Гра - провідний вид діяльності дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРА ? ПРОВІДНИЙ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.1 Роль і місце гри в дошкільному дитинстві. Наукові теорії та сучасні дослідження гри

1.2 Характеристика ігрової діяльності в дошкільному віці

1.3 Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини

1.4 Науковий аналіз ігрової діяльності. Класифікація ігор

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТОВІ ЗАСАДИ ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ

2.1 Узагальнення передового педагогічного досвіду О.Свириденко

2.2 Методичні рекомендації, щодо організації ігрової діяльності дошкільнят

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Гра - це основний вид діяльності дітей дошкільного віку, метод дитини в пізнанні світу. Під час гри дитина вчиться спілкуватися з однолітками, підкорятися правилам, поступатися, доводити своє право у виборі гри. Причини, які спонукають дитину грати, - це, перш за все цікавість і потреба активно діяти. І одна з основних задач педагога - постійно підтримувати і розвивати ці спонуки. В що грати - це питання має ще більше значення, ніж де і з ким.

Ігри можна включати у фронтальні і підгрупові заняття, успішно використовувати в індивідуальній роботі з дітьми при автоматизації звуків. В іграх, крім роботи над звуковимовою, відбувається закріплення узагальнюючих понять, активне розширення словника, активізація вже наявного словника, формування і вдосконалення навичок словотворення і словозміни, диференціацію приголосних звуків.

Величезна роль у розвитку й вихованні дитини належить грі. Вона є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально - вольових якостей, у грі реалізуються потреба впливу на світ. Вона викликає істотну зміну в його психіці.

Ігрова діяльність є найдоступнішою для дитини дошкільного віку, оскільки відповідає її психічним і фізичним можливостям. Вона сприяє розвитку інтересів і здібностей дітей, вихованню позитивних якостей, допомагає розширити, поглибити й уточнити уявлення про навколишній світ, про явища природи, ознайомитися з різними властивостями предметів. Гра викликає радісні переживання, бадьорий настрій, що є запорукою доброго здоров'я. У процесі гри діти активно і творчо засвоюють правила та норми поведінки людей, їхнє ставлення до праці, одне до одного. Колективні ігри зближують дітей, зміцнюють їхню дружбу. Гра сприяє сильним емоційним та естетичним переживанням, тому є одним із засобів естетичного розвитку. [20; 6]

Гра супроводжує людину упродовж усього життя спочатку у вигляді імітацій, наслідування, потім ? настільних, рухливих і спортивних, пізніше ? азартних, ділових та рольових ігор. Але місце і значення ігор для кожного віку має істотні відмінності. Якщо для дорослого гра є замінником реальності, то для дитина вона і є реальністю ? справжньою, не видуманою.

Дитина грає, коли маніпулює предметом або виконує ту чи іншу дію, наслідуючи дорослих. Справжня ігрова діяльність дитини має символічний характер і буде такою тільки тоді, коли дитина під однією дією або предметом має на увазі інше. Під час ігрової діяльності дошкільник не тільки заміщує предмети, але й бере на себе ту або іншу роль (звірів, птахів, представників різних професій або членів родини) і починає діяти відповідно до цієї ролі. У грі дитина вперше починає розуміти відносини, що існують між людьми в процесі їхньої трудової та соціальної діяльності. [15; 4]

Найвідоміший у нашій країні педагог А.С. Макаренко так характеризував роль дитячих ігор: " Гра має важливе значення в житті дитини, має теж значення, яке в дорослого має діяльність робота, служба. Яка дитина в грі, така багато в чому вона буде в роботі. Тому виховання майбутнього діяча відбувається, насамперед, у грі... "

На сучасному етапі грі в педагогічному процесі приділяється недостатньо уваги, тому що завдання інтелектуального розвитку є пріоритетним. Створюючи предметно-ігрове середовище в дошкільному закладі, вихователі тим самим можуть сприяти ігровій діяльності дитини, а виходить, і впливати на розвиток його особистості.

Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлене потребою дитини у виявленні активності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму. [21; 305]

Актуальність недостатньої розробки з даної проблеми й визначили вибір теми моєї курсової роботи «Гра ? провідний вид діяльності у дітей дошкільного віку».

Виходячи з цього матеріалу й аналізу наукової літератури й були сформульовані мета, об'єкт, предмет дослідження, позначені завдання роботи.

Об'єкт дослідження ? гра та її педагогічні можливості.

Предмет дослідження ? процес використання ігор як засобу всебічного розвитку дітей дошкільного віку.

Мета дослідження: визначити педагогічні умови навчання та виховання дітей дошкільного віку з використанням різних ігор.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати філософські, психологічні і педагогічні аспекти ігрової діяльності дітей дошкільного віку; виявити особливості, уточнити критерії, показники, рівні та чинники соціальної компетентності дітей дошкільного віку;

2. Вивчити особливості проведення ігор у дошкільній установі.

3. Проаналізувати методичні рекомендації з застосування ігор спрямованих на розвиток пізнавальної сфери, розвитку мислення, на міжособистісний розвиток творчих здатностей дітей з однолітками й дорослими.

