Розвиток спритності у дітей старшого дошкільного віку в процесі навчання спортивних ігор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кременчуцьке педагогічне училище ім. А.С. Макаренка

Предметно циклова комісія психолого-педагогічних дошкільних дисциплін

Курсова робота

на тему: Розвиток спритності у дітей старшого дошкільного віку в процесі навчання спортивних ігор

Виконала:

студента (ки) ІV курсу В-41 групи

Черняк Наталії Григорівни

Керівник:

Остапко Л.О.

м. Кременчук 2013 рік



Зміст

Вступ

1. Сучасні дослідження про порушення мовлення у дітей

1.1 Дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців про порушення звуковимови у дітей дошкільного віку

1.2 Особливості корекційної роботи з дітьми-дислаліками

1.3 Мета колекційної роботи з дітьми-дислаліками

2. Завдання та зміст на підготовчому етапі з дітьми дислаліками

2.1 Вивчення рівня мовного розвитку дитини

2.2 Використання методів та прийомів у підготовчому етапі корекційної роботи при виправленні порушення звуковимови

2.3 Аналіз логопедичної роботи

Висновок

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Діти - це наша радість, щастя й надія, це наше майбутнє. Кожен із нас мріє виростити свою дитину здоровою та інтелектуально розвиненою, виховати доброзичливого та цікавого співрозмовника з багатим словниковим запасом і чітким правильним мовленням.

Мова - це шлях до повноцінного контакту із зовнішнім середовищем. Людина може спілкуватися, передавати іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій.

Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури. Нехай мова не буде диктаторською але дасть поштовх до підняття самооцінки, розвитку пам'яті, логічного мислення, а й з роками навіть розширить можливість працевлаштування, допоможе знайти щастя в особистому житті. Тому одне з найважливіших завдань дошкільних установ - формування правильної усної мови дітей.

Актуальність проблеми розвитку мови, завжди стоятиме на першому місті у вихованні особи дитини.

У наш час в силу індивідуальних, соціальних і патологічних особливостей розвитку, все більше і більше дітей мають вікові недоліки вимови звуків, які не зникають, а приймають характер стійкого дефекту який має назву - дислалія (дис - порушення, лалія -мова). Дислалія вважається однією із найбільш розповсюджених дефектів мовлення. Зрозуміло, що такі діти вчаться гірше, мають труднощі при оволодіванні письма, читання, виникає складність у процесі засвоєння грамоти. Інтелектуальний та пізнавальний розвиток слабший чим у дітей, які не мають порушення мовлення. корекційний мовний розвиток артикуляційний

Отже повноцінне мовлення дитини є необхідною умовою успішного навчання в школі. Тому дуже важливо подолати всі недоліки звуковимови ще в дошкільному віці, до того як вони перетворяться в стійкий, складний дефект. Крім того, дуже важливо пам'ятати, що саме в дошкільний період мова дитини розвивається найбільш інтенсивно, а головне - вона гнучка. Це дає змогу швидше і легше подолати мовні порушення у дітей.

Визначено, що не пізніше п'яти років необхідно починати корекційну роботу. Адже маленька дитина не може вимовляти правильно всі звуки мови, так як його артикуляційний апарат ще не міцний і не достатньо розвинутий. Неправильна вимова дошкільників до чотирьох-п'яти років вважається нормальною і має назву вікове або фізіологічне порушення мови. І тільки після чотирьох-п'яти років порушення звуковимови вважається патологією. Таким чином, саме з цього віку потрібно починати логопедичну роботу по усуненню дислалії.

Проблема корекційної роботи з дітьми-дислаліками в наш час дуже актуальна. Адже порушення мовних процесів може стояти на заваді в спілкуванні і в соціалізації дитини в цілому. Корекційна робота відіграє особливу роль в житті кожної дитини з мовленнєвими вадами. Так як вона впливає на подолання недоліків мови, що дає змогу дитині всебічно розвиватися, бути повноцінним членом суспільства.

Мета дослідження - дослідити методи корекційної роботи на підготовчому етапі, та визначити їх ефективність.

Предметом дослідження є: підготовчий етап колекційної роботи у дітей дошкільного віку.

Об'єктом дослідження є: діти дошкільного віку з мовними порушеннями.

Завданням дослідження:

- Вивчити та розкрити причини дислалії.

- Проаналізувати етапи корекційної роботи на підготовчому етапі.

- Дібрати засоби корекційного впливу на підготовчому етапі та перевірити їх ефективність.



1. Сучасні дослідження про порушення мовлення у дітей

1.1 Дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців про звуковимову у дітей дошкільного віку

Термін «дислалія» одним з перших в Європі ввів в науковий обіг професор Вільнюського університету лікар І. Франк. У монографії, що вишла в 1827 році він застосовував його в узагальненому значенні як найменування усіх видів мовних розладів різної етіології. Трохи пізніше, у тридцяті роки XIX сторіччя швейцарський лікар Р. Шультесс також вводить у свої роботи термін «дислалія», але в більш вузькому, ніж у Франка, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, обумовленні анатомічними дефектами органів артикуляції. УЦ класифікації Куссмауля була прийнята точка зору Шультесса, з таким же розумінням дислалії ми зустрічаємося в роботах Гутцмана.

Трохи іншу позицію займав польський дослідник В. Олтушевський, який відносив до дислалії випадки порушення вимови, не обумовленні анатомічними дефектами мовного апарату. Він виділяв дві форми: функціональну й обумовлену зниженням слуху. Дифекти вимови обумовленні паталогічними змінами в артикуляційному апараті, він призначив терміном «дисглосія» і виділив чотири види цього дефекту в залежності від того, який з артикуляційних відділів виявляється порушеним: губну, язичну, зубно, десну.

У вітчизняній логопедії початку XX століття обсяг поняття дислалії не відрізнявся від прийнятого в роботах Куссмауля і Гутцмана але вже в тридцяті і п'ятдесяті роки це поняття відчуває істотні зміни. М. Є. Хватцев розглядав дислалію як одну з форм недорікуватості (під цей узагальнюючий термін підводилися всі типи порушення вимови). Він включав в неї звуковимовні порушення обумовленні враженням чи розладом периферичних органів мови кістково-хрящо м'язових частин, або «периферичною їхньою інервацією», а також порушення звуковимови, обумовлені периферичною приглухуватістю. Він вважав що не менш десять процентів випадків дислалії обумовлені цим дефектом. М. Є. Хватцев виділяє три форми дислалії: механічними обумовленими грубими анатомічними дефектами органів мови (ущелинами піднебіння, короткою під'язичною вуздечкою); органічною обумовленою периферичною приглухуватістю, аномаліями щелеп і зубів, а також аномаліями мови і піднебіння; функціональною обумовленою м'язовою млявістю м'якого піднебіння, не достатньою гнучкістю кінчика язика, слабістю струменя повітря і так далі.

