Моральне виховання

Для реалізації цього прийому прекрасно підходять казки, які на думку В. Сухомлинского є активною творчістю усього духовного життя дитини, її почуттів, фантазії, волі, розуму [12, 81]. Можуть бути запропоновані наступні завдання: закінчити казку, створити образ позитивного казкового героя і негативного та ін. Цінність такої інформації полягає в тому, що її дія “ненав'язлива” - вона здійснюється за допомогою емоційного прийняття моральних цінностей, а оптимістично-благополучний кінець казки позитивно позначається на актуалізації не лише витагенного досвіду особистосты, але і витагенних потенцій особистості.

IV. Метод іміджування. У соціальній психології імідж означає ореол, стихійно або навмисно створюваний і підтримуваний думкою соціальної групи, демографічного шару [9, 45].

Імідж, тобто манера поведінки в суспільстві, діяльність, реакція на вчинки, почуття людей, спілкування, з оточенням залежить від уявлень школярів про те, що таке добре і що таке погано, що правильно, а що ні. Тому дуже важливо для реалізації методу іміджування відібрати найбільш дієві засоби виховання, в яких був би створений ореол позитивної людини і на противагу йому негативний образ. На наш погляд пріоритет в переліку таких засобів належить засобам народної педагогіки і в першу чергу казкам. Саме у народній культурі створений своєрідний образ позитивного героя, що увібрав в себе усі необхідні і кращі риси людини, яку мріяло бачити людське суспільство. Цей ідеал строгий, компактний і зрозумілий дитині і дорослому [14]. У казках прекрасно передані уявлення про моральну і естетичну досконалість. У народних казках закріплювалися уявлення народу про добро і зло, справедливість і несправедливість. Вони допомагали дітям пізнавати моральні ідеї, розвивати моральні, естетичні почуття.

Особливі можливості в моральному вихованні і в створенні іміджу є у ляльки, яку діти можуть зробити самі на уроках праці і в подальшому використовувати для постановок казок. Лялька є узагальненим чином. Вона відбиває кращі риси народу - волелюбність, благородство, кмітливість. Деякі зразки ляльок відбивають протилежні риси - алчність, хитрість, тобто одна лялька - це добро, моральний зразок, інша - зло, образ негативний [14]. За допомогою ляльки дитина не лише допоможе собі в побудові свого іміджу, але і ближче познайомиться з народною культурою через історію ляльки, її костюм. З лялькою пов'язані певні народні традиції (лялькові вистави були на ярмарках), умови побуту.

В ході активізації морального виховання в сім'ї, учитель здійснює тонкий психолого-педагогічний вплив. При цьому він займає “приховану педагогічну позицію”. Це виявляється реальним тільки у тому випадку, коли учитель - організатор справи сам захоплений проблемами школярів, є одним з учасників колективного роздуму і колективної діяльності. Дорослі (педагог, батьки) можуть брати участь в іграх, інсценуваннях, святах тільки на загальних підставах. Якщо вони виступають організаторами і строгими наглядачами за виконанням правил, то спільна діяльність перетворюється на свою протилежність-ритуал; який не розвиває самостійності, кмітливості, фантазії, винахідливості, а тільки привчає до слухняності і дисципліні, та ще до протестів проти них [4]. Беручи участь в справах дітей, дорослі повинні проявляти до них належну пошану, яка поступово трансформується в те, що взаємоповажає дітей і батьків. Повага проявляється в змістовності, дбайливості, доброзичливості, ввічливості, вимогливості, щирій зацікавленості життям дитини, що допомагає формуванню спокійного, доброзичливого, естетично привабливого тону і стилю стосунків, оптимістичної, мажорної моральної атмосфери в сім'ї.

