Основні напрямки і зміст роботи вчителя з формування творчої особистості учнів засобами мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи формування творчої особистості школярів

1.1 Визначення поняття творчості

1.2 Творча особистість та її риси

1.3 Особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

Розділ ІІ. Основні напрямки і зміст роботи вчителя з формування творчої особистості учнів засобами мистецтва

2.1 Види мистецтва та їх роль в навчально-виховному процесі

2.2 Сприйняття мистецтва молодшими школярами (По Б.Т.Лихачову).

2.3 Реалізація розвитку особистості засобами мистецтва на уроках художньо-естетичного циклу (літератури, музики, образотворчого мистецтва)

Висновки

Бібліографія

Додатки

Вступ

Проблема розвитку творчості і творчих здібностей учнів хвилювала в різні часи не тільки відомих педагогів, але й дослідників, мислителів, філософів, науковців. Якщо говорити про творчість дитини, слід наголосити, що учні найчастіше не створюють щось зовсім нове, але створення, відкриття суб'єктивно нового для дитини вже є проявом творчості. Робота не за шаблоном, не за зразком є також показником розвинутих творчих здібностей. Творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, закріплення комплексу емоційно-вольової регуляції, а головне -- актуалізації позитивної гами переживань, яка супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого, почуття впевненості у своїх силах, у своєму творчому потенціалі й творчих здібностях.

Вже давно вчені намагалися розгадати загадку творчості [17]. Першими об'єктами вивчення були люди науки та мистецтва. Вчені намагалися аналізувати їх щоденники, листи, висловлювання. Більшість авторів великих винаходів виділяли дві стадії творчого процесу: перша стадія - тривалі роздуми над досліджуваними фактами і явищами; друга стадія - коротке осяяння і інтуїтивно прийняті рішення. Винахідник Томас Едісон так визначив процес творчості: «Винахід - це 99% поту і 1% натхнення [10].

Проблема творчості вивчалася багатьма науковцями - Дж. Гілфорд, А.Маслоу, Т.Андерсон, У.Андрєєв, У.Библер, А.Брушлинский, З.Гольдентрихт, Я.Пономарьов та іншими. Результатом їх багаторічних досліджень стали висновки, що творчість перестала бути особливим даруванням для обраних, вона, навпаки, є властивістю, яка розподіляється між всім людством більшою чи меншою мірою, а творче мислення починає працювати в кожної нормальної людини, якщо саме життя наштовхує її в якісь труднощі, перепони, складні завдання. На думку С. Л. Рубінштейна,[18] творчість - це діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, які, в свою чергу, мають суспільну значимість. [25, 150]

Розвиток творчості в учнів є важливим не лише тому, що завданням сучасної освіти є формування творчої особистості, а й тому, що людина, яка вміє творчо мислити, в нестандартних ситуаціях завжди знайде вихід, такій людині буде легше адаптуватися в житті [7]. Швидкі темпи розвитку суспільства, характерні для останніх років, необхідність пошуку шляхів виходу нашої економіки із занепаду, впровадження нових технологій - усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості. Лише творча особистість спроможна створювати, управляти, пропонувати нові теорії, нові технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу зі складних нестандартних ситуацій. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.

Саме тому тема даної роботи є надзвичайно актуальною, адже ми, педагоги, повинні не лише давати знання дітям, а й готувати їх до самостійного життя.

Виходячи з усього вище сказаного можна визначити такі елементи даної роботи:

Об'єкт дослідження: процес формування творчої особистості учнів молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження: виявлення можливостей мистецтва, як основного засобу формування творчої особистості молодших школярів.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; визначенні умов, що забезпечують ефективність формування творчої особистості; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду з розвитку творчої особистості дітей у процесі навчання засобами мистецтва.

Відповідно до мети вирішувались наступні завдання дослідження:

- вивчити і проаналізувати психолого-педагогічну і науково-методичну літературу з даної проблеми;

- визначити сутність творчої особистості;

- виявити інтерес молодших школярів до мистецтва і перевірити ефективність уроку по формуванню творчої особистості молодших школярів засобами мистецтва;

- експериментально перевірити ефективність розробленого конспекту уроку при формуванні та розвитку творчої особистості молодших школярів.

Для досягнення поставлених завдань використовувалися наступні методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної, методичної, навчальної літератури з проблемі дослідження; аналіз, систематизація, узагальнення педагогічного досвіду; спостереження; педагогічний експеримент.

Практичне значення дослідження визначається тим, що його основні висновки та рекомендації можуть бути використані з метою розробки технологій формування та виявлення творчої особистості, при роботі з обдарованими дітьми в практичній діяльності вчителів початкових класів.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ І. Теоретичні основи процесу формування творчої особистості молодших школярів засобами мистецтва

1.1 Визначення поняття творчості

Формування особистості людини - це послідовна зміна і ускладнення системи відносин до навколишнього світу, природі, праці, іншим людям і до себе. Воно відбувається протягом усього його життя. Особливо важливий при цьому дитячий і юнацький вік. Що таке творча особистість? Перш за все, це людина з широкими поглядами, енциклопедичними знаннями, гнучким живим розумом. Така особистість здатна швидко пристосовуватися в роботі до різко мінливих ситуації, оперативно знаходити нестандартні рішення стандартних проблем. На формування особистості впливають три фактори: виховання, соціальне середовище і спадкові задатки. Виховання розглядається педагогікою як провідний чинник, оскільки це спеціально організована система впливу на підростаючу людину для передачі накопиченого суспільного досвіду. Соціальна сфера має переважне значення в розвитку особистості: рівень розвитку виробництва і характер суспільних відносин визначають характер діяльності і світогляд людей. Задатки - особливі анатомо-фізіологічні передумови здібностей до різних видів діяльності. Наука про закони спадковості - генетика - вважає наявність у людей сотні різних задатків - від абсолютного слуху, виняткової зорової пам'яті, блискавичної реакції до рідкої математичної і художньої обдарованості. Але самі по собі задатки ще не забезпечують здібностей і високих результатів діяльності. Лише в процесі виховання і навчання, суспільного життя і діяльності, засвоєння знань і умінь у людини на основі задатків формуються здібності. Задатки можуть реалізуватися лише при взаємодії організму з навколишнім соціальним і природним середовищем.