На початку п'ятдесятих років А. М. Смирнова на основі великого клінічного матеріалу публікує класифікацію дефектів вимови, що помітно відрізняється від класифікації, запропонованої М. Є. Хватцевим.

У цей же час О. В. Правдена дає інше трактування дислалії: були виключені порушення обумовлені дефектами слуху, були виділені тільки дві форми: функціональна і механічна, до складу останньої була включена і ринолалія.

Надалі, у шістдесяті роки в роботах С. С. Ляпидевського й О.В Правденої простежується тенденція до розподілу вимовних дефектів на дизартрію і дислалію і відмовленню від узагальнюючого терміну «недорікуватість». У ці ж роки в роботі С. С. Ляпидевського і Б. М. Гриншпуна ринолалія була виділена з механічної дислалії в окреме мовне порушення. Це певним чином звузило поняття дислалії і зробило його більш чітким надалі розподіл дислалії на функціональну і механічну стало розділятися більшістю авторів. Лише в окремих роботах стало згадуватися органічна дислалія, хоча зміст цього словосполучення не в у всіх авторів збігався: у роботі Є. Ф. Рау і В. А. Синця термін «органічна дислалія» просто замінений терміном «механічна дислалія» а в роботі Л. В. Мелехової поняттям «органічна дислалія» охоплювалися випадки вимовних порушень перехідні між дизартрією та дислалією останнім часом такі порушення визначаються як стерта дизартрія. Багато авторів визначають що в ряді випадків діти правильно вживають звук ізольовано, у складах а іноді в словах і у відображуючій мові, а в самостійній мові не вживають (М. А. Александровська). Аналогічні явища відзначаються в роботах М. Є. Хватцива, О. В. Правденої, П. Беккера, М. Совака та інших. Ці дані свідчать про те, що вимовні вміння дітей співвідносяться зі ступенем складності виду мовної діяльності. О. В. Правдена виділяє три рівні порушеної вимови: повне не вміння правильно вимовляти звук або групу звуків; не правильна вимова їх у мові при правильній вимові ізольовано або в легких словах; не достатнє диференціювання (змішання) двох близьких по звучанню або по артикуляції звуків при умінні правельно вимовляти обидва звуки. Виділені рівні відбивають етапи засвоєння звуку в процесі розвитку дитини, виявлені А. Н. Гвоздьовим ці дані свідчать про те, що дитина с порушеною вимовою проходить ті ж етапи оволодіння звуком, що і нормальний, але на якомусь з етапів він може затриматися абао зупинитися. К. П. Беккер і М. Совак говорять про звукову, складову і словесну дислалію. Більш виправданим потрібно вважати рівне вий поділ дислалії, а не поділ їх на різні форми, тому що факти свідчать про те, що мова повинна йти про ступінь сформованості умінь при тому самому вигляді. Рівний ступінь сформованості умінь може спостерігатися в кожній описаних форм дислалії. У залежності від того, яку кількість звуків дефектно вимовляється, дислалія поділяється на прості і складні. До простих (мономорфних) відносять порушення, при яких дефектно вимовляється один звук або однорідні по артикуляції звуки, до складних (поліморфни) відносять порушення, при яких дифектно вимовляється звуки різних груп (свистячі і сопори). Поряд з так званими «чистими» формами зустрічаються комбіновані форми акустико-фонематичних, артикулярно-фонетичних дислалій.

М. Є. Хватцев визначав такі порушення як розлиту, або загальну, недорікуватість і вказав на зв'язок з недорозвиненням мови. Такі комбінації порушень являють собою особливу групу, не звідну до дислалії як виборчого розладу звукового оформлення мови, вони сполучаються з недорозвиненням інших сторін мови і спостерігаються на фоні органічних поразок центральної нервової системи і психічного розвитку.

1.2 Особливості кореційної роботи з дітьми-дислаліками

Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слухові та збереженій іннервації мовного апарату. В залежності від локалізації порушення та причин, що обумовлюють дефект звуковимови, дислалію розподіляють на дві основні форми: механічну та функціональну.

Механічною дислалією називається такий вид не правильної звуковимови, який виникає органічними дефектами периферичного мовного апарату його кісткової і м'язової будови.

Часто причиною механічної дислалії є:

1) У корочена під'язична вуздечка. При цьому ускладнюються рухи язика, коротка вуздечка не дає можливості високо підняти язик.

2) Великий та широкий, або дуже маленький та вузький язик.

3) Дефекти будови щелеп, що призводять до аномалії прикусу.

Нормальним вважається прикус, коли при зімкненні щелеп верхні зуби трохи прикривають нижні. Аномалії прикусу мають декілька варіантів:

- Прогнатія - верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;

- Прогенія - нижня щелепа виступає вперед , передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;

- Відкритий прикус - між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок.

- Боковий відкритий прикус - може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;

- Неправильна будова зубів, зубного ряду. Наприклад, при великих розщілинах між зубами язик під час вимови деяких звуків просувається між зубами, спотворюючи вимову.

4) Неправильна будова піднебіння. Вузьке, надто високе («готичне») піднебіння, або навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

5) Товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Функціональна дислалія - вид неправильної звуковимови при якому немає жодних дефектів артикуляційного апарату, тобто немає ніякої органічної основи.

Порушення функції спілкування у дошкільному віці можуть відбуватися з різних причин. Це несприятливі зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) фактори. Коротка характеристика основні з них:

1. Двомовність у сім'ї. Якщо батьки розмовляють на різних мовах то дитина часто переносить особливості однієї мови на іншу - це погано впливає на мову дитини;

2. Педагогічна занедбаність, коли мовлення дитини не піддається необхідному впливу дорослих, що гальмує нормальний мовленнєвий розвиток; тобто, коли дорослі не звертають уваги на звуковимову дитини, не виправляють помилки малюка, не дають йому взірець чіткої та правильної вимови;

3. Не правильне мовленнєве виховання дитини у сім'ї. Дорослі протягом довгого часу «сюсюкають», розмовляють так само як і діти, в результаті чого затримується розвиток правильної звуковимови;

4. Недорозвиток фонематичного слуху, коли у дитини спостерігаються ускладнення в диференціації звуків, що розрізняються між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад, дзвінких та глухих приголосних, м'яких та твердих, свистячих та шиплячих;

5. Недостатній розумовий розвиток дитини;

6. Фізіологічне зниження мови. На основі туговухості дитині тяжко диференціювати свистячі і шиплячі, дзвінких і глухих приголосних;

7. За наслідуванням, коли малюк наслідує спотворену звуковимову дорослих членів сім'ї, або спілкується з молодшими дітьми, у яких ще не сформувалася правильна звуковимова;

8. Недостатня рухливість органів артикуляційного апарату: язика, губ, щік, нижньої щелепи;

9. Різні внутрішньоутробні патології, які призводять до порушення розвитку плода: токсикоз вагітності, конфлікт резусів, інтоксикації, травми;

10. Пологова травма і асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку) плода;

11. Різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо -- інфекційно-вірусні захворювання та ранні шлунково-кишкові розлади.