Участь батьків в справах дітей, їх загальна діяльність, зацікавленість в успіху, радість від спілкування, задоволення від добре проведеного часу сприяє їх зближенню. Реакція у відповідь з боку батьків - це встановлення і святкування якихось своїх сімейних свят, дотримання народних традицій - Масниця, Пасха, Різдво. Усе це ще більш активізує таку рушійну силу виховання, як приклад, з якім пов'язана персоніфікація, у тому числі і суто особисте, саме сокровенне. Збільшення спілкування з сім'єю дозволяє дитині перейнятися сімейними традиціями, дізнатися про своїх предків, гордитися своїм корінням.

V. Метод морального гартування. Пріоритетне значення в моральному вихованні має самостійна робота, оскільки не можна стати моральним “з чужого голосу”, не маючи своєї моральної позиції, своїх переконань [13]. Потрібно самому вистраждати моральні орієнтири власної поведінки серед людей. Головним завданням методу морального гартування є формування у школярів механізмів саморегулювання, самоорганізації духу, почуття і розуму, волі і поведінки. Метод морального гартування припускає розвиток значної душевної енергії і стійкості при самих несприятливих обставинах, здатність відмовитися від різних, більш менш значних задоволень для досягнення поставленої мети [5, 148].

Метод морального гартування полягає в самопривчанні школярів до гідного перенесення життєвих труднощів, правильного ставлення до критики, до прояву мужності при відстоюванні своїх ідей, до терплячого сприйняття індивідуальних особливостей характеру людей. Важливо, щоб при цьому у людини не збуджувалася озлобленість, пригніченість, мстивість. Цей метод сприяє емоційній урівноваженості людини, її стійко благородній поведінці в повсякденних і екстремальних ситуаціях [14].

У результаті методу морального гартування відбувається формування моральної особистості, що має інтелектуальну свободу морального вибору і поведінки, що зміцнює довіру до особистості з боку інших людей. По тому наскільки ця довіра зростає, можна судити про результативність цього виду роботи людини над собою.

Використання методу морального гартування вимагає обережності. Вводити цей метод у виховання школярів слід на пізніших етапах вікового розвитку молодших школярів, коли у дітей свою роль починає придбавати така якість як прояв самостійності, затвердження свого “Я”, і, що важливо, коли молодші школярі певною мірою готові користуватися своєю самостійністю, але для цього їх треба підготувати [1, 301].

Таким чином, визначені методи технологічного процесу забезпечують актуалізацію моральності молодшого школяра. А критеріями процесу морального виховання в сім'ї визначається міра педагогічної дії на особистість школяра. За визначенням (Ширшова В.), критеріями рівня оцінки і самооцінки моральної вихованості можуть бути:

наявність почуття внутрішньої свободи, яке уявляє собою гармонію зі своїм внутрішнім світом, природою і соціумом;

прагнення до самореалізації;

успішність ведучої, в нашому випадку, освітньої діяльності;

адекватність самооцінки;

сформованість мотивів поведінки у згоді з вищими принципами духовності, моральності і ціннісних орієнтирів.

Показниками морального виховання в сім'ї є:

професійні уміння і особистісні якості батьків;

міра реалізації умов виховання;

моральна атмосфера в сім'ї, круг внутрішнього і зовнішнього спілкування, неформальне спілкування.

Результатом (ефективність) процесу морального виховання в сім'ї можуть бути: рівень моральних цінностей, самосвідомість молодших школярів, реакція на педагогічну дію і взаємодію, багатство духовних запитів.

2.2 Моральне виховання у колективі

Успішність роботи з дитячим колективом безпосередньо залежить від методів, які використовує керівник. Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

методи організації діяльності і формування свідомості особистості;

методи стимулювання поведінки і діяльності;

методи контролю, самоконтролю і самооцінки у вихованні.

Методи організації діяльності і формування свідомості особистості - передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать словесні, наочні й практичні методи виховання [1, 308].

До словесних методів виховання відносяться розповіді, оповідання, лекція, бесіда та ін. У ході застосування словесного методу використовуються такі методичні прийоми, як викладення інформації, активізація уваги, прийоми прискорення запам'ятовування, логічні прийоми порівняння, виділення головного, резюмування, форми діалогу [6, 344].