Відповідно до визначених завдань було застосовано такі методи дослідження:

· аналіз філософських, психологічних та педагогічних джерел для обґрунтування стану досліджуваної проблеми;

· цілеспрямовані спостереження за процесом розвитку дітей;

· аналіз існуючих програм і науково-виховної документації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.1 Роль і місце гри в дошкільному дитинстві. Наукові теорії та сучасні дослідження гри

Особлива роль у розвитку дітей належить грі. Організовуючи ігри в дошкільному закладі, педагог враховує їхню специфіку та загальні закономірності розвитку дітей. Такий розвиток відбувається тільки в тому разі, якщо дитина сама активно включається у різні види діяльності: предметну, ігрову, навчальну, трудову. Кожному віковому періоду відповідає найдоступніший і важливий для виховання та психічного розвитку вид діяльності. [14; 110]

Під час переходу від раннього дитинства до дошкільного віку змінюється провідний вид діяльності. За цей період життя діти оволодівають елементарними формами спілкування, починають орієнтуватись у світі речей, що оточують їх, засвоюють основні способи дій з предметами побуту, іграшками, тобто опановують предметною діяльністю. У цей період дитина набуває специфічних людських якостей: засвоює ходьбу, основи розмовного мовлення, предметні дії, у неї формується особисте ставлення до світу людей, предметів, до природних явищ.

Лише дитина, яка вміє спілкуватися з дорослими і активно виокремлює значущі особливості предметів, здатна перейти до гри. Гра не механічно змінює предметну діяльність. Вона поступово формується дорослими відповідно до збагачення життєвого досвіду дітей.

Дошкільний вік вирізняється великими можливостями для того, щоб гра стала їхньою провідною діяльністю. Однак чи буде вона визначати психічний розвиток і чи активно впливатиме на всебічний розвиток дитини ? залежить від дорослих. [14; 111] Гра використовується як засіб виховання й навчання. Народна педагогіка вміло застосовує її для виховання дітей різного віку. В одних іграх на перший план виступають завдання розумового виховання, в інших ? фізичного, художнього. Так народ передавав свої традиційні форми розваг і відпочинку.

У сучасній педагогіці виокремлюють різні види ігор, що дають дітям певні знання та вміння: дидактичні, рухливі, музичні, ігри-забави. У них ігрові дії передбачені правилами гри, іграшками, ігровими атрибутами.

У багатьох іграх ? іграх-драматизаціях, сюжетно-музичних, сюжетно-дидактичних, сюжетно-рольових ? зміст навчання ніби вплітається в ігровий сюжет. Він відомий та близький дітям з їх життєвого досвіду. Запропонований ігровий сюжет (тема, етапи) передбачає таку поведінку дітей, яка забезпечує засвоєння нових знань, умінь, моральних правил. Діти, розв'язуючи ігрові завдання, непомітно для себе опановують закладеним у них навчальним матеріалом. [14; 112]

Особливий характер має гра, яку діти придумують самі, відтворюючи в ній близьке й цікаве (дії людей з предметами побуту, трудові процеси, стосунки між людьми, їхній відпочинок, розваги). У таких іграх тема, зміст, послідовність дій не задані дорослими, вони ґрунтуються на життєвому досвіді дітей. Такі ігри називають творчими, сюжетно-рольовими. Тут основний сюжет визначається гравцями, немає заданої програми поведінки та відкритих правил, дії дитини в уявній ситуації та її осмислення виступають на перший план. В основу творчих ігор покладено колективну діяльність, ігрове співробітництво, спілкування і спільне розв'язання завдань.

Сюжетна гра ? гра самостійна. Вона не може не враховувати життєвого досвіду дітей чи функціонувати в готовому вигляді як гра навчальна.

Творча гра має свої закони розвитку, оскільки в певному віці в дитини своє розуміння світу, свої можливості його відображення в грі. Способи відтворення реальної дійсності у грі (ігрові вміння, використання іграшок, рольових форм поведінки) передаються старшими у спільних іграх з дітьми. Поступове ускладнення способів відображення дійсності переводить гру від зовнішніх предметно-ігрових дій у план внутрішній, мовний, уявний. Перші сюжетні ігри мають велике значення для всебічного виховання дітей з раннього віку.

У зв'язку із заміною окремих предметів і дій у грі з'являється потреба оперування образами, що сприяє розвиткові наочно-образного мислення та мовлення. Діти в грі навчаються переносити дії з одних умов у інші, моделювати свої знання, опановані в повсякденному житті, почерпнуті з книжок та інших джерел інформації. Вони починають оживляти неживу природу, вносять елементи нового (придумують імена, створюють будівельні конструкції). Так розвивається уява, мислення, творчі здібності, мовлення дітей, їхній розвиток у грі, перехід на вищий рівень ? результат поетапного формування гри як виду діяльності.

Одним із головних завдань вихователя є вчасне формування у дітей вміння діяти па перших етапах гри. Без цього неможливий перехід на вищий рівень розвитку, до нового етапу ігрової діяльності ? сюжетно-рольової гри.

Важливим у грі є розумовий розвиток дитини. Він невіддільний від естетичного, фізичного; він дає змогу дитині краще орієнтуватися в моральних нормах, бачити красиве в довкіллі. Гарна гра є запорукою доброго настрою, міцного здоров'я.

У сюжетній грі діти навчаються узагальнювати, звертатися з проханням, узгоджувати свої дії з іншими, обмінюватися іграшками, допомагати одне одному.