12. Травми черепа та гематоми.

Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до чотирьох-п'яти років такі порушення вважаються природним, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважають патологічним і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ завдань які добирає логопед. Проте існує хибна думка, що порушення звуковимови виправляються самі по собі. «Не хвилюйтеся, виговориться» - говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі. Відвідини логопеда відкладаються на не визначений час. Однак порушення закріплюється, і діти, які мають вади мови, на момент в ступу до школи, одразу потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії.

Комплекс вправ логопед добирає індивідуально, залежно від характеру порушення та особливостей артикуляційного апарату кожної дитини. Але перш ніж перейти до занять по розвитку звуковимови, дуже важливо обстежити мову дитини. Яке проводиться не раніше чотирьох років.

При логопедичному обстеженні дітей з дислалією потрібно детально вивчити:

1) Будову артикуляційного апарату (губи, язик, зуби, щелепу, тверде піднебіння);

2) Рухливість органів артикуляційного апарату. Дитині пропонують виконати різні завдання разом з логопедом наприклад: дістати язиком до носа, облизати губи, зробити язик широким, вузьким, доторкнутися кінчиком язика до лівого або до правого краю губ, висунути язик трубочкою, розкрити рот, зімкнути щелипи та інші вправи;

3) Обстежити звуковимову. При цього обстеженні логопед повинен виявити вміння дитини розуміти звернену до неї мову, визначити її словниковий запас, а також вимовляти той чи інший звук ізольовано і в самостійній мові. Потрібно відмітити недоліки звуковимови: заміну, відсутність, спотворення або перекручування окремих звуків - при ізольованій вимові і вимові в словах, в складах і в фразовому мовленні. Крім того потрібно визначити, як дитина вимовляє слова різної структури (піраміда, міліціонер, сковорода). Важливо перевірити звуковимову і диференціацію звуків у фразовому мовленні. Приклад: У Саші солом 'яний капелюшок.

4) Обстеження фонематичного слуху. Особливо важливо знати як дитина сприймає на слух звуки, подібні за акустико-артикуляційними ознаками. Перевіряються всі подібні фонеми з груп свистячих і шиплячих (са-ша, са-за, жа-за, жа-ша.), дзвінких і глухих (па-ба, та-да, ша-жа), сонорних (ра-ла, рі-лї), твердих і м'яких (са-ся, та-тя, ли-лї). Дитині пропонують повторити за логопедом опозиційні склади. Приклад: са-ша, па-ба, ач-ащ, ра-ла т.д. Далі перевіряється здатність дитини розрізняти слова-пароніми. Приклад: жук-сук, мишка-миска, ходити-котити. Перевірку можна здійснити, пропонуючи вибрати картинки, назви яких говорить логопед і запропонувати повторити за логопедом групи подібних слів: Маша-Даша-каша; бак-мак-рак-лак; жук-сук-лук. Цей прийом дозволяє також виявити ступінь розвитку уваги та слухової пам'яті.

5) Просодичний бік мовлення: тембр, голос, темп, дихання, голосові зв'язки, заїкування.

В результаті такого обстеження логопед отримує необхідні дані, які дають можливість зробити заключення про причини, характер, важкість дислалаії, визначити її форму та шляхи подолання вад мовлення. І тільки після такого обстеження логопед може починати корекційну роботу з дітьми-дислаліками.

На своїх заняттях він використовує різні методи: практичні, наочні, словесні - залежно від характеру вади, мети заняття, етапу роботи, віку дитини та її індивідуальних особливостей.

Система корекційної роботи при дислалії, проводиться у такій послідовності:

І етап -- підготовчий. Зміст підготовчої логопедичної роботи залежить від структури дефекту, від того, яка ланка мовленнєвої системи порушена - мовленнєва моторика чи фонематичне сприймання. Основними завданнями цього етапу є:

Розвиток дрібної моторики має неоціненний вплив не тільки на мовленнєвий розвиток, а й створює сприятливу атмосферу для нервово-психічного розвитку дитини. Як правило дитина, яка має високий рівень розвитку дрібної моторики, уміє логічно мислити, у неї добре розвинена пам'ять зв'язне мовлення, вона швидше навчиться гарно писати . Пальчикові ігри дають малюкам величезний емоційний заряд, стають джерелом емоційного спілкування. Нанизування намистинок, застібання ґудзиків, шнурування, гра з мозаїкою, ліплення, малювання - це все допоможе дошкільнику розвинути не тільки м'язи рук, а й мовлення в цілому, підготує до опанування навичок письма.

Розвиток фонематичної уваги, слухової пам'яті починається з перших етапів логопедичної роботи и проводиться в ігровій формі, що дає змогу дитині розвивати фонетичне сприйняття більш швидше і досконало.

Розвиток артикуляційного апарату, проведення підготовчих артикуляційних вправ для розвитку рухової активності органів периферичного мовного апарату, підготовка артикуляційного апарату до вимови звука. Часто буває так, що язичок дитини «неслухняний», тобто язичкові м'язи недостатньо розвинені. Тому логопед повинен підібрати комплекс спеціальних вправ для розвитку мовного апарату (язика, губ, щік, м'якого піднебіння). Артикуляційну гімнастику обов'язково потрібно робити перед дзеркалом, що допоможе контролювати правильність виконання вправ. Особливу увагу потрібно звертати на чіткість, плавність, точність та рівномірність відтворювальних рухів, здатність переключення з одного руху на інший.

Розвиток діафрагмального дихання, вироблення подовженого видиху. Найбільш правильним і доцільним типом для мовлення є діафрагмальне дихання, у якому бере участь найбільш містка частина легенів і найрухливіші від природи органи - діафрагма та нижні ребра. При цьому утворюється найвищий і стійкий стовп повітря в грудній клітці, що дозволяє виховувати сильній ротовий видих. Для цього проводиться дихальна гімнастика, у процесі якої відбувається нормалізація ритму подиху і збільшення обсягу вдиху.

