Педагогіка і психологія вищої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Конспект лекцій

з курсу «Педагогіка і психологія вищої школи»

(для студентів ОКР «магістр» спеціальності «Мова та література (англійська)»)

Маріуполь - 2010

Зміст

Вступ

Інформаційний обсяг(зміст) дисципліни

Змістовний модуль 1

Тема 1. Система, зміст вищої освіти в Україні. Тенденції та перспективи розвитку. Розвиток ступеневої вищої школи й освіти в умовах незалежної України. Порівняльний аналіз систем вищої освіти України та розвинених країн світу

Тема 2. Рівні акредитації сучасних вищих закладів освіти. Демократизація як освітній принцип. Суспільна значущість демократизації навчального процесу

Тема 3. Удосконалення методів і форм організації навчання. Організаційно-правове забезпечення вищої освіти. Процес навчання та його психолого-педагогічні основи

Тема 4.Науково-методичне забезпечення навчального процесу. Інформаційні ресурси навчального процесу. Форми організації навчального процесу

Тема 5. Методи та інноваційні технології навчання. Комп'ютерна підтримка навчального процесу

Змістовний модуль 2

Тема 6. Самостійна робота студентів: сутність, організація, контроль

Тема 7. Критерії якості навчання. Діагностика знань. Дистанційні технології навчання

Тема 8. Виховання та навчання як єдиний цілісний педагогічний процес. Формування професійної культури сучасних спеціалістів

Тема 9. Педагогічна майстерність викладача: теорія та практика

Тема 10. Самоактуалізація особистості. Педагогічне спілкування

Список літератури

Вступ

Сучасний етап розвитку людської цивілізації посилює вимоги до наукової компетентності фахівця з вищою освітою. Він повинен уміти творчо мислити, самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися у бурхливому потоці наукової інформації. Необхідність підвищення рівня наукової психолого-педагогічної підготовки є характерною ознакою сьогодення. Безперечно, педагогіка вищої школи здатна забезпечити науковий підхід до сучасного навчального процесу, визначити його закономірності, а також виявити найбільш оптимальні форми, методи, засоби навчання і виховання особистості у вищій школі.

З цією метою подається стислий конспект лекцій з курсу «Педагогіка і психологія вищої освіти», призначений для студентів-магістрантів. У методичних вказівках розглянуто найбільш важливі питання педагогічної майстерності з нових точок зору: гуманізації, демократизації та національної і полікультурної спрямованості педагогічного процесу вищої школи; висвітлено також питання інформаційних ресурсів та комп'ютерної підтримки навчального процесу; інноваційних технологій навчання, зокрема, деяким аспектам модульної технології, діагностиці та оцінюванню досягнень студентів у процесі навчання.

Дані методичні вказівки містять стислий конспект лекцій, методичні рекомендації, перелік джерел, які, на нашу думку, допоможуть студентам-магістрам, аспірантам, а також молодим викладачам вищої школи опанувати основи педагогiчних знань вищої школи. Усім зацікавленим такий курс дозволить у подальшій педагогічній діяльності удосконалити навчальний процес, зрозуміти значущість педагогічної професії, специфіку викладацької діяльності, зокрема у вищих технічних навчальних закладах, опанувати механізми використання особистісного потенціалу для розв'язання педагогічних завдань навчання і виховання, ураховуючи сучасні вимоги в галузі професійної діяльності.

Тема 1. Система, зміст вищої освіти в Україні. Порівняльний аналіз систем вищої освіти України та розвинених країн світу. Тенденції та перспективи розвитку. Розвиток ступеневої вищої школи й освіти в умовах незалежної України

методичний науковий освіта навчальний

На сучасному етапі розвитку суспільства важливе значення мають відповідність змісту освіти змінам, які відбуваються у професійно-кваліфікаційній структурі населення, наявними можливостями для підвищення загальної і професійної культури працівників.

Слід відзначити цілу низку особливостей у зміненні змісту освіти, пов'язаних із рішенням завдань адекватності змісту освіти теперішнім і перспективним потребам суспільства. Вони пов'язані з підсиленням фундаментальної частини освіти, що виражається:

*у розширенні теоретичної підготовки (на молодших курсах - більш широка загальнонаукова підготовка, на старших - спеціалізація, яка включає суттєві елементи теорії);

*у розширенні номенклатури профілюючих дисциплін за рахунок суспільно-політичних, математичних, деяких спеціальних й інших дисциплин);

* в оволодінні новими для науки й практики методами.

Ці тенденції є наслідком диференціації й інтеграції, які відбуваються в науці, спеціалізації, уніфікації і комплексної гармонізації виробництва. При визначенні загальних цілей вищої освіти керуються також напрямками науково-техничного прогресу.

Велике значення мають у навчанні відповідні принципи. Це перш за все принцип відповідності змісту дисципліни змісту науки та принцип мінімізації у відборі змісту науки для навчальної дисципліни.

У співвідношенні науки й навчального предмета виникає також завдання побудування оптимальної структури навчального предмета. Тут можливі три принципи: історичний; логічний; розгортання змісту навчального предмета відповідно до закономірностей формування пізнавальних можливостей суб'єкта учіння.