В іграх виховується інтерес не лише до дій, а й до особистості однолітка. В індивідуальних та в перших спільних іграх діти передають, закріплюють і поглиблюють свій соціальний досвід, який відображає спілкування відомих їм людей, казкових персонажів. В іграх діти виявляють своє ставлення до дійсності, дають перші морально-емоційні оцінки та характеристики (лисиця ? хитра, вовк ? злий, Дід Мороз ? добрий). [14; 113]

Зміст сюжету має морально-виховне значення. Прикладом такого сюжету можуть бути народні казки та дитячі книжки. В них завжди перемагають добро, розум, сміливість. Вони цікаві дітям і є моральними еталонами. В організації предметно-ігрового середовища слід проявляти естетичну культуру. Добираючи іграшки, розташовуючи їх у груповій кімнаті, на ділянці, слід враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей. Приклад вихователя, його емоційна оцінка красивого особливо необхідні дітям молодшого віку. Потрібно вміти спільно з дітьми порадіти і гарній іграшці, і прибраним речам, і поведінці товариша, який грається, швидкому подоланню недоліків, усуненню некрасивого. Доречна елементарна похвала.

Самостійна сюжетна гра дошкільників сприяє їх фізичному розвитку. У таких іграх дитина є вільною у виборі пози, дій і рухів, вона ніби сама регулює фізичне навантаження.

Безпосередня активність дитини в грі, задоволення потреб у рухах є передумовою запобігання перевтомі, основою для створення в неї бадьорого життєрадісного настрою. Вплив гри на фізичне виховання залежить від уміння вихователя організувати предметно-ігрове середовище.

Таким чином, гра за умови правильного використання розв'язує завдання розумового, морального, фізичного, естетичного розвитку дошкільника, починаючи з раннього віку. В грі з перших етапів її розвитку формується особистість дитини, розвиваються якості, що будуть потрібні їй у навчальній діяльності, праці, спілкуванні з іншими дітьми.

Для того, щоб гра послідовно переходила на вищі етапи розвитку, слід керувати нею. Вихователь повинен знати особливості організації гри у певному колективі, що потребує великого мистецького хисту, професійної майстерності та любові до дітей, яка ґрунтується па знанні педагогіки гри.

Психологи здавна вивчають ігри дітей і дорослих, відшукуючи їхньої функції специфічний зміст порівнюючи з іншими видами діяльності. Необхідність у грі іноді пояснюють, як необхідність дати вихід надмірній життєвій силі.

Інше трактування природи, гри ? задоволення потреб у відпочинку. Жива істота, граючи, своєрідним чином тренується, чому-небудь навчається. Гра може бути викликана й потребою в лідерстві, змаганні. Можна розглядати гру і як, діяльність що компенсує, що в символічній формі дає можливість задовольнити нездійснені бажання.

Й. Гейзинга, автор класичного добутку "Гомо людекс" ("Людина, що грає"), підкреслює, що гра не має якої-небудь матеріальної основи.

Гра, ? це діяльність, що відрізняється від повсякденних буденних дій. Людство знову й знову створює свій придуманий світ, нове буття, що існує поруч із світом натуральним, світом природи. Зв'язки, які пов'язують гру й красу дуже тісні й різноманітні. Гра, це, насамперед вільна діяльність.

Гра протікає заради її самої, заради задоволення, що виникає в самому процесі виконання ігрової дії. Гра ? це діяльність, що зображує відношення особистості до світу, що її оточує.

Саме у світі вперше формується необхідність впливу на оточення, змінити його, коли в людини виникає бажання, що неможливо відразу реалізувати створюються передумови ігрової діяльності.

Самостійність людини в середині ігрового сюжету безмежна, вона може повертатися в минуле, заглядати в майбутнє, багаторазово повторювати те саме дію, що приносить і задоволення, дає можливість відчути себе значущим, всемогутнім, бажаним. [12; 218].

У грі дитина не навчається жити, а живе своїм щирим, самостійним життям. Гра найбільш емоційна, барвиста для дошкільників. Дуже вірно підкреслив відомий дослідник дитячої гри Д.Б. Ельконін, у грі інтелект направляється за емоційно-діючим переживанням, функції дорослого сприймаються, насамперед, емоційно, відбувається первинно емоційно-діюча орієнтація в змісті людської діяльності.

Значення гри для формування особистості важко переоцінити. Не випадково Л. С. Виготський називає гру "дев'ятим валом дитячого розвитку".

У грі як у прийдешній діяльності дошкільника здійснюються ті вчинки, до яких він буде здатний у реальному житті лише через якийсь час. Роблячи вчинок, навіть якщо цей учинок програє, дитина не знає нового переживання, що пов'язане з виконанням емоційного пориву, що відразу була реалізована в дії цього вчинку. [2; 307]

Гра значень і мовна діяльність інтуїція, фантазія, мислення. Ігрова діяльність будується, таким чином, що у результаті виникає уявлювана ситуація. Елементарні функції гри готуються в предметних діях. Передмовою гри стає здатність, перенесення одних функцій предмета на інші. Вона починається тоді, коли думки відокремлюються від речі, коли дитина звільняється від жорстокого поля сприйняття.

Гра в придуманій ситуації звільняє від ситуативного зв'язку. У грі дитина навчається діяти в ситуації, що вимагає пізнання, а не тільки безпосередньо переживає. Дія в придуманій ситуації призводить до того, що дитина вчиться управляти не тільки сприйняттям предмета або реальних обставин, а й змістом ситуації, її значенням. Виникає нова якість відносини людини до світу: дитина вже бачить навколишню дійсність, що не тільки має різноманітне фарбування, різноманіття форм, але й знання й зміст.