Головна вимога до творчого життя - це наявність гідної мети. Досягнення цієї мети не миттєве. Підготовка до вирішення займає роки, включаючи в себе численні проміжні етапи, спроби вирішення, відступи і періоди пошуку нової тактики.

Творча особистість - це індивідуум, який володіє високим рівнем знань, тяжінням до нового, оригінального, який може відкинути звичайне, шаблонне. Потреба у творчості є життєвою необхідністю.

Більшість авторів погоджується з цим визначенням «творчої особистості». Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки - найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання. Творчі здібності пов'язані зі створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності.

Н.В.Кичук визначає творчу особистість через її інтелектуальну активність, творче мислення та творчий потенціал. Слід звернути увагу на те, що в психолого-педагогічній літературі поряд з терміном "творча особистість" вживається термін "креативна особистість". Найбільш вдалий підхід до цього визначення запропонувала С.О.Сисоєва.

Креативна особистість - це особистість, яка має внутрішні умови, які забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовні дослідницьку діяльність.

Але творча активність не завжди є продуктивною. Продуктивну творчу активність називаємо творчою діяльністю, тобто таким творчим процесом, внаслідок якого виникає нове досягнення. Творча особистість - це креативна особистість, яка в результаті впливу зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності. Кожна людина повинна удосконалювати навички творчого мислення та керувати ними, щоб повністю використовувати можливості процесу творчості.

Творче мислення - це пізнання чогось нового. Воно є складовим людського інтелекту.

Творчі здібності - це вміння, а також можливості творчо виконувати якусь роботу, виконувати якісь дії, спрямовані на конкретний результат для поліпшення чого-небудь або кого-небудь.

Творчі можливості - якості і здібності, вміння та особливості мотиваційної сфери учнів, які розвиваються і ведуть до формування творчої особистості, розкриття потенційних можливостей кожної дитини.

Тоді що ж таке творчість? Існують різні тлумачення творчості. Доктор Едвард Ленд (винахідник камери "Поляроїд") описує його як "раптовий відступ дурості", а доктор Маргарет Мід вважає, що коли людина працює, конструює або вигадує дещо нове для себе, можна говорити, що вона здійснює акт творчості.

Слово "нове": присутнє або допускається в більшості визначень творчості. Багато дослідників намагалися створити теорію творчості, але підходи і трактування їх суттєво відрізнялися.

Визначенню поняття творчої особистості у філософській, педагогічній і психологічній літературі приділяється багато уваги.

Творчість - вид діяльності, що породжує щось якісно нове, ніколи раніше не існувало.

Творчість - як творча діяльність характеризується неповторністю за характером здійснення з одного боку і по отриманому результату з іншого боку. Результат творчої діяльності завжди оригінальний.

Творчість - це діяльність людини, яка породжує щось нове, вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчий інтерес - увага, викликана чимось значущим, цікавим, таким, що спонукає до самостійної творчої діяльності, результатом якої є відкриття чогось нового, рішення якоїсь проблеми.

"Творча особистість, - стверджує американський психолог Л.С. К'юбі, - це така, яка деяким, ще випадковим чином зберігає здатність використовувати свої підсвідомі функції вільніше, ніж інші люди, які, може бути, потенційно є в рівній мірі обдарованими ".

Творчість - процес створення нового. Творча діяльність - як правило різноманітна діяльність. Кожен елемент штучного середовища, що оточує людину, - результат творчості. Це антропогенна сфера. Класотворною ознакою творчого характеру діяльності є творення нового. Запорукою творчої діяльності людини є відбір необхідної (цінного) інформації. Причому під її цінністю розуміють ступінь імовірності досягнення мети (задоволення потреби) на основі отриманого повідомлення.

Творчість передбачає наявність у особистості здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Вивчення цих властивостей особистості виявило важливу роль уяви, інтуїції, неусвідомлюваних компонентів розумової активності, а також потреби особистості в самоактуалізації, в розкритті і розширенні своїх творчих можливостей. Творчість як процес розглядалася спочатку, виходячи з самозвітів діячів мистецтва і науки, де особлива роль відводилася «осяяння», натхненню і їм подібним станам, змінюють попередню роботу думки.

Творчий потенціал як соціально значуща якість людини є однією з найважливіших характеристик особистості людини як члена того чи іншого суспільства людей, творчої особистості.

1.2 Творча особистість та її риси

Особистість - головна сила творчої діяльності. Сучасні дослідники творчості вважають, що особистісні чинники є визначальними (дуже важливими) у досягненні творчих результатів. На думку Айзенка, риса «креативність» пов'язана із творчими досягненнями через особистість, тому що саме особистість є механізмом реалізації творчих здібностей у творчій діяльності.

Творча, або креативна, особистість відзначається перш за все такими особливостями, як здатність бачити проблеми, готовність відкласти знайдене рішення та шукати нове, толерантність до невизначеності, прагнення до оригінальності, інформованість та достатньо високий рівень базових знань, працьовитість, самокритичність і низький рівень соціального конформізму.

Творчість - це своєрідна особистісна самодетермінація, оскільки у процесі творчості особистість сама ініціює для себе цілі і критерії досягнення.

Творча особистість - це особистість, у якої поєднується внутрішня потреба творити із розумінням суті справи, знаннями та вміннями, відповідною обдарованістю.

Творчі здібності включають:

1) специфічній вид пізнання з використанням ускладненого наслідування і здатності кардинально міняти мислительну установку під вирішення проблем;

2) володіння евристиками, що приводять до виникнення нових ідей;

3) стиль роботи, що характеризується здатністю концентрації уваги, умінням відкладати проблеми вбік і високою мірою енергійності.

