Ігрова діяльність як засіб активізації творчих здібностей молодших школярів

Головна умова успіху в розвитку мислення - висока пізнавальна активність учнів. Характеристика основних методів ефективного засвоєння знань. Необхідність впровадження ігрової діяльності в навчальний процес. Описання основних психолого-педагогічних умов.

Рубрика Педагогика
Вид творческая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.12.2013
Размер файла 76,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Авторський проект

«Ігрова діяльність як засіб активізації творчих здібностей молодших школярів»

Актуальність дослідження: "Національна доктрина розвитку освіти" ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес роботи в ГПД має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань.

Сучасні першокласники - це діти шестирічного віку, для ігрова діяльність є близькою і зрозумілою. Звичайні й знайомі з дошкільного віку стосунки полегшують залучення до гри, що є важливо передумовою включення молодших школярів до відповідної діяльності. Під час гри діти вільніше, ніж слід будь-якої іншої діяльності, ставлять цілі, реалізовують їх, аналізують результати. Граючись, вони виступають суб'єктами ігрового процесу, його активними творцями, спроможними впливати на буття, постійно самовдосконалюючись.

Найактивніше впровадження ігрової діяльності в умовах ГПД просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи в групі продовженого дня діти стають психологічно розкутими, а це, в свою чергу, сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина "втягується" у навчальну працю, пізнає її радість.

Розуміння того, що в центрі навчального процесу перебуває учень, потребує пошуку та використання сучасних засобів розвитку його особистості. У зв'язку з цим першочерговими завданнями шкільної освіти є: методологічна переорієнтація на особистість учня, оновлення змісту, впровадження сучасних технологій навчання і виховання відповідно до вимог часу.

Звернення до навчальних ігор не лише виправдане назрілими суперечностями між вимогами, які ставляться перед школою і існуючим у її розпорядженні арсеналом засобів, а й підготовлене низкою педагогічних досліджень.

Проблемам гри приділяли значну увагу мислителі і педагоги як минулого, так і сучасного: Платон, Арістотель, Рабле, Я.А. Коменський, Д Локк, Ж-Ж. Руссо, І. Кант.Ф. Шиллер, Г. Гросс, Ж. Піаже, К. Ушинський, А. Макаренко, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін, П. Гальперін, О. Запорожець та ін.

Можна зазначити що грі належить велика роль у житті та розвитку дітей молодшого шкільного віку: в ігровій діяльності формуються багато позитивних якостей дитини, інтерес і готовність до майбутнього навчання, розвиваються її пізнавальні здібності. Гра важлива як для підготовки дитини до майбутнього, так і для того, щоб зробити її теперішнє життя повним і щасливим. Гра - це своєрідний спосіб засвоєння громадського досвіду, властивий і дітям молодшого шкільного віку. У грі формуються всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в її психіці, які готують перехід до нової, більш високої стадії розвитку.

Цим обумовлені величезні виховні можливості гри, яку психологи вважають першочерговою діяльністю молодшого школяра. Гра - відображення життя: тут усе "начебто", "ненасправді", але в цій умовній обстановці, створеній дитячою уявою, багато реального, справжнього - дії гравців завжди реальні, їх почуття чи переживання справжні та щирі. Наслідування дорослих у грі пов'язане з роботою уяви: дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні життєві враження з особистим досвідом. Гра - самостійна діяльність, у якій діти вперше, починають спілкуватися з однолітками: їх поєднують спільна мета, спільні зусилля для її досягнення, спільні інтереси та переживання. Саме тому гра привчає дітей підкоряти свої дії та думки певній меті, допомагає виховувати цілеспрямованість: у грі всі сторони дитячої особистості формуються в єдності та взаємодії, у грі формується колектив друзів, виховуються творчі почуття, організаторські вміння, у грі складаються взаємини. Однак тільки за умови гарної організації шкільного колективу можна успішно розвивати творчі здібності кожної дитини та її активність.

Гра для її учасників є діяльністю. Найкраще суть гри визначив Й. Хейзинга: "Ми можемо назвати гру, - пише він у роботі "Ноmо Іudehs", - вільною діяльністю, яка усвідомлюється як "несправжнє" і поза повсякденним життям виконуване заняття, однак вона може цілком захопити гравця, не переслідуючи при цьому ніякого прямого матеріального інтересу, не шукаючи користі, - вільною діяльністю, яка відбувається усередині навмисно обмеженого простору та часу, протікає упорядковано, за визначеними правилами та громадських угруповань, що визнають за краще оточувати себе таємницею або підкреслюють свою відмінність від іншого світу всіляким маскуванням. У цьому визначенні є усі вичерпні пояснення того, чому гра настільки приваблива для будь-якої людини будь-якого віку і звідки багатство її навчальних, розвивальних, вдосконалюючих особистість можливостей".

Покажемо на невеликому прикладі, узятому зі сфери педагогіки, принципову відмінність гри як діяльності від гри іншого типу, скажімо, гри як засобу. Педагоги активно використовують гру як прийом, що дозволяє їм вирішувати педагогічні, насамперед навчальні, завдання: для підвищення інтересу дітей до ходу уроку та їхньої активності, для переключення уваги або відпочинку застосовуються різні активні методи, до яких відносяться й ігрові прийоми. Але при цьому кожен педагог добре розуміє, що гра для нього - це тільки засіб вирішення навчального завдання, яскрава "обгортка" навчального матеріалу, тому він ретельно відбирає ігри, які не виведуть дітей з-під його контролю, не захоплять їх настільки, щоб вони психологічно переключилися з уроку на ігрову взаємодію. Зрозуміло, що справжній педагог віддасть перевагу добре відомим ігровим формам і побудує урок із застосуванням ігрових елементів. Таких уроків у арсеналі сучасного вчителя багато, що можна тільки вітати.

Однак існує й інша можливість застосування гри в навчальному процесі, наприклад, під час проведення виховної години для вирішення різних проблем класного колективу. У цьому випадку доречними будуть ігри, які сприяють:

зміцненню колективу;

розвитку соціально-комунікативних навичок;

адаптації учнів у колективі;

коригування девіантної поведінки;

розвитку толерантності тощо.

У такому разі весь простір групи продовженого дня займає ігровий сюжет з його ігровими правилами й ігровою логікою розвитку подій. А всі знання, вміння та навички, які вчитель хотів би передати учням на цьому уроці, виступають як ігрові засоби. Це важливо в будь-якому віці, а в дитячому та підлітковому - особливо. Всі описані вище фактори створюють навколо психологічних ігор ореол привабливості, але поряд з цим - серйозну професійну проблему, бо вчитель повинен достатньою мірою володіти як психологічними знаннями, так і вмінням проведення ігор.

