Роль дитячого колективу у вихованні й розвитку дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

НПУ ім. М.П. Драгоманова

Інститут педагогіки і психології

Кафедра початкового навчання

Курсова робота

на тему:

«Роль дитячого колективу у вихованні й розвитку дитини»

Кобзар Євгенії

Зміст

Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості дитячого колективу

1.1 Поняття колективу: суть, ознаки, функції, структура

1.2 Шляхи згуртування дитячого колективу

1.3 Вчені про колектив і особистість

1.4 Роль колективу у формуванні та встановленні особистості школяра

Розділ 2. Колектив як фактор становлення особистості

2.1 Учнівське самоврядування в школі

2.2 Методи дослідження міжособистісних відносин у колективі

2.3 Експериментальна перевірка класного колективу молодших школярів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Залучення дитини до участі в діяльності колективу є засобом становлення її духовності і громадянської свідомості. Сьогодення вимагає подальшого становлення та розвитку дитячих колективів, забезпечення їх високого культурно-освітнього рівня, відродження та втілення в практику кращих педагогічних ідей, здобутків, традицій. У державних документах „Про виховання дітей та молоді” (1994), Національній програмі виховання дітей та молоді в Україні (2004), Законах України „Про освіту”, „Про середню освіту”, „Про державну підтримку молодіжних і дитячих суспільних об'єднань” (1998), „Про позашкільну освіту” (2002), Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті (2002) йдеться про духовне становлення підростаючого покоління, підготовку до активної творчості, соціально значущої, сповненої особистісного змісту життєдіяльності в дитячому колективі. Накопичено значний досвід наукового пояснення феномену дитячого колективу, а саме: колектив і особистість; становлення і розвиток колективу; психологія дитячого коллективу; психологічний клімат у колективі; емоційний потенціал колективу; спілкування в колективі. Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням організаційних, кадрових, виховних і навчально-методичних умов діяльності і розвитку дитячих колективів, необхідністю вивчення та узагальнення їх досвіду; важливістю визначення їх ролі у формуванні культури українського народу.

Мета дослідження: визначити та теоретично обґрунтувати особливості дитячого колективу та його впливу на особистий розвиток дитини.

Гіпотеза дослідження: Якщо розглянути особистість не ізольовано, а як члена колективу, то виявляться, що оточення суттєво впливає на її розвиток та становлення.

Об'єкт дослідження: Процес виховання дитячого колективу.

Предмет дослідження: Особливості розвитку молодшого школяра засобами колективу.

Завдання дослідження:

· Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з теми: «Роль дитячого колективу у вихованні й розвитку дитини»;

· Проаналізувати значення колективу в житті дитини, особливо молодшого шкільного віку;

· Виявити певні позитивні і негативні моменти діяльності колективу, які можуть відбитися на подальшому житті дитини;

· Обґрунтувати методи впливу колективу на особистість.

Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості дитячого колективу

1.1 Поняття колективу: суть, ознаки, функції, структура

Термін «колектив» походить від латинського collectives - збірний. Він означає соціальну групу, об'єднану на основі суспільно значимих цілей, загальних ціннісних орієнтацій і спільної діяльності. У реальному житті існують різні колективи: навчальні, виробничі, студентські, спортивні та інші. Колективи можуть бути одновікові та різновікові, первинні (клас, студентська група) і загальні, які об'єднують декілька первинних колективів (наприклад, загальношкільний колектив).

Колектив - це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.).

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність.

Дитячий колектив - це стійке об'єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, спільну діяльність, спрямовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками взаємної відповідальності. Значення дитячого колективу для кожного школяра в тім, що він є своєрідною ланкою, що зв'язує між собою суспільство і особистість. Це мікросередовище, яке сприяє перетворенню норм і ціннісних орієнтацій суспільства в норми, цінності даної конкретної особистості. В дитячому колективі дитина набуває практики спілкування.

Колектив сприяє реалізації мети виховання - всебічному розвитку особистості: розвиту організаційних здібностей, умінню розумно поєднувати особистісні інтереси та інтереси оточуючих однолітків, молодших школярів, учителів. У колективі відбувається процес взаємного збагачення, розвиток його членів, тому що кожен з них приносить до колективу свій індивідуальний досвід, здібності, інтереси і одночасно освоює те, що несуть інші. В дитячому колективі в сумісній діяльності здійснюється обмін інформацією, розвивається здатність розуміти стан, мотиви вчинків інших і відповідно на них реагувати. Так формується симпатія, чуйність.

У колективі, якщо діти об'єднані цікавою змістовною діяльністю, дружніми відносинами, у його членів формується почуття душевного комфорту, психологічної захищеності, що в свою чергу, сприяє виявленню творчої ініціативи, почуття гордості, радості. Дитячий і в тому числі класний колектив є ареною самовираження і самоствердження особистості. Колектив повинен відкрити кожній дитині шлях до осмислення себе як особистості. Дитина прагне до визначення колективом її гідності, закріпленню певних позицій в колі однолітків [10].

Виховний колектив відрізняється розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Його сутність реалізується в різних аспектах.

Економічний аспект передбачає залучення дитини в економічні відносини, активну участь в них, знання економічних проблем. Це забезпечує виховання колективізму, творчого ставлення до праці.

Політичний аспект означає залучення дітей до шкільного самоуправління, політичних кампаній(перепису населення, підготовки до свят, фестивалів), участі у громадському житті.

Соціальний аспект є виявом турботи про розвиток, побутові умови дитини. У її свідомість закладаються прагнення до соціальної справедливості, гуманізму, ініціативності, відповідальності, зближення колективних і власних інтересів.

