Організація навчальної праці студента

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Культура навчальної праці студента

Увесь студентський період життя супроводжується систематичною розумовою працею. Цей складний пізнавальний процес тісно пов'язаний з інтелектуальними, емоційними та вольовими якостями особистості. Починається він сприйняттям навчальної інформації через опрацювання і перетворення її на знання на рівні абстрактного мислення, а завершується застосуванням цих знань на практиці.

Складність навчальної праці зумовлена тим, що обсяг і зміст інформації, якою мають оволодіти студенти, безперервно збільшуються, а термін навчання незмінний. Усе це спонукає шукати нові, досконаліші шляхи організації навчання і чіткішого керівництва навчальною роботою студентів. Ще чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592-1670) мріяв про відкриття таких способів навчання, за яких ті, хто вчить, менше вчили б, а учні більше вчились би.

Практика свідчить, що за відсутності досконалої організації навчального процесу навіть тривалі роки навчання у вищій школі з її можливостями не можуть забезпечити підготовку фахівців належної кваліфікації. За даними спеціальних спостережень, 40% студентів причиною невдоволення своїм навчанням вважають відсутність уміння самостійно працювати. Тому важливо, щоб кожен студент сформував у себе вміння вчитися, засвоїв основи раціональної організації праці, прийоми економії часу, умів застосовувати їх у своїй повсякденній роботі, володів навичками самоорганізації.

Для майбутнього вчителя уміння вчитися, поповнювати свої знання протягом усього життя - професійно важливе вміння. К. Ушинський стверджував, що вчитель живе доти, доки ще вчиться; тільки-но він перестає вчитися, у ньому помирає вчитель.

Учителеві важливо не лише передати свої знання учням, а й сформувати в них уміння і навички навчальної праці. Досягти цього він може за умови, якщо сам володіє культурою навчальної праці.

Культура навчальної праці - система знань, умінь і навичок, які дають змогу раціонально організовувати навчання, забезпечувати його високу продуктивність.

Основними структурними елементами культури навчальної праці студентів є:

а) знання психологічних, анатомо-фізіологічних властивостей власного організму; гігієнічних вимог щодо організації раціональної навчальної праці; умов збереження розумової працездатності;

б) навички та вміння - цільові, планування розв'язання завдань, складання раціонального режиму дня; самоконтролю; розумової діяльності; роботи з книгою; розвитку пам'яті, уваги, уяви, мислення.

Організацію навчальної праці, яка за мінімальних затрат дає максимальні результати, називаютьнауковою організацією праці (НОП). До її основних елементів належать плановість у роботі, детальна підготовка до неї, поступове входження у неї, дотримання певного режиму, чистота і порядок на робочому місці тощо. Культура навчальної праці студентів охоплює: - гігієну розумової праці (знання правил збереження і підвищення розумової працездатності, уміння їх дотримуватись на практиці);

- техніку розумової праці (володіння ефективними прийомами розумової діяльності);

- уміння планувати навчальну роботу;

- прийоми економії часу.

Отже, саме організація розумової діяльності відповідно до власних потреб і вимог, передбачених культурою навчальної праці, дає змогу студентові максимально використати ресурс власних умінь і навичок.

Гігієна розумової праці студента

Ефективність засвоєння навчального матеріалу залежить від працездатності студента на час його розумової діяльності.

Працездатність студента - готовність до виконання певного виду навчальної роботи із високим ступенем напруженості, зі значними затратами нервової енергії протягом певного проміжку часу.

Під час навчальної праці працездатність студента залежить від кількох чинників:

1) внутрішніх умов (інтелектуальні здібності, особливості волі, ступінь тренованості, стан здоров'я, сила волі);

2) зовнішніх умов (атмосфера у вищому навчальному закладі, організація робочого місця, режим праці і відпочинку, мікроклімат у групі);

3) рівня організації праці (плановість у роботі, дотримання певного режиму, рівень затрачених зусиль для досягнення результату);

4) обсягу розумового навантаження.

Рівень працездатності студентів різний і залежить від їх індивідуальних особливостей. Однак вона має і загальні, науково обґрунтовані закономірності, є величиною змінною, тобто розвивається за певними етапами.

На першому етапі студент повинен звикнути до конкретного виду роботи. Особливістю цього етапу є те, що протягом перших хвилин аудиторної чи позааудиторної роботи він налаштовується на розумову працю, на певний ритм роботи. На другому етапі розумова працездатність організму людини досягає максимальної точки і зберігається на цьому рівні протягом певного часу. На третьому етапівисокий рівень працездатності починає поступово знижуватися, настає фаза стомлення. Четвертий етап - фаза крайньої перевтоми або пригнічення, коли розумова діяльність не лише спадає, а й викликає у людини негативні емоції.

Однак процес зміни рівня працездатності на цьому не закінчується. Після обідньої перерви все повторюється спершу на дещо вищому рівні, ніж перед обідом, а відтак на сьомій годині роботи працездатність різко знижується. Наприкінці дня, після відпочинку, знову спостерігається її зростання. Це зумовлено вольовим зусиллям у зв'язку з усвідомленням наближення закінчення робочого дня.

Найпліднішими є такі годинні пояси:

- 8-15 год. (максимальна працездатність із 10-ї до 13-ї год.);

- після обіду (16-19 год.);

- вечірній час (20-24 год.).

Установлено, що ступінь уваги й ефективність запам'ятовування навчального матеріалу знижуються і сповільнюються наприкінці кожного годинного поясу. З огляду на це важкий для запам'ятовування навчальний матеріал доречно вивчати в першій половині кожного поясу, після доброго відпочинку.