Для певної категорії дітей (та деяких дорослих) бажання грати приховує потребу в сильному та цілісному емоційному переживанні, яке особливо характерне для молодших школярів. Зазвичай для цього віку такий стан речей і є нормальним: ігри надають їм можливість емоційно реагувати на різні хвилювання і труднощі створення на рівні почуттів стосунків з оточуючими, навчитися контролювати і регулювати свій внутрішній світ. Однак іноді в деяких дітей таке ставлення до гри зберігається надовго - і не лише в дитинстві.

Гра виступає як лабораторія, засіб пізнання та розвитку. У систематичну роботу з розвитку "ігрового потенціалу" школярів закладено великий зміст. Під час такої роботи гру можна розглядати як один з найважливіших напрямів не тільки діяльності шкільного психолога, але й роботи класного керівника. Без навчальної підтримки дорослих саме собою розвинення учнів не відбувається. Прив'язування різних типів відносин до певних вікових категорій має штучний характер, або можна сказати, що воно є адекватним тільки тоді, коли діти з перших днів навчання в школі залучені до систематичного ігрового процесу. З іншого боку, вік дитини дещо обмежує можливості розвитку: почніть, наприклад, цілеспрямовано залучати до гри семирічних, і вони за короткий проміжок часу пройдуть і перший, і другий етапи "ігрового розвитку", а ось шестирічним малятам осмислення цих відносин у грі дається з величезними труднощами.

Учень включається в гру цілком: усім інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, життєвим досвідом і творчими ресурсами. Гра обумовлює певні правила поведінки учасників, межі дозволеного, тимчасові обмеження конкретного ігрового простору. Гра є "експериментальним майданчиком" особистості, дозволяє почувати себе вільним від будь-яких обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів розв'язання проблеми).

Ігри в групі продовженого дня повинні відповідати наступним психолого-педагогічним умовам:

сприяти зміцненню колективу;

мати пізнавальне значення;

активізувати громадську позицію учнів;

забезпечувати участь у грі переважної більшості учнів;

5) створювати умови для індивідуальної та групової творчості.

Багато залежить і від ігрової позиції вихователя, якому слід:

реалізовувати наявний ігровий план (тому що до гри педагог повинен ставитися досить серйозно та на час гри зрікатися своєї звичної авторитарної позиції);

виявляти прихильне ставлення до учнів, бути відкритим, сприйнятливим і трохи інфантильним;

сприяти формуванню переконаності в необхідності ігрової поведінки;

швидко переходити від реального до ігрового плану через гумор або байки;

демонструвати широкий діапазон ігрових прийомів.

Тільки в цьому випадку ігрова позиція вихователя буде сприяти реалізації основних її функцій: гуманізації взаємин вихователя ГПД з учнями, підвищенню творчого потенціалу колективної діяльності, економії нервових витрат учителів і учнів і, нарешті, забезпеченню гнучкої поведінки педагога.

Це важливо не тільки для розуміння індивідуальних особливостей розвитку дітей, але і для розкриття їхніх вікових особливостей. Л.І. Божович зазначає, що зрозуміти вплив середовища на формування вікових особливостей дитини можна тільки в тому випадку, якщо враховувати як зміни в середовищі (наприклад, при переході з дитячого садка до школи), так і зміни в самій дитині, які обумовлюють характер впливу середовища на подальший психічний розвиток дитини.

Таким чином, можна зазначити що грі належить велика роль у житті та розвитку дітей молодшого шкільного віку. Оскільки, гра важлива як для підготовки дитини до майбутнього, так і для того, щоб зробити її теперішнє життя повним і щасливим.

У контексті теми слід розглянути ГПД, як важливу форму ігрової діяльності, оскільки, група продовженого дня є однією із форм виховання дітей і допомагає організувати найсприятливіші умови для їхнього відпочинку, навчання і виховання, поєднання навчально-виховної роботи на уроках і в позаурочний час. Ця форма забезпечує, враховуючи вікові особливості першокласників, розумовий, моральний, естетичний, фізичний, духовний розвиток, створює умови для організації продуктивної праці, відкриває можливості всебічного виявлення і розвитку індивідуальних, здібностей, запитів та інтересів дітей.

Організація різних видів діяльності учнів тісно пов'язана з наявністю матеріально - технічної бази.

Для дітей молодшого шкільного віку бажано створити різні за функціональним призначенням центри:

центр ігрової діяльності;

пізнавальної діяльності;

центр художньо - творчої діяльності;

центр здоров'я;

центр психологічного розвантаження.

Центр має бути естетично оформлений та відповідати вимогам сучасного дизайну. Можна залучити до оформлення приміщення дітей (використати їхні творчі роботи).

Зокрема, центр ігрової діяльності - сюжетно-рольові, дидактичні, будівельно-конструкторські, настільні, друковані, театралізовані ігри та різноманітна атрибутика для ігор фантазування. В центрі ігрової діяльності створено велике ігрове поле. Крім того, тут зібрано ігрове обладнання, іграшки, різноманітну ігрову атрибутику та ігрові матеріали. Слід мати набори багато масштабних конструкторів, набори будівельних матеріалів, багатосекційні ширми, макети з фігурками людей, тварин, рослин.

Наступним є центр пізнавальної діяльності - куточки "Цікава математика", "Читайлик", "Науковий", "Екологічний". У цьому центрі мають бути матеріали для самостійної пізнавально-дослідницької діяльності. Матеріали у центрі постійно оновлюються залежно від змісту навчання та розвитку дітей. Тут розміщено матеріали з математики, логіки, грамоти, екологічного виховання, розвитку мовлення, літературний матеріал, а також усе необхідне для дослідів, експериментів. Назву кожного куточка діти придумують самі. Так, куточки цікавої математики можна назвати "Математичний клуб", куточок книжки - "Читайлик" тощо.

Також, центр художньо-творчої діяльності - куточки малювання, аплікації, ліплення, конструювання. Тут мають бути столи і стільці, інструменти, різноманітні матеріали. Вчитель контролює видачу та збирання інструментів. Виставки дитячих робіт мають постійно оновлюватися. Дітям надається можливість виставляти свої роботи на стенді або на полиці для демонстрації батькам, однокласникам, гостям. Виставки робіт для дитини є критерієм формування в дітей самооцінки, стимулом до участі у складніших проектах.