Моральний аспект передбачає розуміння моралі як відповідальності перед іншими людьми, самим собою, колективом. Аналіз стосунків у колективі переконує у необхідності чесної, добросовісної праці, формує основи моральності.

Громадсько-ціннісний аспект переконує, що колектив - це ідейна, цілісно-орієнтована структура є засобом досягнення спільних цілей.

Культурно-естетичний аспект виявляється у вільному спілкуванні дітей, що забезпечує їх новими враженнями, знаннями, сприяє підвищенню естетичного рівня їх повсякденних стосунків, естетичної організації всього життя. Художня творчість у колективі є засобом змістовного використання вільного часу, розвитку дітей.

Юридичний аспект свідчить, що взаємини в колективі торкаються і правового аспекту життя. Усвідомлення дитиною мотивів моральних та аморальних вчинків, правова освіта, поєднана з практичним засвоєнням дітьми прав і обов'язків - важливий чинник формування правосвідомості.

Психологічний аспект означає, що колектив - організоване соціальне середовище. Цілеспрямованість його діяльності породжує здоровий моральний клімат, мажорний тон у відносинах, добровільну участь у спільних правах, відчуття потреби у колективному спілкуванні, психологічній сумісності з товаришами.

Організаційний аспект свідчить про інтуїтивне прагнення дітей до об'єднання в певній організації. Педагогічно організована діяльність колективу ставить дітей у ділові стосунки керівництва й підлеглості, взаємовимогливості та взаємодопомоги.

Індивідуально-особистісний аспект враховує можливість тимчасового відокремлення дитини від колективу, можливість оглянутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої взаємини з оточуючими. Це сприяє самосвідомості, формуванню внутрішнього морального світу особистості.

Педагогічний аспект реалізується через врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, формування суспільно-цінної сутності й яскравої індивідуальності [3].

Характерними рисами колектив є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю(навчання), послідовністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві [20].

Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:

· організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань);

· виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання,, психічного й соціального розвитку особистості);

· стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо.

Універсальне поняття «колектив» охоплює різні його види, до яких належать:

Первинний колектив. Об'єднує людей (школярів), згуртованих у порівняно невелику соціальну групу, учасники якої перебувають у постійних ділових, товариських, побутових стосунках. Ним може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових частинах та ін. За кількісним складом нараховує 10 - 15 осіб. За більшої кількості в ньому відбувається розподіл на мікроколективи. Якщо в соціальній групі менше 7-8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному смислі. Це - замкнена група друзів, приятелів.

За якісним складом у колективі має бути приблизно однакова кількість осіб обох статей. Якщо ця вимога загалом витримується у колективах загальноосвітніх закладів, то на виробництві, в системі професійної освіти цього досягнути значно складніше, що породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистісних стосунків.

Загальношкільний колектив. Об'єднує усіх учнів і педагогічних працівників загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Здебільшого у них перебуває 500-600 осіб. У таких колективах усі знають один одного, час від часу збираються разом. У ньому теж бажано, щоб була однакова кількість осіб або статей. Якщо в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах нараховується 1500-2500 осіб, то колективу, по суті, немає. Особа в такому соціальному об'єднанні є анонімною, що вкрай негативно впливає на її виховання.

Тимчасовий колектив. Складається з осіб, які належать до постійних колективів для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.). Чисельно вони невеликі, згруповані на основі соціальних інтересів.

Виробничий колектив. Це - група професіоналів, об'єднаних для науково-дослідної роботи, виробничої діяльності, охорони порядку, лікування людей тощо.

Сімейний колектив. Його складають члени однієї родини. Складався історично як важливе соціальне утворення суспільства.

Колективи можуть бути одновікові й різновікові. У традиціях народної педагогіки - виховання особистості в різновіковому колективі, де старші за віком і соціальним статусом передають свій досвід молодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом старших, відчувають відповідальність перед ними [3].

Життя та діяльність учнівського колективу будується на таких принципах.

Єдність і цілісність. Первинні колективи і об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух вперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яку зупинку - формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку активності, переживання радості від успішного їх виконання.

Організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної діяльності, залучають до суспільно корисної праці, спорту, художньої самодіяльності. Таким чином збагачується духовне життя колективу взагалі й кожного його члена зокрема.

Формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттям обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділяти збереженню шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим [20].

У школі є такі типи колективів:

а) навчальні - класний(первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

б) самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності(хор, ансамблі, гуртки);

в) товариства - спортивне, книголюбів та ін.;

г) об'єднання за інтересами;

д) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності - колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом [20].

1.2 Шляхи згуртування дитячого колективу

Основою згуртування колективу є сумісна колективна дiяльність, в якій вiдбувасться спiлкування школярiв, розвиток всiх сфер їхньої життєдiяльностi: iнтелектуальної, емоцiйної, вольової. Але сумiсна дiяльнiсть забезпечус розв'язання даної задачi, якщо цiлi дiяльностi є захоплюючими хоча б для бiльшостi його членiв. Щоб мета дiяльностi стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, переконувати в її необхiдностi, створювати ситуапiо спiвпереживання з тими людьми, з якими виконусться справа. Змiст дiяльностi може бути рiзним: самообслуговування, пiдготовка до вечора, виробнича праця, органiзацiя дозвiлля, навчальна дiяльнiсть, iгрова та iн. Головне в органiзацiї дiяльностi -- це мета i засоби її досягнення. Американський психолог Урi Бронфенбреннер описус експеримент Шерифа, який вiдправив дiтей у табiр i домiгся ворожнечi двох груп, а пiзнiше, пiсля спiльної праці домiгся гармонiї взаємовiдносин цих груп.