Початок навчального процесу не завжди характеризується максимальною продуктивністю праці. Потрібен певний час (відповідає першому етапу розвитку працездатності), щоб зосередитись на слуханні лекції або виконанні практичних завдань. Скорочення часу, необхідного для досягнення достатнього рівня працездатності, залежить від оптимальності і сталості умов, за яких виконують навчальну працю (звична навчальна обстановка, тиша, початок роботи в один і той самий час тощо). Працездатність студента залежить від того, як швидко він уміє знаходити зв'язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом. Тому дуже важливо перед кожною лекцією повторювати зміст попередньої. І чим швидше сформуються навички аналізу попереднього матеріалу перед наступною складною розумовою роботою, тим коротшим буде час, потрібний для цього. Тоді швидше настане найефективніший етап "робоча установка" ("стійкий робочий етап").

"Робоча установка" (з погляду працездатності) - найцінніший час. Він триває приблизно із середини першої до кінця третьої години роботи, а за сприятливих зовнішніх обставин - декілька годин. Для цього необхідно усунути фактори, що відволікають та розсіюють увагу: гомін в аудиторії, розмови товаришів, ходіння інших людей у читальному залі тощо. Однак найважливішою умовою є вміння зосереджувати увагу на потрібних об'єктах засвоєння знань. студент розумова праця дослідження

Приблизно на початку четвертої години роботи настає втома. Вона спричинена насамперед монотонним виконанням однієї і тієї самої роботи; тривалими лекційними заняттями; негативним ставленням студента до предмета.

Найбільше втомлюються переважно ті, хто погано поснідав або нічого не їв, замість активного відпочинку просидів усі перерви в закритому приміщенні, погано спав тощо.

Кожен має знати свою норму сну. Відомо, що працівники розумової праці потребують тривалішого сну, ніж ті, хто займається фізичною працею. Для визначення власної норми сну слід два тижні спати стільки, скільки хочеться. За нормальних умов і стану здоров'я тривалість сну людини становитиме її фізіологічну норму з точністю до 15 хв. Якщо тривалість сну менша на 1 год. порівняно з фізіологічною нормою, то розумова працездатність знижується на 20%.

Важливо знати кожному, хто він - "сова" чи "жайворонок", і залежно від цього планувати різні види навчальної роботи. Слід також пам'ятати, що висока працездатність потребує регулярного відпочинку, перерв у роботі.

Раціональне використання індивідуальних можливостей студента передбачає обов'язкове врахування загальних, науково обґрунтованих закономірностей, що регулюють працездатність.

2. Загальні підходи до методики самостійної роботи студента та її здійснення

Самостійна робота студента (СРС) - це самостійна діяльнісгь-учіння студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої участі.

Важливу роль у вивченні навчальної дисципліни відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види самостійного учіння студента:

- слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і лабораторних робіт;

- відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і лабораторних робіт студентами заочної форми навчання (ЗФН);

- підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи;

- підготовка до модульного контролю та іспитів;

- робота з літературою та ін.

Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Насамперед потрібно, щоб кожен студент у процесі учіння дотримувався гігієни розумової праці. Тому їм треба розкрити механізми розумової праці, причини появи втоми, шляхи підвищення працездатності, а також режиму харчування, організації відпочинку та ін. Для цього потрібно провести настановне заняття, особливо зі студентами заочної форми навчання. Довести до них, що добовий ритм організму людини визначається низкою фізіологічних функцій, які постійно змінюються в години активної діяльності та сну.

Важливу роль в оптимальній організації життя і діяльності студента денної і заочної форм навчання відіграє режим дня - його рекомендують науково-педагогічні працівники в перші дні навчальних занять.

Студентам першого курсу потрібно адаптуватися до самостійної навчальної роботи. Тому студенти-першокурсники мають пристосуватися до умов життя і діяльності у вищому навчальному закладі. Для цього тут необхідна цілеспрямована педагогічна допомога науково-педагогічних працівників. Це, насамперед, уважне ставлення до студента, який відчуває психологічний дискомфорт, незручність, ніяковість, невпевненість.

Треба пам'ятати, що на студента діють три групи труднощів: соціальні, навчальні, професійні. Соціальні труднощі зумовлені зміною місця мешкання, новими умовами життя, особливостями спілкування зі значним колом нових людей (науково-педагогічного працівниками, колегами, обслуговувальним персоналом); необхідність самостійно вести свій бюджет, влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та інше.

Навчальні труднощі зумовлені новими формами і методами учіння, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку науково-педагогічних працівників. Тому науково-педагогічні працівники мають:

- ознайомити студентів із психолого-педагогічними особливостями організації навчання у вищій школі;

- допомогти в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи;

- дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для студентів-першокурсників у перші два-три місяці, поступово збільшуючи структуру і темп;

- навчити студентів прийомів слухати лекцію, записувати її змісту, методики підготовки до семінарських, практичних і лабораторних занять;

- чітко дозувати завдання на кожне заняття;

- толерантно здійснювати контроль й оцінювання самостійної роботи та ін.

Професійні труднощі, як правило, виявляються в розчаруванні окремих студентів у своєму професійному виборі. Тому науково-педагогічні працівники повинні роз'яснити процес оволодіння спеціальністю, їх перспективністю і значущістю.

Студентам доцільно рекомендувати певну літературу для оволодіння методикою самостійної роботи як:

1. Гецов Г. Работа с книгой: рациональные приёмы. -М.: Книга, 1984.

2. Гнатюк Н. П. Нет предела совершенству. - М.: Просвещение, 1989.

3. Загвязинский В. И. Теория обучения: современная интерпретация: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Изд. Центр "Академия", 2001.

4. Кузнецов О. А,, Хромов Л. Н. Техника быстрого чтения. - М.: Книга, 1977.

5. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005.

6. Леви В. Искусство быть собой. - М.: Знание, 1973-

7. Пекелис В. Твои возможности, человек. - М.: Знание, 1975-

8. Поварин С. И. Как читать книги. - М.: Книга,

1978.

9. Раченко И. П. НОТ учителя. - М.; Просвещение, 1989.

10. Смородинская М.Д., Маркова Ю. П. О культуре чтения: Что нужно знать каждому. - М.: Книга, 1984 та ін.

