Системи лекційної роботи старшокласників

Звертається В. Яворівський у своїй статті і до критики нашого національного менталітету: «Ми занадто повільні, ба, навіть ледачі. Таки повільні... Та й куди нам було поспішати?»[ 13, 23]. Дійсно, куди нам було поспішати? Так вже історично склалося, що нас поспішали. Впродовж свого історичного розвитку український народ був уярмлений і завжди ним керував великий і сильний господар, під чіткими вказівками ми ішли «як не вперед, то хоча б топталися на місці (як це не парадоксально звучить). А сьогодні ми, отримавши незалежність, дійсно не знаємо, що з нею робити, бо надто ми індивідуальні, бо надто «ми -- всілякі» [13, 23].

Що ж ми за народ такий? В самому центрі Європи (чи, як тепер модно казати, Европи), але на самому краєчку історії. І в цьому ми не вбачаємо нашої провини -- усе спихаємо на менталітет. Такі вже ми є. Нам аби когось звинуватити у власних бідах, аби знайти цапа-відбувайла, а тоді відплатити йому за всі наші біди і страждання.

У діалозі з Тіркішом Джумагільдиєвим Яворівський сказав: «Для мене сьогодні найголовніший біль -- втрата, розмивання, нівеляція національного обличчя України. Не про гопак, не про шаровари та вишиті сорочки й українські галушки йдеться. Це оболонка. Ми розгубили багато чудових національних традицій, розгубили багато тих якостей, завдяки яким зажили слави серед інших народів. Ми стали байдужі до свого минулого, і вже треба думати, чи гідні ми майбутнього» [13, 22]. Важке, болюче питання, і втричі важче, вдесятеро нещадніше, коли проектується на власну творчість. Поставлене у такому контексті, воно не дасть можливості втішатися тим, що все, чи майже все, мовлене чи написане автором, -- правда; воно примусить думати, чи все це правда. І тоді відкриється: «Закінчується XX століття, за яке багато націй досягли найвищого рівня у своїй культурі, своїй економіці, своєму духовному розвитку. Ми ж, українці, прийшли на поріг третього тисячоліття розтрощені, горбаті, знедержавлені, злиденні, бідні і духовно і матеріально» -- вже відкрилося. І складається молитва: «Дай нам, Господи, сили для чорної, каторжної роботи, пошли нам, Господи, велику повинність забути про себе, а думати тільки про неї, про відродження нашої напівмертвої, напівнімої, просякнутої стронцієм, цезієм і всією сущою трутизною України!» -- вже склалася. І перед тобою знову чистий аркуш» [13, 22].

Головною ж метою шкільної лекції, на думку 3. Шевченко, є не опис фактів і явищ літературного процесу, а глибоке розуміння його розвитку, формування в учнів старших класів навичок зв'язного й цілісного засвоєння літературних знань як могутнього фактору естетичного виховання. Школярі вчаться схоплювати логічну структуру лекції, що допомагає їм правильно будувати власні усні відповіді, писати твори, висловлювати оцінні судження, що дуже важливо в дорослому житті, в адаптації до сприймання лекцій з різних проблем науки та мистецтва [12].

Висновки

Отже, лекція на уроці літератури -- це одна з форм діалогічного спілкування з учнями. Використання шкільної лекції дозволяє здійснювати глибокий уплив на емоційну сферу учнів, стимулює школярів до власної пізнавальної діяльності, до самоосвіти, організовує мислення, озброює методами й прийомами пізнання, сприяє формуванню свідомості. На етапі пояснення здійснюється лише первинне засвоєння світоглядних понять, далі йде оцінка літературних фактів, явищ, оволодіння знаннями за допомогою різного роду завдань, самостійної роботи творчого характеру, що забезпечує органічний зв'язок із самостійним пошуком учнів, їх поєднання, оволодіння конкретними знаннями та застосування їх на практиці.

Лекція широко використовується в навчально-виховному процесі ще з часів Я. Коменського, який радив навчати всього коротко, доступно й ґрунтовно. Шкільна лекція -- це такий словесний метод, за допомогою якого можна раціонально передати велику кількість пізнавальної та узагальнюючої інформації. За Є.Пасічником, це - один з найекономічніших способів передачі інформації: за короткий час можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити певні висновки. Цей метод використовують під час вивчення тем, які містять матеріал невідомий чи маловідомий учням або при охопленні значної кількості матеріалу.

Лекції й диспути були основною формою навчання уже в середньовічних університетах і виглядали як читання церковних першоджерел з докладними коментарями до них.

Для сучасного етапу розвитку освіти в Україні характерні інтенсивні пошуки нового в теорії та практиці навчання. Триває процес апробації нових активних форм і методів, що активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів.