З більш найважливіших є центр здоров'я. Одним з завдань шкільного виховання є збереження і зміцнення здоров'я дітей, щоб діти в самостійній діяльності могли тренуватися, виконувати різні види рухів, треба створити спортивний куточок, де мати гімнастичну стінку, драбинку, дуги, гойдалки тощо. Також можна створити куточок здоров'я, в якому може бути шкала вимірювання зросту дітей, різноманітна змінна інформація як берегти здоров'я, екран здоров'я учнів.

Центр психологічного розвантаження - куточок усамітнення, зелений куточок. Для емоційного розвантаження дітей, а також враховуючи потребу дітей в усамітненні, необхідно обладнати куточок психологічного розвантаження. Тут поставити м'яку зручну канапку, зібрати м'які іграшки, улюблені дитячі книжки, журнали, магнітофон, матеріали для малювання. Зелений куточок облаштовується для очищення повітря, утворення сприятливого мікроклімату. Учні допомагатимуть дорослим доглядати кімнатні рослини, вивчатимуть їх особливості. Поряд з кімнатними рослинами бажано розмістити акваріум, календар природи.

Ознайомлюють дітей в центрах поступово. Щодня дають дітям змогу налагоджувати свою діяльність в одному куточку з учителем, а далі поступово. Наголошують на правилах поведінки у центрах, прибирання після себе іграшок, матеріалів.

Бажано, щоб учитель знайшов місце для діяльності шестирічок в центрах під час групи продовженого дня.

Зокрема, існує ряд вимоги до матеріального забезпечення та організації центрів, серед яких:

Меблі та обладнання у кімнаті слід розташувати так, щоб: діти мали змогу рухатися, не наражаючись на небезпеку; мають бути створені комфортні, зручні місця для усамітнення дітей.

Приміщення має відповідати санітарно-гігієнічним вимогам. Недостатня освітленість приміщення пригнічує дитину, погано впливає на її зір та працездатність. Вікна не слід завішувати суцільними шторами, а на підвіконня ставити високі вазони.

Усі іграшки, ігри, матеріали, атрибути, предмети-замінники мають бути зосередженні за функціональними ознаками та розміщенні у відповідних центрах діяльності.

Матеріали, що використовуються у центрах мають бути: полі функціональними, тобто використовуватися по різному, залежно від мети діяльності; різноманітними, постійно оновлюватися, видозмінюватися; відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, розташовуватися в доступних для дітей місцях, аби діти могли ними користуватися.

У кожному центрі бажано виділити місце для зберігання наочних посібників, методичної літератури, роздаткового матеріалу, виробів та робіт учнів.

Ігровий простір організовують таким чином, щоб учитель міг спостерігати за діяльністю дітей у всіх центрах.

Для того, щоб години, вільні від виконання домашніх завдань, були корисні вихованню дітей, вони повинні бути сплановані розумно та цікаво. Значною мірою це залежить від вихователя групи продовженого дня, його вміння зацікавити дітей, цікавим ділом, дати вихід їхній енергії, надати кожному можливість найбільш повно проявити свої здібності, реалізувати себе.

Найбільшу допомогу в цьому вихователю групи продовженого дня може надати гра - постійна і незмінна супутниця дитинства.

Гра як психологічний метод у групі продовженого дня може бути використана як мінімум для вирішення трьох послідовних завдань:

навчити дітей жити в ігровому просторі, цілком занурюватися в ігровий світ та ігрові відносини;

навчити бути вільними в ігровому просторі, усвідомлювати власні цінності та налагоджувати стосунки зі сторонніми;

навчити осмислювати ігровий досвід, використовувати гру як інструмент самопізнання та життєвих експериментів.

Спільна діяльність вихователя ГПД й учня, коли їхні цілі збігаються, має результатом плідне засвоєння матеріалу.

Тому, роль гри в організації вільного часу учнів підвищується у зв'язку з переходом на навчання дітей з 6 років. Вихователь повинен знати ігри, володіти методикою їх проведення, вміти підбирати їх відповідно віку дітей, котрі грають, для досягнення педагогічних цілей.

Виховне значення гри, її різнобічний вплив на розвиток дитини важко переоцінити. Гра органічна для дитячого віку і за вмілого керівництва з боку дорослих здатна творити дива. Лінивого вона може зробити працелюбним, незнайку - знаючим, неумілого - умільцем. Неначе чарівна паличка. Гра може змінити ставлення дітей до того, що здається їм іноді досить звичайним і нецікавим.

Гра допоможе вихователю створити дружний дитячий колектив, підключити до активної діяльності навіть замкнутих дітей. В іграх виховується дисципліна, діти привчаються до дотримання правил, справедливості, вмінню контролювати свої вчинки, правильно і об'єктивно оцінювати вчинки інших.

Тому що, ігри для дітей - важливий засіб самовираження, шанс спробувати свої сили. В іграх вихователь зможе краще розпізнати своїх вихованців, їх характер, звички, організаторські здібності, творчі можливості, що дозволить йому знайти найбільш правильні шляхи впливу на кожного з дітей. І що дуже важливо, ігри зближають вихователя з дітьми, допомагають установити з ним найбільш тісний контакт.

Ігри бувають різні: сюжетні, копіювальні, рухливі, музичні, дидактичні, пізнавальні та інші. Всі вони потрібні і по-своєму корисні дітям і повинні бути використані вихователем у своїй роботі.

Важливе місце серед них посідають рухливі ігри. Як показали спеціальні психологічні дослідження, 85 % часу, коли учні не сплять, вони проводять у сидячому положенні, а це негативно впливає на їх здоров'я. Рухливі ігри - найкращі ліки для дітей від рухливого "голоду" - гіподинамії. Багато з них існують з незапам'ятних часів і передаються з покоління в покоління. Час вносить свої зміни в сюжети життя. Ігри збагачуються, вдосконалюються, створюється безліч ускладнених варіантів, але їх рухова основа залишається незмінною. Перевага рухливих ігор у тому, що у процесі гри використовують усі види притаманних людині рухів: ходьбу, біг, стрибки, боротьбу, лазіння, метання, кидання і ловлю, вправи з предметами, - і тому є найуніверсальнішим і незамінним засобом фізичного виховання дітей.

Характерною рисою рухливих ігор є не тільки багатство і різноманітність рухів, але й свобода їх застосування в різних ігрових ситуаціях, що створює більші можливості для проявлення ініціативи і творчості. Рухливі ігри мають яскраво виражений емоціональний характер. Граючись, дитина відчуває радість від фізичного і розумового напруження, необхідного для досягнення цілі.