Випадковий предмет, що дитина роздвоює на конкретну річ й її уявлюване значення, уявлювану функцію стає символом. Дитина може будь-який предмет перетворити на що завгодно, він стає першим матеріалом для уяви. Дошкільникові дуже важко відірвати свою думку від речі, тому він повинен мати опору в іншій речі, для того, щоб уявити собі коня, йому необхідно знайти ціпок, як точку опори. У цій дії, що символізує, відбувається взаємне проникнення, переживання й фантазія.

Свідомість дитини відокремлює образ реальної палички, що вимагає реальних дій з нею. Однак мотивація ігрової дії це зовсім не залежить від об'єктивного результату.

Головний мотив класичної гри полягає не в результаті дії, а в самому процесі, у дії, що приносить дитині насолоду.

Паличка має певне значення, що у новій дії здобуває для дитини нового, особливого ігрового змісту. Дитяча фантазія народжується в грі, що стимулює цей творчий шлях, створення власної особливої реальності, свого життєвого світу. Для дошкільників основна лінія розвитку лежить у формуванні непредметних дій, а гра виникає, як завислий процес.

З роками, коли ці види діяльності міняються місцями, гра стає провідною, пануючою формою будови власного світу. [6; 239]

Не вигравати, а грати ? такою є загальна формула, мотивація дитячої гри. (О. М. Леонтьев)

Дитина може опанувати широкою, безпосередньо недоступною їй навкруги дійсністю тільки в грі, в ігровій формі. У цей процес освоєння минулого світу через ігрові дії в цьому світі, включені як ігрова свідомість, так й ігрове невідоме.

Гра ? творча діяльність, і як кожна дійсна творчість не може здійснюватися без інтуїції.

Інтуїція, у перекладі з латинського ? споглядання, розсуд, бачення. Основний показник інтуїції «згорнуте» сприйняття ситуації в цілому, безпосередньо ? емоційно, образно. [9; 3]

У грі формуються всі сторони особистості дитини, відбувається значна зміна в її психіці, що підводить до переходу в нову, більш високу стадію розвитку. Цим пояснюються величезні виховні можливості гри, що психологи вважають провідною діяльністю дошкільників.

Особливе місце займають ігри, які створюються самими дітьми, ? їх називають творчими, або сюжетно-рольовими. У цих іграх дошкільники відтворюють у ролях все те, що вони бачать навколо себе в житті й діяльності дорослих. Творча гра найбільш повно формує особистість дитини, тому є важливим засобом виховання.

Гра ? відбиття життя. Тут усе «начебто», але в цій умовній обстановці, що створюється уявою дитини, багато сьогодення: дії граючих завжди реальні, їх почуття, переживання справжні, щирі. Дитина знає, що лялька й ведмедик ? тільки іграшки, але любить їх, як живих, розуміє, що вона не льотчик, або моряк, але почуває себе відважним пілотом, хоробрим моряком, що не боїться небезпеки, по справжньому пишається своєю перемогою.

Наслідування дорослих у грі пов'язане з роботою уяви. Дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні враження життя з особистим досвідом.

Дитяча творчість проявляється в задумі гри й пошуку засобів у її реалізації. Скільки вигадки потрібно, щоб вирішити, у яку подорож відправиться, який спорудити корабель або літак, яке підготувати встаткування! У грі діти одночасно виступають як драматурги, бутафори, декоратори, актори. Однак вони не виношують свій задум, не готуються тривалий час до виконання ролі як актори. Вони грають для себе, виражаючи власні мрії й прагнення, думки й почуття, які володіють ними в даний момент. Тому гра ? завжди імпровізація. [19; 13]

Гра ? самостійна діяльність, у якій діти вперше вступають у спілкування з однолітками. Їх поєднує єдина мета, спільні зусилля до її досягнення, спільні інтереси і переживання.

Діти самі обирають гру, самі організують її. Але в той же час ні в якій іншій діяльності немає таких суворих правил, такої обумовленості поводження, як тут. Тому гра привчає дітей підкоряти свої дії й думки певній меті, допомагає виховувати цілеспрямованість.

У грі дитина починає почувати себе членом колективу, справедливо оцінювати дії й учинки своїх товаришів і свої власні. Завдання вихователя полягає в тому, щоб зосередити увагу граючих на таких цілях, які викликали б спільність почуттів і дій, сприяти встановленню між дітьми відносин, заснованих на дружбі, справедливості, взаємній відповідальності. [16; 7]

Наукові теорії та сучасні дослідження гри

Наукові спроби з'ясувати психологічні джерела, сутність, особливості, історичний розвиток гри приводили вчених до різних концептуальних висновків, що було зумовлене різними теоретичними засадами, методологічними принципами, фактами, якими послуговувалися вони.

Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць «Ігри тварин» та «Ігри людей» Карл Грос (1861?1946). На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має біологічну природу, є одним зі способів підготовки до майбутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини. Однак К. Грос переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини. [21; 306]

Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Фрідріха Шіллера (1756?1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих потреб. Теорію «надлишку енергії» розвинув англійський філософ, педагог Герберт Спенсер (1820?1903), який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для «справжньої» діяльності, реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності дорослих, можливістю вивільнити, «вижити» інстинкти руйнування, розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю «негативну енергію».