Особливе мiсце в становленнi класного колективу займає педагогiчно доречно органiзована навчальна дiяльнiсть. У процесi нанчальної дiяльностi школярiв встановлюються дiловi зв'язки. Свої успiхи, невдачi вони переживають у колективi класу. І вiд характеру цих вiдносин залежить моральне самопочуття дитини.

Важливе значения має й iгрова дiяльнiсть. А.С. Макаренко писав, що гра має те ж значения в життi дитини, яке в дорослих має робота, служба. Яка дитина в грi, такою в бiльшостi вона буде i в роботi, коли виросте. Гра потрiбна не тiльки молодшим школярам, а й старшокласникам. Тiльки значення i змiст гри рiзнi [10].

Дитячий коллектив за А. Макаренком, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення коллективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадiю розвитку колективу не слiд затягувати. Якщо учнi довго залежать лише вiд педагогiчного колективу, вони звикають до цього i згодом їх важко змусити пiдкорятися органам учнiвського самоврядування.

На другiй стадii вимоги педагога пiдтримує частина вихованцiв, актив ставить вимоги до товаришiв i до самих себе. Ця стадiя починаеться створенням органiв самоврядування. В колективi триває процес вивчення один одного, пошуки товаришiв i друзiв. Оскiльки ядро активу ще не має досвiду роботи, педагоги висувають до учнiв категоричнi вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкiльного режиму вiдтепер слiд розглядати як свiдому протидiю i вживати певних заходiв впливу.

Особливу увагу придiляють засвоєнню органами самоврядування своїх прав i обов'язкiв, методiв роботи. Розширюсться актив, iнодi на цiй стадi може утворятися i неофiцiйна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявнiсть органiв самоврядування допомагає вчителевi справлятися з нею.

На третiй стадii вимоги висувас колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованцiв у єдинiй дiяльностi. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнiв, контролює його дiяльнiсть, прагнучи залучити до нього найбiльше учнiв з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогiв i активу учнiв стають лiнiєю поведiнки всього учнiвського колективу.

На четвертiй стадii кожен учень сприймає колективнi, загальноприйнятi вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складнiших вимог, якi висуваються в процесi розвитку колективу, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види дiяльностi колективу.

На всiх стадiях розвитку учнiвського колективу педагоги цiлеспрямовано працюють над його згуртуваяням. Важливою у цiй роботi є система -- низка послiдовно поставлених перед колективом цiлей, досягнення яких зумовлює перехiд вiд простого задоволення до глибокого почуття обов'язку. Важливо продумати таку систему для колективу загалом i для кожного учня зокрема. Засобом эгуртування учнiвського колективу є й формування в ньому традицiй [20].

На всiх стадiях розвитку учнiвського колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленнi єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу у створеннi системи єдиних вимог, у впливi на тон i стиль стосункiв у колективi у пiдборi навчаннi та координацii дiяльностi органiв самоврядування у плануваннi, пiдготовцi та проведеннi запланованих заходiв у координуваннi мiжособистiсних i дiлових стосункiв у колективi [19].

Цiкавою є методика органiзацiї колективних творчих справ (КТС) І.П. Iванова. Починається все з колективного плавування, якому передує бесiда про планування роботи. Створюються групи, що визначають: що i для кого зробити? Коли? Де? Як? Кому краще брати участь? З ким працювати? Хто буде ведучим?

Протягом тижня проводиться конкурс на кращу пропозицiю, розвiдку справ тощо. Тiльки пiсля цього здійснюється вибiр справи членами класного чи шкiльного колективу. Це може бути: пресс-бiй. прес-конференція, конкурс малюнкiв, телемiст, турнiр-вiкторина. естафета улюблених занять, турнiр ораторiв, майстерня Саморобника, «Книжкова лiкарня» Конкурс iнсценованої пiснi, лiтературний карнавал, огляд мальованих фiльмів, конкурс живих картин, зiбрання невiдомих поетiв; Конкурс читачів, співаків, танцюристiв, музикантiв, пантомiми, спортивних танцiв, усних розповiдей; лiтературно-музичнi клуби, народнi спортивнi iгрища, веселi спартакiади та iн., захист пiр року, професiї, фантастичних проектiв: конкурс ораторiв; проведения дня вiку, спорту.

Поточна органiзаторська дiяльнiсть передбачає створення ради справ, в якi можуть включатися i старшi: вчителi, старшокласники, батьки, випускники школи. Успiх справи у великiй мiрi визначасться саме цiєю спiвдружнiстю.

Пiсля виконаної справи проводиться колективне ообговорення й оцiнка зроблевого на основi вiдповiдей на запитання: що вдалося i чому? Що не вдалося i чому? Який треба зробити висновок? Що найбiльще сподобалось? Чому? Чому навчилися?

При оцiнюваннi враховусться i здiйсненя основних принцивiв організації КТС, а сааме:

1. Справа -- це пiклування про щось, когось, тобто справи повиннi бути на радiсть i користь людям.

2. Брати участь у справах повиннi всi члени даного колективу.

З. Романтична форма проведения.

4. Творча основа дiяльностi.

5. Змiннiсть лiдерiв.

Постановка перспектив. Перспектива -- це бажана для дитини

мета, яку вона хоче реалiзувати, «завтрашня радiсть», як визначав її А.С. Макаренко. Перспектива може бути близька, середня, далека. Близька перспектива є у кожни дитини: зароджуючись у повсякленному життi, вона стимулює дiяльнiсть особистостi, допомагає їй переборювати труднощi.