Вправи на звуконаслідування.

II етап - постановка звука поділяється на три групи шляхом наслідування механічним, змішаним.

Перший спосіб постановки звука ґрунтується на наслідуванні. Користуючись слухом, зором тактильно-вібраційними та м'язовими відчуттями, дитина сприймає звучання і артикуляцію звука свідомо намагається відтворити потрібні рухи мовленнєвих органів та вірний акустичний образ. Наслідування супроводжується словесними поясненнями логопеда. Наприклад, щоб викликати у дитини вірний артикуляційний і акустичний образ звука с - с'. ("пісенька водички") треба посміхнутися, показати зубки, кінчик язика утримувати на дні ротової порожнини і видихати "холодний" струмінь повітря (що добре відчувається тильною стороною долоні).

Все це робиться перед дзеркалом, в якому дитина бачить своє обличчя і обличчя логопеда - це допомагає дитині зрозуміти, що вона робить невірно і як це треба виправити.

Другий спосіб постановки звука полягає у використанні механічного впливу на мовленнєві органи. Це здійснюється за допомогою спеціального зонда, шпателя, або чистого пальчика.

Дитину просять вимовляти, наприклад звук С, При міжзубній вимові у дитини в момент мовлення кінчик язика висовується з рота між зубами. Використовуючи зонд №2, можна механічним способом утримати кінчик язика за нижніми різцями, як того вимагає правильна артикуляція звука С.

Третій спосіб постановки звука - змішаний. В ньому поєднуються наслідування і механічній вплив на органи мовлення.

III етап - автоматизації (або закріплення) звука - це тренувальні мовленнєві вправи, спрямовані на використання нової вірної артикуляції в різних фонетичних умовах - в складах, на початку слова перед голосною, в середині слова, в кінці слова, при збігові приголосних, у фонетично простих та складних словах, у фразовому та довільному мовленні. При цьому застосовуються прийоми відображеної вимови, тобто вимови з опорою на вірний артикуляційний і акустичний образ звука, вимовленого педагогом, та самостійного називання слів за картинкою з новим звуком (для учнів також читання текстів з відповідним мовленнєвим матеріалом).

IV етап - диференціація фонем рідної мови потрібна тим дітям, яким важко розрізняти подібні звуки, тобто протиставлені за дзвінкістю-глухістю, тощо. Здебільшого звуки диференціюються парами. Наприклад, у процесі роботи над подоланням вад у вимові звуків с, с', з, з' диференціюються такі пари звуків: з -- з', с -- з, с -- з', с' -- з', с -- ш, з -- ж, с' -- ш, з' -- ж, с -- ц, с' -- ц, с'-- ц', з -- дз, з'-- дз, з' -- дз', с -- ч, с' -- ч , з'--дж. На диференціацію кожної пари відводиться певний час, добирається відповідний мовний матеріал. О.В. Правдіна рекомендує зберігати при диференціації звуків ту саму послідовність, що й при автоматизації звуків, з поступовим ускладненням мовних вправ (диференціація в складах, потім у словах, фразах, реченнях).Підготовчу роботу до диференціації звуків треба розпочинати на звуках, що добре вимовляються учнем. Завдання логопеда - попередження в дітей дисграфії та дислексії.

V етап - введення звука в зв'язне мовлення - це заключний етап логопедичної, роботи над звуком, етап формування комунікативних умінь та навичок. Потреба у проведенні такої роботи зумовлюється тим, що нерідко, незважаючи на автоматизацію та диференціацію звуків, учні продовжують плутати звуки в мові, а інколи зовсім переходять на стару артикуляцію. Це буває здебільшого тоді, коли логопеди припиняють роботу, як тільки дитина починає користуватись новою артикуляцією в умовах кабінету та під контролем батьків. Проте показником завершення роботи є повне оволодіння кінестетичним і слуховим самоконтролем, умінням вільно вживати звук у будь-яких сполученнях повсякденного спілкування. На даному етапі нову артикуляцію потрібно закріплювати на різноманітному мовному матеріалі. Для цього бажано добирати матеріал за певними темами, доповнюючи та розширюючи знання учнів. Передбачаються такі види роботи, як зв'язні висловлювання, співбесіда, виступи перед невеликою аудиторією тощо.

1.3 Мета підготовчого етапу у корекційній роботі з дітьми дислаліками

Основною метою підготовчого етапу - активізувати дитину в логопедичний процес. Для цього необхідно вирішити деякі загально-педагогічні та логопедичні завдання.

Одним із таких завдань є: психологічна підготовка дитини до сприймання нової інформації. Адже для успіху корекційної роботи необхідно щоб між дитиною та логопедом встановились близькі довірливі стосунки, спілкування повинно носити позитивний характер. Тому що саме логопед є носієм нової інформації для дитини. Процес навчання та виховання - це співпраця педагога і учня, тому необхідно враховувати психологічні особливості вихованця, зацікавити його, спонукати до активних дій і серйозного ставлення до занять.

Також на цьому етапі йде засвоєння теоретичної бази. Логопед проводить заняття, на яких він ознайомлює дітей з термінологією. Дитина повинна володіти поняттями назв органів артикуляції: губа - верхня і нижня; зуби, зубний ряд; язик, його елементи - корінь язика, спинка язика, передня і задня частини спинки язика, кінчик язика; піднебіння - тверде і м'яке; голосові зв'язки. Дитина має розуміти значення слів "напружити", "розслабитись", "змичка", "повітряний струмінь" тощо.

Ознайомлення з органами артикуляції здійснюють послідовно: спочатку на фотографіях, муляжах або схемах, потім діти знаходять у себе і запам'ятовують їх назви. Далі діти повинні усвідомити те, що язик і губи можуть змінювати свою форму, положення: губи можуть бути у посмішці, заокруглюватись, язик може бути широким, як "лопаточка", вузьким, як "голочка", підніматися вгору тощо. Важливо, щоб діти-логопати зрозуміли, що від положення мовленнєвого органа, від точності його роботи залежить правильність, чіткість і ясність вимови звука. Враховуючи вік дітей-дислаліків (переважно чотири-п'ять років), ознайомлення з органами артикуляції здійснюють використовуючи "Казочку веселого язичка і його будиночок», а також різноманітні ігри та ігрові елементи, адже провідною діяльністю дошкільника є гра.

