Проблеми формування колективу в педагогічній системі А.С. Макаренка

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ А. С. МАКАРЕНКА

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОЛЕКТИВ ЯК ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПРАЦЯХ А.С. МАКАРЕНКА

1.1 Педагогічна спадщина А.С. Макаренка - сучасний підхід

1.2 Колектив як важлива умова і засіб виховання

1.3 Основні положення теорії колективу А.С.Макаренка. Принципи життєдіяльності колективу у педагогічній теорії А.С.Макаренка

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ У ВИХОВНИХ ЗАКЛАДАХ А.С. МАКАРЕНКА

2.1 Мета, методи та прийоми організації виховної роботи в колективі

2.2 Місце виховних годин у формуванні колективу в педагогічній системі А.С. Макаренка

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Освіта і майбутнє - два ключові аспекти, з позиції яких слід розглядати стан справ, що склався в галузі дошкільної, загальної середньої освіти, та визначити її перспективи .

Радикальні зміни, що відбуваються в Українській державі, спричинені ними гуманістичні й демократичні зрушення у світогляді, ідеології, науці та культурі, зумовлюють необхідність вивчення та впровадження у навчально-виховний процес прогресивних ідей наших попередників, зокрема відомих педагогів і психологів. Одним з важливих джерел розв'язання нових освітньо-виховних завдань є історико-педагогічний аналіз теорії та практики виховання підростаючого покоління. Це зумовило потребу звернутися до педагогічної спадщини А.С. Макаренка.

Прогресивні ідеї відомого педагога потребують переосмислення та висвітлення у контексті сучасних культурно-освітніх змін. Дослідженням педагогічної спадщини А.С. Макаренка присвячені праці багатьох вітчизняних науковців та практиків, які аналізували різні аспекти його виховної системи, творчої та практичної діяльності (Г. Журановський, І. Зязюн, В. Кумарін, М. Красовицький, М. Ніжинський, М. Ярмаченко й ін). Його педагогічні ідеї стали предметом дослідження таких відомих зарубіжних науковців, як Б. Бейкер (США), Дж. Данстен (Великобританія), Г. Хілліг (Німеччина) та ін.

Незважаючи на окремі публікації, що містять негативні оцінки ідей А.С. Макаренка, у багатьох країнах світу видаються його твори, вивчається його педагогічна система. Зокрема, у Марбурзькому університеті (Німечинна) створено спеціальну лабораторію з вивчення життя і діяльності А.С. Макаренка, у Бермінгемському університеті (Великобританія) досліджують його спадщину тощо.

Теми міжособистісних стосунків, взаємин колективу тощо, торкались у своїх працях майже усі досвідчені педагоги та психологи. Оскільки одним з перших, хто розробив теорію дитячого колективу, був Антон Семенович Макаренко, саме тому його прізвище знаходить своє почесне місце на сторінках усіх психолого-педагогічних праць і не тільки (В. М. Коротков).

Фіцула М.М. у своїх працях подає читачу доступність вчення теорії і практики колективного виховання А.С. Макаренка. Тут іде подання головних ознак колективу, стадій його розвитку, а також уся педагогічна система А.С. Макаренка.

Основні положення великого педагога про колектив, трудове виховання, гуманістичні цінності, сімейне виховання досліджувались і втілювались у практику багатьма українськими науковцями (Л. Артемова, З. Борисова, О. Кононко, В. Кузьменко, М. Машовець та ін.).

Спадщина А.С. Макаренка спрямована в майбутнє і вона може з успіхом застосовуватись у сучасних умовах модернізації освіти в Україні. Ця стаття не претендує на всебічний розгляд основних аспектів спадщини А.С. Макаренка в контексті сучасних освітніх реалій. Низка питань потребує подальших наукових розвідок, зокрема використання його педагогічних ідей в галузі дошкільної та початкової шкільної освіти, родинної педагогіки й ін.

Отже обрана тема є актуальною.

Мета дослідження - дослідити досвід формування колективу в педагогічній системі А.С. Макаренка.

Завдання дослідження:

1. З'ясувати роль виховної години у формуванні колективу в педагогічній системі А.С. Макаренка;

2. Вивчити поняття колектив як важливу умову і засіб виховання;

3. Дослідити методи, прийми організації виховної роботи в колективі.

4. Проаналізувати сучасний підхід до праць А.С. Макаренка та його теорію формування колективу;

Об'єкт дослідження - педагогічна спадщина А. С. Макаренка.

Предмет дослідження - форми і методи формування колективу.

Методи дослідження. історичний, системно-структурний, хронологічний, порівняльно-історичний.

Структура роботи. Курсову роботу викладено на 43 сторінках; робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків, 1 таблиці, списку використаної літератури, який включає 36 джерел.