Творчі люди зазвичай відзначаються високим інтелектом. Прямої залежності між рівнем креативності і коефіцієнтом інтелектуальності не має. Скоріше, інтелект та креативність є незалежними здатностями.

Творчі люди здатні продукувати велику кількість ідей, схильні до широких узагальнень, можуть приймати рішення в умовах неповної інформації, відзначаються особливою «інтелектуальною безстрашністю» (можуть висловлювати певні ідеї навіть тоді, коли немає абсолютних доказів їхньої правильності). Через особливості свого інтелекту творчі люди відзначаються почуттям гумору, вони цінують гумор і надзвичайно чутливі до комічного. Почуття гумору пов'язане з особливою розкутістю, свободою мислення, легкістю асоціювання. Творчі особистості почуваються комфортно у складних невизначених ситуаціях, вони, на відміну від загалу, не поспішають виносити категоричні оцінки, уникають стереотипних суджень, відзначаються здатністю оперувати нечітко визначеними поняттями.

Процес творчого мислення вимагає особистої мужності, інакше особистість може зупинитись на півдорозі до справжнього творчого результату. Щоб завершити свою діяльність, творча особистість має не спасувати перед більшістю, щоб захистити свої ідеї, тверезо оцінювати реальність, робити висновки і не боятись своїх результатів, які можуть бути несподіваними, незвичними та парадоксальними. Крім зіткнення з негативними реакціями соціального оточення, творчій особистості доводиться переживати власну активність, особливі стани свідомості, психічне напруження, яке супроводжується порушеннями психічної регуляції і поведінки [20].

1.3 Особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

З психологічної точки зору молодший шкільний вік є сприятливим періодом для розвитку творчих здібностей тому, що в цьому віці дитина вперше усвідомлює відношення між ним і навколишніми, починає розбиратися в громадських мотивах поведінки, моральних оцінках, значущості конфліктних ситуацій, тобто в цьому віці формування особистості набуває свідому фазу. Якщо раніше провідною діяльністю була гра, то тепер стало навчання - еквівалент трудової діяльності, причому оцінка інших залежить і визначається шкільними успіхами.

У молодшому шкільному віці вперше відбувається поділ гри і праці, тобто діяльності, здійснюваної заради задоволення, яке отримає дитина в процесі самої діяльності та діяльності, спрямованої на досягнення об'єктивно значущого і соціально оцінюваного результату. Це розмежування гри і праці в тому числі і навчальної праці, є важливою особливістю шкільного віку. Рівень творчості дітей молодшого шкільного віку, як правило, залежить від тих навичок, яких дитина дошкільного віку набула в іграх, спілкуванні з оточуючими, продуктивних видах діяльності. Тому індивідуальні відмінності дітей, які спостерігає вчитель першого класу, вже досить значні. Кожний погляд на творчість дітей дошкільного віку, порівняно з шкільним, дає всі підстави твердити про значне згасання творчих можливостей школярів по відношенню до дошкільників. Дійсно, потрапивши до школи, дитина значною мірою втрачає ту свободу, яка дозволена, це по-перше, а по-друге, у школі дещо втрачається можливість для ігрової діяльності дітей, фантазування, особистого пізнання світу, тощо. Шкільне навчання обмежує й час. Більшу частину його дитина мусить витрачати на навчання. Отже, для більшості дітей творчість і творче мислення змінюються шаблонним вивченням навчальних предметів. Однак, указані обмеження не позбавляють дитину творчості, вони лише дещо її стримують. Творчість дітлахів у шкільному віці може набувати таких своїх проявів, що не завжди стають зрозумілими для вчителя: учні, які мають високий творчий потенціал, протистоять суворій дисципліні, конформізму, вони схильні до незалежності, мають підвищене почуття гумору і гостріше реагують на несправедливість. Такі діти не сприймають суворо регламентованих занять, які повторюються і навіюють нудьгу. Але водночас, вони напрочуд допитливі та інтелектуально активні.

Дитина високої творчої спрямованості здатна з головою заглибитися в те, що її цікавить, вона дуже винахідлива в образотворчій діяльності, іграх, використанні різних матеріалів, висловлює багато різних міркувань з приводу конкретної ситуації, здатна по-новому підійти до розв'язання певної проблеми. Творча дитина, як правило, енергійна, дотепна, відрізняється розвиненою пам'яттю і виявляє значну самостійність у думках і поведінці.

Вік від 6 до 7 років вважається у віковій психології надзвичайно важливим у плані появи психологічних новоутворень, що дозволяють дитині перейти на новий етап вікового розвитку, тобто стати молодшим школярем, оволодіти новим видом провідної діяльності - навчанням. Пізнавальна діяльність мотивується допитливістю і бажанням спілкуватися з розумними людьми, тому основним завданням є формування пізнавального мотиву засобами предметів. Принцип систематичної роботи над розвитком усіх учнів стає особливо значущий при роботі з 6-річними дітьми [5].

Відмінна ознака творчої діяльності дітей молодшого шкільного віку - суб'єктивна новизна продукту діяльності. За своїм об'єктивним значенням «відкриття» дитини може бути і новим, незвичним, але, в той же час, виконуватися за вказівкою вчителя, за його задумом, з його допомогою, а тому не бути творчістю. І в той же час дитина може запропонувати таке рішення, яке вже відоме, використовувалося на практиці, але додумався він до нього самостійно, не копіюючи відоме. У цьому випадку ми маємо справу з творчим процесом, заснованим на здогаду, інтуїції, самостійному мисленні учня. Тут важливий сам психологічний механізм діяльності, в якій формується уміння вирішувати нешаблонний, нестандартні задачі. Успішне формування в молодших школярів творчого мислення можливе лише на основі врахування педагогом основних особливостей дитячої творчості та рішення центральних завдань у розвитку творчого мислення.

