Мовна культура вчителя-словесника

Дослідженнями доведена важливість темпу мовлення вчителя, особливо в молодших класах. При порушенні оптимального темпу мовлення в учнів спостерігається різке зниження повноти і точності у відтворенні навчальної інформації, яку вони чули на уроці. Проте зростає кількість помилкової інформації. Так, при середньому темпі мовлення вчителя (120 слів за хвилину) учні при відтворенні почутого вводять лише 14,2 % довільної інформації, при швидкому - вже 42,8 %, а при уповільненому - 70 %. Ці результати можна пояснити тим, що учні не можуть якісно сприймати мовлення вчителя, коли його темп не збігається з темпом їхньої пізнавальної діяльності.

Аналогічна ситуація спостерігається і при дослідженні ролі логічного наголосу в мовленні вчителя. З'ясувалося, що неправильна постановка логічних наголосів, перевантаженість ними навчальної інформації призвели до того, що 39учнів цю інформацію зовсім не сприйняли, 11 % сприйняли лише частково, 47 % - лише її початок. Учні стомлювалися від надмірно гучного голосу вчителя, одноманітності інформаційного малюнка його мовлення (дослідження З.Г. Зайцевої, 1978).

На ефективність пізнавальної діяльності учнів впливає також їхнє самопочуття на уроці, психолого-емоційний стан. Учні, які відчувають себе впевнено, спокійно, розкуто, активніші в пізнанні, мають більше можливостей для творчої діяльності. Тому зрозуміла думка сучасних учених про те, як важливо створити на уроці кожному учневі умови для успіху. У розв'язанні цих завдань велике значення має мовлення вчителя, стиль його комунікативної поведінки на уроці. Якщо вона будується на засадах коректності, поваги до учня, розуміння його індивідуальності, то краще забезпечується його розвиток і навчання, бо він відчуває себе особистістю, в діяльності якої зацікавлені вчителі, інші учні.

Протилежний ефект виникає тоді, коли мовлення вчителя перенасичене наказами, заборонами, що супроводжуються інтонаціями незадоволення, роздратованості (типові "вчительські" вирази зі словами "помовч", "перестань", "сиди тихо", "припиніть", "закрийте роти"). Не надає натхнення учням і звичка деяких учителів перебивати відповіді оціночними репліками негативного характеру ("Ти, як завжди, нічого не робиш", "І куди тільки дивляться твої батьки?", "Тобі цього не зрозуміти", "Тобі все як об стінку горохом" тощо) [19, ]. На перший погляд це безвинні вчительські вислови дисциплінарного характеру, що мають на меті застерегти учнів від непродуманих дій, лінощів. Однак таке сприйняття мовлення вчителя помилкове. Воно призводить не тільки до руйнування взаємовідносин між учителем і учнями, а й до зниження пізнавальної активності учнів, а інколи й інтересу до навчання взагалі. Нерідко учні, знаючи особливості такої мовленнєвої поведінки вчителя, вже ніяк не реагують на його зауваження навіть тоді, коли вони доцільні.

Як можна переконатися, функції мовлення вчителя в педагогічній діяльності різноманітні і важливі. Зневажливе ставлення до цього питання може призвести до негативних наслідків у спілкуванні вчителя зі школяра.

Висновки

Отже, результатом процесу говоріння є усний текст чи письмовий, який твориться на основі законів, правил даної мови, що становлять її норми. Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон - досконалу літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

Мова людська - невичерпна скарбниця, що володіє величезним запасом різноманітних засобів для формування думки, здійснення комунікативних актів, реалізації естетичних потреб та естетичних норм. Сучасна українська мова - це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення. Функціонування у цих сферах і забезпечує соціальний престиж мови. Як суспільне явище вона уособлює цілісність нації, виконує роль ланки, що з'єднує покоління між собою, збирає і зберігає інтелектуальні надбання.

Потреба розширення суспільних функцій української мови в її державному статусі вимагає зростання уваги до культури української мови. Низька мовна свідомість більшості громадян держави, нерозвинена індивідуальна мовна практика свідчать про те, що на сьогодні надзвичайно актуальною є проблема культури мови в її широкому аспекті.

Ця тема тісно пов'язана з національним і соціокультурним феноменом мовної особистості взагалі і мовною особистістю вчителя зокрема, бо на шляху до високої духовності незмірно зростає роль педагога у мовному вихованні та освіті.