РОЗДІЛ 1. ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА А.С. МАКАРЕНКА У ФОРМУВАННІ КОЛЕКТИВУ

1.1 Педагогічна спадщина А.С. Макаренка - сучасний підхід

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - педагог, письменник. Народився в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії в сім'ї робітника-залізничника. Після закінчення Кременчуцького училища працював учителем у Крюківському, а потім Долинському (на Херсонщині) училищі. З 1914 р. навчався в Полтавському вчительському інституті, який закінчив у 1917 р., отримавши золоту медаль за твір «Криза сучасної педагогіки». У 1919 р. переїхав до Полтави, де завідував початковою, а потім семирічною трудовою школою, працював у Полтавському губернському відділі народної освіти. У 1920 р. В с. Ковалівці поблизу Полтави організував трудову колонію для неповнолітніх правопорушників і завідував нею. З 1928 по 1935 р. керував трудовою комуною ім. Ф.Е. Дзержинського в Харкові, де було випробувано високоефективну систему виховання. З 1935 р. - заступник начальника відділу дитячих колоній НКВС, а з 1937 р. цілком поринув у громадсько-педагогічну та літературну діяльність [8, с. 89-96].

А.С. Макаренко залишив багату педагогічну спадщину - понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п'єси, сценарії, науково-публіцистичні статті). Свій досвід і педагогічні погляди виклав у творах: «Марш 30-го року» (1932), «Педагогічна поема» (1938), «Прапори на баштах» (1938), «Книга для батьків», «Методи виховання» (1937) та ін.

Він увійшов у класичну сучасну педагогіку як новатор інтенсивної педагогіки, один із засновників теорії та методики колективного виховання. Ефективний шлях до виховання вбачав у створенні таких умов, коли вихованці є водночас і вихователями, тому виховував через життя, роботу, прагнення колективу. Наполягаючи на необхідності авторитетності, високої культури, працездатності вчителів, виступав проти надмірності педагогічного персоналу, яка сковує можливості участі самих учнів у виховному процесі, тобто не дає їм змоги бути не тільки об'єктом, але й суб'єктом виховання. Дослідники наукової спадщини А.С. Макаренка цілком справедливо зауважують, що проблема загального формування особистісних якостей була центральною у практично-пошуковій діяльності педагога Макаренка [36, с. 25].

Він довів, що суспільна значущість кожного окремого індивіда у структурі цілісної людської спільності визначається насамперед тим, наскільки він здатний плідно долучитися до суспільно-політичного й соціально-економічного життя та як він підготовлений своїм соціумом до цього процесу. Величезну увагу А.С. Макаренко приділяв проблемам розвитку особистості в колективі: «Досвід колективного життя є не тільки досвідом сусідства з іншими людьми, а й дуже складним досвідом доцільних колективних спрямувань, серед яких найзначніше місце займають принципи розпорядження, обговорення, підпорядкування більшості, підпорядкування товариша товаришу, відповідальності й узгодженості» [14, с. 20-26].

Розвиток індивідуальності А.С. Макаренко пов'язував не тільки зі здібностями людини, але і з темпераментом, і з рисами характеру. Тому А.С. Макаренко зауважував, що мета індивідуального виховання полягає у визначенні перспектив розвитку здібностей людини, формування її характеру.

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання в колективі. Колектив, на його думку - універсальний метод виховання, який є загальним і єдиним, але в той же час дає можливість окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою індивідуальність, йти вперед по лініях своїх нахилів. Педагог розробив і апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення. Він підкреслював: «Колектив - це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище» .

Думки А.С. Макаренка про головні напрями організації колективу містять у собі різноманітні аспекти діяльності й багатосторонній вплив на особистість вихованця.

Педагог вважав, що члени колективу повинні добиватися усестороннього підвищення його політичного і культурного рівня, регулювати товариські взаємини, привчати дітей розв'язувати конфлікти без сварок і бійок, рішуче боротися з найменшими спробами насильства старших або більш сильних над молодшими і слабшими.

Антон Семенович відзначав, що кожний член колективу щоденно повинен проявляти себе в праці, а тому особливим завданням активу є виховання у кожного поваги до праці, до відпочинку і занять інших. Це виховання передбачає не тільки засвоєння правильних уявлень, а й вироблення правильних звичок. Зазначених вимог обов'язково потрібно дотримуватись і у процесі шкільних занять [18, с. 22].

Формою суспільного благополуччя людей, на думку А.С. Макаренка, є дисципліна. Такою вона може бути тільки в тому випадку, якщо будується за системою активізації особистості в найрізноманітніших галузях трудового і громадського життя. Отже, дисциплінованість - результат виховного процесу в цілому, результат насамперед зусиль самого колективу дітей, що проявляються в усіх сферах його життя. Але для того, щоб дисципліна сприймалася як явище моральне і політичне, у кожному колективі дітей слід пояснювати її необхідність, забезпечувати отримання доцільного, точного режиму. Покарання, спрямовані на зміцнення дисципліни, повинні головним чином впливати на колектив і мати форму морального осуду [7, с. 63-66].

Видатний педагог відзначав, що громадська думка - регулятор поведінки учнів. Для людей загальні збори є вищим органом, який відбиває громадську думку колективу. Тому дитячим загальним зборам слід приділити велику увагу. Для формування особистості вони матимуть особливу цінність, коли предметом їх обговорення будуть щоденні справи і перспективні лінії розвитку закладу, які зв'язують вихованців із загальнонародними інтересами. Розвиток перспективи закладу в цілому і в кожної дитині зокрема слід нерозривно пов'язувати зі стилем роботи в колективі.