Перехід до модульної побудови змісту навчання передбачає інтеграцію різних видів і форм навчання, які підпорядковуються загальній темі навчального предмета. Для кожного змістового модуля формують набір довідкових та ілюстративних матеріалів, які студент одержує перед початком вивчення. Також додають список рекомендованої літератури. Кожен студент переходить від одного змістового модуля до іншого в міру засвоєння матеріалу і проходить етапи поточного контролю.

Щодо студентів заочної форми навчання (ЗФН), то вони здебільшого вивчають матеріал самостійно впродовж семестру, тобто самостійно відпрацьовують теми лекцій, а також семінарських, практичних і лабораторних занять.

Для них на початку кожного семестру проводять настановну сесію, під час якої начитують лекції та проводять деякі семінарські, практичні і лабораторні заняття.

Науково-педагогічний працівник зобов'язаний ознайомити студентів ЗФН під час настановної сесії з актуальністю, метою і завданнями вивчення навчальної дисципліни, її місцем, роллю і значенням у професійній підготовці, визначити загальний обсяг навчальної дисципліни та обсяг розділів і тем на поточний семестр; роздати програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму; пояснити зміст і структуру тематичного плану, послідовність вивчення розділів і тем; пояснити методику самостійного відпрацювання семінарських, практичних і лабораторних занять; ознайомити з питаннями, які винесено на іспит чи залік; подати головну і додаткову літературу до кожної теми; уточнити форми і методи контролю знань студентів ЗФН; повідомити графік проведення консультацій під час настановної сесії та в період до заліково-екзаменаційної сесії; розкрити методику самостійного опрацювання розділів і тем навчальної дисципліни на цей семестр та ін.

Студент має оволодіти методикою самостійної роботи під час лекційного заняття та відпрацювання лекції. Насамперед у студентів денної і заочної форм навчання необхідно сформувати вміння слухати і конспектувати лекції, оскільки робота над ними безпосередньо на занятті й у позааудиторний час потребує значних зусиль: уміти не лише слухати, а й сприймати, усвідомлювати зміст лекції; систематизувати і групувати одержані знання в конспектах; уміти творчо осмислювати матеріал лекції у процесі самостійної роботи та ін.

Під час лекційного заняття студентам необхідно ознайомитися зі змістом попередньої лекції для встановлення логічного зв'язку з наступною; намагатися осмислювати матеріал у процесі його викладення; уважно слухати науково-педагогічного працівника, виокремлювати головне, суттєве та відсіювати другорядне та ін.

Лекційний матеріал необхідно не лише слухати, а й конспектувати. Тому науково-педагогічні працівники мають формувати вміння правильно вести конспект. Для цього треба навчитися швидко писати, завдяки використанню умовних позначень і скорочень окремих слів і фраз.

Студентові важливо вміти здійснювати своєрідну "фільтрацію" навчального матеріалу, виокремлювати основне й витісняти другорядне, крім того, головне ще й узагальнювати та систематизувати. Треба знати, що головні думки, на відміну від другорядних, зазвичай викладачі підкреслюють інтонацією, сповільненим темпом мовлення. Для систематизації студент має вміти виокремлювати вузлові питання, узагальнювати й логічно осмислювати послідовність та взаємозв'язок окремих компонентів лекції.

Конспектуючи лекцію, треба повністю записувати назву теми, план, рекомендовану літературу. Особливу увагу необхідно приділяти записам правил, цитат, формул, схем тощо.

Орієнтовна методика відпрацювання теми лекційного заняття:

1) вивчити програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму;

2) визначити місце теми цієї лекції в структурі навчальної дисципліни за тематичним планом;

3) з'ясувати всі питання, які необхідно вивчити;

4) вивчити навчальний матеріал, який є в конспекті, уточнити обсяг відсутнього матеріалу на основі контрольних питань, завдань для контрольної роботи і питань, винесених на іспит (див. програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму);

5) визначити літературу, в якій є необхідний навчальний матеріал, та послідовність його засвоєння;

6) кожен навчальний матеріал опрацювати в такий спосіб:

а) прочитати його в динаміці, щоб зрозуміти загальну сутність;

б) вдруге прочитати навчальний матеріал, осмислюючи кожне слово і речення;

в) за третім разом виокремити основні поняття, сутність явищ і процесів, їх структуру і зміст, а також зв'язки між ними;

г) записати все це в конспект;

д) установити зв'язок із попереднім навчальним матеріалом;

е) самостійно відповісти на всі контрольні питання з цієї теми.

3. Загальні підходи до методики самостійної роботи студента та її здійснення.Самостійна робота студента (СРС) - це самостійна діяльнісгь-учіння студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої участі.

Важливу роль у вивченні навчальної дисципліни відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види самостійного учіння студента:

- слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і лабораторних робіт;

- відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і лабораторних робіт студентами заочної форми навчання (ЗФН);

- підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи;

- підготовка до модульного контролю та іспитів;

- робота з літературою та ін.

Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Насамперед потрібно, щоб кожен студент у процесі учіння дотримувався гігієни розумової праці. Тому їм треба розкрити механізми розумової праці, причини появи втоми, шляхи підвищення працездатності, а також режиму харчування, організації відпочинку та ін. Для цього потрібно провести настановне заняття, особливо зі студентами заочної форми навчання. Довести до них, що добовий ритм організму людини визначається низкою фізіологічних функцій, які постійно змінюються в години активної діяльності та сну.

Важливу роль в оптимальній організації життя і діяльності студента денної і заочної форм навчання відіграє режим дня - його рекомендують науково-педагогічні працівники в перші дні навчальних занять.

Студентам першого курсу потрібно адаптуватися до самостійної навчальної роботи. Тому студенти-першокурсники мають пристосуватися до умов життя і діяльності у вищому навчальному закладі. Для цього тут необхідна цілеспрямована педагогічна допомога науково-педагогічних працівників. Це, насамперед, уважне ставлення до студента, який відчуває психологічний дискомфорт, незручність, ніяковість, невпевненість.