У вихователів груп продовженого дня більше можливості навчити дітей багатьом іграм, прищепити любов до них, досягти того, щоб вони твердо увійшли в дитячий побут. Для цього створюються необхідні умови, розкладом передбачається спеціальний час. Не слід, звичайно, заняття іграми обмежувати тільки цим часом. Гра повинна органічно ввійти у життя кожного дитячого колективу, вміло поєднуватись з іншим. Вона доречна в багатьох випадках. Якщо діти втомилися від занять, їм потрібна розрядка, якщо вони пустують, їх треба заспокоїти. У цих та інших випадках гра може бути незамінним помічником вихователя. Знання ігор необхідно кожному вихователю групи продовженого дня. На семінарах і об'єднаннях вихователям потрібно постійно приділяти увагу вивченню ігор, допомагати один одному. Між учасниками семінару можна розподілити теми: тихі ігри, загадки, шаради, ребуси, рухливі ігри (групові, командні, змагання-поєдинки, ігри з м'ячем та інші), фокуси, жарти і т.д. Кожен з учасників обере собі тему, досконало розробить її, добере необхідний практичний матеріал і запропонує її іншим вихователям. До участі в таких семінарах потрібно обов'язково залучати вчителів фізичного виховання та музики. Там, де є можливість, потрібно створювати спеціальні курси з ігор на базі районного методичного кабінету.

На допомогу вихователям у проведенні ігор з дітьми можна залучати старших школярів. З цією метою бажано у школі створити гурток організаторів веселого дозвілля і об'єднати в ньому учнів 5-8 класів. Керівництво гуртком можна доручити кому-небудь із старших школярів, а для занять із дітьми залучати всіх, хто може бути в цьому корисний, - вчителів, батьків.

Як відомо, діти - найкращі розповсюджувачі і пропагандисти ігор. За передбачуваним плану та розкладом діти приходять до молодших школярів (всі разом або по 2-3 чоловіки) і допомагають вихователям проводити ігри.

Аналіз практики, вивчення досвіду роботи вихователів груп продовженого дня слід виділяти найбільш суттєві та оптимальні прийоми організації гри. Коротко охарактеризуємо їх:

1) Безперечно, одним із найважливіших моментів у проведені є вступ у ігрову ситуацію. Якщо вихователь враховує природні механізми ігрової діяльності дітей, де максимально виявляється їх самостійність, добровільність, свобода вибору, ініціатива, створюються належні умови для специфічного ігрового стану шестирічного першокласника, то діти включаються не лише у гру, а в ігрову творчість. Тут ми маємо на увазі не такі ігрові прийоми, які традиційно спрямовують (супроводжують) дитину до "правильної відповіді", а такі ігри, які створюють умови для творчості, пошуку, евристичних знахідок. Кращі зразки використання ігор на заняттях в умовах ГПД показують для того, щоб зацікавити дітей грою, початок має бути емоційним, стимулюючим бажання школярів грати, але поряд з тим - лаконічним, чітким, зрозумілим. Важливого значення надається зовнішньому оформленню гри, ігровою матеріалу. Місце для гри повинно бути художньо оформлене у відповідності до естетичних вимог. Але разом з тим наочний матеріал не повинен бути надто яскравим, щоб не відволікати і до того нестійку увагу шестирічок. Оскільки вихователеві часто бракує часу, засобів для виготовлення необхідного обладнання до гри, в та тих випадках використовують магнітну дошку з набором аплікацій, літер, цифр, фланелеграф ("Чудо-дерево", "Чарівний будиночок" тощо) Такі статичні та мобільні засоби наочності можуть використовуватися неодноразово. До того ж, зважаючи на те, що дитина у грі діє в уявній ситуації, зовнішня атрибутика особливо важлива переважно на початку гри. Вважаємо, що інтерес до ігрової діяльності у дітей може збуджуватись і назвою гри ("Загадковий зоопарк", "Політ до зірок" і т.д.), і іменем казкового героя (гостя), і елементами пошуку, сюрпризами у характері постановки завдань, і спеціально створеною ситуацією, що стимулює до ігрових дій, прийомами жеребкування, розігруванням фактів тощо.

По-друге, позитивний досвід використання ігор сюжетно-рольового характеру вказує на необхідність чіткого розмежування ролей між учасниками гри, визначення позицій вихователя в даному аспекті.

Наявність ролі для дитини стимулює її до активної участі. Найбільш вдалими заняттями з використанням гри були тоді, коли вихователь обміркував не тільки рольову діяльність дітей, але й способи управління такою діяльністю. При цьому на допомогу приходили засоби зворотнього зв'язку (сигнальні карточки, розрізні літери, цифри тощо), а також уміле залучення до гри відомих і невідомих дітям казкових героїв (використовується ефект новизни - а хто такий Бурмилко?) Часто діти пасивно спостерігають за діями книжкових персонажів. Щоб уникнути цього, вихователь ніби “оживлював іграшку" звертався до неї як до живої істоти, вказував на помилки, якщо діалог відбувався між дитиною та персонажем. До того ж, як підтверджують результати спостережень ігрових занять в ГПД, діти, навчаючи некмітливих літературних героїв, переживають велике задоволення від можливості поділитися своїми уміннями та знаннями з іншими. Таким чином, виховується стійка потреба постійно поповнювати свої знання й навички. Дитина поступово усвідомлює свої уміння як соціальне значущу цінність, а себе-як соціальне значущу особистість.3 тією ж метою роль літературного героя вихователі іноді доручали дитині, яка повинна обґрунтувати виконання свого завдання, довести правильність своїх дій і тим самим продемонструвати початкові навички самоконтролю.

По-третє, з найбільшою ефективністю проходили заняття, якщо вихователь у роботі з дітьми враховував їх вікові особливості. Спостерігалося, що дітей шести річного віку більше захоплює сама ігрова дія (маніпуляції з іграшками, з яскравим дидактичним матеріалом, розмаїття рухів), казковий сюжет гри, але в меншій мірі їх цікавить результат гри. Шестирічки частіше переживають за перемогу чи поразку своєї команди. Особливої уваги є даному аспекті потребують ігри-змагання. Психологи зазначають, що діти з малорухливим типом нервової системи за умови тривалого емоційного напруження, що характерне іграм-змаганням, легко розгублюються, соромляться і як наслідок цього - часто помиляються, що викликає розчарування та невпевненість у своїх силах. А діти з рухливим типом нервової системи в та тих іграх, навпаки, показують вищі результати, ніж при звичайних формах проведення занять. За нашими спостереженнями, успішне використання гри-змагання переважно забезпечується точним та продуманим підбором представників команд за особливостями їх типу нервової системи.