А.С. Макаренко вважав, що кожний дитячий заклад повинен мати свій стиль і тон, а нормальний тон може бути тільки один - життєрадісність, спокійна ділова обстановка, що виключає постійну галасливу бурхливість. Мажор, бадьорість колективу забезпечуються його злагодженістю й організованістю, крім того, єдністю, активністю людей і водночас умінням гальмувати себе, коли потрібно. Особливою формою гальмування є ввічливість, яку потрібно всіляко рекомендувати вихованцям [13, с. 79-83].

Таким чином, у процесі різноманітної діяльності колективу кожний його член розвиває в собі потребу бути уважним до інтересів інших людей, потребу високої моральності, тобто бажання збагачувати духовне життя. За переконаннями А.С. Макаренка, педагогічна наука і практика постійно має орієнтуватися на «завтрашній день», прогнозувати і проектувати якості нової людини, випереджати суспільні запити на «людську творчість» [9, с. 5-15]. Свої міркування щодо цього він сконцентрував у змістовому наповненні авторської ідеї «випереджаючого виховання», реалізація якого забезпечується через систему перспективних ліній у вихованні й розвитку окремого індивіда та людського соціуму й передбачає наявність знань, а також умінь, навичок і трудових орієнтацій після закінчення навчання.

Формуючи колектив, виховуючи особистість у колективі, потрібно дбати, щоб перспектива окремої особи збігалася певною мірою з перспективою колективу. За визначенням А.С. Макаренка, перспектива може бути близька, середня і далека. Майстерність вихователя у формуванні колективу має виявлятися в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин. У процесі організації перспектив варто дотримуватись таких вимог:

- перспектива має бути зримою і реальною;

- необхідно передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення;

- слід постійно стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його членів у їхніх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи [13, с. 69].

Особливе місце в педагогічній теорії і практиці А. Макаренка посідає трудове виховання дітей і молоді. У його системі виховання трудова діяльність була стрижневою. Праця матиме виховне значення лише за умови, якщо вона органічно пов'язана з моральним, естетичним, політехнічним, фізичним та іншими аспектами виховання. У трудовому вихованні, на його думку, мають бути дві нерозривні сторони: по-перше, у процесі праці виховувати в учнів любов до неї; по-друге, формувати в них уміння і навички працювати. Виховний вплив праці можливий тільки тоді, коли вона посильна, результативна, має творчий характер, осмислена, колективна, педагогічно доцільна.

Великого значення А. Макаренко надавав естетичному вихованню учнів, вважаючи, що прагнення до прекрасного закладено в людині від природи. Засобами естетичного виховання він вважав красу природи, пісні, музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність у всьому, розкішну шкільну садибу, приємне навколишнє оточення, естетичне оформлення класних кімнат, гарний одяг, естетику взаємовідносин у колективі тощо [18, с. 202-220].

Значну увагу А. Макаренко приділяв проблемам педагогічної майстерності. На його думку, педагог-вихователь повинен відповідати певним вимогам: бути патріотом своєї батьківщини; мати гарну загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку; бути ініціативним, активним, енергійним і життєрадісним, гуманним і чуйним товаришем і другом, вимогливим до себе й вихованців; працювати творчо; уміти аналізувати свою роботу і вивчати досвід роботи товаришів; мати педагогічний такт. Для того, щоб стати хорошим педагогом, потрібно багато працювати над собою [36, с. 58-62].

Особливе місце у вихованні дітей А.С. Макаренко відводив сім'ї. Це було зумовлено тим, що йому довелося перевиховувати підлітків, яким бракувало сімейного виховання. На проблему родинного виховання педагог-практик дивився із загальнодержавних, загальнонародних позицій.

«Виховання дітей, - стверджував він, - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію ... Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед усією країною» [14, с. 335].

Думка А.С. Макаренка про важливість родинного виховання не втратила актуальності й на початку ХХІ століття. Вона ще більш загострилась у час, коли сімейне виховання часто замінюється громадським. Таким чином порушується пріоритетність родинного виховання, яка складалася тисячоліттями в усіх народів світу. Вилучення з виховної системи або недооцінення цього виховання веде до руйнування морально-духовних засад нації. Отже, постає національна, загальнодержавна проблема піднесення системи родинного виховання.

На думку А.С. Макаренка, необхідними умовами правильного виховання дітей є «повна сім'я» як виховний колектив; гарні взаємини між батьком і матір'ю, приклад батьків для дітей у всьому, правильні стосунки між батьками й дітьми, чіткий і строгий режим життя, правильно організована трудова діяльність членів сім'ї. «Книга для батьків» є своєрідною енциклопедією сімейного виховання [21, с. 52-59].

Він наголошував на проблемах сім'ї та школи, вихованні дітей у сім'ї, відповідальності сім'ї за виховання дітей. На його думку, необхідними умовами правильного виховання дітей є «повна сім'я», добрі взаємини між батьком і матір'ю, приклад в усьому батьків для дітей, правильні взаємини між батьками і дітьми, чіткий і строгий режим життя і правильно організована діяльність членів сім'ї. Надаючи великого значення у вихованні дітей розумному батьківському авторитетові, гостро критикував його «фальшиві типи»: авторитет придушення (покарання дітей за будь-яку провину); авторитет віддалі (між батьками і дітьми немає нічого спільного); авторитет чванства (батьки вихваляють себе і недооцінюють інших людей); авторитет педантизму (батьки - бюрократи і формалісти - усе забороняють дітям); авторитет резонерства (батьки надокучають дітям частими і зайвими повчаннями); авторитет дружби (між батьками і дітьми існує панібратство); авторитет підкупу (слухняність дітей купується подарунками й обіцянками батьків) [22, с. 98-106].