Зміст освіти у вищій школі - це система знань, умінь, навичок, якими мають володіти ті, хто навчаються в період навчання для здобуття певної професії на рівні фахівця вищої кваліфікації. Науково визначити зміст освіти - значить також установити взаємозв'язок і спадковість між окремими циклами дисциплін, знайти їх правильне співвідношення, яке дозволяє в мінімальні строки передати студентам необхідну наукову інформацію - ці завдання виконуються за допомогою навчальних планів і програм. Навчальним планом називається такий план, у якому відображена вся сукупність предметів, які вивчаються, подано їх розподіл за роками навчання, указаний час на їх вивчення, передбачені форми і строки перевірки знань студентів. Навчальні плани будуються щодо певних спеціальностей.

При складанні навчальних планів виникають дві проблеми: 1) відбір дисциплін для вивчення; 2) послідовність їх розподілення за роками навчання. Ці проблеми мають вирішуватися на основі таких принципів:

1) усебічного гармонійного розвитку особистості за допомогою навчальних предметів ( система предметів: суспільні - загальноосвітні - спеціальні).

2) оптимального співвідношення фундаментальних і специальних дисциплін.

3) урахування міжпредметних зв'язків.

4) варіювання в подготовці фахівця залежно від особливостей навчального закладу й интересів студентів (обов'язкові - альтернативні - факультативні дисципліни).

5) узгодження обсягу навчальної інформації із бюджетом часу студентів.

Вища освіта має за свою мету підготувати людину до професійної діяльності й активної участі в громадському житті. Будь-яка професія ставить людині низку вимог. Ці вимоги: а) до якостей особистості, яка живе в конкретно-історичний період; б) до рівня загального розвитку й в) до рівня спеціально-професійних знань і умінь (вимоги індивідуальні для різних професій).

В Україні прийнята курсова система побудування навчального процесу, яка і відображена в навчальних планах. За такою системою всі студенти розподіляються за курсами (роками) навчання, зобов'язані вивчати заплановані дисципліни й здавати передбачені ним заліки, екзамени в чітко визначені строки. В інших країнах існують предметні системи організації навчання у ВЗО. У найбільш «чистому» вигляді така система представлена, наприклад, в Німеччині. Студент сам визначає строк здавання екзаменів за тим чи іншим предметом, а отже, і час вивчення цієї дисципліни. Така система навчання відповідає потребам певного суспільства. Навчальні плани в нашій країні є єдиними для визначення спеціальності. У США, Англії, Німеччині нема єдиних навчальних планів. Зміст освіти різний не тільки в різних закладах (університетах і коледжах, але й для студентів одного навчального закладу, навіть за однією спеціальністю). Навчальні плани в нашій країні поділяються на типові й індивідуальні. Типові навчальні плани однакові для всех однотипних навчальних закладів. Але деякі провідні навчальні закладі з великим досвідом навчання студентів, крупні наукові школи мають свої навчальні плани, у яких відбиваються сталі традиції даного навчального закладу, особливості наукової роботи в ньому.

Інформаційна цивілізація XXI ст., яка прийшла на зміну індустріальній цивілізації XX ст., об'єктивно вимагає глобальної соціальної трансформації, в основі якої лежать корінні соціокультурні, технологічні, гуманітарні й освітньо-інформаційні зміни. Україні, яка обрала шлях на європейську інтеграцію, демократизацію суспільства і, зокрема, гуманітаризацію освіти в державній програмі «Україна. Освіта. Поступ в XXI ст.» повинна гідно ввійти до зони європейської освіти, у так званий Болонський процес. «Болонським процесом» в останні роки прийнято називати діяльність європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн.

Система підготовки технічних кадрів в Україні потребує глибокого аналізу з позицій європейської інтеграції. Проведений Міністерством освіти і науки (МОН) України порівняльний аналіз підготовки фахівців із вищою освітою показав, що нинішня система має певні недоліки (Матеріали колегії МОН України від 24.04.2003р.). Це підтверджує думку, що Болонський процес сьогодні для інженерно-технічної освіти в Україні є не просто стратегією вибору, але тією можливістю, яка дозволить нинішньому і майбутнім поколінням молодих людей дістати вищу освіту на рівні європейських (світових) стандартів, які практично вже сформувалися і мають переваги перед нашою системою підготовки фахівців.

Відповідно до Національної програми «Освіта», принципами освіти сьогодні є доступність для кожного громадянина усіх форм освітніх послуг щодо реалізації його здібностей; науковий, світський характер освіти, інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв'язок з освітою інших країн, гнучкість і прогностичність системи освіти, а також її безперервність і різноманітність.

У зв'язку з цим реально постає завдання наскрізного перегляду програм, підручників та інших посібників із точки зору ефективності професійної спрямованості, урахування спеціалізації майбутнього фахівця при навчанні студентів ВНЗ щодо цілісності і неперервності процесу освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства і спільного європейського освітнього простору. Використання нових освітніх технологій дасть змогу помітно поліпшити якість мовної підготовки інженерно-технічних фахівців. Отже, підписання Україною Болонської декларації є об'єктивно необхідним; розумна гармонізація наших освітніх програм стала в наш час потребою життя і сприяє поліпшенню підготовки фахівців вітчизняними університетами.