По-четверте, ми визначили що певне значення для успішного здійснення навчально-ігрового процесу має особливий стиль стосунків між дітьми та вихователям, емоційний підйом, мажорність тону організатора, його включеність у гру.

Особливо важливим для вихователя ГПД є вимога не порушувати гру різними зауваженнями дидактичними вимогами. Дисципліна в процесі ігрової діяльності підтримується, в основному, правилами гри, чіткістю виконання ролей, завчасно продуманими прийомами, що коректують ігрові дії учасників. Виправдовують себе і своєчасна оцінка ігрових дій учасників та їх здобутків, створення ситуацій переживання успіху. Включення вихователя у навчально-ігрову діяльність частіше на партнерських позиціях забезпечує необхідну ефективність у роботі зі старшими дошкільниками.

По-п'яте, результати аналізу спостереження занять показують, що успішність організації гри значною мірою обумовлюється чіткістю та своєчасністю підбиття її підсумків. Завершальний етап гри відіграв значення щодо забезпечення поступового переходу від інтересу до безпосередньо ігрової діяльності, до навчального матеріалу, без якого гра неможлива. Тому, підсумовуючи роботу, особливий акцент варто ставити не стільки на виконанні дітьми завдань ігрової діяльності, як допомогти дітям усвідомлювати дидактичні задачі певної навчальної гри. Спостереження занять ГПД з шестирічними першокласниками переконали нас у тому, що необхідно допомогти дітям зрозуміти, як правильне, безпомилкове, швидке виконання завдань впливає на успіх у грі в цілому. Вони повинні переконатися, що до гри вони чогось не вміли, а по завершенню її навчилися це робити. Підбиття підсумків ігрової діяльності шестирічок робить вихователь, до того ж використовує різні види заохочувань (призи, вимпел переможця, емблеми тощо) Але разом з тим, шестирічки найбільше задоволення одержують від процесу самої гри.

Оскільки, вихователь повинен знати ігри, володіти методикою їх проведення, вміти підбирати їх відповідно віку дітей, котрі грають, для досягнення педагогічних цілей. Ось ці години, котрі вільні від виконання домашніх завдань, повинні бути заповнені розумно, цікаво, щоб вони були корисні вихованню дітей. Звичайно, значною мірою це залежить від вихователя групи продовженого дня, його вміння зацікавити дітей, цікавим ділом, дати вихід їхній енергії, надати кожному можливість найбільш повно проявити свої здібності, реалізувати себе. Адже, група продовженого дня є однією із форм виховання дітей і допомагає організувати найсприятливіші умови для їхнього відпочинку, навчання і виховання, поєднання навчально-виховної роботи на уроках і в позаурочний час. Вона забезпечує, враховуючи вікові особливості, їхній розумовий, моральний, естетичний, фізичний, духовний розвиток, створює умови для організації продуктивної праці, відкриває можливості всебічного виявлення і розвитку індивідуальних, здібностей, запитів та інтересів дітей.

Успішна робота продовженого дня залежить не тільки від того, наскільки цілеспрямовано спланована робота, але й наскільки правильно організований у ній режим. Від раціонального, з точки зору педагогічної і гігієнічної побудови, режиму залежить підвищення успішності, збереження достатньої працездатності і попередження втомлюваності учнів. Дотримання упродовж тривалого часу правильного режиму сприяє зміцненню здоров'я, створює життєрадісний настрій і підвищує працездатність школярів. Неухильне дотримання режиму виховує в учнів такі цінні якості як дисциплінованість, акуратність, організованість.

Правильне чергування в режимі дня праці і відпочинку в свою чергу сприяє збереженню в дітей найвищої працездатності.

Найбільшу допомогу в цьому вихователю групи продовженого дня може надати ігрова діяльність - постійна і незмінна супутниця дитинства.

Таким чином, можна сказати, що ігрова діяльність - це особлива сфера людської активності, в якій особистість не має на меті нічого, крім отримання задоволення від прояву фізичних та духовних сил.

Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя, тому вони мають генетичний зв'язок із усіма видами діяльності людини і є специфічною дитячою формою пізнання, праці, спілкування, мистецтва та спорту.

Звідси і назва ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, музичні, художні, спортивні; ґра-праця, гра-спілкування, гра-драматизація тощо.

Зазвичай розрізняють два основні типи ігор:

ігри з фіксованими, відкритими правилами;

ігри з прихованими правилами.

Прикладом ігор першого типу є більшість дидактичних, пізнавальних та рухливих ігор, сюди також належать розвивальні інтелектуальні, музичні ігри, ігри-забави, атракціони. До другого типу належать сюжетно-рольові ігри. Правила в них існують приховано. Вони - у нормах поведінки відтворюваних героїв: лікар сам собі не ставить градусник, пасажир не літає у кабіні льотчика.

Розглянемо у загальних рисах характерні особливості типів ігор (за класифікацією О.С. Газмана).

1. Рухливі ігри - найважливіший засіб фізичного виховання дітей дошкільного та особливо шкільного віку. Вони завжди вимагають від тих, хто грає, активних рухливих дій, що спрямовані на досягнення умовної мети, що зазначена в правилах.

Перевага рухливих ігор у тому, що у процесі гри використовують усі види притаманних людині рухів: ходьбу, біг, стрибки, боротьбу, лазіння, метання, кидання і ловлю, вправи з предметами, - і тому є найуніверсальнішим і незамінним засобом фізичного виховання дітей. Це такі ігри як "ведмідь і діти", "коники", "ящірка" (див. додаток А)

Характерною рисою рухливих ігор є не тільки багатство і різноманітність рухів, але й свобода їх застосування в різних ігрових ситуаціях, що створює більші можливості для проявлення ініціативи і творчості. Рухливі ігри мають яскраво виражений емоціональний характер. Граючись, дитина відчуває радість від фізичного і розумового напруження, необхідного для досягнення цілі.

Спеціалісти відзначають, що основні особливості рухливих ігор школярів - це їх змагальний, творчий, колективний характер. В них виявляється вміння діяти за команду в умовах, що безперервно змінюються.

Величезне значення мають рухливі ігри в моральному вихованні. Вони розвивають почуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії друга.