На думку А. Макаренка батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них [23, с. 15-27].

Таким чином, глибоке вивчення педагогічної спадщини А. Макаренка, уникнення «вишукувань» недоліків у ній, творче використання цілісних ідей може дати неабияку користь для вдосконалення навчально-виховного процесу сучасної української школи. А. Макаренко збагатив вітчизняну педагогіку новими ідеями, які практично реалізував у власній виховній роботі. Його педагогічна спадщина пронизана почуттям відповідальності за майбутнє молодого покоління. Вона має принципове значення для розвитку теорії та практики світової й вітчизняної педагогіки. Відкриття А.С. Макаренка в педагогіці випередили свій час. Його ідеї та рекомендації в галузі виховання мали цінність у період становлення педагогіки як науки та розвитку практики суспільного виховання. Вони не втратили свого значення й нині.

педагогічний макаренко виховний колектив

1.2 Колектив як важлива умова і засіб виховання

У процесі дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, зміни потреб і прагнень, здатності сприймати об'єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності змінюється взаємодія з оточуючими. Життєві зв'язки дитини з навколишнім соціальним середовищем характеризуються своєю вибіркованістю, а з віком вони розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім'я, батьки, родичі, які доглядають її. Це є її першою соціальною спільнотою, природним і водночас соціальним колективом. Пізніше поруч з дітьми з'являються інші люди - вихователі та вчителі освітніх установ, товариші, шкільні та позашкільні групи. Так дитина поринає у суспільне оточення, з яким установлюються як безпосередні, так і опосередковані контакти - через засоби масової інформації, участь у спільній діяльності тощо. Впливи соціального оточення характеризується також рівнем власної активності дитини у діяльності й поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо [30, с. 138-139].

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. collectivus - збірний) - група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Так, у соціальній сфері зародились общини, сходи, громади, козацькі круги, сім'я; виробничо-економічній - артілі, бригади, трудові об'єднання, кооперативи; суспільно-політичній - гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації; культурно-спортивній - клуби, гуртки за інтересами, товариства, команди, ансамблі; релігійній - монастирські братії, приходи, собори тощо. Більшість людей входить до тих чи інших об'єднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність - якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності - загальнолюдська солідарність. Довгі роки державна доктрина Радянського Союзу стверджувала пріоритет колективно-суспільного над індивідуальним. Відповідно до відомої тези К. Маркса, Ф. Енгельса «..лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода» ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу - головною метою виховної роботи, а сам колектив - основним засобом і формою досягнення цієї мети [ 20, с. 436-437].

У своїй педагогічній системі А.С. Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу:

- загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;

- органічний зв'язок з іншими колективами;

- наявність органів координування і управління, відносини відповідальної залежності;

- колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства [ 22, с. 223].

А.С. Макаренко розглядав колектив як динамічне об'єднання, яке у своєму розвитку проходить ряд стадій:

Перша стадія - вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність;

Друга стадія - вимагає педагог і актив. Робота з активом. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності;

Третя стадія - колектив висуває до окремої особистості.

А. С. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його ознаки (наявність спільної соціально цінної мети; спільна діяльність, спрямована на досягнення цієї мети; відносини відповідальної залежності; наявність самоврядування); визначив стадії його розвитку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу. Згідно з вченням Макаренка, характерними ознаками стилю життя і діяльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу [10, с. 43].

Працюючи із специфічним контингентом видатний педагог приділяв велику увагу розумовому вихованню дітей і підлітків, а також удосконаленню педагогічного процесу в школі, поліпшенню навчально-виховної роботи. А. Макаренко завжди попереджував своїх вихованців: «Щоб я не чув таких розмов: навіщо мені школа, я й так учений». Проводив зразкові уроки, часто відвідував уроки інших учителів, вивчав передовий педагогічний досвід.

Педагогічна система А.С. Макаренка - це складна сукупність ідей і практичних рішень, основними з яких є: суть виховання як суспільного явища; єдність виховання і життя; мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості; колектив як метод виховання; взаємовідносини колективу і особистості; самоуправління у колективі; виховання свідомої дисципліни; зв'язок навчання з продуктивною працею; праця як постійний компонент системи виховання; залучення вихованців у різноманітні життєві сфери, виховання господаря життя; традиції і їх виховна роль; педагогічний колектив і його центр; всебічний розвиток особистості; роль сім'ї у вихованні дітей [23, с. 16].

На думку А. Макаренка, педагогіка є найбільш діалектичною, рухливою, дуже складною і різноманітною наукою. Основними характеристиками макаренківської педагогіки є діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання, єдність вивчення дитини та її виховання, єдність виховання дітей і організація їхнього життя, поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів, науково організована система всіх впливів, посилення уваги до дитячого колективу. Психологія має бути не основою педагогіки, а продовженням її у процесі реалізації педагогічних закономірностей та ін. Мету виховання А. Макаренко розумів як програму особистості, програму людського характеру. На його думку, у виховному процесі має бути загальна програма виховання й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня [21, с. 54].