Американський психолог, засновник педології Гренвілл-Стенлі Холл (1846?1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання, доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри ? втіленням мисливських інстинктів та ін. Тому гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами.

Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр Зігмунд Фройд, а пізніше розвинули його співвітчизник Альфред Адлер (1870?1937) та німецько-американський психолог Карен Хорні (1885?1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (3. Фройд); самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно ? як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони не зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли «знімаються» зовнішні «обмежувачі», які накладає виховання. [21; 307]

Використання сучасних зарубіжних теорій «ігротерапії», методологічною основою яких є неофройдизм, сприяє нормалізації стосунків дитини з навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізми, ліквідує егоїзм, вередування тощо, «поліпшує природу дитини».

За твердженням голландського психолога, автора книги «Гра людини і тварини» Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887?1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого піку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав'язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення).

Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються В процесі становлення і розвитку ігрового колективу, в якому неминучими є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя.

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К.Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри. [21; 308] Таким чином можна зробити висновок, що гра займає одне з найважливіших місць в дошкільному дитинстві. Адже гра в цей період використовується як засіб навчання і виховання. За допомогою різних видів ігор діти отримують нові знання, закріплюють вже набуті уміння та навички, освоюють правила поведінки. У них розвиваються психічні процеси, мовлення. Над проблемами ігрової діяльності та дослідженнями гри займались багато відомих вчених, педагогів, таких як К. Грос, Ф. Шіллер, Г.Спенсер, З. Фройд, що свідчить про важливість розробки та вдосконалення цього питання.

1.2 Характеристика ігрової діяльності в дошкільному віці

Велике значення має мотиваційна сфера дитини, свідоме бажання вчитися. Звертаючи увагу на цю особливість гри, Д.Б. Ельконін пише: «Значення гри не обмежується тим, що в дитини виникають нові по своєму змісту мотиви діяльності й пов'язані з ними завдання. Істотно важливим є те, що в грі виникає нова психологічна форма мотивів... Саме в грі відбувається перехід від мотивів, що мають форму до свідомих афективно пофарбованих безпосередніх бажань, до мотивів, що мають форму узагальнених намірів, що стоять на грані свідомості. Звичайно й інші види діяльності ллють воду на млин на формування нових потреб, але не в якій іншій діяльності немає такого емоційно наповненого входження в життя дорослих, такого діючого виділення суспільних функцій і змісту людської діяльності, як у грі. Таке перше й основне значення рольової гри для розвитку дитини». [23; 277]

Всі якості, властивості особистості не тільки проявляються, але й формуються в активній діяльності, у тих її різних видах, які становлять життя особистості, її суспільне буття. Залежно від того, що людина робить (тобто який зміст її діяльності), як робить (способи діяльності), від організації й умов цієї діяльності й від того відношення, що ця діяльність викликає в людини, у неї вправляються, а отже, формуються певні схильності, схильності й риси характеру, закріплюються знання. Особистість формується в діяльності.

У різноманітних видах своєї діяльності людина вступає в численні й різноманітні відносини з іншими людьми. Чим різноманітніше її діяльність, тим кращі її відношення з іншими людьми, і тим більш різнобічними стають її інтереси, спонукання, почуття, здатності.

Через діяльність, здійснювану особистістю разом з іншими людьми, людина пізнає себе. У процесі розвитку дитини її свідомість формується в спільній з однолітками діяльності. Вона вчиться розуміти інших і себе, управляти собою й оцінювати свої вчинки.

Діяльність виражена в діях людини. Саме дії із предметами, зі знаряддями праці й матеріалами, дії, що включають різні по складності й структурі моторні акти ? руху, становлять зовнішнє вираження або зовнішню (видиму) сторону діяльності людини. Для досягнення бажаного результату, людина певним чином управляє виконуваними фізичними діями, використовуючи різні розумові операції. При цьому в розвитку дитини особливе значення мають час і форми включення розумової діяльності в практичну, і перебудова останньої. Будь-яка діяльність людини вимагає використання певних рухів і способів дії, тобто навичок й умінь.

Навички ? це звичайно прості рухи або дії з предметом, знаряддям, інструментом, автоматизовані в результаті багаторазових повторень.

Будь-яка розумна діяльність людини не зводиться до навичок. Людина повинна уміти самостійно використати системи, або набори освоєних нею навичок, вона повинен критично оцінювати одержуваний результат, перевіряти успішність своїх дій, тобто виконувати, крім фізичних ще цілу систему розумових операцій. Повторення таких складних численних розумових дій веде до вироблення вмінь, тобто освоєння способів дії. [3; 147]

Існують різні види ігор, характерних для дитячого віку. Це рухливі ігри (ігри з правилами), дидактичні, ігри-драматизації, будівельно-конструкційні ігри. Особливе значення для розвитку дітей у віці від 2 до 7 років мають творчі або рольові ігри. Вони характеризуються наступними особливостями:

1) Гра являє собою форму активного відображення дитиною навколишнього світу, життя людей.

2) Відмінна риса гри є й сам спосіб, яким дитина користується в цій діяльності. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами (як, наприклад, у праці, малюванні).

3) Гра, як і всяка інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона міняється зі зміною історичних умов життя людей.

4) Гра є формою творчого відбиття дитиною дійсності. Граючи, діти вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії, комбінування.