Тема 2. Рівні акредитації сучасних вищих закладів освіти. Демократизація як освітній принцип. Суспільна значущість демократизації навчального процесу

Основною метою діяльності вищого навчального закладу(ВНЗ) є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.

Головними завданнями ВНЗ є:

· здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

· здійснення наукової і науково-технічної (для ВНЗ ІІІ-ІУ рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

· забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

· здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих ВНЗ ІІІ та ІУ рівнів акредитації;

· вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників;

· забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у ВНЗ, у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;

· підвищення освітньо-культурного рівня громадян.

Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

· ВНЗ першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

· ВНЗ другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

· ВНЗ третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

· ВНЗ четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет - багатопрофільний ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

академія - ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

інститут - ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

консерваторія (музична академія) - ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

коледж -ВНЗ другого рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) - ВНЗ першого рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному ВНЗ четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

Національному ВНЗ за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження:

· укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення для потреб вищого навчального закладу;

· приймати рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів ВНЗ;

· вносити пропозиції щодо передачі об'єктів ВНЗ до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність та передачі об'єктів комунальної власності у державну власність і віднесення їх до майна ВНЗ;

· виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить ВНЗ;

· встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професора ВНЗ;

· визначати та встановлювати власні форми морального та матеріального заохочення працівників ВНЗ.

У своїй діяльності національний ВНЗ керується цим Законом.

За сучасних умов реформування вищої школи в Україні провідним принципом є принцип демократизаціі. Цей принцип знайшов своє закріплення як у Законі України «Про освіту» (1996), так і у Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)».

Основні складові принципу демократизації:

· децентралізація;

· регіоналізація в управлінні освітою;

· автономізація навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності;

· поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів;

· перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви);

· співробітництво «учитель - учень», «викладач-студент» у навчально-виховному процесі;

· оновлення змісту навчання, підвищення його освітніх, розвивальних і виховних функцій;

· удосконалення методів та форм організації навчання;

· розробка й впровадження інновацій у сфері перевірки, оцінки і контролю знань;

· удосконалення педагогічної майстерності педагога;

· утвердження нового педагогічного мислення та демократичних засад навчання.

Принцип демократизації нерозривно взаємозв'язаний із принципом гуманізації навчального процесу та національного виховання.

Сутність гуманізації сучасними вітчизняними вченими розглядається через призму:

· подолання технократизму засобами пізнавальної діяльності, гуманістичного мислення, сходження до творчості;

· адаптації і науково-технічного прогресу;

· поєднання ідей гуманізації із диференціацією та індивідуалізацією навчально-виховного процесу.

Слід також усвідомити зміст вимог, які кладуть учені в основу принципу гуманізації. Особливу увагу треба звернути на такі:

1. Гуманне ставлення до особистості виховання. Повага його прав і свобод.

2. Пред'явлення вихованцю посильних і розумно сформульованих вимог.

3. Повага до позиції вихованця навіть тоді, коли він відмовляється виконувати пред'явлені вимоги.

4. Доведення до свідомості вихованця конкретних цілей його виховання.

5. Ненасильницьке формування потрібних якостей.

6. Відмова від покарань, які принижують честь та гідність особистості.

7. Визначення права особистості на повну відмову від прищеплення тих якостей, котрі за якихось причин суперечать її переконанням (гуманітарним, релігійним тощо).

Реалізація принципів демократизації й гуманізації спрямована на виховання особистості громадянина, патріота України, людини доброчесної і порядної.

Тема 3. Удосконалення методів і форм організації навчання. Організаційно-правове забезпечення вищої освіти. Процес навчання та його психолого-педагогічні основи (функції викладача)

Основи правового статусу ВНЗ зазначені таким чином.

ВНЗ заклад є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

1.ВНЗ згідно із законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої діяльності ВНЗ.

Акредитовані ВНЗ у встановленому порядку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об'єднаннями. Усі учасники комплексу зберігають статус юридичних осіб.

4. У ВНЗ державної і комунальної форм власності кількість студентів, прийнятих на 1 курс на навчання за державним замовленням, має становити не менше ніж 51 відсоток від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на 1 курс.

Важливу роль у досягненні високих результатів навчання у ВНЗ відіграє особистість педагога, його фахова підготовка, професійна самосвідомість, професійно значущі властивості та сформованість індивідуального стилю діяльності. Психологічну сутність педагогічної діяльності можна сформулювати так: професійно-педагогічна діяльність - це діяльність викладача, учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів(студентів) у навчально-виховному процесі. Головна мета педагогічної діяльності - розвиток особистості молодої людини, дитини. Призначення педагога - бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові.

У широкому розумінні педагогічна діяльність розглядається як діяльність, метою якої є виховання підростаючого покоління. Існує кілька підходів до розуміння будови педагогічної діяльності: структурний, функціональний, рефлексивний.