Треба пам'ятати, що на студента діють три групи труднощів: соціальні, навчальні, професійні. Соціальні труднощі зумовлені зміною місця мешкання, новими умовами життя, особливостями спілкування зі значним колом нових людей (науково-педагогічного працівниками, колегами, обслуговувальним персоналом); необхідність самостійно вести свій бюджет, влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та інше.

Навчальні труднощі зумовлені новими формами і методами учіння, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку науково-педагогічних працівників. Тому науково-педагогічні працівники мають:

- ознайомити студентів із психолого-педагогічними особливостями організації навчання у вищій школі;

- допомогти в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи;

- дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для студентів-першокурсників у перші два-три місяці, поступово збільшуючи структуру і темп;

- навчити студентів прийомів слухати лекцію, записувати її змісту, методики підготовки до семінарських, практичних і лабораторних занять;

- чітко дозувати завдання на кожне заняття;

- толерантно здійснювати контроль й оцінювання самостійної роботи та ін.

Професійні труднощі, як правило, виявляються в розчаруванні окремих студентів у своєму професійному виборі. Тому науково-педагогічні працівники повинні роз'яснити процес оволодіння спеціальністю, їх перспективністю і значущістю.

Студентам доцільно рекомендувати певну літературу для оволодіння методикою самостійної роботи як:

1. Гецов Г. Работа с книгой: рациональные приёмы. -М.: Книга, 1984.

2. Гнатюк Н. П. Нет предела совершенству. - М.: Просвещение, 1989.

3. Загвязинский В. И. Теория обучения: современная интерпретация: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Изд. Центр "Академия", 2001.

4. Кузнецов О. А,, Хромов Л. Н. Техника быстрого чтения. - М.: Книга, 1977.

5. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005.

6. Леви В. Искусство быть собой. - М.: Знание, 1973-

7. Пекелис В. Твои возможности, человек. - М.: Знание, 1975-

8. Поварин С. И. Как читать книги. - М.: Книга, 1978.

9. Раченко И. П. НОТ учителя. - М.; Просвещение,

1989.

10. Смородинская М.Д., Маркова Ю. П. О культуре чтения: Что нужно знать каждому. - М.: Книга, 1984 та ін.

Перехід до модульної побудови змісту навчання передбачає інтеграцію різних видів і форм навчання, які підпорядковуються загальній темі навчального предмета. Для кожного змістового модуля формують набір довідкових та ілюстративних матеріалів, які студент одержує перед початком вивчення. Також додають список рекомендованої літератури. Кожен студент переходить від одного змістового модуля до іншого в міру засвоєння матеріалу і проходить етапи поточного контролю.

Щодо студентів заочної форми навчання (ЗФН), то вони здебільшого вивчають матеріал самостійно впродовж семестру, тобто самостійно відпрацьовують теми лекцій, а також семінарських, практичних і лабораторних занять.

Для них на початку кожного семестру проводять настановну сесію, під час якої начитують лекції та проводять деякі семінарські, практичні і лабораторні заняття.

Науково-педагогічний працівник зобов'язаний ознайомити студентів ЗФН під час настановної сесії з актуальністю, метою і завданнями вивчення навчальної дисципліни, її місцем, роллю і значенням у професійній підготовці, визначити загальний обсяг навчальної дисципліни та обсяг розділів і тем на поточний семестр; роздати програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму; пояснити зміст і структуру тематичного плану, послідовність вивчення розділів і тем; пояснити методику самостійного відпрацювання семінарських, практичних і лабораторних занять; ознайомити з питаннями, які винесено на іспит чи залік; подати головну і додаткову літературу до кожної теми; уточнити форми і методи контролю знань студентів ЗФН; повідомити графік проведення консультацій під час настановної сесії та в період до заліково-екзаменаційної сесії; розкрити методику самостійного опрацювання розділів і тем навчальної дисципліни на цей семестр та ін.

Студент має оволодіти методикою самостійної роботи під час лекційного заняття та відпрацювання лекції. Насамперед у студентів денної і заочної форм навчання необхідно сформувати вміння слухати і конспектувати лекції, оскільки робота над ними безпосередньо на занятті й у позааудиторний час потребує значних зусиль: уміти не лише слухати, а й сприймати, усвідомлювати зміст лекції; систематизувати і групувати одержані знання в конспектах; уміти творчо осмислювати матеріал лекції у процесі самостійної роботи та ін.

Під час лекційного заняття студентам необхідно ознайомитися зі змістом попередньої лекції для встановлення логічного зв'язку з наступною; намагатися осмислювати матеріал у процесі його викладення; уважно слухати науково-педагогічного працівника, виокремлювати головне, суттєве та відсіювати другорядне та ін.

Лекційний матеріал необхідно не лише слухати, а й конспектувати. Тому науково-педагогічні працівники мають формувати вміння правильно вести конспект. Для цього треба навчитися швидко писати, завдяки використанню умовних позначень і скорочень окремих слів і фраз.

Студентові важливо вміти здійснювати своєрідну "фільтрацію" навчального матеріалу, виокремлювати основне й витісняти другорядне, крім того, головне ще й узагальнювати та систематизувати. Треба знати, що головні думки, на відміну від другорядних, зазвичай викладачі підкреслюють інтонацією, сповільненим темпом мовлення. Для систематизації студент має вміти виокремлювати вузлові питання, узагальнювати й логічно осмислювати послідовність та взаємозв'язок окремих компонентів лекції.

Конспектуючи лекцію, треба повністю записувати назву теми, план, рекомендовану літературу. Особливу увагу необхідно приділяти записам правил, цитат, формул, схем тощо.