5) У розгорнутій формі гра являє собою колективну діяльність. Всі учасники гри перебувають у відносинах співробітництва.

6) Різнобічно розвиваючи дітей, сама гра теж змінюється й розвивається. При систематичному керівництві з боку педагога гра може змінюватися:

а) від початку до кінця;

б) від першої гри до наступних ігор тієї ж групи дітей;

в) найбільш істотні зміни в іграх відбуваються в міру розвитку дітей від молодших віків до старшого. [11; 51]

Гра, як вид діяльності, спрямована на пізнання дитиною навколишнього світу шляхом активної співучасті в праці й повсякденному житті людей.

Засобами гри є:

1. Знання про людей, їхні дії, взаємини, виражене в образах мови, у переживаннях і діях дитини;

2. Способи дії з певними предметами в певних обставинах;

3. Ті моральні оцінки й почуття, які виступають у судженнях про гарний і поганий учинок, про корисні й шкідливі дії людей. [11; 60]

Деяких дітей вважають дуже вимогливими, оскільки або увага дорослих безроздільна, або їхня поведінка така, що дорослим доводиться втручатися. Іноді за цим криється нудьга ? дітям набридають знайомі іграшки й повторювані заняття. У такій ситуації не потрібно нових і дорогих іграшок. Занудженого маляти можна «струснути», включившись у його справи.

Дитині сподобається брати участь у домашніх справах, які дорослому здаються нудними й монотонними. А для дитини наводити порядок у буфеті, виконувати доручення й допомагати прийняттю рішень по побутових питаннях ? це свіже враження й досвід.

Дорослим варто чесно оцінити, чи досить цікаві заняття, які вони пропонують дітям до п'яти років. Варто подумати про практичні нюанси відносно дошкільних установ, де зібрані діти різних віків. Якщо одного дорослого регулярно звільняти на якийсь короткий період, він зможе приділяти цей час роботі з невеликою групою дітей, наприклад чотирирічних і молодше. Для старших можна виділити час, коли малята йдуть на тиху годину. На додаток пропонується багато доречних у такому випадку ігрових занять. Нудьгуючі діти, особливо середнього розумового розвитку, можуть викликати більші труднощі в дорослих, не готових серйозно задуматися над тим, що потрібно таким дітям. [13; 178]

Недостачу досвіду гри, проблеми слабкої концентрації уваги й невдоволення дорослих дитиною з обмеженим інтересом до гри можна перебороти за допомогою спостереження. Важливо з'ясувати, як дитина грає, які її навіть самі обмежені інтереси. Якщо дорослий готовий ураховувати здатності й інтереси дітей, можна, наприклад, аматорам футболу й інших ігор на повітрі дозволити продовжити дану гру.

Машини можна не тільки катати зі звуками "Р-р-р", але й використати в процесі інших занять ? будівництві, малюванні й фантазійних іграх. Гра у дворі буде збиткової, якщо діти тільки носяться на велосипедах. Адже є багато шляхів активного навчання, для цього дорослим варто тільки застосувати свою уяву.[16; 8]

При переживанні сильних емоцій і недостачі часу дитяче невдоволення, пригніченість, гнів й інші почуття можуть збуджуватися із приводу подій, які дорослим здаються дрібницями. Буває, що дорослий упевнений, що емоційний сплеск швидко пройде й не стане довгостроковою проблемою. Однак, є діти, у яких емоційні пориви дуже часті. Таким дітям треба допомагати виливати почуття, і необов'язково обраним ними способом.

Один з раціональних засобів ? спонукати дитину до гри, що дає вихід емоціям.

Дітей часом мучить сила власних емоцій, їхні почуття мають потребу у виході. Нерозумно придушувати емоції повністю ? найкраще ? допомогти дитині виразити їх нешкідливим для себе й навколишнім способом. Можна спонукати його розповісти, що він переживає, простими питаннями, типу: "Ти почуваєш себе нещасним?" або "Ти сердишся? А на що Ти сердишся?" Дитині потрібна підтримка для того, щоб вона одержала можливість висловити, що вона сердиться на товариша, або виразити тому свій гнів. Тоді їй не знадобиться пускати в хід руки. Енергійні заходи, часом допомагають дітям, що борються з почуттям гніву. Для її виливу можна штовхнути, або жбурнути іграшку. Іноді заспокоєння приходить, коли дитина поколотить пуфик, або накричить на машинку, книжку.

Діти часто виражають свої турботи через фантазійну гру. Для цього годяться ляльки, ведмедики, іграшки побутового характеру й ін. Часто уважний слухач, або учасник у грі дорослий, за допомогою ляльок з'ясовує заклопотаність маляти домашніми негараздами, страхом перед іншими дітьми, або думками про щось особливе. Це допомагає дорослим розібратися в дитячих почуттях і знайти спосіб їм допомогти.[10; 5]

Граючи в лікарню або зубний кабінет, діти виражають страх або нерозуміння, які не показують їм дорослі. З такими страхами вони можуть упоратися винятково через гру, але й дорослим треба намагатися утішити дитину або пояснити незрозуміле. Це можна зробити, підключившись до гри або поговоривши з дитиною по іншому.