Визначені особливості педагогічної діяльності дають підстави розглядати її як своєрідну мету-діяльність, тобто як таку, що надбудовується над діяльністю учня. Йдеться про особливу позицію вчителя в системі взаємодії з учнями, яка полягає в тому, щоб організувати й контролювати діяльність учня, який виступає як об'єкт власної навчально-пізнавальної діяльності. Керівництво активністю іншої людини в психологічній науці пов'язують із рефлексивними процесами. Рефлексивне керівництво ґрунтується на уявленні, за яким учень є центральною постаттю навчально-виховного процесу, його головним учасником. Завдання педагога - полегшувати учням процес розвитку, створювати для них умови та всіляко сприяти досягненню повного самовиявлення. Особливістю рефлексивного підходу є розгляд педагогічної діяльності як діяльності спільної, що відбувається за законами спілкування. Вчитель та учень виступають як суб'єкти спілкування, в якому педагогові належить роль організатора й керівника. Тому педагогічна діяльність - це діяльність учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів у навчально-виховному процесі, спрямоване на розвиток головних сфер його особистості. Різноманітність індивідуальних особливостей учнів, які залучені до педагогічної взаємодії, та нестандартність педагогічних ситуацій, у межах яких відбувається взаємодія, визначають творчий характер педагогічної діяльності.

Хоча діяльність педагога суспільно зумовлена і спрямована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, в ім'я якої й існує суспільство. Слід визначити функції педагога, які характеризують і забезпечують його діяльність:

- навчальна (дидактична): не передавати знання, а вчити, як здобувати їх;

- розвивальна функція (створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу молодої людини, для її саморозкриття, самоутвердження).

- виховна функція( вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед вищою школою, у конкретні педагогічні завдання - формування необхідних якостей особистості у кожного студента.) Метою виховання є самовиховання студента, тобто спонукання його до керування своїм розвитком.

- громадсько-педагогічна.

Загальна стратегія педагога, його надзавдання полягають у тому, щоб сформувати студента як суб'єкта навчальної діяльності й спілкування. За влучним висловом Ш. Амонашвілі, справді гуманістична педагогіка - це така педагогіка, яка дає можливість залучити молодих людей до процесу творення самих себе. У зв'язку з цим можна зробити висновок: об'єктом педагогічної діяльності є процес керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учня, який є активним суб'єктом цієї діяльності.

Загальна мета діяльності педагога - формування творчої особистості того, хто вчиться, у процесі навчання та виховання. З психологічного погляду мета - це прогнозований людиною результат її діяльності з певним об'єктом (О. Леонтьев). Результат діяльності демонструє зміни, що відбуваються з об'єктом під час взаємодії людини з ним. Спираючись на психологічні уявлення про природу мети у структурі діяльності, педагогічну мету слід розглядати як зміни, які прогнозує педагог у розвитку особистості учня в процесі навчання та виховання.

Мотив педагогічної діяльності - це внутрішній рушій, що спонукає педагога до професійної діяльності. Мотивами можуть бути ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки та професійні цінності педагога. Проте в основу формування мотиву покладено насамперед потреби. Під мотиваційною сферою особистості розуміють стійкі мотиви, що мають певну ієрархію і визначаються у спрямованості особистості. Мотивація педагога складається із зовнішніх та внутрішніх мотивів.

Внутрішня мотивація пов'язана зі змістом педагогічної діяльності і ґрунтується на потребі у спілкуванні з тим, хто навчається.

Зовнішня мотивація зумовлена чинниками, які не мають безпосереднього зв'язку з професійною діяльністю.

До принципів навчання в сучасній педагогіці відносять:

Ш принцип гуманістичної спрямованості, який передбачає навчання і виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості, соціальне активної та гуманної, враховуючи індивідуальність та соціальні умови;

Ш принцип зв'язку з життям, із завданнями, що вирішуються суспільством, колективом, сім'єю, особисто та в їх єдності;

Ш принцип діагностичної цілеспрямованості, який вимагає такої постановки цілей навчання і виховання, що допускає об'єктивний і однозначний контроль ступеня досягнення мети;

Ш принцип співробітництва і співдружності викладача, студентів, їх колективів, сім'ї, громадськості, трудових колективів у досягненні намічених завдань навчання і виховання;

Ш принцип науковості в організації навчання і виховання, який характеризується розробкою цілей, відбором змісту, вибором методів і форм організації навчання, розробкою технології;

Ш принцип наочності навчання, єдності абстрактного і конкретного;

Ш принцип доступності у навчанні, системності і послідовності в реалізації змісту навчання і використанні технологій, методів, форм організації;

Ш принцип особистісно-колективного підходу до навчання і виховання на базі досвіду пізнавальної, трудової, ігрової, суспільної діяльності та спілкування;

Ш принцип максимальної самостійності студентів, їх груп, мікро колективів у розв'язанні всіх навчально-виховних завдань, принцип самоуправління в навчальній і діловій діяльності.