Орієнтовна методика відпрацювання теми лекційного заняття:

1) вивчити програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму;

2) визначити місце теми цієї лекції в структурі навчальної дисципліни за тематичним планом;

3) з'ясувати всі питання, які необхідно вивчити;

4) вивчити навчальний матеріал, який є в конспекті, уточнити обсяг відсутнього матеріалу на основі контрольних питань, завдань для контрольної роботи і питань, винесених на іспит (див. програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму);

5) визначити літературу, в якій є необхідний навчальний матеріал, та послідовність його засвоєння;

6) кожен навчальний матеріал опрацювати в такий спосіб:

а) прочитати його в динаміці, щоб зрозуміти загальну сутність;

б) вдруге прочитати навчальний матеріал, осмислюючи кожне слово і речення;

в) за третім разом виокремити основні поняття, сутність явищ і процесів, їх структуру і зміст, а також зв'язки між ними;

г) записати все це в конспект;

д) установити зв'язок із попереднім навчальним матеріалом;

е) самостійно відповісти на всі контрольні питання з цієї теми.

3. Науково-дослідна робота студентів

Завдання, що висуваються сучасним виробництвом перед інженерними кадрами, настільки складні, що їх рішення вимагає творчого пошуку, дослідницьких навичок. У зв'язку з цим сучасний фахівець повинен володіти не тільки необхідною сумою фундаментальних і спеціальних знань, а й певними навичками творчого рішення практичних завдань, постійно підвищувати свою кваліфікацію, швидко адаптуватися до мінливих умов. Всі ці якості необхідно формувати у ВНЗ. Виховуються вони через активну участь студентіву науково-дослідній роботі.

У сучасних умовах науково-дослідна робота студентів (НДРС) перетворюється із засобу розвитку творчихздібностей найбільш успішних і обдарованих студентів у систему, що дозволяє підвищити якість підготовки всіх фахівців з вищою освітою.

Поняття І науково-дослідна робота студентів І включає в себе наступні елементи:

- Навчання студентів основам дослідницької праці, прищеплення їм певних навичок;

- Виконання наукових досліджень під керівництвом викладачів.

У зв'язку з цим форми і методи залучення студентів до наукової творчості можна розділити на науково-дослідну роботу, включену в навчальний процес і отже, проведену в навчальний час у відповідності з навчальними планами та робочими програмами (спеціальні лекційні курси з основ наукових досліджень, різного виду навчальні заняття з елементами наукових досліджень, навчально-дослідна робота студентів), а також на науково-дослідну роботу, виконувану студентами у позанавчальний час.

Навчально-дослідна робота студентів (УІРС) виконується у відведений розкладом занять навчальний час кожним студентом за спеціальним завданням під керівництвом наукового керівника (викладача кафедри). Основним завданням УІРС є навчання студентів навичкам самостійної наукової роботи, ознайомлення з реальними умовами праці в лабораторіях, в наукових колективах. У процесі виконання навчальних досліджень майбутні фахівці вчаться користуватися приладами та обладнанням, самостійно проводити експерименти, обробляти їх результати, застосовувати свої знання при вирішенні конкретних завдань.

Для проведення навчально-дослідної роботи студентам відводиться робоче місце в лабораторії, видаються необхідні матеріали та прилади. Тема та обсяг роботи визначаються індивідуально науковим керівником. Кафедра, що включає у свій навчальний план УІРС, заздалегідь розробляє тематику досліджень, визначає склад відповідних керівників, готує методичну документацію, рекомендації з вивчення спеціальної літератури.

До складу наукових керівників включаються викладачі, які активно займаються науковою роботою, наукові співробітники, інженери та аспіранти.

Завершальним етапом УІРС є оформлення звіту, в якому студент викладає результати своєї наукової роботи. Звіт захищається перед спеціальною комісією з проставленням заліку.

Перспективним напрямком є створення у вищих навчальних закладах студентських науково-дослідних лабораторій (снилися), в яких ведуться наукові дослідження і одночасно організується навчально-дослідницька робота студентів.

У деяких вузах навчально-дослідницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методиці наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентної роботи (у дисциплінах І Вступ до спеціальності І, І Основи наукових досліджень І та ін.)

Важливою формою науково-дослідної роботи студентів, що виконується в навчальний час, є впровадження елементів наукових досліджень у лабораторні роботи. При виконанні таких робіт студент самостійно складає план виконання роботи, підбирає необхідну літературу, проводить математичну обробку та аналіз результатів, оформляє звіт.

Багатьма кафедрами вузів організовуються наукові семінари або студентські науково-технічні конференції (СНТК). Семінари проводяться регулярно протягом семестру, щоб кожен студент міг виступити на ньому з доповіддю чи повідомленням про результати проведеної роботи. СНТК проводиться, як правило, 1-2 рази на рік між семестрами або в кінці кожного семестру.

Для молодших курсів основними формами СНТК в рамках навчального процесу є підготовка рефератів, індивідуальних домашніх завдань з елементами наукового пошуку, участь у предметних гуртках.

Науково-дослідна робота студентів під час виробничої практики здійснюється шляхом виконання на виробництві індивідуальних завдань з тематики науково-дослідних робіт, які виконуються кафедрою, а також І вузьких І місць виробництва. Виконуються завдання щодо вдосконалення технологічних процесів, обладнання, наукової організації праці, збирається фактичний матеріал і проводиться його первинна обробка з метою подальшого використання при курсовому і дипломному проектуванні.

Наукове керівництво студентами в період виробничої практики здійснюють спільно викладачі вузу і фахівці підприємства. Результати роботи викладаються у звіті, який студенти захищають перед комісією після закінчення виробничої практики.

Науково-дослідна робота студентів при курсовому і дипломному проектуванні пов'язана з розробкою спеціальних розділів з елементами наукового пошуку і дослідження їх у процесі вирішення реальних завдань конкретних підприємств. Такі дипломні проекти можуть закінчуватися впровадженням і в цьому сенсі дійсно є реальними.