Умовами ефективного застосування розповіді є ретельне продумування теми, вдалий підбір прикладів і ілюстрацій, підтримання належного емоційного тонусу викладення, використання навчаючих запитань-підказок. За допомогою розповіді вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.

Щодо словесних методів виховного впливу на учнів В. Сухомлинський зазначав: «В руках вихователя слово - такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру й різця - скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місточок, через який наука виховання переходить у мистецтво» [7, 145].

Для успішної роботи викладача і його вихованців винятково важливі методичні зауваження. Вони можуть бути звернені до однієї людини і всього класу одночасно, тобто можуть бути індивідуальні і загальні.

Але користуватися словом і інтонацією треба обережно й артистично, щоб не принизити, не образити учнів. Давати дітям завдання або робити зауваження варто доброзичливо, в голосі повинно звучати бажання допомогти дитині, поступово розкрити у кожному завданні іноді ще не відомі їй самій можливості. Отже, бесіди сприяють більш вільному спілкуванню, відвертому висловлюванню думок, появі загальних інтересів, моральних цінностей - це призводить до зміцнення колективу.

Наочні методи достатньо важливі для вихованців - це візуальне сприймання дійсності. Ілюстрування - оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.

Як метод виховання приклад дає конкретні зразки наслідування і, отже, активно впливає на свідомість та поведінку школяра. Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники; історичні національні герої; літературні персонажі, діячі науки і культури; відомі артисти балетів і хореографи. Наслідування пропонованого взірця відбувається у три етапи: на першому - на основі сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його; на другому - діє зв'язок між взірцем для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому - здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків.

Виховні функції прикладу різні: він може слугувати педагогу для конкретизації певного теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; він є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю. І що ближчий і зрозуміліший учневі приклад, то більша його виховна сила. Використання прикладу у вихованні потребує врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Практичні методи виховання передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. Вправи -багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ:

підготовчі - готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

вступні - сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;

пробні - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні - набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням) ;

творчі - за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій.

Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навичок. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не варто переривати на тривалий час.

У практичній діяльності вчителя словесні, наочні та практичні методи виховання тісно взаємопов'язані. Наприклад, під час розповіді, лекції чи бесіди вчитель використовує методи ілюстрування і демонстрування, на практичних заняттях здійснюється інструктаж за допомогою методів пояснення та розповіді. Завдання вчителя - знайти оптимальне поєднання цих методів, не припускаючи необґрунтованого превалювання одних і нехтування іншими.

Методи стимулювання поведінки і діяльності - сукупності методів покликаних регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них - гра, змагання, заохочення і покарання [2, 325].

Гра - один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на дві групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розіграші.

2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні.

Заохочення - схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Мета заохочення - спрямування поведінки учня в потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості у власних силах і, отже, посилення прагнення до позитивних вчинків, певних успіхів.

Покарання - осуд негідних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому. Покарання сприяє формуванню вміння переборювати в собі шкідливі потяги і звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і порядку. Як і заохочення, його доцільно використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Покарання, що принижує їх гідність, не дасть позитивного результату.

Змагання - природна схильність дітей до здорового суперництва та самоутвердження в колективі. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати. Змагання змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. Його виховна сила виявляється лише за умови, що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу [6, 353].

Методи контролю, самоконтролю і самооцінки у вихованні забезпечують одержання зворотної інформації про зміст, характер і досягнення у виховній діяльності учнів та про ефективність праці вчителя. Залежно від форми контрольних завдань перевірка може бути усною, письмовою, графічною і практичною.

Проведення уроку з хореографії має свою специфіку. У ході спостереження (констатувальний експеримент) хореограф використовував на уроці такі методи згуртування, як словесні, наочні, практичні, ігрові, метод змагання.