Тема 4. Науково-методичне забезпечення навчального процесу. Інформаційні ресурси навчального процесу. Форми організації навчального процесу

Сучасний соціальний і економічний розвиток країни потребує перебудови вищої школи і визначає такі її основні напрями:

- розвиток активності, самостійності і творчих здібностей майбутніх фахівців;

- забезпечення держави кваліфікованими, ініціативними кадрами, які, по-перше, матимуть ґрунтовну теоретичну й практичну підготовку з фаху, по-друге, зможуть самостійно приймати рішення, пов'язані з майбутньою професійною діяльністю, а отже, створювати власними силами нові науково-технічні цінності в майбутньому;

- формування в молодих фахівців прагнення до неперервної самоосвіти, здатності постійно оновлювати здобуті у вищій школі наукові знання, вміння швидко адаптуватися до змін та коригувати професійну діяльність.

Виконання цих завдань вимагає пошуку шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, розроблення нових методів та форм взаємодії викладача і студента. Саме тому вища школа поступово, але неухильно переходить від передачі інформації до керівництва навчально-пізнавальною діяльністю, формування в студентів навичок самостійної творчої роботи.

У вищому закладі освіти функціонують різноманітні форми організації навчання:: лекція, лабораторне та практичне заняття, семінар, самостійна робота, практика, курсове та дипломне проектування тощо.

Протягом усієї історії вищої школи, з моменту зародження і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція. З неї починається перше знайомство студента з навчальною дисципліною, саме лекція закладає підвалини наукових знань. За певних умов лекційна форма навчання не може бути замінена ніякою іншою. Особливо це стає відчутним тоді, коли не вистачає підручників; новий навчальний матеріал із тієї чи іншої теми ще не знайшов свого віддзеркалення в існуючих підручниках і т. ін. Проте основними вимогами до лекції є: моральний аспект лекції і викладення, науковість й інформативність, доказовість й аргументованість, наявність певної кількості яскравих переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань і наукових доказів, емоційність форми викладу, активізація мислення слухачів, постановка питань для роздумів; чітка структура й логіка викладу матеріалу, методична обробка виведення головних думок і положень, формулювання висновків; виклад матеріалу доступною і зрозумілою мовою, використання, по можливості, аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Ці вимоги є основою критеріїв оцінки якості лекції.

Якщо раніше лекція була головним джерелом інформації, то тепер, при забезпеченні навчального процесу інформаційними комп'ютерними мережами, аудіовізуальними засобами навчання й передавання інформації, підручниками і навчально-методичними посібниками, призначенням лекції стало гнучке: управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, яке спрямоване на розвиток пізнавальних інтересів, спонукання до активної діяльності, формування самостійного наукового і пізнавального мислення та на систематичне оволодіння знаннями. Тепер завдання лектора - не викладення готової інформації із певної навчальної дисципліни, а формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення передбаченого навчального матеріалу. Це спонукає викладача обирати такі теми лекцій, виклад яких сприяв би залученню студентів до активної розумової діяльності. До таких лекцій можна віднести:

- проблемний виклад матеріалу;

- проблемний виклад із наступною роботою студента за певним планом;

- комбіновану лекцію, яка включає реконструктивно-варіативну або частково-пошукову діяльність студентів;

- лекцію, у процесі якої створюються проблемні ситуації.

До основних типів лекції науковці відносять: вступну, тематичну, оглядову (установчу), заключну тощо.

Розвиток світової і вітчизняної системи освіти, її гуманізація, тенденція особистісно орієнтованого навчання зумовили виникнення нових форм, таких як проблемна лекція, лекція візуалізація, лекція прес-конференція.

Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття, які мають за мету поглиблене вивчення дисципліни. Структура практичних занять в основному однакова:

*вступ викладача;

*відповіді на запитання студентів;

*практична частина як планова;

*заключне слово викладача.

Практичні та лабораторні заняття спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок, уміння аналізувати й застосовувати одержані знання для вирішення практичних завдань.

Мета практичного заняття - розширення, поглиблення і деталізація наукових знань, одержаних студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення вмінь і навичок, розвиток наукового мислення та мовлення студентів. Метою лабораторного заняття є формування практичних умінь та навичок під час навчального дослідження чи експерименту.

Видом практичного заняття є семінар. Це організаційна форма, під час якої викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Дидактична мета семінару - поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого, розвиток творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання на практиці, повідомлення нової інформації тощо.

Семінари-практикуми відрізняються від звичайного семінарського заняття структурою. Таке заняття передбачає повторення теоретичного матеріалу та виконання практичного завдання (індивідуального чи мікрогрупового). Структура семінарів-практикумів залежать від теми заняття, індивідуального стилю діяльності викладача, рівня підготовленості студентів.

Протягом навчання у вищому закладі освіти студенти виконують різні за своїм характером, рівнем складності та змістом наукові роботи.

Найпростішою з них є реферат - доповідь на певну тему, що включає огляд відповідних літературних джерел або виклад змісту наукової роботи. Реферат охоплює не лише висвітлення відповідної інформації, а й ставлення до неї того, хто готує реферат.

