Лекція - основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу. Як правило, лекція є елементом курсу лекцій, який складає основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни.

Загальнодидактичні вимоги до лекції:

1) зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків.

2) у лекції мають реалізовуватись вимоги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, звґязку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності.

3) має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу.

4) лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку.

5) у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

Методичні вимоги до лекції:

1) її треба викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено законспектували і при цьому не перевтомилися. Важливою умовою цього є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мовленнєва культура.

2) Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталями.

3) Необхідно створювати оптимальні умови для конспектування.

Виділяють 4 фази, які характеризують динаміку лекції.

1. Початок сприйняття - 4-5 хвилин. На цьому етапі слід зосередитися на трансформації мимовільної уваги у довільну.

2. Оптимальна активність сприйняття - 20-30 хвилин. Саме на цей час приходиться пік працездатності, тому слід спланувати свою діяльність таким чином, щоб саме на цей період прийшовся найбільш складний для розуміння матеріал.

3. Фаза зусиль - 10-15 хвилин. Це передвісник стомлення, але слухач ще в змозі керувати своєю діяльністю.

4. Фаза стомлення. Саме у цей період слід дати можливість трохи перепочити, розповісти цікавий випадок, якщо дозволяє ситуація, то і пожартувати. Навіть невеличкий відпочинок дозволяє повернути аудиторію до активного сприйняття матеріалу.

3.2 Методика проведення семінарського (практичного) заняття

Практичне заняття - форма навчального заняття, при якiй викладач органiзує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисциплiни та формує вмiння i навички їх практичного застосування шляхом iндивiдуального виконання студентом вiдповiдно сформульованих завдань. Практичнi заняття проводяться в аудиторiях або в навчальних лабораторiях, оснащених необхiдними технiчними засобами навчання, обчислювальною технiкою.

Структура практичного заняття:

· проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів;

· постановка викладачем загальної проблеми та її обговорення за участю студентів;

· розв'язання завдань з їх обговоренням;

· розв'язання контрольних завдань;

· їх перевірка й оцінювання.

Отримані студентом за окремі практичні заняття оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Вимоги до практичних занять:

1.Забезпечення розуміння студентами необхідності володіння базовими теоретичними знаннями.

2.Усвідомлення необхідності вироблення вмінь і навичок, що мають професійну спрямованість.

3.Забезпечення оптимальних умов для формування умінь і навичок (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних).

4.Навчання студентів раціональних методів оволодіння вміннями й навичками.

5.Забезпечення самостійної діяльності кожного студента.

6.Дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні умінь та навичок студентів.

7.Розробка завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю.

8.Широке включення в систему практичних занять завдань творчого характеру.

9.Систематичний контроль виконання студентами практичних завдань.

10. Постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

Семiнарське заняття - форма навчального заняття, при якiй викладач органiзує дискусiю навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступiв на пiдставi iндивiдуально виконаних завдань (рефератiв). Cемiнарськi заняття проводяться в аудиторiях або в навчальних кабiнетах з однiєю академiчною групою. Перелiк тем семiнарських занять визначається робочою навчальною програмою дисциплiни.

У практиці навчальної роботи виділяють три різновиди семінарських занять: просемінари, семінари, спецсемінари.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння вміннями й навичками самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі в семінарах.

Компоненти:

· формулювання викладачем теми заняття, дидактичної мети;

· добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття;

· необхідні засоби для реалізації мети;

· організація студентів на навчальну діяльність безпосередньо на занятті з урахуванням етапів роботи

Отже, головна функція просемінарів -- оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням дисципліни.

Семінари -- більш високий рівень організації навчальної діяльності. Цим видом навчальної роботи передбачено підвищення пізнавальної активності студентів. Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення викладачем теми, основних питань, які виносяться на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи. Безпосередньо на заняттях відбуваються процес обговорення основних проблем теми, дискусія, забезпечується активність студентів, підбиваються підсумки, оцінюється діяльність студентів.

Основні вимоги до семінарських занять:

1. Відповідність змісту семінарських ї практичних занять до типової і робочої навчальних програм, відображення у них розділів дисципліни.

2. Підготовленість викладача до проведення занять.

3. Зміст: Мета та спрямованість семінарського заняття, його місце в темі курсу; професійна спрямованість семінарських і практичних занять, яка забезпечує відображення особливостей відповідній спеціальності; використання наукових методів пізнання суті явищ, що вивчаються, і положень науки; розкриття на конкретних прикладах органічної єдності теорії і практики; наявність понятійного апарату, висновків з кожного питання та зв'язку з матеріалом, що вивчається.

4. Структура: Раціональне використання дидактичних доцільних форм і методів навчання, спрямованих на найбільш ефективне здійснення навчальної мети семінарських і практичних занять і забезпечуючих логічну послідовність їх побудови, використання проблемного та інших методів навчання, які формують у студентів самостійний творчий підхід.

5. Стиль: Вміння точно і обгрунтовано висловлювати свої думки мовою конкретної науки. Розвиток продуктивного мислення студентів у перебігу обговорення проблем, що розглядаються, залучення їх у колективну пізнавальну діяльність. Створення безпосереднього контакту викладача зі студентами, вміння залучити студентів до дискусії.