Для закріплення засвоєних знать про мовні органи, а також для розвитку кінестетичних відчуттів пропонується гра «Вгадай-но». Дитина із закритими очами повинна вгадати і правильно назвати той орган артикуляції або його частину, якого торкнувся логопед.

Особливо важливим моментом на початковій стадії логопедичної роботи є: розвиток дрібної моторики пальців рук. Рухи рук тісно пов'язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Якщо розвиток рухів пальців рук відповідає віку, то й мовний розвиток - у межах норми, якщо розвиток рухів пальців рук відстає, то затримується й мовний розвиток. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам'ять, увага, зв'язне мовлення.

Відомо, що існує взаємозв'язок між розвитком м'язів рук і мовленням людини. Завдяки розвитку дрібної моторики дитина навчається досліджувати, порівнювати, класифікувати речі й, таким чином, краще пізнає світ, у якому живе. Навички дрібної моторики допоможуть дитині не тільки самостійно обслуговувати себе, але й виражати себе через спілкування

Вчені довели, що з анатомічної точки зору, близько третини всієї площі рухової проекції кори головного мозку займає проекція кисті руки, розташована дуже близько від мовних зон. Саме величина проекції кисті руки і її близькість до моторної зоні дають підставу розглядати кисть руки як «орган мови», такий же, як артикуляційний апарат. У зв'язку з цим, було висунуто припущення про вплив дрібної моторики на формування і розвиток мовної функції малюка. Тому тренування рухів пальців рук є важливим стимулюванням мовленнєвого розвитку дитини, сприяє покращенню артикуляційної моторики, а також є сильним засобом для підвищення працездатності кори головного мозку.

Вправи для розвитку кистів рук проводяться систематично по 5-10 хвилин щодня в дитячому садку і вдома. Пальчикову гімнастику слід розпочинати з розігрівання долоні легкими погладжуваннями до приємного відчуття тепла а також найпростіших вправ та знайомства дітей із своїми пальчиками - з їхніми назвам, призначенням. Комплекс вправ на розвиток дрібної моторики включаються в заняття логопеда і вихователя. Ігри з пальчиками вводять в режимні моменти, прогулянки. Практикують пальчикові вправи і в індивідуальній роботі з дітьми, які того потребують.

Використовують слідуючі види вправ, які сприяють розвитку дрібних м'язів пальців і кистів рук:

1. Ігри та дії з іграшками та дрібними предметами: катання кульки, розривання паперу на дрібні шматочки, перебирання великого та дрібного дерев'яного намиста, перебирання різних речовин в мішечку (насіння, камінчики, крупи тощо), застібання та розтібання ґудзиків, ігри з мозаїкою, складання пазлів.

2. Спеціальні пальчикові вправи: «Їжачок», «Кулька», «П'ять веселих поросят» , «Зайці», «Соління капусти», «Моя сім'я» та інші.

3. Пальчиковий театр у якому розігрують потішки, казки, короткі дійства.

4. Народні ігри з пальчиками і діалогом: «Сорока», «Коза і козенята» тощо.

5. Дуже цікавим методом розвитку дрібної моторики є: малювання олівцями та фарбами (пензлем, тампоном, пальцем, сірником), замальовування контурів, обведення контурів, робота з ножицями, матеріалом, поробки природного матеріалу, ниток, ліплення з глини і пластиліну.

6. Масаж пальців та кистів рук.

На початок навчального року діти мають труднощі у виконанні вправ для рук. Успіх досягається поступово, спочатку рухи виконуються пасивно, при індивідуальній допомозі логопеда з поступовим переходом до самостійного вправляння. Для того, щоб робота була ефективною і дала очікувані результати, необхідно ретельно вибирати форми роботи з дітьми, що мають порушення мовлення.

Важливу роль підготовчого етапу відіграє чітка, точна, скоординована робота артикуляційних органів, їх здатність швидко і плавно переключатись з одного положення на інше, а також здатність утримувати задану артикуляційну позицію. Отже, необхідно підготувати артикуляційний апарат до роботи по постановці звуків.

Систематична артикуляційна гімнастика являє собою комплекс артикуляційних вправ. Основне її призначення - розвиток рухливості органів мовленнєвого апарату, відпрацювання правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів неохідних для правильної вимови звуків.

При використанні артикуляційних вправ з метою постановки звуків необхідно пам'ятати, що підбирати їх необхідно таким чином, щоб вони відображали основні артикуляційні позиції необхідні для ізольованої вимови фонем. Подавати артикуляційні вправи потрібно від простішої до складнішої, з нарощенням труднощів. До цієї групи відносять такі прийоми: демонстрації артикуляційної позиції перед дзеркалом, наслідування артикуляційної позиції та багаторазового її повторення (з метою закріплення уявлення про неї); емоційної стимуляції (з метою викликання інтересу до формування артикуляційної позиції). Емоційна стимуляція може здійснюватися шляхом похвали, використання віршованого чи казкового супроводу

Артикуляційну гімнастику бажано проводити щоденно, відводячи на неї від 5 до 15 хвилин, в залежності від віку дитини. Артикуляційну гімнастику проводять сидячи, руки і ноги знаходяться в спокійному стані. Дитина повинна добре бачити обличчя дорослого, а також своє обличчя, щоб самостійно контролювати правильність виконання вправ. Тому дитина і дорослий під час проведення артикуляційної гімнастики повинні перебувати перед настінним дзеркалом.. Гімнастика виконується як індивідуально, так і колективно - великими групами або підгрупами.

При виборі вправ артикуляційної гімнастики треба дотримуватися певної послідовності, йти від простих вправ до більш складних. Проводити їх краще емоційно, в ігровій формі.

У логопедичній практиці застосовуються різноманітні артикуляційні вправи (статичні, динамічні). Статичні вправи спрямовані на утримування артикуляційної пози протягом 10-15 сек:

1. "Лопаточка". Широкий розслаблений язик покласти на нижню губу, слідкувати щоб не тремтів.

2. "Чашечка". Рот широко відкрити. Широкий язик підняти до верху і потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх.

3. "Голочка". Напружений, вузький язик витягти далеко вперед.

4. "Гірка". Спинка язика вигнута, кінчик язика впирається в нижні різці.

5. "Трубочка". Язик згорнути в трубочку, подмухати в неї.

Динамічні вправи передбачають ритмічне повторення 10-15 разів якогось руху того чи іншого мовленнєвого органу:

1. "Годинник". Вузьким язиком тягнутися то до правого вуха, то до лівого, або рухати язиком із одного краю рота до іншого.