П.Б. Блонским були точно помічені основні відмінні риси дитячої творчості: дитячий вимисел нудний і дитина не критично ставиться до нього; дитина раб своєї бідної фантазії. Головним чинником, що визначає творче мислення дитини, є його досвід: творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності минулого досвіду людини. Звідси випливає і перша найважливіше завдання у формуванні творчого мислення молодших школярів. Для того щоб сформувати в учнів уміння творчо вирішувати поставлені перед ним завдання, необхідно перш за все подбати про розвиток у них широкого кругозору, про створення реальної почуттєвої основи для уяви. Розвиток творчих здібностей невіддільне від формування виконавських умінь і навичок. Чим різнобічне і досконаліше вміння і навички учнів, тим багатша їхня фантазія, реальніші їхні задуми, тим більш складні завдання виконують діти.

Психологами встановлено, що розвиток мислення людини невіддільне від розвитку її мови. Тому найважливіше завдання в розвитку творчого мислення учнів - навчання їх вмінню словесно описувати способи вирішення завдань, розповідати про прийоми роботи, називати основні елементи задачі, зображувати й читати графічні зображення її. Засвоєння учнями необхідного словникового запасу дуже важливо для формування і розвитку в них внутрішнього плану дії. При будь-якому творчому процесі завдання вирішується спочатку в розумі, а потім переноситься в зовнішній план.

Значення уяви в молодшому шкільному віці є вищою і необхідною здатністю людини. Разом з тим, саме ця здатність потребує особливої турботи в плані розвитку. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо цей період уяву спеціально не розвивати, в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функції. Разом зі зменшенням здатності людини фантазувати збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва, науки і так далі. Молодші школярі велику частину своєї активної діяльності здійснюють за допомогою уяви [17]. Їх ігри - плід буйної роботи фантазії, вони з захопленням займаються творчою діяльністю. Психологічною основою останньою також є творча уява. Коли в процесі навчання діти стикаються з необхідністю усвідомити абстрактний матеріал і їм потрібні аналогії, опори при загальному недоліку життєвого досвіду, на допомогу дитині теж приходить уява. Таким чином, значення функції уяви в психічному розвитку велике. Однак, фантазія повинна мати позитивний напрямок розвиток. Вона повинна сприяти пізнанню навколишнього світу, саморозкриттю і самовдосконалення особистості, а не переростати в пасивну мрійливість. Для виконання цього завдання необхідно допомагати дитині використовувати свої можливості уяви у напрямі прогресивного саморозвитку, для активізації пізнавальної діяльності школярів, зокрема розвитку теоретичного, абстрактного мислення, увагу, мови і в цілому творчості. Діти молодшого шкільного віку дуже люблять займатися художньою творчістю [20]. Воно дозволяє дитині в найбільш повній вільній формі розкрити свою особистість. Вся художня діяльність будується на активної уяві, творчому мисленні. Ці функції забезпечують дитині новий, незвичний погляд на світ. Вони сприяють розвитку мислення, пам'яті, збагачують його індивідуальний життєвий досвід! За словами Л.С. Виготського, уява забезпечує таку діяльність дитини:

- побудова образу, кінцевого результату його діяльності,

- створення програми поведінки в ситуації невизначеності, створення образів, які заміняють діяльність,

- створення образів описуваних об'єктів.

Для розвитку дитини дуже важливо формування багатьох інтересів. Слід зазначити, що для школяра взагалі характерно пізнавальне ставлення до світу. Така цікава спрямованість має об'єктивну доцільність. Інтерес до всього розширює життєвий досвід дитини, знайомить його з різними видами діяльності, активізує його різні здібності. Діти, на відміну від дорослих, здатні виявляти себе в художній діяльності. Вони з задоволенням виступають на сцені, беруть участь у концертах, конкурсах, виставках і вікторинах. Розвинена здатність уяви, типова для дітей молодшого шкільного віку, поступово втрачає свою діяльність у міру збільшення віку.

Отже, дитина молодшого шкільного віку в умовах виховання і навчання починає займати нове місце в системі доступних йому суспільних відносин. Це пов'язано насамперед з надходженням його до школи, яка накладає на дитину певні суспільні обов'язки, що вимагають до неї свідомого і відповідального ставлення, і з новим положенням його в сім'ї, де він також отримує нові обов'язки. У молодшому шкільному віці дитина вперше стає як у школі, так і в сім'ї, членом цього трудового колективу, що є основною умовою формування його особистості. Наслідком цього нового становища дитини в сім'ї і в школі є зміна характеру діяльності дитини. Життя в організованому школою і вчителем колективі призводить до розвитку у дитини складних, соціальних почуттів і до практичного оволодіння найважливішими формами і правилами суспільної поведінки. Перехід до систематичного засвоєння знань у школі є фундаментальним фактом, що формує особистість молодшого школяра і поступово розбудовує його пізнавальні процеси. Діапазон творчих завдань, що вирішуються на початковому ступені навчання, надзвичайно широкий за складністю - від рішення головоломки, до винаходу нової машини або наукового відкриття, але суть їх одна: при їх вирішенні відбувається досвід творчості, знаходиться новий шлях або створюється щось нове. Мабуть, це і є шлях становлення творчої сторони інтелекту, шлях розвитку винахідницького таланта. Наш обов'язок - допомогти дитині стати на цей шлях.

Розділ ІІ. Основні напрямки і зміст роботи вчителя з формування творчої особистості учнів засобами мистецтва

2.1 Види мистецтва та їх роль в навчально-виховному процесі

Історично склався відносно стійкий спектр видів мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, кіномистецтво, телебачення, література. Кожний з них освоює ту чи іншу сторону багатогранного людського буття і йому притаманна своя специфічна художньо-образна мова. Спираючись на Закон України «Про освіту», в навчально-виховному процесі викладаються уроки з художньо-естетичного циклу, які проводяться на основі знань з основних видів мистецтва.