Важливою формою індивідуальних занять є курсова робота, яка представляє собою навчальне завдання для студента, що вже має певний досвід наукової діяльності, набутий у процесі роботи над рефератами.

Виконання дипломної роботи передбачає реалізацію різнопланових функцій: загальнонаукову (контролюючу, навчальну, виховну); специфічні функції виявлення, виміру та оцінки професійної компетенції студента. Це перша серйозна спроба наукової творчості майбутнього фахівця, випробування власних сил, усвідомлення та оцінка своїх можливостей.

Провідне місце серед організаційних форм навчання у вищій школі також займають діалоги, дискусії, ділові ігри і «круглі столи», професійний тренінг, тьюторіали тощо.

Однією з популярних форм навчання, яка може бути використана для формування професійних умінь та навичок, є тренінг. Тренінг - діяльність, метою якої є формування знань, умінь і навичок, що потрібні в певних професіях (групі професій). Тренінг дозволяє за короткий час одержати знання та вміння, які неможливо засвоїти при звичайних формах. Ігровий момент занять, акценти на виконання практичних завдань сприяють мобілізації можливостей і здібностей усіх учасників тренінгу. Можна виділити дві групи професійного тренінгу:

· за видом професійної діяльності фахівців;

· за формою професійного спілкування.

Тема 5. Методи та інноваційні технології навчання. Комп'ютерна підтримка навчального процесу

Інформаційні технології визначаються як системи збору, накопичення, зберігання, пошуку, обробки та подання інформації. Нові інформаційні технології (НІТ) - це технології, засновані на використанні комп'ютерів та телекомунікаційних засобів і передбачають можливість одержання нової інформації, нового знання.

Методи навчання - це упорядковані способи взаємопов'язаної роботи викладача і студентів, спрямовані на розв'язання навчальних завдань і досягнення кінцевої мети навчання. Методом навчання також вважають систему послідовної взаємодії тих, хто навчає, і тих, що навчаються, спрямована на організацію засвоєння змісту освіти. Загальнопедагогічними функціями методів навчання є освітня, розвиваюча, виховна, мотиваційна, контрольно-корекційна.

У процесі підготовки студентів вищої школи широко застосовуються методи активного навчання. Серед них: дидактичні ігри, кросворди, аналіз конкретних ситуацій, розв'язання проблемних задач, метод «мозкової атаки» (генерування ідей), колективне навчання в малих групах тощо.

Використовуються також словесні методи в поєднанні з унаочненням, що дозволяє не лише формувати знання, надавати інформацію, а й забезпечувати сприйняття та засвоєння тем і розділів, які вивчаються, спостереження процесів, моделей, макетів тощо.

Вибір методів навчання викладачі здійснюють залежно від змісту навчання, організаційної форми, конкретної мети заняття на основі дидактичних і методичних знань, власного досвіду тощо. Методи навчання спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності студента, посилення мотивації у навчанні, стимулювання розумової праці на основі індивідуального підходу до кожного студента.

Сучасні вимоги до фахівця стосуються не тільки його професійної кваліфікації, а й комплексу соціально-психологічних якостей. Психологічна підготовка ґрунтується на принципах активного проблемного навчання з використанням методів і засобів, які здатні збагачувати знання студентів, формувати творче, нестандартне мислення, розвивати пізнавальні інтереси. Якнайповніше реалізувати ці вимоги можна при комбінуванні традиційних, інформативних і нових соціально-психологічних методів, а саме: дискусійних методів, ігрових методів, тренінгу тощо.

Для засвоєння знань на різних рівнях їх застосування необхідні також інші методи - репродуктивний, евристичний, дослідницький. Знання, повідомлення викладача в цих методах виступають не як продукт, а як засіб, включений у способи діяльності, тому вони глибше засвоюються, виявляючи свої аспекти. Метод може відігравати як визначальну, так і допоміжну роль, виступаючи засобом реалізації іншого методу. Кожен із методів передбачає особливий вид навчальної діяльності викладача і пізнавальної діяльності студентів.

Традиційні методи навчання не можуть повністю задовольнити вимоги, які висуваються до процесу підготовки випускника. Важливо зорієнтувати нові педагогічні технології на досягнення головної мети - підготовку висококваліфікованого спеціаліста, застосовуючи вдосконалені традиційні методи навчання та інноваційні освітні технології, комп'ютерні технології.

Для модульної технології характерним є оптимальне застосування методів і прийомів навчання, коли студенти, використовуючи вже раніше набуті знання, вміють їх застосовувати в навчальній діяльності. У рамках модульної технології доцільно застосовувати методи у поєднанні залежно від конкретної мети модуля, а саме:

інформаційно-рецептивний;

пояснювально-ілюстративний;

проблемного навчання;

дослідницький.

Методи навчання є носіями функцій навчання. Виділяють такі загально педагогічні функції методів навчання: освітня, виховна, розвиваюча, спонукальна (мотиваційна), організуюча.