Розвиток індивідуальності А.С. Макаренко пов'язував не тільки зі здібностями людини, але і з темпераментом, і з рисами характеру. З цього приводу А.С. Макаренко зауважував, що мета індивідуального виховання полягає у визначенні перспектив розвитку здібностей людини, формуванні її характеру.

Навчально виховний процес має на меті формування високої дисципліни і виконавчої чіткості у вихованців. Значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.
Шкільна дисципліна - дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку.

Розуміння учнями необхідності дотримання шкільної дисципліни не тільки в школі, а й у громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни в школі та за її межами, саме це є показниками високого рівня дисципліни [26, с. 283].

Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинять так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу учнів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Як стверджував А. Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх «робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається».

У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стиль діяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше [30, с. 286-287].

Доволі цікавим є принцип паралельної дії, використовуваний А. Макаренком, згідно з яким вихованцеві пред'являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. А також цей принцип дуже впливає на згуртованість колективу. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів [29, с. 360-363]

На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А.Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак - про справи свого класу й лише потім - про власний успіх.

А.С. Макаренко виходив з того, що сім'я є природним людським колективом. Виховання - це процес соціальний, у якому беруть участь люди, речі, явища, але перш за все і більше всього, люди. Із них на першому місці, як підкреслював Макаренко, батьки і педагоги.

А.С. Макаренко розглядав питання сімейного виховання з державної точки зору. Кожна сім'я повинна виховувати дітей відповідно до державних завдань. Батьки повинні добре знати і розуміти, що вони виховують дитину не тільки для своїх радощів. У сім'ї під їх керівництвом росте людина, яка повинна стати гідним громадянином своєї Батьківщини [36, с. 26].

Об'єктом для наукових узагальнень А.С.Макаренка була жива практика виховання дітей у трудових сім'ях, яку він вивчав через власні спостереження, розмови, листування. Завдяки цьому в його творах змальовано цілу галерею різних сімей, на прикладі яких яскраво і переконливо розкриваються різні сторони народної педагогіки. Відчутним є виховний вплив домашнього середовища, тобто сімейного оточення, а також оточення дитини поза школою (двору, вулиці), сусідів. Підтримуючи з ними добрі стосунки, батьки вводять дітей у громадське життя, навчаючи їх жити з людьми і для людей.

Родинна педагогіка вчить дітей вибудовувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Тут дитина шліфує свій характер, позбувається недоліків, що не можливо за перебування її тільки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому в цій справі необхідно виявляти обережність. Однак надмірна обережність може зашкодити, оскільки взаємодія з однолітками сприяє фізичному, розумовому, духовному розвитку дитини і далеко не завжди псує її.

Водночас спеціальної виховної роботи потребує профілактика таких патологічних явищ суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, куріння, хабарництво, злодійство, рекет, проституція.

А.С.Макаренко вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім'ї - ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. Повинна бути не лише чітка мета виховання, а й продумана деталізована програма виховання [20, с. 349].

Педагогам і батькам слід мати на увазі, що окремі телепередачі, статті у газетах негативно впливають на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр обирає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися в побаченому на екрані, зробити правильні висновки. Тому не рідко він схвально сприймає те, що заслуговує осуду, намагається наслідувати «телегероя».

У період статевого дозрівання підліткам, на думку А. Макаренка, особливо потрібен душевний контакт з батьками. Неприпустиме «шпигування» за дітьми, підозріле ставлення до дружби дітей різної статті. Це робить їх потайними, замкненими, позбавляє дорослих можливості благотворно впливати на їхню психіку і поведінку [30, с. 283]. Отже, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі - це людина в суспільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності.

Отже, особливе місце в теорії і практиці виховуючого колективу належить А.С. Макаренку. Саме він першим у педагогічній діяльності запровадив ідею колективного творчого виховання як цілісну завершену систему. А.С. Макаренко визначив колектив як об'єднання людей в основі якого лежать суспільно цінні цілі, спільна діяльність по їх досягненню, розподіл взаємної відповідальності між учасниками колективу, створення органів самоуправління і зв'язки з іншими колективами. Внутрішньо-колективні стосунки є загальним фоном життя колективу школи, основу якого становлять морально-інтелектуальний зміст, стиль і тон. Саме тому колективне виховання є основою правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо.

1.3 Основні положення теорії колективу А.С. Макаренка

На основі плідної педагогічної діяльності в колонії для неповнолітніх правопорушників і в комуні А. Макаренко розробив теоретичні положення про колектив. Вважається, що для згуртованого дитячого колективу характерні єдність мети, наявність у ньому загальної відповідальності, здорової громадської думки, позитивних традицій і захоплюючих перспектив, бадьорого життєрадісного тону, атмосфери довір'я, високої вимогливості, самостійності та ініціативи [1, с. 8].

У створенні дитячого колективу педагог керувався низкою принципів:

- А. Макаренко розглядав колектив як частину суспільства. Тому вважав, що інтереси цієї групи не можуть протирічити інтересам суспільства, тобто лише суспільно значущі цілі і виниклі на цій основі стійкі відносини взаємної відповідальності і спільності з іншими колективами, із суспільством в цілому є умовою існування колективу. Цей принцип передбачає соціальні цілі виховання;

- умовою існування дитячого колективу є сумісна діяльність його членів (навчання; суспільно корисна ігрова, спортивна та інші види діяльності), спрямовані на досягнення соціально значущих цілей;

- наявність у колективі стосунків взаємної відповідальності (ділових відносин).