2 "Конячка". Прикріпити язик до піднебіння, так щоб можна було цокнуть сильно і повільно, тягнучи під'язикову зв'язку.

3. "Гойдалка". Повільно рухати вузьким язиком до носа і до підборіддя.

4. "Смачне варення". Широким язиком облизати верхню і нижню губи.

5. "Змійка". Вузький напружений язик максимально висовувати вперед і забирати вглиб рота.

7. "Грибок". Присмоктати язик до піднебіння і не відриваючи його, сильно опускати нижню щелепу.

При постановці звуків з запропонованих вправ вибирають ті, які необхідні для артикуляції даного звука з врахуванням особливостей моторики артикуляційного апарату дитини. Наприклад, для виховання правильної артикуляції звука р - р' важливо навчити дитину піднімати язик угору і тріпотіти його кінчиком біля альвеол, тому артикуляційна гімнастика буде спрямовуватись на вироблення саме таких артикулем, а для звука с - с', при вимові якого інша позиція язика, потрібні інші артикуляційні вправи.

Артикуляційні вправи слід проводити в певній послідовності: спочатку за наслідуванням, потім за показом і словесною інструкцією і, нарешті, тільки за інструкцією. До кожної вправи логопед повинен мати наочний матеріал, який допоможе зробити заняття цікавішими та більш ефективними.

Часто у дітей-дислаліків зустрічається не правильне дихання, тому метою підготовчого етапу, також є - розвиток мовного дихання. Від правильного дихання залежить сила, краса і чіткість мови. Дихання визначає якість звуків і мовлення загалом. Його механізм формується з дитинства. Основними ознаками мовленнєвого дихання є:

- мовленнєве дихання формується паралельно з появою перших неусвідомлених звуків у дитини;

- приймає участь в утворенні голосового звучання на видиху;

- довільне, підпорядковане свідомому керуванню;

- при мовленнєвому диханні вдих і видих мають неоднакову тривалість;

- мовленнєве дихання під час мовлення здійснюється одночасно і через рот і через ніс;

- мовленнєве дихання може виховуватися систематичним, послідовними тренуваннями.

Для того щоб розвивати дихання потрібно робити дихальні вправи. Вони допоможуть дитині досягти плавного видиху і швидше оволодіти «важкими» звуками. Під час виконання дихальних вправ потрібно стежити за тим, щоб дитина дихала діафрагмально (роблячи вдих, випинала живіт і не піднімала плечей, а при вдихові втягувала живіт). Для контролю діафрагмального вдиху необхідно покласти руку на живіт в області діафрагми. При правильному вдихові живіт надувається. Важливо навчити дитину вдихати повітря через ніс, а видихати через рот. Вправи потрібно робити не більше трьох хвилин із перепочинком. Кожна вправа повторюється декілька разів. Важливо навчити дитину говорити не поспішаючи, на видиху. Одними з таких вправ є:

1. “Кулька”. Вдих через злегка відкритий рот (живіт надувається, як кулька, плечі не піднімати). Видих через вільно відкритий рот, неначе кулька повільно здувається. Рух живота контролюється рукою.

2. “Забий м'яч у ворота”. Запропонуйте дитині подути на ватний чи паролоновий мячик, так, щоб він покотився у ворота. Повітряний струмінь повинен бути плавним, повільним, безперервним.

3. “Язичок-футболіст”. Дитина повинна посміхнутися та покласти широкий язик на нижню губу, і подути на кінчик язика.

4. “Літак”. На кінчик носа покласти шматочок вати. Відкрити рот, широкий язик покласти на верхню губу, бокові краї язика притиснуті.

5. “Пелюстки”. Покладіть на долоні пелюстки квітки. Дитина повинна подути, щоб пелюски злетіли.

6. “Кораблик”. Зробіть паперовий кораблик, та покладіть його на воду. Запропонуйте дитині подути на кораблик довгим струменем повітря.

7. Вироблення подовженого видиху: задути свічку, дути через трубочку, пускати мильні бульбашки, гра на інструментах.

Дихальні вправи дуже стомлюють дітей (можуть викликати заторможеність), їх необхідно чергувати з іншими видами діяльності.

Правильна звуковимова базується на повноцінному сприйманні фонем мови, на чіткому їх розрізненні. Тому, коли при логопедичному обстеженні встановлюють порушення фонематичного сприймання та слуху, роботу слід починати над формуванням фонематичних процесів в ігровій формі на фронтальних, підгрупових і індивідуальних заняттях.

Розвиток фонематичного сприймання розпочинають на матеріалі немовленнєвих звуків і поступово охоплюють всі звуки мовлення, що входять в звукову систему даної мови (від звуків, які вже засвоєнні, до тих, які тільки ставляться і вводяться в самостійне мовлення).

Н. А. Чевельова дану роботу умовно поділяє на 6 етапів. Паралельно проводиться робота по розвитку слухової уваги і пам'яті, оскільки це дозволяє швидше та ефективніше розвивати фонематичне сприймання.

1етап - впізнавання немовленнєвих звуків. Приклад: “Що шумить?”, “Що гуде?”, “Що звучить?” і т. п.

2 етап - розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків, словосполучень, фраз. Приклад: Гра “Близько - далеко”.

3 етап - розрізнення слів, близьких за звуковим складом. Приклад: демонструється зображення вагона, звучить ряд слів: “Вагон - фагон - погон - вагон - факон - вагом” - при неправильній вимові сплеснути в долоні.

4 етап - розрізнення складів. З ряду складів, які промовляє логопед, виключити лишній. На-на-па, а далі ускладнюється: на-но-на, па-ба-па-па.

5 етап - диференціація фонем рідної мови.

6 етап - розвиток елементарного звукового аналізу.

Все вищезгадане є метою підготовчого етапу. Отриманні дитиною за цей період знання, уміння та навички є запорукою успішного подолання дефектів мовлення при дислалії. В ході післідуючих етапів ця робота не припиняється. Кожне логопедичне заняття розпочинається з артикуляційної та пальчикової гімнастик, вправ по формуванню мовленнєвого дихання.



2. Завдання та зміст на підготовчому етапі з дітьми-дислаліками

2.1 Вивчення рівня мовного розвитку дитини

Перш ніж почати корекційну роботу з дітьми-дислаліками важливо своєчасно вивчити рівень мовного розвитку. Під своєчасним виявленням мовленнєвої патології мається на увазі логопедичне обстеження, котре проводиться не пізніше чотирьох років.

Логопедичне обстеження проводилося на базі дитячого садка № 57 в старшій групі «Чиполіно» , м. Кременчука.