2. Сюжетно-рольові ігри (іноді їх називають сюжетними) займають особливе місце в моральному вихованні дитини. Вони мають здебільшого колективний характер, тому що відбивають відносини у суспільстві. Поділяють їх на рольові, режисерські, ігри-драматизації.

Сюжет можуть мати театралізовані дитячі свята, карнавали, будівельно-конструкторські ігри та ігри з елементами праці.

У цих іграх на основі життєвих або художніх вражень вільно і самостійно відтворюються соціальні відносини та матеріальні об'єкти або розігруються фантастичні ситуації, що не мають поки що аналогу в житті.

Основні компоненти рольової гри - тема, зміст, уявна ситуація, сюжет та роль.

У теперішній час з'явилися і все активніше використовуються у навчанні комп'ютерні ігри.

3. Комп'ютерні ігри мають перевагу перед іншими формами ігор: вони наочно демонструють рольові способи вирішення ігрових завдань, наприклад, у динаміці подають результати спільних дій та спілкування персонажів, їх емоційні реакції під час успіху або невдачі, що в житті складно уявити.

Взірцем таких ігор можуть бути народні казки та фольклорні твори. В них діти набувають досвіду моральної поведінки в найрізноманітніших умовах життя.

Такі ігри допомагають уникати штампів та стандартів під час оцінювання поведінки різних персонажів у різних ситуаціях. Діти засвоюють практично засоби комунікації, способи спілкування та висловлення емоцій.

Всі комп'ютерні програми для дітей повинні бути позитивно морально спрямованими, містити нові елементи, але не в якому разі не повинні бути агресивними та жорстокими.

Зупинимося детальніше на розгляді так званих дидактичних або навчальних ігор.

4. Дидактичні ігри (див. додаток Г) розрізняються за навчальним змістом, пізнавальною діяльністю дітей, ігровими діями та правилами, організацією та взаємовідносинами дітей, за роллю викладача. Перераховані ознаки притаманні всім іграм, але в одних більш чітко виступають одні, а в інших - інші.

В різних збірниках зазначено більше, ніж 500 дидактичних ігор, але чітка класифікація ігор за видами відсутня. Досить часто ігри співвідносяться зі змістом навчання та виховання. У цій класифікації можна виокремити наступні типи ігор:

ігри щодо сенсорного виховання;

словесні ігри;

ігри щодо ознайомлення з природою;

ігри щодо формування математичних уявлень тощо.

Іноді ігри співвідносяться із матеріалом:

ігри з дидактичними іграшками;

настільно-друковані ігри;

словесні ігри;.

псевдосюжетні ігри.

Така класифікація підкреслює їх спрямованість на навчання, пізнавальну діяльність дітей, але не розкриває достатньою мірою основи дидактичної гри - особливостей ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій та правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя.

Умовно можна виділити декілька типів дидактичних ігор, що згруповані за видом діяльності учнів:

і гри-мандрівки;

ігри-доручення;

ігри-загадки;

ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-мандрівки подібні до казок, їх розвитку, чудес. Гра-мандрівка відображає реальні факти або події, але зазвичай розкриває все незвичайно: просте - через загадкове, складне - через переборне, необхідне - через цікаве. Все це відбувається в процесі гри, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує її. Мета гри-мандрівки - посилити враження, надати пізнавальному змісту трошки казкової незвичності, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не береться ними до уваги. Ігри-мандрівки загострюють увагу, спостережливість, усвідомлення ігрових завдань, полегшують переборювання складностей та досягнення успіху.

Ігри-мандрівки завжди дуже романтичні. Саме це викликає інтерес та активну участь у розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри та отримати результат - вирішити завдання, щось дізнатися, чомусь навчитися.

Роль педагога у грі складна, потребує знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, проводити процес навчання непомітно.

Гра-мандрівка - гра дії, думки, почуттів дитини, форма задоволення його потреб у знаннях. У назві гри, формулюванні ігрового завдання повинні бути "кличні слова", що викликають інтерес у дітей, активну ігрову діяльність. У грі-мандрівці використовуються різні способи діяльності: постановка завдань, пояснення способів їх вирішення, іноді розробка маршрутів мандрівки, поетапне вирішення завдань, радість від їх вирішення, змістовний відпочинок.

До складу гри-мандрівки іноді входять пісні, загадки, подарунки та багато іншого.

Ігри-мандрівки іноді неправильно ототожнюються з екскурсіями. Суттєва різниця їх полягає в тому, що екскурсія - форма прямого навчання та різновид занять. Метою екскурсії частіше всього є ознайомлення з чим-небудь, що потребує безпосереднього спостереження, порівняння з уже відомим.

Іноді гру-мандрівку ототожнюють з прогулянкою. Але прогулянка частіше за все має оздоровчу мету. Пізнавальний зміст може бути і на прогулянці, але він є не основним, а супроводжуючим.

Ігри-доручення мають ті самі структурні елементи, що і ігри-мандрівки, але за змістом вони простіші, а за тривалістю - коротші. В їх основі знаходяться дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них засновані на пропозиції щось зробити:

"Допоможи Буратіно розставити розділові знаки";

"Перевір у Незнайки домашнє завдання" тощо.

Ігри-пропозиції зазвичай починаються зі слів або питань: "Що було б. "; "Що б я зробив. "; "Ким би я хотів бути і чому?"; "Кого б обрав своїм другом?" тощо.

Іноді початком такої гри є картинка.

Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться завдання і створюється ситуація, що потребує усвідомлення наступної дії. Ігрове завдання знаходиться у самій назві. Ігрові дії визначаються завданням та потребують від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або обставин, що будуть створені.

Діти висловлюють констатуючі або узагальнено-доказові припущення.

Ці ігри вимагають вміння співвіднести знання обставин, встановлення причинних зв'язків.

В них міститься також і змагальний елемент: "Хто швидше зрозуміє?"

Ігри-загадки. Виникли загадки дуже давно. Вони були створені самим народом, входили до обрядів, ритуалів, свят. Вони використовувались для перевірки знань, винахідливості. В цьому і полягає очевидна педагогічна спрямованість та популярність загадок, як розумної розваги.

Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який необхідно розшифрувати (відгадати та довести). Опис цей лаконічно і нерідко оформлюється у вигляді питання або завершується ним. Особливістю загадок є логічне завдання. Способи побудови логічних завдань різноманітні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям подобаються ігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися дають радість розумової праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальненню, формує вміння розмірковувати, робити висновки, умовиводи.