А. Макаренко запропонував таку класифікацію колективів: первинний і вторинний .

Первинний колектив: його члени знаходяться в постійному діловому, дружньому, ідеологічному або побутовому об'єднанні. Саме в колонії і в комуні діти і підлітки разом навчалися, працювали, відпочивали, харчувались і спали. Первинний колектив, на думку А. Макаренка, - це основа впливу на особистість і разом з тим ланка між особистістю і вторинним колективом.

Вторинний колектив - це об'єднання первинних колективів. Проте вторинний колектив - це не сума колективів, а єдиний колектив, об'єднаний спільною метою і сумісною діяльністю. У А. Макаренка первинні колективи колонії чи комуни були об'єднані спільною метою (навчальна, виробнича діяльність, гра, спортивна діяльність, єдиний режим тощо).

Первинний колектив має пройти певні етапи або стадії розвитку. Перший етап характерний тим, що в цей час відбувається формування дитячого колективу, він знаходиться в стадії розвитку; організатор і керівник цього колективу є виразником суспільних вимог. Умовою формування колективу за А.С. Макаренком є категоричність, послідовність і безкомпромісність вимог на основі норм моралі та інтересів створюваного колективу. На першому етапі виділяється актив колективу.

Другий етап відрізняється від першого ще й тим, що колектив із розрізненої аморфної маси перетворюється у складний організм з чітко вираженими органами. Ці органи (актив) мають здатність самостійно розв'язувати головні питання життя колективу. При цьому до членів активу повинні ставитись нові, підвищені вимоги, що А. Макаренко розглядав як закон руху колективу [13, с. 96-102].

Найбільш характерною ознакою третього етапу розвитку колективу є те, що до окремої особи вимоги ставить більшість його членів.

Отже, колектив проходить три етапи (стадії) свого розвитку. Проте часто спостерігається нерівномірність цього розвитку, тобто члени колективу можуть знаходитись на різних етапах свого становлення.

Рушійною силою розвитку колективу є громадська думка: спільність моральної оцінки, суджень і наполегливе прагнення частини, більшості або всіх членів колективу досягти реалізації певних завдань. Умовою подальшого розвитку колективу є постановка нових завдань. Коли ж відсутні нові перспективи, починається застій і поступовий розвал колективу. Дуже добре в цьому плані у педагогічній практиці А. Макаренка використовувалась система перспективних ліній (близька, середня і далека перспективи).

Досить цінним у педагогічній практиці А. Макаренка є створення зведених загонів, коли до складу такого об'єднання входили командири на правах рядових його членів, а командиром над ними призначався один з їхніх підлеглих.

Значне місце у створенні дитячого колективу належить педагогові. З цього приводу А. Макаренко писав, що краще мати в колективі педагогів 5 слабких вихователів, об'єднаних, запалених однією думкою, одним принципом і стилем, які працюють єдино, ніж десять хороших, які працюють по-своєму, хто як хоче. Не можна виховати колектив, якщо 15 педагогів будуть виховувати по-різному [15, с. 24-37].

Про свою теорію виховання А. Макаренко писав: «...ніякий метод не може бути виведений з уявлення про пару - учитель плюс учень, а може бути виведений тільки з загального уявлення про організацію школи і колективу». Саме тому, напевне, він з осудом ставився до індивідуального підходу до учнів у школі, називаючи його гіпертрофією індивідуального підходу.

Таким чином, основними положеннями теорії А.Макаренка про колектив є:

- теорія і методика створення колективу;

- визначення колективу як об'єднання;

- ознаки колективу (частина суспільства, його зв'язок з іншими колективами, сумісна діяльність членів колективу, наявність стосунків взаємної відповідальності, тобто ділових відносин);

- етапи (стадії) розвитку колективу;

- класифікація колективів і зв'язок первинних колективів у вторинному;

- громадська думка колективу;

- позитивні традиції;

- гра;

- захоплюючі перспективи розвитку колективу;

- мажор (бадьорий, життєрадісний тон);

- атмосфера довір'я;

- самостійність та ініціатива колективу;

- висока вимогливість.

Ці теоретичні положення про колектив були розроблені і апробовані А.С. Макаренком у закритій системі - колонії і комуні для неповнолітніх правопорушників. Проте ці дещо демократичні вимоги до виховання юного покоління протирічили інтересам тоталітарного режиму Радянського Союзу. Тому А. Макаренко був звільнений від керівництва колонією .

У додатках «Проблеми шкільного радянського виховання» А. Макаренко занотував, що кожна особистість має право добровільно перебувати в колективі. А колектив, коли вона знаходиться в ньому, вимагає безперечного підкорення. При цьому член колективу не має права вирішувати особисті питання без згоди і дозволу колективу.

У роботі «Проблеми шкільного радянського виховання», зокрема у першій лекції «Методи виховання», автор писав, що його вважають фахівцем з роботи з безпритульними. Проте, як заперечував А. Макаренко, він працював 32 роки, з них 16 років у школі. Тому педагог відзначав, що його практичні висновки можуть бути віднесені не лише до безпритульних важких дітей, а і до кожного дитячого колективу [14, с. 36]. У цій же роботі він зазначав, що якби йому дали школу, то першим завданням було б створення єдиного шкільного колективу.