У вивченні рівня мовного розвитку брали участь 10 дітей з різними порушеннями звуковимови 5 - 6 років.

Експериментальне дослідження включало три етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.

Мета дослідження: виявити особливості порушення звуковимови у дітей-дислаліків дошкільного віку.

При логопедичному обстеженні дітей з дислалією перш за все було детально вивчино будову й рухливість органів артикуляційного аппарата, стан звуковимови, фонематичного сприйняття, дрібної моторики.

Зупинимося на кожному з видів логопедичного обстеження окремо.

Обстеження артикуляційного апарата почалося з перевірки будови всіх його органів: губ, язика, зубів, щелеп, піднебіння. При цьому було з'ясовано, чи нема дефектів у їхній будові, чи відповідає вона нормі.

Далі перевіряється рухливість органів артикуляційного апарата. Дитині пропонують виконати різноманітні завдання за наслідування (услід за логопедом) або мовленнєвої інструкції, наприклад: облизати язиком губи, зробити язик широким, розпластаним, а потім вузьким, підняти язика вгору й довго утримувати його в цьому положенні, переміщати кінчик язика то в лівий, то в правий куток губ змінюючи ритм рухів, витягнути губи вперед трубочкою, а потім розтягнути їх в широку посмішку, робити поперемінно ці вправи, змінюючи ритм рухів.

При цьому логопед оцінює свободу і швидкість рухів органів артикуляційного апарата, їх плавність, а також наскільки легко здійснюється перехід від одного руху до іншого.

Обстеження звуковимови. У результаті цього обстеження повинно бути з'ясоване вміння дитини вимовляти той чи інший звук ізольовано й використовувати його в самостійному мовленні. При цьому слід виявляти недоліки звуковимови: заміну, змішення, спотворення або відсутність окремих звуків - при ізольованому вимовлянні, у словах, у фразах. Крім того, важливо з'ясувати, як дитина вимовляє слова різної складової структури (наприклад, піраміда, міліціонер, сковорідка), чи має місце переставляння або випадіння звуків і складів.

Для обстеження вимови звуків у словах необхідний набір спеціальних предметних картинок. Назви предметів, зображених на картинках, повинні являти собою слова різноманітного складового і звукового складу, багатоскладні, зі збігом приголосних, з досліджуваними звуками, що займають різноманітне місцезнаходження. Найпростішим способом виявлення у дитини вміння вимовляти ті чи інші звуки мови є такий. Дитині надаються для називання картинки, де зображені предмети, в назвах котрих досліджуваний звук стоїть у різних позиціях: на початку, в кінці, середині слова і в сполученні з приголосним. Якщо у дитини не виходить звук у слові, йому пропонують вимовити те ж слово відображено (услід за логопедом), а також склади з цим звуком - прямі та зворотні.

Як правило, подібного обстеження достатньо, щоб виявити відхилення у звуковимові дитини. Однак можна зустрітися і з таким випадком, коли в якомусь одному слові (називаючи надану картинку) дитина вимовляє звук правильно, а в самостійному мовленні спотворює його або заміняє іншим. Тому важливо також перевірити, наскільки правильно вона вимовляє ці звуки у фразовому мовленні. Для цього дитині потрібно запропонувати вимовити поспіль декілька фраз, у яких би якомога частіше повторювався досліджуваний звук. Добре для цього використовувати прислів'я, поговірки, чистомовки, потішки.

При обстеженні стану звуковимови особливу увагу слід звертати ще й на те, чи не змішує дитина фонеми та чи не заміняє їх у мовленні (окремих словах і фразах). Можна зустрітися з таким випадком, коли малюк правильно вимовляє ізольовані звуки С і Ш, однак у мовленні їх не диференціює, заміняє один звук іншим («У кіски пухнастий хвіст»). Правда, частіше за все таке недиференційоване вимовляння пар або груп звуків сполучається зі спотвореною вимовою фонем. Таким чином, необхідне обстеження диференціації звуків у фразовому мовленні.

Обстеження складової структури слова. Інколи, у дітей спостерігаються особливі труднощі у вимові багато складних слів і слів зі збігом приголосних. Наприклад, дитина говорить «міцаней» або «міліцілінел» замість міліціонер тощо. Порушення складової структури слова частіш за все проявляються в переставлянні, пропущенні, добавлянні звуків і складів. Тому необхідно перевіряти, як дитина вимовляє слова різноманітної складової структури - зі збігом приголосних на початку, в середині і кінці слова. Ось приблизний перелік таких слів: поштар, трамвай, градусник, розкладушка, мотоцикл, трактор, снігуронька, крокодил.

Обстеження фонематичного сприйняття. Після перевірки стану вимови звуків необхідно з'ясувати, як дитина сприймає їх на слух, як розрізняє. Особливо це має відношення до звуків, подібних за артикуляцією або близьких за звучанням. Слід перевіряти розрізнення всіх корелюючих фонем із груп свистячих та шиплячих (са - ша, за - жа, са - за), дзвінких і глухих (да - та, па - ба), сонорних (ра - ла, ри - ли), м'яких і твердих (са - ся, ла - ля). З цією метою логопед пропонує дитині повторювати за ним різноманітні опозиційні склади, наприклад: са - ша, ша - са, ач - ащ, са - ца, ра - ла.

Далі слід перевірити, чи розрізняє дитина слова, близькі за звучанням, але різні за змістом, наприклад: жук - сук, мишка - миска, коза - коса, рак - мак. Цю перевірку проводять у різний спосіб: можна запропонувати дитині вибрати потрібну картинку або розказати про значення слів («Що таке мишка і що таке миска?). Можна також запропонувати дитині повторювати за логопедом подібні слова, наприклад: лак - мак - бак; мити - шити - лити; мило - шило - рило; рік - сік - бік - вік тощо. Цей прийом дозволяє з'ясувати не тільки рівень фонематичного сприйняття, але і ступінь розвитку уваги, слухової пам'яті.

В результаті такого всебічного логопедичного обстеження вдалося отримати всі необхідні дані, що дозволяють зробити висновок щодо причини, характеру і тяжкості дислалії, а також намітити шляхи корекції дефекту.

На основі проведеного дослідження звуковимови у всіх дітей була виявлена ??механічна дислалія. Найчастіше порушуються групи звуків: свистячих (с - с', з - з', ц - ц'), шиплячих (ш - ш', ж - ж', щ, ч) і р - р', л - л'. Причинами яких є не грубі розлади артикуляційного апарату, ослаблення м'язів артикуляційної мускулатури та фонематичного сприймання.