6. Забезпеченість семінарських і практичних занять методичними розробками, пакетами візуального супроводження, використання технічних засобів навчання.

IV. Аналіз перевірки знань і успішності студентів

Система аналiзу й оцiнки знань, умінь та навичок учнiв передбачає виконання таких контрольних функцій.

Перевірка і оцінка знань - одна з форм державного контролю. Показники контролю знань студентів є єдиною основою для судження про результати навчання, а отже для вирішення таких важливих питань, як переведення на наступний курс, призначення стипендії, випуск з вузу і видача диплома. Дані про результати контролю знань студентів слугують основними показниками, за якими оцінюється робота не тільки окремих студентів і викладачів, але і цілих академічних груп, курсів, факультетів і вузів у цілому.

Процес аналiзу й оцiнки навчальної дiяльностi студентiв має спиратися на вимоги принципiв систематичностi, об'єктивностi, диференцiйованостi й урахування iндивiдуальних особливостей студентiв, гласностi, єдностi вимог, доброзичливостi.

Під час проведення практичних,лабораторних і семінарських занять застосовується поточний контроль, що має на меті перевірку підготовленості студентів до виконання конкретної роботи.

Основні методи контролю знань, умiнь i навичок студентів:

Усна перевірка поки що займає провiдне мiсце в вищих навчальних закладах. Техніка усної перевiрки полягає в тому, що викладач пропонує студентам певнi запитання, студенти мають дати на них вiдповiдi, використовуючи усне мовлення. Цей метод сприяє розвитку в студентів умiння мислити, грамотно висловлювати думки в логiчнiй послiдовностi, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає вiд викладача значних зусиль i майстерностi, потрiбно: грамотно формулювати запитання, спонукаючи студентів до активного мислення, будувати систему запитань у певнiй логiчнiй послiдовностi, уважно слухати вiдповiдi студентiв, враховувати iндивiдуальнi особливостi. Проте цей метод не позбавлений недолiкiв: він призводить до неефективного використання часу на парі.

Письмова перевірка порiвняно з усною бiльш ефективна, оскiльки вci студенти групи отримують завдання для пiдготовки письмових вiдповiдей на них. Це сприяє пiдвищенню самостiйної пiзнавальної дiяльностi студентiв, формуванню культури писемного мовлення, ефективностi використання навчального часу.

В залежності від місця проведення виділяють такі форми контролю:

- Контроль на лекції

- Контроль на практичних, лабораторних і семінарських заняттях

- Контроль у позанавчальний час.

На семінарських заняттях з дисциплін «Фінансова математика», «Моделювання мікроекономічних процесів» та «Моделювання економіки» студенти вирішували задачі і оцінювалися за критерієм: вирішив - 5 балів, вирішив з допомогою викладача чи з невеликими помилками - 4 бали, не вирішив - 0 балів.

V. Місце та роль дисципліни у процесі підготовки фахівця із спеціальності "Економічна кібернетика"

Під час проходження практики було проведено лекції та семінари з таких дисциплін:

1. Моделювання мікроекономічних процесів

2. Моделювання економіки

Одним із завдань дисциплін, які викладалися, є освоєння студентами практичних умінь та навичок щодо використання математичних методів аналізу економіки як на національному рівні, так і на рівні підприємства. До того ж вивчення цих дисциплін сприяє виробленню у студентів практичних навичок поведінки на ринку, готує їх до професійної самореалізації.

Це зумовлює необхідність вивчення цих дисциплін як базових при підготовці фахівців зі спеціальності «Економічна кібернетика».

Моделювання мікроекономічних процесів - це курс, в рамках якого поглиблюються та розширюються предметні області і методологічні засоби курсів «Економічна теорія», «Мікроекономіка», «Економетрика». Навчальна задача курсу полягає у поглибленні розуміння мікроекономічних явищ та понять, опануванні методів мікроекономічного моделювання та аналізу, використанні результатів мікроекономічного аналізу для розробки та прийняття управлінських рішень, демонстрації зв'язку між мікроекономічними рішеннями та макроекономічною політикою держави.

Роль дисципліни полягає в поглибленому вивченні студентом мікроекономічної теорії на основі математичних моделей, що формалізують основні економічні поняття. Доцільність такого курсу визначається необхідністю формування у студентів аналітичної апаратної бази для наступного вивчення таких курсів як «Моделювання макроекономічних процесів», «Глобалізація та економічна політика», «Трансформація економічних систем»

Моделювання економіки - це курс, що містить в собі методологію, методи, процеси та інструментарій економіко-математичного моделювання на засадах системного аналізу. Курс дозволяє опанувати формалізацію основних особливостей функціонування економічних об'єктів, що дає змогу оцінити можливі наслідки впливу на них і використовувати отримані результати в аналізі, прийнятті рішень, управлінні. Метою дисципліни «Моделювання економіки» є формування знань з методології, методики та інструментарію побудови економіко-математичних моделей, їх аналізу та використання.

Роль дисципліни: допомагає студенту у вивченні теорії та набутті практичних навичок, умінь щодо математичного моделювання й аналізу економічних об'єктів і процесів на мега-, макро-, мезо- та мікроекономічних рівнях.

Размещено на Allbest.ru