Види мистецтва поділяють на: просторові (пластичні), де образ розгорнутий у просторі; часові, де образ розвивається у часі (музика, література); просторово-часові, або видовищні, де образ характеризується і тілесністю, і тривалістю (танець та ін.); образотворчі - мистецтва, що використовують знаки, схожі на реальність (живопис, скульптура та ін.); види, що використовують знаки незображувального типу, звертаючись безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектура, музика та ін.); синтетичні - види, де знаки носять змішаний характер (пісенне мистецтво та ін.).

Детальніше зупинимось на деяких видах мистецтва, які перекликаються з навчальними предметами в школі, а саме музичне, образотворче, хореографічне мистецтва, трудове навчання, література.

Скульптура є видом образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, фізично тривимірну форму, створюються з різних матеріалів шляхом ліплення, висікання, лиття тощо. Основними художніми засобами у скульптурі виступає побудова об'ємних фігур, постановка їх у просторі, передача поз, жестів, вибір пропорцій, фактури тощо. Розрізняють такі види скульптури: кругла скульптура, котру можна оглядати з різних сторін (статуя, група, статуетка, бюст) та рельєф - зображення на площині фону, котре може бути високим (горельєф) та низьким (барельєф); монументальна скульптура (пам'ятники, монументи) - пов'язана з архітектурним середовищем, що виражає значні суспільні ідеї; монументально-декоративна - вбрання архітектурних споруд та комплексів; станкова - призначена для інтер'єру і не прив'язана до певного архітектурного середовища; скульптура малих форм - маленькі фігурки, медальєрне мистецтво та різьба по каменю (гліптика).

Живопис є видом образотворчого мистецтва, твори якого формуються з допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню (основу). Головними засобами виразності тут є колір, колорит (цілісна система співвідношення тонів та відтінків кольору), світлотінь, лінія. Ідея живописного твору конкретизується у темі та сюжеті і втілюється з допомогою композиції, малюнка та кольору. Живопис може бути поліхромним або ж монохромним (відтінками одного кольору - гризайль). Основними технічними різновидами живопису виступають: живопис маслом; живопис водяними фарбами по штукатурці - сирій (фреска) та сухій (а секко); темпера - на основі яєчної, рослинної та ін. емульсій; емаль - нанесене на металеву поверхню та закріплене обпаленням склоподібне кольорове покриття; енкаустика - живопис восковими розплавленими фарбами та ін. До різновидів живопису також відносять мозаїку, що використовує кольорове каміння, смальту (кольорове непрозоре скло) та вітраж, де використовується прозоре скло.

Графіка - вид образотворчого мистецтва, що включає малюнок та засновані на ньому друковані зображення (різні види гравюри - відбитки з пластин). Графіка використовує такі засоби виразності, як контурна лінія, силует, штрих, пляма, контраст білого (лист паперу) та чорного. З допомогою таких незначних засобів митець створює живу картину світу. Саме незавершеність, умовність зображення предмета, лаконізм - важливі засоби художньої виразності у графіці, які дозволяють створювати образно-виразні метафори, різко загострювати образ (графічна сатира та гротеск). Декоративне мистецтво - галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, художньо формують матеріальне середовище людини, вносячи в нього естетичне, ідейно-образне начало. Вирішуючи, як і архітектура, практичні та художні завдання, декоративне мистецтво належить одночасно до сфер створення матеріальних та духовних цінностей. Декоративне мистецтво поділяють на: монументально-декоративне - безпосередньо пов'язане з архітектурою (архітектурний декор, розписи, рельєфи, статуї, вітражі, мозаїки тощо); мистецтво оформлення (художнє оформлення свят, експозицій тощо); декоративно-прикладне - створення художніх виробів головним чином для побуту. У тісному зв'язку з декоративно-прикладним мистецтвом знаходиться дизайн - новий різновид естетичної діяльності, що виник у XX ст. і являє собою художньо-конструктивну діяльність по оформленню предметного світу людини (зокрема предметів масового попиту) на засадах раціональної доцільності та краси.

Художня література, мистецтво слова - особливий вид мистецтва, у якому матеріальним носієм образності виступає мова. Літературу характеризують такі особливості: літературні образи позбавлені візуальної достовірності, література діє на фантазію, особливо активізує інтелект; через слово реальність освоюється в усій її багатоманітності, відкриваються широкі можливості осягнення внутрішнього духовного світу людей, їх спілкування. Література поділяється на два основних типи (форми): поезію та художню прозу; також виділяють три роди літератури: 1) епос - зв'язну розповідь про суспільно-важливі події минулого, об'єктивовані від особистості оповідача; 2) лірику - де первинний не об'єкт, а суб'єкт висловлювання, його ставлення до зображуваного, зміст його внутрішнього життя; 3) драму, специфіку якої складає суцільний ланцюг висловлювань персонажів, орієнтація тексту на видовищну виразність.

Музика - вид мистецтва, що виражає та відображає людське життя у звукових образах. Музика заснована на здатності людини асоціювати слухові відчуття з власними переживаннями і процесами зовнішнього світу. Музика - динамічне мистецтво, це поезія звуку. Найважливіші засоби виразності та елементи музики: ритм, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментовка та ін. Залежно від засобів, з допомогою яких відтворюється музика, розрізняють вокальну (для голосу), інструментальну, вокально-інструментальну музику. Виділяють також різні види музики: симфонічну, оперну, камерну тощо. Музика буває одноголосна (монодія) та багатоголосна (поліфонія). Основними жанрами вокальної музики виступають пісня, хор, гімн, романс, арія, опера. До жанрів інструментальної музики належать сюїта, соната, симфонія, концерт.