На основі експериментальних даних для здійснення корекційної роботи враховувавалася тяжкість мовного порушення дітей, з урахуванням структури дефекту та характеру порушення звуковимови. Тяжкості мовного порушення були поділені на рівні:

- високий рівень - заміна звука на більш простий по артикуляції;

- середній рівень - відсутність звука;

- низький рівень - спотворення або перекручування звука (тобто заміна на звук якого не існує в системі рідної мови).

Результатами обстеження мовлення дітей можна записати в таблицю:

Рівень порушення	Кількість дітей
Високий рівень	4
Середній рівень	4
Низький рівень	2

Результати констатуючого дослідження, дозволили розробити план корекційної роботи на підготовчому етапі.

2.2 Використання методів та прийомів у підготовчому етапі корекційної роботи при виправленні порушення звуковимови

Формуючий етап.

На цьому етапі з дітьми проводилися індивідуальні роботи, корекційні години, різноманітні дихальні вправи, ігри на розвиток фонематичного сприйняття, розвиток дрібної моторики, артикуляційні вправи для подолання дефекту того чи іншого порушення звуку.

І Вправи на розвиток дрібної моторики.

Мета: розвивати дрібну моторику кістів рук та пальців, уміння маніпулювати дрібними предметами, сприяти розвитку мовлення дітей.

1. Самомасаж: «Мию руки», «Теплі долоньки», «Рукавички», «Горішок», «Олывець», «Гребінець»; «Квасимо капусту», «Ніжні ручки»;

2. Шнурівки, лабіринти:«Зашнуруй кросівки»., «Гостинці їжачку», «Обведи малюнок», «Лабіринт», «Добав пелюстку», «Вівці на прогулянці»;

3. Ігри з дрібними предметами: «Знайди іграшку», «Одягни хлопчика» «Намисто для ляльки», «Одягни хлопчика», «Мозаїка», «Будинок для круп»;

4. Ліплення з пластиліну, тіста, глини: «Мячик», «Бублики», «Квіточка», «Гусениця», «Равлик», «Сонечко», «Ковбаска», «Човник»;

5.Спеціальні пальчикові вправи: «Човен», «Кулька», «Дерева», «Птах летить», «Ножиці», «Коники», «Зайчик», «Подруги», «Хлопчик», «Ліхтарики», «Будинок», «Ворота», «Ножиці», «Пішохід», «Їжачок», «Хованки», «Квітка», «Пташенята в гнізді», «Пташка п'є воду»,»Пташка летить», «Рибки», «Моя сім'я», «Доброго дня пальчики», «Рибка»;

6. Розмальвки, малюнки по крапкам, аплікації;

7. Народні ігри: «Сорока-ворона», «Падавсніг на поріг», «Ладки-ладки».

ІІ Артикуляційна гімнастика:

Мета: виробляти вміння чітко виконувати рухи губ, язика утримувати в правнельному положенні, розвивати вміння розслабляти, напружувати м'язи язика для підготовки артикуляційного апарату до вимовлення шиплячих, свистячих, йотованих звуків.

1.Вправи для губ (підготовчі): «Парканчик», «Жабка», «Посмішка», «Дудочка», «Хоботок», «Трубочка», «Гребінець», «Каченя», «Вареничок», «Пустушка», «Зупини коня», «Бублик»;

2. Врави для щік: «Повітряна кулька», «Горішок», «Хомячок», «Водичка»;

3.Статичні артикуляційні вправи для язика: «Лопата», «Голочка», «Неслухняний язик», «Чашечка», «Гірка», «Ослик»;

4. Динамічні артикуляційні вправи для язика: «Чистимо зуби», «Старенька конячка», «Піймай мишку», «Грибок», «Смачне варення», «Гармошка», «Барабан», «Комарик», «Сходинки», «Годинничок», «Місимо тісто», «Маляр», «Конячка», «Пароплав», «Чистимо зубки», «Дятел», «Силач», «Індик», «Дятел», «Казка веселого язичка», «Віник», «Годинник», «Змія».

ІІІ Ігри та вправи на розвиток дихання.

Мета: розвивати правельне діафрагмальне дихання; формувати вміння подиху та подовженого плавного видиху.

«Кулька», «Задуй свічку», «Літачок», «Човкик», «Сніжиночки», «Парашутик», «Вітерец», «Надування бульбашок», «Остуди чай», «Гра на сопілці», «Прокоти олівець», «Буря», «Де звинить комарик», «Усі мовчать», «Літак», «Надування шариків», «Вітрячок», «Язичок», «Хвилі», «Заметіль».

IV Вправи для розвитку фонематичного слуху.

Мета: розвивати слухове сприймання мовних та не мовних звуків активізувати операції слухової уваги, пам яті, викликати інтерес до процесу навчання правильного мовлення.

1. На розвиток не мовних звуків: «Що ти почув»,«Де плескали в долоні», «Хто покликав?», «Доручення», «Піжмурки», «Що звучить», «Магазин», «Що навколо тебе», «Звуки природи», «Який інструмент»;

1. На розвиток мовних звуків:

«Ехо», «Запам'ятай слова», «Назви слова із звуком», «Повтори як я», «Назви перший і останній звук», «Впіймай звук», «Запам'ятай», «Спільний звук», «Знайди предмет», «Ланцюжок слів», «Хто уважний», «Як полагодити телевізор», «Допиши віршик», «Вікторина», «Вірно невірно».

Аналіз результатів логопедичної роботи

По закінченню формуючого етапу був проведений контрольний, мета якого полягала в порівнянні отриманих результатів з початковими даними. Для цього було використано ту саму методику, що і на констатуючому етапі.

Результати отриманих даних зафіксовано в таблиці:

Рівень порушення	Кількість дітей
Високий рівень	6
Середній рівень	2
Низький рівень	1

Дані, отримані на контрольному етапі, говорять про те, що відбулося збільшення кількості балів мовного розвитку в групі дошкільнят.

Таким чином, мета, завдання дослідження досягнута. Логопедична робота на підготовчому етапі з подолання порушень звуковимови у дошкільнят з дислалії виконана. А також в ході контрольного етапу були зроблені висновки, що підготовчий етап відіграє важливу роль у житті дитини які має порушення звуковимови. Він сприяє розвитку мовних зон, фонематичного слуху, мовленнєвого дихання, покращує роботу артикуляційного апарату.



Висновок

В результаті експериментального дослідження дітей з функціональною дислалією були отримані дані, що характеризують особливості розвитку мовних процесів досліджуваних.

...