В Україні двомовність - природне явище. Але володіння двома мовами вимагає правильного користування ними. На жаль, наші "білінгви" часто говорять змішаною мовою, яку в побуті називають суржиком. Тому серед мовних обов'язків наших громадян слід виділити ще один - дотримуватись культури українського мовлення. Належний рівень мовної культури є свідченням розвинутого інтелекту людини, її вихованості. Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує толерантне спілкування людей, облагороджує їхні стосунки, сприяє підвищенню загальної культури як окремої людини, так і суспільства в цілому. Тому кожний з нас повинен дбати про свою мовну культуру і вимагати цього від інших.

Рівень мовної освіти завжди був і залишається визначальним у характеристиці соціального розвитку суспільства загалом і кожної особистості зокрема. Зміна пріоритетів у сфері освіти, надання українській мові статусу державної, а також мовна політика в Україні - ці чинники зумовлюють якісно нові вимоги до вивчення української мови в школі. Проблема формування мовної особистості в Україні має певною мірою політичний характер, оскільки саме новому поколінню - сучасним школярам - належить майбутнє України, а зберігати надбання предків, утверджувати нову національну культуру, національну політику неможливо без досконалого знання рідної української мови, без любові та пошани до неї.

Педагогічна ефективність мовлення вчителя багато в чому залежить від рівня володіння мовою, вміння здійснювати правильний вибір мовних засобів. Професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови. Мова як сутність, як специфічна знакова система виявляється в мовленні. Мовлення - це функціонування мови. Тому продуктивність мовленнєвої діяльності вчителя залежить передусім від того, наскільки його мова відповідає нормам сучасної літературної мови - акцентологічним, орфоепічним, граматичним, синтаксичним. Мова, яка відповідає цим нормам, є правильною Правильність - одна з характеристик культури мови.

Список використаних джерел

1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990.

2. Бєляєв О. Культура мовлення вчителя-словесника // Дивослово. - 1995. -С. 37-44.

3. Білодід І.К. Мовознавча наука і школа // Мовознавство і школа / Відп. ред. М.А. Жовтобрюх. - К.: Наукова думка, 1981. - С. 5-21.

4. Головин Б.Н. Основы культуры речи. - М.: Высшая школа, 1980. - 335 c.

5. Горошкіна О.М. Методика навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах ІІІ-го ступеня природничо-математичного профілю: Автореф. дис. … доктора пед. наук. - К., 2005. - 40 с.

6. Демиденко Л.П. Речевые ошибки. - М.: Высшая школа, 1986. - 240 с.

7. Донченко Т. Мовленнєвий розвиток як науково-методична проблема // Дивослово. - 2006. - № 5. - С. 2-5.

8. Дороз В. Вивчення української лексики в поліетномовних школах: лінгвокультурологічна робота // Дивослово. - 2005. - № 12. - С. 10-13.

9. Дружененко Р.С. Етнопедагогічні засади формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи: Автореф. дис. … канд. пед. наук. - Херсон, 2005. - 18 с.

10. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М., 1987

11. Климова К.Я. Психологічні особливості формування культури мовлення майбутніх учителів початкових класів // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 3. - С. 179-184.

12. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: Писемне та усне ділове спілкування. - 2-е вид., перероб. і допов. - К., 1977.

13. Коваль А.П. Культура української мови. - К., 1966.

14. Коваль А.П. Слово про слово. - К.: Радянська школа, 1986. - 384 с.

15. Кононенко В. Етнологічні засади вивчення української мови // Українська мова в освіті: Зб. матеріалів Всеукр. наук. конф. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 43-56.

16. Лабунская В.А. Невербальное поведение: социально-перцептивный подход. - Ростов н/Д, 1986.

17. Макаренко А.С. Собрание сочинений в 5-ти томах. - М.: Правда, 1971.

18. Мацько Л., Єрмоленко С. Навчально-виховний зміст базової дисципліни "Українська (державна) мова" // Українознавство в розбудові держави: Матеріали щорічної Міжнар. науково-практ. конф. - К., 1994. - С. 299-307.

19. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. - К.: Вища шк., 1997. - 349 с.

20. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій гуманіст. профілю. - К.: Вежа, 1994. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru