форми рільничої едукації селян та професійної едукації міських робітників. Шляхом підвищення інтелектуальної і громадянської активності міського і сільського населення вони брали участь у формуванні сучасного рільника і робітника-ремісника, які мають, з одного боку, необхідний рівень загальноосвітніх знань, а з другого - спеціальні знання, потрібні для ретельного виконання професійних обов'язків, суспільної діяльності, участі в боротьбі за громадсько-культурну емансипацію;

7. Найбільшу роль в розвитку освіти дорослих відіграли: товариство “Просвіта”, українське і польське педагогічні товариства, Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, товариства шкіл людових і освіти людової, осередки яких були розповсюджені по всій території краю, також товариство університету людового в Кракові;

8. Центральними осередками в системі освіти дорослих, в яких концентрувалася діяльність громадських організацій, партій, церкви, були народні доми (читальні), бібліотеки, народні театри, музеї. При них організовувалися курси для неписьменних, народні університети, культурно-освітні, господарські та професійні курси, народні читання, мистецькі гуртки, лекції, бесіди, дискусії, кооперативи, ощадні і позичкові каси та інші форми поширення і популяризації знань. Аналіз їх діяльності дає підстави стверджувати, що галицька система освіти дорослих мала ступеневий характер і включала: школи і курси для дорослих, бібліотеки і читальні, видавництва популярних праць, народні і робітничі доми, народні університети, товариства освітнього і культурного характеру. Діяльність цих осередків мала ліквідувати недоліки шкільної освіти та прогалини в національному українському і польському вихованні шляхом поширення культури і популяризації знань про світ, людину і суспільство. Результатом освіти й виховання мало бути створення такої моделі галицького суспільства, яке об'єднує з одного боку, національна ідея, тобто свідомість спільної історичної і культурної традиції, готовність будувати власну державу, а з другого боку - міцні духовні зв'язки;

9. У реалізації зазначених завдань важливу позитивну роль в досліджуваний період відіграла духовна і світська інтелігенція, яка брала на себе не тільки організаційний тягар, але насамперед справу вироблення стратегії і тактики діяльності, що мала на меті утвердження і продовження розпочатих дій в освіті й вихованні дорослих. Особливі заслуги в розвитку освіти дорослих належать духовній інтелігенції, яка організовувала освітньої акції передовсім на сільських теренах, використовуючи з цією метою як свій особистий авторитет, так і авторитет церкви. Величезну роль в освіті дорослих відіграло учительство, розвиваючи в учнів-слухачів зацікавленості та уподобання, утверджуючи основи самоосвіти і самовиховання. Про результативність такої діяльності свідчать факти масової участі селян і робітників в діяльності щодо поширення знань, а також в аматорському мистецькому русі (хорах, оркестрах, театральних гуртках тощо). Для належного функціонування всіх типів осередків освіти дорослих громадськими організаціями проводилась цілеспрямована підготовка педагогів-організаторів, особистісно-професійна модель яких розроблена в результаті наукового пошуку галицьких громадсько-освітніх діячів;

10. Динаміка розвитку мережі осередків освіти дорослих в Галичині зумовлена активністю боротьби українських і польських культурно-освітніх, релігійних та господарських товариств і політичних партій, яка об'єктивно відображала рівень суспільного усвідомлення ролі і значення освіти дорослих в національно-культурному відродженні своїх народів;

11. Характерною особливістю розвитку освіти дорослих є загострення боротьби за можливість навчання, прилучення до неї щораз ширших кіл населення. При цьому впродовж досліджуваного періоду зростала не тільки кількість товариств, але передусім відзначається значне зростання числа членів цих організацій, що найчастіше створювалися з ініціативи передової міщанської інтелігенції, пов'язаної з демократичним і національним рухом, духовенства обох обрядів, студентів вищих навчальних закладів, а в кінці ХІХ ст. - народовців і робітників;

12. Водночас із кількісним розвитком названих інституцій відбувався значний якісний розвиток у сфері:

- програм діяльності (щодо близьких і далеких цілей);

- змісту навчання (спочатку мав характер загальноосвітній, дещо пізніше - спеціальний, професійний);

- організаційних форм (видавництва, бібліотеки і читальні, курси і школи для дорослих, народні й робітничі доми, народні університети, народні театри і т. п.);

- методів і засобів культурно-освітньої праці (опертих на: самоосвіту, голосні читання, самодіяльність в навчанні, бесіди, виклади і лекції з використанням перших аудіовізуальних засобів, активність музичну, пластичну, літературну, театральну і т. д.).

Ця різноманітна, багатостороння і часто нескоординована народна праця серед поляків і українців мала вести кожну націю до здобуття суспільної, політичної, національної, а в результаті - державної свободи;

13. На підставі аналізу історії та мети освіти дорослих в Галичині пропонуємо таку періодизацію її розвитку:

- 1867 р. - кінець ХІХ ст. - створення системи освіти дорослих, розширення мережі інституцій та осередків для її здійснення, урізноманітнення організаційних форм освітньої праці. Діяльність товариств цього періоду носила чисто освітній характер. Мета освіти дорослих в цьому періоді - виховати взірцевого громадянина австрійської держави, який би не прагнув зміни існуючого ладу;

- ХІХ ст. - 1918 р. - період, коли під впливом національно-культурного відродження значно зросла суспільно-політична активність народних мас і метою освіти дорослих стало виховання національно свідомих членів свого народу, борців за політичну і національну свободу, готових будувати власну державу. Основою розвитку й праці товариств стають самостійні і самоуправні читальні, які мали право не тільки вести освітню, але й широку економічну діяльність (створювати крамниці, рільничо-господарські спілки, позичкові каси та каси ощадності, збіжеві шпихлірі тощо).