Середня заключасться в прагненнi дитини до якоїсь подiї в життi, але вiдсуненiй за часом. Далека перспектива -- це те, до чого прагне людина протягом тривалого перiоду.

Сама по собi постановка перспективи не вирiшус проблеми формування особистостi. Вона вимагає органiзацi дiяльностi, спiлкування дiтей по реалiзацї поставленої мети.

Створения традицiй, тобто установлених у колективi звичок, звичаїв, неписаних законiв. Це можуть бути традицiї поведiнки, традицiйнi справи, свята. Традицiї вимагають вiд школярiв конкретних дiй.

Для формування колективу необхiдно вести роботу з тими, хто виконує тi чи iншi доручення колективу, щоб допомогти їм засвоїти азбуку органiзацiї корисних справ: визначення мети, шляхiв досягнення, складання плану виконання справи, пiдбiр помiчникiв, виконавцiв, розподiлення обов'язкiв, роз'яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналiз результатiв та iн., бо хороша органiзаторська робота залежить вiд знания людей, з якими працюєш, знання законiв розвитку колективу, якостi особистостi самого органiзатора, знания особливостей органiзаторської роботи, знания справи, яку органiзуєш, вмiння практично органiзовувати.

Використання методу паралельної дії. Побiчний вплив на учня через колектив АС. Макаренко назвав паралельною педагогiчною дiєю, але вплив необхiдно використовувати дуже обережно i тiльки у зрiлому колективi [10].

Щоб виховати колективіста, необхідна така організація всього життя і дяльності молодших школярів, яка б давала змогу накопичувати досвід у колективі та засвоювати в загальній формі досвід інших.

У будь-якому віці є свої критерії за якими визначають міру сформованості тієї чи іншої якості для учнів початкових класів колективістська вихованість визначається наявністю таких основних ознак:

1. Знання сутності колективізму та прояви його на основі цих знань.

2. Допомога товаришам, турбота про них, роброзичливість.

3. Вміння працювати в групі під час виконання колективних завдань.

4. Відповідальність перед колективом за доручену справу.

5. Бажання поділитися своїми успіхами та невдачами з однокласниками, співчувати їм у разі невдач радіти їхнім успіхам.

б. Вміння об'єктивно оцінювати як власні роботу та вчинки, так роботу та вчинки своїх товаришів.

7. Підпорядкування своїх бажань вимогам коллективу [13].

Важливим елементом розвитку і сформованості дитячого коллективу є учнівське самоврядування.

Учнівське самоврядування - форма організації самими дітьми цікавої для них і різноманітної життєдіяльності коллективу, що передбачає делегування обраним коллективом особам право планувати суспільну життєдіяльність, розподіляти доручення, оцінювати якість їх виконання та ін.

Умови успiшностi дитячого самоврядування:

1. дiяльнiсний вiдхiд в органiзацiї i проведеннi конкретної роботи, ефективнiсть якої передбачає:

-- створення тимчасових органiв самоврядування в залежності вiд конкретних завдань, що стоять перед колективом;

-- прийняття рiшення про створення цих органiв здiйснюсться лише учнiвським колективом, громадськими органiзаціями, а в їхньому складi повиннi бути лише тi школярi, якi безпосередньо беруть участь у розв'язаннi конкретного завдання;

-- щоб органи самоврядування (незалежно вiд строку, на який вони обранi) звiтували перед колективом про виконання поставлених завдань.

2. Пiдготовка школярiв до органiзаторської дiяльності спрямованої на оволодiння школярами знаннями й умiннями органiзаторської роботи. Так, А.М. Лутошкiн вiдзначає, що хороша органiзаторська справа залежить вiд:

знання людей, з якими працюєш;

знання законiв розвитку колективу;

якостей особистостi самого органiзатора;

знання особливостей органiзаторської роботи;

знания справи, яку органiзуеш;

уміння практично організовувати.

3. Створення ситуацiї вибору, коли школярi самi визначають шляхи розв'язання поставлених завдань. Саме прийняття рiшення i є певним стрижнем формуваня мотивiв групових дiй.

4. Коректна по вiдношенню до школярiв підтримка вихователiв, що передбачає як демократичнiсть у стосунках вихователiв i школярiв, так i допомогу в органiзацiї, проведеннi тiєї чи iншої роботи, забезпечення можливостi для всiх членiв колективу висувати iдеї, пропонувати проекти, одержувати пiдтримку в їхньому втiленнi у життя [9].

1.3 Вчені про колектив і особистість

Найважливіший період становлення особистості громадянина нашої держави припадає на шкільні роки. На думку В.Сухомлинського, виняткову роль у формуванні молодої людини відіграє шкільний колектив і взаємини, що виникають у ньому. Саме колектив є основним соціальним середовищем, в якому в особистості виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності. У шкільному колективі з його батогранними відносинами, завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, підготовка дітей та молоді до виробничої праці, до активної участі в суспільному житті.