Відповідальність за благополуччя й розвиток дітей ? турботне й часом важке завдання. Це важка робота, але вона приносить задоволення. [22; 17]

Таким чином, можна сказати, що гра ? це відображення дитиною світу, який її оточує, життя людей. Гра як вид діяльності спрямована на пізнання дитиною навколишнього світу. Не можна дозволяти дитині нудьгувати, адже через гру вона передає свої емоції, почуття, страхи, переживання. Тому необхідно спонукати дитину до гри, щоб вона могла дати вихід своїм емоціям та не замикалася у собі.

1.3 Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші -- тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.

2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри. [21; 309]

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших -- виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.

Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.

3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення).

Гра ? один з тих видів дитячої діяльності, який використається дорослими з метою виховання дошкільників, навчаючи їхнім різним діям із предметами, способам і засобам спілкування. У грі дитина розвивається як особистість, у неї формується ті сторони психіки, від яких в подальшому будуть залежати успішність його навчальної й трудової діяльності, його відносини з людьми.

Наприклад, у грі формується така якість особистості дитини, як саморегуляція дій з урахуванням завдань кількісної діяльності. Найважливішим досягненням є придбання почуття колективізму. Воно не тільки характеризує моральний вигляд дитини, але й перебудовує істотно його інтелектуальну сферу.

Доведено, що в грі діти одержують перший досвід колективного мислення. Учені вважають, що дитячі ігри стихійно, але закономірно виникли як відбиття трудової й суспільної діяльності дорослих людей. Однак відомо, що вміння грати виникає не шляхом автоматичного переносу, у гру засвоєного в повсякденному житті.

Потрібно прилучати дітей до гри. І від того, який зміст буде вкладатися дорослим у пропонованій дітям грі, залежить успіх передачі суспільством своєї культури підростаючому поколінню.

Варто підкреслити, що плідне освоєння суспільного досвіду відбувається лише за умови власної активності дитини в процесі її діяльності. Виявляється, якщо вихователь не враховує активний характер придбання досвіду, самі зроблені на перший погляд методичні прийоми навчання грі й керування грою не досягають своєї практичної мети.

Завдання всебічного виховання в грі успішно реалізуються лише за умови сформованості психологічної основи ігрової діяльності в кожному віковому періоді. Це обумовлено тим, що розвиток гри пов'язує істотні прогресивні перетворення в психіці дитини, і, насамперед у її інтелектуальній сфері, є фундаментом для розвитку всіх інших сторін дитячої особистості.

Розглянемо цей малюнок більш детальніше. Спочатку зупинимось на розумовому вихованню дітей у грі.

У грі відбувається формування сприйняття, мислення, пам'яті, мови ? тих фундаментальних психічних процесів, без достатнього розвитку яких не можна говорити про виховання гармонічної особистості.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Вплив гри на розвиток дитини.

гра педагогічний дошкільний дитинство

Рівень розвитку мислення дитини визначає характер його діяльності, інтелектуальний рівень її здійснення.

Вихователь повинен пам'ятати, що будь-яка діяльність дітей спрямована на рішення певного завдання. Основне завдання має безліч проміжних, рішення яких дозволить перетворити умови й тим самим полегшити досягнення поставленої мети. Практичні завдання, які повинна вирішити дитина, відрізняються від навчальних. Зміст ігрових завдань продиктовано самим життям, оточенням дитини, її досвідом, знаннями. Дитина здобуває досвід у власній діяльності, багато чого довідається від вихователів, батьків. Різноманітні знання, враження збагачують її духовний світ, і все це знаходить висвітлення в грі.

Рішення ігрових завдань за допомогою предметних дій здобуває форму застосування усе більше узагальнених ігрових способів пізнання дійсності. Дитина напуває ляльку із чашки, потім заміняє її кубиком і після просто підносить руку до рота ляльки. Це означає, що ігрові завдання дитина вирішує на більше високому інтелектуальному рівні.

Буває в практиці й так, вихователь не розуміючи значення узагальнених ігрових дій мислення дітей, жадає від них дій колективних максимально подібних із практичними.

По-перше, якщо все, що відбувається з дитиною у повсякденному житті перенести в гру, то вона просто зникне, або зникне її головна особливість ? уявна ситуація.

По-друге, гра, відображаючи добре знайому, але мало узагальнену життєву ситуацію, мимоволі заходить у глухий кут. Разом з тим відомо, що в повсякденному житті діти одержують не тільки чіткі, конкретні знання, але й не ясні, гіпотетичні. Наприклад дитина знає хто такий моряк, але їй не зрозуміло, чим він займається. Щоб уточнити свої знання, у ході гри вона задає питання й одержавши відповідь, здобуває цілком ясні знання, однак нова інформація викликає нові питання. Так відбувається безперервний хід пізнання. Він відбувається в практичній діяльності й у грі. Гра являє собою особливу форму пізнання навколишньої дійсності. Специфіка ігрових завдань полягає в тому, що в них ціль представлена в уявлюваній формі, що відрізняється від практичної мети не визначеністю очікуваного результату й необов'язковістю його досягнення.

Дуже важливим моментом є встановлення наступності змісту поза ігровим досвідом і грою. Мова йде не про копіювання в грі реальних предметних дій, а про їхнє осмислення й перенос у гру. Більше узагальнена ігрова дія переводить саму гру на якісно нову інтелектуальну основу.