Хореографія, танець - вид мистецтва, у якому основними засобами створення художнього образу є динамічні рухи та пози людського тіла, поетично осмислені та організовані в просторі і часі. Танець безпосередньо пов'язаний із музикою, утворюючи з нею єдиний музично-хореографічний образ. Музично-ритмічні виразні рухи людського тіла (доповнювані пантомімою, спеціальними костюмами та речами) дозволяють розкривати характери, почуття та думки людей. У танці особливо яскраво втілюється національний характер народу, дух епохи. Розрізняють танець побутовий (народний, бальний) та сценічний. У європейському мистецтві велика роль належить класичному танцю, система якого розроблена у XVII ст. у Франції. У XVI-XVII ст. спочатку в Італії, а потім у Франції на основі придворних танців створюється балет.

Кожний вид мистецтва вносить щось особливе в естетичне освоєння світу. Немає головних і другорядних мистецтв, але в той чи інший період може набувати найбільшого значення якийсь один з видів мистецтва, який стає найбільш масовим і впливовим: наприклад, в епоху Відродження - живопис, сьогодні - телебачення, хореографія.

2.2 Сприйняття мистецтва молодшими школярами (По Б.Т. Лихачову)

Взаємодія дитини і будь-якого виду мистецтва передусім починається з сприйняття. Особливостям сприйняття мистецтва дітьми і присвячене дане питання.

Отже, твір мистецтва сягає своєї виховної, освітньої мети, коли воно безпосередньо сприйнято школярем, коли освоєна його ідейно-художня сутність. Дуже важливо приділяти особливу увагу саме процесу сприйняття художнього твору.

Опрацювавши досвід педагога Б.Т. Лихачова, чітко розумієш, що він виробив свій підхід до цієї проблеми [9]. У своїй роботі Борис Тимофійович виділяє три важливі етапи сприйняття художнього твору школярем. До першого етапу освоєння художнього твору він відносить первинне сприйняття, первинне творче відтворення у свідомості художніх образів. Сутність цього етапу полягає в тому, що первинне сприйняття дітьми художнього твору необхідно продумувати. Він зауважив, що при первинному неорганізованому сприйнятті, дітьми, як правило часто упускається те, що здалося незрозумілим чи нецікавим, що пройшло повз їх увагу через брак життєвого досвіду чи кволість художньо-естетичного розвитку."У тому, повз чого пройшла дитина, нерідко залишається істотне й важливе, без чого неможливо відтворення цілісної картини художнього твору, його глибоке освоєння". З початку викладання мистецтва слід розвивати у дітей комплекс здібностей всебічного сприйняття творів, талант читача, глядача, слухача, талант співучасті у творчості.

Первинне освоєння витворів мистецтва пред'являє специфічні вимоги до форм організації сприйняття. Б.Т. Лихачов приділяє особливе місце в своїй роботі питанням методики. [9]. «Найбільш ефективно перша зустріч дитини з твором мистецтва відбувається у формі вільного спілкування. Педагог попередньо зацікавлює дітей, вказує, на що звернути особливу увагу і спонукає до самостійної роботи. Таким чином, реалізується педагогічний принцип єдності організації колективної класної, позакласної, позашкільної та домашньої роботи .

Позакласна і домашня робота з своїми вільними формами поступово стає органічною частиною уроків. З цією метою вчитель на уроці вчить дітей навичок прийоми самостійної роботи. На уроках привчають дітей до колективному прочитанню уривків, прослуховування дисків і стрічок із записом художнього читання, індивідуальним читання, до читання в особах і драматизації, колективним співом, перегляду фільмів, картин, діапозитивів, вистав і телепостановок. Все це дозволяє дітям відповідно до завдання вчителя приділяти серйозну увагу первинному сприйняттю поза уроку: індивідуальному і колективному читання в особах, спільним походам у кіно, перегляду і прослуховування теле-і радіопередач» .

На цьому етапі Б.Т. Лихачов пропонує використовувати такі методи, які стимулюють дитячу діяльність із активним сприйняттям: зацікавлюють дітей сюжетом твору, художніми прийомами, які використовує автором. У процесі первинного сприйняття з метою формування у свідомості школярів яскравих образів, загальної картини твору він пропонує залучати історичний матеріал епохи, додаткові відомості про автора твору мистецтва, у процесі його створення.

У межах позакласних та домашніх занять пропонується дати дітям завдання щодо відшуканню історичного матеріалу, що характеризує час, описане, зображене у творі. Виконання дослідницьких завдань зі збору фактів, що стосуються створення твору, обговорення з дітьми спірних місць у творі, незрозумілих ситуацій і термінів - всі ці прийоми активізують сприйняття, роблять його більш глибоким і повним, породжують стійкий інтерес, створюють реальну основу для подальшої роботи над твором.

У педагогічній практиці пропонується приваблювати і досвід особистих відносин дитини. Давати, наприклад, творчі завдання щодо зіставленню, порівнянню переживань, що виникають в процесі слухання музичного твору, з переживаннями, психічними станами, що народжуються в життєвих ситуаціях. Другий етап розуміння мистецького твору школярами, Б.Т. Лихачов характеризує, як організацію процесу "отримання учителем зворотної інформації про глибину первинного засвоєння учнями матеріалу і водночас активністю духовного переживання дітьми впливу мистецтва". Сутність цього етапу полягає в тому, що вчителі надають дітям можливість творчого відтворення художнього твору або його частин у своєї діяльності, аби з'ясувати чи витвір мистецтва є духовним надбанням школяра.

Він стверджує, що при вивченні літератури ніщо так не свідчить про рівень інтересу дитини і глибині первинного сприйняття, як читання їм напам'ять віршів, уривків прози, виразність і емоційність цього читання. Нехтування до заучування не тільки послаблює пам'ять дітей, але і, головне, збіднює їх духовно. На цьому етапі роботи по сприйняттю художнього твору величезну роль він відводить таким видам творчої діяльності, як твори з самостійними оцінками і аналізом і проведення вільних творчих обговорень і дискусій.

На уроках образотворчого мистецтва і музики в якості додаткового завдання Д.Б. Лихачов радить використовувати словесний опис сюжету, оцінку композиції, засобів художньої виразності.