Отримує розвиток виконання комплексних дипломних проектів, що розробляються групою студентів-дипломників різних спеціальностей. Кожному студентудоручається виконання окремого самостійного розділу комплексного дипломного проекту. Загальне керівництво розробкою такого проекту здійснюється однією з провідних кафедр, по кожному з розділів призначається свій керівник від тієї кафедри, яка забезпечує його розробку.

При захисті комплексного дипломного проекту створюється комісія за участю представників замовника і вузу. Нею оцінюється кожна тема дипломного проекту, виконана окремим студентам, а також приймається рішення щодо проекту в цілому і про можливість використання його на підприємстві замовника.

Багато кафедри вузів спільно з підприємствами складають перелік вузьких місць виробництва, з яких потім формують тематику курсових і дипломних проектів. Такий підхід дає можливість ефективно використовувати науковий і творчий потенціал студентів для вирішення конкретних завдань виробництва, підвищує відповідальність студентів за якість роботи.

Наукова робота студентів, яка виконується у позанавчальний час, реалізується шляхом участі студентів у дослідженнях за тематикою планових держбюджетних і госпдоговірних НДР кафедр і наукових установ вузів, організації студентських бюро та об'єднань типу студентської науково-дослідної лабораторії (снилися). Снили можуть виконувати конструкторські, технологічні економічні завдання, шефську роботу в школі, лекторську роботу з поширення знань у галузі науки, техніки, культури.

Основною формою НДРС, виконуваної у позанавчальний час, є залучення студентів для виконання наукових досліджень, які виконуються кафедрами і науковими установами вузу за держбюджетної та госпдоговірної тематики. Зазвичай в групу, що займається рішенням певної науково-технічної задачі, включається декілька студентів, як правило, різних курсів. Це дозволяє забезпечити наступність, безперервність і чітку організацію їх роботи. Студенти старших курсів оформляються на посади техніків або лаборантів з оплатою і записом у трудовій книжці. Робота проводиться за планом-графіком, який затверджується науковим керівником. Керівництво роботою студентів здійснюють викладачі, наукові співробітники, інженери та аспіранти, які працюють у групі.

Студенти, які успішно виконали завдання по своєму розділу, включаються до числа авторів звіту в якості співвиконавців. За результатами роботи може бути подана заявка на винахід або опублікована стаття.

Добре зарекомендували себе колективні форми творчої роботи студентів - студентські науково-дослідні лабораторії (СНДЛ), студентські конструкторські, технологічні, економічні бюро (СКБ), наукові та обчислювальні центри і т.д.

СНДЛ організується у вузі на правах його структурного підрозділу. Тематика робіт формується або на основі господарських договорів з організаціями або у вигляді держбюджетних тем вузу та внутрівузівських замовлень.

Штат співробітників складають в основному студенти, які виконують роботу під керівництвом професорсько-викладацького та інженерно-технічного складу ВНЗ. Начальник СНДЛ і кілька інженерно-технічних працівників, включених до складу, здійснюють організаційно-методичне керівництво роботою студентів.

Паралельно з проведенням науково-дослідної роботи студенти виконують у снили організаційні та управлінські функції, набуваючи одночасно відповіднінавички.

Схема комплексної програми науково-дослідної роботи студентів за весь період навчання представлена на рис. 1.

Важливу роль в активізації науково-технічної творчості студентів грають проводяться в республіці організаційно-масові заходи: І Студент і науково-технічний прогрес І, огляди-конкурси на кращу організацію наукової роботи студентів, республіканські наукові конференції студентів, виставки науково-технічної творчості.

Сучасний рівень участі студентів у науковій роботі, розмаїття її форм і методів вимагають комплексного підходу до її планування та організації. Комплексна програма НДРС повинна забезпечувати ступеневу послідовність заходів і форм наукової роботи студентів у відповідності з логікою навчального процесу.

Здійснення комплексного планування НДРС у вищих навчальних закладах по кожній спеціальності і створення на цій основі єдиної комплексної системи науково-дослідної роботи студентів дозволяють повніше використовувати науковий потенціал вузів у підготовці сучасних висококваліфікованих фахівців.

Класифікація науково-дослідних робіт

Наукове дослідження - це процес пізнання нового явища і розкриття закономірностей зміни досліджуваного об'єкта в залежності від впливу різних факторів для подальшого практичного використання цих закономірностей. Наукові дослідження класифікуються за різними ознаками: методам вирішення поставлених завдань, сфері застосування результатів дослідження, видами досліджуваного об'єкта та інших факторів

Дослідження можуть бути теоретичні, теоретико-експериментальні та експериментальні. Віднесення дослідження до одного з видів залежить від застосовуваних методів і засобів наукового дослідження.

Теоретичні дослідження базуються на застосуванні математичних та логічних методів пізнання об'єкта. Результатом теоретичного дослідження є встановлення нових залежностей, властивостей і закономірностей явищ, що відбуваються. Результати теоретичних досліджень повинні бути підтверджені практикою.

Теоретико-експериментальні дослідження передбачають останню експериментальну перевірку результатів теоретичних досліджень на натурних зразках або моделях.

Експериментальні дослідження здійснюються на натурних зразках або моделях в лабораторних умовах, при яких встановлюються нові властивості, залежності та закономірності, а також служать для підтвердження висунутих теоретичних припущень.

Наукові дослідження по сфері використання результатів поділяються на фундаментальні і прикладні.

Фундаментальні ставлять за мету вирішення принципово нових теоретичних проблем, відкриття нових законів, створення нових теорій. На їх основі вирішуються багато прикладні завдання стосовно до потреб конкретних галузей науки, техніки і виробництва.

Прикладні дослідження являють собою пошук і вирішення практичних завдань розвитку окремих галузей виробництва на основі результатів фундаментальних досліджень.

По складу досліджуваних властивостей об'єкта дослідження поділяються на комплексні і диференційовані.