Використання слова - це універсальний метод виховання. За його допомогою вирішуються різні завдання: пояснюються елементарні основи хореографічного мистецтва, відбувається згуртованість колективу на уроках хореографії. Орієнтовні теми бесід: «Валети П. І. Чайковського», «Як розвивалося мистецтво танцю» тощо. Ілюстративним матеріалом слугують використані фрагменти з фільмів-балетів, виступи хореографічних колективів. Бесіди сприяють більш вільному спілкуванню, відвертому висловлюванню думок, появі загальних інтересів, моральних цінностей - це призводить до зміцнення колективу.

Методи наочного сприйняття сприяють швидкому, глибокому та міцному засвоєнню учнями вихованих моральних цінностей, стимулюють інтерес до вправ, які вивчаються. Введення у навчальний процес зразка сприяє створенню єдиних цінностей, інтересів і традицій у колективі. Ми вважаємо, що цей метод є одним з найкращих у роботі з дітьми. Як зразок вчитель використовував танцювальну фразу з двох-трьох рухів, частину танцю, етюду. У своєму виконанні він розкривав зміст кожного уривка так, щоб у дитини з'явилось бажання його виконати. Також викладач пропонує дітям колективні відвідування концертів хореографічних колективів. Вчитель окрім наочного методу використовує практичні та ігрові.

Практичні методи виховання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. Під час використання практичних методів вчитель застосовував ритмічні вправи, вправи для розминки, вправи на фантазію, гімнастичні та хореографічні вправи. За допомогою ритмічних вправ хореограф допомагав дитині розвивати почуття ритму, уміння рухатися під музику. Вправи для розминок дуже необхідні, особливо на початку уроку, оскільки вони розігрівають м'язи і готують до складніших танцювальних вправ. Вправи на фантазію можуть бути найрізноманітніші. Але під час спостереження ми відзначили, що вчитель використовував вправи, які називалися «Імпровізація». Дітей розподіляють на кілька груп і кожній групі дається своє завдання, наприклад: вигадати «Танець лебедів», «Танець моря», «Танець квітів» та ін. Загальна діяльність, а особливо праця в малих групах спрямована на зближення учнів, формування дружніх відносин, сприяє вирішенню завдань поставлених перед колективом.

До ігрового методу звертався, як правило, наприкінці уроку. Суть його полягає в тому, що педагог підбирав для дітей таку гру, зміст якої передбачає змагання їх між собою за краще виконання того чи іншого завдання. Гру придумували й самі діти. Прикладом можуть бути такі ігри, як «Танцюючий пензлик», «Птиця в клітці» та ін. Отже, методи згуртування розраховані на спільну діяльність дітей, роботу в малих групах, об'єднання загальною метою і це все призводить до об'єднання хореографічного колективу.

Стає очевидним, що погляди та переконання у дітей формуються не тільки і не стільки за допомогою слова вихователя, а й у процесі різноманітної спільної діяльності, яка організовується за допомогою системи методів виховання.

Висновки

Оцінювання якостей особистості відіграє роль стимулу моральної поведінки, який формує ті чи інші мотиви вчинків у дітей. Так організується правильна, з погляду педагога, поведінка дітей. Але тут дуже важливим є те, на які сторони особистості дитини впливають стимули, що використовуються вчителем. Якщо йдеться тільки про успішність та дисциплінованість, то навіть сам процес учіння значною мірою втрачає свою моральну силу.

Вихованість молодшого школяра визначається його внутрішніми якостями, що характеризують його ставлення до предметного соціального середовища і до самого себе. Ставлення до вчителя опосередковує всі інші його відносини.

Моральне почуття, закріплюючись в психіці, стає мотивом, що спрямовує поведінку людини. Тільки тоді ми можемо говорити про істинно моральну поведінку особистості, коли мотивом морального вчинку стає моральне почуття: співчуття, співпереживання, жалість, сором, совість, почуття честі і власної гідності.

Молодші школярі вважають друзями тих, хто допомагає їм і поділяє їх інтереси. Для виникнення взаємної симпатії і дружби стають важливими такі якості особистості: доброта і уважність, самостійність, чесність, вміння допомогти.