На уроках літератури та музики такими додатковими завданнями можуть бути зображення на малюнках літературних і музичних образів. Нарешті, на уроках літератури та образотворчого мистецтва можуть даватися творчі завдання з підбору музичного матеріалу, співзвучного основним ідеям витвори мистецтва слова або візуального образу.

Якщо учні володіють виконавчими навичками, вони можуть отримати завдання імпровізувати на ту чи іншу тему. Все це в комплексі вирішує найважливішу педагогічну задачу: "здійснення в єдності глибокого і всебічного засвоєння дітьми ідеї і художніх образів твору, отримання учителем зворотної інформації про глибині засвоєння учнями матеріалу, розвиток інтелектуальних і художніх здібностей дітей". І третій етап освоєння витвори мистецтва школярами, який виділяє педагог, можна характеризувати як етап наукового розуміння художньої діяльності. "Після того, як у свідомості дитини відтворена художня картина життя у всій складності, суперечливості і різноманітті образів, виникає необхідність її наукового аналізу. Завдяки глибокому проникненню в ідейно-художню сутність твору мистецтва стає можливим його використання для глибокого пізнання життя, формування світогляду, виховання моральності ".

В якості головних методів в цьому етапі виступають методи теоретичного художнього та наукового аналізу. Розуміння дитиною витвору мистецтва за допомогою аналізу, на думку автора, можна організувати двома шляхами.

Перший полягає в тому, щоб школяр зробив самостійну спробу теоретичного осмислення художнього явища. У різних формах йому даються завдання: написати рецензію, підготувати доповідь, виступити в ході обговорення, скласти критичний огляд, розкрити основну ідею твору, описати сюжетну лінію, показати основні риси героїв і дати оцінку їх дій. У завдання включаються вимоги виділити основні художні прийоми, якими користується художник, оцінити своєрідність його індивідуального обдарування, манеру його письма, стилю викладу, особливостей бачення світу і людини.

"Звісно, сам школяр не завжди зможе розібратися в складних теоретичних питаннях, навіть якщо скористається консультацією і довідковою літературою. Проте педагогічні вигоди саме такої початку аналізу художнього твору полягають у тому, що вона знайомиться з широким колом питань, усвідомлює, як багато потрібно працювати, щоб проникнути в таємницю твори мистецтва. У нього виникне й розвинеться інтерес і бажання глибокого творчого освоєння мистецтва ".

Другий шлях наукового осягнення художнього твору полягає в тому, щоб школяр приступив до творчого освоєння літературно-художньої критики. "Завдання літературно-художньої критики - допомагати читачеві, глядачеві, слухачеві в осягненні результатів художньої творчості. Літературно-художня критика покликана відіграти провідну роль у формуванні ідейно-естетичних ідеалів школярів. Критичний матеріал повинен широко залучатися до навчального процесу, стати його органічною частиною. Важливо, щоб імена та ідеї критиків стали відомі школярам так само добре, як імена композиторів, поетів, письменників, режисерів і акторів. Це дозволить більш ефективно використовувати виховний потенціал критики, поставити процес аналізу художнього твору на справді наукову основу. Такий підхід до справи дасть можливість учню зіставити свої оцінки, судження з науково-аналітичними висновками фахівців, побачити свої недоліки, прийняти оцінки критика чи полемізувати з ним".

Третій етап сприйняття мистецького твору безумовно важливий, але на мій погляд, його дуже складно здійснити в початкових класах, зважаючи на обмеженість знань та розвитку аналітичної діяльності молодших школярів. Психологічно важливо, щоб педагог, даючи самостійні творчі завдання, організував їх ретельний облік і розбір. На основі перших трьох етапів, Борис Тимофійович пропонує здійснити четвертий, етап повторного разом із тим нового, більш глибокому рівні сприйняття і розуміння ідей і художніх образів, освоєння творів мистецтва. "Саме на цьому етапі відбувається глибоко індивідуальний внутрішній процес перетворення художніх образів та ідей твору в духовне надбання особистості, на знаряддя мислення та оцінки дійсності, в засіб духовного спілкування з іншими людьми".

"Художник за допомогою створюваних ним образів бачить в житті важливе, істотне, значне й уміє яскраво, образно показати це невидиме, водночас важливе всім. Це розуміння вже відкритого художником - складний і багатоступінчастий процес. Глибоко зрозуміти його сутність, вміло відібрати витвори мистецтва для розуміння їхніми дітьми, врахувати у зв'язку зі специфікою мистецтва специфіку форм і методів навчальної роботи в школі - все це необхідно для підвищення ідейно-естетичного виховного впливу літератури і мистецтва на дітей ".

2.3 Реалізація розвитку особистості засобами мистецтва на уроках художньо-естетичного циклу (літератури, музики, образотворчого мистецтва)

творчий мистецтво шкільний виховний

В школі зустріч дітей з витворами мистецтва відбувається в основному на уроках художньо-естетичного циклу (літератури, музики, образотворчого мистецтва). Ці ж предмети і є основними в системі розвитку творчої особистості [19]. Вони відіграють вирішальну роль у формуванні в дітей естетичних ідеалів, їх художнього смаку, естетичного ставлення до дійсності і мистецтва.

У своїй сутності предмети художнього циклу, саме як предмети шкільного навчання, є колективними, узагальнюючими, інтеграційними, комплексними. Вони являють собою складну єдність самого мистецтва, його теорії і історії, навиків практичної творчості.

У школі викладають не мистецтво: не літературу, музику, образотворче мистецтво, як такі, а навчальні предмети по мистецтву, вирішальні задачі всебічного розвитку та виховання школярів, об'єднуючі в собі елементи власного мистецтва, науки про нього і навики практичної діяльності. Література включає в себе мистецтво художнього слова, історію літератури, науку про літературу - літературознавство і навички літературної художньо-творчої діяльності. Музика як інтегративний предмет органічно вбирає в себе вивчення власне музичних творів, історію, теорію музики, а також найпростіші навички виконавства в області співу та гри на музичних інструментах. Образотворче мистецтво як комплексний предмет об'єднує пізнання самих художніх творів, елементи мистецтвознавства, теорії образотворчої діяльності, освоєння навичок практичного зображення, образотворчої грамоти й творчого самовираження.