У навчальному процесі використовуються комп'ютерні навчальні програми, електронні видання навчального призначення, аудіо- та відео-навчальні матеріали, комп'ютерні мережі, мережа Іnternet та ін.

Навчальні комп'ютери і тренажери передбачають безпосередній контакт викладачів і студентів у процесі навчання. Комп'ютери необхідно використовувати як у лекційному викладі, так і в позааудиторній самостійній роботі. Їх застосовують для самопідготовки, самоконтролю та при підготовці до заліку, іспиту, для індивідуальної позааудиторної роботи, що сприяє формуванню необхідних умінь та навичок.

Комп'ютерні навчальні програми - програмні засоби навчального призначення, які дають можливість:

- індивідуалізувати підхід і диференціювати процес навчання;

- контролювати студента, діагностувати та виправляти помилки;

- забезпечувати самоконтроль, самокорекцію пізнавальної діяльності;

- скорочувати час навчання, виконуючи трудомісткі розрахунки;

- демонструвати візуальну навчальну інформацію;

- моделювати й імітувати процеси та явища;

- проводити експерименти, досліди в умовах віртуальної реальності;

- підвищувати мотивацію та цікавість до навчання, використовуючи ігрові ситуації; допомагати в прийнятті оптимальних рішень.

Електронні видання навчального призначення відрізняються від інших варіантів навчальних видань тим, що передбачають дещо іншу організацію навчального матеріалу, наявність інтерфейса, гіпертексту, мультимедіа тощо.

Переваги електронних видань:

- компактність зберігання інформації у пам'яті комп'ютера чи на дискеті;

- гіпертекстові можливості, мобільність, тиражованість;

- можливість оперативного внесення змін та доповнень;

- зручність у пересиланні електронною поштою.

Це може бути автоматизована навчальна система, яка поєднує в собі дидактичні, методичні та інформаційно-довідкові матеріали з навчальної дисципліни, а також програмне забезпечення, яке можна комплексно використовувати для самостійного одержання та контролю знань.

Аудіо- та відеонавчальні матеріали записуються на магнітні носії, аудіо- та відеокасети й можуть бути надані тому, хто навчається, за допомогою магнітофона, відеомагнітофона чи лазерних компакт-дисків.

Комп'ютерні мережі - засоби навчання, які містять різну інформацію та сукупність комп'ютерів, з'єднаних між собою каналами зв'язку.

Глобальна мережа Internet є інтегральним засобом, який широко використовується в навчанні. Оскільки Internet стає одним з найпотужніших джерел інформації і засобом спілкування мільйонів людей, то підвищується його роль як одного з факторів мотивації у навчанні. Широко використовуються матеріали електронних довідників, словників, матеріалів дистанційних курсів, що почали з'являтися у відкритому доступі. Застосування сучасних інноваційних технологій дозволяє зберегти й опрацювати необмежену кількість різнорідної інформації (звукової, графічної, текстової та відео), компонувати її у зручному вигляді.

Інтернет-підручник має ті ж самі якості, що й електронний (комп'ютерний) підручник, та ще й надає можливість тиражування практично без носія; версія підручника є в мережі Internet, і доступ до неї можливий для бажаючих через свій браузер.

Комп'ютерні й телекомунікаційні технології суттєво змінюють викладацьку діяльність, місце й роль викладача в навчальному процесі, його основні функції. Це дозволяє суттєво модернізувати навчальний процес і підвищити ефективність освіти шляхом управління процесом викладання. Розширення комп'ютерних дисциплін і використання комп'ютерних технологій у навчанні настійливо вимагає перерозподілу лекційних і практичних занять у бік збільшення останніх.

Змістовий модуль (ЗМ) 2

Тема 6. Самостійна робота студентів: сутність, організація, контроль

Самостійна робота (СРС) - це форма управління та самоуправління самостійною діяльністю студентів. Роль самостійної роботи в умовах сучасних педагогічних технологій значно зростає. Прищеплення вмінь і навичок самостійної роботи майбутніх фахівців - найважливіше завдання вищої школи. Самостійна робота - одна з головних умов глибокого і міцного оволодіння знаннями, формування переконань, вона розвиває творчу активність студента, зв'язує його знання і вміння з практикою. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок.

Самостійна робота студентів - це одна з організаційних форм навчання, яка регламентується робочим навчальним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни з орієнтацією на вимоги освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця.

Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опрацювання та опанований студентом, піддягає підсумковому контролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчальних занять.

Для ефективного виконання СРС з боку навчального закладу необхідні:

* планування, організація і контроль СРС;

* створення необхідних умов для СРС (бібліотека, читальний зал,

комп'ютерні класи тощо);

* проведення консультацій із самостійної роботи;

* виконання норм бюджету часу студента;

* навчально-методичне забезпечення СРС;

* розробленням завдань і контроль за їх виконанням;

* складання графіків СРС;

* розміщення стендів з інформацією про зміст завдань, контроль СРС тощо.

Самостійна робота студентів - це органічна частина навчального процесу, отже, в організації цієї роботи важливим є принцип комплексного підходу. СРС нерозривно пов'язана з розвитком мислення студентів.