Таким чином, аналіз виховної системи А.С. Макаренко, виявлення її мети, логіки і змістовних положень дозволяють встановити, що багато педагогічних знахідок педагога-новатора знайшли свій розвиток в сучасних філософських, психологічних і педагогічних теоріях. Це свідчить про інваріантне, об'єктивне і непрохідне значення ряду відкриттів А.С. Макаренко. Ефективність його концепції виховання доводить конструктивність сучасного інтеграційного підходу в практико-орієнтированому вихованні, що об'єднує на основі доцільності і діалектичності особову і соціальну (колективну) парадигми виховання.

Найважливішим внеском у педагогічну науку була розроблена А.С. Макаренко теорія виховного колективу.

Виховним колективом Макаренко називав таку форму організації життя дітей, яка, повнокровним і радісним дитячим життям, максимально задовольняє дитячі життєві потреби, в той же час є виховує школою, успішно роздільної всі виховні завдання, що випливають з вимог нашого суспільного розвитку.

У розробці теорії виховного колективу А.С. Макаренко виходить з основних положень історичного матеріалізму. Виникнення і розвиток колективних зв'язків людей є процес об'єктивно-закономірний.

Величезну роль відіграє колектив у розвитку людської особистості.

Ясно, що і дитячий колектив - є явище об'єктивно-закономірне. Діти живуть і виховуються в колективах. Такі колективи виникають в сім'ї, на вулиці, у дворах будинків, в школі і т.д. Але не всякий дитячий колектив є виховним. Найчастіше колективи дітей виникають і живуть стихійно, тому центральним завданням педагога є організація дитячого колективу. Виховати колектив - це педагогічно доцільна організація дитячого життя, в результаті якої виховується певний тип людей, тобто досягаються певні виховні цілі.

Найчастіше, говорячи про виховну роль дитячого учнівського колективу, підкреслюють, що організований дитячий колектив є в руках педагога потужним чинником впливу на окремих учнів, що він допомагає педагогу в проведенні заходів виховного характеру: в організації громадської роботи, допомоги відстаючим учням і т.п . У цьому випадку звичайно мається на увазі більш-менш дружний, організований досвідченим керівником клас, і ця згуртованість класу розглядається як важливий виховний чинник.

Рівень виховної роботи в таких класах зазвичай вище, ніж у тих класах, де немає дружби, згуртованості й організованості дітей. Але такого типу класний колектив не є ще виховний колектив. Правда, можна сказати, що це явища одного порядку, але такий класний колектив є тільки один з елементів організації життя і діяльності того виховного колективу, який має на увазі Макаренко.

Виховний колектив, за Макаренком, - це наукова організація виховного процесу. Не звичайний колектив, який ми звикли уявляти собі, нехай навіть найкращий, організований і натхнений, що склався в ході життєвої діяльності тієї або іншої групи радянських людей, а спеціально з педагогічними цілями науково організований виховний колектив як форма організації дитячого життя.

Про комуні ім. Дзержинського, де була в повній мірі розгорнута його виховна система, А.С. Макаренко говорив, що її можна порівняти зі спортивним залом. Як у спеціального обладнаному спортивному залі група людей щодня, систематично під керівництвом досвідченого інструктора займається на снарядах і завдяки цьому стає через певний час добрими спортсменами, так само і комуна була першокласно обладнаним "виховним спортзалом". Тут кожен рух життя вихованців і все їхнє життя в цілому представляли собою вправи на найскладніших "виховних снарядах" під керівництвом педагога. Завдяки цьому вихованці формували свої характери, погляди, знання, навички, традиції, норми поведінки і ставали передовими радянськими людьми.

Це була спеціально з педагогічними цілями організовуються виховує школа життя; вона більш ефективно діяла у виховному відношенні, ніж звичайна "школа життя". Ось в якому сенсі треба розуміти А. С. Макаренка, коли він говорить про дитячий колектив, про його виховної ролі.

Підводячи підсумок всьому вище сказаному, робимо наступний висновок. В основі теорії виховного колективу лежить декілька положень. Перше полягає в тому, що тільки в процесі діяльності дітей, в результаті вправи залучених в діяльність природних сил, відбувається розвиток цих сил. У результаті цього утворюються знання, вміння, навички, звички, погляди і формується особистість в цілому. Це положення А.С. Макаренко назвав "педагогіка паралельної дії". Ця методика є способом управління процесом виховання дітей у різних видах діяльності у відповідності з поставленими цілями. У цьому й полягає головне завдання виховання і в цьому полягає сутність і цінність педагогічної майстерності. Іншим, не менш важливим положенням є ідея єдності виховання і життя, яка розкриває природу процесу виховання та його зміст.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДИТЯЧОГО КОЛЕКТИВУ ЗА ТВОРЧОЮ СПАДЩІНОЮ А. С. МАКАРЕНКА

2.1 Методи, прийоми організації виховної роботи в колективі

В умовах перебудови сучасного суспільства виникла потреба і в підвищенні ефективності методів виховання. Отже, слід застосовувати їх більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти визначення методу. Нині під методом розуміємо найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим виховним цілям [21, с. 52-59].