Комплексні представляють собою вивчення різнорідних властивостей одного об'єкта, кожне з яких може передбачати застосування різних методів і засобів дослідження. Виконуються вони в різний час і в різних місцях. Прикладом комплексного дослідження може служити оцінка надійності нового автомобіля. Надійність автомобіля є інтегральним властивістю і обумовлюється такими його окремими властивостями, як безвідмовність, ремонтопридатність, сохраняемость і довговічність деталей.

Диференційованим називається таке дослідження, в якому пізнається одна з властивостей або група однорідних властивостей. У розглянутому прикладі кожне окремо досліджуване властивість надійності автомобіля є диференційованим.

Дослідження поділяються і за ознакою місця їх проведення, оскільки це зумовлює застосування різних методів і засобів наукового дослідження. У цьому сенсі експериментальні дослідження, проведені в лабораторних або у виробничих умовах, іменуються лабораторними або виробничими. Досліджуваний об'єкт може бути натурним або представляти його модель. У кожному разі вибір виду досліджуваного об'єкта підлягає обгрунтуванню. У техніці багато дослідження та випробування проводяться на моделях і зразках, так як це значно спрощує створення лабораторної бази для проведення досліджень (нерідко натурні випробування є принципово неможливими). Найбільш достовірними є результати натурних випробувань.

По стадіях виконання дослідження поділяються на пошукові, науково-дослідні та дослідно-промислові розробки. При розробці крупної науково-технічної проблеми першою стадією є пошукове дослідження, в результаті якого встановлюються принципові засади, шляхи і методи вирішення поставленого завдання. Друга стадія являє собою науково-дослідні розробки, метою яких є встановлення необхідних залежностей, властивостей і закономірностей, що створюють передумови для подальших інженерних рішень. Третя стадія - дослідно-промислова розробка, головне завдання якої полягає в доведенні дослідження до практичної реалізації, тобто його апробації в умовах виробництва. На основі результатів дослідно-виробничої перевірки вносяться корективи в технічну документацію для широкого впровадження розробки у виробництво.

Кожну науково-дослідну роботу можна віднести до певного напряму. Під науковим напрямком розуміється наука чи комплекс наук, в області яких ведуться дослідження. У зв'язку з цим розрізняють технічне, біологічне, фізико-технічний, історичний та інші напрямки з можливим їх наступною деталізацією.

Структурними одиницями наукового напрямку є: комплексні проблеми, проблеми, теми та наукові питання. Комплексна проблема являє собою сукупність проблем, об'єднаних єдиною метою. Проблема - це сукупність складних теоретичних і практичних завдань, які вимагають розв'язання суспільстві. З соціально-психологічної точки зору проблема відображає протиріччя між суспільною потребою у знанні і відомими шляхами його отримання, протиріччя між знанням і незнанням. Проблема виникає тоді, коли людська практика зустрічає труднощі або навіть наштовхується на "неможливість» у досягненні мети. Проблема може бути глобальною, національної, регіональної, галузевої, міжгалузевої, що залежить від масштабу виникаючих задач. Так, наприклад, проблема охорони природи є глобальною, оскільки її рішення спрямоване на задоволення загальнолюдських потреб. Крім перерахованих розрізняють проблеми загальні та специфічні. До загальних відносять проблеми загальнонаукові, загальнонародні і т.д. Загальнонародна проблема нашої країни - впровадження маловідходних і безвідходних, енерго-і ресурсозберігаючих технологічних процесів і систем машин.

Специфічні проблеми характерні для певних виробництв галузей промисловості. Так, в автомобільній промисловості такими проблемами є економія палива й створення нових видів пального.

Тема наукового дослідження є складовою частиною проблеми. У результаті досліджень за темою отримують відповіді на певні наукові питання, які охоплюють частина проблеми.

Під науковими питаннями зазвичай розуміються невеликі наукові завдання, пов'язані з конкретною темою наукового дослідження.

Вибір напрямку, проблеми, теми наукового дослідження і постановка наукових питань є дуже відповідальним завданням. Актуальні напрями і комплексні проблеми досліджень формулюються в директивних документах уряду країни. Напрямок дослідження часто зумовлюється специфікою наукової установи чи галуззю науки, в яких працює дослідник. Конкретизація ж напрямку дослідження є результатом вивчення стану запитів виробництва, суспільних потреб і стану досліджень в тому чи іншому напрямку. У процесі вивчення стану та результатів уже виконаних досліджень можуть формулюватися ідеї комплексного використання декількох наукових напрямів для вирішення виробничих завдань. При цьому необхідно відзначити, що найбільш сприятливі умови для виконання комплексних досліджень є у вищій школі у зв'язку з наявністю у вузах наукових шкіл, сформованих у різних галузях науки і техніки. Вибраний напрям досліджень часто стає стратегією наукового працівника або наукового колективу на тривалий період.

При виборі проблеми і тим наукового дослідження на першому етапі на основі аналізу суперечностей досліджуваного напрямку формулюється сама проблема і визначаються в загальних рисах очікувані результати. Потім розробляється структура проблеми: виділяються теми, питання, виконавці.

Теми наукового дослідження повинні бути актуальними (важливими, які вимагають якнайшвидшого розв'язання), мати наукову новизну (тобто вносити внесок у науку), бути економічно ефективними для народного господарства. Тому вибір теми повинен базуватися на спеціальному техніко-економічному розрахунку. При розробці теоретичних досліджень вимога економічності іноді замінюється вимогою значимості, що визначає престиж вітчизняної науки.

Кожен науковий колектив (вуз, НДІ, відділ, кафедра) за сформованою традицією має свій науковий профіль, компетентність, що сприяє нагромадженню досвіду, підвищенню теоретичного рівня розробок, їх якості та економічної ефективності. Разом з тим недопустима і монополія в науці, так як це виключає змагання ідей і може знизити ефективність наукових досліджень. Вибору теми має передувати ознайомлення з вітчизняними і зарубіжними джерелами. Проблема вибору теми істотно спрощується в науковому колективі, що має наукові традиції (свій профіль) і розробляємо комплексну проблему.