Саме тому педагогічній практиці В. Сухомлинського вивчення проблеми виховання взаємин між особою як носієм індивідуальних якостей та здібностей і колективом як сукупністю осіб, що мають теж неабиякі якості та здібності, і реалізація такої ідеї в сучасній педагогічній практиці набуває важливого значення. Людина як істота соціальна не може існувати окремо, не говорячи вже про її всебічний, гармонійний розвиток поза соціальними відносинами. Водночас деякі педагоги-практики намагаються піддати сумніву саме поняття «колектив» і віддати перевагу індивідуальним формам впливу на особистість як таким, що нібито відповідають більшою мірою потребам ринкової економіки та особистим потребам. Саме колектив вони вважають штучно створеним середовищем, у якому не може відбуватись виховання всебічно розвиненої гармонійної особистості: колектив пригнічує, нівелює, усереднює найкращі здібності та якості своїх членів. Інакше кажучи, колектив - це звичайне зрівнювання, нівелювання усіх разом і кожного зокрема.

Звертаючись до творчості В. Сухомлинського нині, коли поняття «колектив» дещо девальвоване, переконуєшся у величезній силі шкільного колективу з його потенціальними можливостями виховання взаємин між особистостями [5].

Можливо, занадто емоційно, але досить глибоко і за суттю В.О. Сухомлинський дає таке визначення поняття колективу: «Колектив - це безперервне, що ніколи не припиняється, взаємне, моральне збагачення. Це передача один одному духовних цінностей і в той же час поглиблення власної неповторності. Це - постійне порівняння свого духовного світу з високимикритеріями моральності, справедливості і непримеренності до зла (Сухомлинський В. Вижу личность // Литературная газета. - № 39. - 1967).

Не заперечуючи, що колектив є певна організаційна єдність, В.О.Сухомлинський вважав наївним твердження, що «головне, на чому тримається колектив, це вимогливість і система організаційних залежностей». На його думку вимогливість і відповідальність, підкореність і керівництко, управління і система залежностей - «це дуже важливі основи, на яких тримається колектив, але без інших, таких же важливих основ колективу немає й бути не може» [7].

Аналіз праць і досвіду В.О.Сухомлинського дає можливість визначити кілька головних ознак виховуючого колективу. В них ми знаходимо і наступність щодо традиційних ознак, і новий, гуманістичний підхід до їх визначення. Маються на увазі такі ознаки:

1. Різнобічність духовного життя і моральне здоров'я дитячої спільності. В.О. Сухомлинський розглядав цю ознаку як умову розвитку інтелектуальних сил і здібностей особистості, її моральних переконань.

2. Багатство і різноманітність стосунків між особистостями. В.О. Сухомлинський має на увазі стосунки особистісно-інтелектуальні, навчально-трудові, самодіяльно-творчі, ігрові. Головною рисою взаємин у колективі він називає дружбу.

3. Турбота про людину, дух відповідальності за неї.В.О. Сухомлинський підкреслював, що «найважливішою діяльністю, якою одухотворюється колектив, є постійна турбота про людину».

4. Спільна діяльність, спрямована на творення добра для всіх людей в оточуючому середовищі. В цьому положенні В.О. Сухомлинський робить дальший крок щодо поглиблення гуманістичної сутності колективу. Він вимагає інструментувати спільну діяльність таким чином, щоб сприяти розвитку в колективі, в кожній дитині розуміння і відданості високим моральним вартостям.

5. Гармонія колективного і особистісного. В.О. Сухомлинський поняття про «гармонію особистого і колективного» доводить до логічного завершення: інтереси колективу повинні відбивати інтереси особистостей, які його складають, а не навпаки. Колективні інтереси повинні відбивати спільне і особисте. Формула гуманізму «особистість - мета, а не засіб» повинна бути головною засадою існування дитячого колективу.

6. Взаємна відповідальність і вимогливість до особистості. Забезпечення прав і свобод особистості в колективі В.О. Сухомлинський не відривав від її обов'язків і відповідальності перед своєю спільністю.

7. «Організаційна єдність, здатність кожного члена колективу підкорятись і керувати...». В.О. Сухомлинський не заперечує, що колектив є такою організаційною структурою, в якій повинні бути певні зв'язки взаємної відповідальності, підпорядкування. Цю важливу ознаку колективу він висловлює досить образно: «Колектив складний оркестр, в якому кожен має свій інструмент і грає на ньому. В ідеально злагодженому оркестрі кожен інструмент не повинен зазвучати дисонансом» [7].

А.С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.Модель учнівського колективу створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. «Колектив учителів і колектив дітей, -- писав Макаренко, -- це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний» [11]. Високий динамізм життя колективу, тісні зв'язки між його членами, відкрите, демократичне обговорення всіх питань на загальних зборах, в інших органах учнівського самоуправління поступово стають запорукою здорової громадської думки; періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом стають перегородкою для чванства, зазнайства, бюрократизму..Завдяки А.С. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, створення позитивних традицій, використання змагання розумних і мотивованих видів заохочень. Не втратила актуальності і в сучасних умовах макаренківська ідея перспективних ліній, як методу розвитку колективу і особистості. «Виховати людину, -- писав А.С. Макаренко, -- значить виховати перспективні шляхи досягнення завтрашньої радості».В основу виховання колективу і особистості А.С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом[17]. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі. М. Красовицький вважає за необхідне зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів:

а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу;

б) необхідно зберегти й розширити реальні права дитини у шкільному колективі;

в) важливо забезпечити свободу вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів;

г) фундаментальною засадою колективістського виховання є створення у дитячому колективі системи гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот;

ґ) забезпечення свободи кожної особистості в колективі передбачає і певні обмеження, необхідні для її нормального функціонування;

д) важливою ознакою і умовою успішного розвитку колективу є визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу людину;

е) сповідування принципу А. Макаренка: «Якщо хто-небудь запитає, як би я міг у короткій формулі визначити сутність мого педагогічного досвіду, я відповів би: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї» [17].