Ігри-бесіди (ігри-діалоги). В основі гри-бесіди знаходиться спілкування педагога з дітьми, дітей з педагогом та дітей один з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання та ігрової діяльності дітей. Під час гри-бесіди вихователь часто діє не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але й посилює радість його, бажання повторити гру. Але гра-бесіда приховує в собі небезпеку посилення прийомів прямого навчання.

Навчально-виховне значення полягає у змісті сюжету - теми гри, у збудженні цікавості до тих або інших аспектів об'єкта вивчання, що відбивається у грі. Пізнавальний зміст гри не знаходиться "на поверхні": його необхідно знайти, добути, зробити відкриття і в результаті щось дізнатися.

Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона висуває вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдності слова, дії, думки та уяви дітей. Гра-бесіда виховує вміння слухати і чути питання вчителя, питання та відповіді дітей, вміння сконцентрувати увагу на змісті розмови, додати до сказаного, висловити засудження. Все це характеризує активний пошук розв'язання поставленого ігрового завдання.

Велике значення має вміння брати участь у бесіді, що характеризує рівень вихованості.

Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось. Результатом гри є задоволення, отримане дітьми.

Переліченими типами ігор не вичерпується, звичайно, весь спектр можливих ігрових методик. Але на практиці найчастіше використовуються зазначені ігри - або у "чистому" вигляді, або в сполученні з іншими видами ігор: рухливими, сюжетно-рольовими тощо.

Дидактична гра (див. додаток Г) - явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи, що характеризують гру як форму навчання та ігрову діяльність одночасно.

Один із основних елементів гри - дидактичне завдання, яке визначається метою навчального і виховного впливів. Пізнавальний зміст береться зі шкільної програми. Наявність дидактичного завдання або декількох завдань підкреслює навчальний характер гри, спрямованість навчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Дидактичне завдання визначається вихователем і відбиває його навчальну діяльність.

Структурним елементом є ігрове завдання, що виконується дітьми під час ігрової діяльності. Два завдання - дидактичне та ігрове - відображають взаємозв'язок навчання та гри. На відміну від прямої постановки дидактичного завдання на заняттях в дидактичній грі вона здійснюється через ігрове завдання, визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини, збуджує бажання та необхідність розв'язання його, активізує ігрові дії.

Одним із складових елементів дидактичної гри є правила гри, їх зміст та спрямованість обумовлені спільними завданнями формування особистості дитини та колективу дітей, пізнавальним змістом, ігровими завданнями та ігровими діями в їх розвитку та збагаченні. У дидактичній грі правила є заданими. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей.

Правила гри мають навчальний, організаційний, формувальний характер, частіше всього вони різнобічно поєднуються між собою. Навчальні правила допомагають розкрити для дітей, що і як необхідно робити, вони співвідносяться з ігровими діями, розкривають спосіб їх дій. Правила організують пізнавальну діяльність дітей: щось роздивитися, подумати, порівняти, знайти спосіб розв'язання поставленого грою завдання. Організуючі правила визначають порядок, послідовність ігрових дій та взаємовідносин дітей. У грі формуються ігрові та реальні стосунки між дітьми. Стосунки між дітьми визначаються рольовими відношеннями.

Правила гри повинні бути спрямовані на виховання позитивних ігрових стосунків.

Також, можна розглянути класифікацію гри за К. Гросу:

1) експериментальні („ігри звичайних функцій”). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;

2) спеціальні („ігри спеціальних функцій”). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності, їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор (за Кудикіною Н.В.):

1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельне-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості: сюжетні, ігри з предметами: з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухлива, дидактичні, обрядові).

Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Тому, вихователь групи продовженого дня повинен орієнтуватися на такі види ігор, повинен володіти методикою їх проведення, підбирати їх для досягнення певних виховних, навчальних цілей.

Групи продовженого дня за своєю ідеєю - дуже цінна форма виховання. Саме тут створюються сприятливі умови для того постійного духовного спілкування вихователя і дітей, без якого немислиме виховання емоційної культури", - говорив В.О. Сухомлинський. Діяльність груп продовженого дня відкриває широкі можливості для надання кваліфікованої допомоги учням у виконанні навчальних завдань, усуненні прогалин у знаннях, створює сприятливі умови для задоволення різноманітних інтересів учнів, організації дозвілля вихованців, проведення позакласних заходів.

Отже, потреба організації ігрової діяльності для першокласників в умовах ГПД є обов'язковою. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в шестирічному віці, наділена ще й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування з оточенням - із світом природи, з людьми; швидше опановує навичок і звичок культурної поведінки.

Ігрова діяльність характеризується багатовимірністю впливу на формування особистості - з нею пов'язується трансформація психічних процесів, удосконалення пізнавальної діяльності, розвиток соціальних якостей і форм поведінки, здатності дитини до творчості. Як свідчать останні наукові дослідження, гра тісно пов'язана з розвитком базових засад особистості - вона є такою формою творчості, яка реалізує здібності і потреби людини. Означені чинники мають враховуватися у визначенні розвивально-виховного впливу гри, її функцій у навчально-виховному процесі групи продовженого дня.

Ігри дуже різняться між собою змістом, ігровими діями, правилами, результатами, роллю матеріальних умов їх проведення тощо. Це викликає необхідність класифікації ігор і розробки диференційованої методики керівництва різними видами ігрової діяльності шестирічних першокласників.

Між грою та іншими видами дитячої діяльності немає чіткої межі. Вона, спонтанно інтегруючись із комунікативною, інтелектуальною, творчою, трудовою, спортивною та іншими видами діяльності, поступово змінюється, і разом із змінами гри змінюється, дорослішає дитина. Це зумовлює необхідність посилення уваги до трансформації гри в організації ігрової діяльності в групі продовженого дня.

мислення знання ігровий навчальний

Список використаних джерел

1. Дідух М.В. Ігрові прийоми навчання читати/М.В. Дідух // Початкова школа. - 1991. - №1. - С.10-13.

2. Большакова І. Ігротека для першокласників /І. Большакова //. - Палітра педагога, 2005, - №1.

3. Варзацька Л.О. Гра як засіб пізнання /Л.О. Варзацька // Поч. школа. - 1988. - №12. - С.34-35.

4. Забашина Н.О. Виховна робота в групі продовженого дня в 1 - 4 класах. /Н.О. Забашина // - К.: Веселка, 2009. - 125с.