У 60-х роках було створено нову класифікацію методів виховання, в якій основним критерієм цінності методу була його здатність сприяти досягненню цілей для формування особистості школяра згідно з ідеалами суспільства. У зв'язку з цим запропоновано іншу класифікацію методів: першу групу становлять методи формування морального досвіду в поведінці і діяльності (привчання, організація суспільно корисної діяльності, використання творчої гри, змагання); другу - методи формування моральної свідомості (етичні бесіди, диспути, розповіді, лекції); додаткові методи виховання - заохочення і покарання.

На сьогодні не можна виділити якусь єдину, універсальну, постійно діючу систему методів виховання. Система методів виховання завжди перебуває у русі і динаміці [33, с. 168-176].

Лекція - це розгорнутий, організований у доступній формі систематичний виклад сутності певної проблеми. Це віками випробуваний метод передачі знань, формування поглядів і переконань.
Важливими методами виховання в цій групі є заохочення і покарання.
Заохочення - це спосіб вираження позитивної оцінки вчинків і дій учнів; це сфера психолого-педагогічного впливу, спрямованого на стимулювання і розвитку позитивної діяльності та поведінки учня.

При виборі умов і форм заохочення необхідно враховувати не стільки результат, скільки саму діяльність.

При виборі форм заохочення віддавати перевагу: колективному перед індивідуальним; символічному перед матеріальним [32, с. 71-77].

Стимулювання повинно бути не епізодичним, а систематичним, педагогічно доцільним.

Покарання - це особлива форма пред'явлення суспільством вимог до особистості; це особлива сфера психолого-педагогічного впливу на виховання з метою гальмування.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред'являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності [28, с. 1].

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою органів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б не велику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як учасника колективу [23, с. 15-27].

Продумана організація дозвілля учнів - колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах - допомагає об'єднати їх у повноцінний колектив.

На згуртованість учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А.С. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загально шкільного колективу, відтак - про справи свого класу й лише потім - про власний успіх.

Ознаки нормального загального тону і стилю колективу, визначені Макаренком, можуть бути характерними і для сучасного шкільного колективу. Провідною ознакою нормального стилю Макаренко вважав мажор: «Я ставлю головну цю якість. Постійна бадьорість, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але ніяк не істеричність. Готовність до корисних дій, до дій цікавих, до дій змістовних, обдуманих, але ні в якому разі не до розгардіяшу, зойків, крику, не до безладних зоологічних дій» [21, с. 52-59].

Таким чином, організацію колективного виховання необхідно бачити в історичній перспективі. Поряд з розвитком колективістських стосунків учителю необхідно займатися індивідуальним вихованням і формувати у дітей психологічні знання і уміння взаємодіяти, емпатію, культуру спілкування, взаємоповагу, етику міжособистісних стосунків. Для цього потрібно використовувати не тільки педагогічні методи, але й психологічні, психотерапевтичні методики: рольові ігри, аналіз ситуації, групові дискусії. Такий підхід збагачує теорію колективу, знижує негативний ефект колективного виховання, який проявляється при його догматизації.

2.2 Вплив виховної години на формування колективу в педагогічній системі А.С. Макаренка

Аналізуючи літературу, що стосується теми даної курсової роботи, проблеми формування колективу в педагогічній системі А. С. Макаренка можна зробити висновок, що внутрішньо-колективні стосунки є загальним фоном життя колективу школи, основу якого становлять морально- інтелектуальний зміст, стиль і тон.

Виходячи з цього, було розроблено виховну годину для дітей молодшого шкільного віку. Тема виховної години: Колектив і команда.

Мета: Сприяти творчому розвитку, вихованню в учнів свідомої дисципліни, почуття обов'язку і справедливості, пізнавального інтересу. Розвивати цілеспрямоване сприйняття, логічне мислення, здатність до самоаналізу. Розкрити зміст понять: «колектив», «друг», «лідер», «команда».

Форма виховної години: бесіда з елементами дискусії (Додаток А).

Хід уроку:

Орієнтований матеріал для вчителя:

Працюючи в колективі колег, людина виявляє себе не лише як фахівець, а і як особистість.

А.С. Макаренко про колектив. Колектив - це соціальний живий організм, який тому й організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає й колективу

Вчитель: діти, як Ви вважаєте, що таке колектив?

Учні:

Вчитель: Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) заклав основи виховання дитини в колективі (дитячий приют), Антон Семенович Макаренко (1888-1939) (систему перспективних ліній, велику роль надавав традиціям в колективі) розробив теорію виховання особистості в колективі, розкрив його основні закони .

Вчитель: Колектив - це сукупність людей, об'єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами. Група людей, зв'язаних спільною працею в одній організації, установі, на підприємстві тощо.

Виховуючий колектив - об'єднання вихованців, життя і діяльність якого мотивується метою і завданням суспільства, в якому добре функціонують органи самоуправління, а міжособистісні відносини характеризуються високою організованістю, відповідальною залежністю, прагненням до спільного успіху, духовним багатством та високоморальними інтересами: спільна діяльність; взаємна відповідальність; наявність органів самоврядування; суспільно цінна мета; єдність з іншими колективами; ознаки колективу.

...