Антон Семенович розглядав колектив як основний засіб, умову і мету виховання: «Найголовнішою формою виховної роботи, - писав він, - я вважаю колектив»(Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания. -Соч. В 7-ми т. - К., 1976. - Т.1, с.120). Як відомо він прагнув створити такий, який найповніше охоплював би життя усіх вихованців. «Школа, - стверджував він, - має бути єдиним колективом, у якому організовані всі виховні процеси, і окремий член цього колективу повинен відчувати свою залежність від нього - від колективу, відстоювати ці інтереси і в першу чергу дорожити цими інтересами»(Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания. -Соч. В 7-ми т. - К., 1976. - Т.1, с.123). «Я не вважаю, - писав А.С. Макаренко, - що потрібно виховувати цілий колектив. Це єдиний шлях правильного виховання. Я сам став учителем з сімнадцяти років, і сам довго вважав, що найкращим буде організувати учня, виховувати його, виховувати другого, третього, десятого, і коли всі будуть виховані, то буде хороший колектив. А потім дійшов до висновку, що потрібно іноді не розмовляти з окремим учнем, а сказати всім, побудувати такі форми, щоб кожен був змушений перебувати в загальному русі»(Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания. - Соч. В 7-ми т. - К., 1976. - Т.1, с.234-235). У структурі колективу, за С. Макаренком, важливими є зовнішня організація вихованців, налагодження стосунків взаємної вимогливості та відповідальності: «…де є організація колективу, там є організація уповноважених осіб, довірених колективу, і питання ставлення товариша до товариша - це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності…У цьому найбільша хитрість у дитячому колективі, найбільша трудність - створити відносини підпорядкування, а не рівності» (Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания. -Соч. В 7-ми т. - К., 1976. - Т.1, с.230-231). Так склалося, що в закладах, якими керував Антон Семенович, колективна праця здебільшого була продуктивною, причому заснованою на принципах самоврядування:забезпечення колонії продуктами, вирощування зернових, робота на заводі і т. ін. Вона й була покладена в основу організації колективу. Якщо хтось із вихованців А.С. Макаренка не виконував вимог колективу, він піддається колективному осуду: «Серед комунарських традицій у нас була така давня традиція. Кожен хто повинен звітувати перед загальними зборами, мусив вийти на середину, стати точно під люстрою. Відмова вийти на середину розглядалась як відмова підкоритись колективу»(Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания. -Соч. В 7-ми т. - К., 1976. - Т.1, с.154-155).

Проблема морального розвитку школярів в колективі знайшла своє відображення в роботах Т.Є. Коннікової. Вона показала, що колектив впливає на дитину через активність самої дитини, і перш за все через морально цінну активність. Моральна характеристика є найбільш суттєвою, стрижневою в людині, а колектив виступає як основа виховання його моральності [5].

Т.Є. Коннікова виділила тип стосунків у колективі, який вона назвала гуманістичним. Характеристиками цього виду стосунків є:

- стійкі доброзичливі стосунки, увага один до одного, готовність прийти на допомогу чи розділити радість з іншими, при чому не вибірково, а широко стосовно усіх членів колективу;

- відсутність замкнутості, ізольованості, групового егоїзму в колективі. Загальне прагнення до взаємодії з іншими колективами, до об'єднання в загальношкільний колектив, до обговорення і спільного розв'язання загальних проблем;

- наявність у членів колективу почуття захищеності, відсутність випадків “ізольованості” чи авторитарного лідерства в колективі.

У роботах Л.І. Новікової і її співробітників були розглянуті шляхи управління дитячим колективом як інструментом всебічного розвитку дитини. Дитячий колектив правильно функціонує при умові цілеспрямованого керівництва педагогом, який проектує його структуру, організовує змістовне життя дітей і впливає на стосунки в дитячому колективі [1].

Л.І. Новікова звернула увагу на подвійну природу дитячого колективу: з одного боку, він об'єкт педагогічної діяльності. З другого - явище, яке розвивається спонтанно, що відображено у вільному спілкуванні дітей один з одним. Предметом уваги педагога повинні стати вся система багатогранних стосунків дітей в колективі і становище в ній кожної дитини. Тільки за таких умов можливе ефективне управління розвитком дитячого колективу.

Важливу роль у розвику дитячого колективу відіграла ідея комунарського руху (70-і року). На чолі комунарських об'єднань дітей стояли талановиті педагоги Т.П. Іванов, Ф.Я. Шапіро, М.Н. Ахметов і ін. Головну мету організатори комунарського руху вбачали у розвитку колективного самоуправління дітей, їх творчої ініціативи, суспільної спрямованості. Лозунги комун про служіння людям, про взаємну підтримку, про творче ставлення до виконуваних справ відображали пафос нової гуманістичної педагогіки.Гуманізація виховання у 80-90-і роки вимагала розробки нових підходів до колективного виховання з позиції особистісно-орієнтованої педагогіки. У цьому плані значний інтерес викликає ідея міжвікових колективних об'єднань дітей (Г.Г. Кравцов), співтворчості, колективної співпраці, спільної діяльності учнів і учителів, розвитку взаємодії в колективі на ненасильницькій основі (В.Т.Сітаров, В.Г. Маралов).

В основі нових підходів лежить визнання педагогом самоцінності кожної особистості в дитячому колективі, розуміння ролі колективних стосунків та співпраці у створенні перспективи індивідуального росту і становлення суб'єктивної позиції у взаємодії з оточуючими [2].