В цей період виникає новий рівень самосвідомості дітей - “внутрішня позиція”. Ця позиція являє собою усвідомлене відношення дитини до себе, до оточуючих людей - таке відношення, яке він може виразити словами і вчинками. Факт становлення такої позиції внутрішньо проявляється в тому, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яким він наслідує чи намагається наслідувати, незалежно від обставин.

Внаслідок розвитку інтелектуальної сфери дитина молодшого шкільного віку вміє глянути на себе зі сторони, осмислити свої вчинки, співвіднести свої вчинки з наслідками для інших.

Глибокі зміни, які відбуваються в психологічному вигляді молодшого школяра, свідчать про широкі можливості розвитку дитини на даному віковому етапі. На протязі цього періоду на якісно новому рівні реалізується потенціал розвитку дитини як активного суб'єкта, який пізнає оточуючий світ і самого себе.

Список використаних джерел

Алексюк А. М. Загальні методи навчання в школі. -К., 1981. - 206 с.

Бех І. Моральний розвиток особистості в історико-педагогічному осмисленні // Рідна школа. - 1999. - №8. - с. 19

Бондар Л. Виховання моральних цінностей у школярів // Рідна школа. - 2000. - № 12. - с. 29-31

Бабанский Ю. К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе. - М. : Просвещение, 1996. -208

Боришевський М. Й. Развитие нравственных убеждений школьников. К. : Рад. школа, 1986. - 184 с.

Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Полтавський вісник, 1994. - 190 с.

Ващенко Г. Загальні методи навчання. -К. : Варта, 1997. - 415 с.

Вікова психологія / під ред. Г. С. Костюка. - К. : Рад. школа, 1976. - 270 с.

Гаркавенко Л., Станішевська Н. Джерела емоцій та почуттів // Початкова освіта, 1999 №3 c. 18-21

Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К. : Либідь, 1997. - 376 с.

Демиденко В. К. Історичні та сучасні психолого-педагогічні проблеми морального виховання//Актуальні питання підготовки спеціалістів у педвузі. - Бердянськ, 1992.

Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”.

Дидактика современной школы: Пособие для учителей / Б. С. Кобзарь, Г. Ф. Кумарина и др. ; Под ред. В. А. Онищука. - К. : Рад. школа 1998

Державний стандарт базової та повної середньої освіти (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14. 01. 2004 року №24) // Початкова освіта - № 2. 2004

Дичківська І. В. Інноваційні педагогічні технології. - К., 2004. - 225 с.

Журба К. Духовні інтереси та ідеали сучасної української сім'ї //Рідна школа, 1998 №4. С. 11-13

Загальна психологія: Навч. посібник / За ред Скрипченко О., Волинської Л. та ін. - К. : “А. П. Н. ”, 1999. - 463 с.

Звєрєва. І. Д., Коваль Л. Г., Фролов П. Д. Діагностика моральної вихованості цінностей учнів // Рідна школа. - 2003. - № 9. - С. 18 - 22.

Забродський М. М. Вікова психологія. -К. : МАУП, 1998. - 92 с.

Івашень Л. Є. Моральне виховання учнів на дидактичному матеріалі з творів В. О. Сухомлинського // Українська мова та література в училищі, 1983 №1 - с. 51-56.

Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. - К. : Вища школа, 1997. - 304 с.

Клименко В. В. Розвиток почуттів // Рідна школа. - 1994. - №1-2, 3-4. - с. 36-38

Кузецов В. М. Психолого-педагогические условия формирования личности учащихся. - М., 1994. - 117 с.

Каюков В. Духовні ідеали сім'ї - першооснова життя учня //Початкова школа, 1997 №6. С. 8-9

Критерії моральної вихованості учнів // Відп. за ред. І. Д. Беха, С. Д. Мак-сименко - К., 1989.

Малявко В. О. Концепція виховання творчої особистості. - К. : Либідь, 1993.

Матюша І. К. Гуманізація навчання і виховання в загальноосвітній школі. - К., 1995

Марьенко И. С. Нравственное становление личности школьника. - М. : Педагогика, 1985.