Розглянемо освітньо-виховні можливості кожного з елементів, які складають зміст шкільного навчального предмета з мистецтва.

Основним і головним елементом літератури як навчального предмета є, звичайно, саме мистецтво - твори художнього слова. У процесі занять літературою дитина удосконалює і навички читання, вчиться естетичному освоєнню художніх творів, засвоює їх зміст і розвиває свої психічні сили: уяву, мислення, мова. Розвиток навичок читання, здібності естетичного сприйняття, аналітичного і критичного мислення - вирішальні засоби найбільш ефективного досягнення виховної мети.

«Художня література - органічна частина мистецтва як форми суспільної свідомості і вирази естетичного ставлення людини до дійсності». Вона пов'язана з усіма видами мистецтва, складає основу багатьох з них, дала життя таким мистецтвам, як театр і кіно, її широко використовує образотворче мистецтво та хореографія. Процес сприйняття і осягнення справжнього літературного твору доставляє читачеві естетичну насолоду, впливає на духовний світ особистості, формування її потреб, мотивів поведінки, сприяє розвитку її розумових процесів, розширює кругозір людини, поглиблює його пізнання.

Література забезпечує і власне літературний розвиток. Воно означає гарне знання основних художніх творів, вміння застосовувати закони суспільного життя до аналізу літературних явищ. Це вміння особливо потрібно школяреві в житті, коли виникне необхідність самостійно дати оцінку кожному художньому твору, захистити свою позицію, переконати інших у своїй правоті. Школа розвиває справжній художній смак, вчить глибокому аналізу творів мистецтва з позицій естетики. Велика роль літератури у використанні вільного часу школярів. Чим би вони не захоплювалися, інтерес до літератури для більшості залишається постійним. Читання не лише збагачує духовне життя. Воно створює нічим незамінну розрядку. Психіка людини відчуває чималі перевантаження. Література вводить його в новий світ. Він переживає емоційне напруження, відмінне від звичайного життєвого, і відпочиває, насолоджуючись грою творчої уяви.

Інший найважливіший предмет художнього циклу в школі - «Музика». Відомий дитячий композитор і автор програми по музиці Д.Б. Кабалевський особливо відзначає важливість цього предмета: «Музика - мистецтво, що володіє великою силою емоційного впливу на людину ... і саме тому вона може грати величезну роль у вихованні духовного світу дітей та юнацтва». Він включає в себе музику, хорове виконання як мистецтво, елементи теорії, історії музики, музикознавство як частину мистецтвознавства. У зміст предмета «Музика» введено сприйняття звучання музики і хорове виконання, засвоєння нотної грамоти й елементів музикознавства, оволодіння навичками гри на найпростіших музичних інструментах і розвиток здібності до музичної імпровізації. Інший відомий педагог Ю.Б. Алієв пише: «Урок музики дає усвідомлення радості музичного творчості, формує почуття співпричетності до прекрасного, здатність насолоджуватися тим морально-естетичним змістом, яке вкладено композитором або народом у твір музики».

Провідним завданням на уроці музики, відзначають Л.Г.Дмитрієва та Н.М. Черноіваненко, автори підручника «Методика музичного виховання в школі», - є «формування слухацької музичної культури учнів, тому що сьогоднішній учень у майбутньому неодмінно слухач, що виявляє свої інтереси і смаки. Саме від сформованості слухацької музичної культури залежить, чи буде людина сама удосконалювати свій внутрішній світ при спілкуванні з мистецтвом або ні, сприймаючи тільки суто розважальну музику».

Таким чином, в предметі «Музика» висуваються єдині естетичні завдання музичної освіти і виховання школярів. Всі викладання націлені на таке музичне виховання, яке забезпечує розвиток духовного багатства особистості учнів, морально-естетичний характер їх діяльності, спонукань, поглядів, переконань, а також накопиченню знань, умінь і навичок у всіх видах музичної діяльності.

Нарешті, третій навчальний предмет художнього циклу в школі - «Образотворче мистецтво». Слід мати на увазі, що цей предмет знайомить учнів не лише з живописом, графікою та скульптурою, складовими групами образотворчих мистецтв, але також з архітектурою і декоративним мистецтвом. Серед існуючих мистецтв п'ять перерахованих займають особливе місце. У зміст предмета «Образотворче мистецтво» вводиться одночасно сприйняття вивчення творів образотворчого мистецтва, освоєння образотворчої грамоти, розвиток творчого ставлення до дійсності і дитяча художня творчість. Заняття образотворчим мистецтвом розвивають вміння бачити, спостерігати, диференціювати, аналізувати і класифікувати естетичні явища дійсності. Вони формують естетичне почуття, вміння милуватися красою реальної дійсності і творів мистецтва. Вони роблять людину художником.

Програма формулює наступні завдання викладання образотворчого мистецтва: розвиток розуміння явищ навколишньої дійсності; формування практичних навичок художньої діяльності; систематичне і цілеспрямоване розвиток зорового сприйняття, почуття кольору, композиційною культури, просторового мислення, фантазії, зорового уяви і комбінаторики, вміння висловлювати в виразних образах рішення творчих завдань (ілюстрації, конструювання); виховання активного естетичного ставлення до дійсності і мистецтва, вміння практично застосовувати художні здібності в процесі трудової, навчальної та суспільної діяльності. Таким чином, головна мета образотворчого мистецтва в школі - духовно збагатити дитини, навчити проникненню в естетичну сутність твору мистецтва.

Тим часом, урок - це не єдина форма знайомства дітей з мистецтвом. Саме позакласна і позашкільна робота дають дітям реальну можливість познайомитися з мистецтвом ширше. Там же вони знайомляться і з такими видами мистецтва як кіно і театр.