1.4 Роль колективу у формуванні та встановленні особистості школяра

Питання про відносини колективу і особистості - одне з ключових у сучвсному світі. На протязі багатьох десятиліть питання про формування особистості школяра через дію на колектив в вітчизняній педагогічній літературі взагалі не розглядалося. Вважалось, що особистість повинна безперечно підпорядковуватись колективу. А зараз треба шукати нові, відповідні духу часу рішення, опираючись на глибокі філософські концепції людини і досвід світової педагогічної думки. Процес включення школяра в систему колективних відносин складний, неоднозначний. Положення особистості в системі колективних відносин найсуттєвішим чином залежить від її індивідуального соціального досвіду. Як складуться стосунки осбистості і колективу, залежить не тільки від якостей особистості, але й від колективу.

Науковими дослідженнями виділені три найбільш поширені моделі розвитку стосунків між особистістю і колективом: 1) особистість підкорюється колективу(конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних відносинах (гармонія); 3) особистість підкорює собі колектив (нонформізм).

Відповідно першій моделі особистість може, підкорюватися вимогам колективу добровільно, може поступатися колективу, як зовнішній силі,а може і далі збегігати свою незалежність і індивідуальність, корячись колективу лише зовнішньо, формально.

В другій лінії поведінки можливі різні шляхи розвитку подій: 1) особистість зовнішньо підкорюється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; 2) особистість відкрито «бунтує», опирається, конфліктує. Ідеал взаємовідносин - гармонія особистості і колективу.

Третя модель взаємовідносин особистості з колективом, коли особистість підкорює собі колектив, зустрічається рідко. Все ж таки, враховуючи діяльність так званих неформальних лідерів, а відповідно, і наявність двох, а нерідко і трьох систем цінностей і відносин, цю модель не можна ігнорувати [16].

Структура зв'язкiв і вiдносин в учнiвському колективi досить складна i рiзностороння. На процес становлепля й розвитку внутрiшньоколективних вiдноснн має значний вплив громадська дiяльнiсть. В умовах школи вона є однiєю iз сфер, в якiй учень незалежно вiд рiвня успiшностi та iнших багатьох характеристик може найбiльш вільно проявляти свої здiбностi до спілкування, iнiцiативнiсть, органiзаторськi вмiння, риси колективіста. Виявлення цих якостей сприяє входженню молодої людини в колектив, створює необхiднi умови для формування моральних якостей школяра в колективi. Залучення учнів до громадської дiяльностi здiйснюється на основі розподiлу доручень.

Важливими умовами, що сприяють розвитковi iнiцiативи, є конкретна і своєчасна пiдтримка колективом добрих починань учня в усiх його сферах дiяльностi, дружня взаємодопомога, товариська пiдтримка, постiйний громадський контакт. Ці умови посилюють енергiю учня, породжують його прагнення до творчої дiяльностi. За таких умов зникає грунт для винекнення конфлiктiв і зародження пасивностi, створюється сприятлива обстановка для одержання позитивного морального досвiду [12].

Колектив характеризується духовним багатством індивідуальностей, гармонійністю їх відносин. Саме на духовному багатстві кожної особистості і закладається мiцна основа повноцiнного, змiстовного життя колективу і гармонiйних вiдносин мiж його членами. Спiльна дiяльнiсть, в якiй розкривається висока iдейна одухотворенiсть працi, що випливає з благородних моральних цiлей в iнтересах усiх і кожного, виступає великою виховною силою колективу взагалi і кожного його члена зокрема. У спiльній колективнiй дiяльностi вiдкриває у кожному своему товаришевi те, чого вiн не помiчав поза колективом, вiн зосереджує пильну увагу на те неповторне, унікальке в ньому, що його захоплює, притягає душу й думку. У кожному зі своїх ровесникiв вiн шукає людину з індивiдуальним багстством, з якого можна собі щось обов'язково почерпнути перейняти для збагачення свого власного духу. Колектив, таким чином, стає для нього чистою криницею, з якої можна черпати багато ідейно-моральних цiнностей, внесених особистостями iнших людей, для одухотворення своеї власної особистостi.

Водночас у доброму колективi учень, немов у дзеркалi, бачить себе, свої позитивнi і негативнi риси, порiвнює себе зі своїми товаришами і на основі самоаналiзу й самооцiнкн зважує на свої особистiснi особливостi і на те, що він зі свого боку дає і міг би дати колективовi. Так зав'язується єднiсть і цiлiснiсть особистостi і колективу в їх житті і дiяльностi.

Учень як член колективу, помiтивши свої негативнi або слабко розвиненi риси порiвняно з рисами багатьох своїх ровесникiв, розробляє план самовиховання, вбачаючи у ньому глибокий iндивiдуальний процес свогоо самовдосконалення. Самовиховання у системі життя і дiяльностi колективу -- це та грань духовного самостiйного життя особистості, яка розкривається лише тоді, коли людина, відчуваючи на собі благотворний вплив високоморальмих вiдносин, що панують у колективi, докладає з свого боку вольові і духовнi сили, щоб стати кращою і принести вiд себе частку здорового начала в колективне життя. І чим значнiшi ці особисті зусилля, тим багатшим, духовно насиченiшим, iдейно повнокровнішим стає життя колективу.

Молодший шкiльний вік -- вiдповiдальна пора формування моральної структури особостостi. Саме у цей перiод закладаються її підвалини. І від того, наскiльки вони мiцні, грунтовні, стійкі, який матеріал покладено в його основу, залежить не тільки життєвий тонус індивіда (задоволенiсть життям, стиль спiлкування з оточенням, успiх у роботі, бажання самовдосконалюватись), а й його внесок у загальнодержавну справу, користь, яку він приносить суспільству [4].