Важливою характеристикою теми є можливість швидкого впровадження отриманих результатів на виробництві.

Для вибору прикладних те велике значення має чітке формулювання завдань замовником (міністерством, об'єднанням і т.д.).

При цьому необхідно мати на увазі, що в процесі наукових розробок можливі й деякі зміни в тематиці за пропозицією замовника і в залежності від складається виробничої обстановки.

Економічність є важливим критерієм перспективності теми, однак при оцінці великих тем цього критерію виявляється недостатньо і потрібно більш загальнаоцінка, що враховує і інші показники. У цьому випадку часто використовується експертна оцінка, яка виконується висококваліфікованими експертами (зазвичай від 7 до 15 осіб). З їх допомогою в залежності від специфіки тематики, її напрямки або комплексності встановлюються оціночні показники тем. Тема, яка отримала максимальну підтримку експертів, вважається найбільш перспективною.

Етапи науково-дослідної роботи

Кожне наукове дослідження припускає загальну послідовність виконання умовно самостійних його складових частин, які в подальшому будемо називати етапами наукового дослідження. У самому загальному випадку можемо вважати, що наукове дослідження включає наступні чотири основні етапи.

1. Підготовка до дослідження. Спочатку визначається мета дослідження, обгрунтовується предмет і об'єкт дослідження, освоюються накопичені знання з предмету дослідження, проводиться патентний пошук і обгрунтовується необхідність виконання даного дослідження, формується робоча гіпотеза та завдання дослідження, розробляється програма і загальна методика дослідження.

2. Експериментальне дослідження та обробка дослідних даних. Цей етап дослідження передбачає планування дослідів, підготовку до дослідів їх проведення, перевірку і виключення різко відхиляються значень, статистичну обробку дослідних даних.

3. Аналіз і синтез результатів експериментального дослідження. Цей етап передбачає перехід від спостереження до аналітичного опису стану системи і розкриття характеру впливу окремих факторів на процес за допомогою моделювання систем та математичних методів аналізу.

4. Перевірка результатів узагальнення на практиці і оцінка економічної ефективності результатів дослідження.

Розглянемо більш детально виконання наукових досліджень, для чого введемо деякі пояснення та методичні рекомендації по окремих етапах.

На початку будь-якого дослідження необхідно визначити мету, вибрати предмет і обгрунтувати об'єкт дослідження. Під метою дослідження розуміється результат пізнавального процесу, тобто заради чого виконується дослідження. Мета дослідження повинна бути чітко сформульована і допускати кількісну оцінку. Метою досліджень, які в галузі ремонту автомобілів, є, наприклад, підвищення продуктивності праці, зниження витрат на ремонт, підвищення довговічності востоновлению деталей і т.д. Під предметом дослідження розуміється змістовна його частина, зафіксована в найменуванні теми і пов'язана зпізнанням деяких сторін, властивостей і зв'язків досліджуваних об'єктів, необхідних і достатніх для досягнення мети дослідження. В якості об'єкта дослідження вибирають типовий представник, характерний для вивчення сутності явища чи розкриття закономірності.

Освоєння накопичених знань та їх критична оцінка - багатоаспектна робота. Перш за все необхідно орієнтуватися, якою мірою висвітлена розроблена ця тема в літературі вітчизняних і зарубіжних авторів. Одним з перших умов читання наукової літератури служить уміння відшукати її. Працюючи в бібліотеках, зазвичай звертаються за довідками та консультаціями до бібліотечним працівникам або шукають орієнтують відомості в бібліотечних каталогах. За угрупованнюматеріалів розрізняють такі основні види каталогів: алфавітні, систематичні, предметні та ін Алфавітний каталог містить описи книг, розташованих в порядку алфавіту прізвищ авторів або заголовків книг (якщо автори їх не позначені). Систематичний каталог містить бібліографічний опис книг за галузями знань у відповідності з їх змістом. Величезну допомогу у пошуку необхідної літератури надають спеціальні довідково-бібліографічні, реферативні та інші видання.

Читання наукової літератури зазвичай складається з ряду прийомів:

- загальні ознайомлення з твором в цілому по змісту і побіжний перегляд книги, статті, рукописи тощо;

- читання в порядку послідовного розташування матеріалу і студіювання найбільш важливого тексту;

- вибіркове читання матеріалу;

- партитурне читання або одночасне ознайомлення зі змістом тексту в обсязі півсторінки чи цілої сторінки;

- складання плану прочитаного матеріалу, конспекту або тез, систематизація зроблених виписок;

- оформлення нової інформації на перфокартах ручного звернення;

- повторне читання матеріалів і зіставлення його з іншими джерелами інформації;

- переклад тексту з іноземних видань із записом на рідній мові;

- обдумування прочитаного матеріалу, критична оцінка його, записи своїх думок з приводу нової інформації.

Найбільш поширеною формою накопичення наукової інформації є записи різного роду при читанні книг, журналів та інших джерел письмової інформації. Нижче наводиться найбільш часто зустрічаються прийоми записів:

- запису у вигляді дослівної витяги з якого-небудь тексту із зазначенням джерела інформації і автора цитати;

- запису у вільному викладі з точною збереженням змісту джерела та авторства;

- записи і малюнки на вкладних чистих аркушах і прозорому папері креслень, таблиць тощо;

- складання плану прочитаного твору;

- складання конспекту за матеріалами прочитаної книги, статті тощо;

- підкреслення окремих слів, формул, фраз на власному примірнику книги, іноді кольоровими олівцями;

- запису цитат з кількох літературних джерел на певну тему;

- запису дослівні з коментарями;

- записи, оформлені на перфокартах ручного обігу або на картках, у зошитах, блокнотах і т.п. шляхом умовних позначень, стенографічних знаків і т.д.;

...