5. Компанець Н. Дидактичні ігрові ситуації для адаптації дитини до школи і розвитку мислительних процесів/Н. Компанець // Початкова школа. - 1999. - №11. - C.16

6. Осадько О.Ю. Дитина. Вчитель. Психолог: Про індивідуальний підхід до кожного учня // Поч. шк. - 1990. - № 8. - С.26-29.

7. Яцента Л. Ігрові форми навчання. /Л. Яцента // - Тернопіль: Астон, 2001. - 64 с

Додаток А

Рухливі ігри

ВЕДМІДЬ І ДІТИ

Навколо лави, що стоїть на майданчику, малюється крейдою коло. Це „ барліг ведмедя”. Вибраний за допомогою лічилки „ ведмідь" залазить у свій „ барліг” і „ лягає спати" на лаві. Всі діти-гравці бігають, стрибають навколо „ барлога" і голосно гукають, дратуючи „ ведмедя”: Ой, ведмедю волохатий, Годі лапу вже смоктати. Прокидайся, косолапий, Ану спробуй нас впіймати! „Ведмідь” прокидається, ричить і кидається на гравців, намагаючись впіймати будь-кого з них. Впійманих дітей „ведмідь” забирає до себе в „барліг”, садить на лаву і знову лягає спати. Гра продовжується доти, поки „ведмідь” не спіймає 4-5 дітей. Після цього із числа не впійманих дітей вибирається новий „ведмідь” і гра продовжується. Перемагає той, кого ведмідь жодного разу не забрав до „барлога”.

КОНИКИ

Діти поділяються на „коників” і „їздових”. На майданчику проводять лінію. На одному кінці стають „коники”, на другому - „Їздові”. „Коники”, тримаючись за руки, підходять до лінії, промовляючи: Тара-тара-тору, вийшли коні з двору. Сказавши це, вони розбігаються примовляючи: „цок-цок-цок”, а „їздові" ловлять їх. Зловивши, відводять на місце (двір). Коли всі „коники" переловлені, діти міняються ролями.

ЯЩІРКА

Розділіться на три команди. Намалюйте на майданчику велике коло. Одна команда шикується в колі. Гравці стають один за одним, тримаючись за пояс тих, що попереду. Це - „ящірка”. Друга команда - за колом. У них м'яч, яким вони намагаються „відбити хвіст у ящірки”. За сигналом „ящірка" починає рухатись так, щоб захистити останнього гравця в колоні. Гравці команди, що стоять поза колом, намагаються влучити м'ячем у „хвіст ящірки”, тобто „вибити" останнього гравця. Якщо м'яч попадає в нього, він виходить з гри. Тоді стараються влучити в наступного. Попередньо домовляються у скількох гравців треба вцілити (2-3), щоб відбити „хвіст ящірки”. Потім команди міняються місцями. Перемагає та команда, яка зуміє швидше відбити „хвіст ящірки”.

Додаток Б

Малорухливі ігри

ДОЩИК

Сядьте зручно, де хто забажає. Прислухайтесь до шуму літнього дощу за вікнами і спробуйте відтворити його наступними рухами. На рахунок „раз, два, три, чотири” - вказівним пальцем правої руки вдаряйте в долоню лівої руки. Тоді двома пальцями, трьома, чотирма, долонею, а потім долонями обох рук об стегна обох ніг і, на кінець, ступнями ніг об підлогу, щоб відтворити гуркіт грому. Щоб відтворити відхід дощової хмари, повторіть ті ж самі рухи у зворотньому порядку.

...

Подобные документы

  • Роль проблемно-пошукового методу в організації дослідницької діяльності учнів. Умова успіху в розвитку мислення - висока пізнавальна активність дітей. Застосування інтерактивних методів на уроці зарубіжної літератури. Формування уміння критично мислити.

    курсовая работа [96,5 K], добавлен 20.05.2009

  • Активність і самостійність школяра в навчальній роботі як наукова проблема. Педагогічні умови використання самостійної роботи учнів у навчальному процесі. Психолого-педагогічні особливості молодших школярів і забезпечення їх творчої учбової діяльності.

    магистерская работа [310,6 K], добавлен 23.11.2009

  • Пізнавальна активність школярів спецшколи на уроках природознавства як умова ефективного засвоєння, особливості розгляду даної проблеми в навчальній роботі. Формування пізнавальної активності учнів шляхом використання біологічних казок, легенд, притч.

    курсовая работа [55,6 K], добавлен 16.05.2014

  • Лінгвістичні особливості тексту, структура й зміст творчих здібностей учнів, процес їх розвитку як психолого-педагогічна проблема. Методика роботи з текстом та розвиток творчих здібностей молодших школярів. Види та приклади вправ для роботи над текстом.

    магистерская работа [260,1 K], добавлен 23.11.2009

  • Теоретичні основи розвитку мислення молодших школярів. Сутність, форми мислення, вікові особливості. Стан розвитку мислення та набуття знань в практиці початкової школи. Створення умов для розвитку пізнавальних можливостей і здібностей кожної дитини.

    дипломная работа [385,3 K], добавлен 12.11.2009

  • Сутність дитячої гри, її структура. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів. Психолого-педагогічні особливості формування та використання ігрової діяльності молодших школярів. Передовий педагогічний досвід, знахідки та авторські пропозиції.

    курсовая работа [546,2 K], добавлен 14.10.2009

  • Особливості розвитку творчих здібностей учнів (віковий та психо-фізіологічний аспекти). Творча лабораторія вчителя музики. Результати діагностичного етапу з визначення рівня креативності, розвиненості творчих здібностей молодших школярів на уроках музики.

    курсовая работа [97,5 K], добавлен 02.10.2014

  • Розвиток творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку. Основні педагогічні напрями, завдання та методи з розвитку творчої активності дітей на уроках української мови. Напрямки та зміст роботи вчителя. Навчально-пізнавальна діяльність школярів.

    дипломная работа [68,6 K], добавлен 05.05.2014

  • Розвиток творчих здібностей молодших учнів як педагогічна проблема. Загальна характеристика театралізованих ігор. Методика розвитку творчих здібностей учнів 6-річного віку в процесі використання театралізованих ігор на уроках музики, аналіз результатів.

    дипломная работа [91,5 K], добавлен 12.11.2009

  • Метод бесіди у структурі розвитку пізнавальної активності молодших школярів: теоретичні основи, історіографія проблеми. Сутність, зміст і види бесіди як методу навчання. Дидактичні умови оптимального використання методу для активізації діяльності учнів.

    дипломная работа [152,9 K], добавлен 24.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.