Людська особистiсть живе, розвивається лише в колективі. Тому треба розрiзняти три поняття: можна, не можна і треба. Той, хто вiдчуває це, має найважливiшу рису громадянина -- почуття обов'язку. Велике значення для нормального процесу соцiазації має і те, що від реакцiя людей на бажання дитини залежить її ставлення до інших (матері, батька, «чужих»). Правильна соціалізація можлива тодi, коли людина свідомо прагне до гармонiї власного «я» з iнтересами інших [8].

Створення сприятливого морально-психологiчного клiмату в колективi молодших школярiв залежать в основному вiд якостi роботи вчителя. Зважаючи на психологічні особливостi дiтей молодшого шкiльного вiку (бажання приєднатись до шкiльного життя, труднощi входження у колектив і суворi вимоги до учнiв, сам шкiльний заклад, змiна способу життя маленької особистостi та iн.), а також iндивiдуальнi особливостi вихованцiв, учитель покликаний з перших днiв навчання організувати у класi такi взаємини, якi допомогли б кожному учневi утвердитись у власних силах, вiдчути постiйну дружню допомогу класовода. Крiм iндивiдуальної роботи, слiд якомога бiльше уваги придiляти спiлкуванню дiтей, регулювати їхнi мiжособистiснi вiдносини, прагнучи до створення високої морально-психологiчної настроєностi класу. Учителевi необхiдно налагодити тiсний дiйовий контакт з батьками своїх учнiв, оскiльки труднощi, з якими йому доведеться зiткнутися, виклаканi прогалинами й помилками у вихованнi і часто-густо беруть початок у сім'ї, особливостях і недолiках родинного виховання. Ця воістину титанiчна робота потребує високої компетентностi вчителя, його глибокої зацiкавленостi у працi, постiйного вiдчуття вiдповiдальностi за ваховання особистостi, творчого ставлення до педагогiчної дiяльностi в усiх її аспектах [19].

У молодшому віці вiдбувається формування колективiзму, ускладнюється система стосунків, у які вступають дiти. Своєрiдність розвитку колективістьських взаємин визначаєтьса багатьма факторами -- психологiчними, фізіологічнтми, індивідуальними особливостями розвитку дітей. Колективізм молодшого школяра має елементарний та складнiший прояви. Вмiння спільно працювати, не заважаючи один одному, допомагати товаришу -- це елементи спiлкування. А те, що діти пам'ятають про відсутнього через хворобу товарища, бажають допомагати йому, готовi підпорядкувати особисте спільному - свідчить про вищий рівень розвитку колективізму [21].

Рівень вихованостi особистостi має певні кратерії і методи дослiдження. Спираючись на роботи авторiв, якi представляють рiзнi школи і напрями, та виходячи з власних спостережень, ми розробили спробу вичленити групу показникiв, що в своїй сукупностi об'єктивно можуть характеразувати рiвень вихованості особистостi і бути її кратерiями. Це система iдейно-полiтичних і моральних знань, що склалися в школяра і дієво впливають на формування його поглядів, переконань, свiтогляду; система реальнах ставлень школяра, зокрема ставлення до суспільно корисної працi, суспільно-політичного життя, громадської роботи до колективу, товаришів, самого себе; адекватність реальних ставлень особистості її оцінним ставленням, які виявляються в оцінних судженнях, орієнтаціях та ідеалах; провіднi мотиви діяльності і поведінки; адекватність знань поведінці і мотивам діяльностi, еднiсть слова і діла [14].

Розділ 2. Колектив як фактор становлення особистості

2.1 Учнівське самоврядування в школі

Заохочення громадян до активної реальної участі в процесах управління громадським життям потрібно формувати, починаючи зі шкільного віку.

Саме в шкільному віці усвідомлення своєї участі у вирішенні важливих справ громадського життя є основою подальшої активної позиції у дорослому житті. Однією із форм залучення школярів до громадського життя є їхня участь в учнівському самоврядуванні.

До створення моделі шкільного самоврядування педагогічний та учнівський колективи Кантакузівського навчально-виховного комплексу підійшли з урахуванням саме таких позицій, узагальнивши попередній досвід роботи та проаналізувавши всі недоліки й переваги.

Метою і завданням учнівського самоврядування, яке відбувається в щільному взаємозв'язку із роботою педагогічного колективу, є:

· становлення виховної системи школи через формування загальношкільного колективу;

· прилучення особистості до загальнолюдських цінностей, засвоєння нею соціальних норм поведінки через участь у громадському житті школи;

· створення умов для самовизначення, самоствердження й самореалізації кожної особистості через наявність широкого вибору напрямів і видів діяльності;

· розвиток креативності, ініціативи, формування активної громадянської позиції школярів;

· створення атмосфери доброзичливості, взаєморозуміння, турботи один про одного, про школу, взаємоповага між дітьми й дорослими.

Діяльність органів самоврядування в школі сприяє згуртуванню шкільного колективу, розвитку громадянської позиції, процесу соціалізації учнів, більш ефективному їх входженню в доросле життя. Школа керується інтересами й потребами дітей, прагне стати осередком, де учні не лише вчаться, а й відбуваються як особистості, живуть повноціним, духовним життям.

Органи учнівського самоврядування у своїй діяльності керуються й статутом Кантакузівського НВК, у якому визначені права учнів школи. Школярі мають право:

· брати участь у роботі органів учнівського самоврядування школи;

· брати участь в обговоренні й вносити власні пропозиції щодо організації навчально - виховного процесу, дозвілля учнів;

...