14. Вивчення освітніх програм партій, товариств і угрупувань вказує на різноманітність концепцій освіти дорослих, хоча всі вони зробили свій внесок в загальну справу формування освітньої політики. Так, позитивним елементом в програмах консервативних формувань було визнання потреби поширення освіти серед народу. Однак вони включали тільки ті елементарні відомості і уміння, які виховували послушного громадянина держави. Негативним в їх програмах було обмеження форм освітньої праці серед найширших суспільних верств та старання звести до мінімуму будь-які ініціативи інших угрупувань, знизивши цим їх роль і престиж в середовищі. Правда, програми прогресивних представників суспільства, що спішили до реалізації гасла “органічної праці”, були прийняті та реалізовані консерваторами в ім'я загальних основ того табору, але тим не менше вони прагнули до опанування всіма активно працюючими товариствами, яким намагалися нав'язати власні погляди на проблему поширення позашкільної освіти. В опозиції до освітніх програм консерваторів стояли угрупування галицьких демократів, народовців і соціал-демократів, які репрезентували більш радикальні програми освіти галицького суспільства і здійснювали відповідні до них практичні дії. Особливо гостро виступали під цим поглядом діячі соціалістичного руху, які вбачали нагальну потребу піднесення рівня сільської освіти, викривали причини низького її стану та ворожість дій консервативних сил, спрямованих на виховання апатичного, бездумного і темного селянина, який був би опорою існуючого в австрійській державі ладу. Гострій критиці піддавалась діяльність міщанських угрупувань і партій, які організували освітню працю серед селян. Справедливо стверджувалося, що популяризація і розповсюдження знань в селянському середовищі просвітниками “із-зовні” повинні будуватися на ґрунтовному знанні цього середовища і психіки селянина;

15. Аналіз статистичних даних про участь дорослих в курсах і школах для них дозволяє стверджувати, що сфера діяльності культурно-освітніх інституцій була далеко недостатньою. Причина цього передовсім в байдужості відповідальних за галицьку освіту. Вже тоді постала потреба створення багатофункціональних інституцій освіти дорослих, які б поєднували працю шкіл і курсів з чисельними формами позашкільної освітньої праці, доповненими та вдосконаленням освітян, мали б власні навчальні плани, програми, підручники і відповідні дидактичні матеріали. Її центральною ланкою мав бути вчитель дорослих - освітянин, який досконало володіє знаннями психіки дорослого, його потреб і зацікавлень, вміє використовувати специфічні методи і форми культурно-освітньої праці. Публіцисти та громадсько-культурні діячі вимагали вдосконалення підготовки вчителів, працівників бібліотек, читалень, народних і робітничих домів та інших освітніх інституцій;

16. Багатогранна, добре організована і результативно реалізована товариствами усестороння різноманітна змістовна освітня і культурна праця серед дорослих в робітничому і селянському середовищі мала ґрунтовний теоретичний і практичний доробок. Культурно-освітні і господарські товариства Галичини досліджуваного періоду своєю цілеспрямованою діяльністю йшли до здійснення запланованих змін в культурно-освітніх, національних та громадянських засадах сільської і міської суспільності, як дорослої, так і підростаючої молоді, як відносно щоденного поступу, так і щодо фахової підготовки. В практиці їх діяльність не завжди була повним відображенням накреслених завдань, однак в аспекті функцій, в дійсності, товариства зробили вагомий внесок не тільки в розвиток практики, але й теорії польської і української позашкільної освіти. Своєю діяльністю вони впливали на формування і розвиток національної свідомості, патріотичної і громадянської позиції та культурно-освітнє перетворення польської і української суспільності. Багато положень з тогочасних прогресивних програм не втратили своєї актуальності до теперішнього часу. Вони знаходять своє підтвердження у сучасних концепціях освіти дорослих, продовжуючи традиції діяльності з людьми дорослими, здійснюваної такими видатними педагогами минулого як Г. Радлінська, Г. Врецьона, М. Галущинський, Т. Бобровський та інші. Незважаючи на те, що багато освітніх програм і практичних дій в сфері едукації дорослих повставали в дуже важкі часи для українського і польського народу, вони витримали випробування часом і є цінним доробком андрагогічної думки в Україні і Польщі. Творче використання цих перевірених часом ідей і досвіду є важливим джерелом для розбудови сучасної системи освіти дорослих в Україні і Польщі;

17. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Подальшого вивчення потребують:

- специфіка функціонування закладів освіти дорослих в різних соціальних і культурних середовищах, зокрема освіта дорослої сільської молоді;

- теоретико-методологічні основи організації підготовки фахівців для освіти дорослих;

- система діяльності закладів для освіти дорослих у національно-виховному контексті;

- взаємодія державних і громадських організацій у вирішенні проблем освіти дорослих. педагогічний освіта учбовий

З метою покращення підготовки до роботи в сфері освіти дорослих необхідно:

а) ввести в число дисциплін, що вивчаються у вищих навчальних закладах України, курс андрагогіки;

б) з метою використання позитивного історичного досвіду та здобутків андрагогіки доцільно доповнити програми курсів історії педагогіки і проблематику спецкурсів для підготовки вчителів;

в) створити хрестоматію національної андрагогіки.

Размещено на Allbest.ru