Національна доктрина розвитку освіти / Затверджено Указом Президента України від 17 квітня 2002 року №347/2002

Общая психология: Учебник для студентов педагогических институтов / А. В. Петровский, А. В. Брушлянкий и др. - М. : Просвещение, 1986, 464 с.

Огірок С. С. Визначення поняття “потреба” в педагогіці, психології та інших науках про людину // Теоретичні питанння освіти та виховання: Зб. наук. праць. Вип. 5 / За заг. ред. Євтуха М. Б., укладач Михайличенко О. В. - Суми: Наука, 1997. - С. 115 - 118.

Психологические основы формирования личности в педагогическом процессе / Под ред. А. Коссаковски, Х. Кюна, И. Ломшера и др. М., 1981, с.

Педагогический словарь / Под ред. Г. М. Воловникова и др. - В 2 т. Т. 2. - М. : Академія педагогічних наук, 1960 - 768 с.

Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка, - К. : “А. П. Н. ”, 1999 - 216 с.

Психологія. Підручник для педагогічних вузів / За ред. Костюка Г. С. 3-є вид., доп., - К., Рад. шк., - 19867. - 572 с.

Психология. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - 2-е изд., испр. И доп. - М. : Политздат, 1990. - 494 с.

Педагогічне забезпечення поетапного формування моральних потреб особистості школяра// Вісник ЛДПУ імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 1999. -№ 1 (11). - С. 79-84.

Передовой опыт - в массовую педагогическую практику// Информацион-ный аннотированный каталог Центральной картотеки й передового педагогического опыта Украины. - К., 1987.

Проблеми методов обучения в современной обшеобразовательной школе/ Под ред. Бабанского Ю. К., Зверева И. Д., Моносзона Е. Й. - М. : Педагогика, 1980.

Помиткин Е. О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Науково-методичний посібник. - К. : ІЗМН, 1996.

Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів. Навч. посібник за ред. В. К. Демиденка - К. : ІЗМН, 1996.

Підборський Ю. Г., Гепа Н. О. Моральне виховання учнів на українських народних традиціях // Педагогіка і психологія., 1996 №1. С. 21-24

Селевко Г. К. Современные образовательные технологии. М. : Народное образование, 1989. - 260 с.

Струманський В. П. На засадах ідеалів народу //Рідна школа, 1994 №10. С. 2-5

Семез А. В. О. Сухомлинський про роль учителя у вихованні моральних цінностей учнів // Рідна школа. - 2003. - № 9. - С. 18-22.

Сухомлинський В. А. Народження громадянина. Вибрані твори: В 5 т. - К. : рад. шк., 1976-1977. - Т. 3 - с. 301-708

Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа // Вибрані твори у 5-ти томах. -К.. : Вища школа, 1977. - Т. 4. -С. 377.

Столяренко О. О. Методика дослідження особливостей формування гуманності школярів молодшого шкільного віку // Освіта і управління. - 1999. - № 3. -С. 56-58.

Скрипченко Н. Ф. Формування понять етики і моралі //Педагогіка і психологія, 1985 №2 - с. 55-61.

Стельмахович М. Виховний ідеал української виховної педагогіки //Початкова школа, 1998 №6. С. 21-22

Ушинский К. Д. О нравственном элементе в воспитании // Собр. соч. - М. -Л., 1978, т. 2.

Формування моральних потреб особистості як мета морального розвитку// Придніпровський науковий вісник: Педагогіка та філологія. - Дніпропетровськ, 1998. - № 77. -С. 92-96.

Формування моральних потреб особистості школяра як наукова проблема // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. - Харків, 1998. - № 6. - С. 271-273.

Формування особистості як суб'єкта нормотворчості // Придніпровський науковий вісник: Педагогіка та філологія. - Дніпропетровськ, 1998. - №77 (144). -С. 1-4.

Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К. : Видавничий центр “Академія”, 2001. - с. 21-23

Фіцула М. М. Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності // Педагогіка, 2000. - С. 266-270.

Размещено на Allbest.ru