Науково-педагогічним працівникам відомо, що за своєю дидактичною сутністю лекція постає і як організаційна форма навчання -- специфічний спосіб взаємодії викладача і студента, у межах якого реалізують різноманітний зміст і різні методи викладання, і як метод -- викладання навчального матеріалу в систематичній та послідовній формі.

На сучасному етапі проводять різні теоретичні та експериментальні пошуки збільшення впливу лекції на активізацію самостійного оволодіння знаннями.

Розвиток лекційної форми від класичної інформаційної до лекції проблемного характеру (лекція-діалог, лекція-прес-конференція тощо) відтворює реальні форми взаємодії викладача і студента, які обговорюють теоретичні питання.

З допомогою таких лекцій педагог закладає перехід від простої передачі інформації до активного засвоєння змісту навчання із залученням механізмів теоретичного мислення і всієї структури психічних функцій. У цьому процесі зростає роль діалогічної взаємодії і спілкування під час лекції, посилюється значення соціального контексту у формуванні професійно важливих якостей особистості майбутнього спеціаліста.

Список використаних джерел

1. Алексюк А. Загальні методи навчання в школі. - К., 1981.

2. Астаф'єв О. Ліричний образ: типове і загальнолюдське // Слово і час. - 1990. ­ № 9.

3. Балтівець С.Психологічний зміст викладання мови та літератури // Дивослово. - 1999. ­ № 4.

4. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф, Українська література в середній школі. Курс методики. - К., 1962.

5. Воробьев П. Г. Пути активизации учебно-воспитательного процесса на уроках, посвященных изучению биографии писателей // Опыт совершенствования преподавания литературы в старших классах / Под ред. В. В. Голубкова. -- М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961, --С. 49--123.

6. Гаврилов П. Т. Оглядові теми на уроках української літератури в старших класах: Посібник для вчителів. -- К.: Рад. школа, 1980. -- 126 с.

7. Галкін В. Система письмових робіт на уроках української літератури. - К., 1973.

8. Гишман М. Литературное произведение: Теория и практика анализа. - М., 1991.

Гречанюк С. У летючому колі // Яворівський В. О. І засурмив янгол...: В 3 т. -- К., 1993. -- т. 1. -- с. 5--22.

Гуковський Т. Вивчення літературного твору в школі // Література і виховання. Зб. матеріалів. - К., 1989.

11. Добрович А. Б. Общение: наука и искусство. -- М.: Знание, 1980. -- 158 с

12. Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн.. 2: Друга половина XX ст.. Підручник/За ред. В. Г Дончика. -- К.: Либідь, 1998.-- 456 с.

13. Килимник Г. Методика: У 2 т. - К., 1991.

14. Леонтьев А. А. Лекция как общение. -- М.: Знание, 1974.-- 313 с.

15. Максимова В.Межпредметные связи вучебно­воспитательном процессе современной школы. - М., 1981.

16. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. -- К., 2001, --608 с.

17. Мухина Т. К. Диалог как форма оптимизации педагогического процесса//Советская педагогика. -- 1989. -- №10. -- С. 74--77.

18. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За ред. Н. Й. Волошиної. -- К.: Ленвіт, 2002. - С 142--151.

19. Онищук В. Типи, структура і методика уроку в школі. - К., 1973.

20. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. -- К.: Ленвіт, 2000. -- 384 с

21. Пасічник Є. Українська література в школі. - К., 1989.

22. Програми середньої загальноосвітньої школи з української літератури - К.: Перун, 1998.

23. Програма для середньої загальньоосвітньої школи 5­11 кл.Проект // Дивослово. - 2001. ­ № 9.

24. Про зміни в навчальних програмах і технологія вивчення літератури // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. ­ № 4.

25. Сап'яненко К. Вивчення українська література у середній загальноосавітній школі: Курс лекцій. - Глухів, 1999.

26. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. -- К.: РВЦ «Проза», 1995.-- 254 с.

27. Слово. Знак. Дискус: Антологія світової літературно­критичної думки ХХ ст. - Львів, 1996.

28. Токмань Г. Методи літературознавчого аналізу в школі // Дивослово. - 1999. ­ № 6.

29. Токмань Г. Цей багатобарвний мистецький світ // Дивослово. - 2001. ­ №4.

30. Форми навчання в школі / За ред. Ю. Мальованого. - К., 1992.

31. Фридман Л., Кулагіна И. Психологический справочник учителя. - М., 1991.

32. Шмуклер Ю. Нова модель шкільної освіти: гуманізація, демократизація, оптимізація // Рідна школа. - 2000. ­ № 3.

33. Шкільна лекція у поєднанні з ін. видами та прийомами викладання літератури: Методичний лист // Склала Шевченко 3. О. -- К.: Рад.школа. 1986 -- 44с.

34. Яворівський В. О. І засурмив янгол... --К., 1993. --т.1.

Размещено на Allbest.ru