Провідним принципом системи поступового навчання є навчання на високому рівні інтелектуальних труднощів. СРС ставить перед студентами високі інтелектуальні завдання, виконання яких вимагає певних зусиль.

Види самостійної роботи різноманітні: слухання лекцій та їх конспектування, робота з книгою (підручником, навчальним посібником, довідником тощо ), підготовка доповідей, звітів, рефератів, розв'язування задач, виконання розрахунково-графічних і лабораторних робіт, переклади, підготовка і проведення різних експериментів, участь у роботі наукових гуртків і в дослідженнях кафедри, курсові й дипломні проекти тощо. У практиці ВНЗ склались різноманітні форми цієї роботи.

Важливим принципом СРС є індивідуалізація, тобто самостійна робота має бути організована як індивідуальна робота кожного студента. Для цього викладач має враховувати вікові й психологічні можливості кожного студента, наявність знань, умінь і навичок, рівень пізнавального інтересу.

Принцип поступового переходу від контролю СРС з боку викладача до взаємо- і самоконтролю. Крім того, організація самостійної роботи на нових засадах докорінно змінює взаємини між викладачем і студентом: вони мають стати стосунками між колегами - старшим і молодшим.

Планування СРС є одним з головних напрямів роботи кафедр і циклових методичних комісій. Вихідними даними для планування СРС на кафедрі є стандарти освіти за спеціальністю.

Самостійна робота студентів планується:

- в навчальному плані (або стандарті освіти);

- в робочій програмі;

- в плані навчально-методичної роботи кафедр.

У навчальному плані зазначено кількість годин на роботу з кожної дисципліни. У робочих програмах з усіх дисциплін має бути перелік питань, які виносяться на самостійне вивчення, визначаються форми контролю.

Організація самостійної роботи студентів складається з кількох етапів.

Етапи самостійної роботи

І етап (підготовчий)	* нормування * планування * організація
II етап (теоретичний)	*навчально-методичне забезпечення СРС
III етап(навчально-практичний)	* аудиторна та позааудиторна СРС
IV етап (контрольний)	*контроль*самоконтроль* самоперевірка
V етап (корекційний)	*корекція навчального процесу (викладач) * самокорекція

Для ефективного виконання СРС з боку навчального закладу необхідні:

* планування, організація і контроль СРС;

* створення необхідних умов для СРС (бібліотека, читальний зал, комп 'ютерні класи тощо);

* проведення консультацій із самостійної роботи;

* виконання норм бюджету часу студента;

* навчально-методичне забезпечення СРС;

* розробленням завдань і контроль за їх виконанням;

* складання графіків СРС;

* розміщення стендів з інформацією про зміст завдань, контроль СРС тощо.

Самостійна робота студентів без відповідної звітності та при відсутності контролю за її виконанням втрачає значення, тому необхідно визначити вимоги до звітності студентів про виконання ними завдань.

Самостійна діяльність студентів завжди закінчується певними результатами. Головними в обліку й контролі мають бути такі вимоги, як

*систематичність;

*масовість;

*гласність.

Використання алгоритмів самоконтролю студентів як на заняттях, так і в умовах виконання домашніх завдань із метою самоперевірки сприяє усвідомленню мети та завдань, а також результатам навчально-пізнавальної діяльності, поєднанню нових знань із раніше засвоєними знаннями і вміннями, формуванню загальних та спеціальних умінь і навичок (працювати з навчальними засобами, будувати відповідь за зразком), критичності (самокритичності) мислення, усвідомленню власних помилок та їх аналізу, адекватній самооцінці студентів та її тривалості.

Одним із компонентів самоконтролю є самоперевірка. З цією метою можна застосовувати різні творчі прийоми.

Найважливішою умовою ефективності самостійної роботи студентів є її планування. Тому бюджет часу студентів - одне з найгостріших питань, його планують, не зважаючи на фізичні і психічні можливості студентів. Щоб упорядкувати систему завдань, у ряді ВНЗ стали складати і видавати на руки студентам графіки самостійної роботи, а також навчальні плани і програми на семестр із вказівками щодо її організації і планування СРС.

Але значення СРС виявляється повною мірою лише тоді, коли за їх використанням, за суворим дотриманням строків подання робіт (рефератів, курсових робіт та проектів ) ведеться систематичний і суворий контроль із боку деканату, кафедр і викладачів.

Керування самостійною роботою студентів повинно здійснюватися за різними напрямками. Зокрема, деякі з них: методичний, виховний, організаційний аспекти організації самостійної роботи студентів тісно пов'язані між собою, і тільки при умові цілеспрямованої і систематичної роботи за всіма трьома напрямками «коефіцієнт корисної дії» її може бути достатньо високим. Знання та пізнавальний досвід, здобуті в ході виконання самостійної роботи студентів, набувають дійового характеру, а отже, пізнавальна активність та самостійність студента неухильно зростатимуть.

Тема 7. Критерії якості навчання (різновиди контролю: модульний, тестовий, рейтингове оцінювання навчальних досягнень студентів). Діагностика знань. Дистанційні технології навчання

...