Особливо показове заміщення ігрової дії словом. Мотивом гри стає не дія із предметами, а спілкування дітей один з одним, у якому відбиті взаємодії й взаємини людей. Коли необхідний рівень мислення сформований, дитина в стані замістити собою образ іншої людини ? взяти на себе роль і діяти відповідно до її змісту. Тепер розглянемо вплив гри на формування моральних відносин. Виховні можливості гри найбільше повно реалізуються при вмілому педагогічному керівництві, що забезпечує необхідний рівень розвитку ігрової діяльності.

Так поступово в грі йде освоєння дітьми моральних норм, росте відповідальність за виконання дій. Психолог Д. Б. Ельконін виділив 3 стадії цього процесу.

1. Дитина зосереджена на пізнанні властивостей й якостей предметів, можливості дії з ними. Задовольнивши свій інтерес до предметів, дитина починає проявляти увагу до дій інших дітей, що грають поруч. На цьому етапі заставляється основа для подальшого розвитку дитячих відносин.

2. Інтерес дітей переміщається в сферу взаємин дорослих.

3. Педагог, керуючи грою націлює дітей на освоєння моральних норм, службовців основою гуманних людських відносин.

4. Предметні дії, навіть найпривабливіші, дитина підкоряє головний ігрової мети, обумовленою ігровою роллю. Центром уваги стає інша людина. Ігрові дії виконуються в ситуації використання їхнього результату на благо інших людей тобто діяльність дошкільників здобуває суспільну спрямованість. Основний шлях збагачення гри моральним змістом лежить через ознайомлення дітей з явищами громадського життя й виховання позитивних відносин до них.

Забезпечити засвоєння норм, що регулюють моральні відносини, одночасно зберегти творчий, самодіяльний характер гри, можливо лише при правильному педагогічному керівництві.

За допомогою ігрових збігів можна активізувати формовані в дітей моральні відносини й поповнити розвиває сюжет, що, численними епізодами. Педагог легко досягає необхідної мети, якщо вступає з дітьми в рольові відносини. Ради, пропозиції, питання, нагадування дорослого повинні адресуватися дитині ? виконавцеві певної ролі. Педагог керує грою, активізуючи й удосконалюючи моральний досвід дошкільника. У підсумку самостійне спілкування в грі відбувається на досить високому моральному рівні й характеризується тривалістю, злагодженістю відносин між всіма дітьми.

Щодо емоційного розвиток дітей у грі можна сказати, що гра дошкільника насичена найрізноманітнішими емоціями, подивом, хвилюванням, радістю, захватом і т.д. Це дає можливість використати ігрову діяльність не тільки для розвитку й виховання особистості дитини, але й для профілактики й корекції його психічних станів.

На існуванні особливого, емоційного плану гри звертали увагу багато радянських психологів. Вони підкреслювали, що основний зміст гри полягає в різноманітних переживаннях, значимих для дитини, що в процесі гри відбувається глибокі перетворення первісних, афективних тенденцій і задумів, що зложилися в його життєвому досвіді. Різний характер переживань, що виникають по ходу гри, дозволяє виділити два типи емоційного поводження дітей раннього віку.

В емоційно активних яскраво виражений інтерес до гри в цілому й до дій з одним або декількома предметами. Вони грають у плині тривалого часу. Роблять із іграшками велика кількість дій, багато хто з яких завершуються безпосередніми, яскраво вираженими реакціями: сміхом, подивом, захватом.

В емоційно пасивних дітей гра носить характер швидкого, поверхневого ознайомлення з іграшками. Загальний час їхньої діяльності нетривало. Емоційні прояви вкрай бідні. Не спостерігається яскраво вираженої радості або подиву.

Розвиток емоцій, що виникають у ході дій з персонажами важливо для розвитку гри, і для виховання в нього моральних якостей особистості. Спостереження за грою дає можливість визначити, як складаються відносини з однолітками. Діапазон емоцій, адресованих партнерові по грі, може бути надзвичайно широким: від повної байдужності й ігнорування до зацікавленості й підтримки емоційних контактів, змістовного спілкування, взаємних дій. Емоційні прояви, що виникають у конкретній ігровій ситуації, здатні закріплюватися й узагальнюватися, вихователь повинен так організувати гру, щоб перешкоджати виникненню й розвитку негативних емоцій, прояву неуважності, агресивності.

Особливо варто підкреслити, що рівень емоційної орієнтації дитини на однолітка, характер емоційної чуйності виявляє тісний зв'язок з рівнем розвитку гри. Негативні емоції процвітають найчастіше тоді, коли діти не вміють організувати й розгорнути гру.

Однак більшої ефективності можна досягти при участі самого вихователя в грі. Взявши на себе роль, дорослий побічно управляє грою, виводячи дітей з конфліктної ситуації й попереджаючи їх. Це особливо вдається в тих випадках, якщо вихователь добре знає життєві ситуації й ігрові інтереси дітей і делікатно, ненав'язливо використає свої знання для підтримки позитивного відношення до гри й партнерів.

Резюмуючи вище сказане, можна зробити висновок, що гра має велике значення для всебічного розвитку дитини. Адже гра не тільки приносить задоволення дитині, а й розвиває її фізично, морально, розумово, естетично і т.д. У грі дитина розвивається як особистість, у неї розвиваються психічні процеси, від яких в подальшому буде залежати успішність навчання, відносини з людьми, трудова діяльність та інші сфери життєдіяльності людини. Тож необхідно долучати усіх дітей до гри, щоб сприяти їх всебічному розвитку.

...